План

Вступ

1. Визначення соціальної політики

2. Встановлення соціальної системи в Німеччині

3. Важливі закони та принципи системи, на яких базується соціальна держава

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Отто фон Бісмарк заснував систему державного соціального забезпечення. Саме він був першим, хто запровадив закони про страхування на випадок інвалідності, медичне страхування, страхування на випадок нещасного випадку та пенсію на старість. Метою програми канцлера, яка називалася «прикладним християнством» було як привернути політичні симпатії робітників до юнкерського уряду, так і збільшити продуктивність їх праці. Пенсійний вік в законі про пенсійне забезпечення Бісмарком було встановлено 70 років, хоча середня тривалість життя робітника тоді в Німеччині була приблизно 45 років. Такі ж складові частини соціального забезпечення почали запроваджуватися й у інших європейських країнах.

Системно сформований соціальний захист в Німеччині – це пенсійне страхування, страхування на випадок хвороби, страхування в разі потреби в догляді та на випадок безробіття. Внески на страхування сплачує як працівник, так і роботодавець в однакових розмірах. Майже усі жителі цієї держави застраховані на випадок хвороби: більшість у рамках державного страхування - 88 % , а майже 12 % – у приватних лікарняних касах.

Наприкінці п’ятдесятих років тодішній федеральний міністр економіки Людвіґ Ергард запровадив у Німеччині соціальну ринкову економіку, гаслом якої було: «Добробут для всіх і соціальна справедливість». Така система соціального захисту Німеччини стала прикладом для багатьох європейських держав. Одним з основних принципів цього успіху стала широкорозгалужена соціальна система. У Німеччині була створена найрозвиненіша соціальна мережа. Для прикладу тоді як в США у цю галузь інвестуються лише 16,2 %, а в країнах – членах ОЕСР – у середньому 20,7 %., то в Німеччині на бюджетні соціальні витрати витрачалося 27,6 % внутрішнього валового продукту. Широка система страхування на випадок хвороби, пенсійного страхування, страхування від нещасного випадку і в разі потреби догляду, а також по безробіттю захищає від фінансових наслідків життєвих проблем. Поряд з тим така соціальна система Німеччини охоплює такі виплати, які фінансуються і з бюджету: допомога на дітей, податкові пільги або забезпечення прожиткового мінімуму для пенсіонерів і непрацездатних. Німеччина, як соціальна держава, вважала що в забезпечення соціального захисту всіх громадян - першочергове завдання.

Проте нові умови вимагали принципових нових змін цих систем, найперше з огляду на старіння нації: через збільшення кількості літніх людей серед населення в поєднанні з відносно низькою народжуваністю та перспективами на ринку праці системи соціального забезпечення досягли меж своїх можливостей. Довгостроковими реформами держава намагається відповісти на ці викликни і на солідарних принципах зберегти нормальне функціонування соціальної мережі для наступних поколінь. Велику фінансову підтримку сьогодні в Німеччині має сім’я. Для підвищення народжуваності з 2007 року замість допомоги на виховання було запроваджено так звану «батьківську допомогу», яка фінансується з бюджету і розмір якої залежить від рівня доходів сім’ї. Її може одержувати мати або батько залежно від того, хто бере перерву у роботі на протязі 1 року. Розмір такої допомоги становить 67 відсотків від останньої заробітної плати з вирахуваними податків й відрахувань, але не менше 300 і не більше 1800 євро. Така «батьківська допомога» продовжується ще до двох місяців, якщо інший член подружжя погодиться призупинити свою зайнятість. Отже у батьків тепер є можливість повноцінно виховувати свою дитину. Поряд з цим була розбудована система догляду за дітьми. Сьогодні, як і раніше, починаючи з трьох років діти мали право на місце в дитячому садку. Проте до 2013 року будуть створені 750 000 місць для дітей до трьох років у яслах, тобто яслами буде забезпечена третина всіх дітей Німеччини. У цій країні існує також допомога на дітей, розмір якої складає 154 євро на місяць, а починаючи з четвертої дитини – 179 євро аж до досягнення нею 18-річного віку. Молоді родини мають також право на звільнення від роботи з метою виховання дитини до досягнення нею трирічного віку.

