Зміст

Вступ

Розділ 1. Становлення первісного суспільства і первісного лікування

Розділ 2. Лікування в первісному суспільстві

2.1. Історія первісного суспільства

2.2. Періодизація і хронологія первісної ери і первісного лікування

2.3. Джерела по історії первісної ери і первісного лікування

2.4. Дані письмових джерел

Розділ 3. Первісні лікарі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В наші дні, коли у всьому світі на перший план виходить пріоритет загальнолюдських цінностей, підготовка лікарів у всіх країнах світу немислима без широкої гуманітарної освіти і розвитку історичного мислення, без плідної наукової співпраці між народами різних держав.

Викладання усесвітній історії медицини закладає основи цих понять, вводить студентів в світ їх майбутньої професії, підвищує рівень загальної і професійної культури, виховує відчуття професійної лікарської етики.

Медицина як область людської діяльності і культури по суті своїй глибоко інтернаціональна: всі народи світу більшою чи меншою мірою внесли і продовжують вносити свій вклад до її розвитку, в становлення сучасної медицини і міжнародної співпраці в області охорони здоров'я. Історія медицини — яскраве свідоцтво все зростаючої єдності людського суспільства, що розвивається. Її вивчення неминуче наводить до розуміння глобальності загальнолюдських проблем і завдань в області медицини і охорони здоров'я населення, а у результаті — до усвідомлення власної відповідальності за долі нашої планети, до пошуків доріг і засобів їх рішення.

Як галузь науки історія медицини вивчає закономірності розвитку і історію лікування, медичних знань і діяльності народів світу впродовж всієї історії людства (з прадавніх часів до сучасності) в нерозривному зв'язку з історією, філософією, природознавством, культурою, складовою частиною якої вона є.

Як учбова дисципліна історія медицини — самостійний предмет, який вивчається на кафедрах (курсах) історії медицини вищих медичних учбових закладів в нашій країні і багатьох зарубіжних країнах. Невелика тривалість цього курсу не дозволяє вміщати в нього величезний фактичний матеріал по історії окремих медичних спеціальностей, та це і не входить в його завдання, — адже ще древні греки знали, що «учень — це не судина, яку потрібно наповнити, а факел, який потрібно запалити».

Розділ 1. Становлення первісного суспільства і первісного

лікування

Перехід від найближчих предків людини (австралопітеков) до підродини гомінід (тобто людей) довгий еволюційний процес, який протікав протягом мільйонів років і завершився, як показують археологічні дослідження, на рубежу третинного і четвертинного періодівУ встановленні кордону між тваринним світом і людиною існують два підходи: антропологічний і філософський.

У основі антропологічного підходу лежить біологічна своєрідність людини, його морфологічна відмінність від найближчих до нього предкових форм. Ця відмінність визначається гомінідною тріадою:

1) прямоходінням, або біпедією;

2) вільною кистю з великим пальцем, що протиставляється , здібною до тонких трудових операцій;

3) відносно крупним високорозвиненим мозком.

Ознаки гомінідної тріади остаточно сформувалися не одночасно, а на різних етапах еволюції.

Згідно з сучасними палеоантропологічними даними перша ознака гомінідної тріади — прямоходінням — склався вже у найближчих предків людини — австралопітеків (більше 2 млн. років тому, в кінці третинного періоду). Прямоходіння створило передумови для розвитку трудової діяльності і, таким чином, з'явилося вирішальною ознакою гомінідів. Іншими словами, в процесі еволюції прямохождіння випереджало становлення трудової діяльності: спочатку австралопітеки стали прямоходячими, а потім гомініди (тобто люди) почали створювати перші знаряддя праці (на відміну від точки зору Л. Моргана: людина встала на ноги для того, щоб звільнити руки для гарматної діяльності) .

Друга ознака гомінідної тріади — розвинена кисть — сформувався на рубежі нижнього і середнього палеоліту, до часу виникнення роду Homo (300/200 тис. років тому).

Становлення третьої ознаки — високорозвиненого мозку — за часом було ще тривалішим: маса мозку наблизилася до сучасної на стадії пізніх палеоантропів (близько 50/40 тис. років тому), тоді як вдосконалення його структури продовжувалося впродовж всієї історії роду Homo. Таким чином, формування гомінідної тріади, а отже, і людини сучасного вигляду — неоантропа (Homo sapiens), остаточно завершилося близько 50/40 тис. років тому (див. таблиці. 2 і 3).

У основі філософського підходу до визначення критеріїв людини і його виділення з тваринного світу лежить соціальне єство людини — його гарматна (або трудова) діяльність, мислення, мова, суспільні стосунки.

Розділ 2. Лікування в первісному суспільстві

2.1 Історія первісного суспільства

Історія людства починається разом з виникненням людини на Землі. Сучасна історична наука визначає в розвитку людства дві ери: 1) неписьменну історію (первісна, або докласова, ера) і 2) письмову історію людства (з IV тисячоліття до н. е.).

Історія первісної ери вивчає людське суспільство від виникнення людини (більше 2 млн років тому) до формування перших цивілізацій (IV тисячоліття до н. е.). За своєю тривалістю первісна ера охоплює більше 99% всієї історії людства (див. таблиці. 1). Все подальші періоди історії (стародавній світ, середні століття, нова і новітня історія) займають не більше 1 % історичної дороги людства.

Не дивлячись на відсутність писемності (і письмовій історії), історія первісного суспільства є невід'ємною складовою частиною всесвітньо-історичного процесу розвитку людства і не може визначатися як до історія, або праісторія, а первісна людина — як доісторичний.

Первісно-громадських буд є універсальними: через нього пройшли всі народи нашої планети без виключення. У його надрах складалися вирішальні передумови для всього подальшого розвитку людства: гарматна (або трудова) діяльність, мислення і свідомість, мова і мови, господарська діяльність, соціальні стосунки, культура, мистецтво, а разом з ними лікування і гігієнічні навики. Аналіз їх розвитку від самих витоків має важливе практичне значення для формування концепції історичного розвитку медицини в цілому.

2.2 Періодизація і хронологія первісної ери і первісного лікування

У історії первісної ери виділяють три етапи: становлення первісного суспільства (понад 2 млн. років — 40 тис. років тому назад); розквіт первісного суспільства (40 тис. років тому — X тисячоліття до н. е.); розкладання первісного суспільства (з X—V тисячоліть до н. е.)

Відповідно історичним етапам умовно визначаються три періоди в розвитку первісного лікування:

1) становлення людини, первісного суспільства і первісного лікування, коли відбувалося первинне накопичення і узагальнення емпіричних знань про природні лікувальні засоби (рослинного, тваринного і мінерального походження);

2) лікування в період розквіту первісного суспільства, коли розвивалося і затверджувалося цілеспрямоване вживання емпіричного досвіду колективного лікування в соціальній практиці;

3) лікування в період розкладання первісного суспільства, коли разом із зародженням класів і приватної власності йшло становлення культової практики лікування (що зародилася в період пізньої родової общини), продовжувалося накопичення і узагальнення емпіричних знань лікування (як колективного досвіду общини і індивідуальної діяльності лікаря).

2.3 Джерела по історії первісної ери і первісного лікування

Вивчення розвитку лікувальної діяльності людини в різні періоди історії не однакова і, як правило, знаходиться в зворотній залежності від давності епохи. Найбільш складна реконструкція історії первісного суспільства: воно не залишило письмових джерел, а осмислення археологічних і етнографічних даних має сповна об'єктивні труднощі і вимагає того, що постійного передивляється наших вистав у зв'язку з новими науковими відкриттями.

Достовірні наукові знання про лікування первісної ери базуються на даних археології і етнографії, палеопатології і палеоботаніки, палеоантропології і палеопсихології.

Дані археології. Основними речовими джерелами первісної історії є: знаряддя праці, залишки первісних споруд, святилища, поховання і останки людини, предмети первісної культури.

Археологічні знахідки, що є у розпорядженні учених, складають лише нікчемну частину тих предметів, якими користувалася первісна людина. Причини цього двоякого роду. По-перше, археологичєєкая вивчена на різних континентах неоднакова. По-друге, надбанням археології стає лише те, що зберігається в землі протягом тисяч і мільйонів років (предмети з дерева, шкіри, кори або рослин не зберігаються).

Дані палеопатології. Палеопатологія вивчає патологічні зміни останків первісної людини, точніше, його скелета.

До виникнення палеопатології, яка як наука сформувалася близько ста років тому, існувало уявлення про те, що первісна людина була абсолютно здорова, а хвороби виникли пізніше як результат цивілізації. Подібної точки зору дотримувалися вельми освічені люди, наприклад Жан-Жак Руссо, який щиро вірив в існування «золотого, століття» на зорі людства. Деякі хвороби людини, такі як силікоз або променева хвороба, безумовно, є продуктом ноосфери і пов'язані з діяльністю людського розуму (і деколи безрозсудною його діяльністю). Але це справедливо лише відносно обмеженого числа захворювань.

Концепція «золотого століття» не ставила в центрі своєї уваги здоров'я людини. Проте дані палеопатології певною мірою сприяли її спростуванню. Вивчення останків первісної людини показало, що його кістки несуть на собі незгладимі сліди травматичних пошкоджень (мал. 1) і важких хвороб (таких як артрити, пухлини, туберкульоз, викривлення хребта, карієс зубів і ін.).

У 1892 р. під час археологічних розкопок біля селеща Трініль на о. Ява голландський лікар і анатом Ю. Дюбуа (Eugene Dubois) виявив ліву стегнову кість прадавньої людини — пітекантропа

У Франції в печері Ла Шапель-о-сіна знайдений скелет древнього чоловіка — неандертальця (Homo neander-thalensis), шийні хребці якого зрослися в єдину кість (свідоцтво артриту). Декілька десятків тисяч років тому назад. від цього захворювання страждала кожна четверта доросла людина. Наслідки артриту виявлені і на кістках гігантських ящерів — бронтозаврів, які жили на Землі задовго до появи людини.

Сліди захворювань на кістках первісної людини зустрічаються набагато рідше, ніж травматичні дефекти, які найчастіше пов'язані з пошкодженнями мозкового черепа. Одні з них свідчать про травми, отримані під час полювання, інші — про пережиті або не пережити трепанації черепів, які стали виробляти приблизно в XII тисячолітті до н.е. (переважно в ритуальних цілях).

Робити виводи про хвороби м'яких тканин значно складніше — вони не зберігаються навіть в муміях. Проте атеросклерозні бляшки, виявлені в муміях древніх аборигенів Північної Америки, похованих на території сучасного штату Кентуккі (США), свідчать про існування у них атеросклерозу.

Палеопатологія дозволила також визначити середню тривалість життя первісної людини: вона не перевищувала 30 років. До 50 років (і більш) доживали у виняткових випадках. Первісна людина гинула в розквіті сил, не встигаючи постаріти, гинув в боротьбі з природою, яка була сильніша за нього. (Поважно відзначити, що середня тривалість життя людини зберігалася на цьому рівні аж до період середньовіччя.)

Отже, хвороби існували ще в первісному суспільстві в е р б будь-якою епохою історії людства були, з одного боку, явище біологічне, оскільки розвиваються вони на ґрунті людського організму в тісному зв'язку з довколишньою природою, а з іншої — явище соціальне, оскільки визначаються конкретними устевіямі суспільного життя і діяльності людини.

2.4 Дані письмових джерел

Первісна ера є неписьменним періодом історії людства. Через нерівномірність історичного розвитку перехід до класового суспільства і пов'язаний з ним розвиток писемності у різних народів відбувалися не одночасно. Це дозволило народам, що раніше опанували писемність, залишити багаточисельні письмові свідоцтва : своїх сусідах, що ще не створили писемності.

Етнографічні дослідження лікування апополиварних первісних суспільств (тобто первісних суспільств докласової, ери) вельми утруднені я можливі лише на основі археологічних досліджень.

В той же час дослідження більш поздніх — синполітейних первісних суспільств (тобто первісних суспільств класової ери, сучасних вивчаючим їх ученим) дає багатий етнографічний матеріал про первісне лікування. Проте тут необхідно враховувати, що ще до епохи Великих географічних відкриттів класові суспільства вже надавали злиття на сучасні їм (синполітейні) первісні суспільства. Ось чому етнографічні дослідження синполітейних первісних суспільств не можуть бути використані для прямих історичних реконструкцій прадавніх апополітейних первісних суспільств

Розділ 3. Первісні лікарі

Первісні лікарі володіли також і прийомами оперативного лікування: обробляли рани ліками, приготованими з рослин, мінералів і частин тварин; застосовували «шини» при переломах; уміли робити кровопускання, використовуючи колючки і шип рослин, риб’ячу луску, кам'яні і кістяні ножі. У Новій Гвінеї, наприклад, первісні лікарі синполітейних племен розкривали вену за допомогою дрібних стріл, які вони пускали зблизька з туго натягнутого лука.

Проте емпіричні знання первісної людини, отримані в результаті практичного досвіду, були ще вельми обмеженими. Первісна людина не могла передбачати або пояснити причини стихійних лих, розуміти явища природи, що оточувала його. Його безсилля перед природою породжувало фантастичні і раціональні уявлення про навколишній світ. На цьому ґрунті вже в період ранньої родової общини почали зароджуватися перші релігійні вистави (тотемізм, фетишизм, анімізм, магія), які відбилися і на прийомах лікування.

Тотемізм— віра людини в існування тісного родинного зв'язку між його родом і певним виглядом тварини або рослини (наприклад, кенгуру або евкаліпт). Тотему не поклонялися, його вважали «батьком», «старшим братом», захисником від бід і хвороб. Тотемізм з'явився ідеологічним віддзеркаленням зв'язку роду з тією, що оточує його природним середовищем.

Фетишизм — віра в надприродні властивості неживих предметів. Спочатку ця віра поширювалася на знаряддя праці (наприклад, особливо вдалий спис), плодоносні дерева або корисні предмети ужитку,, тобто мала сповна матеріальну основу. Згодом фетиші стали вироблятись, спеціально як культові предмети і отримали ідеалістичне тлумачення. Так з'явилися амулети і талісмани.

Анімізм — віра в душі, духів і загальне одухотворення природи. Вважають, що ці. вистави пов'язані з ранніми формами культу померлих. Ритуали, присвячені мертвим, зустрічаються на островах Океанії, в Австралії, Америці і Африці.

Висновки

На сучасному світі оцінка первісного лікування не однозначна. З одного боку, його раціональні традиції і величезний емпіричний, досвід (не дивлячись на обмежений арсенал лікувальних засобів і прийомів) з'явилися одним з витоків традиційної медицини подальших епох в кінців — сучасної наукової медицини. З іншого боку — ірраціональні традиції первісного лікування виникли як закономірний результат мінливого світобачення і важких умов боротьби первісної людини з могутньою і незрозумілою природою; їх критична дія не повинна служити приводом для заперечення багатовікового раціонального досвіду первісного лікування в цілому.

Лікування в первісну еру не було примітивним для свого часу, і тому не може називатися примітивною медициною.

Список використаних джерел

Історія медицини. – К., 1986.

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

Медична енциклопедія. – В 4-х томах.

Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества: Учебник для вузов. - М.: Высшая школа, 1990.

13