охорони тварин "SОS". Загальна кількість тварин - 100 голів. Утримуються тварини у вол'єрах по 5 - 7 голів. Компресорним методом дослідили 65 зскрібків і отримали 50 позитивних результатів.

4. Зміст роботи (перелік питань, що розробляються в роботі):

- Вивчити доступні літературні джерела по демодекозу м'ясоїдних;

- Вивчити деякі питання епізоотології демодекозу собак у м. Києві;

- Проведення діагностики демодекозу собак;

- Перевірка акарицидної активності препаратів Івермектин та Амітразін;

Керівник дипломної роботи -

к.в.н., доцент ___________________М.П. Прус

Завдання прийняв до виконання ___________________В.В. Ошовський

Дата отримання завдання ___________________

РЕФЕРАТ

Робота виконана на тему: “Особливості епізоотології, діагностики, лікування та профілактики демодекозу собак в умовах м. Києва”. Обсяг роботи 73 сторінки машинописного тексту, робота містить 5 таблиць та 50 літературних джерел.

Метою роботи було вивчення особливостей епізоотологічного процесу у м. Києві, патогенезу демодекозу собак, перевірка ефективності акарицидних препаратів івермектин та амітразин та розробка науково обґрунтованих методів лікування демодекозу м’ясоїдних.

В результаті проведеного аналізу та на підставі власних досліджень і спостережень були встановлені епізоотологічні, клінічні особливості перебігу демодекозу собак у м. Києві, а також перевірена акарицидна ефективність амітразу та івермектину.

Дослідження показали, що найбільш ефективним засобом лікування демодекозу собак є івермектин, а проведений розрахунок ефективності ветеринарних заходів при такому методі лікування свідчить про наявність економічного ефекту, який складає 13,4 гривні на 1 гривню витрат.

1. ВСТУП

Тварина в домі – це затишок, радість та гарний настрій. Коли людина піклується про тварину, вона стає добрішою, з повагою ставиться до інших. Маленьку тварину не можна розглядати як живу іграшку. З часом це маленьке кошеня чи цуценя виростає, у нього з’являються свої інстинкти, звички, а інколи і неприємні риси характеру. Догляд за такими тваринами вимагає деякого досвіду і часу. Слід відмітити, що від людини залежить, чи будуть собака, кішка здоровими і доглянутими. Якщо людина піклується про здоров’я та зовнішній вигляд своєї тварини, то і людині не загрожує небезпека, адже вона несе відповідальність за життя та здоров’я тварини.

Актуальність теми. Перед спеціалістами ветеринарної медицини стоять великі і відповідальні завдання. Перш за все – попередження і ліквідація інфекційних та інвазійних хвороб домашніх тварин, адже ці хвороби приносять значні економічні і моральні збитки господарствам, державі, власникам. До таких хвороб, відноситься демодекоз.

Демодекоз з часом набув широкого розповсюдження серед м’ясоїдних. Крім того, хвороба викликає функціональні зміни в організмі тварин, які іноді приводять до смерті. Не дивлячись на розроблені і рекомендовані в практиці профілактичні і лікувальні заходи, захворюваність м’ясоїдних демодекозом залишається значною.

Для підвищення ефективності боротьби з демодекозом собак, необхідно вивчити епізоотологію даного захворювання. Успіх також залежить від своєчасної і ефективної діагностики, ефективності акарицидних препаратів та їх доступності щодо вартості.

Разом з тим, на наш погляд, недостатньо вивчені особливості епізоотологічної ситуації, кліщів Demodex canis.

2. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

2.1. СИСТЕМАТИКА ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІЩІВ DEMODEX CANIS

Кліщі (Acarina) – групова назва, що об’єднує три ряди класу павукоподібних (Arachnida): паразитиформних – Parasitiformes, акариформних – Acariformes і кліщів-сінокосців – Opiliocarina.

Ветеринарне значення мають два ряди кліщів: Acariformes (кліщі – збудники хвороб) і Parasitiformes (кліщі, які переносять збудників хвороб) [13].

Ряд Parasitiformes поділяють на дві надродини: Ixodoidea і Gamasoidea. До кліщів надродини Ixodoidea належать дві родини: Ixodidae і Argasidae. Надродина Gamasoidea об’єднує велику кількість родин, але ветеринарне значення має родина Dermanyssidae.

Ряд Acariformes включає кліщів трьох підрядів: саркоптиформних (Sarcoptiformes), тромбідиформних (Trombidiformes) і панцирних (Oribatei). До підряду Sarcoptiformes відносять представників 2-х родин: родина Sarcoptidae (з родами – Sarcoptes, Knemidocoptes i Notoedres) та родина Psoroptidae (з родами – Psoroptes, Chorioptes, Otodectes). У підряд Trombidiformes відносять кліщів родин Demodecidae та Syringophilidae. Підряд Oribatei представлений сапрофітами, він налічує до 90 родин, серед яких більшість виявилась проміжними хазяями стьожкових червів – збудників аноплоцефалятозів тварин [21].

Систематичне положення:

Тип Arthopodae

Підтип Chelirata

Клас Arachnoidea

Ряд Acariformes

Підряд Trombidiformes

Родина Demodecidae

Демодекози – досить поширена в Україні арахнозна хвороба тварин, яку спричиняють акариформні кліщі з родини Demodecidae. Вони представлені декількома видами кліщів. Це бінімфальні кліщі. Розвиваються з метаморфозом. Розвиток одного покоління триває 25 – 27 днів. Живляться лімфою, епідермісом, запальним ексудатом. Паразитують всі стадії демодексів і мають досить чіткі родинні відмінності від кліщів інших родин [25].

Демодекоз - інвазивна хвороба тварин, що викликається кліщами роду Demodex. У домашніх тварин паразитують специфічні види кліщів: на великій рогатій худобі - D. bovis , вівцях - D. ovis, козах - D. Сарraf, свинях - D. philloides, собаках - D. Canis. У людини демодекоз викликають демодекси – D. folliculorum та D. brevis. Хвороба характеризується дерматитами, гіперкератозами і прогресуючим схудненням. В ускладнених випадках до запального процесу залучається різна гноєутворююча мікрофлора: стафілококи, стрептококи, протей, різні умовно-патогенні грибки. Нерідко захворювання закінчується виснаженням та загибеллю тварини [31].

Хворіють усі види тварин, але собаки, велика рогата худоба, вівці, кози, свині перехворювають у більш важкій формі.

2.2. МОРФОЛОГІЯ ЗБУДНИКА ДЕМОДЕКОЗУ

В залежності від видової приналежності має подовжене тіло, розміром від 0,22-0,25 мм (у самців) і відповідно від 0,24-0,30мм (у самок). Яйця веретеноподібної форми із загостреними кінцями довжиною 0,07 - 0,09мм, шириною 0,025мм. Demodex canis ясно-сірого кольору, на передній частині тулуба розташовані атрофовані лапки, кутикула поперечно покреслена (це поперечні ряди маленьких шипів, вістря яких спрямовані назад). Статевонезрілі особини, личинки і німфи мають більш коротке черевце, личинка безнога, на місці ніг розташовані 3 пари горбків – зачатки кінцівок. Форма тіла кліщів преімагінальних фаз розвитку в області розташування ніг бочкоподібна, що свідчить про непристосованість личинок і німф до пересування по твердій поверхні.

Зовсім інший рівень морфологічної організації в дорослих кліщів. Гнатосома імаго могутня, пристосована для добування їжі, включає дві пари навколоротових кінцівок – хеліцери і педіпальпи – і непарний орган – гіпостом. Ротовий апарат дорослих демодекозних кліщів ріжучо-колючо-сисного типу, добре розвинений і має ліроподібну форму. За допомогою гострого гіпостома імаго здатні проколювати оболонки клітин. Могутня, оточена м'язами, глотка сприяє заковтуванню клітинного вмісту в шлунок, що знаходиться усередині подосоми, у нижній її площині. Дно шлунка розташовується між III і IV поперечними галузями коксостернального кістяка [25].

За допомогою гачкоподібних хеліцер, роблячи ними ножицеподібні рухи, імаго здатні підрізати оболонки клітин, уміст яких, потрапляючи в демодекозне вогнище, служить їжею личинкам і німфам. Під час харчування після проходу дорослого кліща за ним залишається в епітеліальній тканині демодекозного вогнища поглиблення у виді овальної борозни, глибина якої в середньому складає 28-30мкм, а ширина, як правило, дорівнює ширині гнатосоми (30-35мкм).

Поряд з основною функцією – добуванням їжі – гнатосома при переміщенні кліща може активно допомагати ходильним кінцівкам. Ноги імаго можуть бути майже цілком прибрані, як поршень у циліндр, і висунуті в будь-якому напрямку, можуть працювати синхронно і кожна самостійно, незалежно від рухів інших семи. П’ятичленикова лапка (чотири членики якої спрямовані вперед і один назад), обладнана короткими кігтиками. Вентральна частина подосоми плоска, з коксостернальним кістяком. Усі ці ознаки – свідчення адаптації кліщів до руху по суші. Личинки і німфи не здатні не тільки до переміщення по поверхні шкіри тварини-хазяїна, але вони навіть не в змозі самостійно вийти на поверхню [31,32].

Дорослі кліщі мають чітко виражені бічні очі правильної класичної форми, центральна частина їх пігментована. Розміри ока 4ґ2 мкм, тобто довжина перевищує ширину в 2 рази. Очі прості, досить великі, розташовані з боків гнатосоми, у задній її частині, і тому добре видні тільки збоку. Обоє очей з'єднані між собою надочноямковим валиком, за яким відразу ж починається опукла дорсальна поверхня подосоми. У личинок і німф органів зору не знайдено [37,48].

Кліщі роду Demodex, на відміну від інших кліщів цього підроду, не мають стигм і трахей. Дихальна система демодекозних кліщів своєрідна. Якщо в личинок і німф немає ні стигм, ні трахей і їх дихання шкірне, то в дорослих кліщів воно може здійснюватися двома шляхами: шкірним і дифузним, в останньому випадку за участю трахеї, що виникає на фазі імаго як пристосування для дихання атмосферним повітрям. Зовнішні структури органів дифузійного дихання знайти в кліщів значно легше, ніж внутрішні. З боків підстави гіпостома приблизно на 5мкм вище глоткового сосочка в імаго видні два дихальних отвори діаметром по 1мкм кожне, що відстоять друг від друга на відстані 4-5мкм. Від них у каудальному напрямку відходять два повздовжніх трахейних стовбури, що розташовуються над шлунком. Трахеї мають опорні стовщення, унаслідок чого їхні стінки при русі кліщів не спадаються. Кожний з цих двох стовбурів закінчується повітряносним мішком, кулясті розгалуження якого представлені сплетенням стовбурів більш дрібного перетину. Таким чином, імаго, знаходячись на поверхні шкіри, можуть вільно пересуватися, орієнтуватися в просторі за допомогою очей і дихати, використовуючи атмосферне повітря. Спарювання самців і самок відбувається безпосередньо в колонії, а не на поверхні шкіри тварини. Копуляція супроводжується щільною фіксацією самця, що знаходиться при спарюванні внизу, на внутрішній стінці демодекозного вогнища.

2.3. ПАТОГЕНЕЗ ТА БІОЛОГІЯ РОЗВИТКУ КЛІЩІВ DEMODEX CANIS

Життєвий цикл кліща Demodex canis триває 25-27 діб і характеризується кількома фазами розвитку. У процесі онтогенезу кліщі проходять наступні фази: яйця – личинки – протонімфи – дейтонімфи - імаго [7,13].

Після запліднення дорослі самки , що знаходяться у фолікулах у положенні вниз головою уздовж волосків, відкладають веретеноподібні яйця (80ґ30 мкм). Яйця швидко збільшуються в розмірі і стають пігментованими і зернистими. Через 4 – 6 днів з них виходять червоподібні личинки з шістьма ніжками. Після появи на світ кліщі преімагінальних стадій рухаються, живляться, а також ростуть і розвиваються і через 6 – 8 днів перетворюються в протонімфи (6 ніжок), які за 3 дні стають восьминіжковими дейтонімфами (личинки другого віку) морфологічно схожими на дорослих особин (відрізняючись від них тільки довжиною черевця). Дейтонімфи залишають волосяний мішечок разом із секретом сальних залоз і розсіюються по інших фолікулах. Вони стають статевозрілими через 10 днів (імаго). Спарювання відбувається швидко. Самці вмирають, а запліднені самки спускаються у волосяні мішечки (живуть у волосяних цибулинах 4-6 днів). Повний цикл складає 25 - 27 днів. Дейтонімфи залишаються на шкірі протягом 24 - 48 годин [9,10].

Кліщі занурюються переднім кінцем тіла в порожнину волосяних мішечків і сальних залоз, де інтенсивно розмножуються. Зазвичай кліщі поселяються у верхній частині фолікула і, розмножуючись, повністю заповнюють його. Число їх у волосяному фолікулі і сальній залозі іноді досягає 200. Харчуються кліщі шкірним салом, епітелієм цибулини, запальним ексудатом.

Однак демодекозні кліщі найчастіше можуть переживати і навіть розмножуватися в інших тканинах, а також паренхіматозних органах. Кліщів та їх яйця знаходять в лімфатичних залозах, стінках та просвіті кишечнику, в паренхімі печінки, селезінці, нирках, що свідчить про високу пристосувальну активність збудника [16,40]. Але окремі дослідники вважають що до цього призводить емболізація кліщів при їх розмноженні і загибелі волосяних мішечків, внаслідок чого яйця та кліщі попадають у кров і лімфу які розносять їх по внутрішніх органах. Їх знаходили також в молоці та секреті крайньої плоті. Але вони мертві і не здатні до зараження. Оскільки хворі тварини часто облизуються, кліщі можуть бути виявлені і при копрологічному аналізі, але варто помітити, що паразити виживають, тільки знаходячись у волосяних мішечках [32,42].

Нападаючи на хазяїна, дорослі кліщі занурюються переднім кінцем тіла в порожнину волосяних мішечків і сальних залоз, де інтенсивно розмножуються. Зазвичай кліщі поселяються у верхній частині фолікула і, розмножуючись, повністю заповнюють його. Число їх у волосяному фолікулі і сальній залозі іноді досягає 200. Харчуються кліщі шкірним салом, епітелієм цибулини, запальним ексудатом. Вплив на організм починається з моменту занурення самки у волосяні фолікули.

Під час харчування кліщі, проходячи по внутрішній стінці вогнища ураження, за допомогою хеліцер відрізають цілі шари епітеліоцитів, іноді до базальної мембрани і глибше, залишаючи за собою западини у виді борозни. Кліщі протискуються між волосом і його піхвою у волосяну сумку, розмножуються там і просуваються, руйнуючи кореневу піхву, у глибину сумки, досягаючи, зрештою, волосяної цибулини. Механічно подразнюючи тканини шкіри і діючи на нервові закінчення кліщі викликають атрофію волосяних сосочків і сальних залоз, розлади роботи шкірних капілярів, порушують харчування шкіри її іннервацію [11,13].

У результаті цього просування зростає роз'єднання волоса і кореневої піхви, оголення його від навколишньої епітеліальної оболонки і навіть від волосяного сосочка; кліщі уражають також сальні залози. З боку організму хазяїна відзначається реакція, що виражається інфільтрацією та утворенням сполучнотканинної оболонки-капсули, що є своєрідною зовнішньою стінкою вогнища ураження, еозінофілами, гістіоцитами, круглими клітинами [40].

Поряд з цим у процесі гістіогенезу ушкодженої тканини включаються і клітини зовнішнього шару шкіри. Епідерміс, що знаходиться безпосередньо над вогнищем ураження, гіпертрофується. У результаті базальна мембрана зміщається вглиб тканин, а внутрішній епітеліальний шар вогнища в місцях ушкодження відновлюється, поповнюючи запаси їжі для паразита.

Зсув базальної мембрани, а разом з нею і сполучнотканинної оболонки всередину тканин дерми дозволяє кліщам відвойовувати простір, збільшуючи тим самим вмістище для особин своєї колонії.

Навколо паразитів периваскулярно відбувається інфільтрація лімфоцитами, гістіоцитами, еозинофільними лейкоцитами, а навколо утворення гранулематозних структур з наявністю епітеліоїдних і багатоядерних гігантських клітин. Крім того, відзначається ушкодження мікроцеркуляторного русла сполучної тканини.

Усі ці зміни, а так само наявність периваскулярних інфільтратів і продуктивного ендоваскуліту вказують на реакцію гіперчутливості уповільненого типу в механізмі відповіді на демодекозну реакцію. Клітинні реакції при такому імунному запаленні відображують динаміку тканинної елімінації продуктів реакцій антиген-антитіло [50].

