КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Міжнародна економіка”

на тему:

„ Демпінг та антидемпінгові заходи”

Київ 2010

План

Вступ.

1.Сутність демпінгу.

2.Види демпінгу.

3.Антидемпінгові заходи.

4.Демпінг та економіка України.

Висновки.

Література.

Вступ

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. Чому міжнародній торгівлі надається настільки важливе значення? Чому від неї так сильно залежать перспективи економічного зростання? Чи всі країни можуть брати участь у міжнародній торгівлі, а чи лише країни з досить високим технологічним рівнем? Теоретичне обґрунтування тих переваг, які відкриває міжнародна торгівля, було зроблено приблизно 200 років тому двома видатними британськими економістами - А.Смітом і Д.Рікардо.

А.Сміт у своїй класичній праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" відзначив, що держави мають спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими суб'єктами міжнародного економічного співробітництва. І, очевидно, кожній країні слід імпортувати такі товари, у виробництві яких відсутні переваги. Інакше кажучи, країна повинна експортувати такі товари, виробництво яких абсолютно ефективніше в тому плані, що на одиницю продукту витрачається менше праці порівняно з іншою країною - потенційним торговельним партнером. [28.с.44]

Д. Рікардо й економісти, що були його послідовниками, розвинули поняття порівняльної переваги. На його думку, незважаючи на те, що та чи інша країна здатна випускати безліч різноманітних товарів, вона має порівняльну перевагу у виробництві лише певних видів продукції, тоді як іншим країнам краще вдається виробництво чогось іншого. Іншими словами, ситуація порівняльної переваги - це здатність країни виробляти товари та послуги з відносно більш низькими альтернативними затратами, ніж будь-яка інша країна. До тих пір, поки за умов відсутності торгівлі будуть зберігатися відмінності в співвідношенні цін між країнами, кожна країна матиме порівняльну перевагу, тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигідним при існуючому співвідношенні затрат, ніж виробництво інших товарів. Саме цей товар вона і повинна експортувати в обмін на інші. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься тієї країною, яка має нижчі альтернативні затрати. [29.с.11]

Сучасний світовий ринок характеризується стрімким зростанням конкуренції та відносно перенасиченістю різноманітними товарами та послугами. Такі умови впливають на економічні відносини між державами, насамперед на їх заходи, які використовуються у зовнішньоторговельній політиці. Багато країн у конкурентній боротьбі замість торгових обмежень все ширше використовують різноманітні заходи просування вітчизняних товарів на зарубіжні ринки. Демпінг є одним з таких заходів, проявом цінової конкуренції і, одночасно, формою цінової дискримінації. Демпінг (dumping) – засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, існуючого в цих країнах. Він може здійснюватись як за рахунок ресурсів окремих фірм, що прагнуть опанувати зовнішній ринок своєї продукції, так і за рахунок державних субсидій експортерам. [31.с.244]

Демпінг заборонений як міжнародними правилами в рамках СОТ, так і національними антидемпінговими законами багатьох країн, що дозволяють застосовувати антидемпінгове мито у разі відкриття факту демпінгу.

Небезпека демпінгу викликана його спрямованістю на завоювання ринку шляхом витіснення з нього конкурентів з числа місцевих виробників, за рахунок низької ціни з подальшою монополізацією ринку і встановленням новою, значно вищої монопольної ціни. [30.с.444]

1. Сутність демпінгу

Під демпінгом розуміється експорт товарів по цінах нижче собівартості або, принаймні, по більш низькій ціні, чим на внутрішньому ринку, тобто демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

В основі демпінгу лежить ринкова ситуація, за якої еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку нижче, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмам, що мають відносно монопольне становище на внутрішньому ринку, продавати свої товари за більш високими цінами, ніж на зовнішньому ринку, де попит більш еластичний по ціні і де конкуренція вище. Необхідними умовами для здійснення демпінгу також є:

- ситуація недосконалої конкуренції, що дозволяла б виробнику встановлювати і диктувати ціни;

- сегментованість ринку, тобто спроможність виробника відокремити внутрішній ринок, де він продає товар за високими цінами, від зовнішнього ринку, де він це робить за більш низькими цінами. Звичайно цьому сприяють високі транспортні витрати і встановлені державою торговельні бар’єри. [18.с.208]

Демпінг може спричинятися, по-перше, державною зовнішньо торговельною політикою, коли експортер отримує субсидію. По-друге, демпінг може бути наслідком типово монополістичної практики дискримінації в цінах, коли фірма-експортер, яка займає монопольне становище на внутрішньому ринку, при нееластичному попиті максимізує доход, підвищуючи ціни, тоді як на конкурентному закордонному ринку при достатньо еластичному попиті вона досягає максимізації доходу шляхом зменшення ціни та розширення обсягу продажів.

Походження терміна “демпінг” часто приписують Вінерові (1926), який припустив, що при максимізації прибутку ціни на внутрішньому ринку повинні бути вищі, ніж на експортних, по тій простій причині, що внутрішній ринок, як правило, надає більш комфортні умови національним виробникам. [23.с.21]

Іншим логічним обґрунтуванням демпінгу є так званий "хижацький демпінг" (predatory pricing - навмисне сильне заниження ціни, у збиток собі), застосовуваний з метою нанести втрати чи знищити конкурентів, іноді з метою утворення картелю. Однак багато економістів говорять про те, що "хижацький демпінг" - досить рідке явище, оскільки такі дії вигідні тільки в тому випадку, коли майбутні надприбутки покривають істотні втрати в короткостроковому плані.

У 70-х рр., після того як найбільш промислово розвинуті країни перейшли на систему плаваючих валютних курсів, з'явився термін "обмінний демпінг" (exchange dumping). Наприклад, у результаті зниження курсу долара стосовно ієни, ціна імпортованих у Японію товарів, вимірювана в доларах, буде падати в порівнянні з ціною японських виробників доти, поки ціни не будуть переглянуті. Іншими словами, спостерігається демпінг.

