Китай
Територія та географічне положення. Китай — унітарна держава, що складається з 23 провінцій, п'яти національних автономних районів, чотирьох міст центрального підпорядкування, а також особливих ад-1 міністративних районів — Сянгана (Гонконгу) і Макао (Аоминь). Країна розташована у східній частині азіатського материка й простяглася | зі сходу на захід на 5700 км, а з півночі на південь на 3650 км. Це одна з найбільших країн світу, яка за площею посідає третє місце.
На карті країна трохи нагадує величезну чашу, боки якої впираються в територію двох інших держав Євразії — Росії (1) і Казахстану (3). Крім них, Китай межує з Монголією (2), Киргизстаном (4), Таджикистаном (5), Індією (6), Непалом (7), Бутаном (8), М'янмою (9), Лаосом (10), В'єтнамом (11) і КНДР (12). Китайський сухопутний кордон — найбільший у світі. Берега Китаю омивають Жовте, Східно-Китайське й Південно-Китайське моря. Моря використовуються для судноплавства й рибальства, у рекреаційних цілях, на їхньому шельфі розвідані й розробляються нафтові родовища.
Природа. Територія Китаю — зосередження різноманітних природних умов і ресурсів. Країна вражає не тільки кількістю населення й величезною площею, але й контрастністю рельєфу та кліматичних умов. Тут межують найбільше на земній кулі Тибетське нагір'я й широка Велика Китайська рівнина; безжиттєві пустелі північної та північно-західної частини країни й родючі поля Великої Китайської рівнини.
Більшість гір і пустель розташовані в Західній (континентальній) частині, де переважають малообжиті простори, а найбільші рівнини і з родючими ґрунтами «обрали» для себе Східну (приморську) частину. За природними умовами Східний (приморський) і Західний (континентальний) Китай — це два різні Китаї. Умовний кордон між ними можна провести за 105 меридіаном.
У Східному Китаї розташовані найбільші рівнини, а також гори заввишки до 3000 м. Клімат тут мусонний, літні мусони приносять рясні опади. Літо досить спекотливе, зима на півночі холодна, південніше — прохолодна, а на крайньому півдні порівняно м'яка, тепла. Опадів випадає від 500 до 2000 мм на рік. Густа мережа повноводних річок, серед яких Янцзи, Сіцзян, Сунґарі, Ялуцзян, Хуанхе; більшість із них судноплавні. На півночі й південному сході збереглися великі лісові масиви. Найбільш родючі ґрунти розташовані на території Великої Китайської рівнини й рівнини Сунляо.
У рельєфі Західного Китаю переважають високі гори, нагір'я, а також улоговини. Значна частина території має висоту більше ніж ,'1000 м. Клімат різко континентальний, із суворими малосніжними зимами, літо тепле в міжгір'ях і прохолодне у високогірних районах. Великими є добові амплітуди температур. Опадів випадає від 5 до 200 мм на рік, особливо мало їх на північному заході, де розташовані пустельні й напівпустельні території. Річок мало, вони маловодні, деякі періодично всихають, більшість із них не мають великого господарського значення, а на південному заході їхнє використання ускладнене. На Тибетському нагір'ї розташовані високогірні степи й холодні пустелі. Більшість земель не придатні для ефективного ведення сільського господарства.
Дві головні річки Китаю — Хуанхе та Янцзи. Хуанхе (у перекладі — «жовта річка») — друга за довжиною річка Азії. Перетинаючи Лесове плато, що складається з легко розмивних гірських порід — лесів, річка «захоплює» масу піску й мулу. Ці частки забарвлюють води річки в мутно-жовті кольори, і з цим пов'язана її назва — Жовта. Частину вод річка доносить до моря, надаючи йому жовтуватого відтінку, тому не дивно, що й море називається Жовтим.
За розмірами Янцзи перевершує Хуанхе, У нижній течії вона перетинає Велику Китайську рівнину і впадає у Східно-Китайське море, утворюючи дельту площею майже в три Харківські області.
Територія Китаю багата на корисні копалини. Країна посідає одне з перших місць у світі за запасами кам'яного вугілля, залізної та марганцевої руд, бокситів, цинку, олова, сурми, вольфраму, молібдену, ртуті, рідкісноземельних металів, титанових руд, окремих видів хімічної сировини. Великими є також поклади урану й золота, є родовища нафти й газу, але цих видів палива недостатньо, тому ведеться їх-1 ній посилений видобуток.
Китай — володар значних запасів гідроресурсів, більшість яких, однак, зосереджена на південному заході, де їхнє використання технічно ускладнене. Великими є й земельні ресурси.
Історичний розвиток. Епоха давньокитайської цивілізації починається на зламі III—II тис. до н. є. і завершується катастрофою імперії Хань у 220 р. н. є. Основні періоди в історії Давнього Китаю мають традиційні назви за найменуванням династій і царств: Інь (Іїїан),. Чжоу, Цінь і Хань.
В об'єднанні країни головну роль відіграло царство Цінь. Ціньським військам удалося розгромити всіх своїх супротивників і закінчити панування династії Чжоу. Остаточне об'єднання країни відбулося за царювання Ін Чжена (259—210 рр. до н. є.). Він оголосив себе імператором (хуанді) і зійшов на престол під ім'ям Цінь Шіхуанді (перший ціньський імператор). У період його правління були знищені залишки феодальної системи й установлена тверда, централізована система управління країною: Китай поділили на 36 округів (областей), кордони яких не збігалися з кордонами підкорених царств. За Цінь Шіхуанді величезні за довжиною ділянки захисних стін були добудовані й з'єднані, утворивши Велику Китайську стіну.
Династія Цінь змогла втриматися при владі лише півтора десятка років. Відразу ж після смерті Цінь Шіхуанді на всій країні почалися повстання, і згодом на уламках його імперії виникла нова єдина; держава — Хань. Вона й стала однією з найбільших імперій давнині" поряд із Римом і Парфією.
Починаючи з XII ст. в Китаї починаються чужоземні вторгнення н захоплення. Спочатку весь Північний Китай підкорили кочівники -ЧЖурчжені, а в 1141 р. сунський імператор визнав себе васалом створеної ним імперії Цінь. У XIII ст. чжурчжені були розгромлені монголами, які завоювали Китай і заснували тут династію Юань.
У XIV ст. в країні неодноразово спалахували повстання, що до середини століття охопили весь Китай. Командир одного із загонів армії Чжу Юань-чжан у 1368 р. оголосив про створення нової династії - Мін. У XVII ст. своє панування в Китаї встановили маньчжури, їхня династія - Цін - правила протягом 1644-1911 рр.
У 1911 р. в Китаї відбулася революція, унаслідок якої Цінська ди-мпстія була скинута. Разом із нею закінчилася й багатовікова історія правління імператорських династій. У 1931 р. Японія захопила Маньчжурію й створила на її території державу Маньчжого. Через шість років японці почали військове вторгнення у внутрішні райони країни. Почалася багаторічна національно-визвольна війна китайського Народу проти японських загарбників, що завершилася в 1945 р. розгромом Квантунської армії радянськими військами.
І жовтня 1949 р. була проголошена КНР, і почався новий етап в Історії країни. Керівництво комуністичного Китаю на чолі з Мао
Цзедуном узяло курс на націоналізацію власності й колективізацію, сільського господарства.
Потім країна пережила «велику культурну революцію», У країні встановився режим особистої влади Мао Цзедуна, або Великого Керманича, як називали його китайці.
Після смерті Мао-Цзедуна ця політика була переглянута, а пізніше частково, засуджена. Наприкінці 70-х рр XX ст. керівництво країни проголосило курс на економічну реформу, на побудову соціалістичного ринкового господарства.
У 2003 р. економічній реформі в Китаї виповнилося 25 років. За такий короткий термін китайці змогли примножити свій економічний потенціал у шість разів, а доходи населення — у чотири.
Однак високі абсолютні показники Китаю потрібно співвіднести з багатомільйонним населенням країни. За доходами і виробництвом промислової та сільськогосподарської продукції на душу населення Китай поки залишається порівняно бідною державою.
Населення. У Китаї проживає 21 % населення Землі — іншими словами, кожна п'ята людина проживає в Китаї. У період із 1950 до 1980 р. країна характеризувалася великим природним приростом — до 20 осіб і більше па 1000 жителів на рік. У результаті демографічної політики природний приріст значно зменшився й зараз складає 9 осіб на 1000 жителів.
Китай — багатонаціональна країна, де проживають представники більше ніж 50 різних народностей, однак 92 % населення складають" китайці (хань). Найчисленніші некитайські національності — чжуани, уйгури, тибетці, монголи, мяо, маньчжури, корейці. Кожна з них складає 1 % населення країни.
Середня густота населення в Китаї є досить високою — 136 осіб/км2, І але в окремих частинах країни зовсім інші показники. Більше ніж 80 % населення проживає у Східному Китаї, так, у деяких районах Великої І Китайської рівнини густота населення сягає 1000 осіб/км2, а в багатьох районах континентального Китаю вона не дотягує й до 3 осіб/км2.
Китай має найчисленніші у світі трудові ресурси, у країні налі-1 чується 700 млн пар робочих рук. Китайці вирізняються працьовитіс-1 тю, старанністю, дисциплінованістю, прагнуть здобути гарну освіту, шанобливо ставляться до старших за службовим становищем і віком.. Причини формування цих якостей можна знайти в конфуціанстві, буддизмі й даосизмі — усі ці релігії вплинули на морально-етичні норми цього великого народу.
Багато китайців займаються ушу — це традиційна система досконалювання особистості, що включає набір фізичних вправ і прийоми |бою з різними видами зброї та без неї. Відомо більше ніж три сотні, стилів і напрямків ушу. Говорячи про них, не можна не згадати й кунг-фу. Термін «гунфу» (кунг-фу) уперше був ужитий авторами книг з ушу. Зараз під цією назвою розуміють комплекси ушу, що культивуються в Сянгані, СІЛА й на Тайвані.
Майже 62 % населення країни проживає в сільських населених пунктах, особливо низький рівень урбанізації в Західному Китаї та на півдні країни. Швидкими темпами процеси урбанізації йдуть у Східному Китаї, де розташована більшість міст. Цікаво, що майже полонина городян обрали місцем проживання міста-мільйонери. Усього їх у країні більше ніж дев'яносто - кожне четверте місто-мільйонер Землі населене китайцями! До найбільших із них належать Шанхай (13,37 млн осіб), Пекін (10,3 млн осіб), Тяньцзін (9,3 млн осіб), Ухань (4,1 млн осіб), Харбін (3,1 млн осіб).
Пекін - столиця Китаю та одне з найдавніших міст країни. Історична частина Пекіна складається з Внутрішнього й Зовнішнього міст. Внутрішнє місто включає комплекс Імператорського міста, ядром якого є Заборонене місто з Імператорським палацом. За китайською традицією, Заборонене місто чітко розташоване за віссю північ і вдень і має прямокутну форму. Із кожного боку розташовані одні Юрота. З усіх боків Гугун, як ще називають Імператорський палац, точений глибоким ровом. По кутах розташовані однакові сторожові вежі. Усі частини Внутрішнього міста об'єднані системою палацових, храмових та інших споруд.
Якщо Пекін є офіційною «візитною карткою» КНР, то новий Китай персоніфікує Шанхай. Зараз це не тільки найбільша міська агломерація й провідний економічний центр КНР, але й національний «випробувальний полігон» в галузі промислових, наукових і фінансових технологій, центр більшості інновацій. Крім того, це дуже привабливе й своєрідне місто, яке часто називають Парижем Сходу.
Тяньцзін — місто на північному сході Китаю поблизу Жовтого моря. Це один із головних економічних центрів Китаю й важливий транспортний вузол. У давнину він був рибацьким селищем. Сьогодні тут виробляють автомобілі, мікроелектроніку, засоби зв'язку, продукцію хімічної промисловості, якісний сталевий прокат.
Ухань розташоване у східній частині Китаю, при впаданні річки Ханьшуй у Янцзи. Місто іноді називають «Східним Чикаґо». Тут перетинаються транспортні шляхи, які ведуть у дев'ять провінцій, що робить Ухань найбільшим торгово-розподільним пунктом багатого сільськогосподарського й гірничо-промислового району.
Харбін — місто в Північно-Східному Китаї, адміністративний центр провінції Хейлунцзян. Своїм виникненням Харбін зобов'язаний будівництву Китайсько-Східної залізниці. Сьогодні це великий економічний центр і транспортний вузол.
У Тибеті розташоване одне з найвисокогірніших міст світу — Лхаса (3650 м). Це адміністративний центр Тибетського автономного району й релігійний центр ламаїзму. У ньому розміщена колишня резиденція далай-лами — палац-монастир Потала.
Культура. Основою культури китайців є конфуціанство. Навчання регламентує взаємини між людьми, виховання й навчання, у ньому сформовані правила поведінки й моралі. Засновник навчання — давньокитайський мислитель Конфуцій.
Основні положення конфуціанства такі: взаємини в родині й суспільстві мають ґрунтуватися на повазі до старших, слухняності й суворому дотриманні певних норм; кожна людина має посісти своє місце в суспільстві відповідно до своїх здібностей; обов'язковим є дотримання культу предків; людині необхідно все життя навчатися й удосконалюватися.
Сьогодні вважається загальновизнаним, що слухняність, віра в правоту старших за віком і становищем у суспільстві, звичка підкоряти особисті інтереси суспільним відіграли вирішальну роль в адаптації людей до змін, які спричинила економічна реформа останніх детисятиліть.
Китайці подарували світу чимало винаходів, серед яких компас, сейсмограф, прилад для вимірювання відстаней, порох, папір і паперові гроші. Всесвітньої популярності набула вишукана китайська порцеляна. Країна є батьківщиною шовківництва — ця галузь існує вже чотири тисячоліття.
Господарство. Майже половину ВВП Китаю забезпечує промисловість. Швидкими темпами розвивається енергетика, країна посідає перше місце у світі за видобутком вугілля й друге за виробленням електроенергії. Розвиток чорної металургії спирається на значні запаси залізної руди й вугілля. Китай виробляє більше ніж 250 млн тонн сталі па рік. За цим показником країна посідає перше місце у світі, випереджаючи Японію, що перебуває на другому місці, більше ніж удвічі.
Обсяги виробництва в машинобудуванні ростуть швидкими темпами. Багато галузей і виробництв за останній час стали міжнародними спеціалізаціями Китаю. Це стосується верстатобудування, виробництві електроніки й, побутової електротехніки, наприклад радіоприймачі п, магнітофонів, годинників, телевізорів, відеомагнітофонів, холодильників, пральних машин. У країні розширюється виробництво тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, автомобілів, суден ін піших видів транспорту.
У Південній частині Китаю розвиваються трудомісткі виробництві, а в Швнічно-Східній частині найбільше значення має важке машинобудування. Тут виробляється обладнання для шахт і металургійних заводів, електростанцій і хімічних підприємств, виготовляють локомотиви й вагони, вантажівки й верстати.
Галуззю міжнародної спеціалізації Китаю є легка промисловість. Половину всіх бавовняних, значну частину вовняних і шовкових тканин, а також одягу виробляють у Шанхаї.
Особливе значення в господарстві Китаю має харчова промисловість. Перше місце у світі посідає китайська рисоочисна й борошномельна промисловість. У значних обсягах виробляються олія, крупи, цукор. Розвиваються й інші виробництва, але експортне значення має тільки чайна. Країна є великим виробником різноманітних сортів чаю, найбільше значення має зелений чай.
Основний напрямок китайського сільського господарства — зерновий. Збір усіх видів зерна сягає 500 млн тонн, що становить світовий рекорд. Основна продовольча культура — рис, за його збором — 180 млн тонн — Китай також є рекордсменом. В основному рис вирощують у Сичуаньському міжгір'ї та долині річки Янцзи. Басейн Янцзи — найбільший рисівницький район світу й своєрідна межа між «рисівницьким» і «пшеничним» Китаєм. Щоправда, межа ця досить умов-' на, часто рис і пшеницю вирощують на одному полі, але в різний час;ї улітку — рис, а взимку — пшеницю.
Тваринництво в Китаї відіграє другорядну роль. Частково це пояснюється браком пасовищ у найбільш густонаселених районах і традиційній перевазі вегетаріанської їжі в раціоні китайців. Найбільше розводять свиней, дрібну й велику рогату худобу. У приміських районах сучасною індустрією стає птахівництво. Китай посідає перше міс-і це у світі за поголів'ям свиней і свійської птиці.
Провідне місце за вантажообігом посідають водний і залізничним транспорт. У віддалених і важкодоступних районах виняткове значення має автомобільний і в'ючний транспорт. Річковий транспорт особливо важливий для перевезень вантажів у широтному напрямку, при чому основний вантажообіг припадає на річкову систему Янцзи.
Стрімке зростання зовнішньої торгівлі обумовило розвиток1 морського транспорту, а за кількістю суден — 1817 — країна перебуває на другому місці у світі. Найбільші порти країни: .Сянган, Шан-.] хай, Ціньхуандао, Ґуанчжоу, Нінбо, Далянь, Тяньцзін.