Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ВІДТВОРЕННІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
1.1 Економічна сутність капітальних інвестицій, їх види і форми здійснення
1.2 Джерела фінансування капітальних інвестицій, їх формування та використання
1.3 Економічна сутність відтворення основних засобів, знос та амортизація капітальних інвестицій
РОЗДІЛ 2 СТАН ЗДІЙСНЕННЯ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ВІДТВОРЕННІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В ТОВ „ЗЕЛЕНЬКІВСЬКЕ”
2.1 Аналіз здійснення капітальних інвестицій у відтворенні основних засобів в ТОВ „Зеленьківське”
2.2 Амортизаційні відрахування, як джерела відтворення основних засобів в ТОВ „Зеленьківське”
2.3 Особливості капітальних інвестицій в ТОВ „Зеленьківське” у зв‘язку з бюджетною формою фінансування
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ВІДТВОРЕННІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА
3.1 Основні напрямки раціонального використання основних засобів
3.2 Контроль капітальних вкладень у відтворенні основних засобів
3.3 Шляхи підвищення ефективності використання основних засобів підприємства
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
На сучасному етапі розвитку економіки сільського господарства воно потребує значної підтримки у процесів відтворення ресурсного потенціалу. Серед основних факторів економічного зростання сільського господарства важливе місце належить стану ресурсів галузі, зокрема, основним засобам. З множини джерел їх відтворення, важливим є кредитне забезпечення. Об’єктивна необхідність застосування кредиту для відтворення основних засобів зумовлена специфікою відтворювального процесу в галузі, що має сезонний характер. На даний час, за умов обмеженості власних коштів сільськогосподарських підприємств, низької інвестиційної привабливості галузі, значного спаду виробництва, спрацьованості більшості основних ресурсів кредитне забезпечення відтворення основних засобів є реальним джерелом формування матеріальної бази сільськогосподарського виробництва.
Кредитне забезпечення сільськогосподарських підприємств є дієвим заходом виходу економіки із кризи. Це особливо актуально для періоду, коли економіка галузі перебуває в спаді, а стабілізація і розвиток гальмуються через відсутність чітких пріоритетних програм.
Становлення кредитного забезпечення аграрного сектора економіки України, що відбувається останнім часом, характеризується сукупністю норм, які регулюють відносини, що виникають у сфері створення, функціонування а розвитку кредитної інфраструктури, в тому числі відносин, що виникають у процесі ринкових перетворень аграрного сектора.
Проте на сучасному етапі недостатньою є розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення визначення кредитного потенціалу для забезпечення відтворення ресурсів, особливо основних засобів сільськогосподарських підприємств. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язання наступних завдань: оцінити сучасний стан забезпечення відтворення основних і оборотних засобів галузі кредитами, визначити тенденції і вплив факторів, що визначають їх розвиток та уагальнити методичні засади визначення кредитного потенціалу сільськогосподарських підприємств.
Найбільш вагомим у даному питанні є дослідження Н. Зарук та Д.Мурзіна. Ними встановлено, що розрізняють кредитний потенціал банківский - надлишкові резерви банку чи банківської системи та підприємств – можливість додаткового залучення кредитних ресурсів. Кредитні потенціали позичальника і кредитора взаємовиключають один іншого. У кредитора він залежить від ресурсів, а в позичальника – від здатності погасити зобов’язання.
Сучасні методики оцінки кредитоздатності дають змогу оцінити поточний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств та його найближчу перспективу. Проте, найчастіше у підприємств виникає потреба оцінити обсяг кредитних засобів, які необхідні для фінансування витрат і капітальних вкладень. Отже, дана робота присвячена вивченню явища капітальних інвестицій. Це питання є дуже актуальним на сьогоднішній день, зважаючи на сезонність сільськогосподарського виробництва і спричинена нею нерівномірність одержання аграрними підприємствами готової продукції та надходження грошових коштів від її реалізації зумовлюють необхідність залучення ними короткострокових кредитів для поповнення обігових коштів з метою забезпечення своєчасного здійснення поточних господарських операцій.
Мета даної бакалаврської роботи полягає у вивченні теоретичних аспектів капітальних інвестицій, які виникають при здійсненні підприємницької діяльності в сільському господарстві, обґрунтування шляхів покращення законодавчого та фінансового впливу держави в цьому процесі. Важливість та необхідність якнайскорішого вирішення вказаних питань для досягнення зазначеної мети ставляться наступні завдання:
-дати характеристику економічної сутності капітальних інвестицій у відтворенні основних засобів сільськогосподарського підприємства;
-дослідити і проаналізувати капітальні інвестиції, які характерні для аграрного сектору;
-проаналізувати роль держави в розвитку капітальних інвестицій;
-висвітлити сутність і еволюцію капітальних інвестицій сільськогосподарського виробництва;
-знайти основні шляхи підвищення ефективності діяльності капітальних інвестицій.
Об’єктом дослідження є ТОВ „Зеленьківське” розташоване в селі Ромашки, смт. Рокитне Рокитнянського району Київської області.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні методики оцінки кредитоздатності дають змогу оцінити поточний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств та його найближчу перспективу. Проте, найчастіше у підприємств виникає потреба оцінити обсяг кредитних засобів, які необхідні для фінансування витрат і капітальних вкладень.
РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ВІДТВОРЕННІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
1.1 Економічна сутність капітальних інвестицій, їх види і форми здійснення
Відновлення основного капіталу на діючих підприємствах здійснюється за рахунок капітальних вкладень. За визначенням Лайко П.А. капітальні інвестиції – витрати на створення нових, розширення, реконструкцію та модернізацію діючих основного капіталу. До капітальних інвестицій на підприємствах відносяться: витрати на зведення будівель, споруд та інших об'єктів, включаючи будівельно-монтажні роботи, вартість обладнання та інвентаря, які входять до кошторисів будівництв; витрати на придбання машин та обладнання, які не входять до кошторисів будівництва; витрати на придбання транспортних засобів, обчислювальної техніки та інше; витрати на будівництво й обладнання житлових будинків, дитячих дошкільних установ, об'єктів культурно-побутового призначення та інше [6, 9].
Крім цього, до складу капітальних витрат відносяться: проектно- пошукові витрати; витрати на відтворення земельних ділянок та переселення в зв'язку з будівництвом; витрати на технічний нагляд за будівництвом; витрати на науково-дослідницькі роботи, а передбачені в кошторисах на будівництво; витрати на утримання керівництва підприємств, які будуються; інші витрати, які не відносяться до монтажних та будівельних виробів, передбачені зведеним кошторисом на будівництво.
Основним видом витрат, які належать до капітальних вкладень у будівництві, є будівельно-монтажні роботи. При цьому до складу будівельних робіт входять: роботи по зведенню, розширенню та реконструкції постійних і тимчасових будівель та споруд, а також повязані з ними роботи з монтажу залізобетонних, металевих та інших будівельних конструкцій; облаштування та розробка підкранових шляхів; зведення зовнішніх і внутрішніх мереж водопостачання, каналізації, теплофікації, газифікації та енергопостачання; пристрій основ, фундаментові опорних конструкцій під обладнання; озеленення та впорядкування території забудівлі; інші будівельні роботи.
До складу монтажних робіт відносяться: збирання і встановлення технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного, насосно-компресорного й іншого обладнання на місці його постійної експлуатації; пристрої підводок води, повітря, пари до обладнання; ізоляція та фарбування обладнання і трубопроводів; інші роботи.
Поняття «капітальні вкладення» є тотожним поняттю «інвестиції». У зв'язку з цим поняття «капітальні вкладення» розглядається як інвестиції, які спрямовані на створення нового, розширення, реконструкцію та модернізацію діючого основного капіталу [5, 7].
Основний капітал- це вартість матеріально-речових цінностей, що використовуються підприємствами у виробничій і невиробничій сферах діяльності протягом тривалого часу (більше року).
У відповідності до діючої типової класифікації основний капітал групується в залежності від його функціонального призначення, галузевої належності, речового натурального складу та інше.
Показники, що бактеризують стан основного капіталу та ефективність його використання, можуть бути:
- рівень забезпечення підприємства основним капіталом;
- стан основного виробничого капіталу;
- ефективність використання основного виробничого капіталу.
До показників, що характеризують рівень забезпечення підприємства основним виробничим капіталом, відносяться: частка основного виробничого капіталу у майні підприємства; капіталоозброєність і капіталомісткість. Частка основного виробничого капіталу визначається відношенням його вартості до вартості майна підприємства. Це співвідношення (коефіцієнт) повинно складати не менше 0,5.
Капіталоозброєність – показник, що характеризує рівень забезпеченості основним виробничим капіталом промислово-виробничого персоналу підприємства. Розраховується капіталоозброєність праці (КОп), грн., за та кою формулою:
КОп = СВОВК : Чр,
де СВОВК- середньорічна вартість основного капіталу, грн.;
Чр- середньоспискова чисельність робітників.
Зростання рівня капіталоозброєності – шлях до підвищення продуктивності праці. Але необхідно слідкувати за тим, щоб темпи її зростання не випереджали темпи росту продуктивності праці.
Капіталомісткість - показник, що характеризує рівень середньорічної вартості виробничого капіталу на одиницю вартості виробленої валової продукції. Розраховується капіталомісткість продукції (КМп), грн., за та кою формулою:
КМп = СВОВК : Вп,
де Вп- вартість виробленої валової продукції.
Вважається нормальним, коли капіталомісткість має тенденцію до зниження. Але зниження коефіцієнта капіталомісткості повинно проходити за рахунок зниження вартості основного виробничого капіталу та вартості виробленої валової продукції, а за рахунок більш низьких темпів росту вартості основного виробничого капіталу порівняно з темпами росту вартості валової продукції.
Стан основного виробничого капіталу характеризується такими показниками: коефіцієнтом оновлення; коефіцієнтом вибуття; коефіцієнтом приросту; коефіцієнтом зносу; співвідношенням основного виробничого та невиробничого капіталу.
Коефіцієнт оновлення основного виробничого капіталу- показник, що відображає часку знову введених цих фондів у звітному році в загальній їх вартості на кінець цього року. Показник показує рівень введення в експлуатацію нового основного виробничого капіталу у вартісному виразі. Розрахунок коефіцієнта оновлення основного виробничого капіталу (Ко) можна провести за такою формулою:
Ко = ВК зв : ВК кр ,
де ВК зв – вартість знову введеного в експлуатацію основного виробничого капіталу у звітному році.
ВК кр - вартість основного виробничого капіталу на кінець року.
Збільшення Коефіцієнта оновлення основного виробничого капіталу- явище позитивне. Однак, воно повинне супроводжуватися ростом фондовіддачі цих фондів.
Коефіцієнт вибуття основного виробничого капіталу - показник, що відображає часку вибулого у звітному році капіталу у загальній їх вартості на початок цього ж року. Розрахунок коефіцієнта вибуття (Кв) основного виробничого капіталу проводиться за такою формулою:
Кв = ВК в : ВК пр.
де ВК в - вартість основного виробничого капіталу,що вибув, у звітному році.
ВК пр. - вартість основного виробничого капіталу на початок звітного року.
Позитивним у роботі підприємства є стан, коли обсяг основного виробничого капіталу,який вибув у звітному році, менший обсягу знову введеного в експлуатацію в цьому році.
Відносне збільшення основного виробничого капіталу порівняно з їх вибуттям у звітному році визначається розрахунком коефіцієнта його приросту ( Кпр):
Кпр = ( ВКзв – ВКв) : ВК кр,
де ВКзв, ВКв, ВК кр - - вартість основного виробничого капіталу: знову введених, тих, що були, і на кінець звітного року відповідно.
В умовах ринкової економіки розрізняють два види інвестицій: реальні та фінансові.
Реальні (прямі) інвестиції-це вкладення в створення засобів виробництва. Фінансові інвестиції-це вкладення капіталу в цінні папери, а також його розміщення в банках, або-це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку, зростання вартості капіталу або іншого зиску для інвестора [8, 12].
Найрозвиненішою формою інвестицій в наш час є реальні (прямі) інвестиції, пов’язані з відновленням основних фондів у формі нового будівництва, реконструкції, розширення та технічного переозброєння діючих підприємств і об'єктів невиробничої сфери, придбання транспортних засобів, земельних ділянок і об'єктів природокористування та інше.
Капітальні вкладення залучені, в створення та відновлення основного капіталу, підрозділяються: на капітальні вкладення виробничого і невиробничого призначення.
До капітальних вкладень виробнчого призначення відносяться витрати на об'єкти, що після завершення будівництва будуть функціонувати у сфері матеріального виробництва: в промисловості, сільському господарстві і заготівлях, водному і лісовому господарствах, на транспорті , у будівництві, зв'язку, торгівлі і громадському харчуванні, в матеріально-технічному забезпеченні та збуті. Конкретніше можна сказати, що до капітальних вкладень виробничого призначення віднесено витрати (інвестиції), вкладені в будівництво виробничих будівель і споруд, реконструкцію, технічне переозброєння і модернізацію діючих підприємств, придбання машин і устаткування, транспортних засобів, обчислювальної техніки та інше.
До складу капітальних вкладень невиробничого призначення відносяться витрати на створення об'єктів житлового і комунального господарства, закладів охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, фізкультури, а також науково-дослідних та інших організацій, пов’язаних з розвитком науки (житлових будинків, гуртожитків, лазень, поліклінік, лікарень, шкіл, бібліотек, клубів, дитячих дошкільних закладів, будинків відпочинку, оздоровчих таборів для дітей та інше).
У залежності від джерел фінансування капітальні вкладення бувають:
- державні-інвестиції, спрямовані на створення та відновлення основного капіталу, джерелом фінансування яких є кошти Державного бюджету, державних підприємств і організацій, а також місцевих бюджетів;
- державні централізовані-інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основного капіталу і фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету і бюджетних кредитів;
- недержавні-інвестиції, що фінансуються за рахунок коштів інвесторів з недержавними формами власності, а саме:
- власні фінансові ресурси інвестора ( прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження та заощадження громадян, юридичних осіб і т.д.);
- позикові фінансові кошти інвестора;
- залучені фінансові кошти інвестора ( кошти, отримані від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян, юридичних осіб);
- безкоштовні та добродійні внески, пожертвування громадян, підприємств та організацій;
- кошти іноземних інвесторів ( іноземні інвестиції як прямі, так і портфельні, капітальні трансферти, кредити);
- капітальні трансферти-інвестування капітальних вкладень шляхом переказу іноземної валюти в Україну і передачі права володіння іноземними цінними паперами;
Змішані капітальні вкладення-інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основного капіталу, у загальному обсязі яких є частка державних коштів.
Виступаючи однією з форм інвестицій в економіку як окремих підприємств, так і країни в цілому, капітальні вкладення повинні бути безперервними і достатніми для забезпечення нормального функціонування кожного господарюючого суб’єкта і суспільства в цілому.
Розширення основного капіталу виробничого призначення може здійснюватися за рахунок нового будівництва виробничих об'єктів, реконструкції та переозброєння діючих підприємств.
До нового будівництва належить спорудження комплексу об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, що здійснюється на нових майданчиках з метою створення нової виробничої потужності і які після введення в експлуатацію будуть знаходитись на самостійному балансі.
Якщо будівництво підприємства або споруди намічено здійснювати не відразу, а по черзі, то до нового будівництва відносяться перша і наступні черги аж до введення в дію всіх запроектованих потужностей для повного розвитку підприємства (споруди).
До нового будівництва належить також спорудження на новому майданчику підприємства такої ж або більшої потужності і подальшу експлуатацію якого з технічних та економічних причин визнано недоцільним, а також у зв'язку з необхідністю, викликаною виробничо-технологічними або санітарно-технічними вимогами.
До розширення діючих підприємств належить будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також зведення нових і розширення діючих окремих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення (на території діючих підприємств або на майданчиках, що до них прилягають), з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей [4, 10].
До розширення діючих підприємств належить також будівництво філій і виробництв, що входять до їх складу, які після введення в експлуатацію не будуть рахуватися на самостійному балансі.
До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання діючих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення діючих будівель і споруд основного призначення, пов’язане з удосконаленням виробництва та підвищення його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу та здійснюване, у цілому, з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників при одночасному поліпшення умов їх праці й охорони навколишнього середовища.
До технічного переозброєння діючих підприємств належить комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко - економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним, а також для удосконалення загальнозаводського господарства і допоміжних служб.
Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється, як правило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, що розробляються на основі техніко-економічного обгрунтування.
Обсяги капітальних вкладень (інвестицій), як у цілому, так і за їх окремими видами, підприємства визначають щорічно, виходячи з потреби в них і наявних джерел фінансування.
1.2 Джерела фінансування капітальних інвестицій, їх формування та використання
Капітальні вкладення підприємств-інвесторів забезпечуються фінансовими ресурсами з різних джерел. Фінансові ресурси можуть бути сформовані за рахунок таких джерел:
- власних джерел фінансових ресурсів інвесторів;
- позикових джерел фінансових ресурсів інвесторів;
- залучених джерел фінансових ресурсів інвесторів;
- бюджетних інвестиційних асигнувань;
- коштів позабюджетних фондів;
- інших власних джерел фінансових ресурсів інвесторів;
- коштів іноземних інвесторів.
Склад джерел фінансування, що спрямовуються на капітальні вкладення, залежить від рівня централізації здійснюваних капітальних вкладень, а також від того, хто є інвестором і яку форму власності він представляє [12, 16].
Інвестор юридична (фізична) особа, яка приймає рішення про вкладання власних, позикових або залучених коштів у формі капітальних вкладень в об'єкти будівництва[6, 9].
У випадках, коли інвесторами державних капітальних вкладень є органи державної влади всіх рівнів, то їх джерелами фінансування є кошти відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів. Бюджетні кошти на фінансування об'єктів виробничого призначення підприємствам виділяються у тих випадках, коли ці об’єкти включені до складу цільової комплексної програми, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Обсяги бюджетних коштів, які виділяються на фінансування відповідних видів державних капітальних вкладень, передбачаються в бюджетах відповідних рівнів.
Обсяги позабюджетних фондів, що спрямовуються на фінансування державних капітальних вкладень, встановлюються при розподілі коштів відповідних позабюджетних фондів. Обсяги позикових коштів, які спрямовуються на фінансування державних капітальних вкладень, визначаються у вигляді різниці між передбачуваним обсягом відповідного виду державних капітальних вкладень і наявних джерел їх фінансування.
Державні підприємства та організації, а також ті, які засновані на колективній формі власності, забезпечують капітальні вкладення власними, залученими і позиковими джерелами фінансових ресурсів. При цьому власні джерела фінансування складаються з внесків засновників, амортизаційних відрахувань, прибутку та інших джерел. Внески засновників формуються в обсягах, передбачених установчою угодою. Внески засновників, що надійшли в грошовій формі, вкладаються спочатку, як правило, в придбання основного капіталу, тобто використовуються у вигляді джерела фінансування створюваного основного капіталу [7, 12].
Прибуток як одне з основних власних джерел фінансування розширення капітальних вкладень підприємств, які працюють у ринкових умовах, спрямовується на фінансування відповідних витрат по розширенню основного капіталу в обсягах, що передбачаються підприємствами при його розподілі. Проте, державні підприємства та організації проводять відрахування від прибутку, що залишається в їх розпорядженні, на фінансування витрат з технічного переустаткування виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів, з нового будівництва виробничих об'єктів у межах нормативів, встановлюваних вищим органом управління майном, що знаходиться в державній власності. Розміри цих відрахувань індивідуалізуються по кожному підприємству і складають від 30% до 80% суми прибутку,що залишається в підприємства.
Амортизаційні відрахування є основним власним джерелом фінансування простого відтворення основного капіталу підприємств. Розмір амортизаційних відрахувань на повне відновлення капіталу визначається множенням встановлених норм амортизації на балансову вартість відповідних груп основного капіталу, що використовуються у виробничому процесі підприємства. Проте,фактично на відновлення основного капіталу спрямовується не 100% амортизації, що нараховується, а тільки 80% у зв’язку з застосуванням понижуючого коефіцієнта в розмірі 0,8.
При здійсненні капітальних вкладень господарським способом у підприємств утворюються додаткові власні джерела фінансування капітальних вкладень. До них відносяться: планові нагромадження; економія по будівельно-монтажних роботах; мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві. Їх обсяг як джерел фінансування капітальних вкладень таким чином.
Планові нагромадження в будівництві, що виконується господарським способом, визначаються відповідно до встановленого розміру надходжень і вартості будівельно-монтажних робіт, які проводяться господарським способом.
Економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконується господарським способом, визначаються в розмірі встановленого відсотка від суми собівартості будівельно-монтажних робіт, які проводяться господарським способом.
Сума мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві визначається співставленням суми нормативу оборотних активів у будівництві з джерелами його забезпечення, а також розміру кредиторської заборгованості по розрахунках у капітальному будівництві на початок і кінець запланованого року.
При цьому нормативи власних оборотних активів по будівельних і допоміжних матеріалах, а також устаткуванню розраховуються відповідно до діючого на цей рахунок положення. У складі джерел забезпечення нормативу власних оборотних активів враховується вартість перехідних на початок запланованого року залишків будівельних матеріалів і устаткування.
Розмір кредиторської заборгованості по розрахунках у капітальному будівництві, яке виконується господарським способом, на початок запланованого року визначається за даними бухгалтерського звіту за рік, що передує йому, а на кінець року вона розраховується провізорної з урахуванням середньої кредиторської заборгованості за попередні роки і зміни обсягів будівництва в запланованому. При цьому до складу кредиторської заборгованості з будівництва, здійснюваного господарським способом, враховується заборгованість постачальникам за будівельні матеріали, устаткування, конструкції, будівельним робітникам та службовцям з оплати праці, залишок резерву майбутніх витрат і платежів у будівництві.
Різниця між встановленим нормативом власних оборотних активів у будівництві і джерелами його забезпечення, а також між розміром кредиторської заборгованості на початок року та її розміром на кінець запланованого буде свідчити про потребу в прирості оборотних активів у капітальному будівництві.
Перевищення наявності джерел забезпечення нормативу оборотних активів у капітальному будівництві над встановленим нормативом, а також розміру кредиторської заборгованості на кінець запланованого року над її сумою на початок цього року буде являти собою додаткове джерело фінансування капітальних вкладень, здійснюваних господарським способом.
До інших власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємств можна віднести кошти, одержані від продажу зайвих і непотрібних машин, устаткування, а також від продажу цінних паперів та інше.
У складі позикових коштів джерелом фінансування може бути довготермінових кредит. Він надається, як правило, тим інвесторам, у яких немає або недостатньо власних коштів для технічного переозброєння, реконструкції та розширення виробництва, придбання устаткування, яке не входить у кошториси будівництва, а також на будівництво нових підприємств і споруд.
Розмір позичок,що видаються, і терміни, на які вони видаються, залежать від вартості заходів, що кредитуються, тривалості їх здійснення, часу окупності витрат, фінансового стану інвестора та його кредитоспроможності, а також від виду та рівня наданого забезпечення кредиту, що видається.
Обсяг довгострокового кредиту в джерелах фінансування державних капітальних вкладень порівняно невеликий. Перехід до ринку і розвиток ринкових відносин у народному господарстві країни повинні створювати умови для розширення кредитних відносин у сфері капітального будівництва.
Джерелом фінансових ресурсів для капітальних вкладень виступають і різноманітні фонди, створювані в останні роки в Україні.
Передбачені обсяги джерел фінансування капітальних вкладень повинні бути забезпечені відповідним розміром коштів, акумульованих, як правило, в установах банків.
Кошти бюджетів і позабюджетних фондів, що виділяються для фінансування капітальних вкладень, а також виділений довгостроковий кредит концентруються в банках на відповідних окремих рахунках.
Власні кошти підприємств, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, концентруються й зберігаються, як правило, на їх основних поточних рахунках. Це створює підприємствам і організаціям умови для оперативного маневрування власними коштами. У той же час, на прохання підприємств і організацій на договірних умовах і за відповідну плату банки можуть відкрити їм окремі рахунки для ведення обліку власних коштів та їх використання на капітальні вкладення. Це має сенс у випадках, коли інвестор здійснює значний обсяг капітальних вкладень у точному обліку коштів, передбачених для цієї мети.
Відокремлення власних коштів інвесторів виділених на капітальні вкладення на окремих рахунках проводиться при змішаному фінансуванні, коли поряд із бюджетними асигнуваннями використовуються його власні кошти. Перерахування власних коштів підприємств і організацій на окремі рахунки в зазначених вище випадках, їх розміри і строки не повинні створювати фінансової напруги для них, а терміни мають бути приурочені до проведення розрахунків за виконані роботи і надані послуги.
В умовах значного зниження інвестиційних можливостей як бюджетів усіх рівнів, так і підприємств і організацій, викликаного кризою в економіці, на перший план висуваються проблеми фінансового забезпечення капітальних вкладень для структурної перебудови економіки, конверсії і модернізації виробництва, впровадження нових технологій. Часткове вирішення цієї проблеми може бути досягнуте за рахунок таких джерел, як розширення емісії акцій і облігацій, залучення іноземних інвестицій, використання частини коштів, отриманих від приватизації майна й амортизаційних відрахувань на повне відновлення основного капіталу державних підприємств, а також частини коштів від реалізації військової техніки і майна.
Кошти, що акумулюються на відповідних рахунках у банках, інвестори використовують на фінансування передбачених обсягів капітальних вкладень. Порядок фінансування залежить від того, чи включені вони до плану державних централізованих вкладень або здійснюються за рахунок власних коштів інвесторів, а також які конкретно мають місце витрати і яким способом здійснюється будівництво. Ці чинники обумовлюють джерела фінансування, розрахунки, з яких воно провадиться, порядок розрахунків і характер банківського контролю. У зв'язку з цим необхідно розглядати окремо фінансування державних централізованих капітальних вкладень при підрядному і господарському способах будівництва, а також за рахунок власних коштів підприємств і організацій.
Процес фінансування державних централізованих капітальних вкладень передбачає оформлення відкриття їх фінансування в установах банку, а також оплату будівельно-монтажних робіт, що виконуються, й устаткування, що купується.
1.3 Економічна сутність відтворення основних засобів, знос та амортизація капітальних інвестицій
Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від розв’язання цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.
Основні засоби – це матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання котрих становить понад один рік і які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій [8, 12].
Згідно з податковим законодавством щодо нарахування амортизації основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі основні фонди.
Виробничі основні фонди є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалих час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні інвестиції.
Невиробничі основні фонди – це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються в господарській діяльності, але перебувають на балансі підприємства.
На відміну від виробничих, невиробничі основні фонди не беруть участь в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
За П(С)БО основні виробничі фонди поділяються на такі групи:
Основні засоби
Будинки, споруди та передавальні пристрої.
Машини та обладнання.
Транспортні засоби.
Інструменти, прилади, інвентар(меблі).
Інші основні засоби.
Інші необоротні матеріальні активи
Бібліотечні фонди.
Малоцінні необоротні матеріальні активи.
Тимчасові (нетитульні) споруди.
Інвентарна тара.
Інші необоротні матеріальні активи.
Співвідношення окремих груп основних засобів становить їхню структуру. Поліпшення структури основних засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.
Відтворення основних засобів – це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.
За простого відтворення основних засобів здійснюється заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто в процесі простого відтворення постійно відновлюється попередня виробнича потужність.
Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.
Процес відтворення основних засобів має низку характерних ознак, зокрема:
основні засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
у процесі відтворення основних засобів одночасно відбувається рух їхньої споживчої вартості та вартості;
за допомогою амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних засобів на готову продукцію;
основні засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу;
Просте відтворення основних засобів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних засобів; 2) капітальний ремонт діючих основних засобів.
Необхідність оновлення основних засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукає підприємства здійснювати прискорене списання основних засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних засобів.
У процесі функціонування основний капітал піддається фізичному (матеріальному) і моральному (економічному) зносу.
