Карл Маркс (1818—1883) — німецький соціальний мислитель, який розробляв широке коло проблем політичної економії, філософії, соціології, творець системи думок, що називається марксизмом. Маркс є автором праць: "Капітал" (перший том - 1864р.; другий і третій том - пізніше), "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта", "Громадянська війна у Франції", "Критика Готської програми". Фрідріх Енгельс (1820-1895) – один з основоположників марксизму, друг і соратник Маркса. До його спадщини належать "Становище робітничого класу в Англії", "Анти-Дюрінг", "Роль насильства в історії", "Про розклад феодалізму і виникнення національних держав", "Походження сім'ї, приватної власності і держави", "Розвиток соціалізму від утопії до науки".  Спільно ними написані: «Маніфест комуністичної партії», «Святе сімейство, або критика німецької критичної критики», «Німецька ідеологія». «Маніфест комуністичної партії», написаний в грудні 1847 - січні 1848 рр. і вперше вийшов друком окремим виданням у Лондоні 1848 р. англійською, французькою, німецькою, італійською, фламандською і датською мовами. В цій праці викладено основи марксизму, подано аналіз сучасного авторам суспільства і його проблем та вказані напрями вирішення цих проблем.

Марксистська філософія, разом з ніцшеанством та фройдизмом,  належить до так званих «філософій підозри», які створюють свою версію людського життя, що ґрунтується на деструкції принципу тотожності раціонального мислення та буття. «Філософії підозри» заперечують роль самосвідомого суб’єкта, як основного героя людської культури та людського буття. Кожна з цих філософій висуває свого «кандитата» на роль основного героя людської культури (це може бути надлюдина за Ніцше, дитина за Фройдом або пролетар за Марксом та Енгельсом). Тобто можна сказати, що всі «філософії підозри»  висувають недовіру до  культури (власне тому мають таку назву) і основною задачею вважають  виявлення справжньої достеменної дійсності, яка ховається за  прикриттям фіктивного образу культури. Отже, який погляд на дійсність пропонує нам Маркс? Він вважав, що єдино правильним поглядом на історію є суто матеріалістичне та наукове розуміння (суть якого полягає у залежності суспільної свідомості від суспільного буття), необтяжене впливом будь-якої ідеології. І єдиним прошарком (класом) суспільства, який може споглядати історію саме так, є пролетаріат, котрий власне і є, як було сказано вище, головним героєм людської культури для марксистів.

Отже, про що саме ідеться у програмному творі марксистів, а саме у «Маніфесті комуністичної партії»? По-перше, наголошується на тому, що вся попередня історія суспільств була історією боротьби класів і навіть в сучасному авторам суспільстві існує ця боротьба.  Змінилося лише те, що суспільство розділилося на два табори – буржуазію і пролетаріат.  При чому один клас (буржуазія) відверто експлуатує інший – пролетарів, навіть не намагаючись, як раніше, чимось прикрити свою експлуатацію. Завдяки цій надмірній та безжалісній експлуатації, коли людину-пролетаря ставлять на одну ланку із машинами, завдяки яким можна заробляти гроші, буржуазія і накопичує свій капітал. Життя людей за такою схемою є чистими грошовими відносинами і всі його сфери є просто надбудовою над економікою – все вирішує економічно-фінансовий фактор. Автори характеризують пролетаря як людину, в якої немає власності і це є первопричиною та вихідним фактором того, що серед пролетарів панує вже зовсім інша моральна доктрина, змінюються, наприклад, стосунки у сім`ї, вони відмінні від буржуазних, змінюється і ставлення до поняття нації та релігії– тобто пролетар – це людина без національності і здебільшого не релігійна  і не віруюча, до поняття закону і моралі – все це бачиться як засіб, яким підтримується панування буржуазії і який забезпечує захист її економічних інтересів. Через те, що в пролетарів немає нічого власного, що треба було б оберігати та примножувати – головним завданням цього класу  є руйнація інституту приватної власності взагалі, знищення старих відносин, які пануюють в суспільстві і побудова нових за своїм ідеалом. Отже, в цьому ми бачимо прагнення до розкриття справжньої сутності людського буття, яке характерне для всіх «філософій підозри». Але в рамках «філософії підозри» пропонується не просто зруйнувати (або висловити недовіру(підозру) до, якщо казати м`якше) існуючу культурну реальність, а ще й висунути на її місце якусь свою концепцію. Що ж нам пропонують автори «Маніфесту..»? За Марксом та Енгельсом, всі проблеми суспільства мали вирішитися одним шляхом – пролетарською революцією, результатом якої стане переділ капіталу, перетворення пролетаріату на пануючий клас (і не просто на пануючий клас: однією з фундаментальних ідей марксизму є необхідність та неминучість диктатури одного класу над іншим, тобто тут – диктатури пролетаріату), колективізація всього майна, централізація всіх знаряддь виробництва в руках держави (яка буде уособлювати в собі власне той самий привладний пролетаріат). І, що ще важливо,  автори зазначають, що "доки існують інші класи, а особливо клас капіталістичний, доки пролетаріат з ним бореться (бо з приходом пролетаріату до влади ще не зникають його вороги, не зникає стара організація суспільства), він повинен застосовувати засоби насильства...", а також що "відкрито заявляють, що їхні цілі можуть бути досягненні тільки насильницьким поваленням всього існуючого суспільного ладу». Тобто марксисти зовсім не відмовляються від ідеї насильства, а навіть вітають і заохочують її та вважають вкрай необхідною для здійснення своїх цілей. Отже, кінцевою (і, як я можу від себе зазначити, зовсім утопічною) метою, до здійснення якої мають привести усі ці заходи (революція та інше) є знищення всіх класових відмінностей в суспільстві, досягнення втрати публічною владою свого політичного характеру (а політична влада для марксистів – це впорядковане та законне насильство одного класу над іншим), і створення суспільства (асоціації), в якому вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку усіх. Історія показала, що досягнути марксистського ідеалу неможливо, бо  пануючий клас з`явиться знову, тільки у цьому випадку це будуть ті ж самі представники колишнього пролетаріату, в руках яких знову буде накопичуватись капітал, і так далі по колу. Але з точки зору філософії нас має більше цікавити не соціально-економічна сторона питання, а скоріше те, що марксизм став яскравим прикладом «філософії підозри» - побудови власної системи цінностей, висловлювання критики до існуючого становища речей (отої самої звану достеменної дійсність, яка ховається за різноманітними фікціями, створеними для захисту та приховання цієї дійсності), існуючої культури, спроба трактувати дійсність через призму свого бачення (бачення основного героя марксистської філософії підозри – пролетаря).