Дипломная работа: Управління фінансовими ризиками підприємства
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ризиками підприємства
1.1 Економічний зміст фінансових ризиків підприємства, сутність та їх класифікація
1.2 Методи управління фінансовими ризиками та їх страхування
1.3 Механізми нейтралізації фінансових ризиків
Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності і фінансового стану на прикладі роботи ТОВ "Діего"
2.1 Аналіз фінансових результатів
2.2 Зміни формування власних обігових коштів ТОВ "Діего"
2.3 Вплив дебіторської та кредиторської заборгованості на фінансовий стан ТОВ "Діего"
2.4 Залучені та запозичені кошти і їх вплив на виробничу та фінансову діяльності ТОВ "Діего"
Розділ 3. Фінансові рішення в умовах ризику
3.1 Фінансове планування на підприємстві
3.2 Перспективні напрями в рішенні питань пов'язаних з фінансовими ризиками
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Детерміновані ситуації, коли відсутній ризик, зустрічаються в людській діяльності та, зокрема, в економіці досить рідко. Більшість невизначених подій, що спричиняють ризик, є неповністю прогнозованими та контрольованими, їх неможливо усунути, а тому навіть на перший погляд досить ефективні рішення можуть призвести до значних збитків. Неможливо повністю звільнитися від ризику: намагаючись позбутися однієї ризикованої ситуації, можна потрапити у іншу. Навіть абсолютна бездіяльність у економічному житті спряжена з ризиком невикористаних можливостей.
Невизначеність призводить до ризику через відсутність повної інформації та неможливість точного передбачення. Суттєво впливати на його виникнення можуть такі чинники як погодні умови, науково-технічний прогрес, ринковий попит і ціни на товари тощо. Ризик виникає тоді, коли приймається рішення з кількох можливих, і є непевність в тому, що воно, це рішення, призведе до найефективніших наслідків.
На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю.
Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату, відсоток на капітал і плату за ризик У його розумінні ризик — підприємницька заслуга, він не розглядається лише як імовірність втрат.
На відміну від неокласиків, Джон Мейнард Кейнс стверджував, що ризиком є частина вартості, пов'язана з можливими витратами, викликаними непередбаченими змінами ринкових цін, надмірною спрацьованістю обладнання або ризиком унаслідок катастроф. Особливістю теорії Кейнса є те, що він виділяє саме фінансові ризики.
Принципово нове трактування ризику запропонував американський економіст Френк Найт. На його думку, ризик — не просто матеріальні збитки, а наслідок невизначеності прибутку. Концепція Френка Найта стала першим кроком до розроблення сучасної теорії фінансового ризику, головна мета якої оптимізація функції ризику.
Сучасна теорія ризику була запропонована відомими західними економістами Г. Марковіцем і В. Шарпом. Ідея Г. Марковіца полягає у тому, що учасники фінансового ринку мають дві мети: по-перше, підвищення рівня очікуваного доходу; по-друге, зниження рівня ризику ступенем невизначеності доходу. Розв'язання цих двох завдань можливе лише за умови створення ефективного інвестиційного портфеля для даного фондового ринку у єдиному варіанті. Саме Г. Марковіц запропонував вважати показником рівня ризику відхилення очікуваного значення випадкової змінної (прибутку) від її середнього значення — варіацію і стандартне відхилення.
Далі розробляв теорію Г. Марковіца В. Шарп. Принциповим внеском Шарпа у теорію ризиків був розподіл загального ризику на дві умовні частини: систематичний ризик як наслідок загальноекономічних зрушень і специфічний — як результат господарської діяльності окремого підприємства.
За останні два-три роки з'явилася низка робіт вітчизняних і зарубіжних економістів із теорії ризику. Найгрунтовніший доробок тут мають О. Альгін, І. Балабанов, І. Бланк, Б. Гардінер, П. Грабовий, А. Мазаракі, М. Рогов, В. Успаленко. Практичні аспекти теорії ризику розглянуто у працях В. Альничева, М. Білухи, Г. Клейнера, Г. Шарової, О. Ширінської, О. Ястремського та ін. Проте однозначного визначення змісту економічного ризику немає, що приводить до різноманітних рекомендацій стосовно управління ризиками, попередження їх виникнення. [2; 120]
Ринкова економіка існує на засадах рівності попиту і пропозиції та конкуренції. Реалізація виробленої продукції як і послуг віддзеркалює сутність виробничої діяльності. І попит, і конкуренція впливають на фінансовий результат. Отже, сама суть ринку породжує певні ризики: попит, ціна, доходи, прибуток. До ризику потрібно віднести і категорію часу.
З огляду на суть ринкової економіки досліджувана тема є актуальною за часом, за місцем і значенням. Особливістю ризиків і їх страхування в умовах України є кризові явища в цілому, створення нових виробництв, банкрутство підприємств з застарілою технологією, поява нових форм і методів управління. Не можна обминути питання, що правове поле на фінансовому ринку України є неоднозначне, що гальмує інвестиційні процеси особливо з боку іноземних інвесторів, не дає умов нормальному накопиченню власних коштів через надмірний податковий тиск.
З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і при здійсненні будь-якої господарської діяльності. Саме тому оцінка та шляхи нейтралізації ризиків є актуальною темою сьогодення. За останні декілька років з’явилося багато робіт з теорії ризику вітчизняних і зарубіжних економістів. Проте однозначного визначення змісту фінансового ризику немає, що призводить до різноманітних рекомендацій щодо управління ризиками, попередження їхнього виникнення.
Як правило, ризик пов’язується з невпевненістю в можливому результаті.
Зростання ступеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства пов’язано зі швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон’юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин, появою нових для нашої господарської практики фінансових технологій і інструментів та інших факторів.
На сучасному етапі до числа основних видів фінансових ризиків підприємства відносяться наступні: ризик зниження фінансової стійкості підприємства, ризик неплатоспроможності, інвестиційний, інфляційний, процентний, валютний, депозитний, кредитний, податковий, структурний, криміногенний, та багато інших ризиків.
Крім цих видів ризиків деякі автори ще виділяють такі, як: маркетингові, ризики зміни законодавства, ризики зміни ціни, комерційні, ризики втрати майна, соціально-правові, функціональні, селективні, ризики ліквідності та ін.
Для оцінки фінансових ризиків використовують сукупність методів якісного і кількісного аналізу. Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.
Кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного розміру грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків. Для цього можна використовувати економіко-статистичні методи, розрахунково-аналітичні, експертні, аналогові та багато інших.
Ризик є невід’ємною складовою будь-яких економічних процесів. Це пов’язано з тим, що у загальному ризик може бути і як ознакою невизначеної ситуації у навколишньому середовищі, так і необхідністю вибору певного напрямку щодо досягнення поставлених цілей деякого економічного агента. Тож функціонування будь-якого суб’єкта господарювання в економічному житті суспільства є об’єктивною умовою щодо застосування відповідних методів ризик-менеджменту в його повсякденній діяльності.
Втім, підґрунтям розв’язання більшості практичних завдань є теоретична база. Однак, як свідчать теоретичні дослідження, наявність різноманітних дефініцій ризику іноді не сприяє визначенню однозначності у діях економічних агентів. Так, перш за все, аналіз літературних джерел показав певну розрізненість визначень ризику стосовно його якісної та кількісної складової. Тобто, як правило, у визначеннях ризику підкреслюється лише одна із його складових. Разом із цим з’ясовано, що не в повній мірі розглядаються й прояви невизначеності, які породжують ризикові ситуації. Зокрема поза увагою майже залишається надмірність інформації, яка спричиняє невизначеність унаслідок виникнення умов щодо вибору різних альтернатив вхідних даних.
Власне, з цього випливає мета дослідження: розробка пропозицій щодо вдосконалення управління фінансовими ризиками компанії на основі дослідження діяльності підприємства в межах економічної галузі ринку.
Відповідно до мети, завданнями дослідження є:
- дослідити теоретичні засади управління фінансовими ризиками компанії;
- проаналізувати сучасну практику управління фінансовими ризиками компанії;
- надати пропозиції щодо вдосконалення управління фінансовими ризиками компанії.
Об’єктом дослідження є діяльність щодо управління фінансовими ризиками компанії ТОВ «ДІЕГО».
Предметом дослідження є діяльність по управлінню фінансовими ризиками компанії.
В ході дослідження були використані наступні методи: монографічний, науковий, описовий, методи фінансово-економічного аналізу, графо-аналітичні методи, методи аналізу, синтезу, порівняння, прогнозування, спостереження тощо.
Проблемам дослідження сутності економічного ринку та його основних характеристик присвячені роботи В.Д. Базилевича, С.С. Осадця, К В. Шелехова, Л.І. Рейтмана, К.Є. Турбіної та ін. Особливої уваги заслуговують публікації О. Борисової, І. Рудих, І. Васильєва, Ф. Беруля, О. Залєтова, О. Піксотової, О. Паращака. Відповідно, інформаційною базою для написання дипломної роботи слугували законодавство України; науковий доробок вітчизняних та закордонних вчених і фахівців з міжнародної економіки, маркетингу, інформаційних технологій, менеджменту; офіційні статистичні збірники та внутрішня і зовнішня інформація ТОВ “ДІЕГО”.
Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ризиками підприємства
1.1 Економічний зміст фінансових ризиків підприємства, сутність та їх класифікація
Ризики виникають у зв'язку з рухом фінансових потоків і виявляються на ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентних, валютних, кредитних, комерційних, інвестиційних ризиків.
Ризик як економічна категорія — це подія, що може відбутися або ні. У разі настання такої події можливі три економічних результати: негативний (програш, збиток), нульовий і позитивний (виграш, вигода, прибуток).
Структурний комплекс механізмів (інструментів) сучасної теорії економічного ризику доцільно подати за такою концептуальною схемою:
основні засади якісного аналізу ризику;
кількісний аналіз ризику;
система показників кількісної оцінки ступеня ризику;
моделювання ризику;
основні (інваріантні щодо широкого спектра економічних проблем) способи оптимізації управління ризиком та його попередження.
Якісний аналіз ризику є найскладнішим і потребує ґрунтовних знань, досвіду й інтуїції. Його головна мета - ідентифікувати можливі ризики. Існують формалізовані процедури аналізу ризику для прийняття рішень з урахуванням ставлення суб'єктів до ризику.
Кількісний аналіз ризику грунтується на методі аналогій, аналізі чутливості (вразливості), методі імітаційного моделювання, аналізі можливих збитків тощо.
Одним із основних складників ризику є система кількісних показників ступеня економічного ризику. Оцінюють ступінь ризику в кількісному вираженні: як в абсолютному, так і у відносному. Слід підкреслити, що ризик — це багатовимірна системна характеристика (категорія) економічних об'єктів (процесів).
Що ж до моделювання ризику, то тут використовується кілька класів математичних моделей і методів, зокрема: стохастичне програмування; теорія Ігор; теорія нечітких множин тощо. Вони повинні відображати реальний стан справ і спиратися на раціональну систему гіпотез.[2, 122]
В усіх випадках ризик має бути визначений і обчислений. Аналіз і оцінка ризику повною мірою засновані на систематичному статистичному методі визначення ймовірності того, що якась подія в майбутньому відбудеться. Звичайно, ця ймовірність виражається у відсотках. Відповідна робота може вестися, якщо вироблено критерії ризику, які дозволяють ранжувати альтернативні події залежно від ступеня ризику. Однак вихідним пунктом роботи є попередній статистичний аналіз конкретної ситуації.
Призначення аналізу ризику — дати потенційним партнерам необхідні дані, переконавшись у цьому самому, для прийняття рішень стосовно доцільності участі у певній економічній діяльності (проекті) і передбачити заходи захисту від можливих збитків.
Аналізувати, ідентифікувати, оцінювати та оптимізувати ступінь ризику в менеджменті, зокрема, необхідно:
• перед прийняттям стратегічних, інноваційних, інвестиційних рішень;
• при стабілізації портфеля після здійснення угод, що впливають на ступінь ризику;
• при профілактичній діагностиці портфеля, котра провадиться одночасно з інвентаризацією, аудитом тощо;
• при необхідності одержання кредитів та залученні інвестиційних засобів;
• при прогнозуванні кон'юнктури і поведінки сторін;
• при маркетингових дослідженнях вироблюваних товарів та послуг (прогноз попиту, поведінка споживачів);
• при пошуках аргументів в конфліктних ситуаціях;
• при керуванні чужим портфелем (трастові компанії);
• при здійсненні діяльності у сфері аудиту (менеджменту), консалтингу тощо.
У літературі з економіки та теорії бізнесу, а також у практиці приватного підприємництва часто можна зустрітися з термінами «високий ризик» або «низький ризик», коли йдеться про різні рівні ризику. Рівень ризику залежить від співвідношення масштабу очікуваних втрат (збитків) до обсягу майна підприємця чи фірми, а також від імовірності настання збитків. Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі інвестиції, коли ймовірність настання збитків близька до нуля, а розмір збитків по відношенню до наявного майна невеликий.
Посилення впливу ризику — це насправді зворотний бік свободи підприємництва, своєрідна плата за неї. Під час розвитку ринкових відносин в Україні безумовно буде посилюватися конкуренція. Щоб вижити за цих умов, необхідно впроваджувати нові технології і технічні новинки, йти на сміливі, нетрадиційні дії, які, в свою чергу, підвищують ризик. Отже, необхідно навчитися прогнозувати події, оцінювати економічний ризик, йти на нього, але не переходити допустимих меж.
Слід підкреслити, що підприємницька діяльність завжди обтяжена ризиком.
Джерелом невизначеності, що призводить до ризику, є всі стадії виробничого процесу — від купівлі і доставлення сировини, матеріалів, комплектуючих виробів до продажу продукції. Взаємозв'язок між ризиком і прибутком має фундаментальне значення для глибокого розуміння підприємництва та розробки ефективних методів менеджменту.
Так, зокрема, провідним принципом у діяльності комерційних банків є прагнення отримати найбільші прибутки. Але це прагнення зіштовхується з можливістю зазнати збитків. Ризик є вартісним виразом імовірної події, що призведе до збитків. Ризик виникає через відхилення фактичних даних від оціночних щодо сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку. Ці відхилення можуть бути як сприятливими так і несприятливими, бо кожному шансу щодо одержання прибутку протистоїть можливість зазнати збитків. Отже, отримати прибуток можна лише в тому випадку, якщо можливості зазнати збитків (втрат), тобто ризик, будуть передбачені заздалегідь (зважені) та підстраховані.
Виправданий ризик — необхідний атрибут у стратегії та практиці ефективного менеджменту. Прогностичний та індикативний сенс планів та економічних рішень, що містять ідею ризику, може бути виявлений лише розробкою та застосуванням методів його врахування та вимірювання.
У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, виникає питання: що означає виправданий (допустимий) ризик, де проходить межа, що відділяє допустимий ризик від нерозумного. Відповісти на ці запитання означає, що треба знайти рівень «прийнятного ризику», кількісну та якісну оцінки конкретних ризикованих рішень.
Об'єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно не відомі.
Пiд суб'єктом ризику розуміють особу (індивід або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об'єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об'єкта ризику.
Джерело ризику — це чинники (явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів (конфліктність).
Під інформаційною ситуацією будемо розуміти певний ступінь градації невизначеності знаходження середовища в одному із станів заданої множини, якою володіє суб'єкт управління (менеджер) в момент прийняття рішення.
Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови: наявність невизначеності; наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидністю вибору); зацікавленість у результатах; можливість оцінити наявні альтернативи — прийняти рішення.
Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.
До об'єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо від фірми та менеджерів (суб'єктів прийняття рішень): інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.
До суб'єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб'єкт прийняття відповідних рішень (безпосередньо менеджерів, фірму): виробничий потенціал, технологічне забезпечення, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, ступінь кооперативних зв'язків, рівень техніки безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб'єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо. Так, зокрема, від типу контракту залежить ступінь ризику та розмір винагороди після завершення контракту. Сподівання на максимальний прибуток, з одного боку, і страх підприємницького ризику—з іншого, переконують, що успіх у менеджменті можливий лише для тих, хто добре володіє обраною галуззю діяльності, на високому професійному рівні вирішує задачі, що постають, хто мислить неординарно і в змозі творчо застосувати знання у реальній економічній і фінансовій ситуаціях.
З аналізом ризиків щільно пов'язаний ще один аспект проблем менеджменту, зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в змозі постійно відбирати лише обтяжені незначним ризиком інвестиційні проекти (в нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає питання: як повинен бути компенсований той чи інший рівень (ступінь) ризику? Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої «премії за ризик», котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне отримати інвестор понад той рівень, котрий можуть принести безризикові інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) повинен зростати пропорційно ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.
Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зростання не загального ступеня ризику за проектом, а лише систематичного (ринкового) ризику, що визначається за допомогою коефіцієнта бета (р), оскільки несистематичний ризик пов'язаний в основному з впливом суб'єктивних чинників. Основу такої залежності тлумачить так звана «модель надійності ринку».
Формування ринку та ринкової інфраструктури, нових механізмів встановлення господарських зв'язків, розвитку підприємництва, зростання конкуренції вимагають поглиблення теорії економічного ризику, методів його оцінювання та регулювання на всіх рівнях господарювання: державному, регіональному, місцевому, галузевому, а також підприємства, цеху, дільниці незалежно від форми власності.
Конкуренція змушує менеджерів активно вивчати інформацію, щоб уникнути можливих помилок при здійсненні обтяжених ризиком виробничих, фінансових, комерційних та інших операцій. Зовнішні та внутрішні чинники, що обумовлюють ділову активність за умов ринкової економіки,—динамічні, і частіше всього слідкувати за ними та контролювати їх можна лише за допомогою різних елементів та важелів маркетингу.
Щоб розумно використовувати закони ринку, і не бути його жертвою, слід застосовувати найпередовіші форми аналізу функціонування складових процесу відтворення.
У ринковій економіці існують два види господарського ризику—глобальний (наприклад, на рівні держави, регіону) та локальний (на рівні компанії, підприємства). Вони взаємообумовлені, впливають один на одного і в той же час дещо автономні, через що можуть стати носіями протилежних тенденцій. Це проявляється, зокрема, у випадках, коли економічне середовище створює приблизно рівні можливості щодо прояву обох видів ризику.
У ринковій економіці допускається наявність у підприємців (менеджерів) прав самостійно обирати, яку саме продукцію виробляти, встановлювати ціни на неї, а у торгівлі з урахуванням собівартості (реалізації) та ринкової кон'юнктури формувати структуру товарів з метою одержання максимального прибутку. Для цього можна використовувати систему узгодження перспектив щодо збуту продукції з можливостями ресурсозабезпечення та прибутковості за товарними групами, що ґрунтується на «балансі виживання». Його найдоцільніше застосовувати у комерційній діяльності, якщо при оцінюванні (ран-жуванні) товарів за їх прибутковістю для його складання використовувати аналіз рентабельності за товарними групами, а при оцінюванні (ранжуванні) продукції щодо перспектив Її реалізації звернутися до методу екстраполяції за середнім темпом зростання. Користуючись цим методом, можна також доповнити розрахунок прибутковості, якщо необхідний більш точний результат при оцінюванні (ранжуванні) товарів за їх прибутковістю на майбутній період.
Підприємницький ризик — це ризик, що виникає в результаті будь-яких видів діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.
У цих видах діяльності мають справу з використанням і оборотом матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних (інтелектуальних) ресурсів, тобто ризик пов'язаний з повною чи частковою загрозою втрати цих ресурсів.
Визначають ризик як загрозу зазнати збитків у вигляді додаткових затрат, непередбачених у прогнозах, проектах, планах, програмах, або ж одержати доходи, менші за очікувані. Причому, якщо затрати необхідні у будь-якому випадку, то збитки є наслідком невизначеності.
Стосовно класифікації ризику у ряді праць запропоновані такі його характеристики.
1. Щодо масштабів та розмірів — глобальний, локальний.
2. Щодо аспектів — психологічний, соціальний, економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований (соціально-економічний).
3. Щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень — з об'єктивною ймовірністю, з суб'єктивною ймовірністю, об'єктивно-суб'єктивною ймовірністю.
4. За ступенем (мірою) ризиконасиченості рішень — мінімальний, середній, оптимальний, максимальний, або допустимий, критичний, катастрофічний.
5. За типами ризику — раціональний (обгрунтований), нераціональний (необгрунтований), авантюрний (азартний).
6. Щодо часу прийняття ризикованих рішень — випереджуючий, своєчасний, запізнілий.
7. Щодо чисельності осіб, що приймають рішення — індивідуальний, груповий.
8. Щодо ситуації — стохастичний (за умов невизначеності), конкуруючий (за умов конфлікту).
Кожен вид ризику повинен бути детально проаналізований, змодельований, розкладений на елементи, що дозволить у певній мірі зменшити невизначеність ситуації.
Ризик, як правило, поділяють на два типи —динамічний та статичний.
Динамічний ризик — це, зокрема, ризик непередбачуваних (недетермінованих) змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень чи непередбачуваних обставин. Такі зміни можуть призвести як до збитків, так і до додаткових доходів.
Статичний ризик — це ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність організації. Цей ризик може призвести лише до збитків.
Розрізняють також такі основні види ризиків:
виробничий ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх зобов'язань відносно контракту чи договору з іншим суб'єктом економічної діяльності;
фінансовий (кредитний) ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов'язань перед інвестором внаслідок використання для фінансування діяльності кредиту;
інвестиційний ризик, пов'язаний з можливістю знецінювання інвестиційно-фінансового портфеля, який складається як з власних цінних паперів, так і з позичених;
ринковий ризик, пов'язаний з можливим коливанням ринкових відсоткових ставок, як національної грошової одиниці, так і закордонних курсів валют;
портфельний ризик полягає у ймовірності втрати за окремими типами цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів.
Портфельні ризики підрозділяються на фінансові, ризики ліквідності, систематичні та несистематичні.
Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об’єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.
1.2 Методи управління фінансовими ризиками та їх страхування
Одним із найважливіших функціональних завдань управління фінансами суб'єкта господарювання являється управління фінансовими ризиками, що забезпечується створенням та реалізацією певної моделі управління ризиками як відокремленого функціонально-організаційного блоку фінансового менеджменту. Слід відмітити, що у сучасній фінансовій літературі такий функціонально-організаційний блок фінансового менеджменту часто називають як ризик-менеджмент (Risk Management), однак надалі ми будемо використовувати переважно термін управління фінансовими ризиками, який можна визначити наступним чином:
управління фінансовими ризиками це специфічний функціонально - організаційний блок у структурі моделі фінансового менеджменту на підприємстві, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію фінансових ризиків при здійсненні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику фінансове - господарської діяльності суб'єкта господарювання в ринковому середовищі.
Виходячи з наведеного вище визначення управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання можна обґрунтувати основні положення формування моделі управління фінансовими ризиками, так, на основі новітніх теорій корпоративних фінансів та сучасної практиці управління фінансами суб'єктів господарювання прийнято виділяти наступні фактори формування моделі управління фінансовими ризиками, у тому числі:
структурування моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта здійснюється виключно на основі особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, його статутних цілей із відповідних врахуванням теоретико-методологічних основ (у тому числі тих, що викладені у даній темі);
управління ризиками суб'єкта господарювання здійснюється на основі системоутворюючій сукупності кількісних показників (коефіцієнтів) відповідно до системи цілей та завдань моделі управління грошовими потоками суб'єкта господарювання;
вхідна первинна інформація, необхідна для управління ризиками, має бути повною та достовірною і включати, зокрема, якісні параметрів та кількісні показники, що характеризують основні фактори формування ризиків;
цільові показники управління фінансовими ризиками (як і вхідна первинна інформація) повинні бути приведені до співставних одиниць виміру, що забезпечує можливість їх адекватної фінансове - математичної та аналітичної обробки, а також формування тренду їх зміни;
кожен із сукупності фінансових показників та коефіцієнтів, яка використовується моделлю фінансовими ризиками суб'єкта господарювання з метою фінансово-математичного моделювання цільових параметрів, має бути максимально інформативним;
обов'язкове обґрунтування вибору методів статистичного, математичного та аналітичного моделювання з метою забезпечення адекватності виявлення, ідентифікації, оцінки та нейтралізації фінансових ризиків;
формування якісних та кількісних параметрів виявлення,ідентифікації та оцінки ризиків суб'єкта господарювання у плановому періоді в рамках здійснення операційної, Інвестиційної та фінансової діяльності відповідно до усталеної сукупності визначених напрямків спостереження, а також обґрунтування на їх основі узагальнюючих показників моделі управління фінансовими ризиками;
обґрунтування, затвердження, реалізація та контроль за реалізацією методів, форм та технологій нейтралізації виявлених ризиків в рамках здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Таким чином, формування адекватної та ефективної моделі управління ризиками суб'єкта господарювання передбачає вирішення наступної сукупності теоретико-методологічних та функціонально-організаційних проблемних питань, які можна розподілити за наступними напрямками: (1) структура моделі управління ризиком суб'єкта господарювання; (2) характеристика основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками суб'єкта господарювання; (3) основні кількісні показники, що використовуються в моделі управління ризиками суб'єкта господарювання; (4) особливості використання портфельного аналізу в моделі управління ризиками.
