Міністерство освіти і науки України

Дніпродзержинський державний технічний Університет

Заочний факультет

Кафедра економіки, менеджменту та маркетигу.

Контрольна робота

З дисципліни: «Розміщення продуктивних сил і регіональна єкономіка»

Варіант № 20

Виконав:

Прийняв: доцент

Федько С.О.

м.Дніпродзержинськ

2008р.

Систематизація факторів розміщення залежно від їх специфіки і особливостей впливу на територіальну організацію виробництва

Формування ринкової економіки в Україні здійснюється на основі проведення економічних досліджень, у тому числі в галузі розміщення продуктивних сил. Пізнання закономірностей цього процесу обумовлене практичними потребами суспільства.

На основі пізнання законів і закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів. Принципи – це правила діяльності та управління економічною політикою держави, які базуються на закономірностях розміщення продуктивних сил і розвитку регіональної економіки.

Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть його полягає в тому, щоб при розміщенні об'єктів досягалась висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає: наближення його до джерел сировини, палива, енергії та води;

- наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів; наближення масового виробництва млотранспортабельної продукції до місць її споживання; ліквідацію (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший; обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об'єктів у малих і середніх містах; охорону природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.

Закономірності і принципи реалізуються на основі врахування конкретних умов – факторів розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів. У теорії розміщення продуктивних сил фактор розміщення є одним із центральних понять.

Розглядають такі фактори, які найбільше впливають на розміщення виробництва: сировинний, трудовий (фактор трудових ресурсів), транспортний, споживчий, водний, науково-технічного погресу, економіко-географічної ситуації, єкологічний, енергетичний та ринкової кон’юктури. Докладне врахування, аналізі оцінка їх є нацважливішою частиною економічного обгрунтування розміщення підприємств.

Із розміщенням продуктивних сил тісно пов'язана їх територіальна Организація – науково обґрунтоване розміщення взаємопов'язаних виробництв, сфери обслуговування населення та виробничої, ринкової й соціальної інфраструктури, яке дає значний економічний і соціальний ефект внаслідок раціонального їх комплексування, концентрації та формування економічно ефективної спеціалізації регіональної економіки.

Сировинний фактор найчастіше називають фактором матеріалоємності, тому, що сировина і матеріал складають істотні витрати в більшості галузей промисловості. Виробництва з великими витратами сировини на одиницю готової продукції доцільно розміщувати поблизу сировинної бази, щоб не робити великих відрахувань на транспорт. Деякі види виробництва через специфіку технології можуть розміщуватися лише там, де добувається сировина: гірничодобувна, лісопильна промисловості, та ін.

Типовими ознаками енергомісткості галузей є частка паливно-енергетичних затрат у собівартості готової продукції та питомі витрати палива й енергії на її виробництво. В технологічних процесах різних галузей може переважати споживання електроенергії (електромісткі виробництва), палива (паливомісткі), тепла (тепломісткі). Виходячи з того, які питомі витрати палива й енергії характерні Для різних виробництв, розрізняють три групи галузей: високо-енергомісткі, де частка паливно-енергетичних затрат складає 30-45% затрат на сировину і матеріали; середньо – або малоенергомісткі, в яких частка паливно-енергетичних затрат складає лише 15-20% (тобто менші порівняно із затратами на сировину та матеріали); неенергомісткі, де паливно-енергетичні затрати складають менше 6%, тобто у багато разів менші від затрат на сировину і матеріали.

До електроємних видів виробництва відносять виплавку легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичну виплавку міді, нікелю, феросплавів і сталі, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку. Такі виробництва повинні розміщуватися поблизу великих джерел електроенергії.

До паливноемних відносять виробництва, що поглинають багато тепла. Це виробництво глинозему (напівфабрикат для одержання алюмінію), віскозного шовку, випічку хліба, виплавку нікелю, виплавку цинку тощо. Паливиоємні види виробництва розміщуються поблизу паливних баз.

Чильне місце серед паливноємних галузей належить єлєктростанціям. Оскільки передавати єлєктроєнергію на великі відстані не вигідно через великі втрати в мережі, тєплоєлектростанції «притягують» до себе енєргоємні виробництва.

Вплив водного фактора, як і попередніх двох, ґрунтується на використанні природних ресурсів. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами. На господарсько-питні потреби витрачається 84 куб.м води з розрахунку на одну людину.

У процесі виробництва промислової та сільсьокогосподарської продукції споживається велика кількість води, що обумовлює велике значення впливу водного фактора на розміщення виробництва. Найбільш водомісткими є галузі хімії органічного синтезу, чорної металургії, очистка первинної текстильної сировини тощо. Наприклад, на виробництво однієї тонни синтетичного каучуку необхідно витратити 220 м3 води, целюлози - 200, а віскозного шовку - до 500. У зв'язку з обмеженістю водних ресурсів на території України потрібно переводити промислові підприємства на замкнуте оборотне постачання і знижувати норми витрат води на виробництво промислової продукції.

Нестача води може перешкоджати розміщенню виробництва, навіть за інших сприятливих умов. Так, у Донбасі водний дефіцит стримує розвиток чорної металургії.

