Міністерство освіти науки України

Кіровоградський національний технічний університет

Факультет: “ Заочної та дистанційної форми навчання.”

Курсова робота

з предмету:

“Розміщення продуктивних сил України”

на тему:

“Особливості розміщення та основні проблеми та перспективи розвитку важкого машинобудування України”

Кіровоград 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Стан важкого машинобудування в Україні

1.1 Машинобудувний комплекс, його структура та продукція

1.2 Територіальне розміщення важкого машинобудування України

3 Розміщення машинобудування України в промислових вузлах

Розділ 2. Машинобудування у світі

2.1 Регіони світового машинобудування, розвиток та розміщення

Розділ 3. Проблеми та перспективи машинобудування

3.1 Проблеми та перспективи машинобудування в Україні

Висновок

Список використаної літератури.

Додатки

Вступ

Машинобудування — одна з провідних галузей промисловості світу, за вартістю продукції та занятих працівників посідає перше місце. Машинобудування як галузь  промисловості виникла в XVIII столітті. Винахід прядильної машини, ткацкого верстата, парової машини, як універсального двигуна й інших машин спричинило створення машин для виробництва машин. Це було пов'язане з винаходом супорта, удосконалюванням металорізальних верстатів і появою інших металообробних машин. Перехід від мануфактури до машинного виробництва відкрило епоху великої машинної індустрії, промислового капіталізму ознаменував повний технічний переворот і загльне ламання суспільних відносин виробництва. Машинобудування охоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належать практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази. Важке машинобудування виробляє гірничо-шахтарне, підйомно-транспортне, металургійне обладнання, устаткування для хімічного та будівельного комплексів, шляхові машини (бульдозери, екскаватори, катки, грейдери) тощо. Продукція цієї галузі випускається невеликими партіями або навіть одиничними зразками (парові казани, турбіни, прокатні стани) і є працемісткою. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів — знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва. Машинобудування є матеріальною основою технічного переозброєння економіки. Науково-технічний прогрес прискорює накопичення капіталу, що в свою чергу сприяє підвищенню попиту на засоби виробництва, передусім на машини й устаткування. Одним із наслідків науково-технічної революції є швидке моральне зношування засобів виробництва. Технічний прогрес спонукає дедалі частішу зміну типів та моделей виробів. Моделі продукції старіють та змінюються значно раніше, ніж зношуються знаряддя праці, спеціально спроектовані для виготовлення цього виробу. У важкому машинобудуванні переважна більшість підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання). Водночас машинобудування належить до металомістких галузей. На 1 т готової продукції воно витрачає 1,3—1,5т [качан] металу, а в цілому машинобудівний комплекс споживає третину прокату, 40 % [качан] чавунного і понад 65 % [качан] стального литва, що їх випускає металургійна промисловість України.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування зумовлюють особливості розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. У зв'язку з цим на розміщення підприємств машинобудування визначальний вплив мають економічні фактори. Серед останніх найголовнішими є трудові ресурси і споживач. Машинобудівний комплекс належить до трудомістких галузей промисловості, про що свідчать співвідношення зайнятих у ньому та обсяг вироблюваної продукції. Так, ряд галузей машинобудування відзначається високим рівнем трудомісткості виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. Окремі галузі машинобудування належать до металомістких. У зв'язку з цим металомістке машинобудування тяжіє, як правило, до джерел сировини. Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великі габаритні розміри, їх виробництво розміщується в районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування. Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини і споживача. За таких умов вартість машин та обладнання істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація й кооперація.

Розділ 1. Стан важкого машинобудування в Україні

1.1 Машинобудувний комплекс, його структура та поділ на галузі

Виняткове значення машинобудівного комплексу в господарському комплексу країни полягає передусім у тому, що він дає знаряддя праці для матеріального і нематеріального виробництва, радикально примножує його продуктивну силу та інтелектуальні можливості людини. Машинобудівний комплекс – міжгалузевий господарський комплекс України, що об`єднає систему науково - дослідних, конструкторсько– ехнологічних організацій, підприємств, продукція яких (машини, устаткування, прилади, апарати, механізми, послуги) має загально економічне призначення, виробничу та експлуатаційну спільність.

Кількість промислових підприємств за видами діяльності з 2001 по 2006р.р.(Табл. №)

Багатогалузевий машинобудівний комплекс - потужний сектор промисловості України, який об'єднує 11097 [стат] підприємств, з яких 5175 різноманітних підприємств виробляє машини та устаткування, 4805 – виробляє електричне та електронне устаткування. Частка галузі в загальному обсязі продукції (робіт, послуг) промисловості становить 13,4 %, у валовій доданій вартості промисловості - 15,6 %. У машинобудуванні зосереджено понад 15 % вартості основних засобів і майже 6% оборотних активів вітчизняної промисловості та понад 22 % кількості найманих працівників. На це істотно впливає традиційний рівень машинобудування й використання виробничих потужностей, а також різні регіональні фактори й умови, потреба районів у продукції галузі, забезпеченість наливом, електроенергією, транспортом, наявність промислових майданчиків тощо.

З точки зору особливостей розміщення виробництва та степені розчленування технологічного процесу галузі машинобудування класифікується наступним чином: важке машинобудування; загальне машинобудування; середнє машинобудування; виробництво точних машин механізмів, приладів та інструментів; виготовлення металевих виробів та заготовок; ремонт машин та обладнання. По ролі і значенню в народному господарстві галузі машинобудування можна об'єднати в 3 взаємозалежні групи:

1. Галузі, що забезпечують розвиток науково-технічної революції в усьому народному господарстві - це приладобудування (Севастопольський з-д), хімічне машинобудування (Новокаховський з-д), електротехнічне й енергетичне машинобудування (Херсонський з-д).

2. Галузі, що забезпечують розвиток науково-технічної революції в самому машинобудуванні - це верстатобудування (Одеські з-ди) й інструментальна промисловість (Вознесенський з-д) .

3. Галузі, що забезпечують розвиток науково-технічної революції в окремих галузях господарства - це будівельно-дорожнє (Миколаївський "Дормашина), тракторне і сільськогосподарське машинобудування (Херсонський, Одеський, Сімферопольський з-ди), автомобілебудування (авторемонтний в Первомайську, Одеський автоскладальний) тощо.

В структурі сучасних машинобудівних заводів багато спільного, незважаючи на їх різну спеціалізацію. В узагальненому вигляді можна вважати, що кожен машинобудівний завод має наступні основні цехи: ливарний, ковальсько-пресовий, механічний та складальний, а також цілий ряд допоміжних (модельний, деревообороний тощо). В ливарському цеху з чорних або кольорових металів чи їх сплавів отримують заготовки деталей. В ковальсько-пресовому цеху їх оброблюють ковкою на молотах або штамповкою на пресах. Обробка ковкою або штамповкою заготовки деталі ще мають досить великі припуски, тому в механічних цехах їх оброблюють на токарних, фрезерних, стругальних та інших станках до потрібних розмірів. Таким чином із заготовки отримують готову деталь, яка поступає потім в складальний цех або відправляється на інші підприємства.

Структура машинобудування змінюється дуже швидко. За останні десятиріччя виникли нові галузі, пов`язані з випуском засобів автоматизації, електроніки та телемеханіки, космічної техніки, обладнання для атомної енергетики, реактивної авіації тощо. Машинобудування щороку випускає сотні нових видів машин та приборів. Комплекс вирізняється широким розвитком міжгалузевих та внутрішньогалузевих зв`язків, які ґрунтуються на виробничому кооперуванні.

Машинобудування є найскладнішою та найбільш диференційованою галуззю промисловості. В залежності від цільового призначення продукції, що випускається, воно ділиться на енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-дорожне, виробництво технологічного обладнання для промисловості та інші групи. Кожна з них складається, в свою чергу, з кількох галузей. Особливе місце займає станкобудування, виробництво ковальсько-пресових машин, забезпечення розвитку самого машинобудування. Як видно з першої частини цього розділу (розподіл машинобудівних галузей на 3 основні групи), всі вищевказані групи присутні в машинобудуванні Південному економічному районі, що робить дещо легшим потенційне переобладнання цієї галузі.

Галузева структура машинобудівного комплексу України досить розвинена та складається з п’яти галузей: важке енергетичне та транспортне машинобудування, електротехнічна промисловість, хімічне та нафтове машинобудування, верстатобудівна та інструментальна промисловість, приладобудування. Кожна галузь має кілька підгалузей.

Важке енергетичне та транспортне машинобудування поділяється на:

1. Енергетичне машинобудування:

а) турбобудування; виробляє парові , гідравлічні і газові турбіни та обладнання;

б) котлобудування; парові казани, енергетичні атомні реактори тощо.

2. Дизелебудування; дизелі, дизель – генератори, дизельні електростанції.

3. Металургійне машинобудування: прокатні та трубні стани, обладнання для мартенів.

4. Гірничошахтне та гірничорудне машинобудування:

а) кранобудування – мостові, металургійні, портальні крани;

б) крани для будівництва – крани на залізничному, автомобільному, пневмоколісному та гусенічному ходу, баштові крани, ліфти.

5. Підйомно–транспортне машинобудування:

а) кранобудування: мостові металургійні, портальні крани;

б) крани для будівництва: крани на залізничному, автомобільному, пневмоколісному та гусеничному ходу, баштові крани, ліфти.

6. Залізничне машинобудування займається виробництвом локомотивів, пасажирських, вантажних та промислових вагонів, вагони метро, трамваї.

Електротехнічна промисловість поділяється на:

1. Електротехнічне машинобудування та устаткування виробляє електродвигуни, електрогенератори, трансформатори, конденсатори.

