Контрольна робота

на тему:

«Ціноутворення»

Вступ

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників.

Процес встановлення і розробки ціни називається ціноутворенням.

Метою розрахункової роботи є поглиблення теоретичних знань і набуття практичних навичок з предмету «Ціноутворення», можливості застосування набутих знань з методики ціноутворення, узагальнення цифрового матеріалу.

Основними завданнями розрахункової роботи є:

продемонструвати вміння підбирати, опрацьовувати матеріал, формувати підсумки проведеної роботи;

застосувати набуті знання з методики ціноутворення;

узагальнення цифрового матеріалу.

Методологічною основою розрахункової роботи є нормативні та інструктивні документи, зокрема Закони України «Про ціни і ціноутворення», «Про податок на додану вартість», «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та інша рекомендована література.

Принципи ціноутворення в умовах ринку

Ціно- і тарифотворення – це процес встановлення цін і тарифів, продуктом або результатом якого є ціна і тариф.

Суб'єктами ціно- і тарифотворення є юридичні і фізичні особи, яким надано право встановлення цін і тарифів. Отже, суб'єкти ціно- і тарифотворення одночасно є суб’єктами цін (тарифів) і ціно- і тарифотворення. Водночас фізичні особи, які не мають статусу підприємців, не можуть бути суб'єктами ціно- і тарифотворення, крім випадків реалізації сільськогосподарської продукції присадибними (подвірними) господарствами, членами садівничих і огородніх товариств.

Важливо відзначити, що ціно- і тарифотворення – це завжди плановий, прогнозний процес, спрямований у майбутнє (прийдешнє), хоч би тому, що деякі складові цін (тарифів), такі як операційний прибуток і ПДВ, закладені у них, витрачатимуться, відповідно, суб'єктами господарювання і державою у майбутньому. Та і власне витрати, передбачені у складі цін і тарифів на час їх формування, здебільшого істотно відрізняються від поточних (теперішніх) витрат, бо теж спрямовані у майбутнє,

Процес ціно- і тарифотворення у планово-директивній економіці був зосереджений у державних цінових центрах, через столиці союзних республік і завершувався на обласному рівні, від чого отримав назву централізованого ціно- і тарифотворення, і грунтувався на застосуванні витратної методології ціно- і тарифотворення, тому встановлені ціни і тарифи були нереальними.

У ринковій економіці (в Україні – теж) процес ціно- і тарифотворення децентралізований – здійснюється безпосередньо суб'єктами господарювання у сферах виробництва і обігу та за ринковою методологією. Тому в ринковій економіці нереальні ціни і тарифи виключені, в Україні – загалом близькі до реальних.

З ціною люди знайомі ще з дошкільного віку, купуючи за батьківські гроші товари за дитячими уподобаннями. Висока ціна означає, що товар дорогий і для його придбання потрібно багато грошей, і навпаки, товари з низькими цінами сприймаються як дешеві, для купівлі яких потрібно менше грошей. Такий дилетантський підхід не тільки у дітей, а і в дорослих до сприйняття ціни зумовив появу спрощеного, можна сказати, вульгарного визначення ціни як кількості грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець – купити його.

Ціна – складна і багатогранна суспільна категорія. Вона одночасно виступає у двох іпостасях: у наукових публікаціях, а іноді у навчальній літературі як абстрактна категорія, не прив'язана до конкретного місця і часу формування, сфери та галузі економіки, виду господарської діяльності, свого статусу тощо, та як конкретна категорія практичного ціноутворення, для якої притаманні всі вищезазначені та Інші незазначені ознаки.

Кожній економічній системі властива певна методологія ціноутворення як система загальних принципів, концептуальних засад, що слугують підставою для опрацювання конкретних методів ціноутворення і є спільними для всіх видів цін і кожної конкретної ціни даної економічної системи.

В економічній літературі радянської доби ринкове ціноутворення являло собою «білу пляму»: на ринок і ринкове ціноутворення було накладено табу, ринкове ціноутворення перебувало під «сімома замками». Такою плямою ринкове ціноутворення, правда, без табу залишалось в Україні у перших роках її незалежності. Ми не мали ні підручників з ціноутворення (їх не маємо і дотепер), ні монографій, ні посібників.

У перші роки незалежності джерелом інформації про ринкове ціноутворення служила перекладна література (російською мовою) з маркетингу фінансів, економіки та інших дисциплін, у якій ціноутворення подавалось у «розчиненому» вигляді серед інших економічних проблем. У країнах з ринковою економікою підручників з ціноутворення не було, нема їх і тепер.

