Дипломная работа: Методика і організація занять із дітьми, які мають враження слуху

Сьогодні Україна знаходиться у новій соціальній реальності і, нажаль поряд з гарними здобутками держави завжди крокують проблеми різного характеру. Серед таких проблем – проблема виховання дітей, які мають відхилення в розвитку. Ці відхилення можуть бути викликані різними чинниками, серед яких втрата слуху. Щоб запобігти негативному впливу втрати слуху на подальший розвиток дитини слід вжити низку заходів, підібрати правильний шлях виховання, про що саме буде висвітлено в даній роботі.

Значення слуху в житті людини дуже велике. Мабуть, можна погодитись, що слух – один із найважливіших органів почуттів людини. Саме він допомагає людині стати такою, якою вона є. На слух лягає відповідальність у розвитку мовлення. Особливе значення набуває функціональне значення органів слуху у дитинстві. Слух, як відомо, не закінчує свого розвитку з народженням дитини, а поступово формується протягом перших років життя. Якщо трапляється так, що з тих чи інших причини (які вказано далі), слух втрачається або послаблюється, то надалі потребується вміле втручання фахівців медико-педагогічного профілю.

Оскільки в подальшому житті я вбачаю свою діяльність не тільки у вихованні здорових дітей, а й як вчитель адаптивної фізичної культури повинен вміло організовувати заняття з дітьми, які мають вади. Для цього слід вивчити характер хвороби, співпрацювати з медичними працівниками, батьками хворих, пройматись співчуттям, взаєморозумінням до дітей, розробляти комплекси введення уроку з індивідуальним підбором вправ, заходів до кожного хворого учня. І тільки після дотримання даних положень можна досягти успіху, виховати гідну людину нашого суспільства.

Отже, мета, яку я ставив перед написанням бакалаврської роботи є слідуючою: дати характеристику фізичного та психологічного стану дітей, які мають враження слуху; з’ясувати найбільш доцільні шляхи втручання педагога у розвиток хворих дітей; визначити найефективніші комплекси вправ для слабочуючих дітей, які б сприяли покращенню здоров’я.

Об’єкт дослідження – діти, які мають враження слуху; фізична реабілітація слабочуючих дітей.

Предмет дослідження – фізичний та психічних розвиток дітей, які мають враження слуху; покращення загального стану хворих дітей; заняття колекційною, навчальною і оздоровчою фізичною реабілітацією слабочуючих дітей.

Огляд та аналіз літературних джерел

Бабій І.М. Корекція рухової сфери у глухих підлітків на заняттях з легкої атлетики [13].

В книзі дані вказівки для вчителя, як розробити рухову діяльність школярів, даний комплекс рекомендованих вправ.

Шиф Ж.И. Усвоение языка и развития мышления у глухих детей [11].

Посібник дає змогу поетапно змінити нестандартне мислення хворого до рівня здорового. Дає можливість роздивитись особистість кожної нечуючої або слабочуючої дитини. Також тут вказані шляхи надання допомоги в покращенні мовлення.

Абалаков В.М. Новая аппаратура для изучения прыгучести. [22].

В книзі розглядаються сучасні електронні прилади для нечуючих. Посібник дає змогу правильно підібрати прилад індивідуально для хворого.

Нечитайло П.А. Клинико-физиологическое обоснование применения дозированного плавания в открытом бассейне. [29]

Дана література висвічує вплив водного простору на хворих дітей. Тут розглядається комплекс вправ у воді для покращення стану хворого, а подекуди навіть одужання.

Н.Г. Коберник, В.Н. Синев “Введение в специальность дефектология” [31]

Посібник для студентів дефектологічних факультетів педагогічних інститутів. В ньому викладена характеристика різних категорій аномальних дітей і науково-виховних закладів для них, показані особливості процесу їх виховання і навчання. Також описані вимоги до професіональної підготовки спеціалістів – дефектологів (реабілітаторів).

“Психология глухих детей” / Под ред. И.М. Соловьева, Ж.И. Шиф и др. - Москва, “Педагогика”, 1971. [32]

Книга являє собою узагальнення і систематизацію фактичного матеріалу, накопиченого вітчизняною і зарубіжною наукою про глухих дітей. В книзі дана загальна характеристика психічного розвитку дитини з порушенням слуху, показано, як під впливом спеціального навчання досягається компенсаторний розвиток психіки глухих дітей.

Власова Т.А. “О детях с отклонениями в развитии” [30]

Мета книжки – познайомити педагогів, вихователів з характером відхилень в розвитку, які зустрічаються серед учнів масовою школи, а також ознайомити з методами, за допомогою яких відхилення можна передбачити, відхилити в умовах перебування дитини в масовій школі.

Розділ 1. Методи та організація дослідження

Для розкриття даної теми потрібно вирішати ряд завдань, серед яких:

1. Визначити стан фізичного психологічного здоров’я дітей, які мають враження слуху. З’ясувати причини втрати слуху.

2. З’ясувати як можна забезпечити оптимальний спосіб життя та досягти успіху у навчанні дітям, в яких порушений слух.

3. Встановити послідовні дії вчителя, вихователя, які б відіграли позитивну роль у розвитку хворих дітей.

4. З’ясувати як можна покращити стан слабочуючої дитини за допомогою фізичних вправ.

Для виконання сформованих завдань застосувались такі методи дослідження:

1. Аналіз і узагальнення літературних джерел.

2. Фізіологічні методи.

3. Педагогічні спостереження.

4. Педагогічний експеримент.

5. Метод опитування.

Вивчення наукової літератури з адаптивної фізичної культури, фізіології, педагогіки, психології, а також медичної літератури (питань даної теми) дало можливість з’ясувати причини втрати або зниження слуху у дітей та відшукати по можливості, шляхи розв’язання поставлених задач.

Для застосування фізіологічного методу проводились дослідження з дітьми, які мають враження слуху. Для цього здійснювались антропометричні вимірювання у відповідності з методикою. З’ясувалось, що у слабочуючих дітей немає значних відхилень у здоров’ї (нормальний тиск, дихальна система функціонує добре, склад крові – відповідає нормам).

Гірша картина спостерігалась при здійсненні рухів. Рухи були нечіткими, несміливими. Звідси випливає, що таким дітям слід розробити комплекс вправ для покращення координації рухів.

Так, проводячи дослід, застосовуючи педагогічний експеримент, з дітьми, які входять у підготовчу медичну групу (9-12 років) і я застосовував комплекс вправ і послідовних дій: перед початком слід створити в дітей гарний настрій; далі – ходьба, біг, що поліпшують кругообіг і наступна послідовність: фізичні ігри дітей з застосуванням фізичного інвентарю м’яча, палиці (потрібно привернути увагу дітей, зацікавити їх). Доцільно пов’язати рух зі змістом заняття: наприклад, імітувати катання на ковзанах чи лижах і т.д. Проводячи такі заняття 3-4 рази на тиждень протягом 3 місяців і в подальшому, змінюють рухову активність дітей на 20% в позитивному напрямку.

Спостерігаючи за дітьми з враженням слуху я помітив, що уроки фізичного виховання з індивідуальним підходом до кожного хворого позитивно впливають на стан здоров’я: покращується зорове сприйняття, з’являються і рухах нові жести, які частково компенсують недочування. Тому логічним буде залучати таких дітей в секції загальної фізичної підготовки, оскільки школярі спец груп потребують додаткових занять для підвищення рівня фізичної підготовки, а отже і покращення здоров’я.

Працюючи з дітьми, які входять до спецгруп слід враховувати їх психічний стан, намагатись дати їм зрозуміти, що вони є повноцінними дітьми, адже як з’ясувалось внаслідок спостережень, пригніченість, само недооцінка дитини не дають прогресувати розвиткові.

Педагогічні спостереження проводились з метою визначення нових методів організації занять з дітьми, які мають враження слуху. Під час досліджень зверталась увага на індивідуально-типологічні особливості школярів, реакцію організму на задані фізичні вправи, підбір оптимальних навантажень відповідно до індивідуальних можливостей дітей віком 9-12 років.

Педагогічний експеримент проводився протягом 2003-2006 років.

Розділ 2. Діти, які мають враження слуху

2.1 Загальна характеристика

Слухом називається здатність організму сприймати звукові коливання безпосередністю слухового аналізатора. Слуховий аналізатор складається із периферичного відділу, тобто звукосприймаючого рецептора (зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо), провідних нервових шляхів і центрального відділу аналізатора (мізкових клітин у висковій області кори великих півкуль головного мозку).

Слух відіграє дуже важливу роль в розвитку людини. Людина, яка втратила слух, не має можливості сприймати ті звукові сигнали, які дуже важливі для повноцінного пізнання оточуючого світу.

При тяжких порушеннях слуху людина не може користуватися багатьма джерелами інформації, розрахованими на чуючу людину (радіопередачі, лекції і ін.), повноцінно сприймати зміст телепередач, кінофільмів.

Особливо важливу роль слуху в опануванні людиною мови. При відсутності слуху або його значному зниженні дитина спонтанно (тобто самостійно, без спеціального впливу ззовні) не володіє звуковим мовленням, так, як втрачена можливість сприймати мову оточуючих її людей як необхідні звукомовні приклади для наслідування. Відсутність або малорозвинутість мови веде, в свою чергу, до порушення в розвитку інших пізнавальних процесів і, головним чином, мовно-логічного мислення.