2. Кабельна промисловість – кабелі, проводи сильного та слабкого струму, шнури.

3. Електролампова промисловість – освітлювальні лампи розжарювання, люмінесцентні та ртутно–кварцеві лампи.

4. Електроізоляційні вироби, ізолятори із скла, фарфору, кераміки.

Хімічне та нафтове машинобудування:

Хімічне машинобудування виробляє технологічне устаткування та апаратуру для хімічної промисловості.

2.Полімерне машинобудування – устаткування для переробки гуми, пластмас та інших полімерних матеріалів.

3. Виробництво нафтопромислового та бурового геологорозвідувального устаткування.

4. Устаткування для целюлозно–паперової промисловості займається вироблянням устаткуванням для виготовлення паперу, картону, целюлози.

Верстатобудівна та інструментальна промисловість:

Виробництво металорізальних верстатів;

Виробництво деревообробних верстатів, лісопильної рами, автоматичних ліній для деревообробної промисловості;

Ковальсько – пресувальне устаткування виробляє преси, молоти, поточні лінії для обробки металу;

Ливарне устаткування, машини.

Приладобудування:

Виробництво електровимірювальних приладів: Щитові підсилювачі, стабілізатори, електролічильники;

Виробництво радіовимірювальних приладів, приладів вимірювання струму, напруги, потужності та частоти;

Виробництво оптичних і оптико – механічних приладів і апаратури; геодезичні та астрономічні прилади, фотоапаратура, кіноапаратура, оптичні та оптико – механічні прилади.

Сучасне розміщення машинобудівного комплексу України склалося в основному за роки радянської влади. За царської Росії в Україні відносно розвиненими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування, на заводах якого виробляли не тільки нескладні машини та знаряддя для обробітку землі і збирання урожаю, а й паровози, залізничні вагони і судна. Галузева структура й територіальне розміщення машинобудування України формувалися планомірно, відповідно до принципів розміщення соціалістичного виробництва. Однак на певних етапах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створенню важкої індустрії. У зв'язку з цим і машинобудування тяжіло насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів враховувався тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного машинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації робітників. Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вартість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промислової і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни.

На машинобудівний комплекс припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва України; частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%. Це трудомістка галузь промисловості і водночас належить до металомістких галузей.

Українське машинобудування значною мірою залежить від постачання комплектуючих з країн СНД, що склалося ще за часів існування Союзу. Частка імпортних компонентів у продукції машинобудування становить 41 % (у Франції - 20,5%, Японії - 14%, США - 9,5%). Таким чином, одне з головних завдань комплексу - зменшення залежності від інших країн через розвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції.

Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

Важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

Спеціалізація в машинобудуванні визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції — масовим, дрібно- і великосерійним, індивідуальним. У галузі найпоширенішою є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів — литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування). Поглиблення спеціалізації дає можливість знизити собівартість, що, в свою чергу, робить економічно вигідним нарощування масового і великосерійного виробництва. Собівартість виготовленої продукції на глибокоспеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації значно територіально віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї України.

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати і вироби, необхідні в процесі виробництва машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються не тільки на виробництві масової продукції, а й дрібносерійної і навіть індивідуальної. Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалізації і кооперації зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, айв усьому народному господарстві. В зв'язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Краматорську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервного прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, крокуючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини тощо. Проте тільки незначна частина продукції цього заводу залишається в Донецькому економічному районі. Незважаючи на те що природні умови не мають визначального впливу на розміщення підприємств машинобудування, не враховувати цього фактора не можна, коли йдеться про розміщення морського і річкового суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, а також випуск машин і устаткування. Заслуговують на увагу обмеження на створення у великих містах нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Варто повніше використовувати можливості господарського розвитку малих і середніх міст, робітничих селищ, розміщувати тут невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик. Такий підхід до розміщення виробництва в майбутньому стосується передусім машинобудівної промисловості. Його реалізація свідчить про те, що в розміщенні машинобудування дедалі більшу роль починають відігравати соціальні фактори. За своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:

— галузі, які характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування). Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення. Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз;

— галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних, шляхових і сільськогосподарських машин); підприємства повинні розміщуватись, як правило, у районах споживання продукції;

— галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю (автомобіле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легкої, харчової та поліграфічної промисловості); зазвичай розміщуються у центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;

— галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала металомісткість, підвищена фондомісткість (радіотехнічна та електронна промисловість, приладобудування, деякі виробництва електротехнічної промисловості); розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути. Ускладнення машинобудівного виробництва визначило поділ країн на виробників масової та наукомісткої продукції. Це зберегло висококваліфіковані виробництва у країнах з високим рівнем науково-технічного прогресу, де є великі витрати на наукові дослідження при освоєнні нових видів продукції. Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних підприємств враховуються різні чинники і умови. Машинобудування належить до галузей так званого «вільного розміщення», оскільки воно незначною мірою залежить від таких чинників, як природне середовище, наявність корисних копалин, води і т. д. Тут варто враховувати лише наявність рівнинних місць (бажано не придатних до розвитку сільського господарства) для розміщення самого підприємства та будівництва під'їзних шляхів до нього. Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування залежать від особливостей розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування належить насамперед до галузей «вільного розміщення», оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається передусім економічними чинниками, найголовнішими серед яких є трудові ресурси та споживач, оскільки ряд галузей машинобудування відзначається високою трудомісткістю виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей передусім належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.

1.2 Територіальне розміщення важкого машинобудування України

Важке машинобудування району - це підприємства з виробництва металургійного, підйомно-транспортного устаткування (Одеський кранобудівний), металевих виробів (Нова Каховка), суднобудування (Керч, Миколаїв, Херсон), які тяжіють до джерел метало постачання і районів споживання готової продукції. Для важкого машинобудування характерні підприємства повного виробничого циклу (заготовка - механічна обробка - збирання) з випуском продукції невеликими серіями та навіть по індивідуальним замовленням. В залежності від тих чи інших причин вони орієнтовані не тільки на металургійні бази, але й на райони споживання.

Важке машинобудування включає виробництво устаткування для металургійних підприємств, великого енергетичного устаткування, важких верстатів і ковальсько-пресових машин, великих морських і річкових судів, локомотивів і вагонів. Особливості виробництва продукції важкого машинобудування полягають у виготовленні заготовок деталей, їх механічній обробці і складанні великогабаритних вузлів, агрегатів і цілих секцій. Для цієї групи галузей характерні як підприємства закінченого виробничого циклу, що самостійно здійснюють заготівлю, обробку і складання деталей і вузлів, так і заводи, що суміщають ці операції з монтажем привізних деталей, агрегатів і секцій, які надходять у порядку кооперованих зв'язків. У складі галузі є й вузькоспеціалізовані заводи.

Витрати на сировину і матеріали тут складають від 40 до 85%, витрати на зарплату 8-15%, витрати на транспорт від 15 до 25%, витрати на електроенергію 8-15%. Заводи важкого машинобудування можуть бути орієнтовані як на металургійні бази, так і на райони споживання. Виробництво металургійного устаткування склалося як у великих районах виробництва металу, так і поза цими районами. Підприємства цього профілю спеціалізуються на виготовленні окремих видів устаткування для видобутку руди, її підготування, доменного, сталеплавильного, ливарного, прокатного устаткування або окремих вузлів.

Машинобудівна галузь району має певні переваги перед машинобудуванням в інших районах країни. Такими перевагами, як вже вказувалося, є близькість морських портів, а відповідно - й вихід на ринки країн дальнього і, що на даний момент особливо важливо, ближнього зарубіжжя, так як саме в країнах колишнього СРСР знаходиться більшість традиційних споживачів продукції машинобудування України. В Південному економічному районі розміщені підприємства суднобудування та підприємства з ремонту суден, а ця галузь хоча і є праце - та матеріалоємною, але й приносить значні прибутки при відповідній організації виробництва. В районі представлені майже всі види машинобудування. Окрім того, в районі історично є досить висока технічна культура, і з огляду на викладені фактори тут цілком можливе впровадження нових в Україні технологій та виробництв.

Ключовим в районі є машинобудівний комплекс міжрайонного та міжнародного значення. Його профіль складає випуск багато- та малотоннажних суден, потужних земснарядів, плавучих кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, обладнання для харчової промисловості (млинарське, холодильне, для консервного виробництва), важких кранів, машин для будівельно-доріжних робіт, телевізорів та електротехніки, кіноапаратури, поліграфічних машин. Основними факторами розміщення машинобудування є приморське розташування (для суднобудування), близькість баз чорної металургії (Донбас, промислове Придніпров`я), наявність кваліфікованих трудових ресурсів (інженерів, техніків та робітників) та науково-дослідницьких і конструкторських організацій, споживацький фактор (розвинені сільське господарство, харчова промисловість).

Машинобудування відіграє суттєву роль у внутрішньорайонних міжгалузевих та внутрішньогалузевих взаємозв`язках. Випускаючи обладнання для профілюючих галузей сільського господарства, харчової промисловості, транспорту, воно так чи інакше стало елементом міжгалузевих комплексів. В той самий час Одеський лакофарбовий завод, який виготовляє десятки видів лаків, фарб, емалей, або ж Сімферопольський завод пластмасових виробів (з фенопласту, амінопласту, волокна, капрону) працюють для потреб машинобудування, яке являє собою вузол складних міжгалузевих зв`язків. З іншої сторони, в машинобудуванні Південного району результативно розвивається кооперування та інші виробничі зв`язки. Верстати Одеських заводів використовуються майже всіма машинобудівними підприємствами району. Особливо тісні зв`язки налагоджені в системі суднобудівного галузевого комплексу. Його забезпечують дизелями і дизель-генераторами Первомайський машинобудівний завод, електромоторами - Ново-Каховський електромашинобудівний завод, холодильним обладнанням, поковкою та штамповкою - Одеський завод “Центроліт”.

