2-й семестр.

1. Міжнародний рух капіталу.

2. Міжнародна міграція робочої сили.

3. Міжнародні валютно-кредитні відносини.

4. Міжнародна економічна інтеграція.

5. Міжнародні науково-технічні відносини.

6. Інфраструктура сучасних МЕВ.

2 контрольні роботи.

Література.

1. МЕВ. Під ред. Жукова.

2. МЕВ. Під ред. Рибалкіна.

3. Красагина. Международные валютно-финансовые отношения.

4. М.Пебро. Международные валютно-финансовые отношения.

5. Линдерт. Экономика мирохозяйственных связей.

6. Кругман. Международная экономика.

7. Міжнародні валютно-кредитні відносини. Під ред. Філіпенка.

Міжнародний рух капіталу.

План

1. Форми вивозу капіталу.

2. Економічні ефекти прямих іноземних інвестицій.

3. Роль ТНК у міжнародному русі капіталу.

4. Динаміка міжнародного руху капіталу після другої світової війни.
. Для четвертого питання знайти “World Investment Report” (United Nations).

Міжнародна торгівля не є єдиним видом зовнішньоекономічної діяльності.
Іншою формою міжнародних економічних відносин є міжнародний рух факторів виробництва (МРФВ). При цьому між МРФВ і МТ існують певні залежності:

1) Міжнародний рух факторів виробництва заміщає міжнародну торгівлю товарами у тому випадку коли її причиною є різниця в забезпеченості країн факторами виробництва. Припустимо, що капіталонасичена країна експортує капіталомісткий товар. При цьому вона вивозить і капітал, який розташовується в країнах, де процентна ставка вища, ніж в даній країна.
Збільшення виробництва товару на експорт веде до збільшення попиту на капітал, а це в свою чергу призводить до зростання ціни капіталу. Якщо зросла ціна на капітал, то власники капіталу зменшують експорт капіталу, тому що ціна на капітал (процентна ставка) на внутрішньому ринку має тенденцію до зближення зі світовою ціною на капітал. Отже, можна зробити висновок, що експорт товарів заважає експорту капіталу.

2) Міжнародний рух факторів виробництва доповнює міжнародну торгівлю товарами в тому випадку, коли в основі МТ знаходяться інші причини, ніж відмінність у забезпеченні факторами виробництва. Якщо забезпеченість країн факторами виробництва і їх ціна однакові, то збільшення виробництва капіталомісткого (експортного) товару веде до зростання попиту на капітал, а це в свою чергу веде до збільшення його ціни. Якщо внутрішня ціна капіталу встановлюється вище світового рівня, то дана країна здійснюватиме імпорт капіталу. Таким чином, МТ веде до зміни ціни на фактори виробництва, а це в свою чергу веде до руху капіталу між країнами. Вданому випадку експорт товару стимулює імпорт капіталу.

3) Міжнародний рух капіталу заміщує міжгалузеву торгівлю та доповнює внутрішньогалузеву торгівлю в умовах великих відмінностей у забезпеченості країн факторами виробництва.

Коли рівень забезпеченості факторами між країнами дуже відрізняється, то кожна країна спеціалізується на виробництві певного товару, і міжнародний рух факторів виробництва відсутній. Між країнами можлива лише міжгалузева торгівля.

Коли ж розпочинається рух факторів виробництва, то обидві країни починають виробляти схожі товари, і між ними виникає внутрішньогалузева торгівля

Треба сказати, що коли має місце рух капіталів, то обсяг світового виробництва зростає значно швидше ніж за умов існування лише МТ.

Яка ж відмінність між МТ і МРФВ? При МТ країни обмінюються лише кінцевими товарами. При МРФВ має місце міжнародний рух тих факторів, які використовується для виробництва кінцевих товарів.

Треба сказати, що міжнародний рух капіталу контролюється урядом більш жорстко, ніж МТ.

1. Форми міжнародного руху капіталу.

Існує декілька форм МРК.

1) За джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний та приватний капітал.

Офіційний (державний) капітал – це кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон, або ті, що приймаються в країну за рішенням уряду, чи міжурядових організацій. До офіційного капіталу відносять всі державні позики, гранти, міждержавна допомога на основі міжурядових угод. До офіційного капіталу відноситься і капітал міжнародних організацій: МВФ, СБ,
ООН тощо. Джерелами офіційного капіталу є кошти державного бюджету.

Приватний капітал – це кошти приватних фірм, банків, недержавних організацій та установ, що переміщуються за кордон, або приймаються з-за кордону за рішенням керівних органів підприємств. До цієї категорії капіталу відносять: інвестиції за кордон приватними фірмами, надання торгових кредитів та міжбанківське кредитування. Джерелом приватного капіталу є власні чи запозичені кошти приватних фірм.

2) За характером використання капітал поділяється на підприємницький та позичковий.

Підприємницький капітал – це кошти, що прямо чи опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. До підприємницького капіталу найчастіше можна віднести приватний капітал.

Позичковий капітал – це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків.

3) За строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий.

Короткостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін до 1 року. В основному це – позичковий капітал.

Середньостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років.

Довгостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін понад 7 років.

Середньостроковий та довгостроковий – це в основному підприємницький капітал

4) За метою вкладення капітал буває у вигляді прямих та портфельних інвестицій.

Прямі закордонні інвестиції – це кладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні-імпортері капіталу. Цей довгостроковий інтерес забезпечує контроль над об’єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних інвестицій відноситься в основному приватний капітал.

Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору право реального контролю над об’єктом розміщення капіталу.

. Інвестиційна позиція країни – це співвідношення активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном і активі, які перебувають у власності іноземців в країні.

Країни-експортери мають більше активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном ніж активи, які перебувають у власності іноземців в країні.

Країни-імпортери мають менше активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном ніж активи, які перебувають у власності іноземців в країні.

Іноземні інвестиції отримали розвиток в період переходу від світового ринку до світового господарства (19 - початок 20 століття)

ООН та МВФ відносять до міжнародних інвестицій:

1) вкладання власного приватного капіталу компаній за кордон – капітал філій, які відкриваються за кордоном, а також доля акцій в дочірніх та асоційованих компаніях

2) реінвестування прибутку за кордоном;

3) внутрішньокорпораційні переводи капіталу.

До підприємства з іноземними інвестиціями можна віднести акціонерні чи неакціонерні підприємства, в якому іноземному інвестору належить більше, ніж 10% капіталу.

Підприємство з іноземними інвестиціями може мати 3 форми:

Дочірня компанія – компанія, в якому іноземному інвестору належить більше, ніж 50% капіталу.

Асоційована компанія – компанія, в якому іноземному інвестору належить менше, ніж 50% капіталу.

Філіал – компанія, в якому іноземному інвестору належить 100% капіталу.

Як показує практика, найпоширенішими формами підприємств з іноземними інвестиціями є дочірня компанія та філія.

Прямий інвестор – це державна чи приватна організація, фізична чи юридична особа, що володіє підприємством з іноземними інвестиціями.

Серед прямих інвесторів в особливу групу виділяють банки, які можуть бути як посередниками, так і безпосередньо займатися інвестуванням власних фондів.

Причини іноземного інвестування.

Головна причина здійснення прямих іноземних інвестицій – це прагнення розмістити свій капітал в тій країні і тій галузі, де він буде приносити максимальний прибуток.

ООН провела дослідження стосовно причин експорту та імпорту іноземних інвестицій.

Причини експорту інвестицій.

Серед причин експорту інвестицій на першому місці знаходиться технологічне лідерство, причому існує така залежність: чим вища доля витрат на НДІКР[1] в об’ємі продаж корпорацій, тим більший об’єм її експорту прямих інвестицій за кордон; і навпаки. Це можна пояснити тим, що коли корпорація здійснює інвестиції за кордон, то завжди прагне утримати технологічне лідерство, тобто мати контроль над технологією, які використовуються в її філіях, і таким чином отримати конкурентні переваги.

На друге місце вийшли переваги в вартості робочої сили: чим вищий рівень оплати працівника корпорації, тим більший об’єм експорту прямих інвестицій; і навпаки. Тобто корпорації намагаються отримати більш дешеву робочу силу.

Третя причина – переваги в рекламі. Чим вища питома вага витрат на рекламу в продажах корпорації, тим вищий об’єм експорту прямих закордонних інвестицій, і навпаки.

Четверта причина – економіка масштабу. Чим вищий розмір виробництва корпорації на внутрішньому ринку, тим більший обсяг експорту прямих інвестицій, і навпаки. Це пояснюється тим, що тільки після заповнення внутрішнього ринку, корпорації починають експансію на зовнішні ринки.

П’ята причина – розмір корпорації. Чим більший розмір корпорації, тим більший обсяг експорту прямих інвестицій, і навпаки.

Шоста причина – ступінь концентрації виробництва. Чим вищий рівень концентрації виробництва певного товару в межах корпорації, тим більше обсяг експорту прямих інвестицій, і навпаки.

Сьома причина – забезпечення доступу до природних ресурсів. Чим вище потреба корпорації в певному ресурсі, тим більший об’єм її експорту прямих інвестицій в ту країну, де багато цього ресурсу, і навпаки.

Іншими причинами можуть бути:

- скорочення транспортних видатків;

- подолання митних обмежень (квот, ліцензій) та митних платежів.

Причини імпорту капіталу.

Перша причина – технологічне лідерство. Чим вища доля витрат на НДІКР в об’ємі продаж корпорацій, тим більший об’єм її імпорту прямих інвестицій з- за кордону; і навпаки.

На друге місце вийшли переваги в кваліфікації робочої сили: чим вищий рівень освіти працівника корпорації, тим більший об’єм імпорту прямих інвестицій; і навпаки. Це стосується високотехнологічних галузей.

Третя причина – переваги в рекламі. Чим вища питома вага витрат на рекламу в продажах корпорації, тим вищий об’єм імпорту прямих закордонних інвестицій, і навпаки.

Четверта причина – економіка масштабу. Чим вищий розмір виробництва корпорації на внутрішньому ринку, тим менше обсяг імпорту прямих інвестицій, і навпаки.

П’ята причина – розмір корпорації. Чим більший розмір корпорації, тим більший обсяг імпорту прямих інвестицій, і навпаки.

Шоста причина – ступінь концентрації виробництва. Чим вищий рівень концентрації виробництва певного товару в межах корпорації, тим менше обсяг її імпорту прямих інвестицій, і навпаки.

Сьома причина – потреба в капіталі. Чим більша потреба корпорації в капіталі, тим більший обсяг її імпорту прямих іноземних інвестицій.

Восьма причина – кількість національних філіалів. Чим більше філіалів має корпорація в межах країни, тим більший обсяг прямих закордонних інвестиції вона імпортує.

Дев’ята причина – рівень захисту національного ринку. Чим вищий рівень захисту національного ринку за допомогою торговельних бар’єрів – тим вищий рівень імпорту прямих закордонних інвестицій.

Десята причина – розмір ринку. Чим більший розмір внутрішнього ринку, тим більший обсяг інвестицій.

2. Економічні ефекти прямих іноземних інвестицій.

[pic]

Маємо дві країни. Вважаємо, що єдина причина для руху капіталі – різна прибутковість. Обсяг капіталу, яким володіє перша країна – AK. Обсяг капіталу, яким володіє друга країна – AK’. Криві S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва в залежності від обсягу використання капіталу. Якщо не існує міжнародний рух капіталу, то перша країна інвестує весь свій капітал у власну економіку. Тоді процентна ставка
(ціна капіталу) встановлюється на рівні C (LC). В другій країні, якщо вона інвестує весь свій капітал у власну економіку, процентна ставка дорівнює
L’D.

Якщо наявний капітал в обох країнах використовується повністю, то обсяг виробництва в першій країні буде a+b+c+d+e+f, з них прибуток власників капіталу буде a+f, а b+c+d+e – прибуток власників інших факторів виробництва. Обсяг виробництва в другій країні буде дорівнювати k+i+j, з них k+j – прибуток власників капіталу, а i – прибуток власників інших засобів виробництва.

З графіку ми бачимо, що в другій країні процентна ставка більша, ніж в першій (прибутковість капіталу вища).

Припустимо, що країни зняли обмеження на міжнародний рух капіталу.
Виходячи з того, що в країнах встановлена різна прибутковість капіталу, частина капіталу (в обсязі AB) переміститься з першої країни до другої.
Прибутковість капіталу в обох країнах буде однаковою.

Внаслідок того, що частина капіталу з першої країни переміститься в другу, то обсяги виробництва також зміняться: в першій країні обсяг національного (!) виробництва зросте і буде дорівнювати: a+b+c+d+e+f+h, причому за рахунок національного капіталу, що залишився всередині країни виробляється a+b+c+d продукції (валовий внутрішній продукт), а за рахунок іноземних інвестицій – e+f+h.

В другій країні обсяг внутрішнього (не національного) виробництва також збільшився, і тепер дорівнює k+j+i+g+h+e+f (валовий внутрішній продукт), але за рахунок власного капіталу першої країни виробляється продукції k+j+i
(це і становить прибуток першої країни і її валовий національний продукт), а за рахунок імпортованого капіталу – e+f+h (що і входить в національний продукт другої країни).

Наслідками руху капіталу є:

1) збільшується рівень виробництва в кожній країні, а значить і загальносвітовий рівень виробництва;

2) зменшується доход власників капіталу в першій країні внаслідок зниження процентної ставки.

-----------------------

[1] Науково-Дослідницькі І Конструкторські Розробки.