Вступ

Постановка проблеми. Сучасна Україна почала рух до змішаної регульованої ринкової економіки. Головною рушійною силою на шляху до цивілізованих ринкових відносин є розвиток підприємництва. Ставши на шлях реформ, необхідно створювати умови для активізації усіх форм підприємницької діяльності, у тому числі – для відродження й розвитку малого бізнесу.

В умовах формування глобальної інноваційної системи, посилення конкуренції між суб’єктами економіки знань зростаючого значення набуває інноваційна політика держави, домінуючим вектором якої є підвищення технологічного рівня і конкурентоспроможності виробництва, у тому числі, і в сфері малого інноваційного бізнесу та перехід на цій основі інноваційного підприємництва у стадію постійного збалансованого зростання. Економічна конкурентоспроможність держав у ХХI столітті забезпечується якісними науково-технологічними зрушеннями та інтелектуалізацією основних складових виробництва в усіх сферах економіки і, насамперед, у малому бізнесі, який виступає як інноваційно активний суб'єкт національних економік. Теоретичне осмислення інноваційних систем у забезпеченні конкурентних переваг малого бізнесу дає можливість трансформувати процеси стихійного та інтуїтивного пошуку шляхів їх модифікації у науково обґрунтовані, що стане найважливішою умовою оздоровлення національної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукові основи інноваційної теорії, закладені в роботах Кондратьєва М., Мілля Дж., Петті У., Рікардо Д., Сміта А., Туган-Барановського М., Шумпетера Й., які трактували нововведення як основну рушійну силу економічного прогресу, набули подальшого розвитку у працях Санто Б., Солоу Р., Твісса Б. Проблемам інноваційної діяльності та якості економічного зростання присвячені роботи Ансоффа І., Валенти Ф., Друкера П., Ламбена Ж., Менша Г., Портера М., Ростоу У., Шпітгофа А. Методологічні питання формування і розвитку національної інноваційної системи розглядаються в роботах таких вітчизняних дослідників, як Амоша О., Антонюк Л., Ареф'єва О., Білорус О., Воротіна Л., Виноградова О., Гальчинський А., Геєць В., Гуткевич С., Маркіна І., Поручник А., Руденко Л., Савчук В., Сіденко С., Ткаченко Ю., Худолій Л., Черваньов Д., Швиданенко Г., Школа І. та інших. Загальні проблеми розвитку малого бізнесу досліджуються у працях Благодатного В., Варналія З., Виноградської А., Сірополіса Н., Соболя С., Рудченко О., Чандлера А. та інших.

Разом з тим багато аспектів цієї наукової проблеми залишаються недостатньо розкритими. Аналітичне оцінювання наукових джерел і практики інноваційного розвитку в країнах з трансформаційними економіками дозволяє зробити висновок про те, що проблеми формування конкурентного потенціалу малого підприємництва не лише не втратили своєї актуальності, а й потребують нових теоретико-методологічних підходів до їх дослідження. Слабо обґрунтованими залишаються сучасні моделі формування конкурентних переваг малих підприємств, які не достатньою мірою відображають синтез інтересів цих суб'єктів інноваційних систем. Удосконалення вимагають сучасні організаційно-методологічні підходи щодо оцінювання здатності підприємств до конкурування. Потребують поглибленого дослідження та обґрунтування аналітичні аспекти визначення впливу домінуючих факторів на конкурентоздатність підприємств малого бізнесу. Таким чином, необхідність теоретичного вивчення вказаних проблем і підпорядкування проведених досліджень практичному застосуванню зумовили вибір теми, мети і завдань роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування і розроблення теоретичних положень та методико-практичних рекомендацій щодо вдосконалення конкурентного потенціалу малого підприємництва та забезпечення конкурентоспроможності малих підприємств на прикладі Вінницької області.

Відповідно до мети були поставлені і вирішені такі завдання: оцінено і доповнено класифікаційні ознаки малого підприємництва; обґрунтовано необхідність управління розвитком малого підприємництва; виявлено та проаналізовано основні проблеми їх розвитку; систематизовано і оцінено діючу концепцію його підтримки; розроблено модель управління та визначено основні етапи процесу управління розвитком малого підприємництва; обґрунтовано механізм фінансового стимулювання суб’єктів малого підприємництва згідно з концепцією циклічно-цільового підходу; обґрунтовано форми інтеграції та вдосконалено систему забезпечення конкурентоспроможності інтегрованих малих підприємств.

