ЗМІСТ

Вступ 4

1.Кліщі та їх види 6

1.1.Загальні відомості 6

1.2.Коротка характеристика деяких видів кліщів 6

2.Кліщі-паразити людини 12

2.1.Коростяний кліщ Acarus scabiei або Sarcoptes hominis 12

2.1.1.Симптоми зараження 12

2.1.2.Лікування 15

2.1.3.Організація боротьби і заходи профілактики 17

2.2.Іксодові кліщі переносники особливо небезпечних інфекцій 19

2.2.1. Коротка характеристика іксодових кліщів 21

2.2.2. Кримська геморагічна лихоманка 24

2.2.3.Боротьба з іксодовими кліщами 26

3.Індивідуальний захист населення 28

Висновки 30

Література 32

ВСТУП

В світі існує велика кількість різних хвороб людини, тварин, рослин. Хвороби тварин називаються зоонозами. Ряд зоонозів є хворобами тільки тварин. Інші ж зоонози, за відомих умов, передаються від хворих тварин і людині, безпосередньо або через переносників. Переносниками є різні безхребетні тварини, головним чином кровоссальні кліщі і комахи, які при живленні на хворій тварині (людині) разом з кров'ю сприймають збудника захворювання і можуть передавати його при кровосмоктанні. Такі хвороби одержали назву – трансмісивні (від слова «трансмісія» - передача).

Для таких хвороб характерний існування в природі осередку інфекції і називаються вони природно-осередковими.

Людина захворює природно-осередковою хворобою тоді, коли він проникає в певну пору року на територію її природного вогнища, де піддається нападу голодних кровсисних переносників, що містять вже збудник хвороби. Цією обставиною визначається і сезонність хвороб – адже переносники в природі активні, як правило, не круглий рік, а тільки в теплу пору року.

Природно-осередкові хвороби приурочені до певних ландшафтів. Різноманітність флори і фауни а також особливості рельєфу і клімату створили на території нашого краю сприятливі умови для існування ряду переносників природно-осередкових інфекцій. Існує декілька природних вогнищ різних хвороб, до яких можна віднести чуму, туляремію, лептоспіроз, кримську геморагічну лихоманку, кліщові лихоманки, кровепаразитарні хвороби тварин та інші.

Найбільш актуальною проблемою останніми роками для нашого краю є активність природного вогнища кримською геморагічною лихоманкою (КГЛ).

Для цього захворювання характерна сезонність, як правило, весна – літо. Саме в цей період, основна маса дітей тісно контактує з природою, внаслідок чого висока вірогідність захворювання, особливо сільського населення. Щоб понизити ризик зараження кримською геморагічною лихоманкою і іншими інфекціями необхідно своєчасно і систематично проводити роботу серед населення по адекватній поведінці при знаходженні в природних вогнищах, починаючи з шкільної лави. Завдяки зусиллю педагогів в даному питанні формується правильне, здорове розуміння існуючої проблеми.

Актуальність проблеми полягає в тому що не дивлячись на те , що цивілізація у великих містах досягла високого рівню і людина має всі необхідні умови для утримання домівки в чистоті, все ж така хвороба, як короста недає спокою людині і сьогодні. Ідучи в ліс, контактуючи з домашніми тваринами людина може оселитися під людською шкірою і тим самим викликати коросту, та переносити серйозні інфекційні захворювання.

Таким чином, знання основних заходів профілактики захистять багато людей від хвороби, тим паче, що будь-яке захворювання легше попередити, чим лікувати.

1 КЛІЩІ ТА ЇХ ВИДИ

1.1 Загальні відомості

Кліщі (Acarina), дрібні (від 0,1 до 30 мм) членистоногі тварини класу павукоподібних підтипу хеліцерових. На думку одних зоологів, кліщі - єдиний відділ, що включає 3 підряди: кліщі-сінокоси (Opilioacarina), акариформні кліщі (Acariformes) і паразитиформні кліщі (Parasitiformes). Інші зоологи вважають ці групи неспорідненими один одному відділу. Для кліща характерні шестинога личинка (у німф і дорослих До. - 8 ніг) і особлива передня ділянка тіла - "головка" (гнатосома), що часто рухомо зчленована з тілом і несе 2 передніх пари кінцівок (хеліцери і педипальпи). У небагатьох примітивних зберігається сегментація. Тіло кліща складається з крупних відділів. Для більшості акариформних кліщів характерне ділення на головний відділ (протеросому), що несе 4 пари кінцівок, і задній відділ (гістеросому) з 2 задніми парами ніг. У паразитоформних кліщів є головогруди (просома), що несе всі 6 пар кінцівок, і безноге черевце (опістосома). У вищих представників обох підрядів відділи тіла звичайно зливаються. Покриви тіла тонкі, шкірясті або з щільними щитами, що більш менш зливаються. Забарвлення різноманітне, однокольорове або строкате. Будова кінцівок варіює залежно від способу живлення і способу життя. Хеліцери з клішнею на кінці, кігтеподібні або голкоподібні; служать для захоплення їжі, роздрібнення її або для проколу шкіри тварини-господаря і закріплення на ньому; у самців деяких кліщів хелицеры пристосовані для спаровування. Педіпальпи прості,; їх основні членики формують передротову порожнину, інші утворюють щупальце. Ноги з кігтиками і присосками, у деяких. без них. Шкірні органи чуття - щетини і ліровидні органи - розсіяні на тілі і кінцівках. Око 1-2 пари (іноді є 1 непарний серединний), у багатьох очі відсутні. Дихання шкірне або трахейне; трахеї відкриваються 1-4 парами дихальців (або стигм) у переднього краю тіла або на його боках. Клащі роздільностатеві; у багатьох виражений статевий диморфізм. Положення статевого отвору сильно варіює; у самок іноді є парні злягальні отвори, крім непарного яйцевидільного. Запліднення сперматофорне (самець прикріплює сперматофор до статевого отвору самки або залишає його на субстраті, а самка захоплює його) або внутрішнє, що супроводжується спаровуванням. Відоме невинне розмноження (партеногенез). Більшість кліщів відкладає яйця, деякі живородящі. Цикл розвитку включає фази яйця, передличинки, личинки, прото-, дейто-, тритонімфи і дорослих кліщів; у багатьох кліщів окремі фази розвитку випадають; іноді (у аргасових кліщів) німфи линяють кілька разів і число німфальних стадій непостійне[2,5].