У місцях ураження кліщами розвивається осередкове запалення, що супроводжується випаданням волосся, утворенням пустул і везикул. Потім до запального процесу приєднується ускладнення секундарню мікрофлорою (стафілококи, стрептококи, протей, різні умовно-патогенні грибки), розвиваються абсцеси волосяних цибулин і сальних залоз. Некротизовані при цьому тканини шкіри і продукти її запалення піддаються гнильному розпаду з появою неприємного специфічного запаху. Зрештою, розвивається загальна інтоксикація організму [39,42].

2.4. КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ДЕМОДЕКОЗУ СОБАК

Демодекоз у собак протікає в двох формах: у локальній (синоніми: обмежений, монетний демодекоз) і генералізований (синоніми: загальний демодекоз).

Інкубаційний період тривалий: 4 - 6 тижнів.

Локальний демодекоз.

Ця форма зустрічається в 90% випадків захворювання й уражає молодих собак до одного - двох років в 80% випадків [42,46].

При осередковій (лускатій) формі демодекозу в собак на різних ділянках шкіри голови: в області очних дуг (так називані “демодекозні окуляри” чи монокль), повік, кути губ, на морді від чола до ніздрів, основи вушних раковин, на шиї, грудях, кінцівках і рідше на зовнішніх покривах тулуба, розвивається еритема (почервоніння шкіри), що добре помітно в собак , що мають непігментовану шкіру, випадає волосся і формуються алопеції у вигляді окремих круглих плям діаметром близько 5 см, що супроводжується жирною себореєю . Волосяні мішечки закупорюються і гіпертрофуються через інтенсивне виділення сального секрету, формуються вугри ("чорні крапки" - комедони ), і на дотик шкіра здається шорсткуватою, гранульозною (фолікулярне кератозне ураження). Шкіра на уражених ділянках потовщується, стає зморшкуватою, (нерідко з тріщинами, з яких виділяється сукровиця або кров) набуває синювато – сірого чи мідно – червоного забарвлення (це почервоніння одержало назву "червоної корости") і звичайно буває вкрита лусочками ороговілого епідермісу (сквамозна форма). Сухий демодекоз ніколи не супроводжується сверблячкою. Прогноз при цій формі більш сприятливий, особливо якщо хвороба уражає вже в досить великих щенят ( у віці біля року), захворювання не генералізовано, оскільки кількість вогнищ ураження не перевищує 4-5 і вони не поширюються на весь тулуб тварини, немає мікробної суперінфекції (тому його називають сухим, лускатим демодекозом) [11,15,30,37,42].

Пустульозна форма зустрічається значно рідше. Вона може розвинутися з описаної вище форми в стадії утворення лусочок або виникнути самостійно. Пустульозне ураження шкіри локалізується на тих же ділянках що і при сквамозній формі. Пустульозна форма хвороби є ускладнням, пов’язанним із проникненням у тканину шкіри секундарної мікрофлори. При цій формі, спочатку на уражених ділянках шкіри з'являються світло – червоні вузлики, заповнені кліщами і продуктами запалення, що темніють, пізніше випадає волосся. Вузлики перетворюються в гнійнички, що лопаючись, виділяють секрет, який засихає в сірі чи бурі струпи. У гної, що виходить з пухирців, міститься величезна кількість кліщів, що легко можна розглянути під мікроскопом. Іноді утворюються невеликі папули, що можуть зливатися й уражати досить великі ділянки. Шкіра потовщується, стає складчастою і набуває, особливо між складками, інтенсивно червоний колір та може переходити в піодермію. Найчастіше збудником піодермії є мікроб Staphylococcus intermedius, але іноді й інші бактерії (Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis). Гнійний процес може охопити більш глибокі шари шкіри, і у результаті розвивається виразкове запалення шкіри. У ряді випадків у хворих собак розвивається виснаження і загальний сепсис від піококової інфекції, в результаті чого тварина гине. Прогноз при пустульозній формі хвороби рішуче несприятливий [11,15].

Локальний демодекоз закінчується самовидужанням через 1-2 місяця в 90% випадків, зокрема в щенят у віці біля року. Приблизно в 10% випадків він приймає загальну, генералізовану, форму [16].

Генералізований демодекоз.

Генералізований демодекоз розвивається з локального і характеризується або великою кількістю вогнищ облисіння, які далі зливаються (більше 5), або поширенням уражених ділянок, на весь тулуб, принаймні, на кінцівки, або появою мікробного ускладнення. Таке ускладнення виникає, як правило, завжди, що є підставою для назви «піодемодекоз» (демодекоз + піодерматит).

Поверхневий дерматит чи бактеріальний фолікуліт, що виникає при захворюванні, характеризується присутністю численних виступаючих білуватих гнійничків. Вони відповідають зараженим і гіпертрофованим волосяним мішечкам, що містять білу суміш шкірного сала і гною з великою кількістю кліщів. Збудниками найчастіше є Staphylococcus pyogenes albus (стафілодемодекоз), але іноді й інші бактерії (Pseudomonas aeroginosa, Proteus mirabilis) [15,18].

Глибокий піодерматит (спочатку мікробний фурункульоз, а потім бактеріальний целюліт у кінцевій стадії), що є наступною стадією мікробної інфекції, характеризується поширенням інфекції з волосяних мішечків на дерму внаслідок розриву їхніх стінок. Спостерігаються утиснені фурункули червоно-фіолетового кольору діаметром 5 мм, наповнені кров'янистим гноєм. У цьому гної мало кліщів. Демодекоз буває і гнійний, супроводжується сверблячкою, викликаною алергенним впливом мікробних антигенів.

Хронічна форма виражається в альтерації шкіри: гіперкератоз (стовщена, складчаста шкіра), меланоз (сірувате забарвлення), себорея з дуже сильним запахом. Спостерігається значне погіршення загального стану тварини: аденомегалія (гіпертрофія залоз), схуднення, анорексія, апатія , ниркова недостатність внаслідок всмоктування бактеріальних токсинів. При генералізованій формі в процес втягуються великі ділянки шкіри і з'являються симптоми загальної інтоксикації. Тварина може загинути з явищем кахексії і хронічного сепсису. При генералізованій формі демодекозу, коли кліщі проникають глибоко в підшкірну клітковину і попадають у внутрішні органи, прогноз для життя тварини майже завжди несприятливий. Якщо загальний демодекоз не ускладнений бактеріальною мікрофлорою, за умови проведення складної терапії, прогноз може бути благоприємним [20,35].

Перебіг демодекозу в собак звичайно хронічний.

Ця форма спостерігається в 85% випадків у собак старше 7 місяців. Самовидужанням хвороба закінчується менш, ніж у 30% випадків [3,46].

Демодекозний пододерматит.

Ця форма захворювання обмежена лапами. Звичайно її ускладнюють вторинні бактеріальні інфекції. Найчастіше демодекозний пододерматит діагностують у тварин з генералізованою формою захворювання. Проте, він розглядається окремо в першу чергу в зв'язку з тим, що дуже часто вже після очищення тіла собаки від уражень на лапах кліщі залишаються. Локалізація колоній демодекса в цій області може бути настільки глибока, що часом для виявлення кліщів і постановки вірного діагнозу необхідна біопсія. Відома схильність до цієї форми захворювання староанглійських вівчарок і шарпеїв.

Подальна форма демодекозу може спочатку виявлятися у вигляді еритеми чи локальної алопеції у міжпальцевих просторах, але швидко ускладнюється бактеріальною флорою по типу фурункульозу, і виявляється також у вигляді целюліту, що ускладнює клінічну картину (дуже швидко минаючі пустули, свищі, вузли, гіперпігментацію. З даним процесом іноді може асоціюватися хворобливість і набряк, що заважає і провокує кульгавість [11].

2.5. ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ ТА ДІАГНОСТИКА ДЕМОДЕКОЗУ

Демодекоз широко розповсюджене захворювання собак у Німеччині, Єгипті, США, Індії, Польщі, Англії, Франції, Росії. Демодекоз рідко зустрічається в собак до 3-х місяців і після 3-х років. Звичайно хвороба спостерігається у віці від 3-х місяців до 1 року. Але захворювання виникає й у дорослих собак. У цьому випадку необхідно уважно досліджувати фактори, що привертають, і супутні хвороби.

У період з 1983 - 1993 р. у Москві і Московській області обстежували (Ф.И. Василевич, М.В. Розовенко, МВА 1994) 1565 собак, з них у 615 - знайшли демодекоз (39,5%). Сезонна динаміка: узимку - 271 (47,1%), навесні - 210 (38,2%), улітку - 56 (8,7%), восени - 42 (6,1%) собак. Широке поширення в зимово-весняний період, мабуть, зв'язано зі зниженням у тварин тонусу шкіри через недостатню інсоляцію що й обумовлює активізацію кліщів і як наслідок цього, клінічний прояв хвороби [16,18].

Demodex canis - один з найпоширеніших паразитів у собак. Їхніми носіями є приблизно 50% дорослих тварин. Багато дослідників вважають, що у високо резистентних тварин (до 40% усього поголів'я) демодекозний кліщ може бути присутнім в організмі протягом усього життя, не викликаючи розвитку захворювання. Точного пояснення цьому явищу поки не знайдено, однак можна припустити що значну роль у цьому відіграють особливості імунної системи організму тварини. Часто цих кліщів розглядають у якості коменсалів (звичних мешканців) волосяних мішечків, що можуть стати хвороботворними і діючими в залежності від обстановки. Навколишнє середовище не є джерелом паразитів. Передаватися вони можуть лише безпосередньо від однієї тварини до іншої [2,10,28].

В зовнішньому середовищі ізольовані від хазяїна кліщі зберігають життєздатність при кімнатній температурі в сухому повітрі не більш півтора – трьох діб, а при температурі 10-14 °С кліщі стають нерухомими (по іншим даним, як тільки кліщі Demodex canis виявляються поза хазяїном, чи навіть на поверхні шкіри, вони швидко гинуть внаслідок висихання). В вологому середовищі, особливо в скоринках і струпах, при температурі 16 - 20 °С кліщі виживають 2 - 3 тижня. У воді при кімнатній температурі кліщі зберігають життєздатність до 9 днів, а при температурі 37 °С в пустульозній рідині - до 20 днів. D. canis проходить повний життєвий цикл на хазяїні, але поза хазяїном і, навіть, на поверхні шкіри швидко гине, тому демодекоз не передається через зовнішнє середовище. Кліщі передаються тільки безпосередньо від собаки до собаки. Найчастіше щенята заражаються від матері в перші години життя (максимум - у перші три дні) при контакті з її мордою і сосками під час облизування чи годівлі молоком (у вагітних сук кліщі Demodex canis можуть розмножуватися на сосках і на морді). Зараження дорослих собак зустрічається вкрай рідко, але можливість передачі збудника через предмети догляду виключати не можна [37].

Внутрішньоматкового зараження не буває. Зараження одного щеняти, чи дорослого собаки, від іншого є винятковим випадком [31,44].

Демодекоз - це паразитоз, що є наслідком численних факторів. Паразит не є патогенним збудником, що обов'язково викликає хворобу, але розвитку захворювання можуть сприяти різні фактори. Виникнення хвороби, тобто інтенсивне розмноження кліща, обумовлено факторами сприйнятливості, спадкоємними факторами і зовнішніми факторами.

Деякі породи в більшому ступені піддаються демодекозу. Найчастіше ця хвороба спостерігається в чистопорідних собак.

Далі перераховані породи собак що, як показує статистика, більше за інші схильні до загального демодекозу молодих собак: бігль, німецька вівчарка, бобтейл, бостон-тер'єр, англійський бульдог, боксер, бультер'єр, мопс, чіхуахуа, коллі, далматин, доберман, німецький дог, афганська борза, пінчер, пітбуль, пойнтер, стаффордширський бультер'єр, такса.

Схильні до загального демодекозу дорослих собак: кокер, скотч-тер’ер, вестхайленд уайт тер'єр.

Схильні до пододемодекозу: німецький дог, сербернар.

Рідше хворіють: пекінес, шар-пей, ньюфаундленд, чау-чау, мастіно неаполітано.

Вік тварини. Особливо схильні молоді тварини у віці від 3-х місяців до року та дорослі собаки старші 3-х років. Демодекоз це типова хвороба молодих собак. У дорослих собак розвитку захворювання сприяють ослаблення імунітету, ендокринні захворювання, аутоімунні захворювання, а також деякі фізіологічні зміни - эструс (тічка), чи вагітність, лактація; ослаблення внаслідок лікування інших хвороб.

Спадковий фактор. Від деяких племінних собак походять лінії демодекозних щенят. Така спадкоємна схильність розвивається на тлі зниженого імунітету. Найчастіше це недостатня функція Т-лімфоцитів, що приводить до слабкого розпізнавання паразитарних антигенів і, отже, до недостатньої імунної реакції.

Виникнення демодекозу зв'язане з імунодефіцитом, зокрема, з недостатністю клітинного імунітету. Причиною розвитку демодекозу в здорових собак може бути використання в лікуванні антилімфоцитарних сироваток, імунодепресивних чи кортикоїдних препаратів (гормонів кори наднирників), гіпотиреоз, протиракова хіміотерапія тощо.

Тип шерстного покриву, його довжина. Найчастіше це короткошерсті собаки, що мають великі сальні залози і схильність до себореї.

Себорея, що сприяє розвитку паразитів, може бути спровокована надлишком жирів у харчуванні чи ендокринними захворюваннями (недостатність щитоподібної залози, синдром Кушинга), а також породою собаки.

Гігієна шкіри: вогкість сприяє розмноженню кліща Demodex canis (утримання собак у сирому приміщенні чи дуже часте миття, що викликає роздратування шкіри).

Супутні захворювання: кон’юнктивіт зі слізними виділеннями (у щенят, що мають заворот повіка), рясне виділення слини, токсокароз (викликає імунодепресію), короста, лейшманіоз.

Hедоліки харчування: кількісний (погане харчування, що викликає імунодепресію, чи надлишок ліпідів та білків, що приводить до жирної себореї), якісний (недолік вітамінів групи В, вітамінів С, А, Е і К, сірковмісних амінокислот) що впливає на захисну функцію шкіри.

Стреси: агресивність тварин по відношенню одне до одного, велика скупченість теж можуть приводити до зниження імунітету.

Таким чином, при наявності факторів, що привертають, (породних, спадкоємних чи зовнішніх) слабо патогенний паразит поширюється і викликає демодекоз спочатку в обмеженій формі, потім у розповсюдженій формі, часто ускладненій вторинною бактеріальною інфекцією.

Діагноз на демодекоз встановлюють на підставі комплексу даних, однак, варто пам'ятати, що використовуючи лише клінічні і епізоотологічні дані можна помилитися в його постановці, тому що практично, аналогічні характеристики можуть мати різні бактеріози, мікози, хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин і т.д. У зв'язку з цим вирішальне значення в цій роботі мають мікроскопічні дослідження матеріалу з уражених ділянок шкіри, а також секрети свіжих пустул [23].

Демодекоз звичайно неважко діагностувати, якщо зробити кілька глибоких шкірних зіскрібків. Щоб підвищити шанс постановки остаточного діагнозу, шкіра повинна бути здавлена безпосередньо до проведення шкірного зіскрібка, щоб вигнати кліщів з волосяного фолікула. Потім зіскрібок шкіри треба проводити доти, поки не буде відзначене деяке просочування крові, щоб переконатися, що зіскрібок є досить глибоким. Для підтвердження діагнозу необхідно велике число дорослих кліщів чи незрілих форм і яєць, тому що випадковий кліщ може бути знайдений на зіскрібках від здорових собак. Якщо ізольований кліщ розглядається як випадковий, то шкірний зіскрібок беруть знову в інших місцях, і особливо в області морди і лап, де кліщ паразитує найчастіше. Може мати сенс також зіскрібок зі здорової шкіри у випадках локалізованого демодекозу; велика кількість знайдених паразитів може вказати на небезпеку наступної генералізації [12,34].

При більш складних хронічних випадках з глибокими ураженнями, особливо в області лап, і в деяких порід, таких як китайський шарпей, діагноз може бути поставлений мікроскопічним дослідженням матеріалу біопсії [2].

Для дослідження матеріалу у лабораторії надсилають вміст декількох вузликів, а при їх відсутності – зіскрібши шкіри. Вмістиме вузликів вміщують в пробірки з 0,5мл вазелінової, рослинної олії або фізіологічного розчину та закривають кришкою.

Зіскрібки досліджують мортальними і вітальними методами. Із мортальних методів виявлення мертвих кліщів найбільш застосовують такі [44].

Метод компресорного дослідження: зіскрібки шкіри кладуть на предметне скло, додають кілька крапель 5–10 %-го розчину лугу (КОН, NaОН), накривають другим предметним склом і розглядають під мікроскопом.