Поряд з матеріалоємними видами виробництва розміщуються ті, для яких сировинний фактор не має особливого значення. В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні вартість сировини набагато менша вартості п готової продукції. Такі галузі не обов'язково розташовувати поблизу сировини, вони залежать від іншого фактора - трудового. Слід зауважити, що з розвитком науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням, наукоємності й ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції.

Трудомісткі види виробництва, доцільно розміщувати в регіонах з високою щільністю населення. Наукомісткі виробництва, які вимагають, крім висококваліфікованих кадрів, великих вкладень у науково-дослідну базу, треба розміщувати у великих містах, що мають кілька науково-дослідних інститутів та вищих навчальних закладів.

До районів,і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення (вироб­ництво товарів народного споживання) або виробляють малотранспортабельну продукцію (порівняно з вихідною сировиною і паливом).

Значення споживчого фактора,часто посилюється фактором робочої сили, оскільки місце зосередження населення – це не лише джерела трудових ресурсів, але й райони споживання промислової продукці.

Транспортний фактор – один з найбільш впливових при розміщенні виробництва. Залежно від величини транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє до сировини або до споживачів. Визначаючи інтенсивність його впливу, необхідно враховувати, перш за все, витрати сировини і палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то підприємства вигідно розміщувати поблизу сировини і палива, оскільки це приводить до скорочення транспортних витрат. І навпаки, у випадку, коли витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можна розміщувати на значній відстані від сировинних баз (наприклад, виробництво суперфосфату, макаронних виробів, печива). Нарешті, якщо на виробництво готового продукту витрачається стільки сировини, скільки становить його вага, то підприємства розміщуються, виходячи з економічної доцільності (в районах знаходження сировини та поблизу них, в районах споживання готової продукції або у місцях концентрації робочої сили).

Фактор науково-технічного прогресу впливає на розміщення підприємств і галузей на основі наукових відкриттів, змін у технології промислового та сільськогосподарського виробництва.

З розвитком і вдосконаленням технології змінюються витрати сировини, палива й енергії на одиницю готової продукції, що у свою чергу посилює територіальні зрушення у виробництві. Однак, створюючи умови для більш вільного розміщення підприємств, науково-технічний прогрес діє і в протилежному напрямі. Внаслідок зростання масштабів виробництва збільшується його залежність від відповідних за розмірами сировинних і паливно-енергетичних баз. Отже, з розвитком техніки деякі галузі промисловості змінюють потреби у певних природних ресурсах. Це змушує підприємства освоювати відносно бідні природні ресурси, вдаватися до їх комплексної переробки, залучати до виробництва все нові природні ресурси, розширювати сировинну і паливно-енергетичну бази.

Фактор ринкової кон'юнктури визначає рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку складається на основі співвідношень між наявними на ринку матеріальними цінностями і послугами та потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва є зріст попиту на вироблену продукцію, і навпаки, зменшення попиту веде до скорочення виробництва. Якщо зниження попиту на сировину та готові вироби продовжується тривалий період, то це може призвести до значних змін у розміщенні виробництва.

Ринкова кон'юнктура формується під значним впливом науково-технічного прогресу. Застосування нових технологій у виробництві сприяє поліпшенню якості товарів, підвищує їх конкурентну здатність, такі товари користуються широким попитом і реалізуються за підвищеними цінами. Внаслідок конкурентної боротьби між виробниками перемагають сильніші. Вони розширюють виробничі потужності, будують нові об'єкти, що обов'язково супроводжується певними змінами у розміщенні та територіальній структурі виробництва.

З розвитком світової економіки, збільшенням кількості підприємств і їх потужностей, використанням все більших обсягів природних ресурсів у виробництві зростає значення екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил.

Основні шляхи вирішення екологічних проблем: зниження матеріалоємності виробництва, зменшення затрат сировини на одиницю продукції; зниження енергоємності виробництва, зменшення затрат енергії на одиницю продукції; структурна перебудова виробництва, що супроводжується зменшенням питомої ваги традиційних галузей виробництва (чорна металургія, важке машинобудування, основна хімія) і підвищенням нематеріалоємиих, наукомістких виробництв (електроніка, біотехнологія); впровадження технологій з повним циклом виробництва.

Економіко-географічне положення (ЕГП) – це сукупність відношень об'єкта до інших економіко-гсографічиих об'єктів, що знаходяться поза ним. Таким чином, об'єкт характеризується не тільки розміщенням на певній території, але й системою зв'язків, (реальними або потенційними) з іншими об'єктами. Найважливішими вважаються відношення об'єкта до джерел прродних і трудрвих ресурсів, ринків збуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з іншими об'єктами, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація.

Список використаних джерел:

Розміщення продуктивних сил, І.Л.Сазонець, В.В.Джинджолн, О.О.Чубарь, Київ, центр навчальної літератури 2006 – 320с.

Розміщення продуктивних сил України, Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий, Київ, Цул., 2002 – 470с.

Розміщення продуктивних сил України, Є.П.Качан, Київ «Вища школа», 1997р.

4. Розміщення продуктивних сил: Посібник / Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Євтушенко Г.І. - К., 2000 - 264 с.