Об‘єктом дослідження є управління конкурентоздатністю малого підприємництва в Україні (на прикладі Вінницької області).

Предметом дослідження є умови, підходи і механізми формування конкурентного потенціалу суб’єктів малого підприємництва.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є сучасні теорії ринкової економіки, наукові концепції, монографії та періодичні публікації українських та зарубіжних учених з питань малого підприємництва, менеджменту, формування механізмів управління розвитком малого підприємництва, формування конкурентних стратегій. У роботі використано законодавчі і нормативні акти України, інструктивні відомчі матеріали.

Інформаційну базу дослідження склали економічна література і періодичні видання, аналітичні дані з різних напрямків діяльності малого підприємництва, матеріали органів державної статистики України, регіональні програми розвитку малого підприємництва, рішення органів державної влади та місцевого самоврядування щодо малого підприємництва, а також результати досліджень, виконаних автором. У роботі використані статистичні та евристичні методи, порівняльний та техніко-економічний аналіз, узагальнення експертних оцінок.

1.1 Суть та функції малого підприємництва

Суть малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства (фірми):

Мала фірма – це фірма, якою керує власник і яка не має складної організації управління.

Мала фірма – це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і яка має незначну частку свого товару на ринку.

Мале підприємство – це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

Мале підприємство – це невелике виробництво.

Мале підприємство – це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників.

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. Європейський Союз запропонував наступні критерії: кількість персоналу не перевищує 500 чол., вартість фондів підприємства не перевищує 75 млн.ЕКЮ, велика фірма володіє не більше, ніж третиною його капіталу.

З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому підприємству: це імманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

Роль і місце малих підприємств в національній економіці найкраще виявляється в виконуваних ними функціях.

1. Вагомий внесок у формування конкурентного середовища. Малий бізнес сприяє становленню конкурентних відносин, оскільки є антимонопольним за своєю природою. Здатність малого бізнесу швидко реагувати на тенденції ринку й розробляти нові товари для задоволення потреб споживачів визнана великими компаніями.

2. Надає ринковій економіці гнучкості, оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку, особливо, в умовах швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, зростання номенклатури товарів та послуг. Невеликий обсяг виробництва і обмежені ресурси змушують МП швидко пристосовуватись до нових умов, а великі компанії є менш повороткими в плані пристосування власної стратегії до нових тенденцій в економіці.

3. Прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції. Понад 60% новизни XX ст. створено незалежними винахідниками й невеликими компаніями. Основою таких досягнень є більш вільні організаційні умови на малих підприємствах, більше індивідуального підходу в розробках.

4. Створення нових робочих місць і поглинання надлишкової робочої сили під час циклічних спадів та циклічних зрушень економіки (вирішення проблеми зайнятості).

5. Пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин, передумова створення середнього класу. Малий бізнес виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ.

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі види МП: комунанти, патієнти, експлеренти.

МП-комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей. Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. При їх допомозі великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. МП даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

МП-патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

МП-експлеренти – це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов’язань.

1.2 Конкурентоспроможність малих підприємств

Входження України в систему міжнародної конкуренції активізує проблему організації управління потенціалом одну з найважливіших проблем удосконалення механізму управління конкурентоспроможністю підприємства. Процеси, що відбуваються в економіці України значною мірою впливають зокрема на діяльність малих підприємств.

Однією з найважливіших задач поточного періоду є забезпечення стійкого процесу розвитку та стабільного економічного простору на основі застосування інноваційних методів підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Доведено, що важливу роль у виконанні завдань підвищення конкурентоспроможності відіграє мале підприємництво.

Важливою умовою забезпечення конкурентоспроможності малих підприємств є ефективне використання ресурсів, кваліфікації та здібностей персоналу, досягнень сучасного менеджменту, інноваційних і фінансових можливостей підприємства, що являють собою його потенціал, який повинен бути конкурентоспроможним.