На основі міжрайонної спеціалізації і комплексного розвитку склався досить потужний Південний машинобудівний міжгалузевий район України, який просторово зміщений до берегової лінії або близько від неї від Ізмаїла на заході до Керчі на сході.

В цілому машинобудування відноситься до галузей так званого "вільного розміщення", тому що воно в меншому ступені, ніж будь-яка інша галузь промисловості, зазнає впливу від таких чинників, як природне середовище, наявність ресурсів - корисних копалин (характерні особливості Південного району - близькість Криворізького залізорудного та Керченського залізорудного басейнів), води (Миколаїв забезпечується водними ресурсами з Південного Бугу, Херсон, Каховка, Нова Каховка - з Дніпра) , тощо. В той же час на розміщення підприємств машинобудування сильний вплив має ряд економічних чинників, особливо концентрація виробництва, його спеціалізація, кооперація, працемісткість окремих видів продукції, зручність транспортно-економічних зв'язків, що виникають у процесі кооперації машинобудівних підприємств. Розміщення підприємств машинобудування знаходиться в прямій залежності від техніко-економічних факторів виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструкційна складність виробів, що виготовляються. По характеру технологічного процесу багато галузей машинобудування тяжіють до районів високої технічної культури, які володіють кваліфікованими робітничими кадрами, а такими в районі є Миколаївська, а особливо - Одеська області. В той самий час такі райони часто самі є досить значними споживачами готової продукції "машинобудування для машинобудування". За умови територіальної розрізненості сировинних баз та основних споживачів машин та обладнання райони споживання мають перевагу. Справа в тому, що в машинобудуванні витрати сировини на 1 т готової продукції складає в середньому 1,3-1,5 т, між тим як витрати на транспортування будь-якої машини набагато більше витрат на транспортування метала, який був використаний для її виробництва. Тому навіть металоємні виробництва, які дають малотранспортабельну продукцію (особливо, якщо вона масова), часто тяжіють до районів споживання, як це видно на прикладі Херсонського комбайнобудівного заводу.

Розміщення машинобудівних підприємств залежить від характеру виробництва, його трудомісткості, потреб у кваліфікованій робочій силі показників витрат сировини, енергії, устаткування у розрахунку на випуск одиниці продукції. Залежно від впливу цих чинників галузі машинобудування об`єднується в такі групи:

1. Радіотехніка, робототехніка, електроніка (Одеса), приладобудування (Севастополь), верстатобудування (Одеса, Котовськ) , інструментальна промисловість (Вознесенськ) та інші. Підприємства цих галузей об`єктивно тяжіють до промислових центрів, де є кваліфіковані кадри, науково-дослідні інститути відповідного профілю, виробнича та невиробнича інфраструктури. Характерне розміщення підприємств в районах із розвиненим машинобудуванням. Велике значення в організації виробництва верстатів мають науково-дослідні та конструкторські центри (дослідно-експериментальні заводи та центри в Бориславі, Каховці, Одесі).

Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5 %) зосереджене в Донецькому і Придніпровському економічних районах. Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Краматорський завод виробляє в основному устаткування для металургійної промисловості.

Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцівський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Луганської області та Кадіївський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів. Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування, металоконструкцій, установок для неперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апаратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладальників, чавуновозів і шлаковозів, потужних роторних вагоноперекидачів стали міста Придніпров'я — Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець. Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів — вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров'я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фактор металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташовані в тих самих районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич. Торезький завод виробляє рудникові електровози, породонавантажувачі, машини й вагонетки; Горлівський — вугільні комбайни та інші шахтові машини й устаткування, врубові машини найновіших конструкцій, бурові установки для роторного буріння свердловин; Донецький завод — потужні підйомні машини і бурові установки; Ясинуватський машинобудівний завод — і гірничопрохідне устаткування — комбайни і лебідки; ряд заводів Харкова і Луганська спеціалізується на випуску металомісткого збагачувального устаткування, а завод у Слов'янську — на виробництві коксохімічного устаткування.

У Кривому Розі працюють заводи з випуску гірничо-шахтового устаткування для залізорудної промисловості, бурових верстатів. Виробництво бурового устаткування для нафтової і газової промисловості зосереджено в Чернівцях, Дрогобичі, Харкові і Конотопі. Обсяги виробництва устаткування. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпропетровську, середні — у Слов'янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.). Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод "Автонавантажувач".

Однією з найголовніших галузей важкого машинобудування є енергетична, яка спеціалізується на виробництві парових гідравлічних турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устаткування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю. Центром енергетичного машинобудування є Харків. Його підприємства — турбінний завод ім. С. М. Кірова, завод "Електроважмаш", електромеханічний (ХЕМЗ) і "Електромашина" — випускають понад 40 % продукції енергетичного машинобудування України. Турбінний завод випускає потужні турбіни для теплових, атомних і гідроелектричних станцій. На заводах Харкова виробляють також устаткування для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях народного господарства. У Запоріжжі зосереджено виробництво силових трансформаторів. Чимало підприємств енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості є у Києві, Дніпропетровську, Мелітополі, Львові, Тернополі, Полтаві, Новій Каховці. Центрами енергетичного дизелебудування є Токмак (Запорізька обл.), Первомайськ (Миколаївська обл.), Берислав (Херсонська обл.). Кабельне виробництво організоване у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку. Електроізоляційні матеріали виробляють у Луганську, Слов'янську, Львові, Первомайську (Житомирська обл.). Обсяги виробництва.

Верстатобудівна промисловість - технічна база всього машинобудування. Витрати металу в ній, як правило, невеликі, велика частина заготовок і деталей робиться на самих підприємствах, кооперація з іншими заводами частіше усього зводиться до постачань двигунів, ливарних виробів, електроустаткування. На їхнє розміщення великий вплив має працемісткість продукції, наявність кваліфікованих кадрів робітників, інженерно-технічного персоналу і конструкторів. Підприємства галузі оснащені складним устаткуванням. Збільшення випуску більш сучасних верстатів - напівавтоматів і автоматів, фрезерних, шліфувальних, агрегатних, прецизійних, верстатів із програмним керуванням, станочних ліній і, нарешті, автоматизованих цехів і заводів - підсилило в розміщенні верстатобудування роль великих наукових і конструкторських центрів. Зросла роль кооперованих зв'язків (уніфікація стандартних вузлів у різних типах верстатів, спеціальне електротехнічне устаткування і т.д.). Вузька спеціалізація верстатобудівних підприємств визначила широкий розвиток міжрайонних зв'язків: кожне з них забезпечує своєю продукцією більшість районів країни. Виробництво слабкострумової апаратури, точних машин, інструментів пов'язано із штампуванням і точною виливкою заготовок, точною механічною обробкою деталей, складанням деталей, вузлів і агрегатів. Переважає масово-потокова організація виробництва, у якому зайняті висококваліфіковані кадри, використовується у великій кількості робоча сила. Підприємства галузі споживають відносно невелику кількість матеріалів, але різноманітного асортименту (чорні, кольорові, благородні метали, різноманітні види скла, пластмас і т.д.). Складність і точність продукції, що випускається, пред'являє дуже високі вимоги до культури виробництва, оснащення технікою. Багато підприємств галузі (особливо слабкострумові - електротехнічної, електронної й іншої апаратури) зайняті переважно монтажем і складанням деталей, що надходять у порядку кооперації, і вузлів.

Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Марганець. Загальне машинобудування об'єднує транспортне (без автомобільного) і сільськогосподарське (без тракторного) виробництво промислового технологічного та будівельного обладнання (без легкої і харчової промисловості). Підприємства цієї галузі орієнтуються, як правило, на споживача готової продукції, за винятком виробів, які відзначаються абсолютною транспортабельністю. Дуже капіталомістке локомотиво- і вагонобудування. Локомотивобудування прив'язане до джерел сировини. Тепловози виробляють у Луганську на базі паровозобудування і в Харкові на заводі транспортного машинобудування. Промислові електровози випускають у Дніпропетровську. У Києві, Львові, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Запоріжжі, Конотопі й Дружківці є заводи для ремонту тепловозів. Залізничні вагони виробляють у Кременчуці й Дніпродзержинську, великовантажні вагони — у Стаханові (Луганська обл.). У Маріуполі налагоджено виробництво металевих вагонів-цистерн. Найбільші вагоноремонтні заводи розміщені в Києві, Харкові, Одесі, Львові й Конотопі. Складна галузева структура суднобудування, специфічна технологія будівництва суден. Так, суднобудування — це будівництво й ремонт суден, а також суднове машинобудування. Суднобудування поділяють на морське й річкове, а його географія збігається з морським узбережжям і внутрішніми водними шляхами. За призначенням розрізняють понад десяток типів суден. Найважливішими типами є вантажні, пасажирські й мішані, які об'єднують у групу транспортних. З-поміж інших груп вирізняють промислові, промислово-видобувні, спортивно-туристичні тощо. До спеціалізованих вантажних транспортних суден належать: ліхтеро- і контейнеровози, рефрижератори.

Суднобудування "прив`язане" до морських узбереж (часто знаходяться в гирлах річок) та до внутрішніх водних шляхів сполучення. Серед галузей машинобудівного комплексу суднобудування вирізняється найбільш тривалим циклом виробництва. Інші особливості: будівельно-монтажний характер технологічних операцій, випуск різноманітних типів суден, наявність численних суміжників. За призначенням судна поділяються на транспортні, промислові (для вилову та обробки риби тощо), промислово-обробні (нафтобурові установки, лісосплавні судна тощо), спортивно-туристські. Найбільш значна за складом - група транспортних суден, що включає в себе грузові та пасажирські, а також судна змішаного типу. Нарешті, для сухогрузних суден характерна спеціалізація за типом грузу, що перевозиться та за грузообробкою.