1.2 Коротка характеристика деяких видів кліщів

Відомо понад 10 тис. видів кліщів. До акариформних кліщів відносяться саркоптиформні (панцирні кліщі, коморні, волосяні, пір'яні, коростяві і ін.) і тромбидиформные До. (павутинові кліщі, водяні кліщі, краснотілки, залозниці, галові кліщі та ін.). До паразитиформних клащав належать гамазові кліщі, аргасові кліщі, иксодові кліщі та ін. Поширені повсюдно.  Більшість мешкає на суші, деякі в морях і прісних водах. Особливо численні. у помірних і тропічних країнах. Хижі і рослиноїдні. живуть вільно в грунті, лісовій підстилці, на рослинах, в органічних залишках, що розкладаються, в норах і кублах тварин; багато хто паразитує на рослинах, тварин і на людині; є і порожнинні паразити. Деякі. корисні: беруть участь в утворенні грунтів, переробляють рослинні залишки, винищують деяких шкідників рослин. Багато кліщів заподіюють велику шкоду. Іксодові,  аргасові і деякі гамазові кліщі сильно шкодять людині і тваринам як ектопаразити і переносники збудників трансмісивних хвороб: енцефаліту, геморагічного і ін. лихоманок і інше; вони переносять віруси, бактерії, спірохети, анаплазми, піроплазми, тейлерії, мікрофілярії.  Деякі панцирні кліщі- проміжні господарі стрічкових черв'яків - паразитів домашніх тварин. Комірні кліщі ушкоджують запаси зерна і ін. продуктів; галові, павутинні кліщі і деякі гамазові кліщі шкодять рослинам; коростяві кліщі паразитують в шкірі людини і тварин, викликаючи коросту. Кліщ акарапис викликає хворобу бджіл - акарипідоз. Личинки, нападаючи на людину, викликають укусами дерматити, передають японську лихоманку - тсутсугамуші[3].

Кліщі краснотілки (Trombea), надсімейство з підряду тромбідиформних кліщів. Довжина до 2-3 мм; забарвлення від білувато-рожевого до червоного. 2 сімейства: Trombiculidae і Leeuwenhoekiidae, об'єднуючі 1600 видів. Поширені всесвітньо, від тундри до субтропіків і тропіків. Дорослі і німфи живуть в грунті; хижаки, харчуються нижчими комахами і їх яйцями. Паразитує тільки одна фаза життєвого циклу Кліщ - личинка; тварини-господарі - ссавці, птахи, що плазують і земноводні, Деякі види нападають на людину. Укуси кліщів викликають у людини і тварин дерматити. У Південно-східній Азії кліщі можуть служити переносниками збудника важкого рикетсіозного захворювання – лихоманки тсутсутамуші[4].

Кліщі -сінокосці (Opilioacarina), представники примітивних кліщів. Тіло овальне, довжина  1-2 мм, слабко склеротизовано. Ноги довгі і тонкі. Відомо 10 видів. Зустрічаються дуже рідко. Мешкають в рослинних залишках. Виявлені 2 види: Paracarus hexophthalmus і Opilioacarus italicus.

Галові кліщі, чотириногі кліщі (Tetrapodili), над-сімейство павукоподібних тварин загону акариформних кліщів. Галові кліщі дуже дрібні (0,1-0,6 мм). Мають тільки дві передні пари ніг; дві задні пари ніг зредуковані. Тулуб розділений на короткий передній відділ, покритий щитком, і подовжений задній з тонкокільчастим покривом. Ротові органи смокчуть. Органів дихання і очей немає. Галові кліщі кладуть яйця, з яких розвиваються личинка, німфа і дорослий кліщ. Мешкають на рослинах, висмоктуючи вміст кліток, викликають різні пошкодження: деформацію тканин, зміни забарвлення і курчавість листя, ненормальне галуження втеч. Багато Галові кліщі, особливо з роду Eriophyes (грушевий кліщ, яблуневий Галовий кліщ, побіговий сливовий кліщ і ін.), утворюють різних галлів, усередині яких живуть і розмножуються кліщі. Відомодо 150 видів Галових кліщів. Вони шкодять плодовим, винограду, польовим і городним культурам, а також лісовій рослинності; деякі переносять вірусні хвороби рослин. Заходи боротьби скрутні із-за прихованого способу життя Галові кліщі. Застосовуються отрути системної дії в поєднанні з агротехнічними заходами.

Гамазові кліщі (Gamasoidea), група кліщів віділу Parasitiformes. Близько 20 сімейств. Тулуб овальний або довгастий (0,3-4 мм), покритий щитками (цілісний або подвійний спинний і декілька черевних); на тілі численні щетини, постійні по числу і положенню. Ноги шестичленикові, з кігтиками і присоском. Хеліцери з клішнями або голковидні, висуваються з трубчастої підстави - зрощених тазів педипальп. Дихають за допомогою трахей, що відкриваються стигмами з боків тіла, відкладають яйця, багато хто живородящий; шестинога личинка, линяючи, перетворюється на восьминогу німфу першу, німфу другу і в дорослого кліща. Розвиток нетривалий: за сезон можуть давати десятки поколінь. Більшість - хижаки; мешкають в грунті, лісовій підстилці, гної, де харчуються дрібними членистоногими, нематодами і  т.п. Деякі види розселяються на гнойових і трупоядних комах. Представники ряду сімейств (Laelaptidae, Macronyssidae, Dermanyssidae і ін.) перейшли до паразитизму і кровосмоктанню на плазунах, птахах і ссавціях. Способи паразитування різноманітні (форми, що живуть в кублах тварин-господарів або постійно на їх тілі, в дихальних органах і ін.). Деякі види нападають на людину. Укуси наприклад курячого кліща (Dermanyssus gallinae), що в масі розмножується в пташниках, викликають гострий . дерматит, переносять збудників інфекційних захворювань. Щурячий кліщ (Macronyssus bacoti), що живе в щурячих норах і тріщинах стін будівель, може передавати людині через укус щурячий висипний тиф і чуму. Мишачий кліщ (Allodermanyssus sanguineus) передає гарячкове захворювання - везиколізний рикетсіоз. Кліщі роду Hirstionyssus, здатні поширювати туляремію серед гризунів в природних осередках цієї інфекції.

Панцирні кліщі, орібатиди (Oribatei), підряд павукоподібних відділу Acariformes. Найчисленніша по числу видів група зі всіх грунтових членистоногих. Панцир - замкнута склеротизована капсула з отворами (статевим, анальним і для ротових органів), прикритими кришками. Для них характерні ділення циклу розвитку на 2 біологічно і морфологічно різних етапи. Статевонезрілі фази (личинка, німфи) мають м'які покриви, шкірне дихання, живуть у верхніх шарах грунту. Статевозрілі П. до. одягнені панциром, дихають трахеями, живуть на поверхні грунту, лісової підстилки і здібні до вертикальних міграцій при коливаннях вологості і температури. Весь цикл триває 30-75 діб. П. к.- проміжні господарі стрічкових черв'яків з сімейства Anoplocephalidae, збудників ряду гельмінтозів тварин, зокрема монієзіоза. Яйця черв'яка, що проковтнув ткліщ розвиваються протягом 70-100 діб в зародку - цистицеркоїди (інвазивна стадія), що залишаються в тілі кліща до його загибелі або попадання з травою в організм тварини. Заходи боротьби - дегельмінтизація тварин і вибір пасовищ, вільних від панцирних кліщів.

