смотреть на рефераты похожие на "Банкротство"

ПЛАН

1. Оцінка майнового стану підприємства.

2. Особливості проведення банкрутства державного підприємства.

ОЦІНКА МАЙНОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.

Важлива проблема, з якою доводиться часто стикатися у процесі санації, реорганізації чи ліквідації підприємств, полягає в оцінюванні вартості їх майна. Ця проблема належить до найскладніших фінансових проблем. З метою вироблення уніфікованих підходів до методології та порядку проведення оцінювання в 1981 р. був створений Міжнародний комітет із стандартів оцінки вартості майна. Згідно з вітчизняним законодавством, оцінюючи майно підприємства, слід керуватися Методикою оцінювання вартості майна під час приватизації. Встановлено, що для майна, яке продається на аукціоні, оцінка вартості є початковою. Для оцінювання уповноважені на це органи (власники майна, арбітражний керуючий, Фонд держмайна) мають право залучати на підставі договору експертів з оцінювання майна. Відповідно, розрізняють два способи оцінювання: масове та експертне.

Масове оцінювання майна — це визначення вартості майна з використанням стандартного набору вихідних даних без залучення експертів. Експертне оцінювання полягає у визначені оцінної вартості майна експертом відповідно до договору із замовником.

Оцінюючи майно слід дотримуватися певних принципів. До основних таких принципів можна віднести:
. принцип заміщення — полягає в тому, що покупець не заплатить за об”єкт ціну, яка перевищує існуючу мінімальну ціну майна з аналогічною корисністю;
. принцип корисності — зводиться до того, що об”єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенціального власника. Корисність може бути пов”язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигод;
. принцип оптимального розміру – полягає в тому, що найвищим попитом користуються об”єкти оптимальних розмірів;
. принцип зміни вартості — вартість об”єкта оцінювання поступово змінюється із зміною внутрішнього стану та під дією зовнішніх чинників;
. принцип ефективного використання — слідуючи якому, серед усіх можливих варіантів експлуатації об”єкта вибирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик;
. принцип розумної обережності оцінок — оцінювач має критично ставитися до всієї інформації, яку йому надає адміністрація об”єкта оцінювання а, по змозі, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел;
. принцип альтернативності оцінок — використання різних методів оцінювання та порівняння показників вартості, здобутих у результаті застосування альтернативних методів.

Щоб правильно організувати роботу з оцінювання вартості майна, необхідно додержуватися певної послідовності дій, вибравши оптимальну для конкретного об”єкта методику оцінювання. Загалом оцінювання вартості майна підприємства складається з семи етапів:
1. збір інформації про об”єкт оцінювання;
2. інвентаризація майна;
3. аудиторська перевірка фінансової звітності підприємства;
4. складання акта обстеження та технічного стану об”єкта оцінювання;
5. експертне або масове оцінювання;
6. складання акту оцінювання вартості майна або звіту про його експертне оцінювання та висновків експерта про оціночну (ліквідаційну) вартість майна;
7. затвердження результатів оцінювання.

У зарубіжній та вітчизняній практиці оцінювання вартості майна найбільшого поширення набули три методи:
. метод балансової вартості;
. метод ринкової вартості;
. метод капіталізованої вартості.

Жоден з них не має принципіальної переваги перед іншими. Вибір того чи іншого залежить від конкретних умов та об”єктів оцінювання.

Метод балансової вартості базується на використанні відбитої в бухгалтерському балансі підприємства інформації про вартість активів.
Найчастіше застосовується така модифікація цього методу як оцінювання за відновною вартістю активів, який базується на показниках первісної вартості активів, ступеня їх зносу та індексації.

Первісна вартість основних засобів — це вартість окремих об”єктів основних фондів, за якою їх було взято на баланс. Коли йдеться про оцінювання вартості майна, первісна вартість розглядається як вартість відтворення основних засобів на дату оцінювання, з врахуванням індексації і витрат, пов”язаних з їх поліпшенням.

Відновна вартість — це вартість відтворення об”єкта оцінювання на дату оцінки, яка визначається множенням первісної вартості активів на коефіцієнт індексації, встановлений Держкомстатом. Індексуючи первісну вартість, індексують водночас і ступінь морального та фізичного зносу.

Реальна вартість матеріальних та нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, яка визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу.

Цей метод прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартості активів істотно не різняться між собою. Але на практиці це майже ніколи не відбувається: на вітчизняних підприємствах балансова вартість активів може бути занижена, а залишкова — завищена.

Щоб уникнути зазначених недоліків, вартість майна оцінюють методом ринкової вартості. На практиці застосовують два його різновиди:
. метод витрат;
. метод аналогів.

Метод витрат доцільно застосовувати у разі оцінювання вартості основних засобів. Він грунтується, як і метод балансової вартості, на визначенні відновної вартості активів. Але вона визначається на підставі інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінювання. На відміну від методу балансової вартості вартість об”єкта оцінювання за методом витрат — це ринкова ціна, а отже відновна вартість визначається на підставі реальних витрат на придбання основних фондів та реального рівня інфляції, а реальний ступінь зносу об”єкта оцінювання встановлюється з врахуванням не лише фізичного, а й морального старіння.

Метод витрат має багато спільного з методом аналогів, який базується на оцінюванні вартості майна з огляду на ціну аналогічних об”єктів.
Труднощі в застосуванні цього методу для оцінювання майна зумовлені тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу зазначених об”єктів офіціальна статистика відбиває дуже рідко.

Метод капіталізованої вартості в економічній літературі називають методом прибутковості або методом майбутнього чистого грошового потоку. Цей метод доцільно застосовувати, оцінюючи вартість підприємства як цілісного майнового комплексу, а також корпоративного права підприємства. В основу покладено тезу про те, що інвестор, вкладаючи капітал у купівлю підприємства, насамперед має на меті отримати стабільні доходи.

1. ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ.

Згідно Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” боржником є суб”єкт підприємницької діяльності, неспроможній виконати свої грошові зобов”язання перед кредиторами, у тому числі зобов”язання щодо сплати податків і зборів, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Ця умова відноситься і до державних підприємств. Крім того, відповідно до нової редакції Закону, можливим суб”єктом банкрутства визнаються також і підприємства, що перебувають у стані приватизації (раніше, до завершення приватизації підприємства, його кредитори були фактично позбавлені права ініціювати процедуру банкрутства).

Державну політику щодо запобігання банкутству, а також забезпеченя умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств здійснює державний орган з питань банкрутства, який виконує наступні функції:
. сприяє створенню організаційних, економічних та інших вимог, які є необхідними для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
. пропонує арбітражному суду кандидатури арбітражних керуючих, розпорядників майна, керуючих санацією або ліквідаторів для державних підприємств, щодо яких порушена справа про банкрутство;
. організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств при підготовці справи про банкрутство до розгляду або у разі її призначення арбітражним судом під час проведення справи про банкрутство;
. готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств;
. ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
. та інше.

До початку провадження справи про банкрутство власником майна боржника державного підприємства в межах заходів щодо запобігання банкрутству може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов”язань боржника перед кредиторами або проведена досудова санація. Її ініціатором можуть виступати уповноважений орган підприємства, кредитори або інші особи. Така санація проводиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для її проведення за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про державний бюджет України.

Умови проведення досудової санації за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, що уповноважений управляти майном підприємства-боржника, у встановленому Кабінетом Міністрів порядку. Для розроблення плану досудової санації на підприємстві створюється робоча група за участю керівника підприємства, представника уповноваженого органу, кредитори (за їх згодою) та інвестори, у разі надходження пропозицій з їх боку. Досудова санація проводиться не більше ніж 12 місяців.

Якщо ж порушується справа про банкрутство, то відповідно до Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:
. розпорядження майном боржника;
. мирова угода;
. санація боржника;
. ліквідація банкрута.

В тому разі, коли щодо підприємства-боржника було прийнято рішення про приватизацію, арбітражний суддя виносить ухвалу про припинення приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства. Ця ухвала направляється уповноваженому органові, державному органові з питань банкрутства та відповідному державному органові приватизації.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі арбітражного суду вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна, який призначається на строк не більше ніж 6 місяців. Розпорядник майна зобов”язаний:
. розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;
. вести реєстр вимог кредиторів;
. повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або при відмову визнання вимог боржником;
. вживати заходів для захисту майна боржника;
. аналізувати господарську, фінансову та інвестиційну діяльність боржника;
. надавати державному органу з питань банкрутства відомомсті, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
. виявляти ознаки фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства;
. надавати арбітражному суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;
. та інш.

При порушенні справи про банкрутство державного підприємства його трудовий колектив має переважне право вимагати передачі йому цілісного майнового комплексу підприємства-боржника в оренду. Але це можливе лише за умови взяти на себе грошові зобов”язання боржника та при наявності згоди на це кредиторів.

За клопотанням комітету кредиторів арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації та призначити керуючого санацією. Керуючий санацією повинен попередньо погоджувати план санації державного підприємства- боржника з уповноваженим органом. Заходами, які містять план санації можуть бути:
. реструктуризація підприємства;
. перепрофіліювання підприємства;
. відстрочка або розстрочка платежів або списання частини боргів, про що укладається мирова угода;
. ліквідація дебіторської заборгованості;
. продаж частини майна;
. зобов”язання інвестора про погашення частини або всього боргу та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов”язань;
. виконання зобов”язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов”язань.

Продаж частини майна, як один із заходів санації, що має на меті відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів, здійснюється на відкритих торгах після проведння керуючим санацією інвентаризації та оцінки майна. Майно боржника, щодо обігу якого встановлені обмеження, продається на закритих торгах.

Якщо збори кредиторів прийняли рішення про виконання плану санації і закінчення санації або про звернення до арбітражного суду з клопотанням про припинення санації у зв”язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами, керуючий санацією подає звіт до арбітражного суду, який підлягає затвердженню. При затвердженні звіту, суд виносить ухвалу про припинення справи про банкрутство.

Якщо ж всі заходи під час санації не мали як результат поновлення платоспроможності боржника та при наявності клопотання комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, арбітражний суд визнає боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру та призначає ліквідатора.

За клопотанням ліквідатора, погодженим із комітетом кредиторів, арбітражний суд призначає членів ліквідаціної комісії. Членами ліквідаційної комісії є представники кредиторів, фінансових органів. В разі необхідності до її складу включаються представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства та, при необхідності, органу місцевого самоврядування.

Ліквідатор має наступні повноваження:
. приймає до свого відання майно банкрута, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, управляє та розпоряджується ним;
. здійснює інвентаризацію та оцінку майна;
. аналізує фінансове становище;
. виконує повноваження керівника банкрута;
. очолює ліквідаціну комісію та формує ліквідаційну масу;
. передає на зберігання документи банкрута;
. реалізує майно банкрута;
. та інш.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс. Після заслуховування звіту та думки комітету кредиторів, суд виносить ухвалу про затвердження звіту та ліквідаціного балансу. Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної продедури.

Якщо всі вимоги кредиторів задовільнені, банкрут вважається таким, що не має боргів, і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задовільнення вимог кредиторів майнових активів у підприємства менше, ніж вимагається для його функціонування згідно із законодавством, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута. Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається відповідному органові приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.
1. Закон України “ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (нова редакція) від 30/06/1999.
2. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 04/03/1992.
3. Постанова кабінету Міністрів Українп № 515 “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств” від 17/03/2000.
4. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. К. 2000