Реферат: Нормування праці на підприємсті

смотреть на рефераты похожие на "Нормування праці на підприємсті"

Вступ

Праця являє собою доцільну діяльність людей, ціллю якої є створення матеріальних і духовних благ. Затрати праці на створення цих цінностей повинні мати кількісну оцінку, тому, що в масштабі суспільства дістають визнання тільки ті з них, що відповідають суспільно необхідному часу, тобто часу, необхідному на виготовлення даного виробу при суспільно нормальних умовах виробництва при середньому рівні цілісності й інтенсивності праці.

Безпосередньо на рівні підприємств суспільно необхідний час виступає як необхідний час - робочий час що необхідний для виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно-технічних умовах даного підприємства робітниками відповідної кваліфікації при нормальній інтенсивності праці.

Ці умови на підприємствах різноманітні, тому різняться і необхідні затрати часу, рівень яких може бути вище або нижче суспільно необхідних затрат. Відповідно будуть різноманітними і фактичні витрати.

Нормування праці це визначення її необхідних затрат на виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно технічних умовах. Ціллю нормування праці є найбільш точне визначення необхідних затрат, а відповідно і результатів праці і їх відбиток у нормах праці.

Ціллю даної курсової роботи є висвітлити суть нормування праці на підприємстві, показати методи і прийоми що використовуються для досягнення даної мети, а також вказати шляхи підвищення продуктивності праці на підприємстві.

Принципи організації праці.

Організація праці - система мір спрямованих на більш повне й ефективне використання трудових і матеріальних ресурсів.

Головна ціль організації праці - створення умов для росту продуктивності праці. Тому правильна організація праці повинна враховувати такі завдання:

- техніко-економічне завдання - створення умов праці для ефективного використання робочого часу, трудових навиків і досвіду робітників, а також створення умов для найбільш ефективного використання устаткування й інших матеріальних засобів,

- соціальна - створення гігіїєнічних і безпечних умов праці. Охорона праці з метою зробити її привабливою і творчою.

Охорона праці здійснюється по таких основних напрямках:

- кооперація праці в професійно-кваліфікваному, технологічному і функціональному аспектах; нормування

- праці як основа її організації;

- матеріальне і моральне стимулювання робітників за поліпшення якісних і кількісних показників їхньої праці;

- добір, підготування і підвищення кваліфікації кадрів, включаючи вивчання сучасних прийомів і методів праці;

- організація робочих місць, включаючи поліпшення умов праці.

У нашій країні не приділяється належної уваги виборові, підготуванню і підвищенню кваліфікації робітників. Деякою мірою це пов'язано зі складність переходу до ринкових відносин. Постійні зміни попиту і пропозиції товарів і послуг і самої робочої сили потребують її великої рухливості, мобільності, у тому числі фахової і кваліфікаційної. Від якісного складу кадрів в організації багато в чому будуть залежати і результати їхньої роботи.
Аналізуючи організацію праці на підприємствах, можна виділити основні принципи організації праці:

- пропорційність

- ритмічність

- безперервність

- узгодженість.

Робочий час і його основні елементи.

Під робочим часом розуміється тривалість участі людини в організованому трудовому процесі, протягом якого вона повинна виконувати свої виробничі або службові обов'язки. Він вимірюється тривалістю робочого дня, робочого тижня, робочого місяця, робочого року і звичайно регулюється національним законодавством, що визначає його граничний розмір за календарний період, яким частіше усього є тиждень. Час, витрачений понад нормальний розмір, рахується понаднормовим і повинен оплачуватися по підвищених розцінках.

У залежності від віку й умов праці для окремих категорій робітників законодавчо встановлюється скорочений робочий час. У першу чергу це відноситься до осіб молодших 18 років, осіб, зайнятих на важкій і шкідливій роботі, і ін.

Якщо характер виробничих процесів дозволяє, робочий час може бути неповним, гнучким або ковзним і реалізуватися у відповідному підході до організації робочого дня або тижні.

