Реферат: Соціально-економічні характеристики підприємств
Содержание
Розділ І. Поняття підприємства
Розділ ІІІ. Соціально-економічні характеристики підприємства
Список використаної літератури
Вступ
Розвиток ринкової економіки пропонує становлення й розвиток підприємств різних організаційно-правових форм, заснованих на різних видах приватної власності, поява нових власників, - як окремих громадян, так і трудових колективів підприємств.
Підприємництво, як господарська діяльність, пов'язано з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг або ж продажем товарів, необхідних споживачеві. Має регулярний характер і відрізняється: по-перше, волею у виборі напрямків і методів діяльності, самостійністю в прийнятті рішень (зрозуміло, у рамках закону й спрямованих норм), по-друге, відповідальністю за прийняті рішення і їхні використання, по-третє, цей вид діяльності не виключає ризику, збитків і банкрутства.
Підприємництво чітко орієнтовано на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається й задоволення суспільних потреб.
Це найважливіша передумова й причина зацікавленості підприємства в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація такого принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємством самостійності й необхідності фінансувати свої витрати без державної підтримки, але й від тієї частки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Також необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якої вигідно робити товари, діставати прибуток, знижувати витрати.
Щоб підприємство змогло вижити в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно, насамперед, уміти реально оцінити фінансовий стан підприємства, як свого, так й існуючих конкурентів.
У даній роботі розглянуті теоретичні й методологічні основи складання характеристики підприємства як соціально-економічної системи.
Розділ І. Поняття підприємства
У політекономічному розумінні підприємство - це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний суб'єкт ринкової економіки. В такій якості підприємство виступає тому, що:
Саме на підприємстві проходить процес виробництва матеріальних благ (надання послуг).
Підприємство має закінчений цикл відтворення (випуск і реалізація продукції) й покриває свої видатки своїми доходами, тобто, діє на основі комерційного розрахунку.
Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом з правами юридичної особи (має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку й товарний знак).
Підприємства діють у найрізноманітніших сферах та умовах. Це породжує багаточисельність їх видів. Основним якісним параметром, за яким відбувається класифікація підприємств, є власність. Згідно з законами України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", підприємства України за цим параметром поділяються на різні види.
Соціально-економічні види підприємств України
В сучасних умовах у великих корпораціях повинна відбуватися (і відбувається в промислово розвинутих країнах) децентралізація управління, що веде до появи в їхніх структурах великої кількості підрозділів, які виступають на ринку практично як самостійні фірми. А це означає, що діють вони вже не за прямими вказівками штабу фірми, а лише дотримуючись загальної її стратегії. Оперативні ж питання цими підрозділами вирішуються цілком самостійно. Така загальна тенденція розвитку підприємництва. І чим більш воно активне, чим більше здібних і активних людей втягується в підприємницьку діяльність, чим більше охоплює сфер, тим краще використовуються всі суспільні ресурси, тим інтенсивніший господарський розвиток, тим повніше задовольняються потреби людей.
Розділ ІІ. Теоретичні й методологічні основи характеристики підприємства як соціально-економічної системи
В умовах господарювання підприємство як основна ланка національної економіки являє собою складну систему, що поєднує в собі взаємозалежні компоненти соціально-економічного, технологічного й природного середовища. Комерційні, виробничі підприємства, акумулюючи у своїй структурі елементи різного походження - суспільного, матеріального, інформаційного, відбивають по суті складну структуру народного господарства в цілому.
Визначаючи сутність сучасного підприємства із системних позицій стратегічного управління як складна, багатоаспектну, теорія управління розглядає підприємство як, саморозвиваючу систему, що може з певним ступенем гнучкості реагувати на зміни зовнішнього середовища, адекватно змінювати свою стратегію, мету, формальні структури, організаційну культуру й поводження персоналу. Ефективність реагування підприємства на зміни її оточення залежить від ступеня відкритості системи, адекватності механізму керування логіці еволюції підприємства й оточення, рівноваги в сполученні розвитку внутрішнього й зовнішнього середовища. Ускладнення останньої характеризується ростом диференціації зовнішніх господарських умов, високими темпами зміни господарських пріоритетів, що впливають, у свою чергу, на вибір стратегічних цілей підприємства, глобалізацією економічних відносин, у які вступає підприємство.