Фізичний знос основних засобів – це втрата ними первісної споживчої вартості; внаслідок цього вони поступово знецінюються та потребують заміни новими засобами праці того ж роду. Так, будівлі і споруди піддаються поступовому старінню, машини й обладнання – зносу в результаті їхнього виробничого використання, корозії металу тощо.
Вивчення ступеня фізичного зносу необхідно для визначення реальної вартості, правильного планування заміни старих машин та обладнання новими. Коефіцієнт фізичного зносу (Кзн) можна визначити за формулою.
К зн =∑ ЗН/Вп ,
де ∑ ЗН – сума зносу основних фондів;
Вп – первісна вартість усіх або окремих видів, груп основного капіталу.
Фізичний знос частково відновлюється шляхом ремонту, реконструкції та модернізації основних засобів.
Моральний знос виявляється в тому, що випущені раніше основні засоби за своєю конструкцією, продуктивністю, економічністю значно поступаються новим зразкам. Тому періодично виникає необхідність заміни застарілих основних засобів новими, більш економічними.
Відновлення зношених основних засобів та їх відтворення виконується за рахунок амортизаційних відрахувань, що формуються при амортизації цих фондів.
Амортизація – поступове перенесення по частинах вартості основних фондів на вироблений за їх допомогою продукт. Вона здійснюється з метою накопичення фінансових ресурсів для фінансування наступного відновлення та відтворення основних фондів.
Амортизаційні відрахування – грошове відображення розміру амортизації, відповідного ступеня зносу основного капіталу. Вони включаються до собівартості продукції та компенсуються при її продажу у виручці, що надходить. Амортизаційні відрахування підприємства проводять щоквартально, відповідно до встановлених єдиних норм і балансової вартості основних фондів за окремими групами або інвентарними об'єктами [2, 7].
Норми амортизаційних відрахувань встановлюються у відсотках відношення річної суми амортизації до балансової вартості основних фондів. Вони відображають розмір щорічних амортизаційних відрахувань до амортизаційного фонду. За допомогою норм амортизації регулюється швидкість обороту основного капіталу. Річну норму амортизації (Нд) можна визначити ха такою формулою:
На = (Вб+Вкр-Вл)/Тс/Вб *100 ,
де Вб – балансова вартість основних виробничих засобів;
Вкр – вартість запланованого капітального ремонту основних засобів за весь термін їх експлуатації;
Вл – ліквідаційна вартість;
Тс- час експлуатації основних засобів.
Суму амортизаційних відрахувань за відповідний звітній період визначають шляхом множення встановленої норми амортизації на балансову вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду. Розрахувати її можна за такою формулою:
А = ( Вб*На) :100
де А – сума амортизаційних відрахувань, грн.;
Вб - – балансова вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду, грн.;
Нд - норма амортизаційних відрахувань відповідної групи основних фондів, %.
Нині в Україні діють такі норми амортизаційних відрахувань у залежності від групи основних фондів:
1група – 1-2 %;
2 група – 2-10%;
3 група - 3-6%;
4 група – 4-15%.
У відповідності до встановлених норм амортизаційні відрахування здійснюються на повне відновлення активної частини основних фондів протягом нормативного терміну експлуатації, по інших основних фондах – протягом всього фактичного терміну їх експлуатації.
Загальний розмір амортизаційних відрахувань за рік визначається шляхом підрахунку квартальних сум амортизації, вирахуваних за всіма групами основних фондів, без врахування повністю зношених фондів, що відносяться до машин, обладнання та транспортних засобів. Сума нарахованої амортизації відноситься на собівартість продукції, робіт чи послуг. У сезонних виробництвах річна сума амортизаційних відрахувань включається до витрат виробництва за період роботи підприємства в даному році.
Нарахування амортизації припиняється в період реконструкції, переозброєння основних фондів з повною їх зупинкою , при переведенні їх на консервацію.
Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта 100 неоподаткованих мінімумів громадян. Залишкова вартість об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а його вартість прирівнюється до нуля.
Амортизація основних фондів груп 2,3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
У сучасних умовах при високому рівні інфляції, як ніколи раніше виникає необхідність періодичної переоцінки основних фондів та визначення їх відновлювальної вартості, яка відповідає реальним економічним обставинам.
РОЗДІЛ 2
СТАН ЗДІЙСНЕННЯ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ВІДТВОРЕННІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В ТОВ «ЗЕЛЕНЬКІВСЬКЕ»
Аналіз здійснення капітальних інвестицій у відтворенні основних засобів в ТОВ „Зеленьківське”
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю розташоване в селі Ромашки, смт. Рокитне Рокитнянського району Київської області. Підприємство займається вирощуванням сільськогосподарської продукції та тваринництва.
Загальна площа сільськогосподарських угідь – 2757,85 га, з них: рілля –2757,85 .
Постійне підвищення продуктивної сили землі – одне з головних завдань, оскільки від цього залежить зміцнення економіки країни. Земля виступає як основним засобом виробництва, так і засобом праці. А тому, крім аналізу використання основних фондів сільськогосподарського призначення, слід проаналізувати використання землі як основного засобу виробництва. Про забезпеченість господарства ресурсами свідчать показники таблиці 1.
Таблиця 1
Забезпеченість ресурсами та їх використання ТОВ „Зеленьківське”
| Показники | 2007р. | 2008р. | 2009р. |
2009 р. до 2007 р, у % |
| Сільгоспугідь, га | 8001,1 | 8344,91 | 8345,04 | 104,3 |
| Ріллі, га | 3060,36 | 4263,75 | 3467,62 | 113,31 |
| Середньорічна кількість працівників | 170 | 205 | 153 | 90 |
| Середньорічна вартість осн. виробничих фондів с/г призначення, тис.грн | 28454,5 | 31872,4 | 45846,45 | 161,12 |
| Фондовіддача, грн. | 0,528 | 1,272 | 0,739 | 139,96 |
| Фондомісткість | 1,896 | 0,786 | 1,354 | 71,41 |
| Фондоозброєність | 167,379 | 155,475 | 299,65 | 179,02 |
| Всього енергетичних ресурсів, тис.к.с. | 108 | 124,8 | 136 | 125,93 |
| Енергозабезпеченість, тис.к.с. | 3,529 | 2,927 | 3,922 | 111,14 |
| Енергоозброєність, к.с. | 395,2 | 408,62 | 539,37 | 136,48 |
Із таблиці 1 ми бачимо, що середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення в 2008році в порівнянні з базисним роком збільшилась на 61,12 % , а середньорічна кількість працівників скоротилась на 10 % . Це забезпечило збільшення фондоозброєності на 79,02 %. Фондовіддача також збільшилася на 39,96 %, а в результаті цього зменшилась фондомісткість на 28,59 %. Кількість енергетичних ресурсів в 2007 року збільшилася на 25,93 % і склала 136тис. к. с. А що стосується енергоозброєності, то вона також збільшилась на 36,48 % і на кінець року становить 539,37 к. с. Це свідчить про те, що господарство на протязі останніх років придбало певну кількість нової техніки. Деяка техніка була повністю замінена новими машинами і механізмами.
Звернувши увагу на те, що підприємство вирощує різні сільськогосподарські культури, можна проаналізувати структуру посівів та площу, яку займають ці культури, в таблиці 2.
Таблиця 2
Структура посівів ТОВ „Зеленьківське”
| Культура | 2008 р. | 2009 р. |
2009 р. до 2008 р. +/-га |
||
| га | % | га | % | ||
| Цукровий буряк | 1366,70 | 16,34 | - | - | - |
| Кукурудза | 417,00 | 4,98 | 376 | 4,45 | - |
| Озима пшениця | 1623,6 | 19,41 | 2404,30 | 28,49 | 780,7 |
| Ячмінь фуражний | 1052,1 | 12,58 | - | - | - |
| Озимий ріпак | 881,10 | 10,53 | 1287,20 | 15,25 | 406,1 |
| Ячмінь насіннєвий | 1270,20 | 15,18 | - | - | - |
| Мак | 548,90 | 6,56 | - | - | - |
| Соя | 1112,50 | 13,35 | 740,00 | 8,76 | -372,50 |
| Ячмінь | 22,00 | 0,26 | 1358,50 | 16,09 | 1336,50 |
| Пар | 68,00 | 0,81 | 30,00 | 0,35 | -38 |
| Горох | - | 410,00 | 4,85 | - | |
| Соняшник | - | 1530,10 | 18,13 | - | |
| Гречка | - | 221,00 | 2,68 | - | |
| БТ | - | 5,00 | 0,05 | - | |
| Всього | 8362,10 | 100 | 8438,10 | 100 | - |
З таблиці 2 ми бачимо, що в 2008 році порівняно з 2008 роком підприємство такі культури як цукровий буряк, ячмінь фуражний, ячмінь насіннєвий, мак зовсім не сіяли. А такі культури як соняшник, гречка, горох посіяли вперше. Це пов’язано з тим, що собівартість на ці нові культури менша, а ціна навпаки більша. Також менші затрати праці. В наш час для цукрового буряка зовсім немає шляхів збуту. Ця культура збиткова.
Особливості галузі вносять доповнення в розрахунок показників економічної ефективності господарської діяльності. В зв’язку з тим, що господарська діяльність ведеться на землі, крім показників продуктивності тварин та урожайності сільськогосподарських культур обов’язково розраховується виробництво валової і товарної продукції та кожного виду окремої продукції на 100 га відповідних земельних угідь. Про ефективність господарської діяльності ТОВ «Зеленьківське» свідчать показники, зведені в таблиці 3.