Аргасові кліщі, аргазиди (Argasidae), сімейство паразитичних клещів надсімейства Ixodoidea. Тіло сплощене, овальне, довжина від 3 до 30 мм. Покриви шкірясті, забарвлення голодних кліщів сірувата, жовто-бура, що напилися крові - лілувата. 5 родів, об'єднуючих ок. 100 видів; зустрічається 17 видів, що відносяться до 3 родів:аргас,Alveonasus і орнітодорус Поширені у країнах з теплим кліматом; на півдні Європейської частини, на Кавказі, в Середній Азії, Казахстані. Всі вони харчуються кров'ю наземних хребетних; живуть в укриттях - норах і кублах тварин, в тріщинах грунту, щілинах споруд і т. п.; нападають на тварин-господарів звичайно вночі. При смоктанні крові сильно роздуваються. Можуть голодувати роками. У людини укуси викликають свербіння, поява на шкірі червоного висипу. Аргасові кліщі - переносники ряду захворювань людини і тварин[1].

2.КЛІЩІ ПАРАЗИТИ ЛЮДИНИ

2.1 Коростяний кліщ Acarus scabiei або Sarcoptes hominis

Коросту викликає. Самка кліща крупніше за самця (відповідно 0,4-0,45 і 0,2 мм в довжину, 0,25-0,35 і 0,14-0,19 мм завширшки) і на вигляд нагадує черепаху. При розгляді неозброєним оком паразит має вигляд шпилькової головки білого кольору. Після запліднення, яке відбувається на поверхні шкіри, самець гине, а самка упроваджується в поверхневі шари епідермісу, прокладаючи в них ходи. Роговий шар шкіри самка буравить міцними хітиновими щелепами. Поза шкірою самка гине протягом декількох днів. За 6-8 тижнів життя самка відкладає в коростяному ході до 50 яєць. Статевозрілі кліщі розвиваються з яєць протягом 3-7 тижнів. Підраховано, що за 3 місяці з яєць, відкладених однією самкою, народиться близько 150 млн. кліщів.

Захворювання дещо частіше зустрічається в осінньо-зимовий період, хоча хворих реєструють протягом всього року. Інкубаційний період триває від 7-10 днів до 1місяця і довше. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим, при користуванні його постільною або натільною білизною, знаходженні в одному ліжку. Серед дітей інфекція може передаватися через іграшки, якщо ними заздалегідь користувалася хвора дитина.

2.1.1 Симптоми зараження

На місці проникнення кліща в шкіру з'являється маленька бульбашка. Проте головним симптомом корости є сильне свербіння, особливо різке увечері і вночі, після того, як хворий лягає в ліжко. Окрім характерного свербіння, яке часто є і першою ознакою захворювання, відзначають появу парних і розсіяних точкових вузликово-бульбашкових висипань, коростяних ходів (штрихоподібні пунктирні лінії сіруватого кольору) садна від разчухування шкіри. Улюбленою локалізацією корости є міжпальцеві складки кистів, бічні поверхні пальців рук, згинальна поверхня променезап'ясткових суглобів, розгинальна поверхня передпліччь, ліктьового суглоба, передньобокова поверхня тулуба, область передніх стінок пахвових западин, молочних залоз (коло соска), живота особливо у області пупкового кільця, сідниць, стегна, гомілок і область статевого члена. Іноді на розгинальній поверхні ліктьових суглобів можна виявити сухі кірки, луски (симптом Горчакова- Арді), які покривають папуловезикульозні елементи. Коростяні ходи особливо часто можна виявити у області променезап'ясткових суглобів і в міжпальцевих складках рук. Їх довжина від 2-3 мм до 0,5 см. Якщо розглядати коростявий хід в лупу, то видно, що він складається з близько розташованих чорних крапок - отворів, які прориває кліщ для виходу надалі на поверхню молодих кліщів і для доступу повітря На місці бульбашок утворюються кров'яні скориночки величиною з шпилькову головку.

Вказані вище місця улюбленої локалізації корости пояснюються тим, що коростяний кліщ вважає за краще розташовуватися на ділянках з тонким роговим шаром. У маленьких дітей відзначають декілька іншу локалізацію корости: вона вражає внутрішні краї стоп, підошви, долоні, сідниці і шкіру голови.

Сильне свербіння, супроводжуюче коросту, приходить до розчухувань екскоріацій, куди хворі нерідко заносять піококову інфекцію, унаслідок чого короста ускладнюється фолікулітами, фурункулами, лімфаденітом, лімфангітом, імпетиго, ектимами.

Остання обставина нерідко змінює клінічну картину корости і значно ускладнює діагностику (встановленню правильного діагнозу допомагають характер свербіння і локалізація процесу). При поширеній і ускладненій корості виявляють еозинофілію в крові і іноді альбумінурію в сечі. Короста може ускладнитися і мікробною екземою (у жінок переважно в колі сосків, у чоловіків - на внутрішній поверхні стегон). У цих випадках осередки ураження мають різкі межі, іноді мокнуть, покриті великою кількістю гнійничків, кірок.

Останнім часом частіше стали спостерігатися стерті форми корости (scabies discreta), при якій відсутні характерні висипання (зокрема, коростяві ходи), але є сильне свербіння. Ця форма корости спостерігається у охайних людей або при неправильному лікуванні. При ретельному огляді хворих і в цих випадках вдається виявити одиничні, парно розташовані папуловезикули, вузлики, найдрібніші бульбашки, уртикоподібні елементи.

Коростяний хід знаходиться в основному в роговому шарі. Тільки його сліпий кінець досягає мальпігієвого шару або проникає в нього. У цій ділянці ходу і розташовується самка кліща. У мальпигиевом шарі розвивається внутрішньоклітинний і міжклітинний набряк, за рахунок якого утворюється невелика бульбашка. У дермі є хронічний запальний інфільтрат, що складається в основному з лімфоцитів. Цей інфільтрат розташований під коростяним ходом

Коросту іноді можна змішати з почесухою, при якій хворих також турбує свербіння. Проте в цьому випадку свербіння буває і вдень і вночі, хвороба іноді триває роками, характеризується сірим кольором шкіри, білим дермографізмом, наявністю вузликів, часто покритих кров'яними скориночками, розташованих переважно ні розгинальних поверхнях кінцівок, збільшенням лімфатичних вузлів (пруригінозні бубони).