1. Визначення соціальної політики

Соціальна політика - це механізм реалізації соціальної функції. У політичній науці функції держави визначаються як головні напрями її діяльності, обумовлені основними суспільними цілями й завданнями на конкретно-історичному етапі її розвитку. Отже, функції держави формуються в процесі її становлення, зміцнення й розвитку.

Закріплення соціального принципу державного ладу в законодавстві багатьох країн означає, що держава покликана служити суспільству, а не навпаки.

Слід зазначити, що зміст соціальної функції не залишався незмінним на різних етапах розвитку суспільства й держави. Він залежить від багатьох чинників, передусім від типу політичного режиму, політичної ідеології. У принципі, зміст соціальної функції вказує на те, що і як робить держава у соціальній сфері. Так, наприклад, якщо соціальна політика сучасної демократичної держави з високим економічним рівнем розвитку спрямована на підтримку суспільного добробуту, створення умов його досягнення, то для держави, що здійснює перехід від однієї суспільної системи до іншої, актуальною є інша мета, а саме - ліквідація або пом'якшення негативних соціальних наслідків, спричинених гострим протиріччям між необхідністю проведення жорсткої економічної політики й соціальною незахищеністю населення. Зважаючи на це, особливого значення набуває соціальна політика, спрямована на перерозподіл доходів з метою знизити соціальну напруженість у суспільстві. Таким чином, виникає нагальна потреба визначити пріоритети соціального розвитку в перехідний період.

Чимало дослідників минулого були згодні з О. Хеффе, який писав: "Щоб забезпечити легітимність людського співжиття, необхідно: по-перше, надати йому правового характеру; по-друге, право має базуватися на справедливості і, по-третє, справедливе право має бути захищене громадським правопорядком - а отже, набути вигляду справедливої держави.

Вивчення соціальної політики як специфічної функції держави й суспільства розпочалося при виробленні засад соціальної держави. Наприкінці ХІХ ст. група німецьких учених заснувала "Гурток соціальної політики", метою якого стало вивчення політики й економіки в контексті соціології.

Проте поняття "соціальна політика" було запроваджене в науковий обіг не у Німеччині, а у Франції Ш. Фур'є - видатним теоретиком утопічного соціалізму. Саме завдяки йому на порядок денний було винесено питання про обов'язок держави надавати своїм громадянам певні соціальні гарантії. А для цього держава мала монополізувати торгівлю, емісію грошей і збір податків. На думку Ш. Фур'є саме завдяки державній монополії могла бути реалізована соціальна політика. Водночас німцям ми зобов'язані тим, що їхня держава першою почала займатися соціальною сферою життєдіяльності суспільства, піклуватися про німецьких робітників і їхні сім'ї. Саме там уперше була введена система соціального забезпечення, не тільки контрольована державою, а й керована нею. Розпочалося це наприкінці ХІХ ст. (1883 р.) з указів О. Бісмарка про державну допомогу сім'ям німецьких робітників.

У подальшому поняття соціальної політики розглядалося в контексті уявлень про соціальну державу. З огляду на те, що соціальна держава має декілька типів, зрозуміло, що соціальну політику по-різному тлумачили представники різних напрямів суспільної думки. Спільним для авторів є твердження, що сучасна держава обов'язково має проводити соціальну політику. І хоча термін "соціальна держава", як правило, застосовується щодо таких європейських країн, як Швеція, Німеччина, Данія і т. ін., водночас можна констатувати, що будь-яка сучасна (модернізована) держава має ті або інші ознаки соціальної держави. Навіть у тих країнах, де традиційно домінують принципи соціально-економічного лібералізму, наприклад у США, теж проводиться цілеспрямована державна соціальна політика.

На думку канадського вченого Т. Ганслі, нині не існує чіткого академічного визначення соціальної політики. Це неоднозначне поняття пов'язане з заходами уряду, спрямованими на підвищення добробуту населення. З огляду на те, що зміст соціальної політики може включати як тактику, так і програми соціального захисту, межі такого поняття важко окреслити. Німецький дослідник В. Зомбарт вважає, що до заходів соціальної політики можуть бути віднесені заходи економічної політики, спрямовані на регулювання економічної системи. Його опонент Л. Борткевич стверджує, що соціальна політика - це ставлення держави до соціальних протиріч, що знаходить вияв у законодавстві й управлінні. А. Вагнер висловив точку зору, відповідно до якої соціальною політикою є політика держави, котра намагається конституційними методами боротися з безладдям у сфері процесу розподілу. М. Вебер вважав, що треба підпорядкувати соціальну політику національному ідеалу й інтересу, розглядаючи її як складову економічної політики, а останню - політичною наукою.

Російський дослідник В.І. Лавриненко вважає: "Соціальна політика - це діяльність з управління соціальною сферою суспільства, покликана забезпечити життя й відтворення нових поколінь, створити передумови для стабільності й розвитку суспільної системи і гідного життя людей" .

Отже, з одного боку, соціальна політика - це мистецтво поєднання людських інтересів, інтересів індивідів і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин. З іншого - це система взаємодії державної влади, що постійно оновлюється, недержавних структур, самої особистості з питань життєзабезпечення та розвитку людини.

У сучасному розумінні соціальна політика - це один із методів державного регулювання, що носить назву "держава загального добробуту". Серед авторів такого підходу чимало відомих дослідників, зокрема К. Еспін-Андерсен і Дж.Е. Кольберг. Як вважає К. Еспін-Андерсен, "соціальна політика є засобом як зменшення залежності від ринку у важливих сферах споживання, так і зміни самого статусу робітника: держава повинна надавати соціальні гарантії заробітної плати, що адекватно замінює ринкові прибутки". Комісія Європейських громад у 1993 р. зазначила, що у різних країнах у поняття "соціальна політика" вкладається неоднаковий зміст. З огляду на це вона запропонувала визнати, що соціальною політикою є всі заходи, здійснювані у соціальній сфері. Соціальна політика сучасної держави повинна бути зорієнтована не лише на підтримку наявного рівня соціальних гарантій і створення механізмів соціального захисту окремих найбільш уразливих соціальних груп, а й на реалізацію довготривалих програм щодо кардинальної зміни основ системи соціального захисту, підвищення її ефективності. Основними цілями соціальної політики на сучасному етапі є: максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно-етичного потенціалу країни; формування міцного стимулу трудової мотивації, що відповідає вимогам легального ринку, орієнтованого на позитивне розширене відтворення "людського капіталу" країни; створення інституціональних і соціально-економічних передумов для реалізації громадянами, різними суспільними прошарками і групами населення своїх потреб і інтересів, виявлення своєї активності й розкриття особистості; без цього неможливо створити передумови громадянського суспільства, особистої свободи, реальної демократії. Можна сказати, що соціальна політика, яка сьогодні проводиться в нашій країні, концептуально не опрацьована і вкрай суперечлива. Так, наприклад, одним із варіантів системи пенсійного забезпечення передбачається створення недержавних пенсійних фондів, що є явним атрибутом неоконсервативної соціальної політики. Як відомо, йдеться про накопичення робітником коштів на своєму індивідуальному пенсійному рахунку. Водночас працівники бюджетного сектора економіки одержують заробітну плату навіть меншу за ту, що їм виплачувалася в умовах соціалістичної системи господарювання, і явно недостатню для створення індивідуальних пенсійних накопичень. Характерними рисами сучасної соціальної політики в Україні стали відмова від патерналістської моделі (через обмежені фінансові можливості держави) і відсутність чітких орієнтацій щодо вибору іншої оптимальної моделі (через залишковий принцип фінансування соціальних програм). В Україні держава виступає у ролі пожежника для попередження і гасіння можливих соціальних конфліктів.

2. Встановлення соціальної системи в Німеччині

Соціальне страхування в Німеччині поділяється на обов'язкове і добровільне, і до нього входять 5 основних компонентів: пенсійне, медичне, від нещасних випадків, по безробіттю та інвалідності.

Щодо пенсійного забезпечення, то Німеччина займає 4 місце у Європі за розміром виплачуваних пенсій для осіб, старших 60 років, поступаючись лише Люксембургу, Франції і Данії.

Пенсійне страхування включає в себе проведення дій, які необхідні для уникнення дострокового виходу на пенсію і направлені на збереження, покращення і відновлення працездатності, а також сприяння професійному розвитку і професійній перекваліфікації. Воно складається з 3 елементів, які являються окремими системами: обов’язкове пенсійне страхування, пенсійне страхування від підприємств та приватне пенсійне страхування. В Німеччині говорять: «якщо ви бідні, то отримуєте таку ж допомогу і лікування, як і решта» на противагу іншому європейському формулюванню «якщо ви бідні, то помираєте раніше».

Щодо системи медичного страхування, то вона теж не однорідна і складається з 5 основних елементів. Перший компонент - стаціонарне медичне обслуговування. На початку 21 століття видатки на стаціонарне обслуговування складали 40 % всіх видатків на медичну допомогу. 59% всіх лікарів Німеччини працюють в лікарнях стаціонарного обслуговування. Другий елемент – амбулаторне обслуговування, третій – виготовлення медикаментів.

Ціна медикаментів складає третину від ринкової ціни. Вони продаються лише за рецептами, що створює можливість контролювати якість ліків. Оплата за ліки здійснюється через лікарняні каси, а їх повну ціна покриває медичне страхування. Четвертий елемент – фінансування програм для тих осіб, які не можуть особисто брати участі в програмах обов’язкового медичного страхування. П’ятий – медичне обслуговування на підприємствах, що складає 4,3% всіх видатків на охорону здоров’я.

В Німеччині існує допомога у разі бідності тим громадянам, які не отримують жодної допомоги і самостійно не можуть себе забезпечити. Таку допомогу мають право отримувати як громадяни Німеччини, так і громадяни іншої держави. Вона передбачає кошти на забезпечення житла, життя або за наявності особливих умов життя, наприклад, інвалідності, хвороби або старості. 8,5 % населення Німеччини отримують таку соціальну допомогу країни, з яких 56% - жінки, а 44 % - чоловіки.

Якщо раніше така допомога була потрібна для осіб похилого віку, то на сьогодні вона необхідна і для молодших. Проте отримувати таку допомогу є нелегко. По-перше: особа повинна вичерпати всі можливі засоби самостійного забезпечення – намагатися самостійно знайти роботу, продати предмети розкоші, переїхати в дешевше житло, звернутися за допомогою по безробіттю. По-друге, якщо нічого не вийшло, то така людина має звернутись за допомогою до родини, допомогти яких може зобов’язати суд. Також для отримання соціальної допомоги є встановлені норми житлової площі – 1особа – 45 кв. м.; 2 особи – 60 кв. м.; 3 особи – 85 кв. м.

Інваліди в Німеччині мають наступні права та пільги: право використовувати вагони першого класу на залізниці, маючи білет другого класу. Пільги належать також інвалідам, які мають серйозні пошкодження опорно-рухового апарату, тобто переміщаються в інвалідному візку - списання податків витрат на транспорт до 15.000 км. в рік, безкоштовний проїзд в громадському транспорті, звільнення від податку на автомобіль. Якщо інвалід потребує постійного супроводження при користування громадським транспортом, то супроводжуючий має право безкоштовного проїзду в автобусі, поїзді та літаку на всій території Німеччини. А також особа, яка супроводжує інваліда, має право на пільгову оплату при відвідуванні громадських заходів, виставок, музеїв тощо. В деяких випадках супроводжуюча особа взагалі звільняється від плати.

Якщо інвалід – незрячий, то крім інших пільг він звільнення від податку на собак, має право на одержання грошової допомоги для сліпих, знижку на оплату за користування телефоном, знижку при оплаті поштових послуг, звільнення від податку на телебачення та радіо, право на володіння спеціальним паркувальним посвідченням інваліда. Якщо інвалід нечуючий, то крім інших допомог, він отримує право на одержання грошової допомоги для нечуючих. Також здійснюється виплата «допомоги на дітей-інвалідів». Така допомога виплачується навіть після досягнення ними 27-річного віку, якщо людина не може забезпечити себе матеріально самостійно, а інвалідність була встановлена до досягнення нею 27 років.

3. Важливі закони та принципи системи, на яких базується соціальна держава

Відповідно статті 20, п.1 Основного закону країни - Німеччина є демократичною і соціальною державою. Мета соціальної держави – врахування індивідуальних правових можливостей, здобутих в результаті власної праці, а не всезагальне забезпечення та обслуговування громадянина. Таким чином весь світ визнає ефективність соціальної системи Німеччини. Хоча понад 30 відсотків в сукупному суспільному продукті складають соціальні послуги, їх отримують тільки ті, які цього потребують.

Саме для цього було розроблено багато соціальних законів, які охоплюють забезпечення у зв’язку з хворобою, старістю, з нещасним випадком.

Регулюється порядок соціального страхування у Німеччині Соціальним кодексом та окремими законами, більшість яких спрямована на соціальний захист окремих груп населення (наприклад, закон щодо соціального захисту художників). Цікавим є пенсійне страхування Німеччини. Відповідно до соціального кодексу особа може бути включена до системи обов’язкового пенсійного страхування або застрахована за іншою системою та отримувати пенсію у зв’язку зі старістю у повному розмірі, бути звільненою від обов’язкового пенсійного страхування і застрахованою у системі страхування професійних груп. Пенсії за віком є чотирьох видів: звичайна пенсія; пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за віком інвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею.

Для обчислення страхового стажу у Німеччині включаються періоди сплати працівниками та їх роботодавцями внесків, періоди вільні від сплати внесків та періоди, які враховуються при обчисленні пенсії. Для нарахування пенсії застосовується формула із трьох показників. Це — сума особистих коефіцієнтів (сума винагороди за трудову діяльність); фактор виду пенсії (для пенсії за віком — 1, для пенсії при частковому зниженні працездатності — 0,5); актуальна вартість пенсії (для переведення пенсії, вираженої у сумі особистих коефіцієнтів у суму грошей). У більшості країн, як і в Німеччині, основний тягар внесків сплачують роботодавці (в Італії та Іспанії — 4/5). Єдиний виняток хіба що становлять Нідерланди, де працівники сплачують 2/3 загальної суми внесків.

Система соціального захисту в будь-якій державі є своєрідним барометром, яким вимірюється „соціальне здоров’я” суспільства. Від того, як піклується держава про своїх громадян, безпосередньо залежить процвітання країни. Метою цього оглядового матеріалу є ознайомлення із системою соціального захисту Німеччини — країни, яку по праву можна вважати взірцем соціальної заможності та стабільності суспільства, додає впевненість у завтрашньому дні, та, безумовно, є одним із чинників суспільного спокою. Отже, система соціального захисту в цій країні склалася не за один рік. Її висока ефективність визнається не тільки в самій Німеччини, а й далеко за її межами. Частка соціальних послуг у внутрішньому валовому продукті (квота соціальних послуг) у 1997 році склала майже 35 відсотків. Третина з них припадає на пенсійне страхування, більше 20 відсотків — на передбачене законодавством страхування на випадок хвороби. Важливі принципи, на яких базується соціальна держава, — це солідарність, з одного боку, і особиста відповідальність — з іншого. Для їх реалізації розроблений широкий спектр соціальних законів, які передбачають систему фінансового забезпечення та допомоги громадянам на всі випадки життя (хвороба, нещасний випадок, старість, безробіття, малозабезпеченість тощо).

Розвиток соціального страхування в Німеччині бере свій початок з середніх віків, коли створені гірниками загальні каси взаємодопомоги підтримували своїх членів, які постраждали внаслідок нещасного випадку або знаходилися в тяжкому фінансовому становищі. Однак фундамент всеохоплюючої та всеосяжної системи соціального страхування був закладений лише наприкінці XІX століття. Поштовхом для цього став бурхливий розвиток промисловості та як результат — збільшення кількості промислових робітників. Тодішнім рейхсканцлером Отто Фон Бісмарком були підготовлені основи прогресивного соціального законодавства. Це було зроблено також і за політичними міркуваннями — для стримування розвитку робочого руху. Законами 1883 р., 1884 р. і 1889 р. були створені три види обов’язкового страхування для робітників та частини службовців, які характерні для Німеччини дотепер: страхування здоров’я на випадок хвороби, страхування від нещасних випадків, пенсійне страхування, яке тоді називалося страхуванням на випадок інвалідності. У 1911 році ці види страхування були зведені в імперські правила страхування, до яких, окрім цього, було включено пенсійне забезпечення вдів і сиріт на випадок втрати годувальника. У тому ж році обов’язкове пенсійне страхування було введено і для всіх без виключення службовців. У 1923 році для гірників введено окремий вид страхування — пенсійне страхування за вислугу років. У 1927 році з’явилося страхування на випадок безробіття, а з 1938 року до сфери передбаченого законом соціального страхування були включені також ремісники. німеччина соціальний страховий захист

Після Другої світової війни сфера застосування соціального страхування була значно розширена. Так, у 1957 році фермери одержали право на допомогу за віком. Система пенсійного забезпечення була дещо реформована в 1972 і 1992 роках. Відтепер право на соціальне забезпечення отримали інваліди війни, родини загиблих на війні або особи, інтереси яких утискалися у колишньому НДР. У 1990 році валютний, економічний та соціальний союз, а також Договір про об’єднання Німеччини створили підґрунтя для того, аби після закінчення перехідного періоду все населення мало рівний ступінь соціального захисту.

Страхування на випадок хвороби

Майже все населення Німеччини застраховано на випадок хвороби на основі обов’язкового або добровільного страхування, що передбачено законодавством. Законом запропоновано обов’язкове страхування на випадок хвороби для всіх найманих робітників і деяких інших груп професій з доходом визначеного рівня. За інших умов можливе добровільне страхування. Наймані робітники застраховані через місцеві, виробничі, цехові лікарняні каси (так звані ерзац-каси). Вони можуть вільно обирати лікарняну касу незалежно від своєї професії, але поряд з цим у рамках морських лікарняних кас, федеральної каси гірників, сільськогосподарських лікарняних кас діють особливі форми страхування для певних груп професій. У випадку хвороби найманий робітник має право на одержання зарплати від роботодавця протягом 6 тижнів. У деяких колективних договорах встановлений більш тривалий термін, за якими лікарняні каси виплачують фінансову допомогу протягом 78 тижнів.

Страхування від нещасного випадку

Подібний вид страхування надає захист і допомогу при нещасних випадках на виробництві або профзахворюваннях. Страхування від нещасних випадків у Німеччині є обов’язковим. Особи, які працюють не за наймом, можуть укладати договори добровільного страхування. Страховики, які займаються таким видом страхової діяльності — це професійні об’єднання, що охоплюють відповідно всі підприємства одного профілю. Їх фонди та страхові резерви складаються тільки з внесків фірм та підприємств. Право на страхову виплату надається відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (травми або смерті). Якщо страхувальник одержав тілесне ушкодження внаслідок нещасного випадку, страхове агентство несе витрати на лікування, а при його непрацездатності виплачує йому відповідну компенсацію. Допомога в рамках страхування від нещасних випадків також містить професійне навчання з метою відновлення працездатності і сприяння у подальшому працевлаштуванні.

Пенсійне страхування

Цей вид страхування — наріжний камінь системи соціального захисту населення Німеччини. Воно дає гарантію, що працівники не опиняться у скрутному становищі по закінченні своєї трудової діяльності і зможуть підтримувати відповідний рівень життя. Усім робітникам та службовцям пенсійне страхування гарантується законом. Особи, які займаються підприємницькою діяльністю або ті, хто через свою приналежність до певних груп професій не підпадають під дію закону про обов’язкове пенсійне страхування, можуть подати відповідне клопотання. Страхові платежі за пенсійним страхуванням (у 1998 році — 20,3 відсотка загальної суми заробітку), не повинні перевищувати верхньої межі суми страхових внесків. Після смерті застрахованої особи його родичі одержують певну частину його пенсії. Визначальним моментом для одержання пенсії є так званий «термін очікування», тобто встановлений мінімальний термін, протягом якого необхідно сплачувати внески до пенсійного фонду. Пенсія за віком в Німеччині, як правило, виплачується по досягненні 65 років. За певних умов вона може виплачуватися і по досягненні 63 або 60 років. Розмір пенсії залежить, насамперед, від розмірів зарплати. Після реформи пенсійного забезпечення 1992 року у найманих робітників стало більше свободи вибору при виході на пенсію. Стало можливим одержувати частину пенсії і продовжувати трудову діяльність. З 1996 року завдяки Закону про пенсіонерів, які продовжують трудову діяльність, було значно розширено можливості для поступового (поетапного) виходу на пенсію. Після пенсійної реформи 1957 року чиста пенсія («базова пенсія») в певних районах Німеччини сягала майже 70 відсотків середнього доходу найманого робітника. Людина, яка мала середній заробіток та стаж роботи щонайменше 45 років у 1998 році отримувала пенсію у 2000 марок. Проте виплата пенсій — не єдине завдання німецького пенсійного страхування. Воно повинно забезпечувати також збереження, поліпшення і відновлення працездатності страхувальників.

У Німеччині досить поширене явище коли працівнику, навіть передпенсійного віку, надається допомога в набутті нової професії, якщо він цього забажає та дозволяє стан його здоров’я. Суттєвим доповненням до передбаченого законом пенсійного страхування є «пенсії підприємств», які добровільно виплачують підприємства своїм колишнім працівникам.

Страхування на випадок безробіття

Тож, на випадок безробіття застраховані всі наймані робітники. Право на допомогу по безробіттю — 60 відсотків (при наявності однієї дитини в розмірі 67 відсотків) від „чистої” заробітної плати безробітний має, як правило, у тому випадку, якщо за останні три роки він постійно сплачував страхові внески протягом як мінімум 12 місяців. Тривалість виплати цієї допомоги залежить від віку особи.

Інші компенсаційні виплати

Вони надаються жертвам війни, військовослужбовцям бундесверу, особам, які проходять альтернативну службу, жертвам насильницьких злочинів, особам, здоров’ю яких була заподіяна шкода у результаті медичних помилок, тощо. Вони, зокрема, мають законне право на пенсію, розміри якої встановлюються залежно від заподіяної здоров’ю шкоди і матеріального стану найманого робітника. Крім того, їм надаються медичні послуги з метою відновлення здоров’я, а також послуги для відновлення професійної кваліфікації. У випадку смерті, що настала в результаті завданого здоров’ю збитку, члени їхніх родин мають право на пожиттєву пенсію.

Висновок

Основи соціального страхування в Німеччині були створені ще наприкінці XIX ст., коли Отто фон Бісмарк підготував і запровадив програму прогресивного соціального законодавства, яке стало зразком для інших індустріальних країн.

Головною ціллю програми канцлера, яка називалася «прикладним християнством», було привернути політичні симпатії робітників до юнкерського уряду та збільшити продуктивність їх праці.

Метою даної статті є розгляд соціальної системи захисту населення у Німеччині, основні види страхових послуг, система соціального законодавства, тощо.

Дане питання розглядали та досліджували такі науковці як Григораш Г. В., Григораш Т. Ф., Олійник В. Я., Субачов І. Т., Тейзе Є., Неділько Н. та ін..

Система соціального страхування Німеччини характеризується сукупністю заходів, що мають забезпечувати економічний та соціальний захист існування різних груп населення від таких загальних загроз для життя, як нещасний випадок, хвороба, інвалідність, старість, безробіття і смерть годувальника.

Основними напрямами системи соціального страхування є:

1. Медичне страхування

Німеччина – це одна з перших країн, де було запроваджено медичне страхування.

Системи медичного страхування є не однорідною і складається з 5 основних елементів.

Перший компонент - стаціонарне медичне обслуговування.

Другий елемент – амбулаторне обслуговування, третій – виготовлення медикаментів. Ціна медикаментів складає третину від ринкової ціни.

Четвертий елемент – фінансування програм для тих осіб, які не можуть особисто брати участі в програмах обов’язкового медичного страхування.

П’ятий –медичне обслуговування на підприємствах, що складає 4,3% всіх видатків на охорону здоров’я.

2. Пенсійне страхування

Щодо пенсійного забезпечення, то Німеччина займає 4 місце у Європі за розміром виплачуваних пенсій для осіб, старших 60 років, поступаючись лише Люксембургу, Франції і Данії.

Воно складається з 3 елементів, які являються окремими системами: обов’язкове пенсійне страхування, пенсійне страхування від підприємств та приватне пенсійне страхування.

3. Страхування від безробіття

Страхування від безробіття фінансується за рахунок страхових внесків, які здійснюють наймані працівники і роботодавці. Страхові внески збирають лікарняні каси. Тариф відрахувань складає 6,5% і сплачується порівну роботодавцем і працівником. Внески до каси соціального страхування сплачують усі наймані працівники, однак вони не стягуються з заробітків, які не досягають 325 євро, якщо тривалість робочого тижня менша 15 годин. Максимальна заробітна плата, за якою необхідно здійснювати відрахування до каси страхування від безробіття і пенсійного страхування, складає 54000 євро.

4. Страхування від нещасного випадку

Заходи страхування від нещасного випадку здійснюються у такій послідовності:

1) попередження нещасних випадків;

2) максимально можлива реабілітація з метою відновлення вихідного стану;

3) виплата компенсації.

Страхові виплати розповсюджуються на заходи з попередження нещасних випадків на виробництві й забезпечення швидкої допомоги; лікування і компенсаційні виплати особам, які частково втратили працездатність унаслідок нещасного випадку; професійну допомогу; допомогу особам, які частково втратили працездатність унаслідок нещасного випадку; допомогу на поховання і пенсію у разі втрати годувальника сім'ї.

При втраті працездатності, так звана, повна пенсія складає 2/3 річного заробітку. Фінансування здійснюється в основному шляхом внесків роботодавців, які розраховуються залежно від оплати праці застрахованих і від класифікації небезпеки нещасних випадків.

5. Соціальна допомога з материнства

Для отримання допомоги з материнства жінка повинна мати страховий і трудовий стаж. У період між 10-им та 4-им місяцями перед пологами вона повинна бути щонайменше 12 тижнів застрахованою на випадок хвороби (страховий стаж) або працювати (трудовий стаж). Розмір допомоги з материнства залежить від «чистої» заробітної плати жінки в останні три календарні місяці або останні 13 тижнів перед початком терміну захисту (перед пологами). Якщо середня «чиста» заробітна плата жінки вища, вона отримує різницю від роботодавця. Відповідно, роботодавець виплачує цю суму як дотацію до допомоги з материнства.

Широка система, що складається з страхування на випадок хвороби, від нещасного випадку, на випадок необхідності догляду, пенсійного страхування та страхування на випадок безробіття, захищає від фінансових наслідків життєвих негараздів. Поряд з цим соціальна система включає в себе що фінансуються за рахунок податків послуги, наприклад, компенсації сім'ям (допомога на дитину, податкові пільги) або забезпечення прожиткового мінімуму для пенсіонерів і хронічно непрацездатних.

Німеччина бачить себе соціальною державою, яка вважає соціальний захист своїх громадян одним із пріоритетних завдань політики економічного розвитку.

Список використаної літератури

1. Баранова Т.И. Социальная защита испанских трудящихся // Полис. - 2001. - № 6. - С. 152 – 158.

2. Білик Л.С. Економіка праці: Навч. Посібник. — Чернівці: Рута, 2001. — 75 с.

3. Бондаренко О.О. Наочний посібник з курсу "Економіка та соціологія праці". — К., 1995. — 32 с.

4. Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. - СПб., 1998. - С. 179 – 189.

5. Ганслi Теренс М. Соцiальна полiтика та соцiальне забезпечення за ринкової економiки. - К.:Либідь, 1996. – 210 с.

6. Єганов О.Ю., Карась П.М., Красночубенко К.В. Економіка праці: Навч. посіб. — Миколаїв: УДМТУ, 2001. — 48 с.