Курсовая работа: Чернігів як визначна пам'ятка України
ЗМІСТ
ЧЕРНІГІВ: ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ
ВСТУП
Багатий історико-культурний потенціал України покликаний відігравати велику роль у відновленні духовності та історичної пам`яті українського народу, відродженні його культури та вікових традицій, патріотичному вихованні громадян, утвердженні незалежності та державності України. Важливими туристично-екскурсійними об`єктами в країні є численні та різноманітні історико-культурні пам`ятки: археології, історії, архітектури, мистецтва та меморіальні, а також палацово-паркові ансамблі, музеї та картинні галереї. Пам`ятки археології представлені в Україні досить широко. Це залишки давніх городищ, курганів, поселень, укріплень тощо. Найвідоміші серед них - заповідники “Кам`яні Могили” на Запоріжжі та “Ольвія” на Миколаївщині. Пам`ятки історії - місця, де відбувались певні історичні події, а також пам`ятники, монументи та меморіали, створені на їх відзнаку. Вони відображають багатовічну історію нашої країни.
Ошатність та історичні пам'ятки міста над Десною вражають усіх гостей Чернігова. Варто лишень згадати, що це єдине місто в Україні, де збереглося стільки пам'яток домонгольської доби. Особлива цінність — це Болдині гори з найбільшим у Східній Європі язичницьким курганним некрополем, стародавньою Іллінською церквою та Антонієвими печерами, які сьогодні є окрасою Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній».
ЧЕРНІГІВ: ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ
Місто Чернігів - це адміністративний, промисловий, економічний і культурний обласний центр України. Він розташований на півночі України, у 140 км від Києва і 60 км від Славутича. Населення Чернігова складає близько 300 тис. чол.
Вперше про Чернігів згадується у "Повісті временних літ", коли йде мова про перший договір Русі з Візантією, що був укладений влітку 860 року князем Аскольдом після успішного походу київського війська на Константинополь.
Відповідно до історичних досліджень історія міста починається з 7 ст. н.е. і нараховує більше 1300 років. У Чернігові є багато древніх церков і соборів, що містять пам'ятники древнього живопису і архітектури 11-12 ст. На даний час деякі з соборів відкриті для богослужінь, а в деяких із них розташовані музеї.
У списку руських міст, яким, згідно з договором, греки зобов'язувалися сплачувати данину, Чернігів стоїть на другому місці після Києва, що свідчить про важливість головного міста Сіверян як економічного, політичного і культурного центру землі Руської. На початку ХІ століття саме Чернігів був столицею величезного і могутнього князівства. Щоб поступово й послідовно поринути в духовну й історичну атмосферу цього міста спершу варто відвідати його стародавню частину - "Вал" або "Дитинець". У ХII столітті тут лежало все місто: княжий двір, садиби знаті і головні собори.
Колишню велич і міць Чернігова підтверджують літописи і билини. Цікавими пам'ятками є чисельні кургани IX-X століть - поховання князів та бояр-дружинників. Одна з них - курган Чорна Могила.
За переказами, тут похований перший чернігівський князь Чорний, який правив у Х столітті. Згідно з легендами саме завдяки князю Чорному місто отримало свою назву.
Втім, походження назви - Чернігів - точно невідоме. Одні вважають, що цей топонім походить від лісів, які колись оточували місто і були настільки густими, що здалеку здавалися чорними. Інші схиляються до висновку, що місто одержало свою назву від імені вождя місцевого племені або першого поселенця на ім'я Черніга або Чернега. Є також думка, що місто одержало свою назву від давнього народу чорні клобуки. Найромантичніша версія про походження назви міста пов'язана з легендою про дочку Чернігівського князя на ім'я Чорна . За легендою, княжна відзначалася незвичайною вродою, любила їздити верхи, полювати, була відмінною лучницею. Чутки про вроду дівчини дійшли до хозарського кагана, котрому князь Чорний платив данину. Каган послав до Чернігова сватів з багатими дарунками. Але горда княжна відмовилася вийти за ворога свого народу. Тоді каган спробував захопити Чернігів штурмом і заволодіти дівчиною силою. Чернігівці стійко оборонялися, але воїни кагана з допомогою зрадника увірвалися до кімнати княжни. Дівчина зуміла вразити кількох нападників, а коли стріли скінчилися - викинулася з вікна високого замку.
Неподалік кургану Чорна Могила ще одна святиня, яку варто не оминути - Єлецький монастир, заснований XI ст.у хвойному лісі, звідки й дістав назву. За церковними переказами одного разу серед дрімучого лісу люди побачили світло, пішли до нього і знайшли на гілках ялини в сяючу ікону Божої Матері. Люди побачили у цьому явленні знак Божий і на благословенному місці було засновано храм, у якому встановлено цю ікону. Щоб зберегти її під час сутичок з монголами, замуровували у стіну храму, але під час нападів польського війська ікону, на жаль, було втрачено.
Дотепер збереглися Спасько-Преображенський, Борисоглібський собори, будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба. Свого часу Дитинець був могутньою фортецею. Стоячи на валу, що височіє над Десною, розумієш, що захопити місто було досить непросто. Як символ неприступності Чернігова сьогодні тут стоять гармати, які, щоправда, відносяться до більш пізнього періоду доби козаччини - ХVII-ХVIII ст. Гармат всього дванадцять. Проте, місцеві дівчата, жартуючи над необізнаними кавалерами-новачками, частенько призначають побачення біля тринадцятої…
У сучасному Чернігові, розташованому серед мальовничих пейзажів ріки Десна, мотиви теперішнього міста унікально сполучаться з древніми архітектурними пам'ятниками. Місто дуже зелене, і, звичайно ж, його визначні пам'ятки варто подивитися. Особливо це стосується його історичної частини, яку називають "Вал". Тут є тінисті парки, білосніжні церкви і золоті куполи. Прекрасні музеї і дванадцять гармат, які були подаровані місту Петром І.
Пам'ятники і меморіальні плити розповідають історію боротьби за незалежність у роки Першої і Другої світових воєн. Серед 22 відомих архітектурних пам'ятників 10-19 ст. найбільш видатними є Спасо-Преображенский собор, Собор Св. Бориса і Гліба, Успенський собор, Церква Св. Параски, Свято-Ільїнська церква, Єлецький монастир, Церква Св. Катерини і Троїцький собор, із дзвіниці якого можна побачити панораму Чернігова
КОНТРОЛЬНИЙ ТЕКСТ ЕКСКУРСІЇ
Троїцько-Іллінський монастир
Троїцько-Іллінський монастир XI—XVIII сторіч — один з центрів українського, книгодрукування в другій половині XVII сторіччя, своєрідний комплекс пам'яток архітектури. Складається він з двох частин — колишнього Іллінського монастиря XI—XVII сторіч та Троїцького монастиря XVII—XVIII сторіч, об'єднаних в єдиний ансамбль, в єдину просторову систему мальовничого ландшафту і архітектури.
Троїцький монастир. Дзвіниця.
Пам'ятки архітектури цього комплексу оповідають про високий мистецький хист будівничих і водночас про важливий, складний і суперечливий період в житті України і, зокрема, Чернігова, коли Іллінський, а пізніше (XVII сторіччя) Троїцько-Іллінський монастир перетворився на велике феодальне господарство — розсадник релігійного фанатизму і святенництва. Але водночас це був значний на той час культурний центр. Тут у 1678 році епіскопом Лазарем Барановичем була заснована славнозвісна друкарня, яка вславилася художньою майстерністю своїх граверів.
Початок архітектурному комплексу на Болдиних горах покладено за літописом у 1069 році одним з перших місіонерів нового на той .час віровчення на Русі — християнства — ченцем Антоніем Печерським. Після поразки народного повстання киян - проти князя Ізяслава Антоній змушений був залишити Київ і, опинившись в Чернігові, «возлюби Болдиню гору, викопав пещеру, ту ся всели», де і жив до 1072 року. Викопані у міцному ґрунті Антонієм та його послідовниками-ченцями печери поступово були розширені і перетворені на складний багатоярусний підземний архітектурно-просторовий комплекс, поруч з яким в той же період (кінець XI — початок XII сторіч) безвісними будівничими споруджено невеличку (7,5x9,5 метрів) у плані однобанну безстовпну Іллінську церкву. У 1649 р. Іллінську церкву було відбудовано на кошти сподвижника Богдана Хмельницького Степана Пободайло. Споруда набула вигляду трибанного храму за рахунок надбудови двох невеличких бань обабіч центральної старовинної бані — над апсидою (зі сходу) і над хорами (з заходу). Усі три бані одержали характерне для культових будов того часу мальовниче ярусне завершення. У XVIII сторіччі з заходу Іллінської церкви на місці стародавнього притвору-паперті побудовано новий притвор-бабинець, а з південного боку апсиди невеличке приміщення — ризницю.
Над бабинцем з'явилася нова баня замість декоративної бані XVII сторіччя і пам'ятка набула сучасного вигляду. Троїцький монастир на найвищому плато Болдіних гір закладено у 1672 році відомим політичним, літературним та церковним діячем Лазарем Барановичем, прогресивна на той час діяльність якого позначилася на розвитку книгодрукування та освіти на Україні. Першими спорудами монастиря були дерев'яні стіни з кутовими вежами та дзвіницею, а у 1677—1679 роках майже одночасно з південно-західним корпусом цегляних житлових приміщень-келій побудовано трапезну з Введенською церквою і підсобними приміщеннями.
Троїцький собор. Сучасний вигляд. Іллінська церква. План.
На північ поза межами огорожі розміщено було друкарський двір. В центрі території монастиря у 1679 році розпочато будівництво головної споруди — Троїцького собору за проектом і під керівництвом архітектора І. Баптиста. Будівництво Троїцького собору було закінчено майже через десять років після початку, а оздоблювальні роботи — лише у 1695 році.
Під час реставрації пам'ятки (автор проекту реставрації архітектор М. М. Говденко) з'ясовано, що спочатку іншою була не лише композиція верхів, а й фасадів.
Замість існуючих трикутних фронтонів площини стін завершували мальовничі барочні фронтони, характерні для архітектури XVII—XVIII сторіч. На відміну від давньоруських храмів тут фасади енергійно розчленовані не лише по вертикалі, а й по горизонталі карнизом на рівні хор. Пластика стін збагачена напівциркульними та плоскими нішами, прикрашеними живописом. Над нішами та вікнами — трикутної та напівциркульної форми сандрики. Характерними є і великі фігурні вікна.
Своєрідно вирішено інтер'єр собору з глибинним розкриттям простору зразу ж від вхідного порталу. Та найбільшу цінність собору становить живопис, що прикрашає стіни, склепіння, стовпи та арки. На жаль, чудовий іконостас XVIII сторіччя не зберігся, і на його місці влаштовано у повоєнні роки той, що існує і зараз. У другій половині XVIII сторіччя простір перед головним — західним — фасадом собору поділено на дві частини двоповерховим будинком консисторії, і таким чином створено досить компактний парадний майдан перед собором та господарчий двір з окремим виїздом. В композиції парадного двору монастиря з північного боку виростає 58-метрова дзвіниця складного плану з вигнутими гранями і спареними колонами по кутах у три яруси. Нижній ярус без колон, але по кутах під колонами верхніх ярусів він має виступи пластичної форми — волюти, за якими конструктивно сховані контрфорси. Дзвіниця побудована одночасно з цегляною огорожею та кутовими вежами квадратної і восьмигранної форми, з яких збереглися лише дві восьмигранні та частково одна квадратна. Висока п'ятиярусна дзвіниця монастиря була над брамною — в нижньому ярусі прорізано високу в'їзну арку з дерев'яною брамою, оббитою жестю. У верхніх ярусах, немов продовжуючи вертикальну лінію в'їзної арки, масив дзвіниці прорізують стрункі напівциркульні та круглі отвори, біг яких угору закінчується у верхньому, п'ятому ярусі, де колись знаходився годинник з боєм. Надаючи всьому комплексу рис динаміки і завершеності, дзвіниця — один із зразків архітектури барокко — мала значення своєрідного орієнтира для подорожнього, а сьогодні є невід'ємною художньою домінантою історичної панорами не лише Болдиних гір, а й усього міста над Десною.
План монастиря:
1 — Іллінський монастир; ІІ — Троїцький монастир; 1 — Антонієві печери; 2 — Іллінська церква; 3 — трапезна з Введенською церквою; 4 — Троїцький собор; 5 — господарчий корпус; 6 — консисторія; 7 — дзвіниця; 8 — келії; 9 — друкарня; 10—11 — кутові вежі, 12 — каплиця Г. С. Щербини; 13 — пам'ятник Л. І. Глібову; 14 — пам'ятник М. М. Коцюбинському; 15 — залишки «нових печер».
На території Троїцького монастиря і поруч на Болдиній горі поховані українські письменники Л. І. Глібов, М. М. Коцюбинський, етнограф О. В. Марковим, вчений і дипломат Г. С. Щербина. Троїцько-Іллінський монастир постановою Уряду України у 1967 році включено до складу Чернігівського філіалу державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей».
...Коли глянеш увечері на місто з-за Десни, мимоволі замилуєшся його панорамою. Там, де колись чорніли розкидані по схилах низенькі сільські хати під солом'яними стріхами, прибережні поля вздовж літописних, овіяних сивими легендами Болдиних гір, аж до річки Білоус, мерехтять живі світлячки — електричні вогні велетнів хімічної, текстильної промисловості. А над ними — вогники 158-метрової телевізійної вежі. І в цьому незгасимому мереживі вогнів відчувається творча сила та енергія десятків тисяч трудівників оновленого міста.
П'ятницька церква
П'ятницька церква споруджена в кінці XII — початку XIII сторіч. Щоб правильно зрозуміти загальну об'ємно-просторову композицію П'ятницької церкви. її архітектуру, варто згадати, що час її будівництва був останнім періодом розвитку Стародавньої Русі домонгольської доби, був періодом напружених шукань в усіх верствах суспільства шляхів до об'єднання давньоруських земель і слов'янського народу для захисту від чорної хмари, яка сунула зі сходу. Ослаблена особистими чварами між князями, Русь не могла протистояти татаро-монгольським ордам і це відчували кращі сини давньоруського народу, в надрах якого наростав протест проти феодального дроблення земель, проти князів, які не могли дійти однієї політики і тим знесилювали державу.
Цей протест і разом з тим ідеї єдності втілюються в архітектурі монументальних кам'яних храмів того часу. Зовні споруда має вигляд стрункої башти майже квадратного плану (його розмір без східних півкруглих виступів-апсид приблизно 11х13 метрів), увінчаної стрункою банею. Оригінально вирішено тут перехід в трикутника основи до барабана бані за допомогою триступінчастих арок-закомар та піварок-аркбутанів Завдяки цьому споруді притаманна риса динамічного руху вгору і пірамідальність завершення.
Цю рису доповнюють стрункі багатопрофільні (так звані пучкові) пілястри з тоненькими півколонкамн фасадів та подібні півколонки бані, а також широкі виступи-лопатки по кутах. Вертикально видовжені площини стій між пілястрами та лопатками прикрашено різноманітними орнаментальними декоративними деталями з цегли-плінфи. подібно до першої в Чернігові кам'яної споруди XI сторіччя Спаського собору. Але в П'ятницькій церкві з'являються нові декоративні деталі, такі як сітчастий орнамент тощо.
Вигляд з боку Дитинця
План з прибудовами XVII—XIX ст.
Сміливо в П'ятницькій церкві будівничі вирішили конструкцію стін, мурованих в нижній частині давньоримською своєрідною технікою «в ящик», тобто проміжок між зовнішнім та внутрішнім рядками цегляної кладки заповнювався вапном, бетоном. А на рівні хор в товщі західної, південної та північної стін зроблено проходи-галереї, пов'язані з вікнами-бійницями. І, можливо, невипадково існує легенда про оборонну роль П'ятницької церкви у жовтні 1239 року, коли татаро-монголи приступили до Чернігова. Устремління вгору, динаміка загальної вертикальної композиції храму-башти ще з більшою силою втілено в інтер'єрі, де панують вертикальні лінії могутніх зі зрізаними кутами чотирьох стовпів, на яких за допомогою ступінчастих арок і парусів виростає барабан бані з стрункими вікнами, увінчаний півсферичним куполом.
Вигляд у XIX ст.
Названа на честь покровительки торгівлі у слов'ян Параскеви-П'ятниці, церква була споруджена посадськими людьми, можливо, за участю «мастера не простого» — відомого давньоруського будівничого Петра Милонєга на північ від укріплень тогочасного міста поруч з Торгом, від чого й одержала назву «П'ятниці на Торгу». Пізніше, після татаро-монгольської навали, коли поступово відбудовувалися давньоруські храми (особливо в період визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького в XVII ст.) можливо відновлювалася й ця споруда. Перші, відомі з джерел реставраційні роботи здійснювались у 1670 році. У 90-х роках XVII сторіччя, ймовірно, за участю відомого архітектора Івана Зарудного П'ятницьку церкву було реконструйовано надбудовою на східній та західній стінах складної форми струнких бароккових фронтонів вишуканого малюнка, а баня одержала багатоярусне завершення, характерне для культової архітектури XVII—XVIII сторіч.
Особливо значними були перебудови пам'ятки після пожежі 1750 року та в XIX сторіччі, коли за рахунок прибудов до південного, західного та північного фасадів вона перетворилася на семибанний храм. Значними були переробки в середині церкви, де для розширення внутрішнього простору були стесані майже на третину опорні стовпи, виступи стін вівтарної частини, пробиті нові віконні отвори, значно розширені портали входів. Серед пізніших прибудов до П'ятницької церкви значну архітектурну цінність становила споруджена за проектом архітектора А. Карташевського у 1818—1820 роках кругла в плані ротонда-дзвіниця, через яку в нижньому ярусі був головний вхід до церкви.
Дзвіниця була гармонійно пов'язана з об'ємом церкви і становила з нею єдине художнє і композиційне ціле завдяки гарно знайденому масштабу ротонди з півколонами тосканського ордера в першому ярусі та мальовничими кокошниками у вигляді мережива в другому ярусі, увінчаної барокковою банею, подібною до бані церкви.
Реконструкція XIX ст.
В такому вигляді пам'ятка зберігалася до початку Великої Вітчизняної війни. У червні 1941 року вона була пошкоджена пожежею від фашистських бомбардувань, а 26 вересня 1943 року від вибуху фашистської бомби впала південно-західна половина пам'ятки і лише термінові консерваційні та протиаварійні роботи могли врятувати пам'ятку від остаточної загибелі.
Ці роботи і були проведені у 1943—1945 роках під керівництвом відомого архітектора-реставратора нині заслуженого діяча мистецтв РРФСР П.Д. Барановського. Тоді ж ним був опрацьований ескізний проект реставрації пам'ятки у первинному вигляді. У дослідженнях П'ятницької церкви брали участь українські архітектори І.О. Ігнаткін, М.В. Холостенко, М.М. Говденко та ін. В 1962 році останні реставраційні роботи були завершені, а після закінчення реставраційних робіт всередині унікальну пам'ятку вітчизняної архітектури перетворено на музей архітектурно-історичного заповідника.
Катеринінська церква
Після воз'єднання України з Росією в другій половині XVII сторіччя на Лівобережжі створилися сприятливі соціально-економічні умови для бурхливого розквіту народної творчості, архітектури, збагачених інтенсивним процесом використання художніх прийомів та форм братнього російського народу. Це особливо позначилось на архітектурі Лівобережної України другої половини XVII — початку XVIII сторіч. Найбільш виразно це відбилось на такій пам'ятці, як Катеринінська церква в Чернігові. Побудована церква на честь героїзму козаків Чернігівського полку, проявленого під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році під командуванням Якова Лизогуба. Будівництво закінчено у 1715 році.
План церкви
Основу церкви становить центральна найвища частина, так званий четверик, до якої прилягають по осях північ-південь і захід-схід трохи нижчі восьмигранні в плані об'єми — восьмерики, як це робили в дерев'яних культових будовах. Центричність і баштоподібність пам'ятки підкреслюють низькі приміщення між гранчастими частинами-восьмериками. Завдяки цьому створено струнку і компактну п'ятибанну споруду, пірамідальний, динамічно зростаючий догори об'єм якої чудово завершує високий пагорб на схід стародавнього Подолу (Лісковиці), де йшов шлях на Київ і звідки з перемогою верталися чернігівські козаки.
Катеринінська церква (головний вигляд)
Рух вгору, втілений у побудові загальної композиції Катеринінської церкви, підкреслюється пануванням вертикальних ліній лопаток-пілястр по кутах восьмериків, віконних отворів з витягнутими тоненькими колонками та стрункими порталами входів — західного, північного та південного. Головним був західний вхід, найбільш пишно прикрашений багатопрофільними декоративними деталями аж до карнизу. Вертикальні лінії основного об'єму лише вгорі зупиняються багатопрофільною горизонтальною лінією карнизу, переходячи вище нього через мальовничі лінії головних барочних бань до барабанів.
Головною рисою інтер'єра є розкриття внутрішнього простору вгору. Цьому сприяє відсутність хор (за винятком західного восьмерика) І горизонтальних ліній, як і на фасадах. Своєрідність інтер'єра створюється завдяки використанню нової форми куполів і склепінь, притаманних дерев'яному будівництву. Це так звані склепіння з заломом, коли на зрізане на дві третини висоти восьмигранне пірамідальне склепіння ставиться вертикальний восьмерик-барабан, восьмигранний пірамідальний купол якого в свою чергу також зрізається на дві третини і завершується ще меншим восьмериком. Так поступово створювалися на Україні багатоярусні мальовничі верхи дерев'яних та кам'яних споруд-храмів як вияв найвищих досягнень народного будівельного мистецтва другої половини XVII — початку XVIII сторіч.
На основі археологічних досліджень поблизу Катеринінської церкви в післявоєнний час, коли були знайдені фрагменти плінфи та інші матеріали давньоруського часу, вченими зроблено висновок, що цей храм споруджено на місці храму періоду Київської Русі. Характерно, що в споруді ХУІІ-ХУІІІ сторіч — Катеринінській церкві також, як і в інших пам'ятках того часу, продовжувалося використання давньоруського прийому декоративної цегляної кладки. Але декоративні деталі в цей час робили з цегли у вигляді різноманітних заглиблень в стіну або виступів, які створювали світлотіньові ефекти. Основним і єдиним будівельним матеріалом фундаментів, стін, склепінь стає червона цегла великого розміру (28-н 34x164- 18х хб-^9 сантиметрів), яка стала основним модулем споруд. Для декоративних деталей, крім звичайної, виготовляли спеціальну так звану лекальну цеглу. Але, на відміну від давньоруських споруд, в XVII—XVIII сторіччях площини стін і всі деталі вкривали тиньком і білили вапном і, таким чином, об'єднані єдиним художнім рішенням, фасади перетворювалися на чудові яскраво білі килими.
За час існування Катеринінська церква не зазнала значних перебудов, за винятком прибудови у XIX сторіччі до західного фасаду одноповерхового притвору та дерев'яного тамбура до північного входу. Під час відбудови і реставрації пам'ятки за проектом архітектора І. Л. Шмульсона їх розібрали. Відроджена в первісному вигляді Катеринінська церква — унікальна архітектурна пам'ятка початку XVIII сторіччя — органічно пов'язує розміщені поруч архітектурні комплекси Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника в єдиний неповторний ансамбль.
Успенський монастир
На захід від колишнього Дитинця над давньоруським Подолом-Лісковицею розташований ансамбль архітектурних споруд-пам'яток Єлецького монастиря. Коли виник цей монастир, точно невідомо. Але за літописом його заснування відноситься до 1060 року.
Ансамбль монастиря складався поступово на протязі XI—XVIII сторіч. Найбільш давньою з споруд, що збереглися, є величний суворий Успенський собор, споруджений у XII сторіччі майже в геометричному центрі нагірної частини — головного двору монастиря. Навпроти західного фасаду собору на відстані близько 35 метрів знайдено залишки якоїсь іншої споруди того часу.
В архітектурі Успенського собору закріплені ті нові архітектурні прийоми і принципи періоду феодального дроблення Русі та утворення місцевих архітектурних шкіл, які притаманні також і Борисоглібському собору, розміщеному на території Дитинця: відхід від мальовничих споруд XI ст. до строгих за формами і менших за розмірами. За об'ємно-просторовим рішенням та за конструкціями Успенський собор ідентичний Борисоглібському собору.
Він також тринефний, шестистовпний з чітко визначеним розміщенням могутньої бані над центром перетину середнього поздовжнього та майже такої самої ширини поперечного нефа — трансепта. Сходи також вбудовані в товщу стіни, щоправда, не в західну, а в північну. Тут бачимо і хрестові склепіння. В архітектурно-композиційному відношенні Успенський собор, хоча і має багато спільного з Борисоглібським, все ж характеризується притаманними лише йому рисами — всередині більш прості хори, чітке виділення західної частини — нартексу. Урочисто спокійні пропорції інтер'єра, де на стінах подекуди збереглися фрагменти чудових фресок, співзвучні строгим пропорціям фасадів, з яких лише північна та південна стіни розчленовані півколонами зі спрощеними завершеннями-капітелями.
Та сучасна статично сувора композиція споруди оманлива. Спочатку Успенський собор був з трьох боків оточений просторими притворами-папертями, які закривали північний, південний та західний портали входів і доходили до половини висоти стін. Цим Успенському собору було надано рис пірамідальності, що особливо чітко видно зі сходу, де середня апсида значно вища за бокові. Динаміку композиції східного фасаду дуже вміло використали і підкреслили невідомі будівничі XVII сторіччя, які надбудували нові бані з багатоярусними верхами і завершили подібним верхом стародавню центральну баню. Успенський собор — один з кращих творів архітектури XII сторіччя, головним художнім достоїнством якого є ясність архітектурних форм, пафос їх спокійної урочистості. Архітектура Успенського собору правила за приклад будівничим XII сторіччя в інших землях Київської Русі. Собори тієї ж назви в Каневі, Володимирі-Волинському, церква в Старій Рязані (що не збереглася), побудовані під впливом чернігівської архітектури XII ст. На початку XIII ст. (1239 рік) собор пошкоджений татарами, а на початку XVII ст. польська шляхта, захопивши Чернігів, розмістила в Єлецькому монастирі єзуїтів.
Єлецький монастир. З «Єлецької ікони»
Успенський собор. Реконструкція.
У 1670 році після звільнення міста від польської шляхти собор було поновлено, а у 1698 році до нього з півдня на місці паперті прибудовано усипальню героя Азовського походу полковника Якова Лизогуба. На стіні усипальні праворуч від входу мармурова дошка з красномовним написом про «сего града градителя Азова и многих мест крепкого победителя» (Лизогуба). Архітектура цієї усипальні близька до архітектури будинку Лизогуба, але значно скромніша.
Простір навколо собору обмежують неодмінні монастирські будівлі: одноповерхові житлові приміщення — келії ченців, їдальня-трапезна з церквою Петра і Павла та корпус настоятеля. З них до нашого часу без значних змін зберігся східний корпус келій та північний палатний корпус XVI—XVII сторіч, відбудований у післявоєнний час після ретельних архітектурно-археологічних досліджень архітектора І.В. Ільєнка в первинному вигляді зовні і всередині.
План монастиря:
1 — Успенський собор; 2 — усипальниця Лизогуба; 3 — палатний корпус; 4 — дзвіниця; 5 — келії (східний корпус); в — трапезна і Петропавловська церква; 7 — келії (південно-західний корпус); 8 — руїни корпусу настоятеля; 9 — вхід до печер XI—XVIII ст.; 10 — будинок Феодосія; 11 — курган «Чорна могила».
Тут відроджені також старовинні печі, вкриті чудовими килимами полив'яних кахлів різного кольору та малюнка. Келії побудовані з великорозмірної цегли на вапняному розчині, а для завершення стін у північному палатному корпусі келій будівничі застосували збірні керамічні деталі — карнизні блоки ступінчастої форми. Поставлені вертикально, вони увінчують площини стін без будь-яких рельєфів на відміну від східних келій та розміщеної майже поруч з півночі восьмигранної у плані двоярусної надворітної дзвіниці.
Ця дзвіниця висотою 36 метрів — найбільш рання висотна споруда Чернігова, побудована у другій половині XVII сторіччя на місці дерев'яної.
В оздобленні фасадів дзвіниці підкреслена її ярусність за допомогою горизонтальних профілів, які оперізують восьмерик дещо важкуватих пропорцій, а по кутах його знизу вгору тягнуться неширокі пілястри, що імітують виступаючі вінця зрубу в дерев'яних вежах-восьмериках.
Поруч з дзвіницею стоїть найдавніша на Лівобережжі пам'ятка дерев'яної архітектури — житловий будинок 1688 р., який згодом буде реставровано.
Історія Єлецького монастиря цікава тим, що за даними дослідників, ймовірно, саме тут знаходився до XI сторіччя княжий двір легендарного князя Чорного, могила-курган якого височить на північ від монастиря, а також на території монастиря в XI сторіччі знаходилась відома бібліотека Святослава, загадкова історія зникнення якої і досі хвилює. Тут у 1646 році було надруковано першу книгу в Чернігові. Історія Єлецького монастиря цікава й тим, що саме в печерних лабіринтах Єлецької гори під час Великої Вітчизняної війни у 1941 році перебував Чернігівський підпільний обком Комуністичної партії України. Архітектурний ансамбль Єлецького монастиря у 1967 році включено до складу архітектурно-історичного заповідника.
Борисоглібський собор
Кінець XI — перша половина XII сторіч — новий етап у розвитку архітектури Чернігівської землі, коли у стародавньому .Центрі Чернігова між валом і Спаським собором спорудили шестистовпний однокупольний Борисоглібський собор. Площини його стін завершуються півциркульними закомарами майже на одному рівні і розчленовуються широкими вертикальними смугами-лопатками з напівколонами, які прикрашені чудовими білокам'яними різьбленими капітелями.
Застосування в оздобленні фасадів деталей з вапняку, прикрашених рельєфними орнаментами так званого «звіриного стилю», що йде від язичеських часів, де рослинні орнаменти поєднуються в казкове мереживо з фантастичними птахами, звірями-грифонами, є характерною рисою саме чернігівської архітектури XII сторіччя. Нині капітелі відбудовані за зразком первинних з оргскла, а знайдені під час досліджень фрагменти первинних капітелей експонуються в музеї.
В Борисоглібському соборі відсутня вежа зі сходами на хори — сходи вбудовано в західну стіну. Споруду оперізувала простора паперть-галерея, від якої лишилися нижні частини стін та фундаменти, що їх зараз видно навколо собору. Ритмічно розміщені вузькі вікна та невеличкі двоуступчасті нішки, а також аркатурний пояс із збірних керамічних арочок та кронштейнів на рівні капітелей та в карнизі барабана бані збагачували фасади. Оскільки собор будувався як храм-усипальниця, в галереях та північній і південній стінах в середині собору зроблені глибокі (до 1 метра) ніші — аркасолії для гробниць.
План з галереями.
Останніми архітектурно-археологічними дослідженнями встановлено, що існуюча пам'ятка побудована на місці більш давньої споруди XI сторіччя, від якої виявлено залишки нижньої частини стін та фундаменти.
Відносно цих залишків, які можна побачити в соборі-музеї, існує припущення, що то міг бути двокамерний князівський терем або ж більш давній (ніж існуючий Борисоглібський собор) храм. На жаль, досі нема єдиної думки і відносно датування нашої пам'ятки.
Інтер'єр.
Борисоглібський собор від часу будівництва до його відродження (1952—1958 рр.) багаторазово був пошкоджений, перебудовувався і відновлювався, набуваючи на кожному етапі нових рис. Особливо значними були перебудови на початку XVII сторіччя, коли польська шляхта перетворила собор на домініканський кляштор, та в кінці XVII сторіччя, коли після возз'єднання України з Росією він став українським храмом з прибудованою до західного фасаду своєрідною восьмигранною в плані дзвіницею-притвором. Значними були перебудови XIX сторіччя, коли собор значно розширили на схід за рахунок влаштування нової апсиди для вівтаря. Тоді ж змінено форму верхів, і в такому вигляді ця пам'ятка зберігалася до 1941 року.
Після закінчення реставраційних робіт у березні 1972 року Борисоглібський собор як зразок чернігівської архітектурної школи XII сторіччя став одним з музеїв Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника.
Спаський собор
В самому центрі Чернігівського валу — стародавнього Дитинця — височить величезна архітектурна споруда, увінчана п'ятьма півсферичними куполами та конусоподібними верхами. Це — Спаський собор, унікальна архітектурна пам'ятка початку XI сторіччя.
Спаський собор — одна з найдавніших кам'яних споруд, що збереглися на Європейській території.
Спаський собор. Східний фасад (апсида).
Засновано Спаський собор за князювання в Чернігові Мстислава Володимировича — першого, відомого літопису, самостійного Чернігівського князя. Закладка собору відбулася, певно, у 1033—1034 рр. А у 1036 році в рік смерті Мстислава за літописом стіни споруди було виведено вище землі до рівня, якого міг досягти рукою вершник, що стоїть на коні (до 4 метрів).
Планувально-просторове рішення собору унікальне: подібної конструкції не має жоден із відомих давньоруських храмів. У ньому поєднано схему візантійського хрестово-купольного храму з елементами романської базиліки.
Як головна споруда стародавнього міста Спаський собор розташований в центрі Дитинця, або Кремля, що був, як і в інших давньоруських містах, початковим ядром міста. Розміщений на найбільш красивому місці серед княжих теремів, собор панував над містом і широкою заплавою Десни.
В загальній композиції і формах цієї пам'ятки безвісними будівничими застосовані принципи, які використано в першій кам'яній споруді Київської Русі після прийняття християнства — Десятинній церкві X сторіччя в Києві (зруйнована татарами в 1240 році). За планом Спаський собор дуже подібний до величного Софійського (1037— 1054 рр.) та Дмитрівського (не існує) соборів Києва. Велична простота і монументальність, динамічність і мальовничість силуету, невіддільність зовнішнього вигляду від рішення внутрішнього простору — такі головні характерні риси давньоруського будівництва і в тому числі Спаського собору. Архітектура пам'ятки свідчить, що його творці були високообдарованими будівничими, знайомими з досягненнями передової для того часу візантійської та романської архітектури. Однак своєрідне і сміливе рішення архітектурної композиції собору, де творчо злито в єдине ціле так звану базилікальну схему романського походження з центричною хрестовокупольною візантійською системою, говорить про самобутній творчий почерк будівничих Спаського собору.
Витягнутий зі сходу на захід прямокутник плану собору (довжина сторін 29,5x19,2 метрів всередині) ділиться чотирма парами могутніх, хрещатих у плані стовпів та аркадами на біломармурових колонах на три нерівні частини — нефи, серед яких центральний удвічі більший за бокові. Зі сходу нефи закінчуються трьома напівкруглими вівтарними виступами-апсидами, а з заходу поперечний неф. або нартекс, виглядає як своєрідний вестибюль. Дослідженнями встановлено, що план собору побудований на притаманному давньоруським будівничим модулі — квадраті центрального підкупольного простору і його похідних (діагональ квадрата, половина квадрата тощо). Відхилення плану від строгої геометричної форми підтверджує думку, що план Спаського собору, як і інших споруд Русі, розбивався на місці за допомогою мірного шнура, і ці відхилення є наслідком нерівномірного його натягування.
Характерна риса давньоруського будівництва — розвиток архітектури на основі конструкцій — тектонічність архітектури знайшла своє відображення у відповідності зовнішнього вигляду споруди внутрішній його схемі: внутрішнім стовпам на фасадах відповідають широкі виступи з площини стін — лопатки, причому так званим пучковим (складної конфігурації) стовпам аркад другого яруса всередині відповідають на фасадах втоплені в стіни пучкові пілястри. Одну з них відкрито з півночі в первинному вигляді. Ці пілястри — одна з найхарактерніших архітектурних деталей пам'ятки. Контурам коробових склепінь, які перекривають центральний поздовжній неф та середній поперечний неф (трансєпт) і створюють в плані рівносторонній архітектурний хрест, відповідають на фасадах напівкруглі площини верхньої частини стін — закомари. Невід'ємним елементом пірамідальної композиції Спаського собору є вежа біля північно-західного кута. Ця вежа зі сходами на хори веде свій початок від башт — «сіней» та теремних веж давньоруського дерев'яного житла.
Другим оригінальним елементом композиції Спаського собору була хрестильня у вигляді невеличкої церкви з трьома апсидами, що прилягала до південно-західного кута собору і врівноважувала разом з вежею пірамідальну композицію західного — головного фасаду споруди. До північної та південної стін собору зі сходу прилягали каплиці-усипальні, де ховали членів княжих династій (залишки цих усипалень видно на плані). Ступінчастість і пірамідальність загальної композиції собору підкреслювали також невисокі притвори — паперті, залишки одного з яких знайдені в 1972 році біля західного фасаду.
Типовим для давньоруської архітектури першої половини XI сторіччя є матеріали та конструкції Спаського собору. Стіни виведені мішаною кладкою з чергуванням тоненької цегли-плінфи (2,5—4 сантиметри) та каменю-пісковику на міцному гідравлічному так званому цем'янковому розчині з підрізкою швів. Цей розчин складався з відмінної якості вапна та товченої плінфи. кераміки (цем'янки). Головним модулем кладки стін був камінь, з якого робили і фундаменти, і цегла-плінфа використовувалась як нівелюючий шар і декоративний матеріал.
План собору
Крім мішаної кладки, використовувалась кладка стіл з втопленим рядом, особливо в конструкціях апсид, склепінь, стовпів і частково стін.
Оскільки зовні стіни не тинькувалися, а лише в окремих місцях затирались цем'янковим розчином з розрізкою на камені — квадри, чергування каменю і плінфи, а також широких смуг рожевого розчину в місцях втоплених рядів кладки надавали фасадам особливої мальовничості. Та будівничі Спаського собору не вдовольнилися лише мальовничістю кладки. Вони вкрили майже всі стіни, ніші та проміжки між вікнами чудовими орнаментами із цегли. Багаторазово повторюється зигзагоподібний орнамент — меандровий пояс. Цей орнаментальний мотив використовували в давньоруській архітектурі досить довго. Він є і в Софійському соборі в Києві (XI сторіччя), і в чернігівській П'ятницькій церкві (XII — поч. XIII сторіччя). Розкритий уверх простір центрального нефа, увінчаний всередині світловим барабаном і куполом, вражав пишністю і красою.) При ширині центрального нефа 7,5, довжині та висоті (від підлоги до зеніта купола) ЗО метрів психологічно створювалось відчуття руху — вглиб до вівтаря і вгору. Цей ефект підсилювався тим, що бокові нефи були затемненими і нижчими, оскільки в них були балкони, або хори, які були не лише над нартексом, а й доходили до останньої пари стовпів біля вівтаря. Стіни, арки та склепіння прикрашали чудові фрески, підлога в центральній частині з різьблених шиферних плит була прикрашена мозаїкою з різноколірної смальти, а підлога вівтаря виблискувала золотаво-зеленим килимом полив'яних керамічних плиток. Центральний неф прикрашали шиферні плити з різьбленим орнаментом. Вишуканість внутрішнього оздоблення, фрескові зображення, що мінялися м'якою гамою теплих тонів під сонячним промінням, яке лилося крізь своєрідні вітражі вузьких вікон, блиск смальтових мозаїк та полив'яних плит справляли надзвичайне враження. Емоційно-психологічний вплив інтер'єра собору на людину підсилювався завдяки прекрасній акустиці.
Вона досягалася шляхом застосування спеціальних пристроїв, так званих голосників, тобто керамічних глеків, амфор і корчаг, що закладалися під час будівництва в склепіння та стіни так, щоб голосники були відкриті до середини собору Теперішній вигляд Спаського собору зовні і всередині не дає повної уяви про стародавню його архітектуру та художнє оформлення. Стародавні фасади зараз сховані під тиньком та більш пізніми прибудовами і надбудовами. Лише окремі фрагменти початкової цегляної кладки можна побачити в зондажах. Справа в тому, що протягом більш тисячолітнього існування ця унікальна пам'ятка була неодноразово зруйнована, пограбована і спалена, а згодом перебудовувалася.
Після пожежі 1750 року вигляд собору зовсім змінився як зовні, так і всередині. Старовинна сходова вежа була надбудована, а на місці зруйнованої хрестильні побудували нову вежу. На місці старовинного західного притвору наприкінці XVIII сторіччя з'явився просторий тамбур, який було замінено у 1818 році тим, що існує і зараз. Тоді ж подібні тамбури з'явилися і біля північного та південного порталів, можливо, за проектом відомого чернігівського архітектора Антона Карташевського. Верхні частини стін, апсид, а також портали входів були перебудовані. Всі фасади наприкінці XVIII сторіччя були потиньковані і побілені, і таким чином зовні собор набув того вигляду, який ми бачимо зараз. До цього слід додати також зміну пропорцій у зв'язку з тим, що за дев'ять віків рівень грунту навколо собору піднявся майже на 1 метр. Це позначилося і на внутрішньому вигляді собору, інтер'єр якого став іншим. Біломармурові колони з чудовими різьбленими капітелями, які були пошкоджені пожежею 1750 року, наприкінці XVIII сторіччя обкладені цеглою і спочатку зроблені восьмигранними, а пізніше — круглими.
Після оздоблення їх штучним мармуром рожево-червоного тону вони набули теперішнього вигляду — їх товсті стовбури зорове стискують простір і роблять нижчим приміщення. Замість фресок по новому тиньку на початку XIX сторіччя з'явилися малювання масляними фарбами художника Юрінова, які проглядають і зараз під пізнішою побілкою. Лише в окремих місцях вдалося розкрити залишки первинних фресок. Інтер'єр собору прикрашає чудовий витвір майстрів Чернігівщини — різьблений дерев'яний іконостас, встановлений у 1795—98 рр. за проектом архітектора Івана Яснигіна, замість згорілого під час пожежі 1750 р. Спаський собор має не лише визначне архітектурно-художнє, а й велике історичне значення. Він був своєрідним громадсько-політичним центром міста. 28 січня 1654 року Спаський собор став свідком клятви чернігівців на вічну дружбу з російським народом. У 1814 році в соборі за наказом Кутузова були встановлені прапори чернігівських полків, які брали участь у вигнанні наполеонівських загарбників з нашої землі, а у 1856 році — прапори Чернігівського полку — учасника Кримської війни 1853—1856 рр.
З 1967 року Спаський собор — головний об'єкт Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника. Завдяки архітектурно-археологічним дослідженням останніх років розкриваються все нові таємниці пам'ятки, створеної в той час, коли закладалися підвалини культури трьох братніх народів — України, Росії та Білорусії.
Антонієві печери
Чернігівщина - земля плодовита на штучні печери. Вони зустрічаються і в Чернігіві, та в селах. Саме тут було розповсюджене пустельництво, люди видалялися, будували печери, вели аскетне життя. Це відбувалося навіть до 50 рр. минулого століття.
Чернігівські печери - це рукотворні печери. Засновником печеробудівництва як уникнення від мирського життя став Преподобний Антоній, який є засновником Києво-Печерської Лаври. До нього я обов’язково повернуся - бо ця особистість достойна окремої сторінки.
Так склалося що після перебування на Афоні(Греція), та після заснування Києво-Печерської Лаври, Антоній повернувся в Чернігів. Там він і заснував Богородічний монастир. Як написано в Іпатіївському літопису:"И пріслав Стьслав нощью поя Антония к Чернігову. Антоній же прішед к Чернігову і взлюби Болдіну гору і іскопав пешеру, і ту всєліся, и єсть монастирь святое Богородіци на Болдіних горах і до сіх дні". Болдіни гори і дійсно більш за все підходили до печерного складу монастиря. Також відомо було що тут в давнину були поганські капища, недалеко був і поганський курганний могильник. Монастир було створено за прикладом скельних православних монастирів (чит. про Бахчисарай). Він був немов як печерне місто і складався з багатьох підземних споруд. На цій території, стверджують археологи, було не менш ніж 7 (а навіть і набагато більше) підземеллях. Монастир мав як підземні приміщення (келії для монахів, печерні некрополі, також і костніци-кімітірії, підземні храми), так і наземні (трапезна, келії, амбар, церкви - до нашого часу збереглася тільки Іліїнська). Після монголо-татарської навали (печери служили сховищем для людей), в 13-14 ст. в печерах ще було життя. Але служило більш як сховищем. Тому підтвердження дають археологічні дослідження. Саме в цей час про підтримку рукотворних печер не дбали і траплялися обвали. Тут було знайдено кістки хлопчика, який загинув від голоду або від нестачі кисню.
Новоантонієві печери це комплекс, який складався з декількох підземних храмів та галерей з поховальними нішами в мурах. Він поєднується з Іліїнським храмом та Антонієвими печерами критою галереєю.
Новоантонієві мали довжину в 200 м, зараз після обвалів вони складаються з трьох різних підземель, довжина самого більшого 50 м.
Зараз ті печери в які я (і сподіваюсь і ви) потрапила зовсім відрізняються від тих, які були ще двісті років тому. Справа в тому що все що ми бачимо було перереконструйовано, для того, щоб відвідувачі могли не блукаючи відвідати святі місця. Реконструкція тривала досить довго, в результаті якої було знищено давні підземелля монахів, але було складено підземний храмовий комплекс огорнутий в цеглу. Зараз печерний комплекс складає довжину в 350 метрів, складається з двох ярусів, які об’єднуються в церкві Феодосія Тотемського.
Церква Антонія Печерського це напівземна будівля, і має розміри 11,7 х4 м. Храм Феодосія Тотемського має висоту в 8м 40см. По сходах можна потрапити в маленьку капличку. Тут знаходяться кістки вбитих монголо-татарами монахів. Доречи, цікавий факт. Археологічно доведено що на території монастиря не було масового знищення людей, також відомо що татаро-монголи часів Чінгіз-хана та Батия доволі лояльно відносилися до монахів. Якщо загадати про стародавні обряди поховання монахів то цілком ймовірно, що версія про вбитих монахів неправдива.
Ось як раніше це було, а зараз ще існує в Афонському Пантелєймоновському монастирі: померлого монаха закопують у землю без труни, потім через три роки виймають, кістки та череп промивалися (виварювалися) і перекладалися в спеціальні приміщення. Біль того в грецькому монастирі існує ціла бібліотека черепів. Бо черепи підписувалися і складали на полички.
Технологічна карта екскурсії
Маршрут
Зупинка
Об`єкти показу
Час, хв.
Підтема та її основний вид
Організаційні вказівки
Методичні вказівки
Місце зустрічі з групою
Зустріч на Красній площі
10-15
Вступ (тема екскурсії, основні історичні аспекти виникнення та розвитку міста)
Перед посадкою в автобус перевірити кількість екскурсантів
Троїцько-Ілльїнський монастир
25
Характеристика заснування та розвитку діяльності монастиря
Викладати тему в ході переміщення по території монастиря
Опис, вказівні жести, коментуванння
П`ятницька церква
25
Історія заснування, розвиток до нашого часу
Розповідати по ходу руху до церкви
Катеринінська церква
20
Розповідь про стиль архітектурної пам`ятки
Викладати тему при входженні в церкву
Опис, коментування
Боросоглібський собор
20
Характеристика заснування, розвитку та діяльності собору
Викладати тему при входженні в собор
Опис, коментування
Успенський собор
20
Історія утворення собору
Викладати тему при входженні в собор
Опис, коментування
Спаський собор
15
Історія утворення собору
Викладати тему при входженні в собор
Опис, коментування
Антонієві печери
45
Істричні аспекти створення печер, засновник, стан на сьогодення
Викладати тему при входженні в печери
Опис, коментування, істричні факти
ЛІТЕРАТУРА
Айналов Д. Архитектура Черниговских церквей. - К., 1990.
Баран-Бутович А. Чернігів як об'єкт історико-краезнавчих екскурсій. Чернігів, 1931.
Богусевич В.А., Холостенко Н.В. Черниговские каменные дворцы XI—XII вв., вып. I. Киев, Изд-во АН УССР, 1952.
Горностаев Ф. Об архитектуре древних храмов Чернигова. - M., 1970.
Игнаткин И.А. Чернигов. М.: Госстройиздат, 1955.
Карна біда А.А.Чернігів. істрико-архітектурний нарис. – К., 1969.
Мацола В.І. Рекреаційно–туристичний комплекс України. – Львів, 1997. – 259 c.
Рудаков В.Е. Четырнадцатый археологический съезд и тысячелетие города Чернигова. СПб. 1908.
Рыбаков Б.А. Стольный город Чернигов и удельный город Вщиж. - М., Госстройиздат, 1953.
Ярыгин А.К. Изыскания о древнем расположении г. Чернигова. ТАС XIV, т. III., 1905.