Основні закономірності виникнення держави і права.

Існує кілька поглядів на політичну організацію суспільства і на право в аспекті їх виникнення:

соціальний розвиток суспільства почався без політичної організації та права;

соціальний розвиток не тільки почався, а й існуватиме за комунізму без політичної організації та права;

політична організація та право виникли й розвивалися разом із виникненням і розвитком людського суспільства. Державу при цьому розглядають як частину політичної організації суспільства.

Аби з ясувати істину, необхідно проаналізувати визначення політичної організації суспільства і права та від слідкувати, на якому етапі його розвитку вони з являються.

Однією з теорій виникнення держави і права є історико-матеріалістична, прихильником якої були Л.Г.Морган, К.Маркс, Ф.Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає внаслідок розвитку й занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія містить два аспекти: а)підхід радянської науки, пов’язаний з виникненням класів і класових антагонізмів, тобто держава і право виникають там і тоді, де і коли виникають класи; б) більш широкий погляд дослідників західної філософської та юридичної науки, пов’язаний з ускладненням структури суспільства та суспільних відносин, виникненням ”загальних справ” і необхідності вдосконалення управління суспільством ( теорія морганістів ). Обидва підходи однаковою мірою мали місце під час виникнення держави і права.

Протягом тривалого часу люди жили, не маючи уяви про державу та право. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, полювали, обробляли землю та вирощували необхідні для харчування рослини, об єднаючись у невеликі групи - первісне стадо чи орду.

Поступово люди навчились виробляти досконаліші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одомашнювати диких тварин. У статевих зносинах між людьми з явилися заборони по вертикалі між батьками та дітьми, дідами, бабками та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім ї, що спонукало до іншої форми об єднання людей.

Початок виникнення державності

Первісне стадо поступається місцем досконалішому об єднанню людей первісній родині, родовій общині (роду), тобто колективу людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Поступово здійснюється перехід від кровноспорідненої сім ї до екзогамної (сім ї паналуа). Це такий ступінь розвитку сім ї, коли вступати в статеві зносини не можуть не тільки батьки та діти а й брати та сестри. Перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів у середині роду приводили до активного спілкування між окремими родами, в наслідок чого вони об’єднувались у фратрії та племена на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.

Отже, уже в період первісного розвитку люди об’єднувались у різні соціальні спільноти. Соціальною спільнотою називають реально існуючу сукупність індивідів, що характеризується відносною самостійністю та об єднає людей за різними зовнішніми і внутрішніми ознаками. Наприклад, за кровноспорідненими зв’язками: родина, рід, плем’я, фратрія - це внутрішні причини об єднання людей. Серед зовнішніх причин такого об єднання слід назвати виробничі, релігійні, політичні, культурні тощо.

Інтеграція та об єднання людей у різні соціальні спільноти приводить до виникнення первісного суспільства, суспільних відносин, первісної суспільної влади.

Влада – це здатність її носія підкоряти своїй волі інших, визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки. Влада може бути людини над людиною (Соціальна влада)і людини над природою(Технічна влада).

Соціальна влада – це притаманні суспільству вольові відносини між людьми в яких особи, що мають владу, використовуючи певні засоби, прийому і способи, формують програму поведінки підвладних осіб і домагаються їх здійснення.

Класифікація влади

Існують різні критерії для класифікації влади.

Залежно від соціально – економічної формації розрізняють такі види соціальної влади: первісного суспільства, рабовласницька, феодальна, капіталістична чи демократична тощо.

За змістом розрізняють такі види соціальної влади: суспільна, політична, економічна, державна тощо.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади.

В суспільстві вона здійснюється суспільними суб’єктами. Наприклад, у родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени родини. Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів родини (племені), де обирали старшин, вождів , керівників та ловчих. Ці особи першими серед рівних, їхня влада базувалася виключно на авторитеті. Їх поважали всі члени родини, схилялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо.

