Реферат:

Державне управління і контроль у сфері поводження з відходами виробництва та споживання

План

Вступ

1. Державне управління і контроль у сфері поводження з відходами виробництва та споживання

Висновок

Література

Вступ

Державне управління у сфері поводження з відходами здійснюють Кабінет Міністрів України, відповідні органи Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування, а також спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами. До останніх належать Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державна санітарно-епідеміологічна служба України. Державне регулювання безпеки під час поводження з радіоактивними відходами здійснюють, крім того, МОЗ України; МВС України, інші органи державної виконавчої влади згідно з законодавством.

Реалізує державну політику у сфері поводження з відходами Кабінет Міністрів України, компетенцією якого є, зокрема, забезпечення розроблення і виконання загальнодержавних і міждержавних програм у відповідній сфері, затвердження порядку надання дозволів та встановлення умов збирання відходів; затвердження переліку небезпечних відходів та відходів, транскордонне перевезення і видалення яких підлягає державному регулюванню; переліку окремих видів відходів як вторинної сировини та встановлення квот на ввезення в Україну для утилізації таких відходів; переліку операцій, пов’язаних з утилізацією та видаленням відходів; визначення порядку обліку утворення, утилізації та видалення відходів, організація підготовки фахівців у сфері поводження з відходами, встановлення порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів; визначення органу ліцензування у сфері поводження з відходами та ін.

1. Державне управління і контроль у сфері поводженням з відходами виробництва та споживання

До повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами належить серед іншого здійснення контролю за використанням відходів з урахуванням вимог безпеки для здоров’я людей і навколишнього природного середовища; розроблення схем санітарного очищення населених пунктів; складання і ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів і реєстру місць видалення відходів; організація ведення обліку утворення, оброблення, знешкодження, утилізації та видалення відходів, їх паспортизації; організація збирання і видалення побутових відходів; затвердження за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на утворення та розміщення відходів; визначення в установленому законом порядку розміру платежів за розміщення відходів; забезпечення ліквідації несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів самостійно або за рішенням уповноважених на те органів; зупинення дії дозволу на експлуатацію об’єкта поводження з небезпечними відходами в разі порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища; надання дозволів на будівництво або реконструкцію (експлуатацію) об’єкта поводження з відходами на відповідній території у порядку, визначеному законом та ін. Органи місцевого самоврядування, крім того, приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об’єктів поводження з відходами.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері поводження з відходами є Мінприроди України, на яке покладається здійснення комплексного управління у відповідній сфері, проведення державної екологічної експертизи, видача дозволів на здійснення операцій з відходами, у тому числі на їх транскордонне перевезення; контроль за веденням первинного обліку щодо поводження з відходами та їх паспортизацією; участь у нормотворчій роботі з питань, що регулюють поводження з відходами; затвердження переліку небезпечних властивостей відходів за погодженням з Державною санітарно-епідеміологічною службою України та ін. Компетенція Мінприроди України у даній сфері управління визначається Законом України «Про відходи» (ст. 23) та Положенням про це міністерство.

До відання Державної санітарно-епідеміологічної служби України У сфері поводження з відходами належить здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за дотриманням державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів під час поводження з відходами, а також забезпечення у відповідних нормативних документах вимог безпеки для здоров’я людини; проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи і видача її висновків щодо об’єктів поводження з відходами; встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, видача гігієнічного сертифіката на неї; методичне забезпечення та здійснення контролю при визначенні рівня небезпечності відходів та інші функції, передбачені законами України.

Управлінська діяльність зазначених органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та інших відповідно до покладених законодавством на них повноважень у сфері поводження з відходами реалізується в межах організаційно-правових заходів (функцій), основними серед яких є:

- стандартизація і нормування;

- державний облік і звітність;

- економічне забезпечення відповідних заходів;

- контроль і нагляд;

- моніторинг та інформування;

- юридична відповідальність.

Стандартизація у сфері поводження з відходами. Згідно з Законом України «Про відходи» стандартизації підлягають поняття та терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації, способи визначення складу відходів та їх небезпеки, методи контролю за станом накопичувачів, вимоги щодо безпечного поводження з відходами, які забезпечують запобігання негативному впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров’я людини, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини (ст. 6). У системі діючих в Україні стандартів, зокрема у сфері стандартів навколишнього природного середовища (клас 13 «Довкілля» відповідно до «Класифікатора нормативних документів» ДК 004—99), виділено окремий підклас стандартів — «Відходи» 13.030, які містять основні поняття та терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, та загальні вимоги до них. Зазначений підклас у свою чергу поділяється на три групи: «Відходи взагалі» — 13.030.01, «Тверді відходи» — 13.030.10 та «Повторне використання» 13.030.50. Перша група стандартів включає, наприклад, ДСТУ 2195—99 «Охорона природи. Поводження з відходами. Технічний паспорт відходу. Склад, вміст, викладення і правила внесення змін», ДСТУ 3911—99 «Охорона природи. Поводження з відходами. Виявлення відходів і подання інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги». Друга група містить всього 27 стандартів, що стосуються твердих відходів, і включає: матеріали технічні (загальні технічні умови), а також технічні умови щодо трикотажних виробів із відходів виробництва, білкових відходів із шкіри тварин, лляних відходів, терміни та визначення щодо текстильних відходів, брухту та відходів дорогоцінних металів і сплавів та ін.

У сфері поводження з відходами відповідно до ст. 7 Закону України «Про відходи» встановлюються такі нормативи:

- граничні показники утворення відходів у технологічних процесах;

- питомі показники утворення відходів, використання та втрат сировини у технологічних процесах;

- інші нормативи, передбачені законодавством. Нормативи у сфері поводження з відходами розробляються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями за погодженням зі спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1999 р. «Про затвердження Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів» зазначені граничні та питомі нормативи утворення відходів знайшли відображення у лімітах на утворення відходів, які визначають максимальний обсяг відходів, на який у суб’єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території. Ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору на передачу відходів іншому власнику. Зазначений ліміт розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику. Ліміт на утворення відходів не може перевищувати нормативно допустимих обсягів утворення відходів. Норматив утворення відходів визначається технологічним регламентом на підставі питомих показників утворення відходів, якими є обсяги відходів конкретного виду, що утворюються при виробництві одиниці продукції. Для твердих побутових відходів, що утворюються на території даного району, питомим показником утворення є обсяг відходів, який утворюється на одну людину, що проживає в даному районі, працює на підприємстві, в установі, організації даного району. Граничним показником утворення відходів є нормативно допустимий обсяг утворення відходів, а саме — максимальний обсяг відходів, що може утворитися в результаті технологічного процесу за умови дотримання встановленого технологічного регламенту.

Крім того, власникам відходів, які здійснюють лише їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів, яким є визначений обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінприроди на місцях.

Ліміти на утворення та розміщення відходів затверджуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та державними адміністраціями базового рівня, встановлюються терміном на один рік і доводяться до власників відходів, які отримали в установленому порядку дозвіл на розміщення відходів, до 1 жовтня поточного року.

Державний облік відходів — це єдина державна система збирання, узагальнення, всебічного аналізу та зберігання відомостей про відходи під час їх утворення та здійснення операцій поводження з ними.

Державний облік відходів ведеться з метою уникнення неконтрольованого накопичення небезпечних, у тому числі радіоактивних, відходів та забезпечення оперативного контролю за їх місцезнаходженням, переміщенням, умовами їх зберігання та захоронення. Державний облік відходів включає:

- паспортизацію та інвентаризацію відходів;

- ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення, утилізації відходів, реєстру місць видалення відходів та Державного реєстру радіоактивних відходів;

- ведення Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів та переліку місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів.

Державному обліку та паспортизації підлягають в обов’язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України. Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p., такий облік грунтується на даних спостережень за утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними і включає ведення первинного обліку відходів та державної статистичної звітності про них. Первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням відповідної нормативно-технічної, бухгалтерської та іншої документації. Зазначені відомості потім використовуються для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів.

Паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними і передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005—96 «Класифікатор відходів».

Форми паспортів відходів розробляються Мінприроди за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади і затверджуються ним за погодженням з МОЗ України.

Реєстр об’єктів утворення, оброблення, утилізації відходів та реєстр видалення відходів ведеться з метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об'єкти утворення відходів, повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини. У зазначених реєстрах визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними. У реєстри заносяться дані на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Реєстр місць видалення відходів, крім того, ведеться на підставі відповідних паспортів. Дані цього реєстру підлягають щорічному уточненню. Правила ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів встановлено, зокрема, у Порядку ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р.

Відповідно до вимог Закону України «Про поводження 3 радіоактивними відходами» на всіх підприємствах, у результаті діяльності яких утворюються радіоактивні відходи чи вони здійснюють переробку, зберігання та захоронення таких відходів, обов’язково має проводитися державна інвентаризація радіоактивних відходів. Результати такої інвентаризації забезпечують постійне поновлення Державного реєстру радіоактивних відходів та Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів. Порядок обліку радіоактивних відходів, зокрема порядок проведення державних інвентаризацій, встановлюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, який здійснює також нагляд за їх виконанням. Організація проведення державних інвентаризацій покладається на орган державної виконавчої влади у сфері поводження з радіоактивними відходами. Організація та проведення такої інвентаризації, її обсяг і періодичність, а також процедура збору й оформлення результатів інвентаризації встановлюється у Порядку проведення державної інвентаризації радіоактивних відходів, затвердженому наказом Державного комітету ядерного регулювання України від 11 лютого 2003 р.

Державний реєстр радіоактивних відходів являє собою послідовний поточний запис актів спеціальної форми про утворення, фізико-хімічний склад, обсяги, властивості, а також перевезення, зберігання та захоронення радіоактивних відходів.

Порядок ведення відповідних реєстрів визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів — це зведення систематизованих відомостей про об’єкти, призначені для зберігання чи захоронення радіоактивних відходів у єдину інформаційну експертну систему даних про місцезнаходження, кількісну та якісну характеристику сховищ таких відходів. Кадастр повинен містити систематизований банк даних щодо місцезнаходження, кількісних та якісних характеристик, умов зберігання або захоронення радіоактивних відходів, систем контролю та моніторингу.

Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів підлягає безстроковому зберіганню. Положення про Державний реєстр радіоактивних відходів та Положення про Державний кадастр сховищ та місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів затверджено постановою Кабінету Міністрів від 29 квітня 1996 р. 738

Створення і організація ведення Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів покладається на МНС України. Ведення зазначених реєстру та кадастру здійснює Головний інформаційно-аналітичний центр державної системи обліку та інвентаризації радіоактивних відходів на базі Українського державного об’єднання «Радон», до якого надходить інформація з регіональних центрів обліку радіоактивних відходів. Кадастр ведеться на основі реєстраційних карток, які заповнюють власники сховищ чи виробники радіоактивних відходів, що надсилаються ними до відповідних регіональних центрів обліку.

Система і форми звітності, порядок надання і використання відповідної інформації про відходи, а також порядок перегляду їх номенклатури розробляються на основі державного класифікатора відходів і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань статистики за поданням Мінприроди та інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади.

Ліцензування. Відповідно до законодавства про відходи деякі види діяльності у цій сфері допускаються тільки на підставі ліцензії. До таких видів належать будь-які операції у сфері поводження з небезпечними відходами; збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини; встановлення порядку видачі дозволу на транскордонне перевезення небезпечних відходів; встановлення порядку ввезення, вивезення і транзиту через територію України окремих видів відходів; здійснення діяльності у сфері поводження з радіоактивними відходами.