На заводах Чорноморського басейну поруч із транспортними суднами (танкери, ліхтеровози, контейнеровози) виготовляють також промислові судна, особливо для рибальських та китобійних флотилій. Більшість підприємств суднобудівної промисловості розміщається поза металургійними базами, незважаючи на споживання ними великої кількості незручних для транспортування профілів металу. Суднобудівні заводи спеціалізуються на випуску судів визначеного призначення, із різними типами суднових двигунів. Складність сучасних судів обумовлює установку на них різноманітного типового і спеціального устаткування. Тому в суднобудуванні винятково сильно розвиті кооперовані зв'язки з численними підприємствами-суміжниками, що поставляють не тільки устаткування, але і нерідко цілі агрегати і секції судів. Будівництво судів починається на суші, а добудовуються вони на плаву. Тому багато морських верфей розміщені в укритих устях великих рік, або захищених від моря гаванях.

Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де працюють три суднобудівних заводи, що випускають різноманітні океанські і морські судна — танкери й суховантажні дизельелектроходи. Два суднобудівних заводи у Херсоні випускають різні типи океанських і морських суден, доки для морських портів і портові крани. У Києві випускають морські траулери. Суднобудування і судноремонт розвинені в Одесі, Іллічівську, Севастополі, Керчі та Маріуполі. Річкове суднобудування розвинене в Києві, де будують пасажирські і буксирні судна, траулери, рефрижератори. Херсонський завод річкового суднобудування випускає катери, теплоходи, земснаряди, судна озерного типу. Річкове суднобудування і судноремонт є в Запоріжжі, Ізмаїлі, Вилкові (на Дунаї). Підприємства загального машинобудування району - виробництво сільськогосподарських машин (Херсон, Одеса), промислової арматури (Нова Каховка), будівельних і шляхових машин (Одеський, Миколаївський з-ди) підприємства з ремонту машин (Іллічівськ, Котовськ, Каховка) розміщуються ближче до районів споживання готової продукції. Сільськогосподарське машинобудування явно тяжіє до місць споживання готової продукції, причому спеціалізація підприємств знаходиться у строгій відповідності із профілем сільського господарства різних районів країни. Ця група машинобудівних галузей характеризується середніми нормами споживання металу, енергії, невисокою працемісткістю.

Сільськогосподарське машинобудування має у своєму розпорядженні численні і великі підприємства по виробництву різного сільськогосподарського інвентарю для опрацювання ґрунтів, посіву культур, збору врожаю.

Сільськогосподарське машинобудування розміщене в районах виробництва готової продукції, а його географія відбиває зональну спеціалізацію сільського господарства. В Україні збудовано заводи з виробництва сільськогосподарських машин, великі спеціалізовані підприємства для виготовлення сівалок, плугів, культиваторів, навантажувачів, причепів, машин і обладнання для тваринництва та кормовиробництва. Так , найбільшими центрами сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ (бурякозбиральні комбайни), Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (зернові і кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (тракторні плуги). Заводи з випуску різних сільськогосподарських машин і запасних частин є в Києві, Миколаєві, Первомайську (Миколаївська обл.), Бердянську, Мелітополі, Білій Церкві, Чернівцях, Донецьку, Луганську, Житомирі, Коломиї, Кременчуці, Умані, Конотопі. Обсяги виробництва продукції в галузі.

Авіаційна промисловість набула розвитку у Києві і Харкові, де виробляють пасажирські й транспортні літаки, в тому числі один з найбільших у світі — АН-225. Тракторобудування як галузь середнього машинобудування в своєму розміщенні орієнтується на споживача. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де діють заводи тракторний, тракторних самохідних шасі, моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати — у Вінниці. Ряд великих підприємств для виробництва деталей і запасних частин для тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Церкві, Луганську, Одесі.

Верстатобудування орієнтується на райони і центри з розвиненим машинобудуванням, науково-дослідною і конструкторською базою. Виробництво верстатів зосереджено в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Львові, Краматорську, Житомирі. Проте галузь слід розширювати за рахунок верстатів з числовим програмним управлінням, верстатів-автоматів, шліфувальних, фрезерних і прецизійних.

Виробництво приладів, точних машин, інструментів і механізмів орієнтується тільки на райони високої технічної культури. Галузь відзначається мінімальною металомісткістю. Більшість підприємств займається складанням виробів з деталей, що надходять з різних регіонів України та із-за її меж за кооперацією. Найбільшими центрами виробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-обчислювальних машин — Київ, приладобудування та інструментів — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів. Частину приладів та інструментів, виготовлених на підприємствах України, вивозять за її межі.

У перспективі необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного переоснащення галузей промисловості. Чільне місце має належати створенню високоефективних машин і їх систем для всіх галузей і сфер господарства.

Автомобілебудування - це відносно молода галузь машинобудування України, яка виникла в 50-60-ті роки. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі.

В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД.

Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава,

Херсон, (Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки як всередині держави, так і за її межами. Міждержавне кооперування вимагає прийняття відповідних правових законів, які регулювали б взаємостосунки між підприємствами України та інших країн.

Розвиток автомобілебудування в Україні не задовольняє потреби держави у власній продукції, а рівень його розвитку значно відстає від розвинутих країн світу. За рахунок власного виробництва задовольняється менш ніж 10% потреб у автомобілях і автобусах.

Середнє машинобудування охоплює найширший спектр галузей. Для нього характерний високий рівень кооперації виробництва. Серед факторів, що впливають на розміщення підприємств середнього машинобудування, найважливішими є населення і трудові ресурси, наявність кваліфікованих кадрів. Автомобільні заводи України випускають автобуси (Львів), великовантажні автомашини (Кременчук), малолітражні легкові автомобілі (Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь). Автомобільна промисловість має кооперативні зв'язки з багатьма підприємствами як всередині України, так і за її межами.

Автомобілебудування (Одеса, Котовськ, Первомайськ), двигунобудування (Нова Каховка, Миколаїв), тракторобудування (Одеські тракторні плуги), виробництво устаткування для легкої та поліграфічної (Одеса) промисловості. Заводи цих галузей тяжіють до центрів загального машинобудування, кваліфікованих кадрів, а також виробництва металу і енергії. Воно об'єднує підприємства малої металоємкості, але підвищеної енергоємності і працемісткості. Основними технологічними процесами в середньому машинобудуванні є механічна обробка деталей, складання їх на конвеєрах у вузли, агрегати і готові машини. Ця галузь споживає велику кількість різноманітних чорних і кольорових металів, пластмас, гуми, скла. Підприємства середнього машинобудування найбільше багаточисельні, вузькоспеціалізовані, мають широкі кооперовані зв'язки. Їхня продукція масова і крупносерійна, вона включає виробництво автомобілів, тракторів, комбайнів, двигунів для них, насосів і компресорів, машин і різного технологічного устаткування для легкої, харчової, поліграфічної промисловості.

1.3 Розміщення машинобудування України в промислових вузлах

Розглянемо машинобудівні підприємства Південного економічного району при його розподіли на промислові вузли.

У Південному економічному районі сформувались наступні промислові вузли: Одеський, Миколаївський, Херсонський, Каховсько-Бериславський, Сімферопольський, Севастопольський, Керченський, Саксько-Єваторійський.

Найбільшим промисловим вузлом Південного економічного району є Одеський. Його машинобудівними центрами є Одеса, Ізмаїл, Котовськ, Іллічівськ, Олександрівка, Дачне, Великодолинське та інші населені пункти.

Найбільшими підприємствами машинобудівної галузі в Одесі є виробничі об`єднання "Продмаш", верстатобудівне, важкого кранобудування, "Одесахолодмаш", "Одесагрунтомаш" та науково-виробничі об`єднання "Кисеньмаш" і "Харчопромавтоматика". Крім того, тут працюють заводи "Епсилон", "Кінап", важкого вагонобудування, "Нептун", судноремонтний.

В Ізмаїлі працюють судноремонтний завод, судноремонтно-механічний, завод ремонтно-технологічного устаткування.

Портом з великою базою для ремонту контейнерів є Іллічівськ.

В Котовську працюють авторемонтний завод та завод "Південь-ремверстат".

До Миколаївського промислового вузла входять Миколаїв, Первомайськ, Вознесенськ та інші міста.

В Миколаєві, як і в цілому в промисловому візлі, переважає машинобудування. Тут знаходяться кілька великих підприємств суднобудування: ВО "Чорноморський суднобудівний завод", заводи "Океан" і Миколаївський судноремонтний, "Гідрореммаш", "Дормашина", "Млинмашина", "Поліграфмаш", дослідний технологічної оснастки, дослідний мастильних систем.

В Первомайську, як і в Миколаєві, провідною галуззю є машинобудування. В місті працює машинобудівний завод "Фрегат", що випускає дощувальні установки, машинобудівний, авторемонтний.

В Вознесенську машинобудування представлене заводом гідропресів та інструментальним заводом.

Ядром Херсонського промислового вузла є Херсон. До складу вузла входять також Цюрупінськ, Гола Пристань, Антонівка та інші населені пункти.

В Херсоні розміщені суднобудівний та судноремонтний заводи, комбайнобудівний завод та завод карданних валів, електромашинобудівний завод і завод "Прибой".

До Каховсько-Бериславського промислового вузла входять Каховка, Нова Каховка, Берислав, Дніпряни, Козацьке, Любимівка та інші.