В останнє десятиліття виникло ще кілька трактувань демпінгу. Як причини називалися змінний попит і складність у перерозподілі ресурсів між різними галузями господарства, що виражалися в так званому "циклічному демпінгу" (cyclical dumping), заснованому на різниці у витратах.[24.с.120]

Був також уведений термін "взаємний демпінг" (reciprocal dumping), що пояснює торгівлю між розвинутими країнами схожою продукцією (внутрішньогалузева торгівля), найчастіше супроводжувану взаємними обвинуваченнями в демпінгу. На думку обох сторін, попит на експортному ринку більш еластичний, ніж на національному, що веде до більш низьких цін (чи рівних, але включаючи транспортні витрати). І хоча "взаємний демпінг" і приводить до марних перехресних перевезень, вигоди для загального добробуту учасників можуть виникнути через зростаючу конкуренцію на національних ринках.

Також варто відзначити, що існує ефект економії на масштабах виробництва, коли виробництво свідомо нарощується з метою знизити собівартість одиниці продукції, що фактично при відсутності попиту веде до демпінгу при збуті на зовнішніх ринках.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” демпінг - ввезення на митну територію України товару за цінами, нижчими від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту, що заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару [1.ст.1].

Економічна наука взагалі розглядає демпінг як один з видів обмежувальної ділової практики, що в окремих випадках може кваліфікуватися як недобросовісна конкуренція. До демпінгу вдаються експортери з метою проникнення на ринок, розширення обсягів продажу, витискування існуючих і потенційних конкурентів, встановлення домінуючого положення на ринку. Існує кілька видів демпінгу, які різняться за методом дискримінації ціни, джерелами компенсації втрат експортера, мотивами і термінами застосування.

У міжнародній торговій практиці виділяють декілька видів демпінгу. Постійний демпінг (persistent dumping) - це довгострокова тенденція монополістів максимізувати загальний прибуток, продаючи товари по більш високій ціні на внутрішньому ринку, що ізольований за допомогою транспортних витрат або торгові бар'єри, у порівнянні зі світовим ринком, де можна зіткнутися з конкуренцією іноземних виробників.

На відміну від постійного спорадичний демпінг (sporadic dumping) являє собою епізодичний продаж товару на світовому ринку для того, щоб витягти тимчасову вигоду, не знижуючи ціну на внутрішньому ринку. Необхідність у спорадичному демпінгу виникає у фірми тоді, коли вона опиняється перед фактом надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар на внутрішньому ринку, з одного боку, і не бажаючи зупиняти своє виробництво - з іншого, фірма приймає рішення викинути цей товар на світовий ринок і продати його там по більш низькій ціні, чим внутрішня. [26.с.336]

В основі демпінгу лежить ринкова ситуація, за якої еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку нижче, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмам, що мають відносно монопольне становище на внутрішньому ринку, продавати свої товари за більш високими цінами, ніж на зовнішньому ринку, де попит більш еластичний по ціні і де конкуренція вище. Необхідними умовами для здійснення демпінгу також є:

- ситуація недосконалої конкуренції, що дозволяла б виробнику встановлювати і диктувати ціни;

- сегментованість ринку, тобто спроможність виробника відокремити внутрішній ринок, де він продає товар за високими цінами, від зовнішнього ринку, де він це робить за більш низькими цінами. Звичайно цьому сприяють високі транспортні витрати і встановлені державою торговельні бар’єри.

Сучасний світовий ринок характеризується стрімким зростанням конкуренції та відносно перенасиченістю різноманітними товарами та послугами. Такі умови впливають на економічні відносини між державами, насамперед на їх заходи, які використовуються у зовнішньоторговельній політиці. Багато країн у конкурентній боротьбі замість торгових обмежень все ширше використовують різноманітні заходи просування вітчизняних товарів на зарубіжні ринки. Демпінг є одним з таких заходів, проявом цінової конкуренції і, одночасно, формою цінової дискримінації. [17.с.101]

Це явище з’явилося в міжнародній торгівлі досить давно, але тільки після Першої світової війни демпінг став розглядатися як одна з найскладніших та суперечливих проблем міжнародної торговельної політики. Демпінгова практика поширилась в 20-30-х роках минулого сторіччя – період великої економічної кризи, яка призвела до загострення конкуренції на світових товарних ринках та виникнення збутових проблем.

Демпінгова практика зазвичай пов’язана з монополізацією товарних ринків та можливістю застосуванням монопольно високих цін. Наприклад, якщо компанія-монополіст на ринку базування своїх виробничих потужностей має можливість реалізовувати свою продукцію за монопольними цінами, то в такому випадку вона отримує додатковий прибуток, який дозволяє застосовувати політику штучно занижених цін на інших ринках з метою витіснення з них конкурентів. Неминучі втрати, що виникають при здійсненні демпінгу на ринку, з якого фірма бажає витіснити конкурентів за рахунок низьких цін, покриваються додатковими прибутками, одержаними на традиційних національних ринках збуту, де компанія не відчуває суттєвої конкуренції та взмозі продавати свою продукцію за високими цінами. Отже, можна зазначити, що використання занижених цін як засобу конкурентної боротьби на окремому ринку має економічну сутність тоді, коли компанія - є монополістом на іншому ринку. В цьому виявляється дискримінаційний характер практики демпінгу.

Не слід забувати також про виробників в інших країнах, які також є учасниками зовнішньоторговельних відносин, зокрема демпінгових процесів, та на яких певні демпінгові заходи однієї держави можуть мати значний негативний вплив. Виробники товару в країні-імпортері завжди зазнають втрат від іноземного демпінгу, намагаючись подолати жорстку цінову конкуренцію. В такій ситуації місцеві компанії знаходяться в дуже невигідному положенні: по-перше, вони повинні знижувати ціни, а по-друге, вони не можуть компенсувати виникаючі при цьому втрати за рахунок продажу товарів за завищеними цінами на інших ринках у. В такій ситуації національні компанії країни-імпортера, як правило, несуть збитки, або втрачають частку ринку і конкретні позиції. Такі результати мають місце при деформації конкурентного середовища на ринку країни-імпортера. Однак кожна держава, прагне захистити своїх виробників, застосовує антидемпінгові заходи з метою протидії демпінгу, що застосовується зарубіжними експортерами. [8.с.12]

2. Види демпінгу

Вже після Другої Світової війни фахівці з міжнародної торгівлі чітко відокремлювали чотири основних види демпінгу:

• ціновий демпінг, тобто реалізацію товару на зарубіжних ринках дешевше, ніж на внутрішньому ринку;

• демпінг у сфері послуг, тобто зниження ціни експортного товару за рахунок отримання транспортних послуг на пільгових умовах;

• валютний демпінг, в основі якого лежить маніпулювання валютним курсом та використання множинних валютних курсів з метою отримання переваги над виробниками країни-імпортера даного товару;

• соціальний демпінг, який має місце тоді, коли низькі ціни на імпортовані товари обумовлені використанням у виробництві праці в’язнів або експлуатації робітників. [15.с.22]

Еволюція інструментів регулювання міжнародної торгівлі обумовила появу різноманітних видів демпінгу, які різняться за методом дискримінації ціни, джерелами компенсації шкоди експортера, мотивами і термінами застосування (Рис.1).