Метод М. Добичина: в пробірку з 1 мл 10 %-го розчину лугу поміщають зіскрібок шкіри і підігрівають 1-2 хв. Через 3-5 хв. у пробірку доливають 55%-ий розчин цукру або 60%-ий розчин гіпосульфіту і залишають у спокої на 5 хв. Потім з поверхні розчину дротяною петлею збирають краплі і поміщають на предметне скло, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом.

Вітальні методи спрямовані на знаходження живих кліщів, що має значення не лише для встановлення діагнозу, але й для оцінки ефективності проведеного лікування. З них найбільш широке застосування знайшли такі методи:

Метод Д. Приселкової: зіскрібок поміщають в лабораторну чашку або на предметне скло і додають подвійну за об’ємом кількість гасу, ретельно розмішують і готують роздавлені краплі, які розглядають під мікроскопом (кліщі у гасі не гинуть до 4 годин).

Метод Алфімової: зіскрібок кладуть в лабораторну чашку, перевертають вверх дном і ставлять у термостат або на джерело тепла з температурою 45 °С. Через 10 хв. із зіскрібка виповзають нашкірники і шкіроїди, а через 30 хв. – свербуни. Потім кришку чашки розглядають під мікроскопом або під лупою.

У позитивних випадках у препаратах знаходять кліщів, німфи, личинки і яйця. Імаго роду демодекс червоподібної форми, довжиною 0,2-0,3 мм. Тіло в імаго і німф складається з ротового комплексу (гнатосоми), грудей (подосоми) і черевця (опістосоми), короткі трьохчленикові 4 пари ніг закінчуються кігітками. У личинок подосома й опістосома злиті в ідіосому (грудочеревний відділ), на місці ніг розташовуються 3 пари бугорків. Протонімфи веретеноподібної форми, довжиною до 0,5 мм, дейтонімфи лялечкоподібної, довжиною до 0,3 мм. Яйця D. canis - веретеноподібної форми, довжиною 0,07 - 0,09мм [12,13].

Кліщів демодекозних необхідно диференціювати від кліщів саркоптоїдних. Диференціація заснована на морфології збудників і їхній локалізації. При визначенні роду кліщів користаються спеціальною таблицею (Таблиця 1).

Виявлення дрібних червоподібний форми демодексів у зіскрібках шкіри в молодих короткошерстих собак дозволяє надійно диференціювати демодекоз від саркоптозу й отодектозу, крім того, варто відрізняти сухий демодекоз від: аутоімунного дерматозу, облисіння ендокринної природи, кон’юнктивіту, що супроводжується випаданням волосків навколо очей, грибкових захворювань шкіри: це особливо важливо, тому що в обох випадках ушкодження схожі і мають однакове розташування. Іноді обидва захворювання розвиваються одночасно [23].

Гнійний демодекоз варто відрізняти від: імпетиго молодих собак (гнійничкове захворювання), піодермії бактеріального походження, бактеріального фурункульозу, гнійних грибкових захворювань (Kerinos чи стригучий лишай). Довгостроково розвивається демодекоз, із сильною зміною загального стану по клініці іноді нагадує лейшманіоз.

Таблиця 1. Морфологія збудників коростяних захворювань тварин.

Рід	Морфологія	Локалізація
1	2	3
Демодекс	Кліщі червоподібної форми, довжиною 0,2-0,3 мм, тіло складається з гнатосоми, подосоми, опістосоми, короткі трьохчленикові 4 пари ніг закінчуються кігтиками.	У волосяних цибулинах великої рогатої худоби шкіри голови, підгрудка, шиї, плеча, лопаток, спини, а також в овець - у шкірі вік, мошонки, у кіз - кінцівок, у свиней - у сальних залозах шкіри п'ятачка, щік, морди, внутрішніх поверхонь стегон, живота, у собак - у шкірі надбрівних дуг, губ, ліктьових суглобів.
Псороптес	Кліщі довгасто-овальної форми, довжиною 0,5-0,8 мм, видні неозброєним оком. Ноги довгі. У самки наявні присоски на 1, 2 і 4 парах ніг, у самця - на 1, 2 і 3 парах.	У коней, великої рогатої худоби, овець, кіз на шкірі шиї, лопаток, холки, попереку, крупа, іноді на боках, кінцівках вище скакального і ліктьового суглобів, а в кроликів на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин.
Хоріоптес	Кліщі довжиною 0,3-0,5 мм., овальної форми, ротовий апарат - підковоподібної. У самки наявні присоски на нечленистих стерженьках на 1, 2 і 4 парах ніг. У самця - на всіх кінцівках, ноги 4 пари в 2-3 рази менше 3 пари, опістомальні лопати з 4 довгими щетинками.	У коней, великої рогатої худоби, овець на шкірі путових суглобів і корені хвоста, а у баранів ще на шкірі мошонки, у кіз на різних частинах тіла з довгим шерстним покривом, у кроликів на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин і кінцівок.
Саркоптес	Кліщі довжиною 0,2-0,5 мм., округлої форми, гнатосома - клиноподібної. Ноги короткі, конічні, за конфігурацію тіла виступають 1 і 2 пари ніг. У самки наявні чашеподібної форми присоска на нечленистих стерженьках на 1 і 2 парі кінцівок; у самця - на 1, 2 і 4 парах ніг. На дорзальній поверхні наявні числені трикутної форми каудально спрямовані лусочки.	У коней, великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, верблюдів, північних оленів, кроликів у шкірі голови, спини, боків, кінцівок, іноді живота, вушних раковин, а в хутрових звірів, собак у шкірі хвоста.
Нотоедрес	Кліщі довжиною 0,16-0,23 мм., схожі на кліщів роду саркоптес. Гнатосома маленька, розташована ближче до вентральної сторони. На дорзальній стороні в самки розташовані анальний і копулятивний отвори; у самця наявний тільки анальний.	У кроликів, собак, кішок на шкірі голови (спинка носа, навколо очей, чоло, основа і зовнішня поверхня вушних раковин), рідше шиї.
Отодектес	Кліщі довжиною 0,3-0,4 мм., по морфології схожі на кліщів роду хоріоптес. У самки ноги 4 пари рудиментовані, присоски маються на всіх кінцівках, опістомальні лопати слабко виражені і мають по 2 довгих і 2 коротких щетинки.	У хутрових звірів, собак, кішок на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин.

2.6. ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ БОРОТЬБИ ПРИ ДЕМОДЕКОЗІ

Способи лікування демодекозу різні. Крім того, вибір лікарських препаратів залежить від ступеня розвитку хвороби і її форми.

Ефективність ліквідації демодекозу в собак обмежена, принаймні, двома обставинами. По-перше, паразитуючи в шкірі кліщ важко доступний для контакту з акарицидними препаратами. По-друге, акарициди системної дії (фосфорорганічні препарати, івомек, піретроїди) не діють на преімагінальні стадії кліща. Личинки і німфи кліща при обробці тварини різними акарицидами не гинуть, оскільки не харчуються і знаходяться в пасивному стані. При настанні сприятливих умов (припинення обробок) личинки і німфи переходять в активний стан, при цьому німфа линяє на імаго, що харчуються, розмножуються і їхня чисельність швидко відновлюється [37].

Хворих собак, особливо з генералізованою формою хвороби варто оберігати від переохолодження і утримувати в утеплених сухих приміщеннях. Годувати потрібно висококалорійними кормами, збагаченими вітамінними добавками. Варто включати в раціон добавки, що поліпшують обмін речовин: Цамакс, Риал, Баксин, вітамінно-мінеральні добавки "Гама", використовувати лікувальні корми. Необхідно також давати собакам вітамін Е и ненасичені жирні кислоти (рослинні олії). Їхній прийом прискорює видужання. Собака повинний мати гарне здоров'я в цілому, і його лікування повинне бути переглянуте і відкоректоване, якщо це показано [3,15].

Лікувальні заходи при демодекозі собак повинні бути сконцентровані в чотирьох основних напрямках: [15]

знищення збудника в органах і тканинах тварини;

боротьба із супутніми інфекціями;

протизапальна терапія;

підвищення загальної резистентності й імунного статусу організму тварини.

Перша допомога полягає в поверхневій обробці одним із сучасних препаратів для зовнішнього застосування, наприклад ципамом, епацидом-альфа, моринілом, амітом, амітразіном, міатрин-ц, хлорцетафосом [20,22,35].

Важливо враховувати, що для того, щоб мазі, лініменти чи розчини проникали у волосяні мішечки і сальні залози, втирати їх краще за допомогою щітки. Не варто також забувати, що препарати зовнішнього застосування здатні проявляти лікувальну дію тільки при безпосередньому контакті з шкірою. Тому якщо шкірну поверхню попередньо не очистити від струпів, гною чи забруднення (зробити це можна за допомогою шампунів “Лапушка”, “Пеггі”, “Пушистік” і ін. Крім того такі шампуні придатні для профілактики ускладнень.), використання протирань чи мазей не дозволить досягти бажаного ефекту, а лише закупорить пори і забруднить шкіру тварини. При змазуванні голови варто дотримувати особливу обережність, щоб ліки не потрапили в очі [11].

Аміт наносять на попередньо очищені уражені місця, рівномірно розподіляючи від периферії до центра. Препарат втирають в уражені ділянки і додатково ретельно обробляють зону навколо вогнищ ураження шириною не менш сантиметра. Обробку проводять 2-5 разів з інтервалом у 5 днів до видужання, однак великі ураження на шкірі вимагають наполегливого лікування протягом багатьох тижнів. Препарат ципам добре проникає до коренів волосся, що значно полегшує боротьбу з демодекозним кліщем, причому ципамом не обов'язково обробляти всю тварину [20].

Для місцевого лікування також застосовують препарат педемс – синтетичний піретроїд. Характерна риса препарату – створювати в підшкірній жировій клітковині своєрідне депо діючої речовини, у результаті кліщ позбавляється можливості вижити. Наноситься на місце ураження в розрахунку 1 – 1,5мл на 1 кілограм маси тіла, повторно через 7 діб, рясно змочуючи шкіру облисілі зони і прикордонну облямівку шириною 0,5 – 1 сантиметр. Через 15 хвилин препарат наносять повторно. Акарицидом, що залишився, розсунувши волосяний покрив, змочують шкіру спини шляхом поливання вздовж хребта, відступивши від нього на 2 – 3 сантиметри. Для запобігання злизування педемса на щелепи собаки накладають петлю з тасьми, що знімають через 15 хвилин після закінчення обробки [35].

Для лікування також рекомендується використовувати лінімент, що складається з рівних частин солярової олії і чьотирихлористого вуглецю чи скипидару. Лінімент втирають з інтервалом 1-2 дня. Видужання настає на 15-27-й день [34].

Існує ще метод лікування сірково-дегтярним лініментом, що складається з: сірка – 2 частини, березовий дьоготь – 1 частина, тетравіт - 4 частини. Перший тиждень обробляти щодня, потім 1 раз/4 дні протягом місяця. У тварин з лускатою формою демодекозу через 21 день після початку лікування в зіскрібках шкіри кліщ не виявлявся, уражені ділянки стали покриватися шерстю [44].

Хороший ефект отримували від застосування внутрівенно чи підшкірно 1 % розчину трипансині в дозі 0,005-0,01г на 1 кг маси собаки. Препарат ін’єкують 2 чи 3 рази, у важких випадках 5 разів з інтервалом 3-6 днів. Одночасно в уражені ділянки шкіри втирають порошок осадженої сірки. При такім лікуванні тварина видужує через 14-17 діб [34].

При лікуванні собак застосовують також 2 % емульсію СК 9, 0,5-1 % емульсію корала, 1-2% водяний розчин хлорофосу, 1,5% емульсію карбофосу, 5-6% теплу емульсію мила ДО, 1 % суспензію севіну. Один із зазначених препаратів наносять на уражені місця 5-6 разів через 5-6 днів. Одночасно всередину дають хлорофос у дозі 25 мг на 1 кг маси тварини [47].

Для знищення кліщів на поверхні шкіри застосовують і такий метод: тварину обмивають 5% теплою емульсією мила ДО чи 1% водяним розчином хлорофосу. Одночасно проводять дезакаризацію приміщення і предметів догляду. При невеликому ураженні шкіри (один-три вогнища на тілі) волосся у цих місцях вистригають, шкіру протирають ватним тампоном, змоченим бензином, ефіром чи ацетоном, і змазують настойкою йоду чи аерозолем «Акродекс». Через три дні на ці місця в якості протизапального наносять мазь Вишневського. Такі обробки повторюють 2-4 рази з інтервалом 5-6 днів.

При лускатій формі демодекозу звичайно використовують для лікування аверсектинову мазь. Обробку аверсектиновою маззю застосовують трикратно з інтервалом 6-7 днів.

Розроблений також інший більш ефективний метод акарицидного лікування демодекозу в собак. Дуже ефективним акарицидним засобом є амітраз (amitraz, амітразін, мітабан, триатрікс, тратокс). Амітраз розводитися у воді в співвідношенні 0.5/1000 (Ectodex, Tactic). Суспензія наноситься зі значним покриттям уражених ділянок шерстного покриву кожні два дні протягом першого тижня, а потім один раз у тиждень протягом 1-2 місяців.

Також можна проводити лікування шляхом обприскування чи купання в розчині амітраза. Якщо на собаці ще залишився шерстний покрив, для кращого контакту з лікувальними розчинами його рекомендується збрити. Розчин амітраза наноситься губкою і інтенсивно втирається. Після чого собаці дають обсохнути, не змиваючи препарат і не обполіскують пізніше. Собака не дають промокнути аж до наступної процедури. Подібна обробка рекомендується кожні два тижні, починаючи з 25% концентрації амітраза в розчині і до 4 обробки доводячи її до 80% [5].

Поліпшення клінічного стану звичайно настає тижня через три після початку лікування. Лікування продовжується ще протягом 2 тижнів, після одержання негативних результатів аналізу зіскрібка шкіри. Видужання настає при відсутності рецидивів через 6 місяців після початку лікування. Після акарицидного лікування на собаку можна надягти акарицидний нашийник, що поширює амітраз (Preventuic). Але варто пам’ятати, що амітраз може викликати побічні явища, роздратування шкіри (еритеми з елементами кропивниці), пруриту, анорексії, атаксії, блювоти, діареї, конвульсій, гіпотензії. Седативний ефект проявляється сонливістю, яка зникає через кілька годин (максимум через 24 години). При явній інтоксикації, що виражається не тільки в сонливості, але й у брадикардії і гіпотермії, можна застосувати специфічну протиотруту - атипамезол (Antisedan). Амітраз також чинить гіперглікемічний вплив, змушуючи виявляти обережність у його використанні для лікування тварин, що страждають діабетом. Ризик проникнення через шкіру, при вдиху і потенційний отруйний ефект даної речовини для людини (еритематозний сип на поверхні обличчя і рук, роздратування кон’юнктиви і респіраторного апарату) свідчать про необхідність обережного поводження з даним препаратом: використовувати рукавички, пластиковий халат і проводити лікувальні процедури в добре провітрюваному місці [3].

За даними літератури застосування препарату є доцільним і позитивний терапевтичний ефект спостерігається в 50-86% випадків, а повне одужання без рецидиву хвороби – в 60% тварин, що виліковувалися. Подальну і вушну форму демодекозу, що важко піддається контролю, лікують шляхом застосування розведеного амітраза в мінеральній олії чи пропіленгликолі (1 мл розчину амітраза 12,5% у 30 мл мінеральної олії), локально 2 рази в тиждень [3,5].

Для лікування також використовують препарати системного впливу: трипанову синь, івомек, цидектин, абодектин, сайфли.

Івермектин - антипаразитарний препарат широкого спектру дії, він широко використовується у лікуванні паразитарних хвороб. Івермектин відносно недорогий і не вимагає ніякого трудомісткого купання тварини. Однак, він є неприємним на смак, що утруднює його введення через рот тому звичайно його застосовують ін’єкційно. Висока ефективність івермектину при демодекозі підтверджена практичними дослідженнями і його ефективність при тривалому застосуванні може досягати 100%. Івермектином лікуються навіть складні форми генералізованого демодекозу коли лікування амітразом та іншими засобами не дають ефекту. Показник випадків рецидиву хвороби через рік складає 25%, що перевищує відповідний показник інших засобів [3,15].

