План контрольноп роботи
Вступ …………………………………………..……………………………….………2
1. Необхiдність участі банківських кредитів у складі фінансовіх ресурсів
підприємства…………………………………….…………………………….………..3
2. Кредитування підприємства в оборотнi засоби i в основнi
засоби…...……….6
3. Проценти за кредит…………………..…………… ………………………….….9
4. Задача………………………………………………….………………….………10
Заключеня……………………………………………………………………………..12
Список використаноп лiтератури…..……………………………………..………….13
ВСТУП
В останні роки в Україні відбулися і відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені процесами розбудови ринкової економіки. За роки, що минули від початку радикального реформування адміністративно-командної економіки, значною мірою трансформувалися умови функціонування всіх складових ланок економіки, в тому числі і в першу чергу — сфера фінансових відносин у суспільстві. Це пов'язано з появою значної кількості підприємств, заснованих на недержавних формах власності, докорінною зміною системи ціноутворення, бюджетної системи, а також систем оподаткування, кредитування і розрахунків, певним розвитком ринкової інфраструктури у сфері фінансово-кредитних відносин (створення комерційних банків, фондових бірж, страхових компаній, інвестиційних фондів, інших фінансових інституцій), запровадженням на підприємствах усіх форм власності податкового обліку (паралельно з бухгалтерським обліком). Попри всі труднощі і суперечності перехідного періоду, міцніє і набуває цілісності й адекватності стосовно нових економічних реалій правова база фінансово- кредитних відносин у суспільстві.
1. НЕОБХІДНІСТЬ УЧАСТІ БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ
У СКЛАДІ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутними, резервними, амортизаційними та іншими фондами цільового призначення. За питомою вагою перше місце серед позичених ресурсів у більшості підприємств займає банківський кредит.
Крім банківського кредиту, у складі позичених фінансових ресурсів
підприємств усіх галузей народного господарства значне місце посідає
кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає у розрахунках з іншими
юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями, бюджетом,
органами соціального страхування, позабюджетними фондами, а також у
розрахунках з робітниками і службовцями підприємства. Закон України «Про
оподаткування прибутку підприємств» кваліфікує частину кредиторської
заборгованості, залученої до складу позичених фінансових ресурсів, як
товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.
Вони являють собою дві форми позабанківського кредиту.
Товарний кредит — виникає у розрахунках за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони передаються у власність підприємства-боржника на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права на товари (результати робіт, послуг) покупцю у момент підписання договору або в момент фактичного отримання товарів (робіт, послуг), незалежно від часу погашення заборгованості. У відношеннях товарного кредиту кожний суб'єкт підприємницької діяльності має право виступати або як кредитор, або як одержувач кредитів. Поширеною формою одержання товарного кредиту є видача підприємством векселів своїм постачальникам.
Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, — це кошти, які залучаються підприємством-боржником від інших юридичних або фізичних осіб шляхом випуску (емісії) і продажу облігацій згідно з діючим законодавством.
Вищезгаданим законом України в господарський лексикон введене також
поняття «фінансовий кредит». Під фінансовим кредитом розуміється надання
коштів банком-резидентом, іноземним банком (банківською установою),
небанківською фінансовою установою у позику на визначений термін для
цільового використання та під відсотки. Правила надання фінансових кредитів
встановлюються Національним банком України (стосовно кредитів, що надаються
комерційними банками, тобто банківських кредитів), а також Кабінетом
Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій)
відповідно до законодавства.
Якщо кредиторська заборгованість усіх видів, особливо її перманентне
зростання, є найчастіше показником негараздів у фінансовому господарстві
підприємства, то банківський кредит — це закономірне явище ринкової
економіки, притаманне нормальному і ефективному функціонуванню
господарюючих суб'єктів. Це, природно, аж ніяк не свідчить про те, що
господарська практика не знає випадків використання банківських кредитів як
джерела покриття збитків та інших прорахунків у діяльності підприємств.
Проте для нормально функціонуючої ринкової економіки такі явища не
характерні, вони мають місце, як правило, у разі порушення підприємствами і
банками чинного банківського законодавства.
Необхідність кредиту як джерела фінансових ресурсів підприємств
визначається характером кругообігу і обігу основних і оборотних коштів.
Відомо, що в процесі кругообігу і обігу основні і оборотні кошти
підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу:
спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набувають
товарної форми і знову грошової. Інакше не може відбуватися процес
виробництва та реалізації продукції, процес відтворення.