Рис.1. Види демпінгу. [24.с.22]

За методами дискримінації світових цін демпінг поділяється на прямий, зворотний і валютний.

Прямий демпінг — це продаж товару однієї країни на ринку іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість цього товару. При цьому згідно із ст. VI ГАТТ слід вважати, що товар потрапляє на ринок імпортуючої країни за вартістю, меншою за нормальну, якщо ціна товару, що експортується з однієї країну в іншу: нижча за порівнянну ціну при звичайному ході торгівлі на аналогічний товар, призначеного для споживання в експортуючій країні; або за відсутності такої внутрішньої ціни нижча за найвищу порівнянну ціну на аналогічний товар, призначений для експорту до будь-якої третьої країни при звичайному ході торгівлі; або нижча за вартість виробництва товару в країні походження, до якої додані помірні додаткові витрати на продаж і прибуток.

Зворотний демпінг — закупівля (скупівля) іноземним покупки (імпортерами) товару за цінами вищими, ніж можуть заплатити внутрішні покупці.

Валютний демпінг — продаж на зовнішньому ринку товару за заниженою ціною внаслідок значнішого падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині країни. Купуючи товари, сировину, комплектуючі або товари за низькими внутрішніми цінами, експортери реалізують їх на міжнародних ринках за демпінговими цінами, але за твердішу валюту, обмінюючи згодом останню на знецінену національну валюту та отримуючи внаслідок цього курсовий прибуток. Прийнятий у рамках ГАТТ Міжнародний антидемпінговий кодекс передбачає можливість застосування санкцій (підвищеного мита, штрафу тощо) при доведенні наявності валютного демпінгу.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок фірми-експортера, так і за підтримки держави, тобто шляхом субсидування (прямого чи опосередкованого) експортних поставок. Але в будь-яком разі втрата частини прибутку у зв’язку з продажем за заниженими цінами повинна бути скомпенсована. Таке відшкодування можливе за рахунок завищення цін на інші товари фірми або на ці ж товари, але на інших ринках, в т.ч. внутрішньому. За такої ситуації демпінг називають самостійним. Якщо витрати від демпінгування компенсує не сама фірма, а держава, то демпінг називають субсидиційним, тобто за рахунок державних експортних субсидій.

За мотивами і термінами застосування демпінг поділяється на спорадчий, хижацький та постійний.

Спорадчий демпінг – реалізація товару на закордонному ринку за цінами, нижчими за внутрішні або видатки виробництва, упродовж дуже короткого проміжку часу. Такий демпінг, як правило, не може заподіяти суттєвої шкоди або її дуже важко довести. Однак він вигідний споживачам, які мають можливість купувати товари за досить низькими цінами, хоча й обмежений період часу.

Хижацький демпінг – реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими за видатки, з метою витіснення з ринку національних виробників. У такий спосіб іноземні фірми намагаються завоювати ринок конкретного товару та, посівши пріоритетні позиції на ньому, підняти в майбутньому ціни. Оскільки хижацький демпінг є, як правило, самостійним, а реалізація стратегії захоплення зарубіжного ринку за допомогою низьких цін вимагає великих коштів, то він не може продовжуватися протягом тривалого періоду.

Постійний (стійкий) демпінг – реалізація товарів за цінами. нижчими за цінами, нижчими за внутрішні або видатки виробництва упродовж тривалого періоду. Цей вид демпінгу може досить серйозно вразити певну галузь, тому виробники цієї галузі активно вимагатимуть захисту від іноземної конкуренції.

Крім того, демпінгом вважається також така торговельна практика експортерів, для якої не характерна суттєва різниця відповідних внутрішніх та зовнішніх цін, але її наслідки аналогічні "класичному" демпінгу. Можна виділити декілька таких видів демпінгу, а саме:

• прихований демпінг - має місце тоді, коли імпортер реалізує товар дешевше, ніж придбав його в експортера, з яким він має тісні зв’язки, та дешевше порівняно з його ціною в країні-експортері. Іншими словами, в основі демпінгу лежить трансфертне ціноутворення;

• непрямий демпінг - коли товар імпортується через третю країну, в якій його ціна не вважається демпінговою;

• вторинний демпінг - коли йдеться про експорт товару, при виробництві якого використані компоненти, імпортовані за демпінговими цінами.

3. Антидемпінгові заходи

Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна має право вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит. Для законного введення антидемпінгових мит необхідна наявність двох критеріїв: продаж товару за рубіж за ціною нижчою, ніж у країні походження, і нанесення матеріальних збитків галузі вітчизняної промисловості. Після того, як факт демпінгу встановлено, торгові партнери країни, що здійснюють товарний демпінг, мають право застосовувати проти неї торгові обмеження. Ці обмеження звичайно приймають форму введення антидемпінгового мита або погрози його введення. Антидемпінгове мито (antidumping duty) являє собою тимчасовий збір, який вводиться країною, що імпортує, для компенсації втрат від товарного демпінгу. Звичайно це мито встановлюється в розмірі різниці між цінами товару на внутрішньому і світовому ринках.

Торгові обмеження, що протидіють демпінгу, особливо хижацькому, поза всяким сумнівом корисні, тому що вони захищають внутрішні виробників від несумлінної іноземної конкуренції. Внутрішні виробники, як правило, беззастережно підтримують протекціоністські міри, спрямовані проти демпінгу будь-якого виду. Що ж стосується споживачів, то їм у ряді випадків вигідний постійний і спорадичний демпінг, що дозволяє одержувати товари по низькій ціні.