В оточенні нормально чуючих ровесників дитина з важким порушенням слуху потрапляє в положення соціальної ізоляції, так як ускладнюється її повноцінна участь в іграх, інших видах суспільної діяльності.

Часто і сімейне виховання дитини, яка страдає ураженням слухової функції, відрізняється рядом особливостей (надмірне піклування, жалість або, навпаки, роздратованість, грубість батьків) негативно відбиваючись на її вихованні.

Таким чином стійке порушення слуху як первинний дефект приводить до цінного ряду вторинних відхилень в розвитку, яке торкається як пізнавальної діяльності, так і особистості дитини в цілому.

В залежності від ступеня вираження дефекту слухової функції і від часу втрати (або різкого зниження) слуху всіх дітей з порушенням слуху ділять на три групи: глухі, пізнооглохлі, слабочуючі. Якщо у дитини глибоке стійке двостороннє порушення слуху являється вродженим або набуте в ранньому дитинстві до того, як у нього сформувалась мова, таких дітей називають глухими.

Пізнооглохлі – діти, які втратили слух на більш пізніх етапах, після того, як мова уже сформувалась, і тому зберегли її в тому або іншому ступені.

Слабочуючими (тугоухими) називають дітей з частковою слуховою недостатністю різної степені вираженості, яка являється причиною порушення мовного розвитку.

2.2 Причини порушення слуху

Причини порушення слуху можуть бути вродженими і набутими.

Вроджені порушення слуху спостерігаються у 25-30% глухих (у слабочуючих рідше) і можуть бути викликані як генетичними факторами так і (що трапляється частіше) різними хвороботворними впливами на плід під час вагітності (такі інфекційні захворювання матері як грип, кір, споживання під час вагітності алкоголю, або деякі медичні препарати, травми плоду...).

Набуті дефекти слуху можуть бути викликані отруйними діями на слуховий аналізатор деяких хімічних промислових і лікарських препаратів, які потрапляють в організм дитини.

Стійкі набуті порушення слухової функції викликають і різні травми голови (як природові так і отримані на більш пізніх етапах розвитку дитини).

2.3 Вплив втрати слуху на розвиток дитини

Загальний темп психічного розвитку глухих дітей уповільнюється. Але створення спеціальних корекційних умов виховання, сприяє тому, що поступово їх психічний розвиток можна вирівняти.

У багатьох глухих дітей порушенні функції вестибулярного апарату.

При легко вираженій тугоухості і достатньому розвитку мови слабочуючі діти можуть навчатись у масовій школі, але тут для них потрібно створити спеціальні педагогічні умови, засновані на глибокому розумінні дійсних причин затруднень дитини в навчанні. В ряді випадків невстигаючих в масовій школі слабочуючих дітей неправильно відносять до категорій аномального дитинства (розумово-відсталих, логопатам), в силу чого вони можуть потрапити до невідповідних специфічним особливостям їх розвитку умови корекційно-педагогічної дії. Якщо тип спеціального дитячого закладу не відповідає особливостям аномальної дитини, умови його виховання не дозволяють досягти успіхів у його особистому розвитку.

Не дивлячись на різноплановий негативний вплив глухоти на розвиток дитини, навіть при самих тяжких враженнях слухової функції при збереженому інтелекті можливий всебічний розвиток особистості глухих. Під впливом соціальних факторів (головним чином спеціальне навчання), проявляючи наполегливість в подоланні труднощів на шляху свого розвитку, особи з стійким порушенням слуху досягли значних успіхів в різних сферах діяльності.

Серед глухих і слабочуючих немало талановитих літераторів, художників, спортсменів і це говорить про те, що наполегливість допомагають жити повноцінним життям, відчуваючи радість від творчої праці. Неможливо, торкнувшись цієї теми не згадати всесвітньо відомих людей, таких як – В'ячеслав Скоромохов – багаторазовий переможець Всесвітніх літніх ігор глухих, Олімпійських ігор, Чемпіонатів Європи з легкої атлетики, Фаїна Антонова, яка встановила нові світові рекорди по метанню диска і штовхання ядра, Василь Панін – багаторазовий чемпіон України, СРСР серед глухих з вільної боротьби. Цей список нескінченний. І нам слід тільки вклонитись над мужністю, відвагою цих людей.

Розділ 3. Зниження слуху. Як забезпечити оптимальний спосіб життя та досягти успіху у навчанні

3.1 Проблема втрати або зниження слуху

Зниження слуху - проблема соціальна. Спілкування, обмін інформацією, швидкість і якість переданих повідомлень відіграють величезну роль у житті людства. Відсутність чи обмеженість здатності спілкуватися, говорити та сприймати мовлення, звуки з оточення, навіть, якщо зниження слуху сталося у зрілому віці, впливає на подальший спосіб життя. Для людей багатьох професій - журналістів, акторів, бізнесменів зниження слуху призводить до втрати професіоналізму у сфері його діяльності. За статистикою, на усвідомлення цієї проблеми втрачається 6-7 років, а це дуже багато.

Батьки, діти яких мають незначне зниження слуху, не завжди помічають це (так як і деякі лікарі). У школі такій дитині важко вчитися - ніхто не здогадується, що неуважність, відповіді не до речі можуть бути результатом недочування. Учня відправляють на задню парту як невстигаючого, щоб не заважав іншим. А із збільшенням відстані голос вчителя важко повністю почути всім, не тільки слабочуючим. Дослідження, проведене у США, засвідчило, що серед другорічників американських шкіл 25% мають зниження слуху на одне вухо. Аналогічне дослідження у Московській області (Росія) виявило зниження слуху більш, ніж у половини другорічників. Дітей перетворили у відстаючих просто через те, що вчасно не обстежили і не забезпечили слуховим апаратом.

Проблеми багатьох літніх людей вдома - почути дзвінок у двері, телефон, будильник, голоси онуків. А для членів сім'ї - навпаки - як зробити тихіше звук радіо на кухні чи у серіалі, що дивиться бабуся. Такі ситуації можуть викликати емоційну напругу: хтось ображається що всі навколо тихо і нерозбірливо говорять, інші - на неуважність при їх звертаннях: - Я вже третій раз тобі повторюю!

У країнах з високорозвиненими технологіями постійно ведеться робота, спрямована на вдосконалення спеціальних технічних засобів звукопередавання та звукопідсилення, впровадження їх у навчальний процес та повсякденне життя людей із зниженим слухом.

3.2 Електронні прилади для нечуючих

Всі сучасні електронні пристрої для нечуючих можна умовно розділити на декілька груп. До першої відносяться слухові апарати та системи колективного (аудиторного) користування. Вони підсилюють та передають мовлення та інші звуки, що безпосередньо оточують слухача. До другої - апаратура по візуалізації процесу усного мовлення, перетворення його у друковану форму на екрані (субтитри).

До третьої групи відноситься апаратура яка корисна всім - чуючим та нечуючим. Це різноманітні проекційні установки, комп'ютери та інші так звані технічні засоби навчання. Також сюди відносять побутові пристрої - телефони з підсилювачами, світлові та вібраційні сигналізатори дзвінків та інших звуків, вібробудильники тощо.

В першій групі приладів найбільш поширеними є індивідуальні слухові апарати (СА), що можуть забезпечити нечуючим постійне звукопідсилення протягом усього дня. Однак треба мати на увазі, що для потреб комфортного слухового сприймання необхідно, щоб людина з СА знаходилася на відстані не більше, ніж 1,5-2 метра від викладача або іншого промовця, інакше сторонні шуми та відлуння будуть ускладнювати процес сприймання словесної мови, вимагатимуть підвищення рівня гучності, що веде до швидкого стомлення та відчуття дискомфорту.

В навчальних закладах неможливо забезпечити оптимальну відстань для кожного учня, студента. Щоб запобігти цьому та покращити умови звукосприймання, в класах, аудиторіях та інших учбових приміщеннях використовуються безпровідні портативні FM-системи. В усьому світі вони зараз використовуються як основний вид спеціалізованої звукопідсилюючої апаратури, що забезпечує значне поліпшення прослуховування в умовах сильного шуму, відлуння або на великій відстані. Принцип їх дії дає можливість широкого використання як і в спеціалізованих дошкільних закладах, в учбовому процесі шкіл, так і в вищих навчальних закладах, де разом навчаються чуючі та нечуючі студенти, в домашніх умовах, на вулиці тощо.

Звукопідсилююча FM-система побудована за модульним принципом, основними елементами її є портативний FM мікрофон-передавач та FM-приймачі студентів. Ці пристрої невеликі за розмірами, фіксуються на одязі. Приймачі можуть бути інтегровані в одному корпусі з кишеньковими або завушними СА. При використанні FM-систем мовлення викладача на відстані десятків метрів сприймається учнем так само ясно і чітко, як і на відстані 0,15 м від нього, тобто на відстані від промовця до мікрофону. Кожна FM-система має власну радіочастоту, тому декілька передавачів не заважають один одному, в той же час, їх можна налаштувати на однакову частоту, коли заняття ведуть декілька викладачів.

FM-система

FM-системи створюють комфортне акустичне середовище для осіб з вадами слуху, надають найліпші умови для спілкування, сприймання мовлення за рахунок забезпечення оптимального, однакового рівня звуку незалежно від відстані між викладачем та студентом, розміру приміщення, його акустичних характеристик, рівня оточуючого шуму. Звичайно, що FM-системи використовуються і на позааудиторних заняттях, вдома, на вулиці, під час екскурсій, культурних заходів, бо ніяким чином не прив'язані до якогось одного приміщення. Тому використання FM-систем найбільше сприяє розвитку навичок спілкування людей з вадами слуху.

Великою перевагою FM-систем є те, що реальна відстань між промовцем і слухачем може сягати 30-100 метрів без втрати гучності і якості звучання мовлення. Оскільки FM-системи безпровідні, то викладач може вільно пересуватись по приміщенню, не турбуючись про якість передачі мовлення. При цьому ніяк не обмежується і можливість студентів вільно рухатись. Технічні характеристики кишенькових FM-систем забезпечують їх експлуатацію на протязі багатьох років, переналагодження на різних слухачів та ін.

Друга група пристроїв - для пред'явлення, друкування на екрані телевізора чи комп'ютера того, що говорить викладач. Є два шляхи "живого", тобто синхронного з мовленням субтитрування. Перший - коли оператор слухає та друкує титри на комп'ютері чи стенографській друкарській машинці, що передають текст на екран. Другий - коли голос сприймається комп'ютерною програмою розпізнавання усного мовлення, яка автоматично переводить усне мовлення в друкований текст і виводить його на екран для читання. Такі системи відкривають для нечуючих нові можливості доступу до інформації. В їх створення, розвиток та вдосконалення вкладаються великі кошти.

Відомо, що найкраще знання засвоюються, коли вони сприймаються слухом і зором одночасно. Тому третя група - загальновідомих технічних засобів навчання поповнюється комп'ютерними проекторами, відеотехнікою та іншими приладами, що роблять процес навчання ефективним та технологічним.

Багато практиків, науковців, керівників приходять до розуміння того, що навчальні заклади, де отримують освіту люди з вадами слуху, можуть якісно виконувати свої завдання тільки за умови забезпечення всіх слухачів на всіх заняттях якісною звукопідсилюючою технікою та іншими, візуальними засобами передачі інформації. В іншому випадку, задекларовані рівні можливості для здобуття знань та навичок залишатимуться тільки на папері, а рівень підготовки спеціалістів не буде задовольняти потреби майбутніх роботодавців, що веде до неспроможності нечуючих людей конкурувати на ринку праці.

Розділ 4. Роль вчителя у розвитку дітей, які мають враження слуху

4.1 З'ясування вчителем особистості хворої дитини

Вчитель, педагог відіграє велику, а інколи і вирішальну роль у розв'язанні труднощів в навчанні, які нерідко виникають у дітей, які мають враження слуху.

Розуміння вчителем закономірностей розвитку і особливостей поведінки в діяльності цих дітей необхідно для того, щоб розробити правильний підхід і найти ефективні прийоми, шляхи і методи корекції їх недоліку. Правильне і сучасне розпізнання особливостей відхилень в розвитку дітей, кваліфікована лікувально-педагогічна дія дозволяє досягти позитивних результатів і забезпечити розвиток глухих або слабочуючих дітей, допоможе їм набути шкільних знань і стати в подальшому житті корисною людиною нашого суспільства.

Для того, щоб вчитель зміг здійснити складну задачу корекції і компенсації відхилення в розвитку, йому необхідно опанувати в тому чи іншому ступені принципами і прийомами педагогічного обстеження таких дітей [30]. Вчитель вивчає медичні висновки обстеження і складає свій конкретний план педагогічного аналізу особливостей дитини (дані про розвиток дитини, причина виникнення хвороби, як слух вплинув на мовлення, особливості нервової системи). Роблячи висновки зі свого аналізу вчитель повинен відшукувати шляхи впливу на дитину з метою покращення її всебічного розвитку. Ці шляхи звичайно залежатимуть від вікового стану дитини, ступеня хвороби, рівня її мислення. Так діти початкових класів цікавляться різноманітними малюнками. Малюнки повинні бути підібрані з таким розрахунком, щоб дитина могла об'єднати їх в окремі групи (ягоди, фрукти, риби...).

Вчитель-реабілітатор, який працює з хворими дітьми повинен вміти зацікавити дитину, виявити її інтереси, допомогти проявити себе, повірити в свої сили.

4.2 Розвиток інтересів у глухих дітей

У дошкільнят

На мою думку справжній педагог повинен вміти викликати, виявити в дітей цікавість, до тих чи інших предметів. Спостереження вихователів, сурдопедагогів показують, що глухі діти 3 – 4 років, які приходять у дитячий садок, не проявляють цікавості до нових речей, людей. Вони нічого не роздивляються, не показують жестами. Під впливом педагога діти починають знайомитися з предметами, особливо приваблюють дітей яркі іграшки. До кінця першого року перебування у дитячому садку у дітей 4 – 5 років виникає багато самостійних питань (“Що?”, “Що це?”, “Який?”).

Таким чином у дітей починають формуватись пізнавальні інтереси. Якісно змінюються інтереси глухих дошкільнят до 6-7 років. Помітно розширюється круг інтересів.

Книга починає займати все більше місця в житті старших дошкільнят. Ігри все більше з роками відіграють роль у житті дітей. Діти входять в свої ролі; добре, коли в ігри вводять фізичні вправи.

Інтереси глухих дітей суттєво розвивають за час перебування у дитячому садку. Разом з тим педагогам і вихователям слід спеціально піклуватися про розвиток у дітей різноманітних пізнавальних інтересів.

У школярів

На основі спостережень за діяльністю глухих школярів, яку вони вибирають самі, а також на основі бесід і творів учнів стає ясно, що в них перше місце в ІІІ-IV класах займають ігри і спортивні заняття (ковзани, лижі, спортивна гімнастика). В V – VІ класах майже на одному рівні зі спортом іде кіно, театр, танці. В VІІ – VІІІ класах перше місце посідають трудова і спортивна діяльність. В ІХ – Х класах читання виступає на перший план.

Необхідно створювати для дітей позитивне емоційне відношення до педагога, до учбової та інших видів діяльності. Глухим дітям слід пред'явити самостійність з великою тактовністю. При виникненні труднощів необхідно знайти шляхи їх усунення. Постійна допомога з боку вчителя і постійний розвиток самостійності потребує особливої розробки плану дії і індивідуального підходу до кожного учня.

Таким чином, інтерес сприяє компенсації відхилень в розвитку, змушує переборювати негаразди, труднощі, допомагає здобувати знання, необхідні для отримання освіти, а в подальшому і професій, які доступні для глухих людей.

Розділ 5. Фізичне виховання дошкільників з вадами слуху

5.1 Фізичний розвиток і загартування дітей з вадами слуху

Фізичне виховання дітей з порушеннями слуху — один з важливих напрямків корекційно-педагогічної роботи — знаходиться в тісному зв'язку з усіма іншими сторонами виховання і навчання. Правильно організоване фізичне виховання створює основу для зміцнення здоров'я дітей, розвиває активність, підвищує працездатність, стає базою для успішного проведення корекційно-виховної роботи. [2,4]

Мета роботи - узагальнення даних про зміст, задачі, форми, методи, засоби фізичного виховання дітей з вадами слуху.

Дослідження фізичного і моторного розвитку дітей раннього і дошкільного віку з порушеннями слуху (Р.Д. Бабенкова, А.А. Катаева, А.А. Коржова, Н.A. Pay, Л.В. Рябова, Г.В. Трофимова й ін.) виявили деякі особливості, обумовлені зниженням слуху і порушенням діяльності вестибулярного апарату, що виникли в результаті важких захворювань. У слабочуючих і глухих дітей з рано придбаними чи уродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. На першому році життя в глухих дітей відзначається відставання в термінах утримання голови, запізнювання в оволодінні ходьбою. Діти часто не володіють тим руховим досвідом, що є до цього часу в дітей, що чують: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи, наслідуючи дорослих. Сформовані рухи характеризуються порушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти, сповільненістю і скутістю. Найбільша своєрідність у розвитку рухових якостей у дошкільників з порушеннями слуху відзначається в рівнях швидкісних якостей і рівноваги. Слабочуючі діти трирічного віку не виконують завдання на збереження статичної рівноваги, з якими справляються однолітки, що чують. Хоча в дошкільному віці в дітей з порушеннями слуху починається процес поліпшення стану рівноваги, різких змін не відбувається. Глухі діти за показниками якості рівноваги поступаються не тільки чуючим, але і сліпим, слабозорим і розумово відсталим дітям.

Багатьом слабочуючим і глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарата), що відбивається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. При виконанні багатьох рухів, у тому числі і побутових, діти з вадами слуху створюють зайвий шум, неритмічні уповільнені рухи. Це виявляється в хибкій ході, човганні ногами, некоординованих і неспритних рухах. Спостерігається асиметрія кроків, похитування корпусу, підвищена різкість рухів. Відсутність вербального спілкування в процесі формування рухів також є однією з причин, що знижують якість рухів. Серед дітей з порушеннями слуху виділяються ті, у кого є залишкові явища ДЦП, що зв'язано з паралічами і парезами тулуба, різко обмежуючи пересування дітей у просторі. Негативний вплив на моторний розвиток дошкільників з порушеннями слуху створює великий обсяг статичних навантажень, пов'язаний з безліччю занять у дитячому саду і будинку. Гіподинамія, на думку Г.В. Трофимової, є однією з причин недостатнього розвитку деяких рухових якостей, викликає і збільшує порушення постави, плоскостопість у глухих і слабочуючих дошкільників.

Фізичний розвиток глухих і слабочуючих дошкільників має деяку своєрідність, причинами якого є перенесені дитиною захворювання, соматичне ослаблення. У цих дітей відзначаються більш низькі в порівнянні з дітьми, що чують, показники росту, маси тіла, окружності грудної клітки, м'язова слабкість, зниження тонусу м'язів, вегетативні розлади. У групі дітей з порушеннями слуху відзначаються великі індивідуальні розходження усередині однієї вікової групи. Разом з тим, у фізичному і моторному розвитку таких дошкільників відзначаються тенденції, характерні для дітей, що чують. [2]

Фізичне виховання дітей з порушеннями слуху спрямовано на охорону і зміцнення здоров'я, гармонійний фізичний розвиток, загартовування дитячого організму, розвиток потреби в руховій активності, формування основних рухів і рухових якостей, корекцію і профілактику порушень фізичного розвитку. У процесі роботи з фізичного виховання реалізуються як загальні з масовими дошкільними завдання, так і специфічні, обумовлені наявністю своєрідності у фізичному і моторному розвитку дітей з порушеннями слуху. Рішення оздоровчих завдань — зміцнення здоров'я дітей, сприяння їх фізичному розвитку і загартовування організму припускають систематичний контроль за здоров'ям дітей з боку педагогів і лікарів, проведення постійних медичних оглядів, правильну організацію режиму дня в дитячому саду і будинку. Чергування різних видів діяльності, занять і відпочинку сприяє чіткій роботі організму. Режим кожної вікової групи побудований з урахуванням психофізичних особливостей дітей, у ньому регламентований час сну (11-годинний нічний сон і 1,5—2 години вдень), чотириразове харчування, ранкові і вечірні прогулянки (у цілому 3—4 години), вільні ігри дітей (близько 1,5 години), заняття. З огляду на більше (в порівнянні з масовим дитячим садком) число занять і значні статичні навантаження, особливого значення набуває контроль з боку сурдопедагога і вихователів за зміною видів діяльності на заняттях, включення в них рухливих ігор, фізкультурних хвилинок, фонетичної ритміки. [1]

Зміцненню організму дітей, підвищенню стійкості до простудних і інфекційних захворювань сприяє загартовування. Його проводять з першого року перебування в дитячому садку дітей шляхом систематичних повітряних і водних процедур, обтирання й обливання ніг водою. Загартовуванню також сприяють перебування в добре провітрюваних приміщеннях і сон при відкритих фрамугах. Процедури, що гартують, проводяться з урахуванням стану здоров'я дітей, перенесених захворювань, індивідуальних особливостей. Формування основних рухів і рухових якостей - одна з основних завдань фізичного виховання дітей з порушеннями слуху. Навчання дітей правильній ходьбі, бігу, лазінню, стрибкам, метанню впливає на розвиток всього організму. Сформованість основних рухів забезпечує можливості розширення рухового досвіду, створює необхідну базу для оволодіння більш складними рухами. Для формування основних рухів використовуються вправи, що спрощують деякі умови їх виконання. У єдності з формуванням основних рухів розвиваються рухові якості: швидкісні, швидкісно-силові, удосконалюються просторово-часові орієнтування, рівновага, виховуються спритність, витривалість.

Рішення корекційних завдань пов'язано з розвитком і тренуванням функції рівноваги, формуванням правильної постави, корекцією і профілактикою плоскостопості, розвитком дихання, координації рухів. Одним з важливих корекційних завдань фізичного виховання глухих і слабочуючих дошкільників є розвиток їхнього орієнтування в просторі. Для цього використовуються вправи, пов'язані зі зміною місцезнаходження дітей і розміщення інвентарю в залі, зміною напрямку й умов руху. Дітей необхідно тренувати у швидкому виконанні ряду рухів, розвивати їхню рухову реакцію в іграх, змінювати умови застосування сформованих навичок і умінь. Використання звукового супроводу на заняттях з фізичного виховання допомагає розвитку відчуття ритму, вібраційній чутливості, розрізненню повільних і швидких звучань, що, таким чином, сприяє розвитку слухового сприйняття. [5]

5.2 Фізичне виховання слабочуючих дітей. Рекомендовані вправи

Фізичне виховання дітей пов’язане з розвитком мови і мовного спілкування. Виконання рухів супроводжується використанням мовних інструкцій вихователем. У залежності від віку дітей і етапу навчання вони пред'являються усно і письмово (на табличках), усно-дактильно (у дитячому саду для глухих). Відповідно до ступеню оволодіння дітьми значень слів і інструкцій, мовний матеріал пред'являється усно. Діти засвоюють слова, що позначають рухи, фізкультурні знаряддя, іграшки, вчаться застосовувати ці слова в спілкуванні з іншими дітьми і педагогом у процесі рухливих ігор, виконання вправ. Використання мовного матеріалу повинне бути обґрунтовано і регламентовано вихователем для того, щоб не знижувати моторної щільності занять.

У процесі фізичного виховання в дітей розвивається довільна увага, уміння діяти по наслідуванню дорослому і по наочному зразку, а потім і самостійно виконувати вправи, орієнтуючись на словесні інструкції. Діти вчаться діяти в колективі, погоджуючи свої дії з діями інших дітей, допомагати їм, виявляти ініціативу, самостійність, витримку в іграх і вправах. Досягнення успіху у виконанні завдань і вправ сприяє формуванню в старших дошкільників оцінки власних можливостей, позитивно відбивається на особистісному розвитку дитини. Важливе значення для подальшого фізичного розвитку здобуває формування в дошкільників інтересу до занять фізкультурою, участі в іграх, змаганнях. [6]

Отже, фізичне виховання здійснюється в процесі всієї корекційно-виховної роботи. На нашу думку, основними формами фізичного виховання є: ранкова гімнастика, рухливі ігри на прогулянках і в перерві між заняттями, фізкультурні хвилинки, фонетична ритміка, музичні заняття, заняття по фізичному вихованню.

Ранкова гімнастика сприяє переходу організму дитини від сну до бадьорості, готує до активної діяльності протягом дня, створює необхідний тонус. Ранкова гімнастика проводиться у всіх вікових групах під наглядом вихователя. Комплекс вправ відповідає віку, індивідуальним можливостям дітей і включає відпрацьовані вправи на розвиток і координацію основних рухів, розвиток рівноваги, формування правильної постави. Перед початком виконання вправ важливо створити в дітей гарний настрій, можна використовувати звукові сигнали (музичні інструменти) чи музичний супровід (аудіозаписи). Зарядка проводиться в приміщенні, де заздалегідь готуються необхідне знаряддя (м'ячі, прапорці й ін.). Зазвичай при проведенні ранкової гімнастики дотримується наступна послідовність: ходьба, біг, що поліпшують кровообіг і дихання, загальнорозвиваючі вправи, стрибки, дихальні вправи.

Рухливі ігри проводяться на прогулянках і в перервах між заняттями. Вони дозволяють дітям змінити характер діяльності, відпочити після активної роботи на заняттях. Ігри між заняттями повинні бути добре знайомі дітям, прості і доступні для участі. Організація ігор на прогулянці залежить від пори року і погоди. Необхідно також враховувати характер попередньої діяльності дітей.

Вільна діяльність дітей у денний і вечірній час створює гарні можливості для рухової активності, коли діти займаються іграми, малюванням, читанням, вправами на гімнастичних знаряддях, їхньою руховою активністю необхідно керувати і стежити, щоб активні рухи чергувалися з заняттями за столом, спокійними іграми, не допускати перезбудження в процесі колективних ігор.

Фізкультурні хвилинки забезпечують зміну діяльності дітей на заняттях, створюють можливості для короткочасного відпочинку. Фізкультурні хвилинки проводяться, як правило, у середині заняття, після появи ознак стомлення. Тривалість фізкультурних хвилинок — 3-5 хвилин, до них включаються декілька вправ, що звичайно носять характер гри , чи рухлива гра. Доцільно пов'язувати рух зі змістом заняття: наприклад, імітувати катання на ковзанах чи лижах, кидання сніжків у процесі заняття по темі «Зима», наслідувати рухи тварин при вивченні відповідної теми.

У деяких випадках, за бажанням сурдопедагога, замість фізкультхвилинки може бути проведена фонетична ритміка, у якій різні рухи сполучаються з проголошенням мовного матеріалу (звуків, складів, слів, фраз), відпрацьовуванням ритміко-інтонаційної сторони мови.

Музичні заняття — також одна з форм фізичного виховання дошкільників з порушеннями слуху. Вони спрямовані на сприйняття музики, розвиток голосу, розвиток відчуття ритму рухів. На музичних заняттях діти багато рухаються: танцюють, грають, виконують вправи, беруть участь у рухливих іграх. У зміст музичних занять включаються прості рухи (ходьба, біг, стрибки, удари, притупування) і більш складні (елементи танцю). У процесі музичних занять у дітей формується почуття ритму, що позитивно впливає на рухи дітей, робить їх більш координованими, ритмічними. У процесі танців, співу нормалізується дихання і пов'язана з цим злитість мови.

Заняття з фізичної культури проводяться в різних вікових групах 3-4 рази на тиждень. Частина з них проходить із групою дітей у спеціально обладнаному залі, інші — на ділянці з групою чи в кімнаті. Структура занять по фізичному вихованню в спеціальних садках, як і в масових включає три частини: вступну, основну і заключну. В вступній частині важливо підготувати дітей до основного фізичного навантаження. Вступна частина містить у собі побудову, пояснення задач, ходьбу, короткочасний біг і нескладні вправи, які підготовлюють до виконання основного навантаження. В основну частину входять загальнорозвиваючі вправи, розвиток основних рухів і рухлива гра. Комплекс загальнорозвиваючих вправ складається з вправ для різних груп м'язів: вправи для м'язів шиї, плечового поясу і рук, для м'язів тулуба, ніг. У заключній частині пропонується легкий біг, спокійна ходьба, вправи на увагу, координацію рухів, підводяться підсумки.

Структурні частини заняття чітко виділяються в старшій і підготовчій групах, а в молодших групах виділення частин заняття досить відносно. Моторна щільність занять залежить від способів організації дітей. На заняттях з фізичного виховання використовуються фронтальний, поточний, почерговий і індивідуальний способи організації дітей. Діти переддошкільного і молодшого дошкільного віку найчастіше виконують рухи разом (фронтально) чи індивідуально; старші дошкільники — поточно чи по підгрупах. Усі способи організації повинні здійснюватися таким чином, щоб фізичне навантаження на кожну дитину було рівномірним, а моторна щільність занять — високою.

Під час проведення занять використовується наявне устаткування залу: гімнастична стінка, ослони, драбини, дошки, місток-гойдалка, стійки для стрибків, м'ячі, обручі, канат і ін. На заняттях у всіх вікових групах використовується звуковий супровід: удари в бубон чи барабан, що служать сигналом для початку і закінчення рухів, їх зміни, регулювання швидкості ходьби, бігу, частоти стрибків.

Зміст фізичного виховання дошкільників з порушеннями слуху у всіх вікових групах визначається загальними завданнями і необхідністю корекції недоліків у фізичному і моторному розвитку і їхньому попередженні.

Основну увагу в роботі з дітьми переддошкільного і молодшого дошкільного віку необхідно приділити розвитку рухової активності, формуванню довільної уваги, умінню наслідувати дій дорослого, формуванню навичок поводження в залі, розвитку емоційно-вольової сфери. Формування основних рухів відбувається шляхом включення їх у доступній формі в зміст занять.

Навчання ходьбі, бігу проводиться із включенням цікавих дітям ігрових моментів. Діти опановують різними видами стрибків (на місці, з поворотом, перестрибувати через мотузку, зістрибувати з дошки). Дітей також навчають повзанню, лазінню, перелізанню.

У середній групі підвищується ступінь складності вправ і змінюються умови їхнього виконання. Підвищуються вимоги до якості основних рухів: діти повинні вміти зстрибувати на напівзігнуті ноги, правильно координувати рухи рук і ніг у ходьбі і бігу, самостійно лазити. Важливо навчити дітей правильно поводитися в колективних іграх, витримувати свою роль, погоджувати свої рухи з діями інших дітей. Розвивається уміння реагувати на звукові сигнали. У старшій групі важливо вчити дітей самостійно виконувати вправи не тільки за зразком, але і за словесною інструкцією. Рухові навички закріплюються в процесі підвищення складності вправ, збільшення темпу. У процесі корекційної роботи особлива увага приділяється ускладненню вправ для розвитку рівноваги, а також розвитку просторового орієнтування в процесі підбору спеціальних вправ і рухливих ігор. На цьому етапі навчання з метою досягнення високої моторної щільності занять найчастіше використовуються фронтальний, потоковий чи груповий способи організації дітей.

Діти підготовчої групи повинні вміти володіти основними рухами, самостійно виконувати серію послідовних рухів у ходьбі один за одним, вміти орієнтуватися в просторових умовах, що ускладнюються. Вимоги пред'являються також до поводження в колективі, умінню погоджувати свої дії з діями інших дітей у рухливих іграх, естафетах.

На різних етапах навчання використовуються такі методи, як показ, допомога, страховка, дії за словесною інструкцією, однак їх обсяг на різних роках навчання розрізняється.

Показ як метод навчання використовується в роботі і з молодшими дошкільниками, і на заняттях зі старшими дітьми. У процесі показу дітям надається образ руху в його цілісному вигляді, без акцентування уваги на окремих елементах. Правильність показу, його точність — одне з важливих умов навчання. Недбала, неточна демонстрація рухів може спричинити неправильне відтворення дітьми. Для старших дітей рух може бути запропонований в розчленованому вигляді з метою навчання елементам техніки. Спостерігаючи за рухом, діти повинні добре його бачити, а також спостерігати за виконанням руху іншими дітьми. У роботі з молодшими дітьми, а також з дошкільниками, що мають порушення рівноваги і просторового орієнтування, важлива допомога дорослого. Страховка використовується на всіх роках навчання при виконанні координаційне важких вправ, а також для запобігання можливих травм. Відповідно до засвоєння дітьми рухів, що демонструвалися спочатку педагогом, діти починають відтворювати їх за словесною інструкцією. У залежності від віку дітей, їхнього рухового досвіду, стану слуху і мови вихователь використовує різні форми мови. У ясельній і молодшій групах назви предметів, дій, надаються усно і для кращого сприйняття і засвоєння демонструються наочно В міру засвоєння слів вони надаються усно, до табличок вихователь звертається при пред'явленні нових чи недостатньо засвоєних дітьми слів. У дитячих садах для глухих у середній групі нові слова можуть пред'являтися усно-дактильно, а після засвоєння — усно. Інструкції повинні бути короткими зрозумілими дітям. У випадках нерозуміння дітьми значення слів вихователь використовує показ у сполученні зі словесною інструкцією, а потім знову надає інструкцію.

Розділ 6. Корекція рухової сфери у глухих юнаків ігровими засобами на воді

6.1 Інтеграція молоді з ураженням слуху у сучасне суспільство через спорт

У державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття) акцент робиться на необхідності підвищення уваги до проблем освіти дітей із відхиленнями в психофізичному розвитку в системі суспільного виховання, забезпечення їх повноцінної життєдіяльності, соціального захисту, умов для максимальної психологічної і соціально-трудової реабілітації.

Виховання та освіта глухих юнаків виходить із завдань, які стоять перед сучасною школою, - підготовка всебічно розвинутої особистості, створення умови для залучення її до життя в суспільстві. Усе це вимагає подальшого удосконалення навчально-виховного процесу, реалізації потенційних компенсаторних можливостей розвитку глухих юнаків. Для цього удосконалюються зміст, методи, форми навчання, активізується самостійна навчальна діяльність, вносяться раціональні організаційні зміни в структуру навчального процесу, що передбачається Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті.

Значне місце в системі навчання і виховання осіб з вадами слуху належить фізичному вихованню. Значення його визначається не тільки тим, що воно дозволяє юнакам, які не чують, стверджувати свою активну життєву позицію через фізичні вправи і спорт, але й тим, що вони більш активно інтегрують у сучасне суспільство.

У дослідженнях показано, що первинний дефект - глухота – затримує не тільки формування словесної мови, пізнавальної діяльності, але й призводить до затримки розвитку основних рухових якостей [1-8].

Втрата слуху призводить до порушення розвитку всіх сторін мови, а в низці випадків до повної її відсутності, що обмежує можливості мислення, відображається на особливостях поведінки: замкнутість, небажання вступати в контакт. [5, 6] Обмежений потік зовнішньої інформації через ураження слуху викривлює сприйняття її смислу, утруднює спілкування, ускладнює умови психомоторного розвитку, викликає негативні емоції і стресові переживання. [5, 11, 12] Втрата слуху часто супроводжується ураженням вестибулярного апарату, що негативно відображається на руховій сфері дитини. Характерними виявами є порушення статичної та динамічної рівноваги, точності рухів, просторової орієнтації, здатності засвоювати завдання, ритм рухів. [9, 13]

Головним і найбільш складним завданням сурдопедагогіки є проблема розробки корекції рухової сфери у глухих юнаків, яка слугує необхідною умовою їх розвитку в процесі навчання, сприяє формуванню засобів міжособистісної комунікації та їх інтеграції в сучасне суспільство.

Результати досліджень, проведених під керівництвом проф. Н.Г. Байкіної [9] свідчать про велике значення розвитку і корекції рухової сфери у глухих юнаків як одного із шляхів покращання ефективності підготовки їх до самостійного життя в сучасному суспільстві і, що особливо важливо, формування умінь сприймати мову оточуючих.

Слід відмітити, що в процесі навчання відставання глухих юнаків у розвитку основних рухових якостей від їх однолітків, що чують, помітно нівелюється. Проте недоліки в розвитку координації, швидкості, спритності і, не менш важливо, мови зберігаються у глухих юнаків і на даному етапі розвитку. Про це свідчать результати досліджень. [4, 9, 13, 14]

Виключення слуху із системи аналізаторів не являє собою ізольованого "випадіння" аналізаторів, а порушує весь хід розвитку даної категорії юнаків. [11, 15-21] При цьому найбільшою мірою страждає мова. Недостатня мовна діяльність, зменшення через ураження слуху обсягу інформації, що надходить глухим, позначаються на розвитку всієї пізнавальної діяльності і на формуванні їх рухової сфери.