Одною з провідних галузей промисловості Нової Каховки - центру промислового вузла - є машинобудування, яке представлене електромашинобудівним заводом та заводом гідротехнічних металоконструкцій.

В Каховці працюють заводи електрозварювального устаткування, ремонтний дослідний, експериментально-механічний, завод "Сільгоспагрегат".

Машинобудування у Бериславі представлене машинобудівним заводом та дослідно-експериментальним заводом нестандартного устаткування.

До Сімферопольського промислового вузла входять Сімферополь та навколишні села. Тут машинобудування представлене наступними підприємствами: заводами "Сільгоспдеталь", "Сантехпром", електромашинобудівний, виробничими об`єднаннями "Кримпродмаш", "Пневматика", "Фотон".

До Севастопольського промислового вузла належить Севастополь - багатогалузевий промисловий комплекс. З машинобудівних підприємств відомі:виробниче об`єднання "Севастопольський морський завод", приладобудівний завод та деякі інші.

Центром Керченського промислового вузла і портом на сході Криму є Керч. Провідними машинобудівними підприємствами є завод "Затока" (суднобудування) та виробниче об`єднання "Керчрибпром".

В Саксько-Євпаторійському промисловому вузлі машинобудування представлене слабо.

Серед галузей машинобудування достатньо розвинене траспортне машинобудування - це Миколаївський суднобудівний завод (вантажні судна, танкери, дизельні теплоходи), Херсонський суднобудівний завод (морські та річкові судна, буксири, самохідні баржі, плавучі доки). Є окремі судноремонтні підприємства в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Керчі, Іллічівську, Ізмаїлі, Кілії.

Вирізняється Одеський завод важкого кранобудування, який виготовляє дизельні крани вантажопідйомністю до 100 т, Одеський автоскладальний завод (причепи, напівпричепи, фургони), Миколаївський завод “Дормашина” (бульдозери, скрепери, укладачі асфальтобетону).

Сільськогосподарське машинобудування пердставлене Херсонським комбайнобудівним заводом - виготовляє кукурудзозбиральні машини, Одеським - виготовляє тракторні плуги, Сімферопольським - запчастини і обладнання для сільськогосподарських машин.

Верстатобудування зосереджене в Одесі - два заводи, продукують універсальні верстати та верстати з ЧПК.

В районі виготовляють енергетичне й електротехнічне устаткування та машини, електродвигуни, дизелі, обладнання для автомашин та тракторів у Новій Каховці, Херсоні, Первомайську, Сімферополі, Одесі. Новокаховський електромашинобудівний завод освоїв випуск електродвигунів для вугільної та хімічної промисловості, а Херсонський - тракторні стартери, електрообладнання для автомобілів “АвтоЗАЗу” тощо.

Виробництво кіноапаратури зосереджене на Одеському заводі “Кінап”, поліграфічне машинобудування, світлокопіювальні та електронно-гравіювальні апарати - теж в Одесі.

Розділ 2. Машинобудування у світі

2.1 Регіони світового машинобудування, розвиток та розміщення

Підприємства, які випускають складну продукцію, називаються заводами суміжниками. Вадою цього процесу є те, що спеціалізація у сполученні з територіальним поділом праці часом призводить до формування вузькоспеціалізо-ваних центрів або навіть районів.

Особливості розвитку та розміщення машинобудування у світі. У промислових високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3—2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство розвинутіших країн.

Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великобританії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Най-вичерпніше номенклатура машинобудівної продукції репрезентована у США; у Західній Європі це стосується ФРН, а чверть сторіччя тому до них приєдналася й Японія. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.

Структура машинобудування Швейцарії, Канади, Швеції та низки інших країн орієнтована не на внутрішній ринок, а на світовий. Вона ніби доповнює структуру машино-будування інших країн. Ідеться про спеціалізацію на випуск продукції невеликими партіями.

Деякі країни виробляють у себе всю номенклатуру середнього рівня і одержують зі світового ринку продукцію високої складності (Іспанія, Португалія тощо). Вони також постачають на ринок деякі масові вироби, які через дешевизну праці у цих країнах є конкурентоздатними. Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного поступу. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих, але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила.

Група (Бразилія, Індія, Мексика, Аргентина тощо), у якій завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом. У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами. Західна Європа, Японія, США є основними постачальниками виробів високої складності для світового ринку. "Нові" машинобудівні країни продукують масові товари середнього технічного рівня, у них відбувається ускладнення машинобудівних виробництв. У світовому машинобудуванні сформувалося чотири регіони: Північноамериканський регіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких товарів. На нього припадає 1/4 продукції світового автомобілебудування, 2/3 цивільного літакобудування й 70% великих ЕОМ. Регіон виступає експортером продукції високої складності, виробів важкого машинобудування й наукомістких галузей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі, судна. Західноєвропейський регіон виробляє 25—30% продукції світового машинобудування. Це переважно машини середньої складності, але чимала частка припадає й на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка з США, а менш складна, але працемістка, — з Японії та країн, що розвиваються. Східно- та Південно-Східно-Азіатський регіон з центром у Японії виробляє 20% світової продукції машинобудування. У Японії машинобудування досягло високого ступеня структурного й науково-технічного розвитку тільки-но на початку 80-х років. Чільним напрямом розвитку машинобудування Японії є вивезення малокваліфіко-ваних і середніх за рівнем виробництв до країн з дешевшою працею. Експортер виробів високої складності, побутової техніки, регіон завозить продукцію найвищої складності з США та Західної Європи. Країни СНД та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія), авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення значних інвестицій. В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п'ятий регіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування — в Бразилії; авіа- та автомобілебудування — в Аргентині. Виробництво металообробного устаткування зосереджене у Західній Європі, Північній Америці та Японії (90%). За загальним обсягом його випуску перед ведуть Японія, Німеччина, США, Італія, Швейцарія, Франція, Великобританія. Більшість розвинутих та усі країни, що розвиваються, імпортують металообробне устаткування. У міжнародному поділі пратті Швейцарії, Німеччині, США, Великобританії та Швеції властива спеціалізація на випуску особливо складних різновидів обладнання. Серед країн, що розвиваються, досить потужне виробництво металообробного устаткування е в Індії та Бразилії.

Транспортне машинобудування складається з виробництва автомобілів, вагонів, трамваїв, тролейбусів тощо. Воно орієнтується переважно на економічно розвинені країни, де є значний попит на цю продукцію, а також на сировинну базу. Автомобілебудування позначене великою капіталомісткістю, а гостра конкуренція зумовлює високий рівень монополізації. Найбільшими монополіями з виробництва легкових автомобілів є "Вольво", "Даймлер-Бенц", ФІАТ, БМВ, "Дженерал-моторс", "Форд-мотор", "Тойота", "Нісан", "Опель". Серед регіонів лідерство тримає Північна Америка.

Серед країн виділяються США, Японія та Франція (табл. 6.10). Нещодавно у п'ятірку лідерів увійшли автомобільні фірми Республіки Кореї. АвтоЗАЗ—Daewoo в Україні налагодив випуск автомобіля "Таврія" покращеної якості та трьох моделей "Daewoo". В Іллічівську почато складання моделей Leganza, Nubira, Lanos.

Компанія General Motors в рамках спільного підприємства "АвтоЗАЗ—Daewoo" інвестувала в автомобілебудування 100 млн дол. задля складання Ореї—Astra та Vectra. У Луцьку утворено СП із складання шостої моделі ВАЗ, а в Мелітополі на базі нещодавно збудованого моторного заводу налагоджено випуск двигунів фірми "Рено", в тому числі для СП "Рено—ЛАЗ" з виробництва нових автобусів. Випуск автомобілів у Росії знизився, Україна у 1995 p. випустила 59,8 тис. легкових автомобілів.

Вантажне автомобілебудування зосереджено у таких країнах, як СІЛА, Канада, Японія, ФРН, Росія, Чехія, Білорусь. Тут виробляються вантажівки великої та середньої вантажопідйомності. Найбільші центри: Москва, Набережні Челни, Нижній Новгород у Росії, Мінськ та Жодіно у Білорусі, Дирборн у США, Нагоя у Японії, Копршивниця у Чехії (вантажівки "Татра"), Японії (Mitsubishi, Nissan, Hino), Італії (Iveco), Швеції (Volvo), Франції (Renault), ФРН та США (Крайслер, Mercedes-Benz), а також моделі Scania та DAF. Росія з Україною утворили 4 СП із складання невеликих вантажівок "Газель" в Сімферополі, Іллічівську, Кременчуці та Київській області.

Виробництво автобусів зосереджено у ФРН ("Мерседес"), Угорщині ("Ікарус"), Україні (ЛАЗ), Росії (ПАЗ, ЛІАЗ), США, Японії, Швеції (Вольво), Франції (Рено). Виробництво мотоциклів зосереджено в Японії (Suzuki, Jawa, Jamaha, Kawasaki, Honda); ФРН (BMW), Франції (Pe-geout), США та Італії. Локомотивобудування історично склалось там, де була розвинена мережа залізниць: у Західній Європі, Росії, Україні, США, Японії. У більшості розвинених країн випускають і використовують електровози (виняток США, де висока питома вага тепловозів), а в країнах, що розвиваються, застосовують тепловози і паротяги. Найновіші типи локомотивів запроваджує Японія, швидкість руху на її спеціальних швидкісних залізницях по Тихоокеанському поясу — найвища. У США розроблений новий тип швидкісного залізничного составу, який рухатиметься зі швидкістю 240 км/год і стане одним із найнадійніших з огляду на безпеку руху. В Україні тепловози та електровози виробляються у Луганську, Харкові та Дніпропетровську, трамваї — у Луганську, тролейбуси — у Дніпропетровську. Морське машинобудування зосереджене у Японії; ця країна дає до половини споруджуваного тоннажу. За обсягом військового суднобудування перед ведуть США. Від середини сімдесятих років швидко — за активної участі японських монополій та з використанням японського суднового обладнання — морське суднобудування розвивається у Південній Кореї, Сінгапурі, Бразилії. У Західній Європі найвищі темпи розвитку суднобудування — в Іспанії. В окремих країнах сформувалась певна спеціалізація: Японія робить судна для перевезення наливних та насипних вантажів, Франція — зріджених газів і хімікатів, Фінляндія — криголами й пасажирські судна, США — судна-баржовози та газовозні танкери.

