КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Політична економія"

на тему: "Підприємництво: суть, види, роль у ринковій економіці"

План

Вступ

РозділI.Суть підприємництва

1.1 Поняття підприємця і підприємництва

1.2 Функції та умови існування підприємництва

1.3 Роль підприємництва в економіці

Розділ II.Види підприємництва

2.1 Види підприємницької діяльності

2.2 Форми організації підприємницької діяльності

РозділIII.Розвиток підприємництва в Україні

3.1 Характеристика малого підприємництва в Україні

3.2 Характеристика середнього і великого підприємництва в Україні

3.3 Підприємництво на Черкащині

3.4 Залучення іноземних інвестицій

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Підприємництво поступово стає природною складовою української економіки, що свідчить про її просування до ринкових реформ і методів господарювання. Для багатьох громадян України підприємництво стало основним видом роботи або формою вторинної зайнятості. Особливо тяжіє до підприємницької діяльності молоде покоління України.

Успіх у здійсненні підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників. Однією з неодмінних умов досягнення високої результативності практично в будь-якій підприємницькій діяльності є отримання мінімально необхідних знань, уявлення про форми, принципи та сфери підприємницької діяльності.

Метою моєї роботи є дослідження підприємницької діяльності, проблем та перспектив її розвитку, а також необхідність державного стимулювання розвитку підприємництва на сучасному етапі.

Актуальність даної теми на сьогодні полягає у тому, що багатьом молодим людям в Україні здається, що стати підприємцем можна без спеціальних знань, спеціальної підготовки. Ці хибні уявлення породжені нерозвиненістю ринкових відносин у нашій країні. Економічні знання потрібні усім — тим, хто має власний бізнес, і тим, хто наймається на роботу, тим, хто продає, і тим, хто купує.

Формування ринкового механізму - багатогранне і складне завдання, пов'язане з національною специфікою господарювання, певними історичними традиціями, матеріальними і соціальними передумовами, менталітетом населення тощо. Перехід України до ринкових відносин стає можливим насамперед завдяки використанню господарськими структурами вартісних методів оцінки підприємницької діяльності як в межах національної економіки, так і поза ними. Найбільш суттєвими передумовами розвитку системи ринкових відносин є перехід всіх ланок господарювання на повну самостійність, докорінна зміна всіх відносин власності, формування відносин приватної власності на засоби виробництва. Як показує світовий досвід, приватна власність стимулює розвиток ініціативи, трудової активності, формує господарське ставлення та спонукає до раціоналізації виробничих процесів. Саме це необхідно нашому суспільству, яке шукає оптимальні шляхи виходу з економічної кризи.

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки в соціально-спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро, так і на макроекономічному рівні.

Розділ I.Суть підприємництва

1.1 Поняття підприємця і підприємництва

Різні аспекти розвитку підприємництва досліджувалися і представлені у працях як закордонних, так і вітчизняних науковців, а саме: Р.Кзнтільйона , Шумпетера Е, Дж.Долана , Л.Воротіної , С.Покропивного , З.Варналія , А.Загороднього, М.Бедринець та інших[6,c.182].

Вперше у науковий обіг термін "підприємництво" було введено англійським банкіром-економістом Р.Кантільйоном який помітив, що розбіжність між попитом і пропозицією на ринку створює можливості, щоб купувати дешевше і продавати дорожче, і саме це може привести конкурентні ринки у стан рівноваги. Людей, які користуються нереалізованими можливостями отримання прибутку за умов невизначеності, він назвав "підприємцями". Отже, за Р.Кантільйоном, підприємець — це будь-який індивід, здатний до передбачення, який бажає брати на себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються сподіванням отримати дохід та готовністю до витрат . При цьому Й. фон Тюнен, об'єднавши в особі підприємця виконання функцій ризику та реалізації нововведень , визначив його прибуток як дохід, що залишається від валового прибутку ділової операції після сплати відсотка з інвестованого капіталу, заробітку управлінців і внеску за страхування від обчислювального ризику збитків.

Концепція підприємництва Й.Шумпетера грунтується[5,c.257] на трьох засадах: 1) функція підприємництва полягає у тому, щоб "реформувати або революціонізувати спосіб виробництва за допомогою використання винаходів або, в широкому розумінні, через реалізацію невипробуваних технологічних можливостей для виробництва нових товарів або старих товарів новим способом за допомогою відкриття нових джерел постачання сировини або нових ринків збуту, або через реорганізацію виробництва"; 2) підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом тощо) і тому "розсіюється" серед багатьох спеціалістів; 3) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації. За Й.Шумпетером, бути підприємцем означає, по-перше, "робити не те, що роблять інші", а. по-друге, "робити не так, як роблять інші" . Іншими словами, одна й та сама особа може бути підприємцем, поки впроваджує інновації, тобто впроваджує нові технології, нові продукти, нові джерела постачання, нові організаційні форми бізнесу, і втрачає цю властивість, як тільки запустить свою справу та поставить її на рутинні рейки. З ідеями Й.Шумлетера збігаються погляди Ф. фон Хайека, який наголошує, що носій підприємницької ініціативи є рушійною силою пошуку новацій, оскільки прагне до найбільш ефективного поєднання свого унікального "ноу-хау" з ринковою ситуацією і тим самим до досягнення першості в конкуренції та більшого доходу. Таким чином, у системі ринку для виробника-підприємця головна і найважливіша перевага - отримання прибутку. "Прагнення прибутку — це якраз те, що дозволяє найбільш ефективно використовувати потенціал виробництва. Високо свідомий соціалістичний лозунг "Виробництво в ім'я споживання, а не заради прибутку" свідчить про повну відсутність розуміння того, як примножити виробничі можливості" , Ф. фон Хайєк, Л,Мізес та І.Кірцнер зазначають, що ринковий процес неможливо відділити від механізму конкуренції, в центрі якої стоїть підприємець. Причому підприємець — це не яка-небудь невизначена фігура, а швидше за все певна функція, яка відображає цілеспрямованість людини на знаходження та використання нових можливостей у виробництві, суспільстві тощо , а також "зрівноважуюча сила" , що забезпечує рух ринків до стану рівноваги[10,c.196].