Суспільна влада в первісному суспільстві:

а) базувалася на родових відносинах (рід об’єднував людей за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю, був власником засобів виробництва, об’єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для виробництва матеріальних благ);

б) у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

в) мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання. Примус застосовувався дуже рідко і виконував роль громадського виховання. Винятковою формою примусу було вигнання з роду. Сторони які не могли порозумітися, зверталися до вибраної ними авторитетної особи чи ради старшин і, як правило, добровільно виконували їх рішення. Рід також захищав своїх членів від зовнішніх ворогів, для цього використовувалася військова сила чи помста родичів);

г) здійснювалась рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків ролу чи племені, здатних носити зброю.

Отже, суспільна влада має свої історичні корені і вже у первісному суспільстві слугувала вольовим відносинам між владно можними і підвладними для здійснення програми певної поведінки, яку особи, що мають владу, примушували здійснювати підвладних, вступаючи з ними у різноманітні відносини.

Первісне суспільство, як і будь – яке інше суспільство, має свою систему і структуру. Найчастіше виокремлюють такі структурні елементи суспільства:

а) діяльність людей, що спрямована на задоволення певних суспільних потреб;

б) суспільні відносини, в які вступають люди в процесі діяльності із задоволенням потреб;

в) соціальні суб’єкти, тобто люди та їх об єднання.

Діяльність людей

Це умова існування суспільства. Вона є специфічною людською формою ставлення до навколишнього світу, зміст якої є його доцільна зміна і перетворення в інтересах людей. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес.

Кожна із сфер суспільного життя охоплює різні галузеві види діяльності. Наприклад, економіка - це діяльність у промисловості, сільському господарстві тощо.

У процесі діяльності люди та їх групи вступають між собою в суспільні відносини, тобто такі, що виникають між соціальними суб’єктами.

Соціальні суб’єкти як структурний елемент суспільства неоднакові за кількістю людей, що їх становлять, призначенням, місцем у суспільстві, організації, функціями.

Елементарним соціальним суб’єктом і первісним елементом суспільства є особа – це людина в аспекті біологічних і соціальних якостей, які формуються в процесі історично - конкретних видів діяльності і суспільних відносин. Точніше, особа – це динамічна, відносно стійка цілісна система інтелектуальних, соціально – культурних і морально - вольових якостей, які втілюються в індивідуальних особливостях свідомості та діяльності людини.

Поняття „особа ” треба відрізняти від поняття „людина” ( біосоціальна істота , яка виділилася з інших форм земного життя завдяки можливості виробляти знаряддя праці, наділена членороздільною мовою, мисленням і свідомістю), „громадянин ” ( член державного суспільства).

Наступний вид соціальних суб’єктів – соціальні групи, які є соціально стійкою сукупністю людей (осіб), що мають загальні інтереси, цінності та норми поведінки, сформовані в межах історичного певного суспільства.

Розрізняють великі соціальні групи: групи за віком, соціальні прошарки, групи за професією. До середньої групи можна віднести працівників одного підприємства, жителів окремої території. До малих соціальних груп , специфічна ознака яких – безпосередній контакт її членів, належать, наприклад, сім я, група слухачів тощо.

Існує і такий вид соціальних суб’єктів, як соціальна організація, що є об єднанням людей, які разом реалізують певну програму і діють на основі певних правил і процедур, наприклад, держава, партія.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувались соціальні норми.

Людське суспільство, як і будь – яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається один із можливих варіантів поведінки певного суб’єкта. У суспільстві

З часу його виникнення існує дві протилежні тенденції – організації та дезорганізації. В умовах їх дії збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільства можливо шляхом соціальної регуляції, призначенням якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства. Об активна необхідність соціального регулювання випливає з самої суті людського суспільства, що складається з багатьох осіб, спільна діяльність яких породжує потребу погоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя.

Регулювати (в соціальному житті) – означає цілеспрямовано упорядковувати, визначати поведінку людей і їх колективів, надавати їм напрям функціонування і розвитку. Мета соціального регулювання – приведення поведінки індивідів і їх груп у відповідність до об активної закономірності, що діє в суспільстві, тобто досягнення оптимально можливої відповідності між діями суспільних законів і життєдіяльністю людей, в якій ці закони так чи інакше об’єктивуються. Кожній суспільно – економічній формації, поряд із загальними закономірностями соціального регулювання, притаманні і свої специфічні особливості, які проявляються в змісті, цілях, завданнях, формах і методах їх практичного втілення, обсязі та інтенсивності регулювання. Наприклад, у первіснообщинному суспільстві більш характерними були процеси саморегулювання, а з виникненням держави ы права місце саморегулювання посідають процеси державно – правового регулювання.

Таке регулювання покликане забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві. Регулювання відносин між суб’єктами здійснюється через: 1) установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватися, 2) визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється, чи 3) визначення суб’єктів , на які за цих умов поширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб’єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб’єктів у ситуаціях, передбачених у конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, а тому пов’язана з взаємовідносинами між людьми, їхніми об’єднаннями, соціальними групами.

Традиції, на яких базується влада

Первісні звичаї-правила поведінки людей у первісному суспільстві, що історично складалися протягом довгого часу їх неодноразового застосування та увійшли у звичку первісних людей і здійснювалися цими людьми добровільно.

Первісні традиції-це різновид звичаїв, що характеризувалися певною програмою дій. Наприклад, традиційні види діяльності щодо: лікування хворих (вигнання духів); вирощування та збирання урожаїв (танець дощу); військових перемог (демонстрація трофеїв); прийняття у члени роду (одягнення спеціального одягу, виголошення присяг)тощо.

Релігійні норми - це правила поведінки первісних людей стосовно віри у їх богів чи одного бога(наприклад, віри у загробне життя, ритуали захоронення померлих тощо).

Первісні заборони (табу) - це такі правила поведінки людей, які забороняли певні дії первісній людині. Наприклад, заборони вступати у статеві відносини з дідами та бабами, батьками та дітьми, братами та сестрами.

Гарантами їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед неприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов’язаний із міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно „спостерігає” за життям на землі. Будь-яке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу.

Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки:

а) праця людей базувалася на примітивних засобах виробництва, давала мізерні результати й не задовольняла всіх потреб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до видобування їжі та одягу, влаштування примітивного житла, виготовлення деяких знарядь праці тощо;

б) роди і племена активно не спілкуються між собою, не налагоджували взаємних доброзичливих відносин, що часто призводило до збройних сутичок і навіть війн;

в) численні забобони, відсутність освіти та писемності породжували жорстокість людей у ставленні одне до одного;

г) відсутність нормальних умов життя робила людину беззахисною перед явищами природи та стихією, що скорочувало тривалість її життя.

Необхідними були подальший розвиток суспільного виробництва, засобів праці.

Отже, первісні люди від привласнювального господарства, що базувалося на мисливстві, збирання коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалося скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло і торгівля.

До економічних передумов належать: 1) три великі поділи праці: а)вирізнення скотарських племен; б) відокремлення ремесла від рільництва; в) виникнення й розвиток торгівлі; 2) виникнення виробничої економіки замість привласнюючої; 3) поява; а) надлишкового продукту; б) приватної власності; в) майнової нерівності; г) бідних і багатих.

До соціальних передумов: 1) виникнення патріархальної сім’ї; а) об’єднання родини навколо батька; б) прізвище батька мають дружина та діти; в) спадкування здійснюється по батьківській лінії тощо.

Політичних передумов: 1) неспроможність здійснювати публічну владу застарілими формами і методами в нових умовах господарювання; 2) утворення класів як великих груп людей із протилежними інтересами; 3) виникнення між класових конфліктів; 4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти;5) виникнення політичної і правової систем та державної влади.

Отже, проаналізовані передумови співвідносяться як складові історико - матеріалістичної теорії виникнення держави і права. Розрізняють два погляди щодо цієї теорії: морганістів і марксистів. Прихильники теорії Моргана вважають, що державно правові – інститути з’явилися в результаті розпаду первісного ладу, ще до утворення класів. Вони не відкидають економічних і соціальних передумов. Причиною виникнення держави і права, на їх думку, були нові суспільні відносини між людьми, які виникли в результаті переходу від привласню вальної до виробничої економіки. Саме в нових умовах не могла бути реалізована стара форма організації і здійснення первісної суспільної влади. Марксисти вважають, що держава і право виникли як результат поділу суспільства на класи – великі групи людей з різними інтересами і потребами. Саме це, на їх думку, призвело до неспроможності первісної суспільної влади урегулювати виникаючі між класами конфлікти. Обидва різновиди названої теорії однаковою мірою можна вважати науковими.

Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави.

Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти соціальними процесами. ВУ юридичній літературі є різні погляди на виникнення права. Залежно від цього розрізняють:

Право загально соціальне, що включає в себе права людини, права нації, права народу, права об’єднань та інших соціальних груп, права людства;

Право юридичне, що встановлюється чи санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення права.

Розрізняючи право і закон, слід зазначити, що право як інституційне утворення стає таким завдяки джерелам права, тобто зовнішній формі вираження права.

Отже, юридичне право – це задекларовані державою правила поведінки суб’єктів, щоб відобразити правду, справедливість, добро тощо.

Право виникає внаслідок:

- переростання моно норм (первісних звичаїв, традицій, моралі) в юридичні норми;

- правотворчої діяльності компетентних державних органів чи посадових осіб;

- перетворення рішень судових органів щодо конкретних справ на загальну норму, що є обов’язковою для вирішення аналогічних випадків.

Між правом і державою встановлюється досить складний зв’язок. Через право держава прагне впроваджувати в життя свою волю, яка за авторитарних режимів має класовий характер. А це означає, що первісні звичаї чи традиції пристосовуються до інтересів панівного класу, забезпечуються відповідними санкціями, реалізація їх підтримується апаратом державного примусу і засобом підпорядкування населення волі економічно і політично панівного класу.

Так виникає правовий звичай як найдавніша форма права.

Юридичне право, сформувавшись разом зі створенням держави, в рабовласницький і феодальний періоди розвитку державності мало класовий характер і захищало інтереси економічно і політично панівного класу. Водночас юридичне право є явищем культури та цивілізації, оскільки несе в собі інформацію про ми нулі й нині існуючі суспільні відносини між людьми на різних етапах розвитку політичної організації суспільства.

Сучасна державна влада

Держава і право на відміну від первісної організації публічної влади та первісних соціальних норм, що регулювали суспільні відносини у первісному суспільстві, мають певні особливості. Такі особливості можна спостерігати при характеристиці певних рис, що відрізняють державну організацію від організації влади первісного суспільства. Держава як особлива організація політичної влади відрізняється від родоплемінної організації тим, що:

замість кровноспоріднених зв’язківу, які існували в первісному суспільстві, виникає розподіл за територіальною ознакою(селища, села, міста, району, округу, області та інших територіальних одиниць);

держава має свій суверенітет, уособлює суверенність народу й національний суверенітет;

утримання такої влади потребує значних витрат і здійснюється за кошти, що надходять від збору податків;

головним знаряддям держави для управління людьми є закон – нормативний акт, установлений чи санкціонований державою.

Отже, держава на відміну від публічної влади у первісному суспільстві має: свій суверенітет, що є уособленням суверенітету народу й національного суверенітету; свою форму( владно управлінську та територіальну організацію); свій державний механізм (апарат, підприємства та установи); свої фінансову та правову систему, чого ми не знаходимо при аналізі публічної влади первісного суспільства.

Даний аналіз не буде повним, якщо не розглянути характерних рис, що відрізняють право від соціальних норм первісного суспільства. У первісному соціально однорідному суспільстві норми поведінки відображали інтереси й волю усіх членів роду і племені, виникали у свідомості членів цього суспільства, були одночасно правами та обов’язками, забезпечувалися внутрішнім переконанням людей, їхніми звичками, схваленням чи осудом родичів.

На відміну від соціальних норм поведінки в первісному суспільстві, норми юридичного права виражають волю певних класів, інших верств. Вони зовнішньо об’єктивовані, загальнообов’язкові та формально визначені в нормативних актах, правових звичаях, нормативних договорах, судових і адміністративних прецедентах, що встановлюються чи санкціонуються державою (її органами).

У нормах права чітко розмежовуються права та обов’зки. Це означає, що кожне суб’єктивне право одного суб’єкта забезпечене обов’язком іншого суб’єкта. Норми права забезпечуються всіма засобами переконання та державного примусу.

Отже, на відміну від соціальних норм первісного суспільства норми юридичного права в умовах державності є засобом, що його держава використовує для управління населенням. Вони виражають волю економічно та політично панівних верств населення, встановлюються чи санкціонуються державою у вигляді суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Реалізацію норм юридичного права забезпечує держава.

Особливості формування держави у різних народів

Держави у різних народів формувалися неоднаково. Наприклад, у Стародавніх Афінах із класових протиріч всередині родового суспільства виникли держава та право.

У Стародавньому Римі особливості виникнення держави і права характеризувалося боротьбою патриціїв (родової знаті) та плебеїв (прийшлого населення).

У німецьких народів важливим фактором виникнення держави і права було завоювання ними колишніх територій РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, яка на той час уже розпадалась. Для тримання в покорі населення завойованих територій німці ставили своїх намісників, які перетворювалися на князів. Ці процеси прискорили розпад первісного ладу в німців і утворення ранньофеодальної держави.

Для виникнення держави у народів Стародавнього Сходу важливу роль відіграли організація громадських робіт під час будівництва каналів.

Створенню держави у народів Центральної та Південної Америки (інки та майя)сприяло рільництво.

У східнослав’янских племен держава виникла внаслідок переродження органів військової демократії на державні органи. Попервах у них панувала рівність, й організаційною одиницею був рід, на чолі якого стояв найстаріший за віком пращур. Поступово з однорідного суспільства почали відокремлюватися „кращі люди”, які утворювали місцеву аристократію й почали називатися болярами ( болій - великий),а вже потім боярами. Бояри поділялися на великих і менших. Великі бояри були проводирями в своїй волості, навіть князь запрошував їх до себе в раду. Менші бояри залежали від князя і служили йому.

Княжа влада набирала ваги протягом певного часу. Найважливіші питання у давніх слав’ян вирішувала вся громада. Поступово князі прибирали владу до своїх рук, і так виникла держава.

Виникнення Київської Русі історично пов’язується з оповіданням про Кия, який з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю побудував перше місто, назвали його Києвом і там правили певний час.

Особливості виникнення державності у слов’ян і німців є те, що вона у них виникла як ранньофеодальна, минувши рабовласництво.

Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Деякі автори вважають, що держава з’явилася там і тоді , де і коли суспільство розпалося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава виникала по – різному, проте завжди в основі була класова боротьба. Інші пов’язують виникнення політичної організації суспільства, держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються в наслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.

Різноманітні теорії виникнення держави

В юридичній літературі існують різноманітні концепції виникнення держави.

Теологічна теорія. Її автором був Фома Аквінський (1225-1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм: від Бога чистого розуму до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думку про те, що будь-яке посягання на державу приречене на поразку, оскільки владу в руки правителя вкладено самим Богом, і вона покликана захищати благо всіх.

Патріархальна теорія. Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім’ї та є наслідком історичного розвитку і розростання останньої, а отже, абсолютна влада монарха-це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Аристотель, Фільмер, Михайлівський та ін.

Договірна теорія. Вона пояснює виникнення держави внаслідок об’єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні управлятимуть, а інші виконуватимуть їхні управлінські рішення. Представниками цієї теорії були Грацій, Спіноза, Гоббс, Руссо, Радищев та ін.

Психологічна теорія. За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Людській психіці начебто притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особи. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л.Й. Петражицький (1867-1931).

Теорія насильства. За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Гумплович, Каутський, Тюрінг та ін.

Органічна теорія. Її обґрунтовував англійський філософ Г. Спенсер (1820-1931). Він проводив аналогію між державою та біологічним організмом. На думку Спенсера, держава, подібно до біологічного організму, народжується, розмножується, старіє і гине. Як і біологічний організм, держава має політичне тіло-голову, тулуб, руки, ноги, що виконують відповідні функції.

Серед інших теорій походження держави заслуговують на увагу космічна, технократична, мусульманська. Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням на Землю політичної організації суспільства з Космосу іншими цивілізаціями. Сутність технократичної теорії виникнення держави полягає начебто в необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями праці. За теорією ісламістів, держава у мусульман виникає як служитель мусульманського права і слідкує за правильним відправленням правосуддя.

Отже, в теорії держави і права відсутній єдиний погляд на закономірності виникнення держави і права. Існують численні неодноманітні доктрини виникнення держави, а також історичні, географічні, демографічні та інші особливості виникнення держави у різних народів.