Нова тенденція — переміщення суднобудівних потужностей в країни, що розвиваються. Крім Республіки Корея в "першу десятку" увійшли Бразилія та Китай (відповідно 4 і 7 місця). Це пов'язано з наявністю у них сировинної бази та дешевих трудових ресурсів.

Верстатобудування є галуззю, яка визначає науково-технічний прогрес у світі. Воно потребує залучення висококваліфікованих трудових ресурсів, тому розміщується в основному у економічно розвинутих країнах. Не випадково на шість із них — Японію, ФРН, США, Італію, Швейцарію та Францію — припадає 75% виробництва верстатів (табл. 6.11). У експорті верстатів лідирують ті ж самі країни. Верстатобудування в країнах світу має вузьку спеціалізацію. Так, США і ФРН перші за випуском верстатів з програмним управлінням; Японія і ФРН — металорізальних верстатів; США, Японія і ФРН — ковальсько-пресових верстатів; Швейцарія — прецизійних верстатів. Сільськогосподарське машинобудування включає випуск комбайнів, жаток, сіялок, косилок, устаткування для тваринництва тощо. Всі ці машини орієнтуються на споживача і виробляються у тих країнах, де в них виникає потреба. Багато країн, що розвиваються, мають цехи по зборці сільськогосподарської техніки, а комплектуючі завозять із Західної Європи, Японії та США. За обсягом виробництва сільськогосподарських машин лідирують США, вони ж е основними споживачами цієї техніки. Зернозбиральні комбайни випускають у Ростові-на'Дону, Таганрозі, Сизрані, Красноярську (Росія); кукурудзозбиральні — в Херсоні (Україна); льонозбиральні — Бєжецьк, Люберці (Росія); бавовнозбиральні — Ташкент (Узбекистан); картоплезбиральні — Гомель (Білорусь), Рязань, Тула (Росія). Херсонський завод кукурудзозбиральних комбайнів налагодив виробництво зернозбирального комбайну "Славута", Авщ- та ракетобудування характерне для економічно розвинутих країн. США виготовляє "Шатли", "Диска-рері", Франція — "Оріони", Росія — штучні супутники, космічні станції, модулі; Україна — ракетоносії "Зеніт" і "Протон". Також Україна приймає участь у космічній програмі "Морський старт". Найбільші виробники літаків у світі — Boeing (США) та Airbus (консорціум Західної Європи). Також різні типи літаків виготовляють Франція, Італія, Канада, Швеція та інші. Росія виробляє військові та цивільні літаки і гелікоптери: МІГ, СУ, АН, ІЛ, ТУ та ін. В Україні виготовляють авіадвигуни (завод "Мотор-Січ" в Запоріжжі), Завод "Ааіант" в Києві з 1999 року почне виробництво літаків Ту-334, В Харкові будуть виробляти пасажирські АН-140, АН-74 та грузопасажирські АН-74 ТК.

Важливим напрямом машинобудування є виробництво зброї. У світі серед виробників зброї виділяються розвинені країни, а серед покупців — як розвинені країни, так і ті, що розвиваються,

Приладобудування — це виробництво електро- та радіовимірювальних оптичних приладів, приладів часу, засобів зв'язку тощо. Найбільшими виробниками електротехнічного устаткування у світі є компанії ABB (Швейцарія та Швеція), Siemens (ФРН), General Electric (США), GEC-Als-thom (Франція та Великобританія). Ці галузі виробництва спочатку з'явилися у Європі, США та Японії, а потім були перенесені також у Нові Індустріальні Країни (НІК) Східної, Південно-Східної Азії та Латинської Америки в розрахунку на дешеву робочу силу . Одним із напрямів приладобудування е електроцца промисловість. Вона зародилась у США, потім перейшла до Європи і Японії, а тепер вмістилась у НІК. Зараз такі НІК, як Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Бразилія, входять у десятку перших країн, поступ&ючись лише СШАі Японії, ФРН, Великобританії та франції. Спочатку в цих країнах тільки складали побутову електроніку з американських, європейських та японських деталей; тепер тут впроваджують своє інтегроване виробництво, яке містить всі основні стадії. Випускаються персональні комп'ютери, великі інтегральні схеми, периферійні системи, обладнання для електронного проектування, засоби зв'язку, волоконна оптика тощо. У 1997 році в світі було виготовлено 80 млн персональних комп'ютерів. Лідер — компанія Compaq (США).

2.2 Проблеми та перспективи машинобудування в Україні

Інтенсифікація машинобудівного комплексу повинна розглядатися в двох аспектах. По-перше, інтенсифікація машинобудівного виробництва всередині машинобудівного комплексу району, тобто випуск передової техніки з мінімальними витратами живої праці, і, по-друге, інтенсифікація в галузях народного господарства, що ґрунтується на базі впровадження новітніх машин, устаткування, приладів і пристроїв, які випускаються машинобудівниками. Ці напрямки інтенсифікації тісно взаємопов`язані і не можуть відбуватися у відриві один від іншого. Первинним, природно, є виробництво машин і устаткування в машинобудівному комплексі, і від того, як машинобудування справляється з поставленими задачами, залежить ефективність роботи інших галузей народногосподарського комплексу в цілому.

Темпи впровадження досягнень науково-технічного прогресу значною мірою залежать від положення справ всередині машинобудівного комплексу, від того, як швидко машинобудівники зможуть перейти на випуск техніки нових поколінь і оснастити ними різні галузі народного господарства.

Які ж головні напрямки інтенсифікації усередині машинобудівного комплексу району? Це, насамперед, відновлення виробничого апарата машинобудівних підприємств. У процесах його відновлення надзвичайно важливо визначити задачі поточного дня і перспективи, пустити в хід усі важелі і стимули та змусити їх працювати на кінцевий результат. Задачею поточного дня є активізація людського фактора і на цій основі максимально можливе використання створеного потенціалу. Дійсно, використовувані в машинобудівному комплексі людські й основні промислово-виробничі ресурси при їхньому раціональному використанні, по оцінках спеціалістів, дозволяють одержувати в 1,5-1,7 рази більше продукції. Іншими словами, навівши порядок у власному будинку, званому машинобудівним комплексом, вже зараз практично без додаткових витрат, за рахунок організаційних факторів можна отримати значні об'єми додаткової продукції, необхідної народному господарству.

Не менш важливим є перехід машинобудування на наступний, більш високий щабель автоматизації виробництва на базі використання роботизованих виробництв. Розширення потреб різних галузей народного господарства і комплексів взаємозалежних виробництв по номенклатурі, якості, продуктивності і надійності техніки та постійна заміна існуючих технологічних процесів більш сучасними змушують машинобудівників відмовлятися від традиційних методів конструювання й організації виробництва машин та устаткування. Світова практика показує, що найбільше ефективними тут є перехід до автоматизованого проектування і виготовлення машин і пристроїв із застосуванням сучасних засобів обчислювальної техніки й зрощування процесів проектування і виготовлення сучасних машин у єдиний ланцюжок. Такий підхід у декілька разів прискорює проектування і виробництво машин і робить досягнення наукової і конструкторської думки реальними вже сьогодні, а не у віддаленому майбутньому.

Пріоритетними на першому етапі реконструкції машинобудівного комплексу будуть галузі: верстатобудування, приладобудування, електроніка й електротехніка, у котрих надзвичайно важливо домогтися зміни існуючого положення справ. У першу чергу саме тому, що вони служать базою для створення реальних передумов переозброєння виробничого апарата самого машинобудування новими технікою і технологіями.Дуже важливо перерозподілити сили і ресурси другого ешелону машинобудівників, що зайняті підтримкою техніки в робочому стані. Тут також приховані величезні матеріальні і трудові резерви.

Прискорене відновлення виробничого апарата в машинобудуванні, а потім і омолодження парку устаткування в інших галузях народного господарства дозволять скоротити чисельність ремонтників і устаткування, на якому робляться запасні частини і відновлюються деталі, у 2-3 разу в порівнянні з нині існуючою, а це також обіцяє багатомільйонну економію.

Природно, ці проблеми не можуть бути вирішені при нинішньому рівні технічної оснащеності машинобудування. Тому ключовою проблемою переорієнтування останнього на інтенсивний шлях розвитку є прискорення науково-технічного прогресу в машинобудівному комплексі, що включає в себе широкомасштабне впровадження нових машин і устаткування, ефективних технологічних процесів, використання прогресивних конструкційних матеріалів. Важливий резерв прискореного впровадження досягнень науково-технічного прогресу в машинобудівний комплекс - удосконалення організаційної структури останнього, що повинно здійснюватися одночасно з подальшим поглибленням спеціалізації і розвитком кооперації у виробництві машин і устаткування.

На сьогодні виробничі потужності в машинобудівному комплексі району використовуються в середньому на 30-40%. Кожне друге підприємство суттєво зменшило випуск основних видів продукції. Через відсутність оборотних коштів, проблем із взаємозаліками, високих цін на продукцію, що випускається, та інші проблеми, труднощі із збутом продукції мають 80% машинобудівних підприємств регіону. Морально застарілими є практично 100% основних фондів машинобудівних підприємств регіону, фізично застарілими - до 65% основних фондів. Лише близько 1% від загального об`єму продукції машинобудівного комплексу регіону відповідає вимогам світового ринку. Без перебудови всієї матеріально-конструкторської основи з широким використанням сучасних конструктивних матеріалів (і досягненням на цій основі скорочення споживання металу) обійтись неможливо.

Настав час впритул зайнятись проблемою формування базових машинобудівних виробництв. Мова йде про створення комплексу виробництв, що обслуговуватимуть саме машинобудування (виробництво заготовок, нормалей, оснастки, інструменту тощо). Це так зване "машинобудування для машинобудування" - заготовчі, обслуговуючі та допоміжні підприємства, що спеціалізуються на комплексному випуску деталей і вузлів міжгалузевого призначення.

Враховуючи особливості розвитку машинобудування в Одеській області, найбільш оптимальним був би розвиток на якісно новій технологічній основі верстатобудування і електронної промисловості, в Миколаївській області - суднобудування, судноремонту, в Херсонській області - приладобудування, електромашинобудування, виготовлення медичного обладнання, в Криму - збільшення питомої ваги підприємств з виробництва машинобудівної продукції для харчової та легкої промисловості. Вирішенню цих проблем в немалій мірі сприяло б формування регіонального ринку виробництва і збуту конкурентоздатної продукції та послуг, на яких спеціалізуються окремі області українського Причорномор`я. В самому катастрофічному стані з машинобудівних галузей району опинилось верстатобудування. Відсутність сировини та палива, безперервні відключення електроенергії, зміни на цілому ряді виробництв технології і технологічних процесів призвели до того, що в окремі місяці падіння обсягів виробництва сягали 20%. В Одесі, наприклад, з 14 верстатобудівних підприємств жодне не працює на повну потужність, хоча меш, ніж 10 років тому виготовлені тут верстати впливали на розвиток індустрії всього Радянського Союзу.

Вже упродовж 5 років верстатобудівні підприємства всього регіону не закуповують нового обладнання, не поновлюється парк верстатів - при тому, що кожного року на всіх підприємствах необхідно поновлювати щонайменше 30% парку верстатів. По самим скромним оцінкам, відставання в технічному переоснащенні верстатобудування регіону порівняно з розвиненими державами складає не менше 25-30 років.

Машинобудівний комплекс регіону в цілому і верстатобудування особливо втрачають найцінніше, що вони мають - кадровий потенціал, що формувався десятиріччями. З одного боку, звільняються висококваліфіковані спеціалісти - вони звикли до високої оплати праці, але її сьогодні фактично "з`їдають" високі податки. З іншого боку, почався загальний відтік робочої сили з машинобудівних підприємств, причому цей процес абсолютно неконтрольований з боку держави.

В самі важкі кризові періоди свого розвитку всі країни контролювали співвідношення падіння об`ємів виробництва, змін в зарплаті і в цінах на основні споживчі товари, що дозволило зберегти кадровий потенціал в галузях матеріального виробництва. В Україні ж падіння обсягів виробництва в машинобудівному комплексі регіону склало приблизно 70%, реальна зарплата зменшилась принаймні в 10-12 разів, ціни на продукти харчування значно зросли. Тому зараз близько 80% робітників машинобудівних підприємств регіону опинилися за межею бідності.

Необхідно визнати, що однією з причин, які призвели до такої ситуації в вітчизняному машинобудуванні, було те, що його намагалися зробити автономним, незалежним від колишніх кооперативних зв`язків, які складалися роками. Називалася цифра у 70-75% - таким нібито має бути рівень автономності вітчизняного виробництва для того, щоб почався його підйом. Але зараз абсолютно зрозуміло, що без відродження традиційних господарських зв`язків обійтись неможливо. Тим більше, що основними посередниками між підприємствами стали комерційні структури, чиї послуги коштують недешево, до того ж посередники обирають лише ті види діяльності, що швидко приносять прибуток. Це боляче вдарило по підприємствам із складною комплектизацією продукції, тобто саме по підприємствах машинобудівного комплексу.

Щодо кризи неплатежів, якою охоплена переважна більшість машинобудівних підприємств не тільки Південного економічного району, але й усієї країни, то є такий засіб її подолання, як індексація коштів підприємств, що знаходяться на рахунках банків із використанням фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Вкрай болюче питання - доля суднобудівного комплексу регіону і України в цілому. Потрібно пам`ятати, що вітчизняне суднобудування - це 8 заводів, близько 30 науково-дослідних інститутів, десятки підприємств-суміжників по всій країні.

Хоча спад виробництва в суднобудуванні не такий великий порівняно із іншими галузями - в 1996 році називалась цифра в 10% - досягнуто це лише завдяки ініціативі самих корабелів. Роль держави в розвитку цієї надзвичайно важливої і перспективної галузі практично зведена до нуля. Варто підкреслити, що стратегічні можливості нашого суднобудування немалі. Окрім танкерів, рефрижераторів, багатотоннажних грузових суден, наші корабели можуть будувати швидкохідні катера та круїзні яхти, мало- та середньотонажні судна для обслуговування зовнішньоекономічних зв`язків із країнами-сусідами, судна типу ріка-море, судна, спеціально обладнані для освоєння причорноморського шельфу тощо.

Протягом останніх років, наприклад, виробництво тільки металорізальних верстатів щороку скорочувалося в середньому на 40%. Падіння виробництва зумовлюється не тільки загальноекономічною кризою, але й зміною сучасної кон`юнктури ринку устаткування. Це формує такі тенденції, що потребують урахування виробниками:

- скорочення попиту на кваліфіковане наукомістке устаткування;

- стабілізацію, а останнім часом і збільшення попиту на універсальне неавто-матизоване устаткування з ручним управлінням;

- розширення попиту на легке багатофункціональне устаткування для малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності;

- розширення попиту на устаткування, яке може бути використане у випуску продукції кінцевого споживання.

В умовах зміни кон`юнктури ринку при здійсненні структурних перетворень на ряді підприємств верстатобудування було створено спеціальні підрозділи з маркетингу, головним завданням яких є вивчення ринку та визначення відповідних "ніш" для своєї продукції. Одним із перших у верстатобудуванні України почав реалізовувати принципи ринкової економіки Одеський завод прецизійних верстатів, на базі якого у 1985 р. було створено виробниче об`єднання "Мікрон". На початковому етапі свого розвитку "Мікрон" основні зусилля спрямував на створення імортозамінюючого устаткування. Даний напрям був збережений і після перетворення "Мікрону" в акціонерне товариство. Надалі були підготовлені документи для Фонду Державного майна для перетворення АТ "Мікрон" з 19 дочірніми підприємствами, що мають статус юридичної особи, у холдингову компанію. Створення холдингової компанії сприятиме стимулюванню інвестиційної діяльності. Іноземні інвестори не ризикують вкладати капітали в одне велике підприємство, проте ймовірність інвестування у відносно самостійний структурний підрозділ значно збільшується. Це підтверджується досвідом інвестиційної діяльності підприємств багатьох галузей машинобудування.

Для створення в районі дійсно сучасного машинобудівного комплексу необхідне:

- виробництво технічних засобів, що відповідають по своїх параметрах специфічним умовам експлуатації у різних галузях народного господарства і різних районах України;

- створення та розповсюдження систем машин, які дозволяють здійснити комплексну механізацію всіх стадій технологічного процесу;

- освоєння серійного виробництво машин та обладнання для широкого використання ресурсозберігаючих технологій;

- різке збільшення випуску автоматичних маніпуляторів з програмним забезпеченням - промислових роботів, щоб уникнути застосування ручного малокваліфікованої та одноманітної праці, особливо в важких та шкідливих для людини умовах, і значно підняти продуктивність праці в цілому;

- переобладнання машинобудівних підприємств новим металообробним устаткуванням (високопродуктивні спеціальні та агрегатні верстати, ковальсько-пресове обладнання, автоматичні лінії та комплекси);

- вдосконалення технологічних процесів шляхом впровадження термічних, гідравлічних,електричних, радіоелектронних методів впливу на метал, що обробляється;

- зростання одиничних потужностей машин та обладнання, збільшення економічності та тривалості використання техніки, що випускається, її надійності.

Інтенсифікація машинобудування пов`язана з подальшим поглибленням та розширенням спеціалізації та кооперування виробництва, розвитком заготовчої бази, а також централізованого ремонту машин та обладнання.

Велике значення надається зниженню металоємності машин та обладнання, а також суттєвому скороченню відходів та втрат металу. Ця комплексна задача, при розв`язку якої необхідне вдосконалення конструкцій машин та обладнання й заміна технологічних процесів, що ґрунтуються на різанні метала, формоутворенні деталей економічними методами.

