Вступ

У світовій практиці приватизація розглядається як ефективний інструмент здійснення структурної перебудови економіки, підвищення рівня ефективності функціонування підприємств, а також як джерело додаткових коштів до державного бюджету з метою наступного їх використання для вирішення соціальних питань та реформування виробничого потенціалу держави.

Саме цим і керувалися вітчизняні фахівці під час розроблення концептуальних підходів до здійснення приватизації в Україні. Перші політичні засади в цьому напрямі були проголошені наприкінці 1991 року, коли парламент затвердив Концепцію роздержавлення та приватизації державних підприємств, житлового фонду і землі. Відповідно до неї головна мета роздержавлення та приватизації державної власності полягала у створенні багатоукладної соціально-орієнтованої економіки.

Досвід розвинутих країн підтверджує, що науково-технічний прогрес також залежить від різноманітності форм господарювання. Тому, цей фактор є властивістю не лише сьогоднішнього, а й завтрашнього дня.

Це свідчить про об’єктивну необхідність реформування відносин власності в Україні. Реальні процеси такої трансформації, її напрями, сутність та механізми, визначаються в ході гострої боротьби.

В умовах формування реального ринку методологічна спрямованість реформування відносин власності закріплена в Конституції України. В статті 41 зазначено: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.”

Початком реформування державної власності в Україні слід вважати затвердження Верховною Радою України Постанови “Про концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду” від 31 жовтня 1991 року. Нею передбачено широкомасштабну трансформацію державного сектору в ринкову економічну систему через приватизацію і створення підприємств різних форм власності. Для реалізації цієї концепції було видано Укази Президента України: “Про комерціалізацію державної торгівлі та громадського харчування” від 31 січня 1992 р. і “Про комерціалізацію діяльності підприємств і організацій сфери послуг” від 18 квітня 1992 р., а також декрет Кабінету Міністів України “Про заходи щодо завершення комерціалізації підприємств і організацій державної торгівлі, громадського харчування та сфери послуг” від 15 лютого 1992 р. Відповідно до чинного законодавства було створено сотні самостійних підприємств. Наступним кроком стала приватизація на основі Законів України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 р. та “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 р. Таким чином, приватизацію було поділено: мала приватизація та велика приватизація.

Період 1991-2003 років позначений докорінною зміною соціально-економічних відносин, утворенням принципово нової економіки. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75% від загального обсягу промислової продукції, виробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємства торгівлі. Кардинальні зміни відбулися на селі, де з 1994 року розпочато земельну реформу. Протягом 90-х років сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, затверджено основи відповідної законодавчої бази.

Перехід до ринкової економіки – це докорінна перебудова суспільно-економічної структури економіки, системи господарювання. Величезна складність і глибина цього процесу вимагають здійснення широкого комплексу заходів, серед яких чільне місце посідають роздержавлення власності, демонополізація економіки шляхом перетворення державної власності у багатоманітну систему рівноправних форм власності і господарювання, деконцентрація виробництва, перехід до організаційно-економічної структури виробництва, в якій поряд із великими підприємствами значно поширені середні та, особливо, дрібні за масштабами підприємства.

У курсовому проекті досліджується приватизація як основа роздержавлення та описуються моделі та напрями приватизації державного майна за його критеріями, класифікацією та способами. Проводиться аналіз ефективності реформування відносин власності у Дніпропетровській області. Визначаються проблемні питання та пропонуються шляхи їх вирішення.

Актуальність дослідження визначається тим, що формування недержавних форм власності та ринкових форм господарювання триває в державі та в Дніпропетровській області понад 12 років. Це досить великий термін, який дозволяє проаналізувати зроблену в цій сфері роботу та виявити певні закономірності. Важливим є те, що приватизація стала чи не єдиним найбільш послідовним напрямом реформування економіки та суспільства в цілому. Досягнуті результати вимагають більш ефективно та більш цілеспрямовано будувати подальші процеси реформування відносин власності.

На початок 2004 року в Дніпропетровській області змінили форму власності 1685 об’єктів державної та 4575 об’єктів комунальної власності.

Переважна більшість приватизованих об’єктів – понад 4,6 тис. (82,3% від загальної кількості) відносяться до групи А (мала приватизація). Головним чином продаж об’єктів малої приватизації здійснювалася у торгівлі та громадянському харчуванні, житлово-комунальному господарстві, побутовому обслуговуванні. Більше половини зазначених об’єктів реалізовано у 1995 – 1996 роках.

В області змінили форму власності біля 800 об’єктів великої приватизації. Відповідно до існуючого порядку приватизацію значної кількості таких підприємств здійснює центральний апарат Фонду державного майна України.

Зміна форм власності в області відбувалась переважно засобом викупу державного майна (41,59% від загальної кількості приватизованих об’єктів). При цьому понад 2 тис. об’єктів були викуплені товариствами покупців – членів трудових колективів та організаціями орендарів орендних підприємств.

В області приватизовано переважно більшість агропідприємств державної форми власності, які не заборонено до приватизації.

В аграрному секторі області натомість 450 колгоспів створено понад тисячу нових агроформувань, понад три тисячі фермерських господарств.

Докорінна перебудова економічної структури дає вагомі результати. Постійно зростає загальний обсяг промислової та сільськогосподарської продукції. Більше ніж у середньому, зросли обсяги виробництва в галузях, де переважають приватизовані підприємства. Це – легка, хімічна та нафтохімічна промисловість, харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, целюлозно-паперова і поліграфічна промисловість, видавнича справа.

Значна частина роздержавлених підприємств працює досить ефективно. Разом с тим, багато приватизованих підприємств знаходяться в кризовому стані. Ніяке виробництво не може розвиватись без інвестицій, кредитів, зацікавленості працівників в кінцевих результатах роботи. Не завжди нові власники, у тому числі трудові колективи, спромоглись стати ефективними господарями.

Одночасно, життя вимагає надати приватизації нової якості, забезпечити подальше підвищення її ефективності за умов переходу до виключно грошової приватизації, у тому числі стратегічно важливих для економіки країни та регіону підприємств.

Питання про те, скільки підприємств має бути приватизовано, а скільки має залишитися у державній власності, є актуальним не лише для України але й для всіх країн.

Об’єкт дослідження – процеси реформування державної власності у Дніпропетровській області.

Предмет дослідження – діяльність регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

Мета роботи – аналіз досвіду, закономірностей та динаміки приватизаційних процесів в економіці області з метою розробки заходів для покращення діяльності Фонду державного майна України та регіональних відділень.

Для досягнення цієї мети у роботі треба вирішити наступні завдання:

всебічно розглянути етапи, історію розвитку та нормативно правову базу реформування відносин власності в Україні.

дослідити процеси приватизації об’єктів в Дніпропетровській області.

розглянути ефективність реформування відносин власності та управління майном і майновими правами.

підготувати пропозиції щодо вдосконалення на законодавчому рівні процесів роздержавлення та управління державним майном.

1. Класифікація об’єктів приватизації

Основним завданням ефективного роздержавлення було визначення моделі та напрямків приватизації державного майна за його критеріями. Все державне майно було поділено на окремі групи, кожна зі своїми властивостями.

В 1992 році було розроблено і прийнято першу державну програму приватизації. Вказана Державна програма приватизації майна державних підприємств була спрямована на забезпечення у 1992 році організаційно-економічних умов для реалізації державної політики приватизації у 1993-1994 роках. Цією Програмою визначена така класифікація державного майна:

а) група А – об'єкти, вартість яких не перевищує 20 млн. крб. (крім підприємств групи Г;

б) група Б – об'єкти, вартість яких становить від 20 до 1500 млн. крб., а частка відновної вартості фондів, що припадає на одного працюючого, не перевищує номінальної вартості приватизаційного сертифіката більш як у 1,5 рази (крім підприємств групи Г);

в) група В – об'єкти, вартість яких становить від 20 до 1500 млн. крб., а частка відновної вартості фондів, що припадає на одного працюючого, перевищує номінальну вартість приватизаційного сертифіката більш як у 1,5 рази;

г) група Г – підприємства-монополісти, визнані такими згідно з Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", незалежно від їх вартості;

підприємства військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою, незалежно від їх вартості;

підприємства, приватизація яких здійснюється з залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України, незалежно від їх вартості;

підприємства, вартість яких перевищує 1500 млн. карбованців;

д) група Д – законсервовані об'єкти та об'єкти незавершеного будівництва; майно ліквідованих підприємств;

е) група Е – частки (паї, акції), що належать державі у майні підприємств із змішаною формою власності.

Цією Програмою також було визначено такі способи приватизації цих об'єктів:

викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів; викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації;

викуп державного майна, зданого в оренду з викупом;

викуп державного майна зданого в оренду;

продаж на аукціоні;

продаж за некомерційним конкурсом;

продаж за комерційним конкурсом;

продаж з відстрочкою платежу;

продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Розглянемо застосування цих способів приватизації.

викуп об'єктів малої приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. (цей спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців).

викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частки) стає товариство покупців, створене його працівникам згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним до плану, запропонованого комісією з приватизації.

викуп державного майна, зданого в оренду з викупом – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає орендар, відповідно до договору оренди.

продаж на аукціоні – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну.

продаж за некомерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або при рівних умовах – найвищу ціну.

продаж за комерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який при фіксованих початкових умовах запропонував найвищу ціну.

продаж за конкурсом з відстрочкою платежу – спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на 3 роки за умови попереднього внесення 30 відсотків його вартості.

продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб приватизації, за яким власниками акцій перетворених у відкриті акціонерні товариства державних підприємств на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах.

Обґрунтовуючи викладене, способи приватизації для різних груп об'єктів можна об'єднати в таблицю (таблиця 1).

Таблиця 1. Способи приватизації для різних груп об'єктів

№ п/п	Способи приватизації	Група А	Група Б	Група В	Група Г	Група Д	Група Е
1	Викуп об'єктів приватизації товариством покупців	*
2	Викуп підприємств за альтернативним планом Приватизації	*	*	*	*	*
3	Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом	*	*	*	*	*
4	Продаж на аукціоні	*	*	*	*	*
5	Продаж за некомерційним конкурсом	*	*	*	*	*	*
6	Продаж за комерційним конкурсом	*	*	*	*	*	*
7	Продаж за конкурсом з відстрочкою платежу	*	*	*	*	*	*
8	Продаж акцій відкритих акціонерних товариств	*	*	*

Але до класифікації об’єктів в цій програмі не входила група Ж (соціальна сфера). Вперше ця група з’явилась в програмі приватизації на 1998 рік, в якій було наголошено на приватизацію об’єктів групи Ж (соціальної сфери), що зумовило активізацію роботи державних органів приватизації у цьому напрямі.

У 1999 році продовжувалася приватизація об’єктів за грошові кошти переважно із застосуванням індивідуальних процедур. Приватизації процеси здійснювалися згідно з Державною програмою приватизації на 1999 рік, затвердженою Указом Президента України від 24 лютого 1999 р. № 209/99.

У зв'язку з поступовим завершенням у 1999 році етапу приватизації з використанням приватизаційних паперів та сертифікатів, що видавалися на суму індексації грошових заощаджень громадян України в установах Ощадного банку України і колишнього Укрдержстраху, групу Б при класифікації об'єктів приватизації не передбачено.

На теперішній час, починаючи з 2000 року напрями діяльності у сфері приватизацію та завдання державних органів приватизації стосовно її здійснення визначені Указом Президента України від 29 грудня 1999 р. № 1626/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в України” та Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, затвердженою Законом України від 18 травня 2000 р. № 1723-111 “Про Державну програму приватизації”. Уперше було прийнято широкомасштабну трирічну програму грошової приватизації, яка існує майже 4 роки.

Згаданою програмою приватизації визначена така класифікація об'єктів приватизації, що мають державну форму власності:

1. Група А – об’єкти приватизації, які не підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства, а саме:

цілісні майнові комплекси державних підприємств, та їх структурних підрозділів, виділені в самостійні підприємства (далі – цілісні майнові комплекси), у тому числі ті, що знаходяться в оренді, та виділені в результаті реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств (далі – ВАТ), а також готелі;

окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ), будівлі, споруди та нежилі приміщення; майно підприємств, ліквідованих за рішенням суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, майно підприємств, які не буди продані як цілісні майнові комплекси, а також майно мобілізаційного запасу та мобілізаційного резерву, після прийняття рішення про передачу такого майна в приватизацію;

майно підприємств охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку та туризму видавничої справи та преси, телебачення та радіомовлення, які не використовувались за прямим призначенням більше 3-х років або виключені з реєстру відповідної групи (закладів освіти, охорони здоров’я і т.і).

Група В:

цілісні майнові комплекси підприємств, у тому числі ті, які знаходяться в оренді, із середньообліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб (крім об’єктів групи Г);

акції ВАТ ( крім ВАТ, створених на базі підприємств групи Г), а також ВАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу;

науково-дослідні та проектно-конструкторські організації та установи незалежно від вартості основних фондів (крім віднесених цією Програмою до групи Г);

непродані акції ВАТ, продаж яких здійснювався до 2001 року включно (в тому числі підприємств групи Г, у випадку, коли продаж акцій здійснювався неодноразово і які не користуються попитом)

пакети акцій тих ВАТ, які вилучені з переліку підприємств групи Г.

3. Група Г – цілісні майнові комплекси державних підприємств або ВАТ, які:

на момент прийняття рішення про приватизацію є монополістами на загальнодержавному ринку товарів ( робіт, послуг);

визначені підпрограмами ринкової трансформації та приватизації особливо важливих народногосподарських комплексів, а саме:

виробничими комплексами – підприємствами, які забезпечують:

а) конкурентні переваги країни у виробництві складної техніки;

б) економічну незалежність країни;

унікальними виробництвами (які використовують рідкі ресурси або їх комбінацію – нематеріальні активи, корисні копалини, кадри, ноу-хау), включаючи науково-дослідні та проектно-конструкторські організації та установи, які відповідають цій ознаці;

підприємствами, при приватизації яких може виникнути ризик того, що ринкові механізми не забезпечать сталий доступ всіх споживачів до соціально значущих товарів чи послуг.

4. Група Д – об'єкти незавершеного будівництва, у тому числі законсервовані об'єкти.

5. Група Е – акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями та міжгосподарських товариств), розташованих на території України або за кордоном.

6. Група Ж – незалежно від вартості об’єкти охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку та туризму видавничої справи та преси, телебачення та радіомовлення які перебувають на самостійних балансах, а також ті, що не увійшли до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації та корпоратизації, крім тих, які не використовувались за прямим призначенням більше 3-х років або виключені з реєстру відповідної групи (закладів освіти, охорони здоров’я та інші).

Порівняно з першою програмою приватизації в теперішній класифікації відсутня група Б та з’явилась додатково група Ж , яка об’єднала об’єкти соціальної сфери. Відсутність групи Б зумовлена тим, що на сьогодні об’єкти вартість основних фондів перевищує 1 мільйон гривень об’єднані в одну групу приватизації – групу В. Вперше ця група зникла в Державній програмі приватизації на 1999 рік.

Класифікація об'єктів приватизації здійснюється з метою раціонального та ефективної приватизації державного майна з застосування способів приватизації відповідно до діючого законодавства.

Способи приватизації передбачають:

Приватизація об’єктів групи А. Правовий механізм приватизації об’єктів (невеликих підприємств або окремих структурних підрозділів підприємств) торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, легкої промисловості (текстильної, шкіряної, харчової), переробної промисловості, а також окреме індивідуально визначене майно (будівлі, споруди та нежилі приміщення) незалежно від його вартості, визначений Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малу приватизацію) від 06.03.92 № 2171-ХІІ. Важливим положенням цього закону є те, що за бажанням покупця будівлі можуть приватизуватися разом із розміщеними в них об’єктами приватизації, якщо на це не має прямої заборони приватизаційного органу чи місцевої ради народних депутатів. На відміну від цього, у більшості інших країн мала приватизація звичайно включає оренду промислових приміщень.

Порядок продажу об’єктів малої приватизації, описаний у другому розділі закону, такий самий, як і порядок продажу великих підприємств. Процедура розпочинається з погодженням приватизації об'єктів з їх органами управління – міністерствами та відомствами, а також публікації переліку об’єктів, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом чи шляхом викупу працівниками даного підприємства.

Необхідно зупинитись на питанні віднесення до об’єктів приватизації окремих будівель, споруд, приміщень, які не входять до складу цілісного майнового комплексу невеликого державного підприємства, тобто не знаходяться на його балансі, а орендуються на підставі окремого договору оренди.

Згідно з Законом про малу приватизацію будівлі, споруди, приміщення за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об’єктами приватизації. Однак, в 1992 – 1993 р.р. зміна форми власності державного майна об’єктів такої приватизації проходила без приватизації будівель, споруд, приміщень. Розпочинаючи з 1995 року коли була започаткована масова приватизація об'єктів малої приватизації значний відсоток об'єктів, які були приватизовані склали саме об'єкти нерухомості. На сьогодні така тенденція зберігається.

Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється переважно конкурентними способами.

Початок процесу приватизації розпочинається з рішення Фонду державного майна України, Верховної Ради автономної республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів про затвердження переліків об’єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Переліки підприємств затверджуються окремо в залежності від способу приватизації.

На підставі затверджених переліків органи приватизації приймають рішення про приватизацію відповідним способом. За прийняття рішення про приватизацію орган приватизації повинен визначити або ціну продажу (при викупі), або початкову ціну для продажу на аукціоні чи за конкурсом. Визначення вказаної ціни проводиться у відповідності до Методики, яка затверджується Кабінетом міністрів України.

Порядок проведення аукціону та конкурсу регламентований нормативними документами. Однак хотілося б зробити одне зауваження щодо поняття комерційний та некомерційний конкурс. Умови конкурсу визначає конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Умови конкурсу повинні визначатись, виходячи з планів подальшого використання об’єкта. Якщо за мету ставити найкращі умови експлуатації об’єкта, то умови конкурсу розробляються виходячи з цієї мети при фіксованій ціні продажу об’єкта, або при умові, що ціна може бути підвищена, але не відіграє вирішальну роль при визначенні переможця конкурсу. В даному випадку маємо некомерційний конкурс.