Проте кінцевий ефект введення антидемпінгових мит дуже невизначений. Введення антидемпінгового мита звичайно підвищує рівень добробуту країни, що імпортує, але це підвищення відбувається за рахунок зниження добробуту країн світового співтовариства.

Проте, якщо країна, викрита в демпінгу, припинить постачання товарів на ринок, захищений антидемпінговими митами, то шкоду понесуть як країна, що імпортує, так і світове господарство.

Можливі й інші варіанти поводження країни, що здійснила товарний демпінг. Вона може, наприклад, перекласти виробництво експортної продукції на територію країни, що імпортує, використовуючи можливості, наявні в багатонаціональних корпорацій.

В Статті VI “Антидемпінгове та компенсаційне мито” ГАТТ зазначено, що сторони визначають, що демпінг, через “які товари однієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю меншого, ніж нормальна вартість товарів. Повинен осуджуватися, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, чи значно затримує створення вітчизняної промисловості”. [6.ст.14] Товар вважається об’єктом демпінгу тоді, коли він вводиться в торговельний обіг іншої країни за ціною нижчою, ніж його нормальна вартість. При чому, ціна товару, що ввозиться на митну територію країни, вважається нижчою за його нормальну вартість, якщо вона:

• нижче ціни, за якою зазвичай реалізуються подібні товари, призначені для споживання в країні-експортері;

• у разі відсутності такої ціни, якщо ціна імпортованого товару менша найвищої ціни, що зазвичай встановлюється на аналогічні товари, які експортуються до будь-якої третьої країни, або менша вартості виробництва даного продукту в країні походження з урахуванням загальноприйнятих витрат реалізації та прибутку. [10.с.22]

Порівнюючи ціни необхідно враховувати умови реалізації товарів в обох країнах, різницю в рівнях оподаткування та інші чинники, що впливають на ціну. Важливо зауважити, що зниження цін за рахунок підвищення ефективності виробництва не кваліфікується як демпінг, що свідчить про прагматично-поміркований підхід до проблеми демпінгу в міжнародній торгівельній системі.

Отже демпінг - являє собою таке явище, коли товари продаються на зарубіжний ринок за цінами нижчими, що превалюють на цьому ринку чи за цінами, що є нижче за їх собівартість (включаючи адміністративні та маркетингові витрати та прибуток).

Демпінг може здійснюватися компанією як за рахунок власних ресурсів, так і за рахунок експортних субсидій. У випадках доведення факту демпінгу, шкоди від нього та джерела компенсації збитків експортера, застосовуються антидемпінгові та компенсаційні мита, які вже стають джерелом компенсації збитків імпортера (Рис.2).

Рис. 2. Джерела компенсації демпінгу та антидемпінгові інструменти [19, с.324]

Звичайним заходом захисту від демпінгу є антидемпінгове мито, як додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що експортуються за цінами, нижчими за нормальні ціни світового ринку або внутрішні ціни країни, що імпортує товар, при самостійному демпінгу (за джерелами компенсування збитків). Воно може бути тимчасовим, що встановлюється на період проведення антидемпінгової процедури, і постійним, визначеним і встановленим у результаті антидемпінгового розслідування.

Так як метою такого мита є відшкодування демпінгового впливу, то розмір мита повинен бути еквівалентним різниці між демпінговою ціною та ціною національного ринку. Ця різниця називається коефіцієнтом демпінгу.

Країна, яка скаржиться на демпінг, є відповідальною за проведення розслідування, що виявляє факт існування демпінгу та матеріальну шкоду, яку наносить або загрожує нанести демпінг, необхідність застосування антидемпінгового мита та його розмір. Численні процедурні вимоги щодо проведення антидемпінгового розслідування та застосування антидемпінгового мита викладені в Угоді про застосування Статті VI ГАТТ 1994, яка серед фахівців відома під назвою Антидемпінговий кодекс, або Угода про антидемпінгові заходи.

Розглянемо послідовність і зміст етапів антидемпінгового розслідування згідно норм СОТ:

• Подання галуззю внутрішньої промисловості письмової заяви про порушення антидемпінгового розслідування.

• Дослідження заяви органом влади, що проводить розслідування. Перед початком розслідування орган влади, що проводить розслідування має повідомити країну-експортера товару, що є об’єктом розслідування, про отримання заяви про порушення антидемпінгового розслідування.

• Орган влади, що проводить розслідування відхиляє заяву, якщо вона не містить достатніх доказів існування факту демпінгу. В такому випадку розслідування не розпочинається. Якщо ж в заяві факт наявності демпінгу доведено, орган влади розпочинає антидемпінгове розслідування, про що має бути зроблене офіціальне повідомлення в пресі.

• Одразу ж після початку розслідування орган влади, що проводить розслідування надсилає всім відомим експортерам та органам влади країн-експортерів товару, що є об’єктом розслідування, повний текст заяви про порушення розслідування. Відповідно до запиту текст заяви повинен бути доступним і іншим заінтересованим сторонам розслідування. Орган влади, що проводить розслідування надсилає відомим експортерам, імпортерам, іншим сторонам антидемпінгового розслідування, яких вважає за необхідне залучити до участі в антидемпінговому розслідуванні, або компетентним органам країни експорту запитальники з метою отримання інформації та доказів, що використовуються для проведення антидемпінгового розслідування.

• Після завершення граничного строку подання відповідей на запитальник (30 днів) заінтересовані сторони можуть подавати свої коментарі. Неконфіденційні версії цих коментарів мають бути доступними для вивчення іншими заінтересованими сторонами. Заінтересовані сторони також мають право вимагати проведення консультацій з метою врегулювання проблемних питань розслідування.

• Проводиться аналіз усієї зібраної інформації. На її основі робиться попередній висновок про існування факту демпінгу.

• Орган влади, що проводить розслідування на підставі попереднього висновку про існування демпінгу та нанесення ним шкоди національній промисловості може ввести в дію попередні антидемпінгові заходи, про що в офіційній пресі має бути опубліковане повідомлення. В такому випадку заінтересованим сторонам розслідування повинні бути надані матеріали, виходячи з яких було прийнято рішення про введення в дію попередніх антидемпінгових заходів. Попередні антидемпінгові заходи можуть набувати форми попереднього мита або (і це краще) забезпечення у вигляді готівкового внеску або боргового зобов’язання, що дорівнює сумі попередньо обчисленого антидемпінгового мита, яка не більша ніж попередньо обчислена демпінгова різниця. Попередні заходи застосовуються не раніше ніж через 60 днів від дати порушення розслідування. Застосування попередніх заходів обмежується найкоротшим можливим періодом, не перевищуючи 4 місяців, або, за рішенням зацікавлених органів влади, на вимогу експортерів, які представляють значну частку торгівлі цим товаром — на період, що не перевищує 6 місяців.

• Зацікавлені сторони можуть надавати свої коментарі та мають право вимагати проведення консультацій з питань пов’язаних з введенням попередніх антидемпінгових заходів.

• Орган влади, що проводить розслідування аналізує всю наявну інформацію і робить остаточний висновок, щодо існування факту демпінгу.

• Інформування заінтересованих сторін розслідування щодо зробленого висновку. Заінтересованим сторонам дається можливість висловити свої коментарі стосовно зробленого висновку на протязі терміну часу, встановленого органом, що проводить розслідування.

• Аналіз органом влади, що проводить розслідування коментарів та пропозицій, надісланих зацікавленими сторонами.

• Затвердження та публікація рішення про впровадження остаточних антидемпінгових заходів, що запроваджуються на строк до п’яти років. Якщо в ході розслідування було з’ясовано, що продаж товару, що є об’єктом розслідування не здійснювався за демпінговими цінами або, що національній промисловості не було нанесено шкоди імпортом товару, що є об’єктом розслідування, тоді розслідування завершується без введення остаточних антидемпінгових заходів, про що має бути опубліковане офіційне повідомлення в пресі.

Згідно зі ст. 5 Угоди про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. для порушення процедури необхідна письмова заява, що повинна включати докази: демпінгу; шкоди в рамках ст. VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994р.; причинного зв’язку між демпінговим імпортом та очікуваною або фактичною шкодою. Просте твердження, не підкріплене відповідними доказами, не може вважатися достатнім для розгляду його як заяви. Крім того, заява повинна містити таку інформацію:

• про особу заявника та опис обсягу і вартості вітчизняного виробництва аналогічного товару заявником. Якщо заява робиться від імені вітчизняної галузі, в заяві повинна бути визначена галузь, від імені якої робиться заява, шляхом подання переліку всіх відомих вітчизняних виробників аналогічного товару (або об’єднань відомих вітчизняних виробників аналогічного товару) і, за можливості, опис обсягів та вартості вітчизняного виробництва алогічного товару, який припадає на таких виробників;

• повний опис товару, який нібито демпінгується, назва відповідної країни чи країн походження або експорту, особу кожного відомого експортера або іноземного виробника та перелік відомих осіб, що імпортують зазначений товар;

• інформацію щодо цін, по яких зазначений товар продається, коли він призначений для споживання на внутрішніх ринках . країн походження або експорту та інформацію про експортні ціни або, якщо це доречно, про ціни, за якими цей товар перепродається незалежному покупцеві на території імпортера;

• інформацію про динаміку обсягів товару, що нібито демпінгується, вплив цього імпорту на ціни аналогічного товару на внутрішньому ринку та вплив імпорту на галузь вітчизняного виробництва. [10.ст.22]

Угода з Антидемпінгової практики надає право експортуючим компаніям (торгівельним або бізнес асоціаціям, до яких вони належать) захищати їх інтереси. Ця ж Угода зобов’язує їх надавати повну інформацію щодо собівартості товару, а також щодо інших базових елементів анкети, яка надсилається уповноваженими органами. Дуже важливо для компаній співпрацювати з органами, що проводять розслідування, тобто вчасно і в достатньому обсязі надавати їм необхідну інформацію, яка надасть змогу встановити у випадку виявлення факту демпінгу фіксований коефіцієнт до сплати по кожному ринку окремо й в кожному конкретному випадку.

Угодою передбачено, що органи, які проводять розслідування повинні повідомити експортуючу країну про початок розслідування. Уповноважені органи влади країни-експортера мають право свідчити проти клопотання і захищати інтереси своїх експортерів. Враховуючи те, що фінансові витрати на участь в розслідуванні є досить високими, і в більшості випадків недоступними для малих і середніх підприємств, загальноприйнятою є практика, коли сам уряд країни відстоює права своїх експортерів.

Дуже важливою в антидемпінговому розслідуванні є процедура встановлення шкоди та вибір певних критеріїв, за якими вона оцінюється. Згідно Угоди про Антидемпінгову практику (Стаття 3) при виявленні шкоди, нанесеної національному виробництву, відповідні органи влади беруть до уваги такі чинники:

• фактичне або потенційне падіння рівня випуску товарів та їх продажу, зменшення ринкової долі, рівня прибутків, продуктивності, інвестиційних доходів та використання виробничих потужностей;

• вплив на рівень національної ціни;

• фактичний або потенційний вплив на грошові потоки, науково-технічні розробки, рівень зайнятості, заробітну плату, динаміку економічного розвитку, можливість залучення коштів та інвестицій. [8.с.22]

Кожен з цих чинників та масштаби його впливу є суттєвим показником для встановлення коефіцієнту демпінгу, а саме рівня його маржі (адже вона може бути дуже високою, а може бути і низькою). Але Угодою зазначено, що даний перелік економічних чинників не є вичерпним, а тому слід досліджувати інші переконливі критерії. Угодою також встановлено, що органи влади, які проводять розслідування мають довести, що саме демпінговий імпорт спричиняє шкоду національній галузі виробництва. Антидемпінгове мито не може бути застосовано, якщо головні чинники, що спричинили труднощі мають інше походження. Такими чинниками можуть бути:

• зміни показників попиту та норм пропозиції;

• обмежувальна торговельна практика та конкуренція між іноземними та національними виробниками;

• рівень технологічного розвитку та стан експорту;

• продуктивність національної галузі.

Важливо зазначити, що Угодою передбачено, що величина антидемпінгового мита та відшкодування повинна бути встановлена окремо для кожного експортера або виробника. Таким чином, величина стягнення, що виплачується, може варіюватися відповідно до частки субсидії в кінцевій ціні товару кожного виробника окремо. Однак, відповідні органи влади, що проводять розслідування, можуть визначити величину стягнення виходячи із певних статистичних показників (наприклад, виходячи із найбільшої питомої ваги експорту проблемної країни). Такий метод використовується, коли кількість експортерів та виробників настільки велика, що практично неможливо провести калькуляцію маржі демпінгового коефіцієнту по кожному з них індивідуально. Крім цього, визначаючи базисний елемент у розрахунку розміру стягнення, органи влади, що проводять антидемпінгові розслідування, зобов’язані консультуватися із зацікавленими в цьому розслідуванні експортерами та виробниками. Це робиться з метою врахування пропозицій і побажань зацікавлених сторін антидемпінгового розслідування відносно прийняття остаточного рішення щодо цього базису.

Надалі Угодою СОТ передбачено, що застосування антидемпінгових заходів (тобто антидемпінгового мита) має бути під постійним контролем. Перегляд та переоцінка ситуації проводиться уповноваженими органами за їх власним бажанням або за проханням хоча б однієї із зацікавлених сторін.

Якщо в результаті перегляду уповноважені органи доведуть, що для подальшого застосування антидемпінгових заходів немає жодних підстав, то їх буде скасовано. В доповнення вище зазначеного, слід зауважити, що Угодою передбачено, що антидемпінгові заходи автоматично діють п’ять років з моменту їх призначення і тривають до тих пір доки наступне розслідування не доведе, що їх скасування загрожує нанесенням шкоди від впливу демпінгу. Перегляди цього питання мають проводитися вчасно згідно встановленої дати і тривати не більше року.

Ще раз необхідно підкреслити, що застосування антидемпінгових заходів можливе тільки за двох умов:

• наявності факту демпінгу;

• доведенням того, що демпінг або спричинив матеріальну шкоду галузі країни-імпортера, або загрожує нанесенням шкоди, або впливає на існування національного виробництва та гальмує його подальший розвиток.

Для розуміння принципів дії антидемпінгового режиму, дуже важливо зазначити, що в світовій торговельній системі не існує жодних вимог для застосування антидемпінгових заходів. В багатьох країнах їх немає, а багато країн тільки нещодавно затвердили відповідні закони для захисту їх національних виробників проти демпінгового імпорту. Ці дії викликані скасуванням інших раніше загальнодоступних торгівельних бар’єрів.

Однак існує і інша точка економістів щодо антидемпінгових заходів. Так, деякі економічні дослідження показують, що правомірність антидемпінгової практики є дуже сумнівною, тому що це призводить до збільшення цін для кінцевих споживачів, а також для підприємств, які використовують товари, що підлягали демпінгу, як комплектуючі у випуску готової продукції (наприклад, для випуску певних речей із деревини та лісоматеріалів). Однак внаслідок глобалізації світової економіки, в майбутньому буде значно складніше протистояти ціновій дискримінації на національних ринках.

Аналіз динаміки загальної кількості антидемпінгових заходів, застосованих країнами-членами СОТ за 1995-2002 рр. показує, що починаючи з 1996 року кількість вжиття таких заходів стрімко збільшувалась і досягла свого максимуму за даний період в 2000 р. – 235 заходів. Зі зменшенням ділової активності та появою ознак кризового стану світової економіки кількість застосованих заходів зменшилась, хоча вже за 6 місяців 2002 р. був перекритий рівень 1996 року (Рис.3).

Рис. 3. Кількість антидемпінгових заходів застосованих країнами-членами СОТ з 01.01.1995 до 30.06.2002 [ 27.с.24]

Якщо ж проаналізувати розподіл антидемпінгових заходів по країнах, то за цей же період беззаперечними лідерами в ініціюванні антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів були США – 270 розслідувань, Індія – 264, ЄС – 219, Південна Африка – 157, Австралія – 142. А серед країн щодо товарів яких були порушені антидемпінгові розслідування слід виділити Китай – 278 розслідувань, республіку Корею – 145, США – 96, Японію – 82 та Індію – 77 розслідувань. При цьому важливо позначити, що ініціаторами розслідувань майже за 7 років існування СОТ виступили тільки 38 країн, а відповідачами – 94. Якщо за цей де період було розпочато 1871 антидемпінгове розслідування, то антидемпінгові заходи застосовуються тільки по відношенню 1161 випадки, тобто 38% розслідувань були припинені. А серед застосовуваних антидемпінгових заходів 54% становлять дві групи товарів – метали 36,8% та продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості.

Слід зауважити, що кількість скарг щодо імпорту, який підпадає під визначення демпінгового, зростає найбільше в країнах, що розвиваються та застосовують заходи лібералізації торгівлі.

В умовах підвищення конкуренції на світових товарних ринках знання складних правил застосування антидемпінгових заходів надає змогу виробничим підприємствам, які зазнали певної шкоди від демпінгового імпорту, відстоювати свої інтереси в антидемпінговому розслідуванні, а експортерам – уникати застосування країнами-імпортерами антидемпінгових заходів щодо їх продукції. [27 с.204]

Наприкінці, доцільно зауважити, що демпінгові процеси, що виникають між країнами світу є результатом розвитку як світового ринку в цілому так і торговельних відносин, які еволюціонують разом з інституціональною основою світової торговельної системи. Демпінгову практику не слід розглядати як тільки негативний процес порушення конкурентного середовища зарубіжного ринку, адже антидемпінгові заходи на нинішньому етапі розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин є найбільш поширеним інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, спрямованим на захист національного виробника від демпінгового імпорту. І саме недопущення недобросовісної комерційної діяльності та її припинення є однією з головних цілей СОТ.

