МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, ФІНАНСІВ, МЕНЕДЖМЕНТУ І

БІЗНЕСУ

Рівненський відокремлений підрозділ

Shura19@yandex.ru

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Організація підприємництва та бізнесу” на тему:

Форми корпоративного підприємництва

Виконала: студентка

-го курсу, , спец. “Облік і аудит”, групи

Перевірив:

РІВНЕ – 2004

Вступ

Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По- друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові
(фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих о ознак, систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основна ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого, — від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство — це господарюючий суб'єкт.
Суть визначення господарюючий суб'єкт полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі
(промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність.

Форми корпоративного підприємництва

З часу проголошення незалежності України здійснено заходи щодо розвитку приватної і колективно-кооперативної власності, виникнення нових для України форм організації виробництва, визнання їхньої рівноправності, наділення їх повною господарсько-управлінською самостійністю. Серед цих нових утворень набули поширення і правового визнання акціонерні товариства, які виробляють продукцію.

Правове становище акціонерного товариства визначається нормами Закону
"Про господарське товариство" від 19 вересня 1991 р. та Статутом цього товариства. Для розробки такого Статуту акціонерне товариство використовує
Типовий Статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Фондом державного майна України і Міністерством юстиції
України від 31 серпня 1993 р.

За своєю економічною сутністю і правовим статусом акціонерного товариства слід вважати утворенням корпоративного типу.

При створенні акціонерних товариств першорядним є вирішення питання про власність. Принциповою особливістю правосуб'єктності цієї групи аграрних підприємців є насамперед те, що ці товариства — об'єднання капіталу, а не особистої трудової участі.

Майнова правосуб'єктність акціонерного товариства безпосередньо пов'язана з правовим режимом майна акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю. Так, відповідно до ст. 12 Закону "Про господарські товариства" ці товариства є власниками: майна, переданого їм засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариствами внаслідок господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами. Вкладами учасників і засновників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю можуть бути, зокрема, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), кошти. Вклад (зокрема в натурі) оцінюється у гривнях і складає частку учасника та засновника у статутному фонді.

З наведеної норми Закону випливає, що суб'єктом права власності на майно може бути як саме товариство, так і громадянин, який передав товариству "право користування" земельною ділянкою, іншим майном та майновими правами. Крім того, згідно зі ст. 10 цього ж Закону, учасник
(акціонер) акціонерного товариства відкритого типу практично не обмежений щодо розпорядження своєю часткою в майні цього товариства (він може передати її іншим особам). Тому, на відміну від підприємств кооперативного типу, майно (чи його частка) такого товариства може стати об'єктом права власності необмеженого кола осіб. Практично ця частка у статутному фонді акціонерного товариства може стати об'єктом стягнення за боргами акціонера і, наприклад, фінансово-кредитна установа може стати акціонером такого товариства.

Особливість правосуб'єктності господарських товариств дістає свій прояв у існуванні притаманного тільки цим суб'єктам права на дивіденди. Ця особливість базується на сутності цих товариств як об'єднання капіталу інвесторів на основній їх меті — задоволенні інтересів інвесторів
(учасників, акціонерів). На відміну від суб'єктів підприємництва кооперативного типу (де, виходячи з суті обов'язковості трудової участі, члени мають право на частину прибутку залежно саме від трудової участі), в господарських товариствах на підставі ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники (акціонери) мають право на одержання дивідендів від участі в статутному фонді з чистого прибутку (зиску) товариства.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки до кредитних банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.
Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Зокрема, він може використовуватися на виплату дивідендів акціонерам (учасникам).

Зокрема концерн, як статутне об’єднання підприємств створюється на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців.
Головна мета такого об’єднання полягає в тому, щоб фірми, прагнучи вистояти в умовах нерівномірного розвитку економіки, проникають в нові для себе галузі і сфери розширюють асортимент товарів та послуг, поступово перетворюються в багатогалузеві комплекси.

Значного поширення в процесі реформування власності корпоратизації та акціонування підприємств набули господарські товариства.