Питання формування конкурентоспроможного потенціалу малих підприємств, розробки та вибору напряму розвитку потенціалу поки ще не отримали вирішення.

Проблему управління конкурентним потенціалом малих підприємств розглядають в своїх працях такі науковці як: З. Варналій, А. Воронкова, Н. Краснокутська, І. Репіна та ін.

Законодавство України надало суб’єктам малого бізнесу чимало прав та свобод, але багато підприємств не змогли ефективно використати кошти і налагодити прибуткову для себе діяльність через відсутність якісної, конкурентоспроможної продукції та недостатній розвиток підприємницького мислення, а саме стратегічного. На сьогодні це є однією з найскладніших проблем. Навіть при наявності конкурентоспроможної продукції не дозволяє багатьом підприємцям реалізувати ці переваги внаслідок відсутності практики.

Важливим моментом в проведенні перетворень по підвищенню конкурентоспроможності підприємства являється вибір їх здійснення. В ряді вітчизняних та зарубіжних робіт пропонується виходити із так званого циклу конкурентної переваги фірми – КПФ (рис.1) [3, c.60-61].

З рис.1 видно, що на кожному етапі стан конкурентоспроможності підприємства різний. Але коли вона переходить в так звану зрілість, тобто стає незмінною, то рахується, що настав момент для проведення перетворень.

Рис. 1. Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства

При такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого не дасть. Справа в тому, що в силу змін подій, які відбуваються в параметрах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку підприємства необхідно відслідковувати зміни кожного фактора.

Фактори, які впливають на господарську діяльність підприємств малого бізнесу можна поділити на внутрішні та зовнішні.

Зовнішні фактори - це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносять:

1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

2. Господарська кон’юнктура, яка включає кон'юнктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3. Розвиток родинних та підтримуючих галузей. В даному випадку мова йде про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії. їх впровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони включають ріст попиту на товари, що виробляються суб’єктами малого підприємництва, його стабільність і дозволяють підприємству отримувати високий прибуток, а також закріпити своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певного конкурентоспроможного потенціалу даних підприємств.

До внутрішніх факторів можна віднести:

1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

2. Система технологічного оснащення. Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із використовуємо сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), не комплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка понижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

4. Збут продукції: його об'єм та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності потенціалу підприємства: можна добитися непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець із-за непродуманої збутової політики. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об'ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться, з однієї сторони, на основі формування "свого" покупця, проведення ефективної цінової політики і т. п. , а з іншої - шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням по доступним цінам [5, c.255].

В даній ситуації для кожного суб’єкта малого бізнесу необхідно формувати механізм конкурентоспроможного потенціалу і розробити нові заходи для його підвищення.

Виділимо основні причини гальмування розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

– відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

– неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити в тіньову економіку;

– відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу, як підприємництва в цілому;

– обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів. Багато малих підприємств розпочали свою діяльність через відсутність достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

– недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо [3, с.100].

На основі відомих наукових розробок була спроба максимально спростити структуру конкурентного потенціалу, зведенням до мінімуму найбільш важливих його складових, а тому при описі структури пропонується використовувати комплексний підхід, що поєднує переваги ресурсного і функціонального та дозволяє представити конкурентний потенціал як сукупність семи складових: управлінської, виробничої, трудової, маркетингової, фінансово-економічної, інноваційної, інформаційної [2,с.14-17]. Саме поєднання визначених складових в сукупності характеризує стан та можливості підприємства зі створення, зміцнення та розвитку своїх конкурентних переваг.

Конкурентоспроможність потенціалу малого підприємства визначається: обсягом та якістю наявних у нього ресурсів (чисельністю працівників, основними виробничими та невиробничими фондами, матеріальними запасами, фінансами та нематеріальними ресурсами - патентами, ліцензіями, інформацією, технологією); здібностями співробітників, їх освітніми, кваліфікаційними, психофізіологічними та мотиваційними якостями; здатністю менеджменту оптимально використовувати наявні ресурси; інноваційними можливостями; інформаційними можливостями; фінансовими можливостями.