Так, неповний день (тиждень) охоплює лише частину робочого дня (тижня) нормальної тривалості з відповідним зниженням їхньої оплати. Частину часу, що залишився, при цьому може бути зайнята іншою людиною. Гнучкий графік роботи замість точної фіксації моменту її початку і кінця передбачає визначені проміжки часу, протягом яких вона може починатися і закінчуватися, а також період, коли співробітники обов'язково повинні бути присутнім на робочому місці. Змінний графік припускає можливість зрушувати момент його початку і закінчення в порівнянні з прийнятими в організації стандартами, що звичайно має місце при повторазмінній роботі.

Неповний день, гнучкий і змінний графік роботи, поділ її серед декількох співробітників, частковийе виконання ними обов'язків вдома й ін., тобто гнучкий режим праці, стають можливими в умовах появи новітніх засобів зв'язку: пейджинговой, факсимільної, підключенню до комп'ютерних мереж.

Самий робочий час складається з часу роботи і часу перерв. У перше включається основний, допоміжний, підготовчо-заключний час і час обслуговування робочого місця. Друге складається з часу технологічних і часу організаційних перерв.

Протягом основного часу досягається безпосередня ціль даного трудового процесу. Допоміжний час охоплює виконання дій, пов'язаних із забезпеченням основної роботи, і разом з основним складає оперативний час.

Час обслуговування робочого місця витрачається на підтримку його в належному стані. Воно, у свою чергу, може ділитися, хоча далеко не завжди, на організаційне і технологічне. У його рамках здійснюється складання, наведення порядку, сортування матеріалів, підготування до роботи устаткування.

Нарешті, деякі види трудових операцій потребують витрати підготовчо- заключного часу. Наприклад, лікарю перед оглядом кожного хворого і після його завершення необхідно мити руки.

Перерви також неоднорідні. Насамперед, необхідно говорити про технологічні перерви, коли основний процес або тимчасово припиняється по причинах, пов'язаних із специфікою роботи устаткування, або продовжується без участі людини. Організаційні перерви обумовлені природними чинниками
(необхідність відпочинку, прийняття їжі), а також різноманітного роду збоями, неполадками, що відбуваються як із вини робітників, так і незалежно від них.

Як показують обстеження, тільки 8% працівників думають, що в них немає проблем з часом, хоча насправді таких людей набереться не більш 1%.

Але час не можна умножити, додати, нагромадити, купити, взяти в борг.
Його можна тільки раціонально використовувати, заощаджувати. Від спроможності це робити залежить успіх будь-якого робітника. Щоб справитися з таким завданням, необхідно точно знати, на що час витрачається, і робити усе якнайшвидше.

Діагностика робочого часу.

Першим кроком на шляху до успіху в справі економії і раціонального використання робочого часу є його "інвентаризація", здійснювана за допомогою хронометражу і фотографування.

Під хронометражем розуміється спостереження і вимір затрат робочого часу на здійснення окремих повторюваних елементів операції або її в цілому.
Безпосереднім його об'єктом є оперативний або підготовчо-заключний час на машинно-ручних роботах. В результаті можна зробити розрахунок середньої тривалості тієї або іншої операції по формулі:

Знання середньої тривалості операції і її окремих елементів допомагає удосконалювати їх зміст і структуру, раціоналізувати затрати часу на них і встановлювати оптимальні норми.

Фотографування робочого дня відбувається за допомогою спостереження і виміру усіх без винятку корисних затрат і втрат часу протягом усього дня або якоїсь його частини два-три рази в рік протягом двох-трьох тижнів як у формі саме фотографування, так і при участі спеціальних людей - нормувальників, майстрів і т.п.

У результаті проробленої роботи складаються дві таблиці, в однієї з який відбивається витрата часу в хвилинах на кожний вид робіт і терміни їхній проведення; у другий - утрати часу, їхні причини, конкретні винуватці, період, коли вони мали місце.