Закон України “Про господарські товариства” визначає поняття й види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права і обов’язки їх учасників та засновників. Господарськими товариствами визначаються підприємства, організації, установи, що створені на засадах угоди юридичними особами та громадянами через об’єднання їх майна та спільну підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку.

Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об’єднуватися у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Закон “Про підприємства в Україні” надає підприємствам право об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Такі групи підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об’єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об’єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об’єднання – це один з видів суб’єктів господарського права. Підприємства, які ввійшли до об’єднання, є його членами або його учасниками Закону “Про підприємства в Україні”.

Як суб’єкт права об’єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.

По-перше, підприємства консолідуються в групи-об’єднання на основі певних матеріальних інтересів. Це об’єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо.

Матеріальні інтереси як основа об’єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об’єднання.

Договір укладають між собою підприємства – засновники об’єднання.
Єдність матеріальних інтересів членів як основа об’єднання – це його економічна ознака.

По-друге, об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об’єднання. Майном об’єднання є: а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами об’єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б) майно, набуте об’єднанням в результаті господарської діяльності; в) майно створених об’єднанням підприємств.

Майно такого суб’єкта є колективною власністю. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об’єднання і його членів як суб’єктів права; об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного. Після припинення діяльності об’єднання майном, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами. Цю ознаку об’єднання можна вважати економіко-юридичною ознакою.

Третьою ознакою об’єднання є централізація в руках об’єднання як суб’єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака.

Четвертою ознакою об’єднання є особлива правосуб’єктивність. Її особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства – юридичні особи, кожне з яких при входженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі
Закону “Про підприємства в Україні”. Цим об’єднання відрізняються від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права. Разом з тим об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права.

Види об’єднань – це їх класифікація за певними матеріальними та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих визначень.

Матеріальним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає мету, або інакше, основу їх створення та діяльності.

Юридичним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об’єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об’єднання.

Договірним згідно із ст.3 Закону “Про підприємства в Україні” є асоціації та корпорації. Статутними закон визначає концерни і консорціуми.

Договірні і статутні об’єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані.

Серед договірних об’єднань помітне місце займають корпорації – найпоширеніший вид об’єднань державних підприємств.

Корпорація як договірне об’єднання може створюватися підприємства будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об’єднання.

Іншим видом договірного об’єднання визначено асоціацію. Це договірне об’єднання, яке створюється учасниками з метою координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції, освоєння ринків збуту, визначення цін тощо. Асоціації не дозволяється втручання у виробничу та комерційну діяльність підприємств.

Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об’єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах.
Засновники для створення договірного об’єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання. Юридичною основою створення договірного об’єднання є волевиявлення сторін договору.

Основним у правовому становищі договірних об’єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об’єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд можуть вийти зі складу діючого договірного об’єднання.

Право самостійного виходу з об’єднання не поширюється на чотири категорії суб’єктів права, що входять до складу об’єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об’єднання до 1 квітня 1991 р. і з участю трудового колективу. Право підприємств на вихід з об’єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів України, згідно з якими створено відповідні об’єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі.

До таких об’єднань відносять галузеві об’єднання: залізниці, пароплавства та інші об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.

Основним видом статутних об’єднань визначено концерн. Це об’єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків, яке створене на основі повної фінансової залежності членів об’єднання від одного або групи підприємців.

Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну.

До статутних об’єднань відносять також державні корпорації.

Особливості правового становища статних об’єднань полягають у тому, що:

- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій;

- статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники, а не самі члени об’єднань;

- особливістю правового становища державних статутних об’єднань є обмежене право виходу підприємств із них. Державні підприємства мають право вийти з державних об’єднань за згодою органів, визначених в актах про їхнє створення.

Третім видом статутних об’єднань визначено консорціум.

Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми за загальним правилом створюються з метою реалізації певних інвестиційно- будівельних проектів.

Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об’єднання.

Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна членів об’єднання; має самостійний і зведений баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою.
Реєстрація об’єднання як суб’єкта права здійснюється у тому ж порядку, який встановлено для підприємств.

