Зміст

1. Поняття "економіка": історія, розвиток у давньому світі

2. Хто ввів поняття терміну "Політична економія"?

3. "Економікс"- (продовжити визначення)

4. Структура предмету економічної теорії

5. Функції економічної теорії (перелічити, дати коротке визначення)

6. Підходи до методології вивчення економічної теорії

7. Методи діалектично-матеріалістичного підходу

8. Яку роль у творенні економічних категорій відіграє метод наукової абстракції

9. Економічний експеримент - це (продовжити визначення)

10. Економічна модель, величини, що задіяні в її побудові

11. Сутність економічного блага

12. Економічні і неекономічні блага

13. Блага індивідуальні і колективні

14. Потреби та їх класифікація

15. Корисність благ

16. Дати характеристику ресурсів, що використовуються для виробництва благ

17. Обмеженість ресурсів. Відносна і абсолютна обмеженість

18. Марксистська концепція класифікації факторів виробництва

19. Неокласична (маржиналістська) концепція факторів виробництва

20. Сутність виробничої функції

21. Альтернативна цінність блага

22. Характеристика кривої виробничих можливостей

23. Вартість вибору індивіда, суспільства

24. Сутність економічних законів. Назвати їх

25. Економічні закони загальні, специфічні

26. У чому проявляється закон зростаючих потреб

27. У чому проявляється закон економії часу?

28. У чому проявляється закон зростаючою продуктивності праці?

29. У чому сутність поняття "категорія" і які категорії породила ринкова економіка?

30. Економічна ситуація, економічна доктрина, економічна програма

31. Які види багатства у суспільстві виділяв Аристотель?

32. В чому бачили джерело багатства середньовічні мислителі ?

33. Сутність меркантилізму та його основні ідеї

34. Прибічники меркантилізму в Росії і Україні

35. Фізіократи та їх ідеї. Хто в Україні був прибічником фізіократії?

36. Чому А. Сміта вважають основоположником економічної науки?

37. В чому бачили джерело багатства суспільства класики А.Сміт, Д. Рікардо

38. Марксистський напрямок в економічній теорії. В чому заслуга Маркса?

39. Які постулати економічного аналізу були закладені неокласичною школою?

40. Чому видатні економісти XX століття вважають Дж.М.Кейнса вченим, що зробив "революцію у політичній економії""?

41. Чому сучасна економічна наука досить грунтовно розвиває інституціальний напрямок?

42. Дати визначення економічної системи. Що є підґрунтям для визначення систем?

43. Охарактеризувати традиційну економіку. Навести приклади її існування у сучасному світі

44. Формаційний підхід до визначення систем

45. Планова економіка (охарактеризувати командно-адміністративну)

46. Ринкова економіка

47. Змішана економіка

48. Охарактеризувати ліберальну модель ринкової економіки (на прикладі США)

49. Соціально-орієнтована ринкова економіка

50. Китайський шлях розвитку

51. Японська модель ринкової економіки

52. Шведська модель

53. Економічний зміст власності

54. Юридичний зміст власності

55. Власність і привласнення

56. Закони власності І привласнення

57. Право володіння, користування, розпорядження

58. Сутність приватної власності.

59. Сутність суспільної власності

60. Роздержавлення - шлях до якого типу економіки

61. Приватизація і реприватизація власності

62. Націоналізація, денаціоналізація власності

63. Найновіші тенденції у правах власності у сучасних найбільш розвинених країнах

64. Що сприяє розвитку тіньової економіки?

65. Суспільний продукт і стадії його руху

66. Форми суспільного виробництва

67. Чому при ринку вільної конкуренції виробництво стало носити суспільний характер

68. Чи було присутнє товарне виробництво при командно-адміністративній системі

69. Поняття "товарне виробництво" і "ринкова економіка" тотожні?

70. Сутність, функції закону вартості

71. Товар і його властивості

72. Охарактеризувати дві (на вибір) теорії вартості товару

73. Гроші: сутність, історія

74. Металістична теорія грошей.

75. Номіналістична теорія грошей

76. Кількісна теорія грошей

77. Закони грошового обігу

78. Золотий стандарт і його еволюція

79. Повноцінні гроші

80. Неповноцінні гроші

81. Функції грошей

82. Сутність інфляції

83. Повзуча, галопуюча Інфляція

84. Гіперінфляція. Навести конкретні приклади з економічного життя країн

85. Наслідки інфляції

86. Методи боротьби з інфляцією

87. Доходи у ринковій економіці. Заробітна плата: номінальна, реальна

88. Доходи від акціонерної власності. Акція, курс акції

89. Поняття економічної ренти. Земельна рента. Ціна землі

90. Капітал: сутність

91. Основний, обернений капітал

92. Постійний і змінний капітал

93. Основні фонди та їх зношуваність

94. Амортизація. Методи амортизації

95. Рух підприємницького капіталу (пояснити формулу)

96. Ким привласнюється додана вартість

97. Доход І прибуток підприємця

98. Норма прибутку. Формулу пояснити

99. Ринок: визначення, елементи

100. Види ринків

101. Спотовий, строковий ринки

102. Ринок досконалої конкуренції

103. Монополістична конкуренція

104. Олігополія

105. Монополія, форми монопольних об'єднань

106. Антимонопольне законодавство

107. Попит. Закон попиту. Детермінанти попиту

108. Пропозиція. Закон пропозиції. Детермінанти пропозиції

109. Ринкова рівновага

110. Еластичність попиту

111. Еластичність пропозиції

112. Переваги та недоліки ринкової економіки

113. Ринкова інфраструктура і її функції

114. Біржа: визначення, види

115. Основні біржові операції

116. Фондова біржа

117. Товарна біржа

118. Банки: визначення, види

119. Активні банківські операції

120. Пасивні банківські операції

Поняття "економіка": історія, розвиток у давньому світі

Эконо́мика (от греч. йikos — дом и nomos — закон, буквально — правила ведения хозяйства) — хозяйственная деятельность(производство, распределение, обмен и потребление товаров).

Хто ввів поняття терміну "Політична економія"?

Політи́чна еконо́мія — наука, сферою інтересів якої є суспільно-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різних щаблях розвитку людського суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживанняматеріальних благ.Вивчає всю систему економічних відносин, їх єдність і взавємодіі з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства.Вона показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги й обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людини. Ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн.

"Економікс"- (продовжити визначення)

Экономикс - раздел экономической теории, который концентрируется на изучении экономики рыночных отношений. В английском языке термин был введён Альфредом Маршаллом[1]. Экономическая теория — дисциплина экономической науки. Представляет собой теоретическое и философское основание экономической науки. Состоит из множества школ и направлений. Основная задача экономической теории — дать объяснения происходящих событий в экономической жизни с помощью моделей действительности, отразить в себе реальную экономику.

Структура предмету економічної теорії

Економічні категорії і закони утворюють складну субординовану систему. Одні категорії відбивають поверхневі явища, інші — більш глибинні процеси, треті виступають синтезом сутності і форм прояву тощо. Можна виявити вихідну категорію, з якої починається розгортання системи, основний закон, який відображає сутність системи і спрямованість її руху і т. ін. Пізнати економічну дійсність — означає теоретично її відтворити за допомогою системи економічних категорій і законів.

Функції економічної теорії (перелічити, дати коротке визначення)

Теоретико-пізнавальна(розкриває зміст економічної теорії), прогностична, методологічна(використання економічних знань для здійснення досліджень у галузі соціології), практична(обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для вирішення господарських завдань).

Підходи до методології вивчення економічної теорії

Позитивная экономическая теория изучает реальное состояние хозяйства и то, как это состояние может изменяться в результате тех или иных событий. Нормативная теория любое событие может оценивать (говорить, хорошо это или плохо) с точки зрения соответствия этому "идеальному" состоянию. Прикладная экономика Экономическая теория изучает хозяйство как бы со стороны. Прикладная экономика фирмы — совокупность дисциплин, определяющих действия различных управляющих любой фирмы.

Методи діалектично-матеріалістичного підходу

Своими словами: диалектически материальный подход заключается в том, что экономическая модель строиться в зависимости от специфики социальной жизни.

Яку роль у творенні економічних категорій відіграє метод наукової абстракції

Наукова абстракція як метод поглибленого пізнання дійсності ґрунтується на звільненні інформаційного матеріалу від випадкового, неістотного і виокремленні в ньому сталого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоретичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони. Наукова абстракція дає можливість глибше зрозуміти дійсність, виокремити в досліджуваному явищі найголовніше, істотніше, позбутися другорядних обставин, що ускладнюють розуміння досліджуваного явища.

Економічний експеримент - це (продовжити визначення)

Експеримент - форма пізнання об'єктивної дійсності, один з основних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

Економічна модель, величини, що задіяні в її побудові

Модель — це спеціально створений об'єкт, на якому відтворюються певні характеристики досліджуваного явища, а моделювання — це конкретне відтворення цих характеристик, що дає змогу вивчати можливу поведінку явища без проведення експериментів над ним. Величини: ВВП, споживання, інвестиції, зайнятість, процентну ставку, кількість грошей тощо.

Сутність економічного блага

Економічне благо. Благо, що обмежене стосовно величини, яку потребують. Тому воно має розподілятися, звичайно, через призначення цін.

Економічні і неекономічні блага

Блага - средства, с помощью которых удовлетворяются потребности имеются в распоряжении общества в неограниченном количестве (воздух) – неэономические в ограниченном количестве – єкономические

Блага індивідуальні і колективні

Общественные блага — блага, обладающие следующими признаками:

признак неисключения — практически невозможно исключить человека из круга потребителей данного блага

признак неконкурентности в потреблении — потребление блага одним человеком не уменьшает возможностей потребления его другим

признак неделимости — благо нельзя разложить на отдельные единицы

Это определение хорошо иллюстрируется следующими примерами:

маяк, направляющий моряков ночью светит всем, до кого доходит его свет.

обеспеченная внутренняя и внешняя безопасность государства доступна всем, кто находится на его территории.

К общественным благам относятся: оборона, бесплатное образование, общедоступное посещение парков, музеев и т.п.

Потреби та їх класифікація

Потребность - это нужда личности или общества в чем-либо необходимом для поддержания жизнедеятельности или развития.

В наиболее общем виде потребности разделяют на материальные, духовные и социальные.

На первом плане всегда стоит удовлетворение материальных по-требностей - в пище, одежде, жилье и пр. Материальные товарами, так и услугами (ремонт автомо-биля, консультация юриста.). Духовные потребности удовлетворяются в занятиях наукой, искус-ством, в получении образования. По мере развития общества растут возможности расширения и удовлетворения социальных потребностей, таких, которые связаны с участием в коллективной деятельности.

Классификация А. Маслоу

1) физиологические (еда, питье и т. д.);

2) в безопасности (защита от боли, страха и т. д.);

3) в социальных связях (любовь, участие в группах по интересам);

4) самоуважение (достижение цели, признания);

5) в самоактуализации (реализация способностей и т. д.).

Согласно А. Маслоу, первые две группы потребностей относятся к низшему порядку, две последние - к высшему. До тех пор пока не удовлетворены потребности низшего порядка, не действуют потребности высшего порядка.

Корисність благ

Полезность блага или товара есть способность его удовлетворять какой-нибудь человеческой потребности.

Полезность блага тем выше, чем большему числу потребителей оно служит, чем настоятельнее и распространённее эти потребности и чем лучше и полнее оно их удовлетворяет.

Дати характеристику ресурсів, що використовуються для виробництва благ

Ресурсы или факторы -совокупность различных элементов производства, которые могут быть использованы в процессе создания благ и услуг.

Труд как фактор производства представлен физической или интеллектуальной деятельностью, направленной на изготовление благ и предоставления услуг

Земля рассматривается как естественный фактор. Она не является результатом человеческой деятельности.

Капитал Это разнообразные орудия работы, инструменты, механизмы, помещения, средства связи, пути соединения и др

Предпринимательские способности - особый вид человеческого капитала представленного деятельностью по координации и комбинированию всех других факторов производства с целью создания благ и услуг.

Обмеженість ресурсів. Відносна і абсолютна обмеженість

Под абсолютной понимают недостаточность производственных ресурсов для одновременного удовлетворения всех потребностей членов общества. Но, если сузить круг потребностей, то в таком случае абсолютная ограниченность ресурсов становится относительной потому, что для ограниченных потребностей ресурсы относительно безграничные.

Абсолютная ограниченность преимущественно характерна для естественных и трудовых ресурсов, относительная - для материальных, финансовых, информационных ресурсов.

Марксистська концепція класифікації факторів виробництва

Марксистская теория в качестве факторов производства выделяет три компонента: рабочую силу человека, предметы труда и средства труда, подразделяя их на две группы: личный фактор и вещественный фактор производства.

В качестве личного фактора производства всегда рассматривается рабочая сила - совокупность физических и интеллектуальных способностей человека к работе. Предметы труда и средства труда выступают как вещественный фактор производства, как средства производства.

Неокласична (маржиналістська) концепція факторів виробництва

Неоклассическая теория традиционно выделяет четыре группы факторов: труд, землю, капитал и предпринимательские способности.

Сутність виробничої функції

Виробнича функція – залежність кінцевого виходу продукції чи її вартості від використання різних факторів виробництва, конкретних видів ресурсів і затрат, подана в математичній формі. Як правило, застосовують прості функції з однією або кількома змінними – лінійну, квадратичну, степеневу, показникову, гіперболічну тощо.

Альтернативна цінність блага

Альтернативная стоимость (ценность) — в экономике — наилучшая из упущенных в результате выбора конкретного варианта альтернатива. Иногда альтернативную стоимость называют экономической стоимостью.

Также имеет названия — альтернативные издержки, скрытые издержки, внешние издержки и при производстве может быть определено как количество другого товара, которым приходится жертвовать (уменьшать его производство) для увеличения производства данного товара.

Характеристика кривої виробничих можливостей

Производственные возможности - это возможности общества по производству экономических благ при эффективном использовании всех имеющихся ресурсов при данном уровне развития технологии. Объясним это на условном примере.

Допустим, что в обществе вырабатываются лишь два блага: зерно и ракеты

Из таблицы видно, что всякое увеличение производства ракет (с 0 до 6 штук) снижает производство зерна (с 5 млн. до 0 млн. т), и наоборот .

Если происходит одностороннее увеличение эффективности производства одного из благ, то сдвиг носит асимметрический характер (см. рис. 3.2). Например, при повышении эффективности производства зерна кривая AG смещается к положению. А1G, при повышении эффективности производства ракет - к положению AG1.

Вартість вибору індивіда, суспільства

Ва́ртість — втілена й уречевлена в продукті суспільна праця

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністютовару.

Мінова́ ва́ртість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Сутність економічних законів. Назвати їх

Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людьські забаганки є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні законизавжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Зако́н ва́ртості — загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (затраченою навиробництво товару з урахуванням умов його відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x).

Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.

Економічні закони загальні, специфічні

Экономические законы отличаются по своему содержанию и продолжительности действия. Наряду со специфическими законами, действующими на протяжении какой-либо одной общественно-экономической формации, функционируют общие экономические законы, присущие всем или ряду общественно-экономических формаций. Например, общие законы рыночной экономики, закон экономии времени, закон повышения производительности труда, закон соответствия производственных отношений уровню производительных сил.

У чому проявляється закон зростаючих потреб?

Закон зростання потреб – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттеві звязки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення

У чому проявляється закон економії часу?

Закон економії часу Сутність цього закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшення вільного часу і зайнятим часом.

У чому проявляється закон зростаючою продуктивності праці?

Закон зростання продуктивності праці

Цей закон відображує існування суперечності між зростанням потреб і обмеженими можливостями екстенсивного розвитку економіки. Розв'язання суперечності здійснюється на основі підвищення продуктивності праці, що знаходить конкретне вираження в економії робочого часу.

Підвищення продуктивності праці свідчить про випереджальне зростання обсягу продукту порівняно зі зростанням витрат праці. Протилежний процес спричиняє появу негативних форм вияву закону зростання продуктивності праці: нестачу робочої сили, зниження трудової активності.

У чому сутність поняття "категорія" і які категорії породила ринкова економіка?

Економічні категорії - це узагальнені логічні поняття, які виражають суттєві сторони економічних явищ і процесів, наприклад, товар, вартість, гроші, ціна, рівновага, пропозиція, маркетинг, менеджмент і т.д.

Економічна ситуація, економічна доктрина, економічна програма

Економічна доктрина сприяє поясненню теорії та здійснення аналізу економічних механізмів, відображає необхідність вибору між сукупностями основоположних принципів, на основі яких може розвиватися пояснювальна теорія.

Программа – сукупність дій в економіці задля досягнення деякого результату ????

Які види багатства у суспільстві виділяв Аристотель?

Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж.

В чому бачили джерело багатства середньовічні мислителі ?

У багатогранному творі "Повість времєнних літ" (кін. XI — поч. XII СТ.), автором якого був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, твердиться, що джерелом всякого багатства є праця.АБО Джерелом багатства вважався нееквівалентний обмін у результаті торгових взаємовідносин з іншими державами

Сутність меркантилізму та його основні ідеї

Меркантилизм (итал. mercate — торговец, купец) — система взглядов экономистов XV—XVII вв., ориентированная на активное вмешательство государства в хозяйственную деятельность. Крупнейшие представители направления: Томас Мэн, Антуан де Монкретьен, Уильям Стаффорд (1554—1612) 1. XV-XVI ст. Ранний меркантилизм. Другими словами монетаризм. Основные положения: всестороннее ограничение импорта товаров; вывоз золота и серебра из страны карался смертной казнью; установление высоких цен на экспортируемые товары. Главной являлась теория денежного баланса, которая обосновала политику, направленную на увеличение денежного баланса. В целях удержания денег в стране запрещался вывоз за границу товаров, и сумму, вырученную за товар, тратить на покупку местных товаров.

2. 2я пол. XVI-XVII ст. Поздний меркантилизм. Основные положения: снятие жестких ограничений по импорту товара и вывозу денег; доминирует идея торгового баланса; появляется протекционизм экономической политики государства. Характерна система активного торгового баланса, который обеспечивался путем вывоза готовых изделий своей страны и при помощи посреднической торговли в связи с чем разрешается вывоз денег за границу. Появляется принцип покупки дешевле в одной стране и продажи дороже в другой

Прибічники меркантилізму в Росії і Україні

Представники раннього меркантилізму О. Ордін-Нащокін в Росії. Представниками пізнього меркантилізму були І. Посошков і В. Татищев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.

Фізіократи та їх ідеї. Хто в Україні був прибічником фізіократії?

Фізіократи (від грец. — природа, влада, тобто влада природи) критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із «утворів землі». Заслуга фізіократів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззю землеробства. Джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.

В Україні Головним представником фізіократії був В. Н. Каразін (1773-1842), ініціатор заснування Харківського університету і реформи освіти в Російській імперії.

Чому А. Сміта вважають основоположником економічної науки?

А. Сміт став засновником систематизованої науки, генератором нових ідей, які були сприйняті й розвинуті наступними поколіннями економістів. Економічна думка Заходу схвально поставилася до таких визначальних ідей цього видатного економіста, як свобода людини, особи, вільна конкуренція, невтручання держав:! в економіку. Саме ці принципи стали теоретичною основою сучасних концепцій економічного консерватизму, неолібералізму, соціального ринкового господарства.

Теорія моральних почуттів, дослідження природи та причин багатства народів, теорія рівноваги на ринку, теорія розподілу доходів,

Найвідоміший афоризм Сміта — невидима рука ринку — фраза, яку він використовував для пояснення того як егоїзм стає ефективним важелем в розподілі ресурсів.

В чому бачили джерело багатства суспільства класики А.Сміт, Д. Рікардо

Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь — праця. Вона єдиний творець вартості. Проте пізніше він припускає, що другим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була житницею. Потепління на Землі вносить багато змін у проблему її цінності).

Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему

Марксистський напрямок в економічній теорії. В чому заслуга Маркса?

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.

Ніхто до Маркса не давав настільки глибокого обґрунтування класової структури суспільства, виводячи її з фундаментального аналізу всієї системи економічних відносин. Ніхто до нього не давав настільки всебічного розкриття класових відносин у капіталістичному суспільстві, механізму експлуатації у тому капіталістичному суспільстві, що існувало в його час. Ключем до розуміння марксової теорії класового розподілу суспільства є відкриття К.Маркса, яке він сам вважав своїм головним досягненням - двоїстий характер праці

Які постулати економічного аналізу були закладені неокласичною школою?

Неокласична економічна теорія входить у нову фазу, набирає нових рис, чітко окреслюються її функції — нормативна (формулюються програми розвитку, визначаються його основні напрями, розробляються практичні рекомендації, тобто формуються засади економічної політики) та позитивна, науково-дослідна (вивчаються економічні закономірності та фактори прогресу суспільства). Широко використовуються економіко-математичні, статистичні методи моделювання економічних процесів, системний та факторний аналіз.

Але основний принцип — орієнтація на потенціал ринкової системи та ринкових механізмів — об'єднує всі напрями і школи.

Чому видатні економісти XX століття вважають Дж.М.Кейнса вченим, що зробив "революцію у політичній економії""?

Кейнсіанство — одна з провідних течій економічної думки сучасності, яка дістала назву за прізвищем автора основних її концепцій — Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946), англійського економіста, державного й політичного діяча. Вплив кейнсіанства на сучасну економічну думку такий великий, що це вчення вважається кейнсіанською революцією в економіці. Воно стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до часів великої депресії. Значення теорії Кейнса передусім пов'язане зі зміною структури викладу економічної теорії, появою її нового розділу — макроекономіки, без якої нині неможливе функціонування будь-якої економічної системи. Кейнсіанство стало основою державного регулювання економіки та процесу суспільного відтворення в 30-х роках XX ст.Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Чому сучасна економічна наука досить грунтовно розвиває інституціальний напрямок?

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIX—на початку XX ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і та ін.

Дати визначення економічної системи. Що є підґрунтям для визначення систем?

Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на

виробництво,

обмін,

розподіл

споживання товарів і послуг,

на регулювання економічної діяльності.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

Як сукупність відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

Як сукупності людей об’єднаних спільними економічними інтересами;

Як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробником і споживачем матеріальних і нематеріальних благ;

Як історично визначеного способу виробництва;

Як сукупність усіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм

Охарактеризувати традиційну економіку. Навести приклади її існування у сучасному світі

Традиційна економіка або натуральна організація суспільного виробництва - нерозвинена економіка, в якій економічні суб'єкти зосереджені переважно на виробництві товарів для власного споживання, а економічні відносини та рішення регулюються традицією. Це один з типів господарювання, що традиційно виділяється в західній економічній науці (два інших планова та ринкова економіки). Це макроекономічний поділ що грунтується на способі координації (регулювання) економічної діяльності. Термін вельми розпливчастий та суперечливий і відповідно дуже умовний. Насправді очевидно, що «традиційність» та «натуральність» це два асолютно різних критерія, однак оскільки вони часто співпадають то часом їх ототожнення є досить коректним.

Характерні риси:

Економічна замкненість

Універсальний характер робочої сили

Низький рівень спеціалізації і продуктивності праці

Консерватизм

визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці

безпосередній зв’язок виробництва і споживання

Формаційний підхід до визначення систем

У вітчизняній політичній економіці тривалий період панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблено і обґрунтовано у працях К. Маркса. Поняття економічної формації є наріжним каменем його методу. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації, яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.

Категорія «економічна формація» характеризує суспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це — специфічне формоутворення, яке характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у глибокому взаємозв’язку і взаємодії.

З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації — капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну).

Планова економіка (охарактеризувати командно-адміністративну)

Економічна система, за якої головні економічні питання розв'язують на підставі рішень центральних органів, називають командною.

За умов командної (планової) економіки головні економічні питання розв'язує певний центральний орган, який спершу визначає, що і скільки виробляти, й неодмінно контролює виконання своїх розпоряджень. У такий самий спосіб вирішуються всі питання стосовно того, як виробляти. Центральний орган вирішує також питання «для кого» виробляти.

За умов командної економіки існують досить жорсткі обмеження рівнів заробітної платні, пенсій, тривалості відпусток працюючим тощо. Центр визначає обсяги розподілу за районами вироблених товарів, а також встановлює ціни на них.

Головною особливістю командної системи є відсутність у виробників свободи вибору.

Саме відсутність свободи вибору зумовлює відсутність у виробників зацікавленості (або стимулу) виробляти кращі й дешевші товари, збільшуючи їх асортимент і розробляючи нові моделі. Через це задоволення потреб споживачів у такій системі перебуває на низькому рівні. Але слід зазначити також, що планування як метод управління окремим підприємством широко використовується в господарській практиці і може сприяти підвищенню загальної ефективності виробництва.

Характерні риси:

Надмірне одержавлення економіки

Надмірна централізація виробництва (понад 90 % підприємств — державна власність)

Диктат виробника

Бюрократизація апарату управління

Спрямування значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу

Командно-адміністративна економіка. Основними характерними її рисами є державна власність на всі майнові ресурси та централізоване економічне планування. Підприємствам доводиться план господарської діяльності з визначенням покупців і виділяється необхідна кількість матеріальних ресурсів з визначенням їх постачальників. У цій моделі державний план є законом для господарюючих суб’єктів. Що виробляти визначала держава, як виробляти (технології, оплату праці тощо) встановлювала держава, для кого виробляти визначала держава через план реалізації товарів за встановленими цінами. Звичайно, при такій моделі господарювання суб’єкти підприємницької діяльності не могли вплинути на ефективність використання ресурсів та формування доходів.

Ринкова економіка

Ри́нкова еконо́міка — форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.

Характерні риси:

Приватна власність

Обмежена роль держави

Свобода вибору

Ціновий механізм

Маркетингова система управління виробництва

Гнучкість системи

Змішана економіка

Змішана економічна - це система, що базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, при чому як ринок та і держава не переважають один над одним.

Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.

Основні характеристики:

функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності — приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання — оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку; • регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Охарактеризувати ліберальну модель ринкової економіки (на прикладі США)

Американська модель – це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х роках, коли лідерство в економічному зростанні перейшло до США. Ця модель будується на системі сприяння усякому заохочуванню підприємницької активності, збагаченню найбільш активної частини населення, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш перспективних і ефективних виробництв. Малозабезпеченим громадянам створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомог. Забезпечується високий рівень соціальної диференціації. Цю модель характеризують високий рівень продуктивності праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху. Вплив держави спрямований на підтримку стабільної кон’юнктури і економічної рівноваги. Серед всіх інших моделей вона вважається найефективнішою.

У основу покладена система сприяння підприємництву, досягненню особистого успіху, збагачення найбільш активної частини населення. Проблеми соціальної рівноваги не розглядаються . втручання держави у функціонування економіки незначне.достатній рівень малозабезпечених шарів населення забезпечується за рахунок перерозподілу частини національного доходу або податкових регуляторів. В цілому національне господарство характеризується високим рівнем економічного благополуччя.

Вирішальну роль відігравають біржі (товарна, сировинна, фондова, праці), а не банки.

США формувалися як країна переселенців зі Старого Світу, тому для підприємців характерні риси мігрантів: прагматизм, авантюризм, індивідуалізм, працездатність, тому ринковий лад має відбитки свободолюбства, вільного підприємництва, мінімального втручання держави в розвиток економічних подій. Основний тягар витрат на оплату послуг з охорони здоров"я, дитячих і шкільних установ, на отримання вищої освіти, пенсійне забезпечення лягає на плечі окремих громадян та їхні сім"ї. Американська філософія бізнесу за мету ставить отримання максимально можливого прибутку, задовольняючи споживацькі потриби.

Соціально-орієнтована ринкова економіка

Соціально-орієнтована (змішана) економіка. Економічні моделі, що діють реально, є чимось середнім між ринковою та командно-адміністративною економікою і дають змогу певним чином обмежити їх недоліки. При цьому господарську діяльність підприємств регулюють два механізми економічних відносин: ринковий і державний. Соціально-орієнтована ринкова економіка передбачає втручання держави у формування правових засад функціонування ринку та забезпечення добробуту не лише приватній особі, а й всім громадянам держави. На практиці впровадження ідеї соціально-орієнтованої ринкової економіки означає забезпечення загальнодержаних потреб, справедливу винагороду за працю, безпеку і здорові умови праці, свободу підприємництва та обмеження монополізму, підтримку з боку держави власних товаровиробників тощо. При змішаній економіці ні ринок, ні держава не панують повністю. Поряд із стихійними регуляторами ринку активну роль в економічних процесах відіграє держава.

Китайський шлях розвитку

Особливістю економічної системи Китаю є поєднання планових важелів управління (директивне планування) з ринковими. Держава здійснює регулювання на макрорівні, ринок — на мікрорівні. Принцип розподілу за працею (соціалістичний принцип) поєднується з принципом розподілу за вкладеним капіталом (капіталістичний принцип).

Японська модель ринкової економіки

Японська модель – модель регульованого корпоративного капіталізму. Ця модель будується на дуже високому рівні розвитку національної самосвідомості, переважанні інтересів нації над інтересами конкретної людини. Корпоративні принципи, ідеї і символи панують як на мікроекономічному, так і макроекономічному рівнях. Держава забезпечує створення сприятливих умов для господарської діяльності, стимулює динамічний розвиток найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться

Поєднання ринкового та макроекономічного регулювань

Керівна роль держави на основні напрями розвитку господарства. Вона приймає участь у становленні окремих галузей. Вся господарська діяльність підпорядковується загальнонаціональним інтересам, де високо розвинено почуття національної гордості. У країнах сформовано найвищий рівень організованості, якості продукції, технологій, але не найвищої зарплати.

Шведська модель

Економіка - є капіталістичною. Понад 90 відсотків промисловості знаходиться в приватній власності. Рішення про виробництво і розподіл товарів приймає ринок. Практично всі витрати на освіту і соціальне забезпечення бере на себе держава в особі уряду. Особливість - соціальна спрямованість, скорочення майнової нерівності шляхом перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених шарів суспільства. Характерно наявність кваліфікованої робочої сили. Головна мета економічного ладу - всемірне поліпшення життя людей, правового і соціального захисту, стабільний соціальний розвиток, збереження основних засобів виробництва у особистому володінні.

Виплати на соціальне забезпечення становлять у Швеції 90 % середньої заробітної плати робітників, зайнятих у промисловості. Щоб користуватися встановленими пільгами, шведи платять одну з найвищих у світі ставок податку - 36,5% ВВП, за рік кожен швед має віддати до державного бюджету як податок 56,7% свого доходу.

Економічний зміст власності

З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина - людина".

Юридичний зміст власності

З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина - річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.

Власність і привласнення

Власність - це сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

Привласнення — це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

Закони власності І привласнення

Закон власності є сутнісним, сталим причинно-наслідковим зв’язком і між потребою та привласненням і є одним з провідних факторів розвитку людини і суспільства в цілому. Із закону власності випливає, що виробництво завжди підпорядковується потребам і що головною умовою його здійснення є привласнення благ, для того, щоб відбулося подальше вилучення їх корисних якостей у інтересах виробника

Відомо два закони власності і два закони привласнення, які діють парно, у взаємозв'язку. Першим є закон власності на продукт своєї праці. Йому відповідає закон привласнення: праця - початковий спосіб привласнення. Він створює власність і її ціну.

На базі першого закону власності функціонує натуральне і просте товарне виробництво. Привласнення тут здійснюється двояким чином: безпосередньо через працю і через обмін продуктами своєї праці на ринку. Власність на створений продукт виступає при такому привласненні як що безпосередньо виникає з праці її власника. Це трудова власність. Сучасне ринкове господарство своїм походженням зобов'язане найманій праці і капіталу. Перетворення трудової приватної власності в капіталістичну відбувається на основі переходу першого закону власності в другій - в закон власності на продукт чужої праці. Йому відповідає вже інший закон привласнення: товарне звернення - початковий спосіб привласнення. На базі цих законів засноване крупне суспільне виробництво. Привласнення тут здійснюється також двояким чином, але через інші форми - товарне звернення і розподіл доходів.

Право володіння, користування, розпорядження

Право володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю. При наявності юридичних підстав володіння називають титульним. Воно пов’язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним, незаконним і давнішнім.

Право користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.

Право розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчудження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Правомочність розпорядження може запроваджуватися в юридичну практику через поняття повного господарського відання.

Сутність приватної власності

Відмінною рисою приватної власності є те, що власник безпосередньо здійснює і реалізує право володіння, розпорядження, використання і привласнення. Підкреслюємо - безпосередньо. Особисто. На свій страх і ризик. Діє він на ринку, де господарює жорстока конкуренція. Проте успіх на ринку може бути повним. І це заслуга власника. Він присвоює здобутки свого успіху. Але на ринку панує стихія і анархія. Отже, він може і програти. Але і програш - його провина. Якщо він не отримав вигоду, то вона дісталась іншому. Тому приватний власник вчиться, шукає, взнає, придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначно розвиває продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому. В цьому глибоке, прогресивне значення приватної власності.

Сутність суспільної власності

Суспільна власність передбачає спільне володіння, розпорядження і виключає індивідуальне. Всі члени суспільства володіють спільно, індивідуально ж - ніхто. Суспільна власність на засоби виробництва зрівнює всіх членів суспільства як співвласників. Вони всі власники. Ніхто не має права на перевагу у володінні. Разом з тим в межах суспільної власності, оскільки суспільство не може розпоряджатися об'єктами власності безпосередньо, виникає адміністративна монополія, і при суспільному володінні розпорядження і привласнення здійснюється бюрократією (bureucratie - буквально влада столу).

Роздержавлення - шлях до якого типу економіки?

Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо до межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств.

В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. Роздержавлення пов'язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликано зміцнити ринкові основи в економіці, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.

Роздержавлення і приватизація мають одну мету - створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Приватизація і реприватизація власності

Приватиза́ція — політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами. Основна мета приватизації — передача об'єктів державної власності ефективному власнику, здатному налагодити ефективний менеджмент, а також здійснити інвестиції в розвиток виробництва, його модернізацію і технічне оновлення. Не менш важлива мета — поповнення державного бюджету, його дохідної частини на сучасному, грошовому етапі приватизації.

Реприватизація – відновлення в правах власності осіб, незаконно позбавлених майна в результаті конфіскаційної націоналізації. Основними формами реприватизації є: реституція (повернення власності колишнім власникам у натуральному виді), і компенсація (повернення вартості конфіскованого майна грошима або спеціальними ваучерами). Найбільш сприятливо реприватизація протікає в тих випадках, коли вона передує основним акціям по приватизації. Запізнення з проведенням реприватизації, особливо у формі реституції, може призвести до конфліктів між інвесторами, які вже вклали свої капітали, і особами, що пред’являють права власності як колишні власники майна. Така ситуація дуже несприятлива для залучення іноземних інвестицій.

Націоналізація, денаціоналізація власності

Націоналізація — це захід держави із захисту національних інтересів, унаслідок якого майно, що перебуває в приватній власності, відчужується у власність держави на підставі спеціального акта державного органу за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Зазвичай націоналізацію здійснюють стосовно галузей і виробництв, які мають стратегічне значення і потребують значних і довгострокових вкладень, що даватимуть відчутну віддачу в державний бюджет.

Денаціоналізація — повернення, зворотний перехід колишньої приватної власності в державну; повернення в державну власність тієї приватної власності, яка виникла в результаті раніше проведеній приватизації. Д. проводиться найчастіше у зв'язку з низькою ефективністю використання ресурсів державними підприємствами.

Денаціоналізація – процес трансформації державної власності у приватну й колективні типи власності та їх різновиди. Здійснюється у зв’язку з надмірним одержавленням власності та економіки, бюрократичним характером управління державною власністю.

Найновіші тенденції у правах власності у сучасних найбільш розвинених країнах

Думаю что нада прлсто сказать что развивается проиватна власність

Що сприяє розвитку тіньової економіки?

6 груп причин виникнення та розвитку тіньової економіки.

1. Антропологічні причини. Ця група причин пов'язана з двоїстою природою людини. Недаремно релігійні вчення виходять з того, що людина являється ареною боротьби добра та зла, де добро не завжди перемагає зло. Особистий інтерес досить часто приходить в суперечність з інтересами суспільства. Спонукаюча сила егоїстичних мотивів може перекривати існуючі обмеження людської діяльності зафіксовані в моралі, традиціях та праві. В цьому випадку людина порушує існуючий в суспільстві порядок, що може призвести до деструктивних наслідків для соціального життя.

2. Економічні причини. По своїй суті ринкове господарство носить стихійний характер. Відомо, що для ринкового господарства характерний нерівномірний розвиток різних секторів, інфляція, різкі зміни обмінних курсів. Все це є сприятливим підґрунтям для злочинів. Тіньова економіка зростає, коли держава не може регулювати ці явища і створювати сприятливі умови для функціонування підприємництва. В періоди криз, коли порушується хитка рівновага ринкового господарства, тіньова економіка отримує додатковий поштовх для свого розвитку.

3. Соціальні причини. Українська влада в останні роки зіштовхнулась з рядом соціальних проблем, головною з яких є соціальна диференціація суспільства. В тіньову економіку залучались представники мало імущих та маргінальних верств - молодь, безробітті, робітники-емігранти. Основна частина безпосередніх виконавців власне злочинних економічних дій також формується в цьому середовищі.

4. Правові причини. Головним тут є недосконалість правової бази. Справа в тому, що економічний процес навіть в промислово розвинутих країнах завжди випереджає правову основу підприємництва. Державне законодавство, як правило, відстає від нових реалій економічного життя. Тому удосконалення правової бази носить перманентний характер. Суперечності між швидко змінюваними умовами ринкового господарства та існуючою законодавчою базою дозволяють учасникам тіньової економіки використовувати прогалини, які утворюються в правовій сфері.

5. Соціокультурні причини. Сюди відноситься все, що можна вважати слабкою етичною основою підприємництва. Особливо необхідно виділити протиріччя між законодавством і морально-етичною складовою підприємництва. Звичайно, самі закони багато в чому відображають морально-етичні цінності певного часу. Однак інтереси держави, які реалізуються в законодавстві, не завжди співпадають з інтересами більшості суспільства, а інколи знаходяться в протиріччі з ними.

6. Політичні причини. Одним із принципових аспектів тут є відношення влади і великого капіталу. Відомо, що їх злиття підсилює олігархію, існування якої придає якісно нові риси тіньовій економіці. Справа не тільки в тому, що під тиском фінансових і промислових магнатів влада приймає закони, які створюють сприятливі умови для економічної діяльності олігархів. Більш широким негативним наслідком стає те, що подібні дії повністю підривають принципи соціальної справедливості. Державна казна недоотримує значних коштів, малий бізнес опиняється в нерівноправному положенні. Багато угод олігархи заключають в тіні владних кабінетів. З точки зору закону вони мало уразливі, але по суті ці дії необхідно віднести до тіньової економіки. Слабкість політичної влади є основною причиною корупції державних чиновників, яка в свою чергу призводить до загрозливих масштабів тіньової економіки.

Суспільний продукт і стадії його руху

Суспільний продукт - це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, вироблених протягом одного року.

Кажучи про суспільний продукт, мається на увазі така комбінація чинників виробництва, що є в суспільстві, яка дозволяє протягом одного року одержувати можливо велику масу товарів. Тому в ньому відображається ефективність національної економіки і добробут народу.

Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються певні економічні відносини. Головними, визначальними є відносини, що містяться у самому виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.

К. Маркс відзначав, що кожному способу виробництва властивий свій спосіб розподілу створюваного продукту. Але розподільні відносини не пасивні. В одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати прискорювачами.

Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві чи відбувається розлад у всьому господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).

На стадії розподілу встановлюється частка різних класів, соціальних груп і окремих людей у виробничому продукті. Ця частка доходить до споживача через обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторони і споживанням з іншої. Обмін - це купівля-продаж сукупного продукту. Продавцями і покупцями виступають підприємства, організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повна реалізація створеного продукту.

При цій умові виробництво отримає необхідний приплив матеріальних і людських ресурсів, а населення - свою частку в продукті, визначену розподільними відносинами.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання. Почавши рух з виробництва, продукт цілком чи поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльностей.

Форми суспільного виробництва

Існує дві форми організації суспільного господарства — натуральне і товарне виробництво

Натуральне виробництво - це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання.

У натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді, як прямі відносини між учасниками створення благ. Матеріальні блага переважно не передавалися на сторону і не купувалися, тобто вони не обмінювалися. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося із великої кількості роздрібнених, розрізнених та однорідних господарських одиниць: патріархальних селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість. Кожна така одиниця виробляла всі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою їх до споживання.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

До визначальних рис товарного господарства слід віднести: суспільний поділ праці, економічна відособленість виробників, еквівалентність відносин, ринковий зв'язок між виробниками і споживачами, визнання суспільного характеру праці через ринок, здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу, виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду, наявність конкуренції, вільне ціноутворення.

Чому при ринку вільної конкуренції виробництво стало носити суспільний характер

Виробниче споживання - це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільне необхідного продукту. Отже, даний вид споживання фактично означає виробництво. З ним пов'язане й особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб.

Таким чином, дещо відрізняючись за своїми функціями і роллю, власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виокремити особисте споживання як процес задоволення потреб членів суспільства в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживацький характер. Якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради особистого споживання.

Чи було присутнє товарне виробництво при командно-адміністративній системі

ТАК

Поняття "товарне виробництво" і "ринкова економіка" тотожні?

У сучасній науковій і навчальній літературі, в політичних й законодавчих документах поняття „ринок”, „ринкове господарство”, „ринкова економіка” вживаються, як тотожні, однозначні. Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку.

Сутність, функції закону вартості

Закон, що регулює розвиток товарного виробництва шляхом обміну товарами відповідно до кількості втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці, називається законом вартості. Він є основним законом простого товарного виробництва.

Закон вартості виражає внутрішньо необхідний і стійкий зв’язок між суспільно необхідною працею, витраченою на виробництво товару і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції.

Закон вартості відтворює: внутрішньо необхідні істотні і стійкі зв’язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом; внутрішньо необхідні і стійкі зв’язки між вартістю і цінами товарів; наявність стійких зв’язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої забезпечується взаємний вплив одного виробника на іншого; внутрішньо необхідні зв’язки між працею виробника товарів (суспільно необхідним робочим часом та умовами виробництва); наявність стійкого зв’язку між попитом і пропозицією; обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці.

Механізм дії закону вартості в умовах стихійного господарства припускає коливання цін навколо вартості. Відхилення цін від вартості є своєрідним барометром, що показує диспропорції в розподілі суспільної праці. Якщо в даній сфері докладається недостатньо суспільної праці і попит на товар, вироблюваний тут, не задовольняється, ціна товару перевищуватиме вартість. Якщо в дану сферу вкладається занадто багато суспільної праці і пропозиція товарів для продажу перевищує попит на них, ціна впаде нижче за вартість. Проте на відміну від звичайного барометра, що тільки показує погоду, але не може на неї впливати, механізм коливання цін не тільки констатує зміну пропорцій, але й є знаряддям їх стихійного регулювання.

Якщо ціна на товар підвищується, то виграють виробники цього товару, а споживачі (покупці) програють. Якщо ціна знижується, то, навпаки, програють виробники, а покупці виграють. За визначеними межами втрати від зниження цін можуть виявитися настільки значними, у першу чергу для тих виробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, що вони не зможуть продовжувати процес виробництва: виторг від продажу товару буде менше, ніж необхідно для купівлі сировини і забезпечення виробника та його сім’ї засобами існування.

Товар і його властивості

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.

Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар. Він являє собою економічну клітинку товарних відносин. Як клітинка є складовою всіх елементів живого організму, так і товарні відносини пронизують усі зв’язки спеціалізованого товарного господарства. Обмін товарів — складне явище економічного життя, саме в обміні приховані і зосереджені таємниці ринкової економіки. Тому аналіз сутності товару є важливим аспектом предмета політичної економії.

Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки — грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму та ін. Тому, щоб зрозуміти ці та інші категорії сучасної економічної системи, важливо пізнати і зрозуміти сутність товару.

Кожен товар має кілька властивостей. Слідуючи за К. Марксом, у нашій літературі традиційно називають дві властивості товару: споживчу вартість і вартість. Щодо цього аспекту питання у авторів є дещо інша думка: товар, крім цих властивостей, має ще одну властивість, а саме — відносну рідкість.

Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається його корисністю. Інша властивість товару — це його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним. У світі, який він є, навіть діти знають, що на питання “який з двох?” не можна відповідати “обидва”. Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. Якби всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно рідкісними, тоді не було б економічних благ, товарів і грошей. Всі блага були б безплатними, як повітря.

Наступна властивість товару — це його вартість. Продукт, який суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром, він не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія називає вартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за цих умов виступають як товари спеціалізованого виробництва, з іншого боку, вона є категорією спеціалізованого виробництва та відносин обміну.

У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Охарактеризувати дві (на вибір) теорії вартості товару

Трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований - вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Крім трудової вартості, до "витратних" концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

Корисність блага полягає у здатності задовольняти потреби і в міру її задоволення корисність блага знижується. Кожна наступна одиниця блага, яка задовольняє найменш суттєву потребу, становить граничну корисність. Саме вона і визначає цінність товарів і в кінцевому підсумку їх ринкову ціну.

Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація виробничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт власності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширення серед західних дослідників інформаційної теорії вартості.

Гроші: сутність, історія

Гроші – це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов’язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з”явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування. Прикладом такого підходу може бути характеристика суті грошей в підручнику “Економікс” Макконнела та Брю. На питання “що таке гроші?” автори підручника дають відповідь: “Гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми”.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з’являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших – зерно, в третіх – хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквіваленту. Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з’явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу в 8-7 ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Асирії почали карбувати монети із золота.

Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної вартості. В обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістів назву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу – паралельної емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальним визначенням. Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча за їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни.

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з’явились у Китаї ще у 18 ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці 18 ст. банкнотний обіг мав місце в Англії.

Повний відхід од конверотованості паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії і в перші післякризові роки. Проте такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Однак від середини 1970 –х рр. Практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковіте витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції.

З цього випливає, що:

Гроші – не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із широкого ряду товарів одного – грошового

Як результат тривалого історичного розвитку товару і форм вартості гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування.

Металістична теорія грошей

Представники металістичної теорії грошей ототожнюють грошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вони не враховують суспільної природи грошей (ототожнюючи їх із золотом і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надають фундаментального значення.

Паростки металістичної теорії з'явилися ще в античні часи, коли другий великий поділ праці (виділення ремесла із землеробства) зумовив появу в ролі загального еквіваленту металів: заліза та олова, свинцю та міді, срібла та золота.

Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монет. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов'язували її з вченням про гроші як про багатство нації. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводили функції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який повинен перетворитись на зовнішньому ринку на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і засіб обігу та платежу.

Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і замінювали її міновою вартістю. На їх думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, що гроші - це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей.

Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом теорії пізнього меркантилізму була система активного "торгового балансу". При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.

Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії стали протиставляти капітал в обороті "мертвим" скарбам у вигляді золота і срібла. А оскільки розвиток промисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.

У XIX ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпосередній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

Номіналістична теорія грошей

Номіналістична теорія грошей виникла при рабовласницькому ладі. Вона заперечувала внутрішню вартість грошей для виправдання псування монет з метою збільшення доходів казни.

Ця теорія повністю сформувалась у ХVІІ - ХVIII ст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами. Першими представниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали, що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається номіналом; по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Наприклад, Дж. Стюарт визначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.

Номіналісти повністю відкинули вартісну природу грошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну. Панівне становище номіналізм зайняв в політекономії в кінці XIX - на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму, об'єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські білети).

Найбільш яскраво сутність номіналізму проявилась в теорії грошей німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. "Державна теорія грошей". Основні її положення зводились до наступного:

гроші - продукт державного правопорядку, творіння державної влади;

гроші - хартальний платіжний засіб, тобто знаки, наділені державою платіжною силою;

основна функція грошей - засіб платежу.

Помилковість теорії грошей Кнаппа полягає в тому, що: по-перше, гроші - категорія не юридична, а економічна; по-друге, металевим грошам притаманна самостійна вартість, а не отримання її від держави, представницька вартість паперових грошей також визначається не державою, а обумовлена об'єктивними економічними законами; по-третє, основною функцією грошей є не засіб платежу, а міра вартості.

В сучасних умовах номіналізм - одна з домінуючих теорій грошей. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон вважає, що гроші є умовними знаками та розглядає їх як штучну соціальну умовність.

Кількісна теорія грошей

Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних засобів, що знаходяться в обігу, належить до числа найстаріших доктрин в історії економічної думки. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.

Найбільш розповсюджений у ХVIII-ХІХ ст. варіант кількісної теорії стверджував, що при умові саеіегіа рагіЬиз (незмінності інших умов) рівень товарних цін в середньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих та срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо, і до паперових (нерозмінних) грошей. Кількісна теорія включає, як правило, два базисних положення:

постулат причинності (ціни залежать від кількості грошей) і постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей).

В період свого зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються від інших представників товарного світу завдяки відсутності в них внутрішньої вартості. І лише з часом в кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.

Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.

Закони грошового обігу

Закон грошового обігу встановлює необхідну кількість грошей в обігу, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

де СЦ — сума цін усіх реалізованих за рік товарів і тарифів за послуги; К — сума цін товарів, проданих у кредит; Π — сума платежів за зобов'язаннями (за кредитом минулого періоду); ВП — сума платежів, що взаємно сплачуються; О — швидкість обігу грошей (середня кількість оборотів грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений так: за певної суми вартостей товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за вирахуванням тих, які взаємно сплачуються), і за певної середньої кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилась унаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї самої маси товарів, адже ціни останніх зростуть.

В умовах золотомонетного обігу використовувалась необхідна кількість повноцінних грошей. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина золотих монет випадала з обігу, перетворюючись на скарб; якщо ж потреба в грошах зростала, їх додаткова кількість із скарбу надходила в обіг. Якщо в сферу обігу випускається необхідна для обігу кількість паперових грошей, то паперові гроші функціонують так само, як і золоті, і мають таку саму купівельну силу. Але становище змінюється, якщо в обіг випускають більше грошей, ніж було б потрібно золотих. Паперові гроші, на відміну від золотих, не випадають з обігу, продовжуючи залишатись там. Тому вартість паперових грошей залежить від їх кількості в обігу, що й відповідає кількісній теорії грошей.

З наведеного вище випливає важливий принцип грошового обігу— грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримання рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.

Золотий стандарт і його еволюція

Золото́й станда́рт — монетарная система, в которой основной единицей расчётов является некоторое стандартизированное количество золота.

В экономике, построенной на основе золотого стандарта, гарантируется, что каждая выпущенная денежная единица может обмениваться на соответствующее количество золота. При расчётах между государствами, использующими золотой стандарт, устанавливают фиксированный обменный курс валют на основе соотношения этих валют к единице массы золота.

Сторонники золотого стандарта отмечают, что его использование делает экономику более стабильной, менее подверженной инфляции, поскольку при золотом стандарте правительство не может печатать деньги по своему усмотрению, не обеспеченные золотом. Однако дефицит платежных средств вызывает спад в производстве из-за кризиса ликвидности.

Основные причины выбора именно золота в качестве стандартной денежной единицы: относительная высокая стоимость, долговечность, неизменяемость при хранении, делимость и объединяемость, возможность идентификации по цвету, весу, степени ковкости, акустическим свойствам.

Постепенно от непосредственного использования золота стали отказываться. Основные причины:

невозможность быстрой дополнительной эмиссии

траспортировка золотаявляется технически трудной и дорогой

потеря золотых монет приводила к нарушению баланса и для его восстановления требовалось новое аналогичное количество золота

изготовление монет из сплавов золота, естественный износ монет приводили к нарушению коэффициентов обмена

Разновидностями "золотого стандарта" являются:

1) золотомонетный стандарт, при котором банками осуществлялась свободная че-канка золотых монет (действовал до начала XX в.);

2) золотослитковый стандарт, при котором золото применялось лишь в междуна-родных расчетах (начало XX в. начало первой мировой войны);

3) золотовалютный (золотодевизный) стандарт, при котором наряду с золотом в расчетах использовались и валюты стран, входящих в систему "золотого стан-дарта", который известен как Генуэзский (1922 г. начало второй мировой войны).

Вторая мировая война привела к кризису и распаду Генуэзской валютной системы

Повноцінні гроші

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені.

Именно такими деньгами являются все виды товаров, которые выступали эквивалентами на начальных этапах развития товарного обращения (скот, зерно, меха, жемчужины, ракушки и т. п.), а также металлические деньги — медные, бронзовые, серебряные, золотые полновесные монеты.

Разные товары и сегодня выполняют роль денег в специфических условиях. Например, сигареты у заключённых и военнопленных.

Но постепенно товарные деньги уходят из оборота. Они неудобны для частого обращения, так как слишком тяжелы, неделимы или портятся при хранении. Но самое главное — они слишком дороги в изготовлении.

В настоящее время товарные деньги используются как средство сбережения и для коллекций (инвестиционная монета).

Неповноцінні гроші

Неполноценные деньги (бумажные деньги государства, коммерческие векселя, банкноты, чеки, пластиковые карточки, электронные деньги), или заменители денег, сохраняющие их некоторые свойства, это деньги, номинал которых выше их внутренней стоимости.

Неполноценные деньги – это деньги, не имеющие внутренней собственной стоимости, но обладающие представительной стоимостью.

Неполноценные деньги имеют ценность и способны выполнять функции денег, поскольку государство принимает их в качестве уплаты налогов, а также объявляет законным платёжным средством на своей территории.

Характерными свойствами неполноценных денег являются:

- отсутствие внутренней стоимости;

- превышение номинальной стоимости над реальной;

- подверженность обесценению;

- невозможность физического использования как товара;

- объективная необходимость осуществления специальных мер по государственному регулированию количества денег в обращении.

Функції грошей

Деньги проявляют себя через свои функции. Обычно выделяют такие функции денег как:

Мера стоимости. Разнородные товары приравниваются и обмениваются между собой на основании цены (коэффициента обмена, стоимости этих товаров, выраженных в количестве денег). Денежная единица является эталоном для товаров.

Средство обращения. Деньги используются в качестве посредника в обращении товаров. Для этой функции крайне важны лёгкость и скорость, с которой деньги могут обмениваться на любой другой товар (показатель ликвидность). Возможность продать свой товар сегодня, а купить сырьё позже Таким образом, деньги как средство обращения преодолевают временны́е и пространственные ограничения при обмене.

Средство платежа. Деньги используются при регистрации долгов и их уплаты. Эта функция получает самостоятельное значение для ситуаций нестабильных цен на товары. При покупке товара в долг (сумма долга в деньгах) изменения цены на товар не влияют на сумму долга.

Средство накопления. Деньги, накопленные, но не использованные, позволяют переносить покупательную способность из настоящего в будущее. Функцию средства накопления выполняют деньги, временно не участвующие в обороте. Однако нужно учитывать, что покупательная способность денег зависит от инфляции.

Организующее начало. Функция, упрощающая управление обществом, позволяющая строить высоко кооперированные производства, устанавливать правила взаимоотношений между людьми, общественными образованиями и т. д.

Сутність інфляції

Інфляція – це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.

Під час інфляції має місце:

знецінювання грошей по відношенню до золота;

знецінювання грошей по відношенню до товару;

знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Повзуча, галопуюча Інфляція

Помірна (повзуча). Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.

Галопуюча. Ціни зростають на 20-100% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

Гіперінфляція. Навести конкретні приклади з економічного життя країни

Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне (1-2% щодня або на 500% і більше за рік), розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Приклад. В Німеччині, гіперінфляція відбулась в 1923 році. В 1922 р., банкнота з найбільшим номіналом була 50 000 марок. В 1923 набільший номінал банкноти був 100 000 000 000 000 марок. В грудні 1923 обмінний курс дорівнював 4 200 000 000 000 марок за 1 долар США.

В 1923 році темп інфляції становив 3.25 Ч 106 відсотки на місяць (тобто, ціни подвоювались кожні два дні).

Наслідки інфляції

Інфляція звужує мотиви до трудової діяльності,

Інфляція є прихованим податком

Інфляція послабляє позиції владних структур.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться:

зниження реальних доходів населення (при нерівномірному зростанні номінальних доходів);

знецінення заощаджень населення (підвищення відсотків на внески, як правило, не компенсує падіння реальних розмірів заощаджень);

втрата у виробників зацікавленості в створенні речовинних товарів (збільшується випуск товарів низької якості, скорочується виробництво щодо дешевих товарів);

посилення диспропорцій між виробництвом промислової й сільськогосподарської продукції;

обмеження продаж сільськогосподарських продуктів у силу зниження зацікавленості, чекаючи підвищення цін на продовольство;

погіршення умов життя переважно представників соціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету).

Методи боротьби з інфляцією

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику.

Перший метод (безкомпромiсної боротьби) реалiзустьєя шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати.

Другий метод (адаптацiя до життя в умовах iнфляцiйноїнестабiльностi) – це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. Адаптацiйна полiтика має своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

Доходи у ринковій економіці. Заробітна плата: номінальна, реальна

Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Одиницею виміру тут є погодинна ставка заробітної плати, яка визначається коливанням попиту і пропозиції на ринку праці. На погодинну ставку впливають і такі чинники: продуктивність і якість праці, рівень застосованої технології праці, кваліфікації найманих працівників.

Номінальна заробітна плата не дає повного уявлення про, тому що в різний час за одну і ту ж кількість грошей можна купити різну кількість життєвих благ. Тому визначення рівня оплати праці здійснюється через реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата визначається масою товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів. Отже, рівень реальної заробітної плати визначається сумою номінальної оплати праці, рівнем податків і цін на життєві блага.

Доходи від акціонерної власності. Акція, курс акції

Акционерная форма собственности предполагает образование акционерного капитала путем выпуска акций

Акція — вид цінних паперів, що являє собою власність частки статутного капіталу підприємства і покладає на її власника (акціонера) певні права і зобов'язання, зокрема: право на частину прибутку підприємства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.

Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству.

Курс акції — її ціна на продаж, яка в умовах вільного ринку не є величиною постійною і яка встановлюється на фондовій біржі. Вона прямо пропорційна величині дивіденду і обернено пропорційна рівню позичкового відсотока (тобто доходу, отримуваного вкладниками банку). Акція продається за таку суму грошей, яка при її поміщенні в банк принесе дохід не нижче за дивіденд.

Курс акції = ( Дивіденд / Банківський відсоток ) * 100%

Поняття економічної ренти. Земельна рента. Ціна землі

Економічна рента – це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких (їх запаси) обмежена

Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю.

Ціна землі - це покупна ціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка.

Ціна землі дорівнює тій сумі грошей, що, будучи вкладена в банк, принесе щорічно у вигляді банківського відсотка такий же доход, який раніш забезпечувала земельна рента.

Ціна землі — це капіталізована рента чи рента, перетворена в капітал.

Капітал: сутність

Капіта́л за визначенням класичної економіки — один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але беспосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Основний, обернений капітал

Отже, основний капітал – це та частина продуктивного капіталу, яка:

1. повністю бере участь у виробництві і тривалий час зберігає свою споживну вартість;

2. вартість його переноситься частинами на продукцію, що виробляється впродовж всього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції;

3. матеріально не втілюється в готовій продукції;

4. відновлюється після фізичного і морального погашення через декілька кругооборотів.

Отже, оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка:

1. впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживчу вартість і матеріально може втілюватись в створеному продукті;

2. вартість її повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертається до свого власника у грошовій формі після реалізації товару:

3. відшкодування оборотного капіталу здійснюється після кожного кругообороту.

Постійний і змінний капітал

Постійний капітал - це сукупність виробничих ресурсів, вартість яких не змінюється у процесі виробництва (сировина, обладнання і т.ін.)

Змінний капітал — частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили, і у процесі виробництва змінює величину своєї вартості

Основні фонди та їх зношуваність

Основні виробничі фонди – це ті, які приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Вони поділяються на активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки чому забезпечується належний обсяг і якість продукції – машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва – будівлі, споруди).

Основні невиробничі фонди – це фонди, які знаходяться на балансі підприємства і призначені для обслуговування працівників.

Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії).

Моральний знос – це зменшення вартості машин і устаткування під впливом скорочення суспільно необхідних витрат на їхнє відтворення (моральний знос першої форми); у результаті впровадження нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин і устаткування (моральний знос другої форми).

Амортизація. Методи амортизації

Амортизбція (нізньолат. amortisatio — погашення, сплата боргів) — процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою (наприклад, на видобуте вугілля).

метод прямолінійного списання; метод зменшення залишкової вартості; метод прискореного зменшення алишкової вартості; кумулятивний метод; виробничий метод; метод, передбачений податковим законодавством. Методи нарахування амортизації умовно можна поділити на два види: методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод; метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.

Рух підприємницького капіталу (пояснити формулу)

Рух підприємницького капіталу.

Якщо продаж одного товару здійснюється задля купівлі іншого, то форма товарного обігу має такий вигляд: Т—Г—Т. Тут гроші обслуговують обмін товарів у функції засобу обігу. Безумовно, що і за такої форми товарного обігу в руках окремих осіб можуть сконцентруватися значні суми грошей. Виникне майнове розшарування, але воно не розкриває сутності категорії “капітал”.

Загальна формула руху капіталу така:

Г—Т—Гў ,

де Гў = = Г + ∆Г, а ∆Г — це приріст грошей над первісною сумою.

Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ∆Г, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал.

Формула руху капіталу Г—Т—Гў є загальною, тому що в усіх галузях розвинутого товарного господарства рух капіталу виступає в цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їй властива суперечність. Оскільки Гў > Г, то виникає питання, що є джерелом ∆Г, прибутку. Це є однією з ключових проблем даного курсу політичної економії.

Ким привласнюється додана вартість

Додана вартість — різниця між вартістю вироблених фірмою товарів і

послуг та вартістю матеріалів і сировини, які куплені у постачальників. За концепцією К. Маркса ДВ — надлишок нової вартості над вартістю робочої сили, яка створюється працею найманих робітників і безоплатно привласнюється власником капіталу

За концепцією К. Маркса додана вартість - надлишок нової вартості над вартістю робочої сили, яка створюється працею найманих робітників і безоплатно привласнюється власником капіталу.

Доход І прибуток підприємця

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Прибуток – це винагорода, яку одержує підприємець. Власник землі одержує ренту, працівник – заробітну плату, власник грошового капіталу – процент, а підпри¬ємець винагороджується прибутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впроваджує інновації (нововведення), ризикує. Виконуючи свої функції, підприємство забезпечує перевищення виручки (доходу) від ре¬алізації продукції фірми над витратами на виробництво.

Доход — надходження зарплати, процента, дивідендів та інших грошових виплат, які одержує особа чи країна протягом певного часу (звичайно, року).

Норма прибутку. Формулу пояснити

Норма прибутку Середньорічний чистий прибуток, одержаний на капітал, виражений як відсоток від цього капіталу. Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованого капіталу.

Норма прибутку - це процентне відношення маси прибутку до авансованого капіталу. Позначивши норму прибутку через Р', отримаємо формулу:

Р1 = (Р · Q - В) / В*100;

З формули видно, що норма прибутку визначається ціною реалізації, обсягом продажу та витратами: вона знаходиться в прямій залежності від ціни і обсягу виробництва і в оберненій залежності від витрат (собівартості продукції).

Норма прибутку характеризує ефективність господарювання: чим вона вища, тим вищою є ефективність виробництва. Інколи норму прибутку звуть рівнем рентабельності.

Ринок: визначення, елементи

Рынок - это тип хозяйственных связей между субъектами хозяйствования, это общественная форма функционирования экономики, форма движения общественного продукта и услуг.

Самым распространенным является определение рынка как механизма, сводящего вместе покупателей (предъявителей спроса) и продавцов (поставщиков) отдельных товаров и услуг.

В ринковому механізмі розрізняють ведучі та ведені елементи. Ведучі – це ті складові, закони руху яких прийняті як задані. як закон про власність, (підприємства, підприємництво, оподаткування, про зайнятість, антимонопольний закон та ін). Веденими називають елементи механізму, закони руху яких визначаються ведучими, називають веденими (попит, пропозиція, ціна, товар, гроші, конкуренція та ін.)

Види ринків

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

З точки зору об'єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.

З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів; ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки.

Спотовий, строковий ринки

Спотовий ринок - система відносин з купівлі-продажу електричної енергії, відповідно до якої формується єдина погодинна гранична ціна системи на основі цінових заявок виробників електричної енергії та прогнозу споживання на добу вперед.

Спотовий ринок — це ринок, на якому здійснюються операції поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитами і негайно здійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції "спот" потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогою електронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди.

Строкові валютні ринки. Поставка валюти від 3-х днів до декількох років. Строковий валютний ринок існує, бо ринок спот поставляє валюту в надто короткий строк для багатьох міжнародних угод.

Курс строкового ринку не співпадає з курсом спот через різні рівні %ставки.

Ринок досконалої конкуренції

Наличие большого числа фирм, множества покупателей и продавцов, отсутствие ценовой дискриминации. Важной предпосылкой выступала полная мобильность всех ресурсов. Совершенная конкуренция характеризуется также однородностью товаров и услуг, т.е. производством стандартной продукции и абсолютной информированностью производителей и потребителей.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція –це тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції діє велика кількість невеликих постачальників при більшій кількості споживачів.

Олігополія

Олигополия - это такая рыночная структура, при которой доминирует небольшое число продавцов, а вход в отрасль новых производителей ограничен высокими барьерами.

Монополія, форми монопольних об'єднань

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.

Монополия - фирма (ситуация на рынке, на котором действует такая фирма), действующая в условиях отсутствия значимых конкурентов (выпускающая товар(ы) и/или оказывающая услуги, не имеющие близких заменителей)

Антимонопольне законодавство

Антимонопольное законодательство - законодательство, направленное против накопления фирмами опасной для общества монопольной власти. Антимонопольное законодательство может пониматься в узком и широком смысле слова. В первом случае оно направлено против чистых монополий и крупных олигополий, обладающих избыточной монопольной властью, а также на предотвращение нечестных действий, нарушающих общепринятые нормы делового общения. Широкая трактовка антимонопольного законодательства направлена против всех форм накопления монопольной власти (в том числе и мелкими фирмами), любых форм монопольного поведения.

Попит. Закон попиту. Детермінанти попиту

Спрос - это количество товара, которое потребители желают и в состоянии купить по цене из ряда цен в определенный момент времени.

Закон попиту: когда цена падает, то спрос возрастает, когда цена возрастает - спрос снижается.

Детермінанти попиту:

1) смаки, уподобання, мода на даний товар (якщо товар стає модним – попит зростає та навпаки);

2) очікування змін у ціні даного товару (якщо очікується підвищення ціни даного товару, то попит на цей товар зростає та навпаки);

3) зміни в ціні супроводжуючих (спряжених) товарів: взаємозамінників, взаємодоповнювачів, взаємобайдужих.

Зростання ціни на товар - замінник даного товару веде до зростання попиту на даний товар: Pз? – Qд.т? і навпаки. Підвищення ціни на товар - доповнювач веде до зменшення попиту на даний товар: Рд? – Qд.т? ;

4) зміни в доходах покупців. При цьому товари поділяються на:

• нормальні (доброякісні);

• товари низької категорії.

Із зростанням доходів покупців попит на звичайні товари зростає та знижується на товари низької категорії та навпаки;

5) кількість покупців на ринку (чим більше покупців на ринку, тим попит більший).

Пропозиція. Закон пропозиції. Детермінанти пропозиції

Пропозиція – категорія продавця – бажання й можливість продати певну кількість товару за кожною з цін, яка складається протягом певного часу.

Законом пропозиції називається положительная зависимость между ценой и величиной предложения.

Детермінанти пропозиції:

1) зміни в цінах на ресурси, із допомогою яких виготовляється даний товар (якщо вони збільшуються, пропозиція даного товару зменшується);

2) зміни в технології виробництва (перехід на нові технології як правило призводить до збільшення пропозиції);

3) зміни в оподаткуванні та датуванні підприємців (збільшуються податки – зменшується пропозиція; збільшуються дотації – збільшується пропозиція даного товару);

4) зміни в цінах інших товарів (збільшення ціни на інші товари призводить до зменшення пропозиції на даний товар);

5) очікування змін у ціні даного товару (якщо очікується підвищення ціни даного товару, то пропозиція на нього зменшується);

6) кількість продавців на ринку (чим більше продавців на ринку, тим пропозиція більша);

7) державна політика, наприклад, відмова від квот і митних тарифів на імпорт благ веде до збільшення їх пропозиції;

8) особливі фактори; наприклад, погода здійснює сильний вплив на сільське господарство.

Ринкова рівновага

Рыночное равновесие - это точка пересечения кривых спроса и предложения. Рыночное равновесие устанавливается тогда, когда количества, представленные к продаже, совпадают со спросом при данной цене

Еластичність попиту

Эластичность спроса по цене показывает относительное изменение объема спроса под влиянием изменения цены на один процент

Еластичність пропозиції

Эластичность предложения по цене показывает относительное изменение объема предложения под влиянием изменения цены на один процент

Переваги та недоліки ринкової економіки

Недоліки:

ведет к дифференциации доходов, а следовательно, и уровня жизни населения;

не создает условий для реализации права на труд;

не гарантирует полную занятость населения;

не создает стимулов для производства товаров и услуг коллективного пользования;

не создает мотиваций для фундаментальных научных исследований;

не защищает среду обитания человека от загрязнения;

рынок готов удовлетворить любую потребность, вплоть до патологической.

Переваги:

неограниченным числом участников рыночных отношений и свободной конкуренцией между ними;

свободным доступом к любым видам хозяйственной деятельности всех членов общества;

неограниченной свободой продвижения капитала и рабочей силы;

наличием у каждого участника полной информации о рынке;

стихийным установлением цен в ходе свободной конкуренции;

на свободном рынке ни один участник не в состоянии изменить рыночную ситуацию по своему усмотрению.

Ринкова інфраструктура і її функції

Під ринковою інфраструктурою пропонують розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринкового механізму

ринкова інфраструктура як сукупність (в ідеальному випадку – комплекс) установ, організацій та інших суб’єктів сфери обігу, що забезпечують необхідні умови функціонування ринкової економіки у даній країні чи регіоні.

Ринкова інфрастррутктура – це система установ і організацій (банків, бірж, страхових компаній, консультаційних та інформаційно-маркетингових фірм тощо), які забезпечують вільний рух товарів і послуг на ринку.

Функції:

1. Доведення товару до безпосереднього споживача. Інститути інфраструктури допомагають товару знайти свого споживача. Важливо організувати виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію. Спеціалізація на посередницьких операціях дозволяє скоротити час на реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, у більшому ступені врахувати запити споживачів.

2. Забезпечення зворотної зв'язок між виробництвом і споживанням. Інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника (пропозиція товару), так і споживача (попит на нього). Аналізуючи просування того або іншого товару на ринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів.

3. Перерозподіл ресурсів між різноманітними галузями й усередині них. Ця функція забезпечується як через переорієнтування на випуск нової продукції, так і через обслуговування ринку цінних паперів. Мінливий курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючи тим самим визначений рівень пропорційності в розвитку економіки.

4. Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу. Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним підприємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підприємств. У результаті формується ринок грошей, розширюються інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін. Крім того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні заснування можуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній перерозподіл між галузями, пришвидшуючи або уповільнюючи темпи економічного росту.

Біржа: визначення, види

Біржа - організована форма оптової торгівлі товарами (по зразках і проспектам), цінними паперами, валютою. В умовах нестійкості цін і курсів біржа виступає барометром кон'юнктури, а також є ареною гри для біржових спекулянтів.

Біржа — ринок, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді угод. На біржі складаються і реєструються ціни на товари і створюється курс акцій.

Види:

товарні і товарно-сировинні;

валютні;

фондові;

біржі праці.

Основні біржові операції

Все совершаемые на фондовой бирже сделки можно разделить на три группы: сделки с полной гарантией; нормально-спекулятивные сделки; сверхспекулятивные сделки, риск по которым невозможно учесть.

К первой группе относятся операции с ценными бумагами государства; ко второй - с акциями и облигациями промышленных фирм, банков и т.п.; к третьей - с новыми эмиссиями ценных бумаг малоизученных компаний, впервые попавших в биржевой оборот. Естественно, что риск может быть чреват разными последствиями.

Фондова біржа.

Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

Товарна біржа

Товарна біржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які провадять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа — гуртовий, регулярно чинний ринок, де відбувається торгівля товарами за зразками або стандартами, в яких вказано перелік необхідних ознак (якість, сортність тощо).

Банки: визначення, види

Банк — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансових операціях для фізичних та юридичних осіб.

Види:

За формою власності/бізнес-моделлю:

*державні;

*приватні/комерційні;

*кооперативні.

За масштабами операцій:

*роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

*оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

За територіальним охопленням:

*міжнародні;

*регіональні;

*банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

За колом виконуваних операцій:

*спеціалізовані;

*універсальні.

За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про господарські товариства» від 16.12.93.

За наявністю мережі філій або безфілійні.

Активні банківські операції

Активні операції банків полягають у діяльності, пов'язаній із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності.

Активні операції банків поділяються на кредитні та Інвестиційні.

Пасивні банківські операції

Пасивні операції - це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

До власних пасивів відносяться акціонерний, резервний капітал і нерозподілений прибуток.