Типовим і найуживанішим представником є препарат івомек. Але івомек володіє вираженою побічною дією, є собаки з індивідуальною чутливістю до нього. Щоб уникнути анафілактичного шоку варто спочатку зробити спробну ін'єкцію в мінімальній дозі - 0,2мл, після попереднього введення димедролу. В окремих тварин при повторному введенні відзначають млявість, слинотечу, червоні плями на непігменованих ділянках шкіри (алергійна реакція). Ці явища звичайно зникають через 2-3 дні без терапевтичного втручання. При необхідності застосовують симптоматичне лікування (димедрол). Шотландські вівчарки (колі), шелті, добермани, бобтейли і грейхаунди мають підвищену чутливість до івомеку і, тому застосовувати його для лікування собак цих порід слід дуже обережно. Препарат високотоксичний, і його побічний вплив стає особливо помітним на останніх стадіях курсу терапії. Спочатку тварина відмовляється від їжі, стає млявою, надалі може спостерігатися порушення травлення, нервової системи і навіть летальний результат. Після закінчення лікування при рецидиві захворювання вводити івомек знову не можна, оскільки токсичний вплив на печінку призводить до її виснаження і після першої ж ін'єкції можуть спостерігатися: рясна блювота, підвищення температури і інші ознаки сильної інтоксикації. Тому в тих випадках, коли при першому терапевтичному курсі використовували івомек, для повторних обробок краще застосовувати препарати інших груп [39].

Представником групи івермектинів є цедектив, препарат наступного покоління, більш очищений і менш токсичний для печінки, ніж івомек, проте теж здатний викликати алергійні реакції, що супроводжуються набряками, пригніченням, слинотечею, шкірною сверблячкою. У таких випадках застосовують протигістамінні засоби (димедрол, супрастин, тавегіл, піпольфен, дипразін) [20].

За кордоном для лікування демодекозу використовують зовнішній препарат тактик, обробка яким дає хороші результати. Причому, у залежності від розміру, собака умовно поділяється на частини і обробляється циклічно. Тим самим уникають проникнення занадто великої кількості лікарської речовини в кров. Зовнішні обробки тактиком за ефективністю дають ефект прирівняний до ефекту івомеку, крім того при необхідності терапевтичний курс можна повторити без ускладнень з боку печінки.

Можливо, перспективним для лікування виявиться препарат сайфлі (Syflee) для перорального застосування. Ефективність препарату сайфлі висока, однак і він не позбавлений побічної дії - здатний викликати алергію, а при перенасиченні - і блювоту, тобто відбувається інтоксикація. Проте за всіма показниками сайфлі повинний замінити івомек, що нерідко використовується для ін'єкцій, хоча може викликати серйозні ускладнення, зокрема печінкові. Крім того, якщо на доберманах і ротвейлерах його ефект підтверджений, то американські стафордшири погано піддаються лікуванню. Таблетки задаються 2 рази на тиждень кожен третій день протягом 6 тижнів. Але вартість їх складає 25 долларів США за упаковку (25 таблеток) при дозі 1 таблетка на 10кг маси тіла [41].

Боротьба із супутніми інфекціями.

Часто демодекоз ускладнюється вторинною інфекцією і призводить до розвитку гнійних процесів в шкірі, зокрема піодермії, найчастіше збудником є мікроб Staphylococcus intermedius, але іноді й інші бактерії (Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis) чи навіть грибки. Тому лікування ускладнених форм демодекозу часто доводиться поєднувати із терапією супутніх хвороб [18].

В основу боротьби із супутньою мікрофлорою повинні бути покладені результати лабораторних досліджень по вивченню складу і патогенності мікроорганізмів, а також їхньої чутливості до різних протимікробних препаратів (антибіотикограми можна здобути в будь-якій лабораторії при надсиланні патматеріалу). При незначному ступені ураження шкірн протимікробну терапію доцільно проводити з використанням препаратів зовнішньої дії (мазі, лініменти, суспензії, аерозолі), що знижує імовірність появи резистентних форм мікроорганізмів, підвищує локальну концентрацію діючої речовини і виключає побічний вплив на організм тварини.

При пустульозній формі необхідно з акарицидними засобами застосовувати антибіотикотерапію чи давати з кормом кілька разів у день сульфаніламіди для специфічної терапії піококової інфекції, що ускладнює демодекоз. З антибіотиків часто застосовують цефалексин, тому що він добре проникає в шкіру, акумулюється в ній і діє на поверхневу мікрофлору, при запущених формах – кламоксил чи бімоксил, також уражені ділянки можна обробляти гентаміциновою маззю (або ін’єкції розчину гентаміцину), розчином брильянтової зелені чи йоддицерином. Доцільно при місцевій обробці поєднувати антибіотики і антигрибкові препарати.

Хороші результати досягаються при застосуванні ветабіолу чи ведінолу (мазь на основі 3%-го сілбіолу, ефективна при лікуванні алопеції, шкірних і грибкових захворювань). Місцева обробка ветабіолом добре знімає запальну реакцію при демодекозі та сприяє відновленню шерстного покриву. При лікуванні демодекозу мазь наносять тонким шаром на уражені ділянки щодня 2-3 рази на добу без накладення пов'язки [38].

Демодекозні кліщі викликають потужні запальні реакції у шкірі, крім того спостерігаються аутоімунні явища, нейтрофільний лейкоцитоз та загальне пригнічення імунітету. Тому важливим елементом при таких ускладнених формах демодекозу проводити протизапальну терапію. Для цього використовують антигістамінні засоби: димедрол, супрастін, тавегіл, піпольфен, дипразин та у випадках піодермії - новокаїнову блокаду. Спрямованість протизапальної терапії багато в чому залежить від ступеня і виразності уражень і може включати в'язкі засоби (1%-ий спиртовий розчин піоктаніну, брильянтової зелені, метиленової сині), стероїдні і нестероїдні протизапальні препарати. лікування кортикоїдами протипоказане, як і при інших паразитозах, тому що воно сприяє більш глибокому проникненню кліщів і переходу сухого демодекозу в піодемодекоз. Хоча короткочасне використання кортикостероїдів може бути виправданим, але не більше 3-х ін'єкцій [16].

Демодекоз, особливо ускладнений, має виражений вплив на печінку та імунну систему, що викликане алергізацією організму, всмоктуванням продуктів розпаду запального ексудату, та зниженням рівня вітамінів групи В. До того ж використання більшості акарицидних препаратів не є цілком безпечним для організму, а деякі з них мають виражену гепатодепресивну дію. Тому доцільно з лікувальною або профілактичною метою вводити в схему лікування гепатопротектори та імуностимулятори.

Для захисту печінки від побічної дії препаратів рекомендується давати собакам ЛИВШИ-52, карсіл, ліпостабіл, фоспреніл, сирепар, вітагепат, ессенціале, вітамін В12.

Особливу увагу приділяють імуностимулюючим препаратам. Це можуть бути іммунофан, ріботан, факриніл, баксін, цамакс, максідін чи серйозний препарат - фоспреніл. Останній, відомий як наймогутніший противірусний засіб, має деяку перевага, оскільки володіє також високою гепатопротективною активністю - властивість важлива при лікуванні демодекозу [2,15,20].

Для стимуляції імунної системи доцільно використовувати вітамінні препарати (групи А, В, С), імуностимулятори - тімоген, тімолін, циклоферон, імунофан, РБС, Т-активін, АСД-2, АСД-3 [22].

Для боротьби з демодекозом почав використовуватися новий препарат – іммунопаразітан, що діє на паразита опосередковано, через імунну систему. Це відбувається в результаті здатності препарату активувати імунну систему таким чином, що навколо кліща розвивається посилена запальна реакція, у результаті якої він гине. Даний препарат відкриває значні можливості в боротьбі з демодекозом [41].

У молодих собак гарним засобом підвищення природного імунітету є аутогемотерапія. Перевага цього методу полягає в тім, що після курсу аутогемотерапії організм починає боротися сам, а необхідність у створенні пасивного імунітету відпадає.

Рекомендовано на весь період лікування застосовувати дієту, збіднену білком. Кількість м’яса зменшується в 2-3 рази, даються рис, гречка, овочі з рослинною олією, сир, кефір. Непогано ввести в раціон добавки, що поліпшують обмін речовин: цамакс, баксин, омега-масляні кислоти ЭПО-капс, біотин, вітамін Е. Дієти Специфік C, omega D, вітамінно-мінеральні підгодівлі “Гама”, лікувальні корми [3,11,46].

Таким чином, підбір акарицидних засобів повинний проводитися з урахуванням індивідуальних особливостей і чутливості організму тварини до препаратів, а також чутливості до них збудника демодекозу. Первинний курс лікування займає в середньому 4 тижні, після чого собаці роблять повторні аналізи. У залежності від результатів, лікування або продовжують негайно, або роблять перерву. При необхідності продовжити лікування варто мати на увазі, що на певному етапі організм собаки перестає реагувати на застосовувані лікарські засоби через звикання. Лікування продовжують протягом двох тижнів після негативної відповіді дослідження. Видужання наступило, якщо протягом 6 місяців після закінчення лікування немає рецидивів.

2.7. ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ ПРИ ДЕМОДЕКОЗІ

Патологічні зміни при демодекозі собак до останнього часу були мало вивчені. Подальші відомості випливають з результатів досліджень, проведених Ф. И. Василевичем, А.А. Лисициною, В.А. Голубєвої, засноване за результатами пат-анатомічного розтину 5 собак у віці від 6 місяців до 2 років з різними формами демодекозу. З різних місць ураження були взяті проби, шматочки лімфовузлів, печінки, нирок, селезінки. Потім матеріал був зафіксований у 10 % нейтральному формаліні і залитий парафіном. Серійні зрізи товщиною 6-8 мк фарбували гематоксиліном і еозином, а також по Ван Гізону.

При морфологічному дослідженні шкіри собак, хворих на демодекоз, встановили, що кліщі викликають у ній осередкові дистрофічні, некробіотичні і некротичні процеси, характер яких залежить від інтенсивності і форми хвороби, а запальний процес має продуктивний характер. Тканинні зміни виявляли в епідермісі, волосяних фолікулах, сосочковому і сітчастому шарах дерми. М'язи залишалися інтактними. Багатошаровий плоский епітелій на обмежених ділянках має виразки чи сплощений. На поверхні цих ділянок визначаються гнійно-некротичні чи некротичні маси. Багато усть епітеліальних фолікулів волосся і волосяних фолікулів розширені, містять кліщів і зруйновані клітки епітелію. У багатошаровому плоскому епітелії й устях волосяних фолікулів – вогнища гіперкератозу і паракератозу. Навколо фолікулів зі скупченнями кліщів і збереженою стінкою зовнішньої кореневої піхви клітинна запальна реакція виражена дуже слабко чи відсутня.

При руйнуванні стінки волосяного фолікула і контакті кліщів з дермою в ній розвивається клітинна запальна реакція, і формуються эпітеліоідні гранули з наявністю гігантських багатоядерних клітин типу Пирогова-Лангханса і сторонніх тіл. У дермі наявні масивні запальні інфільтрати і вогнища різного розміру гранулематозної будови. У ділянках шкіри з некрозами в епідермісі переважно запальний інфільтрат, що складається в основному з гранулоцитів з перевагою еозинофільних лейкоцитів, серед яких виявляються епітеліоїдні і гігантські клітини, а також кліщі. Інфільтрат розташовується в сосочковому і сітчастому шарах дерми. У більшості випадків у дермі навколо кліщів утворяться гранулеми, що складаються з епітеліоїдних і гігантських багатоядерних клітин з домішкою лімфоцитів, гістіоцитів, моноцитів, плазматичних клітин і еозинофільних лейкоцитів.

У корковому шарі лімфовузлів при генералізованому піодемодекозі виявляються демодекозні кліщі. Вони розташовуються в крайовому і корковому синусах і периферичних ділянках лімфатичних фолікулів. На місці їхнього занурення розвивається гранулематозне запалення. Лімфатичні фолікули в корковому шарі множинні, великі, із широкими світлими центрами розмноження і фігурами розподілу клітин. У лімфовузлах наявні ознаки імунної відповіді по клітинному типу з гістіоцитозом синусів і гіперплазією лімфоїдних фолікулів.

У печінці у всіх випадках відзначають однотипні зміни осередкового характеру з локалізацією переважно в портальних трактах, перипортально і периваскулярно. Портальні тракти значно розширені в результаті набряку, крововиливів і слабкого клітинного інфільтрату. У периферичних відділах часточок порушена балкова будова печінки, набряк, крововиливи, некроз груп гепатоцитів. Печінкові клітини в стані білкової дистрофії дифузного характеру. Демодекозних кліщів у структурах печінки не виявляли, хоча проникнення їх зі шкіри в просвіт великих кровоносних судин і замет у печінку достатньо верогідні. Гостра запальна реакція печінки на кліщів виявляється розвитком гемоциркуляторных порушень і гранулематозного гепатиту з формуванням гранулем туберкулоїдного типу. У розвитку гранулем, імовірніше всього, відіграють роль процеси сенсибілізації і зв'язані з ними імунні реакції.

У нирках виявлені гемоциркуляторні порушення, що виражаються нерівномірним повнокров'ям коркової і мозкової зон, помітним розширенням судин, набряком і крововиливами навколо деяких з них і осередковим фіброзом стінки. Епітелій звитих канальців у стані зернистої і дрібновогнищевої гідропічної дистрофії. У канальцях мозкового шару знаходяться дрібні нечисленні звапнені циліндри. Збудник демодекозу в нирковій паренхімі не виявляється [40].

2.8. ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ПРОТИ ДЕМОДЕКОЗУ

З метою профілактики в розплідниках періодично обстежують здорових собак і собак що знаходяться в карантині. Хворих і підозрілих у захворюванні ізолюють. Предмети, з якими стикалися інвазовані тварини обприскують 0,1% суспензією севіну чи 0,5% розчином хлорофосу. Щенят вирощують окремо від інших. Собак, що мають в анамнезі демодекоз, необхідно виключати з розведення [11,46].

Тварину необхідно забезпечувати збалансованою годівлею, не піддавати надлишковим стресовим впливам, стимулювати імунну систему і природну резистентність організму призначенням вітаміно-мінеральних і амінокислотних комплексів.

Необхідно правильно доглядати за шкірою і шерстними покривами собак з урахуванням породних особливостей. Використовувати спеціальні шампуні для собак і не застосовувати в лікувальних цілях препаратів, що рекомендуються для лікування інших видів тварин [11].

Для профілактики перезараження новонароджених щенят від сук використовувати івомек, який варто вводити щенним сукам підшкірно за 5-7 днів до пологів у дозі 0,2 мл/10 кг маси однократно. Відйом щенят здійснювати не пізніше, ніж на тридцяту добу після ощененя.

Профілактика в основному полягає в тому, щоб: виключити розвиток імунодепресії в щенят, не застосовувати кортикоїди до 1 року, правильно проводити дегельмінтизацію, стежити за тим, щоб шкіра собаки не була вологою, утримувати її в чистоті, щоб уникнути роздратування шкіри, не допускати появи бліх та застосовувати спеціальні нашийники, просочені дельтаметрином. . Крім того, забороняється спілкування здорових собак з незнайомими, особливо з бездоглядними. Видужання тварини, ураженої кліщами – демодексами (у генералізованій формі) настає тільки після інтенсивного пролонгованого і дорогого лікування, але лікування не завжди є ефективним [44,47].

Важливо також вчасно обробляти квартиру чи приміщення, де утримується хвора тварина, препаратами арріво, амітразін, больфо-спрей, біо-кілл чи іншими акарицидними засобами. Бажано провоити таку обробку не рідше одного разу на тиждень.

2.9. ЗАКЛЮЧЕННЯ З ОГЛЯДУ ЛІТЕРАТУРИ

На сьогодні актуальним залишається ліквідація інфекційних та інвазійних хвороб домашніх тварин, які приносять значні економічні збитки господарствам. Одним з таких захворювань є демодекоз, який набув широкого поширення серед собак і викликається кліщем Demodex canis, що паразитує на шкірі у волосяних цибулинах та сальних залозах.

Виявлено, що хвороба супроводжується пригніченням тварин і запальними процесами у шкірі, а при ускладненні її перебігу патогенною мікрофлорою запальний процес поширюється на глибші шари шкіри і може призвести до важких важко виліковних ускладнень, а інколи і до смерті.

При вивченні життєвого циклу кліща D. сanis, який триває 25-27 діб, було відмічено кілька фаз розвитку – яйце, личинка, німфа (протонімфа, дейтонімфа) та імаго. Встановлено, що кліщ D. сanis на всіх фазах розвитку живе у волосяних фолікулах собак (та інших тварин) і є постійним паразитом, що може виявлятися у цілком здорових особин.

Клініка демодекозу собак достатньо ретельно описана в літературі і має широкий спектр проявів. Так, на початку хвороби відмічають виникнення незначного, а потім все більш прогресуючого облисіння в ділянці морди: біля вух, очей, в кутах рота, на щоках, а також лапах, тулубі, животі, біля кореня хвоста тварини. При відсутності лікування до 40% тварин самовиліковуються. З розвитком запалення шкіра на уражених ділянках потовщується і з її поверхні починає виділятися серозний, а потім і гнійний ексудат, який при підсиханні утворює кірки. При подальшому розвитку захворювання окремі осередки ураження зливаються і можуть охоплювати значну площу поверхні шкіри тварини.

