МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Міжрегіональний Центр професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас, НУ "ОЮА" у м. Києві
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"Гроші та кредит"
на тему: "Вартість грошей та способи її вимірювання.
Форми кредиту і його види"
Виконав: слухач групи МО-36
Ясменко О.М.
Залікова книжка № 033
Рецензент: кандидат
економічних наук, доцент
Високос Г.М.
Київ-2010
Зміст
1. Вартість грошей та способи її вимірювання
Список використаної літератури
Вступ
Гроші це повсякденний матеріал з яким кожний з нас зштовхується майже щодня. Прикладом цього є плата за проїзд, придбання комплексних обідів тощо.
Вважається, що гроші є одним з найдивовижнішим винаходом людства. Вони служать мірилом вартості оточуючих нас речей і здатні перевтілюватися в будь-яку з них.
Товар - це продукт людської праці, призначений як для особистого використання так і для обміну на інші вироби чи продажу. Його властивістю має бути задоволення потреб людини, тобто споживча вартість. Наприклад, цукор використовується для приготування солодощів, чоботи - захист людини від холоду й води. Тільки предмет, який не має споживчої вартості не може стати товаром.
Таким чином з’ясували, що товар - продукт, який потрібний людству. Іншими словами він користується попитом серед населення і тому може бути обмінений. Так, за одну сорочку можна виміняти десять трусів, а за десять трусів можна виміняти на 20 пар носків. Саме кількісне відношення при якому один товар може бути поміняний на інший, характеризує його обмінну вартість. Тут постає питання, а як знайти співвідношення між парою носків і однією сорочкою? Різниця між цими товарами полягає в тому, що на їх виготовлення було затрачено різний час і працю. Якщо на пошив сорочки пішло 5 годин, а на пошив пари носків півгодини, то сорочка має коштувати у десять разів більше. Але тут є і інші чинники, які будуть впливати на вартість товару, наприклад матерія з якого виготовлено товар, якість виготовлення тощо.
Раніше, у більшості народів, товаром у вигляді грошей був домашній скот. Це дуже не зручна форма обміну, громіздка не придатна для далеких транспортувань, вимагала додаткових витрат на його утримання, непридатна для складання дрібних угод тощо. Тому удосконалення економічних зв’язків вимагало нових грошей, які б відповідали наступним вимогам:
більш чи менш високою і незмінною вартістю, тобто трудомісткістю виробництва;
обмеженою у порівнянні з іншими товарами, споживчою вартістю;
компактністю, тобто достатньою значимою вартістю у малих об’ємах, і як наслідок, зручністю для подальших перевезень;
здатністю дробитися на мілкі частинки і об’єднуватися в любих кількостях при повному збереженні своїх якостей;
фізичною довговічністю.
Цим вимогам відповідали лише метали, цінні метали.
Кругообіг металевих грошей супроводжувався процесом становлення наступних основних функцій:
міри вартості, що виражалася в здатності оцінювати любий товар;
засоби обороту, що проявлялися в ролі посередника при обміні одного товару на інший;
засоби до накопичення, тобто утвору грошових запасів, які тимчасово не беруть участь в обороті;
засоби платежу, які можуть вступати в оборот незалежно від обороту товару;
світові гроші (вільний оборот грошів із дорогоцінних металів за межами національних кордонів).
Гроші - це особливий товар, який являється загальним еквівалентом. З їх появою світ поділився на два полюси: на одному зосередилися всі товари, а на іншому - гроші, які виражали вартість цього товару.
Висновки:
1. Гроші є тим товаром, який виконує роль загального еквівалента, що дало змогу розширити торгівлю між різними народами й територіями, товаром на який можна обміняти свою продукцію будь де.2. Нині грошима називають усе, що є носієм купівельної спроможності і приймається як плата за товари і послуги. Ось чому до грошей відносяться банкноти, монети, банківські активи, боргові зобов’язання, а також товарні гроші, тобто споживчі товари, що можуть використовуватися як засіб обміну.
3. Гроші в сучасній ринкові економіці виконують п’ять функцій:
міри вартості (гроші забезпечують визначення вартості товарів через форму ціни);
засоби обігу (гроші обслуговують реалізацію товарів з поверненням власникові еквівалентної вартості);
засоби платежу (обслуговують погашення боргових зобов’язань);
засоби нагромадження вартості (тобто утворення грошових запасів, що тимчасово не беруть участі в обороті);
світові гроші (гроші обслуговують рух вартості по каналах світового ринку - її вимірювання, розподіл, реалізацію і нагромадження).
1. Вартість грошей та способи її вимірювання
У теорії грошей найскладнішою є проблема їх вартості. В історії світової економічної думки не одна спроба визначних мислителів дати наукове пояснення природи грошей розбивалася якраз об цю проблему. Зокрема, не змогла дати переконливого пояснення вартості грошей "державна теорія грошей", представники якої зводять природу грошей до "продукту правопорядку", до "хартального платіжного засобу", вартість якого встановлюється державою незалежно від їх внутрішньої субстанціональної вартості.
Апогею у своєму розвитку ця історія досягла на початку XX століття (у працях Г. Кнаппа, Ф. Бендіксена, К. Ельстера та інші), коли неповноцінні гроші набули значного поширення, проте не втратили прямого чи опосередкованого зв’язку із золотом, оскільки ще не відбулася демонетизація золота. У цих специфічних умовах втручання держави в грошову сферу було очевидним, а вартість грошей залишалася відносно стабільною, що й надавало правдоподібності концепції державотворчого походження вартості грошей. Після демонетизації золота, коли інфляційне знецінення неповноцінних грошей набуло загрозливого характеру і не піддавалося прямому державному регулюванню, стала очевидною помилковістю цієї концепції.
Подібного метаморфозу зазнала і марксистська теорія грошей, яка абсолютизувала їх товарну природу ("гроші по своїй природі - це завжди золото і срібло" - писав К. Маркс), а вартість грошей пояснювала з позицій трудової теорії вартості, тобто визначала субстанціональною вартістю того товару, що функціонував як гроші. Проте після демонетизації золота, коли були перекриті всі канали впливу вартості золота на товарні ціни, стала очевидною безпідставність концепції трудового походження вартості грошей. Представники марксистської теорії так і не змогли подолати суперечності між їх теорією трудової вартості і нематеріальною формою грошей, яке виникло в реальній дійсності після демонетизації золота. Це призвело до істотного послаблення позицій марксистської економічної теорії взагалі.
Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про вартість грошей: вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу.
Гроші як капітал набувають свою вартість на грошовому ринку під впливом попиту і пропозицій, і виступає вона у формі процента.
Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності. Проте механізм формування цієї вартості грошей істотно розрізняється при функціонуванні повноцінних і неповноцінних грошей.
Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості, а набувають своєї вартості виключно в обігу. Основними їх формами є: білонна (розмінна) монета карбується з металу, що коштує дешевше номінального виразу монети); паперові гроші (казначейські зобов’язання) (вид нерозмінних на коштовні метали знаків вартості, що випускаються державою (казначейством), для покриття своїх витрат і наділяються нею примусовим курсом та підкріплене законом про обов’язкове їх приймання у всіх видах платежів; банківські зобов’язання (банкноти), депозитні вклади (неповноцінні знаки вартості, які не мають речового виразу і існують у вигляді певних сум на паперах в банках; квазігроші (майже гроші) (це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Вексель може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч і не є грошима. Те саме можна сказати про чек.
Повноцінні гроші - мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функцію грошей, чи вартості того матеріалу з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети.
Мінова вартість повноцінних грошей, з якою вони беруть участь в обігу, під впливом цілого ряду об’єктивних чинників набуває відносної самостійності і певний час може відхилятися від реальної їх вартості. При цьому мінова вартість є більш інертною порівняно з реальною. Тому ціни на товарних ринках і купівельна спроможність таких грошей певний час залишається незмінними після зміни вартості золота як товару, що мало позитивний вплив на розвиток ринкових відносин.
Разом з тим мінова вартість золотих грошей, що перебували в обігу, не могла повністю відірватися від реальної вартості золота як товару. Цьому заважала дія закону вартості у сфері виробництва й обміну золота. Якщо мінова вартість (купівельна спроможність) монети знижуватися порівняно з реальною, то зменшувалась рентабельність виробництва золота, підприємства з гіршими умовами видобутку закривалися, і реальна вартість золота знижувалася до рівня мінової.
Якщо реальна вартість повноцінних грошей зменшувалася порівняно з міновою, то в кінцевому підсумку підривалася довіра до таких грошей та їх емітента, наставав розлад грошового обігу і системи цін. Держава змушена була або перекарбовувати монету, щоб підвищити її вартість до мінової, або взагалі відмовитися від золотомонетного обігу.
Можливість роздвоєння вартості повноцінних грошей широко використовувалася тими хто карбував монети. На цьому здійснювалося звичайне фальшування монет, їх обрізування приватними особами. Проте й держави нерідко використовували таку можливість для погіршення якості грошей з метою поліпшення становище своєї казни чи в інтересах певних соціальних груп. Якраз заради цього всі держави домагалися монополізації у карбуванні монет.
Вартість неповноцінних грошей, що не мають субстанціональної вартості, відбувається під впливом тих самих факторів, які в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх номінальній, а не в реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По суті вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують.
Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення - величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.
Якщо в черговому циклі обміну товарів виявиться менше, ніж було в попередньому, або в обігу перебуватиме зайва маса грошових знаків при тій самій масі товарів, то між грошовою і товарною масами складеться нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагатимуть більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться в порівнянні з товарною, і ціни на товари будуть зростати. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення.
Якщо в цьому циклі надійде більша маса товарів або частина грошей (якимось чином) буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути продані і продавці змушені знижувати ціни. У грошей сформується нова мінова вартість (підвищена) з якою вони увійдуть в наступний цикл обміну.
Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлює специфічну форму їх вартості - купівельну спроможність.
Якщо всі суб’єкти ринків, зокрема продавці товарів, довіряють таким грошам, то власники їх зможуть за певну грошову суму придбати певну масу товарів, послуг, цінних паперів, валюти тощо.
Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна придбати за грошову одиницю, і навпаки чим ціни нижчі, тим більше можна купити товарів. Звідси можна сказати, що між купівельною спроможністю (вартістю грошей) кредитних грошей і рівнем цін на товари існує обернена залежність. Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначати за формулою:
Ів. г = 1/Іц
де Ів. г. - зміна вартості грошей
Іц - індекс середнього рівня цін за певний період.
Зміна вартості грошей надзвичайно важливий економічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошей не може залишатися незмінний. Зниження вартості грошей називається інфляцією, а збільшення - дефляцією.
Висновки по першому питанню:
1. Гроші є особливим товаром, що мають властивості загального еквівалента, тобто здатність обмінюватися на будь-який інший товар, є безпосереднім носієм абстрактної цінності і суспільного багатства.
2. Вартість грошей як загального еквівалента формується безпосередньо в обігу внаслідок обміну певної маси реальних цінностей на певну масу грошей.
3. Гроші пройшли складний еволюційних шлях від звичайних товарів широкого вжитку до електронних грошей. Переломним моментом у цій еволюції став перехід від повноцінних грошей до неповноцінних.
4. Зміна вартості грошей обернено пропорційно індексу середнього рівня цін за певний період (місяць, квартал, рік). Зниження вартості грошей це інфляція, збільшення - дефляція.
2. Форми кредиту і його види
Питання про форми та види кредиту з практичного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Важко віднайти хоча б з два підручника в яких однаково трактувалось поняття форм та видів кредиту. Нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші - видами, і навпаки. Деякі автори говорять тільки про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організації кредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.
У загальному розумінні форма - це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов’язаний внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит - явище суспільне (економічні відносини), про форму його можна говорити з певною умовністю як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності і культури. Тому критеріїв для вичленення форм кредиту не може бути багато. Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкриваються вся його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві - товарна (натурально-речова) і грошова.
У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями; коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу, це є комерційним кредитом.
Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник бажає реалізувати виготовлений товар, але в покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятися векселем.
Сфера товарної форми кредиту незначна, більша його частина надається й погашається в грошовій формі.
Грошовий кредит виступає насамперед як банківський. Кредитні відносини між банками й клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми кредиту, але й при розміщенні ними своїх грошових внесків у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обумовлює не тільки обіг товарів, але й нагромадження капіталу.
Форми кредитів постійно розвиваються, міняється місце тієї або іншої форми кредиту на кожному з етапів розвитку економіки країни.
Крім форм кредитів в економічній літературі виділяють види кредитів. По найпоширенішій класифікації залежно від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити (інші: споживчий і міждержавний).
Міжгосподарський кредит - це кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарчими товариствами в процесі їхніх розрахункових взаємин, а також між підприємствами, організаціями й господарчими товариствами, з одного боку, і органами галузевого керування - з іншої, у процесі їхніх фінансових взаємин. Цей вид кредиту включає:
1. Комерційний кредит, що надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відкладеного платежу за продані товари (надані послуги). Комерційний кредит - це форма руху безпосередньо промислового капіталу і способів перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різновидом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реалізацію товару продавцям, а з іншого - надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискоренню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підприємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит виникає за бажанням і згодою сторін - продавця і покупця - і має строго визначений напрям і межі.
Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що й міжгосподарського кредиту взагалі. Як правило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в товарній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансового стану контрагентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредитів тощо.
Передача товару в кредит може оформлятись або не оформлятись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кредитом, ставка якого визначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи відносини між боржником і кредитором, вексель є певною гарантією погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту (передавальний напис на цінному папері, в т. ч. на векселі, чеку. Засвідчує передачу прав, що витікають із цінного паперу від однієї особи до нового власника) векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі несвоєчасного платежу за векселем або відмови боржника від платежу векселедержатель має право на протест векселя.
Коли ж передача товару в кредит продавцем покупцеві здійснюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує проценти продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Водночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризикованим для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і відсутності бажання розрахуватись за своїми зобов'язаннями.
2. Дебіторсько-кредиторську заборгованість, яка виникає між суб’єктами господарської діяльності, а причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею грошей і товару. Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Негативний вплив на економіку має найгірший різновид міжгосподарського кредиту - прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість. Вона виникає внаслідок чинників макро - і мікроекономічного характеру. На обсяг неплатежів впливають також рівень договірної дисципліни та податків у країні, збалансованість грошової і товарної маси, розвиток кредитних відносин та інші чинники. Так, масові неплатежі в Україні були зумовлені економічною кризою, а їх зростання, назване платіжною кризою, було викликане значним зменшенням грошової маси у обігу в середині листопада 1993 року. На мікрорівні причинами неплатежів є неефективна діяльність окремих суб’єктів господарювання, порушення з вини підприємств чи через незалежні від них обставини нормального кругообігу капіталу, недотримання ними договірної і платіжної дисципліни тощо.
3. Аванс - грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забезпечення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Як вид міжгосподарського кредиту аванс є одним із джерел формування оборотного капіталу підприємств, що його отримало. За користування авансом проценти зазвичай не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.
4. Тимчасову фінансову допомогу, що надають своїм підприємствам органи галузевого керування на умовах повернення. ЇЇ надають вищестоящі організації (міністерства, відомства, партнери тощо) суб’єктам господарювання, які опинилися у скрутному фінансовому становищі, і як правило, без сплати процентів.
5. Лізинг - підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.
Об’єкти лізингу переходить у власність лізингоотримувачу після повного погашення кредиту.
Банківський кредит - це кредитні відносини, у яких однієї зі сторін (у ролі одержувача кредиту або кредитора) є банк. У сучасних умовах банківський кредит - провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатися перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Його об’єктом є грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі.
Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу і обороту капіталу, а і його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу - це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей - це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.
Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передача вартості не тільки між двома пов'язаними між собою діловими стосунками суб'єктами господарювання, а й між більшим числом таких суб'єктів. Причому позичальнику часто вигідніше скористатись банківським кредитом, бо, на відміну від комерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів. Банківський кредит не обмежується лише вільними грошовими коштами, адже завдяки йому створюються додаткові гроші для обігу. Він також не обмежений і за напрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились в одній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь або регіон. Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під час спаду виробництва та економічної кризи комерційний кредит скорочується, то попит на банківський кредит для сплати боргів зростає. Подібне явище спостерігається й тоді, коли в країні з певних причин запроваджується обмеження на видачу комерційного кредиту.
Кредитні відносини, що виникають при банківському кредиті поділяються на дві великі групи. Перша з них - це кредити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладати у різні види активів (у кредити, цінні папери, іноземну валюту, нерухоме майно). Ці кредити поділяються на залучені вклади і депозити, позики, отримані шляхом випуску та розміщення банками власних облігацій і векселів, міжбанківські кредити. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїм клієнтам. Іх можна класифікувати за багатьма ознаками.
За укрупненими об'єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи:
еквівалент вартість кредит грошовий
1. Кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій);
2. Кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці - сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);
3. На споживчі потреби (на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо).
Кошти, необхідні для погашення цих кредитів, формуються по-різному. Так, кредити в основний і оборотний капітал погашаються з грошей, які вивільнилися з процесу кругообігу капіталу (надходження виручки від реалізації продукції) чи завершення окремих стадій цього кругообігу. Тому цей кредит може погашатися частинами або відразу його повна сума.
Джерелом погашення кредиту на відшкодування зношених об'єктів основного капіталу є амортизаційні відрахування, які здійснюються щомісячно протягом усього терміну служби засобів праці. А тому погашатись такий кредит може частинами протягом тривалого часу. Джерелом погашення кредиту на накопичення засобів праці (на розширення діючих і будівництво нових підприємств) є прибуток у тій частині, яка спрямовується у фонд нагромадження. Тому й погашатись цей кредит має в міру отримання прибутку від прокредитованих капітальних вкладень. Джерелами погашення кредитів на споживчі потреби є доходи позичальників, через що погашення кредиту здійснюється у міру їх формування.
У взаємозв'язку з джерелами погашення за характером повернення розрізняють кредити:
• з одноразовим поверненням, коли заборгованість за позичкою погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника;
• з погашенням у розстрочку, тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу;
• з регресією платежів, коли кредити були видані під гарантію, запоруку чи інше боргове зобов'язання третьої особи.
За термінами користування банківський кредит поділяється на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроковий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три роки). В інших країнах ці терміни можуть бути іншими. На формування оборотного капіталу переважно використовується короткостроковий кредит, а на капітальні вкладення - довгостроковий.
Масштаби надання банками середньо - і довгострокових кредитів залежать від попиту на них та від наявності кредитних ресурсів, залучених на такі самі строки.
За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання. Відповідно вони сприяють розвитку тієї чи іншої сфери. Для сучасних українських умов досить актуальною проблемою є необхідність збільшення кредитів, котрі б спрямовувались у сфери виробництва та споживання.
За порядком надання кредит поділяється на прямий і непрямий. Непрямим є кредит, коли між кредитором і позичальником є якийсь посередник. Наприклад, продавець продав товар покупцеві в кредит з оформленням операції векселем. А оскільки продавцю для продовження своєї діяльності потрібні кошти, то під цей вексель він може отримати кредит у банку. У цьому разі кінцевим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредитором - банк. Продавець у такому випадку є посередником.
За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентно або гарантовано. Одноразові кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку. Перманентні позички переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи (платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки тощо) в межах установленого кредитним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними документами. Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов'язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприклад відсутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом).
За схемою надання розрізняють кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії (дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово в межах обумовленої кредитним договором суми та терміну), револьверні (це акредитиви, які автоматично поновлюються на їх початкову суму. Револьверні акредитиви визначені як альтернативні акредитивам “стенд-бай” (де банк-емітент зобов’язаний виплатити зазначену в акредитиві суму якщо не може це зробити його клієнт-покупець) у ситуаціях коли: імпортер отримує регулярні поставки товару із-за кордону від іноземного постачальника; постачальник наполягає на платежі у формі акредитиву; банк не бажає виставляти акредитив на повну вартість товарів, які періодично постачатимуться певний визначений час), контокорентні (рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно і без оформлення спеціальних документів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачувати проценти. Для банку спрощується процес кредитування.
Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за позичкою) та овердрафт (вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором).
За формою залучення кредиторів до кредитних операцій банківський кредит буває двосторонній, консорціумний (синдикатний), паралельний (багатосторонній). У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливості надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціуму комісійну винагороду. При паралельному кредиті кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. У деяких країнах (наприклад у США) застосовується так званий спільний кредит, коли його надає банк разом з кредитною установою небанківського типу (страховою компанією, пенсійним фондом тощо) на досить тривалий строк. При цьому в перші роки, як правило, погашається заборгованість перед банком, а вже потім - перед іншими кредиторами.
3а забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені та незабезпечені (бланкові).3абезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьої особи, страховий поліс тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна. Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам.
Такі кредити можуть також надаватись в обмежених нормативними актами розмірах інсайдерам - особам, тісно пов'язаним з банком певними інтересами.
За ступенем ризику кредити поділяються на дві групи - стандартні та з підвищеним ризиком. Перші надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому. До других належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові у минулому.
За строками повернення розрізняють кредити строкові, до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені. Строкові кредити, строк погашення яких ще не настав. Кредити до запитання видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку.
Відстроченими є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін. Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.
Державний кредит - сукупність кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи.
Залежно від цільового використання кредит буває:
• виробничим;
• споживчим.
Кредити розподіляються по строку користування:
• термінові, надані на певен у договорі строк (коротко - (до 1 року), середньо - (від 1 до 3 років), довгострокові (понад 3 років));
• до запитання, видані на невизначений строк; на вимогу кредитора повинні бути повернуті в певний час;
• прострочені, строк погашення яких, установлений кредитним договором, пройшов;
• відстрочені кредити, строки погашення яких були перенесені на більше пізній строк.
Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, або ломбардними, а якщо без забезпечення - незабезпеченими, або бланковими.
Споживчий кредит - кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кредиту), та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно - дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.
Міжнародпий кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при національному (внутрішньоекономічному) кредиті - банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.
Фірмовий кредит - це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.
Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках. До міжнародних можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями - Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку та іншими подібними організаціями. Зокрема, їх кредитами широко користується Україна на потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільності національної валюти.
Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається в товарній формі.
Висновки по другому питанню:
1. Форма кредиту є товарна і грошова, які тісно пов’язані між собою і є двома сторонами вартісної форми кредиту.
2. Під видом кредиту слід розуміти конкретний прояв окремих елементів кредиту як економічного явища. Основними видами кредиту є: міжгосподарський, банківський, державний, споживчий і міжнародний. Одна і та сама позичкова вартість може визначатися як різні види кредиту. Наприклад, надана банком позичка може належати до банківського кредиту, виробничого чи споживчого - залежно від цільового її спрямування.
3. Комерційний кредит є різновидом грошового кредиту. При наданні комерційного кредиту мають на меті не скільки отримання прибутку, а більше реалізацію товару, тобто він сприяє обороту товарів. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискоренню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підприємствах, так і в цілому в суспільстві.
Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей вид кредиту розширюється, а зі зменшенням - звужується. Обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, ще більше платіжної кризи, як це відбувається наразі у нас в Україні.
4. Аванс, як різновид міжгосподарського кредиту є одним із джерел формування оборотного капіталу підприємств, що його отримало.
5. Лізинг, як різновид міжгосподарського кредиту, у нашій державі знаходиться на початковій стадії розвитку, у країнах з розвиненою економікою - одним із поширених способів продажу праці.
6. Банківський кредит має переваги над комерційним тим, що він надає можливість вибору постачальника товарів.
P. S.
Активізація дешевого і довгострокового кредитування державними та комерційними банками реального сектора економіки дозволить забезпечити підприємства обіговими коштами, відновити вітчизняне промислове виробництво та підняти економіку країни на вищий ступінь розвитку.
Кредитор останньої інстанції - це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування.
Основними засадами грошово-кредитної політики є - комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення..3. Задача №4
Умова задачі:
Визначити термін обігу коштів у розрахунках по операції факторингу. Розмір кредиту склав 20 тисяч грн., річна ставка 180%, плата за кредит 500 грн.
Теорія:
Що таке факторинг?
Це короткотерміновий кредит.
Факторинг - (від англ. Factoring - посередник) фінансова комісійна операція, при якій клієнт переуступає дебіторську заборгованість факторинговій компанії з метою:
миттєвого отримання більшої частини платежу;
гарантії повного погашення заборгованості;
зниження витрат по веденню рахунків.
Як правило клієнт є постачальником, який віддає факторинговій компанії право на отримання платежу за товари або послуги. Факторингова компанія відразу виплачує клієнту від 70% до 90% потрібних йому грошей у виді кредиту, а залишок (без проценту за кредит та комісію за факторингові послуги) перераховують після стягнення всього боргу.
Спочатку факторинг з'явився як операція торговельних посередників, а потім отримав форму кредитування.
Розв’язок 1способом:
Застосуємо формулу:
Pt=P0 (1+rt)
де:
Pt - ЦЕ РОЗМІР КРЕДИТУ ТА ПЛЮС ПЛАТА ЗА НЬОГО
P0 - ЦЕ ЧИСТИЙ РОЗМІР КРЕДИТУ
r - річна ставка
t - це термін обігу коштів, що слід знайти в задачі.
20000+500=20000 (1+1,8t/365)
20500=20000+20000*0,005t
100t = 500
t = 5
Відповідь: за п’ять днів користування кредитом у розмірі 20000 грн. при 180% річних слід буде сплатити додатково 500 грн.
Розв’язок 2 способом:
1. Складемо пропорцію: 20 тис. грн. це 100%, а Х грн. за рік складе 180%.
20000 - 100%
Х - 180% Х=36000
Вирахувавши пропорцію і знайшли, що плата за рік користування кредитом у сумі 20 тис. грн. з 180% річною ставкою буде 36 000 грн.
2. Якщо 36 000 грн. розділити на 360 банківських днів то отримаю скільки йде переплата за 1 день користування кредитом у сумі 20 000 грн.: 36 000/360 = 100 грн. у день.
3. То 500 грн. буде за 5 днів.100*Х=500 Х=5 Відповіді у двох варіантів однакова.
Список використаної літератури
Автор, назва книги (журналу тощо), рік випуску
Закон України:
"Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р., зі змінами й доповненнями
В.М. Іванов "Гроші і кредит" курс лекцій друге видавництво. м. Київ-2001
Бланк І.А. Словник - довідник Фінансів менеджменту А. Демківський "Гроші та кредит". Навчальний посібник рекомендований МОН України. Випуск у м. Києві-2007
Загальна редакція доктора економічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України М.І. Савлука "Гроші та кредит". м. Київ - 2001
Журнал "Фінанси України" №2,4,6-7. Видання 2008
Стаття Василя Петьовки, Народного депутата України, "Старий Замок "Паланок".
Адреса для посилань на цю статтю: http://www.mukachevo.net/ua/news/view/26751