Саме поєднання визначених складових в сукупності характеризує стан та можливості підприємства зі створення, зміцнення та розвитку своїх конкурентних переваг. Конкурентний потенціал малого підприємства це - систематизований комплекс взаємоузгоджених можливостей і ресурсів внутрішнього середовища малого підприємства, який забезпечує отримання переваг в умовах змінюваного зовнішнього середовища та обмежених ресурсів, сприяє досягненню поставлених цілей та при раціональному використанні забезпечує підприємству високий статус. Таким чином, конкурентний потенціал це, багатоелементна, ієрархічна, динамічна система.

Основою соціально-економічного розвитку регіонів є всебічний і послідовний розвиток малого підприємництва, що створює умови для підвищення рівня зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів, адже цей сектор економіки зорієнтований на задоволення попиту саме регіональних ринків. Це обумовлює необхідність продовження реалізації курсу ринкових реформ, невід’ємною частиною якого є всебічна підтримка розвитку малого підприємництва, яке опирається на ринкові методи господарювання.

Становлення і розвиток малого підприємництва постійно привертає увагу вчених. У розробку теоретичних, методичних і прикладних проблем малого підприємництва значний вклад внесли праці вчених А.Агеєва, А.Барановського, А.Блінова, В.Колота, В.Савченка, Чернікова, О.Щербини та багатьох інших.

Але враховуючи суперечливий і нестійкий характер розвитку малого підприємництва, закономірно загострюється потреба розширення і поглиблення досліджень різних аспектів його регіональної і галузевої специфіки. Актуальними залишаються проблеми розбудови інфраструктури ринку, важелів фінансово-кредитного забезпечення а також напрямів державної підтримки малого підприємництва.

Державна підтримка малого бізнесу – це насамперед створення державою організаційно-правових умов для розвитку підприємницьких структур. Державні програми підтримки малого бізнесу повинні враховувати стан бюджетної, кредитно-фінансової системи, рівень населення для ефективного та своєчасного прямого та непрямого впливу на розвиток підприємництва.

1.3 Підтримка малого бізнесу в Вінницькій області

За даними моніторингу, у Вінницькій області спостерігається позитивна динаміка розвитку малого підприємництва. Впродовж 11 місяців 2008 року започаткували діяльність 1147 юридичних осіб та 11856 фізичних осіб-підприємців, що відповідно на 15% і 1% більше ніж за аналогічний період 2007 року

Кількість малих підприємств на 10 тис. населення становить по області 51,6 одиниць.

Загальна сума надходжень до бюджетів усіх рівнів від діяльності суб'єктів малого підприємництва за дев'ять місяців минулого року становить 196,3 млн грн, що на 15% від загальних обсягів надходжень і на 29,0 млн грн більше ніж в 2006 році. Надходження до місцевих бюджетів від діяльності малого бізнесу зросли на 17,8 млн грн.

Кількість суб'єктів малого підприємництва, які працювали за спрощеною системою оподаткування (єдиний податок) зросла на 20,1% порівняно з відповідним періодом 2006 року. Таких підприємств в області 36142. Від платників єдиного податку до бюджету надійшло 66,7 млн грн.

В Вінницькій області запроваджено програмний підхід до розвитку малого підприємництва. Починаючи з 1997 року, було розроблено п’ять програм розвитку малого підприємництва. Протягом останніх 4 років із обласного бюджету на підтримку розвитку малого підприємництва було виділено 13,6 млн. грн. Найбільші обсяги фінансової підтримки з обласного бюджету були у 2007 році і склали 6,7 млн.грн., що становить майже половину від усіх обсягів, виділених протягом зазначеного періоду. За загальним рейтингом серед регіонів за 32 показниками розвитку малого підприємництва, який проводить Держпідприємництво України, область увійшла до категорії лідерів і перемістилась з 17 на 4 місце за 2007 рік. На фінансову підтримку розвитку малого підприємництва із обласного бюджету виділено 800,0 тис.грн., що в 2,75 разів менше ніж в попередньому році. З метою більш ефективного використання коштів обласного бюджету, які спрямовуються на фінансову підтримку інвестиційних проектів, прийнято розпорядження голови облдержадміністрації від 19.06.06 №221 «Про порядок часткового відшкодування з обласного бюджету відсоткових ставок за кредитами, залученими суб’єктами малого і середнього підприємництва для реалізації інвестиційних проектів». Протягом поточного року за рахунок коштів обласного бюджету надано фінансову підтримку по 29 інвестиційних проектах на загальну суму 482,0 тис. грн. Всього на реалізацію зазначених інвестиційних проектів залучено 20,3 млн.грн. кредитних ресурсів.

За рахунок коштів Регіонального фонду підтримки підприємництва надано кредитів з початку року на суму 445,0 тис.грн. Протягом 2006 року Регіональним фондом підтримки підприємництва по Вінницькій області проведено конкурсний відбір 31 бізнес-плану на фінансування. Регіональним відділенням Українського фонду підтримки фермерських господарств протягом 9 місяців поточного року виділено 114 фермерським господарствам області кошти в сумі 1437 тис.грн. в т.ч. 79 фермерам 821 тис.грн. – на безповоротній основі та 35 фермерам 616 тис.грн. – на поворотній. Обласною комунальною установою “Вінницька інноваційна компанія” з початку 2007 року профінансовано 4 інноваційні проекти на суму 375 тис.грн. Запроваджується, але ще не носить системного характеру, питання стимулювання підприємницької діяльності шляхом встановлення пільг із сплати місцевих податків і зборів.

Значний вплив на розвиток малого бізнесу має наявність відповідної інфраструктури. Кількість об’єктів інфраструктури у Вінницькій області зросла за останні 2 роки майже на 20%, в тому числі за рахунок небанківських фінансово-кредитних установ, кількість яких збільшилася на 22,4%. В області налічується 341 об’єкт інфраструктури підтримки розвитку малого підприємництва в тому числі, 8 бізнес-центрів, 3 бізнес-інкубатори, 2 технопарки, 10 лізингових центрів, 71 небанківська фінансово-кредитна установа, 9 фондів підтримки підприємництва, 34 інвестиційні, інноваційні фонди і компанії, 11 бірж, 65 аудиторських фірм, 61 інформаційно-консультативна установа. Продовжує свою діяльність створений в 2005р. Інформаційно-аналітичний центр проблем підприємництва, який є постійним учасником обговорення проектів регуляторних актів, надає консалтингові послуги підприємцям.

1.4 Заходи щодо подолання негативних чинників впливу на конкурентоспроможність підприємств малого бізнесу

Пропонуємо заходи, які можуть бути реалізовані регіональними органами державного управління та направлені на подолання найбільш типових негативних чинників конкурентоспроможності підприємств сектора МП. Слід зазначити, що основні перешкоди посиленню конкурентоспроможності сектора МП є характерними для більшості областей України.

1. Сприяння зниженню рівня енерго- та ресурсомісткості виробництва малих підприємств шляхом прийняття та належного фінансування регіональних програм енергозбереження; присвоєння у регіональних програмах розвитку підприємництва інноваційним та інвестиційним проектам, які направлені на придбання чи створення ресурсоекономних технологій, статусу пріоритетних напрямів з метою надання їм фінансово-кредитної підтримки; моніторинг процесів активізації суб’єктів малого підприємництва щодо запровадження ресурсозберігаючих технологій; ведення просвітницької роботи (в т.ч. через громадські об’єднання та асоціації підприємців) серед суб’єктів МП щодо необхідності та економічної доцільності придбання ресурсоощадних технологій та обладнання, їх впливу на конкурентоспроможність продукції підприємств тощо.

2. Усунення регіональної концентрації ринків збуту продукції, сприяння популяризації продукції МП на зовнішніх ринках збуту та підвищенню інвестиційної активності підприємств сектора МП. Міцне конкурентне становище та подальший розвиток підприємств сектора МП неможливо забезпечити у випадку концентрації підприємствами своєї діяльності виключно на внутрішньому ринку області. Розосередженню збутової діяльності підприємств сектора МП сприятимуть:

2.1. Проведення регіональними органами державного управління моніторингу якості товарів (послуг) підприємств сектора МП регіону і виявлення на його основі найбільш успішних підприємств; розробка за результатами моніторингу “еталонів успішності товарів (послуг) сектора МП за галузями (видами діяльності)” та популяризація практики досягнення успіху серед інших суб’єктів МП регіону (може здійснюватись із залученням до цієї роботи громадських об’єднань та асоціацій підприємців); формування “рейтингу успішності” підприємств сектора МП регіону та визначення групи підприємств – “ядра конкурентоспроможності сектора МП регіону”; популяризація торгових марок та загального позитивного іміджу продукції даних підприємств у інших регіонах України та за кордоном.