Конкретні вимоги ліцензування діяльності у відповідній сфері встановлюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та деякими підзаконними нормативними актами, серед яких: Ліцензійні умови провадження діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, затверджені наказом Держкомітету з питань регуляторної політики від 12 лютого 2001 p.; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини, затверджені спільним наказом Держкомітету з питань регуляторної політики та Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 9 березня 2001 р.

Ліцензія (дозвіл) на здійснення діяльності щодо поводження з відходами видається органом ліцензування, який встановлює кабінет Міністрів України.

Економічне забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення являє собою ряд визначених законодавством економіко-правових заходів, які серед інших включають збори (платежі) за утворення та розміщення відходів та заходи економічного стимулювання діяльності у зазначеній сфері. Зокрема, ст. 38 Закону України «Про відходи» передбачає такі заходи:

- лімітування обсягів утворення та розміщення відходів;

- встановлення нормативів плати та розміру платежів (зборів) за розміщення відходів;

- фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення;

- стимулювання та надання суб’єктам підприємницької діяльності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів, впроваджують у виробництво маловідходні технології, здають відходи як вторинну сировину відповідно до законодавства податкових, кредитних та інших пільг.

Законодавством України можуть встановлюватися й інші організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення.

Збори за розміщення відходів є одним із найважливіших елементів економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища і стягуються із суб’єктів підприємницької діяльності, у процесі діяльності яких утворюються відходи. Розмір зборів встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території, на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Одержані кошти зараховуються до відповідних фондів охорони навколишнього природного середовища згідно із законом.

Єдині на території України правила встановлення нормативів збору за розміщення відходів визначаються у Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р.

Заходи економічного стимулювання діяльності у сфері поводження з відходами здійснюються шляхом:

- надання підприємствам можливості залишати частину коштів від платежів за розміщення відходів на фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення відповідно до обгрунтованих інвестиційних проектів та програм;

- встановлення пільг щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів;

- пріоритетне державне кредитування;

- виділення спеціальних державних субсидій на зменшення відсотків за банківські кредити, пов’язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування;

- виділення дотацій з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів та фондів охорони навколишнього природного середовища для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів;

- встановлення пільг щодо поповнення обігових коштів підприємств, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки таких відходів (ст. 40 Закону України «Про відходи») .

Висновок

Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов’язані зі стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх утворення.

Фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення здійснюється за рахунок коштів виробників відходів та їх власників. Для фінансування цих заходів можуть залучатися кошти місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільні внески підприємств, установ, організацій, громадян та їх об’єднань, а також кошти Державного бюджету України, передбачені на проведення заходів, що включаються в Державну програму соціального та економічного розвитку України.

Контроль і нагляд у сфері поводження з відходами. У зазначеній сфері здійснюється державний контроль і нагляд, виробничий та громадський контроль.

Державний контроль і нагляд у сфері поводження з відходами здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері поводження з відходами, яким є Мінприроди, інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів.

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства.

Нагляд за додержанням законів у сфері поводження з відходами здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури в межах повноважень, передбачених законом.

Моніторинг місць утворення, зберігання та видалення відходів є складовою єдиної системи державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державна санітарно-епідеміологічна служба України, їх органи на місцях та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами забезпечують заінтересовані органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян та їх об’єднання інформацією про розташування місць чи об’єктів зберігання і видалення відходів, їх вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людини.

Література

Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

Екологічне право. Особлива частина Підручник. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - X., 2005.

Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с/

Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря». – К., 1992

Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. — М., 1986.

Габитов Р. X. Воздухоохранное право. — Уфа, 1999.

Габитов Р. X Теоретические проблемы организации правовой охраны атмосферы Земли в современных условиях. — Уфа, 2000.

Кузнецова О. К, Радчик О. Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. — М., 2001.

Роун Ш. Озоновый кризис. Пятнадцатилетняя эволюция неожиданной глобальной опасности. — М., 1993.

Фомин Г. С, Фомина С. Н. Воздух: контроль загрязнений по международным стандартам. — М., 1993.

Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. — К., 1989.