Отже, з точки зору правосуб’єктивності, об’єднання становить собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об’єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи. в теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.

Таким чином, господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств – учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.

У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний нормативний акт, який би містив норми про господарські об’єднання.
Загальними для всіх видів об’єднань актами є, по-перше, Закон “Про підприємства в Україні”, який визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове становище підприємств-членів об’єднання; по-друге, Закон “Про власність”, яким визначено господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності, підстави виникнення цього права, об’єкти права власності господарського об’єднання; по-третє, декрети і постанови Кабінету
Міністрів, якими створено господарські об’єднання в окремих галузях народного господарства, а також договори, статути та положення про окремі об’єднання.

Оскільки, створення господарських об’єднань не може суперечити антимонопольному законодавству, законодавство про господарські об’єднання узгоджуються з відповідними статтями Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”.

Всі способи набуття права власності, зазначені в законодавстві, поділяються на первісні і похідні.

Первісними визначають такі способи, коли право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок виробничої діяльності, націоналізація, реквізиція, конфіскація, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.

Похідними визначаються такі способи набуття права власності, за яких право нового власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього.

В усіх випадках похідного набуття права власності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої.

Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника, і такі, що від неї не залежать.

Акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.
Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збережені техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень.
Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.

Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.

Акціонерні товариства поділяються на два види: акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого типу, акції якого поширюються лише серед його засновників.

У ході приватизації в Україні на базі державних підприємств створюватимуться відкриті акціонерні товариства. Засновниками акціонерних товариств можуть стати юридичні особи та окремі громадяни. Засновники укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що передплатили акції, і третіми особами.

Головним атрибутом акціонерного товариства є акція. Акція (від франц.
— «цінний папір») —цінний папір без встановленого строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у ньому і право на участь в управлінні ним, а також дає його учаснику право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду і участь у поділі майна при ліквідації акціонерного товариства. В Україні використання акцій як особливого виду цінних паперів регулюється законом
«Про цінні папери і фондову біржу», введеним у дію з 1 січня 1992 р.

Прийняте в Україні законодавство жорстко визначає умови і розміри випуску акцій. Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства.
Додатковий випуск акцій можливий у тому випадку, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства, заборонений. Засновники товариства зобов'язані викупити не менше 20 % акцій.

Власники акцій мають право на одержання частини доходу від діяльності акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається дивідендом (від лат. — «той, що підлягає поділу»). Дивіденди виплачуються за підсумками року у порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і процентів за банківський кредит.

Договірні товариства. Договірне (повне або змішане) товариство досить поширене як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а у нашу практику воно лише починає входити. Його не слід плутати із статутним товариством — акціонерним товариством відкритого або закритого типу, учасники якого утворюють юридичну особу.

Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду у спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності — зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокремленим від засновників майном.

Укладати договір про повне товариство, який передбачає спільну підприємницьку діяльність або досягнення якоїсь певної мети (наприклад, спільні оптові закупівлі сировини), можуть лише ті юридичні та фізичні особи, які вже мають право займатися підприємницькою діяльністю. При цьому учасники договірного товариства зберігають свою господарську та юридичну самостійність, мають самостійні баланси, право розпоряджатися виготовленою продукцією, вибирати постачальників і т. ін. Форми власності учасників не мають значення. Нові учасники лише передають на підставі договору про спільну діяльність спільне майно в управління одного з них. Учасники поділяються на дійсних членів і членів-вкладників.

Всі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договору надана можливість вибору: кожний із них буде діяти від імені товариства, може доручати це одному або декільком дійсним членам, розділити між собою обов'язки та сферу компетенції, передбачити види і розміри справ, по яких необхідна, згода всіх або більшості. Члени-вкладники таких прав не мають.
Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а член-вкладник—лише дорадчий.

У повному товаристві відповідно до договору необмежену солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства несуть всім своїм майном всі учасники, а у змішаному — один або декілька дійсних членів, а члени- вкладники відповідають по зобов'язаннях товариства лише у межах своїх вкладів.

Прибуток або збитки розподіляються так, як визначили учасники товариства у договорі. Можливі різні принципи розподілу. Дійсні члени товариства не можуть брати участі в інших підприємствах, що здійснюють підприємницьку діяльність у цій же галузі, що й товариство, без згоди на це решти дійсних членів товариства.

Договірне товариство не має права випускати цінні папери. Виходячи з товариства, учасник може зажадати частку, що належить йому у майні товариства.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариство з обмеженою відповідальністю, як правило, є замкнуте і створюється шляхом об'єднання пайових внесків. Тут акції не випускаються, дивіденди не нараховуються, а прибуток розподіляється пропорційно до внесків засновників.

Спільним для них є принцип обмеженої відповідальності: засновники відповідають по зобов'язаннях підприємства лише величиною вкладеного у пай капіталу, що робить що форму підприємницької діяльності привабливою та зручною. Товариства з обмеженою відповідальністю можуть створюватися підприємствами, установами, організаціями, державними органами і громадянами. Для товариств з обмеженою відповідальністю досить об’єднати суму в 50 тис. крб.

Установчими документами для товариства з обмеженою відповідальністю є статут і установчий договір. До реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен засновник має внести не менше ЗО % свого внеску на банківський рахунок. Реєстрація товариства здійснюється у виконкомі Рад народних депутатів за місцем його розташування.

Спільне підприємство — це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь- якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом
Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Підстави та порядок припинення права участі в підприємствах корпоративного типу.

У соціально-економічному плані припинення права участі в корпоративному підприємстві зумовлено не якимись об'єктивними, а суто суб'єктивними причинами. Так, припинення права участі в суб'єктах підприємництва корпоративного типу (і відповідно — припинення корпоративного права акціонерів та учасників) настає у разі, по-перше, ліквідації цього господарського товариства, по-друге, продажу чи іншого відступлення акцій, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з чинним законодавством та установчими документами акціонерного товариства чи, відповідно, товариства з обмеженою відповідальністю.

Припинення права участі, самої участі та, відповідно, припинення корпоративного права в суб'єктах підприємництва корпоративного типу здійснюється певним порядком.

Припинення участі в підприємстві корпоративного типу є наслідком юридичного факту відступлення акцій акціонерного товариства чи всієї частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Припинення участі в товаристві з обмеженою відповідальністю може бути також у разі виключення його з цього товариства, як це передбачено ст. 64 Закону "Про господарські товариства". При виключенні з товариства з обмеженою відповідальністю (за невиконання статутних обов'язків) учасник цього товариства не бере участі в голосуванні.

Юридичний факт припинення участі в корпоративному підприємстві тягне за собою певні правові наслідки.

Припинення участі громадянина в акціонерному товаристві чи товаристві з обмеженою відповідальністю тягне за собою позбавлення його прав учасника.
Від дня відступлення акцій акціонерного товариства чи частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю особа позбавляється прав майнового і управлінське-контрольного характеру у відносинах з підприємством корпоративного типу. Коли особа, котра відступила акції
(частку), одночасно припинила й трудові відносини з підприємством, то їй слід видати трудову книжку і провести з нею розрахунок як із найманим працівником, що звільнився.

У разі відступлення частини акцій чи частини чистки у статутному капіталі підприємства, у цієї особи зменшується право на одержання дивідендів і зменшується кількість голосів при голосуванні.

Процес зародження елементарних форм корпоративного підприємництва в
Україні (як і в усьому світі) йде повним ходом. Вектор цього процесу спрямований від первинних способів кооперування на предметному рівні підприємницьких схем – через проектування систем корпоративного прийняття рішень – до проблематики стратегії трансдержавних підприємницьких корпорацій.

Використана література

1. Конституція України.

2. Закон України “Про власність” від 07.02. 1991.

3. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991.

4. Постанова Кабінету Міністрів “Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей” від 22 січня 1996.

5. В.З. Ярчук. Аграрне право України. – Юрінком Інтер. К.: 2000.

6. В.С.Щербина “Господарське право України”.