Для розгляду методологічних засад ринкового ціноутворення найперше треба визначитися з тим, що собою являє ринок. Ринок – велике досягнення світової цивілізації, яке, завдячуючи системі вільних соціально-економічних відносин, спроможне усім суб'єктам господарювання забезпечити рентабельну роботу, а громадянам – високий життєвий стандарт. Ринок може функціонувати і успішно розвиватися за таких умов:

– суб'єкти економічних відносин мають вільно розпоряджатися своїм майном (капіталом), своїми доходами і плодами праці (фізичною і інтелектуальною власністю);

– суб'єкти економічних відносин вільно вибирають собі партнерів по бізнесу;

– у ринку панує вільна конкуренція;

– у ринку домінує вільне ціноутворення. Останню умову нормального функціонування ринку чомусь замовчують автори публікацій про ринок і апологети ринкових відносин.

Всі умови функціонування ринку перебувають між собою у певній гармонії. Жодна із них не є зайвою, але за відсутності хоч би однієї з них ринок не функціонуватиме.

Характерно, що жодна з наведених умов функціонування ринку не діяла у планово-директивній економіці.

Україна з перших же днів поновлення своєї державності самостійно і самочинно, хоч не дуже цілеспрямовано, готовила ґрунт під перехідну (до ринку) економіку, як певну реакцію на кризу і розвал планово-директивної економіки. У перехідній економіці постійно і невпинно нарощували силу всі умови функціонування ринкової економіки, зокрема ринкове (вільне) ціноутворення. Правда, це нерідко відбувалось із силовим форсуванням перехідних процесів, а також з їх таким же гальмуванням. В кінці 2005 року Україна отримала статус держави з ринковою економікою. Її ціноутворення уже давно стало вільним, ринковим.

Методологія ринкового ціноутворення полягає в тому, що ціна формується у ринковій економіці як справді об'єктивна суспільна категорія (у плановій економіці об'єктивність ціни визнавалась тільки на словах) під дією попиту і пропозиції і на противагу до планово-директивної економіки у практичному ціноутворенні, тобто на мікрорівні, уособлює не грошове вираження вартості, як витрату абстрактної праці на одиницю продукції, а грошове вираження мінової вартості цієї одиниці, яка виникає у процесі обміну продукції і формується не без участі багатьох суб'єктивних факторів, таких як мода, смаки, традиції, чутки серед споживачів тощо. Адже ринкова економіка, образно кажучи, повернута своїм обличчям до споживачів, покликана задовольняти різноманітні їх запити у товарах, роботах і послугах.

У теоретичному плані, тобто на макрорівні, допускаємо визначення ціни ринкової економіки як абстрактної категорії, що обслуговує суспільство в цілому. На мікрорівні ціна є категорією приземною, бо її завданням є служити конкретним суб'єктам цін і ціноутворення, а також через них – суспільству.

Формування конкретних цін і на конкретну продукцію за ринковою методологією у стислому вигляді можна виразити з допомогою такого виразу:

Ц=Вз+Вn+Н,

де Ц – ціна конкретного виробу;

Вз – планові витрати засобів виробництва на конкретний виріб;

Вn – планові витрати з оплати праці на конкретний виріб;

Н – планове нагромадження на конкретний виріб.

У ринковій економіці ціна конкретного товару визначається в процесі його обміну, одразу і без урахування її складових, тобто планових конкретних витрат засобів виробництва і витрат на оплату праці (Вз, і Вп), а також конкретних планових нагромаджень (Н). Процес формування конкретних цін переноситься із сфери виробництва у сферу обміну, тобто ближче до сфери споживання, де формується попит. Проте це не означає, що у ринковому ціноутворенні ігноруються суспільні витрати з виробництва і обігу всієї продукції, товарів, послуг суспільства. Адже вони є всією сукупністю конкретних витрат на конкретну продукцію, товари, послуги. Однак у практичному ринковому ціноутворенні вони не відіграють помітної ролі. У планово-директивному ціноутворенні їх роль була вирішальною, оскільки все це ціноутворення, в тому числі практичне, починалося зі спроб визначення суспільно необхідних витрат. Достовірної методики їх визначення не існувало ні тоді (за планово-директивної економіки), ні не існує тепер. А головне, що для практичного ціноутворення–це марна трата інтелектуального потенціалу. Від цього практичне ціноутворення не отримує ніякої користі.

Характерно, що у ринковому ціноутворенні ціни пропозиції, сформовані у сфері виробництва, не завжди збігаються з цінами попиту, сформованими переважно у сфері обігу. На час проектування випуску нових виробів надто складно детально визначити мінову вартість одиниці виробу (ціну попиту) у сфері виробництва, яка часто відмежована від сфери його споживання низкою посередницьких виробничо-збутових структур. Тому ціну политу у таких випадках можна лише прогнозувати. І чим віддаленіший момент вихід нового виробу на ринок, тим більша ймовірність втрати прогнозованою ціною попиту своєї реальності.

Суміщення цій пропозиції з цінами попиту можливе лише за умов урахування в них як умов виробництва продукції, так і умов збуту та споживання.

Оскільки у ринковій економіці конкретна ціна залежить від попиту і пропозиції, то побіжно розглянемо ці категорії.

