В ступ
Варто помітити, що перетворення і реформи останніх років не обійшли і такий предмет, як теорія держави і права. Занадто очевидний розрив між традиційно сформованим змістом монографій, підручників і навчальних видань і тими державними і правовими реаліями, що характеризували стан і розвиток людського суспільства взагалі, українського суспільства зокрема.
На сьогоднішній день істотно збагатилося наукове знання про важливі сторони функціонування і розвитку держави і права. Нові процеси в державно-правовому житті суспільства вимагають перегляду багатьох звичних уявлень.
Як дані процеси відбилися на такому понятті як “функції держави” ? Я вважаю це питання дуже важливим і актуальним, тому що якщо до кінця не розібратися в “тім, що і як держава робить”, що вона повинна робити, нашій країні неможливо буде знайти шляхи виходу з кризи, що сформувалась нині. Тому серед запропонованих тем до написання курсової роботи я обираю саме цю.
Крім цього, мені здається, що докладне вивчення даної теми допоможе глибше розвинути уявлення про державу як про соціальний інститут, про те, як цей інститут живе, діє, змінюється, які основні тенденції його розвитку, як він виконує своє соціальне призначення.
I. Поняття, зміст і ознаки функції держави
Поняття “функція держави”
Функція – “funсtio” в перекладі з латини означає виконання , звершення . У широкому розумінні – це обов’зок , роль , що її виконує відповідний інститут чи процес стосовно до цілого , характеристика напрямку чи аспекту діяльності .
Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання ,здійснює різноманітні обов’зки . Таке виконання завдань та обов’язків характеризує сутність і соціальне призначення держави ,а також її зміст .
Призначення держави, що виявляється в її функціях, є об'єктивна необхідність виконання суспільно корисної, соціально обумовленої діяльності.
Теорія держави для опису, пояснення і прогнозування діяльної сторони держави використовує поняття функції держави - характеристики саме того, що і як держава "робить".
Функція, як і багато інших суспільнознавчих понять ,не є власне юридичним і політичним поняттям .Воно було запозичено з зовсім інших наук ,наприклад у фізиці ,математиці поняття функції виражає залежність однієї змінної величини від іншої ,тобто безпосередньо ту залежність ,коли при зміні однієї величини інша величина також змінюється певним чином.
Функція в теорії держави і права означає напрямок, предмет діяльності того або іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення. Саме в цьому контексті говориться про функції держави, уряду, міністерства, інших державних органів.Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів ,які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції ,у предметi ведення ,у правах і обов’язках ,закрiплених за ними .
Отже, функцiї держави – це основні напрямки її діяльності,в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави,проявляються її сутність і соціальне призначення в суспільстві. Функції держави обумовлені її задачами, залежать від її сутності і змінюються в міру її зміни, в міру переходу до сутності іншого порядку.
1.2 Зміст функцій
Поняття “функції” держави з'явилося і стало широко використовуватися на попередньому етапі розвитку вітчизняної теорії держави і права. Виділялися класова сутність держави, загальносоціальне і класове призначення держави, затверджувалося, що оскільки і напрямок, і сам предмет, і зміст діяльності держави і їхня система структурних утворень, змінюється в залежності від зміни класової сутності і форми держави, для визначення цієї залежності цілком доречним є поняття саме функції.
Далі це поняття особливо широко було використано для визначення діяльності соціалістичної держави її ролі як головного знаряддя побудови соціалізму, придушення експлуататорських класів, організації народного господарства, підтримки національно - визвольних рухів тощо. При цьому так звані нові (соціалістичні) функції держави тісно погоджувалися з новою (соціалістичною) сутністю самої держави - соціалістична власність, панівний робітничий клас, правляча комуністична партія і так далі.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної теорії держави і права теж зберігається функціональний підхід до діяльної сторони держави, але з уточненнями:
- розширюється і поглиблюється розуміння соціального призначення держави;
- відкидається проголошуваний раніше твердий зв'язок між змінами класових характеристик держави і, відповідно, його функцій.
Як показує історичний досвід, на функції держави впливають нові умови і проблеми сучасної життєдіяльності суспільства, існування цивілізації (екологія, ядерне озброєння, демографічні, сировинні й інші глобальні проблеми). Цінним виявилося насамперед саме поняття функції держави, її зміст і значення як однієї з важливих характеристик діяльної сторони держави.
Функціональний підхід дозволяє більш глибоко вивчати тривалий історичний процес виникнення, розвитку, зміни, руйнування, появи держав різних типів, видів, форм у різних народів, тобто процес формування й еволюції державності.
1.3. Ознаки функцій
Спробуємо виділити ознаки функцій, тобто ті стійкі характеристики, що дозволяють віднести різні сторони діяльності держави саме до функції.
До цих ознак відносяться:
через функції реалізуються основні завдання держави по обслуговуванню суспільства і його членів у всіх сферах соціальних відносин.
у функціях безпосередньо відображається і конкретизується соціальна сутність держави,зокрема в них чітко проявляється відповідь на питання про те чиї інтереси виражає і забезпечує держава : окремих класів,соцiальних груп чи всього суспiльства.
у функціях держав різних історичних типів проявляються закономірності і особливості розвитку соціально- економічних і політичних умов суспільного життя.
функції держави необхідно розглядати в якості напрямків і сторін її діяльності .
Із вищенаведеного випливає ,що функції держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними ,полiтичними ,соціальними та іншими умовами її існування.Тому її функцiї мають об’эктивний характер обумовлений потребами життя суспiльства.
Сукупність цих ознак дозволяє стверджувати, що дійсно мова йде про функціональну характеристику держави, про наявність у тої або іншої держави відповідних функцій.
Функціональна характеристика дозволяє вивчати не тільки державу конкретного типу, виду, форми того або іншого народу в той або інший конкретно-історичний період, але і державність цього народу. Розглядаючи розвиток, зміну функцій можна бачити і те, як розвивалася, змінювалася у певному зв'язку і сама державна організація суспільства в тривалому історичному процесі.
1.4 Еволюція функцій
Поява тих або інших нових функцій на різних етапах розвитку державності конкретних суспільств не має строго визначеного, причинно-наслідкового характеру, не жорстко детерміновано новою сутністю і формою держави. Разом з тим така більш-менш причинна залежність усе-таки характеризує функції держави, що являють собою найважливіші напрямки діяльності держави у визначальних областях її існування - в економічній, політичній, соціальній та інших. Основні функції найбільше "чутливі" до істотних змін держави.
Інші ж функції підпадають під могутній вплив стабільних етнокультурних шарів життя суспільства, національних та територіальних особливостей, традицій тощо. Тому новий тип держави, що з'явився в розвитку конкретного державно організованого суспільства, може в явній або прихованій формі зберігати й іноді розвивати деякі старі функції.
Таким чином, у державності того або іншого суспільства зберігається спадковість функцій, але діє і механізм поновлення функцій. Наприклад, на появлення нових функцій впливають самоорганізаційні, суб'єктивні і навіть випадкові (синергетичні) процеси, а не тільки той або інший ступінь залежності функцій від зміни сутності і форми держави.
Функції не є чимось раз і назавжди, навічно даним, фундаментальним, застиглим і незмінним. У залежності від конкретно-історичних умов елементи цих загальних функцій можуть здобувати самостійне значення, стаючи в силу особливої значимості самостійними функціями. Це можуть бути функції організації суспільних робіт (наприклад, будівництво іригаційних споруджень в азіатських країнах), забезпечення прав і свобод громадян (сучасні країни, що розвиваються, у яких здійснюється перехід до правової держави), охорони природи (у країнах, де серйозно порушена екологічна рівновага) і інші.
Залежно від змісту функції держави поділяють на: загальносоціальні, класові ,національні.
Загальносоціальні функції характеризують у більшій мірі діяльну сторону держави.
До таких функцій відносяться:
забезпечення національної безпеки;
ліквідація наслідків стихійних лих і екологічних катастроф;
реалізація соціальних програм підтримки охорони здоров'я;
соціального забезпечення непрацездатних;
захист прав і свобод громадян.
Невиконання або неякісне виконання саме цих функцій держави приводило і приводить до ослаблення держави, а часом і до її розпаду, руйнуванню і навіть зникненню.
Найбільш мінливими, жорстко прив'язаними до сутності і форми держави є класові функції держави.
Класові функції - це ті напрямки діяльності держави, що у найбільш повній, яскравій мірі виражають класові інтереси, волю того класу, тієї соціальної сили, групи, що панують у даному суспільстві, захоплюють і здійснюють державну владу. Таким чином, тут мова йде про широке розуміння класів як певних соціальних, організованих структур суспільства.
До класових функцій відноситься:
придушення панівним класом за допомогою держави (головним чином використовуючи каральні органи держави - армію, поліцію) своїх класових супротивників. Причому придушення на первісних етапах розвитку державності здійснюється позаекономічним примусом: привласнюються результати чужої праці, чуже майно, класові супротивники усуваються від участі в політичному, духовному житті суспільства, використовується судове й в основному позасудове переслідування, здійснюється їхнє переселення в регіони з досить тяжкими умовами життя, а іноді і взагалі класові супротивники усуваються фізично.
Але класові функції можуть здійснюватися й економічним шляхом: за допомогою системи податків, зборів, мита, тарифів, участю держави в грошовій системі, наприклад шляхом емісій, інфляцій, за допомогою трудового законодавства, що установлює тверду систему штрафів, обмежень у заробітній платі, тривалість робочого дня, трудову повинність тощо.
Можна відзначити, що саме певні класові функції проголошувалися на попередньому етапі вітчизняної теорії держави, найбільш значимими, основними, такими, що виражають сутність держави . При цьому цілком ігнорувалася та обставина, що, здійснюючи класові функції, держава одночасно формує особливий шар, "номенклатуру", правлячу еліту, що за допомогою династичного механізму привласнює суспільні і державні посади, соціальні, побутові, медичні привілеї, і, прикриваючи демагогічною завісою служіння класові, певній соціальній групі або навіть суспільству, народові, фактично за допомогою держави забезпечує лише свої власні номенклатурні, бюрократичні, елітарні інтереси.
Поряд із класовим змістом функцій держави, велике значення в життєдіяльності державно організованого суспільства завжди мав і національний зміст функцій.
Це теж є дуже важливою характеристикою держави. Цей зміст пов'язаний із саме тією специфічною діяльністю держави, що спрямована на збереження і розвиток національної культури, мови, самобутності, традицій, самого існування і відтворення етносу, що, власне, і виступає в державній формі як діючий суб'єкт всесвітньої історії.
Національний зміст функцій держави близький до загальносоціального, але не зливається з ним. Досить часто державна діяльність повинна забезпечувати саме національні інтереси етносу, що формує державу, стосовно геополітичних інтересів, захисту співвітчизників, що опинилися в силу тих або інших історичних, політичних процесів на території інших держав, розвитку національної самосвідомості, релігійного відродження тощо. Сюди ж також входить і задача гармонізації інтересів етносу та етнічних меншостей на самій території держави, якщо населення має багатонаціональний характер.
Національна характеристика функцій держави охоплює не тільки їхній зміст, спрямованість, але і те, як цей зміст реалізується, тобто в яких формах, за допомогою яких способів ці функції здійснюються: у демократичній або авторитарній, політичній або насильницькій формах.
Аналіз національного змісту функцій держави демонструє і соціальну цінність держави, ефективність існування етносу в державно організованій формі. Цей аналіз показує, чому розпад, руйнування, а тим більше зникнення держави являє собою не що інше як національну катастрофу. Стає зрозумілим, чому право націй на самовизначення у своєму фінальному змісті формулюється як право на утворення власної держави, чому цю ж кінцеву мету мають більшість національно - визвольних рухів, чому, часом не зважаючи на майнові жертви, людські життя, так люто борються за формування власної державності ті або інші соціальні і національні сили.
Тут також можна відзначити, що деякі функції держави мають змішаний зміст: загальносоціальний, класовий, національний. Наприклад, загальносоціальний характер може бути властивий ідеологічній функції держави, коли вона виражається в захисті державою пануючої релігії, що є цементуючою суспільство силою. Це особливо характерно для теократичних держав. Як відомо, у таких державах справа часом доходить навіть до фізичного знищення невірних, незгодних. І тоді уже функція захисту релігії перестає бути загальносоціальною, перетворюється в вузькогрупову.
На додаток до всього сказаного відзначимо, що в теперішній час більш важливим стає виділення глобальних функцій держави, що характеризують діяльність сучасної держави в екологічній, демографічній, сировинній, космічній сферах, в області створення і використання ядерних, інформаційних технологій, в області захисту прав і свобод людини та в інших сучасних глобальних державних сферах діяльності, що стосуються всієї цивілізації.
Після докладно розглянутого змісту функцій держави зупинимося на класифікаціях функцій по різних ознаках, а також на різних точках зору фахівців на класифікування функцій держави.
1.5. Класифікація функцій
У пізнанні державно-правових явищ і процесів у теорії держави і права застосовують класифікацію функцій тому, що без цього упорядкувати і зіставити все різноманіття державно-правових явищ і процесів попросту неможливо.
Ефективно використовується класифікації і при вивченні безпосередньо функцій самої держави.
З метою розуміння та вивчення функцій держави їх класифікують за різними критеріями .
1.За часом здійснення функції поділяються на:
- постійні (напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку);
-тимчасові ( напрямки діяльності держави ,що здійснюються лише на певних етапах її розвитку ,наприклад : захист від агресії , ліквідація стихійного лиха , ведення війни ) .
2.Залежно від територіальної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на:
- внутрішні (такі, що представляють її діяльність всередині країни, що визначають її роль у житті даного суспільства);
- зовнішні (діяльність за її межами, у якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами).
Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поводження з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави.
3.По сферах громадського життя функції держави можуть бути розділені на:
економічні ( напрями діяльності держави по перебудові її економіки ) .
політичні ( ( забезпечення народовладдя ) забезпечення умов для формування і здійснення державної влади на засадах демократії ) .
гуманітарні ( забезпечення належних умов життя для кожної людини ) .
4. За соціальним значенням діяльності держави їх поділяють на :
* основні ( напрямки діяльності держави зі здійснення стратегічних завдань і цілей , що стоять перед нею у конкретний історичний період ) .
* неосновні ( напрямки діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя ) .
Можна сказати, що кожна функція держави, як правило, є об'єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, зрозуміло, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, на яких варто зосередити увагу в першу чергу. І от ці напрямки стають тоді для держави основними.
До числа критеріїв також можна віднести принцип поділу влади і спробувати класифікувати функції держави на основі цього принципу. Тут відповідно функції підрозділяються на:
- законодавчі (правотворчі);
- управлінські;
- правоохоронні (у тому числі судові);
- інформаційні.
Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображає процес реалізації державної влади. У Конституції України поділ влади закріплений у якості одного з основних принципів конституційного ладу країни. Таким чином, зазначена класифікація функцій держави отримує конституційне обґрунтування. Цю класифікацію можна назвати чисто формальною, прив'язаною до сукупності галузей державної влади - законодавчої (представницької), виконавчої, судової, проте її досить часто використовують в наукових і практичних цілях. Тут варто звернути особливу увагу на інформаційну функцію, що характеризує діяльність четвертої влади - засобів масової інформації. Ця функція має свій власний зміст, способи і структуру, своє забезпечення. Специфіка цієї функції виражається в особливих способах її впливу на суспільство - цілеспрямована інформованість населення, а часом і маніпулювання суспільною свідомістю (прикладом тому можуть служити вибори: перемога кандидата, що тримає у своїх руках засоби масової інформації, практично вирішена), інші способи передачі інформації створюють необхідні умови для існування і функціонування інших галузей влади, усієї держави.
Класифікація функцій держави, що спирається на поділ влади, далеко не у всіх вчених-юристів викликає визнання. Справа полягає в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, навіть і не функції держави, а функції здійснення державної влади або галузей влади: правотворчість, керування, судова діяльність і так далі. Відбувається, за їх глибокою думкою, змішування функцій держави і державної влади.
II. Внутрішні функції .
Внутрішні функції – це такі напрямки діяльності держави , в яких конкретизується внутрішня політика відносно економічних , ідеологічних екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства . До внутрішніх функцій відносять функції : політичну ,економічну, соціальну, екологічну , функцію оподаткування правоохоронну .
Політична функція ( забезпечення народовладдя ).
Політична функція – це напрямок діяльності держави ( органів держави ) зі створення умов для формування й функціонування державної влади на засадах демократії .
Безумовно, усі функції держави носять політичний характер, однак у політичній області діє ціла система політичних інститутів, установ державних органів, через які здійснюється функції народовладдя. Це насамперед представницькі органи, обирані народом і уповноважені від імені народу здійснювати державну владу в країні, органи місцевого самоврядування, а також здійснення народом своєї влади безпосередньо, через референдум .
Володіючи верховенством у системі державної організації, представницькі органи зосереджують у своїх руках державне керівництво суспільством, виконують функцію публічної влади, захисту конституційного ладу. Зміст даної функції складають:
1) реалізація волевиявлення народу у формі законодавства (правотворчості).
2). забезпечення державного суверенітету[1] , визначення правового положення конкретних територій і керування ними.
3). офіційне представництво суспільства, тобто будучи носієм політичної влади, держава являє собою юридичну особу, суб'єкт права. Разом з тим здійснення функції забезпечення народовладдя припускає наявність правових відносин між державою і суспільством, залежність держави від суспільства, відповідальність перед ним.
4). захист конституційного ладу, що реалізується як спеціальними органами (Конституційним судом), так і безпосередньо народом, шляхом здійснення права на опір, будь-якій спробі насильницької зміни або усунення існуючого конституційного ладу.
2.2. Економічна функція .
Економічна функція – напрямок діяльності держави на перехід від планової до ринкової економіки і подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку і конкуренції .
Ця функція держави сильно змінилася в ході історичного існування держави від повного невтручання в економіку (концепція “держави - нічного сторожа”) до повного контролю всієї господарської діяльності і регулювання всіх питань економічного життя (тоталітарні держави соціалістичного типу).
У сучасних умовах, коли збільшилися й ускладнилися господарські зв'язки, демократична держава не залишається стороннім спостерігачем. Вона активно розробляє і проводить економічну політику, що будується на принципах вільного ринку і вільного підприємництва.
Держава впливає на економіку через податкову політику, кредитно-фінансову і валютно-грошову системи.
В умовах розвинутих ринкових відносин, свободи підприємницької діяльності, різноманіття і рівності усіх форм власності, вільної конкуренції економіка розвивається на основі саморегулювання. Втручання держави має визначені межі. Воно зводиться, як правило, до:
а). вироблення економічної політики;
б). керування підприємствами й організаціями, що складають державну власність. Їх коло повинне бути обмежене найважливішими галузями, що мають загальнодержавне значення, наприклад ядерною енергетикою, діяльністю в космосі, транспортом, зв'язком і т.д.
в). установлення правових основ ринку і цінової політики, зокрема, стимулювання державними коштами підприємництва і вільного труда, забезпечення рівноправності усіх форм власності, правовий захист власника, вживання заходів для припинення монополізму і недобросовісної конкуренції, охорона прав споживачів та ін.
г). регулювання зовнішньоекономічних відносин держави
У періоди економічних криз, стану депресії, на перехідних етапах втручання держави в економіку збільшується. Це характерно, наприклад для сучасного етапу розвитку України. Як показує досвід, економічні реформи, що у даний момент реалізуються в нашій країні, не можуть бути результативними без адекватного впливу держави на розвиток економічних процесів. Звідси - великий масив законодавчих актів у цій області та економічні заходи, які проводяться державою, наприклад, приватизація житлового фонду, державної і муніципальної власності, земельна реформа і т.д.
2.3. Соціальна функція .
Соціальна функція різноманітна по змісту і масштабна по обсягу діяльності. Головне її призначення - забезпечити суспільний добробут, створити рівні можливості для всіх громадян у його досягненні.
Багато держав характеризують себе соціальними. Це означає, що вони вважають своєю важливою задачею турботу про всіх тих громадян, хто в силу яких-небудь причин не в змозі забезпечити для себе нормальне існування, гідне людини. Держава проводить заходи спрямовані на захист від безробіття, піклується про дітей і непрацездатних людей.
Так у Конституції України зокрема сказано: “ Громадяни мають право на соціальний захист ,що включає право на забезпечення їх у разі повної ,часткової або тимчасової втрати працездатносиі ,втрати годувальника ,безробіття з незалежних від них обставин ,а також у старості та в інших випадках ,передбачених законом . Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств , установ і організацій ,а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних , комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
.В Україні фінансуються державні програми охорони і зміцнення здоров'я населення, приймаються заходи для розвитку державної, муніципальної, приватної систем охорони здоров'я, заохочується діяльність, що сприяє зміцненню здоров'я людини, розвиткові фізичної культури і спорту, екологічному і санітарно-епідеміологічному добробуту .
Заохочуються добровільне соціальне страхування, створення додаткових форм соціального забезпечення і добродійність. Соціальне страхування – це встановлена державою система матеріального забезпечення громадян у старості ,в разі тимчасової непрацездатності , інвалідності , втрати годувальника та в інших випадках . Основні види соціального страхування:
Страхування на випадок безробіття
Медичне страхування
Страхування від нещасних випадків на виробництві
Пенсійне страхування
Державним центром з питань управління державним страхуванням є Фонд соціального страхування України .Соціальне забезпечення – це державна система матеріального забезпечення і соціального обслуговування сімей ,в яких є діти , громадян у старості , в разі хвороби , часткової або тимчасової втрати працездатності чи роботи , у разі втрати годувальника .
Таким чином, держава вживає різних заходів для підвищення життєвого рівня громадян.
У реалізації соціальної функції важливе місце належить проведенню державної політики в області освіти, науки, культури, здоров'я громадян. У зазначених сферах соціальна функція здійснюється у формі державної підтримки (фінансової, матеріальної, програмної та ін. ) освітніх, виховних та наукових установ, а також установ культури. Що стосується керування й організації їхньої роботи, то вони автономні, вільні у своїй діяльності, і втручання держави тут неприпустимо.
Суспільство в цілому і держава зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, що відповідає прийнятому стандарту. Без освіти в даний час немислима активна участь громадян у суспільному житті, у виробництві, у всіх сферах державної діяльності, у зв'язку з чим у багатьох державах освіта є обов'язковою.
Держава заохочує і розвиває мистецтво, забезпечує для громадян волю творчої діяльності. Не може бути сильної, процвітаючої держави без поваги і збереження історичних традицій і культурної спадщини. Виховання громадян у дусі патріотизму, поваги до історичного минулого - невід ємна складова частина виховного процесу.
Велике значення має правове виховання. Кожен громадянин України зобов'язаний знати закони своєї держави і строго дотримуватися них.
2.4. Екологічна функція .
Безпосередньо примикає до соціальної екологічна функція, що обумовлена соціальним обов'язком держави забезпечувати екологічне благополуччя громадян, їхню екологічну безпеку.
Охорона природи, навколишнього середовища є конституційним обов язком держави й усіх громадян України . У ст 16. Конституції України зазначено ,що “Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України , подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу ,збереження генофонду Українського народу є обов язком держави “. А ст. 66 зобов’ язує не заподіювати шкоду природі , культурній спадщині ,відшкодовувати завдані ним збитки .
Людина в результаті своєї господарської діяльності порушує природні зв'язки, руйнує навколишнє середовище, чим мимоволі створює для себе несприятливі (навіть згубні) умови існування .Охорона природи - справа всього суспільства, але тільки держава, що володіє необхідними коштами і можливостями мобілізації зусиль всіх організацій і громадян, може реально забезпечити захист навколишнього середовища.
На сьогоднішній день, проблеми охорони і раціонального використання природних багатств набули великого економічного, соціального і політичного значення. Вони стосуються інтересів усіх народів і держав.
Чим раціональніше використовуватимуться багатства, тим більших успіхів досягнуть промисловість і сільське господарство. Охорона природи ставиться в число найбільш гострих соціальних проблем і являє собою одну з найважливіших загальнодержавних задач.
Діяльність з охорони природи, в рамках своєї компетенції здійснюють усі ланки механізму держави і його органів.
Багато норм, що регулюють природоохоронну діяльність, містяться в основах земельного законодавства, основах законодавства про надра, а також у земельних і водних кодексах.
В основі здійснення функції лежать наступні принципи:
1). Природні багатства підлягають охороні з боку держави незалежно від того, чи введені вони в господарський оборот, чи ні.
2). Використання природних багатств повинно бути раціональним, відповідати розвитку держави.
3). Неухильне дотримання природоохоронного законодавства і відповідальність за його порушення.
Проведення цих принципів забезпечує цілеспрямованість природоохоронних функцій на рішення задач, що стоять перед державою в області охорони і раціонального використання природних ресурсів.
2.5. Оподатковування .
Дана функція обумовлена тим, що бюджет держави, як і бюджет його структурних і регіональних одиниць складається цілком з різного роду податків, зборів, мита і інших обов'язкових платежів. Стаття 2 Закону України “ Про систему оподаткування “ трактує податок і збір до бюджетів та до державних цільових фондів як обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду .
Принципи побудови системи оподаткування :
Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – запровадження пільг щодо оподаткування прибутку ( доходу ) , спрямованого на розвиток виробництва .
Обов 'язковість – впровадження норм щодо сплати податків ,визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період , та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства .
Рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів – на більші доходи .
Рівність недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання при визначенні обов’язків щодо сплати податку .
Стабільність – забезпечення незмінності податків та їх ставок ,а також податкових пільг впродовж року .
Економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованих витрат бюджету з його доходами .
Забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян,які отримують високі та надвисокі доходи .
Рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів ,виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат .
Компетенція – встановлення і скасування податків і зборів ,а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування винятково Верховною Радою України , Верховною Радою АРК , сільськими , селищними і міськими радами .
Єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки законів з обов’язковим визначення платника податків і зборів , податкового періоду , ставок податків і зборів , строків та порядку
сплати податку , підстав для надання податкових пільг .
В Україні існують два види податків і зборів:
Загальнодержавні ;
Місцеві ;
Загальнодержавні податки і збори : податок на додану вартість , акцизний збір , податок на прибуток підприємства , державне мито, плата за землю , податок на промисел , збір за спеціальне використання природних ресурсів , збір на обов’язкове державне пенсійне страхування , рентні платежі та інші .
Місцеві податки і збори : податки – податок з реклами , комунальний податок; збори – готельний збір , збір з припаркування автотранспорту , ринковий збір , курортний збір , збір за видачу ордера на квартиру та інші.
Прийнято законодавчі акти, де регламентуються права, обов'язки і відповідальність платників податків і податкових органів, порядок встановлення і скасування податків та інших платежів, об'єкти оподатковування, пільги по оподатковуванню, види податків і контроль за стягненням податків на території України. Створено централізовану незалежну Державну податкову службу, яка підлегла Президенту й Уряду України, що контролює правильність вирахування податків, повноту і своєчасність їхньої сплати.
2.6. Захист прав і свобод громадян . ( правоохоронна).
Перехід України від тоталітаризму до демократичної правової держави звів у ряд пріоритетних функцію захисту прав і свобод громадян, забезпечення законності і правопорядку.
Ця функція державної діяльності проявляється в забезпеченні державою суспільного і правового порядку, захисті та охороні прав і інтересів громадян і організацій, захисті конституційного ладу і держави від протиправних зазіхань. Забезпечення внутрішнього миру та згоди в суспільстві, врегулювання суспільних відносин, зняття соціальних протиріч, неминучих у суспільстві, що складається з різних класів, груп, шарів, - це нагальна потреба, одна з тих причин, що викликали виникнення держави.
Ця функція також спрямована на охорону життя, здоров'я, честі і гідності громадян, а також на охорону державного і суспільного майна, на охорону приватної власності.
Під суспільним порядком розуміється система суспільних відносин, регульованих нормами правового і не правового характеру (нормами моралі, моральності, звичаями, традиціями і т.п.)
Суспільний порядок у більш вузькому, спеціальному розумінні являє собою систему суспільних відносин, що складаються головним чином у громадських місцях і по своєму забезпечують свободу і недоторканість особи, суспільний спокій, нормальні умови для праці і відпочинку громадян, функціонування і діяльності органів, підприємств, установ, організацій.
Суспільний порядок охороняється державними органами, громадськими організаціями і громадянами. Особлива роль у забезпеченні суспільного порядку належить органам внутрішніх справ, міліції , СБУ.
За усі види правопорушень, що посягають на суспільний порядок встановлені різні види покарань. Міри покарань повинні бути розмірні провині порушника.
Охорона прав і свобод громадян гарантується Конституцією України та інших нормативно-правових актів.
Таким чином, будь-яке зазіхання на приватну власність громадян, їхнє майно, а також і на державне майно спричиняє адміністративні і карні покарання.
III. Зовнішні функції .
Зовнішні функції – це основні напрямки діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами , світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому . До них відносяться такі функції як : інтеграція у світову економіку , підтримка іноземних інвестицій,функція оборони , функція підтримки світового порядку , функція співробітництва з іншими державами в рішенні глобальних проблем .
3.1. Інтеграція у світову економіку .
Розглядаючи зовнішні функції держави, слід зазначити, що інтеграція України у світове співтовариство істотно змінила її зовнішню політику і спонукала до визнання ряду гуманістичних і загальнодемократичних норм і принципів у міждержавних відносинах. І якщо раніше позиція нашої держави виходила з того, що дотримання прав людини - внутрішня її справа і не підпадає під дію міжнародного права, то на сучасному етапі Україна співпрацює з іншими країнами з питань захисту прав людини, а також в рішенні глобальних проблем світового значення. При цьому проголошується, що загальновизнані норми міжнародного права складають частину українського права; встановлено пріоритет міжнародного договору перед внутрішньодержавним законом.
Здійснення функції інтеграції у світову економіку стало можливим з ослабленням напруженості між державами і переходом України до ринкових відносин. Ця функція ґрунтується на визнанні економічної взаємозалежності держав у сучасному світі.
Проблема економічної інтеграції відіграє важливу роль у збереженні світового порядку і встановленні стабільних відносин між державами. Тому прагнення України до інтеграції у світову економіку привело до створення в нашій країні нового механізму зовнішньоекономічної діяльності. Держава відмовилася від надмірно централізованого керування в зазначеній сфері і від пріоритету зовнішньополітичних інтересів перед економічними, що перешкоджало розвиткові нормальних торгово-економічних відносин з іншими державами. В даний час право на ведення зовнішньоекономічної діяльності належить усім підприємствам і організаціям незалежно від форми власності. Кожне з них вільно визначає свого контрагента в будь-якій державі.
Однак відсутність у нашій країні сформованої ринкової економіки в універсальному розумінні (ринок капіталу, ринок робочої сили і ринок товарів) ускладнює інтеграцію України у світову економіку. Буде потрібен певний час і великі зусилля, головним чином економічного характеру, щоб зняти бар'єри на шляху до інтеграції.
3.2. Підтримка іноземних інвестицій .
Функція зовнішньоекономічного партнерства і державної підтримки іноземних інвестицій тісно пов'язана з функцією інтеграції у світову економіку і власне кажучи є її конкретизацією.
Несумісність економічних систем різних типів суспільства, а також обмеження торгівлі з нашою країною, встановлювані в минулому західним світом по політичних розуміннях, не дозволяли налагодити стосунки партнерства. Перехід до партнерства в зовнішньоекономічних відносинах поставив перед Україною нові проблеми державно-правового характеру. Найбільш важливі з них: захист права власності та іноземних інвестицій в Україні. В області захисту права власності видані такі важливі закони як Закон “Про власність”, патентне законодавство, Закон “про підприємства і підприємницьку діяльність” та ін.
Визначаючи умови і порядок діяльності на території України підприємств з іноземними інвестиціями, законодавець надає, як правило, їм ті ж права і покладає ті ж обов'язки, що і на вітчизняних підприємців, а в ряді випадків передбачає пільги для підприємств, що діють у пріоритетних галузях економіки або в так званих вільних економічних зонах. Наприклад, для іноземних інвесторів у цих зонах діє спрощений порядок реєстрації, пільговий податковий і митний режими, знижені ставки плати за користування землею й іншими природними ресурсами, дозволено безвізовий в'їзд і виїзд іноземних громадян.
В даний час широке розповсюдження мають спільні підприємства з іноземними капіталовкладеннями, що стали основною формою залучення в країну іноземних інвестицій.
Варто помітити, що створення даних спільних підприємств, охоплює, на жаль, не всі галузі сфери виробництва товарів і послуг. В основному, дані підприємства створюються для витягу максимально більшого прибутку за мінімальний термін. Іноземні інвестиції не охоплюють або дуже слабо охоплюють такі галузі, як, наприклад, важка промисловість та ін.
3.3. Функція оборони .
Дана функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету і територіальної цілісності держави. Основну роль у цьому відіграють Збройні Сили України.
Відповідно до Конституції України “ Захист суверенітету і територіальної цілісності України , забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави , справою всього Українського народу . Оборона України , захист її суверенітету ,територіальної цілісності і недоторканосиі покладаються на Збройні Сили України “. “ Захист Вітчизни , незалежності та територіальної цілісності України , шанування її державних символів , - наголошено у ст 65 Конституції України ,- є обов’язком громадян України .Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону “. Відповідно до цього закону: усі чоловіки - громадяни України, незалежно від походження, соціального і майнового положення, місця проживання, зобов'язані проходити дійсну військову службу в лавах Збройних Сил України. На дійсну військову службу призиваються громадяни чоловічої статі, яким до дня призову виповнюється 18 років.
Загальний військовий обов’язок – це конституційний обов’язок громадян України захищати свою Вітчизну , її незалежність, територіальну цілісність ,опановувати військову справу , нести військову службу в Збройних Силих України . Цей обов’язок включає :
підготовку громадян до військової служби ;
їх приписку до призовних дільниць ;
призов на військову службу ;
проходження служби за призовом ;
виконання військового обов’язку особами, які перебувають у запасі ;
дотримання правил військового обліку .
Відповідно до конституції України “Президент України є Верховним головнокомандуючим збройними силами України. У випадку агресії проти Української держави або безпосередньої погрози агресії Президент України вводить на території держави або в її окремих місцевостях воєнний стан...”
За військовий злочин - злочину проти встановленого порядку несення військової служби, військовослужбовці, а також військовозобов'язані під час проходження ними навчальних або перевірочних зборів, несуть відповідальність (карну).
Практичне виконання функції оборони так само покладено на особливі державні збройні організації. Вони призначені для забезпечення суверенітету, захисту території, кордонів і населення від зовнішніх зазіхань і забезпеченні суспільного порядку і безпеки громадян. Особливі збройні організації наділяються компетенцією у відповідності з конституцією. Характер задач виконуваних збройними державними організаціями обумовлює особливості їхнього формування, діяльності, керування і забезпечення. До особливих збройних державних організацій відносяться:
1. Служби зовнішньої розвідки. Вони здійснюють збір інформації на випадок ведення воєнних дій.
2. Служба безпеки. Вона призначена для захисту державної безпеки і конституційного ладу від зовнішніх зазіхань.
3. Міліція є основою і гарантом суспільного порядку. Поліція покликана служити всьому суспільству, забезпечувати порядок, спокій і безпеку громадян.
3.4. Функція підтримки світового порядку .
Функція підтримки світового порядку означає діяльність по збереженню світу, запобіганню війни, роззброюванню, ліквідації ядерної зброї. Процес оздоровлення міжнародної обстановки, зміцнення довіри між державами уможливили досягти реального роззброювання і домовленості про обмеження ядерних іспитів та ін. Забезпеченню світового правопорядку сприяє співробітництво нашої держави з іншими державами в таких сферах, як боротьба з організованою злочинністю, зокрема з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом.
Жодна держава не в змозі поодинці справитися з цією проблемою. Очевидна необхідність спільних дій держав по боротьбі з міжнародною злочинністю.
Конкретними діями держав у цій області є створення міжнародних організацій по боротьбі зі злочинами.
Однієї з таких організацій є ІНТЕРПОЛ. Держава планує свою діяльність по попередженню і припиненню цих злочинів, проводить спільні заходи, обмінюється інформацією. Це дозволяє більш ефективно боротися з міжнародною злочинністю.
Функція підтримки світового порядку охоплює і таку сферу, як участь світового співтовариства в урегулюванні міжнаціональних конфліктів. Це обумовлено тим, що такого роду конфлікти супроводжуються порушенням прав людини, особливо у відношенні національних меншостей, що вимагає міжнародного втручання. Події в Югославії і Боснії - яскраві приклади участі світового співтовариства як посередників у врегулюванні міжетнічних конфліктів.
3.5. Функція співробітництва з іншими державами в рішенні глобальних проблем
В основі цієї функції закладені інтереси кожної держави. У Конституціях ряду країн підкреслюються ідеї дружби і співробітництва з усіма країнами.
В сучасних умовах розвиток держав визначається процесом інтеграції господарського, політичного і культурного життя. Цей процес поглиблюється в програмі удосконалювання співробітництва.
Функція співробітництва і взаємодопомоги виражає інтереси всіх держав. На цій основі створюються різні організації, діяльність яких спрямована на поліпшення економічного, політичного і культурного життя суспільства (ООН, НАТО, Варшавський договір, СЕВ і т.д.)
Як уже було сказано вище, кожна держава зв'язана з іншими державами різними відносинами: політичними, економічними і культурними. Ці відносини необхідно встановлювати, розвивати і регулювати.
1).Політичні відносини: Держава зобов'язана захищати своїх громадян, громадян інших держав, що знаходяться на території, і робити їм заступництво. Для підтримки міжнародних політичних відносин держави забезпечуються представниками в особі дипломатів, послів, консулів і ін.
2).Економічні відносини: Держава, будучи членом світового співтовариства, входить в систему світового господарства. Економічний розвиток, природні ресурси визначають місце держави на світовому ринку. Жодна держава не може існувати без економічних зв'язків з іншими державами. Зовнішня торгівля, кредити і позики, інвестиції, спільні проекти - це найбільш розповсюджені складові зовнішньоекономічної діяльності держави.
3). Культурні відносини: Культура кожного народу, держави є надбанням усього людства. Вона не може розвиватися усталено, тому що пов'язана зі світовою культурою. Держава підтримує і розвиває культурні зв'язки, що служить взаємному духовному росту і збагаченню. Конкретними видами діяльності держави в цьому напрямку є: міжнародні виставки, фестивалі, олімпіади, міжнародний туризм і багато чого іншого.
4). Участь в охороні навколишнього середовища: У даний час гостро постало питання про охорону навколишнього середовища. Дане питання постійно знаходиться в центрі уваги усього світу. Охорона навколишнього середовища стає складовою частиною програми завершення будівництва матеріально - технічної бази в державі.
У ряді держав це виявляється в особливій мірі, у зв'язку зі складними кліматичними умовами.
Великі вчені ряду держав стурбовані екологічним станом природи в різних куточках світу. З державного бюджету усе більше і більше виділяється коштів на підтримку екології в належному стані , також надають різну допомогу і громадські організації. У ряді держав уряд вживає різних заходів до порушення нормативних актів по охороні природи. Чільне місце займає переконання, а також штрафи і карні покарання.
IV. Правові форми і методи виконання функцій .
Функції держави здійснюються у визначених формах і визначених методах.
4.1 Форми здійснення функцій держави .
Форми здійснення функцій держави – це спеціальні сторони її діяльності , за допомогою яких реалізуться державні функції .
За правовими наслідками названі форми поділяються на правові і неправові ( організаційні ) .
Правові форми – це такі види здійснення функцій держави , які тягнуть за собою правові наслідки .
Види правових форм здійснення функцій держави :
Правотворча ;
Виконавчо - розпорядча ;
Правоохоронна ;
Правозастосовна ;
Правотворча – відображається у діяльності держави з підготовки і прийняття нормативно – правових актів та інших джерел права .
Виконавчо – розпорядча - характеризується діяльністю держави та її органів з оперативного застосування , виконання , використання та додаржання правових норм у процесі організації здійснення державних функцій .
Правоохоронна – виявляється в організації охорони правових норм від правопорушень , у контролі й нагляді за здійсненням законності , дисципліни та правопорядку .
Правозастосовна – застосування правових норм і винесення обов’язкових для виконання індивідуально – правових рішень .
Неправові форми (організаційні ) – це специфічні види фактичної діяльності , які не тягнуть за собою правових наслідків .
Види неправових форм :
Організаційно – регламентуюча ;
Організаційно – економічна ;
Організаційно – контролююча ;
Організаційно – виховна ;
Організаційно – регламентуюча – добір , розстановка , виховання та визначення ефективності діяльності кадрів у сфері здійснення державних функцій .
Організаційно – економічна – організація матеріально – технічного забезпечення , здійснення державних функцій .
Організаційно – контролююча – організація недержавного контролю у сфері здійснення державних функцій .
Організаційно – виховна - організація виховання , пропаганди , агітації , інформації та іншого забезпечення виховного впливу на населення .
Форми здійснення функцій характеризують зв'язок держави з правом як одним з основних засобів володарювання. Через право держава проводить у життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні задачі.
4.2 Методи здійснення функцій держави .
Методи здійснення державних функцій – це засоби , способи та прийоми ,за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави з реалізації її функцій .
Види методів здійснення функцій держави :
Правотворчої ;
Виконавчо – розпорядчої ;
Правоохоронної ;
Організаційної діяльності держави із здійснення функцій .
Методи :
Правотворчої діяльності держави – це засоби , прийоми і способи підготовки ,прийняття і оприлюднення законів та інших нормативно – правових актів , що забезпечують здійснення державних функцій .
Виконавчо –розпорядчої – це засоби прийоми і способи з дійснення виконавчо – розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави .
Правоохоронної – засоби , прийоми і способи правоохоронної діяльності відповідних державних органів .
Організаційної – засоби , прийоми і способи здійснення організаційного виду діяльності із забезпечення реалізації державних функцій . До них відносять : програмування , прогнозування , дослідження , здійснення оперативного аналізу та інш .
Діяльність держави широка і різноманітна. Для того щоб охопити, охарактеризувати її в цілому, потрібен високий рівень наукової абстракції і відповідні цьому рівню поняття. Вони дозволяють побачити, що з моменту виникнення і до теперішніх днів задачі держави не залишаються не зміненими. Одні здійснюються до кінця, на зміну їм приходять інші, більш складні.
У майбутньому будуть виникати і нові функції, а разом з ними і певні труднощі, які необхідно буде вирішувати.
Таким чином, з розглянутих нами функцій, ми бачимо, що держава є не тільки апаратом придушення, представником інтересів пануючого класу, але й організацією що виражає інтереси всього суспільства.
Висновок
Таким чином, на основі всього перерахованого вище можна зробити висновок: Функції держави багатопланові, їх формування відбувається в процесі становлення і розвитку держави. У різні історичні періоди пріоритетного значення набувають ті або інші задачі, цілі держави, а отже, і різні її функції. На одних етапах центр ваги переноситься в сферу економіки, тому в діяльності держави пріоритетне місце займає економічна функція, в інші - в область політики, звідси - підвищена увага до реалізації функції державної влади і т.д. Зникають одні функції, виникають інші. Тому, класифікація функцій, що приведена в даній курсовій роботі не є кінцевою для української держави.
Звичайно, така тема як “функції держави” буде актуальною і через кілька десятків і навіть сотень років, поки існує такий інститут як держава. По даній темі існує безліч питань, частина з яких, сподіваюсь, розкрито в даній роботі. Це такі як: більш докладне пророблення кожної з приведених у класифікації функцій, аналіз різних теорій класифікації функцій держави, обробка й аналіз матеріалів останніх років стосовно даної теми та деякі інші. Я думаю, що дана тема ще не “вичерпала” себе, і ще буде піддана всебічному аналізові в різних рефератах і наукових працях.
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.- К. : Преса України , 1997. - 80c.
2. Венгеров А.Б. Теорія держави і права , М. : “ Новий юрист “, 1998.
3. Загальна теорія держави і права / під ред. В.В. Лазарєва.М. 1996.
4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : Підручник / Харків : Консум 2001 - 656 с.
5. Колодій А.М. , Опришко І.В. , Демський С.Е. Правознавство : Навчальний посібник - 3-є видання , - К.: Юрінком Інтер , 2001.- 640 с.
6. Олійник А. Ю. Теорія держави і права . Навчальний посібник / К. Юрінком Інтер , 2001. – 176с.
7. Савчук П.С. , Самойленко Ю.П. Основи правознавства
Посібник для абітурієнтів .- К.: А.С.К., 2002. – 208с.