У державному Проекті програми структурної перебудови економіки України для кожної галузі машинобудування запропоновано конкретні заходи щодо підвищення ефективності їх функціонування. Загальні напрямки машинобудівної галузі України до 2015 р. можна об`єднати в такі основні групи:

- зміна галузевої структури виробництва машинобудування з метою збільшення питомої ваги дизелебудування, підйомно-транспортного машинобудування, електротехнічну, автомобільної промисловості, машинобудування для легкої, харчової промисловості. Водночас пропонується зменшення частки гірничошахтного та гірничорудного машинобудування, приладобудування у загальному обсягу виробництва продукції машинобудування;

- розширення обсягів виробництва машинобудівної продукції для внутрішнього ринку при одночасному підвищенні її якості і скороченні асортименту продукції, що імпортується. У 2015 р. потреби України в машинобудівній продукції вітчизняного виробництва мають бути задоволені не менш як на 70%;

- збільшення валютних надходжень від експорту машинобудівної продукції шляхом використання досягнень науково-технічного прогресу і поставок на зовнішні ринки товарів із високим рівнем технологічної переробки, а також освоєння нових ринків збуту;

- використання інвестицій не для розширення виробничих потужностей машинобудівних підприємств, а для створення замкнутих циклів виробництва;

- розробка нових технологічних процесів виробництва продукції;

- закупівля технологій і ліцензій для освоєння виробництва нової машинобудівної продукції з високим рівнем надійності, тривалим життєвим циклом і низькими витратами всіх видів матеріалів при експлуатації;

- впровадження у виробництво нових зразків машинобудівної продукції з урахуванням мінімізації відходів і можливості їх подальшого використання для випуску інших товарів;

- розширення номенклатури машинобудівної продукції для суб`єктів підприємницької діяльності і сфери побутового обслуговування населення за рахунок розробки і виробництва багатофункціональної і малогабаритної техніки, здатної конкурувати із закордонними аналогами.

Отож, насамперед інтенсифікація розвитку в машинобудуванні і металообробці Південного економічного району припускає якісно нове натурально-речовинне наповнення вартісних показників. Адже зростання випуску машинобудівної продукції може бути забезпечене як за рахунок зміни вартості техніки і "вимивання" із номенклатури устаткування, що випускається, дешевих його видів, так і за рахунок розширення виробництва, збільшення маси техніки, що випускається, поліпшення її споживчих властивостей. Останній варіант розвитку і представляється єдино вірним в умовах інтенсифікації економіки. Крім того, саме машинобудівне виробництво має бути переорієнтовано на використання материало- , праце- і фондозберігаючих технологій виробництва машин і устаткування.

Висновок

Розглядаючи питання данної теми, висвітливши основні проблеми, я виділила, що машинобудування, як важлива галузь промисловості, має велике значення в народному господарському комплексі. А рівень його розвитку є одним з основних показників економічного і промислового розвитку України. Також були розглянуті проблеми, які стоять сьогодні перед машинобудівним комплексом району, вивчалися шляхи інтенсифікації виробництва та можливі методи вирішення питання його виходу з кризи. Як видно, сьогодні машинобудування зберігає свій вплив у промисловому виробництві району. Продукція багатьох підприємств є унікальною та такою, що відповідає найсучаснішим вимогам. Але, на жаль, обсяги виробництва зменшуються щороку з одночасним старінням обладнання. Але на сьогоднішній день цілком можливий вихід машинобудування району з кризи та повернення до обсягів виробництва, не менших, ніж за часи Радянського Союзу. Цього можна досягти поєднанням допомоги держави на законодавчому рівні з одночасним виходом підприємств машинобудування з-під впливу держави; тобто держава повинна створити на декілька років пільговий податковий режим для підприємств машинобудування, особливо для тих, які впроваджують нові технології та випуск нової сучасної продукції. Самі ж машинобудівні підприємства, особливо великі, мають створити дочірні підприємства або підрозділи, які займалися б пошуком споживачів готової продукції та пошуком найбільш вигідних для підприємства варіантів закупівлі обладнання та сировини. Все ще недостатньо вивченим є питання приватизації машинобудівних підприємств району.

У переважній більшості розвинутих країн провідне місце в структурі транспортного машинобудування займає автомобілебудування. Сільськогосподарське машинобудування традиційно займає важливе місце в структурі машинобудівного комплексу. Воно орієнтується на райони виробництва сільськогосподарської продукції, а його розміщення пов’язане із зональною спеціалізацією сільського господарства.

Слід зазначити, що в Україні добре розвинуте виробництво обладнання для різних галузей народного господарства, зокрема: виробництво приладів, інструментів і механізмів, електронне та радіотехнічне машинобудування. Зазначимо, що найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості Київ, Харків, Одеса, Львів; радіо електротехніки - Львів, Суми. Виробництво приладів та інструментів має експоутворююче значення.

У перспективі машинобудування повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалювати галузеву структуру, розширювати асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного господарства.

В Україні за роки трансформації економіки машинобудівний комплекс країни зазнав тривалої руйнівної кризи, реформування відносин власності, структурних деформацій і вийшов на шлях адаптації до умов ринкової кон'юнктури та освоєння нових промислових ринків. Ці процеси супроводжувалися значними втратами виробничого і кадрового потенціалу, більше ніж двократним скороченням частки продукції машинобудування в промисловому виробництві, зниженням активності в інноваційно-інвестиційній діяльності тощо.

Протягом останніх 5-6 років у машинобудуванні помітні позитивні тенденції: щорічні темпи виробництва продукції (робіт, послуг) значно випереджають темпи виробництва промислової продукції в цілому. Проте виробництво лише окремих видів продукції в натуральному виразі (легкові автомобілі, персональні ЕОМ, освітлювальні лампи, електровентилятори тощо) досягло половини і дещо більше випуску 1990 р. Виробничі потужності більшості підприємств завантажені на 50-60 %. Трансформація галузевої структури продукції машинобудування відбувається на користь металомісткої номенклатури, а частка наукоємних високотехнологічних галузей має тенденцію зменшення. При цьому зберігається занадто велика залежність розвитку вітчизняного машинобудування від зовнішньоекономічної діяльності. Так, понад 50 % виробленої в країні машинобудівної продукції відправляється на експор. Темпи імпорту машинобудівної продукції значно випереджають темпи експорту, що негативно впливає на торговельний баланс та збільшує його від'ємне сальдо. Відповідно зростає і частка машинобудівної продукції в загальному імпорті товарів країни .Через нестачу фінансових ресурсів дуже повільно вирішуються проблеми відновлення виробничого потенціалу галузі на основі використання інноваційних технологій і реалізації вітчизняних наукових розробок, подальшої зміни структури товарного виробництва і розвитку інвестиційного машинобудування, забезпечення конкурентоспроможності кінцевої продукції.

Відсутність чіткої державної політики щодо перспектив розвитку обороненого потенціалу в Україні призводить до реалізації спонтанних операцій у торгівлі зброєю, значна частина яких здійснюється випадково, без урахування стратегічних інтересів держави на міжнародному рівні. Експортна орієнтація, яка сформувалась під тиском об'єктивних обставин, характеризується відсутністю системного підходу до вирішення проблем як виробника продукції, так і стратегії держави щодо воєнно-технічного співробітництва з іншими державами світу. Виробник оборонної продукції не має вагомих стимулів для експортної діяльності у зв'язку з фінансовими, організаційними та законодавчими труднощами.

Отож, як видно, машинобудування району ще не вичерпало всіх своїх можливостей для виходу з кризи.

Додаток №1. Карта машинобудівного комплексу України.

Додаток №2

Індекси обсягу промислової продукції за січень-грудень 2007 року

	Індекси обсягу промислової продукції (у порівнянних цінах), у %
	грудень 2008р. до листопада 2008р.	грудень 2008р. до грудня 2007р.	січень-грудень 2008р. до січня-грудня 2007р.
Машинобудування	86,0	187,8	285,5
виробництво машин та устатковання	106,0	60,4	108,6
виробництво електричного, електронного та оптичного устатковання	136,6	117,6	148,3
виробництво транспортних засобів та устатковання	83,7	214,1	324,1

Примітка. Індекси обсягу промислової продукції формуються без урахування діяльності з розподілення теплоенергії, газу, води.

Додаток №3

Індекси промислового виробництва за видами діяльності

(у відсотках до попереднього року)

	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Машинобудування	125,4	105,9	152,0	125,6	154,0	126,9	197,3
виробництво машин та устатковання	113,8	86,9	116,5	144,2	131,3	106,5	115,7
виробництво електричного, електро-нного та оптичного устатковання	103,3	85,9	97,9	127,5	93,7	110,0	95,5
виробництво транспортних засобів та устатковання	198,3	152,9	208,1	118,4	181,1	139,0	251,3
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	99,2	95,6	116,1	101,1	101,8	101,0	101,9

Примітка. Індекси обсягу промислової продукції формуються без урахування діяльності з розподілення теплоенергії, газу, води.

Додаток №4

Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за 2004-2007 роки (у діючих цінах відповідного року)

	2004		2005		2006		2007
	тис.грн.	у % до підсумку	тис.грн.	у % до підсумку	тис.грн.	у % до підсумку	тис.грн.	у % до підсумку
Машинобудування	461918,6	7,7	843175,9	11,3	1152228,6	12,5	2265617,8	17,0
виробництво машин та устатковання	180502,4	3,0	227073,8	3,0	253910,3	2,8	302549,3	2,3
виробництво електричного, електронного та оптичного устатковання	175284,5	2,9	161127,4	2,2	205487,7	2,2	217353,8	1,6
виробництво транспортних засобів та устатковання	106131,7	1,8	454974,7	6,1	692830,6	7,5	1745714,7	13,1

Додаток №5

Використана література

1. Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів: Світ, 1994.

2. Машинобудування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи. /Під заг. ред. чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. - Ніжин: ТОВ "Видавництво "Аспект-Поліграф", 2007 - 308 с.

3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 1998. — 392с.

4. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є. П. Качана. - К.:ВД «Юридична книга», 2004 - 552с.

5. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В. В. Кова-левського,О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. – 6-те вид., випр. - К.: Знання, КОО, 2004.- 350с.

6. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навчальний посіб./ За ред. Хвесик М. А., Горбач Л. М., Пастушенко П. П.

7. Соціально-економічна географія України /Під ред.О.І.Шаблія.- Львів: Світ,1995.

8. Статистичний щорічник України за 2007 рік. Державний комітет статистики України.

9. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. І доп. – К. : Вікар, 2002. – 374с.

10. Технічна газета №15(171), 13 квітня 2006р.