1. Еволюція та сутність грошей. Функції грошей

Появі грошей передував тривалий і складний процес розвитку обміну і форми вартості. У процесі еволюції товарного обміну відбувається послідовна зміна чотирьох форм вартості: простої чи випадкової; повної чи розгорнутої; загальної та грошової.

На ранньому ступені розвитку суспільства обмін мав випадковий характер і відбувався між громадами. Йому відповідала проста чи випадкова форма вартості, за якою один товар виражав свою вартість в одному конфронтуючому йому товарі-еквіваленті:

X товару А = У товару В.

Перший великий суспільний поділ праці – виділення скотарських і землеробських племен – привело до появи і розвитку обміну, що носив нерегулярний характер, тому і мінові співвідношення складалися випадково. Рівняння обміну простої форми вартості вірніше було б записати в такий спосіб:

X товару А більше, дорівнює або менше Y товару В.

У наслідку відбувається другий великий суспільний поділ праці – відділення ремесла від землеробства. Обмін став здобувати усе більш регулярний і масовий характер.

У різних країнах, на різних етапах розвитку, роль загального еквівалента грали різноманітні товари, характерні для тієї чи іншої місцевості: сіль, чай, хутра, худоба, зерно й ін., але і ця форма еквівалента має недоліки, що переборюються в ході переходу до грошової форми вартості.

Товар, що претендує на роль загального еквівалента повинний бути однорідним і легко поділятися. Хутра і худоба, наприклад, такими якостями не володіють. У результаті подальшого розвитку обміну всі інші еквіваленти-товари-еквіваленти були витиснуті шляхетними металами, а головна причина цього зв'язана з їх властивостями:

однорідністю;

подільністю;

портативністю;

збереженням;

їхня натуральна форма не суперечила виконанню ними властивостей загального еквівалента.

Гроші – це загальний еквівалент, це особливий товар, що постійно і монопольно виконує роль загального еквівалента. Це значить, що:

усі товари вимірюють свою вартість у грошах;

гроші мають властивість засобу, що загально обмінюється;

гроші володіють крім своєї властивості як металу, одиничною споживчою;

вартістю, ще й універсальною споживчою вартістю, тобто задовольняють будь-яку потребу людей.

У товарному господарстві гроші виконують чотири основні функції:

1. Функція міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей виражається вартість товару й утворюється його ціна. Цю функцію гроші виконують ідеально, тобто вимір вартості товарів грошима не вимагає реальної наявності грошей у товаровласників. Вартість товару, виражена в грошах, називається ціною. Для того, щоб гроші краще виконали функцію міри вартості, держава вводить масштаб цін – це фіксована вага грошового металу, припущена як одиниця грошей. Наприклад, масштаб цін американського долара зразка 1945 року складав 0,888 грам золота, тобто один долар представляв в обігу зазначену вагову кількість золота; радянський карбованець зразка 1961 року представляв в обігу 0,987412 грам золота, тобто приблизно один грам.

2. Засіб обігу виявляється, коли гроші виступають як посередник в обміні товарів за формулою Т-Д-Т. На відміну від прямого, такий обмін припускає дві угоди: а) продаж товару на гроші (Т-Д) і б) купівлю на ці гроші іншого товару (Д-Т). Це дає людям додаткові зручності: рятує від обмеженості бартерного обміну і дозволяє розділити продаж і куплю товарів як у часі, так і в просторі.

Разом з тим, можливість загального розриву між продажем і купівлею створює можливість криз, що випливає з розбіжності актів купівлі-продажу в часі і просторі.

Гроші як засіб обігу виступають як дійсні, реальні гроші. Первісне золото й інші шляхетні метали під час обміну зважувалися, поділялися на відповідні шматки і т.д. Однак незручності, зв'язані з розподілом і втратою при цьому частини металу, визначенням його проби і т.д. викликали необхідність переходу до грошово-злиткової форми. Злиток являє собою той же шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою та пробою.

Подальший розвиток грошово-злиткової форми вартості призводить до виникнення грошово-монетної форми.

Монета є гарантована вага грошового металу, відбиток і фактура якого свідчать про його приналежність до визначеної грошової системи. У монеті не тільки укладена визначена кількість грошей, але і позначена, тобто монета – це не тільки товар, що грає роль загального еквівалента, але і знак грошей.