Таким чином, виробнича система й спрямованість діяльності системи стратегічного управління, що становлять підприємство, вимагають вивчення, елементного аналізу з більшим або меншим ступенем агрегування в оцінках. На вибір тих або інших подань про сутність і склад підприємства як виробничої системи будуть об'єктивно впливати мети й завдання пошуку виробничого й комерційного підприємства, що відповідає повною мірою критеріям реформування підприємств на різних ієрархічних рівнях народногосподарської системи.
В економічній науці відомо кілька основних варіантів теорії (моделі) підприємства, що описують за допомогою невеликого числа фундаментальних передумов його виникнення, функціонування й/або ліквідацію. У кожному з них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості досліджуваного об'єкта. Розглядаючи зазначені варіанти моделі підприємства в розвиненій ринковій економіці під кутом зору вимог кожної із цих концепцій до функціонування підприємств, можна виділити наступні складові цих вимог.
Підприємство повинне адекватно реагувати на зміну ринкової ситуації (у тому числі зміна цін на продукцію й на фактори виробництва), формуючи свою об'ємно-номенклатурну й цінову політику. Варто прагнути до максимізації різниці між доходами й витратами. В афористичній формі цей принцип може бути викладений так: "Не буває занадто більших витрат, бувають занадто малі доходи" (неокласична модель).
Для стійкого функціонування на ринку підприємство повинне створювати умови для зменшення внутріфірмових, трансакціонних і зовнішніх транспортних витрат, полегшуючи пошук зовнішніх контрагентів. Разом з тим необхідно приділяти значні зусилля контрактної діяльності підприємства, маючи на увазі, що надмірна мінімізація трансакціонних витрат може привести до росту собівартості й втратам доходів через низьку якість складання й реалізації контрактів між підприємством і його контрагентами. Варто прагнути до оптимізації розміру фірми з урахуванням факторів керованості, мотивації працівників і синергічних переваг (інституціональна модель).
Система внутріфірмового прийняття рішень повинна бути об'єктом самостійного дослідження й удосконалювання. Варто оптимально сполучати стабільність правил прийняття стратегічних рішень із гнучкістю прийняття тактичних рішень. Одне з головних завдань підприємства - створити гармонічні умови взаємин підприємства з господарським й адміністративним середовищем, забезпечити соэволюцию підприємства й середовища, протидіяти відставанню внутрішніх змін від зовнішніх.
Необхідною умовою ефективної роботи підприємства у вільній ринковій економіці є наявність позитивної цілеспрямованої мотивації його працівників - від робітників до менеджерів. Для значного числа працівників така мотивація можлива тільки при створенні можливостей реалізації їхніх підприємницьких якостей або на самому підприємстві, або в "інтеграційній зоні" підприємства. Досить важливої є проблема зближення інтересів керівника підприємства й колективу, подолання розриву між поводженням директора як фізичної особи і як представника юридичної особи (підприємницька модель).
Взаємини між менеджментом і власниками підприємства повинні бути скоординовані з інтересами бізнесу як триваючого процесу. Досить складне й важливе завдання являє собою пошук оптимальних співвідношень між матеріальною зацікавленістю й професійним розвитком менеджера. Асиметрія інформації в трикутнику "працівник - менеджер - власник" створює передумови для небажаного зниження продуктивності праці працівників і менеджерів і для падіння ефективності використання засобів власника (агентська модель).
Для кожної з перерахованих моделей характерна перевага тих або інших якостей, які повинні бути властиві підприємства для виживання в тривалій перспективі. Різні моделі по-різному визначають безліч факторів, властивостей підприємств як складних організаційних систем, що впливають на якість їхнього функціонування й розвитку. Різні, відповідно, погляди на фактори забезпечення стійкості, керованості організаційних систем. В одних підходах ці якості виробляються насамперед зусиллями внутрішньоорганізаційних структур, приведенням їх до оптимального стану, в інших успіх підприємства більшою мірою залежить від впливу ринкових впливів, у третіх головне - приведення організаційного й зовнішнього середовища до гармонічної відповідності.
Поняття підприємство й управління мають справу із цілеспрямованою трудовою діяльністю людей. Взаємозв'язок підприємства й управління приводить до формування в господарських систем певних властивостей, що відрізняють її від систем іншої природи. Виникають такі типи поводження й такі структури, які описують сутність системних явищ самоорганізації.