Зрозуміло, що фотографування потребує дотримання точності, інакше воно не приносить ніякої користі. Адже отримані дані повинні допомогти відповісти на питання: на що витрачається час; скільки його потрібно для виконання тих або інших конкретних операцій; що допомагає, а що перешкоджає його ефективному використанню.

У результаті аналізу даних фотографування можна одержати декілька корисних показників, зокрема:

[pic]

де:

КД - коефіцієнт використання робочого дня;

ТРД - тривалість робочого дня;

КВР - коефіцієнт втрат робочого часу по вині робітника;

КЗР - коефіцієнт втрат робочого часу по причинах не залежних від робітника

ПЗ - підготовчо-заключний час;

ОП - оперативний час;

ОМ - час обслуговування робочого місця;

ВОН - нормативний час на відпочинок і особисті потреби;

ПР - перерви, що залежать від робітника;
ВН - витрати робочого часу, що не залежать від робітників.

На основі знання даних показників визначається коефіцієнт можливого підвищення продуктивності (КМПП) праці за рахунок усунення втрат часу:
[pic]

Прийнявши перераховані показники за нормативи, можна здійснювати стимулювання робітників, спрямоване на підвищення їхньої продуктивності, більш раціональне використання робочого дня, скорочення або запобігання втрат часу.

Виявлення видів діяльності, на які час витрачається впусту (як показують дослідження таких буває до 25% ); який можуть (можливо, із великим успіхом) виконувати інші особи; який віднімає час в інших, називається діагностикою часу.

Для полегшення діагностики, час, що затрачається керівниками, можна розподілити по таких функціях:
. обмірковування проблем, виробітку рішень, підготування документів;
. керівництво людьми (розподіл завдань, інструктаж, консультування, оцінка діяльності, дозвіл конфліктів);
. прогнозування і планування діяльності на перспективу;
. підготування нарад, виступів, різноманітних заходів;
. контроль за діяльністю подлеглих;
. здійснення зовнішніх комунікацій (участь у переговорах, в обміні досвідом, конференціях).

Після угруповання робіт їм дається оцінка на предмет їхньої необхідності, доцільності, співвідношення що передбачалися і фактичних затрат часу.

У процесі аналізу визначається, які чинники обумовлюють найбільші втрати часу і є в цьому змісті самими "дорогими": візити, зустрічі, телефонні розмови, відвідувачі, підпорядковані і т.п. Їхнє виявлення дозволятити шукати засоби зміни структури затрат часу, яка б найбільшою мірою сприяла досягненню цілей організації, і приборкати найбільше злісних його "розкрадачів".

Досвід показує, що, якщо в однім випадку з десятьох робота керівника не була потрібна - виходить, він недостатньо довіряє підлеглим; якщо в однім випадку з десятьох момент початку роботи був визначений спонтанно або на її витрачено більше часу, чим передбачалося нормативами - в організації погано поставлене планування.
Дослідження свідчать, що 20 - 30% свого часу керівник витрачає на розбір кореспонденції, продивляючись у день до 100 документів, із котрих лише 30 по дійсному потрібні; йому припадає ставити в рік до 20 тис. підписів, затрачуючи на це біля трьох тижнів. Підраховано, що в діловому листуванні обсяг непотрібних відомостей доходить до 15-20%, а по всіх каналах із внутрішніх джерел відомостей надходить на 30%, а з зовнішніх - на 40% більше, ніж потрібно.

Основними причинами втрат часу є:
. нечітка постановка цілей і визначення пріоритетів, у результаті чого люди не можуть правильно зорієнтуватися в ситуації, а тому беруть на себе або занадто багато, або занадто мало роботи, тонуть у дрібницях;
. незадовільна організація планування, у результаті чого менеджер не справляється з розподілом часу на виконання тих або інших справ, а те і просто не знає, як до них подступиться;
. слабка організація і дисципліна працівників, що призводить до багатократного виконання одної і тої ж роботи;
. відсутність необхідної інформації для прийняття рішень, у результаті чого їх доводиться постійно відкладати;

. нерішучість керівника, невміння працювати з партнерами, підлеглими, відвідувачами, телефонними дзвониками, проводити збори і наради.

