РЕФЕРАТ
На тему: «Сім чудес Вінницької області»
План
Гайдамацький Яр, с. Буша, Ямпільський район
Державний історико-культурний заповідник «Буша», с. Буша, Ямпільський район
Немирівське городище скіфських часів, Немирівський район
Архітектурний комплекс «Мури», м. Вінниця
Садиба С. Комара, смт Муровані Курилівці (XVI – ХІХ ст.)
Шаргород – місто трьох культур (комплекс пам’яток)
Храм Непорочного Зачаття Присвятої Діви Марії, с. Мурафа, Шаргородський район
Гайдамацький Яр, с. Буша, Ямпільський район
Урочище «Гайдамацький яр» – геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення. Це величезний каскад вивітрених пісковиків, один із 28 на Україні. Його площа становить 96 га. Гайдамацький яр сповнений неповторної й величавої краси. На глибині 35 м в’ється річка Бушанка, яка з усіх сторін поросла густим лісом. Тут ростуть височезні грабові дерева, широколисті клени, рідкісні породи вільхи та величезна кількість кущів.
Уздовж Бушанки височать велетенські скелі з пісковику. Одну з них називають «Висячою» або «Завішаною». Спираючись на два стрімчаки, на висоті 9–10 м зависла десятитонна піщана глиба.
Уверх по річці знаходяться гігантські скульптури, витворені дощами, сонячними променями та вітром. Цей піщаний каньйон нагадує собою казкову долину. Одна скеля дістала назву «Гриб», що дійсно нагадує велетенський за розміром гриб, ніжка якого досягає 9 м, а верхня частинка має діаметр «грибоніжки» 1,2 м, а «шапочки» – 6 м.
Особливого та шанобливого ставлення до себе дістала скеля «Гонтів камінь». За народними переказами, ватажок селянського повстання Іван Гонта навідувався до місцевих гайдамаків, зупинявся тут і улюбленим місцем для його роздумів була наче саме ця скеля. Вона лежить в самій річці й омивається її водами.
Державний історико-культурний заповідник «Буша», с. Буша, Ямпільський район
Заповідник «Буша» – видатна природнича, археологічна, історична та мистецька пам’ятка. Археологічні знахідки на території с. Буші свідчать про давню заселеність краю. Унікальною пам’яткою нашої давньої культури є скельний храм із відомим бушанським рельєфом дохристиянського часу. Про активну участь бушан у національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького нагадує оборонна фортеця XVI–XVII ст. Сотні бушанців віддали своє життя під час героїчної оборони міста були в листопаді 1654 року. Неподалік від села знаходиться геологічний заказник загальнодержавного значення Гайдамацький Яр, відомий своїми ландшафтними краєвидами. Все це стало підставою для створення Державного історико-культурного заповідника «Буша» (Постанова Кабінету міністрів України від 18 серпня 2000 року за №1275). Заповідник має площу 6,93 га та 190 га охоронних земель.
На території заповідника знаходяться: багатошарове поселення трипільської, скіфської, пеньківської культур та поселення давньоруського часу; висічений в скелі дохристиянський храм з унікальним художнім рельєфом ІІ-V-ХVІ ст.; підземні ходи та залишки оборонної фортеці XVI–XVII ст.; козацьке кладовище XVII-ХІХ ст.; парк історичної скульптури ХХ ст. В 2004 року на території заповідника був створений музей побуту та етнографії у старовинній 130-річній хаті. Тут зберігаються знаряддя праці, посуд, одяг, рушники, скриня, колиска, картини, ікони місцевого українського населення.
З 1986 року у серпні-вересні відбувається Всеукраїнський симпозіум скульпторів-каменярів (каменотесів) «Подільський оберіг», під час яких було вже створено понад сто унікальних скульптур, більшість з яких розміщена на Замковій горі в парку скульптур. Парк під відкритим небом є постійно діючою експозицією заповідника.
Немирівське городище скіфських часів, Немирівський район
Немирівське скіфське городище знаходиться недалеко від Немирова. Тут виявлено одне з найбільших (150 га) скіфських городищ VІІ – VІ ст. до н.е., оточене могутніми валами – 32 м завширшки, 9 м. заввишки, 5,5 км завдовжки. В Х-ХІ ст. існувало давньоруське поселення.
Вперше городище було досліджено у 1909–1910 рр. С.С. Гамченком, пізніше у передвоєнні роки – Г.Д. Смірновим, а в післявоєнні – М. І. Артемоновим.
Через територію городища протікає р. Мірка. З зовнішньої сторони доступ до городища утруднений ровом шириною до 20 м. В центрі городища на високому крутому березі знаходиться так зване Зайчисько, що також обнесене валами.
Територія городища вперше заселена людьми в ІІІ тис. до н. е. Племенами трипільської культури. С.С. Гамченко дослідив тут кілька підземних жител незвичайної форми, стіни яких були обмазані глиною.
Пізніше на цій же території жили племена передскіфського часу VII ст. до н. е., скіфи VI–V ст. до н. е. У Х-ХІ ст. – племена уличів, відомі за літописами.
Основний вал пам’ятки насипаний у VI ст. до н. е. М. І. Артамонов розкопав кілька землянкових жител, що мали овальну форму. Їх дах підтримувався центральним стовпом. В центрі городища знаходився зольник – ритуальне місце, куди скидалися кухонні залишки. В землянках та зольниках знайдено багато керамічних виробів, виробів з бронзи та заліза.
На городищі вперше на Поділлі знайдена давньогрецька кераміка, що свідчить про тісні торгові зв’язки місцевих племен з причорноморськими містами-державами. Крім цього тут знайдені високохудожні вироби з кістки. Місцева кераміка теж досить високохудожня, прикрашена врізаним орнаментом та зі залискованими стінками.
Архітектурний комплекс «Мури», м. Вінниця
Єзуїтський монастир був заснований у 1610 р. У 1610–1617 рр. коштом В. Калиновського для монастиря було збудовано будинок з костелом у вигляді феодального замку. Під час оборони Єзуїтський та Домініканський монастирі утворювали єдину фортецю. Вони, оточені мурами з баштами, увійшли в історію під назвою «Мури». Ця могутня фортеця відіграла значну роль у другій половині VXII ст. та першій половині XVIII ст.
У 1610 р., одночасно з монастирем, було засновано єзуїтський колегіум, під який було відведено значну частину монастирської будівлі. Стіни будівлі мають 1,5 м товщини. В них пробиті маленькі прямокутні вікна. Стіну з боку р. Буг підтримують три контрфорси.
Домініканський монастир був заснований у 1624 р. поруч з Єзуїтським, коли м. Черленкове, де перебували домініканки, було спалене татарами. Дерев’яні споруди монастиря у 1647 р. були оточені кам’яними мурами зі стрільницями. У 1758 р. на місці дерев’яного костьолу на кошти Михайла Грохольського було збудовано мурований костел з келіями. Домініканки володіли монастирем до 1805 р. У 1805 р. у монастирі розташувалося «народне училище». Монастир скасовано у 1831 р. У 1839 р. костел було пристосовано під православну церкву і перейменовано на Преображенський собор.
Садиба С. Комара, смт Муровані Курилівці (XVI – ХІХ ст.)
Садиба включає в себе: замкові мури (XVI ст.), палац, арсенал (конюшні), флігель (1805), міст (ХІХ ст.).
Палац збудований у 1805 р. на залишках замкових споруджень XVI ст. Велична будівля височіє над парком і глибокою долиною р. Жван і вражає своєю красою та масштабами.
На господарському подвір’ї садиби виділяється будівля старої конюшні – пам’ятки рідкісного типу господарських споруджень, які збереглися до сьогодні.
У 1814 році відомий паркобудівничий Д. Макклер заклав поряд з палацом розкішний пейзажний парк (саме палац і парк збереглися до нашого часу і прикрашають селище). Макклер уміло використав унікальні природні дані Мурованокуриловецького ландшафту, проклав доріжки – алеї, зробив насадження, враховуючи великі природні скали.
До оздоби парку належала і так звана «кам'яна баба», яку було знайдено недалеко від містечка і встановлено в парку.
Після 1917 р. в приміщенні палацу квартирувала прикордонна військова частина, а в 1939 р. садибу було передано під школу-інтернат, яка знаходиться там і досі.
Шаргород – місто трьох культур (комплекс пам’яток)
Миколаївський монастир (поч. XVIII-ХІХ ст.) до 1715 р. був зруйнований турками, пізніше відновлений. У 1797 р. у ньому була відкрита семінарія, а потім духовне училище, яке проіснувало до 90-х років ХІХ ст.
Миколаївський монастир – це пам’ятка споруд різних часів і складається з Миколаївського собору, привратного корпусу із дзвіницею, братського корпусу з Михайлівською церквою, башти й господарського корпусу.
Шаргородськая синагога – один з найчудовіших архітектурних пам'ятників єврейських общин Подолії. Будівля була ґрунтовно реконструйована, найімовірніше, на початку XVIII в., після закінчення турецького правління. Воно, хоча і понесло істотні втрати, в цілому збереглося, можливо, завдяки тому, що було за радянських часів пристосоване під сокоморсовий завод, який працює і зараз.
Костел Флоріана Шарого збудовано у стилі бароко із каменю та цегли. Головний фасад оздоблено барочним фронтоном. В інтер’єрі збереглося чотирнадцять горельєфних композицій ХІХ ст., у східній частині – дві дерев’яні полі хромові скульптури XVIII ст., а також різна кафедра XVIII ст. На зводах та стінах східної частини зберігся живопис, розчищений у 1963 р., виконаний у 1895–1899 рр. художником А. Тенчинським.
Храм Непорочного Зачаття Присвятої Діви Марії, с. Мурафа, Шаргородський район
Храм засновано у 1627 р. Фундаторкою виступила Ядвіга Белжецька. У 1786–1787 він був оновлений Йоахимом Потоцьким. Існував до 1936 р. З 1941 р. костел відновив свою діяльність.
Величезне біле приміщення костелу височиться і ніби парить над містечковою забудовою. Планова структура костелу вирішена в традиційних формах двобашенних базилік. Після перебудови Мурафський костел отримав характерне для бароко декоративне оформлення. Збереглись розписи XVIII ст. із вплетенням гербажу фундаторів храму та духовий орган.
Костел прикрашають вітражі з орнамент ально-тематичними малюнками, виготовлені у Варшаві в 1895 р.
Територія пам’ятки огороджена високою цегельною стіною з масивною кутовою баштою п’ятикутного плану, що була перероблена з колишньої оборонної та парадними воротами.