Діагностиці сприяють парне розташування папуловезикул на улюблених для корости ділянках шкіри, наявність коростявих ходів, посилення свербіння вночі, поява висипань, що сверблять, у декількох членів сім'ї, наявність симптому Горчакова - Арді. Іноді встановити діагноз допомагає наявність «ознаки трикутника»: у області крижів коростяві висипання маються в своєму розпорядженні трикутником, вершина якого направлена у бік міжсідничної складки. На цій ділянці, окрім звичайних висипань, є імпетигінозні елементи, пігментація, з подальшим утворенням атрофічних плям.

При складності клінічної діагностики корости проводять лабораторне дослідження з метою виявлення коростявого кліща. Його можна витягнути з коростявого ходу голкою. Ефективний метод тонких зрізів лезом безпечної бритви бульбашок або коростявих ходів разом з вмістом. Середовища обробляють розчином 20% їдкого лугу, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом сухою системою (мале збільшення). У препараті виявляють кліщі або продукти їх життєдіяльності - яйця, екскременти у вигляді купок чорних крапок.

2.1.2 Лікування

Застосовують засоби, які розпушують роговий шар і, проникаючи в коростяві ходи, знищують кліщів. Вибір протипаразитарних засобів вельми обширний. Проте ефект терапії часто визначається не характером засобу, а правильністю його застосування і ретельністю лікування.

Перед втиранням протикоростявого засобу хворому доцільно прийняти гарячий душ, який сприяє механічному видаленню з поверхні шкіри кліщів і розпушуванню рогового шару. За наявності піодемії або екзематозного процесу до почала лікування душ не призначають. Миття також забороняють під час лікування. Протикоростяві засоби втирають в шкіру тулуба і кінцівок, особливо ретельно - в місця улюбленої локалізації корости. Втирання не проводять в шкіру голови. Крім того, за наявності екзематизації або импетигинизации антипаразитарні засоби також не втирають, а змащують ними уражені ділянки. Одночасно проводиться лікування ускладнень[7].

Вельми ефективно втирання в шкіру розчину бензилбензоата (бензиловий ефір бензойної кислоти). Використовують для дорослих 20% водно-мильну емульсію бензилбензоата. для маленьких дітей- 10%. Приготування 20% емульсії: у 780 мл теплої кип'яченої води розчиняють 20 г дрібно подрібненою зеленого або іншого мила і додають 200 MJI бензилбензоата.

Водно-мильна емульсія бензилбензоата зберігає активність протягом 7 днів після приготування. Емульсію втирають по 10мин 2 разу (з 10-хвилинною перервою). Після цього хворий надягає знезаражений одяг і міняє постільну білизну. На інший день втирання повторюють. Через 3 дні проводять миття в лазні або під душем і зміну білизни.

Для лікування дітей, як указувалося вище, готують 10% мильно- водну емульсію бензилбензоаза або протягом 3 днів застосовують 10% бензилбензоатну мазь, приготовану на емульсивній основі.

В умовах Крайньої Півночі бензилбензоат доцільно готувати на Ol. vaselini в 10 або 20% концентрації.

Лікування корости по методу Демьяновіча проводять 60% розчином натрію тіосульфату (розчин №1) і 6% розчином концентрованої або 18% розчином розбавленої хлористоводневої кислоти (розчин № 2). Спочатку двічі протягом 10 мін втирають в кожну ділянку шкіри розчин № 1 (з 10-хвилинним інтервалом), а потім втирають розчин № 2 (по 5 мін з 5-хвилинним інтервалом) Розчин натрію тіосульфату наливають в тарілку і втирають в шкіру рукою, змочуючи її розчином. Розчин хлористоводневої кислоти наливають в жменю безпосередньо з пляшки. Після цієї процедури хворий надягає чисту білизну і міняють постільну білизну. Наступного дня лікування повторюють. Митися дозволяється через 2 дні після закінчення лікування. Дітям натрію тіосульфат призначають в концентрації 40%, розчин концентрованої хлористоводневої кислоти-4%, розбавленої-12%.

Можна втирати 20-33% сірчану мазь (дітям -10%) або мазь Вількинсона (по 15% сірки і дьогтю, 10% крейди і по 30% зеленого мила і вазеліну). У дітей застосовують мазь Вількинсона навпіл з цинковою пастою. Ці мазі втирають в шкіру 1 раз на день протягом 5 днів. На 6-й день проводять миття в лазні або під душем і лише після цього зміну натільної і постільної білизни. Застосування сірчаної мазі і мазі Вількинсона обмежене із-за забруднення ними білизни і можливості розвитку лікарського дерматиту, який ліквідовують після відміни мазі і призначення цинкової базіки або пасти. Мазь Вількинсона може зумовити роздратування ниркової тканини (нефропатія), тому її не можна призначати особам, страждаючим захворюванням нирок.

Для лікування корости можна використовувати і свіжоприготованої 5% емульсії мила До, яку втирають протягом 5 днів (щодня), а через 2 дні після закінчення лікування призначають ванну або душ. У разі невдачі протикоростяву терапію повторюють через 3-5 днів.

Дітям, схильним до ексудативного діатезу, а також щоб уникнути розвитку дерматиту і для профілактики закріплення свербіння (по механізму умовного патологічного рефлексу), рекомендують під час лікування корости призначати десенсибілізуючі і антигістамінні препарати - кальцію глюконат, діазолін, супрастин і ін. Таке ж лікування проводять особам, у яких короста ускладнена алергічним дерматитом. При приєднанні до корости піодермії призначають антибіотики, сульфаніламіди, зовнішньо - сірчано-дігтярні і дігтярні для бору мазі, анілінові фарбники, 2% саліциловий спирт[8,9].

2.1.3 Організація боротьби і заходи профілактики

На всіх виявлених хворих коростою заповнюють спеціальне сповіщення. Головною умовою успішної боротьби з коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих оглядають на коросту в сім'ї або в дитячих колективах, якщо хворим є дитина. Своєчасне виявлення хворих, ізоляція їх від колективу і лікування - важливі умови в профілактиці розповсюдження захворювання.

При несприятливій епідеміологічній обстановці для лікування хворих коростою і проведення заходів, дезинсекцій, створюють спеціальні уряди- скабіозорії.

Важливе значення має ретельна дезинсекція (запилення ДДТ, обробка милом До) натільної і постільної білизни або дезинфекція їх в сухожаровій або вологій камері. Білизну хворих "можна також прати з кип'яченням і подальшим пропрасовуванням гарячою праскою. Верхній одяг знешкоджують в камері або обпилюють ДДТ.

Украй рідко зустрічається особлива форма- так звана норвезька короста (деякі автори вважають її дуже запущеною формою звичайної корости), яка була вперше описана в Норвегії в 1884 р. Даніельсеном. Ця форма виникає при ослабленні організму (у тих, що одночасно хворіють на лепру, сирингомієлію і подібні захворювання), у осіб, розумово відсталих.

При норвезькій корості шкіра в осередках ураження суха, покрита товстими темно-зеленого кольору кірками, що місцями нагадують суцільний панцир, що обмежує рухи і що робить їх хворобливими. Нігті різко потовщені. Волосся на ділянках поразки має сухий і тусклий вигляд Наголошується загальне збільшення лімфатичних вузлів. Від хворого виходитиме неприємний запах. Враховуючи вираженість клінічної симптоматики корости, слід зазначити при цьому незначність свербіння або його відсутність. При насильницьким видаленні кірок оголюється гіперемійована шкіра, на якій оком можна бачити масу білих крапок - коростявих кліщів, які у великій кількості знаходяться і в лусках, кірках. Для видалення кірок застосовують 5-10% сірчано-дігтярну мазь після чого проводять звичайне протикоростяве лікування в комбінації з призначенням загальнозміцнюючих засобів.Іноді виникають масові поразки людей пузатим кліщем ( Pediculoides ventricosis), що викликає так звану зернову коросту (з'являються невеликі папули і пухирі, сильне свербіння.Цей кліщ живе на злаках і зернах і потрапляє до людини при вантаженні зерна, роботі в зернових складах, спання на соломі зараженої кліщем. Лікування проводять так само, як при звичайній корості.

Кліщі коней, щурів, курей, блакитний, потрапляючи на шкіру людини можуть наносити укуси (утворюються папули, пухирі), викликати сильне свербіння, але не проникають в епідерміс і не утворюють коростяві ходи. Цих кліщів можна виявити в приміщенні білизна. Для лікування застосовують спиртні розчини, базік. Необхідно проводити дезинсекцію білизни, приміщення, знищення щурів, лікування хворих коней і т.д.Укуси клопів (Cimex lectularis) і бліх (Pulex irritans) викликають утворення на шкірі уртикарних елементів, що зудять. У центрі укусу блохи утворюється характерна центральна геморрагія, оточена пшеремированним плямою або пухирем величиною з чечевицю. Шкірні прояви спеціального лікування не вимагають.Личинки кінського овода, потрапляючи в шкіру людини, викликають захворювання, що носить назву Larva migrans. Спочатку виникає пляма, що зудить, від якої по шляху проходження личинки утворюється червона нитка, що петлеподібний звивається, злегка підведена над рівнем шкіри, шириною 1-2 мм. За добу личинка переміщається на 15 см і більше.Лікування полягає в змазуванні ураженої ділянки спиртним розчином йоду, заморожуванні хлорэтилом або оперативному видаленні ділянки, де розташовані личинки.Гвінейський черв'як (Filaria sanquinis), в середньо-азіатських республіках званий риштою, розвивається в підшкірній клітковині переважно стоп і гомілок, де утворюється пухлина. Шкіра над пухлиною гангренизируется, проривається, утворюючи виразку, на дні якої і знаходиться паразит. Для того, щоб убити його, в порожнину пухлини уприскують 1% розчин дихлориду ртуті і через добу, намотуючи черв'яка на паличку, витягують його з порожнини. Можна хірургічно видалити черв'яка з пухлини, що не розкрилася.

2.2 Іксодові кліщі - переносники особливо небезпечних інфекцій

Іксодові кліщі – високоспеціалізовані кровосмоктальні паразити ссавців, птахів, рептилій. Вони завдають великої шкоди людині і тваринам. Їх слина надає токсичну дію на організм теплокровних. Ще більшу шкоду вони заподіюють як переносники збудників різних захворювань, оскільки тривалий час зберігають збудника і передають його з покоління в покоління. Кліщі можуть розповсюджуються на значні відстані паразитуючи на хазяях (птахи, тварини)

У останні десятиліття, у зв'язку з умовами ведення сільськогосподарського виробництва, що змінилися, в нашій країні, великі земельні угіддя залишаються не розораними, заростають бур'яном, і чагарником, що веде до збільшення біотоп, сприятливих для іксодових кліщів[10].

Кліщі мешкають в основному на цілинних (не розораних) ділянках, пасовищах, балках, ярах, в лісі, лісопосадках і ін. місцях, де можуть нападати на людину.

Природними хазяями кліщів є дикі, домашні тварини (корови, кози, вівці, коні, зайці, гризуни).

Активізація кліщів в природі, як правило, відбувається в ранньо-весняний період (березень, квітень) і продовжується до осені (листопад).

Чисельність кліщів впродовж декількох років залишається високою, що позначилося на погіршенні епідемічної і епізоотичної ситуації по ряду захворювань, переносниками збудників яких вони є. Зокрема в краю ускладнилася эпидобстановка по кримській геморагічній лихоманці.

За нашими даними иксодофауна Ставропольського краю представлена 6 родами і 14 видами: Hyalomma marginatum, Hyalomma scupense, Hyalomma anatolicum, Hyalomma detritum, Dermacentor marginatus, Dermacentor reticulatus, Dermacentor daghestanicus, Ixodes ricinus, Boophilus annulatus, Rhipicephalus rossicus, Rhipicephalus sanguineus, Rhipicephalus pumilio, Haemaphysalis punctata, Haemaphysalis parva. При дослідженні иксодовых кліщів на зміст вірусу Конго Кримської геморагічної лихоманки (ККГЛ) на території Ставропольського краю встановлена висока зараженість кліщів. Вірус був виділений від 8 видів кліщів: H. marginatum, D. marginatus, R. rossicus, H.scupense, I.ricinus, D. reticulatus, H.punctata, B. annulatus. Найбільша кількість знахідок вірусу ККГЛ пов'язана з H. marginatum і D. marginatus.Дані лабораторних досліджень доводять, що не можна виключити участі в передачі вірусу і інших видів кліщів, які поширені на території Ставрополья. Захист населення від нападу іксодових кліщів є основним заходом в профілактиці КГЛ і ряду інших захворювань[2,6].

2.2.1 Коротка характеристика деяких видів іксодових кліщів.

Hyalomma marginatum marginatum - ей вид кліща найбільш многочислен в Нефтекумськом, Льовокумськом, Курськом, Арзгирськом, Апанасенковськом, Червоногвардійському, Буденновськом, Благодарненськом, Петровськом, Новоселіцком, Туркменському, Труновськом, Іпатовськом районах розташованих в ландшафтних провінціях напівпустелі і степів[6,8]

Улюбленими житлами для кліща цього вигляду є пасовища, лісозахисні смуги заселені граками, забурьяненные ділянки, неприбрані стоги сіна. Це двуххозяиновый кліщ (рис.2.1). Статевозрілі кліщі нападають і харчуються на крупних тваринах – велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, коні, собаки нападає і на людину. Напад імаго за нашими спостереженнями наголошується весною кінець березня, середина квітня, коли денна температура досягає 8-12єС, а нічні температури не опускаються нижче +2єС, при маловітряній сонячній погоді.

Пік чисельності паразитування имаго на сільськогосподарських тварин доводиться на травень місяць, поява личинок - почало липня, німф - третя декада липня.

Основними хазяями імаго Hyalomma marginatum на території Ставропольського краю є крупна і дрібна рогата худоба, личинок і німф – птахи сімейства воронових (граки).

Кількість випадків нападу H. marginatum на людину серед обстежених прокормителей не перевищує 5% в рік. Проте частка даного кліща серед інших видів знятих з людей може досягати 39 %.

Dermacentor marginatus

Цей вид кліща широко поширений в ландшафтах предгірної провінції степів і лісостепів і провінції лісостепових ландшафтів Ставрополья в Предгірному, Ізобільненськом, Кочубєєвськом, Андроповськом, Александровськом, Шпаковськом районах, а так само в містах Єсентуки, Пятігорськ, Кисловодськ, Ставрополь. Одиничні екземпляри нами були зустрінуті в степовій зоні на прокормителях (Радянський, Новоселіцкий, Буденновській, Благодарненській, Труновській, Червоногвардійський район) і в напівпустелі (Нефтекумській район), але вважаємо за необхідне відзначити, що природні стации, в них представлені густою рослинністю в безпосередній близькості від водоймищ (озера, зрошувальні канали).

Активізація D. marginatus після зими доводилася на ранньовесняний період - березень, квітень, іноді і на середину лютого. Пік паразитування дорослих кліщів на сільськогосподарських тваринах наголошується з третьої декади квітня по середину травня. Преимагинальные фази можуть паразитувати на мишоподібних гризунах, зайцях, їжаках. Чисельність D. marginatus в осінні місяці значно менше. Другий пік активності імаго наголошується з третьої декади серпня, а паразитування на тварин і випадки нападу на людину реєструються до листопада місяця.

Основними хазяями імаго є велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, коні. Кількість випадків нападу D. marginatus на людину, серед обстежених хазяїв, коливається від 1,3% до 6,5% в рік. Випадки нападу на людину D. marginatus в краю реєструються щорічно. Частка даного кліща серед інших видів, знятих з людей, досягає 10%.

Ixodes ricinus – масовий вид сімейства иксодовых в лісових біотоп Ставропольського краю. Висока його чисельність наголошується в Шпаковськом, Кочубєєвськом, Предгірному районах а також в лісопарковій зоні міст регіону Кавказьких Мінеральних Вод і Ставрополя. Одиничні екземпляри нами зустрінуті в 14 районах краю: Труновській, Грачевській, Андроповській, Петровській, Александровській, Туркменський, Благодарненській, Новоселіцкий, Буденновській, Радянський, Кіровский, Курський, Льовокумській, Нефтекумській.

Біотоп проживання I. ricinus в них представлені лісозахисними смугами, ділянками лісових масивів, зустрічається і в безлісих ділянках. I. ricinus мешкає в лісових масивах, парках. Висока чисельність наголошується в зонах достатнього і помірного зволоження, але живе також і в зонах нестійкого зволоження і навіть в посушливій зоні краю, де приурочений до заплавних лісів.

Активізація кліща даного вигляду на території краю, як правило, відбувається в рані весняний період[12].

Весняний пік нападу кліщів на хазяїна доводиться на перші декади травня. Влітку наголошується незначна депресія, а восени (вересень - жовтень) імаго знов зустрічається на хазяях, але чисельність його набагато нижча за весняну хвилю.

Основними прокормителями I. ricinus серед сільськогосподарських тварин, є велика рогата худоба, що випасується в безпосередній близькості від біотоп, в яких мешкає цей кліщ.

Всі фази розвитку нападають і на людину, але частіше за імаго і німфу. По нападу на людину, цей кліщ, займає від 19 до 44%.

Rhipicephalus rossicus

Активізація R. rossicus, як правило, відбувається у середині квітня в першу чергу в напівпустинних ландшафтах краю. Далі цей кліщ зустрічається в степових районах прилеглих до напівпустинних і із зростанням середньодобових температур активізується практично у всіх природних станціях, які населяє. Пік паразитування імаго на сільськогосподарських тваринах доводиться на кінець травня - червень місяць.

Круг хазяїв R. rossicus досить різноманітний і представлений крупними і дрібними ссавцях, птахами. Основними хазяями імаго R. rossicus в Ставропольському краю є крупна і дрібна рогата худоба, м'ясоїдні, дикі ссавці (зайці, їжаки). Мають випадки частого нападу цього кліща і на людину.

Преймагінальні фази кліщів (личинки) на хазяях паразитують з третьої декади червня по липень, німфи з липня по серпень. Основними біологічними об'єктами нападу ювенільних фаз кліщів є зайці, їжаки, а так само можуть бути і птахи сімейства воронових (граки, ворони).

По нападу на людину цей кліщ серед інших видів займає далеко не останнє місце від 5 до 21%. Найчастіше піддаються нападу цього кліща жителі сільської місцевості напівпустинних ландшафтів краю[12].

2.2.2 Кримська геморагічна лихоманка.

Кримська геморагічна лихоманка - синоніми: геморагічна лихоманка Крим-Конго-Хазер, кримсько-конголезька лихоманка, середньоазіатська геморагічна лихоманка, карахалак; Crimean-Congo hemorrhagic fever, Crimeanhemorrhagic fever - англ.) – зоонозна природно-очговая арбовирусная інфекційна хвороба з трансмісивним механізмом передачі збудника. Характеризується вираженою інтоксикацією, двофазною лихоманкою, явищами геморагічного синдрому.Збудник захворювання є вірус Конго, що складається з РНК, відноситься до сімейства Bunyaviridae, рід Nairovirus. У Росії вірус був відкритий в 1945 р. М.П. Чумаковим. Резервуар і джерела збудника: резервуаром вірусу є дикі дрібні ссавці: лісова миша, малий ховрах, заєць-русак, вухатий їжак, а так само іксодові кліщі, вони здатні зберігати вірус, довічно передаючи його з пікоління в покоління трансфазово і трансоваріальний. Джерело інфекції до теперішнього часу не встановлене, але є непрямі підтвердження носійства у великої рогатої худоби, зайців, їжаків, гризунів, деяких птахів, у яких інфекція протікає безсимптомний. Переносником і хранителем є кліщі, переважно з роду Hyalomma. Захворюваність характеризується сезонністю з березня по вересень (у нашому краю). Механізм передачі збудника: трансмісивний, при знятті і розчавлюванні кліщів незахищеними руками. Можлива передача вірусу з інфікованою кров'ю хворої людини при медичних маніпуляціях. Інкубаційний період 2-14 днів, частіше 3-5 днів.Основні клінічні ознаки: гострий початок, явища інтоксикації, підвищення температури тіла до 39-40єС протягом 6-12 днів. В період розпалу хвороби на тулубі і кінцівках з'являється геморагічний висип, виникають носові, маткові, шлункові та інші кровотечі. Летальність коливається від 2 до 50%).

Умови, сприяючі зараженню: перебування людей в полі, степу, і інших місцях, де можливо напад кліщів в період з березня по жовтень.

Найбільш схильні до нападу кліщів особи, чия трудова діяльність пов'язана з тваринництвом і сільськогосподарськими роботами, а так само під час полювання, туризму, відпочинку на природі.

Догляд за сільськогосподарськими тваринами, на яких знаходяться кліщі, забій, оброблення туш[7,11].

2.2.3 Боротьба з іксодовими кліщами

В цілях попередження виникнення і розповсюдження природно-осередкових хвороб необхідно своєчасно і в повному об'ємі проводити комплекс організаційних, профілактичних і протиепідемічних заходів.

Особливе місце в комплексі заходів щодо локалізації природного вогнища займають заходи щодо боротьби з переносниками.

Боротьба з кліщами носить комплексний характер і охоплює весь життєвий цикл кліща. Вона включає заходи екологічної, господарської і хімічної дій на популяцію кліщів на всіх стадіях його розвитку.

Повністю знищити популяцію кліща, що має численних прокормителей, зокрема в дикій фауні, неможливо.

Мета протикліщових заходів в природних біотоп – зниження чисельності иксодовых кліщів.

Виконання робіт по протикліщових обробках прилеглої території дитячих установ і місць масового отдыхав літній період проводиться по розпорядженнях посадовців, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд.

Обробці передує обстеження території фахівцями – ентомологами (як правило, співробітниками ФГУЗ «Центр гігієни і епідеміології»), що виявляють ділянки, що підлягають обробці акарицидами

Ділянки, що особливо часто відвідуються людьми (доріжки, дитячі майданчики і т.д.) не обробляються, вони повинні бути механічно звільнені від трав'янистих рослин і лісової підстилки, де можуть знаходитися кліщі (скошування трави до висоти травостоя не більше 7-10 см.)

Обробку слід проводити при сприятливому метеопрогнозе (відсутність опадів) на найближчі 3 дні.

Для обробки місцевості використовують будь-яку апаратуру, призначену для розпилювання інсектицидів по поверхні (обприскувач «Квазар 6», мелкокапельные ранцеві обприскувачі, обприскувач на механічній тязі і т.д., з медіальним діаметром крапель 20-150 мкм).

Якщо дозволяють умови, можливо застосування апаратури на автомобілях. Основна умова - забезпечення рівномірного покриття робочою суспензією всієї заданої площі.

Перед відкриттям літніх оздоровчих установи для дітей і підлітків заміського типа, рекомендується проводити бар'єрні обробки території, створюючи бар'єр по периметру огорожі ширина якого не повинна бути менше 30 - 50 м. Для кліщів роду Hyalomma – не менше 100 м.

Акаріцидниє обробки проводити за 5-7 днів до заїзду дітей і перед кожним потоком. Термін дії акарицидных засобів на кліщів 20-30 днів. При необхідності за фактом наявності кліщів на обробленій території можлива її повторна обробка.При розташуванні поблизу лісових масивів пришкільних літніх оздоровчих таборів, санаторно-курортних установ, рекомендується проводити обробку території, створюючи бар'єр, ширина якого повинна бути не менше 100м. по периметру огорожі. Населення, що проживає поблизу оброблюваної території, повинне бути завчасно інформовано про місця і терміни обробок, що проводяться. Інформація повинна включати наступні відомості: небезпека кліщів переносників, необхідність обробки і заходу безпеки.

Випас худоби, збір ягід і грибів на обробленій території вирішується не раніше, чим через 40 днів після обробки.

Забороняється обробляти території, розташовані біля рибогосподарських і питних водоймищ на відстані 500 м. від межі затоплення при максимальному стоянні паводкових вод, але не ближче 2 км. від існуючих берегів.

Необхідно своєчасно сповістити власників пасік (не менше ніж за 2 діб) про місця і терміни проведення обробок і необхідності захисту бджіл. В цілях захисту пасік від дії засобу необхідно вивести їх до іншого джерела медозбору на відстані не менше 5км. від оброблюваних ділянок і ізолювати будь-яким способом до 10 діб після обробки[2,15].

3. Індивідуальний захист населення

Захист від кліщів — це перш за все заходи безпеки, про які треба пам'ятати, знаходячись за містом.По-перше, краще триматися подалі від пасовищ, місць водопою або годування худоби, чагарників чагарника, ярів і балок, тобто всіх тих місць, де вірогідність зустрічі з кліщами найбільш висока.По-друге, якщо ви йдете в ліс, необхідно бути відповідно одягненим. Це припускає не тільки головний убір, але і одяг з довгими рукавами, закрите взуття, довгі брюки.По-третє, навіть якщо ви правильно одягнені, необхідно періодично оглядати себе і тих, що вас оточують на предмет виявлення кліщ . Адже ви пам'ятаєте, що кліщ присмоктує безболісно, а отже, і непомітно.Якщо ви виявили присмоктуючого кліща, то ось нехитрі правила першої допомоги:

1. Змастити місце укусу кліща будь-яким рослинним маслом або жирним кремом.

2. Зробити нитяну петлю, накинути на присмоктуючого кліща, затягнути її і похитуючими рухами спробувати висмикнути комаху з ранки.

3. Обробити ранку йодом.

4. Обов'язково доставити укушеного в травмпункт, а кліща — в спеціальну лабораторію, щоб перевірити його на предмет інфікованості енцефалітом; якщо кліщ опиниться заражений, потерпілому потрібно терміново проводити профілактику.

5. Якщо видалити кліща повністю не вийшло, то подальші заходи — турбота лікаря, який витягне залишки комахи хірургічним шляхом, обробить ранку і спостерігатиме за потерпілим до тих пір, поки не переконається, що небезпеки для здоров'я немає[14].

ВИСНОВКИ

Кліщі, (Acarina), відділ павукоподібних. Дрібні павуки з головою, грудьми і черевцем, що злилися між собою нероздільно. Ротові органи колють, кусають і смокчуть. Ніг 4 пари. Розвиток ускладнений тільки тим, що личинки, що виходять з яйця, забезпечені 3 парами ніг, четверта зростає при линянні. Поширені по всій земній кулі і по способу життя розділяються на 2 групи: 1) що живуть на суші і 2) у воді - переважно прісній; харчуються мертвими рослинними залишками, живими безхребетними; деякі паразитують на інших тваринах (і на людині).

Відомо понад 10 тис. видів кліщів. До акариформних кліщів відносяться саркоптиформні (панцирні кліщі, коморні, волосяні, пір'яні, коростяві і ін.) і тромбидиформные До. (павутинові кліщі, водяні кліщі, краснотілки, залозниці, галові кліщі та ін.). До паразитиформних клащав належать гамазові кліщі, аргасові кліщі, иксодові кліщі та ін. Поширені повсюдно.  Більшість мешкає на суші, деякі в морях і прісних водах. Особливо численні. у помірних і тропічних країнах.

Коросту викликає. самка кліща Acarus scabiei або Sarcoptes hominis,що зазвичай крупніше за самця (відповідно 0,4-0,45 і 0,2 мм в довжину, 0,25-0,35 і 0,14-0,19 мм завширшки) і на вигляд нагадує черепаху. При розгляді неозброєним оком паразит має вигляд шпилькової головки білого кольору. Після запліднення, яке відбувається на поверхні шкіри, самець гине, а самка упроваджується в поверхневі шари епідермісу, прокладаючи в них ходи. Роговий шар шкіри самка буравить міцними хітиновими щелепами.

На місці проникнення кліща в шкіру з'являється маленька бульбашка. Проте головним симптомом корости є сильне свербіння, особливо різке увечері і вночі, після того, як хворий лягає в ліжко. Окрім характерного свербіння, яке часто є і першою ознакою захворювання, відзначають появу парних і розсіяних точкових вузликово-бульбашкових висипань, коростяних ходів (штрихоподібні пунктирні лінії сіруватого кольору) садна від разчухування шкіри.

Для лікування застосовують засоби, які розпушують роговий шар і, проникаючи в коростяві ходи, знищують кліщів. Вибір протипаразитарних засобів вельми обширний. Проте ефект терапії часто визначається не характером засобу, а правильністю його застосування і ретельністю лікування.

На всіх виявлених хворих коростою заповнюють спеціальне сповіщення. Головною умовою успішної боротьби з коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих оглядають на коросту в сім'ї або в дитячих колективах, якщо хворим є дитина. Своєчасне виявлення хворих, ізоляція їх від колективу і лікування - важливі умови в профілактиці розповсюдження захворювання.

Особливо великої шкоди людині заподіюють іксодові кліщі – високоспеціалізовані кровосмоктальні паразити ссавців, птахів, рептилій. Вони завдають великої шкоди людині і тваринам. Їх слина надає токсичну дію на організм теплокровних. Ще більшу шкоду вони заподіюють як переносники збудників різних захворювань, оскільки тривалий час зберігають збудника і передають його з покоління в покоління.

Зокрема іксодові кліщі є переносниками страшної інфекційної хвороби-кримської геморагічної лихоманки.

В цілях попередження виникнення і розповсюдження природно-осередкових хвороб необхідно своєчасно і в повному об'ємі проводити комплекс організаційних, профілактичних і протиепідемічних заходів.

Слід пам'ятати, що захист від кліщів — це перш за все заходи безпеки, про які треба пам'ятати, знаходячись за містом.

ЛІТЕРАТУРА

Абуладзе К.І., Демідов Н.В., Непоклонов А.А., і ін. //Паразитология і інвазивні хвороби сільськогосподарських тварин/ Під редакцією К.І. Абуладзе. – 3-е видавництво – М.; Агропроміздат, 1990. – С.366-379.

Балашов Ю.С. Іксодові кліщі – паразити і переносники інфекцій. –СПб.; Наука, 1998.-287с.

Кербабаєв Э.Б. Основи ветеринарної акарологии. Методи і засоби боротьби з клещами// Тр. Всеросійського ін-ту гельмінтології ім.
К.І. Ськрябіна. –М., 1998. – Т.34.-С.176-187.

Лазарев В.Н. Кримська геморагічна лихоманка в Ростовській області; Автореферат.дис. докт. мед. наук. – М., 1973г.

Узаков У.Я. Іксодові кліщі Узбекистану. – Ташкент. ФАН, 1992.- С.238-256.

Ковальов Н.Г., Тохов Ю.М. Особливості боротьби з клещем Hyalomma marginatum на території Ставропольського краю. // Проблеми сучасної паразитології: Матеріали Міжнародної конференції і III-го з'їзду суспільства, Паразитології, при РАН. – СПб., 2003. – Т. 1. – С. 203-205.

Оніщенко Г.Г., Федоров Ю.М., Жіліна Н.Я. і ін. Профілактика інфекційних хвороб. Організація і проведення заходів проти Кримської геморагічної лихоманки на території природних вогнищ Росії: Методичні рекомендації. – М., 2001.

Павловській Е.Н. Природна очаговость трансмісивних хвороб. –
М.-Л, 1964.

Рахманова А. Р., Неверов В. А., Прігожіна В. К. Інфекционниє хвороби. Керівництво, - М., 2001

Тохов Ю.М. Іксодовиє кліщі на території Ставропольського краю і переносимі ними інфекції: Збірка статей фахівців державної санітарно-епідеміологічної служби Ставропольського краю «Щорічний тиждень медицини Ставрополья».– Ставрополь, 2001. – С. 136-138.

Тохов Ю.М., Сисолятіна Г.В., Чумакова І.В., Попова Е.В. Особливості паразитарної системи кримської геморагічної лихоманки на території Ставропольського краю в эпидсезон 2000 р. // Журнал мікробіології, епідеміології і імунобіології. – № 6 (додаток). –
М., 2001. – С. 98-99.

Тохов Ю.М. Іксодові кліщі Ставропольського краю (розповсюдження, особливості паразитизму, міри боротьби). Автореф. дисс. канд. биол. наук - Махачкала, 2004.

Черкасській Б.Л. Інфекційні і паразитарні хвороби людини. -
М., 1994.

Ярової Л.В. В сб. Праці ІПВЭ АМН СРСР.-1965.-Т.VII.

Першоджерела збудників природно-осередкових хвороб. М.;1962. Під редакцією чл.-корресп. АМН СРСР проф. П.А. Петріщевой С.196-263