Реферат

Злочинна організація та її співвідношення з бандою, організованою групою

План

Вступ

Співучасть за кримінальним законодавством України та США

Поняття і зміст злочинної організації як форми співучасті

Співвідношення злочинної організації, організованої групи та банди

Негативні наслідки діяльності злочинної організації

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Про співучасть можна говорити, спираючись на сукупність відповідних норм у загальному кримінально-правовому значенні, що розкрито в розділі 6 Кримінального кодексу України (Загальної частини) та в значенні норм Особливої частини. Зокрема, у ст.26 КК при визначенні поняття співучасті зроблені окремі уточнення у порівнянні з раніше діючим законодавством. А саме передбачено, що при співучасті має місце участь декількох суб’єктів злочину. В КК 1960р. поняття суб’єкта не було, мова йшла про вчинення злочину двома або більше особами. Уточнення зроблено і стосовно того, що співучасть може мати місце в разі скоєння умисного злочину. Раніше умисний характер злочину не підкреслювався.

Виділення поняття співучасті в окремий розділ чинного Кодексу пояснюється їх широким розповсюдженням, а також тим, що вчинення злочинів у співучасті має певну специфіку і відрізняється більш широким ступенем суспільної небезпеки. В цілому ряді випадків вчинення злочину у співучасті надає окремим складам злочинів кваліфікованого виду.

Однією з найбільш небезпечних тенденцій розвитку злочинності в Україні є консолідація злочинного середовища та утворення в ньому організованих злочинних угруповань - стійких об’єднань осіб, орієнтованих на тривалу спільну протиправну діяльність, метою яких, здебільшого є отримання значних доходів незаконним шляхом. Діяльність цих угруповань становить зміст одного з найбільш небезпечних видів сучасної злочинності - організованої. Що особливо тривожить, - злочинність даного виду зростає значно швидше від загальної. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочини, як крадіжки і привласнення чужого майна у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинні заволодіння зброєю, рекет (вимагання), контрабанда, незаконні дії, пов’язані з наркотичними засобами. Мають місце і вчинення такими злочинними об’єднаннями терористичних актів, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. За допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, що бере участь у вчиненні злочинів такою групою осіб.

З огляду на подані вище факти стає очевидним те, що детальне вивчення поняття співучасті у злочині є досить необхідним аспектом на сьогодні. Співучасть переважає у більшості вчинюваних злочинів відповідно до статистики. Тому, на мою думку, удосконалення знань щодо цього інституту є досить актуальним.

Співучасть за кримінальним законодавством України та США

Оскільки Україна обрала курс на євроінтеграцію, доцільно провести порівняльний аналіз доктринальних та законодавчих положень щодо сутності інституту співучасті в Україні та США.

Кримінально-правовий інститут співучасті в Україні законодавець визначає в розділі VI "Співучасть у злочині" Загальної частини КК України (статті 26-31). Відповідно до статті 26, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Злочин у співучасті може бути вчинений різними співучасниками (згідно з ч.1 ст.27 ними є виконавець, організатор, підбурювач, пособник). Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст.27 КК України і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, що передбачає злочин, вчинений виконавцем (ч.2 ст.29 КК України) [1].

У кримінально-правовій доктрині розрізняють такі форми співучасті:

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників - співучасть без попередньої змови та співучасть за попередньою змовою;

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою - спів виконавство та співучасть;

За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину - просту і складну.

Щодо групової злочинної діяльності, то у ст.28 КК України передбачено чотири види злочинних спільнот: група буз попередньої змови; група за попередньою змовою; організована група; злочинна організація [1]. Співучасть може мати специфічні форми свого вияву (ексцес виконавця, співучасть у злочині із спеціальним суб’єктом, провокація злочину, невдала організація, добровільна відмова співучасників від доведення злочину до кінця тощо).

Федеральне кримінальне законодавство США поняття співучасті не містить. Співучасниками федерального злочину можуть бути як виконавці, так і пособники після факту вчинення посягання. Визначення перших є дуже широким, оскільки воно включає вказівку не тільки на осіб, які безпосередньо вчиняють посягання, а й на осіб, які сприяють його вчиненню, підбурюють, умисно викликають реалізацію злочинної поведінки тощо. Про це йдеться в §2 "Виконавці" р.18 33 США [6]:

"a) Той, хто вчиняє посягання проти Сполучених Штатів чи допомагає його вчиненню, підбурює, дає поради, керує, спонукає чи забезпечує його вчинення, підлягає покаранню як виконавець такого посягання;

b) Той, хто навмисно викликає вчинення дії, яка, будь вона вчинена безпосередньо ним чи іншою особою, вважалася б посяганням проти Сполучених Штатів, карається як її виконавець".

У розумінні українського законодавця таке визначення виконавця охоплює ознаки як співвиконавця, так і організатора, підбурювача та пособника. Виходячи з цього, всі співучасники (за винятком тих, хто належить до пособників після факту вчинення посягання), незалежно від обсягу та форми дій, які вони вчинили, несуть відповідальність, як і виконавець.

Пособники після факту вчинення посягання - це особи, які, знаючи про вчинення посягання проти Сполучених Штатів, приховують, полегшують, підтримують або сприяють правопорушнику з тим, щоб перешкодити або запобігти його арешту, судовому переслідуванню або покаранню (§3 р.18 33 США).

Щодо форм співучасті, то Федеральний кримінальний кодекс та правила не дає їм визначення й чітко не класифікує їх. Замість цього у нормах р.18 33 США вказується на різні типи злочинних спільнот: "продовжувані злочинні підприємства фінансового характеру" (§225), "кримінальні вуличні банди" (§521), "рекетирські підприємства" (§1952), "терористичні організації" (§2339 В) тощо. Різниця між ними полягає у формах вчинення посягань, кількісному складі, меті об’єднання, сумі незаконно одержаних доходів, покаранні за скоєне тощо [6].

Поняття і зміст злочинної організації як форми співучасті

У чинному Кримінальному кодексі України передбачені чотири форми співучасті: вчинення злочину групою осіб, групою за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією (ст.28 КК України). Згідно з цією статтею, злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп [1].

Таким чином можемо виокремити обов’язкові ознаки злочинної організації:

Стійкість об’єднання;

Ієрархічність злочинної організації;

Наявність п’яти і більше осіб;

Структурна будова злочинної організації;

Попередня, до початку готування або вчинення злочину, організованість учасників;

Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів;

Керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб - спільна діяльність учасників такого об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами;

співучасть банда злочинний законодавство

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп передбачає необхідність створення умов для існування цих об’єднань і здійснення ними такої діяльності.

На думку науковця Г.П. Козлова, поняттям група охоплюються всі форми співучасті, проте не всі з них мають значення як організована група, а саме як явище з високим ступенем суспільної небезпеки та організованості [9].

Типовими ознаками злочинної організації, на думку А.М. Мельникова, є:

1) наявність статуту - письмового чи усного, розробленого хоча б у загальних рисах і схваленого учасниками всієї організації чи її керівниками;

2) наявність керівного органу чи керівника;

3) організаційна структура - підрозділи організації, їх керівники, члени організації, їх завдання;

4) підпорядкованість, підзвітність, ієрархічна залежність, дисципліна;

5) вербування нових членів організації - поповнення організації новими організаціями;

6) прикриття, конспірація - легалізація, діяльність, налагодження зв'язків з органами влади, охорона;

7) матеріальна база - приміщення, транспорт, засоби зв'язку, сховища, кошти тощо [7].

Конкретна злочинна організація може і не мати деяких із зазначених ознак. Наприклад, у організації може не бути налагоджених зв'язків з органами влади, чи немає ще, скажімо, засобів друку. Але від цього злочинне угруповання не перестає бути злочинною організацією, якщо воно має інші типові ознаки організації.

Співвідношення злочинної організації, організованої групи та банди

Злочинна організація	Організована група	Банда
Ст.28 КК України "Злочин вважається вчинений злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (5 і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої організації, так і інших злочинних груп" [1]. Ознаки організованої групи: 1. Наявність декількох осіб (п’яти і більше); 2. За попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності; 3. Стійкість об’єднання; 4. Об’єднання є ієрархічним; 5. Метою такої діяльності є: а) безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) Ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об’єднання; 2) Спрямованість на вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів; 3) Можливістю визнання нею об’єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва та координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Злочинну організацію слід вважати створеною, якщо після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого або особливо тяжкого злочину, але до його закінчення об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини, за наявності до того підстав, кваліфікуються як вчинені організованою групою. Нерідко злочинна організація зазнає змін після вчинення ряду злочинів у простій формі співучасті чи трансформується з одного виду в інший, наприклад, декілька організованих груп об’єднуються в злочинну організацію, організована група озброюється і набуває ознак банди [4].	Ст.28 КК України "Злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи [1]. Ознаками організованої групи є: 1. Наявність декількох осіб (трьох і більше суб’єктів злочину); 2. Попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів або вчинення тільки одного злочину, який потребує довготривалої підготовки; 3. Стійкість такого об’єднання; 4. Об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5. Обізнаність всіх учасників групи з цим планом. Діяльність учасників організованої групи може мати розподіл ролей або спів виконавство. Відповідно до ч.3 ст.28 КК України суб’єктом злочину, вчиненого організованою групою, може визнаватись лише особа, яка є учасником такого об’єднання (була одним з виконавців чи готувала злочин), тому коли діяльність організованої групи була припинена на стадії готування злочину, він вважається вчиненим організованою групою. Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Стійкість організованої групи означає: 1. Згуртованість (спаяність, одностайність); 2. Стабільність (постійність, міцність); 3. Особи, що в ходять в групу, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію [4].	Бандитизм - це різновид організованої злочинної діяльності, яка включає: 1. Організацію банди; 2. Участь у банді; 3. Участь у нападі, вчинюваному бандою. Банда - це різновид злочинної організації, якій притаманні, насамперед, загальні ознаки такої організації, зазначені в ч.4 ст.28 КК України. Проте, постановою ПВС №13 від 23 грудня 2005 р. зазначене інше розуміння банди, згідно з яким банда може становити собою не лише злочинну організацію, а і організовану групу: Банда - стійка організовану й озброєну група з двох або більше осіб, котрі попередньо об'єдналися для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи на підприємства, установи, організації [2]. Специфічні риси банди: 1. Озброєність (перелік зброї міститься в Постанові ПВС №3 від 26 квітня 2002 р.) [3]; 2. Мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. На мою думку, до ознак банди слід ще віднести тривале функціонування (дійсне або заплановане злочинцями) озброєної групи людей. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення хоча б однієї з таких дій: 1) організація банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою. Участь у, вчинюваному бандою, нападі можуть брати як члени цієї злочинної організації, так і інші особи, які не є учасниками банди. Вони підлягають відповідальності як пособники бандитизму. Участь у нападі, вчинюваному бандою наявна і тоді, коли к конкретному епізоді брали участь окремі її члени, навіть один бандит, за умови, що відповідне сприяння цьому злочинові здійснювала банда як злочинне об’єднання. Бандитизм завжди завдає шкоди у кінцевому результаті нормальній діяльності держави у галузі забезпечення громадської безпеки. Тому безпосереднім об'єктом бандитизму є підвалини державного управління у галузі громадської безпеки, а додатковим об'єктом, як правило, є життя та здоров'я людей і власність. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14 років. Суб’єктивна сторона характеризується умисною виною та спеціальною метою. Окремі злочини, вчинені в ході бандитизму кваліфікуються за сукупністю ст.257 та відповідних статей Особливої частини КК України про відповідальність за посягання проти особи, власності, авторитету органів державної влади тощо [4].

Проблеми кваліфікації співучасників в злочинній організації та нові редакції статті 30 "Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи та злочинної організації" Кримінального кодексу України.

Вивчення проблеми кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, зокрема, у складі організованої злочинності - це сучасна потреба правозастосовної діяльності та правоохоронних органів.

Кваліфікацією злочинів - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого правовою нормою Особливої частини КК України. Дії винного можна кваліфікувати як злочин, вчинений злочинною організацією лише у тому випадку, коли у них містяться ознаки даного виду спільного вчинення злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Не завжди виявляються всі учасники злочинної організації - так, до кримінальної відповідальності найчастіше притягаються виконавці, пособники, рідше підбурювачі і організатори. Крім того, часто зустрічаються факти необґрунтованої кваліфікації вчиненого як кваліфікуючої обставини, передбаченої частинами статей Особливої частини КК України, за наявності ознак, які вимагають кваліфікації вчиненого з посиланням на ст.28 КК України [11]. Для кваліфікації співучасті в злочинній організації необхідно встановити саму наявність групи в кримінально-правовому значенні, тобто визначити об’єднання осіб як співучасть.

На жаль, діючий КК України не містить законодавчих дефініцій понять “злочинної діяльності” та “організованої злочинної діяльності”. І це при тому, що створенню кримінально-правових засад протидії проявам організованої злочинної діяльності приділено значну увагу [12].

Спеціального розгляду заслуговує питання про правила кваліфікації дій членів злочинної організації. Відповідно до п.2 ч.1 ст.67 КК України факт вчинення злочину у складі організованої групи є обставиною, яка обтяжує покарання. Порядок відповідальності та правила кваліфікації дій членів злочинної організації в подібних випадках не обумовлюються. Норма ст.30 стосується підстав кримінальної відповідальності організаторів і учасників злочинної організації. Згідно з нею, організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них. Якби у певних статтях Особливої частини КК України була кваліфікуюча ознака "вчинення злочину злочинною організацією", то ця норма була б доцільною. Наразі ж вона не є функціональною. Слова "злочинної організації" із ст.30 можна виключити, і тоді ця стаття буде стосуватися тільки організованої групи [10]. Я погоджуюсь з М.І. Хавронюком, стосовно цієї пропозиції, адже злочинна організація має підвищений характер небезпеки для суспільства, а тому потребує відмежування її від інших форм співучасті шляхом встановлення конкретної відповідальності за організацію і участь у ній.

Практика показує, що і ст.255 КК України, яка передбачає відповідальність тільки за саме створення злочинної організації, застосовується в одиничних випадках і лише в сукупності з іншими статтями Особливої частини, що передбачають відповідальність за конкретні види тяжких або особливо тяжких злочинів, вчинених в цій формі співучасті

При вчиненні злочинною організацією ряду злочинів кожному з членів такого об’єднання повинні ставитися в провину тільки ті злочини, в яких дана особа брала яку-небудь участь, або знала про їх підготовку, або вчинення іншими членами. Дане положення знайшло свій прояв в статті 30 чинного Кримінального Кодексу України. Проте, ряд вчених вважає, що у випадках вчинення членів злочинної організації ряду злочинів, потрібно ставити у відповідальність кожному з її членів всю сукупність вчинених злочинів, незалежно від участі даного члена організації в підготовці або вчиненні окремих з них. Визнати за достатнє для ставлення в провину при вчиненні всіх злочинів, знання членами злочинної організації "загального настановлення", "загального злочинного плану".

Таким чином, якщо сама участь в злочинній організації є злочином, передбаченим ст.255 КК України, то вступ до злочинної організації та знання його загального злочинного плану є підставою лише для відповідальності саме за участь в даній організації. Тільки при дотриманні цієї вимоги можна говорити про індивідуалізацію відповідальності членів злочинної організації.

Відповідно до цього, в статтю 30 "Кримінальна відповідальність організаторів та учасників злочинної організації" слід внести такі зміни:

Організатор та інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися їх умислом, незалежно від тієї ролі, яку виконував кожен з них.

Тому було би доцільно в розвиток положень про співучасть, закріплених в Розділі VI КК України, конкретизувати визначення злочинної організації, уникаючи оцінних ознак, і встановити особливий порядок відповідальності всіх її членів.

Така кваліфікація дозволила б чітко відобразити підвищену небезпеку вчинення злочинів в аналізованій формі співучасті та дала б можливість відповідно до п.2 ч.1 ст.67 КК України враховувати цю обставину при призначенні покарання всім членам злочинної організації.

Негативні наслідки діяльності злочинної організації

Злочинна організація має підвищену ступінь суспільної небезпеки у порівнянні з іншими формами співучасті. В основі кримінальної діяльності організованих угруповань лежать економічні інтереси та відносини корисливого і корисливо-насильницького характеру.

Суспільна небезпечність такої організації полягає не лише у вчиненні нею тяжких злочинів, а насамперед у тому, що існує й функціонує така організована структура, яка здатна забезпечити широку організовану злочинну діяльність у різних її варіантах залежно від мотивації суб’єктів управління та зовнішніх умов.

З метою самозбереження від можливого викриття злочинні організації розвивають структури, які забезпечують особисту охорону керівників або охорону місця базування організацій та інших об’єктів тощо. Захист своєї діяльності, злочинні організації часто забезпечують, співпрацюючи з інститутами держави та громадянського суспільства, інтегруючись в них та проводячи анти діяльність з точки зору завдань, що стоять перед ними. Звідси - тісний зв’язок діяльності злочинних організацій з розмахом корупції в системі державних органів і недержавній легальній сфері [5].

Діяльність злочинних організацій тісно переплітається з легальним підприємництвом, іншою дозволеною законом і навіть заохочуваною діяльністю, тому важко виокремити саме злочинну діяльність цих організацій.

Злочинні організації старанно конспіруються, прораховують кожен свій крок, випереджають законодавця, використовуючи його прорахунки, активно попереджають небажані для себе правові рішення. Все це допомагає їм вижити. Організована корислива злочинна діяльність має не лише міжрегіональний, а й міжнародний характер, що становлять окремі форми її участі. Значних масштабів досягла криміналізація та тінізація економіки. Тіньова економіка, проникаючи в легальну економіку, акумулює доходи незаконного походження, спрямовує потенціал, який служить джерелом живлення організованої злочинності.

Отже, діяльність організованих злочинних структур послаблює стабільність державної економічної системи, серйозно стає на заваді торгівлі з іншими країнами, підриває загальний добробут держави та її громадян.

У соціально-політичній сфері організовані злочинні угруповання діють у таких напрямках:

Встановлення корумпованих зв’язків на всіх рівнях державної влади і управління, в правоохоронних, митних та податкових органах з метою здобування необхідної інформації, прикриття злочинної діяльності, забезпечення консультативної допомоги фахівцями в галузях економіки, права тощо;

Проведення своїх кандидатів у депутати всіх рівнів, а також в органи виконавчої влади;

Встановлення прямих або опосередкованих контактів з політичними партіями, формування політичних партій, які будуть перебувати під, таємним для громадськості, контролем організованої злочинності;

Залякування та дискримінація політиків, які займають жорстку позицію щодо економічних інтересів організованої злочинності або виступають за активну боротьбу з нею;

Дестабілізація соціально-політичної ситуації в окремих регіонах, де може скластися загрозлива для інтересів організованої злочинності ситуація [5].

П. Фріс, провівши аналіз кримінально-правових норм про співучасть у формі злочинної організації (ч.3 та 4 ст.28 КК), стверджує, що вони сформульовані без належного врахування реалій діяльності злочинних організацій, практики боротьби з організованою злочинністю, вводять в кримінальне законодавство систему подвійних стандартів, що несе потенційну загрозу реалізації конституційних принципів законності, справедливості та рівності [13].

Висновок

Отже, не викликає сумніву те, що злочинна організація має негативний вплив на державу і суспільство. Сучасні організовані злочинні угруповання стають все більш мобільними і винахідливішими, а спрощення паспортного і візового режимів створює у їх членів почуття безкарності за вчинення злочинів. Відсутність в Україні надійної системи ідентифікації фізичних осіб дозволяє членам організованих злочинних угруповань здійснювати кримінальні наміри не тільки в Україні, а й за кордоном. Правоохоронні органи зарубіжних країн широко використовують автоматизовані інформаційно-пошукові системи, які дозволяють значно оптимізувати розкриття та розслідування злочинів, вчинених членами організованих угруповань. Враховуючи іноземний досвід, національна інформаційна система ідентифікації має будуватися на базі єдиної технології, яка дозволяє обробляти найрізноманітнішу інформацію. Система повинна охоплювати усі вузлові точки роботи з населенням; паспортно-візові служби, відділення міліції, поліклініки, каси продажу білетів, системи соціального страхування тощо. Принцип "краще запобігти, ніж карати" повинен зберігатися і у справі протидії організованій злочинності. Запобігання організованій злочинності здійснюється головним чином оперативно-розшуковими засобами за допомогою громадськості, ЗМІ та інших соціальних інститутів. Я вважаю, запобіжний вплив матиме прийняття Кодексу поведінки державних службовців.

Вирішення зазначених вище завдань, дозволить: реалізувати ефективну систему встановлення особи; покращити діяльність правоохоронних органів всередині України, а також міжнародних органів з виявлення і встановлення протиправних елементів; вирішити питання про оперативну ідентифікацію громадян, навіть, за відсутності документів, які засвідчують особу; знизити міграцію осіб, котрі порушили закон.

Список використаної літератури

Кримінальний кодекс України. - Х.: ПП "Інгвіні", 2008. - с.224

Постанова ПВС №13 від 23 лютого 2005 р. "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями" (пункти 16-26)

Постанова ПВС №3 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" (пункти 2-4, 7, 26)

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 5-те вид. переробл. і доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2008. - С.1216

Ущаповський В.Ф. Організована корислива злочинна діяльність як невід’ємна ознака предмета організованої злочинності // Бюлетень Мін’юста України. - 2006 - №5. - С.76-83

Савченко А. Попередня злочинна діяльність і співучасть за кримінальним законодавством України та США. (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Підприємство, господарство, право. - 2005. - №2. - С.149-154

Мельников А.М. Види злочинних груп // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2004. - № 1 (14). - С.262-269

Литвак О. Протидія організованій злочинності // Право України. - №4. - 2004 С.103-107

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. - СПб.: Юрид. Центр Пресс, - 2001. - С.212

Хавронюк М.І. Кримінально-правові засоби протидії організованій злочинній діяльності: досвід зарубіжних країн і законодавчі пропозиції для України // Кримінальне право України. - 2006. - № 1. - С.93-94.

Нікіфоров В.Ю. Проблеми кваліфікації співучасників в організованій групі та злочинній організації // Форум права. - 2008. - №1. - С.328-333

Єфремов С. Організована злочинна діяльність як кримінально-правова проблема // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №12. - С.76-77

Фріс П. Питання кримінально-правової політики у сфері боротьби з організованою злочинністю // Право України. - 2004. - №12. - С.101-104