У ході нових реформ постає питання визначення стадій цивільного процесу, з'ясування підходів до визначення поняття «стадії цивільного процесу», їх критичної оцінки та визначення загальних тенденцій.

Досить таки цікавим у цьому процесі буде порівняння думок вітчизняних учених-правників з думками їх зарубіжних колег, зокрема РФ з приводу розуміння вищевказаного поняття.

Значний вклад у вирішення проблеми розділення юридичного процесу на стадії вніс І.В. Бенедик. Він зазначає, що процесуальна стадія - це елемент, який відображає динамічну характеристику юридичного процесу. Враховуючи ситуацію в теорії юридичного процесу, коли його частини називаються різними словами, такими як: етап», «частина», пропонує ввести єдиний термін «стадія», який дасть змогу зробити понятійний апарат юридичної науки чіткішим. Він вирізняє стадії логічні та функціональні. Під логічними стадіями розуміється послідовність здійснення певних груп однорідних інтелектуально-вольових операцій з нормами права (оцінка фактичних обставин, вибір норми права, рішення). Функціональні стадії, на його думку, - це комплекс взаємопов'язаних дій та операцій, відокремлена частина процесу, яка складається з комплексів логічних стадій та закінчується прийняттям того чи іншого акта. Саме функціональні стадії юридичного процесу будуть об'єктом цього дослідження. Кожна стадія характеризується певним обсягом процесуальних дій та індивідуальним об'єктом.

Наступним структурним елементом процесу І.В.Бенедик вважає відносно окрему частину стадії, яка вирішує найближчу конкретну ціль і визначається як етап. Найменшою (неподільною) частиною цивільного процесу є процесуальна дія, яка виступає елементом, що становить структуру етапу. І етап, і процесуальна дія повинні служити завданням цієї стадії, інакше вони не будуть її елементами.

Завершуючи огляд загальнотеоретичних підходів до виокремлення стадій в юридичному процесі, можна визначити такі характеристики стадій:

кожна стадія має містити відносно самостійне завдання, на рішення якого націлені притаманні йому дії;

склад дій кожної стадії повинен включати в себе встановлення, аналіз фактичних обставин та реалізацію відповідної юридичної норми;

кожна стадія має містити певний юридичний документ, в якому дістає відображення та закріплення підсумок даної стадії7.

У такому складному юридичному процесі як судовий більшість учених вирізняють від п'яти до семи етапів (стадій).

У наукових працях представників різних правових шкіл України питання розподілу цивільного процесу на стадії вирішується неоднозначно. Більшість з них дотримуються ідей, які з'явилися ще за доби існування Радянського Союзу та ґрунтувалися на досить таки спірному підході до критеріїв поділу.

М.Й. Штефан вказує на наявність у цивільному судочинстві окремих частин або стадій. Найголовнішою ознакою стадій він називає сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. Автор зазначає, що взагалі в теорії цивільного процесуального права, як правило, судочинство поділене на п'ять, сім, вісім стадій, і наводить такий поділ (але слід пам’ятати, що дані стадії виділялися ним ще до реформування судової системи):

порушення цивільної справи;

підготовка справи до судового розгляду;

судовий розгляд - розгляд і вирішення справи у судовому засіданні;

апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції;

касаційне оскарження і перегляд судових рішень, ухвал суду першої й апеляційної інстанції;

перегляд рішень і ухвал, що набрали чинності у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

звернення судового рішення до виконання.

У зв’язку з реформування зараз виділяють: порушення цивільної справи;

підготовка справи до судового розгляду;

судовий розгляд - розгляд і вирішення справи у судовому засіданні;

апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції;

касаційне оскарження

перегляд судових рішень Верховним судом України

Провадження у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

звернення судового рішення до виконання.

На жаль, М.Й. Штефан, вказуючи на помилковість такого підходу, не повідомляє, кому належить така система поділу. Виправляючи недолік даної праці, слід зазначити, що автором такого поділу цивільного процесу на стадії є, зокрема, Д.М. Чечот. До такого поділу автор прийшов, визначаючи стадію процесу як сукупність процесуальних дій, об'єднаних відповідною процесуальною ціллю. Також Д.М. Чечот говорить, що ця ціль досягається у результаті здійснення процесуальних дій, коли створюються умови переходу до наступної стадії.

Далі автор робить спробу власного поділу цивільного процесу на стадії, не наводячи його критеріїв. У великій за обсягом і складній за змістом діяльності, якою є цивільний процес, М.Й. Штефан пропонує вирізнити три частини або стадії:

розгляд і вирішення справи по суті;

перевірка законності й обґрунтованості постановленого по ній рішення;

звернення рішення до виконання.

При цьому в першу стадію включається судочинство в суді першої інстанції, в другу - і апеляційне, і касаційне оскарження, а також перегляд рішень, ухвал, що набрали чинності, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, а в третю - виконавче провадження, яке взагалі важко віднести до цивільного процесу

Більш реалістичним і логічним є поділ цивільного судочинства на стадії так, як це зробив В.І. Тертишніков. На його думку, цивільний процес, як і кожна інша впорядкована діяльність, складається з проваджень та стадій. Зумовлюючи домінантне положення в науці цивільного процесу погляду про структурну побудову цивільного процесу, за яким є три види проваджень (позовне, у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин та окреме) та сім стадій (аналогічних до стадій, наведених Д.М. Чечотом), В.І. Тертишніков піддає його суровій критиці.

Для порівняльного аналізу вибрано два підходи російських учених до вирішення проблеми поділу на стадії цивільного процесу, які практично, говорячи мовою статистики, становлять генеральну вибірку основних поглядів з цього питання.

М.С. Шакарян вважає, що цивільний процес — це поступальних рух, що складається із ряду стадій. Стадію процесу вона визначає як певну його частину, що об'єднана сукупністю процесуальних дій, направлення на досягнення самостійної (кінцевої) цілі. Особливу увагу викликає остання частина визначення, яка і надає йому оригінальності та відмінності від інших. Автор наголошує, що саме наявність самостійної (кінцевої) цілі придає стадії характер завершеності та самостійності. Наявність у комплексу процесуальних дій єдиної найближчої цілі не може виокремити його у самостійну стадію.

Так, на думку М.С. Шакарян, цивільний процес складається з п'яти стадій, а саме:

провадження в суді першої інстанції (від порушення справи до винесення рішення, або іншої заключної ухвали);

провадження в суді другої інстанції (оскарження та перегляд рішень та ухвал, які не набрали чинності);

провадження з перегляду рішень та ухвал у порядку нагляду;

провадження з перегляду рішень та ухвал за нововиявленими обставинами;

виконавче провадження.

Авторка зазначає, що кожна стадія характеризується поставленим перед нею завданням: вирішити питання по суті, розглянути скаргу, виконати рішення суду. Відмічаючи можливість закінчення процесу на будь-якій стадії, вона називає цю ознаку визначальною при діленні на стадії цивільного процесу.

Проводячи такий поділ цивільного процесу на стадії, М.С.Шакарян називає наявність у всіх стадіях цивільного процесу сукупності процесуальних дій з порушення справи та її підготовки до судового розгляду. З цієї точки зору допускається підрозділення провадження в суді першої інстанції на три частини:

порушення справи;

підготовка справи до судового розгляду;

розгляд справи по суті.

Проте вона лише допускає можливість такої структури провадження в суді першої інстанції, не надаючи цим частинам статусу стадій.

Система стадій цивільного процесу, запропонована М.С. Шакарян, абсолютно логічна, відповідає практиці та побудована на одному підході, тобто єдності критеріїв поділу, який є мірилом для визначення та оцінки стадії. Проте не можна погодитись з віднесенням виконавчого провадження до стадій цивільного судочинства.

Наступним об'єктом аналізу буде система поділу цивільного процесу РФ на стадії, запропонована В.В. Ярковим. В основу своєї концепції поділу цивільного процесу на стадії автор покладає визначення стадії, дане Ю.К.Осиповим, за яким під стадією розуміються процесуальні дії по конкретній справі, об'єднані найближчою метою. Як видно, за основу взята характеристика мети стадії, яка була розкритикована М.А.Гурвічем та М.С.Шакарян. Проте стадій цивільного процесу знову виходить п'ять і вони повністю відповідають стадіям вище проаналізованої концепції поділу М.С.Шакарян. Певним винятком є відсутність категоричності суджень щодо п'ятої стадії, оскільки сфера примусового виконання виділена в РФ, як і в нас, із судової та організаційно віднесена до виконавчої влади. Однак, на думку В.В.Яркова, за судом у цій сфері зберігається ряд суттєвих повноважень, тому в частині, яка забезпечує реалізацію судових повноважень, виконавче провадження залишається стадією судового процесу.

Не обминув своєю увагою В.В.Ярков і питання наявності у кожній стадії трьох блоків процесуальних дій при порушенні цивільної справи, її підготовки до розгляду та розгляду справи за сутністю з винесенням по ній судового рішення. Ці компоненти стадії автор назвав самостійними етапами кожної стадії. Вказавши на характерність цих етапів кожній стадії цивільного процесу, автор зумовив наявність відмінностей у їх змісті залежно від того, до якої стадії вони належать. Так, у виконавчому провадженні, на думку автора, у зв'язку з особливостями даної стадії, відсутній етап розгляду та вирішення справи за сутністю.

Отже, як підсумок огляду основних концепцій вирішення проблемного питання структуризації цивільного процесу вченими-юристами РФ можна відмітити значно вищий рівень розробленості даної проблеми, ніж в українській теорії цивільного процесу.

Отже, розглянувши існуючі точки зору щодо стадій у цивільному процесі та проаналізувавши їх, на мою думку, треба прийти до такого висновку, що в цивільному судочинстві слід розглядати чотири види проваджень провадження у суді першої інстанції;

апеляційне провадження;

касаційне провадження;

провадження по перегляду рішень за нововиявленими та винятковими обставинами.

Кожне з цих проваджень складається з трьох стадій, які є обов'язковими для кожного з них:

порушення цивільної справи;

підготовка справи до судового розгляду;

судовий розгляд справи за сутністю.

Критерієм такого поділу на стадії є визначення поняття «стадії цивільного процесу» як його певної частини, що об'єднана сукупністю його процесуальних дій, направлених на досягнення самостійної найближчої цілі.

При такому підході не відбувається протиріччя, коли частина процесу, визначена в ЦПК як провадження, виступає у структурі судочинства як стадія.