Першим ступенем знакової форми вартості є монетно-знакова, на початкових етапах якої оберталися неповновагі монети, що втратили частину своєї ваги внаслідок природного стирання в процесі обміну.

Особливість, у силу якої неповновага монета в обертанні може представляти повновагу, була потім використана для фальсифікації і випуску неповноцінних монет. На цій основі з'являються монети з неблагородних металів. У них реальний грошовий зміст вже зовсім зник, залишився лише знак.

Розвиток грошової форми вартості призводить до витиснення монет паперовими грошима.

Паперові гроші – це представники, знаки, символи, замінники золота в обертанні. У паперово-грошовій формі вартості грошовий знак остаточно відокремився від реальних грошей, що позначалися ним, одержав самостійний рух із властивими йому законами, котрі виступають прямою протилежністю законам обертання реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому, що мають вартість, то паперові гроші надають вартість тому, що вони обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обертання, залежить від їхньої вартості. Вартість, що надається паперовими грошима, залежить від їхньої кількості в сфері обертання. У той час, як маса реальних грошей в обертанні залежить від рівня товарних цін, останній залежить від маси паперових грошей в обертанні.

3. Функція засобу нагромадження й утворення скарбів

Цю функцію гроші виконують тоді, коли залишають канали обертання і зберігаються в підприємствах, приватних осіб, у державній скарбниці, тобто служать зручною формою збереження багатства. Для виконання функції скарбу, гроші повинні бути одночасно повноцінними і реальними. Золото, як і раніше, продовжує відігравати роль скарбу, тому що воно завжди має вартість визначеної величини, добре зберігається і є легко реалізованим товаром. Створюючи національні резервні фонди (золоті запаси), держави накопичують і зберігають злитки і монети з золота.

4. Функція засобу платежу. Цю функцію гроші виконують під час продажу товару в кредит, будучи знаряддям погашення боргового зобов'язання.

Подальшим запереченням грошового змісту є кредитні гроші (вексель, банкнота) і виникла на їхній основі паперово-кредитна форма вартості. З одного боку, вони заперечують гроші в такій істотній їхній функції, як засіб обертання, тому що в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов'язання, з іншого боку – останнє саме починає обертатися.

Вексель – це зобов'язання однієї особи іншій.

Банкнота – вексель на банкіра. Разом з тим банкнота починає функціонувати як звичайний засіб обертання поряд з паперовими грошима. Рух кредитних і паперових грошей з'єднується в єдине ціле.

На основі кредитно-паперової форми вартості виникає і розвивається розрахунково-знакова форма. Тут заперечуються не тільки реальні гроші, але і їхні знаки у функції кошту обертання. Розрахункові знаки (чек – боргове зобов'язання банку, а також визначені види квитків, квитанції й ін.) уже не обертаються і не є навіть паперовими грошима, вони являють собою лише розрахунковий кошт, задоволення на одержання грошей, товару, послуги і т.д.

2. Грошові системи

Грошова система – це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.

Кожна з нині діючих грошових систем мають багато спільних ознак та включають такі елементи:

грошову одиницю;

види державних грошових знаків;

масштаб цін;

валютний курс;

порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

регламентацію безготівкового грошового обігу;

правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

державний орган, який здійснює грошово – кредитне й валютне регулювання.

1. Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.

2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків.

3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу. Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається, їх купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально – політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту – це функція держави і НБУ, яка реалізується через:

встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо.

Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У цій сфері НБУ виконує такі функції:

здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає:

забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні;

розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією;

стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України;

формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

Оскільки грошові системи – це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

1) залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем: a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово – кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо; б) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;

2) залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють: a) грошові системи відкритого типу – відсутні зближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу; б) грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно – командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.

3) залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем: a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші; б) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

3. Закон грошового обігу

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Вони виконують свої функції у результаті безперервного руху в сфері обігу. В обігу гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні виступати в певній формі, яка забезпечувала б їм необхідну довіру з боку суб'єктів ринку та необхідні зручності і вигоди останнім.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші змінювали свою форму.

Спочатку грішми були найбільш ходові товари (худоба, сіль, риба, хутро, прикраси тощо). Згодом на роль грошей були висунуті метали, і гроші набули форми зливків металів, яка мала величезні переваги перед попередньою їх формою. Такі зливки одержали назву монети.

Монета – зливок металу точно визначеної форми, ваги і проби, який є узаконеним засобом обігу. Монета виявилась найдосконалішою формою дійсних грошей. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, який проіснував у національному грошовому обігу до 30-х років ХХ ст., поступившись місцем нерозмінним на золото паперово-кредитним грошам. На золоті монети вільно обмінювались паперові і кредитні гроші, які знаходилися паралельно із золотими грішми в обігу.

У сучасній грошовій системі функціонують паперові й кредитні гроші.

Паперові гроші – це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою заміни металевих грошей.

Паперові гроші – знаки, символи цінності (вартості), що не мають власної вартості та наділені державною владою примусовим курсом обігу. Вони не мають золотого забезпечення, тому їх ще називають білетами державної скарбниці.

Кредитні гроші – це неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель – це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк вказану суму і не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) – це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом, що називається індосаментом.

Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські.

Комерційний вексель – це боргове зобов'язання, яке підприємці видають одне одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг.

Банкнота – це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек – письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей. Чеки бувають: іменні, на пред'явника і ордерні.

Кредитна картка – це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою

Електронні гроші – це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

Отже, форми грошей, що знаходяться в обігу, дуже різноманітні. Але скільки ж їх потрібно для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й законодавчо закріплена державою. Ця система включає в себе ряд взаємопов'язаних елементів:

назва національної грошової одиниці;

вид грошових знаків і характер їх забезпечення;

порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;

встановлення національної валюти і порядок обміну на іноземну;

наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Ще в період існування золотих та срібних грошей була помічена певна особливість їх функціонування в обігу, яка одержала назву «закону Грешама». Кращі гроші вимиваються з обігу гіршими. Традиційно дію цього закону пов'язують саме з періодом перебування в обігу металевих грошей, коли на скарб перетворювалися в першу чергу повноцінні золоті монети, зіпсовані ж перебували в обігу поруч з менш цінними срібними та бронзовими. Не можна повністю заперечувати дію цього закону і сьогодні. Адже наш сучасник в першу чергу заощадить при можливості (вилучить з обігу) більш цінний на сьогодні долар.

Поява паперових грошей поставила перед дослідниками процесу обігу та функціонування грошей значно складніші питання. Паперові гроші неспроможні легко вилучатися з обігу, перетворюючись на скарб як золоті. Папір не є скарбом, не має власної великої вартості, відповідно з часу появи паперових грошей людей цікавить питання: скільки паперових грошей необхідно для обслуговування товарного обігу, як ця кількість впливає на економіку. Ще у XVIII ст. дослідження цієї проблеми Д. Юмом призвели до формулювання так званого «рівняння обміну». Остаточно воно було обґрунтовано на початку ХХ ст. І.Фішером і тому іноді його називають «рівнянням Фішера»:

M x V = P x Q,

де:

М – маса грошей, що знаходиться в обігу;

V – середня швидкість (кількість) обороту грошової одиниці;

Р – рівень ціни на ринку;

Q – реальний обсяг товарної маси на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Реально зробити подібні розрахунки досить складно, але дане рівняння в цілому вірно відображує основні закономірності, що складаються в макроекономічних процесах. К. Маркс у «Капіталі» пропонує дещо інший підхід для з'ясування кількості грошей, що необхідні для обігу:

де:

Кг – кількість грошей, що необхідна для обігу;

Сц – сума цін усіх товарів, що реалізовані в суспільстві протягом року;

П – платежі по кредитах минулих років;

К – сума цін товарів, що продана в кредит цього року;

В – взаємопогашені платежі (бартер, безготівкові розрахунки тощо);

О – швидкість обороту грошової одиниці за рік.

Існує спрощена формула, що виражає дану залежність:

Закони грошового обігу – спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима – інфляції.

Список літератури

Баликоев В.З. Общая экономическая теория. – Новосибирск., 1998, 305 с.

Гальчинський А.С. Основи економічних знань. – К., 1998

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. – М.: 1996

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. / За ред. Климка Г.Н., Несторенка В.П. – К.:1997