Цілий ряд дослідників повідомляють, що однією з основних причин розповсюдження демодекозу серед собак є хворі тварини, що допускаються власниками до розведення, а також пригнічення загального імунного статусу тварини, яка є прихованим носієм збудника хвороби. Також собаки заражаються під час злучки, в підсисний період, в період відлучення молодняку – шляхом контакту з хворими тваринами. Переносниками збудника демодекозу можуть бути бродячі собаки.

З метою лікування демодекозу собак рекомендують цілий ряд препаратів: фосфорорганічні препарати, піретроїди, ципам, епацид-альфа, мориніл, аміт, педемс, чьотирихлористий вуглець, хлорофос, карбофос, севін, циодрін, неоцидол, етафос та інші. Але в останні роки широкого розповсюдження набули препарати на основі івермектину та амітрази. Однак, навіть новітні препарати мають недоліки у використанні і тому і в наш час йде пошук більш ефективних і безпечних акарицидних препаратів.

3. ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Об’єктом експериментальних досліджень були собаки культурних порід і дворові. Для дослідження були відібрані:

- шотландська вівчарка (колі) – 3;

- німецька вівчарка – 4;

- ротвейлер – 5;

- бобтейл –2;

- дворові собаки – 7;

Всі тварини мали характерні ураження на морді та лапах різної локалізації. Матеріалом для дослідження були зіскрібки шкіри та кірочки з місць патологічного процесу. Матеріал досліджували мортальними і вітальними методами. Із мортальних методів (методи виявлення в зіскрібках шкіри мертвих кліщів) використовували метод компресорного дослідження. Із вітальних методів (методи виявлення в зіскрібках шкіри живих кліщів) – метод Алфімової.

Метод компресорного дослідження

Зіскрібки шкіри або кірочки кладуть на предметне скло, додають кілька крапель 5-10 %-го розчину лугу (КОН, NaОН), накривають другим предметним склом і розглядають під малим збільшенням мікроскопа.

Метод Алфімової

Зіскрібок шкіри або кірочки поміщали в бактеріальну чашку, накривали кришкою і ставили в термостат або на джерело тепла з температурою 45 °С на 10-15 хвилин. Потім чашку розглядали під мікроскопом. Живі кліщі рухались на дні чашки.

При порівнянні цих методів дослідження варто зауважити, що найбільш швидким і сприятливим є метод компресорного дослідження, але для оцінки ефективності акарицидних препаратів краще всього застосовувати вітальні методи.

В загальному обсязі компресорним методом досліджено 65 зіскрібків з уражених ділянок шкіри. Всього одержано 50 позитивних результатів.

Методом Алфімової було досліджено 79 зіскрібків, взятих з уражених ділянок шкіри (дослідження проводилось у всіх групах кожні 7 днів до отримання негативних результатів).

Як перед початком експерименту, так і після, проводили клінічне обстеження тварин. Температуру визначали за допомогою електронного термометра (°С), пульс – пальпаторно з внутрішньої поверхні гомілки, дихання – візуально по коливанню грудних стінок.

Для визначення ефективності лікувальних заходів собак поділили на 3 групи по 7 тварин в кожній. При поділі тварин на групи проводили клінічне обстеження, враховуючи ускладнення патогенною мікрофлорою і породну належність тварин. Також відбирали кров з вени і відправляли в баклабораторію на виявлення супутньої мікрофлори, та визначення чутливості її до лікарського препарату. Були зроблені лабораторні дослідження на наявність зовнішньої грибкової мікрофлори. У тварин, в яких спостерігалось ускладнення демодекозу патогенною мікрофлорою, відбирали матеріал з уражених ділянок тіла і відправляли у лабораторію для з’ясування чутливості мікрофлори до антибіотиків. Таких тварин було двоє, в залежності від відповіді баклабораторії їм призначали додаткове лікування.

Всім тваринам, у яких було знайдено ураження шкіри грибковою мікрофлорою, призначали внутрішньом’язово ін’єкції “Вакдерм”, які вводили 3 рази по 1 мл з інтервалом 10 днів.

Основними засобами для лікування демодекозу були “Івермектин” і “Амітразін”. Івермектин застосовували перорально у дозі 600 мкг/кг за добу у першій групі тварин. Кожні 7 днів робили контрольні зіскрібки із уражених ділянок шкіри, які готували спочатку методом компресорного дослідження. При виявленні кліщів для вивчення їх життєздатності використовували метод Алфімової. Якщо були знайдені живі кліщі, то тваринам продовжували лікування в тій же дозі, а через 7 діб знову брали контрольні зіскрібки і досліджували їх обома методами. Під час лікування уражені ділянки шкіри очищали від кірочок і ексудату за допомогою розчину перекису водню 3% (H2O2). В цій групі були 2 тварини з ускладненням демодекозу гнійною мікрофлорою. Їм, на підставі лабораторних даних бак висіву, призначили 4%-ий розчин гентаміцину в дозі 1 мл/10 кг (4 мг/кг), двічі на день протягом 5 днів.

До цієї групи були відібрані собаки з характерними клінічними ознаками демодекозу, що було підтверджено лабораторними дослідженнями:

Німецька вівчарка (вік 3,5 року) – спостерігали локалізовані алопеції у ділянці голови: біля вуха, на спинці носа, навколо очей та в ділянці передніх кінцівок. Тварина млява, з уражені місця вкриті лусочками, вологі і почервонілі, з подряпини виділявся гнійний ексудат.

Німецька вівчарка (вік 10 міс) – виявляла занепокоєння. Виявлено характерні демодекозні ураження на голові: демодекозні “окуляри”, облисіння у кутах рота та дрібними червоними крапочками в ділянці грудей, що помітні на не пігментованій ділянці, на дотик шкіра шершава та масна.

Ротвейлер (вік 11 міс.) – спостерігали появу червонуватих вузликів в ділянці повік та верхній і нижній губах, тварина чухається. На нижній щелепі та в шкірі губ, в кутах рота помітні вузлики завбільшки з просяне зерно, шерсть в цих місцях випадає, шкіра грубіє, вкрита лусочками.

Ротвейлер (вік 8,5 міс.) – наявні невеликі гнійники в ділянці голови: за вухами, в ділянці очей, рота та на шиї. Спостерігаються алопеції в цих місцях, шкіра гіперемійована та волога, відчувається неприємний запах.

Ротвейлер (вік 1 рік) – спостерігали на ліктях та лапах випадіння шерсті, шкіра груба і суха, волосся погано утримується в шкірі і висмикується пучками, шкіра лап і ділянка грудей покриті лусочками, ніби посипано, змін у поведінці немає.

Дворова собака – спостерігаються локальні почервоніння на голові та шиї, припухання та прорідження шерстного покриву в цих місцях. Шерсть тьмяна.

Дворова собака – спостерігаються дифузні ураження шкіри в ділянці голови та тулуба, дві алопеції круглої форми на грудній стінці, оголена шкіра має синюшний відтінок і зморшкувата, з дрібних тріщин виділяється прозорий ексудат, що засихає кірочками.

Розчин амітразіну 0,05%-ї концентрації застосовувався зовнішньо для обробки уражених ділянок тіла у другій групі тварин. Уражену ділянку тіла тварини перед обробкою очищали від кірочок і ексудату за допомогою 3% розчину перекису водню, потім висушували її ватними тампонами. Після цього обробляли ураженні поверхні 0,05% розчином амітразіну. Обробки амітразіном проводили 1 раз на добу. Розчин амітразіну за допомогою щітки ретельно втирали в ураженні ділянки тіла тварини, причому раз у 7 днів прводили повну обробку тварини. Після 7-ми обробок робили контрольний зскрібок з ураженої поверхні тіла і розглядали його застосовуючи метод компресорного дослідження. При виявленні кліщів для визначення їх життєздатності проводили дослідження за методом Алфімової. Якщо у тварин виявлялись живі кліщі, то проводили ще 7 обробок 0,05%-м розчином амітразіну і потім знову брали контрольні зіскрібки і досліджували їх двома методами.

До цієї групи були відібрані собаки з характерними клінічними ознаками демодекозу, діагноз був підтверджений лабораторними дослідженнями:

Колі (вік 9 міс.) – спостерігаються почервоніння в ділянці голови, повіки набряклі та припухлі, шкіра вкрита лусочками і на дотик здається шорсткуватою, помітні чорні крапочки. Також, біля кореня хвоста і сідничної частини шерсть скуйовджена і місцями випадає.

Німецька вівчарка (вік 5 років) – спостерігаються локальні почервоніння на голові та шиї, припухання та прорідження шерстного покриву в цих місцях. Шкіра з ознаками еритеми, місцями вкрита лусочками та струпами.

Ротвейлер (вік 6 міс.) – спостерігаються ураження шкіри в ділянках голови та нижніх частинах кінцівок. Розвинута еритема (почервоніння шкіри), випадає волосся і формуються алопеції у вигляді окремих круглих плям діаметром близько 5 см – 4 ділянки. Жирна себорея шкіри уражених ділянок.

Ротвейлер (вік 6 міс.) – спостерігали ураження шкіри на голові, ліктях та лапах випадіння шерсті, шкіра груба і суха, складчаста, волосся погано утримується у волосяних цибулинах і висмикується пучками, шкіра лап у зморшках, вкрита лусочками.

Дворова собака (до року) – спостерігаються дифузні ураження шкіри в ділянці голови, дрібні алопеції круглої форми на носі, біля губ та щоках, шкіра зморшкувата, має синюшний відтінок і вкрита кірочками.

Дворова собака (вік 4,5 роки) – спостерігали появу червонуватих вузликів в ділянці повік та на верхній і нижній губах. Під нижньою щелепою на шкірі ділянки облисіння, шкіра груба, зморшкувата і вкрита лусочками.

Дворова собака (вік 5 міс.) – спостерігаються локальні ділянки облисіння шкіри на голові та шиї, припухання та запалення оголених ділянок, шкіра їх потовщена, нееластична, із лусочками.

В третю групу тварин входили собаки з характерними ознаками демодекозу:

Колі (вік 9 міс.) – спостерігаються вогнища прорідження волосків в ділянці голови, лап та живота. На уражених ділянках шкіра потовщена, почервоніла із синюшним відтінком, горбкувата, помітні рожеві дрібні вузлики, жирна.

Колі (вік 2,5 року) – спостерігаються ураження в ділянці голови: навколо очей та губ, на спинці носу, від його кінчика до лоба, на вушних раковинах. Волосся на цих ділянках проріджене і скуйовджене, шкіра потовщена і вкрита дрібними лусочками.

Бобтейл (вік 7 міс.) – спостерігаються дифузні ураження на голові та тулубі. Шерсть місцями випадає, помітні ознаки затримки линьки, тварина пригнічена. На уражених ділянках шкіра жирна, брудного кольору із дрібненькими червоними вузликами. Шерсть тьмяна і скуйовджена.

Бобтейл (вік 1,5 року) – спостерігаються характерні демодекозні ураження на голові: демодекозні “окуляри”, облисіння у кутах рота та дрібні червоні крапочки, шкіра потовщена, із дрібними складочками, шершава та масна.

Німецька вівчарка (вік 3,5 роки) – спостерігаються ураження локалізовані на голові характерні для лускатої форми демодекозу: демодекозні “окуляри”, ураження ділянки губ та підборіддя, припухання повік, кон’юнктивіт. Шкіра припухла із чорними вуграми – комедонами і вкрита лусочками.

Дворова собака (вік до року) – спостерігаються дрібні алопеції круглої форми на грудній стінці, шкіра із синюшним відтінком і зморшкувата, на дотик волога, вкрита кірочками.

Дворова собака (більше 5 років) – спостерігаються локальні облисіння на голові та шиї, припухання та прорідження шерстного покриву в цих місцях. Шкіра із дрібними вузликами, жирна, шерсть тьмяна.

Оскільки застосовувати івермектин для собак порід (колі, бобтейл і шелті) системно не можна, ми вирішили застосувати для лікування цих тварин розчин амітразіну у мінеральній олії або пропіленгліколі (1мл розчину амітрази 12,5% у 30мл мінеральної олії). На обробку однієї хворої тварини витрачали 1,5-3,5мл розчину. Обробки ним проводили 2 рази на тиждень. Один раз на 7 днів проводили лабораторні дослідження для перевірки ефективності лікування за методами компресорного дослідження і Алфімової. Перед тим як наносити розчин амітразіну вражені ділянки тіла очищували ватними тампонами, змоченими у 3% розчині перекису водню.

ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІНІКИ

Клініка знаходиться при притулку для безпритульних собак, який належить товариству охорони тварин “SOS”. Притулок розташований в Голосієвському районі м. Києва за адресою: Сталінградське шоссе, 90.

Фінансування притулку здійснюється за рахунок благодійних внесків від громадян та організацій і завдяки підтримці керівних установ України та інших країн (Австрія, Швейцарія). Притулок добре забезпечений медикаментами, кормом для тварин.

У штаті клініки: директор, два лікарі ветеринарної медицини, чергові робітники – 8 осіб, два водії та студенти-волонтери.

Завданням притулку є:

- пропаганда захисту тварин;

- піклування про безпритульних тварин;

- відлов безпритульних тварин;

- стерилізація та проведення всіх лікувально-профілактичних заходів;

- допомога власникам подібних невеликих притулків, які утримують

собак та котів.

На території притулку розташовано 14 критих вольєрів для собак та один – для котів.

Висота стінок вольєрів становить 2 м, загальна площа вольєру – 12 м2, стінки між вольєрами і задні стінки суцільні, передні – сітчасті. Вольєри зачиняються з зовнішньої та внутрішньої сторін. В кожному вольєрі утримується від 4 до 6 собак, залежно від розмірів. Два вольєри призначені для цуценят від 2-х до 10-місячного віку. По досягненні 10 місяців їх переводять до дорослих собак.

У двох вольєрах карантинують собак з заразними та незаразними хворобами. У всіх вольєрах розміщені дерев’яні будки для тварин, де вони захищені від дощу та вітру.

На території притулку є кілька будок для собак, які не розміщені у вольєрах. Крім того, там є невелика будівля під офіс, для співробітників, а також будівля, в якій знаходиться кухня, 6 вольєрів для собак та кімната для котів. В цій кімнаті розміщені секції: карантинна, післяопераційна. Клітки та вольєри для новоприбулих тварин.

Клініка знаходиться в окремій будівлі. Має в своєму складі такі приміщення: операційну кімнату та 8 вольєрів для післяопераційного утримання тварин. В операційній кімнаті є два операційних столи, лампа, автоклав, сейф, апарат для штучного дихання, шафи для інструментів та ліків, бактерицидна лампа та холодильник для зберігання біопрепаратів. Є окрема кімната під склад. В кожному післяопераційному вольєрі розміщують по три тварини, в залежності від норову (добрий, злий). В приміщенні для вольєрів теж розташована бактерицидна лампа.

Годують тварин три рази на день. Раціон тварин є збалансованим за поживними речовинами та мінералами. Їжу розвозять за допомогою тачки.

Огорожа навколо притулку бетонна заввишки 2,5 метри. При в’їзді на територію обладнано санпропускник. Вхід сторонніх осіб на територію заборонений. Дозволяється заходити лише тим людям, які привели тварин на стерилізацію. Деяких тварин з притулку забирають люди для охорони власних будинків.

Трупи тварин знищують в біотермічній ямі, яка розташована на відстані 1 км від притулку.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЕПІЗООТОЛОГІЇ ДЕМОДЕКОЗУ В м. КИЄВІ

Великий інтерес, з погляду епізоотології демодекозу, представляє вивчення поширеності кліща D. canis серед популяції собак, як у формі прихованого, так і формі клінічно виявленого носійства паразита (тобто у формі демодекозу - як хвороби). Залишаються невизначеними відсоток прояву демодекозу у формі хвороби в популяції собак, роль і співвідношення факторів, що сприяють розвитку демодекозу, як внутрішніх (порода, відповідно тип шкіри і шерсті, спадковість, вік, стан імунітету), так і зовнішніх (порушення гігієни шкіри, а також харчування, що супроводжують захворювання і фактори пригнічення імунітету).

За даними закордонних дослідників 10-50% дорослих собак є прихованими носіями кліща D. canis. У 80% випадків демодекоз зустрічається в чистопорідних собак. Демодекоз рідко зустрічається в собак до 3-х місяців і після 3-х років. Звичайно хвороба спостерігається у віці від 3-х місяців до 1 року. Демодекоз, що починається, як правило, в локальній формі - у 80% випадків має тенденцію до самовидужання, а в 20% випадків при генералізації процесу і приєднанні вторинної бактеріальної інфекції здобуває важкий, затяжний перебіг, відповідно, несприятливий прогноз і вимагає посиленої терапії. При виникненні демодекозу в собак старше 3-х років і особливо в літніх необхідно заглиблене клінічне обстеження на предмет виявлення супутніх хвороб. Хвороба має й економічне значення: лікування обходиться дорого (особливо при тривалому чи рецедивуючому перебігу); деякі виробники передаючи спадково генетичну схильність до демодекозу, дають заражене потомство, у такий спосіб сприяють поширенню паразитоносійства в популяції , а також прямо знижується цінність такого потомства.

За даними дослідників з України і країн СНД мають місце такі закономірності в епізоотології демодекозу. Питома вага демодекозу в структурі шкірної патології коливається в межах від 18% до 21,26%, при цьому ураження носили, як правило, асоційований характер з бактеріальною інфекцією (у 17,3%) і умовно патогенними грибами (у 0,34%) і їхньому одночасному сполученні (у 2,4%) випадків, а в чистому вигляді демодекоз зустрічався лише в 1,2%. Частка паразитарних уражень шкіри в собак у цілому складає: до 12%, а диференційовано по породах від 1,3% до 19,5%. Захворюваність на демодекоз безпородних собак склала - 4,2%, а чистопорідних, зокрема німецьких вівчарок, - 25%. Захворюваність арахнозами (у т.ч. демодекозом) переважає в зимово-весняний період і складає - 58 %.

Порівняти ці дані можна з показниками, що складають предмет даної роботи і приведеними в нижченаведених таблицях (див. Таблиця 2.).

Поголів'я дрібних домашніх тварин у м.Києві складало:

- на 1.01.2000р.: собак - 29 750, кішок - 1450;

- на 1.01.2001р.: собак - 32 259, кішок - 1350;

- на 1.01.2002р.: собак - 30 000, кішок - 1450.

Середній показник хворих демодекозом собак за період спостереження 56 місяців (за даними лікарні державної ветеринарної медицини Печерського району м.Києва) складає 44,79 собаки в рік, а питома вага демодекозу стосовно інших захворювань шкіри в цілому, склала - 7,8%. Ці дані свідчать про те, що демодекоз у Києві є поширеною хворобою (Таблиця 3.).

У період спостережень 2000-2002 рр. виявилося що найчастіше демодекоз спостерігався у таких порід собак: німецька вівчарка, стаффордширський тер'єр, ротвейлер відповідно - 11,1; 10,5; 9,9% обстежених тварин. (Див. Таблицю 4.)

Таким чином, можна зобити наступні висновки:

- популяційний аналіз поширення і прояву демодекозу, дозволяє виділити вікові і породні групи ризику захворювання демодекозом (Див. Таблицю .), а відповідно вчасно діагностувати і лікувати дану патологію;

- ретельний облік собак хворих демодекозом і докладний аналіз генетичного споріднення дозволить безпомилково виділяти усередині породи - лінії тварин, схильних до прояву демодекозу і рекомендувати або виключення таких особин з подальшого розведення, або міри профілактики чи превентивного лікування;

- основою для успішного лікування є не тільки комплексний підхід у терапії (етіотропна і патогенетична терапія), але й у першу чергу варто організувати належний догляд за шкірою і шерстю та нормалізувати харчування.

Таблиця 2. Структура захворювань шкіри в собак і кішок в умовах м.Києва

(за даними звітів про роботу міської служби державної ветеринарної медицини).

Роки спостереження
	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	середнє
Кількість клінічних оглядів собак на шкірні захворювання :
	-	38123	35185	36772	33595	30365	29973	30827	35581	32316	33584	33739
Демодекоз	56	45	68	60	75	108	88	85	96	83	97	78,3
Стригучий лишай	133	156	247	237	287	219	201	435	482	607	643
Короста	34	28	60	81	61	14	28	52	79	128	186
Кількість клінічних оглядів кішок на шкірні захворювання :
	-	3210	2012	2135	1819	1710	1443	1522	1951	1690	1922
Демодекоз	-	-	-	-	-	-	-	-	1	-	-
Стригучий лишай	108	118	132	137	140	151	274	354	387	422	564
Короста	42	93	145	224	206	257	320	350	395	368	532
Прийнято дрібних тварин
із заразною патологією	1576	2045	2769	3153	2493	2341	2942	3270	3357	3842	3409
із незаразною патологією	-	20136	28949	26506	22269	15104	20589	18311	21352	27224	21477
Питома вага демодекозу стосовно захворювань дрібних тварин (%):
-заразної етіології	3,5	2,2	1,9	1,9	3,0	4,6	2,9	2,6	2,8	2,2	2,8	2,8
-шкірним хворобам	-	0,12	0,19	0,16	0,22	0,35	0,29	0,27	0,24	0,25	0,28	0,23

Таблиця 3. Структура захворювань шкіри в собак і кішок

(за даними лікарні державної ветеринарної медицини Печерського району м.Києва).

Захворювання шкіри	Липень-грудень 1997р	1998р	1999р	Листопад-грудень 2000р	2001р	2002р	Всього
Шкірні захворювання, обумовлені ектопаразитами
ДЕМОДЕКОЗ
собак	20	16	11	23	76	63	209
кішок	-	-	-	-	2	1	3
ІНШІ АРАХНОЕНТОМОЗИ:
Триходектоз	1	-	-	2	10	16	29
Саркоптоз	-	1	-	-	-	1	2
Псороптоз	-	-	-	-	2	-	-
Нотоедроз	-	-	-	-	-	2	2
Хейлетиельоз	-	-	-	1	-	1	2
ГРИБКОВІ УРАЖЕННЯ ШКІРИ:
Дерматомікози	3	7	33	29	326	299	697
Трихофітія	19	11	14	14	82	42	182
Мікроспорія	2	4	1	7	16	31	61
Парша	-	-	-	3	-	1	4
Пітіроспороз*	-	-	-	-	-	15	15
УРАЖЕННЯ ШКІРИ НЕЗАРАЗНОЇ ЭТІОЛОГІЇ
	9	10	35	91	422	335	902
у т.ч. алергічної природи	-	-	-	9	197	217	423
ІНШІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ:
Екзема	-	-	-	-	85	130	215
Піодермії	-	-	-	2	66	59	127
Запалення зовнішнього слухового проходу	-	-	1	11	56	152	220
у т.ч. отодектоз	-	-	1	2	5	41	49

ВСЬОГО:	54	49	95	183	1143	1148	2672

*ураження шкіри дріжджовим грибком Malassezia.Таблиця 4. Прояв демодекозу по породних і вікових групах

(результати спостережень за 2000-2002р. за даними лікарні державної ветеринарної медицини Печерського району м.Києва).

- по породній приналежності:

Порода	Кіль-кість	%	Порода	Кіль-кість	%	Порода	Кіль-кість	%
німецька вівчарка	18	11,1	мастіно-неаполітано	4	2,5	шарпей	2	1,2
стаф.амер.тер'єр	17	10,5	декорат.породи	4	2,5	пекінес	2	1,2
ротвейлер	16	9,9	сеттери	4	2,5	поинтер	1	0,6
боксер	11	6,8	бульмастиф	3	1,9	кавказ.вівчарка	1	0,6
доберман	10	6,1	лабрадор	3	1,9	лайка	1	0,6
англ. бульдог	10	6,1	Пітбультер’ер	3	1,9	кане-корсо	1	0,6
спанієлі	9	5,6	дог	2	1,2	колі	1	0,6
такса	9	5,6	далматин	2	1,2	чау-чау	1	0,6
метиси	9	5,6	Вельштер’єр	2	1,2	порода невідома	16	9,9
Разом: 162

- по віковій приналежності:

вікова група	від 2 міс. до 6 міс.	від 6 міс. до 1 року	до 2-х років	до 5 років	після 5 років	після 10 років	разом
кількість	39	51	42	22	7	1	162
%	24,1	31,5	25,9	13,6	4,3	0,6	100

(Кішки в яких був виділений кліщі роду Demodex мали вік: 1,5 року, 4, 5 і 9 років).

- по статевій приналежності:

кобелі	суки
86	76
53,1%	46,9%

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНИХ ПРОЯВІВ ДЕМОДЕКОЗУ СОБАК

Локальний демодекоз.

Ця форма зустрічається в 90% випадків захворювання й уражає молодих собак до одного - двох років в 80% випадків.

Локальний демодекоз закінчується самовидужанням через 1-2 місяця в 90% випадків, зокрема в щенят у віці біля року. Приблизно в 10 % випадків він приймає загальну, генералізовану, форму.

Перебіг демодекозу в собак звичайно хронічний.

Ця форма спостерігається в 85% випадків у собак старше 7 місяців. Самовидужанням хвороба закінчується менш, ніж у 30% випадків.

Демодекозний пододерматит.

В результаті проведених досліджень ми встановили, що у піддослідних тварин були такі форми демодекозу:

- дві собаки – ротвейлер і німецька вівчарка (з 1 групи) мали ускладнену форму демодекозу; у них спостерігалось пустульозна форма демодекозу.

- всі інші твариниз усіх груп хворіли на лускату форму демодекозу.

УСКЛАДНЕННЯ ДЕМОДЕКОЗУ СОБАК

Для виявлення ускладнень, що супроводжували ту чи іншу форму демодекозу, були зроблені лабораторні дослідження:

1. Дослідження зскрібків шкіри компресорним методом. Нами були виявлені ураження спорами грибів. Характерні ураження спостерігались у ротвейлера і німецької вівчарки з 1-ї групи. Види грибів не визначали.

2. Дослідження фарбованих мазків гнійного ексудату від собак, у яких спостерігалось ускладнення вражених ділянок секундарною мікрофлорою. Фарбування мазків проводили за Грамом. Після чого у ротвейлера і німецької вівчарки з 1-ї групи був виявлений стафілокок і стрептокок.

3. Дослідження крові. Результати досліджень свідчать, що у чотирьох тварин спостерігалось ураження золотистим стафілококом S. аures. Це були дворові собаки з 1-ї і 3-ї дослідних груп.

4. Копрологічні дослідження. Проводили дослідження калу методом Фюлеборна. У дворових собак всіх трьох груп виявили гельмінтні ураження токсокарозом, токсаскаридозом, дипілідозом, анкілостоматидозом.

Таким чином, деякі піддослідні тварини мали супутні захворювання. З певністю можна вважати, що лише ускладнення вражених ділянок шкіри секундарною мікрофлорою є наслідком демодекозу. Але встановити, чи був причиною появу інших супутніх захворювань демодекоз, чи навпаки, вони сприяли появі демодекозу, не вдалося. Не було можливості зробити дослідження на наявність інших захворювань: гормональні, захворювання системи травлення, сечостатевої системи, печінки, підшлункової залози.

ПОРІВНЯЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РІЗНИХ СПОСОБІВ ЛІКУВАННЯ ІВЕРМЕКТИНОМ І АМІТРАЗІНОМ ДЕМОДЕКОЗУ СОБАК

Через 7 днів після початку лікування у тварин 1-ї групи зникли ознаки ускладнення уражених ділянок шкіри секундарною мікрофлорю.

Для визначення ефективності застосування івермектину у піддослідних тварин 1-ї групи через кожні 7 днів лікування з уражених ділянок шкіри брали контрольні зіскрібки, які досліджувались компресорним методом.

Після цього у тварин, в яких були знайдені кліщі, зіскрібки додатково досліджували за методом Алфімової. Після проведення досліджень виявилось, що у всіх тварин цієї групи з 5-6-го тижня лікування у всіх зіскрібках з уражених ділянок тіла спостерігалось зменшення кількості кліщів та їх яєць і з усієї кількості знайдених у зіскрібку кліщів 60% були мертвими. А на 9-10 тижні лікування відбувалося повне одужання тварин і в зіскрібках кліщі та їх яйця не виявлялися.

В піддослідних тварин 2-ї групи для визначення ефективності 0,05%-го розчину амітразіну через кожні 7 днів лікування з уражених ділянок шкіри були взяті контрольні зіскрібки, які досліджувались компресорним методом.

Після цього тварин, у яких були знайдені кліщі, досліджували методом Алфімової. Після проведення досліджень виявилось, що у всіх тварин цієї групи з 5-го тижня лікування спостерігалось зменшення кількості кліщів та яєць у зіскрібках з уражених ділянок шкіри при чому 45% від загальної кількості їх були загиблі. На восьмому тижні лікування у всіх зіскрібках були отримані від’ємні результати.

В 3-й групі піддослідних тварин з метою визначення ефективності застосування розчину амітразіну на мінеральній олії (1мл амітрази 12,5% в 30мл мінеральної олії) через кожні 7 днів лікування з уражених ділянок шкіри були взяті контрольні зіскрібки, які досліджувались компресорним методом. Після цього тварин, у яких були знайдені кліщі, досліджували методом Алфімової. Після проведення досліджень виявилось, що у всіх тварин цієї групи з 3-го тижня лікування спостерігалось зменшення кількості кліщів та яєць у зіскрібках з уражених ділянок шкіри при чому 55% від загальної кількості їх були загиблі. На шостому тижні лікування у всіх зіскрібках були отримані від’ємні результати.

Через три місяці після проведеного лікування було проведене контрольне дослідження з метою перевірки ефективності вищезгаданих лікарських заходів. У ході дослідження з’ясувалось:

що у першій групі спостерігалось 2 випадки рецидиву хвороби (28%);

що у другій групі спостерігалось 4 випадки рецидиву хвороби (57%);

що у третій групі спостерігалось 3 випадки рецидиву хвороби (43%).

ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

Демодекоз собак є великою проблемою для місцевих ветеринарних фахівців та власників тварин. Хвороба спричиняє як економічні, так і моральні збитки. При несвоєчасних діагностиці та лікуванні захворювання призводить до погіршення стану тварини, виникають ускладнення, які можуть призвести навіть до загибелі тварини. Тому лікарю необхідно вміти діагностувати і лікувати демодекоз тварин, а також запобігати його розповсюдженню.

Практикуючі ветеринарні лікарі для лікування демодекозу собак застосовують різноманітні препарати: фосфорорганічні препарати, піретроїди, аміт, ципам і інші. Таке лікування триває 3-6 тижнів, і в деяких випадках малоефективне. З часом хвороба прогресує, ускладнюється, тварини виснажуються і гинуть.

Для лікування демодекозу ми використовували Івермектин і Амітразін. Після проведених досліджень з’ясували, що найбільш ефективним засобом лікування виявилось пероральне введення івермектину у дозі 600мкг/кг.

В 3-й групі тварин були особини з підвищеною чутливістю до івермектинів. Тому в цій групі застосовували амітразін зовнішньо у вигляді емульсії. Це призвело до збільшення кількості рецидивів у даній групі тварин. Застосування зовнішньо розчину амітразіну 0,05% (у другій групі) дало негативний результат бо через три місяці 58% тварин захворіли знову.

На нашу думку, найкращим і найбільш ефективним методом лікування демодекозу є пероральне введення івермектину у дозі 600мкг/кг. Для тварин з групи ризику (колі, шелті та інші) можна запропонувати місцеве використання емульсії амітразіну на розчині мінеральної олії, як найбільш ефективний метод лікування.

ПОРІВНЯЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОВЕДЕНИХ

ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

Під економічною ефективністю ветеринарних заходів розуміють суму попереджених збитків, вартість, отриману за рахунок збільшення кількості та підвищення ефективності лікування, економії витрат праці та матеріальних ресурсів.

Для розрахунку економічної ефективності ветеринарних заходів по ліквідації демодекозу собак, необхідно виявити збитки, спричинені цією хворобою.

Збиток від вимушеного простою робочих тварин розраховують за формулою:

З= Мр х Т х Ск, де:

Мр – кількість робочих тварин, голів;

Т – середня тривалість простою, днів;

Ск – собівартість робочого дня, гривень.

У нашому випадку Мр – 21 голова, Т – 54 дні, Ск – 10 грн.

З= 21 х 54 х 10 = 11340 грн.

Питома величина економічного збитку в розрахунку на одну захворівшу тварину, вираховують за формулою:

Кзб = З : Мз, де

З – загальна сума економічного збитку, грн.;

Мз – число захворілих тварин, гол.

У нашому випадку З – 11340 грн, Мз – 21 гол.

Кзб = 11340 : 21 = 540 грн.

Економічні збитки, попереджені в окремому господарстві внаслідок профілактики та ліквідації хвороб тварин, вираховують за формулою:

Пз = Мсг х Кзі х Кзб - З, де

Мсг – загальне поголів’я сприйнятливих тварин, голів;

Кзі – коефіцієнт можливого захворювання (0,4);

Кзб – питома величина економічного збитку в розрахунку на одну захворівшу тварину, грн.

З – фактичний економічний збиток в господарстві, грн.

У нашому випадку Мсг – 100 голів, Кзі – 0,4; Кзб – 540 грн., З – 11340 грн.

Пз = 100 х 0,4 х 540 - 11340 = 10260 грн.

Заробітну плату вираховували за формулою:

ЗВ = А + Б, де

А – заробітна плата ветлікаря, грн.;

Б – ціна використаних лікарських препаратів, грн.

Заробітна плата ветлікаря складає 220 грн. на місяць, лікування тривало 2 місяці, ціна використаних препаратів:

І. При лікуванні тварин внутрішньо івермектином в дозі 600мкг/кг вартість лікарських препаратів, що пішла на лікування, складає 270 грн.

ЗВ = 440 + 270 = 710 грн.

Економічний ефект, отриманий в результаті здійснення лікувально-профілактичних заходів, розраховували за формулою:

Ее = ПЗ – ЗВ, де

ПЗ – попереджені економічні збитки, грн.;

ЗВ – зарплата робітників, які здійснювали лікування, грн.

Ее = 10260 – 710 = 9550 грн.

Економічний ефект від проведених лікувально-профілактичних заходів на одну гривню витрат розраховували за формулою:

Е грн = Ее : ЗВ, де

Ее – економічний ефект від проведених лікувально-профілактичних заходів, грн.;

ЗВ – зарплата робітників, які здійснювали лікувально-профілактичні заходи, грн.

Е грн. = 9550 : 710 = 13,4 грн.

ІІ. При лікуванні тварин місцево 0,05 % водним розчином Амітразіну вартість використаних лікарських препаратів склала 315 грн.

ЗВ = 440 + 315 = 755 грн.

Економічний ефект, отриманий в результаті здійснення лікувально-профілактичних заходів:

Ее = 10260 - 755 = 9505 грн.

Економічний ефект від проведених лікувально-профілактичних заходів на одну гривню витрат:

Е грн. = 9505 : 755 = 12,6 грн.

ІІІ. При лікуванні тварин місцево розчином амітразіну на мінеральній олії вартість використаних лікарських препаратів становить 290 грн.

ЗВ = 440 + 290 = 730 грн.

Економічний ефект, отриманий в результаті здійснення лікувально-профілактичних заходів:

Ее = 10260 - 730 = 9530 грн.

Економічний ефект від проведених лікувально-профілактичних заходів на одну гривню витрат:

Е грн. = 9530 : 730 = 13,1 грн.

Якщо ми подивимося на результати економічних розрахунків (Таблиця 2.), то побачимо, що найбільший економічний ефект при лікуванні демодекозу з розрахунку на одну гривню витрат спостерігається саме при використанні івермектину внутрішньо, а найменший – при застосуванні водного розчину амітразіну 0,05% місцево.

Таблиця 5. Порівняльна ефективність проведених лікувально-профілактичних заходів, грн. на 1 грн. витрат

Лікарський засіб	Економічний ефект
Івермектин, внутрішньо	13,4
Амітразін (водний розчин), місцево	12,6
Амітразін (олійний розчин), місцево	13,1

4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Охорона праці – це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних заходів та засобів, спрямованих на утворення безпечних умов, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Складовими частинами охорони праці являються законодавство про працю, виробнича санітарія та безпека застосування різних технічних засобів на виробничих процесах у сільському господарстві, при роботі в клініці, включаючи і протипожежну безпеку.

Трудове законодавство регламентується Конституцією України, Кодексом законів про працю, законом України “Про охорону праці”.

В притулку товариства охорони тварин “SOS”, який розташований в Голосіївському районі м. Києва за адресою Сталінградське шосе, 90, питанню охорони праці приділяється належна увага.

Загальне керівництво, відповідальність за виконання і дотримання техніки безпеки, протипожежної безпеки, норм та інструкцій по охороні праці, діючого законодавства несе директор притулку. Він також здійснює організацію роботи, оперативний контроль з питань охорони праці.

З усіма новоприбулими співробітниками проводять вступний інструктаж, направлений на безпеку роботи із собаками.

До штату притулку також входять два ветеринарних лікаря, чергові працівники, водії, ловці собак.

Організація роботи по охороні праці в притулку базується на підставі “Положення про роботу по охороні праці і техніки безпеки на підприємствах, в організаціях, закладах, спільних підприємствах”.

В обов’язки керівників за стан техніки безпеки входить розробка перспективних, річних планів про покращення умов праці і оперативний контроль за станом охорони праці. Інструктаж по техніці безпеки і навчання проводять згідно з “Положенням про проведення інструктажу по техніці безпеки й навчанню працівників безпечним методам роботи на підприємствах, в організаціях, закладах і спільних підприємствах”.

З усіма особами, яких приймають на роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи, і з прибулими у відрядження з інших організацій, а також із студентами, які проходять виробничу практику, проводять вступний інструктаж.

На робочому місці проводять первинний інструктаж з усіма без винятку особами, яких вперше беруть на роботу, переведеними з інших робіт, відрядженими, учнями і студентами, що прибули на навчання або практику, з іншими працівниками, які будуть виконувати нову для них роботу. Проведення інструктажу на робочому місці реєструють у спеціальному журналі. Через 6 місяців після первинного інструктажу на робочому місці незалежно від кваліфікації, стажу роботи працівники проходять повторний інструктаж за програмою інструктажу на робочому місці з реєстрацією у відповідному журналі.

Позаплановий інструктаж проводять у притулку у разі порушення вимог безпеки, які призвели або можуть призвести до травм. Цільовий інструктаж проводять з працюючими, що виконують разові роботи, не пов’язані з прямими обов’язками за спеціальністю.

Первинний інструктаж на робочому місці, повторний, позаплановий і цільовий проводить безпосередній керівник робіт.

Дуже велика увага приділяється профілактиці виробничого травматизму (покуси собак). Щомісячно проводять збори у виробничому підрозділі. Проводять аналіз роботи, розглядають заяви на покращення умов роботи, щоб уникнути виробничого травматизму. За шість років існування притулку були тільки дрібні покуси працівників, які не мали тяжких наслідків. Слід зазначити, що в притулку не проводяться профілактичні медичні огляди працюючих.

Для запобігання травматизму в притулку користуються спеціальною петлею для відлову, переведення собак в інші вольєри, для виконання медичних заходів. Всі працівники працюють у рукавицях, спеціальній формі. До безприв’язного утримання допускаються тільки собаки з добрим норовом.

Територія притулку огороджена 2,5-метровим бетонним парканом. При в’їзді на територію обладнаний санпропускник. На території розташовані вольєри для собак висотою до 2 м, стінки між вольєрами і задні стінки суцільні, передні – сітчасті. Вольєри зачиняються з зовнішньої та внутрішньої сторін. Декілька вольєрів розташовано в приміщенні. Вони мають природну та штучну вентиляцію, штучне освітлення. Є кілька приміщень для персоналу. В приміщенні офісу розташовані: кімната відпочинку, туалет, кабінет. В кухні є дві електричні плити (плити мають заземлення), джерело водопостачання. В клініці розташована операційна, в якій є холодильник, лампа штучного освітлення (для операцій), бактерицидна лампа, автоклав, сейф, кімната для медикаментів, два операційні столи. Також є стаціонар для післяопераційних тварин. Офіс, операційна та стаціонар обладнані аптечками першої допомоги.

Всі приміщення мають природне та штучне освітлення, природну та штучну вентиляцію, штучне опалення. Їжу тваринам розвозять за допомогою візків в кожен вольєр. Агресивних тварин під час годівлі попередньо заганяють у будки, щоб запобігти травматизму працівників. Для заразно хворих тварин існують окремі вольєри, вхід до яких дозволяється тільки в спецодязі.

Трупи тварин переносять в біотермічну яму і знешкоджують на відстані 1 км від притулку і на відстані 3-5 км від населеного пункту.

При транспортуванні трупів тварин з метою попередження зараження людей та зовнішнього середовища трупи тварин запаковують у целофанові мішки, а працівники, які з ними працюють, одягнені в спецодяг (халати, гумові чоботи та рукавиці) та суворо дотримуються правил особистої гігієни.

В притулку дотримуються протипожежного режиму. Він передбачає не загороджувати проходи між вольєрами, підходи до вольєрів, не палити, не користуватися відкритим вогнем. Особлива увага приділяється електромережі і електроосвітленню. На території існує два протипожежних щити з набором протипожежного інвентарю. На покрівлі кожного приміщення є громовідводи. На випадок пожежі є план евакуації.

Фінансування притулку здійснюється за рахунок благодійних внесків від громадян та організацій, та завдяки підтримці керівних установ України і зарубіжних країн (Австрія, Швейцарія). Робітники вчасно отримують заробітну платню. Притулок добре забезпечений медикаментами і кормом для тварин.

Рекомендації по покращенню охорони праці:

- бажано, щоб притулок був розширений, адже багато бездомних тварин. Іноді їх розташовують по 7-8 у вольєрах при нормі 5-6;

- оскільки притулок не обладнаний водопроводом, воду доводиться привозити з с. Пирогово. Бажано, щоб питання власного водопроводу було вирішено;

- бажано, щоб працюючі проходили медичні огляди.

5. ВИСНОВКИ І ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ВИСНОВКИ

За останній час демодекоз серед собак у м. Києві набув широкого розповсюдження.

Висока чутливість до демодекозу характерна для таких порід собак: німецька вівчарка, коллі та ротвейлер.

Динаміка захворюваності на демодекоз значно вища у молодому віці.

Наибільш часто зустрічається луската форма обмеженого демодекозу. Пустульозна форма зустрічається рідше.

У тварин, хворих на демодекоз, відмічається наявність супутніх захворювань: бактеріальне і грибкове ураження шкіри, гельмінтозні хвороби.

Застосування препарату івермектин в дозі 600 мкг/кг всередину забезпечує високу ефективність лікування демодекозу.

Собаки порід колі, шелті, бобтейл характеризуються підвищеною чутливістю до івермектину, в зв’язку з чим для їх лікування слід застосовувати препарати інших груп у вигляді мазей та емульсій.

Застосування емульсії амітразіну на мінеральній олії виявилося більш ефективним ніж на воді.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Результати проведених досліджень можуть бути використані для діагностики, лікування і профілактики демодекозу собак практикуючими лікарями ветеринарної медицини.

2. Для лікування демодекозу собак рекомендується застосовувати препарати івермектину в дозі 600 мкг/кг щоденно всередину.

6. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Абуладзе К.И., Никоявский С.Н. Демодекоз животных // Паразитология и инвазионные болезни сельскохозяйственных животных. – М.: Колос, 1975. – С. 158 -159.

Бензиор Е., Карлотти Д.Н. Руководство по демодекозу у собак. //Ветеринар. – 2000. - №3. – с. 32-36.

Бердыева А. Демодекоз: доктор Айболит. //Домашние любимцы. – 2002. - №6. – с. 8.

Берестов В.А. Краткий справочник зверовода. – Петрозаводск, Карелия, 1974. – С. 437-445.

Бирюков А.А. Некоторые биологические свойства соединений амитраз и акарицидной композиции на его основе [Демодекоз собак и отодектоз кошек] // Сб. науч. тр. / Всерос. НИИ вет. санитарии, гигиены и экологии. – 1998. – Т.104. – С.57-63.

Болезни собак и кошек / В.Б. Борисевич, В.Ф. Галат, Г.М. Калиновский и др.; под ред. А. Й. Мазуркевича. – К.: Урожай, 1996. – 432 с.

Бондаренко И.В., Поляков И.Я., Стрелков А.А. Клещи // Вредные нематоды, клещи, грызуны. – М.: Колос, 1969. – С.89–93.

Буракова С.О. Безпека праці у тваринництві. – К.: Урожай, 1989. – С.65.

Бэкер Э.В., Уартон Г.В. Введение в акарологию; пер. с анг., – М.: Иностранная литература, 1955. – 476 с.

Бэкер Э.В., Уартон Г.В. Морфология и диагностика клещей. – Л.: Иностранная литература, 1977. – 157 с.

Бэне Ф. Демодекоз. //Ветеринар. - 1997- №1- С. 10-14.

Ветеринарная лабораторная практика: В 2т. / Издательство сельскохозяйственной литературы, журналов и плакатов. – М.: 1963. – Т.: 2.

Ветеринарная энтомология и арахнология: Справочник/ В.А. Поляков, У.А. Узаков, Г.А. Веселкин. – М.: Агропромиздат, 1990. – 239 с.

Галат В.Ф., Дороніна О.Г., Суворов В.Г. Ефективність дектомаксу в боротьбі з акариформними кліщами // Збірник матеріалів ІV Міжнародної науково-практичної конференції Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домашніх тварин. – К.: НАУ, 1999. – С. 81-83.

Головко А. Демодекоз: советы о здоровье. //Мир собаки. – 2002. - №2. – с. 12-13.

Головко А.Н. и др. Кожные патологии у собак : этиологические аспекты. //Тезисы 7-й междунар. конференции по проблемам ветеринарной медицины мелких домашних животных, март 1999 - г.Москва. - С.168-169.

Головко А.Н.,УшкаловВ.А и др. Заболлеваемость демодекозом собак разных пород. // Материалы 2-й междунар. конференции «Проблемы ветеринарного обслуживания мелких домашних животных» октябрь1997г - г.Киев.- С.67-68.

Гордиенко Л.Н., Пильщик Е.В. Этиологическая структура заболеваний кожи, содержащихся в условиях муниципального приюта. //Тезисы 7-й междунар. конференции по проблемам ветеринарной медицины мелких домашних животных, март 1999 - г. Москва. - С.266-268.

Гряних Г.М., Лехман С.Д., Будко Т.А. Охорона праці. – К.: Урожай, 1994. – С. 78–95.

Демодекоз собак. //Ветеринария. – 2000. - №4, февраль. – с. 6-7.

Дубинин В.Б. Чесоточные клещи, их биология, вред в сельском хозяйстве, методы профилактики и борьбы с ними. – М.: Сов. Наука, 1954. – 172-244 с.

Дьяконов Л.П. Паразитарные болезни сельскохозяйственных животных. – М.: Агропромиздат, 1985. – 383с.

Карпецкая Н.Л. Синдромный подход в диагностике поражений кожи у собак. //Тезисы 7-й междунар. конференции по проблемам ветеринарной медицины мелких домашних животных, март 1999 - г.Москва. - С. 92-93.

Кучеренко І.А. Діагностика та профілактика харчових алергій у собак і котів // Збірник матеріалів V Міжнородної науково-практичної конференції Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домашніх тварин. – К.: НАУ, 2000. – С.96-98.

Любащенко С.Я. Арахно-энтомозы // Болезни пушных зверей. – М.: Колос, 1973. – С. 205-218.

Майборода Е.А. Арахноэнтомозы домашних животных Украины и Юга России // Матер. Наук.-пр. конф. молодих вчених “Науковы досягнення в галузі ветеринарної медицини”. – Харків, 1997. – С. 32-33.

Машней И.А., Мищенко А.А. Изучение арахнонтомозов собак и кошек в г. Харькове. //Материалы 2-й междунар. конференции «Проблемы ветеринарного обслуживания мелких домашних животных» октябрь1997г - г.Киев.- С.80-81.

Машней И.А. Арахноэнтомозы собак и кошек Украины // Вісник Сумського ДАУ. – 1999. – № 4. – С. 14-16.

Машней И.А. Арахноэнтомозы собак и кошек Украины // Збірник матеріалів IV Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домашніх тварин”. – К.: НАУ, 1999. – С. 14-16.

Ниманд Х.Г., Сутер П.Ф. Болезни собак. Практическое руководство для ветеринарных врачей / Пер. с нем. – М.: Аквариум, 1998. – 816 с.

Оленев Н.О. Чесоточные клещи. – Л.: АН СССР, 1932. – 64 с.

Орлов И.В., Аргинский Н.И., Никольский С.Н. Ветеринарная акарология // Практикум по ветеринарной паразитологии. – М.: Сельхозиздат, 1962. – С. 185 -232.

Паразитарные болезни человека. – К.: Зздорв’я, 1984. – 160с.

Паразитология и инвазионные болезни животных / М.Ш. Акбаев, А.А. Водянов, Н.Е. Космиников и др.; под ред. М.Ш. Акбаева. – М.: Колос, 2000. – 743 с.

Патерсон С. Кожные заболевания собак / Пер. с анг. Е. Осипова. – М.: Аквариум, 2000. – 176 с.

Поживил А.И., Головкина Л.П., Корж А.В. и др. Эффективность аверсектина при клещевых болезнях плотоядных // Материали Першої міської конференції з проблем дрібних домашніх тварин. – К.: НАУ, 1996. – С. 14 - 116.

Поляков В.А., Узаков У.Я., Веселкин Г.А. Ветеринарная энтомология и арахнология. – Мю: Агропромиздат, 1990. – 239с.

Пономаренко А.Н., Мельникова М.В., Волкова В.В. и др. Арахнозы кошек: особенности эпизоотологии и лечения в условиях мегаполиса // Збірник матеріалів IV Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домашніх тварин”. – К.: НАУ, 2001. – С. 43-45.

Пономаренко В.Я и др. К вопросу о демодекозе собак. //Тезисы докладов 1-й Международной ветеринарной конференции, октябрь 1996 г -г. Киев.- С.37-38.

Потоцький М. Демодекоз. //Ветеринарна Медицина України. К., - 2001. - №7 – с. 23-25.

Птицина О. Новое в лечении демодекоза. //Ветеринарная газета. – 2000. - №11, июнь. – с. 7.

Семенов И.В., Буран С.Н. Демодекоз собак. //Тезисы докладов 1-й Международной ветеринарной конференции октябрь 1996 г -г. Киев. - С. 65-70.

Справочник по охране труда и технике безопасности в животноводстве. Изд. 2-е, доп. и перераб. – К.: Урожай, 1985. – 199с.

Уркхарт Г.М., Эрмур Д., Дункан Д., Данн А.М. и др. Ветеринарная паразитология / Пер. с анг. Е. Болдырева, С. Минаева. – М.: Аквариум, 2000. – 552 с.

Хайдаров К.М. Новые пестициды для борьбы с иксодидами // Экспресс-информация НИИИТЭК Госплана Туркменской ССР. – Ашхабад, 1980. – Серия 60. – Вып. 4. – С. 5-8.

Хугаев С.С. Демодекоз. //Зоо-фито биржа. – 2002. - № 1-2. – с 16-17.

Чеботарёв Р.С. Справочник по ветеринарной и медицинской паразитологии. – Минск: Наука и техника, 1971. – 373с.

Шерешевская Е.Г. Наружные паразиты // Ветеринарная паразитология. – М.: Колос, 1965. – С. 302-305.

Шеховцов В.С., Машкей И.А. и др. Видовой состав паразитов домашних животных. //Материалы 2-й междунар.конференции «Проблемы ветеринарного обслуживания мелких домашних животных» октябрь 1997г - г.Киев.- С.64-65.

Щанкина М., Осийчук Ю. Особенности этиопатогенеза болезней кожи собак. //Тезисы 7-й междунар. конференции по проблемам ветеринарной медицины мелких домашних животных, март 1999 - г.Москва. - С. 80-82.

Структура захворювань шкіри в собак і кішок

(за даними лікарні державної ветеринарної медицини Печерського району м.Києва).

Захворювання шкіри	Липень-грудень 1997р	1998р	1999р	Листопад-грудень 2000р	2001р	2002р	Всього
Шкірні захворювання, обумовлені ектопаразитами
ДЕМОДЕКОЗ
собак	20	16	11	23	76	63	209
кішок	-	-	-	-	2	1	3
ІНШІ АРАХНОЕНТОМОЗИ:
Триходектоз	1	-	-	2	10	16	29
Саркоптоз	-	1	-	-	-	1	2
Псороптоз	-	-	-	-	2	-	-
Нотоедроз	-	-	-	-	-	2	2
Хейлетиельоз	-	-	-	1	-	1	2
ГРИБКОВІ УРАЖЕННЯ ШКІРИ:
Дерматомікози	3	7	33	29	326	299	697
Трихофітія	19	11	14	14	82	42	182
Мікроспорія	2	4	1	7	16	31	61
Парша	-	-	-	3	-	1	4
Пітіроспороз*	-	-	-	-	-	15	15
УРАЖЕННЯ ШКІРИ НЕЗАРАЗНОЇ ЭТІОЛОГІЇ
	9	10	35	91	422	335	902
у т.ч. алергічної природи	-	-	-	9	197	217	423
ІНШІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ:
Екзема	-	-	-	-	85	130	215
Піодермії	-	-	-	2	66	59	127
Запалення зовнішнього слухового проходу	-	-	1	11	56	152	220
у т.ч. отодектоз	-	-	1	2	5	41	49

ВСЬОГО:	54	49	95	183	1143	1148	2672

*ураження шкіри дріжджовим грибком Malassezia.

Структура захворювань шкіри в собак і кішок в умовах м.Києва

(за даними звітів про роботу міської служби державної ветеринарної медицини)

Роки спостереження
	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	середнє
Кількість клінічних оглядів собак на шкірні захворювання
	-	38123	35185	36772	33595	30365	29973	30827	35581	32316	33584	33739
Демодекоз	56	45	68	60	75	108	88	85	96	83	97	78,3
Стригучий лишай	133	156	247	237	287	219	201	435	482	607	643
Короста	34	28	60	81	61	14	28	52	79	128	186
Кількість клінічних оглядів кішок на шкірні захворювання
	-	3210	2012	2135	1819	1710	1443	1522	1951	1690	1922
Демодекоз	-	-	-	-	-	-	-	-	1	-	-
Стригучий лишай	108	118	132	137	140	151	274	354	387	422	564
Короста	42	93	145	224	206	257	320	350	395	368	532
Прийнято дрібних тварин
із заразною патологією	1576	2045	2769	3153	2493	2341	2942	3270	3357	3842	3409
із незаразною патологією	-	20136	28949	26506	22269	15104	20589	18311	21352	27224	21477
Питома вага ДЕМОДЕКОЗУ стосовно захворювань дрібних тварин (%)
-заразної етіології	3,5	2,2	1,9	1,9	3,0	4,6	2,9	2,6	2,8	2,2	2,8	2,8
-шкірним хворобам	-	0,12	0,19	0,16	0,22	0,35	0,29	0,27	0,24	0,25	0,28	0,23

Прояв демодекозу по породних і вікових групах

(результати спостережень за 2000-2002р. за даними лікарні державної ветеринарної медицини Печерського району м.Києва):

- по породній приналежності:

Порода	Кіль-кість	%	Порода	Кіль-кість	%	Порода	Кіль-кість	%
німецька вівчарка	18	11,1	мастіно-неаполітано	4	2,5	шарпей	2	1,2
стаф.амер.тер'єр	17	10,5	декорат.породи	4	2,5	пекінес	2	1,2
ротвейлер	16	9,9	сеттери	4	2,5	поинтер	1	0,6
боксер	11	6,8	бульмастиф	3	1,9	кавказ.вівчарка	1	0,6
доберман	10	6,1	лабрадор	3	1,9	лайка	1	0,6
англ. бульдог	10	6,1	Пітбультер’ер	3	1,9	кане-корсо	1	0,6
спанієлі	9	5,6	дог	2	1,2	колі	1	0,6
такса	9	5,6	далматин	2	1,2	чау-чау	1	0,6
метиси	9	5,6	Вельштер’єр	2	1,2	порода невідома	16	9,9
Разом: 162

- по віковій приналежності:

вікова група	від 2 міс. до 6 міс.	від 6 міс. до 1 року	до 2-х років	до 5 років	після 5 років	після 10 років	разом
кількість	39	51	42	22	7	1	162
%	24,1	31,5	25,9	13,6	4,3	0,6	100

- по статевій приналежності:

кабелі	суки
86	76
53,1%	46,9%

Доповідь

Шановний голово, шановні члени державної екзаменаційної комісії, дозвольте представити вашій увазі доповідь на захист моєї дипломної роботи по темі: особливості епізоотології, діагностики, лікування та профілактики демодекозу собак в умовах м. Києва.

Тварина в домі – це затишок, радість та гарний настрій. Коли людина піклується про тварину, вона стає добрішою, з повагою ставиться до інших. Маленьку тварину не можна розглядати як живу іграшку. З часом це маленьке кошеня чи цуценя виростає, у нього з’являються свої інстинкти, звички, а інколи і неприємні риси характеру. Догляд за такими тваринами вимагає деякого досвіду і часу. І саме від людини залежить, чи будуть собака, кішка здоровими і доглянутими. Якщо людина піклується про здоров’я та зовнішній вигляд своєї тварини, то і людині не загрожує небезпека, адже вона несе відповідальність за життя та здоров’я тварини.

Метою нашої роботи було вивчення особливостей епізоотологічного процесу у м. Києві, діагностики демодекозу собак, перевірка ефективності акарицидних препаратів івермектин та амітразин та розробка науково обґрунтованих методів лікування демодекозу собак.

- шотландська вівчарка (колі) – 3;

- німецька вівчарка – 4;

- ротвейлер – 5;

- бобтейл –2;

- дворові собаки – 7;

Всі тварини мали характерні ураження на морді та лапах різної локалізації. Матеріалом для дослідження були зіскрібки шкіри та кірочки з місць патологічного процесу. Матеріал досліджували мортальними і вітальними методами. Із мортальних методів використовували метод компресорного дослідження. Із вітальних методів – метод Алфімової.

Для визначення ефективності лікувальних заходів собак поділили на 3 групи по 7 тварин в кожній.

До першої групи увійшли собаки порід:

2 німецькі вівчарки, 3 ротвейлери та 2 безпородних собаки; до другої:

1 собака породи колі, 1 німецька вівчарка, 2 ротвейлери та 3 безпородних; до третьої:

2 колі, 1 німецька вівчарка, 2 бобтейли та 2 безпородні собаки.

Тварин кожної групи клінічно обстежували, враховуючи наявність ускладнень і породну належність тварин. Також відбирали кров з вени і відправляли в бак. відділ лабораторії на виявлення супутньої мікрофлори. Були зроблені лабораторні дослідження на наявність зовнішньої грибкової мікрофлори. У тварин, в яких спостерігалось ускладнення демодекозу патогенною мікрофлорою, відбирали матеріал з уражених ділянок тіла і відправляли у лабораторію для з’ясування чутливості мікрофлори до антибіотиків.

Основними засобами для лікування демодекозу були “Івермектин” і “Амітразін”. Кожні 7 днів робили контрольні зіскрібки із уражених ділянок шкіри, які готували спочатку методом компресорного дослідження. При виявленні кліщів для вивчення їх життєздатності використовували метод Алфімової. Якщо були знайдені живі кліщі, то тваринам продовжували лікування в тій же дозі, а через 7 днів знову брали контрольні зіскрібки і досліджували їх обома методами. Під час лікування уражені ділянки шкіри очищали від кірочок і ексудату за допомогою розчину перекису водню 3%.

Для лікування собак 1 групи застосовували івермектин перорально в дозі 600 мкг/кг щоденно. В другій групі застосовували водну емульсію амітразіну в концентрації 0,05% якою обмивали уражені ділянки кожного дня і всю тварину повністю раз на тиждень. В тертій олійну емульсію в співвідношенні 1 мл 12,5% амітрази до 30мл мінеральної олії якою змочували уражені місця 2 рази на тиждень.

Демодекоз це хвороба що перебігає хронічно і це пов’язане із особливостями розвитку демодекозних кліщів. Великий інтерес, з погляду епізоотології демодекозу, представляє вивчення поширеності кліща D. canis серед популяції собак, як у формі прихованого, так і у формі клінічно виявленого носійства паразита. За літературними даними від 10-50% дорослих собак є прихованими носіями кліща D. canis. Демодекоз, що починається, як правило, в локальній формі - у 80% випадків має тенденцію до самовидужання, а в 20% випадків при генералізації процесу і приєднанні вторинної бактеріальної інфекції здобуває важкий затяжний перебіг. Причини, що викликають інтенсивний розвиток кліщів у тварин які були тільки носіями залишаються недостатньо з’ясованими.

Як видно з Таблиці (1) у Києві доля демодекозу серед всіх захворювань дрібних тварин заразними хворобами, в середньому, складає 2,8%, а серед шкірних хвороб – 0,23%. Тобто поширеність демодекозу у Києві є високою.

За спостереженнями лікаря Титаренка Таблиця (2) середня ураженість собак демодекозом складає, в середньому, 44 тварини на рік, а питома вага демодекозу стосовно інших захворювань шкіри – 7,8%.

Якщо аналізувати дані Таблиця (3) по породній приналежності, то, як видно з таблиці, в Києві найбільш схильними до демодекозу собак є тварини порід: німецька вівчарка, стаффордширський тер’єр та ротвейлер. Можна бачити, що довжина шерсті не впливає на схильність тварин до захворювання. Цікаво, що демодекозом у 90% випадків хворіють чистопородні собаки, а безпородні лише у 10%. Пояснення цьому поки не має.

Аналіз за віковим принципом дозволяє стверджувати, що демодекоз зустрічається переважно у молодому віці від 2х місяців до 2х років, а у старших тварин зустрічається значно рідше.

Як видно з таблиці, статева приналежність тварин на захворюваність демодекозом не впливає і зустрічається з однаковою частотою.

Що стосується досліджень з лікування тварин авермектином та амітразіном, то:

У тварин 1 групи, що лікувалися івермектином, при дослідженні зіскрібків з уражених ділянок, спостерігалося зменшення загальної кількості кліщів та яєць і зменшення кількості живих особин на половину від вихідної, вже з 5-6 тижня лікування. На 9й-10й тиждень лікування в зіскрібках кліщі та їхні яйця не виявлялися.

У тварин другої групи, де для лікування застосовували 0,05%-ву водну емульсію амітрази, зменшення живих форм кліщів наполовину спостерігалося з 5го тижня лікування. А одужання відбувалося на 8му тижні лікування.

У тварин третьої групи, де для лікування застосовували 12,5% амітразу на мінеральній олії, зменшення живих форм спостерігалося на 3-4 тижні лікування, а одужання на 6-му тижні.

що у першій групі спостерігалось 2 випадки рецидиву хвороби (28%);

що у другій групі спостерігалось 4 випадки рецидиву хвороби (57%);

що у третій групі спостерігалось 3 випадки рецидиву хвороби (43%).

Тобто, на нашу думку, найкращим і найбільш ефективним методом лікування демодекозу є пероральне введення івермектину у дозі 600мкг/кг. Для тварин з групи ризику (колі, шелті та інші) можна запропонувати місцеве використання емульсії амітразіну на розчині мінеральної олії, як найбільш ефективний метод лікування.

На основі проведених досліджень було зроблено наступні висновки:

За останній час демодекоз серед собак у м. Києві набув широкого розповсюдження.

Висока чутливість до демодекозу характерна для таких порід собак: німецька вівчарка, коллі та ротвейлер.

Динаміка захворюваності на демодекоз значно вища у молодому віці.

Наибільш часто зустрічається луската форма обмеженого демодекозу. Пустульозна форма зустрічається рідше.

Застосування емульсії амітразіну на мінеральній олії виявилося більш ефективним ніж на воді.

ВІДГУК

на дипломну роботу студента 5 курсу факультету ветеринарної медицини Національного Аграрного Університету Ошовського Володимира Володимировича “Особливості епізоотології, діагностики, лікування та профілактики демодекозу собак в умовах м. Києва”

Дипломна робота Ошовського В. В. виконана на базі товариства охорони тварин "SОS" в 2002-2003р.

Тема роботи є актуальною, оскільки це захворювання має значне розповсюдження і наносить значні економічні збитки.

Робота викладена на 73 сторінках комп'ютерного тексту, ілюстрована 3 рисунками, 5 таблицями. При написанні літературного огляду використано 50 літературних джерел.

В результаті проведення досліджень, а також узагальнення літературних даних, автором вивчені деякі особливості епізоотології хвороби, клінічні ознаки та методи лабораторної діагностики, а також у виробничих умовах проведене лікування хворих тварин.

На прикладі підприємства визначені економічні збитки і економічний ефект від проведених лікувальних заходів.

Дипломна робота Ошовського В. В. свідчить про його добру спеціальну підготовку, має практичне значення, заслуговує позитивної оцінки, а її автор – присвоєння кваліфікації лікаря ветеринарної медицини.

________________ 2003р.

Науковий керівник:

к.в.н., доцент ____________________________________ М.П. Прус

РЕЦЕНЗІЯ

Дипломна робота присвячена поширеній арахнозній хворобі собак в Україні.

Автор роботи провів дослідження з вивчення питань епізоотології демодекозу собак у м. Київ. Цікавими є дані з проведених діагностичних досліджень та лікування хвороби, що має значення у пошуку та розробці ефективних методів її лікування.

Дипломна робота містить 73 сторінки комп'ютерного тексту, ілюстрована 3 рисунками та 5 таблицями. Список використаної літератури складає 50 джерел, виданих, в основному, за останні 15 років.

Робота оформлена згідно останніх вимог. Зустрічаються невдалі вирази. Висновки аргументовані і не викликають сумнівів в їх достовірності.

Вважаю, що дипломна робота “Особливості епізоотології, діагностики, лікування та профілактики демодекозу собак в умовах м. Києва відповідає необхідним вимогам, а її автор В. В. Ошовський заслуговує присвоєння йому кваліфікації лікаря ветеринарної медицини.

________________ 2003р.

Рецензент:

_________________________ М. Г. Наконечна

Дипломная работа: Особливості епізоотології, діагностики, лікування та профілактики демодекозу собак в умовах м. Києва

Похожие работы: