Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
Гуманітарний інститут
Самостійна робота
з дисципліни “Вища освіта і болонський процес”
на тему “Зміст підготовки магістра за напрямом економіст”
Виконала: студентка 5 курсу
спеціальності економіка підприємства
групи 518 ФЕП
Кавун Анна
Перевірила:
Проф. Барановська Л. В
Київ 2010
План
Зміст вищої освіти
Професіограма та її зміст.
Підходи підготовки економіста
Особливості змісту підготовки майбутнього економіста
Вступ
В наш час питання підготовки студентів-економістів набуло особливої актуальності, в України суттєво зросла потреба у фахівцях, які в професійній діяльності здатні аналізувати економічне середовище. Останнім часом змінилися також вимоги до рівня та якості підготовки як з боку роботодавця, так і з боку самого фахівця. На початку 90-х років більшість випускників ВНЗ задовольнялись певним рівнем, але вже з середині 90-х років виникла гостра необхідність опанування не лише математичних навичок а й іншомовних. Нові інформаційні технології, що надали можливість пошуку необхідної інформації у світовій мережі Інтернет, також потребують від фахівців удосконалених навичок читання та аудіювання. Фахівцям з економіки володіння іноземними мовами надають значні переваги в обробці великих обсягів інформації, щоб, наприклад, зробити економічний аналіз ринків збуту, провести маркетингове дослідження, прийняти оптимальне рішення в комерційній сфері з урахуванням різних аспектів співробітництва із закордонними партнерами тощо.
Отже, процеси глобалізації і інтеграції у світі та пов'язані з ними кардинальні соціально-економічні трансформації в українському суспільстві зумовлюють необхідність реформування іншомовної підготовки студентів економічного профілю. Практика міжкультурного спілкування показала, що добрі знання лексико-граматичної системи іноземної мови ще не гарантують досягнення взаєморозуміння, бо культурні відмінності співрозмовників можуть призвести до непорозуміння або навіть до конфлікту та „культурного шоку”. Зважаючи на ці обставини, головною метою підготовки фахівців засобами іноземних мов стало формування здатності до міжкультурної комунікації.
1. Зміст вищої освіти
Вища освіта — рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Для здобування вищої освіти зараз необхідним в Україні є складання тестів Зовнішнього центру оцінювання якості освіти.
До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:
Неповна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.
Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.
Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.
освітньо-кваліфікаційні рівні:
Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.
Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.
Зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.
2. Професіограма та її зміст
Система вимог до людини з кожної професії називається професіограмою. Професіограма — це спеціальна карта, яка містить розгорнутий перелік умов і характеристик трудової діяльності по конкретній професії, її окремих вимог і професійно важливих якостей, якими повинен володіти працівник.
Перелік вимог професії до психіки людини та необхідних здібностей складає психограму професії.
Під професійними здібностями розуміють достатньо стійкі властивості особистості, які змінюються в процесі діяльності і забезпечують її успішність та вдосконалення.
Професіограма містить:
* загальні відомості про професію та її динаміку в зв’язку з розвитком науки і техніки, соціальне та економічне значення;
* виробничу характеристику професії, опис трудового процесу (наводяться назви знарядь праці, за допомогою яких виконується робота, вказується рівень фізичного і психологічного напруження (значне, помірне, незначне), робоча поза тощо;
* санітарно-гігієнічні умови праці з виділенням професійних шкідливостей і переліком фізіологічних умов та медичних протипоказань;
* перелік обсягу знань і умінь, які необхідні для успішної професійної діяльності, з виділенням тих, що визначають професійну майстерність;
* характеристику видів і тривалості професійного навчання, можливості підвищення кваліфікації;
* психограму, тобто характеристику психологічних вимог професії до людини з виділенням основних і бажаних психічних особливостей, а також психофізіологічних протипоказань.
Серед психологічних і психофізіологічних вимог основними є такі:
* типологічні особливості (сила, врівноваженість, рухливість нервових процесів);
* сенсорні якості (гострота зорової, слухової, тактильної чутливості);
* швидкість розпізнавання сигналів;
* сприймання предметів у статиці і динаміці;
* увага (концентрація, розподіл, переключення, стійкість);
* пам’ять (особливості, обсяг);
* мислення (аналіз, синтез, абстракція);
* емоційно-вольова сфера (емоційна стійкість, здатність до ефективної діяльності в екстремальних умовах тощо);
* особистісні якості (організованість, здатність до співробітництва, комунікативні якості, відповідальність, інноваційність і т. ін.).
Кожна професія ставить різні вимоги до фізичних, психофізіологічних та психологічних властивостей людини. Такі вимоги називають характеристиками професії. Комплекс психофізіологічних і психологічних характеристик складає психограму професії, графічне зображення якої називається психологічним профілем професії. В психограмах вимоги професії до різних властивостей працівника оцінюються в балах в діапазоні від 1 до 5 (від незначної до високої).
Класифікації та методи вивчення професій
Кожна професія відрізняється не просто окремими характеристиками, а певним комплексом характеристик, який формує психологічну структуру професії. Разом з тим психологічний профіль професії містить у собі і такі характеристики, які є спільними для цілої групи професій. Тому завданням професіографії є групування професій на основі спільності тих чи інших психологічних характеристик.
Залежно від знарядь праці всі професії поділяють на чотири групи:
* ручної праці (прості та механізовані ручні знаряддя праці);
* механізованої праці (оператори механізмів);
* автоматизованої праці (оператори автоматизованих систем з пультовим управлінням);
* праця, в якій основне значення мають розумові вміння і навички (вчитель, лікар, учений-теоретик).
За умовами праці виділяються чотири підгрупи професій:
з підвищеними вимогами до моральних якостей (суддя, лікар, міліціонер);
з незвичайними умовами роботи (льотчик, випробувач, водолаз);
з побутовим мікрокліматом (бухгалтер, бібліотекар);
роботою на відкритому повітрі (будівельники, рільники).
Поєднання цих характеристик створює певний характерний для конкретної професії комплекс вимог до здібностей працівника.
Ще одна класифікація професій пов’язана з поняттям професійної придатності (придатності людини до конкретної трудової діяльності). Під професійною придатністю розуміють наявність у людини психофізіологічних і психологічних властивостей, які відповідають конкретній професії і забезпечують достатню ефективність праці з цієї професії.
За цією ознакою професії поділяються на дві групи:
* професії, що не ставлять особливих, підвищених вимог до фізіологічних і психологічних властивостей людини;
* професії, які ставлять жорсткі вимоги до психофізіологічних функцій людини.
В Україні підготовлено і погоджено з Кабінетом Міністрів Тимчасовий перелік професій і спеціальностей, які вимагають професійного відбору.
Для аналізу професійної діяльності і складання психологічного профілю професій застосовуються методи спостереження за трудовим процесом; анкетування; інтерв’ю; трудовий метод (включення); аналіз критичних ситуацій.
Метод спостереження за допомогою фотографій, кінозйомки застосовується при вивченні тих професій, в яких суттєва роль належить руховим актам.
Метод анкетування на основі опитувальників, інтерв’ю з виконавцями і керівниками використовується на початкових етапах вивчення професії. Його недоліком є незнання опитуваними психологічних характеристик інших професій.
Трудовий метод вивчення професій полягає в тому, що дослідник сам включається в трудовий процес, виконує функції працівника, професію якого вивчає. Застосування цього методу обмежується професіями, які не вимагають тривалого навчання.
Аналіз критичних випадків, аварій, травмування працівників, які мали місце в даній професії, проводиться на основі статистичних матеріалів, а також шляхом опитування різних за кваліфікацією робітників.
3. Підходи підготовки економіста
Професійна підготовка майбутнього економіста – педагогічний процес у закладах освіти економічного профілю, що може бути різноманітним і різноплановим, результатом якого є формування та розвиток професійної готовності фахівця-економіста; професійна готовність майбутнього економіста – інтегративна якість його особистості, яка проявляється у формах активності та визначає здібність ставити перед собою професійні цілі, обирати способи їх досягнення, контролювати цей процес, здійснювати самоконтроль за виконанням власних дій і прогнозувати шляхи підвищення продуктивності роботи у професійному напряму. Компоненти професійної готовності фахівців-економістів взаємопов‘язані та логічно поділені на дві групи: перша група визначена професійними якостями фахівця: планово-змістовими, організаційними, мотиваційними, контролюючими, координаційними; друга група – особистісними якостями економіста: вольовими, емоційними, мобілізаційними, самоусвідомленістю, рефлексивно-комунікаційними.
Педагогічні умови професійної підготовки економістів: організація педагогічного процесу, спрямованого на формування та розвиток професійної готовності майбутнього фахівця; застосування особистісно орієнтованого підходу до підготовки майбутніх економістів, створення особистісно орієнтованих взаємовідносин; ліквідація дублювання змісту економічної освіти шляхом удосконалення та максимального розвитку міжпредметних зв’язків між школою та ВЗО; використання віртуальних методів навчання із застосуванням інформаційних технологій.
Особистісно орієнтований підхід – цілеспрямоване конструювання педагогічного процесу, орієнтованого на особистість, природний процес саморозвитку початків здібностей і творчого потенціалу особистості, з визнанням її унікальності, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу шляхом реалізації визначених педагогічних умов; з цих позицій визначено види особистісно орієнтованих взаємовідносин, а також ознаки таких взаємовідносин та функціональні ролі.
Міжпредметні зв’язки – логічні зв’язки між навчальними дисциплінами, що сприяють формуванню цілісного уявлення про явища природи, допомагають використовувати власні знання у вивченні різних навчальних предметів. Конкретизовано їх типи: тимчасовий (хронологічний) та понятійний (ідейний); визначено функціональні ролі, відповідно до освітніх рівнів системи безперервної економічної освіти: попередні; супутні та перспективні. Віртуальні методи навчання класифіковано у дві групи: перша група – традиційні активні імітаційні методи навчання, друга група – методи дистанційного навчання.
Навчально-виховний комплекс – соціально-педагогічна система, де на підставі спільних зусиль усіх суб’єктів створюється спеціально організоване педагогічне середовище, яке максимально сприяє різнобічному розвитку особистості. Специфікою роботи комплексу професійної підготовки майбутніх економістів ”школа – ВЗО”, як багаторівневої педагогічної системи, що складається з трьох рівнів-підсистем (1 рівень - професійної орієнтації, 2 рівень - базової професійної підготовки, 3 рівень - поглибленої спеціалізації), є цілісне утворення у цілеспрямованій взаємодії, що характеризується одночасною взаємообумовленістю сторін, унаслідок контролю, аналізу, рекомендацій щодо можливості досягти означеної мети: підготувати освіченого економіста-професіонала. Успішне досягнення мети забезпечувалося, по-перше, ступенем необхідності та поєднанням педагогічних умов на кожному рівні навчання, а, по-друге, контролем, аналізом і рекомендаціями майбутнім економістам щодо формування та розвитку їхньої професійної готовності. Наочним результатом всебічного аналізу педагогічних умов професійної підготовки майбутніх економістів у комплексі стала розробка, впровадження і наукове обґрунтування експериментальної технології з впровадженням відповідних педагогічних умов щодо професійної підготовки майбутніх економістів у комплексі „школа – вищий заклад освіти”.
Висновки
В Україні вимоги до компетентності випускника ВНЗ певного профілю визначені в освітньо-кваліфікаційній характеристиці (ОКХ) та освітньо-професійній програмі (ОПП), що є стандартами вищої освіти. В освітньо-професійній програмі встановлюються вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої та професійної підготовки, вона є основою при розробленні відповідних навчальних планів і програм усіх навчальних дисциплін, визначенні засобів діагностики рівня якості освітньо-професійної підготовки фахівця з кожного предмета.
Узагальнюючи перелічені наукові дослідження, державні нормативні документи, галузеві стандарти ОКХ і ОПП, можна виокремлити певні вимоги до особистості фахівця та вимоги до його професійної діяльності.
Особистість
Професійна діяльність
знання, вміння, навички;
професійні якості та здібності;
настанови, ціннісні орієнтації;
психофізіологічні якості та особливості;
рівень професійної компетентності
проблеми (завдання);
рівень діяльності;
види діяльності;
технології, способи діяльності;
функції фахівця
Отже, модель магістра – це комплексна система його професійних та особистісних характеристик, що включає професійні знання, вміння та навички, професійні та особистісні якості фахівця, необхідні для здійснення професійної діяльності.
Як бачимо, модель формування магістра складається з двох части: 1) моделі формування особистості; 2) моделі формування професійної діяльності. У ВНЗ має бути створена така педагогічна система, що забезпечить підготовку студентів до професійної діяльності засобами всіх предметів. Модель спеціаліста є основою, що дозволяє визначити компоненти педагогічної системи формування МКК (мету, принципи, зміст, методи, організаційні форми навчальної діяльности).
Це передбачає вирішення таких завдань:
визначення змісту, що відповідає професійним та особистісним потребам студентів;
застосування ефективних методів засвоєння знань, набуття вмінь та навичок;
введення оптимальних форм взаємодії викладача та студентів;
забезпечення психолого-педагогічних умов для навчання та розвитку особистості студента.
Роль викладача має полягати в організації діяльності спілкування, у допомозі студентам у визначенні цілей та методів вивчення МКК, у поетапному формуванні розумових дій, що забезпечить свідоме засвоєння навчального матеріалу та подальшу самоосвіту з проблем МКК. На практиці це означає відмову від домінування на заняттях формальних мовних вправ на користь діяльнісних та інтелектуально-орієнтованих завдань, що дозволятимуть вивчати іноземну мову як скарбницю культури та основний засіб міжкультурного спілкування.
Сучасна ситуація на ринку праці диктує необхідність підвищення рівня професійної підготовки фахівців, здатних ефективно працювати в умовах постійних змін. Особливо наголошується на важливості досягнення певного рівня компетентності, який може змінюватися в залежності від потреб особистості та від тих обставин, що складаються в процесі її трудової діяльності.