Перехід коштів підприємств з однієї функціональної форми в іншу не може
мати ідеального характеру. Об'єктивні та суб'єктивні чинники ринкової
економіки викликають у реальному господарському житті порушення ритму зміни
функціональних форм кругообігу коштів, вкладених у виробничі засоби і
засоби обігу. Наприклад, підприємство виробило свою готову продукцію, тобто
певна частина його виробничих засобів перейшла у товарну форму, але ще до
реалізації цієї продукції, тобто до набуття грошової форми у підприємства є
необхідність вкласти кошти у купівлю сировини, матеріалів, що означає їх
авансування у новий кругообіг. З'являється потреба в позичених ресурсах,
які залучаються на якийсь час і на поворотній основі. Те ж саме
спостерігається, якщо підприємству необхідні додаткові кошти для збільшення
обсягу виробництва, а також для подолання тимчасових збоїв у ході
виробництва та реалізації продукції.
З іншого боку, особливості і умови кругообігу фінансових ресурсів у
народному господарстві породжують появу тимчасово вільних коштів, які
чекають свого використання і формують так званий позичковий фонд. Основні
джерела цього позичкового фонду (кредитних ресурсів, як їх називають на
практиці) формуються за рахунок таких економічних явищ:
— незбіг у багатьох підприємств моменту реалізації продукції, тобто вивільнення фінансових ресурсів у грошовій формі з їх черговим авансуванням, вкладенням у діло, в результаті чого тимчасово вільні кошти осідають на розрахункових, поточних, депозитних та інших банківських рахунках;
— встановлений законодавством порядок виплати заробітної плати робітникам та службовцям (як правило, два рази на місяць), в результаті якого в обігу підприємст установ, організацій постійно є кошти у вигляді заборгованості по оплаті праці, які можуть тимчасово не бути нікуди вкладеними і осідати на банківських рахунках;
— кошти амортизаційних фондів, які накопичуютьс постійно, по мірі нарахування зносу основних засобів реалізації продукції, і які нагромаджуються на рахунках підприємств для фінансування реновації основних засобів або їх поліпшення;
— вільні кошти у вигляді тимчасово невикористаного прибутку, що створюється в галузях матеріального виробництва і в сфері послуг, і призначений як для фінансування загальнодержавних потреб, так і для цілей виробничо-технічного і соціального розвитку суб'єктів підприємництва;
— постійна наявність коштів підприємств, організацій, установ у розрахунках як результат розриву у часі між моментом списання грошової суми з банківського рахунку платника і моментом її зарахування на рахунок одержувача;
— наявність тимчасово вільних коштів державного бюджету, що осідають на банківських рахунках у ході його касового виконання;
— вільна грошова маса у населення у вигляді грошових заощаджень на банківських рахунках або залишків готівки.
Таким чином, з одного боку, у підприємств періодично з'являється об'єктивна необхідність залучення кредитних ресурсів, з іншого боку, — у господарстві в силу ряду обставин є у наявності тимчасово вільні кошти, які можуть бути одержані підприємствами у вигляді кредитів. Найчастіше потреба в кредитах має відносно короткотерміновий характер (до одного року) і виникає для поповнення оборотних коштів.
Справа в тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства
створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в
коштах для створення запасів протягом року коливається. Особливо наочно це
можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером
виробництва, у багатьох підприємств, які переробляють сільськогосподарську
сировину, у підприємств лісової, торфодобувної промисловості, у підприємств
будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють
сільгоспсировину, в період збирання врожаю повинні створити такі запаси
сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. Природно, що в цей
період у них виникає підвищена потреба в оборотних коштах для оплати і
накопичення сировини, що надходить від її виробників — колективних
сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств; після ж
закінчення сезону переробки запаси цієї сировини зменшуються до мінімуму
(або повністю зникають), а з ними зменшується або зовсім зникає потреба в
оборотних коштах на формування запасів цієї сировини.
У підприємств по заготівлі лісу виникає підвищена потреба в оборотних
коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; в
літній же період, коли завершується сплав лісу, ця потреба скорочується до
мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах мають місце
і в інших підприємств із сезонним характером виробництва.