Якщо ж об’єкт функціонує нормально, але необхідно зберігати умови його подальшої експлуатації та на конкурсних засадах визначити його ціну, конкурсна комісія повинна зафіксувати бажані умови подальшої експлуатації та встановити умови продажу за найвищу ціну. В даному випадку ми маємо комерційний конкурс.

Таким чином, враховуючи думку спеціалістів, експертів, органів місцевої влади та органів управління, саме конкурсна комісія, створена органом приватизації, визначає на комерційний чи не комерційній основі буде проводитися конкурсний продаж об’єкта малої приватизації.

Об’єкти малої приватизації, це в переважній більшості об’єкти, що відносяться до сфери комунальних послуг. Тому не є таємницею, що Фонд державного майна до вересня 1994 року регулярно ні методологічно, ні практичним забезпеченням процесу малої приватизації не займався. Нею займались підпорядковані місцевим Радам Фонди комунального майна, та інші організації централізоване керівництво яким не проводилось. Тільки починаючи з осені 1994р. Фонд державного майна України розпочав створення єдиної системи органів приватизації та взяв на себе повністю методологічне забезпечення малої приватизації.

При розробленні методології Фондом визначено дві головні мети:

пошук ефективного власника при приватизації державного майна та проведення приватизації прискореними темпами;

забезпечення механізму поповнення державного бюджету за рахунок приватизації .

Проведена методологічна, організаторська та практична робота по приватизації призвела до того, що починаючи з червня 1995 р. темпи малої приватизації почали зростати.

Одним із важливих напрямів приватизації об'єктів групи А є виділення в окремі об’єкти приватизації структурних підрозділів інших підприємств, що можуть бути виділені в самостійні підприємства. Законодавчою основою зазначеного положення Указу Президента України є ч.2 ст.2 Закону “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, якою, зокрема, встановлюється, що у випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи, які можуть бути виділені в самостійні об’єкти приватизації, об’єктами малої приватизації є саме ці структурні підрозділи. Виділення структурних підрозділів, що входять до складу державних підприємств, здійснюється за рішенням органу приватизації, який зобов’язаний та має право прийняти таке рішення в будь який час після затвердження переліку об’єктів. Керівник державного підприємства зобов’язаний виконати рішення органу приватизації щодо реорганізації підприємств і несе персональну відповідальність за його належне виконання.

Вищезазначене положення Указу Президента України застосовується також щодо орендних підприємств. Виділення структурних підрозділів, що входять до складу орендних підприємств, не може здійснюватися лише за рішенням органу приватизації – цьому повинна передувати згода орендаря. Проте така згода є обов’язковою умовою в разі приватизації орендного підприємства (його структурних підрозділів) шляхом прямого викупу

На сьогодні Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки визначено ще одне право орендаря. У разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки.

На сьогодні таким правом користуються значна кількість орендарів. Оскільки державне майно, яке передається в оренду не завжди відповідає санітарно-технічним нормам, які передбачені для його використання під той чи інший вид діяльності, передбачений орендарем та потребує значних матеріальних вкладень. Згадана можливість, передбачена законодавством, дала змогу орендарям вкладати свої кошти на законному підґрунті та мати гарантоване право на викуп орендованого державного майна. Крім того при визначенні вартості майна такого об'єкта приватизації, кошти, які фактично затрачені орендарем та підтверджені документально, також враховуються.

Приватизація об’єктів соціальної сфери (група Ж). Першочерговій приватизації підлягають об'єкти групи Ж, які використовуються не за призначенням, перебувають в оренді або не функціонують. Покупцями об'єктів приватизації групи Ж можуть бути особи, визначені статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного майна". Приватизація книжкових, газетно-журнальних видавництв, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження загальнодержавного значення здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про видавничу справу" та Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу". Органи, уповноважені управляти майном об'єктів групи Ж, подають до державних органів приватизації переліки об'єктів, що підлягають приватизації. Одночасно з поданням на включення до переліку він подає до органу приватизації пропозиції щодо терміну збереження профілю об'єкта або щодо можливості його перепрофілювання, реструктуризації.

Включення об'єктів соціально-побутового призначення, які не ввійшли до статутних фондів підприємств, створених в процесі приватизації, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, здійснюється за ініціативою органу приватизації. Ініціатива щодо включення об'єктів групи Ж, які використовуються не за призначенням, передані в оренду або не функціонують, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, може виходити від державних органів приватизації, орендарів або підприємств, на балансі яких вони перебувають. Регіональне відділення, або інший орган приватизації погоджує такі пропозиції з органами, уповноваженими управляти майном таких об'єктів. Державні органи приватизації формують переліки об'єктів групи Ж, що підлягають приватизації. При цьому об'єкти, що розташовані на території міст обласного підпорядкування, підлягають погодженню обласною державною адміністрацією. Приватизація підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавному або регіональному ринках, здійснюється за погодженням з відповідними органами Антимонопольного комітету України в порядку, затвердженому спільним наказом Фонду державного майна України та Антимонопольного комітету України від 8 вересня 2000 р. N 1877/13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2000 р. за N 651/487

Державна адміністрація розглядає подані документи та за результатами розгляду погоджує їх. У разі незгоди з запропонованим до приватизації переліком або окремими об'єктами в ньому, деякими умовами продажу державна адміністрація подає обґрунтовані зауваження до кожного з таких випадків.

Переліки об'єктів, які використовуються не за призначенням, передані в оренду або не функціонують більше ніж 3 роки та умовою продажу яких передбачається можливість перепрофілювання об'єктів, крім погодження місцевою державною адміністрацією підлягають погодженню місцевим органом самоврядування у частині зазначеної умови. Переліки таких об'єктів направляються на погодження до зазначених органів одночасно. В інших випадках переліки об'єктів групи Ж державної форми власності погодженню органами місцевого самоврядування не підлягають.

Якщо місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування не надають згоди на приватизацію об'єктів групи Ж, то зазначені органи надають державному органу приватизації інформацію про джерела фінансування об'єкта та відповідні гарантії щодо надходження коштів. Указані гарантії полягають у поданні письмових зобов'язань підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка безпосередньо буде здійснювати фінансування об'єкта групи Ж, щодо обсягів та терміну фінансування. Фінансування такого об'єкта не надає особі, що його здійснює, першочергове право на викуп цього об'єкта. Контроль за надходженням зазначених коштів здійснює орган, уповноважений управляти майном такого об'єкта. Мінімальні обсяги фінансування таких об'єктів визначаються за погодженням з органами, уповноваженими управляти майном цих об'єктів.

З метою залучення потенційних покупців, вивчення попиту на конкретний об'єкт приватизації та для забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації переліки об'єктів, що підлягають приватизації, публікуються в інформаційних бюлетенях органів приватизації та місцевій пресі. Зазначена інформація публікується протягом 20 днів з дня затвердження переліку. Рішення про приватизацію об'єктів групи Ж, внесених до переліків, приймається органом приватизації на підставі заяв покупців або за власною ініціативою.

Якщо об'єкт групи Ж, стосовно якого прийнято рішення про приватизацію, є самостійним суб'єктом господарювання, орган приватизації зобов'язаний в місячний термін з дня прийняття рішення про приватизацію повідомити в письмовій формі про прийняте рішення адміністрацію цього об'єкта.

Приватизація об'єктів групи Ж здійснюється шляхом:

продажу за некомерційним конкурсом,

продажу на аукціоні,

викупу.

Приватизація об'єктів незавершеного будівництва (група Д). Включення об'єктів до переліку об'єктів незавершеного будівництва, що підлягають приватизації, здійснюється за поданням органів приватизації та органів, що вповноважені управляти державним майном.

Фонд державного майна України своїми наказами включає об'єкти до переліку об'єктів незавершеного будівництва, що підлягають приватизації та надає їх до регіонального відділення для подальшої роботи з приватизації. У місячний термін регіональне відділення повідомляє про включення об'єктів до переліку органи, у сфері управління яких ці об'єкти перебувають.

Регіональне відділення після отримання від Фонду державного майна України переліків об'єктів незавершеного будівництва, що підлягають приватизації, видають наказ про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва (рішення про приватизацію) та розпочинають роботу по підготовці об'єкту до приватизації.

Роботи з підготовки об'єктів незавершеного будівництва до приватизації складаються з таких етапів:

визначення способу приватизації;

визначення вартості об'єкта незавершеного будівництва;

підготовка інформації про об'єкт незавершеного будівництва, що приватизується, для опублікування у інформаційних бюлетенях державного органу приватизації та місцевій пресі.

Державний орган приватизації у 5-денний термін після видання наказу про приватизацію

Об'єкти незавершеного будівництва приватизуються шляхом:

продажу на аукціоні, за конкурсом – за наявності двох і більше покупців;

продажу за наявності одного покупця – безпосередньо цьому покупцеві при забезпеченні ним умов, на яких продається об'єкт;

внесення об'єкта незавершеного будівництва до статутного фонду господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією в порядку, встановленому установчими документами товариства та законодавством України, після завершення будівництва відповідного об'єкта;

продажу під розбирання.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства;

юридичні особи, зареєстровані на території України, у статутному фонді яких державна частка не перевищує 25 відсотків;

іноземні юридичні особи.

Обов'язкові умови приватизації об'єктів незавершеного будівництва:

установлення терміну завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва (у разі продажу під розбирання – терміну розбирання);

заборона продажу об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, до моменту завершення будівництва і введення об'єкта в експлуатацію (у разі продажу під розбирання – на термін розбирання, якщо покупець відмовляється від права придбання земельної ділянки) та до моменту здійснення покупцем повних розрахунків за придбаний об'єкт. У разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обґрунтувань строки завершення будівництва можуть змінюватися за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування з укладенням додаткового договору;

у разі продажу під розбирання – додержання умов здачі земельної ділянки органам місцевого самоврядування, якщо покупець відмовляється від права придбання земельної ділянки;

забезпечення вимог екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища під час добудови та подальшого введення в експлуатацію (у разі продажу під розбирання – під час розбирання).

Органи приватизації мають право прийняти рішення про проведення аукціону за методом зниження ціни лота до придбання об'єкта та здійснити його відповідно до Порядку проведення аукціону за методом зниження ціни лота, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.08.2000 N 1695 та зареєстрованого в Мінюсті 31.08.2000 за N 569/4790.

Будівельні матеріали, які знаходяться на будівельному майданчику об'єкта незавершеного будівництва, або невстановлене устаткування, придбане для функціонування об'єкта після завершення будівництва, можуть бути продані на аукціоні, за конкурсом, шляхом викупу як разом з об'єктом незавершеного будівництва, так і окремо.

У разі відсутності заяв на приватизацію об'єкта незавершеного будівництва, який пропонується для продажу на аукціоні, за конкурсом або продажу іншими способами, орган приватизації може прийняти рішення про продаж на аукціоні, за конкурсом під розбирання. Продаж об'єктів незавершеного будівництва під розбирання може бути визначений органом приватизації як самостійний спосіб приватизації без попередніх пропозицій для продажу іншими способами. Передача об'єкта незавершеного будівництва до статутного фонду господарського товариства оформлюється наказом державного органу приватизації, в якому вказуються: вартість об'єкта незавершеного будівництва, що передається як державна частка (відповідно до акта оцінки об'єкта незавершеного будівництва); назва господарського товариства, до статутного фонду якого передається майно об'єкта; термін підготовки проекту змін установчих документів господарського товариства, і яким призначається представник державного органу приватизації, відповідальний за підготовку вищезазначених змін до статутних документів.

Приватизація об’єктів груп В та Г. Для усунення знеособлення власності, забезпечення господарського ставлення до засобів виробництва, що дозволяють їх власнику турбуватись не лише про високий поточний результат використання засобів виробництва та його ефективне самоврядування, 04 березня 1992 року було прийнято Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств”.

Цей Закон з чисельними законодавчими та нормативними актами встановлює основні поняття та принципи приватизації, визначає об’єкти та суб’єкти приватизації, порядок і способи приватизації об’єктів, фінансові, соціальні та інші питання цього процесу.

Однак досвід практичного здійснення приватизації показав, що відрегулювання всієї різноманітності процесу приватизації повинен щорічно корегуватися Державною програмою приватизації.

Якщо, власне, процес приватизації середніх та великих підприємств зведений до продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств, то процедура підготовки підприємств зазнала з часом певних змін, в основному в напрямку спрощення. Це викликано тим, що на початку приватизації остання відбувалася переважно за бажанням покупців або керівництва підприємств, а наприкінці 1994 р. воно було вичерпане. Почався, так би мовити, етап “примусової” приватизації, на якому, в першу чергу, виникла потреба заохотити трудові колективи та керівництво підприємств, а також максимально спростити і стиснути в часі підготовчі дії.

Комісія з підготовки об’єкта до приватизації створюється з мінімального числа осіб: керівника підприємства, головного бухгалтера, представника органу приватизації, а у випадку, якщо підприємство є монополістом (визнаним таким відповідно до законодавства), до комісії додатково включається представник Антимонопольного комітету України. Указом Президента України від 19.06.95 № 459 “Про забезпечення управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації” встановлено, що до цієї комісії ще включається представник органу, який здійснює управління майном підприємства, що приватизується.

В певних випадках умови приватизації об’єктів приватизації підлягають погодженню з Кабінетом Міністрів України. Погодження здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.09.97 № 1035 “Про затвердження Порядку погодження з Кабінетом Міністрів України приватизації об’єктів державної власності”.

Найважливішим аспектом вирішення проблеми переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки є акціонування державних підприємств – провідна форма приватизації великих та середніх об’єктів промисловості, які, в основному, і визначають сучасну економіку України. Поняття акціонування підприємств охоплює комплекс питань, пов’язаних з процесом трансформування цілісних майнових комплексів з державною формою власності.

Одним з засобів підготовки до приватизації є процедура корпоратизації. Указом Президента України від 15.06.93 № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств” встановлюється, що корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об’єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі – підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

Оскільки корпоратизація здійснюється з метою реформування управління державним сектором економіки та підготовки до приватизації державної власності, до поняття корпоратизації слід віднести й перетворення цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, переданих в оренду, а також підприємств зі змішаною формою власності, де є частка державної власності. Розміщення акцій. План розміщення акцій є результатом здійснення всіх робіт по перетворенню державного підприємства у відкрите акціонерне товариство. Процедура планування розміщення акцій охоплює такі основні стадії:

передача пакету акцій на суму вартості майна, що було недержавною власністю на момент перетворення підприємства (вартість майна, що належить організації орендарів);

визначення розміру пакету акцій, який необхідно залишити у державній власності на деякий термін (у випадках умови приватизації об’єктів приватизації що підлягають погодженню з Кабінетом Міністрів України);

пільговий продаж акцій;

конкурентний продаж акцій.

Фонд державного майна України у відповідності з діючим законодавством реалізує акції ВАТ, що належать державі, різними способами: продаж за приватизаційні майнові сертифікати та компенсаційні сертифікати (до 2000 року); продаж за грошові кошти; безоплатна передача (особливості приватизації підприємств агропромислового комплексу).

Керуючись Законом України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 04.03.92, Законом України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10.07.96, державні органи приватизації здійснюють пільговий продаж акцій працівникам та прирівняним до них особам приватизованих підприємств, а також організують відкритий продаж акцій ВАТ за конкурсом, аукціоном або через систему організаційно-оформленого ринку цінних паперів.

В Дніпропетровській області в процесі приватизації створено 532 відкритих акціонерних товариств, в т. ч. регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області здійснювало продаж по 472 товариствах, по 50 – здійснював центральний апарат ФДМУ.

Пільговий продаж акцій ВАТ в період сертифікатної приватизації передбачав придбання акцій за приватизаційні майнові сертифікати, а також власні кошти і компенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості приватизаційного майнового сертифікату.

Після завершення сертифікатної приватизації пільговий продаж акцій ВАТ, створених в процесі приватизації, державні органи приватизації здійснювали у відповідності з підпунктом 1 ст. 60 Закону України “Про Державну програму приватизації на 2000-2002 роки”, шляхом продажу акцій, сума номінальних вартостей яких становить 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян кожному з тих, хто має право на пільги. Ціна однієї акції при пільговому продажу, передбаченому цим підпунктом, встановлюється на рівні половини номінальної вартості акції.

Як наголошувалось раніше, крім пільгового продажу державні органи приватизації реалізують акції шляхом:

а) продажу пакетів акцій за конкурсом відповідно до Положення, затвердженого Фондом державного майна України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Антимонопольним комітетом України,

б) продажу акцій через організаторів торгівлі цінними паперами (наприклад, такі, як регіональні фондові біржі) відповідно до правил їх діяльності та в порядку, що встановлюється Фондом, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Антимонопольним комітетом України,

в) продажу за кошти громадянам та фінансовим посередникам пакетів акцій об’єктів групи В через Державну акціонерну компанію “Національна мережа аукціонних центрів” у порядку, встановленому Фондом,

г) продажу пакетів акцій на міжнародних фондових ринках відповідно до законодавства та норм і правил функціонування зазначених ринків, у тому числі через депозитарні розписки, а також із залученням радників,

д) продажу пакетів акцій на відкритих торгах у порядку, що встановлюється Фондом за погодженням з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Антимонопольним комітетом.

Важливе місце серед способів продажу акцій відкритих акціонерних товариств, що приватизуються, посідає їх реалізація на фондових біржах. В 1995 році торги на фондовій біржі були новим видом продажу. На біржу виставлялись лише пакети акцій, які залишились не реалізованими після проведення сертифікатних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати.

Таблиця 2 Показники продажу пакетів акцій по регіональному відділенню ФДМУ

Види продажу	1998р.	1999 р.	2000 р.	2001р.	2002 р.	2003 р.	Всього за 6 років
На фондових біржах, тис.грн.	2966,9	6596,5	8177,4	353,0	6170,3	-	24264,1
На аукціонах, тис.грн.	435,1	929,5	490,2	119,0	1859,0	139,7	3972,5
Пільговий та ін. Продаж, тис.грн.	619,1	3663,0	472,5	492,7	1541,3	-	6788,6
Разом	4021,1	11189,0	9140,1	964,7	7787,6	139,7	35025,2

Важливе місце серед способів продажу акцій відкритих акціонерних товариств, що приватизуються, посідає їх реалізація на фондових біржах. В 1995 році торги на фондовій біржі були новим видом продажу. На біржу виставлялись лише пакети акцій, які залишились не реалізованими після проведення сертифікатних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати.

Перехід в 2000 році в Україні виключно до грошової приватизації обумовив активізацію біржової торгівлі акціями приватизованих відкритих акціонерних товариств. В наслідок цього вже в 2000 році сумарний об’єм надходжень від біржової торгівлі був вдвоє вищий, ніж в попередньому 1999 році и склав 750 млн.грн.

Фонд затверджує перелік тих ВАТ, створених в процесі приватизації або корпоратизації державних підприємств, чиї пакети акцій підлягають продажу на біржі, копію якого направляє в Антимонопольний комітет України.

Державними органами приватизації на фондових біржах України і в Першій фондовій торгівельній системі (ПФТС) в 2000 році було продано 416 пакетів акцій на суму 439,3 млн. грн. (в т.ч. 8,2 млн.грн.– регіональне відділення по Дніпропетровській області), в 2001 році– 228 пакетів на суму 150,6 млн.грн. (в т.ч. 0,4 млн.грн.– регіональне відділення по Дніпропетровській області) , в 2002 році – 106 пакетів на суму 117 млн.грн. (в т.ч. 6,2 млн.грн.– регіональне відділення по Дніпропетровській області). Найбільш привабливі для покупців пакети акцій належать відкритим акціонерним товариствам груп В і Г.

Ефективність реформування відносин власності на прикладі Дніпропетровської області

Успішне вирішення завдань подальшого реформування економіки регіону забезпечують 15 відділів регіонального відділення:

індивідуального продажу;

оренди;

з питань майна;

продажу акцій та реформування підприємств;

по управлінню державними корпоративними правами та економічного аналізу;

контролю договорів купівлі-продажу та інвестиційних зобов’язань;

прав власності та оцінки майна;

планування, звітності та інформатики;

режимно-секретний;

контрольно-ревізійний;

юридичний;

фінансової роботи;

організаційної та кадрової роботи;

взаємодії з місцевими органами влади та інформаційного забезпечення;

господарський.

Сьогодні в регіональному відділенні працює 146 чоловік, у т.ч.120 спеціалістів – державних службовців. Середній вік службовців складає 39 років, що свідчить про наявність значного професійного досвіду. Серед службовців 68% жінки, 85% мають вищу освіту, у тому числі 32 – економічну, 9 – юридичну, 12 – мають по 2 вищі освіти, 8 – здобувають другу вищу освіту, у тому числі 3 працівника навчаються в Дніпропетровському регіональному Інституті державного управління Української Академії державного управління при Президентові України.

Основні завдання та головні напрямки діяльності регіонального відділення за період 1992 – 2001 років визначались відповідними нормативними актами. У 1992 – 1994 роках це були Державні програми приватизації, прийняті Постановами Верховної Ради. У 1995, 1996, 1999 роках Державні програми приватизації були визначені відповідними Указами Президента України. У 1997, 1998, 2000 роках прийнято Закони України про державні програми приватизації.

Величезне значення мало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, якою законодавче закріплено створення в державі ринкової економіки.

Позитивним фактором стало прийняття Закону України від 9 квітня 1999 року № 586 «Про місцеві державні адміністрації». В області традиційно мала місце плідна співпраця регіонального органу приватизації з облдержадміністрацією та місцевими органами виконавчої влади. З введенням у дію зазначеного закону взаємодія по реформуванню відносин власності набула нових змісту та якості.

Процеси, які мали місце у сфері приватизації в Україні в цілому, були також характерні й в Дніпропетровській області. В 1992 – 1997 роках, особливо характерними були неконкурентні способи продажу об’єктів приватизації. Превалювала оренда з викупом організацією орендарів або товариством покупців. У випадку приватизації через акціонування пільги, передбачені законодавством, та політична підтримка забезпечили одержання трудовими колективами контрольних пакетів акцій відповідних підприємств.

Під час проведення комерціалізації торгівлі та громадського харчування, розпочатої в 1993 –1994 рр., було забезпечено приватизацію переважної більшості підприємств цих галузей.

З початку 1995 року постійно зростала кількість об’єктів «малої» приватизації, що продавалися на аукціонах. З 1998 року конкурентні способи приватизації починають дедалі більш помітно переважати над неконкурентними. З 1996 по 1999 роки мав місце етап сертифікатної приватизації. З початку 2000 року продаж об’єктів приватизації здійснюється виключно за грошові кошти. Характерною ознакою є фактичне завершення “малої” приватизації об’єктів державної власності та високі темпи реформування у сфері АПК.

Усі закономірності та часом суперечливі процеси, які відбувалися у державі характерні для зміни форми власності в Дніпропетровській області з урахуванням особливостей нашого індустріального краю.

Розглянемо динаміку приватизаційних процесів в економіці області (додатки А, Б, В, Г, Д, Е, Є, Ж, К, Л, М) .

За темпами, динамікою, способами приватизації, процес реформування відносин власності в області, в цілому співпадає з загальнодержавними, з урахуванням специфіки регіону. Щодо якісних та кількісних показників приватизації, область посідає передові позиції в Україні. На 1.01.2004р. форму власності в області змінили 6260 об’єктів. У загальній кількості роздержавлених 4575 ( 73,1%) складали об’єкти комунальної та 1685 (26,9%) – державної форми власності. Переважна більшість об’єктів 5321 (85%) відноситься до групи А, інші об’єкти – до груп Б,В,Г 799 (12,7%), групи Д 126 ( 2% ) та групи Ж 24 (0,3%) (додатки Г, Д, Е, Є).

Під час роздержавлення об’єктів в цілому переважали способи викупу об’єкта приватизації (41,59%) та продаж на аукціоні (21,43%). Роздержавлення шляхом оренди з викупом здійснило 15,4% усіх об’єктів, що роздержавлені, продажу акцій – 10,51 відсотка (додаток Л).

Об’єкти великої приватизації (групи Б,В,Г) в основному роздержавлені способом продажу акцій ВАТ – 658 об’єктів.

В області в першу чергу процес реформування власності почався з підприємств галузей, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а саме: об’єкти торгівлі та громадського харчування (2495 об’єктів), житлово-комунального та побутового обслуговування (2194), промисловості (459 об’єктів), будівництва (262 об’єкти), сільського господарства (165 об’єктів) та інші (354 об’єкти).

Хоча питома вага підприємств агропромислового комплексу в загільній кількості приватизованих об’єктів складає біля 7%, в області вже приватизовано до 90% агропідприємств державної форми власності. Головною проблемою цієї галузі є збереження певного обсягу державних підприємств АПК, приватизацію яких заборонено відповідно до рішень Верховної Ради.

В цілому по області при реформуванні власності об’єктів державної форми власності головним чином застосовувався продаж акцій відкритих акціонерних товариств (87,9%), а об’єктів, що належали до комунальної власності – викуп товариством покупців (48,1%).

Важливим механізмом приватизації стало акціонування та корпоратизація. У промисловості найбільша частка об’єктів реформувала власність шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств (66% від загальної кількості роздержавлених об’єктів у цій галузі економіки). Більшість об’єктів чорної металургії (85,2% від загальної кількості об’єктів, роздержавлених у цій галузі промисловості), машинобудування і металообробки (74,8%), харчової промисловості (73,2%), промисловості будівельних матеріалів (68,3%) роздержавлена шляхом створення відкритих акціонерних товариств.

Реформовані підприємства за роки приватизації у структурі товарного виробництва переважали державний сектор за обсягами продукції (робіт, послуг) у 1,8 рази.

Значна кількість об’єктів заготівлі (96,6%), транспорту (70,7%), матеріально-технічного постачання (69,5%), будівництва (69,2%) змінила форму власності також через продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

З 1993 по 2003 роки приватизовано 126 об’єктів незавершеного будівництва. Здійснювалося це в основному шляхом продажу їх на аукціоні (77,8%). Роздержавлення об’єктів незавершеного будівництва дозволяє створити нові робочі місця у різних сферах виробництва, сприяє вирішенню проблем забезпечення житлом, поліпшується екологічна ситуація та значно покращується зовнішній вигляд міст та сіл Дніпропетровської області. Крім того, приватизація об’єктів незавершеного будівництва сприяє забезпеченню надходження коштів до Державного бюджету України. При цьому слід зазначити, що з урахуванням специфіки регіону понад 1000 “довгобудів” було приватизовано у складі цілісних майнових комплексів.

Щодо об’єктів групи Ж, то їх приватизацію в області розпочато з 1998 року. Раніше об’єкти соціально-культурної сфери приватизувалися як об’єкти групи А. З урахуванням специфіки об’єктів, а також необхідністю збереження рівня обслуговування населення, завдання по групі Ж визначаються в обмежених обсягах.

Процесом приватизації більш всього охоплені об’єкти таких видів економічної діяльності, як оптова й роздрібна торгівля, включаючи торгівлю транспортними засобами та послуги з їх ремонту (2173 об’єкти), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги користувачам (1626), колективні, громадські та особисті послуги (660), промисловість (362), готелі та ресторани (310), будівництво (261 об’єкт).

Після приватизації, колективної форми власності набули 4918 об’єкти (78,6% від загальної кількості реформованих), об’єктами приватної власності стали 1341 об’єкти (21,4%), до власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав перейшов 1 об’єкт.

У структурі обсягів промислової продукції, виробленої підприємствами, які змінили форму власності, продукція підприємств обробної промисловості становила майже три чверті (72,6%), добувної – майже чверть (24,4%), підприємств з виробництва і розподілення електроенергії, газу та води – 3 відсотка.

Реформовані підприємства у структурі товарного виробництва переважали державний сектор за обсягами продукції (робіт, послуг) у 1,8 рази.

Роздержавленими підприємствами, які складають 13,3% від усіх, що звітують по області, використано 7864,1 тис.тонн палива в умовному вимірі, що становило 42,1% від загального обсягу споживання палива по області.

Як і в минулі роки, основним джерелом інвестицій в основний капітал підприємств, які змінили форму власності, залишаються власні кошти – 99,1% від усіх освоєних капітальних вкладень.

У звітному періоді значну частку (39,9% від усіх капітальних вкладень по області) освоєно реформованими підприємствами в обробній промисловості. Водночас, питома вага інвестицій в основний капітал таких підприємств у розвиток окремих виробництв була ще вищою. Так, на підприємствах з виробництва машин та устаткування вона становила 88,5%, транспортного устаткування – 81,6%, з виробництва гумових та пластмасових виробів – 72,9 відсотка.

Більше половини (60,3%) від усіх вкладень освоєно роздержавленими підприємствами з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води.

Капітальні вкладення реформованих підприємств значно переважали обсяги, освоєні підприємствами державної та комунальної форм власності, в таких видах економічної діяльності, як харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів (у 230,4 рази); оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами (у 223,3 рази); виробництво машин та устаткування (у 194,1 рази).

Таким чином, в головному завдання державної політики в сфері реформування відносин власності в регіоні виконано. Створено вагомий дієвий блок недержавної власності, який вже зараз визначає стан справ в економіці регіону.

Постійно здійснюється контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації загальнодержавної та комунальної власності.

Офіційно завдання державним органам приватизації по здійсненню контролю за виконанням покупцями державного майна умов договорів купівлі-продажу було поставлене законодавством України по питанням приватизації в 1997 році. Важливість цієї ділянки роботи обумовлена тим, що у державній програмі приватизації на 2000 – 2002 роки питання контролю за виконанням договірних умов присвячено окремий розділ.

При укладанні договорів купівлі-продажу регіональне відділення розробляє умови по кожному об`єкту приватизації, так як досвід роботи показав, що типові договори на теперішній час не відповідають сучасним вимогам існуючої законодавчої бази.

На сьогодні у регіональному відділенні діє автоматизована система моніторингу реалізації умов договорів купівлі-продажу пакетів акцій – інформаційно-пошукова система “Етап” (інвестиційні зобов’язання).

Перевірки виконання умов договорів купівлі-продажу здійснюються безпосередньо з виїздом на підприємства, в присутності представника юридичної особи – покупця.

При перевірці виконання умов договорів купівлі-продажу особлива увага приділялася питанню ефективності умов продажу державного майна, яке розглядається в контексті аналізу впливу приватизації підприємств на зміну їх економічного та господарського стану, підвищенню обсягів робіт по відновленню і модернізації технології виробництва.

За результатами перевірок зроблено такі висновки:

збереглася тенденція до поступового поліпшення стану виконання умов договорів купівлі-продажу;

зменшилась кількість договорів, у яких зафіксовано порушення покупцями термінів реалізації взятих зобов’язань або неналежне їх виконання;

зменшилась кількість порушень умов договорів щодо збереження кількості робочих місць;

збільшилась кількість позачергових перевірок, проведених за окремими дорученнями вищих органів державної влади, та обсягів роботи по інформуванню цих органів , щодо стану реалізації умов договорів купівлі-продажу і вжитих органами приватизації заходів, що свідчить про підвищення уваги до цього напрямку діяльності.

У разі коли умови договорів купівлі-продажу виконані, договори знімаються з контролю по підсумках року.

У зв’язку з об’єктивною необхідністю, викликаною ринковими умовами господарювання, органами приватизації – шляхом внесення змін та доповнень уточнено умови 37 договорів.

Проведена робота по створенню бази даних укладених договорів купівлі-продажу по об’єктах незавершеного будівництва.

Основними умовами договорів купівлі-продажу об’єктів незавершеного будівництва, які не виконуються, є:

врегулювання питання користування земельною ділянкою;

здійснення переоформлення права власності забудовника;

дотримання строків добудови об’єктів незавершеного будівництва.

будівництво окремих об’єктів за початковим призначенням або зі зміною профілю не проводилось і не проводиться.

Відповідно до вимог чинного законодавства, на обліку регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області перебуває 67 договорів купівлі-продажу пакетів акцій акціонерних товариств, в тому числі 55 – з інвестиційними зобов’язаннями.

Їх умовами передбачено внесення до підприємств протягом 1995-2002 років інвестицій на загальну суму 38,8 млн. грн. та 32,9 млн. дол. США. Фактично станом на 01.01.2003 інвестиції надійшли на загальну суму 45,3 млн. грн. та 22,9 млн. дол. США.

Таблиця 3. Надходження інвестицій за період з 1995 по 2002 роки

Період	Фактично внесено за договором	Фактично внесено за договором	Фактично внесено за договором по стратегічним підприємствам	Фактично внесено за договором по стратегічним підприємствам
	тис.грн.	тис.USD	тис.грн.	тис.USD
1995			53,0
1996			5596,480	4200,424
1996	513,000	2700,000	11969,179	6356,380
1997	1479,536	4241,058	16845,806	5751,920
1998	23424,532	2476,466	2046,804	2237,627
1999	1155,334	12400,000	1360,000	1371,000
2000	5579,932	1150,000	1240,812
2001	1200,000		6197,276
2002	5000,000
Всього	38352,334	22967,524	45309,357	19917,351

Внесення інвестицій сприяло поліпшенню економічного стану деяких підприємств.

Так, наприклад, в ВАТ “Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів” за 1999 - 2002 роки внесено 8210,0 тис.грн. інвестицій, з яких згідно умов договору використано 2867,0 тис.грн. на придбання необхідного сучасного обладнання, 1000 тис.грн. – на погашення заборгованості по заробітній платі та перед бюджетом, 4343,0 тис. грн. – сплачено за активну енергію та природний газ. Освоєно та впроваджено у виробництво нові види продукції, які відповідають профілю діяльності.

Триває претензійно-позовна робота по договорах купівлі-продажу пакетів акцій, по об`єктах малої приватизації та об`єктах незавершеного будівництва. Зокрема розірвано та повернуто в державну власність пакети акцій по 3 договорах купівлі-продажу: ВАТ “Арматурно-механічний завод”, який вже перепроданий на фондовій біржі за грошові кошти, ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” та ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерна”.

За порушення виконання умов, виявлених у 2002 року, по 35 договорах купівлі-продажу пакетів акцій, малої приватизації та об’єктів незавершеного будівництва були підготовлені та направлені позовні заяви, щодо їх розірвання та повернення об`єктів незавершеного будівництва до державної власності.

Необхідно зазначити, що досягненню подібних результатів значною мірою сприяли постійні увага та ефективна допомога з боку керівництва та центрального апарату ФДМУ, плідна співпраця з облдержадміністрацією, іншими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратурою, правоохоронними, податковими та контрольно-ревізійними органами, регіональними засобами масової інформації, комерційними структурами, які приймали участь в процесі реформування відносин власності. Особлива увага приділялась відносинам з керівниками та колективами приватизуємих підприємств, профспілками.

Зараз регіональне відділення є потужною організацією, яка забезпечує реалізацію в Придніпров’ї головних завдань політики Президента України Л.Д.Кучми в сфері реформування державної власності. Накопичений досвід дозволяє вирішувати питання, які стоять перед органами приватизації сьогодні і на майбутнє.

3. Проблемні питання реформування відносин власності та шляхи їх вирішення

Навіть після 12 років процесів приватизації і на сьогодні є проблемні питання, які потребують вивчення та вирішення.

Збільшенню темпів підготовки об’єктів до приватизації заважає те, що переважна більшість об’єктів, які подаються на приватизацію, потребують реєстрації закріплених за ними об’єктів нерухомості в бюро технічної інвентаризації, виготовлення інвентарних справ, оформлення актів користування займаними ними земельними ділянками тощо. В умовах недостатнього фінансування робіт, пов’язаних з підготовкою об’єктів приватизації до продажу, їх обсяг не може суттєво збільшитися.

Типовими є випадки, коли керівники підприємств, на балансах яких перебувають об’єкти, що пропонуються до приватизації, незважаючи на рішення органів, уповноважених управляти майном таких об’єктів, відмовляють органам приватизації в наданні необхідної технічної документації, в проведенні інвентаризації майна, яке приватизується, вживають інших заходів, які призводять до зриву підготовки об’єкта до продажу. Звернення органів приватизації за сприянням до органів, до сфери управління яких належать такі підприємства, частіше за все не дають позитивного результату.

Основні перешкоди під час проведення приватизації об’єктів державної власності групи А:

велика кількість об'єктів, це нежитлові приміщення вбудовані в житлові будинки, на приміщення відсутня технічна документація, а виготовлення технічної документації затримує строки приватизації, з введенням в дію з 01.003р. “Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, ще більше ускладнило роботу з підготовки об’єктів до приватизації. Виготовлення технічної документації сягає 2-3 місяці при умові своєчасної оплати, що негативно впливає на терміни приватизації передбачені законодавством;

законодавчо неврегульований процес матеріальної відповідальності учасників аукціону за навмисний зрив аукціону та покупців, що відмовляються від підписання договору купівлі-продажу об’єкта приватизації.

для приватизації пропонуються підприємства з великою заборгованістю перед бюджетами всіх рівнів;

накладання податкової застави та виконавчого провадження на більш ліквідні об’єкти, в тому числі на об’єкти, щодо яких прийняте рішення про приватизацію.

При проведенні приватизації об'єктів соціальної сфери (група Ж) виникають такі проблеми: в зв'язку з тим, що об'єкти соціальної сфери, як правило продаються зі збереженням профілю діяльності, важко знайти ефективного власника. оскільки соціальна сфера (дитсадки, клуби, будинки культури та інші), як правило збиткові.

На приватизацію дитячих садків негативно впливають вимоги Закону України “Про дошкільну освіту” стосовно використанні будівель та майна ліквідованих дитячих садків, які перебувають в державній власності, виключно для роботи з дітьми. Така умова негативно позначилася на попиті потенційних покупців.

Негативно впливають на приватизацію об’єктів санаторно-курортного призначення обмеження встановлені ст. 26 Закону України “Про курорти”:

в процесі приватизації об'єктів соціальної сфери виявляється, що балансоутримувач не ввів своєчасно в експлуатацію об'єкт приватизації, із-за чого відсутній акт вводу в експлуатацію та рішення виконкому про виділення земельної ділянки під об'єкт, що потребує додаткових рішень від регіонального відділення по виготовленню технічної та правоустановчої документації;

визначення терміну подання заяв покупцем для участі в торгах конкурентними способами не менш 50 днів. Такий термін не дає можливості використати витяг з реєстру прав власності на об’єкт соціальної сфери (строк його дії 3 місяця), а також у разі повторного продажу значно збільшується період продажу об’єкта (строк проведення двох торгів 130-150 діб);

низька ліквідність об’єктів (об’єкти перебувають в поганому технічному стані, їх будівельні параметри не віповідають вимогам сьогодення);

невідповідність профілю об’єктів вимогам теперішнього часу;

неспроможність балансоутримувачів забезпечити належне збереження об’єктів.

При проведенні приватизації об'єктів незавершеного будівництва виникає дефіцит ефективного власника. Ця проблема виникає із-за того, що:

всі об'єкти потребують значних капітальних вкладень на їх добудову;

об'єкти незавершеного будівництва, які планувались використовуватись багато років тому, не завжди, а навіть в більшості не відповідають вимогам сучасності по економічним та технічним параметрам

значна кількість об'єктів не була законсервована відповідним чином, що сприяло їх руйнації та втраті технічних та фізичних якостей;

значна кількість об'єктів незавершеного будівництва мають низький рівень готовності, що не завжди відповідає сумі затрат віднесених балансоутримувачами на їх будівництво. В багатьох випадках на підприємствах не збереглась проектна та кошторисна документація, що також впливає на привабливість об'єктів;

законодавчо не врегульовано використання експертної оцінки при визначенні вартості об’єкта незавершеного будівництва щоб дало змогу визначати ринкову вартість об’єкта з урахуванням його стану на дату оцінки.

Для вирішення вищезазначених питань необхідно здійснити низку заходів:

необхідно в законодавчому порядку визначити засоби впливу на керівників підприємств, які відмовляються від оформлення технічної документації або вирішити питання щодо фінансування органами приватизації підготовки зазначеної вище документації;

для підвищення привабливості об’єктів незавершеного будівництва, по яким прийняте рішення щодо їх продажу на аукціоні за методом зниження ціни лоту, та залучення потенційних покупців до приватизації, вважаємо за доцільне повністю зняти обмеження на зниження ціни лоту відносно стартової ціни, визначеного п.1. Порядку проведення аукціону за методом зниження ціни лоту, затвердженого наказом ФДМУ від 15.08.2000 №1695;

передбачити визначення вартості об’єктів незавершеного будівництва шляхом проведення оцінки для всіх видів продажу;

з метою прискорення процесу приватизації об’єктів соціальної сфери (група Ж) та забезпечення використання документів, які мають обмежений строк дії, вважаємо за доцільне змінити термін публікації інформації про проведення торгів в інформаційних бюлетнях та місцевій пресі з 50 на 30 календарних днів до дати проведення аукціону, конкурсу (п.3.5 Положення про порядок приватизації об’єктів групи Ж, затвердженого наказом ФДМУ від 14.08.2000 №1693);

внести зміни до Закону України “Про дошкільну освіту” в частині можливості перепрофілювання колишніх дитячих закладів;

внести зміни до Закону України “Про курорти” щодо можливості акціонування та корпоратизації державних санаторно-курортних закладів;

своєчасно відокремлювати об’єкти соціальної сфери, інших об’єктів невиробничого призначення від підприємств, на балансах яких вони перебувають, що зніме можливість їх внесення у податкову заставу з метою погашення податкового боргу таких підприємств. Наявність такого боргу суттєво залежить від необхідності сплати земельного податку за користування земельними ділянками, займаними об’єктами соціальної сфери та об’єктами невиробничого призначення, та від необхідності відволікати обігові кошти підприємств на їх утримання.

При проведенні конкурсів з продажу пакетів акцій ВАТ важливою перепоною є реалізація майна ВАТ поза межами приватизації. Відкриті акціонерні товариства, які пройшли через такі процедури, втрачають свою привабливість для покупців та інвесторів. Ця проблема вимагає законодавчого рішення, щодо заборони продажу будь-якого майна ВАТ виконавчими службами і податковими органами до завершення приватизації або визнання ВАТ банкрутом. Необхідно внести зміни в Закон України “Про виконавчу службу” відносно продажу майна ВАТ, що знаходиться в виконавчому провадженні, тобто заборонити продаж майна ВАТ, яке знаходиться в процесі приватизації.

При проведенні продажу пакетів акцій ВАТ за конкурсом виникає питання: чи може регіональне відділення укласти договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ за конкурсом стратегічно важливих підприємств, коли розмір такого пакета акцій перевищує 50 відсотків статутного фонду ВАТ, без отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію суб’єктом господарювання, відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.02002 № 33-р, якщо сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації з урахуванням відносин контролю за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, згідно відомостей, наданих потенційним покупцем цього пакета, не перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

В зв’язку з обмеженістю терміну процедури санації відкритих акціонерних товариств виникають труднощі з прискоренням продажу консолідованих пакетів акцій, які виставлені на торги на фондових біржах і не користуються попитом. Зволікання з реалізацією консолідованого пакету акцій відкритих акціонерних товариств ставить під загрозу виконання заходу плану санації, без чого відновлення платоспроможності ВАТ не можливе, а потім і повне припинення діяльності підприємства. При процедурі санації необхідно обмежити терміни продажу пакетів акцій ВАТ, які виставлені на торги на фондових біржах і не користуються попитом.

При додатковій безоплатній передачі акцій ВАТ, створених в процесі приватизації радгоспів, що приватизувались за погодженням з Кабінетом Міністрів України та інших державних сільськогосподарських підприємств, у відповідності до ст.113 Державної програми приватизації на 2000-2002 рр., залишились такі проблемні питання:

чи мають право на додаткове безоплатне отримання акцій особи, що мали право на безоплатну частку акцій на момент приватизації підприємства і створення ВАТ та не використали її в повному обсязі, але на теперішній час вже не працюють на підприємстві ?

чи мають право на одержання цих акцій особи, що стали членами трудового колективу після створення ВАТ?

чи передбачається проведення якої-небудь роботи по розкріпленню державних пакетів акцій у розмірі 25%, до прийняття нової Державної програми приватизації?

Регіональним відділенням не закінчена приватизація 11 відкритих акціонерних товариств, на нереалізовані пакети акцій яких розповсюджується дія ст.57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки. Загальна номінальна вартість цих пакетів акцій становить біля 17000,00 тис. грн., очікується надходження коштів від продажу біля 2000 тис. грн.

Оскільки вказаною статтею подальший продаж акцій не заборонений, механізм зменшення статутних фондів та анулювання таких акцій законодавчо не визначений, вважаємо за доцільне прийняти рішення про достроковий подальший відкритий продаж нереалізованих пакетів акцій, за умови якщо акціонери, які придбали акції відповідних ВАТ на пільгових умовах, відмовились від запропонованих пакетів за ціною на рівні половини номінальної вартості акцій. На нашу думку у разі вирішення питання про подальший продаж зазначені пакети акцій будуть користуватись попитом у потенційних покупців.

З метою завершення процесу приватизації зазначених підприємств та надходження коштів до Державного бюджету України, до прийняття нової державної програми приватизації необхідно прийняти рішення з даного питання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2000 №1346 затверджений перелік підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Відповідно до ст.59 діючої Державної програми приватизації на 2000-2002 рік продаж контрольного пакету акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави здійснюється за конкурсом. Для ВАТ, створених до набрання чинності цією Програмою, пакети акцій яких у розмірі 25 або 50 відсотків статутного фонду плюс одна акція закріплені у державній власності Фонд самостійно визначає способи продажу та розмір пакета акцій, що пропонується до продажу, виходячи з кон’юнктури ринку та кількості непроданих акцій. Положення про проведення конкурсу затверджено спільним наказом Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.09.2000 №1908/11/271. Відповідно до п.10.2 цього положення у разі повторного продажу пакета акцій на конкурсі його початкова ціна може бути зменшена не більш як на 30 відсотків від початкової ціни за попереднім конкурсом, який не відбувся.

Але виникають випадки коли і після зниження ціни на повторному конкурсі пакет акцій не користується попитом у потенційних покупців. Подальше його розміщення можливо лише на конкурсних засадах. В зв’язку з чим підприємство не може отримати потенційного інвестора а держава коштів на поповнення Державного бюджету. Цю проблему можливо було б вирішити у разі зміни способу продажу цих пакетів акцій.

Виходячи з вищевикладеного можливо запропонувати такі альтернативи у вирішенні цієї проблеми (таблиця 4).

Таблиця 4. Пропозиції щодо внесення змін способу продажу пакетів акцій

№ п/п	Опис альтернативи	Переваги	Недоліки
А1	Зміна способу продажу пакетів акцій вищевказаних ВАТ, застосувавши механізм їх реалізації на фондових біржах та аукціонах	Надасть змогу реалізувати пакети акцій державна частка в яких становить менше 50%; Отримати реального інвестора для підприємств, які знаходяться у стадії банкрутства.	Не дає змоги отримати реального інвестора для цих підприємств.
А2	Вивести ці підприємства з переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави	Надає можливість продажу пакетів акції ВАТ державна частка в яких становить менше 50% використовуючи інші механізми.	Виведе з під контролю держави підприємства, які внесені до переліків стратегічно важливих.
А3	Залишити все без змін	Залишає державі контроль за стратегічно важливими підприємствами	Не дає змоги отримати реального інвестора для цих підприємств; В подальшому може призвести до банкрутства цих підприємств та втрати контролю за ними з боку держави; Не дозволяє поповнити державний бюджет додатковими коштами.

Вирішення питання щодо зміни способу продажу пакетів акцій ВАТ, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави можливо лише після перегляду вищевказаного переліку підприємств або вирішення питання щодо механізму виведення цих підприємств з переліку стратегічно важливих..

Продаж пакетів акцій ВАТ, які вже були запропоновані до продажу на Фондовій біржі і не користувались попитом протягом певного часу, реалізуються через мережу спеціалізованих аукціонів. До продажу пропонуються пакети акцій ВАТ з обмеженням їх розміру, тобто по 10 відсотків від статутного фонду. Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 29.04.03 №724 єдиним пакетом, незалежно від його розміру, дозволено продаж лише акцій ВАТ агропромислового комплексу тимчасово залишених (закріплених за державою).

Для більш швидкої реалізації пакетів акцій де державна частка становить менш ніж 25% можливо теж передбачити реалізацію їх єдиним (консолідованим) пакетом, незалежно від його розміру. Продаж пакетів акцій таких підприємств єдиним пакетом дозволить цим підприємствам отримати ефективного власника у найкоротші терміни і буде сприяти поповненню Державного бюджету України. Цю проблему можливо було б вирішити у разі зміни способу продажу цих пакетів акцій.

Виходячи з вищевикладеного можливо запропонувати такі альтернативи у вирішенні цієї проблеми (таблиця 5):

Таблиця 5. Пропозиції щодо змін продажу пакетів акцій

№ п/п	Опис альтернативи	Переваги	Недоліки
А1	Здійснити продаж пакетів акцій таких ВАТ єдиним пакетом, незалежно від його розміру.	Дозволить залучити потенційного інвестора; Дозволяє поповнити державний бюджет додатковими коштами.	Обмежує коло потенційних покупців
А2	Передбачити реалізацію пакетів акцій ВАТ де частка держави складає більше 50% пакетами по 25%.	Дозволить залучити потенційного інвестора; Після придбання пакета 25%+1 акція дозволить здійснювати ефективне корпоративне управління.	Зниження ціни пакету акція ВАТ
А3	Залишити все без змін	Не визначені	Не дозволяє поповнити державний бюджет додатковими коштами.

Вирішення питання проблеми продажу пакетів акцій ВАТ де державна частка становить менше 25% через мережу спеціалізованих аукціонів єдиним пакетом, можливо у разі прийняття відповідного наказу Фондом державного майна України.

При проведенні претензійно-позовної роботи, виконанні рішень та наказів судів стосовно повернення об`єктів приватизації до державної власності у регіонального відділення виникають проблемні питання:

згідно п.35 ст.4 Декрету КМУ “Про державне мито” зазначено, що органи приватизації ( далі – ОП) звільняються від сплати державного мита при подачі позовних заяв. Але в багатьох судових справах за участю ОП, вони виступають відповідачами. В разі винесення рішення не на користь ОП, останні змушені звертатись за захистом майнових прав до апеляційних та касаційних інстанцій. Дніпропетровський арбітражний господарський суд та особливо Вищий господарський суд України повертають дані скарги у зв’язку з несплатою державного мита, хоча ч.8 листа Вищого арбітражного суду України від 15.10.93 №01-8/1076 арбітражним судом було зазначено, що у зв’язку з тим, що державні органи приватизації можуть виступати в арбітражному процесі як позивачі або відповідачі у спорах різних категорій, – названі органи звільняються від сплати державного мита в усіх справах, пов’язаних із здійсненням ними функцій, передбачених законодавством про приватизацію майна та про оренду державного майна. Нажаль, судові органи не беруть до уваги даний лист;

у зв’язку із немалою кількістю договорів купівлі-продажу з порушенням термінів сплати за об’єкт приватизації та відмовою покупців від добровільної сплати штрафних санкцій, регіональне відділення вимушене проводити претензійно-позовну роботу, брати участь у судових справах, що потребує тривалого часу. У зв’язку з численними судовими справами та в результаті їх тривалого розгляду, при поверненні приватизованого майна до державної власності, даному майну задається значна шкода, тому необхідно врахувати інтереси держави з цього питання;

випадки, коли покупці мають прострочення оплати за обґєкт приватизації близько 1-3 днів. У деяких випадках покупці згодні сплатити суму неустойки за затримку сплати за обґєкт приватизації, але не бажають розірвати договір купівлі-продажу, однак згідно п.4 ст.29 Закону України “Про приватизацію державного майна” та Постанови КМУ від 21.08.1997р. №910 “Про порядок сплати і розмір неустойки за повну, або часткову несплату покупцями коштів за об’єкти приватизації” неможливо стягнути тільки одну неустойку не розриваючи договір купівлі-продажу, так як стягнення неустойки тягне за собою анулювання рішення про викуп об’єкта, або результати конкурсу, аукціону;

встановлення власників (фізичних осіб) – покупців акцій. Так як згідно договорів купівлі – продажу пакетів акцій стороною від покупця виступали товариства покупців членів трудових колективів , але у реєстрі власників акцій акціонерного товариства, пакет акцій реєструється не на товариство покупців членів трудового колективу , а на фізичних осіб. У регіонального відділення виникають проблеми у відношенні встановлення реквізитів вищевказаних фізичних осіб, так як регіональному відділенню невідомі ні прізвища, ім’я та по батькові покупців, ні їх адреси мешкання, ні якої другої інформації, яка б допомогла повернути такі пакети акцій до державної власності, тому що самі товариства покупців членів трудових колективів на теперішній час вже не існують, а кількість акціонерів власників акцій складає більш ніж декілька тисяч громадян України. Відповідно до розд.5, ст.27, п.2 Закону України “Про приватизацію державного майна” емітент або реєстратор повинен надавати органу приватизації інформацію про власників акцій, як правило на практиці цю інформацію не надають.

Для вирішення зазначених питань пропонуємо:

з ціллю забезпечення збереження бюджетних коштів під час оформлення апеляційних та касаційних скарг пропонуємо внести зміни до п.35 ст.4 Декрету КМУ “Про державне мито”, добавивши після слів “позовних заяв”, ще й апеляційних та касаційних скарг, що допоможе зберегти державні кошти;

внести зміни до п.6 ст.23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, передбачивши, що акт приймання-передачі приватизованого об’єкта підписується та надається покупцю після виконання ним обумовленого законом (договором) терміну сплати за об’єкт приватизації, а також до п.4.ст.27 Закону України “Про приватизацію державного майна” і п.1 ст.23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” про те, що право власності на приватизований об’єкт переходить до покупця з моменту підписання акта прийому-передачі, як то передбачено цивільним кодексом України. Визначити подальшу процедуру продажу приватизованого майна в разі його повернення до державної власності;

переглянути п.4 ст.29 закону України “Про приватизацію державного майна" та внести деякі зміни щодо залежності стягнення неустойки та розірвання договору, так як покупці в основному добросовісні та виконують подальші зобов’язання, покладені на них договором купівлі-продажу. А у разі розірвання договору купівлі-продажу за результатами таких порушень, як несвоєчасна сплата за об’єкт приватизації на декілька днів, договір з покупцями може бути розірвано, та регіональне відділення буде вимушено знов проводити дії щодо повторного продажу об’єкта приватизації з витратами, передбаченими цими діями;

необхідно передбачити міру відповідальності до незалежних реєстраторів, які ведуть реєстр акціонерів обтяжених відповідними зобов`язаннями, при укладанні договорів купівлі-продажу.