Соціально-економічна система володіє рядом найважливіших особливостей, до числа яких можна віднести:
мінливість окремих параметрів системи й стохастичность її поводження;
наявність у неї граничних можливостей, обумовлених наявними ресурсами;
здатність змінювати свою структуру й формувати варіанти поводження;
здатність протистояти ентропійним тенденціям;
здатність адаптуватися до умов, що змінюються.
Виникнення тієї або іншої виробничої системи обумовлено виникненням або формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Отже, система повинна бути пристосована до тривалого задоволення купівельного попиту.
В умовах ринкової економіки зростає значення трьох основних напрямків організацій (функціональному змісті) господарства:
організація виробництва, що має на меті створення оптимальної техніко-технологічної системи на підприємстві (система надійно й ефективно функціонуючого устаткування й технології, упорядкованих техніко-організаційних взаємозв'язків працівників);
організація праці, що має на меті побудова здорових, нормальних від носінь у колективі (система мір по створенню умов для високопродуктивної й ефективної творчої праці);
організація управління, що має на меті взаємодія матеріальної й соціальної підсистем підприємства з метою досягнення найкращого морально-психологічного й економіко-технологічного ефекту (система технічних, економічних і гуманітарних засобів, що забезпечують цілеспрямованість впливу на всі підсистеми підприємства). З погляду теорії систем, управління є переклад їх з вихідного стану в кінцевим, відповідним цілям функціонування або розвитку організації шляхом зміни системи в статиці й динаміку впливом на елементи. При цьому система керування являє собою єдність двох підсистем: керуючої - суб'єкта керування - і керованої - об'єкта керування, що дозволяє свідомо впливати суб'єктові на об'єкт для досягнення певної мети. Керуючі й керована підсистеми перебувають у постійній взаємодії, у якому провідне місце належить об'єкту керування, оскільки його зміст, структура й ціль функціонування, що відбуваються в об'єкті зміни визначають зміст суб'єкта управління і його розвиток, що знаходить вираження в удосконалюванні форм і методів управління.
На побудову системи суб'єкт - об'єктних відносин у підприємстві впливає ресурсний характер й об'єкта, і суб'єкта управління. Це означає, що організація може виконувати свою виробничу функцію, використовуючи певний ресурс. У цьому випадку ресурс розуміється не як фактор виробництва, оптимізація використання якого покликана забезпечити максимізацію прибутку (неокласична модель), а як умова виконання виробничої функції, як об'єкт і суб'єкт у внутріорганізаційній управлінській взаємодії.
У складі соціально-економічної системи виділяють наступні підсистеми (з наступним розкладанням на елементи):
технічні ресурси;
технологічні ресурси;
кадрові ресурси;
просторові ресурси;
ресурси системи керування;
інформаційні ресурси;
фінансові ресурси.
Всі види ресурсів являють собою в сукупності можливість досягнення цілей системи. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті або інші засоби виробництва (верстати, допоміжне устаткування, сировина й матеріали, інструменти й інвентар і т.п.), кадри (робітники відповідних розрядів, ІТП відповідної кваліфікації, науковці), виробничі приміщення з певними характеристиками, дороги, спорудження та інші ресурси, виробнича система здатна в тім або іншому ступені задовольняти потреби, що змінюються, потреби й запити потенційних покупців.
Із цілісності систем треба, що в результаті взаємодії всіх складову систему ресурсів виходять нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсу не володіє. Не можна вчасно вивести на потрібний сегмент ринку товар, що відповідає його вимогам, не маючи у своєму розпорядженні відповідні ресурси всіх видів: можливостями застосовуваного устаткування, можливостями використовуваної технології, кваліфікаційними можливостями кадрів і т.д. І, навпаки, кожен окремий ресурс не може розкритися повністю поза зв'язком з іншими ресурсами: можливості, якими розташовують верстати, не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації працівників, без застосування відповідних основних і допоміжних матеріалів, без необхідних характеристик виробничих приміщень.
Беручи до уваги існування в будь-якій організації сукупності різнорідних ресурсів, що утворять разом її потенціал, а також включеність соціально-економічної підприємства в соціально-економічну систему більшого масштабу, потрібно відзначити, що взаємодія окремих видів ресурсів носить не автономний характер і не є самоціллю, а обумовлений набором погоджених очікувань-інтересів, які були зазначені в описі інтеграційної концепції.
Виділяються два випадки, що визначають причинність походження системи:
а) система розвивається самостійно, тоді як причина її еволюції виступає прагнення забезпечити гомеостаз вхідних у неї елементів, а засобом цього служать екстенсивні й інтенсивні тенденції розвитку;
б) система конструюється суб'єктом для задоволення його потреб. Стосовно до економічного по природі системам можна сказати, що першооснова їхнього виникнення - це середовище, частина якого (частина може мати й матеріальний, і соціальний характер) концентрується в певних економічно вигідних границях, у яких розміщення ресурсів й їхнє цільове використання може здійснюватися з більшою ефективністю, чим за межами отриманої організаційної системи. Тоді положення суб'єкта, що формує організацію, виявляється щодо її або включеним у саму підприємства, або в середовище, що залишилося за границями структурировавшихся економічних і соціальних ресурсів.
Управління виступає у вигляді сукупності свідомих актів над - або внутрісистемного суб'єкта по формулюванню мети її реалізації. Тому що можливість організаційної єдності пов'язана з довгостроковим впливом суб'єкта на об'єкт (організацію і її ресурси), те його спрямованість буде залежати від ефективності з'єднання організаційних ресурсів.
Результат організаційного опосередкування суб'єкт-об'єктних процесів використання ресурсів виражає ступінь згідної висунутої мети впорядкованості системи, фіксує, таким чином, рівень організаційно-технологічних процесів, їхнє інформаційне забезпечення, що, у свою чергу, виступає об'єктом стратегічних оцінок суб'єктом управління.
Ресурсний характер інформації доцільно враховувати при розгляді інформації безпосередньо керування (відомості, що впливають на рішення виробничих завдань) і інформації розвитку, що покликана сприяти рішенню наступних завдань:
нагромадженню даних різного характеру для вибору оптимального рішення;
підготовці до створення інформації для оцінки техніко-економічного рівня;
аналізу й синтезу даних про сучасний рівень техніки, технології й конкурентоздатності продукції.
При цьому керуючі впливи будуть плідними тільки, якщо керування інформаційними потоками буде організовано на системній основі й дозволить забезпечити:
виявлення основних тенденцій розвитку підприємства;
продуктивний пошук готових технічних рішень;
застосування й оцінку прогресивних методів підприємства;
освоєння вітчизняного й закордонного досвіду маркетингу;
зіставлення техніко-економічних і споживчих характеристик продукції з даними кон'юнктурних досліджень;
визначення техніко-економічного й інформаційного рівня.
Якість інформаційного забезпечення процесів у підприємства і її зв'язки із середовищем буде визначати і якість оцінок безлічі об'єктів виробництва й керування (розумі тут як одного з ресурсів підприємства).
Характеристика сутності підприємства як складної організаційної системи дозволяє перейти до виділення сучасних особливостей господарських підприємств, а також висвітленню динамічних моментів їхньої організаційної природи. Динамічний опис на додаток до їхнього сутнісного аналізу дає цілісне просторово-тимчасове подання про організаційні системи.
Господарські підприємства варто розуміти як відкриті динамічні що самоорганізуються (самонастроювальні) системи. Відкритість системи означає, що вона обмінюється речовиною, енергією, інформацією із зовнішнім середовищем. Співвідношення зовнішнього й внутрішнього середовища забезпечується наявністю структурних взаємозв'язків у підприємства, що виражаються інформаційними потоками в організаційній схемі. Тим самим відбувається процес типу "дія-реакція", що створює еволюційну передумову для здійснення адаптаційного керування, що, у свою чергу, є наслідком розвитку здатності системи до самонавчання.
Крім того, системи або їхнє оточення розглядають як статичне або динамічне залежно від швидкості зміни їхніх характеристик у часі. Адаптивна система може реагувати на зміни середовища способом, що відповідають її звичайним діям. Таким чином, ми говоримо про релевантне середовище, тобто про події або об'єкти, не пов'язаних з тим, що відбувається усередині системи. Іноді вживають термін "проблемне оточення". Цей термін вужче, ніж релевантне навколишнє середовище, тому що охоплює тільки діяльність покупців, постачальників, конкурентів і регламентуючих груп, наприклад, уряду.
Посилення адаптаційної здатності підприємства уможливлює її перехід на більше високі рівні поводження - самоорганізацію й самонастроювання. У першому випадку організаційна система здатна оптимізувати свій стан, виходити на рівновагу із зовнішнім середовищем за допомогою адекватних змін структури й функцій. У другому випадку існує можливість змінювати зовнішнє середовище, її структуру й умови господарювання.
соціальна економічна характеристика підприємство
Розділ ІІІ. Соціально-економічні характеристики підприємства
Характеристика підприємства як соціально - економічної системи містить у собі дослідження наступних ресурсів підприємства:
технічні ресурси;
технологічні ресурси;
кадрові ресурси;
просторові ресурси;
ресурси системи керування;
інформаційні ресурси;
фінансові ресурси.
Із цією метою використаються різні способи одержання інформації:
Усне опитування.
Перевірка документів.
Перевірка документів полягає в тім, що необхідно переконатися в реальності первинного документа.
Простежування.
Простежування здійснюється в протилежному напрямку. Відбираються первинні документ і перевіряє системи обліку й контролю, щоб знайти заключний запис операції. За допомогою простежування можна визначити, чи всі операції враховані, і доповнити інформацію, отриману в ході дослідження. Також вивчають нетипові статті й події, відбиті в документації клієнта.
Аналітичні процедури.
Під аналітичними процедурами мається на увазі аналіз й оцінка отриманої інформації, дослідження найважливіших фінансових й економічних показників економічного суб'єкта, що перевіряє, з метою виявлення незвичайних і невірно відбитих у бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності, а також з'ясування причин таких помилок і перекручувань.
Вихідною базою фінансового аналізу є дані бухгалтерського обліку й звітності. Значення бухгалтерського балансу в процесі фінансового аналізу настільки велике, що нерідко останній називають аналізом балансу. Обсяг і загальний характер інформації, що втримується в бухгалтерському балансі, обмежують можливості аналізу. Однак знання методик аналізу, дозволяє дати досить повну й об'єктивну оцінку багатьох сторін фінансового стану підприємства, причин їхньої зміни й зробити прогноз на перспективу. Зокрема виділяють п'ять типів фінансової стійкості. Відзначають при цьому, що мінімальною умовою фінансової стійкості є наявність у підприємства власних оборотних коштів, навіть якщо їх не досить для формування запасів і витрат.
Оцінка фінансового стану підприємства істотно заглиблюється при аналізі коефіцієнтів фінансової стійкості. Вони підрозділяються на коефіцієнти розподілу й координації. Коефіцієнти розподілу застосовуються при визначенні частини абсолютного показника, що становить від підсумку його групи, що включає, абсолютних показників.
Коефіцієнти координації використаються для вираження відносин різних власне кажучи абсолютних показників фінансового стану.
Спеціальні фінансові коефіцієнти, розрахунок яких заснований на існуванні певних співвідношень між статтями звітності, називаються фінансово - оперативними показниками. Вони дозволяють реально оцінити положення господарюючого суб'єкта.
Узагальнюючи багато наукових джерел по фінансовому аналізі підприємств і фінансовому менеджменту, можна виділити більше 20 таких коефіцієнтів. При цьому частина їх повторює один одного в незначно, що відрізняються інтерпретаціях, більше того, при різних назвах мають один алгоритм розрахунку.
Існує різноманітна економічна інформація про діяльність підприємства й безліч способів аналізу цієї діяльності.
Аналіз фінансово-економічного стану підприємства по даним зовнішньої фінансів звітності є класичним способом аналізу. Його проведення включає наступні етапи:
Збір інформації й оцінка її вірогідності, відбір даних з форми бухгалтерського балансу за необхідний період часу;
Перетворення типової форми бухгалтерського балансу в аналітичну форму;
Характеристика структури звіту (вертикальний аналіз) і зміни показників (горизонтальний аналіз);
Розрахунки й угруповання показників по основних напрямках аналізу;
Виявлення й зміна груп показників за досліджуваний період;
Установлення взаємозв'язків між основними досліджуваними показниками й інтерпретація результатів;
Підготовка висновку про фінансово-економічний стан підприємства;
Виявлення "вузьких місць" і пошук резервів;
Розробка рекомендацій з поліпшення фінансово-економічного стану підприємства.
Вихідною базою для фінансового аналізу є дані бухгалтерського обліку й звітності, вивчення яких допомагає відновити всі ключові аспекти комерційної діяльності й зроблені операцій в узагальненій формі, тобто з необхідної для аналітика ступенем агрегування.
Практикою вироблені основні методи фінансового аналізу серед яких виділяють наступні:
горизонтальний аналіз;
вертикальний аналіз;
трендовий аналіз;
порівняльний (просторовий) аналіз;
факторний аналіз;
метод фінансових коефіцієнтів.
Горизонтальний (тимчасовий) аналіз складається в порівнянні показників бухгалтерської звітності з показниками попередніх періодів. Найпоширенішими прийомами горизонтального аналізу є:
просте порівняння статей звітності й вивчення їхніх різких змін;
аналіз зміни статей звітності в порівнянні з коливаннями інших статей.
При цьому особлива увага приділяється випадкам, коли зміна одного показника по економічній природі не відповідає зміні іншого показника.
Вертикальний аналіз здійснюється з метою визначення питомої ваги окремих статей балансу в загальному підсумковому показнику й наступному порівнянні результату з даними попереднього періоду.
Трендовий аналіз заснований на розрахунку відносних відхилень; показників звітності за ряд періодів (кварталів, років) від рівня базисного періоду. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, тобто здійснюється прогнозний аналіз.
Порівняльний (просторовий) аналіз проводиться на основі; внутрішньогосподарського порівняння як окремих показників підприємства, так і міжгосподарських показників аналогічних фірм - конкурентів.
Факторний аналіз - це процес вивчення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастических прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (властиво аналіз), так і зворотним (синтез). При прямому способі аналізу результативний показник розділяється на складові частини, а при зворотному окремі елементи з'єднуються в загальний результативний показник.
Метод фінансових коефіцієнтів.
Розрахунок відносин даних бухгалтерської звітності, визначення взаємозв'язків показників.
При проведення аналізу варто враховувати наступні фактори: ефективність застосовуваних методів планування, доступність бухгалтерської звітності, використання різних методів обліку (облікової політики), рівень диверсифікованості інших підприємств, статичність застосовуваних коефіцієнтів.
Фінансово-економічний аналіз може здійснюватися різними методами. До кількісних методів відносять статистичні (спостереження, порівняння, абсолютні й відносні величини, середні величини, зведення, угруповання й т.п.), економіко-математичні (метод економіко-математичного моделювання й факторного аналізу й т.п.).
Аналіз фінансового стану рекомендується проводити поетапно й починати з експрес-аналізу, що дозволяє виявити вузькі місця у фінансовій діяльності підприємства, у напрямку яких на наступному етапі з'являється можливість більше поглибленого й всебічного аналізу.
У фінансовій літературі велика увага приділяється аналізу платоспроможності підприємства, що визначається як можливість організації розплачуватися за своїми обов'язками.
Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у кошти. Чим менше час, що буде потрібно, щоб даний вид активів перетворився в гроші, тим вище їхня ліквідність.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активі, згрупованих по ступені їхньої ліквідності й розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиві, згрупованими по строках їхнього погашення й розташованими в порядку зростання строків.
Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, активи підприємства розділяються на групи.
Крім того, в аналізі платоспроможності підприємства використається система коефіцієнтів ліквідності. Оцінка платоспроможності вимагає ретельного аналізу структури й складу оборотних коштів на кожному підприємству. Рівень традиційного загального коефіцієнта покриття, що складається на основі системи показників, використовуваних для рейтингової оцінки фінансового стану, їхньої класифікації й розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки: ранжирування підприємств по рейтингу.
Логічним продовженням аналізу фінансової стійкості й платоспроможності є прогнозування й оцінка потенційного банкрутства підприємства.
Висновки
Підприємництво - діяльність ризикована, тому можливі банкрутства окремих підприємницьких суб'єктів. Щоб захистити, з одного боку, учасників підприємницької діяльності від важких наслідків банкрутств, а з іншого боку, стримати обвальне скорочення робочих місць в результаті банкрутств, необхідно мати законодавство, яке б відповідало міжнародним стандартам.
Ефективність підприємництва залежить від соціально-економічного і правового середовища, в якому воно розвивається. Тому необхідно створити певні економічні, політичні і правові умови його розвитку.
Список використаної літератури
Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала. Пособие по кадровой работе. - М.: Юристъ, 2003.
Воробьев Е.М. Управление персоналом организации. - М.: Экономика, 2001.
Гордиенко В.С., Обухов Н.А. Управление персоналом: Ростов-на-Дону: "Феникс", 2004.
Грузинов В.П., Грибанов В.Д. Экономика предприятия. - М.: Финансы и статистика. - 2001.
Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.
Лястов С.М. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия. Москва изд-во Мастерство 2001.
Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн. - К., 1996.
Правові основи підприємницької діяльності / За ред. В.І. Шакуна, В.П. Мельника, В.М. Поповича. - К., 1997.
Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посібник. - К.: Атіка, 1999.