Е.Долан та Д.Ліндсей під підприємництвом взагалі розуміють сам "процес пошуку нових можливостей, використання нових технологій і нових сфер вкладання капіталу, подолання старих стереотипів та меж". Вони наголошують, що визначати підприємництво як четвертий вектор виробництва на рівні праці, капіталу і природних ресурсів не зовсім правомірно, тобто більш зручно і обгрунтовано вважати підприємництво процесом пошуку найкращого шляху поєднання трьох основних факторів виробництва. Такий підхід, на мою думку, заслуговує особливої уваги, оскільки а сучасних умовах господарювання, в епоху стрімкого розвитку науково-технічного прогресу одним з основних ресурсів, що необхідно витратити для виробництва товару, а, отже, фактором виробництва е технології, які являють собою "...наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності" .При цьому необхідно розуміти, що застосування технології є не легким "рецептом розвитку". Воно не принесе очікуваних результатів без "...виховання підприємницького духу. Країна не може процвітати без групи власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові заводи, освоювати нозі технології, протистояти трудовим спорам, Імпортувати нові підходи ведення справи"

В Україні поширеним визначенням підприємництва є поняття, прописане у Господарському кодексі України, а саме: підприємництво — це "господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку" . На підставі чинного законодавства і перевіреного на практиці його застосування можна стверджувати, що підприємництвом є не будь-яка корисна для суспільства діяльність із виробництва продукції, надання послуг, а тільки та, що характеризується такими основними ознаками: 1) економічною самостійністю та автономною волею ЇЇ суб'єктів, тобто економічною і господарською свободою у виборі сфери, методів, часу, місця здійснення підприємницької діяльності, самостійністю у прийнятті рішень; 2) ініціативністю; 3) творчим новаторським характером; 4)систематичністю; 5) здійснюється на власний ризик і під певну особисту майнову відповідальність, тобто передбачається відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності та пов'язаний із нею ризик; 6) здійснюється з метою одержання прибутку (підприємницького доходу), тобто у підприємця присутня власна орієнтація на комерційний успіх .

Зважаючи на проведений вище аналіз наукових поглядів на сутність підприємництва, доходимо висновку, що в сучасних умовах господарювання її не можна зводити лише до фактору особистості, оскільки вона містить в собі ще й економічну (матеріальну) основу: отримання надприбутку через ініціативну інноваційну діяльність на ринку. Підприємництво сьогодні перетворилося у певну систему життєдіяльності підприємств, основу якої становлять демократичні форми їх економічної діяльності, забезпечення для них права ініціативи у виборі сфери, форм, методів господарювання, економічної, організаційної і технічної творчості та новаторства. У центрі даної системи стоїть підприємець — компетентний господарник, здатний забезпечити організацію господарства на основі найновіших досягнень економічної і технічної науки".

1.2 Функції та умови існування підприємництва

Ринкова економіка — це економіка вільного підприємництва, тобто система господарювання, заснована на широкому прояві бізнесу. Для того щоб успішно займатися бізнесом, уникнути невдач і провалів, потрібно глибоко розуміти сутність підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність (підприємництво) — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність.

Підприємництво дозволяється у будь-якій галузі господарської діяльності, яка не забороняється законом: у промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, у сфері операції з цінними паперами, банківській, юридичній, видавничій та інформаційно-консультативній діяльності. Основними сферами підприємницької діяльності є виробництво (продукції, послуг), комерція (торгівля), фінансове та комерційне посередництво. Отже, підприємництво —це організація корисної виробничої діяльності, спрямованої на випуск товарів і надання послуг. Основу підприємницької діяльності складає певна форма чи вид власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна.

Суб'єктами підприємницької діяльності виступають: фізичні особи, тобто громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності; юридичні особи усіх форм власності[8,c.181].

Слід ураховувати, що поняття "суб'єкт підприємницької діяльності" і "юридична особа" не збігаються, хоча за змістом дуже близькі. Перше поняття ширше, оскільки суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні особи (товариства, кооперативи, спільні підприємства, компанії, різні асоціації, об'єднання тощо), а й фізичні особи або громадяни.

Особливого розгляду потребує питання щодо участі у підприємницькій діяльності держави та її відповідних органів (урядових та адміністративно-господарських установ, у тому числі міністерств, комітетів, управлінь). За загальними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а її органи підприємцями. Це зумовлено тим, що держава здійснює регулюючу і контрольну функції підприємницької діяльності в країні.

В нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємницьких структур. Забороняється також займатися підприємництвом тим категоріям громадян, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші кримінальні злочини.[2,c.6]

Такі обмеження для зайнятих підприємництвом існують в усьому світі зумовлені необхідністю забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних осіб у свободі бізнесу та позбавити кримінальних осіб права займатися підприємницькою діяльністю[9,c.178].

Підприємець (власник) бере на себе ініціативу поєднання чинників виробництва — ресурсів, землі, праці й капіталу — в єдиний процес створення товару або надання послуг, які обіцяють бути прибутковими. Він виконує складне завдання прийняття основних рішень у процесі ведення господарства. Для того щоб мати прибуток, підприємець повинен придбати чи купити приміщення, устаткування, обладнання, матеріали, сировину, розробити технологію, найняти працівників, організувати виробництво, рекламу та збут. Кошти, що витрачаються на цю справу, складатимуть витрати. Реалізація продукту або послуги за певну ціну дасть змогу одержати доход, або виручку. Різниця між виручкою від реалізації продукту та сумою витрат на його виробництво й збут складатиме прибуток.

Підприємець реалізує свій діловий інтерес (отримання прибутку) через новаторство, намагаючись впроваджувати на комерційних засадах нові виробничі технології, нові форми організації бізнесу, нові товари. Крім того, його діловий інтерес реалізується через ризик. Причому підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, а й вкладеними коштами.

Отже, у особі підприємця мають поєднуватися новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку прогресивних методів виробництва, створення нових видів продукції високої якості, ефективних сфер застосування капіталу.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції:

- ресурсну — мобілізація капіталу (фінансів), трудових, матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів;

-організаційну — поєднання передових методів організації праці та виробництва із сучасною структурою управління й контролю господарської діяльності підприємств і фірм;

- інноваційну — сприяння матеріалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних розробок, проектів у процесі ринкових перетворень.

Розвиток підприємництва завжди відбувається у середовищі функціонування певної соціально-економічної системи. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови .

Економічні передумови підприємництва — це функціонування у суспільстві багато-суб'єктних власників (приватних, колективних, державних, кооперативних). На цьому ґрунтуються свобода підприємницької діяльності, можливість самостійно, на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. Такими передумовами в Україні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови підприємництва — створення в країні сприятливого, стабільного політичного клімату. Він можливий завдяки проведенню державою науково обґрунтованої економічної політики, створенню сприятливих підприємницькій діяльності податкових, кредитних та митних регуляторів.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавчих та нормативних актах. Вони мають надати суб'єктам господарювання гарантії збереження і захисту власності (капіталу), а також можливості здійснення усіх видів підприємницьких акцій у межах закону.