2.2. Утворення при регіональних органах державного управління (або на базі асоціативних підприємницьких структур із забезпеченням відповідного фінансування їх роботи) комітетів конкурентоспроможності регіону, до завдань яких повинні увійти: сприяння у формуванні мережі коопераційних та конкурентних зв’язків з іншими малими та великими підприємствами для зміцнення конкурентних позицій сектора МП при виході на зовнішні ринки збуту; виконання ролі посередника щодо розвитку транскордонного співробітництва та встановлення більш тісної кооперації між суб’єктами сектора МП та закордонними підприємствами (бажано корпоративними структурами) на основі субпідрядних, контрактних, орендних відносин; надання експортерам-початківцям консультацій спеціалістів; забезпечення інформаційної підтримки та створення довідкової служби для проведення маркетингових досліджень зовнішніх ринків збуту; пошук франчайзерів за кордоном; допомога в організації виставок продукції (послуг) малих підприємств регіону за кордоном.

3. Підвищення якості продукції (послуг) та ефективності управління малими підприємствами регіону. Для цього необхідно розробити механізми заохочення переходу підприємств сектора МП на міжнародні стандарти якості. Цього можна досягти шляхом забезпечення фінансування за рахунок коштів місцевого бюджету навчань керівників та спеціалістів малих підприємств та надання послуг експертів з впровадження міжнародних систем якості управління з обов’язковим відслідковуванням подальшого отримання суб’єктами сектора МП, які пройшли навчання чи консультації, відповідних сертифікатів якості міжнародного зразку.

4. Підвищення доступності фінансово-кредитних ресурсів для суб’єктів сектора МП. На сьогодні органи місцевого самоврядування в окремих регіонах не визнають норми Закону України „Про державну підтримку малого підприємництва” у частині надання фінансово-кредитного сприяння суб’єктам малого підприємництва як обов’язкові до виконання. У зв’язку з цим визріла необхідність прийняття окремого Закону про фонди підтримки підприємництва (чи про фінансово-кредитну підтримку суб’єктів МП в Україні), який чітко закріпив би правові засади механізмів фінансово-кредитного сприяння сектору МП (в т.ч. напрацьованих вже після прийняття нормативних актів, які визначають на сьогодні правові засади фінансово-кредитної підтримки МП), а також закріпив би норму (квоту, наприклад, 1% від бюджету розвитку області, міста, району тощо) фінансово-кредитної підтримки суб’єктів МП, проекти яких є економічно ефективними та сприятимуть соціально-економічному розвитку регіону (розвиток депресивних районів, ефективних сільськогосподарських підприємств, створення нових робочих місць, розробка/впровадження ресурсоощадних технологій тощо).

Даний механізм підтримки сектора МП може бути доповнений реалізацією на практиці наступних послідовних дій: розробка та затвердження методики формування рейтингу регіонів за рівнем конкурентоспроможності сектора МП та забезпечення ширшого фінансування програм фінансово-кредитного сприяння сектору МП у регіонах, які відстають у рейтингу; визначення в межах регіонів депресивних районів щодо рівня конкурентоспроможності сектора МП та концентрація фінансово-кредитного сприяння сектора МП у цих районах; посилення роботи у напрямі виявлення причин і розробки заходів з усунення диспропорцій щодо регіонального розвитку сектора МП (ці функції можуть бути покладеними на Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва і його регіональні представництва).

5. Скорочення кількості збиткових підприємств, сприяння створенню нових малих підприємств та посилення кооперації між підприємствами сектора МП. Цієї мети можна досягнути шляхом виділення органами місцевого самоуправління приміщень для створення муніципальних бізнес-інкубаторів та індустріальних парків із подальшим наданням суб’єктам сектора МП у пільгове користування офісних та виробничих площ, інформаційної та ресурсної підтримки, виконання функцій центрів із формування коопераційних зв’язків між суб’єктами МП, в т.ч. щодо розробки та впровадження інноваційних ресурсоощадних технологій. На наш погляд, лише науково обгрунтоване об’єднання (кооперація) малих підприємств спроможне забезпечити належний рівень конкурентоспроможності суб’єктів МП. Окрім того, недоотримані від надання приміщень в комерційну оренду кошти можуть бути практично на 90 % компенсовані за рахунок оплати новоствореними СПД єдиного податку, плати за державну реєстрацію нових СПД, прибуткового податку із доходів громадян – працівників муніципального бізнес-інкубатора та працівників новостворених СПД тощо. Разом з тим, органи місцевого самоврядування одержать також якісний ефект (покращення підприємницького середовища в регіоні; реальна підтримка сектора МП та зростання іміджу влади; зростання інвестиційного рейтингу привабливості регіону; зниженні рівня безробіття тощо).

6. Посилення рівня безпеки та захищеності суб’єктів МП від криміналітету та контролюючих структур. Цьому сприяє проведення щоквартальних форумів, присвячених співпраці владних структур та бізнесу, вироблення типових регламентів проведення перевірок суб’єктів підприємницької діяльності відповідними контролюючими органами, а також створення при виконавчих органах влади робочих груп для координації діяльності правоохоронних органів і недержавних охоронних структур щодо економічного і фізичного захисту підприємництва, основними завданнями яких повинні стати: координація діяльності правоохоронних органів, підприємницьких об’єднань, недержавних охоронних структур щодо економічного і фізичного захисту підприємництва; вироблення пропозицій щодо формування законодавчої та нормативної баз з питань безпеки підприємництва; правова (теоретична) просвіта підприємців та громадян через організацію семінарів та конференцій, ЗМІ; ініціювання та сприяння висвітленню в ЗМІ досвіду охоронної діяльності тощо.

Висновки

В умовах фінансової кризи діяльність підприємства малого бізнесу нерозривно пов'язана з співвідношенням та тенденціями змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі. Тому невід'ємною частиною економічної роботи підприємства стає моніторинг (постійне відстежування) зовнішнього середовища, що дозволяє розробляти управлінські рішення, спрямовані на максимальне використання сприятливих для підприємства змін, та нейтралізацію або пристосування підприємства до тих змін, які негативно впливають на його діяльність. Кожен з елементів конкурентного потенціалу має свої специфічні цілі використання та розвитку, знаходиться під впливом цілого ряду факторів, виступаючи при цьому сильною або слабкою стороною малого підприємства.

Конкурентний потенціал малого підприємства як інтегральний показник є результатом сукупної дії локальних потенціалів. Структурування конкурентного потенціалу малого підприємства дозволяє: оцінювати рівень розвитку кожного локального потенціалу та сконцентрувати зусилля управління у найбільш пріоритетному напрямку; використовувати повний набір стратегічних можливостей, визначати пріоритети в розвитку відповідно до намічених цілей; відображати послідовність планування і управління з метою ефективного функціонування на ринку.

Під час кризи потрібно здійснювати важливий процес реструктуризації бізнесів, що є вимушеним заходом оздоровлення економіки;

Державна політика має концентруватися на докорінній модернізації регуляторного середовища для підприємств малого бізнесу;

Економічна самостійність окремих суб’єктів через стимулювання відповідальності регіональної влади щодо використання інструмента малого підприємництва в забезпеченні місцевого населення робочими місцями та наповнення місцевих бюджетів стане інструментом забезпечення та гарантування стандартів життя.

Список використаної літератури

Статистичний щорічник України за 2007 рік

Воронкова А. Концепція управління конкурентоспроможним потенціалом підприємства // Економіст. – 2007. - №8. – С. 14-17.

Должанський І.З., Загорна Т.О., Удалих О.О. Управління потенціалом підприємства. Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2006. – 362с.

Кириченко О.А., Ваганов К.Г. Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №1. – С.104.

Теорія та практика ринкових перетворень: економічний та соціальний контекст: Збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції 20-22 березня 2008 р.- Вінниця: ВІЕ ТНЕУ, 2008.-347 с.