Нормування часу робітників.

Там, де режим роботи задається технологією, основою більш раціонального використання часу і подолання його втрат є нормування, тобто визначення норм і нормативів його витрат. Під нормою часу розуміється його регламентований розмір, необхідний для виробництва одиниці продукції, її партії, або виконання тієї або іншої роботи одним або групою виконавців відповідної кваліфікації у визначених організаційно-технічних і природно- кліматичних умовах.

Встановлюється норма в людино-хвилинах, людино-годинах або людино-днях і включає такі елементи: норму подготовчо заключного часу, норми основного і допоміжного часу, норми часу на організаційно-технічне обслуговування устаткування й інших виробничих об'єктів, перерви, обумовлені технологією й організацією виробництва, на відпочинок і особисті потреби.
Підсумовування норм часу по окремих операціях дає комплексну норму часу, що характеризує його сукупні затрати на виконання корисного обсягу робіт у передбачені терміни.
При нормуванні ручних і машинно-ручних робіт в основу норм кладуться нормативи часу, тобто його затрати що регламентуються на виконання окремих виробничих операцій, установлені для звичайних умов з урахуванням застосування передових прийомів і методів праці виконавцями відповідної кваліфікації, сучасного устаткування.

Крім норм і нормативів часу на виробництво, визначаються норми затрат часу на відпочинок, що знаходяться в залежності від ступеня стомлюваності робітника, при виконанні окремих видів робіт. Вони грунтуються на спеціальних наукових рекомендаціях і виражаються у відсотках до оперативного часу. Зокрема, доцільно використовувати для компенсації затрат унаслідок:
. зайвих фізичних зусиль - до 1-9% оперативного часу;
. підвищеної нервової напруги з урахуванням складності і небезпеки роботи - до 1-5%;
. зусиль, пов'язаних із підвищеним темпом роботи, що вимірюється кількістю рухів у хвилину, а також незручним робочим положенням - до 1-4%;
. підвищеної монотонності роботи, що викликається
. повторювальністю операцій - до 1-3%;
. понад нормальний рівень температури і вологості, забруднення, що характеризується підвищеним вмістом домішок у повітрі - до15%;
. підвищеного шуму, вібрації - до 1-4%;
. недостатньої освітленості -до 2% оперативного часу.

Затрати оперативного часу і часу на відпочинок лежать в основі розрахунку такого найважливішого соціального показника діяльності організації як коефіцієнт поліпшення умов праці КПУП:

[pic]

де:

Тфв - фактичний час на відпочинок відповідно до нормативів і реальних умов праці післього проведення заходів щодо їх поліпшення;

Тнв - нормативний час на відпочинок до проведення заходів щодо поліпшення умов праці;

Товф - фактичні витрати оперативного часу;

Тово - оперативні витрати оперативного часу.

Більшість нормативів часу встановлюється для робітників, діяльність яких обумовлена особливостями роботи устаткування і характером організації технологічних процесів (масовим, потоковим, крупносерійним, одиничним).
Вони можуть також відноситися і до службовців, чия робота не містить творчих функцій, виконання яких не піддається нормуванню. Раціоналізація праці тих, хто пов'язаний із творчістю, має в основі інші принципи.

Планування часу керівників і спеціалістів.

Планування праці, як і планування взагалі, є першим обов'язком будь- якого керівника, але, на жаль, як показують дослідження, вітчизняні менеджери приділяють цьому небагато часу - у 3,5 разу менше, чим їхні американського колеги, зато на оперативну роботу - по всіх мірках менш важливу - витрачають на третину більше.

Процес планування часу починається з постановки задач, для чого на майбутній період складається перелік справ і можливих перешкод, на подолання яких піде визначений час. Згодом цей перелік регулярно доповнюється, обновляється, коректується шляхом виключення з нього того, що на справді є несуттєвим.

Як вважає один із найбільших західних спеціалістів в області менеджменту Пітер Друкер, менеджер повинний планувати свій час укрупненими блоками, тому що, коли мова йде про роботу з людьми, а також про виконання чисто інтелектуальних функцій, роздрібнення не призводить до позитивних результатів. Тим більше що, чим більша організація, тим менше часу в керівника залишається для малозназначних справ. У той же час у дрібних організаціях або на низових рівнях керування значні задачі доцільно розбивати на менше значні і складні, із більш точним визначенням термінів виконання. Але і тут керівник має можливість затрачати на виконання своїх прямих обов'язків не більш 25% ліміту часу.

Планування часу дозволяє керівникам і спеціалістам насамперед критично осмислити власні цілі і знайти більш ефективні засоби їхньої реалізації, що дозволяють не тільки своєчасно з ними справитися, але і створити необхідні резерви для рішення непередбачених проблем.

Далі, планування дає можливість керівнику сконцентруватися на найважливіших питаннях з урахуванням термінів і часу їхній рішення, а інші раціонально розподілити серед підлеглих. У основі цього оцінка кожної роботи з погляду необхідності; наслідків у випадку відмови від виконання; виправданості зусиль, необхідних для її виконання, можливості її зниження, реальної віддачі.

Нарешті, планування часу дає можливість керівнику сформувати оптимальну структуру робочого дня і скласти його розклад.

Планування часу, відведеного на рішення тих або інших проблем, здійснюється з урахуванням їхньої раціональної черговості. Тобто спочатку плануються справи з фіксованим терміном виконання або потребуючі значних витрат часу, а також неприємні задачі, відкладання яких на потім небажано; далі випливає рутинна робота і виконання повсякденних обов'язків; нарешті, третє місце приділяється другорядним і епізодичним справам, що не віднімають багато часу, наприклад, читанню поточної кореспонденції, обходові робочих місць. Але в будь-якому випадку при плануванні встановлюється точний термін завершення роботи.

Якщо майбутній обсяг роботи в задані терміни може бути не виконаний, у плані передбачаються можливості їхній перенесення на більш пізній період.

Планом повинно охоплюватися не більш 60% робочого часу, а інше складають резерви на рішення непередбачених проблем, творчу діяльність, підвищення кваліфікації. Непередбачені проблеми виникають звичайно в зв'язку з несподіваними відвідувачами, телефонними дзвониками, необхідністю виправити раніше допущені помилки. Створення резервів часу значно підвищує гнучкість планів і полегшує коригування.

Передумовою планування часу є його ретельне документування і контроль за його використанням, що дозволяють мати точні уявлення про нього, краще розподіляти здійснення тих або інших робіт, а також погоджувати свої дії в області планування часу з підлеглими і колегами.

На практиці існує декілька типів планів використання часу. Насамперед, це довгострокові, за допомогою яких розподіляється час на реалізацію великих життєвих цілей, що потребують багатьох років, а часом і десятиліть: одержання освіти, просування до визначеної посади по службовій драбині і т.п. До середньострокових планів можна віднести річні, фіксуючі розподіл часу для рішення великих, але більш конкретних задач, насамперед виробничого характеру.

До короткострокових планів використання робочого часу, що конкретизує середньострокові, відносять квартальні, місячні, декадні (тижневі), денні, кожний із який деталізує попередній. Для їхнього упорядкування необхідно визначити центральну, найбільше трудомістку задачу періоду, що повинна бути вирішена в його рамках; випливаючі із неї задачі, до рішення котрих потрібно приступити, і трудності, що у зв'язку з цим можуть виникнути.

У місячних планах витрата часу на кожний вид діяльності, включаючи необхідні резерви, передбачається вже в годинах. У декадних (тижневих) планах відбиті всі без виключення справи і час, необхідний для їхнього виконання. Якщо поставлена проблема за зазначений період не вирішується, роботу з нею починає інша особа.

Але найважливіший план - денний. Він містить у собі не більш десятка проблем, у тому числі не більш трьох першорядних, робота над якими здійснюється в першу чергу. Вони, а також самі неприємні справи плануються на ранкові години, із тим щоб до вечора їх удалася завершити. Однорідні задачі групуються в денному плані роботи блоками, що дозволяє не
"перескакувати" з однієї проблеми на іншу і заощаджувати в такий спосіб час.

Одночасно в денному плані передбачаються обов'язкові перерви, що враховують як загальну працездатність людини, так і час, що минув з початку робочого дня. Чим більше часу пройшло, тим стрімкіше наростає втома, що позначається на ефективності роботи менеджера і спеціаліста. Дослідження показали, що за перші вісім годин робочого дня керівник у середньому приймає 9,3 рішень в час; протягом дев'ятої години -2,5 рішення; протягом десятої - 0,9 рішення.

При упорядкуванні денних планів використання часу обов'язково враховуються особливості індивідуальних біоритмов із таким розрахунком, щоб найбільше важкі задачі потрапляли на "пік" працездатності. У так званих
"жайворонків" він припадає на ранкові години; "голуби" звичайно активні в середині робочого дня; а "сови" - надвечір. Проте при цьому не варто плутати біоритміку з процесом наростання фізичної втоми, що, природно, мінімальна в ранкові години і після достатньо тривалої перерви.

Знання всього цього дозволяє найбільше раціонально розподіляти важкі і легкі, прості і складні, відповідальні, напружені і ненапружені справи в рамках робочого дня і чергувати їх необхідним способом відповідно до коливань працездатності.

Як і всі інші, денні плани витрати часу складаються в писемній формі, тому що в такий спосіб закладені в них справи тяжче ігнорувати. Крім того, записи розвантажують пам'ять, дисциплінують, дозволяють чіткіше розподіляти роботу, робити її більш цілеспрямованою. По записах також легше контролювати виконання планів і оцінювати їхні результати.

Упорядкування денного плану починається напередодні ввечері і відбувається в декілька етапів. Спочатку формулюються його задачі, у які включаються перенесені з місячного і тижневого (декадного) планів; перехідні з плану попереднього дня, не вирішені до дійсного моменту; не плановані заздалегідь унаслідок повторювальності; здатні раптово виникнути.
Витрати часу на них визначаються з урахуванням можливого засобу їхній рішення. У денному плані передбачаються "вікна" на випадок необхідності вирішувати несподівані проблеми і десятихвилинні перерви після кожної години роботи.

Потім ще разом уточнюються пріоритетність задач; виділяються ті з них, за які настала пора рішуче братися, і уточнюється, кому з пілеглих що можна доручити.

Ранком складений напередодні денний план ще разом уточнюється керівником разом із референтом або секретарем, щоб врахувати нові обставини, що з'явилися раптово, наприклад, документи що надійшли за ніч.

Як будь-який інший, денний план використання часу повинний бути гнучким. Жорстко регламентуються тільки питання, пов'язані з запрошенням людей, наприклад, наради, прийом відвідувачів і т.п.

Всі плани витрати часу регулярно контролюються на предмет того, чи передбачаються в них дійсно важливі і необхідні задачі; чи відповідає фактично витрачений час тому, що був запланований; чи раціональні навантаження на виконавців; чому було втрачено час; чи можна було зробити більше.

Шляхи підвищення ефективності використання робочого часу керівників.

Планування часу призводить до підвищення ефективності використання робочого дня. Рахується, що день найкраще починати в один і той самий час, тому що людина - раб своїх звичок. Це забезпечує гарний тонус і дозволяє на ділі реалізовувати принцип "людина - господар роботи, а не робота - господарка людини".

Переважно, щоб керівник починав свій день раніш підлеглих, щоб до їхнього приходу на роботу в нього була можливість уточнити для них завдання і прийняти всі необхідні міри для успішного подолання труднощів. Після цього виконуються найбільше важкі і неприємні справи, а в другій половині дня - легкі. Така послідовність обумовлена не тільки наростанням утоми, але і тим, що після обіду підлеглі, контакти з який у першій половині дня обмежені, звичайно приходять із проханнями про поміч і роз'яснення тих або інших питань. Тому в другій половині краще займатися справами, що не потребують великої зосередженості, наприклад, переглядом пошти, або рішенням проблем, що знову з'явилися з ранку.

Для економії часу в процесі роботи необхідно уникати імпульсивних вчинків і не відриватися по можливості на знову виникаючі проблеми, тому що вони можуть зажадати нових дій. Ці проблеми доцільно зафіксувати, для того щоб повернутися до них пізніше, що дозволить завершити почате, а проблемам
"втрястися" і прийняти більш зримі обриси. Фіксація матеріалу необхідна також при раптових перервах роботи, оскільки дозволяє швидше знову зосередитися.

На закінчення призведемо рекомендації відомого американського підприємця і теоретика менеджменту Харві Маккея тим, хто бажає заощадити час:
. встановити телефон у своєму автомобілі;
. завжди завчасно попереджати про намічені візити;
. лишати машину там, де гарантований вільний виїзд;
. ніколи не робити поїздки, не маючи при собі диктофона, завдяки котрому можна, не відриваючись від руля, диктувати для себе службові записки;
. покласти портативний магнітофон у кишеню піджака, а інший поруч із ліжком;
. завжди мати при собі який-небудь корисний матеріал для читання;
. спробувати весь тиждень читати публікації по бізнесу замість спортивних сторінок і цікавих матеріалів про всяку всячину;
. пройти курс техніки швидкого читання;
. використовувати телефонний автоотвідповідач навіть тоді, коли ви вдома, що дасть можливість позбутися від марних розмов;
. намагатися проводити якнайбільше нарад по телефоні замість засідань з особистою участю співробітників;
. завжди просити підлеглихх попередньо коротко викладати рекомендації, а потім заслуховувати обгрунтування;
. слухати магнітофонні записи і радіопередачі з питань бізнесу під час пробіжки або спортивних вправ;
. хвалити підлеглих, що коротко викладають суть справи, і виражати невдоволення співробітниками, що не вміють так поступати;
. уникати тих, хто витрачає час;
. дивитися по телевізорі ранкові новини ділового життя.

Методика встановлення інших норм праці.

Норма часу є найбільш поширеною формою вираження нормованих витрат праці. До інших норм відносяться:

Норма обслуговування - кількість виробничих об'єктів, що один робітник або група робітників зобов'язані обслуговувати впродовж одиниці робочого часу в конкретних організаційно-технічних умовах. Для визначення норми обслуговування необхідно попередньо встановити одну з різновидів норми часу
- норму часу обслуговування одиниці устаткування, одного робочого місця і т.п.

Норми обслуговування призначаються для нормування праці наладчиків, ремонтників, контролерів, комірників і ін.

Норма виробітки - кількість продукції (роботи), що повинні бути виготовлені одним робітником або групою робітників в одиницю робочого часу в конкретних організаційно-технічних умов.

Норми виробітки застосовують для нормування праці робочих будь-яких професій у тих випадках, коли в плині періоду часу, один робітник або група робітників виконують якусь роботу.

Замість норми виробітки може визначатися нормоване завдання. Різниця між ними полягає в тому, що по нормах виробітку розраховується відрядна розцінка зарплати, а по нормованому завданню тільки норма завантаження виконавців.

Нормоване завдання - обсяг роботи, що повинний бути виконаний одним робітником або групою робітників за даний відрізок часу.

Встановлюватися нормовані завдання можуть для почасово оплачуваних робітників: основних робітників (зайнятих на конвеєрних лініях, операторів автоматичних ліній і ін.), допоміжних робітників (верстатників ремонтних цехів, слюсарів інструментальників, транспортних робітників), спеціалістів і службовців (технологів, конструкторів і ін.).

У залежності від методів встановлення норми поділяються на технічно обгрунтовані і дослідно-статистичні.

Під технічно обгрунтованими розуміють норми, встановлені аналітичним методом, що забезпечують максимальне використання виробничого потенціалу, раціональні методи праці, оптимальну зайнятість робітників продуктивною працею при зберіганні їхнього здоров'я і працездатності.

До дослідно-статистичного відносять норми, установлювані на роботу або операцію без поділу її на окремі складові елементи і проектування технології і раціональної організації праці на основі звітних даних про виконання анологічних робіт або на досвіді спеціаліста, що встановлює цю норму. Дослідно-статистичні норми фіксують фактичний стан виробництва з усіма наявними хибами і тому не сприяють росту продуктивності праці й удосконалюванню його організації. Застосовувати їх необхідно в обмежених масштабах, коли не можна або не вигідно визначити норму аналітичним методом.

Норматив чисельності - заздалегідь установлена розрахункова выличина, выражена в чисельності робітників для виконання одиниці конкретної роботи або для обслуговування визначених об'єктів.

Норма чисельності - чисельність робітників визначеного професійно- кваліфікованого складу необхідна для виконання конкретних виробничих функцій або обсягів робіт у конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма чисельності вимірюється в кількості людей і може бути визначена на основі норми часу по формулі:

Нч = Твр * О / Тзм

Наприклад: Трудомісткість наладки одного верстата складає 40 хвилин, а підналагодження 20 хвилин, тривалість зміни 480 хвилин. В цеху потребують щоденного обслуговування 24 одиниць. однотипного устаткування.

Тоді норма чисельності наладчиків за зміну складе:

(40+20)*24/480=3 чол.

По нормах чисельності встановлюється необхідне число робітників: операторів і наладчиків, що обслуговують автоматичні машинні агрегати.
Крім того норми чисельності використовуються при нормуванні праці керівників, спеціалістів і службовців для визначення кількісного складу робітників по окремих посадах, по підрозділах керування в цеху, по функціях керування на підприємстві.

При розрахунку чисельності по нормативах чисельності за основу береться явочна чисельність робітників у зміну, необхідна для виконання заданого обсягу на окремому об'єкті.

Нормативи чисельності визначають по функціональних групах допоміжних робіт: по ремонті і черговому обслуговуванні, по контрольних роботах і т.д.

Норма керованості - кількість робітників або структурних підрозділів, керування котрими повинно бути закріплене за керівником.

Комплексна норма часу - кількість робочого часу необхідного для виконання комплексу взаємозалежних робіт одного технологічного процесу.

Тому основними задачами планування є:
. аналіз і оцінка застосовуваних норм праці і відповідність їхнім умовам виробництва;
. розробка і впровадження технічно обгрунтованих норм праці відповідно до умов виробництва, що змінилися.
При дотриманні принципів нормування досягається найбільша ефективність:
. технічне, економічне і психофізичне обгрунтування норм;
. єдність і гнучкість полягають з однієї сторони в розробці типових норм праці для однакових, найбільше поширених видів робіт, а з іншої сторони уточнення їх у міру удосконалювання техніки, технології й організації виробництва, відповідність норм конкретним чинникам виробництва,
. прогресивність,
. розширення сфери застосування норм предусматривающие встановлення норм не тільки на основні, але і на допоміжні роботи,
. обов'язкова участь безпосередніх виконавців у нормуванні праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
1. Фролов Е.А. Проектування загального менеджменту на промисловому підприємстві. 1997
2. Веснін В. Р. Основи менеджменту. 1997
3. Эмерсон Г. Дванадцать принципів продуктивності. 1997
4. Кондратова И. Г. Основи управлінського обліку. 1998 р.

-----------------------

[pic]

Реферат: Нормування праці на підприємсті

Похожие работы: