Вступ
Розділ 1. Становлення та політичні погляди "Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина". Створення блоку Юлії Тимошенко
1.1 Політична стратегія "Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина"
1.2 Історія створення блоку Юлії Тимошенко
Розділ 2. Блок Юлії Тимошенко - розвиток та еволюція політичних орієнтирів
2.1 Політичні цілі та завдання БЮТ на початковому етапі розвитку
2.2 Політична діяльність та політичні орієнтири перед парламентськими виборами 2006 року
2.3 Політична діяльність БЮТ після парламентських виборів - весна - літо 2006 р.
2.4 БЮТ у опозиції до уряду В. Януковича - осінь 2006 - 2007 рр.
2.5 Політичні погляди та орієнтири БЮТ перед достроковими парламентськими виборами 2007 р. Та після них
2.6 Союзники і конкуренти блоку Юлії Тимошенко - минуле та сьогодення
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність дослідження. Розбудова України як незалежної держави, становлення її політичної системи, формування нових політичних об’єднань сприяють зацікавленості науковців багатьма суспільно-політичними явищами. Слід зазначити, що вміння оцінити сучасні події крізь призму світоглядних позицій окремих соціальних груп є ефективним способом формування об’єктивного погляду на історію. До таких груп належать і політичні партії. На сьогоднішній день Україна перебуває на переломному етапі становлення державності та побудови громадянського суспільства. У зв’язку з цим загострюється боротьба різних політичних груп за своє місце біля «керма влади», весь час не вщухають суперечки між представниками різних політичних сил. Тому актуальним є вивчення політичного життя України, його основних складових, становлення нових політичних партій. Особливо це стосується лівоцентристського руху, який зазнавав організаційних, структурних змін, намагався адаптуватися до вимог часу.
Кістяком Блоку Юлії Тимошенко було Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина» засноване на установчому з'їзді 9 липня 1999 року. На ІІ з'їзді, що відбувся 18 грудня того ж року, його главою обрана Ю.Тимошенко. «Батьківщина» називає себе всенародною, патріотичною, центристською партією нової суспільної ідеології, що органічно поєднує соціальну солідарність із захистом індивідуальних прав і воль людини.
Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) — лівоцентристський блок ліберальних партій. Лідер блоку — Юлія Тимошенко. Спочатку БЮТ був створений для участі у виборах у Верховну Раду в 2002 р., де одержав 7,26 % голосів (21 з 450 місць) і за результатами виборів сформував самостійну фракцію.
На даний час БЮТ – це потужна політична сила, з якою рахуються в парламенті і представники, якої є в кабінеті міністрів України. Тому набуває неабиякої актуальності дослідження еволюції політичних поглядів представників цього лівоцентристського руху починаючи від Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина», як партії, яка стала основою блоку, та закінчуючи політичним альянсом БЮТ, яким він є на сьогоднішній день.
Мета та завдання дослідження. Зважаючи на актуальність проблеми, недостатність її вивчення, автор ставить за мету на основі узагальнення існуючих даних в історії створення, становлення та розвитку БЮТу, дослідження еволюції політичних стратегій цієї політичної сили відповідно до різних періодів її перебування при владі або ж в опозиції.
Для досягнення цієї мети ставляться завдання:
висвітлити процес створення, розвитку Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», розглянути його структуру та політичні пріоритети;
проаналізувати процес та причини створення Блоку Юлії Тимошенко, охарактеризувати його членів;
простежити еволюцію політичних поглядів лідери БЮТу та його членів в залежності від перебування цієї політичної сили при владі чи в опозиції.
Об’єктом дослідження є Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина», як кістяк майбутнього політичного альянсу, та власне Блок Юлії Тимошенко, що був створений у 2002 р.
Предметом дослідження є становлення, розвиток та еволюція політичних поглядів членів Блоку Юлії Тимошенко від часів його створення і до тепер.
Теоретико-методологічна основа дослідження. При розв’язанні поставлених у роботі завдань, аналізі подій і явищ, автор керувався принципами об’єктивності, науковості, всебічності, історизму, із застосуванням наступних методів: логіко-теоретичного, системного аналізу, порівняльно-історичного, історико-генетичного, ретроспективного.
Наукова новизна дослідження полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала багатостороннього, всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що концепція вивчення поставленої проблеми може бути використана у подальшій науковій розробці політичної історії України, а партії матимуть необхідні уроки для своєї подальшої діяльності. Результати дослідження можуть слугувати теоретичним підґрунтям у процесі налагодження політичної взаємодії різних партій та рухів і засобом підвищення політичної культури суспільства.
Розділ 1. Становлення та політичні погляди «Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина». Створення Блоку Юлії Тимошенко
1.1 Політична стратегія «Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина»
Політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» заснована на установчому з’їзді 9 липня 1999 року. Зареєстрована Міністерством юстиції України 16 вересня 1999 року, свідоцтво №122. На ІІ з’їзді, який відбувся 18 грудня цього ж року Головою партії обрано Юлію Володимирівну Тимошенко.
«Батьківщина» – всенародна, патріотична, центристська партія нової суспільної ідеології, що органічно поєднує соціальну солідарність із захистом індивідуальних прав і свобод людини. Партія тих, хто виступає за побудову незалежної і суверенної держави, громадянського, економічно і духовно здорового суспільства, за справедливість та соціальний захист громадян [6].
За шість років, що пройшли з дня заснування партії, вона проявила себе як політична сила нового типу, що відчутно впливає на політичне та соціально-економічне життя країни. Час підтвердив, що її Програма та вибрана стратегія правильні, а ідеї близькі і зрозумілі людям. Це підтверджують підсумки парламентських виборів 2002 року. Незважаючи на те, що це був перший самостійний вихід на виборчі перегони, та відвертий опір тодішньої влади, «Батьківщині», яка стала цементуючою силою передвиборчого Блоку Юлії Тимошенко, вдалося досягти значного успіху і отримати підтримку майже 2 мільйонів громадян.
Партія динамічно розвивається. Створена розгалужена партійна структура у всіх областях, містах і районах України. Вона об’єднує 250 тисяч членів партії. Серед них близько 110 тисяч працюють у виробничій сфері, майже 50 тисяч – у гуманітарній, 30% складає молодь, майже половину – жінки. «Батьківщина» – це партія активних і свідомих громадян, які займаються конкретними справами, і є типовими представниками середнього класу. Ось чому одним із головних гасел партії є: «Добробут для всіх – через працю кожного».
Зміна політичної системи, демократизація влади, впровадження реального народовладдя є головними політичними орієнтирами, на вирішенні яких концентрує свої зусилля партія. В основу економічної модернізації України вона покладає стратегію випереджаючого інноваційно-інтелектуального розвитку. Людина, сім’я, добробут і якість життя – найвищі соціальні цінності, забезпечення яких ставить перед собою «Батьківщина», «Держава для людини, а не людина для держави» – ось її гасло.
Партія вважає, що вся політика повинна бути підпорядкована духовному розвитку особистості, вихованню громадян в дусі патріотизму, кращих морально-культурних надбань українського народу та всього людства. Відродження духовності та інтелект нації, переконана партія, повинні стати головним аргументом України в боротьбі за гідне місце у світі. Партія ставить перед собою завдання закласти основи правової держави і громадянського суспільства, вести жорстку боротьбу зі злочинністю і корупцією.
В сфері зовнішньої політики і оборони вона виступає за проведення дієвої політики міжнародної інтеграції в європейські і світові структури, рівноправного співробітництва як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Головна мета такої політики – захист суверенної державності, національних інтересів і успішний, конкурентоздатний розвиток країни [8].
Батьківщина протягом п’яти років була лідером опозиційних демократичних сил України і вела непримиренну боротьбу проти кримінально-олігархічного владного режиму. Вона разом з іншими опозиційними політичними силами ініціювала проведення в Україні масових акцій протесту, закликаючи народ до активної боротьби за свої права. Для досягнення цієї мети, завдяки наполегливим зусиллям керівництва партії по згуртуванню опозиційних політичних сил, 2 липня 2004 року Блок Юлії Тимошенко підписав угоду з Блоком «Наша Україна» у Верховній Раді України щодо формування коаліції «Сила народу». Угодою було проголошено про підтримку на виборах кандидата на пост Президента України В.А.Ющенка, затверджено програму спільних дій «Маніфест народної перемоги» та визначені принципи і основні положення плану організаційних і кадрових дій після перемоги на виборах. Партія взяла найактивнішу участь у помаранчевій революції і зробила свій вагомий внесок у її перемогу. Вона всебічно підтримує реалізацію програми Президента України і програми «Назустріч людям» Кабінету міністрів України, який у лютому 2005 року очолила Голова партії Ю.В.Тимошенко.
Програма і стратегія партії, її практична діяльність знайшли порозуміння в політичних колах країн розвиненої демократії. Батьківщина веде з ними постійний діалог, співпрацює з провідними партіями цих країн, які сприймають її як вагому політичну силу.
Партія переконана, що український народ, покладаючись на власні сили, здатен будувати Європу у себе вдома та має достатні передумови для поетапного переходу до справедливого суспільства загального добробуту. «Батьківщина» володіє потужним інтелектуальним та організаційним потенціалом, її очолює визнаний представник нового покоління українських політиків. Партія пройшла випробування на зрілість, бо спирається на широку підтримку народу. Вона має обґрунтовану програму дій та сповідує загальнолюдські цінності. Усе це перетворює її на велику об’єднавчу політичну силу, здатну очолити боротьбу народу за гідне життя, а головне – взяти на себе відповідальність за подальшу долю України [4].
1.2 Історія створення Блоку Юлії Тимошенко
«Блок Юлії Тимошенко» — український політичний альянс, створений у листопаді 2001-го р. на базі Форуму національного порятунку (ФНП) — громадського об'єднання, яке ставило перед собою мету «усунути від влади злочинний режим Кучми», що був створений 9 лютого 2001 року за ініціативою Ю. Тимошенко. До складу ФНП входили Батьківщина, Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, «Собор», Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія [8].
10 липня 2001 р. була прийнята декларація про створення виборчого блоку за назвою "Форум національного порятунку". У ній затверджувалося, що партії, які її схвалили, поєднуються для того, щоб перемогти на виборах у парламент, створити в ньому більшість, сформувати уряд і достроково відсторонити від влади президента.
Документ підписали лідери 6 партій: «Батьківщини» – Юлія Тимошенко, «Собору» - Анатолій Матвієнко, Української соціал-демократичної партії – Василь Онопенко, Української республіканської партії – Левко Лук'яненко, Української консервативної республіканської партії (УКРП) – Степан Хмара, Української християнсько-демократичної партії (УХДП) – Олесь Сергієнко, а також представник Патріотичної партії України. Тоді ж лідером блоку була обрана Ю.Тимошенко. Всі згадані партії наприкінці 2000 – початку 2001 р. брали активну участь в акціях, спрямованих на відставку президента Леоніда Кучми. Їхні представники становили більшість (9 з 16) у провідній опозиційній структурі – раді Форуму національного порятунку, тому «приватизація» Юлією Тимошенко напередодні виборів брэнду ФНП виглядала закономірною [8].
Блок ідентифікував себе як центристська сила, але реально його конфігурація права або, з натяжкою, правоцентристська. УРП, УКРП, «Собор» й УХДП відносяться до вкрай правих сил, а «Батьківщина», УСДП і Патріотична партія зазвичай кваліфікуються як центристи. Однак партія Ю.Тимошенко з кінця 2000 р. помітно зрушилася вправо, а УСДП, що в 1999 р. ледь не приєдналася до Руху Юрія Костенко, можна вважати центристською з великою часткою умовності.
7 листопада 2001 р. ФНП за рішенням лідерів партій, які у нього входили, був перейменований у блок Юліи Тимошенко (БЮТ). Лук'яненко, що наприкінці жовтня першим сказав про ймовірне перейменування, обґрунтував його так: «Після ряду соціологічних досліджень ми прийшли до висновку, що для виборців головне не програма блоку, а люди, які у нього входять. Багато хто знає, що таке ФНП, однак ім'я Юліи Тимошенко набагато відоміше в Україні». Дійсно, відповідно до опитувань центра Разумкова, у серпні 2001 р. майже половина респондентів утруднилася відповістити на запитання про їхнє відношення до Форуму національного порятунку. На аналогічні питання відносно провідних політиків і владних структур утруднення з відповіддю відчувало набагато менше число учасників дослідження.
Практичне формування передвиборного об'єднання виявилося набагато більш гладким, ніж в «Нашої України» і блоку «За єдину Україну». Символом цієї гладкості стало формальне розчинення одних учасників об'єднання в інших: УКРП влилася в «Батьківщину», а УХДП – в УРП.
Зовнішня безпроблемність формування блоку обумовлена, насамперед, різними ваговими категоріями його учасників. Фінансові можливості «Батьківщини» у багато разів перевищували можливості всіх її союзників разом узятих, які тому були приречені на роль молодших партнерів. Разом з тим учасники коаліції доповнюють провідну партію. Союз із ветеранами боротьби за незалежність України Лук'яненко й Хмарою, не замішаних у корупційних скандалах, покликаний поліпшити імідж Тимошенко в очах виборців, багато з яких довіряють обвинуваченням прокуратури на її адресу. Крім того, націоналістичні партії, які входять у блок, мають у своєму розпорядженні активістів, здатних працювати не за гроші, а за ідею. А лідер УСДП Онопенко відомий зв'язками з харизматичними церквами, які завдяки твердій організаційній структурі своїх громад здатні до передвиборної мобілізації одновірців [10].
БЮТ також задекларував, що його підтримують 506 громадських організацій, які провели спеціальний конгрес 19 жовтня 2001 р. у Києві. Однак реальний потенціал цієї підтримки на кілька порядків менше. Абсолютна більшість учасників конгресу в підтримку БЮТ – це організації наступного типу:
маргінальні угруповання;
групи, які складаються в основному із представників партій, що ввійшли в блок (наприклад, місцеві організації Конгресу української інтелігенції або «Просвіти», де переважають члени УРП й «Собору»);
внутріпартійні структури (насамперед жіночі й молодіжні організації самої «Батьківщини»), які некоректно відносити до громадських організацій.
Загальна цифра 506 досягнута винятково завдяки подвійній або потрійній бухгалтерії, застосовуваній блоком – наприклад, окремим учасником конгресу вважалася не загальнореспубліканська організація «Жінки Батьківщини», а кожна місцева структура цієї організації. Тому реальний суспільний потенціал БЮТ становлять лише Незалежна профспілка гірників (НПГ) і Всеукраїнський союз обманутих вкладників й акціонерів, що поєднує як власників радянських заощаджень, так і жертв трастових компаній (1993-1995 р.) [13].
Офіційно блок Тимошенко був оформлений 22 грудня 2001 р., коли після з'їздів партій-учасниць їхні лідери підписали угоду про його створення. В останній момент від об'єднання відійшла Патріотична партія. Але цю втрату не можна вважати істотною. Ступінь впливу цієї сили показують 0,12% голосів, отриманих її лідером Миколою Габером на президентських виборах 1999 р.
Невеликі були й інші втрати блоку в ході формування. Союз із украй правими викликав невдоволення окремих політиків «Батьківщини», однак до розколу в місцевих організаціях це не привело. Більшість незадоволених цими тенденціями розвитку партії покинули її ще на початку 2001 р., а в другій половині року самими помітними подіями в даному плані став вихід з «Батьківщини» глав Харківської обласної організації Володимира Алексєєва й Київської молодіжної організації Леоніда Юдіна. Останньому вдалося повести з партії й частину однодумців.
Разом з тим блоку не вдалося ані наростити число своїх учасників, ані перетворитися в широку опозиційну коаліцію. Не виправдалася надія на прихід представників Українського народного Руху (УНР) і партії «Реформи й порядок» (ПРП), незадоволених порядком формування блоку «Наша Україна» і помірністю позиції Віктора Ющенко. Неодноразові звернення Тимошенко до Ющенко із пропозицією створити загальне опозиційне об'єднання за участю соціалістів, імовірно, мали однією із цілей активізацію опозиційних елементів в УНР і ПРП. Іншою метою було створення інформаційного приводу для згадування імені лідера «Батьківщини» у ЗМІ. Важко повірити, що такий досвідчений політик, як Тимошенко, не передбачала реакції екс-прем'єра й могла сподіватися на його згоду. А відсутність реального прагнення Тимошенко до великої коаліції підтверджується й тим, що, на словах виступаючи за союз трьох блоків, вона зверталася тільки до Ющенко й не намагалася самостійно об'єднатися із соціалістами. Такий союз у БЮТ завжди називали неможливим через різну ідеологію. Однак насправді блок по багатьом позиціям ближче до СПУ, ніж до «Нашої України», і реальною причиною відсутності переговорів із соціалістами стали президентські амбіції Тимошенко й Мороза [3].
Розділ 2. Блок Юлії Тимошенко – розвиток та еволюція політичних орієнтирів
2.1 Політичні цілі та завдання БЮТ на початковому етапі розвитку
5 січня міжпартійний з'їзд прийняв програму блоку. Ні в програмі, ні у виступі на з'їзді Юлії Тимошенко нічого не говориться про відсторонення Леоніда Кучми від влади. У цих документах взагалі жодного разу не вжите слово «президент». Акцент у програмі зроблений на розвиток духовності. І хоча в програмі багато говориться про законодавче розширення прав опозиції, блок не задекларований як опозиційний. Подібний хід був оцінений багатьма політологами як бажання знайти взаєморозуміння із владою й послабити тиск адміністративного ресурсу. Можливим результатом такої поведінки лідера БЮТ і стало судове рішення про зняття з неї судового запобіжного заходу – підписки про невиїзд. Однак говорити про відмову від опозиційності не можна. Багато політиків блоку, особливо №3 у його передвиборному списку Григорій Омельченко, будують кампанію саме на критиці президента.
Зміна офіційних пріоритетів БЮТ, мабуть, відбулася не тільки через бажання поліпшити відносини із владою, але й через усвідомлення того, що причиною провалу опозиційних акцій початку 2001 р. стала байдужість до них населення. Цей фактор, що вплинув і на зміну назву блоку, привів «тимошенківцІв» до прагнення розширити електоральну базу. Опора на одних прихильників правої опозиції – недостатня для подолання 4%-го бар'єра. Разом з тим БЮТ, мабуть, припускала, що опозиційна частина електорату не відійде від блоку через коректування програми, оскільки в очах даних виборців неможливо похитнути імідж Тимошенко як ворога Кучми №1. З інших програмних установок блоку звертає на себе увагу близькість із лівими в неприйнятті нового Земельного кодексу й у негативному відношенні до приватизації стратегічних об'єктів. У зовнішньополітичному плані примітна відмова від курсу на євроінтеграцію, що раніше однозначно підтримувався націоналістичними партнерами «Батьківщини». БЮТ виступає за те, щоб Україна керувалася винятково національними інтересами, не зв'язуючи себе якимсь вектором. Однак критика Тимошенко україно-російських домовленостей останнього часу показує, що на практиці БЮТ розуміє національний інтерес, насамперед, як дистанціювання від Росії [5].
Головною реальною метою блоку, мабуть, було на той час створення гарних стартових позицій для свого лідера на виборах 2004 р., для чого необхідне повернення представників БЮТ у виконавчу владу або, принаймні, створення сприятливих умов для пов'язаних з Тимошенко фінансово-промислових структур, які були відтиснуті іншими олігархічними групами після відставки Павла Лазаренко.
2.2 Політична діяльність та політичні орієнтири перед Парламентськими виборами 2006 року
27 листопада 2005 р. відбувся передвиборний з'їзд БЮТ напередодні парламентських виборів (березень 2006). Глава передвиборного штабу — колишній керівник Служби безпеки України Олександр Турчинов — оголосив, що назва блоку залишається колишньою, але ввійти в нього готові тільки «Батьківщина» і Українська соціал-демократична партія.
Партія «Собор», очолювана Анатолієм Матвієнко, приєдналася до блоку Віктора Ющенко (Народний Союз «Наша Україна»).
Переговори БЮТ з партією «Реформи и порядок» (ПРП) Віктора Пинзеника ні до чого не привели, тим більше що Пинзеник був міністром фінансів в уряді Юрія Єханурова. Консенсус був досягнутий лише роком пізніше, уже після виборів — 20 жовтня 2006 р. ПРП увійшла до складу БЮТ.
На виборах блок поступився лише Партії регіонів, набравши 22,29 % (5 652 876) голосів, і одержавши 129 з 450 місць у парламенті [16].
2.3 Політична діяльність БЮТ після парламентських виборів – весна - літо 2006 р.
Перші три місяці, що пройшли після парламентських виборів, пішли на створення «помаранчевої» урядової коаліції. Швидкому досягненню домовленості заважали претензії Юлії Тимошенко на пост прем'єр-міністра й Олександра Мороза — на пост спікера Верховної ради. Нарешті 22 червня 2006 р. було офіційно оголошено про результати переговорів трьох політичних сил, які ввійшли в коаліцію, і розподілі між ними ключових постів. В «Помаранчеву» коаліцію ввійшли БЮТ, Народний Союз «Наша Україна» і СПУ.
Блок Юлії Тимошенко одержав пост прем'єр-міністра, повний контроль над економічним блоком уряду, а також пости керівників НАК «Нафтогаз України», Фонду державного майна й державного комітету з теле- і радіомовленню, податкової адміністрації, державного казначейства.
Між членами коаліції були розподілені й всі керівні пости у Верховній раді.
Однак Партія регіонів і Комуністична партія України, не одержали жодного керівного поста, і вдалися до блокування залу засідань Ради для того, щоб не допустити «пакетного» голосування по кандидатурах прем'єр-міністра й голови Верховної ради, що, на думку «помаранчевої коаліції», повинно було закріпити досягнуті міжпартійні домовленості.
Учасники «помаранчевої» коаліції через якийсь час, під тиском президента Віктора Ющенко, виявилися змушені піти на переговори з опозицією для досягнення якогось компромісу. Лише до 6 липня 2006 року було досягнуто компромісної згоди, однак у ході висування кандидатур на пост голови Верховної ради Олександр Мороз зненацька порушив домовленості, виставив свою кандидатуру й здобув перемогу. Фракції «Нашої України» і Блоку Юлії Тимошенко у виборах спікера брати участь відмовилися, обвинувативши Мороза в «зрадництві» і розвалі коаліції.
7 липня 2006 року була підписана угода про створення нової, «антикризової», коаліції парламентської більшості, у яку ввійшли Партія регіонів, Соціалістична партія України і Комуністична партія України. Олександр Мороз відкликав свій підпис під угодою про створення «помаранчевої» коаліції, що, таким чином, припинила своє існування, не протримавшись і двох тижнів. Першим же кроком нового блоку стало висування кандидатури Віктора Януковича на пост прем'єр-міністра. Юлія Тимошенко зажадала від президента Віктора Ющенко розпустити Верховну раду. Ющенко ж призвав до формування так званої широкої коаліції за участю «Нашої України» [14].
Весь липень Віктор Ющенко відмовляється вносити в парламент кандидатуру одного зі своїх головних політичних опонентів, Віктора Януковича, на пост прем'єр-міністра — крім того, Ющенко не влаштовує те, що його партія «Наша Україна» у такий спосіб не буде представлена в урядовій коаліції. Зрештою президент пропонує всім парламентським партіям підписати «Універсал національної єдності »— документ, яким були б закріплені принципи діяльності нового уряду. 3 серпня відбулося урочисте підписання Універсала національної єдності. Універсал підписали лідери всіх парламентських фракцій, крім Юлії Тимошенко.
У Верховній раді представники БЮТ очолили комітети:
з питань екологічної політики, природокористування й ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Валерій Кальченко),
з питань сім`ї, молодіжної політики, спорту й туризму (Микола Томенко),
з питань свободи слова й інформації (Андрій Шевченко),
з питань будівництва, містобудування й ЖКХ (Юрій Сербин),
з питань аграрної політики й земельних відносин (Михайло Гладий),
з питань культури й духовності (Володимир Яворівський).
спеціальну контрольну комісію з питань приватизації (Андрій Кожем`якін) [7].
2.4 БЮТ у опозиції до уряду В.Януковича – осінь 2006 – 2007 рр.
22 вересня 2006 р. депутати БЮТ і три члени фракції СПУ підписали угоду про створення у Верховній раді парламентської опозиції на чолі з Юлією Тимошенко. Микола Томенко, Олександр Турчинов (обоє — представники БЮТ) і Йосиф Вінський стали її заступниками.
20 жовтня до БЮТ приєдналася партія «Реформи і порядок» (ПРП).
Тим часом протягом серпня — вересня 2006 р. «Наша Україна» вела переговори про участь у широкій урядовій коаліції. Ці переговори, однак, не привели до угоди, і 4 жовтня лідер парламентської фракції «Наша Україна» Роман Бессмертний заявив, що НСНУ переходить в опозицію до діючого уряду Віктора Януковича й широкої урядової коаліції й відзиває своїх міністрів з уряду.
«Наша Україна» оголосила про намір вести консультації про можливості входження в міжфракційну парламентську опозицію, яку очолює Юлія Тимошенко. Для співробітництва з БЮТ лідер «Нашої України» запропонував створити конфедерацію «Європейська Україна». Юлія Тимошенко заявила, що не збирається ділитися з «Нашою Україною» статусом головної опозиційної сили, а тим більше підписувати які-небудь угоди.
У ході сесії Верховної ради фракція БЮТ призивала за скасування політичної (конституційної) реформи, угода про яку була підписана протиборчими сторонами під час «Помаранчевої революції», і повернення президентові Ющенко повноважень, передбачених Конституцією 1996 року. У ситуації, коли правляча коаліція мала у своєму розпорядженні достатню силу, щоб не допустити такого перегляду, Юлія Тимошенко стала пропонувати провести позачергові парламентські вибори, щоб вивести країну з «конституційної кризи», у яку, на її думку, завели Україну Секретаріат президента й Кабінет міністрів, що не бажають іти на компроміс [4].
Ще в грудні 2006 р. Юлія Тимошенко заявляла, що її блок ніколи не проголосує за закон «Про кабінет міністрів».
У травні 2007 року Депутат Верховної Ради України Л. В. Стасів у відповідь на питання журналіста про фракційну дисципліну БЮТ відзначила, що «якщо твоя особиста думка випадково не збіглася з думкою керівництва й ти дозволиш собі проголосувати по-іншому, то ризикуєш потрапити в категорію «зрадників і запроданців»... Навіщо в парламенті 450 депутатів, якщо питання вирішують кілька людей?».
12 січня 2007 р., однак, депутати «антикризової коаліції» і фракції БЮТ перебороли вето президента на закон «Про Кабінет міністрів» і прийняли в першому читанні закон «Про парламентську опозицію». Таке голосування стало можливим завдяки політичній угоді, поза якою залишилися лише депутати від «Нашої України». Прихильники Юлії Тимошенко в ніч із 11 на 12 січня домовилися з «антикризовою коаліцією» Віктора Януковича про подолання президентського вето й про те, що натомість правляча коаліція підтримає Закон про парламентську опозицію, який повинен був дати переваги БЮТ як головної опозиційної фракції – право очолювати бюджетний комітет, займати пости перших заступників глав всіх парламентських комітетів, створювати тіньовий уряд, а також впливати на формування персонального складу Рахункової палати, ради Національного банку й Вищої ради юстиції. Представники парламентської опозиції були б вправі брати участь у засіданнях кабміну.
У свою чергу, вступ у чинність закону «Про Кабінет міністрів» повинен був привести до того, що президент остаточно втратив би вплив на дії органів виконавчої влади, що означало б перехід України від парламентсько-президентської до парламентської форми державного управління.
Юлія Тимошенко так пояснила причини того, що БЮТ проголосував за подолання вето президента: «Фракція проголосувала так для того, щоб навести порядок і не ганьбити країну на увесь світ внутрішньополітичними скандалами».
У березні правляча «антикризова» коаліція почала активно розширюватися за рахунок депутатів опозиційних фракцій, у тому числі БЮТ. При продовженні цього процесу парламентська коаліція могла б одержати конституційну більшість, що дозволило б їй переборювати президентське вето й вносити зміни в Конституцію – а цього президент Ющенко не міг допустити [11].
2 квітня Віктор Ющенко підписав указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної ради» і призначив позачергові вибори народних депутатів на 27 травня. На стороні президента виступила об'єднана опозиція, у яку ввійшли три основні політичні сили — Блок Юлії Тимошенко, блок політичних партій «Наша Україна» і суспільний рух «Народна самооборона» Юрія Луценко. Це поклало початок затяжній політичній кризі і привело до дострокових парламентських виборів.
2.5 Політичні погляди та орієнтири БЮТ перед достроковими парламентськими виборами 2007 р. та після них
На вибори Блок Юлії Тимошенко виставив список з 449 кандидатів, який очолили Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов, Микола Томенко, Йосиф Вінський і Андрій Шевченко.
До складу блоку ввійшли:
Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина»;
Партія «Реформи і порядок»;
Українська соціал-демократична партія.
Ще 18 липня керівник виборчого штабу блоку «Наша Україна — Народна самооборона» Віктор Балога повідомив, що НУНС має намір підписати з БЮТ угоду про створення коаліції «демократичної більшості» у Верховній раді VI скликання, що ґрунтується на домовленостях про спільну роботу в опозиції, досягнутих фракціями «Наша Україна» і БЮТ у лютому 2007 року. Угода повинна була офіційно закріпити заборону на можливість створення парламентської більшості за участю Партії регіонів, КПУ і СПУ. У документі планувалося закріпити механізм розподілу посад у випадку перемоги на виборах – посади в уряді повинні бути розділені нарівно, при цьому блок, що одержав більше голосів, повинен був одержати пост прем'єр-міністра, а другий блок – пост голови Верховної ради [7].
23 серпня Юлія Тимошенко зустрілася із президентом України Віктором Ющенко, і вони домовилися про співробітництво БЮТ і НУНС на час виборчої кампанії й підтвердили, що планують створити коаліцію після виборів.
У результаті голосування, що пройшло 30 вересня 2007 року, БЮТ посів друге місце, одержавши 30,71 % голосів й 156 місць у парламенті, збільшивши в такий спосіб своє представництво на 27 депутатських місць. Число виборців, що проголосували за БЮТ, виросло майже на 1,5 млн чоловік.
2.6 Союзники і конкуренти Блоку Юлії Тимошенко – минуле та сьогодення
На початку становлення, Блок Тимошенко виражав готовність до співробітництва з усіма політичними силами, зацікавленими в протидії на виборах адмінресурсу. По політичних або особистих причинах таке співробітництво виключається із блоками «За єдину Україну» й «Народний Рух», з партіями СДПУ(о), «Жінки за майбутнє» й «Яблуко». Ці сили по класифікації БЮТ є або пропрезидентськими, або олігархічними. Компартію й блок Вітренко «тимошенківці» розцінювали як псевдооппозицію, однак співробітництво з ними можливе, що довело участь обох партій в ініційованій БЮТ угоді про чесні вибори. Найбільш плідна взаємодія можливо із соціалістами, тому що обидві сили працювали і працюють на різному електораті [9].
Відносини з «Нашою Україною» завжди були суперечливі. Тимошенко і Ющенко ніколи раніше не говорили один про одного негативно. Обидві сили виражали готовність співробітничати й під час передвиборної кампанії, і в майбутньому парламенті. Однак фактичний орган «Батьківщини» – щоденна газета «Вечірні вісті» – різко критикувала екс-прем'єра Юшенка за угодовство із президентом. Така подвійність закономірна. Розширити свій електорат БЮТ міг, насамперед, за рахунок виборців «Нашої України». Тому, незважаючи на збереження в Тимошенко зовні позитивного відношення до блоку Ющенко, реально кампанія блоку будувалася на критиці непослідовності «НУ» і спробі переконати виборців у тому, що тільки БЮТ здатний реалізувати задекларовані «ющенковцями» цілі. Що найяскравіше проявилось і проявляється сьогодні, під час перебування Ю. Тимошенко на посаді прем`єр-міністра.
Надзадачею блоку в кампанії є підйом його рейтингу хоча б до рейтингу особистої довіри Тимошенко. Але таке завдання практично нездійсненне, тому що рейтинги довіри або підтримки конкретних політиків некоректно порівнювати з рейтингами електоральних переваг. Довіряти й підтримувати можна декількох (наприклад, і Тимошенко, і Ющенко, і Мороза), але голосувати треба за когось одного. Різко підняти рейтинг блоку Тимошенко могли б тільки дуже незграбні дії української генеральної прокуратури відносно його лідера.
Завдання БЮТ ускладнювалися й тим, що на відміну від «Єдності» або «Демсоюза», він повинен не популяризувати ім'я свого лідера, а вирішувати іншу проблему – змінити негативне відношення, що вже сформувалося, до неї хоча б у частини електорату. Але цьому перешкоджали на початковому етапі створення Блоку утруднення в доступі до ЗМІ, насамперед до ТБ. Із цієї причини БЮТ складно було залучити на свою сторону нейтральних деполітизованих виборців.
Однак, незважаючи на всі перераховані вище негативні фактори, історія засвідчила, що БЮТ одна з найвпливовіших політичних сил, і все що ставили за мету лідери партій, які ввійшли в полятичний альянс Юлії Тимошенко здійснилося – велике представництво у парламенті, завдяки чому з думкою БЮТу рахуються інші політичні сили, лідер блоку на посаді прем`єр-міністра. Попереду тільки подолання президентського крісла у 2010 р [6].
Висновки
Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина» засноване на установчому з'їзді 9 липня 1999 року. На ІІ з'їзді, що відбувся 18 грудня того ж року, його главою обрана Ю.Тимошенко. «Батьківщина» називає себе всенародною, патріотичною, центристською партією нової суспільної ідеології, що органічно поєднує соціальну солідарність із захистом індивідуальних прав і воль людини.
Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) — лівоцентристський блок ліберальних партій. Лідер блоку — Юлія Тимошенко.
Спочатку БЮТ був створений для участі у виборах у Верховну Раду в 2002 р., де одержав 7,26 % голосів (21 з 450 місць) і за результатами виборів сформував самостійну фракцію.
Первісний склад блоку:
Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина»
Українська республіканська партія «Собор»
Українська соціал-демократична партія.
БЮТ став однією з основних політичних сил у ході «Помаранчевої революції» в 2004 р. Його представники входили до складу урядів Юлії Тимошенко (лютий – вересень 2005; грудень 2007р – і до тепер).
На парламентських виборах 2002 року Блок Юлії Тимошенко, створений на основі «Батьківщини» (тоді, крім її, у нього ще входили УСДП, Українська народна партія «Собор» й Українська республіканська партія «Собор»), незважаючи на яскраво виражену опозиційність свого лідера, смог пройти в парламент, набравши більше 7% голосів виборців.
На парламентських виборах 2002 року БЮТ отримує 7,26 % голосів виборців. В Верховній Раді 4-го скликання фракція БЮТ була представлена 20-ма депутатами.
У 2004 році Блок Юлії Тимошенко та блок Віктора Ющенка «Наша Україна» оголошують про створення коаліції «Сила народу» для підтримки кандидатури Ющенка на виборах Президента у жовтні 2004 року.
27 листопада 2005 відбувся передвиборний з'їзд БЮТ напередодні парламентських виборів (березень 2006). Голова передвиборного штабу Олександр Турчинов оголосив, що назва блоку залишається колишнім, але ввійти в нього готові тільки «Батьківщина» і Українська соціал-демократична партія.
7 грудня 2005 року на міжпартійному з'їзді Блоку Юлії Тимошенко в Києві Ю. Тимошенко презентує нову ідеологію Блоку — солідаризм.
На парламентських виборах 2006 року БЮТ отримує 22,27 % голосів (другий результат), отримавши в Верховній Раді 5-го скликання 132 мандати. Брав участь в переговорах по створенню «помаранчевої» коаліції з Блоком «Наша Україна» та СПУ, проте після рішення останніх про блокування з Партією регіонів та КПУ БЮТ переходить в опозицію.
Максимальну підтримку БЮТ одержав у Київській області (44,54 %), Значну підтримку блок мав також на Волині, Центральній та Північній Україні, а також у м. Києві. Мінімальна підтримка у Донецькій області - 2,47 %.
На позачергові вибори 2007 року Блок Юлії Тимошенко, який складався із Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» й Української соціал-демократичної партії (УСДП), пішов разом з Партією «Реформи й порядок» (у парламентських виборах-2006 ПРП виступала в складі «Нашої України»). Лідер блоку – Юлія Тимошенко (вона ж - голова «Батьківщини», що споконвічно була й залишається кістяком БЮТ).
Після участі Ю. Тимошенко в «Помаранчевій революції», коли вона підтримала опозиційного кандидата Віктора Ющенко, її особистий рейтинг помітно зріс, що відбилося й на популярності її політичної сили. На виборах 2006 БЮТ набрав більше 20% голосів виборців. Блок планував створити «помаранчеву» коаліцію з «Нашою Україною» і Соціалістичною партією, однак лідери цих сил не змогли погодити кандидатуру спікера Верховної Ради (нею, зокрема, бачив себе голова СПУ Олександр Мороз, однак були й інші думки). Партія регіонів – опонент «помаранчевої» команди – погодилася підтримати кандидатуру О.Мороза, і в обмін на це соціалісти ввійшли в так звану антикризову коаліцію з «регіоналами» і комуністами, що також пройшли в парламент. Після цього Ю.Тимошенко стала голосно заявляти про необхідність дострокових виборів, оскільки лідер СПУ «зрадив свого виборця» і приєднався до протилежного табору, однак це не порахували вагомим приводом для розпуску парламенту.
У списках БЮТ зразка 2006 року було багато колишніх народних депутатів, які в парламентах попередніх скликань входили до складу провладної більшості, підконтрольної Президентові Леоніду Кучмі і якій Блок Юлії Тимошенко раніше опонував. Незважаючи на запевнення керівництва блоку про те, що люди «очистилися від кучмизму», ряд депутатів-«бютовців» покинули свою фракцію й приєдналися до парламентської більшості. Масовий перехід опозиціонерів у коаліцію послужив причиною того, що у квітні 2007 року Президент В.Ющенко ініціював розпуск Верховної Ради V скликання й проведення дострокових виборів. Після цього на вулицях з'явилися біллборди БЮТ зі словами «Перевибори будуть. Справедливість перемогла!».
Блоку Тимошенко вдається сполучати ліберальні, демократичні гасла й досить «ліві» ідеї, що часто граничать із популізмом. Називаючи себе партією типових представників середнього класу, він опирається, проте, на бідні верстви населення, що підтверджувалося політикою Ю.Тимошенко й на посту Прем'єр-міністра, і в опозиції. Її кроки були спрямовані на адміністративне стримування цін на основні продукти й зниження комунальних тарифів. Одне з головних гасел політичної сили – «Добробут для всіх - через роботу кожного».
Своїми цілями БЮТ називає зміну політичної системи, демократизацію влади й «впровадження реального народовладдя». Ймовірно, з метою останнього в 2006 році блок запустив віртуальний проект «Ідеальна країна», що замислювався як скарбничка інноваційних ідей і навіть законопроектів від громадян України й одночасно як майбутній «кадровий резерв». Втім, ідея залишилася нереалізованою.
Ю. Тимошенко часто заявляє про демократичний спосіб прийняття рішень усередині блоку, однак нерідко в ЗМІ проходять повідомлення про те, що із внутріпартійною демократією в БЮТ не всі так здорово, як декларується. Багато з тих, хто вийшов зі складу блоку, називали його «білим братерством»: не тільки за те, що білий - один з «фірмових» кольорів БЮТ, але й за авторитарну систему керування.
Блок декларує захист національно-демократичних цінностей. У сфері зовнішньої політики й оборони виступає за інтеграцію в європейські й світові структури (зокрема, у Євросоюз, НАТО, ВТО). Що стосується економіки, то у своє перебування главою уряду Ю.Тимошенко виявила схильність скоріше до адміністративно-планового стилю керівництва.
Список використаної літератури
Компроміс і життя після нього. Інтервью Юлії Тимошенко // Дзеркало тижня. – №2 (730) – 24—30 січня 2009 р.
http://www.politolog.com.ua/tag/BYUT – БЮТ на парламентських виборах 2007 р.
http://file.liga.net/party/4.html – Блок Юлії Тимошенко, досьє.
http://www.tymoshenko.com.ua/ – Персональній сайт Юлії Тимошенко.
http://byut.com.ua/ua/ – офіційний сайт Блоку Юлії Тимошенко.
http://www.democracy.com.ua/ru/forum/19598/page3/ – Новини Блоку Юлії Тимошенко.
http://prp.co.ua/ – Політичні партії України.
http://narodna.pravda.com.ua/politics/4666cac5d5dee/ – Політичні стратегії на 2007 р. – Блок Юлії Тимошенко.
http://wikipedia.org/ – БЮТ в енциклопедії.
http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=115 Центр Разумкова. Динаміка виборчих рейтингів найпопулярніших політичних партій України.
http://focus.in.ua/party/20011.html – Блок Юлії Тимошенко. – Передвиборна програма.
http://www.ukraine.ru/catalog/bloki/timosha.html – Блок Юлии Тимошенко.
http://www.pravda.com.ua/news/2006/10/5/48573.htm – Юлія Тимошенко. Про популізм.
http://tymoshenko.freeservers.com/ – Тимошенко в українській політиці.
http://info.mobus.com/persons/details.jsp?id=3 – Біографія Ю.Тимошенко.
http://korrespondent.net/ukraine/politics/400093 – Президентские выборы пройдут без сюрпризов от Тимошенко.