Структурування моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання здійснюється, як правило, відповідно до основних функціонально-організаційних завдань, що ставляться перед такою моделлю, так, модель управління фінансовими ризиками спрямована на реалізацію наступних завдань, які, у свою чергу, являються взаємоузгодженими послідовними ітераціями в системі управління фінансовими ризиками:
виявлення ризиків - реалізується у формі детального аналізу кожної окремої господарської операції в межах операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання, виявлення альтернативних сценаріїв її розвитку та обґрунтування ймовірності відхилення від планового сценарії із формування відповідних наслідків для підприємства;
ідентифікація ризику - передбачає дослідження сукупності якісних параметрів виявленого ризику, зокрема, джерела його формування, форми, виду і т.д., та факторів їх формування;
оцінка ризиків - здійснюється у формі фінансове - математичного дослідження ідентифікованих ризиків суб'єкта господарювання із використанням відповідних кількісних методів з метою встановлення абсолютних та відносних величин, що характеризують базові кількісні параметри такого ризику на основі усталеної сукупності відповідних показників;
нейтралізація ризиків - здійснюється шляхом прийняття управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення ефективності господарської операції суб'єкта господарювання, і може включати, зокрема, уникнення ризику, страхування, диверсифікація та хеджування.
Як вже згадувалося раніше, сукупний ризик суб'єкта господарювання включає в себе сукупність різних ризиків, які можна об'єднати у наступні групи: операційні ризики; інвестиційні ризики; фінансові ризики.
Відповідно, фактори, що визначають базові характеристики ризиків будь відрізнятися в рамках визначених напрямків (центрів) ризиків.
Так, операційні ризики суб'єкта господарювання формуються під впливом наступних факторів, зокрема (див. теми 3, 5 та 6): (1) тривалість операційного, виробничого та фінансового циклів та взаємозв'язок між ними; (2) особливості постачання сировини, конкурентна позиція підприємства на ринку ресурсів; (3) модель грошових розрахунків; (4) особливості формування та обігу дебіторської та кредиторської заборгованості суб'єкта господарювання та ряд інших, негативний вплив визначених факторів як форма ризику в операційній діяльності визначає, перш за все, формування фінансових результатів діяльності підприємства, оскільки безпосередньо впливає на формування абсолютної величини та структури затрат підприємства, а також розподіл у часі та просторі формування його доходів (наприклад, узгодження таких факторів як створення готової продукції, її відвантаження та оплата покупцями).
У свою чергу, інвестиційні ризики суб'єкта господарювання визначаються рівнем та особливостями впливу таких факторів як (1) зміна реальної (ринкової) вартості капітальних активів; (2) резерв ліквідності суб'єкта господарювання; (3) платоспроможність; (4) окупність довгострокових інвестицій (як капітальних, так і фінансових); (5) втрата контрою над аффілійованими та асоційованими підприємствами та ряд інших, врахування інвестиційних ризиків передбачає аналіз впливу на фінансове положення суб'єкта господарювання та його фінансові результати (прибуток) особливостей фінансування основних фондів, здійснення портфельного та прямого фінансового інвестування, а також формування нематеріальних активів (фінансування розробки новітніх технологій, їх впровадження та інші).
Фінансові ризики підприємства включають вплив сукупності фінансових показників, що визначають особливості здійснення фінансової діяльності, зокрема: (1) фінансовий ліверидж, (2) зміна кредитних ставок, (3) особливості залучення, (4) обслуговування та (5) погашення зобов'язань суб'єкта господарювання, що визначає абсолютний рівень та структурування вихідних грошових потоків по фінансовій діяльності та їх вплив на формування фінансових результатів суб’єкта господарювання, добробуту акціонерів (власників) та ринкової вартості підприємства, крім того, у структурі фінансових ризиків можна виокремити ризик, пов'язаний із (6) загрозою втрати контролю над підприємством (загроза ворожого поглинання), отже, втратою контролю за його грошовими потоками.
Невизначеність ситуації характеризується тим, що вона залежить від багатьох змінних чинників — контрагентів, дії яких неможливо спрогнозувати з прийнятною точністю. Впливає на неї також і відсутність чітко визначених цілей та критеріїв їх оцінки, зсуви у суспільних потребах і споживчому попиті, непередбачувана поява нових технологій і техніки, зміна кон'юнктури світового ринку, коригування траєкторії руху економіки з політичної необхідності, непередбачуваність природних явищ тощо.
Під невизначеністю, яка породжує ризик, розуміють ситуацію, коли у деякій мірі відсутня інформація стосовно структури та можливих станів об'єкта та оточуючого середовища.
На схемі, поданій на рис. 1.1., показано, що джерелом невизначеності може стати кожний елемент та канал зв'язку між елементами, наведеними на ній. Виділяються основні види невизначеності, породжені прямими зв'язками під час дослідження та керування системою (об'єктом), та другорядні, що відображають зворотні дії та ефекти.
14 9 13 7
3 5
11 12
1—поводження системи та її підсистем; 2—вплив середовища на систему; 3—інформація про систему та середовище; 4—суб'єкт дослідження; 5—процес концептуаліза-ції інформації, одержаної суб'єктом дослідження; 6—модель системи (об'єкта); 7—сприйняття суб'єктом керування моделі системи; 8— суб'єкт управління; 9—керовані дії на систему; 10—вплив системи на середовище; 11—вплив суб'єкта дослідження на систему і середовище; 12—вплив моделі системи на суб'єкт дослідження; 13—взаємодія суб'єкта дослідження та суб'єкта керування; 14—вплив системи та середовища на суб'єкт керування. Безперервною лінією показані основні види невизначеності, штриховою — другорядні.
Рис. 1.1. Види невизначеності
Кожен з цих видів невизначеності породжує комплекс притаманних йому проблем та передбачає сукупність методів його аналізу. Якщо в системі управління відсутня однозначна відповідність між вхідною та вихідною керуючою інформацією, то тоді діє чинник інформаційної невизначеності.
Введене нами поняття інформаційної невизначеності не суперечить усталеній термінології, а лише уточнює її стосовно до соціально-економічних систем управління. Слід зазначити, що в більшості праць поняття невизначеності пов'язується з поняттям імовірності. Основна умова розрахунку ймовірнісних характеристик деякого випадкового процесу пов'язується з можливістю проведення достатньо багатократних статистичних випробувань. На жаль, можливість проведення таких випробувань у соціально-економічних системах досить обмежена. По-перше, ці об'єкти знаходяться в умовах, що безперервно змінюються і самі інтенсивно змінюються. При цьому характер і напрямок змін не завжди можуть бути точно оцінені експериментаторами. Друга складність пов'язана з тим, що до складу об'єктів входять люди. Як окремі люди, так і їх колективи мають систему власних цілей, що можуть не співпадати з цілями експериментаторів. Наявність суперечностей у цілях призводить до того, що об'єкт може протидіяти проведенню експериментів, а у випадку їх здійснення — навчатися і змінювати свою поведінку для більш успішного досягнення своїх цілей. Нарешті, соціально-економічні об'єкти тісно пов'язані із зовнішнім середовищем, їх поведінка залежить від поведінки багатьох інших об'єктів, від сукупності чинників, які можуть мати і неекономічний характер.
Невизначеність вноситься в процес формування керуючої інформації через інформаційні компоненти. Роль різноманітних інформаційних компонент в процесі формування керуючої інформації визначає специфіку впливу невизначеності відповідних компонент на невизначеність системи управління в цілому. Так, невизначеність цілей не дозволяє системі управління однозначно оцінювати переважність ситуацій, що виникають. Система управління виявляється не в змозі повністю здійснити раціональний, формально оптимальний вибір найкращого з існуючих в її розпорядженні варіантів поведінки. Невизначеність системи моделей не дозволяє однозначно формувати ланцюжки причинно-наслідкових зв'язків. Відповідно система управління не має можливості точно і однозначно передбачити всі суттєві для неї наслідки різних подій, в тому числі і повні наслідки власних команд. Невизначеність первісної інформації не дозволяє однозначно оцінювати реальну ситуацію на об'єкті керування і в зовнішньому середовищі. Суб'єкт керування не може бути впевненим у тому, що оцінювання буде вірним і повним.
Але не дивлячись на змінну дію чинника інформаційної невизначеності, будь-яка система управління завжди формує деяку керуючу інформацію, яка повинна впливати на об'єкт і примушувати його діяти для досягнення цілей, які поставив перед собою суб'єкт управління.
1.3Механізми нейтралізації фінансових ризиків
В системі методів управління фінансовими ризиками підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам їх нейтралізації.
Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, які обираються і здійснюються в рамках самого підприємства.
Основним об’єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації являються, як правило всі види допустимих фінансових ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також не страховані катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об’єктивної необхідності. В сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважно частину фінансових ризиків підприємства.
Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків є високий ступінь альтернативності управлінських рішень, що приймаються, не залежних, як правило, від інших суб’єктів господарювання. Вони виходять із конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють в найбільшому степені врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень фінансових ризиків в процесі нейтралізації їх негативних наслідків.
Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів (рис. 1.2.).
рис.1.2. Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків підприємства.
1.Уникнення ризику цей напрям нейтралізації фінансових ризиків є найрадикальнішим. Воно полягає в розробці таких міроприємств внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До числа основних із таких міроприємств відносяться:
● відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яким надмірно високий. Не дивлячись на високу ефективність цього способу, його використання носить обмежений характер, так як більшість фінансових операцій пов’язані із здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, забезпечуючи регулярні надходження доходів і формування прибутку;
● відмова від використання в високих об’ємах позичкового капіталу. Зниження частки позичкових фінансових засобів в господарському обороті дозволяє уникнути одного із найсуттєвіших фінансових ризиків – втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим таке уникнення ризику веде за собою зниження ефекту фінансового левериджу, тобто можливості отримання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;
● відмова від надмірного використання оборотних активів в низько ліквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Проте таке уникнення ризику не лишає підприємству додаткових доходів від розширення об’єму продаж продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов’язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;
● відмова від використання тимчасово вільних грошових активів в короткострокових фінансових вкладеннях. Цей спосіб дозволяє уникнути депозитного і процентного ризику, але породжує інфляційний ризик, а також ризик упущеної вигоди.
Перелічені та інші форми уникнення фінансового ризику не дивлячись на свій радикалізм лишають підприємство додаткових джерел формування прибутку, і відповідно негативно впливає на темпи його економічного розвитку і ефективність використання власного капіталу. Тому в системі внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків їх уникнення повинно здійснюватись дуже зважено при наступних основних умовах:
● якщо відмова від одного фінансового ризику не тягне виникнення другого ризику вищого чи такого ж рівня;
● якщо рівень ризику не зрівнюваний з рівнем доходності фінансової операції за шкалою “доходність – ризик”;
● якщо фінансові втрати по даному виду ризику перевищують можливості їх відшкодування за рахунок власних фінансових засобів підприємства;
● якщо розмір доходу від операції, що створює певні види ризику, не суттєвий, тобто займає незначну питому вагу в формованому позитивному грошовому потоці підприємства;
● якщо фінансові операції не характерні для фінансової діяльності підприємства, носять інноваційний характер і по ним відсутня інформаційна база, що необхідна для визначення рівня фінансових ризиків і прийняття відповідних управлінських рішень.
2.Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації фінансових ризиків використовується за звичай по тим їх видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.
Система фінансових нормативів, забезпечуючи лімітування концентрації ризиків, може включати:
● граничний розмір (питому вагу) позичкових засобів, використовуваних в господарській діяльності. Цей ліміт встановлюється окремо для операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а в ряді випадків і для окремих фінансових операцій (фінансування реального інвестиційного проекту, фінансування формування оборотних активів тощо);
● мінімальний розмір (питома вага) активів в високоліквідній формі. Цей ліміт забезпечує формування так званої “ліквідної подушки”, яка характеризує розмір резервування високоліквідних активів з метою майбутнього погашення невідкладних фінансових зобов’язань підприємства. В якості “ліквідної подушки” в першу чергу виступають короткострокові фінансові вкладення підприємства, а також короткострокові форми його дебіторської заборгованості;
● максимальний розмір товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, наданого одному покупцю. Розмір кредитного ліміту, направлений на зниження концентрації кредитного ризику, встановлюється при формуванні політики надання товарного кредиту покупцям продукції;
● максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному банку. Лімітування концентрації депозитного ризику в цій формі здійснюється в процесі використання даного фінансового інструменту інвестування капіталу підприємства;
● максимальний розмір вкладення засобів в цінні папери одного емітента. Ця форма лімітування направлена на зниження концентрації несистематичного (специфічного) фінансового ризику при формуванні портфеля цінних паперів. Для ряду інституційних інвесторів цей ліміт встановлюється в процесі державного регулювання їх діяльності в системі обов’язкових нормативів;
● максимальний період відлучення засобів в дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.
Лімітування концентрації фінансових ризиків є одним з найпоширеніших внутрішніх механізмів ризик-менеджменту, що реалізують фінансову ідеологію підприємства в частині прийняття цих ризиків і не вимагають високих затрат.
3.Хеджування. цей термін використовується в фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. В широкому тлумачення термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат – як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб’єктам – страховикам) в вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило похідних цінних паперів – деривативів). В наступному викладення термін хеджування буде використовуватись в цьому прикладному його значенні.
Хеджування фінансових ризиків шляхом здійснення відповідних операцій з похідними цінними паперами є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні випадку ризику. Проте воно вимагає певних затрат на виплату комісійної винагороди брокерам, премій по опціонам тощо. Але рівень цих затрат значно нижчий, ніж рівень затрат за зовнішнім страхуванням фінансових ризиків. Різноманітні форми хеджування фінансових ризиків вже отримали поширення в практиці вітчизняного ризик-менеджменту.
Залежно від використовуваних видів похідних цінних паперів розрізняють наступні механізми хеджування фінансових ризиків:
● хеджування з використанням ф’ючерсних контрактів. Цей принцип базується на тому, що якщо підприємство несе фінансові втрати через зміну цін до моменту поставки як продавець реального активу чи цінних паперів, то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф’ючерсних контрактів на таку ж кількість активів чи цінних паперів і навпаки. В зв’язку з цим в механізмі нейтралізації фінансових ризиків даної групи розрізняють два види операцій з використанням ф’ючерсних контрактів – хеджування купівлею і хеджування продажем цих контрактів;
● хеджування з використанням опціонів. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків за операціями з цінними паперами, валютою, реальними активами чи іншими видами деривативів. В основі цієї форми хеджування лежить офера з премією (опціоном), сплачуваною за право (але не обов’язково) продати чи купити протягом передбаченого опціонним контрактом цінний папір, валюту, реальний актив чи дериватив в обумовленій кількості і за зарання вказаною ціною. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цього виду похідних цінних паперів розрізняють хеджування на сонові опціону на купівлю (що дає право купівлі за обумовленою ціною); опціону на продаж (що дає право продажу за обумовленою ціною); подвійного опціону або “стелажу” (що дає одночасно право купівлі чи продажу відповідного фінансового чи реального активу за узгодженою ціною). Ціна, яку підприємство сплачує за придбання опціону, по суті є сплачуваною страховою премією;
● хеджування з використанням операції “своп”. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків по операціях з валютою, цінними паперами, борговими фінансовими зобов’язаннями підприємства. В основі операції “своп” лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами чи фінансовими зобов’язаннями з метою покращення їх структури і зниження можливих втрат. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цієї форми хеджування застосовують операції валютного свопу (обміну майбутніх зобов’язань в одній валюті на відповідні зобов’язання в іншому виді валюти); фондового свопу (зобов’язання перетворити один вид цінних паперів в інший, наприклад, облігації підприємства в обігу на емітовані ним акції); процентного свопу (обміну боргових фінансових зобов’язань з фіксованою відсотковою ставкою на зобов’язання з плаваючою відсотковою ставкою чи навпаки).
Механізм нейтралізації фінансових ризиків на основі різних форм хеджування буде отримувати все більший розвиток в вітчизняній практиці ризик-менеджменту в силу високої його результативності.
4.Диверсифікація. механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим він дозволяє мінімізувати в певному ступені систематичних (специфічних) ризиків – валютного, процентного і деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розмежуванні ризиків, що перешкоджає їх концентрації.
В якості основних форм диверсифікації фінансових ризиків підприємства можуть бути використані наступні їх напрями:
● диверсифікація видів фінансової діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій – короткострокових фінансових вкладів, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування, формування портфеля довгострокових фінансових вкладень тощо;
● диверсифікація валютного портфеля (“валютної корзини”) підприємства. Вона передбачає вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій декількох видів валют. В процесі цього направлення диверсифікації забезпечується зниження фінансових втрат по валютному ризику підприємства;
● диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення крупних сум тимчасово вільних грошових засобів на зберігання в кількох банках. Так як умови розміщення грошових активів при цьому суттєво не міняються, цей напрям диверсифікації забезпечує зниження рівня депозитного ризику портфеля без зміни рівня його доходності;
● диверсифікація кредитного портфеля. Вона передбачає різноманіття покупців продукції підприємства і направлена на зниження його кредитного ризику. Як правило, диверсифікація кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього виду фінансового ризику здійснюється разом з лімітуванням концентрації кредитних операцій шляхом встановлення диференційованого за групами покупців кредитного ліміту;
● диверсифікація портфеля цінних паперів. Цей напрям диверсифікації дозволяє знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівень його доходності;
● диверсифікація програми реального інвестування. Вона передбачає включення у програму інвестування різноманітних інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною направленістю, що дозволяє знизити загальний інвестиційний ризик по програмі.
Характеризуючи механізм диверсифікації в цілому, слід відмітити проте, що він вибірково впливає на зниження негативних наслідків окремих фінансових ризиків. Забезпечуючи безсумнівних ефект в нейтралізації комплексних, портфельних фінансових ризиків несистематичної (специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації переважної частини систематичних ризиків – інфляційного, податкового тощо. Тому використання цього механізму носить на підприємстві обмежений характер.
5.Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків базується на власному їх трансферті (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей в нейтралізації їх негативних наслідків і мають ефективніші способи внутрішнього страхового захисту.
В сучасній практиці ризик-менеджменту отримали широке поширення наступні основні напрями розподілу ризиків (їх трансферту партнерам):
● розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядчикам фінансових ризиків, пов’язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, крадіжкою переданих їм будівельних матеріалів і деяких інших. Для підприємства, що здійснює трансферт таких ризиків, їх нейтралізація заключається в переробці робіт за рахунок підрядчика, виплати йому сум неустойок і штрафів та в інших формах відшкодування понесених втрат;
● розподіл ризику між підприємством і постачальником сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є перш за все фінансові ризики, пов’язані з втратою (порчею) майна (активів) в процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами – “ІНКОТНРМС”;
● розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (лізингованого) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, передбачених відповідними спеціальними зазначеннями в укладеному контракті;
● розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції. Предметом такого розподілу є перш за все кредитний ризик підприємства, який в переважній його частині передається відповідному фінансовому інститут – комерційному банку чи факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний характер, проте дозволяє в значній мірі нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.
Ступінь розподілу ризиків, а отже і рівень їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, відображених укладеними з ними умовами відповідних контрактів.
6.Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє побороти негативні фінансові наслідки по тим фінансовим операціям, за якими ці ризики не пов’язані з діями контрагентів. Основними формами цього напряму нейтралізації фінансових ризиків є:
● формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства. На його формування направляється не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;
● формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування може слугувати фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон’юнктури ринку; фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства тощо. Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми нормативами;
● формування резервних сум фінансових ресурсів в системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності. Такі резерви передбачаються, як правило, у всіх видах капітальних бюджетів і в ряді гнучких поточних бюджетів;
● формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами оборотних активів підприємства. Такі страхові запаси підприємства створюються по грошовим активам, сировині, матеріалам, готовій продукції. Розмір потреб в страхових запасах за окремими елементами оборотних активів встановлюється в процесі їх нормування;
● нерозподілений залишок прибутку, отриманого в звітному періоді. До його розподілу він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.
Використовуючи цей механізм нейтралізації фінансових ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах, хоча й дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, “заморожують” використання достатньо відчутної суми фінансових засобів. В результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум резервованих фінансових засобів з позицій майбутнього їх використання для нейтралізації лише окремих видів фінансових ризиків. До числа таких ризиків можуть бути віднесені:
- незастраховані види фінансових ризиків;
- фінансові ризики допустимого і критичного рівня з невисокою ймовірністю виникнення;
- більшість фінансових ризиків допустимого рівня, розрахункова вартість передбачуваного збитку по яким невисока.
7. Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків. До числа основних із таких методів, використовуваних підприємством, можуть бути віднесені:
● забезпечення права вимагати з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик. Якщо рівень ризику по наміченій до здійснення фінансовій операції перевищує розрахунковий рівень доходу по ній (за шкалою “доходність-ризик”), необхідно забезпечити додаткове отримання доходу по ній чи відмовитись від її проведення;
● отримання від контрагентів певних гарантій. Такі гарантії, пов’язані з нейтралізацією негативних фінансових наслідків при настанні випадку ризику, можуть бути надані в формі поручительства, гарантійних листів третіх осіб, страхових полісів на користь підприємства зі сторони його контрагентів за високо ризикованими фінансовими операціями;
● скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з контрагентами. В сучасній вітчизняній господарській практиці цей перелік безпідставно розширюється (проти загальноприйнятих міжнародних комерційних і фінансових правил), що дозволяє партнерам підприємства уникати в ряді випадків фінансової відповідальності за невиконання своїх контрактних зобов’язань;
● забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по ризикам за рахунок передбачуваної системи штрафних санкцій. Цей напрям нейтралізації фінансових ризиків передбачає розрахунок і включення в умови контрактів з контрагентами необхідних розмірів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення ними своїх зобов’язань (несвоєчасних платежів за продукцію, невиплати відсотків тощо). Рівень штрафних санкцій повинен в повній мірі компенсувати фінансові втрати підприємства у зв’язку з неотриманням розрахованого доходу, інфляцією, зниженням вартості грошей в часі тощо.
Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності і фінансового стану на прикладі роботи ТОВ "Діего"
2.1 Динаміка фінансових результатів
Об’єктом свого дослідження я обрав Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЕГО», яке зареєстроване в м. Києві. Основним видом діяльності даного підприємства є реалізація мілким та середнім оптом товарів споживчого призначення, а саме: одноразовий посуд, серветки, пакети для сміття та інші товари. Причина виникнення даного підприємства, тобто його місія полягає в тому, що на ринку існує потреба у продукції даного виду.
Споживачами продукції компанії «ДІЕГО» є юридичні особи переважно великі супермаркети продуктів харчування.
Підприємство має багато діючих контрактів щодо реалізації своєї продукції переважно з крупними компаніями, такі як «МЕГАМАРКЕТ», «ФОЗЗІ», «СІЛЬПО», АШАН». Крім цього компанія має можливість торгувати за ціною нижче ціни продукції конкурентів, бо здійснює більш гнучку цінову політику.
Метою діяльності ТОВ «ДІЕГО» є отримання прибутку за рахунок, господарської діяльності та продажу даної продукції.
Предметом діяльності є:
Виробник даної продукції;
Реалізація даної продукції;
Реалізація на основі отриманого прибутку соціальних і економічних потреб працівників, створення безпечних умов праці;
Комерційна, посередницька, торгова та інші види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством.
Майно ТОВ «ДІЕГО» складається з основних засобів, товарів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі.
ТОВ «ДІЕГО» має самостійний баланс, поточний та валютний рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою.
ТОВ «ДІЕГО» утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку підприємства відраховуються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.
Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні підприємства.
ТОВ «ДІЕГО»» має:
резервний (страховий) фонд;
фонд виплати дивідендів.
ТОВ «ДІЕГО» здійснює оперативний, бухгалтерський та податковий облік згідно з новими Національними та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.
Для аналізу основних показників, які характеризують діяльність підприємства в звітному 2009 році доцільно скласти наступну таблицю:
Таблиця 2.1
Техніко-економічна характеристика ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009 року
| Показники | Одини-ця виміру | 2008 рік | 2009 рік | Відхи-лення (+, -) | |
| Виробництво | |||||
| Обсяг промислової продукції в оптових цінах без ПДВ та акцизного збору | тис. грн. | 7810,8 | 10356,0 | +2545,2 | |
| Зміна залишків незавершеного виробництва | тис. грн. | 101,2 | 202,8 | 101,6 | |
| Фінансові результати | |||||
| Балансовий прибуток (збиток) | тис. грн. | +94,0 | -504,0 | -598,0 | |
| Собівартість реалізованої продукції | тис. грн. | 5118,0 | 7866,0 | +1548,0 | |
| Виручка від реалізації продукції | тис. грн. | 5563,8 | 7124,5 | +560,7 | |
| Основні фонди | |||||
| Середньорічна вартість основних фондів | тис. грн. | 14744,0 | 13021,7 | -1.722,3 | |
| Праця | |||||
| Середньоспискова чисельність штатних працівників основної діяльності | чол. | 60 | 47 | -13 | |
| Фонд оплати праці | тис. грн. | 376,0 | 421,0 | +72,0 | |
| Ефективність виробництва | |||||
| Фондовіддача | 0,53 | 0,76 | +0,23 | ||
| Фондоємкість | 1,89 | 1,26 | -0,63 | ||
| Фонднозброєнність | 20,41 | 21,99 | +1,58 | ||
За 2009 рік випущено валової продукції (в оптових цінах) на 10356,0 тис. грн., що на 2545,2 тис. грн. більше обсягу 2008 року. Разом з тим збільшилось незавершене виробництво на 101,6 тис. грн. Реалізовано продукції на 7124,0 тис. грн., що на 28,06% більше реалізації попереднього періоду.
Від усієї господарської діяльності в 2009 році підприємство отримало збитків на суму 504 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатом минулого року, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов'язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.
Собівартість реалізованої продукції збільшилась на 1548 тис. грн. (53,69%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить висока, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції).
Про негативний стан свідчить також високий рівень фондомісткості, яка значно перевищує нормативне значення. Хоча й на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції.
Показники фондовіддачі менші нормативу, що рекомендується спеціалістами (в межах 3,0). Тобто на одиницю фондів приходиться менше одиниці продукції (на початок та кінець періоду відповідно 0,31 та 0,42).
В 2009 році в порівнянні з відповідним періодом 2008 року знизилось чисельність всього, фонд оплати праці збільшився на 72 тис. грн. (40,7%). Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено звільнити 13 працівників.
Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства станом на 2009 рік свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено, перш за все, моральним знецінення основних засобів, недостатнім забезпеченням виробництва власними обіговими коштами, неконкурентоспроможністю продукції, заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.
Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв'язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.
Аналіз динаміки складу та структури джерел власних та залучених коштів відображається за даними форми №1 "Баланс".
Таблиця 2.2
Аналіз складу та структури джерел коштів ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009р.
|
Джерела коштів |
На початок року | На кінець року | Зміни за звітний період (+, -) | |||
| тис. грн. | % | тис. грн. | % | тис. грн. | % до початку року | |
| І. Власний капітал | ||||||
| тис. грн. | % | тис. грн. | тис. грн. | % | ||
| Статутний капітал | 56,4 | 0,34 | 550,0 | 2,90 | +498,6 | +2,56 |
| Додатковий капітал | 6949,6 | 42,70 | 6949,6 | 36,70 | - | - |
| Резервний капітал | 41,2 | 0,25 | 41,2 | 0,22 | - | - |
| Цільове фінансування | 96,0 | 0,59 | 80,7 | 0,43 | -15,3 | -0,16 |
| Нерозподілений прибуток (непокриті збитки) | 94,0 | 0,58 | -598,0 | -3,72 | -692,0 | -4,3 |
| Всього по I розділу | 7237,2 | 44,47 | 7023,5 | 37,12 | -213,7 | -3,04 |
| III. Залучені кошти | ||||||
| Кредиторська заборгованість за товари, послуги | 4499,2 | 26,42 | 5018,1 | 26,50 | +679,3 | +0,08 |
|
Поточні зобов'язання: - по отриманих авансах |
69,4 | 0,43 | 111,2 | 0,59 | +41,8 | -0,16 |
| - по позабюджетних платежах | 101,9 | 0,63 | 116,3 | 0,61 | - | - |
| - з бюджетом | 147,4 | 0,91 | 169,8 | 0,90 | - | - |
| - по страхуванню | 22,8 | 0,01 | 31,9 | 0,17 | - | - |
| - по оплаті праці | 101,9 | 0,63 | 115,0 | 0,61 | - | - |
| Інші поточні зобов'язання | 4296,6 | 26,09 | 6215,0 | 31,75 | +1766,8 | +5,66 |
| Всього по III розділу | 9239,2 | 55,53 | 11777,3 | 62,88 | +2869,2 | +7,35 |
| Баланс | 16476,4 | 100,00 | 18800,8 | 100,00 | +2324,4 | +16,35 |
З таблиці 2.2 бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 2009 рік на 2324,4 тис. грн. або на 14,10% обумовлено зростанням суми залучених коштів. Разом с цим власний капітал зменшився на 213,7 тис. грн. або на 3,04%. Зменшення власних коштів зумовлено збитками звітного року в розмірі 598 тис. грн. та зменшенням цільового фінансування на 15,3 тис. грн.
Збільшення залучених коштів відбулося за рахунок збільшення кредиторської заборгованості по всіх статтях.
В структурі власних коштів найбільшу питому вагу мають статутний капітал та додатковий капітал. Слід відмітити збільшення статутного капіталу впродовж господарської діяльністю протягом звітного періоду на 493,6 тис. грн. або на 2,56%. Доля додаткового капіталу у власному капіталі за звітній період не змінилося, а доля цільового фінансування зменшилась на 15,3 тис. грн. (0,16%).
Аналіз фінансового стану підприємства слід розпочати з аналізу платоспроможності і ліквідності підприємства.
Таблиця 2.3
Агрегований баланс для аналізу ліквідності
ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи за 2009р.
| Актив | На початок року | На кінець року | Пасив | На початок року | На кінець року |
| А1 | 28,5 | - | П1 | 968,4 | 1345,6 |
| А2 | 501,5 | 1902,7 | П2 | - | - |
| А3 | 1101,2 | 3673,6 | П3 | - | - |
| А4 | 14845,2 | 13224,5 | П4 | 15508,0 | 17455,2 |
| Баланс | 16476,4 | 18800,8 | Баланс | 16476,4 | 18800,8 |
Аналіз отриманих даних свідчить про недостатню ліквідність балансу. Наприклад, наявні грошові кошти в декілька разів менше термінових зобов'язань. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори водночас пред'являть вимогу погасити заборгованість, буде не в змозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним – дебіторською заборгованістю). В даному випадку це був би найбільш ймовірний вихід, тому що кредитів підприємство не залучає (ні довгострокових, ні короткострокових). Хоча підприємство в цілому, можна сказати, забезпечене оборотними коштами, але всі вони мобілізовані дебіторську заборгованість і в активи, які повільно реалізуються.
Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства далеко не достатньо для визначення ступеню його ліквідності, тому розрахуємо коефіцієнти ліквідності.
Таблиця 2.4
Аналіз показників ліквідності
ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009 р.
| Показники | На початок року | На кінець року |
| Грошові кошти, тис. грн. | 28,5 | - |
| Дебіторська заборгованість, тис. грн. | 501,5 | 1902,7 |
| Запаси і затрати, тис. грн. | 1101,2 | 3673,6 |
| Поточні зобов'язання, тис. грн. | 9239,2 | 11777,3 |
| Коефіцієнт абсолютної ліквідності | 0,003 | - |
| Коефіцієнт миттєвої ліквідності | 0,054 | 0,16 |
| Коефіцієнт загальної ліквідності | 0,119 | 0,312 |
Згідно таблиці 2.3 можна зробити висновки про не досить високий рівень ліквідності підприємства за період, що аналізується. Це, звичайно, свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства на протязі даного періоду.
Згідно отриманим даним, коефіцієнт поточної ліквідності на початок року дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 0,3% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно. На кінець року значення даного коефіцієнту дорівнює нулю, оскільки в підприємства були відсутні грошові кошти.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності теж має низьке значення, яке в декілька разів нижче оптимального. Це зумовлено збільшенням дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.
Отже, як бачимо, показники поточної і миттєвої ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це викликано перевищенням темпів росту поточної заборгованості темпів росту ліквідних коштів підприємства.
На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.
2.2 Зміни формування власних обігових коштів приватного ТОВ «ДІЕГО»
Основну масу роботи щодо формування, нормування та ефективного використання оборотних коштів на підприємстві «ДІЕГО» здійснює планово-економічний відділ.
До компетенції планово-економічного відділу входить:
- Керівництво роботою по економічному плануванню на
підприємстві, направленому на організацію раціональної господарської
діяльності, виявлення і використання резервів виробництва з метою досягнення найбільшої економічної ефективності:
- організація комплексного економічного аналізу діяльності
підприємства і участь в розробці мікропідприємств по прискоренню темпів росту продуктивності праці, ефективному використанню виробничих потужностей,
матеріальних і трудових ресурсів, підвищенню рентабельності виробництва.
- організація і вдосконалення внутрізаводського господарського розрахунку.
- розробка оптових та відпускних цін на продукцію, що реалізується.
- організація праці і заробітної плати, забезпечення правильного використання фонду заробітної плати.
До основних функцій планово-економічного відділу слід віднести:
- організація роботи по нормуванню і ціноутворенню на підприємстві.
- організація і загальне керівництво розробкою проектів перспективних і поточних планів.
- організація розробки мікропідприємств по ефективному
використанню виробничих потужностей, матеріальних і трудових ресурсів, по використанню всіх резервів виробництва.
- розробка мікропідприємств по виконанню і перевиконанню встановлених планових завдань.
- контроль за виконанням цехами і службами підприємства річних, квартальних, місячних, декадних, добових планів і завдань.
- організація і керівництво роботою по комплексному
економічному аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства.
- складання разом з бухгалтерією пояснюючих записок до річних, квартальних звітів, участь в балансових комісіях.
- представлення необхідних узагальнюючих матеріалів і довідок по результатах аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства,
- контроль за правильністю розрахунків економічної ефективності за впровадження нової техніки, раціоналізаторських пропозицій та інших організаційно-технічних мікропідприємств направлених на підвищення ефективності виробництва, надійності і якості продукції;
- участь в організації постійно діючих груп контрольно-ревізійної роботи.
- організація статистичної звітності підприємства якісно, в строки і по формах встановлених Держкомстатом України.
- вивчення і розповсюдження передового досвіду планово-економічної роботи, оперативного обліку і аналізу господарської діяльності цехів і служб підприємства.
- розробка і впровадження норм витрат праці у всіх ланках виробництва, забезпечення широкого застосування технічно - обґрунтованих норм грн. та норм обслуговування для робітників, спеціалістів і службовців, збільшення питомої ваги цих норм в загальній трудоємсткості продукції.
- розробка разом з цехами календарних планів перегляду норм виробітку і здійснення контролю за їх виконанням.
- виявлення і аналіз причин втрат робочого часу, розробка
пропозицій по покращенню використання робочого часу.
- здійснення контролю за правильністю застосування
тарифних ставок, окладів, доплат, правильністю тарифікації робіт і встановлення розрядів робітникам.
- здійснення контролю за використанням фонду заробітної плати по цехах, відділах і службах підприємства.
Власні обігові кошти підприємства займають одне із значних місць, величина яких обчислюється як різниця між власним капіталом та необоротними активами і показує яка частка із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття обігових коштів:
на початок року: 7237,2– 9239,2= -2002,0 тис. грн.;
на кінець року: 7023,5– 11777,3=- 4753,8 тис. грн.
Тобто від’ємне значення даного показника, показує що підприємство не має власних коштів на покриття обігових котів. Підприємству необхідно залучати кошти для залучання їх в оборотні кошти.
Наступним важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є показник автономії, який показує наскільки підприємство незалежно від позикового капіталу.
Таблиця 2.5 Аналіз динаміки показника автономії
ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009р.
| Показники | На початок року | На кінець року |
| Власні кошти, тис. грн. | 7237,2 | 7023,5 |
| Загальна сума джерел коштів, тис. грн. | 16476,4 | 18800,8 |
| Коефіцієнт автономії | 0,439 | 0,374 |
Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів досить висока і на початок року становила 0,439. Але на кінець року трапилось зниження коефіцієнту на 19,95%.
Взагалі отримані дані свідчать про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування.
2.3 Вплив дебіторської і кредиторської заборгованості на фінансовий стан ТОВ «ДІЕГО»
Короткострокові кредити підприємство не залучало. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину обсягу кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками, яка являє собою комерційний кредит, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний. Зростання об'єму даної заборгованості в звітному році свідчить про фінансові ускладнення на підприємстві.
Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки.
Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу балансу, приведений в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6
Аналіз складу та структури активу балансу
ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009р.
|
Розміщення майна |
На початок року | На кінець року | Зміни за звітний період (+, -) | |||
|
тис. грн. |
% |
тис. грн. |
% | тис. грн. | % до початку року | |
| І. Необоротні активи | ||||||
| Основні засоби | 14744,0 | 89,49 | 13021,7 | 69,26 | -1722,3 | -20,23 |
| Незавершене будівництво | 101,2 | 0,61 | 202,8 | 1,08 | +101,6 | +0,47 |
| Всього по I розділу | 14845,2 | 90,10 | 13224,5 | 70,34 | -1620,7 | -19,76 |
| ІІ. Оборотні активи | ||||||
| Виробничі запаси | 117,0 | 0,71 | 715,8 | 3,81 | +598,8 | +3,10 |
| Готова продукція | 431,9 | 2,62 | 1320,7 | 7,02 | +888,8 | +4,4 |
| Товари | 552,3 | 3,35 | 1637,1 | 8,71 | +1084,8 | +5,36 |
| Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги | 500,0 | 3,03 | 1617,8 | 8,60 | +1174,6 | +5,88 |
|
Дебіторська заборгованість по розрахунках: - з бюджетом |
- | - | 56,8 | 0,30 | +56,8 | +0,3 |
| - по внутрішніх розрахунках | - | - | 101,2 | 0,54 | +101,2 | +0,54 |
| Інша поточна дебіторська заборгованість | 1,5 | 0,009 | 126,9 | 0,67 | +125,4 | +0,66 |
| Грошові кошти та їх еквіваленти | 28,5 | 0,17 | - | - | -28,5 | -0,17 |
| Витрати майбутніх періодів | - | - | - | - | - | - |
| Всього по II розділу | 1631,2 | 9,90 | 5576,3 | 29,64 | +3945,1 | +19,74 |
| Баланс | 16476,4 | 100,0 | 18800,8 | 100,0 | +2324,4 | +14,11 |
З таблиці 2.6 бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 2324,4 тис. грн. або на 14,11%. В складі майна частка необоротних активів зменшилась на 1620,7 тис. грн. (19,76%). Розмір незавершеного будівництва в звітному році збільшився на 101,6 тис. грн. та склав 202,8 тис. грн.
Оборотні ж активи за звітний період збільшились на 3945,1 тис. грн. (19,74%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок збільшення залишків виробничих запасів, готової продукції та товарів, (на 2572,4 тис. грн.) і значного збільшення дебіторської заборгованості за товари (на 1401,2 тис. грн.). Це свідчить про те, що продукція не користується попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Тому слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання знижок для негайної оплати. Виробничі запаси збільшилися на 598,8 тис. грн. (3,10%). Варто подумати про продаж частини виробничих запасів задля збільшення грошових коштів, тим паче, що грошові кошти та їх еквіваленти за звітний рік зменшились на 28,5 тис. грн. і на кінець періоду взагалі були відсутні. Також, аналізуючи дану таблицю слід звернути увагу на збільшення сум дебіторської заборгованості за товари (на 1174,6 тис. грн.), по розрахунках з бюджетом (на 56,8 тис. грн.), по внутрішніх розрахунках (на 101,2 тис. грн.) та іншої поточної дебіторської заборгованості (на 125,4 тис. грн.). Дані зміни свідчать про погіршення розрахункової дисципліни в бік зниження платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, виплати заробітної плати та ін.
Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом на початок року складає відповідно 90,10% та 9,90%. На кінець року зменшився основний капітал на 1620,7 тис. грн. (19,76%), а приріст оборотного склав 2324,4 тис. грн. (14,11%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної їх частини – основних коштів.
Доля кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:
на початок року: (9239,2: 1631,2) Ч 100 = 566,41%;
на кінець року: (11777,3: 5576,3) Ч 100 = 211,20%.
Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за звітний рік була незадовільною (це пов'язано з тим, що частка власного капіталу в структурі пасивів не покриває частку необоротних активів в структурі балансу), незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці.
Причинами нестачі ліквідних оборотних засобів є збитковість діяльності підприємства, що веде до нестачі власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у дебіторську заборгованість.
Перш за все, порівняльний аналіз слід доповнити розглядом такого відносного показника, як співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості, що розраховується за формулою
Кспівв = КЗ / ДЗ [2.1.]
ДЗ - загальна сума дебіторської заборгованості, тис. грн.; КЗ - загальна сума кредиторської заборгованості, тис. грн.
Нормативне значення цього показника визначено в межах 1,5... 2. Тобто нормальним вважається стан, коли кредиторська заборгованість перевищує дебіторську не більше, ніж у два рази, але не менше, ніж в 1,5 раза.
Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що вимагає негайного погашення. Ознаками платоспроможності є наявність грошей у касі та на рахунку в банку, а також відсутність простроченої заборгованості. Причому наявність незначних залишків грошей на банківському рахунку ще не означає, що підприємство неплатоспроможне, бо кошти на поточний рахунок підприємства можуть надійти впродовж кількох днів. Для оцінки платоспроможності складається платіжний баланс.
Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх у готівку.
Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої та комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу. А також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів.
Яка максимальна (гранична) кредиторська заборгованість може бути погашена за наявної дебіторської заборгованості?
Економічний сенс граничної кредиторської заборгованості у цьому випадку полягає у визначенні кредиторської заборгованості, яку погашають тільки за рахунок дебіторської заборгованості, за умовного зупинення виробництва у момент часу, в який здійснюється оцінка. В разі розрахунку величини граничної кредиторської заборгованості приймають, що підприємство не має на рахунку грошових коштів; якщо ж насправді ці кошти є, то на їхню суму зменшують величину кредиторської заборгованості.
При цьому величину шуканої граничної кредиторської заборгованості необхідно визначати з врахуванням того, що за час повернення дебіторами їхнього боргу сума кредиторської заборгованості за рахунок її обслуговування зростає.
За рахунок наявної дебіторської заборгованості, крім основної суми кредиторського боргу, має бути погашена і величина його обслуговування. Цю вимогу можна подати у вигляді такого рівняння:
Знайдені показники використовуються при оцінці фінансової стійкості підприємств, щодо якої розрізняють чотири її рівні абсолютний, нормальний, допустимо нестійкий, кризовий. Для кожного з цих рівнів пропонуємо визначати відповідну йому граничну величину позичкових коштів. Останню розраховують як суму двох показників: граничної кредиторської заборгованості й обґрунтованої за допомогою інвестиційного аналізу величини залучених кредитів і прирівняних до них зобов'язань. Оскільки обґрунтування доцільності залучення кредитів, наявних у момент часу, за який здійснюється оцінка, проводиться завжди раніше від цього моменту, то їхню суму під час розрахунків можна прийняти як сталу величину. Отже, розрахунок граничних сум позичкових коштів зводиться до визначення величини граничної кредиторської заборгованості, що відповідає кожному з рівнів стійкості. Вважаємо, що величина граничної кредиторської заборгованості, яку визначають за поданим вище рівнянням, характеризує нормальну стійкість, оскільки кредиторська заборгованість погашається без продажу майна підприємства.
Абсолютній рівень стійкості характеризується виконанням низки додаткових обмежень, які роблять більш жорсткими умови, за яких фінансову стійкість можна назвати нормальною. Зокрема, щодо кредиторської заборгованості, це може бути вимога її обмеження будь-якою мінімальною величиною або строком погашення.
Природно, з погляду нормального підприємництва, фінансове становище, за якого є потреба у продажу активів, не можна назвати стійким. Це, швидше, передкризовий стан. Проте в перехідний період іноді до цих заходів доводиться вдаватися, і у багатьох випадках вони допомагають підприємству продовжувати свою господарську діяльність.
2.4 Залучені та запозичені кошти і їх вплив на виробничу і фінансову діяльність ТОВ «ДІЕГО»
Фінансові ресурси — це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об'єктів невиробничої сфери, на споживання і створення резервів.
Частина фінансових ресурсів, що йде на фінансування предметів та засобів праці, робочої сили та інших елементів виробництва, складає капітал підприємства у грошовій формі.
Поняття "капітал" має кілька визначень:
Сукупна вартість товарів, майна, інших активів, що використовуються для одержання прибутку.
У бізнесі — капітал власників (owness equity).
Сумарні активи компанії (бізнесу) (total assets).
Капітальні активи компанії (capital assets).
У бухгалтерському обліку — сума, яка інвестована у бізнес.
Грошові кошти, доступні для інвестування або інвестовані.
Дисконтована вартість майбутнього прибутку від інвестицій.
Інвестований капітал — це кошти, які вкладаються в оборот і приносять прибуток інвестору, тобто лише ті кошти, які "роблять гроші" (на основі яких формується новостворена вартість).
Капітал, що інвестується, після завершення кругообігу повертається до інвестора з прирощеним доходом або збитком.
Капітал може бути підприємницьким та позичковим. Підприємницький капітал — це вкладення шляхом прямих чи портфельних інвестицій у будь-який проект з метою одержання прибутку чи прав управління або того та іншого разом. Позичковий капітал — це грошові кошти, що передаються у борг на умовах повернення та платності. Позичковий капітал надає підприємцю кредитор у тимчасове користування з метою одержання позичкового відсотка.
Слід проаналізувати показники платоспроможності підприємства.
фінансовий ризик дебіторський кредиторський заборгованість
Таблиця 2.7
Аналіз показників платоспроможності
ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009р.
| Показники | На початок року | На кінець року |
| Поточний або загальний коефіцієнт покриття | 0,119 | 0,312 |
| Коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості | 18,42 | 6,19 |
Загальний коефіцієнт покриття підприємства на протязі всього періоду, що аналізується, залишався досить високим і відповідав нормативному значенню (навіть перевищував його). Тобто на початок звітного періоду на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадало 0,119 гривні поточних активів; на кінець періоду – 0,312 гривні.
Відбувається також значне перевищення обсягу кредиторської заборгованості над обсягом дебіторської. Але слід відмітити тенденцію цього показника до зниження. Так, на кінець періоду він зменшився на 197,58%. Високе перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками.
Таким чином, не можна стверджувати про ліквідність і платоспроможність компанії «ДІЕГО». Через брак ліквідних коштів підприємство не здатне покрити короткострокових зобов'язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важкореалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.
Показниками, які заслуговують на увагу з боку економічного аналізу є коефіцієнт фінансової стійкості та коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів.
Таблиця 2.8
Аналіз динаміки коефіцієнту фінансової стійкості та коефіцієнту співвідношення залучених і власних коштів ТОВ «ДІЕГО»
| Показники | На початок року | На кінець року |
| Власні кошти, тис. грн. | 7237,2 | 7023,5 |
| Позичені кошти, тис. грн. | 9239,2 | 11777,3 |
| Коефіцієнт фінансової стійкості | 0,78 | 0,60 |
| Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів | 0,56 | 0,63 |
Показник фінансової стійкості підприємства не відповідає нормативному значенню Різке зниження даного коефіцієнту в кінці року обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів майже в 1,13 рази.
Згідно даних таблиці 2.8 на кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів на початок року припадало 56 коп. позикових коштів, на кінець року – 63 коп. Тобто підвищився рівень фінансової залежності підприємства від позикових коштів.
З метою визначення рівня фінансової стійкості підприємства оцінимо також показники, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх фінансування.
Таблиця 2.9
Зведена таблиця показників, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх формування ТОВ «ДІЕГО», тис. грн.
| Показники | На початок року | На кінець року | Відхилення (+, -) |
| Джерела формування власних обігових коштів | 7237,2 | 7023,5 | -213,7 |
| Необоротні активи | 14845,2 | 13224,5 | -1620,7 |
| Власні обігові кошти | -7608,0 | -6201,0 | +1407,0 |
| Довгострокові пасиви | - | - | - |
| Власні та довгострокові позикові джерела формування запасів і затрат | -7608,0 | -6201,0 | +1407,0 |
| Короткострокові пасиви | 4499,2 | 5018,1 | +518,9 |
| Загальна величина джерел формування запасів і затрат | -3108,8 | -1182,9 | +1925,9 |
| Загальна величина запасів | 1101,2 | 3673,6 | +2572,4 |
| Надлишок (+) або нестача (-) власних джерел формування запасів і затрат | -8709,2 | -9874,6 | -1165,4 |
| Надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат | -8709,2 | -9874,6 | -1165,4 |
| Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини джерел формування запасів і затрат | -4210,0 | -4856,5 | -646,5 |
Як видно з даних таблиці 2.9, на підприємстві в звітному році спостерігалася нестача коштів для формування запасів і затрат. Це спричинено недостатнім обсягом власних обігових коштів та повною відсутністю в підприємства довгострокових кредитів. Протягом року загальна нестача джерел фінансування скоротилася з 4210,8 тис. грн. до 4856,5 тис. грн. Але не слід трактувати це явище як позитивну тенденцію, оскільки дане скорочення спричинене, значною мірою, збільшенням кредиторської заборгованості. У випадку одночасної вимоги погашення боргу з боку кредиторів підприємство опиниться в дуже скрутному становищі.
Таким чином компанія «ДІЕГО» має нестійке фінансове становище. З одного боку, підприємство має достатньо високу частку власних коштів в загальній сумі джерел їх формування, але з другого боку, цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства.
Розділ 3. Фінансові рішення в умовах ризику
3.1 Фінансове планування на підприємстві
В умовах ринкової економіки для вирішення виробничих або комерційних завдань, які потребують вкладення коштів, необхідна розробка внутрішнього документа фірми - бізнес-плану підприємства.
Бізнес-план повинен:
- мати чітку інформацію про те, яке місце займає підприємство на ринку;
- містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства;
- детально описати схему його функціонування;
- розкривати принципи та методи керівництва підприємством;
- обов'язково утримувати програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати іншу справу і забезпечити її ефективність;
- показати перспективу розвитку виробництва інвесторам і кредиторам. Для складання бізнес-плану можуть бути такі спонукальні мотиви:
- надати інформацію про підприємство і наміри власників;
- викласти стратегію і тактику підприємства і показати, як взаємодіють різні підрозділи підприємства, що являють собою єдине ціле;
- представити фінансову мету та докладні кошториси, за допомогою яких можна контролювати фактичні витрати і прибутки;
- запевнити третю сторону надати необхідні кошти або сприяти розвитку підприємства в іншій формі. Фінансовий план є важливим елементом бізнес-плану, який складається для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, а також для управління поточною і стратегічною фінансовою діяльністю. Цілі внутрішньофірмового планування в зарубіжних країнах можуть бути різноманітними. Прийнято вважати, що керівництво будь-якого зарубіжного підприємства, незалежно від виду його діяльності, повинно знати, які завдання у сфері економічної діяльності воно може запланувати на наступний період.
Разом з тим бюджет фірми є основою для контролю.
Порівнюючи фактичні показники з запланованими можна здійснювати так званий бюджетний контроль фірми.
Бюджет фірми є водночас формою координації. Бюджет являє собою виражену у вартісних показниках програму дій у сфері виробництва, закупівель сировини чи товарів, реалізації виробленої продукції. В програмі дій повинна бути забезпечена тимчасова і функціональна координація (узгодження) окремих заходів.
Бюджет фірми є основою для встановлення завдань для персоналу, менеджерів. Бюджет фірми розробляється на наступний період. Саме тому значно простіше розглядати альтернативні варіанти, не обов'язково апробуючи їх негайно. Завдання розробляються на основі апріорних тверджень, проте з врахуванням звітних показників.
У бюджетуванні є й елемент делегування повноважень. Схвалення керівництвом фірми бюджету підрозділу слугує основою для того, що оперативні рішення в майбутньому приймаються на рівні даного підрозділу децентралізовано. Якщо бюджети на рівні підрозділів не розробляються, то керівництво фірми не схильне до децентралізації процесу прийняття оперативних рішень.
Фінансовий план підприємства може включати:
- прогноз обсягів реалізації;
- кошторис грошових видатків та надходжень;
таблицю доходів і витрат;
- прогнозований кошторис активів та пасивів підприємства;
- розрахунок точки досягнення беззбитковості.
Фінансове планування являє собою розрахунок обсягів фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами використання у відповідності з виробничими і маркетинговими показниками підприємств на плановий рік.
Фінансове планування дозволяє вирішити такі завдання:
- виявити, якими грошовими коштами може володіти підприємство;
- виявити і оцінити джерела їх надходження;
- оцінити достатність коштів для виконання завдань;
- визначити суми коштів, які необхідно сплатити в бюджет і позабюджетні фонди;
- оцінити потребу в інвестиціях і залучених коштах;
- збалансувати майбутні доходи і витрати з врахуванням комерційної самоокупності. В умовах, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати його в будь-якій формі, яку вони вважають за необхідну для себе. Форма балансу доходів і видатків може бути подана у формі такої таблиці 3.1.:
Таблиця 3.1
баланс доходів і витрат ТОВ «ДІЕГО»
| № | Показник | Код | Сума |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1 | Доходи і надходження коштів, виручка від реалізації продукції, робіт, послуг – всього, в т.ч. ПДВ акцизний збір амортизаційні відрахування внески до цільових державних фондів кошти на оплату відсотків за кредит прибуток від реалізації | 01 02 03 04 05 06 07 | |
| 2 | Прибуток від іншої реалізації продукції | 08 | |
| 3 | Доходи від позареалізаційних операцій | 09 | |
| 4 | Довгострокові кредити | 10 | |
| 5 | Довгострокові позики | 11 | |
| 6 | Доходи від першого випуску акцій | 12 | |
| 7 | Цільове фінансування і надходження з бюджету | 13 | |
| 8 | Цільове фінансування і надходження з позабюджетних фондів | 14 | |
| 9 | Безповоротна фінансова допомога | 15 | |
| 10 | Інші доходи і надходження | 16 | |
| ВСЬОГО доходів і надходжень | 17 | ||
| 1 | Витрати і вирахування кошів. Витрати на реалізовану продукцію, роботи, послуги | 18 | |
| 2 | ПДВ, сплачений при оплаті за товари, роботи, послуги | 19 | |
| 3 | Довгострокові фінансові інвестиції | 20 | |
| 4 | Капітальні вкладення | 21 | |
| 5 | Поповнення оборотних засобів | 22 | |
| 6 | Орендна плата | 23 | |
| 7 | Відрахування в резервний фонд | 24 | |
| 8 | Відрахування від прибутку в фонд економічного стимулювання | 25 | |
| 9 | Виплачені дивіденди | 26 | |
| 10 | Відрахування на благодійні цілі | 27 | |
| 11 | Погашення довгострокових кредитів | 28 | |
| 12 | Погашення довгострокових позик | 29 | |
| 13 | ПДВ, який перераховується у бюджет | 30 | |
| 14 | Акцизний збір | 31 | |
| 15 | Податок з прибутку | 32 | |
| 16 | Плата за землю | 33 | |
| 17 | Податки на транспортні засоби | 34 | |
| 18 | Плата за воду | 35 | |
| 19 | Внески в цільові державні фонди | 36 | |
| 20 | Плата відсотків за кредит | 37 | |
| 21 | Залишок коштів, передбачених на інвестиції | 38 | |
| 22 | Інші витрати і відрахування | 39 | |
| ВСЬОГО витрат і відрахувань | 40 |
Фінансовий план може складатися поетапно:
Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.
Розгляд та вивчення проектних виробничих, маркетингових показників, на основі яких мають розраховуватись планові фінансові показники.
Розробка проекту фінансового плану.
Негативний вплив на розвиток компанії в Україні справляють:
відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;
значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств; неповна і фрагментарна законодавча база, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму; високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) інвестицій в національній валюті неможливе; слабкий розвиток фондового ринку, що немає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів.
Серйозну загрозу нормальному функціонуванню компанії на ринку України також становить тенденція до монополізації в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.
В основу розвитку компанії на ринку України покладатись такі принципи:
верховенство правового регулювання господарської діяльності системність узгодження заходів щодо реформування ринку із заходами і планами інших галузей економіки, спрямованими на підвищення доходів громадян; конкурентність, коли держава створює сприятливі умови для розвитку підприємств з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист; стабільність забезпечення сталого надійного і привабливого ринку для інвестицій шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування; обмеження присутності держави на ринку, коли держава поступово відмовляється від проявів монополізму на ринку, не втручається в діяльність підприємств, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку резервів, контролю за платоспроможністю підприємств; довіра, що грунтується на моральній та матеріальній відповідальності компанії, на надійному правовому захисті.
3.2 Перспективні напрямки в рішенні питань пов’язаних з фінансовими ризиками
Формування стратегії компанії можна представити як послідовність наступних кроків, наведених в Додатку Б.
По-перше, необхідно провести глибокий аналіз внутрішнього та зовнішнього середовищ компанії. Визначити які існують проблеми, як вони впливають на роботу організації, в якому напрямку рухається компанія, яких принципів та вірувань дотримуються працівники компанії, тощо. З’ясувати які існують тенденцію у зовнішньому оточенні та як вони вплинуть на роботу компанії. Хто є основними конкурентами, яка структура ринку, які характеристики послуг є найважливішими для споживачів, тощо. На цьому етапі можуть використовуватись популярні інструменти стратегічного менеджменту: SWOT-аналіз, модель конкуренції в галузі та ланцюг створення вартості М. Портера, тощо.
По-друге, виділити основні бізнес-процеси компанії, тобто ті, які є найважливішими для неї з точки зору прибутковості та забезпечення виживання у довгостроковій перспективі.
По-третє, необхідно визначити місію компанії, встановити ієрархію її цілей. Де на найвищому рівні знаходяться стратегічні цілі, їм підпорядковуються довгострокові, далі ідуть середньострокові та замикають цю послідовність короткострокові цілі. Питання розробки цілей та місії досить глибоко розроблені в літературі по менеджменту, тому ми не будемо докладно зупинятись на цій проблематиці. Зазначимо лише, що встановлені цілі мають відповідати загально відомим вимогам.
В-четвертих, розробити систему показників оцінки роботи компанії та досягнення нею встановлених цілей. Тут можуть бути використані рекомендації авторів збалансованої системи показників Р. Каплана та Д. Нортона.
В-п’ятих, розробити стратегію, яка представлятиме собою загальні принципи діяльності компанії, а також план конкретних дій по досягненню встановлених цілей. При цьому стратегія може змінюватись протягом її реалізації або при суттєвій зміні зовнішнього та внутрішнього середовищ. Сам процес розробки стратегії представляється, як розробка комплексу дій по кожному з основних бізнес-процесів спрямованих на вирішення існуючих у відповідних процесах проблем та підвищення їх ефективності. Плани дій по кожному з процесів погоджуються із цілями та принципами компанії та зводяться в один майстер-план, який і називається стратегією.
Таким чином, формування стратегії компанії можна представити як процес розробки комплексу дій по вирішенню проблем, що існують у кожному бізнес-процесі та подальшому його вдосконаленні. Окремі плани мають бути погоджені один з одним та мають бути зведені у єдиний майстер-план, якій і називається стратегією. Подальші кроки у напрямку розробки проблем стратегічного менеджменту компаній можуть бути спрямовані на визначення основних джерел конкурентних переваг компаній та розробку інструментарію формування стратегії підприємства.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки необхідно відзначити наявність низки серйозних проблем у сфері професійної діяльності на фінансовому ринку України, що пов”язані з нормативно-методичним забезпеченням оцінки вартості активів, правовим регулюванням довірчих операцій та впровадженням системи рейтингових оцінок. Для розв”язання зазначених проблем пропонується:
- удосконалити грошово-кредитну та регуляторну політику НБУ, спрямувавши її на активізацію інвестиційних процесів. При цьому заходи з мінімізації ризиків не повинні обмежувати інвестиційну діяльність банків та інших фінансових установ на ринку цінних паперів та у сфері довірчого управління;
- запровадити у регуляторну практику сучасні принципи, стандарти та методики оцінки вартості активів, які б на базі єдиних підходів дозволяли ефективно враховувати існуючі ринкові реалії та особливості фінансових інструментів, визначені чинним законодавством (зокрема, для векселів – вексельним правом;
- розробити та в стислі терміни реалізувати рекомендації щодо приведення вітчизняного вексельного законодавства у відповідність з нормами Женевських вексельних конвенцій, утворивши для цього міжвідомчу робочу групу за участю спеціалістів державних органів, вчених та фахівців фінансового ринку;
- створити належні правові умови для надання фінансовими установами послуг з довірчого управління широким верствам населення та юридичним особам, зокрема, шляхом зняття існуючих обмежень на проведення довірчих операцій та прийняття Закону України “Про довірче управління фінансовими активами”;
- ліквідувати монополізм, існуючий у сфері обов”язкового рейтингування та бар”єри входження на цей ринок нових уповноважених агентств. Критерії, яким мають відповідати такі структури, повинні визначатись законом, а не відомчими актами. Прискорити розробку та прийняття профільного закону “Про систему рейтингування в Україні”, який має максимально враховувати світовий досвід використання рейтингових оцінок на фінансовому ринку та державного регулювання рейтингової діяльності;
- створити робочу групу з числа вчених, спеціалістів державних органів та фахівців різних галузей ринку для формування узгоджених пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, зокрема, з питань формування і розміщення резервів та оподаткування компаній;
- посилити захист прав інвесторів-покупців житла шляхом удосконалення чинного законодавства, зокрема, унесенням відповідних змін до Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” та Закону України “Про інвестиції”.
У сфері управління ризиками професійних учасників фінансового ринку доцільним є впровадження системи пруденційного нагляду, яка дозволить перейти від практики нагляду за діяльністю окремих професійних учасників до консолідованого нагляду за ринком у цілому і вирішити завдання, пов`язані із забезпеченням загальної стабільності ринку та здійсненням контролю за наявністю на ньому конкурентного середовища.
Центральне місце у системі моніторингу і оцінки ризиків має зайняти сукупність показників і нормативів, що характеризують як ризики окремих учасників ринку, так і агреговані ризики фінансового ринку в цілому.
Розвиток бізнесу має передбачати комплексне вирішення низки питань, як то:
- забезпечення стабільності розвитку ринку;
- запобігання використанню системи для тінізації доходів, ухилення від оподаткування та виведення капіталів за кордон;
- формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахівців;
- підвищення рівня культури населення та запровадження ефективних організаційно-правових механізмів захисту інтересів споживачів послуг.
Висновки
Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.
Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцем частини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і виробничої стратегії. Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливої, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська (комерційна) діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, то мова йде не тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додаткового прибутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й позитивну сторону. Отже, ризик як елемент господарського рішення може бути визначений у такий спосіб — це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху).
Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставити дійові заходи можуть бути дуже неприємними.
Ризик є невід’ємною складовою будь-яких економічних процесів. Це пов’язано з тим, що у загальному ризик може бути і як ознакою невизначеної ситуації у навколишньому середовищі, так і необхідністю вибору певного напрямку щодо досягнення поставлених цілей деякого економічного агента. Тож функціонування будь-якого суб’єкта господарювання в економічному житті суспільства є об’єктивною умовою щодо застосування відповідних методів ризик-менеджменту в його повсякденній діяльності.
Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.
Без аналізу фінансового стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого суб'єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності, то фінансова звітність - обов'язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов'язані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації.
Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, які можна визначити на основі офіційної фінансової звітності.
Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.
У процесі проведених досліджень одержані такі теоретичні та практичні результати:
1. Узагальнення теоретичних уявлень стосовно категорії “ризик” дозволило уточнити її зміст шляхом конкретизації сутності прояву різних видів невизначеності та врахування напрямків розвитку подій, які породжують ризик.
2. Аналіз факторних умов розвитку фінансового ризик-менеджменту та його методичних основ дозволив визначити, що ризик, який виникає у фінансовій сфері діяльності різних економічних агентів, є не лише взаємозалежним, але й супроводжує всі економічні процеси діяльності суб’єктів господарювання, їх відносини між різними учасниками ринку. Це сприяло обґрунтуванню того, що ризик фінансової сфери діяльності підприємств слід розглядати більш широким, аніж ризик лише фінансової діяльності суб’єкта господарювання.
3. На підставі розгляду загальноекономічних процесів у якості проявів ризикових подій розкрито основні складові невизначеності та непередбаченості у фінансовій сфері діяльності підприємств, до яких віднесено: наявність великої кількості збиткових підприємств, податкової недоїмки, зростаючу динаміку та незадовільну структуру кредиторської і дебіторської заборгованості, різноплановість дії інфляційних процесів, труднощі з реструктуризацією окремих галузей промисловості, надмірну урегульованість діяльності суб’єктів господарювання.
4. З метою аналізу ризикоформуючих чинників функціонування окремих суб’єктів господарювання обґрунтовано та розроблено економетричні моделі, які відбивають впливи різних факторів на фінансові результати діяльності підприємств промисловості у регіональному аспекті. На підставі цих моделей встановлено, що найвагоміший вплив на фінансові результати економіки регіонів справляють обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості, інвестиції в основний капітал, надані кредити та обсяг випуску цінних паперів підприємствами регіону.
5. Для вдосконалення роботи щодо планування дій в напрямку попередження розвитку ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств розкрито основні засади визначення фінансової стратегії управління ризиками підприємства. Розкрито базу означеної стратегії у вигляді окремих положень, що дозволяє запровадити основні засади визначення фінансової стратегії управління ризиками підприємства для різних економічних агентів.
6. Для визначення методичних основ зниження та передбачення дії ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств запропоновано модель щодо оцінки ефективності прийняття відповідних фінансових рішень. Визначено, що ця модель дозволяє розширити базу щодо побудови ефективних процедур фінансового ризик-менеджменту.
7. З метою оцінки ризиків ліквідності підприємства, як одного із головних завдань ризик-менеджменту у фінансовій сфері його діяльності, запропоновано ранжування ризиків ліквідності підприємства та підхід щодо виявлення ступеня ризику ліквідності підприємства, що дозволяє також конкретизувати напрямки зниження означених ризиків.
Отже з вище наведеного матеріалу можна зробити висновок, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЕГО» знаходиться в нестійкому фінансовому стані через нестачу грошових коштів.
Оскільки на ТОВ «ДІЕГО» існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості та кредиторської заборгованості, на них потрібно звернути особливу увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою і, звісно ж, шляхом зниження відпускних цін. Щодо дебіторів, то потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків зі споживачами.
Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на придбання нового обладнання чи на розширення виробничої та збутової діяльності.
Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства.
В цілому до проблем формування ринку в нашій країні можна віднести:
- організаційно-правові (відсутність чіткої державної політики в сфері страхування; неповну і часом неузгоджену нормативно-правову базу; недостатній рівень державного регулювання і контролю за страховим ринком; непослідовність дій щодо організації державного нагляду за страховою діяльністю; відсутність належного рівня конкуренції на страховому ринку і дієвих стимулів подальшого розширення мережі страхової справи; невирішеність питань взаємодії страхового і банківського секторів економіки; недостатній рівень забезпечення ефективного страхового захисту фізичних і юридичних осіб; несвоєчасне і не в повному обсязі виконання зобов'язань перед страхувальниками; порушення страхового законодавства);
- економічні (низький платоспроможний попит юридичних і фізичних осіб на окремі товари та послуги послуги; нестача бюджетних коштів для організації та підтримка підприємств);
- функціональні (тривалого позитивного досвіду роботи з клієнтами; низькі рівні менеджменту і маркетингу на ринку; недосконала інфраструктуру ринку);
- кадрові (недостатній професійний рівень спеціалістів, що працюють на підприємстві; відсутність жорстких кваліфікаційних вимог до них; нестача кваліфікованих менеджерів, андерайтерів, актуаріїв, диспашерів, експертів, фінансистів, бухгалтерів, юристів, суддів і програмістів);
- інформаційно-аналітичні (недостатність наукових досліджень щодо формування й розвитку ринку; неналежне інформаційне і консалтингове забезпечення дільності).
Розвиток бізнесу має передбачати комплексне вирішення низки питань, як то:
- забезпечення стабільності розвитку ринку;
- запобігання використанню системи для тінізації доходів, ухилення від оподаткування та виведення капіталів за кордон;
- формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахівців;
- підвищення рівня культури населення та запровадження ефективних організаційно-правових механізмів захисту інтересів споживачів послуг.
Список використаних джерел
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.96 р.
Господарський кодекс України № 436-IV вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.144.
Цивільний кодекс України № 435-IV вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.
Закон України "Про внесення змін до Закон України "Про страхування"// Урядовий Кур'єр.-2001.07.11.
Закон України Про інвестиційну діяльність вiд 18.09.1991 № 1560-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 47, ст.646.
Закон України Про інноваційну діяльність вiд 04.07.2002 № 40-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 36, ст.266.
Закон України Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) вiд 15.03.2001 № 2299-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 21, ст.103.
Закон України Про оподаткування прибутку підприємств вiд 28.12.1994 № 334-94-ВР// Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 4, ст. 28.
Закон України Про режим іноземного інвестування № 93/96-ВР від 19 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 19, ст. 80.
Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності № 1775-III від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 36, ст.299.
Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” вiд 15.03.2001 № 2299-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 21, ст.103.
Про державне регулювання у сфері трансферу технологій. Проект Закону України 4008 від 18.07.2003.
“Європейський вибір України. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки ” вiд 30.04.2002. Послання Президента України до Верховної Ради України
Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995р. № 75 «Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»
Балабанов И. Т. Риск-менеджмент.— М.: Финансы и статистика, 1996.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент. – К.: МП "ИТЕМ" ЛТД, "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 2007.
Болюх М. А.. Зурчевський В. З., Горбаток М. І. Економічний аналіз: Навч. посібник – К.: 2007.
Гальчинский А.С. Теорія грошей. – К.: Основи,2006.
Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші. Кредит. Банки: Навчальний посібник. – Львів: видавництво "Центр Європи",2007.
Гроші та кредит. Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна; за заг.ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001.
Гроші та кредит: Підручник / За ред. професора Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ,2004.
Деньги, кредит, банки. Под ред. Лаврушина О.И. – М.: Финансы и статистика, 2006
Єлейко Я. І., Кандибка О. М., Лапішко М. Л., Смовженко Т. С. Основи фінансового аналізу. – Львів: Лівівський банківський інститут
НБУ, 2005.
Жуков Е.Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. – Банки и биржи, 1995.
Зубец А.Н. Качество страхового продукта //Страховое ревю №7, 2000.
Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч.посіб. – К.:3нання-Прес, 2002.
Ковтунець В. Основи електронного бізнесу. Методичний посібник. – К., Національна академія управління, 2003
Колоб Р.У. Финансовые деривативы: Пер. с анг. – М.: ФИЛИНЬ, 1997.
Комарівський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. Навч. посіб. – К.: “Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1996.
Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч.посіб. – К.: ТОВ "Знання". 2002.
Кузнецова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні і правові основи формування та функціонування. – К.: ЮРІНКОМ, 1998.
Маркетинг в отраслях й сферах деятельности: Учебник под редакцией проф. Алексунина В.А. - М.: Издательско-книготорговый центр "Маркетинг", 2007.
Маслова С. О., Опалов О. А. Фінансовий ринок. Навч. посіб. – К.: Каравела, 2003.
Менкью Г. Макроэкономика. - М.: МГУ,2004.
Огляд зовнішньої торгівлі України у 2008 році. http://www.ukraine-embassy.co.il/ukraine/news/index.php?text=10032
Павловська О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю. Фінансовий аналіз. – К.: КНЕУ, 2007.
Правові аспекти здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні. // Журнал “Право України” – 2008 - № 10.
Ринок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие / Под ред. В.С. Торкановсого. – Спб.: АО "Комплекс", 1994.
Савлук М. Гроші та кредит. — К.: Либідь, 1992.
Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. - К.: МАУП. – 2000.
Управление организацией/ Под ред. А.Г.Поршнева, З.П.Румянцевой, Н.А.Саломатина. - М.: ИФРА-М, 1999.
Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2002. - 552 с.
Формування економічних відносин в умовах ринку” / збірник наукових праць під редакцією професора І.Д.Фаріона. – Тернопіль 1998.
Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002.
Экономика: Учебник/ Под ред. доц. А.С.Булатова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК,2007.
Юлдашев Р., Шаплико Д. Клиентская база страховой компании: свойства й инструментьі формирования // Страховое дело №2, 2000.
"Lean Solutions: How Companies and Customers Can Create Value and Wealth Together" by James P. Womack, Daniel T. Jones
Habermeier K., Mesquita M. Long-Run Exchange Rate Dynamics: A Panel Data Stady. IMF Working Paper, WP/99/50, April 1999;
Salehizaden M., Taylor R. A Test of Purchasing Power Parity for Emerging Economies. — Journal of International Financial Markets, Institutions and Money, 1999, № 9;
Bajoumi T., MacDonald R. Deviations Exchange Rates from Purchasing Power Parity: A Story Featuring Two Monetary Unions. — IMF Staff Papers, 1999, vol.46, №1, March.
"Enterprise Resource Planning Systems: Systems, Life Cycle, Electronic Commerce, and Risk" by Daniel E. O'Leary
Contemporary Logistics" by James C. Johnson, Donald F. Wood, Daniel L. Wardlow
Appraisal and Feedback. Making Perfomance Review Work" by Clive Fletcher Berkeley: University of California at Berkeley, 2001.
Teece D., Pisano G., Shuen A. Dynamic Capabilities and Strategic Management. Working Paper. — Berkeley: University of California at Berkeley, 1992.
Karaoke Capitalism" by J. Ridderstrale, K. Nordstrom – N, 2003
Hammes D, L. Review of "Conflict in Economics" (Varoufakis Y., Young D.) // Kyklos. - 1992. - V. 45. - Issue 2. - P. 308-311.
http://www.eurolife.cc/eurolife.ua/UKR/consulting/partner.php
http://www.rynok.biz/ukr/markets/41?c
http://forinsurer.com/stat/
Додаток А
Рис.1. Концептуальна схема формування стратегії компанії.