Соціальні передумови підприємництва передбачають підтримку з боку держави у вирішенні питань, які стосуються формування соціальне орієнтованої ринкової економіки (соціальний захист працюючих у підприємницьких структурах громадян; соціальне страхування та державне пенсійне забезпечення; сприяння в охороні праці та здоров'я, зайнятих у приватному секторі громадян).

Психологічні передумови підприємництва — це створення позитивної суспільної думки щодо розвитку підприємницької діяльності (зайняття бізнесом). Необхідність усунення психологічних перешкод у цій справі надзвичайно велика, оскільки подолання консервативних поглядів і оцінок у частини громадян (що склалися протягом минулих десятиліть) сприятиме поширенню підприємницької діяльності в Україні.

Останнім часом у країнах із розвиненою ринковою економікою підприємництво перебуває у стані своєрідного піднесення. Дедалі більше людей входить у бізнес, починаючи з власної, найчастіше невеликої "справи". Так, якщо в США в 50-ті роки щороку реєструвалося в середньому приблизно 150 тис. фірм, у 60-ті — 220 тис., у 70-ті — 350 тис., то на початим 90-х років щороку створювалося до 700—800 тис. фірм.

Динамізм цього явища зумовлювали такі чинники:

по-перше, науково-технічна революція сприяла розгортанню інформаційних послуг, використанню нової комп'ютерної техніки, якою широко намагається оволодіти в своїх комерційних інтересах зростаюча кількість підприємців;

по-друге, оскільки потреби сучасного суспільства стали надзвичайно різноманітними, що викликає швидке зростання виробництва все нових і нових товарів, задоволення інтересів споживачів і потреб ринку можуть здійснити ініціативні товаровиробники — підприємці.

В сучасних умовах підприємницька діяльність — це засіб не тільки доходу а й самовираження для молодої енергійної людини. Звідси — велике прагнення багатьох людей молодого віку розпочати свою справу. Звичайно що не завжди ділова акція приносить успіх. Як правило, більше половини нових фірм закриваються в перший рік свого існування через низьку рентабельність. Однак є і друга статистика: 90 % усіх американських мільйонерів (близько 2 млн. чол.) зобов'язані своїм достатком створенню особистої фірми.

1.3 Роль підприємництва в економіці

Адам Сміт у своїй праці "Причини багатства народів" писав, що "людина має на меті лише власний інтерес, переслідує лише власну вигоду; при цьому вона також спрямовується невидимою рукою до цілей, які зовсім не входили в її наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш дієвим способом служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне служити їм". Так можна сказати і про підприємця, адже він, можливо, навіть не усвідомлюючи, служить інтересам суспільства[7,c.43].

По-перше, підприємництво — це дієвий важіль зміни структури економіки. Підприємець виробляє саме ті товари та надає саме ті послуги, за які споживачі будуть готові йому заплатити. Це важливо особливо для нашої перехідної економіки, де підприємництво сприяє реструктуризації народного господарства, спрямуванню виробничих потужностей на продукування саме того, що необхідно споживачам.

По-друге, підприємництво — це явище, для якого характерна конкурентна боротьба. Підприємці, змагаючись між собою за споживацьку прихильність, поліпшують якість своєї продукції, знижують ціни, пропонують післяпродажне обслуговування тощо.

По-третє, підприємництво — це каталізатор економічного розвитку суспільства. Основний показник економічного розвитку країни — валовий внутрішній продукт, який показує загальну суму всього обсягу кінцевого виробництва в країні за певний період часу. Підприємці, прагнучи одержати максимальні прибутки, намагаються продати якомога більше своєї продукції, тим самим збільшуючи валовий продукт країни.

По-четверте, підприємництво — це стимул економії та раціонального використання усіх видів ресурсів. Оскільки інститут підприємництва ґрунтується на приватній власності, підприємці прагнуть мінімізувати витрати з метою максимізації власного доходу. Від цього виграє суспільство в цілому, адже обмежені ресурси використовуються при цьому найефективніше.

Крім того, підприємець розв'язує багато соціальних проблем суспільства. Він створює робочі місця, розв'язує тим самим проблеми зайнятості, сплачує податки, що дає змогу державі викопувати свої функції.

Розділ II. Види підприємництва

2.1 Види підприємницької діяльності

Залежно від змісту розрізняють такі види підприємницької діяльності:

Виробниче підприємництво — діяльність, пов'язана безпосередньо з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництва стає для підприємця основною, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основну. Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва є доцільною лише в тому разі, якщо річний прибуток становитиме в сумі не менше ніж 15—20 % від потрібних витрат.

Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов'язані з операціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна вибраного товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20—30 % від витрат[8,c.183].

Фінансове підприємництво пов'язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.

Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхування. Страхові організації надають гарантії тим, хто за відповідну плату страхує своє майно, цінності чи життя, отримати компенсацію збитків у разі .непередбачених обставин. Страхування захищає бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.

Посередницьке підприємництво — це підприємництво, суб'єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця — знайти й звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницької діяльності — надання послуг кожній з цих сторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток.

Основною складовою підприємницької сфери є фірма.

Фірма — це організація, яка володіє одним або кількома підприємствами й використовує кошти й ресурси для виробництва товару або послуги з метою отримання прибутку.

2.2 Форми організації підприємницької діяльності

За формою власності розрізняють три види підприємництва:

індивідуальне, або приватне підприємництво;

товариство, або партнерство;

корпорація (акціонерне товариство).

Індивідуальним підприємництвом називається бізнес, власником якого є одна особа. Власник індивідуального бізнесу одночасно виступає у функції менеджера. Він несе повну майнову відповідальність.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу. Як зауважив відомий американський економіст П. Самуельсон, щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій ризик[5,c.257].

Індивідуальний підприємець має право:

створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;

придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;

наймати або звільняти працівників;

отримувати кредит і відкривати рахунок у банку;

самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків;

здійснювати операції з валютою.

Отже, зміст діяльності підприємця полягає в самостійній організації виробництва або послуг, у пошуку або формуванні попиту на товари і послуги, їх реалізації.

Він може також виступати як посередник між виробником і споживачем. Головне, що відрізняє підприємця від інших агентів ринкової економіки, — це прибуток, котрий він отримує як різницю між витратами на задоволення попиту і ціною, яку покупець сплачує за відповідний товар.

Товариством, або партнерством, називають бізнес, яким володіють дві або більше осіб. Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, е:

а)створення та реєстрація його згідно з законом;

б)самостійна майнова відповідальність;

в)участь від власного імені в господарському обороті;

г)власний розрахунковий рахунок у банку.

