Зміст
Вступ
1.Чехословацькі землі як предмет німецьких домагань. Розгортання Чехословацької кризи
2. Рішення Мюнхенської конференції
3. Період після Мюнхенської згоди. «Друга Чехословацька республіка»
Висновки
Список використаних джерел та літератури
гітлер окупація чехословацький мюнхенський
Вступ
Міркуючи про найкривавішу в історії людства війну , ми повертаємося до передвоєнний час , який ввійшов історію як передвоєнна політична криза, з тим щоб зрозуміти той міжнародний стан , в якому готувалась та розпочалась війна , в результаті підготовки та здійснених Німеччиною агресивних планів завоювання світового панування при поступках зі сторони Англії та Франції, продемонстрованих в Мюнхені.
У цій роботі автор розкриває процес приношення Чехословаччини в жертву фашистській агресії імперіалістичними державами для позбавлення могутності Радянського Союзу ,та завершення його підписанням спільної згоди 29 вересня 1938 року в Мюнхені.. В роботі також дається характеристика політики цих країн напередодні та під час « чехословацької кризи» та відносини між Чехословаччиною та Радянським союзом.
Хронологічні рамки роботи складають період з березня1938- жовтень 1938, що закінчився крахом Другої Чехословацької Республіки, яка ввійшла в історію як після мюнхенський період.
Актуальність цієї теми на думку автора полягає в тому, що смертельний вирок підписаний Чехословаччини в Мюнхені, відкрив Гітлеру – лідеру агресорів шлях для подальших актів агресії на Сході та став передумовою Другої світової війни
Мета цієї роботи проаналізувати розвиток відносин з Західними імперіалістичними країнами, їх профашистську політику, та Радянським Союзом в період кризи., його наполегливу боротьбу за створення колективної безпеки в Європі, опір агресорам, збереження цілісності та незалежності Чехословацької республіки. Розкрити значення цих подій для подальшого наростання напруженості на міжнародній арені.
Завдання роботи полягає в розкритті несправедливості дій фашистської Німеччини щодо Чехословаччини, ставлення західноєвропейських імперіалістичних держав до чехословацької проблеми, а також а оглядні питання Радянсько-Чехословацьких відносин.
В основу роботи покладені праці як зарубіжних істориків так і радянських авторів, а також матеріали, документи та публікації даного періоду. Серед документів у цій роботі були використані такі :
«Нові документи з історії Мюнхену» під редакцією Земського І.Н в яких викладено тексти договорів між країнами, листи, телеграми, телефонні бесіди, особисті бесіди політичних діячів країн-учасниць Мюнхенського договору.
«Документи та матеріали напередодні Другої світової війни» викладені текси головних міжнародних договорів, які виникли напередодні Другої світової війни, в склад яких ввійшли також певні документи Мюнхенської трагедії.
«Документи Міністерства закордонних справ Німеччини. Т1 Німецька політика в Угорщині» які розкривають зміст договорів, між Німеччиною та Угорщиною стосовно угорської політики щодо Чехословаччини.
Із робіт зарубіжних авторів, які безпосередньо відносяться до розглядання даної проблеми, треба виділити У.Черчилля англійського політичного діяча та його роботу «Друга світова війна» його робота головним чином висвітлює події Другої світової війни, але він не міг обійти подію більш раннього періоду, які призвели до ліквідації Чехословацької держави, чому посприяла і Англія. Головну увагу він приділяє розкриттю зовнішньополітичного курсу Англії та Франції та звинувачує їх в підтриманні про гітлерівської орієнтації, вважаючи що якби Чехословаччину залишили саму пособі вона досягла б значно кращого результату, ніж з такою підтримкою, яку надавали їй Англія та Франція1.
Свій мемуари опублікував після війни один з керівників зовнішньої політики буржуазної Чехословаччини, її президент та міністр закордонних справ Едуард Бенеш. В його книжці викладена діяльність Бекеша після 1938р. Але він також не обійшов стороною події 1938р в Чехословаччині. Голова увага в роботі спрямовується на виправдовування зовнішньополітичного курсу Чехословаччини, який формувався під його безпосереднім впливом. Змальовуючи загальну картину подій в перед мюнхенський періоду, Бенеш наполегливо підводить читача до думки що ву чехословацького уряду не було виходу крім капітуляції перед агресорами, і чехословацький уряд, як і він сам став жертвою обставин. Безсумнівний
Неменший інтерес також представляє статті вітчизняного автора А.Ф. Кізченко, які стосуються різних аспектів зовнішньої політики буржуазної держави Чехословаччини та радянсько–чехословацьких відносин по відношенню до перед мюнхенського періоду.
Досить цінні роботи радянських істориків присвячених історії міжнародних відносин та зовнішньої політики Чехословаччини. Серед них слід виділити такі , як «Історія Чехословаччини» т III, «Зовнішня політика Чехословаччини (1918-1938рр) та «Історія зовнішньої політики СРСР». Особливий інтерес при вивченні даної політики представляють розділи тих робіт, які характеризують боротьбу Радянського Союзу за спасіння Чехословаччини від фашистської загрози, при написанні яких були використані документи з радянських архівів. Проблематика яка досліджується частково розглядається в книгах Петерса І.А та його роботі «СРСР, Чехословаччина та європейська політика напередодні Мюнхена» та в «Зовнішній політиці СРСР (1936-1939рр) Сиплоса В.Я. Також проблема яка досліджується частково розглядається в книжках Івашина І.Ф та Фоміна В.Т
Характеристика міжнародного становища та політики Англії, Франції та США напередодні та в період Мюнхену викладено в дослідженнях В.А Матвєєва, З,С Белоусової, В.Г Полякова та Ю.М Мельникова.
Для написання даної роботи автор використовував також публікації, серед яких стаття Маначевського О. «Мыслями о мире вимощена дорога в ад войны» в якій автор зробив наголос на те що підписуючи Мюнхенський договір і прикриваючись «миром для Європи» західноєвропейські країни поклали початок розв’язанню війни. Стаття директора інституту всезагальної історії РАН «Белые пятна в истории великой войны», присвячена головним чином такому питанню, як пакт Молотова-Ріббентропа, але й торкаеться Чехословацької проблеми. Мюнхенська трагедія згадується також в статті Романова М.Г з матеріалу Всеройської науков-практичної конференції Сант-Петербургу «К вопросу о начале второй мировой войны» де він представляє Мюнхенську трагедію як одну з передумов Другої світової війни. Таке ж саме значення має Мюнхенська трагедія в статті Ржешевського О.А-президента асоціації істориків Другої світової війни «Не в ладах с историей». Смирницький А. зробив переклад статті з архіву американського журналу Time яка називається «Человек года-1938: Адольф Гітлер» , в якій розповідається про лідера німецьких фашистів, його наміри та дії щодо Чехословаччини, що призвели згодом о її краху.
1. Чехословацькі землі як предмет Німецьких домагань. Розгортання чехословацької кризи
Дивлячись на тогочасну карту Європи, неважко побачити, що наступною жертвою гітлерівської Німеччини мала стати Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточували Чехословаччину. На заході країни, в Судейській промислово розвинутій області, жили майже 3,2 мільйона німців, тобто близько 23 % усього населення ЧСР. Судейські німці мали своїх представників у парламенті Чехословаччини і до березня 1938 р.— в її уряді. Вони ще з 1937 р. вимагали надати автономію своїй області. Після аншлюсу Австрії на нараді в Берліні керівник нацистської Судейсько-німецької партії К. Генляйн обвинуватив чехословацький уряд у «пригнічуванні німців» і рішуче вимагав автономії області. Гітлер публічно заявив йому: «Із завтрашнього дня ви — мій намісник у Чехословаччині
У квітні Генляйн оголосив програму своєї партії, вимагаючи цілковитої автономії, свободи визнання нацистської ідеології, офіційного узаконення німецької мови, відшкодування збитків німцям з 1918 р. та ін. Гітлер підписав «Зелений план», який передбачав окупацію Судейської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Уряди Франції та Англії закликали Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Ген-ляйном і поступитися йому заради миру.
Той факт що західні демократії змирились з захопленням Австрії задовольнив Гітлера, який став більш рішуче здійснювати свій задуми щодо Чехословаччини. Встановлення контролю над Австрією, розглядалось як необхідна передумова для штурму богемського бастіону. Ще восени 1936 року Гітлер дав секретний наказ вищим військовим і штабним керівникам рейху розробити план окупації Чехословаччини, але фюрер вважав за краще завчасно не розкривати своїх справжніх намірів Гітлер був впевнений що ні Англія ні Франція не будуть воювати.
В день вступу німецьких військ в Австрію згідно з доповіддю посла Франції в Німе чинні, Геринг дав чехословацькому посланнику в Берлині запевнення що в Німе чинні нема «ніяких поганих намірів щодо Чехословаччини» 14 березня французький прем’єр – міністр Блюм заявив чехословацькому посланнику в Парижі що Франція безперечно виконає зобов’язання по відношенню до Чехословаччині Ці дипломатичні запевнення не змогли приховати сумної дійсності. Змінилась уся стратегічна ситуація на континенті . Німеччина могла тепер зосередити як свої аргументи, так і армію безпосередньо проти західних кордонів Чехословаччини. Прикордонні райони цієї держави були заселені німцями, і там існувала агресивна та активна партія німецьких націоналістів, які були готові зіграти роль «п’ятої колони» у випадку зіткнення. 10 березня французький уряд був реорганізований. Прем’єром став Даладьє, а міністром закордонних справ – Бонє.
Сподіваючись стримати Гітлера від подальшої агресії англійський уряд у відповідності з рішенням Чемберлена почало шукати згоди з Італією з питання району Середземного моря. Така згода закріпило б положення Франції та дозволило б як французам, так і англійцям зосередити увагу на питаннях Центральної Європи. 16 квітня було підписано англо-італьянський договір, який фактично давав Італії свободу в Абіссіні та Іспанії в обмін на її сумнівну доброзичливість в Центральній Європі.
Гітлер уважно спостерігав за обстановкою. Йому також була важливо знати, на чий бік стане Італія у випадку Європейської кризи. На засіданні з головою штабу у кінці квітня він обговорював питання про те як форсувати рішення цього питання.
Муссоліні бажав свободи Абіссініі. Не дивлячись на згоду англійського уряду, йому могла знадобитися підтримка Німеччини у цій авантюрі. В такому випадку він змирився би з діями германії проти Чехословаків. При урегулюванні чеського питання Італія буде на боці Німечинні.
Там із задоволення відмітили наміри західних держав переконати чехів проявити розсудливість в інтересах миру в Европі. Нацистська партія Судейської області на чолі з Гейленом склала до цього часу свої вимоги автономії для межуючих з Німеччиною районів Чехословаччини. Ця програма була викладена 24 квітня в промові Гейлена в Карлсбаде. Англійський та французький посланники у Празі після цього відвідали міністра закордонних справ Чехословаччини щоб виразити надію що чеський уряд зробить все можливе для врегулювання цього питання.
17 травня почались переговори про судейське питання між чеським урядом та Гейленом. Поширювались чутки про просування німецьких військ до кордону Чехословаччини. 20 травня Гендерсену запропонували зробити на цей рахунок запит в Берлін. Німецькі заперечення не заспокоїло чехів, які в ніч на 21 травня віддали приказ про часткову мобілізацію армії.
«Я вирішив врегулювати раз і назавжди . і на цей раз радикально, питання про судейських німців. Я надав наказ, по-перше про підготовку до 2 жовтня військової акції проти цієї держави і в других про розширення фронту нашої оборони на Заході»
Західні імперіалісти з наростаючою тривогою спостерігали за виступом чеського та словацького народу в захист своєї держави. Англійський посланник в Празі Ньютон остерігався як би тиск німецьких фашистів та західних імперіалістів не змусило чехословацький уряд поступитися територією більше ніж та яка межувала з Німеччиною. Тоді б уряд було б не в змозі стримати громадськість, та армію. Народне повстання могло таким чином поставити під загрозу успіх політики спрямовано на досягнення договору з фашистськими державами.
Тому західні імперіалісти охоче прийняли тезу Гітлера що він начебто зовсім не збирався нападати на Чехословаччину і що 21 травня було лише хибна тривога, яку Чехословаччина викликала з наміром провокації. Англійський уряд добре знало що це не так. Його військові аташе в Німеччині переконались що відбувається військова підготовка. Ньютон посилав з Праги повідомлення, що чехи, проводячи свої заходи не проявляють ніяких агресивних заходів і намагались дати лише опір нападу, який вони могли очікувати. Не дивлячись на це, Галі факс намагався вплинути на англійську політику щоб вона не зайняла анти німецьку та вигідну для чехів позицію. Одночасно англійський уряд розгорнув в Парижі та Празі активну діяльність для забезпечення подальших поступок Гітлеру. До англійського уряду долучилась і дипломатія США. Американський посол в Парижі заявив 22 травня що заходи, проведені Чехословаччиною, начебто поставили Європу на межу війни, яка повністю її знищить. Він запевняв французьких політичних діячів, що якщо вона виступить на боці Чехословаччини,то опинитися в повній ізоляції та буде розгромлена.
У Вашингтоні Булліт також відправив повідомлення, в якому заявляв, що «чехи готові скоріш знищити свій народ у війні, яка захопить всю Європу , ніж піти на великі поступки, які можуть задовольнити Гітлера та судейських німців». Одночасно він застерігав про трагедію яка може трапитись, якщо Франція вирішить виконати свої союзні обов’язки та прийде на допомогу Чехословаччині. Тому Буллі вимагав, щоб президент та американська дипломатія спробували найти який-небудь щлях, який би звільнив французів від їх морального обов’язку.
Буллі пропонував щоб президент США, коли виникне пряма загроза нападу Німеччини на Чехословаччину скликав Гааге конференцію за участю Англії, Франції, Германії та Італії. Послам фашистських держав треба було б зазначити, що ця ініціатива викликана бажанням перешкодити перемозі більшовизму і що конференція повинна зупинити більшовиків на східних кордонах Європи. Конференція потім сама б вирішила, що в прикордонних областях Чехословаччини повинен бути проведен плебісцит. «Якщо чехи такий плебісцит провести відмовляться, французи зможуть відхилитися від своїх моральних обов’язків і це відверне загальноєвропейську війну.
Бонне дуже уважно прислуховувався до думки американської та англійської реакції та охоче виконував їх поради. Ще 23 травня він заявив англійському послу, що готов чинити будь-який тиск на чехословацький уряд, лише ь змусити» чехів порозумнішати». Він пообіцяв, що якщо чехи не порозумнішають, він заявить їм, що Франція не почуває себе зв’язана договірними обов’язками .
Французький та англійський уряди чинили тиск на Чехословаччину, щоб вона була більш поступливою та гнучкою, тобто щоб вона відмінила військові приготування в прикордонних районах, знову розпочала переговори з Гейленом та пішла на нові можливо більші поступки.
Тиск Галіфакса був настільки сильним, що відразу після розмови з ним Масарик мав бесіду з германським послом в Лондоні Дірксеном та дав йому зрозуміти , що чехословацький уряд готов домовитись з Німеччиною про всі питання. Масарик заявив також, що предметом дискусії можуть бути відносини з СРСР.
Все більш відкрито почали висуватись вимоги, щоб Чехословаччина відмовилась від союзу СРСР.
У відповідь на постійний тиск з Лондону та Парижу уряд прискорив розробку «статусу національних меншин», який включав в себе все що було обіцяно в квітневому меморандумі. Для поведінки чехословацького уряду було характерним то, що зі своєю пропозицією воно ознайомило спочатку дипломатів західних держав, потім представників гейленовської партії, але воно не повідомило про них чехословацькому парламенту, а тим більш громадськість. Гейленовці відповіли меморандумом від 7 червня, який в принципі повторював карловську програму, пом’якшену лише заяваю про демократичні принципи існування нації. Зміст цих вимог заключався в розподілі чехословацької держави на національні області. Не дивлячись на те що президент Бенеш та уряд розуміли в зміст та значення гейленовського документу, вони під час переговорів пішли на нову поступку: прийняли меморандум для обговорення на рівних началах з запропонованим статусом, разом з яким він повинен був скласти основу для дискусії. Це означало, що чехословацький уряд заздалегідь готов прийняти подальші вимоги, які виходили за межі статуту, який ще в кінці квітня був визначений як остання межа чехословацьких поступок. Вже у той час Гейлен питав Лоренца, який керував підривними діями судейських фашистів, як він повинен поступити якщо чехословацький уряд під тиском Англії та Франції погодиться на усі їх вимоги. Він попросив дозволу виступити з вимогами відмови від чехословацько-радянськикого пакту.
Чехословацька реакція домагалась того, щоб в червні 1938р. уряд Чехословаччини встановив офіційні відносини з урядом іспанських бунтівників, та вже в кінці червня чехословацький дипломатичний представник виїхав в Бургос. Вчинок уряду Чехословаччини був сприйнятий як прояв незалежності Праги від Москви. Одночасно італійські фашисти вказували на те що становище Чехословаччини не було б таким важким , якщо б СРСР не грали роль захисника її незалежності. Для Чехословаччини начебто достатньо симпатій Англії. Союз з СРСР «буде одним з головних перешкод мирного вирішення питання про національні меншини з найбільш важливими нашими сусідами».
Поступки чехословацького уряду, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці вже тоді були настільки серйозні, що не могли не викликати сумнівів у деяких політиків коаліційних партій. Але керівні діячі коаліційного уряду , в особливості Годжа, для того щоб подолати вагання своїх партнерів по коаліції, не зупинялись навіть перед тим, щоб самими просити західних імперіалістів продовжувати чинити тиск на деяких правих соціалістичних лідерів. Він прямо запропонував , щоб англійський уряд виказало незадоволення незначними результатами переговорів та вказало на серйозні наслідки. Годжа і Бенеш предавали через Масарика в Лондон, що вони начебто докладають усіх зусиль, щоб усунути існуючі перешкоди. Тоді ж англійський уряд почав розглядати питання про можливість проведення плебісцита та відторгнення прикордонних територій. Цю пропозицію у кінці червня 1938р. прислав з Берліну Гендерсон.
В кінці червня Масарик отримав повідомлення від англійського уряду, що воно не задоволене просуванням переговорів и що Чехословаччина повинна прискорити переговори та піти на значні поступки. Те ж саме телеграфував Галіфакс в Прагу. Потім Чемберлен заявив Дірксену, що англійський уряд повністю згоден з німцями в тому що поступки на які пішла Чехословаччина, недостатні і що вона чинитиме ще більший тиск на неї. На підставі цього Дірксен повідомив в Берлін, що англійський уряд вирішило розбити також і пакт Франції з Чехословаччиною та СРСР та витіснити Радянський союз з європейської політики9.
Проти чехословацько-радянського союзу будували перешкоди західні імперіалісти також у Варшаві та Бухаресті і тим самих розпалювали апетити фашистів цих країн. Польща продовжувала дотримуватись своєї анти чехословацької політики. Варшавським фашистам недостатньо було того, що чехословацький уряд досить уважно відреагувало на їх нахабну антикомуністичну ноту, яка була спрямована в березні 1938 р., та провело відповідне розслідування, яке показало, що польські звинувачення , вигадані.
В цей період поляки встановили тісні зв’язки з фашистами в Словаччини та підбурювали їх проти празького уряду. Вони навіть використали для цього приїзд американських словаків. Для того, щоб їх привітати, польські урядові органи запросили спеціальну делегацію словацьких люд яків, яку скрізь вітали, у той час як офіційну чехословацьку делегацію ігнорували. Поряд з цими демонстративними провокаціями Бек вже в той час вів переговори з угорськими фашистами про розподіл Словаччини та Закарпатської України.
Одночасно Польща почала встановлювати в цей період натиск на Румунія, намагаючись не допустити якої-небудь угоди між Чехословаччиною, СРСР та Румунією з питання про пропуск радянських військ в Чехословаччину і навіть перелітати радянським літаком.
Радянський союз не пропускало ніякої можливості, показати свій намір та готовність виконати свої союзницькі обов’язки. Керівники радянського уряду у своїх виступах запевняли , що вони готові допомогти Чехословаччини. Радянський уряд крок за кроком, ліквідувало інтриги західних імперіалістів та румунських бояр під час переговорів. Але сам чехословацький уряд не зробило нічого, щоб допомогти ліквідувати ці перешкоди і тим самим укріпити безпеку своєї країни. Воно посилало чехословацькому посланнику сумнівну відповідь та запевнення Бонне, що можливість нападу Польщі на Чехословаччину неможливий. Тому по відношенню до Радянського Союзу не треба робити нічого такого, що могло налаштувати поляків проти чехів.
Не дивлячись на готовність чехословацького уряду, переговори, як зломити Чехословаків затягувались через те що чеська буржуазія повинна була рахуватися з пильністю народу яка посилювалась, та діяти дуже обережно. Але внутрішні негаразди фашистського режиму не дозволяли Гітлеру чекати, йому треба було скоріш досягти крупних успіхів.
Тому в липні 1938 року західні імперіалісти вирішили чинити на Чехословаччину більш сильний тиск. Після 21 травня англійський уряд спочатку вимагав надати йому можливість послати в прикордонні області Чехословаччини своїх чиновників в якості наглядача. Коли ж чехословацький уряд погодився на порушення свої суверенних прав, англійська реакція пішла ще далі. 18 липня Галі факс дав наказ англійському посланнику в Празі Ньютону вияснити, як чехословацький уряд поставиться до того англійського посередника для переговорів з Гейленом. Більше всього для цієї ролі підійшов би колишній губернатор однієї з індійських провінцій, який має опит в національних питаннях. Е було в той час, коли чехословацький уряд після невдалих переговорів з гейленовцями шукало засоби для того щоб хоча б частково виправити тяжкі політичні помилки попередніх переговорів.. Воно хотіло запропонувати парламенту розроблений ним проект статута національних меншин, доповнений пропозиціями про розширення прав земельних представництв в їх національних куріях. Цей крок міг означати початок перевороту, завоювання підтримки не лише чеського й словацького народів, але й частково національних меншин у справі справедливого вирішення національного питання в межах чехословацької демократичної держави. Але саме цього не хотіли західні покровителі Гітлера. Галіфакс запропонував англійському посланнику а Празі відмовити бекеша від цієї акції та змусити його попросити Англію про посередника. Мова йшла, не про що інше, як про відмову від суверенного праві вирішувати внутрішні питання Чехословаччини за допомогою конституційного органу, який лише й мав на це право, та предати їх рішення в руки іноземного імперіалістичного агента. Галі факс вимагав, щоб чехословацький уряд домовився з гейленовцями про опублікування спільного комюніке, що вони приймають англійського незалежного представника, вже тоді мова йшла про лорда Ренсімена як про посередника у справі між Чехословаччиною та судейськими німцями. Президент та уряд відхилили його через образливу форму, в якій воно було зроблено і яку громадськість не сприйняла б.
23 та 25 липня Боннє в спеціальних листах також наполягав, щоб Чехословаччина прийняла Ренсімена, так як лише цим начебто вона може змусити Англію погодитись на якесь розумне рішення.10 Але це була неправда, так як Галіфакс як раз у розмові з Бонне та Даладьє у Парижі 20липня заявив, що відповідальність англійського уряду « починається та закінчується на тому, що вона шукає посередника», але те що воно відмовляється від відповідальності за результати його місії та пропозиції, яке він внесе для розв’язання спірного питання. Неправдою було також ствердження про «безсторонність» Ренсімена. Мова йшла про заклятого ворога СРСР, а тим самим і чехословацького уряду. Але він також був і прямим ворогом чеського народу.
Радянський посланник застерігав Бенеша не допускати подальшого втручання в суверенне право чехословацької держави і знову запевнив що СРСР готовий допомогти Чехословаччині. Радянський посол в Парижі також попередив французький уряд, щоб воно в питанні місії Ренсімена не чинило тиск на Чехословаків. Бонне і сам це визнав у розмові з германським послом.
Не дивлячись на це , чехословацький уряд зробив ще один крок на шляху до капітуляції. Вербальною нотою 25 липня 1938 року, він попросив англійський уряд прислати особу, яка погодитися викласти свою думку та дати свої поради і тим самим допомогло б перебороти труднощі.
3 серпня Ренсімен прибув у Прагу. Чехословацьке населення віднеслось до нього та його місії з глибокою недовірою, небажанням та навіть з відразою. Він негайно встановив контакти, з нацистсько налаштованим дворянством та промисловцями, з гітлерівськими агентами, в той час як з по відношенню до чехословацького уряду він зберігав холодну учти вість, а по відношенню до населення та демократичним діячам пихатість колоніальних хазяїв. Ренсімен почав діяти як справжній колоніальний губернатор. Вже через дві неділі після свого приїзду він вніс пропозицію, щоб найбільш відповідальні посади в деяких міністерствах були назначені гейленовські агенти, і уряд 19 серпня цю вимогу задовольнило. Це був перший крок; потім Ренсімен на основі переговорів з гейленовцями зробив новий натиск на чехословацький уряд, щоб змусити його прийняти гейленовську карловську програму розчленування Чехословачинни.
Знайшлись і інші некликані посередники. В серпневі дні в Прагу прибув лорд Аллен Хартвудський. В Чехословаччині він вів переговори з деякими правими соціалістичними лідери і як представитель більш демократичних кіл англійської земельної аристократії намагався серед людей, які оточували Бекеша, пропаганду вати ідею конференції чотирьох держав ( без участі Радянського союзу). Ця конференція повинна була вирішити долю Чехословаччини, якій лорд Аллен Хартумських радив відмовитися від союзу з СРСР.
6 серпня американський посол відвідав Бенеша та повідомив йому, що Німеччина вважає однією з головних цілей своєї компанії ліквідацію радянсько-чехословацького договору, до того ж стверджував що Германія не має наміру напасти на Чехословаччину, так як Гітлер добре розуміє, що це означало б європейську війну. Головна мета Гітлере начебто покращення життєвих умов німецького населення та недопущення військових авантюр. Своє схвалення Гітлера та інших нацистів Вільсон доповнив погрожуючими застереженнями, щоб Бенеш не розраховував на американську допомогу. Якщо в американській печаті виявляється почуття симпатії до Чехословаччини то це лише результат впливу американських євреїв, було б помилково вважати, що Америка погодитися піти воювати в Європу за когось чи проти когось. Гедерсон , інформувавши Лондон про поїздову Вільсона , представляв собі становище . Він рекомендував Вільсона як реального політика, який критикує англійців за поблажливість по відношенню до Чехословаччини і важає плебісцит в Судетах єдиним розумним рішенням. В кінці серпня Вілсон був вже в Парижі,де підтримав свого колегу Булли та в його намаганнях переконати французький уряд в безнадійному становищі Чехословакії та в безнадійності будь-яких спроб надати їй допомогу.
Сам Буллит заявив, що Радянський союз своєю підтримкою Чехословаччини та боротьбою проти гітлерівської агресії начебто хоче викликати світову війну для того, щоб мати з неї вигоду та розв’язати світову революцію.
У тому ж дусі що й Вілсон та Буллит, виступав цей час і американський посол в Англії Кеннеді. Він підтримував постійний контакт з Чемберленом та запевняв його та Галіфакса, що американський уряд та президент повністю підтримують їх політику поступок Гітлеру та намагання досягти згоди з фашистами проти Радянського союзу та надають їм свободу дій. Він заявляв, що американська суспільна думка не важає необхідним та справедливим йти воювати за «таку річ», Чехословаччина12
Так влітку 1938 року закріпися єдиний фронт всіх імперіалістів, які зі своєю навіженою ненавистю до Радянського союзу намагались як скоріше створити блок усієї світої реакції та принести йому в жертву Чехословацьку Республіку. Це намагання посилювалось зростаючим страхом, що Гітлер зазнає поразки. У той час коли фашистська пропаганда кидала погрозу у бік Чехословаччини, в Лондон та інші столиці приходили повідомлення , що позиції Гітлера в Німеччині дуже хиткі. Ці повідомлення надходили з тих кіл німецької буржуазії, яка боялась що азартна гра Гітлера може затягнути його у воєнні авантюри, до яких Германія не технічно, не економічно не була готова. 18 серпня в Лондон прибув спеціальний емісар цих кіл, щоб звернути увагу англійського уряду на слабкі позиції Гітлера та попросити англійський уряд, щоб він твердо попередив німецький уряд, щоб не допустити нападу Німеччини на Чехословаччину.
Отже, англійські лорди дуже добре розуміли, що погрози Гітлера- це брехня, але вони відкидали одну навіть думку, про конфлікт між Англією та Німеччиною, бо як заявив Горас Вілсон, «користь з цього отримує лише більшовизм»13.цьому слід завадити. Необхідно визнати право німців на експансію на Південний Схід.
Англіські, французькі та американські імперіалісти не сподівались, що німецькі буржуазні антигітлерівські групи знайдуть достатньо сил, щоб в єдиному фронті світового імперіалізму виконати ті задачі, які за планом світової реакції повинен був виконати Гітлер. Вони боялись, що навіть незначне потрясіння Гітлерівського режиму, можуть призвести до руху демократичних та революційних сил, яке поставило б під загрозу капіталізм в Європі. А тому за допомогою Ренсімена та інших посередників та радників, а також користуючись звичайними дипломатичними каналами вкінці серпня вони почали чинити тиск на чехословацький уряд. Одночасно з об’днанням світової реакції відбувалось також об’єднання реакції чехословацької.
Протиріччя між окремими групами та фракціями буржуазії в той момент, коли потрібно було виконати наказ міжнародного реакційного фронту. Відійшли на задній план. Чеська буржуазія, звісно, була зацікавлена в тому, що в цей момент зберегти свою володіння від найбільшого розгрому. І доки можливо , знайти шлях до відшкодування неминучих затрат. Але вирішальним було намагання сприяти реалізації планів світової реакції досягнути антирадянської угоди. Тому в останній фазі вже не було відмінностей між окремим групами буржуазії, і Бенеш взяв на себе ініціативу в проведенні її спільних дій. Він особисто вів переговори з гейленовцями, влаштовував ради з лідерами партій, які складали урядову коаліцію, та розмовляв з Ренсіменом.
Під час зустрічі с фашистськими агентами Бенеш проявляв готовність йти на такі поступки, які здивували навіть самих фашистів. 24 серпня 1938 р. коли Бенеш передавав гейленовцям так званий «третій план», який передбачав,окрім попередніх поступок, ще один крок до тереторіальнохї автономії, шляхом утворення п’яти німецьких жуп. Які повинні були негайно бути передані піл управління Гкйлена, він посилався на свою антибільшовицьку діяльність ще в період Паризької конференції. Бенеш заявив, що більш за все він боїться війни та зростаючої з неї небезпеки більшовизму. Немає сумнівів, що він говорив від імені усього свого класу. І хоча шляхом кмітливого маневрування він намагався виграти час та забезпечити собі підтримку англо-французьких імперіалістів. Щоб чеська буржуазія могла зберегти більш сильні позиції, головною метою його дій, як і імперіалістів у Лондоні, Парижі та Вашингтоні, був страх буржуазії перед потрясінням, яке б поставило під загрозу класового панування капіталізма в Європі. Тому чеська буржуазія надавала перевагу підкоритися диктату Гітлера та західних імперіалістів.
Звісно ця поступливість ще більш підбивала гейленовських та гітлерівських вимагателів і вони пред’являли все нові и нові вимоги. На початку 1938 року англійський та французский уряд вимагав, щоб Чехословаччина повністю приняла карловську программу Гейлена14.
Польським фашистам Бонне заявив, що якщо Прага відмовится від пропозиції лорда Ренсімена, Франція у питанні чехословацької кризи омиває руки. Німецького посла він запевнив, що союзники змусять Чехословаків прийняти «вердикт» Ренсімена, яким буде задоволено 70-80 процентів німецьких вимог. Коли ж посол заперечив, заявивши, що единим правильним рішенням Німеччина вважає повне відділення ві Чехословаччини її прикордонних областей, Бонне відповів, що все це буде , коли будуть задоволенні карловські вимоги, і треба лише щоб Німеччина мала трохи терпіння. Бонне просив Гітлера позбавити «Францію від приниження та безчестя» та не вимагати від неї відкрито відмовитись від своїх союзницьких обов’язків по відношенню до Чехословаччини.15 Він запевнив німецького посла, що він не хоче змусити свій народ виступити зі зброєю проти Німеччини.
Таким чином, було ясно,яким цілям мали виконувати місія англійського лорда. Припускалось, що буде створена така обстановка, в якій Чехословаччина повинна буде поступитися якомога більшим, та в кінцевому рахунку віддати все. Чехословацький народ дізнався про небезпеку, не прямо, а через повідомлення з-за кордону. Він був душе занепокоєний та хотів отримати від уряду тверде запевнення, що не віддасть в руки ворогів незалежність та долю держави. Від імені усіх робітників комуністична партія заявляла « Погану пораду дає уряду той, хто штовхає його на шлях все нових та нових поступок та заохочення цим заклятим ворогам республіки. Ми вважаємо своїм обов’язком попереджати про всі х подібних радників та впливів. І разом з нам попереджати весь народ»
Цей голос народ уряд намагався подолати, конфіскуючи комуністичну пресу та заборон ячу виступи комуністів. При цьому само вона інсценіювали рішучість та готовність до оборони. Діючи подібним чином, чехословацький уряд намагався дезорієнтувати, розколоти, послабити та нарешті насильно подолати силу, яка могла б врятувати державу від капітуляції. Точно так він постійно ігнорував допомогу Радянського Союзу. Якраз в той момент, коли Бенеш пішов на значні поступки, а яких сам пізніше говорив , що вони поставили під загрозу незалежність та цілісність держави, і від іменні радянського уряду з німецьким послом у Москві розмовляв народний комісар іноземних справ. На лицемірні заяви , що німецький уряд стурбований долею судейських німців, на брехню про чехословацькі провокації Литвинов відповів ясно: ніхто в Чехословаччині не бажає війни чи нападу на Німеччину. Але ви бажаєте знищити Чехословаччину, захопити цю країну».1 Литвинов ще раз попередив посла, що Радянський союз важає питання про німців в Чехословаччині внутрішньою справою Чехословацької Республіки. Радянський союз не втручався і збирається втруситися в цю справу. Але, якщо на Чехословаччину нападуть, радянський союз виконає свої союзницькі обов’язки. Ця заява, а також повідомлення про військові підготування Радянського Союзу та нові переговори з Румунією про пропуск радянських військ викликали занепокоєння в військових та дипломатичних колах Німеччини. В цей час радянський посол в Англії Майський у розмові з Галі факсом різко розкритикував політику англійського уряду. Він знову підкреслив , що Радянський Союз внесе вій вклад у справу захисту Чехословаччини.
Але чехословацький уряд добре знав про ці виступи, не прислуховувалось до них. Нічого не зробив чехословацький уряд і на конференції країн Малої Антанти в Бледе у кінці серпня 198 р. щоб хоча б трохи активізувати своїх сумнівних союзників. Навпаки ці країни ще біль втягнули Чехословачинну в свою профашистську політику. Чехословаччина повинна була погодитися не лише на послаблення своїх позицій по відношенню до Угорщини, але витримати грубу образу яку нанесли їй Німеччина та Угорщина6 під час візиту Хорти в Берлін чехословацького посланника відкрито ігнорували та його присутність німецьким та угорським урядами було визнано «обтяжливим».
В такій атмосфері наступив заключний етап переговорів між чехословацьким урядом та гейленовською партією. 7 вересня чехословацький уряд вже капітулював перед Гейленом. Його пропозиція, так званий четвертий план- за визнанням Ренсімега, ньютона та К.Г Франка – означало прийняття карлоської програми. Про цей план за кордоном стало відомо раніше, ніж чехословацькому народу. І знову гейленовці навіть після таких поступок не захотіли піти на згоду. Вони писали в Берлін, що бояться якби всі їх вимоги не були задоволенні та вони не втратили можливість для подальшої політики розчленування держави.
2. Рішення Мюнхенської конференції
Хоча чехословацьких уряд своє пропозицією від 7 вересня 1938 року поставило під загрозу незалежність та існування республіки, воно навіть і цією ціною не домагалось зменшення агресії гітлерівської Німеччини, ні підтримки Англії та Франції. Гітлер не бажав іти на компроміс,я кий залишав не трону тим кордони Чех Словаччини, в межах якої зберігався б вплив західних держав. Така згода не підтримало б німецьку економіку., так як вона була досить безсила. Така згода також підкріпило б та посилило позицію деяких більш обережних мілітаристських та буржуазних кіл, застерігавших про небезпеку авантюрних дій. Тому Гітлер відкинув ці пропозиції. Англійські «прихильники» Гітлера і на цей раз готові були поспішити йому на допомогу . У той день коли «четвертий план» був переданий гейленовцям, і як тільки про нього стало відомо Лондону, Парижу але звісно не чехословацькому народу, в газеті «таймс» була опублікована стаття, в якій вказувалось. Що всі попередні рішення судейського питання вже не годяться і що єдине можливе рішення-відторгненя Судейської області від Чехословаччини та приєднання її др. Німеччини.
Стаття розглядалась к вираження думки урядових кіл. Радянський союз в Лондоні негайно заявив англійському уряду протест та вимогу офіційного спростування статті. Одночасно від імені радянського уряду він призвав уряд Англії сумісно з іншими державами виступити в Берлині проти гітлерівських погроз. Але Галі факс на цей заклик не відреагував, та офіційного спрощення статті не відбулось.
7 вересня від міністра закордонних справ Крофти прийшла телеграма посланникам Чехословаччини в Англії та франції де він казав: «пропозиції з яким уряд звернувся до судейських німців були прийняті під тиском Англії та Франції та приведуть по нищівних наслідків. В майбутньому вказані пропозиції можуть призвести до поганого впливу на розвиток республіки особливо на її внутрішній розвиток. Необхідно напрягти усі сили та протидіяти цьому там де протидія можлива»17
Сам чехословацький уряд знову нічого не зробив, щоб підтримати цей крок радянського уряду, зроблений в його інтересах. Гітлер та його агентура в Чехословаччині переконались, що їх нові, ще більші вимоги легко будуть виконані.
Для того, щоб встановити в кінці кінців спокій, судейські німці повинні бути передані гітлерівській Германії. Цю точку зору вже тоді підтримували уряди Англії та Франції. Для них питання заклечалось в лише тому, як провести це пограбування Чехословаччини. Крім того англійський та особливо французький урядам важко було змусити народи своїх країн погодитися з цим рішенням. Громадська думка стояла на боці Чехословаччини та вважала Гітлера агресором.
Чехословацький уряд мав можливість апелювати до громадської думки народів цих країн. Після ясних доказів, хто дійсно бажає згоди та миру, уряд міг викрити агресивність гітлерівської Німеччини та стати на захист своєї держави. Воно відразу отримало б активну підтримку не лише всього чеського та словацького народів, але також і дійсну допомогу Радянського Союзу. Радянський уряд з початку вересня проводив підготовку проти гітлерівського нападу. 2 вересня 1938 року Литвинов зустрівся з французьким та англійським послами в Москві та наполягав. Щоб з метою підготовки до боротьби проти агресії були створені ради військових спеціалістів. Він вимагав, щоб Ліга націй зайнялась питанням про зростання серйозної загрози миру. Усі переговори з французьким урядом переконували керівництво радянського уряду, що французька буржуазія стала на шлях зради. Радянські політичні діячі попереджали про це чехословацький уряд . в кремлі навіть «обговорювалось питання про те, щоб виступати без Франції». В той же час Литвинов в Женеві під час підготовки до Асамблеї Ліги Націй, вів переговори з представниками Франції, Англії, Румунії та іншими зацікавленими країнами про можливість спільних дій для надання допомоги Чехословаччини. Але чехословацький уряд не використало цей момент для активного виступу. Воно благало гейленовських лідерів про відновлення переговорів та чекало подальших вказівок з Лондону та Парижу та реакції Німеччини. 1 вересня на з’їзді гітлерівської партії в Нюрберсі, Гітлер проголосив промову проти Чехословаччини. Добре відгукнувшись про всіх своїх сусідніх капіталістичних країн , Гітлер звинуватив Чехословаччину в найтяжчих намірах проти миру в Європі, в пригніченні німецьких меншин та терору проти нього, а також в агресивних намірах проти Германії. Він оголосив себе захисником німців в Чехословаччині та погрожував, що Німецька імперія, яку він проголосив наступницею середньовічної «святої Римської імперії німецької нації», забезпечить німцям в Чехословаччині «право на самовизначення», тобто приєднання до рейху.
Світова та чехословацька реакції намагались замаскувати дійсний смисл погрози та підбурювання промови Гітлера. Вони стверджували, що Гітлер хотів лише забезпечити успіх згоди між чехословацьким урядом та німецькими національними меншинами18. Французька та англійська буржуазія намагались переконати, що Гітлер не погрожував, а лише висловлював своє стремління до миру. Але переговори, які вже під час з’їзду та відразу після нього вели західні дипломати з гітлерівськими лідерами, ясно показали , що всі дуже добре розуміють справжній зміст та значення його промови. Зі з’їзду Гендерсон написав в Лондон повідомлення, в якому наполегливо радив посилити англо-французький тиск на Чехословаччину. На самому з’зді переговорах з Герингом Гендерсон дав зрозуміти, що англійські лорди охоче віддадуть німецьким фашистам всю Чехословаччину19.
Переконавшись, що Захід повністю їх підтримає, гітлерівці дали своїй гейленовській агентурі приказ спровокувати кроваві зіткнення, здійснити напад на будинки чехословацьких громадських організацій, демократично налаштованих громадян, поліцію та гарнізони. Чехословацький уряд під тиском народу, а також намагаюсь втримати в країні порядок оголосило про введення в країні надзвичайного стану. Гейленовці у відповідь на це 14 вересня закликали до повстання, але на цей заклик широкого відгуку не знайшов. Жандармерія та армія за участю демократично налаштованого народу в короткий термін за допомогою органів державної влади заспокоїли бунтівників. Чехословацький народ та демократичні верстви німецького населення на короткий термін знову переконались. що Чехословаччина здатна чинити опір німецьким фашистам. Багато гейленовців, перелякавшись наслідків фашистського підбурювання, почали організовуватись в нові групи, з тим щоб показати , що вони готові співпрацювати з урядом. Керівники деяких цих груп опублікували навіть заяви про те, що вони бажають залишитися у складі Чехословацької республіки. Навіть досить незначний опір фашистським агресорам, допоміг подолати явище розкладання та закріпило положення Чехословаччини. Чеський народ та всі демократичні групи та верстви населення республіки вітали методи, прийняті урядом проти гейленовьких бунтівників, закликали до наступної їх ліквідації.
Фронт захисту незалежності та демократичних свобод чехословацького народу розширювався та закріплювався. Від імені цього фронту Комуністичні партія Чехословаччини закликала уряд покінчити з політикою компромісів, примирення та переговорів з Гейленом. Комуністи заявляли урядам Берліна та Лондона: « Народ Чехословаччини рішуче відкидає спроби імперіалістів торгувати долею Чехословаччини. Він не допустить, щоб хто-небудь торкався кордонів Чехословацької Республік. Народ Чехословаччини вимагає від кожного поважати самостійність, незалежність та цілісність держави»19. До уряду вони звертались з наступними словами: « Від уряду своєї республіки народ чекає, що він твердо буде захищати позиції Чехословаччини на міжнародній арені та в даний момент, коли роблять нові спроби прийти до компромісу з метою умиротворення за наш рахунок гітлерівських фашистських вимагателів, покаже свою волю до опру»20
Таким чином, Чехословацький уряд міг розраховувати на зростаючу єдність всіх демократів та патріотів Чехословаччини, на силу міжнародного антифашистського фронту та могло на них спиратися. Прогресивна громадськість західних країн була обурена наглістю та грубістю Гітлера. Вона чекало відповіді чехословацького уряду та готова була підтримати опір Чехословаччини гітлерівським вимогам шляхом тиску на уряди західних держав.
Радянський Союз був у стані бойової готовності. Він за своєю ініціативою проводив подальші заходи для того, щоб з воєнної точки зору у випадку нападу на Чехословаччину міг надати їй допомогу. Він поновив переговори з Румунією про пропуск радянських військ через територію Румунії. Ці перегони проводились не лише дипломатичним каналам між Москвою та Бухарестом, але й в Женеві між Литвиновим та міністром закордонних справ Румунії. Як раз в цей час відкрилась 19 –та Асамблея Ліги Націй. Тут Чехословаччина мала досить сильні моральні та політичні позиції. Радянський Союз сам хотів використати Лігу Націй, щоб розпочати спільні дії проти агресорів. І хоча радянська дипломатія не будувала ілюзії про можливості цієї організації, все ж таки вона намагалась з трибун активізувати народи, яким загрожувала фашистська агресія: Радянський Союз бажав привести в дію женевський механізм і тим самим паралізувати зрадницьку політику французького уряду та її негативні наслідки для радянсько-чехословацького пакту21. Оскільки згідно з цим пакт радянська допомога могла бути надана лише за умовою виконання Францією її союзних обов’язків, Радянський Союз міг би надати Чехословаччині допомогу як член Ліги Націй, не чекаючи допомоги Франції. для цього треба було б щоб Чехословаччина звернулась в Лігу Націй та органи останньої констатували, що вона є жертвою агресії.
Але Чехословацький уряд не використав своїх позицій і в Лізі Націй. На Асамблею Ліги Націй, яка могла ати велике значення та під час якої потрібно було з максимальною енергією використовувати в інтересах оборони республіки всі зовнішньополітичні можливості, чехословацький уряд не послав жодного здібного делегата, уповноваженого самостійно вирішити окремі питання. Чехословацьку делегацію очолив Гейдрих, близький співробітник Бекеша. За вказівками чехословацької реакції та у повній відповідності з бажаннями та планами західних імперіалістів чехословацька делегація в Женеві вела себе дуже пасивно.
Чехословацький уряд сам нічого не робив, щоб забезпечити собі міцні міжнародні позиції. Не дивлячись на те, що громадська думка всього світу чекала, що Чехословаччина знову оголосить мобілізацію, чехословацький уряд виконав наказ з Лондону не повторювати 21 вересня. Оглядаючись на західних союзників, керівники держави знову відмовились від проведення заходів для забезпечення оборони. Слова « ми не бажаємо робити щось таке, що в Парижі та Лондоні могли б вважати перешкодою в їх намаганнях зберегти мир»22, доводять, чим вони керувались в своїх діях22.
Так чехословацький уряд прямо працював на те, щоб втратити час та всі можливості для забезпечення позицій, які допомогли б Чехословаччині вдало оборонятись. Воно навіть сприяло тому, щоб ці позиції продовжували послаблятися далі. Недилячись на попередження народу, уряд продовжував дотримуватись лінії «четвертого плана» та намагались вести переговори з гейленовськими зрадниками.
У той час як проходили дні, години і коли можна було створити міцний фронт проти агресорів, ворог дарма часу не втрачав. Гітлер сипав погрози, а його агенти в Лондоні та Парижі намагались переконати всіх, що Чехословаччина повинна пасти. Вороги колективної безпеки активізувались і в Женеве. Англійська делегація відкрито виступала з пропозицією, щоб відповідні статті Устава Ліги Націй, на основі яких можна було б організувати колективні дії проти агресорів, не були обов’язковими для членів Ліги Націй. Одночасно англійська та французька делегації заключили між договір між собою, що навіть у випадку прямого нападу германії на Чехословаччину Франція не прийде їй на допомогу, доки не запросить Лігу Націй, чи дійсно тут має місце агресія. У свою чергу англійський уряд розпочав переговори з членами Ліги Націй про те, щоб у випадку нападу Німеччини на Чехословаччину вони не сприймали це як агресію і таким чином не саботували заходи, які приймав Радянський Союз в Лізі Націй для надання допомоги Чехословаччині.
В той момент, коли Німеччина перед усім світом викрила себе, як порушника миру, наглий та підлий агресор, англійський прем’єр-міністр надав їй нову дружню підтримку. Згідно з планом, який Гендерсон через Геринга узгодив з Гітлером, Чемберлен 15 вересня 1938 року вилетів в Мюнхен та відвідав Гітлера. Чемберлен прийняв пропозицію Гітлера яке зводилось до того, щоб змусити Чехословаччину предати Німеччині територію, на якій німецьке населення складало більше 50%. Чемберлен зобов’язався повідомити цю пропозицію урядам Англії та Франції та забезпечити її прийняття.
18 вересня в Лондоні відбулася зустріч прем’єр-міністрів та міністрі закордонних справ Англії та Франції. англійський народ вже здогадувався про вчинену зраду та на демонстраціях закликав міністрів покінчити з поступками Гітлеру та надати допомогу Чехословаччині. Але обидва уряди більш всього боялись, що якщо вони виконають свої зобов’язання , які витікали з Ліги Націй та чехословацько-французького договору, то тим самим допоможуть послабленню та навіть поразки гітлерівського фашистського режиму. Найбільш палким захисником вимог Гітлера був Чемберлен. Йому на допомогу прийшли не лише його уряд, але також і Бонне, який наговорював на Радянський Союз та фальсифікувавши навіть повідомлення генерального штабу французької армії, щоб мати можливість показати Франція та Англія у військовому відношенні не може протистояти гітлерівській агресії. Даладьє погодився з пропозицією Чемберлена та Гітлера. Коли ж Франція, намагалась пом’якшити свою зраду, , запропонували, щоб Чехословачинні поло обіцяно допомогу для відновлення економіки, порушеної в результаті виконання вимог Гітлера, Чемберлен відкинув цю пропозицію. Так як начебто кожний прояв доброї волі могло посилити опір чехословацького уряду.
Чемберлен отримав лист від Ренсімена, в якому він повідомляв його, що «значна більшість громадян бажає об’єднання з Німеччиною. неминуча відстрочка при проведенні плебісциту сприяла б лише хвилюванню народних мас, напевно з найгіршим результатом. Тому я вважаю, що ці прикордонні області повинні бути негайно передані Німеччині».21 19 вересня Англія та Франція на основі рішень лондонських переговорів передали чехословацькому уряду ноту, в якій лицемірно заявляли, що інтереси європейського миру в Чехословаччині начебто на допускають, щоб області, заселені німцями, залишались в межах Чехословацької Республіки, і вимагають приєднання їх до Німеччини. Уряди Англії та Франції у своїх нотах радили негайно без всякого плебісциту передати Германії райони, в яких німці складали більше 50% населення. Нові кордони повинна була встановити міжнародна комісія, у складі якої допускалось і представите лі Чехословаччини. Вони дали зрозуміти що в деяких областях можна буде обмін населенням. Тільки ці знову встановленні кордони обидві імперіалістичні держави готові були гарантувати міжнародною угодою від будь-якої агресії. На цю «пропозицію» яка по суті була диктатом, англійський та французький уряди вимагали дати відповідь швидко, щоб Чемберлен зміг продовжити перговори з Гітлером.
Це було кульмінаційним пунктом усіх попередніх «порад» та «рекомендацій» імперіалістичних союзників: обіцянка надати допомогу захисті чехословацьких кордон, якщо чехословацький уряд задовольнить зростаючі вимоги гейленовьких фашистів, вони створили таке становище, при якому вже могли вимагати знищення цих кордонів та передати стратегічно важливі області ворогу. Вони погрожували Чехословаччині, що якщо вона не поступитися, вони не зможуть гарантувати її існування взагалі. Це було порушенням не лише договірних зобо’язань, але й всіх обіцянок, які давались раніше підчас переговорів. Від уряд Чехословаччини вимагаю щоб воно погодилося те, що представляло собою початок загибелі незалежної держави. Західні імперіалісти та чехословацька реакція заявили, що відмова від цих вимог неможлива, так як Чехословаччина буде знищена ударом переважаючою германською армією.
Урядам західних держав та уряду Чехословаччині було добре відомо що навіть німецькі генерали не вважають німецьку армію здатною подолати чехословацькі прикордонні укріплення. Саме тому Чемберлен намагався передати ці укріплення Гітлеру без бою23
Чехословацький уряд, мав можливість, як цього вимагав народ спертися на надійного та могутнього союзника. Але воно досі саботувало усі заходи, які приймались Радянським Союзом з метою виконання обов’язків, які витікали з чехословацько-радянськогї угоди. Тепер ці заходи були безпосередньою умовою збереження Чехословаччини. Реакційні міністри в цей момент рішуче виступали проти просити Радянський Союз про допомогу. На сепаратних радах правих лідерів коаліційних партій з Прейсом та іншими фінансовими магнатами чехословацька реакція вирішила , що передача прикордонних областей Німеччині є неминучою и повинна бути проведена якомого раніше, а якщо комуністи будуть підбурювати народ,необхідно буде забезпечити порядок, і якщо треба буде навіть за допомогою Німеччини24.
Бенеш запросив до себе радянського посланника та поставив передним два питання:
Надасть радянський союз допомогу Чехословаччині, якщо Франція залишитися вірною чехословацька-французькому договору?
Якщо Чехословаччина звернеться до Ліги Націй, виконає Радянський Союз свої зобов’язання у відповідності зі статтями Статуту Ліги Націй?
Радянський Союз дав негайну відповідь: Радянський Союз надасть негайну допомогу, якщо Франція залишить вірною договору, і будь-якому випадку він виконає свої зобов’язання у відповідності зі статтями 16, 17 статуту Ліги Націй. Одночасно Радянський уряд приступив до розробки відповідних військових операцій»25.
Але чехословацький уряд лише хотів прикритися поставленими перед радянським урядом питаннями і взагалі не думала про те, щоб дійсно добиватися допомоги СРСР. Бенеш обіцяв Ренсімену та Чемберлену що він цього ніколи не зробить. Чехословацька буржуазія, як і західні імпереілісти, не хотіли робити нічого такого, що поставило б під загрозу позиції та наміри реакції в Європі в усьому світі. Для того, щоб захистити реакцію вона готова була пожертвувати свої власним народом, розчленити свою власну державу. Вона лише шукала форму для згоди, нехай навіть найпринизливішу, лише б зберегти її панування над чеським та словацьким народами. Тому перша відповідь на англо-французьку пропозицію була дуже ухильною. Ввечері 20 вересня міністр закордонних справ Крофта передав англійському та французькому посланникам ноті, в яких чехословацький уряд заявляло про своє бажання сприяти миру в усьому світі, тобто англо-німецькій імперіалістичній згоді., але вказувало на наслідки, які спричинило Чехословаччині прийняття англо-французьких пропозицій26. Він виправдовувався, вказуючи, що такі пропозиції він сам не може приймати, так як згідно з конституцією лише парламент повинен вирішувати про їх прийняття. Вночі 20-21 вересня французький та англійський посланники відвідали Бекеша з новою заявою своїх урядів, в яких вказувалось, що у випадку відмови прийняти англо-французькі пропозиції вони залишають Чехословаччини одну справлятися з гітлерівською агресією.
21 вересня чехословацький уряд в своїх нотах повідомив уряди Англії та Франції, що він приймає їх пропозиції, пропонуючи, щоб обидва уряди зробили все, щоб при здійсненні їх пропозицій були забезпечені життєві інтереси чехословацької держави. Разом з тим воно висловило надію, що обидва уряди не допустять вторгнення Німеччини на чехословацьку територію, доки міжнародна комісія не встановить нові кордони27.
Про своє рішення уряд повідомив народу в заяві, в якому підкреслив ультимативний тиск Заходу та вказувало, що Радянська допомога не є дійсною, так як Радянський союз обумовлював її виконанням Францією своїх союзних зобов’язань чи рішенням Ліги Націй. Реакційна пропаганда намагалась обдурити народ, стверджуючи, що не лише західні держави, але й Радянський Союз зрадив Чехословаччину і тому будь-який опір був би безглуздим28. Так маскувалось ганебна зрада, завершене до того ж антирадянською пропагандою.
22 вересня в Празі та інших містах відбулись бурні демонстрації протесту. Широкі маси чехословацького населення засудили тих, хто зрадив республіку. Уряд Годжи було усунено. Народ вимагав створення нового уряду, який виражав би його дійсну волю та рішучість захисту республіки від фашистської агресії та зрадництва західних імперіалістів. Він все більше прислуховувався до комуністичної партії- єдиної політичної партії, яка зрадила народ тому заслуговує довіру. Комуністи домагались утворення уряду оборони республіки, для підтримки якого вони хотіли мобілізувати всі патріотичні сили, а також окремі групи в буржуазних та реформаторських партіях та тих політичних діячів цих партій, які стали би на захист країни. Буржуазні та реформаторські політики на чолі з Бенешом, користуючись довірою яку вони не заслуговували, ще раз його зрадили. І хоча народ Чехословаччини мав достатньо сил скинути зрадницький уряд та показати свою волю до боротьби за свободу, він не мав достатнього опиту. В тому числі він не зрозумів ще справжній характер політики Бекеша. Його обдурили тим, що продажні коаліційні політики відійшли в сторону, а в якості уряду національної оборони висунули на перший план групу бюрократів та військових на чолі з генералом Сировим. Уряд генерала Сирова заявило, що перебирає всі міжнародні обов’язки , взяті на себе попереднім урядом, а відповідно і рішення , про передачу Германії прикордонних областей Чехословаччини30.
22 вересня англійський прем’єр-міністр знову зустрівся з Гітлером. На цій зустрічі він вів мову про виконання висунутих Гітлером в Берхтесгадене вимог, хотів домовитися про технічне проведення цієї операції, а головне про майбутній англо-німецький імперіалістичний союз31. Але Гітлер, якого поступливість чехословацького уряду лише штовхала збільшувати свої вимоги, вимагав від Англії згоди на негайне захоплення прикордонних областей, в яких німці складали незначну меншину. Одночасно Гітлер вимагав, щоб були виконані і грабіжницькі територіальні вимоги Угорщини та Румунії. В той же час зі згодою з Німеччиною виступила Польща , яка вимагала негайно передати їй тушинську область. Угорці також стали погрожувати та посилювати тиск на неї.
По суті англійська та французька буржуазія були готові повністю виконати усі вимоги Гітлера. Але їй треба було закликати на свій бік громадську думку своїх країню. Тому перш за все треба було драматично посилити напруження та викликати страх безпосередньої військової загрози. При цьому уряди Англії та Франції хотіли скласти враження, що вони згодні виступити в захист Чехословаччини проти гітлерівського диктату.
Але навіть і цей фарс був досить небезпечним для буржуазії, так як вона могла втратити контроль над подіями. Мобілізація Чехословаччини зустріла велику підтримку всього народу, які бачили в ній вираження рішучості захищати кордони та свободу республіки та миру в усьому світі. Захоплення чехословацькими військами прикордонних укріплень відразу покінчило з гейленовським терором. Демократична громадськість усього світу вітали цю мобілізацію, ентузіазм та рішучість чехословацького народу. Свою симпатію до Чехословаччина висловив також польський народ. У Франції посилився опір політики Бонне. У самі Німеччині, серед народу та у вищих офіцерських колах зростала невпевненість та страх війни.
Радянський союз, який відразу після капітуляції запевнив чехословацький уряд, що надасть йому допомогу, якщо воно захоче чинити опір, надав нові докази цьому. Він знову розпочав преговори з Румунією, забезпечив пряму авіазв’язок з Чехословаччиною, перемістив армію в південно-західний бік та запевнив Чехословаччину, що радянська авіація може негайно та ефективно вступити у бій.
Але чехословацький уряд продовжував представляти інтереси тих експлуататорських сил, які в своєму відношенні до Гітлера керувались, по суті, тими ж мотивами, що і Чемберлен та Бонне.
Міжнародна реакція в Лондоні, Парижі та Вашингтоні розвивало свою діяльність для спасіння Гітлера від неминучої катастрофи, яка безсумнівну відбулася б у випадку створення антифашистського фронту. Гендерсон переконував Чемберлена, що треба посилити тиск на Чехословаччину, змусити прийняти вимоги, прийняті в Годесбурсі. На зустрічі в Лондоні 25-26 вересня представників Англії та Франції англійські міністри разом з Бонне запевняли, що проти Гітлера йти не можна і йому треба в усьому поступвтися.
Тиск на користь Гітлера почали чинити і Сполучені Штати Америки, виступивши зі своєю пропозицією своїх послуг в якості посередника для досягнення згоди між Гітлером та західними імперіалістами за рахунок Чехословаччини. Американський посол в Парижі буллі відразу ж після завершення переговорів в Годезбурсі, виступив зі своєю пропозицією про склакання конференці в Гаазі. Американський уряд підтримав пропозицію Буллі та почав переговори про скликання конференції. Основною метою цієї пропозиції було не допустити до цих переговорів Радянський Союз. Американська дипломатія для підготовки цієї конференції прийняла ряд заходів. 26 вересня президент США в спеціальному особистому повідомленні закликав Гітлера, Бекеша, Даладьє та Чемберлена продовжувати переговори. Одночасно він інформував про ці кроки Муссоліні. Одночасно державний секретар розіслав всім дипломатичним представникам США в інших країнах інструкцію, в якій їм пропонувалось негайно звернутися до уряду країн, при яких вони акредитовані, з пропозицією вступити в мирний демарш перед урядами Чехословаччини та Німеччини.
Чемберлен послав Гітлеру через свого дорученого представника Горса Вилсона особистий лист, указував, що Гітлер, по суті може отримати все, що він вимагає, але треба лише трохи почекати32. Після розмови з Вільсоном Гітлер, перед декількома тисячами нацистів, виголосив промову проти Чехословаччини, в якій, з одного боку погрожували Чехословаччині знищенням, з іншої- запевняли, що вимоги передати Німеччині чеські прикордонні області є його останньою територіальною претензією33.
В цей же період чехословацький уряд ще одним кроком послабило свої позиції. Не дивлячись на те, грабіжницькі плани фашистської Польщі були зірвані енергійними виступами Радянського Союзу, і не дивлячись на те, що радянський уряд радив чехословацькому посланнику в Москві, щоб Чехословаччина не дуже йшла на поступки Польщі, Бенеш 26 вересня почав безпосередні переговори з президентом Польщі. Чехословацький посланник у Варшаві з’явився до польського президента та найпринизливішим способом просив «великий польський народ прийняти маленьку Чехословаччину»34 Він передав йому лист бекеша, в якому висловлювалась згода Чехословаччини поступитися Польші Тушинську область, не вимагаючи за це навіть допомоги проти германської агресії. Англійський уряд, не дозволяючи Чехословаччині самостійних кроків реагував на цей крок дратуючись та грубо. Галі факс вказав чехословацькому уряду, щоб воно припинило «дипломатичні маневрування» і він переговори з поляками нормальним шляхом, причому Англія готова запропонувати свої добрі послуги, як це вона робила при переговорах з Німеччиною. Чехословацький уряд відмовлявшись звернутися за допомогою туди, де її могли дійсно надати, стало отримувати з Лондону та Парижу все більш наполегливі поради «поступитися якомога швидше, оскільки на поступку прикордонних областей він згоден» вже 24 вересня французький уряд вимагав від Чехословаччини не допустити нічого такого, що могло розцінюватись як бажання воювати за повернення того від чого Чехословаччина добровільно відмовилась. 28 вересня міністерство закордонних справ Франції вказала, що якщо Чехословаччина відмовилась від своїх кордонів в Судейській області, то «чому б не зробити максимальну спробу зберегти мир, негайно поступившись великими областями на заході та Півдні Чехії34. Чехословацький уряд був готовий виконати ці нові вимоги – воно лише просило дати йому декий термін для виконання цих вимог.
Між тим західні імперіалісти вже все вирішили. На перший план в якості посланця миру вийшов фашистський спільник Гітлера Мусоліні. Для виконання цієї ролі його запросив Чемберлен та президент США, закликаючи «зберегти мир». Так в період коли французький посол в Берліні запевняв Гітлера, що йому не треба йти на ризик війни, оскільки Чехословаччина передасть йому все добровільно, Гітлер по телефону отримав пропозицію Мусолліні на проведення конференції чотирьох держав. Конференція була назначена на 29 вересня 1938 року в Мюнхені. Про участь в конференції чехословацький уряд навіть не наважувався просити. Відкрито це питання перед англійським урядом поставив та вимагав його дозволу лише радянський посол , але Галі факс дав йому дуже ухильну відповідь.
На Мюнхенській конференції , до участі в якій Радянський союз та Чехословаччина не були допущені, переговори між імперіалістами проходили досить гладко. В якості основи для дискусії Муссоліні запропонував свій проект, який йому до цього приготував Гітлер. В ньому, по суті, було все, що бажала фашистська Германія. В договорі, який заключили чотири держави , робились посилання на крок чехословацького уряду, який прийняв англо-французьку пропозицію від 21 вересня 1938 року, як на «згоду , досягнуту в питанні поступки території судетських німців», та встановлювали окремі стадії та умови окупації цієї території. Значні повноваження надавались міжнародній комісії, у склад якої повинна була входити Чехословаччина. «Чотири голови представлених урядів, погоджуються, що міжнародна комісія, представлена в угоді, підписаної ними сьогодні, повинна складатися з Держсекретаря Німецького міністерства закордонних справ, Британського, Французького та італійського послів, акредитованих в Берліні та представник який буде призначен урядом Чехословаччини.»35. Чехословаччина, у якої повинно було відібрано все, що їй було потрібно для своєї оборони, отримала натомість лише нічого не варту обіцянку про гарантії які до того ж Німеччина та Італія відразу ж обумовили задоволенням вимог Польщі та Угорщини. Керівники чотирьох країн заявляють, що якщо проблема польських та угорських меншин в Чехословаччині не будуть владнані протягом трьох місяців у відповідності зі згодою між відповідними урядами Прийнятий на конференції документ був передані для цього потрібна буде створена зустріч керівників чотирьох держав знову.36 Чехословаччини досить образливим шляхом, який дав зрозуміти, що західні імперіалісти вже взагалі не зацікавлені в своєму колишньому союзнику.
Радянський Союз, як протягом кризи, так і після неї, доводив своє щире намагання та готовність надати Чехословаччині негайну допомогу. Таким чином, навіть 30 вересня , після Мюнхенської конференції було ще не пізно. Все залежало від уряду. але він залишалось вірним політики капітуляції. Від невдоволення народних мас він захистив себе проведенням мобілізації.. групи та окремі члени партій представницької коаліції, які спочатку витупавши проти капітуляції дали переконати себе аргументацією бекеша, що вже нема жодного шансу та кинули комуністі в їх боротьбі проти зрадництва. Зовнішня політика Бекеша , яка ніколи не рахувалася х громадською думкою та поводившись антидемократичним шляхом в цей момент залишалась вірною своїм ганебним традиціям.
30 вересня 1938 року чехословацький уряд прийняв мюнхенський диктат. Своє рішення вона, так як і західні імперіалісти , обґрунтувала тим, що начебто зберігає мир в усьому світі, разом з тим і чехословацький народ від повного знищення. Одночасно він приєднався до осноаного завдання мюнхенського диктату, до антирадянської змови. Вже 29 вересня зрадник Беран заявив делегації чехословацької молоді, що чехословацький уряд відкинув радянську допомогу, тому що не міг виступати в очах Європи як авангард більшовизму. Таким чином, і чехословацький уряд також визнав, що він прийняв участь в ганебній змові, в якій Чехословаччина була принесена в жертву лише для того , щоб врятувати Гітлера та забезпечити можливість згоду між ним та західними імперіалістами проти Радянського Союзу. Цю істину , яку комуністи в усіх країнах висловлювали, визнав і один головних ініціаторів Мюнхена- англійський посол в Берлині гендерсон в своєму листі до Галіфакса: « Зберігши мир , ми збрегли Гітлера та його режим»37.
3. Період після Чехословацької кризи. Друга Чехословацька республіка
30 вересня Чехословаччина схилилась перед мюнхенським рішенням.
« Ми бажаємо, - сказали чехи,- заявити перед усім світом про свій протест проти рішення, в якому ми не брали участь»38.
Президент Бенеш пішов у відставку тому, що «він міг би бути перешкодою розвитку подій, до яких повинно звикати наша нова держава»39. Роз’єднання Чехословацької держави йшло у відповідності з угодою. Але німці були не єдиними хижаками, які мучили Чехословаччину. Одразу після заключення Мюнхенської згоди 30 вересня польський уряд направив чехословацькому уряду ультиматум, на який треба було дати відповідь через 24 години. Польський уряд вимагав негайно надати їй прикордонний район Тешин. Не було ніякої можливості чинити опір цій суворій вимозі. В 1938 році через таке незначне питання, як Тешин , поляки порвали відносини з усіма своїми друзями у Франції, Англії, та в США, які повернули їх до єдиного національного життя та в допомозі яких так скоро була потрібна їм. І побачили , як тепер коли на них падав відблиск могутності Німеччини, вони поквапились загарбати свою частку при розоренні Чехословаччини. Слава в період заколоту та горя; мерзенність та сором в період тріумфу. Найхоробрішими з хоробрих дуже часто керували наймерзотніші з мерзотних. Завжди існувало дві Польщі : одна з них завжди боролась за правду, інша приєднувалась до підлості40.
Угорці також були причетні до мюнхенської ради. Хорти побував в серпні 1938 році, але Гітлер проявив велику стриманість. Хоча він довго розмовляв з регентом Угорщини вдень 23 серпня, він не сповістив йому дату намічених ним дій проти Чехословаччини. «Йому самому час невідомий. Будь-хто, хто бере участь в трапезі, повинен допомогти в його приготуванні»41
Уїнстон Черчилль у своїй доповіді говорив з цього приводу так: « На мою думку , якщо б чехам надати свободу дій,якщо б їм сказали , що вони не утримують допомоги від західних країн, вони б домоглися кращих умов , ніж ті , які вони отримали в результаті усіх цих пертурбації. Навряд чи умови могли бути гіршими. Все скінчилось. Мовчазна, покинута, зламана Чехословаччина скривається у тьмі. Вона в усіх відношеннях постраждала від зв’язків із Францією, чиєю політикою вона довгий час керувалась. Я знаходжу нестерпним , що наша країна входить в орбіту нацистську Німеччини, підпадає під його владу та вплив , і що наше існування починає з залежати від її добро волі та примхи».42
Після мюнхенський період існування Чехословацької держави увійшов в історію під назвою « друга республіка» і став паузою перед її зникненням через півроку. Мюнхенська згода завдала руйнівного удару по правопорядку та чехословацькій державності. В країні швидко встановлювався тоталітарний режим . Усі політичні партії «саморозпустились», п замість них були створені дві дозволені-Партія національної єдності й Національна партія праці.
1 листопада на пост президента залишків Чехословаччини був обраний Е.Гаха( 1872-1945). В Празі до влади прийшов новий уряд. « Положення в світі ,- заявив міністр закордонних справ цього уряду, - не таке щоб ми могли сподіватися на період спокою в близькому майбутьньому»43.
Гітлер додержувався цієї ж думки. Офіційний поділ здобичі був зроблений Німеччиною на початку листопада. Тешин так і залишився окупований Польщею. Словаки, яких Німеччина використовувала як пішаків, отримали надійну автономію. Угорщина отримала шмат м’яса за рахунок Словаччини. Коли питання про ці наслідки Мюнхенської згоди було підняте в палаті громад, Чемберлен пояснив, що французька та англійка пропозиція про міжнародні гарантії Чехословаччини, яке було зроблене після заключення Мюнхенської згоди, торкалось не існуючих кордонів цієї держави , але лише гіпотетичного випадку неспровокованої агресії.
6 жовтня 1938 у Братиславі лідери Словацької народної партії , скориставшись моментом проголосили автономію Словаччини. На чолі словацького став Й. Тісо. Прихильники нового курсу дотримувались гасла «Гітлер –Глінка- єдина лінка». Автономії домоглися й українські політичні сили Підкарпатської Русі, де місцевий уряд очолив А Бродій. У листопаді 1938р в Празі Національні збори ухвалив закон « про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі», а країна отримала офіційну назву Чехословаччина.
Після Мюнхенської згоди у гітлерівській Німеччині вже не виникло особливих труднощів для остаточної ліквідації чехословацької державності, незважаючи на зобов’язання цього не робити. А . Гітлеру треба було дочекатись зручного моменту.
Висновки
Хоча після Мюнхену Чехословацька Республіка формально ще існувала, Мюнхен практично означав кінець її самостійної зовнішньої політики . ця політика пов’язана переш за все з ім’ям Едуарда Бенеша, з самого початку зв’язала долю Чехословаччини з західними імпереіалітичними країнами всупереч волі та інтересам її народу. Чехословацький народ переконували , що лише цей зв’язок є надійною гарантією незалежності Чехословацької Республіки від німецького імперіалізму. В ім’я цієї «гарантії» чехословацький народ змушували приносити жертви заради союзу з Західними імперіалістами та приєднуватися до реакційних та антирадянських планів великодержавних союзників . Чехословацький народ переконували , що сам він безсилий та нездатний захистити себе. Зовнішня політика Чехословаччини, служила реакційним цілям західних імперіалістів, навмисно послаблювала сили народу та саботували союз з єдиною державою, яка дійсно готова була їй допомогти в захисті – з Радянським Союзом . Вона не втомлюючись благала про прихильність західних союзників і в цих цілях віддавала одну оборончю позицію за іншою, і нарешті не прийняла участі в ганебному заходу, який призвів до того, що останні позиції були віддані в руки ворога, сил народу, здатні захистити республіку були підірвані та на час розколоті та послабленні , а надійний союзник зраджена. Боротьба народних мас , і переш за все робітничого класу , на чолі з комуністичною партією за дійсно народну зовнішню політику , за дійсну незалежність тоді завершилась поразкою , так як більша частина народу ще не бачила зрадництва буржуазії. Але саме з досвіду боротьби проти реакційної внутрішньої та зовнішньої політики збільшилось все більш ясне розуміння, що єдиними силами на які в своїй подальшій боротьбі можна було спиратися чеському та словацькому народу , була Комуністична партія Чехословаччини та Радянський Союз.
Список використаних джерел та літератури
ДОКУМЕНТИ:
1)Год кризиса 1938-1939. Документи та материали. В 2 Т Министерство иностранных дел СССР 1990
2)Документи и материали с истории советско -чехословацких отношений М «Наука» 1973
3)Документи и материалы кануна второй мировой войны М.1981
4) Документи Министерства иностранных дел Германии.Изд.1.Нимецкая политика в Венгрии (1937-1942) М.1946
5) Документи по истории Мюнхена (1937-1938гг) М.Политиздат 1979-471С
6)Международное совещание комунистических и робочих партий. Документи и материалы. М.1969 -289С
7) Нове документи с истории Мюнхена.Под редакцией ЗемскогоМ.1958. -160 С
8)Советско –чехословацкии отношения между двумя войнами(1918-1939) С истории государственних, дипломатических, экономических и культурних свіязей М.1968
Монографії
1)Белоусова З.С Французькая дипломатия накануне Мюнхена М.1964 «Наука»-289С
2)Бенеш.Е. Мемуари 1938-1945. Прага 1947
3)Внеешняя политика Чехословакии 1918-1939 Под редакцией В. Сояка М: Изд-во иностранной литературы.1959-660С
4)Ивашкин И.Ф Очерки истории внешней политики СССР М. «Госполитиздат» 1958-560С
5)История внешней политики СССР Т 1 1917-1945рр М:Изд-во Академии наук СРСР.1976. -356
6)История Чехословаки в 3х т. II Т.Под редакцией Г.Е Санчука та П.Н. Третьякова М: Изд-во Академии наук СССР. 1957 – 661С
7)Кізченко А.Ф З історії радянсько-чехословацьких відносин напередодні другої світової війни (1935-1938)К. Вид-во Київського Уныверситету1967
8)Кізченко А.Ф Напередодні трагедії: травень 1935-березень 1938 К: Вид-во Київського університету.1971 -249С
9)Крал В.Дни которые потрясли Чехословаки М. «Прогрес» 1980 -386С
10) Крал В О конрреволюционной и антисоветской политики Масарика и
Бенеша. М Изд-во иностранной литературы- 279С
11)Краткая история Чехословаки. С давних времён до наших дней. М. «Наука» 1988-574С
12)Лукес И Чехословакия между Сталиным и Гитлером . Оксфордський университет 1996- 311С
13)Матвєєв В.А Провал Мюнхенськой политики (1938-1939) М «Госполитиздат» .1955-264С
14)Матвеев В.А Мюнхен не повторится. М. «Международные отношения» 1970-95С
15)Мєльников Ю.М США и гитлеровская Германия 1933-1939рр М. «Госполитиздат»1959-352С
16)Сиполс В.Я Внешняя политика Советского Союзу 1936-1939рр М; «Наука» 1982-456 С
17 )Прасолов С.И Чехословакия в период угрозы фашизма и гитлеровской агресии (1933-1939) т VII.М.1956
18)Прасолов С.И Чехословакия и европейская политика 1935-1938гг
М. «Наука» 1989-299С
19)Петерс И. А. СССР, Чехословакия и европейська политика накануне Мюнхена К: «Наукова думка».1971- 189С
20)Поляков В.Г Англия и Мюнхенський сговор М.1960
21)Роговин В.З Мировая революция и мировая война Т 6 М. «Знання» 1998-346С
22)Черчилль У. Друга світова війна М: «Воениздат».1991р.- С397
23)Фомин В.Т Агресия фашистськой Германии в Европи М. «Госполитиздат»1963- 263С
24)Яровий В.І. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття. «Ґенеза» 2005р 816С
Публікації
1)Маначинський О. «Мислями о мире вимощена дорога в ад войны»// журнал «Національної безпеки та оборони» 29 августв 2000г
2)Ржешевский О.А «Не в ладах с историей»// «Ведомости» 25 августа 2004г
3)Чубарьян А.О «Белые пятна в истории великой войны»// «Росия в глобальной политике№3» май- июль 2005г
4)Романов М.Г «К вопросу о второй мировой войне»// Росия:прошлое, настоящее, будуще.Материалы Всеросийской научно-практической конференции Санки-Петербурга 16-19 дкабря 1996г
5)За лесова-Докторова Л. «Почти забытая история»//»Звезла» 2003г №12
6)Крамник И «Пакт во имя свободы»//Агенство Политических новостей 23 августа 2005
7)Перевод Смирницкого А. «Человек года-1938: Адольф Гитлер»//архив журнала «Time» 2 января 1939
1 У.Черчилль «Друга світова війна» пір редакцією А.С Орлова М.1991 ст. 139
9 І.А Петерс СРСР, Чехословаччина та європейська політика на передодні Мюнхена К.1971 ст.82-83
10 Зовнішня політика Чехословаччини М.1959 ст. 505
12 У.Черчилль Друга світова війна під редакцією А.с Орлова М.1991 ст.138
13 так само 138-139
14 зовнішня політика Чехословаччини 1918-1939 рр М.1959 ст.511
15 так само ст.511-512
1Так само ст. 92
17 Документи та матеріали напередодні Другої світової війни 197-1939 рр М.. 1981
18 Миначинский О. «Мыслями омире вымощна дорога в ад войны» журнал Національної безпеки та оборои»//29 августа 2000р
19 Яровий В.І Новітня історія …..К.2005 ст.560
19 Нові докумети з історії Мюнхена М.1958
20 Нові документи з історії Мюнхена М 1958
21 Сиполс. В.Я Зовнішня політика Радянського Союзу 1936-1939.М. 1982 ст.346
22 Зовнішня політика Чехословаччини (1918-1939рр) М. 1959 ст 522
21 Документи та матеріали напередодні Другої світової війни М.1981
23 І. А Петерс СРСР Чехословаччина та європейська реакція напередодні Мюнхена К.1971 ст.105
2оманов М.Г «К вопросу о второй мировой войны». Матеріали Всеросійської науково-практичної конференції Спб. 16-19 грудня 1996.
25Сиплос В.Я Зовнішня політика Радянського союзу 1936-1939 М.!982 ст.410
26 Зовнішня політика Чехословаччини 1918-1939 М.1959 ст. 526
27 Документи та матеріали напередодні Другої світової війни М.1981
28 Маначинський О. «Мислями р мире выплощена дорога в ад войны»//журнал «Національна безпека та оборона» 29 серпня 2000
30 Зовнішня політика Чехословаччини 1918-1939 М.1959 ст 527
31 так само ст. 528
32 Нові документи з історії Мюнхена.Під редакцією І.Н Земського М.1958.
33 так само
34 Зовнішня політика Чехословаччини 1918-1939рр М.1959 ст 532
34 Історія Чехословаччини в 3-х Т.Т2 ст.543
35 Нові документи з історії Мюнхена. Під редакцією І.Н Земського М.1958.
36 Нові докумети з історії Мюнхена .Під редакцією І.Н Земського М.1958
37 Петерс І.А СРСР, Чехословаччина та європейська політика напередодні Мюнхену К.1971р ст. 112
38 У.Черчіль Друга світова війна М.1991 ст 139-140
39 так само ст..141
40 так само ст. 141-142
41 У.Черчілль Друга світова війна. М.1991 ст 142
42 так само ст. 143
43 Яровий В.І Новітня історія ….. К.2005 ст 564