Отже, завдання розробки шляхів подолання наслідків глухоти, вирішувані в школах, актуальні і для юнаків. При цьому, однак, треба мати на увазі, що система навчання, призначена для глухих дітей, не може бути повною мірою використана при корекції вад рухової сфери у глухих юнаків, оскільки в цьому випадку залишаться неврахованими їх вікові особливості і незвичайне водне середовище, а також їх практичний досвід.

Разом із тим, спеціальні дослідження переконливо показали, що не існує видів професійної діяльності, які могли б зрівнятись за своїм ефектом із фізичним навантаженням і руховою активністю. [22-24]

Важка фізична праця, посилена екстремальними кліматичними умовами, не може викликати в людини в організмі таких адаптаційних перебудов, які спостерігаються в осіб, що займаються руховою активністю.

Інтенсивність найнапруженішої щоденної багаточасової фізичної праці, навіть посиленої важкими умовами зовнішнього середовища, є значно нижчою порівняно з інтенсивністю тренувальної роботи, а екстремальні умови змагальної діяльності не мають аналогів у професійній діяльності. [25] У цьому плані надзвичайно важливе значення для глухих юнаків мають заняття плаванням.

6.2 Вплив плавання на хворих дітей

Водне середовище викликає в організмі людей, що займаються плаванням, численні зміни, які визначаються фізичними, хімічними та біологічними властивостями. [26] Плавання найбільш успішно виправляє поставу і деформацію хребта людини. [27, 28]

Значно підвищується рівень пристосувальних реакцій у тих, хто займається плаванням у басейні з морською водою при комплексному лікуванні хронічних бронхітів і пневмоній, що надає більш суттєвий лікувальний вплив, ніж звичайне купання. [29]

Знаходження людини у воді і виконання дозованих вправ призводить до нормалізації важливих біохімічних показників властивостей крові і покращання діяльності серцево-судинної системи у хворих, які страждають ішемічною хворобою серця. [30]

Таким чином, ефект впливу плавання на організм тих, хто займається ним, різноманітний. Крім того, за даними ЮНЕСКО, більше 350 тисяч осіб щорічно зазнають біди на воді. Тому кваліфіковане забезпечення початкового навчання плаванню є однією із найважливіших і благородних цілей у галузі фізичного виховання, особливо серед глухих юнаків.

На сучасному етапі у зв'язку зі збільшенням значення рухової активності, участі глухих у Всесвітніх іграх, зміною змісту, методів і засобів освіти, залученням до самостійних систематичних тренувань, підготовкою глухих юнаків до активної і самостійної корисної трудової діяльності суттєво підвищилась актуальність проблеми удосконалення системи корекції рухової сфери з даною категорією юнаків.

Недостатність розробленості проблеми корекції рухової сфери глухих юнаків ігровими засобами на воді стали основою для вибору теми даної статті.

Об'єкт дослідження - рухова сфера глухих юнаків і тих, що чують, у процесі занять іграми на воді.

Предмет дослідження - корекція рухової сфери глухих юнаків на заняттях іграми на воді.

Мета роботи полягає в розробці методики корекції рухової сфери з глухими юнаками на заняттях іграми на воді.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

розробити рівні розвитку спеціальних ігрових якостей на воді глухих юнаків і тих, які чують, що займаються плаванням;

обґрунтувати методику корекції рухової сфери глухих юнаків ігровими засобами на воді;

розробити методичні рекомендації для проведення занять з плавання з глухими юнаками.

Для вирішення поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, порівняння, педагогічні спостереження, педагогічні констатуючий і формуючий експерименти, в процесі яких проводили тестування і використовували інструментальні методики. Проведений математичний аналіз експериментальних даних.

На першому етапі досліджень глухим юнакам у віці 17-19, 19-21 рік були запропоновані тести для визначення рівня розвитку спеціальних ігрових якостей на воді:

диференційоване координаційне відтворення заданої амплітуди (градус);

кінестетична координаційна здатність (тест "фішки", с);

статична координація (проба Ромберга "лелека", с);

реагуюча здатність (тест "ловля лінійки", см);

плавання на грудях і на спині (м);

плавання на 100 м вільним стилем (хв, с);

плавання кролем на затримці дихання (м);

плавання кролем на затримці дихання (с).

У дослідженні взяли участь 27 юнаків зі втратою слуху, які займаються плаванням та іграми на воді. На етапі констатуючого експерименту у глухих юнаків досліджували слух. Для цього використовували методи тональної і мовної аудіометрії із застосуванням таблиць слів. При визначенні резидуального слуху встановлено, що 1,65% обстежуваних не реагують на звук аудіометра, решта відносяться до різних груп глухоти: 2,2% - до першої, 11,0% - до другої, 20,9% - до третьої і 64,2% - до четвертої групи. Аналіз показав, що слухова чутливість була ушкоджена за звукосприймальним типом у 90,1% обстежуваних, за звуковідновним - у 9,9%. Встановлено, що набута глухота спостерігалась у 51,9% обстежуваних, спадкова - у 24,8%, недиференційована - у 24,1%. Спадкова глухота розвивалась за регресивним типом у 75% обстежуваних, по домінантним - у 25%. Нами було виявлено, що порушення в слуховому аналізаторі виникли у 68% глухих дітей до 2 років, старше 2 років - у 27%, у 45% обстежуваних момент настання глухоти не виявлений.

Кінестетична здатність оцінювалась за допомогою кінематометра М.І. Жуковського. Глухим юнакам пропонували виконати три рази рухи рукою до обмежувача, поставленого експериментатором під кутом 45°.

Юнак запам'ятовує еталон і повертає руку у вихідне положення. Після того як експериментатор забирає обмежувач, юнак три рази відновлює задану амплітуду рухів без зорового контролю. Точність відновлення оцінювалась за величиною відхилень від заданого еталону. Розраховувалась середня величина відхилення із трьох спроб, без урахування знаку помилки.

В обмеженому просторі (у пластмасовій коробочці розміром 15x19 см) розсипались фішки різних діаметрів: великого - 20 мм, середнього - 15 мм, малого - 5 мм. Використовувались по десять фішок кожного діаметра. Після команди "почали" юнак, взявши рукою фішку великого діаметра, повинен покласти її в коробочку, що стоїть поряд. Потім схожу дію він виконував із другою фішкою такого ж розміру і т.д. поки не будуть зібрані всі фішки. Після того, як зібрані всі фішки великого діаметру, вони перемішуються з рештою фішок, і юнак за сигналом починав збирати фішки інших діаметрів. Фіксувався час перекладання фішок кожного діаметра.

Статистичну рівновагу оцінювали за результатами виконання "проби Ромберга" за положенням "лелека". Юнак повинен стати на одній нозі, друга зігнута в коліні, при цьому ступня однієї ноги торкається колінного суглоба опорної ноги, руки витягнуті вперед, очі заплющені. Визначався час стійкості в цьому положенні.

Реагуючу здатність оцінювали за допомогою тесту "ловля лінійки".

Вихідне положення: стійка, сильніша рука зігнута в ліктьовому суглобі (кут 90°), долонею всередину, пальці вирівняні. Експериментатор встановлював лінійку довжиною 40 см на відстані 1-2 см від долоні паралельно її площині. Нульова відмітка лінійки знаходиться на рівні нижнього (зовнішнього) краю долоні. Експериментатор без сигналу опускав лінійку. Перед юнаком стояло завдання як можна швидше піймати падаючу лінійку. Вимірювалась відстань у сантиметрах від нульової відмітки до нижнього краю долоні. Визначали середній результат із трьох спроб.

При проведенні спеціальних тестів були виявлені такі дані у глухих юнаків 17-19 років - плавання на грудях і на спині (м) 10,0 ± 1,0, плавання на 100 м вільним стилем (хв., сек.) 144,0 ±12,0, плавання кролем на затримці дихання (м) 29,0 ± 5,9, (сек.) 22,9 ± 6,0.

Таким чином, на етапі констатуючого експерименту нам удалось встановити, що глухі юнаки показали більш низькі результати порівняно з їх однолітками, які чують. Проте в тестах, де вимагалось проявити координацію, спритність, глухі юнаки гірше справлялись із завданням порівняно з тими тестами, які пропонувались у стані відносного спокою.

Перед проведенням формуючого експерименту нами була висунута гіпотеза про те, що корекційно-розвивальні ігри на воді будуть сприяти створенню близьких відносин між учасниками групи (команди), знімуть напруженість, тривожність, страх перед оточуючими, підвищать їх самооцінку, дозволять перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімуть небезпеку соціальне значимих наслідків.