Корпорація — це сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницької діяльності як одна юридична особа. Право на власність корпорації поділено на частини за акціями, тому власників корпорацій називають держателями акцій, а саму корпорацію — акціонерним товариством. До переваг корпорацій належать такі:

широкі можливості залучення грошового капіталу шляхом продажу акцій та облігацій;

поділ прав акціонерів на майнові та особисті. Майновими є права на отримання дивідендів, а також частину вартості майна фірми в разі Ті ліквідації. До особистих відносять право на участь в управлінні справами акціонерного товариства;

залучення фахівців для виконання управлінських функцій; - стабільність функціонування корпорацій — вибуття із товариства будь-кого з акціонерів не призводить до закриття фірми.

За ознакою величини фірми розрізняють: малий, середній і великий бізнес. Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до 50 зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малих підприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за даними статистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій: найменші (1—24 працюючих), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999), великі (1000 і більше працюючих)[13,c.67].

Багаторічний досвід країн Європи, США і Японії свідчить про те, що малий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять собі роботу понад половина усіх зайнятих.

Розділ III.Розвиток підприємництва в Україні

3.1 Характеристика малого бізнесу в Україні

Одним із перспективних напрямків створення конкурентно-ринкового середовища э розвиток малого підприємництва. Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетворень великою мірою визначатиметься тим, як вдається реалізувати потенціал малого підприємництва, цього динамічного і мобільного сектора економіки.

Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні працівників. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відіграв роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі[18,с.39].

Мале підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб’єктами малого підприємництва є:

-фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці);

-юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг валового річного доходу не перевищує 500000 євро.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Про стан малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектору малого підприємництва у розвинутих країнах та підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни(Таблиця1). показники вагомої ролі малого підприємництва як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри[17, c.88].

Таблиця 1. Стан розвитку малого та середнього підприємництва (МСП), 2002р.

Країна	Кількість МСП, тис.	Кількість МСП на 1000 чол. населення	Зайнято в МСП, млн. чол.	Частка МСП у загальній кількості зайнятих, %	Частка МСП у ВВП, %
Великобританія	2630,0	46,0	13,6	49,0	50-53
Німеччина	2290,0	37,0	18,5	46,0	50-54
Італія	3920,0	68,0	16,8	73,0	57-60
Франція	1980,0	35,0	15,2	54,0	55-62
США	19300,0	74,2	70,2	54,0	50-52
Японія	6450,0	49,6	39,5	78,0	52-55
Російська Федерація	836,2	5,7	8,1	9,6	10-11
Україна	197,1	4,0	1,7	9,0	10-11

Кількість діючих малих підприємств в Україні(Додаток1,Табл.2) свідчить про його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. В Україні станом на 1 січня 2004р. середньооблікова кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах, становила 1678 тис. чоловік, тобто 9,0% зайнятого населення. Більше половини ВВП(Табл.1) у розвинутих країнах припадає на сектор малого та середнього підприємництва. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 5 разів менша, ніж у розвинутих країнах і становить лише 11%[21,c.57] .

Сучасний стан та тенденції розвитку малого підприємництва в регіонах. За офіційними даними, станом на 1 січня 2004 р. в Україні було зареєстровано 253,8 тисяч малих підприємств, понад 2,4 млн. фізичних осіб-підприємців та 43 тисячі селянських (фермерських) господарств . Динаміка розвитку суб'єктів малого підприємництва впродовж останніх 12 років є позитивною, проте недостатньою для забезпечення їм належного місця в економічній системі держави та окремих регіонів. За показником кількості малих підприємств на 10 000 осіб населення регіональний розподіл дещо інший . Середній показник по Україні, який становить 53 одиниці, перевищено лише в містах Києві (151 мале підприємство) та Севастополі (56), а також у Миколаївській (60), Львівській (56), Харківській (56) областях та АР Крим (61). Найнижче значення даного показника (32 малих підприємства) зафіксовано в Тернопільській області, а різниця між максимальним і мінімальним показниками становить 4,7 рази.

Впродовж 2003—2004 pp. розвиток суб'єктів малого підприємництва відбувався в усіх регіонах(Додаток2,Табл.3), але при цьому характеризувався суттєвою диференціацією. Наприклад, в 2002 р. при середньому по Україні темпі приросту кількості малих підприємств 8,6% його варіація по регіонах становила від 0,6% у Кіровоградській до 21,8% у Вінницькій області. Найактивнішим був процес створення малих підприємств у Вінницькій, Чернігівській, Київській, Запорізькій, Волинській, Дніпропетровській, Одеській областях та м. Києві — в цих регіонах їх кількість зросла на 10—20%. Найнижчим (менше 2%) був приріст кількості малих підприємств у Кіровоградській та Закарпатській областях. Чисельність зайнятих на малих підприємствах найвищими темпами (8—11%) зростала у м. Києві, Дніпропетровській, Черкаській та Чернігівській областях.

Впродовж 9 місяців 2004 р., за даними структурного обстеження Держкомстату України, кількість малих підприємств (без сільськогосподарських та банків) у порівнянні з початком року збільшилася на 5,6%. У регіональному розрізі найбільше зростання відбулося у Вінницькій (10,5%), Київській. У сучасній світовій практиці переважає позиція не протиставлення малого і великого підприємництва, а їх розумного поєднання. Малі та середні підприємства, зберігаючи свою економічну та юридичну самостійність, органічно входять до складу великих корпорацій. Причому останні часто самі ініціюють створення малих структур, особливо на нових науково-технологічних напрямах, надаючи їм всебічної підтримки. Такі дії стимулюються державою шляхом пільгового оподаткування капіталу, що вкладається великими підприємствами в розвиток малих структур.

З метою виявлення економічних чинників розвитку малих підприємств та їх впливу на соціальну стабільність в регіонах нами розраховані кореляційні залежності між приростом кількості малих підприємств у регіонах у 2002 р. порівняно з попереднім роком та деякими економічними і соціальними параметрами розвитку регіонів за той самий період. Коефіцієнт кореляції показника приросту кількості малих підприємств з показником приросту обсягів промислового виробництва є низьким (0,177) і засвідчує, що малі підприємства не зайняли належного їм місця в промисловому секторі економіки регіонів (Додаток 3, Табл. 4). Натомість слід говорити про нераціональну структуру розподілу малих підприємств у регіонах за видами економічної діяльності, коли занадто високою є їхня питома вага в сферах обслуговування і торгівлі, на відміну від економічно розвинених країн, де вони відіграють важливу роль практично в усіх сферах економіки, включаючи виробництво наукоємкої продукції.

Коефіцієнт кореляції досліджуваного показника з показником приросту інвестицій в основний капітал становить -0,324 і показує наявність швидше антагоністичних відносин між процесами відновлення промислового й інвестиційного потенціалу регіонів та зростання чисельності малих підприємств. Це цілком відповідає реальній ситуації в інвестиційній сфері, коли переважна частка інвестиційних ресурсів у регіонах вкладається у розвиток та реструктуризацію великих підприємств і, водночас, відносно стабільна робота великих підприємств не спонукає місцеві органи влади сприяти розвитку малого підприємництва. Найбільш помітною є невідповідність у темпах зростання чисельності малих підприємств і обсягів капіталовкладень у Волинській, Закарпатській, Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Кіровоградській, Миколаївській областях. Зокрема, в західних областях спостерігалися найнижчі показники приросту малих підприємств, що, на нашу думку, обумовлено вичерпанням ресурсів їхнього зростання без задіяння додаткових стимулюючих чинників. Водночас в цих регіонах були зафіксовані найвиші темпи приросту інвестицій в основний капітал внаслідок спрямування значних державних коштів (переважно на ліквідацію наслідків численних природних стихійних лих і катастроф).

Прикрою, але реальною е тенденція падіння інноваційної активності виробничої сфери в Україні (Додаток 4, Діаграма1). Так, якщо у 1996 р. на 100 тис. чол. реєструвалося 35 винаходів, то тепер - лише 3.

Мале підприємництво має економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та впроваджувати нову технологію та техніку, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки. Крім того, мале підприємство має і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

3.2. Характеристика середнього і великого підприємництва в Україні.

До представників середнього і великого бізнесу на Україні можна віднести машинобудівний комплекс, металургійний комплекс, транспортне машинобудування і т.д.

Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належать практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази[19,c.57].

В узагальненому виді структура машинобудівного комплексу складається із галузей:

Важкого машинобудування:

- металургійне,

- гірничо-рудне,

- енергетичне.

Середнього машинобудування:

- транспортне,

- сільськогосподарське і тракторне,

- верстатобудування,

- устаткування для легкої і харчової промисловості.

Точного машинобудування:

- приладомашинобудування,

- електротехнічне машинобудування.

Найважливішою складовою частиною важкого машинобудування є виробництво металургійного і гірничо-рудного устаткування.

Основне підприємство – Новокраматорський завод, який випускає устаткування для доменних печей, ковальсько-пресове устаткування та екскаватори.

Устаткування для металургійної промисловості виробляється в:

Маріуполі,

Дебальцево (Луганська обл.),

Кривому Розі,

Дніпропетровську.

Підприємства, що виробляють гірничорудне устаткування, розташовані в Донбасі і Придніпров’ї.

Заводи по виробництву шахтного устаткування функціонують в Донецьку, Харкові та Луганську.

Центрами виробництва енергетичного устаткування є Харків та Полтава.

Виробництво устаткування для нафтової і газової промисловості зосереджено в Харкові, Конотопі (Сумська обл.) та Дрогобичі (Львівська обл.).

Структура транспортного машинобудування:

- залізничне машинобудування,

- авто машинобудування,

- авіа машинобудування,

- суднобудування (морське та річне).

В Україні транспортне машинобудування представлено всіма галузями.

Великі заводи, що спеціалізуються на виробництві устаткування для залізниць розташовані у Луганську, Харкові та Дніпропетровську. А головними центрами вагонобудування є Дніпродзержинськ, Кременчук і Кадієвка (Луганська обл.). Залізничні цистерни виробляють в Маріуполі, а в великих транспортних центрах і вузлах працюють локомотивно-ремонтні заводи.

Центрами морського суднобудування є Миколаїв та Херсон, а річного – Київ. Судоремонт морського транспорту здійснюється в Одесі, Маріуполі, Керчі та Севастополі, а річного – Запоріжжі та Ізмаїлі.

Автомобільні заводи України випускають автобуси (Львів), великовантажні автомашини (Кременчук), маловантажні легкові автомобілі (Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь).

Центрами автомобілескладання є Луганськ, Чернігів, Херсон.

Мотоцикли, мопеди та велосипеди виготовляють у Львові, Києві, Харкові та Чернігові.

Центрами літакобудування є Київ та Харків.

Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де діють заводи - тракторний, тракторних самохідних шасі, моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці. Ряд великих підприємств для виробництва деталей і запасних частин для тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Церкві, Луганську, Одесі.

Виробництво верстатів зосереджено в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Львові, Краматорську, Житомирі.

Найбільшими центрами виробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-обчислюваних машин – Київ, приладобудування та інструментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів.

Підприємництво на Черкащині

Інтерес до регіону викликає не тільки історія Черкаського краю, а його потужний виробничий потенціал. Пріоритетні позиції в економіці Черкаської області займає аграрно-промисловий комплекс, в якому виробляється дві третини валового внутрішнього продукту. Для обслуговування сільськогосподарського виробництва в області створена розвинута хімічна, переробна та харчова промисловість, сучасне машинобудування, сприятливі умови для взаємодії з діловими партнерами[19,c.39].

За структурою господарства Черкаська область індустріально-аграрна, у сукупній валовій продукції питома вага промисловості становить (39%), сільського господарства – (25%). У промисловому виробництві переважають харчова (39,9%) та хімічна (29,6%) промисловість. Машинобудування та металообробка становить (8,5%), електроенергетика – (7,7%). На Черкащині функціонує понад 300 промислових підприємств, які виробляють електроенергію, мінеральні добрива, аміак, хімічні волокна, засоби автоматизації та обчислювальної техніки, технологічне обладнання для переробних галузей, машини та обладнання для тваринництва та кормовиробництва, товари народного вжитку продовольчої та непродовольчої груп. У харчовій промисловості найбільш розвинуті такі галузі як цукрова, м’ясопереробна, молочна, борошномельно-круп’яна, лікеро-горілчана, консервна.

Банківська система області нараховує 45 балансових установ. Банківську систему області формують: управління Національного банку України в Черкаській області, Черкаське Центральне відділення Промінвестбанку, обласне управління ВАТ "Державний Ощадний банк України", обласна дирекція АППБ "Аваль", філії: ВАТ "Державний експортно-імпортний банк", АК банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", АТ "Укрінбанк", АКБ "УкрСиббанк", ЗАТ КБ "Приватбанк", АБ "Енергобанк", ДАСІЕБУ "Укрспецімпексбанк", АТ "Західно-Український", ВАТ "Міжнародний комерційний банк", АБ "Укргазбанк", АКБ "Легбанк", АКБ "Національний кредит", АБ "Київська Русь" та інш.[21,c.56]

В області налічується понад 5 тис. малих підприємств та 30,8 тис. підприємців - фізичних осіб. Допомогу бізнесменам-початківцям надають: 6 бізнес-центрів, бізнес-інкубатор, лізингова компанія, регіональних фонд підтримки підприємництва, 45 різних фінансово-кредитних установ 595 відділень, 24 кредитні спілки, 4 біржі та 8 філій, 6 страхових компаній та 42 їх філії, 3 лізингові та інвестиційні компанії, 42 аудиторські фірми, Черкаська асоціація розвитку підприємництва, центр науково-технічної та економічної інформації тощо.

Загальна сума усіх видів іноземних інвестицій в економіці області становить 110,5 млн.дол.США. Іноземний капітал вкладено у 138 підприємств області партнерами з 34 країн світу. Основні країни-інвестори –США, Німеччина, Великобританія, Ліхтенштейн. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є хімічна та харчова промисловість. Підприємствами з іноземними інвестиціями експортовано продукції на суму 128,9 млн.дол.США,(65 відсотків від загального обсягу експорту), імпортовано – на 85, 8 млн.дол.США (67 відсотків від загального обсягу імпорту).

У сфері малого підприємництва функціонує понад п’ять тисяч малих підприємств із загальною чисельністю працюючих близько 41,4 тис. осіб.

В області зареєстровано 34,6 тис. підприємців-фізичних осіб, з них сплачують податки 28,6 тис.осіб, або на 26,2 відсотка більше 2001 року. З обласного бюджету на розвиток підприємництва виділено та профінансовано 6 бізнес-проектів на загальну суму 200 тис.грн. Фінансові ресурси суб'єктів малого підприємництва формуються переважно за рахунок короткотермінових банківських кредитів. У 2002 році банківськими структурами області видано кредити 1382 суб’єктам малого та середнього підприємництва на загальну суму 203,4 млн.грн., у т.ч. 97 фермерським господарствам на суму 5,9 млн.грн. Розширюється мережа кредитних спілок. 18 спілок надають фінансову допомогу членам своїх об’єднань в регіонах. Допомогу бізнесменам-початківцям надають: 6 бізнес-центрів, бізнес-інкубатор, лізингова компанія, регіональних фонд підтримки підприємництва, 45 різних фінансово-кредитних установ 595 відділень, 24 кредитні спілки, 4 біржі та 8 філій, 6 страхових компаній та 42 їх філії, 3 лізингові та інвестиційні компанії, 42 аудиторські фірми, Черкаська асоціація розвитку підприємництва, центр науково-технічної та економічної інформації тощо

Фінансовий результат від діяльності. За 2004 рік підприємствами та організаціями області отримано прибутків на суму 159 млн.грн., збитків - на 309,4 млн.грн., тобто фінансовим результатом від звичайної діяльності до оподаткування є збиток на суму 150,4 млн.грн. Прибутково працювали підприємства хімічної промисловості (19,3 млн.грн), целюлозно-паперової та видавничої справи (2 млн.грн.), торгівлі (5 млн.грн), будівельні організації (2,3 млн.грн.), а також організації зв’язку (765 тис.грн.).

3.4. Залучення іноземного капіталу для підприємницької діяльності

Підприємцеві слід знати деякі обов’язкові правила роботи з іноземним партнером. Джерелами інформації про іноземного партнера є річні звіти фірми, дані банків-кореспондентів, публікації в іноземній та вітчизняній пресі, дані за спеціалізованими консультаційним фірмами.

Для іноземних інвесторів у рамках державної інвестиційно-кредитної компанії "Держінвест" створюється дочірнє підприємство з орієнтованою назвою "Інвест-рейтинг". Корпорації та компанії, які побажають стати інвесторами на світових ринках капіталу, матимуть змогу одержати оцінку-рейтинг своєї компанії. Крім того, корисним є ознайомлення з умовами проведення відкритих конкурсів інвестиційних проектів за участю іноземних фірм. Об’єктом відбору стають переважно інвестиційні проекти (бізнес-плани), які дозволяють провести детальний огляд переваг і витрат проекту, зважаючи на його технічні і комерційні аспекти, економічний і фінансовий аналіз, адміністративно-управлінський аналіз, місцеві умови[17,c.89].

Методика складання бізнес-плану інвестиційного проекту, що базується на основі міжнародних стандартів і вимог законодавства України, складається з 8 частин. Практика свідчить, що за реалізації інвестиційних проектів добре опрацьованою виявляється технічна частина, однак меншою мірою представлені інші частини плану. Тим часом, інвесторові треба довести, що продукція відповідатиме не лише технічним вимогам, а й неперервно випускатиметься, добре продаватиметься, ризики мінімізовано, і вкладені ним гроші принесуть прибуток. Так, розділ "Маркетинг" має містити дані про необхідність вивчення можливостей компанії, потреби покупців, об’єкти та стратегію маркетингу, дослідження ринку, комплекс маркетингу.

Інвестиційний аналіз проекту відбувається в 2 етапи: спершу виноситься рішення про доцільність чи недоцільність здійснення інвестицій з позиції інвестора, а потім проводиться фінансовий аналіз проекту, що повинен змоделювати й оцінити проект у процесі його діяльності. За фінансового аналізу можна обмежитись декількома показниками: прибутковості, рентабельності активів підприємства, рентабельності акціонерного капіталу, маржі прибутковості, ефективності, коефіцієнта обороту чистих активів, коефіцієнта обороту запасів, платоспроможності, поточного коефіцієнта, коефіцієнта швидкої ліквідності, структури капіталу, покриття процентів. Залучення іноземного капіталу, наприклад з країн ЄС(Додаток5,Табл.5), говорить проте, що обсяг інвестицій в Україну практично не змінюється і , на мою думку, це говорить проте, що робота з інвестиціями знаходиться під значним впливом макрообмежувальних факторів. До останніх слід віднести:

нестабільність законодавчої та нормативної бази;

відсутність цілісної системи управління інвестиціями та страхуванням капітальних вкладень;

нерозвиненість інфраструктури, незадовільну роботу банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших фінансових посередників;

загальне погіршення фінансового стану більшості підприємств;

це означає, що потреба в інвестиціях з технологічної не трансформувалась в економічну.

Завершуючи розгляд цього питання, доцільно відзначити деякі аспекти роботи з іноземними інвестиціями. Насамперед, треба з’ясувати, що в даному разі інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу іноземними власниками в різні галузі економіки. Кошти повертаються найчастіше за рахунок спільної діяльності з отриманого прибутку. Інвестиції треба відрізняти від кредитів — кошти, що їх надають банки суб’єктові господарювання, який розпоряджається ними на власний розсуд, але повинен повернути.

Для роботи з іноземними інвестиціями необхідно з’ясувати не тільки українське законодавство, а й законодавство країни, з якої надходять інвестиції. Крім того, взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн регулюються міжнародними актами. Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді іноземної валюти, прав на здійснення підприємницької діяльності, інших цінностей. Інвестуючи інновації, іноземні інвестори здебільшого обмежуються прогнозом ринкових потреб, величиною і тривалістю окупності проекту[14,c.10].

Для виходу українських підприємств на західні ринки капіталу, на думку спеціалістів, необхідна відповідність таким вимогам:

компанія приватизована чи знаходиться у приватній власності;

компанія є прибутковою;

підприємство виробляє продукт, що користується попитом у споживачів;

компанія має свою частку на ринку;

наявні обґрунтовані перспективи зростання прибутку;

компанія є доступною для потенційних інвесторів;

розроблено стратегію поведінки підприємства на ринку.

Висновок

Підприємництво - це певний тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально комбінує (об'єднує) фактори виробництва, на інноваційній основі та на власний ризик організовує і управляє виробництвом з метою отримання надприбутку - підприємницького доходу.

Підприємництво - це необхідний структурний елемент економічної системи. Без підприємництва немає і не може бути ринку. До цивілізованого ринку можна перейти тільки через розвинуте підприємництво. Для України підприємництво може стати тією важливою основою, за допомогою якою буде здійснено поворот до позитивних господарських процесів.

Аналіз структури і динаміки підприємництва в Україні - за останні роки показав, що корінного перелому у його розвитку не досягнуто. Масштаби і віддача підприємництва України далекі не тільки від розвинутих країн, а й від сусідів (Польща, Росія), які рішуче та ефективніше трансформують суспільство.

Недосконала нормативно-правова база та економічні умови, створені державою для розвитку підприємництва вкрай несприятливі. За таких умов національне підприємництво не має перспектив як для існування, так і для розвитку. В подальші роки намітились позитивні зміни законодавчої бази підприємництва.

Для широкомасштабного становлення підприємництва і, в першу чергу, його пріоритетних напрямів, необхідна належна державна підтримка - створення правових, економічних, організаційних, політичних, соціальних умов. Розвиток цивілізованого підприємництва допоможе країні вийти з глибокої економічної кризи, стати на шлях стійкого господарського прогресу та ввійти до світової економічної системи як рівноправному суб'єкту міжнародно-правових відносин.

Список використаної літератури

Закон України "Про підприємство" пост. ВРУ від 27.03.91р.-№888-12.

Закон України "Про підприємництво"від 7 лютого 1991р.- №698-12.

Господарський кодекс України пост.ВРУ .2003р.-№18.

Бабела С.,Бєляєв .О."Політекономія".Київ:МОН, 2001р.-С.255-265

Бобров В.Я."Основи ринкової економіки і підприємництво"Київ:Кондар, 2003р.-С.181-211

Кредісов В.А."Підприємництво – вирішальний фактор країн з перехідною економікою".Київ:Знання України, 2003р.-С.43-55.

Мочерний С.В. "Політекономія".Київ:Вікар, 2003р.-С.181-183.

Предборський В.А.,Гарін Б.Б.,Кухаренко В.Д."Основи економічної теорії".Київ:Знання України, 2002р.-С.177-181,194-199.

Ніколенко Ю.В. "Політекономія".Київ, 2003р.-С.195-216.

Огняна Г.Л."Політична економія".Київ, 2003р.-С.190-213.

Бондар І."Підприємництво в Україні як економічна основа становлення середнього класу" // Формування ринкових відносин в Україні. 2004р., №3.С.62

Безтелесна Л."Підприємництво у контексті людського розвитку"//Економіка України. 2003р., №12.С.67.

Бужик О."Проблеми підприємництва в Україні"//Актуальні проблеми економіки. 2004р., №4,С.51.

Вдовиченко Л."Проблеми розвитку підприємництва в Україні"//Формування ринкових відносин в Україні. 2004р., №10,С.10.

Голубенко О."Проблеми підприємництва в Україні"//Діловий вісник 2004р., №1.С.11.

Коротенко Н.П."Проблеми підприємництва в Україні"//Актуальні проблеми економіки. 2004р., №4.С.34.

Мірошниченко О."Розвиток підприємництва в Україні" // Інвестгазета . 2004р., №7.С.23.

Пікус Р."Проблеми розвитку підприємництва В Україні"//Фінанси України. 2004р., №5.С.83.

П’ятницька Г."Роль малого підприємництва в процесі розбудови національної економіки та підходи до розв’язання основної суперечності його розбудови"//Економіст. 2004р., №9.С.38.

Сарахман О.М."Про ефективність підприємницької діяльності в регіоні"//Регіональна економіка. 2001р., №1.С.56.

Мазузі О.Є."Специфіка розвитку малого бізнесу в перехідній економіці України: регіональний аналіз" // Регіональна економіка. 2001р., №1.С.57.

Додаток1

Таблиця2.Основні показники розвитку малих підприємств

	Кількість малих підприємств, одиниць	Кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць	Середньорічна кількість зайнятих1) працівників на малих підприємствах, тис.осіб	Середньорічна кількість найманих2) працівників на малих підприємствах, тис.осіб	Частка найманих працівниківна малих підприємствах у загальній кількості найманих працівників на підприємствах – суб’єктах підприємництва	Частка малих підприємств у загальному обсязі виробленої продукції, робіт, послуг (без ПДВ і акцизу) в цілому по економіці
1991	47084	9	…	1192,4	…	…
1992	67739	13	…	1248,0	…	…
1993	84780	16	…	1231,7	…	…
1994	85799	17	…	1104,3	…	…
1995	96019	19	…	1124,9	…	…
1996	96270	19	…	1178,1	…	…
1997	136238	27	…	1395,5	…	…
1998	173404	35	1585,9	1559,9	12,9	11,3
1999	197127	40	1687,9	1677,5	14,1	11,1
2000	217930	44	1730,4	1709,8	15,1	6,9
2001	233607	48	1818,7	1807,6	17,1	7,3
2002	253791	53	1932,1	1918,5	18,9	7,3
2003	272741	57	2052,2	2034,2	20,9	7,7

1) Включаючи штатних, позаштатних та неоплачуваних (власників, засновників підприємства, та членів їх сімей) працівників. 2) Включаючи штатних та позаштатних працівників.

Додаток 2

Таблиця 3. Показники розвитку малих підприємств у регіонах України станом на 1 січня 2004 року

Регіон	Кількість малих підприємств,одиниць	Кількість малих підприємств, у % до попереднього року	Кількість малих підприємств на 10000 осіб населення	Середньорічна чисельність зайнятих працівників, тис. осіб	Середньорічна чисельність зайнятих працівників, у % до попереднього року
Автономна Республіка Крим	12437	113,2	61	81.6	107,2
Вінницька	6460	121,2	37	57,4	105.1
Волинська	4148	111,2	39	35,4	104.1
Дніпропетровська	17001	110,8	48	124,0	109,4
Донецька	25354	102,1	53	160,0	105.7
Житомирська	5848	102,5	42	48,4	104,8
Закарпатська	6507	101,7	52	43,2	96.6
Запорізька	9781	112,6	51	75,2	106.3
Івано-Франківська	6737	104,2	48	50,9	103.9
Київська (без м. Києва)	7738	117,7	43	70,8	105,4
Кіровоградська	5071	100,6	45	38,3	103.0
Луганська	9837	105,2	39	74,7	106,4
Львівська	14759	105,5	56	129,7	102,3
Миколаївська	7581	105.1	60	53,1	101,7
Одеська	11735	110,1	48	98.5	106,6
Полтавська	7055	107,9	44	66.2	106.4
Рівненська	4233	106,6	36	41.6	104.8
Сумська	5612	105,5	44	49.2	106.0
Тернопільська	3645	105	32	37.1	105,7
Харківська	16119	106,6	56	135.3	107.6
Херсонська	6021	103,5	52	38.6	106.0
Хмельницька	5178	107,0	36	47,4	104.2
Черкаська	5353	105,7	38	46,1	109.0
Чернівецька	3668	102,3	40	30,9	103.7
Чернігівська	4325	121,3	35	42,4	108.2
м. Київ	39448	116,2	151	240.5	111.8
м. Севастополь	2140	101.2	66	18.1	104.0
УКРАЇНА	253791	108,6	53	1932,1	106,2

Додаток 3

Таблиця4.Структура виробництва за основними видами економічної діяльності по регіонам України, станом на 1 січня 2004р.

Адміністративно-територіальні одиниці	Продукція основних видів економічної діяльності
	Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	Промисловість	Будівництво	Оптова і роздрібна торгівля (включаючи торгівлю транспортними засобами та послуги з їх ремонту)	Готелі та ресторани	Транспорт	Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги користувачам	Колективні громадські та особисті послуги
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Автономна Республіка Крим	6,7	26,1	13,7	17,4	3,4	7.5	19,1	3.2
Вінницька	12.4	30,3	13,0	19,9	2,2	5,6	11,9	2,8
Волинська	5,3	28,4	13.0	21,5	5,9	9,3	12,2	2.3
Дніпропетровська	7,5	27,2	12,7	18,0	2,7	6,9	21,7	2.9
Донецька	5,2	22,9	15.5	21,2	3,2	6,5	18,7	3.7
Житомирська	9,2	35,4	9.9	19,7	3,2	7,9	10,4	2,6
Закарпатська	5,7	31,3	12.3	19,2	4,6	9,2	13,9	1,7
Запорізька	9,5	24,0	14.3	22,1	4,6	6,5	14,5	2,1
Івано-Франківська	6,6	30,8	15,5	18,3	4,7	5,8	12,8	2,7
Київська (без м. Києва)	10,4	30,8	16.1	16,2	3,1	8,8	10,8	2,2
Кіровоградська	21,4	27,4	11,2	14,5	1.8	4,2	15,7	2,1
Луганська	8,8	30,0	13,8	15Л2	2.5	7,2	17,1	3,7
Львівська	2.9	31,7	11,5	19,5	5,4	7,9	14,8	2,8
Миколаївська	15.6	24,7	14,5	12,9	4,6	9.3	14,2	2,1
Одеська	8.6	21,9	14,3	11.0	3,3	16.3	17,2	4,1
Полтавська	9,7	27,8	16,6	15,8	2,9	6,1	16,5	2.6
Рівненська	7,5	28,9	12,8	17,4	3.6	8.4	16,3	3,0
Сумська	10,8	25,6	12,5	19,1	4,0	6.2	17,1	3.2
Тернопільська	13,1	29,3	9,7	14,7	3.6	7.8	15,0	3,8
Харківська	5,2	32,4	10,9	13,6	2,2	5,1	24,3	3.5
Херсонська	16,2	22,8	11,5	17,2	4,7	6,7	12,9	4.4
Хмельницька	8,8	32,0	12,5	17,1	3,3	7,8	11,7	4.6
Черкаська	16,3	28,5	14.9	15,9	2.0	4,6	13,6	2.4
Чернівецька	8,3	30,0	16,2	18,4	4,2	7,1	9,8	3,4

Додаток4

Діаграма1.Основні показники інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні

Показники			Роки
	1996	1999	2000	2001	2003	2004
Кількість підприємств, що запроваджуються	2181	1729	1503	1491	1503	1506
Питома вага в загальній кількості підприємств (%)	26,0	19,3	15,1	14,8	14,3	14,6

Додаток5

Таблиця5.Прямі іноземні інвестиції в Україну за країнами ЄС (тис.доларів США)

	Обсяги прямих інвестицій на
	01.01.2004	01.01.2005
Всього з країн ЄС	3 805 263,15	4 652 441,31
Австрiя	252 446,96	345 636,58
Бельґiя	27 941,41	42 697,31
Грецiя	14 856,49	16 444,71
Данiя	73 753,47	106 313,42
Естонiя	16 470,56	25 774,75
Iрландiя	77 272,87	54 654,94
Iспанiя	36 014,39	38 625,65
Iталiя	94 931,92	106 114,27
Кiпр	901 921,89	1 035 624,26
Латвiя	71 895,32	32 710,89
Литва	32 043,62	28 755,37
Люксембурґ	40 925,92	58 494,28
Мальта	7 733,80	8 169,26
Нiдерланди	459 918,52	548 335,30
Нiмеччина	451 611,03	631 571,34
Польща	152 675,04	192 273,05
Портуґалiя	2 094,80	2 284,92
Словаччина	46 003,30	45 826,16
Словенiя	3 481,77	3 622,38
Сполучене Королiвство	701 162,90	895 867,60
Угорщина	128 652,32	179 149,79
Фiнляндiя	6 387,25	7 727,29
Францiя	59 206,89	79 115,51
Чеська Республiка	42 744,27	46 342,75
Швецiя	103 116,44	120 309,53
Довідково:
Всього по Україні:	6 794 409,81	8 353 877,99