Таблиця 3
Ефективність господарської діяльності ТОВ „Зеленьківське”
| Показники | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. | 2009 р. до 2007 р., % |
| Виробництво валової продукції, тис. грн. | 37548,3 | 38167,1 | 28348,1 | 75,49 |
| Виробництво валової продукції на 100 га с/г угідь, тис. грн. | 469,29 | 457,37 | 339,7 | 72,39 |
| Реалізація товарної продукції на 100 га с/г угідь, тис. грн. | 157,36 | 394,78 | 339,59 | >в 2,16 |
| Виробництво валової продукції на 1грн. основних вироб. фондів, грн. | 1,32 | 1,2 | 0,62 | 46,97 |
| Виробництво зерна на 100 га посівів, ц | 4800 | 3770 | 1921,42 | 40,02 |
Із таблиці 3 ми бачимо, що виробництво валової продукції в 2008 році зменшилося на 24,51 %, тобто на 9200,2 тис. грн. Зменшення валової продукції і збільшення земельних угідь показує, що земля використовується гірше, зниження валової продукції пояснюється зниженням урожайності всіх сільськогосподарських культур, відсутністю кормової бази та ліквідацією тваринництва, тому майже вся вироблена продукція була реалізована. Рівень товарності в звітному році становить 99,97 %, в той час як в базисному році товарність становила 33,53 %. Реалізація товарної продукції на 100 га сільгоспугідь збільшилась в 2,16 разів. У 2008 році ,порівняно з 2005 роком, виробництво зерна на 100 га. ріллі зменшилось на 59,98 %, що негативно вплинуло на ритмічність грошових надходжень та на погіршення економічного стану господарства в цілому.
Виробничий напрям (спеціалізація) підприємства – вирощування зернових культур. В структурі реалізації продукції зернові культури – ячмінь, пшениця та кукурудза займають 60 %, а ріпак та соняшник – 27 %.
Тому виробничий напрямок можна визначити так – ТОВ «Зеленьківське» зернового напрямку з розвиненим вирощуванням технічних культур.
Ефективність господарської діяльності в значній мірі залежить від виробничого напрямку підприємства та рівня його спеціалізації. Рівень спеціалізації визначається структурою грошових надходжень.
Оцінка фінансового стану підприємства є необхідною умовою розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств, мінімізації ризиків за позиками та внесками, диверсифікації відсоткових ставок, а також інформативності інвесторів, кредиторів і менеджерів.
Кожному суб'єкту господарювання АПК властива багатогранна і різнопланова виробнича, комерційна, фінансова діяльність: виробництво основної продукції, допоміжної продукції, виконання робіт; надання послуг по обслуговуванню; фінансово-інвестиційна діяльність. Все це унеможливлює здійснення об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства лише одним найважливішим показником, її можна зробити тільки за допомогою системи показників, що детально враховують особливості та всебічно характеризують господарське становище підприємства.
Існує багато показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства. Проте, їх можна класифікувати залежно від мети та завдань оцінки і звести у такі напрямки:
- показники оцінки майнового стану;
- показники оцінки прибутковості;
- показники оцінки ліквідності та платоспроможності;
- показники оцінки фінансової стійкості та стабільності;
- показники рентабельності;
- показники ділової активності;
- показники акціонерного капіталу.
Показники фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі учасники економічних відносин з підприємством могли одержати інформацію про його фінансову надійність, а отже, прийняти рішення про
економічну доцільність продовження чи установлення таких відносин. У кожного з партнерів підприємства — постачальників, покупців, акціонерів, банків, податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому і показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.
Інформаційною базою оцінювання фінансового стану підприємства є дані бухгалтерського балансу (форма 1) та додатків до нього (форма 2), статистична та оперативна звітність.
Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і залежно від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень фондооснащеності і раціональну структуру цих фондів необхідно встановлювати для підприємства відповідно до його виробничого напряму, досягнутого рівня інтенсивності розвитку головної галузі, місцевих природних умов.
Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства. Він визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види його діяльності.
Перш за все, зростаючий випуск агропромислової продукції та ріст її реалізації позитивно відображаються на фінансовому стані підприємства. Із зменшенням обсягів виробництва, погіршенням якості продукції труднощі з її реалізацією призводять до зниження надходження коштів на поточні рахунки підприємства, погіршення його платоспроможності.
Виробничо-фінансова діяльність суб'єктів господарювання АПК має забезпечувати систематичне надходження і ефективне використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової, касової, орендної, кредитної та договірної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення між власними і залученими грошовими засобами, фінансової стійкості та ліквідності. Це сприятиме ефективному функціонуванню підприємства.
Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи його стабільної роботи і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.
Фінансова стійкість – це стан активів підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність і передбачає, що ресурси вкладені в підприємницьку діяльність повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а одержаний прибуток забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування майна.
Якщо активи підприємства сформовані за рахунок зобов’язань, то його фінансовий стан є нестійким. З поточними зобов’язаннями необхідно здійснювати постійну оперативну роботу щодо контролю за своєчасним поверненням їх та залученням в господарській діяльності через поточні зобов’язання інших активів. Від оптимізації співвідношення власних і залучених активів залежить фінансовий стан підприємства ,про які свідчать показники фінансової стійкості, зведені в табл. 4.
Таблиця 4
Показники фінансової стійкості ТОВ „Зеленьківське ”
| Показники |
Норм. знач. |
Рік | 2008 р.+,- | |||
| 2007 | 2008 | 2009 | 2005р. | норми | ||
| Коефіцієнт автономії (концентрації власного капіталу) | >0,5 | 0,175 | 0,07 | -0,08 | -0,26 | -0,58 |
| Маневреність робочого капіталу | За пл | 0,083 | 0,06 | 0,052 | -0,031 | - |
| Коефіцієнт фінансової залежності | <2,0 | 5,71 | 12,79 | -12,53 | -18,24 | - |
| Коефіцієнт маневреності власного капіталу | >0,5 | 0,29 | -0,52 | 3,51 | 3,22 | 3,00 |
| Коефіцієнт концентрації залученого капіталу | <0,5 | 0,82 | 0,92 | 1,08 | 0,26 | 0,58 |
| Коефіцієнт поточних зобов’язань | >0,5 | 0,42 | 0,46 | 0,52 | 0,10 | 0,02 |
| Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу | <0,5 | 4,71 | 11,79 | -13,53 | -18,24 | -14,03 |
| Коефіцієнт забезпечення власними коштами | >0,1 | -1,08 | -1,32 | -2,77 | -1,69 | -2,87 |
| Коефіцієнт фінансової стабільності | >1 | 0,21 | 0,08 | -0,07 | -0,28 | -0,93 |
| Коефіцієнт забезпечення запасів робочим капіталом | >0,2 | 0,25 | -0,27 | -2,21 | -2,46 | -2,66 |
| Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів робочим капіталом | За пл. | 0,13 | -0,11 | -0,98 | -0,98 | -1,11 |
| Коефіцієнт фінансового лівереджу | <1 | 1,98 | 5,43 | -7,1 | -9,08 | -8,08 |
Товариство за досліджуваний період зменшило коефіцієнти покриття запасів і оборотних активів власними коштами відповідно на 2,46 та 1,104 пункти, тобто запаси скоротились більше, ніж у два рази. У цілому товариство для здійснення господарської діяльності використовує значну частку залученого капіталу, який в 14 разів перевищує власний капітал.
Надмір боргів може підвищити ризик товариства щодо спроможності розплатитись із своїми кредиторами. За досліджуваний період коефіцієнт концентрації залученого капіталу збільшився на 0,26 пункти. Коефіцієнт фінансової стабільності свідчить про велику залежність товариства від зовнішніх довгострокових кредитів, за нормою він повинен перевищувати 1, а на кінець звітного року він дорівнює мінус 0,07 пунктів, тобто підприємство на грані банкрутства. Фінансову автономність товариства характеризує також коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів, який показує рівень залучення позичкових коштів у господарську діяльність на тривалий час.
Структура капіталу товариства характеризується співвідношенням зовнішніх зобов’язань і власного капіталу. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу, нормативне значення якого менше 0,5,має тенденцію до збільшення, тобто залежність товариства від залучених коштів зростає, залученні кошти в 14 разів перевищують власні, знак мінус показує, що підприємство має нерозподілений збиток. Перевищення позикових коштів над власними вказує на те, що товариство має низьку фінансову стійкість і високу залежність від зовнішніх фінансових джерел.
2.2 Амортизаційні відрахування, як джерела відтворення о.з. в ТОВ «Зеленьківське»
Господарську діяльність ТОВ «Зеленьківське» здійснює не лише за рахунок власних коштів, а й на залучений позичковий капітал для розширеного відтворення чи придбання основних засобів. Користується лише короткостроковими кредитами для погашення заборгованості по заробітній платі та придбання паливо - мастильних матеріалів, насіння, добрив та засобів захисту рослин.
Говорячи про показники ліквідності підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань хоча із порушенням термінів погашення, передбачених контрактами. Про ліквідність коштів свідчать розрахунки табл. 5.
Таблиця 5
Показники ліквідності ТОВ „Зеленьківське”
| Показники | Нормативне знач. | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. | 2009р.до 2007р. | |
| +/- | норми | |||||
| Загальний коефіцієнт покриття(платоспроможність) | >1 | 1,14 | 0,82 | 0,51 | -0,63 | -0,49 |
| Коефіцієнт швидкої ліквідності | >0,5 | 0,67 | 0,98 | 0,53 | -0,14 | 0,03 |
| Коефіцієнт незалежної (забезпеченої)ліквідності | >0,5 | 0,17 | 0,06 | 0,04 | -0,13 | -0,46 |
| Частка оборотних активів в загальній сумі активів | За пл. | 0,39 | 0,38 | 0,29 | -0,1 | |
| Частка виробничих запасів в оборотних активах | >0,5 | 0,37 | 0,34 | 0,38 | 0,01 | -0,12 |
Платоспроможність підприємства в межах нормативного рівня має реальну можливість забезпечити фінансову стійкість підприємства, тобто зберегти стабільність платоспроможності, вона залежить від структури зобов’язань підприємства і характерним співвідношенням власного і залученого капіталу.
Таблиця 6
Показники оцінки майнового стану
|
№ |
Назва показника | Алгоритм розрахунку | Нормативне значення | ||
| 2006 | 2007 | 2008 | |||
| 11 | Коефіцієнт зносу основних засобів | 0.18 | 0.20 | 0,27 | Зменшення |
| 22 | Коефіцієнт оновлення основних фондів | 0.25 | 0.07 | 0.07 | Збільшення |
Можна зробити висновок, що коефіцієнт зносу основних засобів зріс, тому він не відповідає нормативному значенню. Коефіцієнт оновлення основних фондів за три роки показав тенденцію до зменшення, а коефіцієнт вибуття основних фондів відповідає нормативному значенню – зменшується.
Показник платоспроможності показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань. Наше підприємство має неліквідний баланс, тому що коефіцієнт менший одиниці на 0,49 пунктів. Абсолютна ліквідності в порівнянні 2008 року до 2007 року зменшився на 0,63 пункти. Це свідчить про зниження здатності самого підприємства терміново погасити свої зобов’язання. Коефіцієнт швидкої ліквідності відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов’язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами . У звітному році порівняно з базисним він зменшився на 0,14 п. с., але перевищує норматив на 0,03 пункти. Це свідчить про покращення платоспроможності підприємства за рахунок повернення боргів.
Платоспроможність підприємства в межах нормативного рівня має реальну можливість забезпечити фінансову стійкість підприємства, тобто зберегти стабільність платоспроможності, вона залежить від структури зобов’язань підприємства і характерним співвідношенням власного і залученого капіталу.
Особливості капітальних інвестицій в ТОВ „Зеленьківське” у зв’язку з бюджетною формою фінансування
В даний час, будь-яке, підприємство під час ведення господарської діяльності співпрацюватиме з державним та місцевим бюджетами. Товариство з обмеженою відповідальністю „Зеленьківське” знаходиться в державній власності і безпосередньо має свої відносини з державним бюджетом.
По-перше, державне фінансування коштами зі спеціального фонду державного бюджету. Також питома вага фінансування підприємства ведеться за рахунок власних коштів отриманих безпосередньо від господарської діяльності та наданні різних послуг.
По-друге, іде співпраця у зв`язку з державною підтримкою сільського господарства, за рахунок бюджетних дотацій, які в 2006 році склали 74,6 тис. грн. на продукцію тваринництва; в 2007 році відповідно 66 тис. грн. на продукцію рослинництва та 23 тис. грн. на продукцію тваринництва, а також податку на додану вартість в тваринництві на 227 тис. грн.; в 2008 році була доплата на молоко в розмірі 259.5 тис. грн. за рахунок податку на додану вартість. Також надаються пільги і доплати з боку держави на автотранспорт.
В лютому 2008 року підприємство здійснило придбання імпортної сільськогосподарської техніки. При розмитненні техніки ТОВ «Зеленьківське» з метою сплати ПДВ виписано податковий вексель відповідно до п. 11.5 ст. 11 Закону України „ Про податок на додану вартість ” від 03.04.97 р.№ 168/97-ВР. Підприємство ввезло техніку після 20 лютого до 1 березня, тому векселі у нас є двох категорій. Суму зобов'язань за декларацією підприємство сплатило до бюджету. В наступному податковому періоді сума за податковим векселем включена до складу податкового кредиту декларації, по якій здійснюються розрахунки з бюджетом, так як техніка закуплена з метою передачі на баланс іншого підприємства згідно рішення.
В липні 2006 року, після здачі елеватора в експлуатацію, була здійснена реорганізація ТОВ „Зеленьківське” шляхом виділення нового підприємства. В активі підприємства буде техніка, комплекс елеватора та податковий кредит з ПДВ, а в пасиві – кредиторська заборгованість та статутний фонд.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ У ВІДТВОРЕННІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА
3.1 Основні напрямки раціонального використання основних засобів
Протягом останніх років у більшості аграрних підприємств України спостерігається низький рівень відтворювальних процесів основних фондів і ефективності їх використання. Коефіцієнт оновлення машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів, коливається в межах 2-3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 60-70% загальної вартості. В аграрному виробництві парк діючих тракторів і комбайнів містить більше двох третин спрацьованих і технічно застарілих.
У сільськогосподарському товаристві гальмом у раціональному використанні автомобільного парку є недостатня кількість шляхів з твердим покриттям, що призводить до передбаченого зносу автомобілів і зниження рівня їх використання. У результаті несприятливих кліматичних умов і бездоріжжя річна продуктивність автомобілів знижується на 65 – 70 %, а тракторів та транспортних засобів на 40 – 50%. Дорожні умови, в яких здійснюється перевезення сільськогосподарських вантажів дуже різноманітні – від асфальтованих і поліпшених ґрунтових шляхів до виораного поля і повного бездоріжжя навесні і восени при здійсненні внутрішньогосподарських перевезень.
Велике значення для підвищення ефективності використання транспорту у сільськогосподарському товаристві має будівництво та вдосконалення автомобільних шляхів. Вантажопідйомність автомобілів на шляхах з твердим покриттям збільшується на 25 - 80 %, швидкість у 2 – 3 рази, витрати палива скорочуються у 2 рази, а також значно знижуються витрати на ремонт.
Існуючий нині тракторний парк не забезпечує вчасного виконання всіх сільськогосподарських робіт і, крім того, використовується не раціонально. Це призводить до порушення строків проведення робіт, а отже, до зниження врожайності сільськогосподарських культур та погіршення економіки товариства у цілому. Тому вже тепер можна значно підвищити ефективність використання машино – тракторного парку за рахунок збільшення змінного і річного виробітку, скорочення простоїв техніки через відсутність необхідних запасних частин, ремонтних матеріалів, палива, нестачу механізаторських кадрів, внаслідок чого техніка використовується в одну зміну.
Одним із перспективних засобів підвищення рівня забезпечення виробництва машинами та обладнанням є лізинг. Він являє собою форму фінансування капіталовкладень, яка має схожість з орендою. За використання машини орендар сплачує її власнику спожиту вартість та процент за кредит. Для користувача (орендаря) лізинг вирішує одночасно проблему придбання техніки і фінансування покупки. Поряд із фінансовим лізингом важливу роль відіграє оперативний лізинг (прокат засобів виробництва).
У складі матеріальних ресурсів сільськогосподарського виробництва значна частка у рослинництві належить насінню і добривам, а в тваринництві – кормам. Тому зниження матеріаломісткості продукції безпосередньо пов’язане з підвищенням урожайності сільськогосподарських культур, а також перевагою темпів зростання продуктивності тварин порівняно із споживанням кормів. На сучасному етапі розвитку сільськогосподарського товариства великого значення набуває ефективне використання уже створеного виробничого потенціалу, зміцнення та вдосконалення матеріально – технічної бази.
Матеріально – технічна база сільськогосподарського товариства являє собою сукупність речових елементів і енергії, за допомогою яких створюють сільськогосподарську продукцію.
Подальший розвиток матеріально – технічної бази в умовах прискорення науково – технічного прогресу передбачає створення таких продуктивних сил, які дозволяють найповніше проявитись кожному трудівнику, змінити зміст праці у сільськогосподарському товаристві, підвищити її продуктивність, а також культурно – технічний рівень працівників.
Під науково – технічним прогресом слід розуміти всебічний розвиток і удосконалення сільськогосподарського виробництва на базі широкого впровадження в його галузі економічно ефективної техніки, прогресивної технології та організації виробництва, розроблених на основі сучасних досягнень науки і техніки. Науково – технічний прогрес значно впливає на суспільне виробництво. Він вносить зміни у матеріально – технічну базу, є основою зростання продуктивності праці.
Конкретним проявом науково – технічного прогресу є безперервне вдосконалення виробничих засобів, впровадження прогресивної технології та організації виробництва, що забезпечує значне підвищення продуктивності суспільної праці.
Підвищення темпів реконструкції внутрішньогосподарських шляхів – важлива умова підвищення ефективності використання транспортних засобів сільськогосподарського товариства, прискорення процесу інтенсифікації та спеціалізації виробництва.
3.2 Контроль капітальних вкладень у відтворенні основних засобів
Капітальні вкладення – витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.
Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто розрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі данні:
-первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;
наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;
-суму амортизаційних відрахувань, яка буде нарахована протягом планового періоду;
-орієнтований підрахунок вартості устаткування, яке підлягає зміні або продажу протягом планового періоду;
-орієнтовану суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;
-вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в Товариства на кінець планового періоду.
Вихідними передумовами розроблення бюджету капітальних вкладень є: календарний план реалізації інвестиційного проекту; бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту; загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту; попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту; фінансовий стан інвесторів проекту.
Бюджет капітальних витрат включає два розділи: І розділ – „Капітальні витрати”, ІІ розділ – „Надходження коштів” [7, 14].
Під час опрацювання розділу «Капітальні витрати» передбачається зробити такі розрахунки як виділення із загального інвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік; уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням коректив, які вносяться підрядчиком у технологію робіт; уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв’язку із зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту; уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових ресурсів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат.
Процес розробки розділу „Надходження коштів” передбачає, як правило, такі етапи: уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які відображено в першому розділі бюджету; уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат; забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат; передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом виконання робіт.
Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується у розрізі місяців.
На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.
Існує три види капітальних вкладень:
Перший – на заміну й оновлення устаткування з метою підвищення якості продукції або скорочення витрат на її виробництво.
Другий – на розширення виробничих потужностей у зв’язку зі збільшенням попиту на продукцію, що вробляється.
Третій – на створення виробничих потужностей для випуску нових видів продукції.
Рішення щодо об’єктів, їх придбання, вироблення або удосконалення Товариство вирішує самостійно. На підставі такого рішення визначають джерела, за рахунок яких здійснюватимуться ці капітальні вкладення.
За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.
Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.
Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:
1) власні фінансові ресурси;
2) позичені фінансові ресурси;
3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;
4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
5) кошти іноземних інвесторів.
Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді фондів, резервів у процесі господарської діяльності.
Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних фондів.
Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фондів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих фондів.
Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт. За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями..
Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.
Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.
Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.
3.3 Шляхи підвищення ефективності використання о. з. підприємства
Фонди підприємства – це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва. Це головна частина активів підприємства. Вони поділяються на основні виробничі засоби, що перебувають у виробництві не один рік і вартість свою поступово переносять на створену продукцію, і оборотних, що витрачаються протягом одного виробничого циклу і свою вартість одразу переносять на новостворену продукцію.
Основні фонди підприємства – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі довгий час (більше 1 року) і при цьому не змінюють своєї матеріально – уречевленої форми, а свою вартість поступово переносять на продукцію, яка виробляється за їх допомогою.
Усі основні виробничі засоби, залежно від участі у процесі виробництва, поділяються на активні і пасивні.
Найбільшу частину вартості основних засобів складає їх активна частина. До неї відносять – робочі машини, транспортні засоби, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження.
Оцінюють основні фонди за: 1) первісною вартістю;2) переоціненою вартістю; 3) залишковою вартістю; 4) справедливою вартістю; 5) ліквідаційною вартістю; 6) амортизованою вартістю; 7)балансовою вартістю.
У процесі своєї експлуатації основні засоби зношуються і свою вартість поступово переносять на новостворену продукцію. Для перенесення вартості використовують амортизацію – грошове вираження зносу основних засобів. Норми амортизації встановлюються у % до балансової вартості основних засобів.
Оборотні виробничі фонди – предмети праці, які повністю споживаються в одному виробничому циклі, відразу і повністю переносять свою вартість на продукцію, що створюється, і в процесі виробництва змінюють свою матеріально – речову форму.
За джерелами формування розрізняють:
- власні;
- прирівняні до власних;
- залучені;
- позичені.
З огляду властивостей оборотних фондів можна сказати, що вони мають вирішальний вплив на формування собівартості та вартості сільськогосподарської продукції.
Співвідношення між основними і оборотними засобами повинно бути в межах 1 до 2, щоб підприємство досить добре функціонувало.
Дуже позитивним є постійне зростання цього показника з кожним роком. Спостерігається також постійне зростання з кожним роком активної частини основних засобів, що є дуже позитивною тенденцією.
Джерелами простого і розширеного відтворення основних засобів можуть бути власні, позичкові і залучені кошти та цільові надходження і благодійні внески. До власних джерел відносять прибуток від основної операційної та іншої операційної діяльності; від фінансово-інвестиційної діяльності та від позареалізаційних операцій; амортизаційні відрахування; надходження від реалізації вибулих основних засобів. Специфічним джерелом фінансування відтворення основних засобів, що не вимагає вкладень, є їх індексація. До позичкових коштів відносять кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, а до залучених — випущені підприємством акції й облігації.
Головним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування і прибуток.
У процесі переходу до ринкових відносин важливим є застосування нових методів оновлення матеріальної бази. Одним із таких методів є купівля техніки в лізинг, під якою розуміється передача господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності.
Розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків у результаті створення конкурентного середовища між джерелами фінансування та розвиток організованого вторинного ринку багатьох видів техніки.
ВИСНОВКИ
Одним з головних завдань підприємства є підвищення продуктивності праці за рахунок різних факторів, що впливають на неї: підвищення рівня розвитку техніки і її застосування, впровадження досягнень НТП, підвищення фондозабезпеченості та фондоозброєності праці, впровадження прогресивних форм організації на основі колективного підряду, впровадження комплексної механізації і автоматизації, адже за рахунок раціонального і розвиненого використання і підвищується продуктивність праці.
В процесі реалізації одержана від продажу продукції виручка використовується підприємством для відшкодування використаних засобів виробництва, на матеріальне забезпечення своїх робітників, здійснення розрахунків з бюджетом, для оплати рахунків з постачальниками.
Поряд з обсягом реалізації продукції підприємство планує суму прибутку. Це можливо тому, що при встановлені продажних цін на продукцію в склад вартості включається певна сума (процент) прибутку.
Для збільшення своїх доходів господарство прагне не тільки продати товар за максимально високою ціною, а й скоротити витрати, та ще й до того постійно підвищувати якість продукції власного виробництва.
ТОВ «Зеленьківське» зацікавлене в підвищенні показників господарської діяльності та фінансових результатів. Доход підприємства утворюється з виручки реалізованої продукції, за вирахуванням матеріальних та інших прирівняних до них затрат. Прибуток утворюється з виручки від реалізації продукції, що включає витрати на заробітну плату.
Сучасний рівень розвитку характеризується комп'ютеризацією усіх сфер діяльності господарства країни. Автоматизована система обробки економічної інформації по обліку відвантаження і постачання продукції з використанням автоматизованих робочих місць бухгалтера передбачає рішення цієї задачі і облік реалізації готової продукції і її постачання.
ТОВ „Зеленьківське” спеціалізується переважно на виробництві молока, м`яса та овочів закритого грунту.
Аналізуючи структуру с.-г. угідь, можна сказати, що землі в господарстві використовувались в 2008 р. інтенсивно.
За три досліджувані роки площа земель змінилась. Тобто в 2006, 2007 і 2008 роках загальна площа сільськогосподарських угідь становила відповідно 737, 785 і 785 га.
Щодо ефективності використання трудових ресурсів, то слід зазначити, що при високій трудомісткості виробництва праця робітників недостатньо оплачується, тому слід підвищувати заробітну плату, що призведе до покращення діяльності працівників. За період 2006 – 2008 рр. підприємство покращило показники своєї діяльності, зокрема вартість валової продукції зросла у півтора рази за рахунок збільшення грошових надходжень від реалізації продукції тваринництва.
Що стосується фінансових показників, то вони майже ідентичні з уже описаними. Тому хочу звернути увагу на те, що у господарства є всі можливості для розширеного відтворення.
Коефіцієнти платоспроможності свідчать про те, що підприємство має власні засоби на погашення заборгованостей;
Забезпеченість підприємства власними ресурсами зростає, а це свідчить, що йде ріст виробництва на підприємстві і зростає його стійкість в платоспроможності та ліквідності
Також позитивним явищем є збільшення оснащеності підприємства основними фондами: фондозабезпеченість збільшилась , а фондоозброєність майже в півтора рази в порівнянні з 2006 роком. Це спричинено збільшенням середньорічної вартості основних фондів. Рівень рентабельності майже не змінився, що негативно відобразилося на діяльності підприємства.
Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва органічно пов’язане з найбільш раціональним використанням виробничих ресурсів рослинництва і тваринництва, збільшенням виробництва продукції з кожного гектара землі, підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, поліпшенням якості продукції, зміцнення матеріально-технічної бази, удосконалення господарського механізму АПК і економічного стимулювання, поліпшення використання наявних фондів.
Взагалі для покращення результатів виробництва слід використовувати механізми ринкової економіки, нові технології та кваліфікованих кадрів. Все вище перераховане у комплексі з раціональним використанням ресурсів значно покращить сільськогосподарське виробництво і діяльність підприємства в цілому.
Велику увагу потрібно приділить оборотному капіталу, який потрібно мати в достатньому обсязі, для забезпечення нормального функціонування підприємства. В якості джерел формування оборотних ресурсів можна взяти короткостроковий кредит банку під виробництво якогось конкретного виду продукції, або інших джерел фінансування (наприклад інвестиції).
Підприємству слід переглянути набір продукції, яку вони випускають, і в більшій мірі випускати ті види продукції, які користуються постійним попитом, можливо навіть ще більше розширити асортимент, що повинно принести деяку стійкість і надходження доходів підприємства.
Потрібно розширити коло діяльності, знаходити клієнтів не тільки бюджетні організації, а й комерційні структури, які в змозі розрахуватись вчасно за отриману продукцію.
За рахунок взятого кредиту поновити устаткування на більш нове, удосконалене, яке буде не таке матеріалоємне, що дозволить знизити собівартість виробленої продукції, підприємство зможе працювати з високою потужністю.
Звичайно за допомогою вказаних пропозицій миттєво не можна покращити фінансовий стан підприємства, так як за кредити потрібно розрахуватись, але в майбутньому це може принести позитивні результати.
Велику увагу потрібно приділить оборотному капіталу, який потрібно мати в достатньому обсязі, для забезпечення нормального функціонування підприємства. В якості джерел формування оборотних ресурсів можна взяти короткостроковий кредит банку під виробництво якогось конкретного виду продукції, або інших джерел фінансування .
Підприємству слід переглянути набір продукції, яку вони випускають, і в більшій мірі випускати ті види продукції, які користуються постійним попитом, можливо навіть ще більше розширити асортимент, що повинно принести деяку стійкість і надходження доходів підприємства.
Потрібно розширити коло діяльності, знаходити клієнтів не тільки бюджетні організації, а й комерційні структури, які в змозі розрахуватись вчасно за отриману продукцію.
За рахунок взятого кредиту поновити устаткування на більш нове, удосконалене, яке буде не таке матеріалоємне, що дозволить знизити собівартість виробленої продукції, підприємство зможе працювати з високою потужністю.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Iнформацiйно - аналітичний збірник. Вип. 3 / За ред. П.Т. Саблука та iн. – К.: IАЕ, 1999. – 452 с.
Андрущенко Л.В. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні / Л.В. Андрущенко // Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Донецьк.: 2006. С. 51-54.
Андрущенко Л.В. Страхування в Україні: від зародження до сьогодення / Л.В. Андрущенко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – № 2. – С. 200-202.
Бабин В.А. „О практических аспектах оценки риска в бизнесе” // Управление риском. – 2003. – № 2. – С. 52-55.
Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Товариство „Знання”, КОО, 1997. – 216 с.
Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 192 с.
Бережний С.А., Буцький А.В., Васильченко І.В. та ін. Як застрахувати урожай // Український інвестиційний журнал Welcome. – 2002. – № 11-12. – С. 17-23.
Біленчук Д.П., Біленчук П.Д., Залетів О.М., Клименко Н.І. Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. За редакцією професора П.Д. Біленчука і президента Ліги страхових організацій України О.Ф. Філонюка. – К.: Атака, 1999. – 368 с.
Брязгун Н.П. Страхування врожаю сільськогосподарських культур // Фінанси сільськогосподарських підприємств: посібник з питань фінансових відносин у ринкових умовах. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 280 с.
Вітлінський В.В., Наконечний Я.С. Методи формування резервів на покриття кредитних ризиків // Фінанси України. – 1998. – № 12. – С. 78-85.
Воблый К.П. Основы экономии страхования. – Тернополь: Экон. думка, 2001. – 238 с.
Воробьев М. В. Страховые программы транснациональных корпораций США // Экономика, политика, ідеологія, 1992. – № 1. – С 42-48.
Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ „Вежа” Волинського лерж. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 181 с.
Дем’яненко М.Я. Проблеми фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектора АПК // Проблеми фінансової підтримки малих і середніх підприємств на селі / За ред. М.Я. Дем’яненка. –К.: ННЦ ІАЕ, 2004. – 368 с.
Дісмукес Р., Вандевеєр М. Скільки коштує страхування врожаю та доходу в США? // Пропозиція. – 2002. № 1. – С. 41-44.
Електронне видання www.volyn.com.
Закон Російської Федерації „Про державне регулювання агропромислового виробництва”, від 14.03.1997р., № 100 – ФЗ.
Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про страхування” від 4.10.2001р., № 2745-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2002. –№ 7.
Закон України „Про Державний бюджет України на 2003 рік” від 26.12.2002р., № 380-ІV // Відомості Верховної Ради. – 2002 – № 46.
Закон України „Про державну підтримку сільського господарства України” від 24.06.2004р., № 1877-ІV // Відомості Верховної Ради України. –2004. – № 49.
Закон України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 07.06.2001р., № 2514-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 33.
Закон України „Про страхування” від 7.03.1996р., № 85 / 96-ВР. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 18.
Зуб Г.І., Навроцький С.А. Страхування ризиків у сільськогосподарському виробництві // Економічний довідник аграрника / В.І. Дробот, Г.І. Зуб, М.П. Кононенко та ін. / За ред. Ю.Я. Лузана, П.Т. Саблука. – К.: Преса України, 2003. – С. 61-67.
Калініченко Є. „Соломку підстеливши” // Агросектор. – 2005, № 4. – С. 16-18.
Клапків М. Загальні умови страхування як необхідний елемент правового регулювання страхових відносин // Право України. – 1995. – № 12. – С. 53-61.
Клапків М.С. Про методологію класифікації економічних ризиків // Вісник Терноп. акад. нар. госп. – Тернопіль: Екон. думка, 2000. – С. 33-36.
Клюй С.В., Піхоцький І.О. Про методику страхування сільськогосподарських ризиків // Вісник Терноп. акад. нар. госп., 2001. – С. 11-19.
Криворучко А.В. Розвиток страхового ринку в сільському господарстві // Економіка АПК. – 1997. – № 6. – С. 28-34.
Кривошпик Т.Д. Страхування майна громадян. Розділ в книзі „Страхування”: К., КНЕУ, 1998. – С. 303-326.
Ксенофонтов М. Оцінка організаційних заходів з реформування аграрного сектора // Економіка України. – 2000 р. – № 10. – С. 56-67.
Лисицький А.С. Поліпшення використання сільськогосподарського потенціалу в Україні // Соціально-економічна ситуація та шляхи подолання кризового стану в агропромисловому комплексі України. – К.: ІАЕ, 1999. – 349 с.
М.М.Александрова. Страхування: Навчально-методичний посібник. – К.: ЦУЛб, 2002. – 284 с.
Маркетинг та управління страховою компанією: теорія, практика та зарубіжний досвід. / Центр підготовки та перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності. – Київ, 2002. – 436 с.
Мачуський В.В. Правові основи страхування: Навч. посіб. / Київський національний економічний університет. – К.: КНЕУ, 2003. – 302 с.
Мних М.В. Страхування як механізм надання підприємницької діяльності та соціального захисту населення. – К.: Знання України, 2004. – 428 с.
Навроцький Д.А. Забезпечення фінансової стійкості страхового ринку України // Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи вирішення: Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. 22 березня 2004р. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 61-62.
Навроцький С.А. Ризики підприємця та страхування у підприємництві // Основи підприємницької діяльності та агробізнесу. – К., 2002. – 412 с.
Навроцький С.А. Розвиток товариств взаємного страхування в АПК // Вісник Терноп. акад. нар. госп., 2001. – 350 с.
Навроцький С.А. Страхування майна підприємств АПК // Економіка АПК. – 1996. – № 4. – С. 87-93.
Наказ Міністерства фінансів України „Про затвердження Заходів щодо сприяння розвитку кредитних спілок, кооперативних банків і товариств для взаємного страхування” від 3.04.2001р., № 161 // Офіційний вісник України. – 2001 – № 16.
Наконечний С.І., Савіна С.С. Погодний ризик АПК: адаптивне моделювання, економічне зростання та прогнозування. – К.: ДЕМІУР, 1998. – 293 с.
Осадець, Страхування. Підручник. – К.: КНЕУ, 1998. – 248 с.
Островерха Р.Е. Реальність страхового захисту // Фінанси України. 2003. – № 6. – С. 76-87.
Офіційний сайт Держфінпослуг www.dfp.gov.ua.
Офіційний сайт Ліги страхових компаній України: www.uainsur.com.
Офіційний сайт Міністерства аграрної політики www.minagro.gov.ua.
Офіційний сайт Міністерства Фінансів України www.minfin.gov.ua.
Портал про страхування сільськогосподарських ризиків www.agroinsurance.com.
Постанова Кабінету Міністрів України „Питання використання коштів державного бюджету за деякими бюджетними програмами у сфері агропромислового комплексу” від 2.03.2006р., № 243 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 10.
Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності” від 11.07.2002р., № 1000 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 29.
Постанова Кабінету Міністрів України „Про ставки платежів по обов’язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у сільськогосподарських підпрємствах” від 19.04.1993р., № 282.
Рекомендації Міністерства Аграрної Політики України „Про розширення страхування врожаю сільськогосподарських культур та порядок використання коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на здешевлення вартості страхових премій, фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку” від 18.05.2005р., N 37-21-3-12 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 7102.
Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навчальний посібник – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. – 402 с.
Саблук П.Т. Підвищення ролі аграрної економічної науки у формуванні та реалізації аграрної політики в Україні // Економіка АПК. – 2001. – № 3. – С. 37-39.
Слюсаренко О.О. Стан страхового ринку України // Український інвестиційний журнал Welcome, 2002. – № 11-12. – С. 65-72.
Смоленюк Р.П. Необхідність страхового захисту сільськогосподарських підприємств: Мат. Всеукраїнської наук. конф. „Бізнес на Поділлі: стратегія, організація, ефективність”, 2001. – С. 48-53.
Смоленюк Р.П. Перспективи розвитку страхування врожаю сільськогосподарських культур в Україні: Матер. міжнар. наук-практ. конф. „Стан і проблеми трансформації фінансів регіонів у перехідний період” – 1999. – 415 с.
Смоленюк Р.П. Страховий ринок: проблеми і перспективи становлення, 1998. – 383 с.
Смоленюк Р.П. Страхування врожаю сільськогосподарських культур: досвід зарубіжних країн: Мат. другої міжнар. наук.-практ. конф. „Розвиток страхового ринку та його кадрове забезпечення”. – Тернопіль: ТАНГ, – 2001. – 427 с.
Стенограмма семинара „Страхование урожая: вчера, сегодня, завтра” / Под ред. И.Б.Котлобовского. – М., 2000. – С. 102-112.