Крім того, для глухих юнаків надзвичайно важливі психологічні механізми корекційного впливу гри на воді. Ігри на воді були пріоритетними перед іншими фізичними вправами за такими критеріями:

моделювання системи ігрових відношень у наочно-дійовій формі в особливих умовах на воді, наслідування їх глухими юнаками та орієнтування в цих відносинах;

зміна позиції глухих юнаків у напрямку подолання пізнавального і особистісного егоцентризму і послідовної децентралізації, зростання міри соціальної компетентності і здатності до вирішення проблемних ситуацій;

формування (поряд з ігровими) реальності відношень як рівноправних партнерських відношень співробітництва і кооперації між глухими і тими, що чують, однолітками, які забезпечують можливість позитивного особистісного розвитку;

організація поетапного відпрацювання у грі нових, особливо в незвичайному водному середовищі більш адекватних способів орієнтування юнаків у проблемних ситуаціях, їх інтеріоризація і засвоєння;

формування здатності глухих юнаків до довільної регуляції діяльності на основі підкорення поведінки системі правил, регулюючих виконання ролі і правил, а також поведінки їх під час ігор на воді. Крім того, ігри на воді є найбільш дійовим методом корекції рухової сфери для глухих юнаків.

Заняття плаванням у поєднанні з ігровими засобами сприяють корекції психічного розвитку і засвоєнню одного із основних життєво важливих навичок - пересуванню у воді. Заняття в басейні упорядковують поведінкові реакції, виробляють самодисципліну, зібраність, виховують працелюбність, формують навички колективної взаємодії. Виконання рухів у воді сприяє покращанню діяльності вегетативної нервової системи, стимулює розвиток дихальних м'язів і м'язів пояса верхніх кінцівок.

Програма корекції рухової сфери у глухих юнаків включала 2 етапи: підготовчий та основний.

Введення підготовчого етапу для глухих юнаків було пов'язане з підготовкою опорно-рухового апарату, покращанням функціонального стану м'язів і суглобів, кардіореспіраторної системи. Створювались мотиваційні настанови на заняття плаванням, вирішувались завдання формування навичок роботи в групі з підвищеною увагою і дисциплінованістю, що забезпечувало ефективність проведення занять з даною категорією юнаків. На другому основному етапі глухих юнаків навчали вправам для освоєння з водою і плаванням на грудях і на спині, а також вправам на оволодіння м'ячем.

Корекція рухової сфери у глухих юнаків засобами плавання реалізовувалась у такій послідовності: вправи для освоєння у воді і плавання, на дихання, оволодіння основами техніки плавання, розвиток фізичних якостей з використанням ігор, естафет, ігрових вправ. У процесі проведення експерименту глухим юнакам пропонували такі методи: практичні, наочні, словесні.

Слід вказати, що на підготовчому етапі з глухими юнаками використовували ігровий метод. При цьому їм пропонували сюжетні завдання, естафети, образні порівняння. Не застосовували імітаційних вправ, оскільки позитивного переносу навичок при навчанні у воді не відбувається.

При заняттях здійснювали опору на збережену пропріоцептивну чутливість. Глухі юнаки краше засвоювали плавання на грудях, оскільки так вони легше орієнтуються в просторі. На заняттях глухих юнаків ділили на 2 підгрупи. При цьому на заняттях були присутні 2 вчителі. Слід проводити відкриті заняття з елементами ігрових дій на воді.

Особливу роль необхідно приділяти навчанню видиху у воді для розвитку дихальних м'язів. Вправи на дихання і погодження дихання з рухами рук слід виконувати стоячи у воді біля нерухомої опори.

Значну частину експериментальної програми складали ігри та естафети, стрибки у воду у варіативних умовах, скочування з гірок різної висоти, а також вправи ігрової спрямованості. При цьому розбирали основні вправи, додавали проговорювання ключових слів. Усі завдання виконували в інтегрованих групах спільно з тими однолітками, які чують.

Доступність пропонованого матеріалу забезпечується поєднанням застосування наочних посібників, додаткових орієнтирів, дактильної мови, виразної артикуляції. Показ вправ здійснюється безпосередньо перед їх виконанням.

Особливу роль для глухих юнаків в умовах водного середовища набуває спеціальна система жестів, як додаткові орієнтири застосовуються рухові плавальні засоби, умовні сигнали і дактильна мова. Ігри сприяли подоланню відчуття невпевненості і страху, більш швидкій адаптації до води та оволодінню всіма технічними й ігровими елементами. Нами були запропоновані такі рухливі ігри на воді: "Пірнання", "Роби як я", "Водолази", "Гумовий м'ячик", "Слалом", Буксири". Слід вказати, що корекцію рухової сфери у глухих юнаків здійснювали ігровими засобами на воді з активізацією їх пізнавальної діяльності. Особливості розвитку рухової сфери обумовлені в основному трьома факторами: функціональним порушенням деяких фізіологічних систем, відсутністю слуху і недостатнім розвитком мови. Зі втратою слуху значно знижується обсяг мовної інформації, яка бере участь у формуванні усіх видів діяльності. У зв'язку з цим словесна мова була необхідним фактором при навчанні фізичним вправам і руховим діям у процесі ігрової діяльності.

Включення мовного матеріалу в зміст занять з глухими юнаками позитивно вплинуло на накопичення та осмислення словникового запасу, пов'язаного з формуванням та удосконаленням рухових умінь. Розвиток мови у глухих юнаків проводився з нарощуванням типів фраз, оволодінням фонетикою і граматикою мови. На заняттях використовували сполучні висловлювання, предметно-практичні дії при складанні сюжетних текстів, складали зарисовки ігор та ігрових дій, із пластиліну ліпили фігурки різних вихідних положень: нахили, кидки, пірнання, зміни різних вихідних положень. Ці методичні прийоми викликали у глухих юнаків умотивованість, усвідомленість, проговорювання власних дій, їх інтерес до формування висловлювань.

Заняття в інтегрованих групах сприяли розширенню сфери спілкування, використанню залишкового або часткового слуху. Це дозволило глухим юнакам швидше з більшим ефектом вийти з труднощів, обумовлених дефектом і вторинними порушеннями, які в них відмічались. Необхідно відмітити, що мовна недостатність глухих юнаків ускладнювала сприйняття інформації, пов'язаної з описанням і засвоєнням техніки легкоатлетичних вправ.

З цією метою були розроблені спеціальні мовні програми, які стосуються питань ігрової діяльності на воді зі спортивної спеціальної термінології, найменування спортивного обладнання та інвентарю, рухових дій, понять про простір, часових і силових параметрів рухів, структури словесно-наочних повідомлень, пов'язаних із вимірювальною апаратурою, словесних компонентів, які містять інформацію на слайдах, рисунках, таблицях, кінограмах, кінокільцівках, відеозаписах.

Розділ 7. Етапи розвитку спортивного руху нечуючих України

Завдяки незламному духу нечуючих, їх наполегливості, завдяки терплячим педагогам слабочуючі або глухі досягають значних успіхів в творчій діяльності, зокрема в спорті.

До революції 1917 року в Україні існувало шість шкіл для глухонімих дітей. Відомостей про те, як в цих школах проводилось фізкультурне виховання дітей, на жаль, немає.

На початку двадцятого сторіччя, як відомо, була в пошані класична боротьба. Серед відомих борців, таких, як Іван Піддубний, Іван Заїкін з'являється глухонімий борець Степан Колтун (Ковтун), який небезуспішно виступає на аренах цирків.

В 1922 – 1927 роках в Україні глухонімі починають об'єднуватися у свої організації, в першу чергу у великих містах – Харкові, Києві, Одесі. Відкриваються клуби глухонімих, де поряд з іншими гуртками організовуються фізкультурні гуртки з різних видів спорту: гімнастики, футболу, шахів, шашок.

Перша спроба проведення всеукраїнських змагань була здійснена в 1927 році в змаганнях з легкої атлетики.

В 1931 році було прийнято рішення про проведення Всеукраїнської спартакіади глухонімих на честь Всесоюзної спартакіади 1932 року.

Після війни, з 1946 року, починає налагоджуватись фізкультурно-спортивний рух серед глухонімих України.

В 1951 році Комітет у справах фізкультури та спорту при Раді Міністрів УРСР надав практичну допомогу УТОГ в організації колективів фізкультури.

Багато глухих спортсменів досягають високих результатів у спортивних змаганнях. Наприклад, велогонщик Ісаак Гільберг (Київ), неодноразово був чемпіоном і призером УРСР з велосипедного спорту.

Період VIIІ Всесвітніми літніми іграми 1957 р. в Іваново відбулись Всесоюзні змагання з легкої атлетики і волейболу. На цих змаганнях успішно виступали легкоатлети Фаїна Антонова, Микола Здот, Анатолій Симоненко, які й були включені в збірну команду СРСР. Виступаючи на VIII Всесвітніх іграх глухих 1957 року в Мілані (Італія), вони завоювали загалом шість золотих та одну бронзову медалі.

Футбольна команда УРСР п'ять років поспіль (1960 – 1964 рр.) утримувала звання чемпіона СРСР серед глухих.

В 1974 році відбулася третя спартакіада, до того ж із ігрових видів спорту змагання проводились: з баскетболу – в 2-х групах, волейболу – в 3-х групах, футболу – у 4-х групах. За період 1971 – 1975 рр. українські спортсмени на всесоюзних першостях 19 разів були першими в різних видах спорту, а легкоатлети України були недосяжними для інших команд. Було підготовлено одного майстра спорту міжнародного класу, 4 майстри спорту, 46 кандидатів в майстри, 330 першорозрядників, 6980 розрядників масових розрядів.

У 1977 році проведено IV спартакіаду. Але за 1981 – 1985 роки спортсмени України, на жаль, здали свої позиції на всесоюзних змаганнях у футболі, легкій атлетиці, волейболі (чоловіки), баскетболі.

Після проголошення незалежності України в 1992 році створюється юридично незалежна спортивна федерація глухих України (СФГУ), яка через національний комітет спорту інвалідів України (НКСІУ) підпорядкована Міністерству в справах молоді та Спорту України.

Створюється “інваспорт” - державна організація зі спорту інвалідів, яка проводить тренувальну роботу та змагання серед інвалідів різних нозологій.

Збірна команда глухих України вперше виступила окремою командою на XVII Всесвітніх іграх глухих 1993 року в Софії (Болгарія). Успішно виступили в змаганнях з легкої атлетики с. Городок, яка завоювала дві золоті та дві срібні медалі.

18 січня 1997 року вийшов Указ Президента України Л. Кучми “Про підготовку та участь спортсменів України в XХVII літніх Олімпійських і ХІ Параолімпійських іграх глухих”, який додав наснаги спортсменам, тренерам та організаторам фізкультурної роботи.

Вперше в історії на такому високому рівні була виявлена увага та турбота про участь глухих спортсменів України в міжнародних змаганнях. Підготовка спортсменів стала справою державної ваги. Указ позитивно вплинув на підготовку і виступи спортсменів збірної команди України на XVIII Всесвітніх іграх глухих 1997 року в Копенгагені (Данія). Було завойовано 5 золотих, 10 срібних і 5 бронзових медалей. В неофіційному заліку команда України зайняла дев'яте місце по золотих медалей, а за результатами перших 5 місць – п'яте місце серед 70 держав світу.

Висновки

Зниження слуху – соціальна проблема. Тому наша держава повинна постійно вести роботу, спрямовану на покращення життєвої діяльності глухих і слабочуючих людей, зокрема дітей. Для цього в Україні потрібно будувати спеціальні школи, в масових школах запроваджувати уроки для хворих дітей, які вестимуть вчителі відповідного фаху. Навчальні заклади, де отримують освіту люди з вадами слуху повинні бути забезпечені якісною звукопідсилюючою технікою.

Роль вчителя у вихованні дітей, які мають враження слуху інколи є вирішальною. Тому вчитель повинен увібрати в себе найгуманніші якості: терпіння (в першу чергу) наполегливість, доброту; бути медично-обізнаним (з даного питання), мати навики педагога-дефектолога, а також бажання зробити з хворої дитину людину гідну для нашого суспільства.

Фізичне виховання дітей з порушенням слуху – один із найважливіших напрямків корекційно-педагогічної роботи. Правильно організоване фізичне виховання створює основу для зміцнення здоров'я дітей, розвиває активність, підвищує працездатність, приводить до потреби у спілкуванні, яке виражається за допомогою жестів.

Дослідження дозволяють відмітити, що при порушенні слуху під впливом систематичних занять та ігрових дій на воді всі канали чутливості хворих дітей вдосконалювались. Були задіяні зорова система, рухова діяльність, залишковий слух. Звідси можна зробити висновки, що для хворих дітей потрібно, по можливості, запроваджувати уроки в басейнах.

Роблячи висновки стає зрозуміло, для того щоб правильно організувати розвиток дітей, які мають враження слуху, потрібне комплексне втручання в їх долю медичних працівників, педагогів, батьків та підтримка держави. Звичайно, вчитель відіграє велику роль в організації занять з хворими дітьми – адже це цілий педагогічний процес, направлений на удосконалення особистості, озброєння її знаннями для досягнення найкращих результатів. Фізичне виховання в свою чергу, може здійснюватись по мірі росту дитини, формуючи її фізіологічні дані. Тому потрібна ефективна розробка занять з дітьми для того, щоб виросла не тільки ерудована, а й здорова людина.

Список використаної літератури

Абалаков В.М. Новая аппаратура для изучения прыгучести. - М., 1992. – 217 с.

Бабій І.М. Корекція рухової сфери у глухих підлітків на заняттях з легкої атлетики // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя, 2000. - С. 187-189.

Байкина Н.Г. Коррекционные основы физического воспитания глухих школьников: Автореф. дис. ... .докт. пед. наук. - М., 1992. - 30 с.

Байкина Н.Г. Физическое воспитание в школе глухих и слабослышащих. - М.: Советский спорт, 1991. - 61 с.

Байкина Н.Г., Мутьев А.В., Крет Я.В. Влияние потери слуха на адаптационные и реабилитационные процессы глухих подростков // Адаптивная физическая культура. - СПб., 2002, № 4 (12). - С. 14-19.

Бессарабов Н.С. Возрастная динамика двигательных способностей и их формирование на уроках физкультуры у глухих школьников: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. -М., 1979. - 16 с.

Бородич Л.А. Занятия плаванием при сколиозе у детей и подростков / Книга для учителя: из опыта работы. - М.: Просвещение, 1988. - 77 с., ил.

Боскис P.M. Глухие и слабослышащие дети. - М.: Педагогика. - 1963. -215с.

Верхошанский Ю.В. Программирование и организация тренировочного процесса. - М.: ФиС, 1985. - 176 с.

Власова Т.А. Психологические проблемы дифференциации обучения и воспитания аномальных детей // Обобщенный доклад по опубликованным работам. - М.: АПН РСФСР, 1972. - 56 с.

Власова Т.А. О детях с отклонениями в развитии // Москва: “Просвещение”, 1973.

Выготский Л.С. Проблемы дефектологии. - М.: Просвещение, 1983. - 525 с.

Гозова А.П. Профессионально-трудовое обучение глухих школьников. -М.: Просвещение, 1966. - 132 с.

Засенко В.В. Проблема підготовки випускників шкіл глухих і слабочуючих до самостійного життя // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Інтеграція аномальної дитини в сучасній системі соціальних відносин. - К.: Просвіта, 1994. - С. 172-175.

Коберник Г.Н., Синев В.Н. “Введение в специальность “дефектология”. - Киев: Высшая школа, 1984.

Костанян А.О. Особенности скоростных качеств и их развитие с помощью физических упражнений у глухих школьников: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. -М., 1963. -18 с.

Крет Я.В. Коррекция психофизического развития глухих детей старшего дошкольного возраста: Дис. ... канд. психол. наук. - К., 2000. -241 с.

Куничев Л.А. Изменение некоторых показателей сердечно-сосудистой системы и биохимических свойств крови у больных ишемической болезнью сердца под влиянием плавания в бассейне: Автореф. дис. ... канд. мед. наук. - М., 1979.-25 с

Ляхова И.Н. Коррекционное значение гимнастики в учебно-педагогическом процессе по физическому воспитанию глухих школьников младших классов: Автореф. дис. ...канд. пед. наук. - М., 1992. - 17 с.

Мастюков Е.М. Ребенок с отклонениями в развитии. - М.: Владос, 1992. -74с.

Нечитайло П.А. Клинико-физиологическое обоснование применения дозированного плавания в открытом бассейне с морской водой при комплексном лечении больных хроническими неспецифическими заболеваниями легких: Автореф. дис. ... канд. биол. наук. - Харьков, 1975. - 22с.

Оноприенко Б.И. Исследование влияния морфологических особенностей на гидродинамические качества пловцов: Автореф. дис. ...канд. пед. наук. - M., 1968. -23 с.

Петренко Г.Г. Техническая подготовка пловцов-кролистов на основе анализа кинематики движений в пространстве: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. - Л., 1986.-22с.

Платонов В.М. Теория и методика спортивной тренировки. - К.: Вища школа, 1984. - 352 с.

Проблема критических периодов онтогенеза и ее значение для теории и практики физического воспитания. - М.: ФиС, 1984. - С. 211-224.

Психологія глухих дітей. Під редакцією І.М. Соловьева, Ж.І. Шиф і ін. “Педагогіка”. Москва, 1971 р.

Розанова Г.В. Развитие двигательной памяти у глухих и слышащих школьников // О психическом развитии глухих и нормально слышащих детей. - М.: Просвещение, 1962. - 75 с.

Романенко А.В. Влияние внеклассных занятий по спортивному ориентированию на коррекцию познавательной деятельности и двигательной сферы глухих детей: Дис. ... канд. пед. наук. - Одесса, 1991. - 162 с.

Рябичев В.А. Изменение функционального состояния двигательного анализатора спортсменов и не занимающихся спортом глухих школьников под влиянием различных нагрузок // Материалы 2-ой научной конф. по физическому воспитанию детей школьного возраста. - М.: АПН РСФСР, 1964.-С. 143-144.

Фомічова Л.І. Розвиток інтелекту та проектування навчання (чуючі, глухі та слабочуючі дошкільники). - К,: Міжнародна фінансова агенція, 1997. - 234 с.

Шеремет М.К. Формирование готовности слабослышащих детей к школьному обучению: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. - М., 1979. – 17 с.

Шиф Ж.И. Усвоение языка и развитие мышления у глухих детей. - М.: Просвещение, 1968. - 103 с.

Ярмаченко Н.Д. Проблема компенсации глухоты. - К.: Освіта, 1976. – 53 с.

Дипломная работа: Методика і організація занять із дітьми, які мають враження слуху

Похожие работы: