смотреть на рефераты похожие на "Щодо визначення поняття стратегія життя"

І.О. Кудінов

Щодо визначення поняття “стратегія життя”

Генеза визначення дефініції “стратегія життя” пов’язана з визначенням двох складових цього поняття: “стратегія” та “життя”.

Стратегія. Етимологія слова “стратегія” походить від грецького strategos – “мистецтво генерала” [9, 257]. У Великій Радянській
Енциклопедії поняття “стратегія” визначається, як “можливий відповідно до правил стратегічної гри спосіб дії гравця чи коаліції” [3, 547]. Першу теоретичну розробку поняття “стратегія” і його практичне застосування одержало у виді військової стратегії, як складової частини військового мистецтва, що представляє його вищу частину й охоплює питання теорії і практики підготовки збройних сил до війни, її планування та ведення
[3, 547].

Галузь управління, точніше, стратегічний менеджмент (управління) визначає стратегію як “довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації, що стосується сфери, коштів і форм її діяльності, системи взаємин усередині організації, а також позиції організації в навколишньому середовищі” [4, 220]. З погляду американських дослідників М. Мескона,
М. Альберта і Ф. Хедоури стратегія – це “детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей” [9, 257]. На думку автора Р. Фатхутдинова, стратегія являє собою програму, план, генеральний курс суб'єкта керування по досягненню їм стратегічних цілей у будь-якій області діяльності [11, 7]. У самому загальному виді стратегія визначається, як “генеральний напрямок дій організації, проходження якого в довгостроковій перспективі повинно привести її до мети” [4, 222].

Термін “стратегія” в філософському значенні починає розглядатися в наукових працях вітчизняних дослідників С.Л. Рубінштейна, Л.Н. Когана,
Б.Г. Анан’єва, Г.М. Андрєєвої, А.Н. Леонт’єва, Н.М. Амосова,
А.Т. Москаленко і В.Ф. Сержантова. Однією з перших робіт, що була присвячена проблемі філософського осмислення поняття “стратегія”, стала монографія К.А. Абульханової-Славскої “Стратегія життя”. Вона визначала стратегію в широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати “свої індивідуальні особливості, свої статусні і вікові можливості, власні домагання з вимогами суспільства”, чи у вузькому змісті, як “спосіб рішення життєвих протиріч” [1, 66-67].

Життя. Велика Радянська Енциклопедія дає нам наступне визначення поняттю “життя”: “Життя – вища, в порівнянні з фізичною і хімічною, форма існування матерії” [2, 205-206]. А. Нечипорович визначає життя, як систему добре збалансованих взаємозалежних перетворень органічних речовин, основою яких є атоми вуглецю чи перетворення, що характеризують діяльність живих організмів і є основою таких біологічних функцій, наприклад, як харчування, ріст, зв'язаний з нагромадженням великої енергії біомаси і формуванням функціональних структур, розвиток, що визначає проходження життєвих циклів живих форм на всіх рівнях її організації, розмноження різних генотипів з наступною їх еволюцією і просторовою експансією [8, 12].

Нажаль, у всіх цих визначень є недолік – вони не враховують соціального аспекту життя. Найбільш повно до вивчення феномена життя підійшла Г.В. Воловик. Дане автором визначення поєднує біологічний і соціальний рівні життя. Згідно Г.В. Воловик, життя – це “соціально- філософська категорія для позначення об'єктивних специфічних способів існування відкритих білкових систем на Землі, здатних до самовідтворення, асиміляції і дисиміляції, росту і розвитку, саморегуляції, що мають спадковість і мінливість, дискретність і цілісність, подразливість і ритмічність при обов'язковому, в умовах нашої планети, єдності складу біогенних речовин живих організмів, що відрізняються наявністю необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих форм, здатних усвідомлювати самих себе і необхідність збереження визначених цією категорією феномена як вищої цінності” [6, 14]. Додаткову привабливість даного визначення додає свіжість дослідження (2001 рік).

У роботі Г.В. Воловик життя представлене як єдність двох рівнів – біологічного і суспільного. Біологічний рівень містить у собі: а) життя вірусів; б) життя рослин; в) життя тварин і г) життя людини. Громадське життя складається з: а) життя особистості; б) життя соціального співтовариства; в) життя суспільства в цілому [6, 15].

Після розгляду складових частин поняття “стратегія життя”, перейдемо до аналізу сутності даного поняття. Як вихідне визначення, від якого ми відштовхуємося в дійсному дослідженні, є визначення стратегії життя
К.А. Абульханової-Славскої. Поняття “стратегія життя” представлено в її роботі з двох точок зору: у широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати індивідуальні особливості, можливості і домагання з вимогами соціального середовища, і, у вузькому змісті, як спосіб рішення життєвих протиріч.

Таким чином, життєва стратегія є спосіб вирішення протиріч. Виникає питання – між ким виникає протиріччя? Згідно К.А. Абульхановій-Славскій такі виникають між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою. Якщо абстрагуватися від даних сторін стратегії життя, можна прийти до двох сторін: соціальний суб’єкт й об'єкту життя.

Соціальний суб’єкт. Спираючись на визначення стратегії, видно, що дане поняття припускає наявність носія стратегії. Носієм стратегії у військовому мистецтві виступає вище командування, у менеджменті – організація. Що стосується філософського аспекту, то в цьому випадку носієм стратегії є
“суб'єкт життя” [1; 7].

Поняття “суб'єкт” (від лат. subjectus – лежачий унизу, що знаходиться в основі, від sub – під і jaco – кидаю, скарбу підстава) позначає носія предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямований на об'єкт [12, 633]. “Суб'єкт завжди носить конкретний характер. Це виявляється, по-перше, у тім, що він виступає або як конкретна особистість, що діє свідомо і відповідально за свої дії, або як конкретне надособистісне соціальне утворення, за умови, що в утворюючих його людей є загальні інтереси, мети, дії, що вони являють собою деяку цілісність. Конкретність суб'єкта виявляється, по-друге, у тім, що його предметно-практична чи діяльність пізнання націлені на конкретний об'єкт” [5, 79-80].

Ідею суб'єкта життя запропонував С.Л. Рубінштейн у середині 30-х років як своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя [10, 10]. Для вивчення життєвого шляху, з'ясування причинного зв'язку активності і розвитку особистості зі змінами її життя, було запропоноване поняття
“життєві відносини” особистості, серед них названі три: відношення до предметного світу, до інших людей і до самого себе. Рубінштейн вивчив того, хто зв'язує в самім житті її лінії своїм власним “вузлом” і назвав його суб'єктом, тому що людина зв'язує їх сама, а потім по-своєму і тим самим інакше, ніж інші – особистість, як суб'єкт життя. У нашій роботі ми будемо дотримувати визначення поняття “суб'єкт життя”, запропоноване
М.А. Лепським, який визначає його, як “своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя, що виявляється в тім, як будуються вчинки, лінії поводження на основі бажань і реальних можливостей” [7, 112].

Суб’єктом життя можуть виступати особистість, соціальна група, суспільство в цілому. Виходячи з того, що особистість, соціальна група, суспільство в цілому являють собою соціальний рівень життя, тому правомірним буде вважати носієм стратегії суб'єктів життя – особистість, соціальну групу, суспільство в цілому, що ми поєднуємо загальним поняттям
“соціальний суб'єкт”.

Об’єкт життя. Поняттю “соціальний суб'єкт” протистоїть “об'єкт життя”.
Об'єкт – “(лат. objectum – предмет, від objicio – кидаю вперед, протиставляю), те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності” [12, 437]. Відповідно визначенню об'єкта, об'єкт життя визначається як те, що протистоїть соціальному суб'єкту в ході життєдіяльності на основі його потреб і реальних можливостей. На нашу думку, як об'єкт життя виступає навколишнє середовище, у якій приходиться існувати соціальному суб'єкту. Завдяки навколишньому середовищу він одержує можливість обмінюватися енергією, речовиною й інформацією як із усім середовищем, так і з окремими її частинами, що забезпечує збереження і розвиток соціального суб'єкта як такого. Складовою частиною навколишнього середовища соціального суб'єкта є середовище соціальне, обумовлене, як
“навколишнє суспільне людини, матеріальні і духовні умови його існування, формування і діяльності” [12, 624]. Як об'єкт життя можуть виступати особистість, соціальні групи, суспільство в цілому і біосфера Землі. Для об'єднання даних понять ми будемо використовувати поняття “життєве середовище”.

Друге питання, що виникає при аналізі визначення “стратегії життя”, це – при яких умовах виникають протиріччя? Таких випадків три: по-перше, коли інтереси, цілі, ідеали, наміри соціального суб'єкта не збігаються з інтересами, цілями, ідеалами і/чи намірами життєвого середовища (стосовно відношення наступних об'єктів життя: особистість, соціальна група і суспільство в цілому) [1]; по-друге, коли потреби, наміри і дії обмежуються тими рамками, у які ставить життєве середовище соціальний суб'єкт [1]; по- третє, коли виникають особливі умови, у яких існування соціального суб'єкта характеризується наявністю безлічі труднощів, аж до екстремальних ситуацій
[7].

Отже, говорити про стратегію життя, як про спосіб дозволу протиріч можна в наступних випадках: по-перше, коли спосіб дозволу життєвих протиріч змінює напрямок життєвого шляху соціального суб'єкта (коли знайдена відповідь на питання – куди); по-друге, коли дозволяються найбільш життєвоважливі протиріччя соціального суб'єкта.

Також додамо наступне: крім життєвих протиріч у визначенні стратегії життя К.А. Абульханова-Славська використовує поняття “спосіб”, точніше
“спосіб рішення”. Спосіб рішення означає варіативність поняття “стратегія життя”, коли вибір визначеної альтернативи залежить від суб'єктивних переваг, індивідуальних властивостей суб'єкта життя, а також умов і вимог об'єкта життя.

Таким чином, стратегія життя – це поняття, що відображає варіант вирішення життєвоважливих протиріч, що виникли в процесі життєдіяльності соціального суб'єкта.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. –

299 с.
2. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд. – Т. 9. – М.: Советская энциклопедия, 1972. – 623 с.
3. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е изд. – Т. 24, Ч. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1976. – 608 с.
4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. Учебник. – 3-е изд. – М.:

Гардарика, 1998. – 528 с.
5. Воловик В.И. Философия истории. Курс лекций. – Запорожье, 1995. –

152 с.
6. Воловик Г.В. Життя як цілісність: соціально-філософський аналіз.

Автореферат на здобуття … канд. філософ. наук. – Запоріжжя, 2001. –

18 с.
7. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной перспективы. – К.: Молодь,

2000. – 410 с.
8. Лепський М.А. Соціально-філософський аналіз взаємозв’язку життя та смерті: проблема виживання. Автореферат на здобуття … канд. філос. наук. – Запоріжжя, 1997. – 24 с.
9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.
10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. –

720 с.
11. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для вузов. – 3-е изд. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1999. – 416 с.
12. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев,

Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – М.: Советская Энциклопедия,

1989. – 815 с.