Для підприємств машинобудування, металообробки, хімічної, металургійної,
швейної, взуттєвої промисловості, інших галузей промисловості з несезонним
характером виробництва такі різкі коливання потреби в оборотних коштах не
характерні Але й у них в силу ряду обставин спостерігаються певні коливання
розмірів запасів товарно-матеріальних цінностей і, отже, — коливання
потреби в оборотних коштах. І ось чому.
З точки зору ефективності використання фінансових ресурсів підприємству
невигідно формувати власні оборотні кошти у розмірах, які перекривали б
будь-яку потребу в оборотних коштах, у тому числі ту, яка виникає тимчасово
у збільшеному розмірі. В такому випадку у підприємства у періоди зменшення
потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело
б до нераціонального їх використання. Тому підприємства мають вкладати в
оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх
для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і
витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно
задовольняти за рахунок позичених ресурсів, головним чином за рахунок
банківських кредитів на умовах строковості і поворотності.
2. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В ОБОРОТНІ
ЗАСОБИ І В ОСНОВНІ ЗАСОБИ
Кредити, які надаються комерційними банками підприємствам, в залежності від термінів кредитування поділяються на короткотермінові, середньотермінові і довготермінові.
Короткотермінові кредити видаються банками строком до 12 місяців в
основному на збільшення фонду оборотних коштів. В окремих випадках
короткотермінові кредити можуть спрямовуватися в основні засоби.
Середньотермінові кредити видаються банками строком на 1—3 роки, довготермінові кредити — на строк від 3-х років і більше. Середньотермінові і довготермінові кредити вдаються виключно на збільшення фонду основних засобів підприємства, тобто в основні кошти на капітальні вкладення.
Цільовий характер кредитування знаходить відображення в об'єктах кредитування. Під об'єктом кредитування треба розуміти конкретні елементи оборотних засобів, засобів обігу, основних засобів, частина вартості яких формується за рахунок банківського кредиту. При визначенні об'єктів кредитування підприємство має враховувати, що діючі правила кредитування містять пряму заборону банкам покривати кредитом збитки від господарської діяльності, не можуть бути об'єктами кредитування також формування і збільшення статутного фонду, придбання цінних паперів інших юридичних осіб.
Основними об'єктами короткотермінового кредитування в оборотні кошти є:
— виробничі запаси (промислова сировина, основні і допоміжні матеріали,
запасні частини, паливо, інструмент, пристосування та ін.);
— сільськогосподарська сировина;
— незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;
— витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння
випуску нових виробів тощо);
— готова продукція;
— товари невласного виробництва для реалізації;
— потреба підприємств у коштах для розрахунків з робітниками і
службовцями по заробітній платі;
— платіжні і розрахункові операції з постачальниками і покупцями.
У підприємств виникає потреба в кредитах під виробничі запаси якщо їх
розміри перевищують власні кошти, які є у їх розпорядженні, тобто якщо
створюються понаднормативні запаси. Вони можуть мати місце за таких причин,
як сезонність завозу, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних
ресурсів з боку постачальників, поставки транзитними нормами і т. ін.
Понаднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом
банківського кредиту у підприємств, які переробляють цю сировину і працюють
сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової і
легкої промисловості) або створюють великі сезоннi запаси сировини на рік,
тобто до нового врожаю.
Понаднормативні запаси незавершеного виробництва i готової продукції можуть створюватись на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними ускладненнями при відправці продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам у зв'язку і їх неплатоспроможністю тощо.
При кредитуванні витрат майбутніх періодів банки і видають підприємствам
позички на покриття сезонних витрат у зв'язку з тим, що у періоди сезонного
зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на
виробництво продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації.
Так, цукровий завод у період міжсезонного простою (лютий— серпень щорічно)
повинен мати кошти на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу,
проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати йому
вигідно покривати за рахунок банківських позичок, а розраховуватись по них
у вересні-грудні за рахунок виручки від реалізації цукру.
Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах передбачаються строки повернення позичок у періоди, коли випускається продукція і ці витрати списуються на її собівартість.
Кредити на виплату заробітної плати банки видають підприємствам у зв'язку з тимчасовими фінансовими ускладненнями останніх. Строк цих кредитів, як правило, не перевищує 30 днів.
До групи розрахункових кредитів належать кредити:
— на виставлення акредитиву;
— на придбання (купівлю) лімітованої чекової книжки. За допомогою цих кредитів підприємство за тимчасової нестачі власних коштів одержує змогу здійснювати розрахунки зі своїми постачальниками.
До цієї ж групи кредитів можна віднести також факторинг. Факторингова
операція полягає в тому, що банк інкасує (викупляє) у підприємства
неоплачені зобов'язання його дебіторів з негайною виплатою йому сум
дебіторських боргів, тобто бере на себе клопоти щодо стягнення боргу з
платника. Цей кредит сприяє прискоренню обіговості оборотних коштів
підприємства у сфері розрахунків.
Якщо на розрахунковому рахунку підприємства тимчасово відсутні гроші на
оплату платіжних документів постачальників сировини, матеріалів, інших
товарів, робіт і послуг, банк може видати короткотерміновий кредит на
оплату цих документів. Такий кредит має назву платіжний кредит.
Терміни і всі інші умови кредитування вищеперерахованих позичок
визначаються у кредитних договорах. Документом, який використовується для
обліку строків погашення кредиту, є строкове зобов'язання, яке підприємство
подає в банк при одержанні кредиту.
Довготермінові і середньотермінові кредити можуть надаватися комерційними
банками підприємствам на капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією
підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки,
вдосконаленням технології виробництва і на інші витрати, що призводять до
збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства
вдаються, якщо вони відчувають брак власних коштів, які призначені на ці
цілі, а саме — прибутку і амортизаційних відрахувань на повне відновлення
(реновацію) основних засобів.
Кредити в основні засоби комерційні банки видають за умови економічної
доцільності і окупності витрат на капітальні вкладення за рахунок
збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Для
одержання такого кредиту до кредитного договору додаються кошторисно-
технічна документація і, при необхідності, бізнес-план, який містить
розрахунок окупності, а також договір підряду, якщо роботи планується
виконувати підрядним способом, календарний графік проведення робіт.
Банки видають кредити на капітальні вкладення, якщо, перш за все,
розрахунки економічної ефективності свідчать, що за той чи інший термін
після введення в дію об'єкта підприємство матиме додаткові фінансові
джерела у вигляді прибутку, який може бути спрямований на погашення кредиту
і процентів за користування ним.
Разом з тим, окупність конкретного об'єкта кредитування не може бути
єдиним критерієм для вирішення питання про банківське кредитування в
основні засоби. Банк лише тоді може прийняти позитивне рішення щодо такого
кредитування, якщо прогнозний аналіз фінансового стану підприємства в
цілому свідчить про його платоспроможність на період, що охоплює термін
кредитування. З цієї точки зору при вирішенні питання про видачу кредиту в
основні засоби банки аналізують розрахунки формування і використання
майбутніх дисконтованих грошових потоків підприємств (грошовий потік — це
сума чистого прибутку підприємства, тобто балансового прибутку мінус всі
податки з нього і обов'язкові платежі, эбільшена на суму амортизаційних
відрахувань на повне відновлення основних засобів). Якщо грошовий потік
забезпечує повернення кредиту і процентів за нього, то це вказує на
можливість видачі кредиту за умови, якщо втримуються і інші вимоги щодо
кредитування (застава, гарантії, окупність конкретного об'єкта та ін.).
На жаль, темпи інфляції, що склалися в Україні в останні роки, практично
звели нанівець довгострокове кредитування підприємств банками на капітальні
вкладення, бо за тим рівнем банківського відсотка, який вимагають банки,
окупність витрат на капіталовкладення досягти найчастіше неможливо.
Підприємства в Україні мають право одержувати кредити в іноземних банках
(у іноземній валюті). Таке право підприємства отримують шляхом одержання
від Національного банку України спеціальних реєстраційних свідоцтв на
одержання кредиту від іноземного банку. Українське підприємство-позичальник
повинно одержати таке реєстраційне свідоцтво після підписання кредитного
договору з іноземним банком, але до фактичного одержання кредитних коштів.
В умовах кризи неплатежів багато підприємств опиняються на грані
банкрутства не зі своєї вини, а з вини своїх неплатоспроможних покупців. Ця
обставина викликала до життя в Україні законодавчо затверджений порядок
надання державної кредитної підтримки підприємствам, які здатні ефективно
використовувати кредитні ресурси. Ця кредитна підтримка має цільовий
характер, здійснюється через комерційні банки, на конкурсній основі за
рахунок, переважно, спеціальних кредитних ресурсів Національного банку
України, причому на пільгових умовах по сплаті процентів.
Кредити у вигляді державної підтримки мають право одержувати:
— підприємства всіх форм власності для нарощування обсягів випуску та
реалізації продукції;
— державні підприємства — для проведення заходів, пов'язаних із
здійсненням програми санації та структурної перебудови;
— торговельні підприємства споживчої кооперації для закупівлі товарів у
вітчизняних виробників з наступною їх реалізацією споживачам.
Для одержання права на такі кредити підприємства подають необхідні
документи Міжвідомчій комісії з питань санації державних підприємств.
Комерційні банки одержують в централізованому порядку узгоджений з урядом
перелік підприємств, яким доцільно надавати державну кредитну підтримку.
Остаточне рішення про можливісв надання тому чи іншому підприємству
державної кредитної підтримки приймає комерційний банк (на основі одержаних
від підприємства матеріалів про об'єкт кредитування і аналізу
кредитоспроможності позичальника), оскільки він бере на себе повну
відповідальність за цільове використання і своєчасне повернення кредиту.
Лише при позитивній оцінці комерційного банку заявка підприємства
приймається для участі у цільовому кредитному аукціоні, що проводить
Національний банк України. Якщо заявка підприємства на аукціоні одержує
підтримку, комерційний банк отримує відповідну суму кредитних ресурсів і
укладає з підприємством кредитну угоду. Термін видачі таких кредитів — до
12 місяців, обов'язкова умова — застава майном підприємства-позичальника
або векселями, отриманими ним від споживачів.
3. ПРОЦЕНТИ ЗА КРЕДИТ
Проценти, які сплачують підприємства за користування короткотерміновими
банківськими кредитами під оборотні виробничі засоби і засоби обігу (крім
процентів за прострочені кредити), відносяться на собівартість продукції.
Також на собівартість продукції відносяться витрати на сплату відсотків з
кредитів для придбання основних виробничих засобів i нематеріальних активів
для поточної виробничої діяльності, незалежно від терміну кредитування.
Відсотки за прострочені кредити, а також відсотки за кредити в основні
засоби на капітальне будівництво, реконструкцію підприємства сплачують за
рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати податків
і обов'язкових платежів.
До складу валових витрат у системі податкового обліку включаються будь- які відсотки за кредит, сплаченi підприємствами банкам, при умові, якщо кредит був використаний у зв'язку з веденням господарської діяльності позичальника.
Відсоткові ставки за кредитами встановлюються комерційними банками на
договірних засадах із підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від
загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит та
пропозицію на ринку позичкових коштів, а також регулюючих дій держави на
цьому ринку. В Україні на рiвень відсотків за кредити комерційних банків
значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює
Національний банк при їх наданні комерційним банкам (ставки рефінансування
НБУ).
Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки в залежності від
виду і об'єкта кредиту, терміну кредитування, фінансового стану
позичальника, міри кредитного ризику, наявності або відсутності гарантій
щодо своєчасного повернення боргу. Світовий досвід свідчить, що за умов
стабільної економіки процентні ставки встановлюються по різних кредитах на
рівні 3—7 відсотків річних і мають тенденцію до підвищення у періоди
інфляції. У 1993—1994 рр. в Україні рівень відсоткових ставок комерційних
банків був у межах 200—400 відсотків річних, у 1995 р.—100—200 відсотків, у
1996—1997 рр. він поступово зменшувався, що яскраво віддзеркалює зміну
інфляційної ситуації в країні.
При вирішенні питання про залучення банківського кредиту на умовах запропонованої банком відсоткової ставки підприємство має перш за все оцінити ймовірний рівень інфляції у період користування позичкою. Якщо запропонований відсоток за кредит не перевищує відсотка інфляції або перевищує його у межах, які відповідають нормальному рівню банківського відсотка, то таку позичку слiд вважати вигідною для підприємства. В економічній літературі рекомендується така формула визначення прийнятного відсотка за кредит в умовах інфляції:
p = r + q + rq : 100,
де r — нормальна відсоткова ставка за кредит; q — відсоток інфляції.
Якщо, наприклад, річний рівень інфляції становить 20 відсотків, то
підприємство може з вигодою для себе користуватися кредитом, який в
нормальних умовах коштує 5 відсотків за рік, за 26 відсотків річних
(5+20+5х20:100).
4. Задача
Розрахунок строкiв одержання, погашення банківського кредиту та сплата вiдсоткiв за нього.
Роздiл №1.
Вихiднi данi:
1.Цiль кредита: Будівництво морської платформи по видобутку нафти i газу.
2. Сума кредиту: 938562 грн.
3. Дата надання: 16.04.2001р.
Строк погашення: 30.06.2001р.
Термiн користування: 76 дiб.
4. Вiдсоткова рiчна ставка: 33%.
Добова вiдсоткова ставка: 33 / 365 = 0,09%.
Розділ № 2.
Розрахунок уплати відсотків за кредит при наданні його у
разовому порядку і погашенні водночас
Вр = ( С ? Т ? Вд ) / 100,
де Вр - відсотки за кредит при наданні його у разовому порядку і погашенні водночас;
С - сума кредита;
Т - термін користування, діб;
Вд - добова відсоткова ставка.
Вр = (938562 ? 76 ? 0,09) / 100 = 64197,6 грн.
Розділ № 3.
Розрахунок строків отримання, погашення кредиту та уплата відсотків за нього при кредитуванні по плану
|Дата |Потрібніст|Потрібність|Погашенн|Погашення з|Кредитни|Відсотки за |
| |ь |з |я |наростаючим|й потік |кредит (в |
| | |наростаючим|кредиту |висновком | |пл.) |
| | |висновком | | | | |
|01.04.0|125000 |125000 | | |125000 | |
|1 | | | | | | |
|17.04.0|130000 |255000 | | |255000 |1,8 |
|1 | | | | | | |
|30.04.0|146000 |401000 | | |401000 |2,6325 |
|1 | | | | | | |
|10.05.0|202000 |603000 | | |603000 |3,609 |
|1 | | | | | | |
|31.05.0|210000 |813000 | | |813000 |11,3967 |
|1 | | | | | | |
|13.06.0|125562 |938562 | | |938562 |9,5121 |
|1 | | | | | | |
|20.06.0| |938562 |500000 |500000 |438562 |5,9129 |
|1 | | | | | | |
|30.06.0| |938562 |438562 |938562 |- |9,2918 |
|1 | | | | | | |
|Всього |938562 |938562 |938562 |938562 |- |44,155 |
В 01.04 - 16.02 = 125000 х 16 х 0,09 / 100 = 1800 грн.
В 17.04 - 29.04 = 225000 х 13 х 0,09 / 100 = 2632,5 грн.
В 30.04 - 09.05 = 401000 х 10 х 0,09 / 100 = 3609 грн.
В 10.05 - 30.05 = 603000 х 21 х 0,09 / 100 = 11396,7 грн.
В 31.05 - 12.06 = 813000 х 13 х 0,09 / 100 = 9512,1 грн.
В 13.06 - 19.06 = 938562 х 7 х 0,09 / 100 = 5912,9 грн.
В 20.06 - 30.06 = 938562 х 11 х 0,09 /100 = 9291,8 грн.
Розділ № 4.
Економічна ефективність кредитування по плану в порівнянні з наданням
його у разовому порядку і погашенні водночас
Економічна ефективність кредитування по плану дорівнює:
Эк х Эф = Вр - Впл.,
де Вр - відсотки за кредит при наданні його у разовому порядку і погашенні водночас;
Впл. - відсотки при кредитуванні по плану.
Эк х Эф = 64197,6 - 44155 = 20042,6 грн.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Як видно з проведених розрахункiв економічна ефективність кредитування по плану в порівнянні з наданням його у разовому порядку і погашенні водночас складає 20042,6 грн.
Відповідно можна зробити висновок, що кредитування по плану для підприємства доцільніше, ніж отримання кредиту у разовому порядку і погашенні його водночас, враховуючи те, кредитні кошти будуть використовуватись не одночасно.
Список використаноп лiтератури
1. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. — К.:Либідь, 1998. —312с.
2. Деньги и кредит: Учебник для вузов / Под ред. М. Й. Савлука.-
К.:Лібидь, 1992.-450с.
3. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник для вузів.-
К.: Либідь, 1995.- 160 с.
4. Финансьі предприятий: Учеб. пособие / Под ред. Е. Й. Бородиной.- М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995- 208 с.
5. Финансі. Денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов / Под ред.
Дробозиной.- М.: Финансі. ЮНИТИ, 1997.- 479 с.