4. Демпінг та економіка України

Антидемпінгові процедури стали важливим питанням у торговельних та політичних відносинах України з її основними партнерами, включаючи ЄС. У зв’язку з початком економічних реформ та ліквідацією монополії на зовнішню торгівлю в Україні, що привело до виходу на зовнішні ринки великої кількості незалежних економічних операторів, питання щодо застосування загальноприйнятих правил та інструментів міжнародної торгівлі стало особливо актуальним. [8. с.157-183]

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Воно набуло ще більшого значення з набуттям чинності 1 березня 1998 року Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та ЄС, яка є безпрецедентною у вітчизняній договірно-правовій практиці, оскільки торговельні положення УПС наближені до положень СОТ. Євросоюз нині є найбільшим торговим блоком світу, на який припадає п’ята частина світової торгівлі, а для України – другим за значенням торговельним партнером, на долю якого припадає близько 20% українського зовнішньоторговельного обороту (частка Росії – 35%, СНД – близько 40%). Середньозважена імпортна митна ставка ЄС, яка застосовується до промислових товарів, становить близько 4%. Та, беручи до уваги структуру українського експорту і застосування Генеральної системи преференції ЄС, реальна ставка мита на український експорт може бути меншою. ЄС не застосовує жодних кількісних обмежень до українських товарів, за виключенням обмежень у торгівлі деякими видами сталеливарної продукції і, до останнього часу, текстильними виробами. Крім існуючих взаємних вимог щодо сертифікації товарів в Україні та ЄС (так звані технічні бар’єри), єдино можливі проблеми в торгівлі, за висновками експертів, можуть спричинюватись недостатнім розумінням того, як працює інструмент антидемпінгової політики. Відповідно до правил СОТ він спрямований проти недобросовісної демпінгової торговельної практики. За період з 1 січня 2000 року по 30 червня 2008-го на ЄС припадали 8 із 48 (17%) ініційованих проти України антидемпінгових розслідувань і 9 із 43 (21%) запроваджених проти неї антидемпінгових заходів. Загалом на Україну припадає 3% ініційованих ЄС проти інших країн антидемпінгових розслідувань та 5% запроваджених ЄС антидемпінгових заходів, що за нашої частки в торгівлі ЄС у 0,4% є надзвичайно високим показником. На сучасному етапі лише шість видів українських товарів підлягають дії антидемпінгових заходів при імпорті в ЄС. На сьогодні в Україні створена та постійно вдосконалюється нормативно-правова база застосування інструментів торговельного захисту. Антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні захисні заходи спрямовані на захист національного товаровиробника від недобросовісної конкуренції з боку експортерів та масованого імпорту, антидемпінгового імпорту, субсидованого імпорту та застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну Як свідчить практика, застосування цих заходів є достатньо ефективним та позитивно впливає на економічне становище вітчизняних виробників. Визначено, що за досліджуваний період зроблено чимало реформ в даних сферах, проте недосконалими залишається ще безліч питань соціально-економічного та правового характеру. Першочерговими заходами України на шляху інтеграції до Європейського Союзу і вдосконалення антидемпінгових заходів визначено: - завершення технічного оформлення отримання Україною від ЄС статусу країни з ринковою економікою; - проведення переговорів щодо надання Україні преференцій у торгівлі з ЄС на основі Генеральної системи преференцій ЄС та укладення преференційних угод про торгівлю.товарами і послугами; - забезпечення виконання центральними органами виконавчої влади планів адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, європейських стандартів технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, захисту прав споживачів; - у рамках щорічних планів дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄС та Плану дій Україна-ЄС розробити спеціальний розділ стосовно створення належних інституційних та інфраструктурних передумов діяльності наших компаній на ринку ЄС; - внесення у план дій України та Євросоюзу положень про скасування з боку ЄС дискримінаційних інструментів торговельного режиму щодо України, а також про її участь в економічних і науково-технологічних програмах ЄС; - надання міністерствами і відомствами, які є розпорядниками бюджет них коштів, переваг національним компаніям при розміщенні держзамовлення на програмні продукти та інформаційно-телекомунікаційні послуги; - вивчення передумов створення зони вільної торгівлі з ЄС та необхідних передумов для початку переговорів із цього питання відразу після набуття, Україною членства в СОТ; - впровадження заходів із регулювання експорту капіталу з метою полегшення для українських компаній їхньої постійної комерційної присутності за кордоном; вжиття заходів, спрямованих на істотне збільшеная легальних інвестицій українських компаній у країни-члени ЄС з метою переважного спрямування їх на розвиток відповідних маркетингових і сервісних мереж та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників; - вивчення питання про можливість включення України в єдині європейські системи телекомунікацій, маючи на увазі ефективне використання українського потенціалу в галузі послуг із запуску ракетних носіїв; - проведення переговорів із Європейською асоціацією з акредитації стосовно взаємного визнання результатів оцінки відповідності продукції вимогам безпеки; - проведення парламентських слухань з питань дотримання Україною положень базових конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), яке є умовою для надання ЄС так званих соціальних преференцій в рамках чинної Генеральної системи преференцій; з цією ж метою — здійснення моніторингу отримання в Україні прав громадян у сфері соціально-трудових відносин, визначених ратифікованими конвенціями МОП; включення його результатів у щорічну доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; - розробка регіональних програм нарощування експортного потенціалу конкурентоспроможних продукції і послуг, надання особливої уваги прикордонному співробітництву та використанню переваг участі в діяльності єврорегіонів. [20. с.23-25]

Антидемпінгове регулювання в системі зовнішньоекономічних зв'язків України посідає одне з провідних місць. З одного боку, політика економічного протекціонізму є нині одним із зовнішньоекономічних пріоритетів нашої держави. Адже імпортні товари, використовуючи конкурентні переваги щодо ціни та якості, продовжують витісняти вітчизняного товаровиробника з внутрішнього ринку. З іншого боку, захищаючи національного товаровиробника в Україні, наша держава не може повністю закрити внутрішній ринок для його основних конкурентів, тому що вона залежить від критичного імпорту, а це вимагає підтримання показника експорту з України на високому рівні з метою компенсування негативного впливу від'ємного торговельного балансу. При цьому є досить важливим з застосуванням власних антидемпінгових санкцій проти імпорту іноземних товарів не зумовити суттєвої протекціоністської протидії з боку іноземних держав щодо українських товарів. Саме тому важливо віднайти міру й ступінь взаємності зовнішньоекономічної політики країн при здійсненні антидемпінгових і антисубсидиційних розслідувань та застосуванні спеціальних заходів.

Для національного товаровиробника важливим економічним наслідком від застосування ефективних антидемпінгових санкцій має стати покращання всіх факторів та економічних показників, які впливають на його економічне становище. Тому досить актуальною є проблема нового, більш наближеного до сучасних реалій, визначення системи факторів та показників, що впливають на становище національного товаровиробника та мають бути поліпшеними в результаті запровадження ефективних антидемпінгових санкцій. Зміна цих факторів і показників в результаті застосування антидемпінгових санкцій потребує всебічної економічної оцінки з метою визначення рівня ефективності та шляхів удосконалення певних антидемпінгових заходів.

Питанням антидемпінгового регулювання у світових торговельних відносинах присвячено чимало наукових праць і монографій, серед яких слід насамперед назвати праці С.Г. Осики, В.Т. Пятницького, Л.В. Сабельникова, П.І. Хвойника, Ю.В. Шишкова, О.І. Шниркова.

Серед зарубіжних авторів, що досліджують зазначену проблематику, слід відзначити А.С. Богданова, Д.Ганінга, Д.Гартена, І.Н.Герчікову, І.В.Гладкіх О.В. Данильцева, Р.Дейла, І.І.Дюмулена, І.Д. Іванова, П.Колієра, А.С.Кондакова, В.В.Коновалова, В.Г.Кур'єрова, М.М.Лівенцева, П.Ллойда, Е.Є.Обмінського, О.В.Онищука, І.М.Осадчої, К.Стігмана, Д.Франкліна, Б.Хокмена.

Проте в літературі майже не розглянуті такі важливі питання, як: антидемпінгове регулювання в межах міжнародних економічних організацій щодо країн із перехідними економіками, в тому числі й України; практика застосування механізму антидемпінгового регулювання в Україні; причини впровадження антидемпінгових санкцій проти українських товарів за кордоном; створення форм захисту українських товаровиробників. Тому об‘єктивно існує необхідність дослідження всіх вищезазначених питань, які загалом складають проблему антидемпінгового регулювання в системі зовнішньоекономічних зв'язків України.

Висновки

Таким чином, демпінг-поширена форма конкурентної боротьби на світовому ринку . Це міжнародна дискримінація в цінах, коли країна, яка експортує, продає свій товар на якому-небудь закордонному ринку дешевше, ніж на іншому (найчастіше вітчизняному).

За методами дискримінації світових цін демпінг поділяється на прямий, зворотний і валютний.

За мотивами і термінами застосування демпінг поділяється на спорадчий, хижацький та постійний.

За джерелами компенсації шкоди експортера- самостійний та субсидійний.

Демпінг може впливати як на національну так і на світову економіку.

Антидемпінговий інструмент є елементом торговельної політики, який випливає з правил СОТ і застосовується багатьма країнами для захисту національних виробників від нечесної іноземної конкуренції.

Торгові обмеження, що протидіють демпінгу, особливо хижацькому, поза всяким сумнівом корисні, тому що вони захищають внутрішні виробників від несумлінної іноземної конкуренції.

В умовах підвищення конкуренції на світових товарних ринках знання складних правил застосування антидемпінгових заходів надає змогу виробничим підприємствам, які зазнали певної шкоди від демпінгового імпорту, відстоювати свої інтереси в антидемпінговому розслідуванні, а експортерам – уникати застосування країнами-імпортерами антидемпінгових заходів щодо їх продукції.

Наприкінці, доцільно зауважити, що демпінгову практику не слід розглядати як тільки негативний процес порушення конкурентного середовища зарубіжного ринку, тому що демпінгові процеси, що виникають між країнами світу є результатом розвитку як світового ринку в цілому так і торговельних відносин, які еволюціонують разом з інституціональною основою світової торговельної системи.

Використана література

1.Закон України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” №330-XIV від 22 грудня 1998 року.

2. Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

3. Закон № 2097 - Закон України "Про єдиний митний тариф" від 05.02.1992 р. № 2097.

4. Закон України "Про митний тариф України" від 05.04.2001р. № 2371-ІІІ.

5. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV

6. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947р.

7.Угода про процедури ліцензування імпорту. – Там же. – С.237-244.

8.Рішення про заходи щодо можливих негативних наслідків програми реформ для найменш розвинутих країн та країн, що розвиваються, які є чистими імпортерами продуктів харчування. – Там же.

9.Рішення про приєднання до Угоди про державні закупівлі.

10. Домовленість про тлумачення Статті XVII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі.

11.Угода про сільське господарство.

12.Угода про текстиль та одяг.

13.Угода про технічні бар‘єри в торгівлі.

14.Угода про застосування Статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

15. Домовленість про тлумачення Статті XVII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі.

16.Антипина О.Диалектика стоимости в постиндустриальном обществе Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 1998. -№ 5.

17.Герчикова И.Н. Маркетинг и международное комерческое дело .- М.: Внешторгиздат, 1991.321с.

18.Киреев А. Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М.: Международные отношения, 1997, с. 77-280с.

19.Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Одеса: Астропринт, 1998, 199с.

20. Ковалевський І.С. Зовнішньоекономічна діяльність України. – Харків, 2000.325с.

21.Кредісова А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / - К.: ВІРА-Р, 2002. 441с.

22.Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. Пер. с англ.- М.: Прогресс. Универс, 1992, 324с.

23.Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка. Навчальний посібник.- К.: ВІПОЛ, 1996, 256с.

24.Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція. - К.: ВІПОЛ, 1996, 358с.

25.Осика С.Г., Оніщук О.В., Осика А.С., Пятницький В.Т., Штефанюк О.В. – Інституціональні та процедурні механізми системи ГАТТ/СОТ у регулюванні світової торгівлі. – К.: УАЗТ, 2000. – 288 с.

26.Осика С.Г., Пятницький В.Т., Оніщук О.В., Осика А.С., Штефанюк О.В. – Регулювання ринків товарів і послуг на засадах норм і принципів системи ГАТТ/СОТ. – К.: УАЗТ, 2000. – 336 с.

27.Осика С.Г., Пятницький В.Т., Осика А.С. – Генеральна угода з тарифів і торгівлі як основа універсального міжнародно-правового регулювання світової торгівлі. – К.: УАЗТ, 1999. – 204 с.

28.Сміт Адам "Дослідження про природу і причини багатства народів"

29.Рікардо Давид«Основи політичної економії та оподаткування».

30.Циганкова Т.М. Розвиток системи регулювання міжнародної торгівлі. – Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія /За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г.Лук’яненка. – К.: КНЕУ, 2001. 501с.

31.Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с.