Попит – це платоспроможне бажання покупця купити певний товар за ціною, яку він спроможний заплатити. На попит, своєю чергою, діє багато чинників різноманітного характеру, серед яких головний – економічний, що свідчить про наявність у покупця платіжних засобів, але не завжди. Попиту відповідає ціна попиту, яка збігається із максимальною сумою грошей, що спроможний заплатити покупець за куплений товар.

Пропозиція – це спроможність продавця товару продати його за мінімально можливою ціною. На пропозицію, у свою чергу, впливають внутрівиробничі та зовнішні чинники, серед яких пріоритетними є виробничі: витрати виробництва, наявність виробничих потужностей і стан та ефективність їх використання, ліквідація виробничого та управлінського характеру тощо.

У ринковому ціноутворенні пункт рівноваги попиту і пропозиції дуже динамічний і залежить від змінності попиту і пропозиції та чинників, що їх формують.

Крива попиту показує взаємозв'язок між кількістю товару, який буде проданий, і ціною його продажу. Чим вища ціна, тим менший буде обсяг продажів, і навпаки.

Крива пропозиції характеризує зв'язок між ціною і кількістю товару, яка може бути запропонована для продажу за певною ціною. Між ціною і пропозицією встановлена прямопропорційна залежність: чим вища ціна, тим більша буде його пропорція.

У теоретичному та у перспективному прогнозуванні залежність ціни попиту від доходів та інших факторів її формування прийнято визначати з допомогою коефіцієнтів еластичності, під якими розуміють коефіцієнти, що показують відносну зміну ціни у відсотках від доходу чи інших чинників на відсоток.

Високою еластичністю цінових очікувань вважається така еластичність, коли коефіцієнт вищий від одиниці, що означає очікування високого росту цін. У таких умовах підприємства – продавці товарів зацікавлені притримувати товар для його збуту, коли ціни виростуть, а підприємства-покупці – у негайному придбанні товару, поки ціни ще не змінились. Аналогічна ситуація з цінами на ринку нафтопродуктів простежувалась в Україні уже декілька останніх років поспіль у період весняно-осінніх робіт, хоч не завжди з видимих для цього економічних причин.

Ціна у ринковій економіці, будучи об'єктивною і самовизначальною категорією, не терпить ніякого адміністративного, тобто силового чи ручного, втручання у процеси ціноутворення. Якщо таке втручання (з боку державних органів) відбуватиметься, то ціна неодмінно буде множитись на один і той же товар в одному і тому ж місці його реалізації. Внаслідок цього виникне одна ціна, визнана «деюре», а решта цін – «дефакто». Такий стан повсюдно спостерігався у плановому ціноутворенні та на початкових етапах реформи цін в Україні. Він створював ідеальні умови для розквіту тіньової економіки. Такі явища періодично спостерігаємо в Україні і тепер, особливо в періоди кризи на ринку продовольства і нафтопродуктів, коли уряд і місцеві органи влади запроваджують адміністративні методи регулювання цін.

У планово-директивній економіці ціни формувалися на базі властиво осереднених суспільних витрат, тому відхилення індивідуальних витрат як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, від суспільних при незмінному попиті на товари стимулюють збільшення обсягу виробництва і продажів або, навпаки їх скорочення.

У ринковій економіці ціни пропозиції формуються на базі саме індивідуальних витрат, які на різних підприємствах сфери виробництва і обігу неоднакові. За незмінного попиту на одноіменні товари низькі витрати підприємств формують вищий операційний прибуток, у такий спосіб стимулюючи збільшення обсягів виробництва і продажів і, навпаки, вищі витрати стимулюють їхнє скорочення і торують таким підприємствам шлях до банкрутства і зникнення з ринку товарів і послуг.

У плановій економіці повсюдно застосовували витратну методологію ціноутворення. В Україні, де чинні три види цін, за статусом (державні, регульовані і вільні) мають практичне застосування дві методології ціноутворення – витратна і ринкова.

На початкових етапах перехідної економіки панівною була витратна методологія ціноутворення, за якою формувались залишки державних цін та регульовані ціни, які слугували немов би тимчасовим містком трансформування державних цін у вільні ціни. Вільні ціни, що прийшли на зміну регульованим цінам, уже стали формуватись за ринковою методологією. Отже, у міру лібералізації ціноутворення планово-директивне ціноутворення стало втрачати свої позиції, а ринкове, навпаки, свої позиції зміцнювало.

Нині ринкове ціноутворення, що формується на засадах ринкової методології, у національній економіці домінує. В Україні є всі підстави вважати, що національне ціноутворення повністю увійшло в ринок, доказом чого є надання Україні статусу держави з ринковою економікою.

Витратна методологія ціноутворення в Україні витіснена на узбіччя ціно- і тарифотворчих процесів і обмежено застосовується для встановлення:

– державних (фіксованих) цін (тарифів), якими охоплено менше ніж 1% всього обсягу ціно- і тарифотворення;

– регульованих цін (тарифів) на обмежений асортимент сільськогосподарської та промислової продукції, споживчих товарів та деяких послуг, обсягом приблизно до 10% всього ціно- і тарифотворення;

– закупівельних цін на продукцію рослинництва нового врожаю, як цій пропозиції, до часу виходу продукції на ринок, де формуватиметься нова реальна ціна – ціна попиту;

– тимчасових цін пропозиції на нову продукцію промислового виробництва до часу встановлення на неї реальних цін попиту;

– гуртових цін на продукцію індивідуального і дрібносерійного виробництва та кошторисних цін на продукцію індивідуального будівництва, в процесі якого ціни пропозиції збігаються з цінами попиту, оскільки їх рівень заздалегідь узгоджується між виробниками (будівельниками) і замовниками продукції ще до початку виробництва чи будівництва тощо.

Ціноутворення як процес формування цін відбувається за певними принципами.

Принцип ціноутворення – це основні положення з формування цін. У ринковому ціноутворенні до основних принципів ціноутворення належать принципи:

– наукового обґрунтування цін;

– системного підходу;

– цільового спрямування цін;

– безперервного ціноутворення;

– моніторингу цін.

Суть наукового обґрунтування ціни полягає в тому, що при визначенні ціни на виріб або послугу необхідно використовувати діючі в суспільстві закони розвитку економіки та особливості їх дії залежно від часу, а також зовнішніх і внутрішніх чинників. Встановленню ціни має передувати глибокий науковий аналіз кон'юнктури ринку та всіх його чинників, чинного законодавства, технології виробництва товару та можливостей її зміни, прогнозу зміни рівня цін на сировину, матеріали, напівфабрикати та комплектуючі. Застосування цього принципу передбачає наявність достатньої інформаційної бази, передусім стосовно економічної ситуації, а також зовнішнього та внутрішнього середовища.

Принцип системного підходу передбачає контроль ціноутворенням з боку державних органів. В умовах ринкової економіки контроль здійснюється насамперед щодо товарів і послуг, які мають соціально-економічне значення для населення й регулюються державою (наприклад, ціни на газ, нафту, окремі види сировини, електроенергію, комунальні послуги тощо).

Реалізація принципу цільового спрямування цін передбачає визначення економічних і соціальних проблем, які необхідно розв'язати. Держава загалом окреслює напрямки розвитку й встановлює ціну, яка стимулювала б розвиток підприємств або галузей, що виробляють лев-ний товар. Передусім це стосується виробництва нової продукції з використанням новітніх технологій, що вкрай потрібні державі на певному етапі. Однак потрібно враховувати, що цільова спрямованість цін змінюється на кожному етапі розвитку економіки.

Згідно із принципом безперервного ціноутворення передбачається, що ціна на виріб має визначатися протягом усього періоду його виробництва. Це означає, що на кожному етапі руху товару встановлюється певна ціна. З переходом до подальшого етапу постійно вносяться зміни й доповнення з урахуванням особливостей виробництва товару, і в кінцевій ціні це має бути враховано. Крім того, цей принцип передбачає можливість виробництва нових виробів, зняття застарілих, удосконалення технологій.

Принципи планово-директивного ціноутворення мали ідеологічний зміст. Це партійність, демократичний централізм, згідно з якими все ціноутворення в країні мало обов'язково дотримуватись ідеологічних настанов партії комуністів та фактично бути повністю централізованим.

Система цін як будь-яка система створюється, будується за певними принципами, відмінними від принципів ціноутворення, хоч з ними тісно пов'язана.

Принципи побудови системи цін розкривають механізм функціонування самої системи. Система цін нерозривно пов'язана з рухом валового внутрішнього продукту (ВВП). Ціни є його носієм.

Система цін побудована за такими принципами:

– ланковості;

– нарахування або вирахування витрат кожної сфери товарного обміну.

Принцип ланковості єдиний для кожної економічної системи і полягає а тому, що вся система цін пов'язана міцними економічними ланцюгами між підприємствами різних сфер товарного обміну (виробництва і обігу), кожне кільце яких являє собою конкретне підприємство ланки (сфери товарного обміну), зі своїми конкретними цінами, без яких не може відбутися товарний обмін.

ВВП у своєму русі проходить початкові ланки (сфери товарного обміну), де він зароджується (сільське господарство і добувні галузі промисловості), проміжні (для різних видів продукції кількість їх неоднакова) і кінцеву (для споживчих товарів – роздрібна торгівля і громадське (масове) харчування, для засобів виробництва – в основному виробничі галузі економіки), де ВВП обриває свій рух і переходить у сферу особистого споживання (у частині споживчих товарів) та виробничого (у частині засобів виробництва).

Другий принцип побудови і функціонування системи цін має докорінні, відмінності у різних економічних системах. У планово-дирекгивній економіці відповідно до панівної методології ціноутворення полягало у тому, що до ціни попередньої ланки (сфери товарного обміну) за ходом ВВП нараховувались витрати наступної ланки і в такий спосіб формувалась ціна для підприємств кожної ланки.

Витратна методологія стимулювала включення у ціну завищених витрат, реальних і надуманих, що робило ціноутворення безвідповідальною практикою державних органів і підприємств всіх сфер товарного обміну. Все це зумовлювало непомірно високу ціну кінцевого продукту, значна частина вартості якого (у 1990 році – 112,7 млрд. руб.) дотувалась впродовж трьох десятиліть з державного бюджету. Але цей колись потужний стабілізатор системи цін нарешті не витримав непосильного цінового пресу і держава, а разом з нею і планово-директивна система цін, зазнала фінансового краху.

Витратна природа планової системи цін призвела до безмірної марнотратності матеріальних, трудових і фінансових ресурсів і духовної деградації радянського суспільства.

Можна згадати злочинне ставлення споживачів до хліба, хлібопродуктів та багатьох інших продовольчих і непродовольчих товарів, стимульоване державою встановленням надто низьких цін, а на деякі – просто символічних (сіль, сірники, свічки, світильний газ, бензин тощо).

У ринковій економіці, де кінцева (роздрібна) ціна ВВП встановлюється за ринковою методологією, система цін побудована на принципово інших засадах, якщо не протилежних до планово-директивної системи.

Першою за часом формування і вирішальною для нормального функціонування всієї системи цін ринкової економіки є роздрібна ціна. Починаючи від цієї ціни, підприємства кожної ланки (сфери) товарного обміну вираховують свою частину витрат, тобто витрати та операційний прибуток і ПДВ, починаючи від роздрібної торгівлі через проміжні ланки товарного обміну аж до сільського господарства або базових галузей промисловості, де зароджується і звідки починає свій рух ВВП. У такий спосіб визначаються ціни для всіх проміжних ланок (сфер) товарного обміну і початкової ланки (сфери), де зароджується ВВП.

В економіці України співіснують три види цін за статусом: вільні, регульовані і державні. Державні та регульовані ціни встановлюють за планово-директивною, тобто витратною методологією, вільні – за ринковою. Тому сучасна система цін в Україні побудована за змішаними принципами, у якій поєднано засади планово-директивної і ринкової системи цін.

Оскільки на завершальному етапі реформи цін в Україні в системі цін домінують вільні ціни і незначне місце відведено державним і регульованим цінам, то вітчизняна система цін побудована з перевагою ринкових принципів побудови і функціонування. На засадах планово-директивної економіки залишились тільки державні та регульовані ціни.

Практична частина

Підприємство «Керол» планує виробляти в IV кварталі 2008 року вироби А, Б (цех №1 – основне виробництво), В, Г (цех №2 – основне виробництво).

Вихідні дані:

1) Плановий рівень рентабельності – 25%.

2) Планові обсяги виробництва виробів у місяць:

Виріб А – 80 шт.

Виріб Б – 70 шт.

Виріб В – 55 шт.

Виріб Г – 20 шт.

3) Основні планові витрати сировини і матеріалів в розрахунку на 1 виріб наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Основні планові витрати сировини і матеріалів в розрахунку на 1 виріб

Назва матеріалу	Одиниці виміру	Ціна		Кількість	Планові витрати
Виріб А
ДСП ламінована	м2	50,0		4,2	210,00
ДВП 2750*1830	м2	24,0		6,1	146,40
Поролон меблевий	кг	20,0		9,0	180,00
Шкіра оббивна	м2	3,8		5,9	22,42
Тканина обробна	м2	19,0		5,5	104,50
Нитки, 200 м	моток	24,0		2,0	48,00
Клей БТ-99	кг	12,0		0,02	0,24
Лак, 88 СА	кг	16,0		0,7	11,20
Всього по виробу А	-	-		-	722,76
Виріб Б
Брус дубовий, 10 мм	м3	720		0,04	28,80
Дошка обрізна, дубова	м2	33		0,4	13,20
Дуб-кругляк, d =50	м3	580		0,06	34,80
Налічник дубовий	п. метр	8		0,2	1,60
Штапік дверний	п. метр	3		0,09	0,27
Скло візерункове	м2	45		1,4	63,00
Шліф шкурка	п. метр	25		0,2	5,00
Клей DEN BRAVEN	кг	10		0,08	0,80
Лак БТ-99	кг	21		1,2	25,20
Всього по виробу Б	-	-		-	172,67
Виріб В
Труба стальна, d = 10	т	140		0,01	1,40
Проволка стальна	кг	6,4		5,2	33,28
Круг відрізний	шт.	9		2	18,00
Круг шліфувальний	шт.	8		1	8,00
Полоса стальна	кг	1,75		10,5	18,38
Сітка РАБІЦА	м2	6,6	1,9		12,54
Балон кисневий	шт.	16,8	1		16,80
Електроди АНО-4	кг	15	1,3		19,50
Фарба Суперлекс	кг	17	3,2		54,40
Оліфа Оксоль	кг	11	2,1		23,10
Всього по виробу В	-	-	-		205,40
Виріб Г
Лист броньований	т	980	0,05		49,00
Дріт зварювальний	кг	11	3,5		38,50
Кутний стальний	кг	3,56	5,5		19,58
Круг відрізний	шт.	8,9	2		17,80
Електроди АНО-6	кг	14,5	2,5		36,25
Балон кисневий	шт.	172	1		172,00
Круг шліфувальний	шт.	7,8	2		15,60
Фарба цинкова	кг	8,1	2,5		20,25
Всього по виробу Г	-	-	-		368,98

Показник планові витрати сировини і матеріалів в розрахунку на один виріб А розраховувався наступним чином:

А=50*4,2+24*6,1+20*9+3,8*5,9+19*5,5+24*2+12*0,02+16*0,7=722,76 грн. Аналогічно розраховуються показники для виробів Б, В, Г.

4) Основні планові витрати покупних комплектуючих виробів та напівфабрикатів наведені в таблиці 2.

Таблиця 2. Основні планові витрати покупних комплектуючих виробів та напівфабрикатів в розрахунку на 1 виріб

Назва матеріалу	Одиниці виміру		Ціна	Кількість			Планові витрати
Виріб А
Решети – саморізи	кг		21	0,22			4,62
Цвяхи меблеві	кг		5,4	0,28			1,51
Болти меблеві, 8 мм	кг		4,7	0,75			3,53
Гайки, 8 мм	кг		3,2	0,5			1,60
Замки диванні	шт.		12	2			24,00
Всього по виробу А	-		-	-			35,26
Виріб Б
Замки врізні	шт.		45	1			45,00
Шпінгалети	шт.		5	4			20,00
Петлі дверні	шт.		2,1	4			8,40
Цвяхи меблеві	кг		5,2	0,5			2,60
Ручки дверні	шт.		12	2			24,00
Всього по виробу Б	-		-	-			100,00
Виріб В
Засуви воротні	шт.		6,9	2			13,80
Замок навісний	шт.	17			2	34,00
Петлі завісні	шт.	7			4	28,00
Петлі армовані	кг	25			0,6	15,00
Всього по виробу В	-	-			-	90,80
Виріб Г
Засуви закривні	шт.	16			2	32,00
Замок шліфовий	шт.	21			1	21,00
Ручка для сейфу	шт.	19			2	38,00
Завіси	шт.	12			2	24,00
Всього по виробу Г	-	-			-	115,00

Показник планові витрати покупних комплектуючих виробів та напівфабрикатів в розрахунку на один виріб А розраховувався наступним чином:

Виріб А=21*0,22+5,4*0,28+4,7*0,75+3,2*0,5+12*2=35,26 грн.

Аналогічно розраховуємо по виробах Б, В, Г.

5) Основна заробітна плата виробничих робітників в розрахунку на 1 виріб наведена в таблиці 3.

Годинна тарифна ставка = мінімальна заробітна плата

середня тривалість роб. міс.

Тарифні коефіцієнти по розрядах складають:

1 розряд – 1,0;

2 розряд – 1,187;

3 розряд – 1,385;

4 розряд – 1,577;

5 розряд – 1,813;

6 розряд – 2,073.

Годинна тарифна ставка 1 розряду = 3,4375*1,0=3,4375;

Годинна тарифна ставка 2 розряду = 3,4375*1,187=4,0803;

Годинна тарифна ставка 3 розряду = 3,4375*1,385=4,7609;

Годинна тарифна ставка 4 розряду = 3,4375*1,577=5,4209;

Годинна тарифна ставка 5 розряду = 3,4375*1,813=6,2322;

Годинна тарифна ставка 6 розряду = 3,4375*2,073=7,1259.

Таблиця 3. Основна заробітна плата в розрахунку на один виріб

Види робіт	Розряд	Час на виготовлення, год.	Сума заробітної плати, грн.
Виріб А
заготівельні	ІІ	6,0	4,0803*6,0=24,48
збиральні	ІV	10,0	5,4209*10,0=54,21
фрезерні	V	1,5	9,35
малярні	ІІІ	0,5	2,38
столярні	ІV	2,0	10,84
Всього по виробу А	-	-	101,26
Виріб Б
заготівельні	ІІ	6,0	24,48
збиральні	ІV	2,0	10,84
фрезерні	V	8,0	49,86
малярні	ІІІ	0,5	2,38
столярні	ІV	3,0	16,26
Всього по виробу Б	-	-	103,82
Виріб В
заготівельні	ІІ	1,0	4,08
збиральні	ІV	2,0	10,84
слюсарні	ІV	10,0	54,21
зварювальні	ІV	12,0	65,05
столярні	ІV	1,0	5,42
Всього по виробу В	-	-	139,60
Виріб Г
заготівельні	ІІ	0,5	2,04
збиральні	ІV	3,0	16,26
слюсарні	ІV	4,0	21,68
зварювальні	ІV	12,0	65,05
столярні	ІV	1,0	5,42
Всього по виробу В	-	-	110,46

6) Додаткова заробітна плата виробничих робітників складає 10% від суми основної заробітної плати:

для виробу А – 101,26*10%=10,13 грн.;

для виробу Б – 103,82*10%=10,38 грн.;

для виробу В – 139,60*10%=13,96 грн.;

для виробу Г – 110,46*10%=11,05 грн.

7) Розрахунок відрахувань від основної та додаткової заробітної плати для кожного виробу окремо наведені в таблиці 4.

Таблиця 4. Відрахування

Показник	Вироби
	А	Б	В	Г
Основна заробітна плата	101,26	103,82	139,60	110,46
Додаткова заробітна плата	10,13	10,38	13,96	11,05
Заробітна плата, всього	111,39	114,21	153,56	121,50
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування	36,98	37,92	50,98	40,34
Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності	1,67	1,71	2,30	1,82
Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття	1,45	1,48	2,00	1,58
Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (1,08%)	1,20	1,23	1,66	1,31

8) Загальновиробничі витрати для цеху 1, 2 підприємства наведені у додатку 1.

Потрібно зауважити, що:

– у другому місяці передбачається зростання заробітної плати на 10%;

– у третьому місяці прогнозується зростання тарифів на комунальні послуги на 20%.

9) Адміністративні витрати підприємства наведені в додатку 2.

Потрібно зауважити, що:

– в другому місяці кварталу буде проводитись аудиторська перевірка, плата за ці послуги буде становитиме 4000 грн.;

– в третьому місяці кварталу очікується збільшення заробітної плати на 20%.

10) Витрати на збут підприємства наведені в додатку 3.

Потрібно зауважити, що:

– у другому місяці передбачається зростання заробітної плати на 10%.

11) База розподілу загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут – основна заробітна плата виробничих робітників.

Коефіцієнт розподілу

=

ЗВВА=1,41053*101,26=142,83 грн.

ЗВВБ=1,41053*103,82=146,45 грн.

Коефіцієнт розподілу

=

ЗВВВ=2,39127*139,60=333,83 грн.

ЗВВГ=2,39127*110,46=264,14 грн.

Коефіцієнт розподілу

=

=

Адмін. витрати виробу А=2,70601*101,26=274,02 грн.

Адмін. витрати виробу Б=2,70601*103,82=280,95 грн.

Адмін. витрати виробу В=2,70601*139,60=377,77 грн.

Адмін. витрати виробу Г=2,70601*110,46=298,90 грн.

Коефіцієнт розподілу

=

=

Витрати на збут виробу А=0,88920*101,26=90,04 грн.

Витрати на збут виробу Б=0,88920*103,82=92,32 грн.

Витрати на збут виробу В=0,88920*139,60=124,14 грн.

Витрати на збут виробу Г=0,88920*110,46=98,22 грн.

Необхідно розрахувати відпускну оптову ціну виробів А, Б, В, Г у вигляді калькуляції ціни кожного виробу окремо.

Розрахунок відпускної оптової ціни виробу А представимо у таблиці 5, виробу Б – у таблиці 6, виробу В-у таблиці 7, виробу Г – у таблиці 8.

Таблиця 5. Розрахунок відпускної оптової ціни виробу А

Показники	Сума, грн.
1. Сировина і матеріали	722,76
2. Покупні вироби і напівфабрикати	35,26
3. Основна заробітна плата	101,26
4. Додаткова заробітна плата	10,13
5. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування	36,98
6. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності	1,67
7. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття	1,45
8. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності	1,20
9. Загальновиробничі витрати	142,83
10. Виробнича собівартість (п. 1+ … +п. 9)	1053,54
11. Адміністративні витрати	274,02
12. Витрати на збут	90,04
13. Загальні витрати (п. 10+ п. 11+ п. 12)	1417,60
14. Прибуток (п. 13*Рент.)/100%	354,40
15. Оптова ціна п. 13+ п. 14	1772,00
16. ПДВ (п. 15*20%)	354,40
17. Відпускна оптова ціна п. 15 + п. 16	2126,40

Таблиця 6. Розрахунок відпускної оптової ціни виробу Б

Показники	Сума, грн.
1. Сировина і матеріали	172,67
2. Покупні вироби і напівфабрикати	100,00
3. Основна заробітна плата	103,82
4. Додаткова заробітна плата	10,38
5. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування	37,92
6. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності	1,71
7. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття	1,48
8. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності	1,23
9. Загальновиробничі витрати	146,45
10. Виробнича собівартість	575,67
11. Адміністративні витрати	280,95
12. Витрати на збут	92,32
13. Загальні витрати	948,94
14. Прибуток	237,24
15. Оптова ціна	1186,18
16. ПДВ	237,24
17. Відпускна оптова ціна	1423,42

Таблиця 7. Розрахунок відпускної оптової ціни виробу В

Показники	Сума, грн.
1. Сировина і матеріали	205,4
2. Покупні вироби і напівфабрикати	90,8
3. Основна заробітна плата	139,60
4. Додаткова заробітна плата	13,96
5. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування	50,98
6. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності	2,30
7. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття	2,00
8. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності	1,66
9. Загальновиробничі витрати	333,83
10. Виробнича собівартість	840,53
11. Адміністративні витрати	377,77
12. Витрати на збут	124,14
13. Загальні витрати	1342,44
14. Прибуток	335,61
15. Оптова ціна	1678,05
16. ПДВ	335,61
17. Відпускна оптова ціна	2013,66

Таблиця 8. Розрахунок відпускної оптової ціни виробу Г

Показники	Сума, грн.
1. Сировина і матеріали	368,98
2. Покупні вироби і напівфабрикати	115,00
3. Основна заробітна плата	110,46
4. Додаткова заробітна плата	11,05
5. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування	40,34
6. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності	1,82
7. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття	1,58
8. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності	1,31
9. Загальновиробничі витрати	264,14
10. Виробнича собівартість	914,68
11. Адміністративні витрати	298,90
12. Витрати на збут	98,22
13. Загальні витрати	1311,80
14. Прибуток	327,95
15. Оптова ціна	1639,75
16. ПДВ	327,95
17. Відпускна оптова ціна	1967,70

Дані наведені в таблицях 5–8 беремо з вище наведених таблиць, а саме:

Сировина і матеріали – таблиця 1.

Покупні вироби і напівфабрикати – таблиця 2.

Основна заробітна плата – таблиця 3.

Додаткова заробітна плата – пункт 6.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування – таблиця 4.

Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності – таблиця 4.

Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття – таблиця 4.

Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності – таблиця 4.

Загальновиробничі витрати – пункт 11.

Адміністративні витрати – пункт 11.

Витрати на збут – пункт 11.

Висновки

На основі виконаної роботи можна зробити наступні висновки:

1. Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків.

2. Процес встановлення і розробки ціни називається ціноутворенням.

3. Ціноутворення як процес формування цін відбувається за певними принципами. Принцип ціноутворення – це основні положення з формування цін.

4. У ринковому ціноутворенні до основних принципів ціноутворення належать принципи:

– наукового обґрунтування цін;

– системного підходу;

– цільового спрямування цін;

– безперервного ціноутворення;

– моніторингу цін.

5. Принцип наукового обґрунтування ціни полягає в тому, що при визначенні ціни на виріб або послугу необхідно використовувати діючі в суспільстві закони розвитку економіки та особливості їх дії залежно від часу, а також зовнішніх і внутрішніх чинників.

6. Принцип системного підходу передбачає контроль ціноутворенням з боку державних органів. В умовах ринкової економіки контроль здійснюється насамперед щодо товарів і послуг, які мають соціально-економічне значення для населення й регулюються державою.

7. Реалізація принципу цільового спрямування цін передбачає визначення економічних і соціальних проблем, які необхідно розв'язати. Передусім це стосується виробництва нової продукції з використанням новітніх технологій, що вкрай потрібні державі на певному етапі.

8. Згідно із принципом безперервного ціноутворення передбачається, що ціна на виріб має визначатися протягом усього періоду його виробництва. Це означає, що на кожному етапі руху товару встановлюється певна ціна.

9. Принцип моніторингу цін передбачає постійне спостереження за цінами, їх зміною.

10. У практичній частині потрібно було розрахувати відпускну оптову ціну виробів А, Б, В, Г у вигляді калькуляції ціни кожного виробу окремо.

В результаті розрахунків відпускна оптова ціна становить:

Виріб А – 2126,40 грн.

Виріб Б – 1423,42 грн.

Виріб В – 2013,66 грн.

Виріб Г – 1967,70 грн.

11. У процесі виконання розрахункової роботи було вирішено наступні завдання: продемонструвати вміння підбирати, опрацьовувати матеріал, формувати підсумки проведеної роботи; застосувати набуті знання з методики ціноутворення; узагальнення цифрового матеріалу.

Список використаної літератури

1. Про ціни і ціноутворення. Закон України від 3.12.1990 р. №508–12 (кодифікований)

2. Верхоглядова Н.І., Ільїна С.Б., Іванніекова Н.А., Слабка Я.Я, Лисенко Ю.В. Основи ціноутворення: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2007.

3. Колесников О.В. Ціноутворення: Навч. посібник – К.: Центр учбової л-ри, 2007.

4. Корнєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 257 с.

5. Литвнненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001. – 152 с.

6. Пінішко В.С. Ціни і ціноутворення. Навчальний посібник. – Львів: «Інтелект-Захід», 2006. – 488 с.

7. Тормоса Ю.Г. Ціни та цінова політика: Навч. – метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2006.

8. Ушакова Н.Г., Савицька Н.Л. Міжнародне ціноутворення: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004.

9. Шкварчук Л.О. Ціни і ціноутворення: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004.