Вступ

Захворювання ендокринної системи існували завжди, скільки існує людство. Зоб мучив людей у більшій чи меншій мірі. Народна ж медицина на захист ендокринної системи віднаходила природні засоби, особливо добре допомагали рослини із певними властивостями, про які знали в основному знахарі.

Значною профілактикою захворювань щитовидної залози була їжа, вдало продумана рецептура українських страв. Особливо - приправи до страв.

Без зеленого кропу влітку, а без його насіння взимку, не подавали до столу перші і другі страви. Про буряк годі й говорити - він вживався щодня в борщі, буряківниках, салатах та вінегретах, бо інакше такі страви не були б українськими.

Приправляли їжу ароматичними рослинами: м'ятою, мелісою, чебрецем, шавлією, навіть листям суниці та подорожника. Таким чином підтримували функцію «корони» ендокринної системи-гак називають щитовидку.

Та і рецептів для лікування її знали багато, хоч захворювань, порівняно з теперішнім часом, було значно менше.

У сучасній науковій медицині хвороби ендокринної системи допоки що мало вивчені, а для їх лікування кількість ліків хімічної промисловості дуже обмежена. Тож допомога від ефективних ліків із рук живої природи вкрай необхідна.

Тим більше, що після чорнобильської трагедії захворювання щитоподібної залози стали особливо уражати не тільки дорослих, а й дітей. Щоб утихомирити зоб, організму необхідний йод. Правда, почали випускати хімічні препарати та продукти, насичені йодом. Але народна медицина в своєму арсеналі має багато рослин, які містять йод. У великій кількості необхідний для хворих йод є в морській капусті, а із суходільних рослин його містять: мох ісландський, дрік красильний, нетреба колюча.

Тим більше, що такі рослини в значній кількості ростуть в Україні, і зовсім не складно і не важко приготувати із них ліки для профілактики та відновлення функцій щитовидної залози.

Варто лише скористатись рецептами, запропонованими народною медициною та перевіреними, а також удосконаленими лікарями «Зеленої планети».

1 ЩИТОВИДНА ЗАЛОЗА - КЛЮЧОВА ЛАНКА В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ

Залози, які не мають вивідних проток і свої хімічні продукти (гормони) виділяють безпосередньо у кров, називаються ендокринними. Гормони стимулюють або, навпаки, гальмують розвиток та життєдіяльність окремих органів і цілого організму. Вони впливають на обмін речовин, розвиток і ріст організму, статеве дозрівання тощо. Щитоподібна залоза — найбільша з ендокринних залоз

Щитоподібна залоза (від грец. «тиреос» - щит, «ідос» - вид) - орган, що має вигляд щита, вперше була описана знаменитим Галеном у II ст. до н.е. Міжнародна ж назва цього органа внутрішньої секреції - тиреоїдна залоза.

За своєю формою щитоподібна залоза нагадує метелика або підкову, розташована в перед ній ділянці шиї нижче від під'язикової кістки і прикриває собою бічну поверхню гортані та передньобічну поверхню трахеї. Розміри залози можуть змінюватися навіть у однієї людини залежно від її функціонального стану; велике значення має кровонаповнення органа. Вага її в середньому становить ЗО г і залежить від статі й значною мірою від географічних умов місця проживання. Впливають на вагу щитоподібної залози також і характер харчування, кліматичні умови, різні лікарські препарати. Розмір й вага залози трохи більші в осіб, що проживають у географічних районах з низьким умістом йоду в ґрунті, воді, рослинах.

Гормони щитоподібної залози, як відомо, справляють життєво важливий вплив на всі види обміну речовин і всі органи, передусім, включаючи серцево-судинну й нервову систему. Від інтенсивності діяльності щитоподібної залози залежать інтенсивність росту й статевого розвитку дітей, їх інтелект, а також емоційний стан людини. Функціонально щитоподібна залоза тісно пов'язана з іншими ендокринними залозами (гіпофізом, статевими залозами, підшлунковою залозою та ін ).

Гіпофункція (недостатня діяльність) щитоподібної залози спричинює особливу набряклість тканин (мікседему), що проявляється у зниженні обміну речовин та зменшенні розумових здібностей. Гіперфункція (надмірна діяльність) щитоподібної залози призводить до базедової хвороби, яка характеризується хворобливою збудливістю нервової системи, прискоренням пульсу, витрішкуватістю, різким підвищенням обміну речовин тощо.

2 Основні функції щитоподібної залози

Як ми вже говорили, щитоподібна залоза, як й інші ендокринні органи, виробляє гормони, що надходять у кровообіг. Вона синтезує багаті на йод два гормони - трийодтиронін і тетрайодтиронін.

Основними компонентами для створення тиреоїдних гормонів є йод і білковий компонент тирозин - одна з незамінних амінокислот, що надходять в організм із продуктами харчування. Тобто такого роду амінокислоти, на відміну від замінюваних, не можуть утворюватися самим організмом. Ось чому для нормальної гормонотвірної функції щитоподібної залози потрібне повноцінне харчування з достатнім вмістом у харчових продуктах і йоду, і білкових речовин, з яких можливе утворення незамінних амінокислот, у тому числі й тирозину.

Тиреоїдні гормони стимулюють обмін білків, жирів, вуглеводів, водний і електролітний обмін, обмін вітамінів, основний обмін. Вони посилюють окислювальні процеси, процеси поглинання кисню, витрати поживних речовин, споживання тканинами глюкози. Під впливом цих гормонів зменшуються запаси глікогену в печінці, прискорюється окислення жирів. Посилення енергетичних і окислювальних процесів є причиною схуднення, що спостерігається при гіперфункції щитовидної залози.

Щитоподібназалозавпливаєнажировий,білковийівуглеводний обмін. При зниженому гормонотворенні жирові молекули в більшій кількості перетворяться на холестерин, що сприяє більш швидкому розвиткові атеросклеротичних процесів в організмі й, насамперед, у кровоносних судинах серця й головного мозку.

Діяльність щитоподібної залози, так само як і діяльність будь-якого іншого ендокринного органа, пов'язана з усіма функціями людського організму. Це й зрозуміло, якщо згадати, що в організмі все взаємозалежно. Ось чому в разі того або іншого захворювання щитоподібної залози не залишаються байдужими багато внутрішніх органів й передусім серцево-судинна й нервова системи.

Парафолікулярними клітинами щитовидної залози, які розташовані за її залозистими фолікулами, утворюється також гормон тиреокальцитонін. Він бере участь у регуляції кальцієвого обміну. Під впливом гормону рівень кальцію в крові знижується. Це пов'язано з тим, що він активізує функцію остеобластів, які беруть участь в утворенні нової кісткової тканини, і пригнічує функцію остеокластів, які її руйнують. Разом із тим гормон гальмує виведення кальцію з кісткової тканини, сприяючи відкладенню його у ній. Він гальмує всмоктування кальцію і фосфатів з ниркових канальців в кров, таким чином сприяючи їх виведенню із сечею з організму. Під впливом тиреокальцитоніну знижується концентрація кальцію у цитоплазмі клітин.

Вміст цього гормону в крові збільшується під час вагітності і годування дитини груддю, а також у період відновлення цілості кістки після перелому. Регуляція синтезу і вмісту кальцитоніну залежить від рівня кальцію в крові. При його високій концентрації кількість кальцитонінузменшується, при низькій, навпаки, зростає. Крім того, утворення кальцитоніну стимулює гормон травного каналу гастрин. Викид його у кров сповіщає про надходження кальцію в організм з їжею.

3 Патології щитоподібної залози та причини, що викликають їх

Порушення функцій щитовидної залози можуть супроводжуватися як підвищенням (гіпертиреоз), так і зниженням (гіпотиреоз) її гормонотворчої функції.

Останнім часом у всьому світі спостерігається зростання ендокринних захворювань. Найчастішими є цукровий діабет і патології щитоподібної залози. Ендокринні захворювання можуть мати гострий або ж хронічний характер. У деяких випадках становлять загрозу для життя.

Причини захворювання щитоподібної залози різноманітні. До них належать й неправильне харчування, і вживання недоброякісної води, і несприятлива екологічна обстановка, у тому числі й радіаційна. Але все-таки головною причиною виникнення захворювання є йододефіцит.

Захворювань щитоподібної залози налічується не один десяток, однак найпоширенішими є зоби - нетоксичний (ендемічний і спорадичний) і токсичний (тиреотоксикоз або базедова хвороба), гіпотиреози й запальні процеси. А останнім часом почастішали ракові захворювання цього ендокринного органа.

4 Дефіцит йоду і його наслідки

Спектр йододефіцитних захворювань широкий і залежить від того, в якому періоді життя відбувається вплив браку йоду на організм.

Брак йоду в період вагітності й ембріонального розвитку призводить до високої поширеності спонтанних абортів, особливо в першому триместрі вагітності; високої перинатальної і дитячої смертності, уродженим вадам розвитку, уродженому гіпотиреозу з відставанням у фізичному й розумовому розвиткові.

У дитячому й підлітковому віці дефіцит йоду супроводжується збільшенням щитоподібної залози, у деяких випадках з порушенням або затриманням фізичного, розумового й статевого розвитку.

У зрілому віці дефіцит йоду супроводжується різним ступенем збільшення щитоподібної залози. Кретинізм на йододефіцитних територіях трапляється із частотою від 1 до 10%.

Основні симптоми йодного дефіциту в організмі є такі:

емоційні: пригнічений настрій, дратівливість, сонливість, погіршення пам'яті, зниження інтелекту, часті головні болі;

кардіологічні: атеросклероз, аритмія, підвищення нижнього артеріального тиску через набряклість судинних стінок;

імунодефіцитні: часті інфекційні й простудні захворювання через зниження функції щитоподібної залози;

гінекологічні: нерегулярність менструального циклу, безплідність, мастопатія.

І ще: брак природного йоду призводить до накопичення в щитовидній залозі, особливо у дітей, йоду радіоактивного, а це чинник підвищеного ризику розвитку ракових захворювань.

У нещодавній доповіді комісії ООН говориться: «Дефіцит йоду є причиною вираженої розумової відсталості в 43 мільйонів осіб у всьому світі. Щорічно від браку йоду з'являється на світ 100 тисяч дітей з уродженим кретинізмом».

Отже, ми з'ясували, що йод життєво потрібний для людини. Але чому в одних країнах не виникає такої гострої проблеми йододефіциту, а в інших - ці проблеми набувають національного характеру!?

Відповідь, як завжди, проста. Найбільша кількість йоду сконцентрована в морській воді, повітрі й ґрунті приморських районів. Екологія, що погіршується, «вимиває» йод із ґрунтуй води. У результаті його стає дедалі менше й менше в наших продуктах харчування.

5 НАСКІЛЬКИ МИ ЗДОРОВІ

Більшість людей вважає себе загалом здоровими, а до хвороб ставиться як до тимчасового явища, котре тимчасовими ж засобами й долається. Простіше кажучи: захворів, попив ліки - і знову здоровий. Втім, не все так просто. Людський організм - складна система, і видимі прояви нездужання можуть бути спричинені зовсім неочевидними порушеннями. Та й де межа між здоров'ям і нездоров'ям? Не кашляє, не кульгає - ще не означає здоровий. Якщо, припустимо, дитина вередує, погано вчиться, швидко втомлюється - кажемо: «Таке вродилося». А може, це хвороба? Або ж вагітність: у однієї жінки протікає порівняно легко, а інша так страждає, що вже й дитині не рада. Така її доля? Чому одні діти народжуються веселими і жвавими, а інші - слабкими, хворобливими, а то й інвалідами - з церебральним паралічем чи слабоумними? Для багатьох людей відповідь на це запитання здається великою таємницею.

Давно вже встановлено, що стан майже усіх людських органів -а відповідно, і вразливість перед хворобами - дуже залежить від роботи щитоподібної залози, точніше - від забезпечення її йодом. Багато хто вважає, що нестача йоду стосується лише людей із зобом. І хоча хворих на зоб досить багато, проблема нестачі йоду є набагато ширшою. Перші стадії йододефіцитних захворювань зовні не виражені, цей стан називають «прихованим голодуванням». Практично по всій території України споживання йоду становить в 2-3 рази нижче від фізіологічної потреби. Вміст йоду в питній воді та продуктах харчування має великі коливання, зумовлені геохімічними особливостями ґрунту. Таким чином, індивідуальна йодна профілактика необхідна всім українцям.

Ще Гіппократ вказував на цілющі властивості морських водоростей при зобі. Першезображеннязобатакретинізмув Європі було знайдено в книзі, датованої 1215 роком. А взагалі, найстаріше зображення зоба знайдено на буддійських фресках ІП-ІІ століть до н.е. в Пакистані (місто Гандахар). У XIII столітті в Європі іспанець Касемир відкрив цілющі властивості порошкоподібного попелу морської губки, який він з успіхом застосовував при лікуванні зоба.

XIX століття - період серйозних спроб вирішення проблеми ендемічного зоба. Оскільки значна кількість новобранців з гірських районів через розумову відсталість та вади слуху була непридатною до військової служби, Наполеон Бонапарт наказав вивчити причини захворювання на зоб у підданих.

У 1812 році Бернар Куртуа, син відомого французького селітровара, відкрив йод. Він досліджував морські водорості, з попелу яких у той час добували соду. Вчений, помітив, що після випарювання розчину утворюються невідомі кристали темно-синього або фіолетового кольору. Цю речовину Куртуа дав для дослідів відомим хімікам - французу Жозефу Гей-Люссаку та англійцю Гемфрі Деві. Так, у 1813 році оголосили про відкриття нового елемента - йоду (слово в перекладі з грецької означає «темно-синій, фіолетовий»). Саме тоді зроблено висновок, що вміст йоду в рослинах залежить від ґрунту, де їх вирощують.

Уже через 8 років Штрауб і Франсуа Куанде запровадили йод у клінічну практику при лікуванні зоба. Успіх був вражаючим. Проте неграмотне використання йоду (були летальні випадки серед хворих) дискредитувало препарат. Про нього надовго незаслужено забули, а в медицині застосовували для обробки ран. І лише у 1923 році про йод знову згадали. Того року в Берні (Швейцарія), місті з населенням 700 тис, було госпіталізовано 700 хворих на кретинізм. Після застосування йодованої солі частота захворювань різко знизилася: за період з 1925 до 1947 років кількість юнаків, непридатних до військової служби через зоб і кретинізм, зменшилася з 31 до 1 особи на 1000 рекрутів. Крім цього, наукові дослідження 1966 року проведені серед населення Папуа-Нової Гвінеї, показали, що нестача йоду в організмі жінки під час вагітності є основною причиною кретинізму дитини... У 1990 році в Нью-Йорку під час всесвітньої зустрічі на вищому рівні під егідою ООН було розроблено і затверджено заходи щодо подолання хвороб, пов'язаних з йододефіцитом. Йодування солі визнали одним із засобів досягнення цієї мети, і на одній із сесій Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) затвердили стратегію йодування кухонної солі.

Щодо йодування солі. Цей процес здійснюють шляхом перемішування солі з йодидом або йодатом калію. По-перше, така технологія не може дати гарантії рівномірності насичення солі йодом - десь його може бути менше, а десь і збереться небезпечна доза. По-друге, йодид калію - речовина нестійка, при нагріванні чи зволоженні досить швидко втрачає йод, який повертається у молекулярний стан і випаровується. Та й за нормальних умов він довго не тримається - протягом близько трьох місяців йодована сіль майже перетворюється на звичайну. Певні надії покладали на йодат калію - він значно стійкіший, а засвоюється не гірше. Слід зауважити, що з 17 валентностей, які може набувати йод, лише 3 форми здатні засвоюватися організмом. Тому зокрема, неприпустимо пити йодну настоянку, навіть сильно розбавлену - окрім опіків, нічого не буде. Але йодат калію виявив інші неприємності. - канцерогенні. На сьогодні в Європі його використання у ліках заборонено. І головне: хворим на гіпертонію та інші серцево-судинні захворювання йод життєво необхідний, а сіль їм протипоказана.

Перед ученими постало завдання винайти більш надійне і в той же час безпечне джерело йоду для профілактики і лікування людей. Пошуки пішли двома шляхами: одні досліджували можливість виготовлення препаратів з йодонасичених рослин, інші, розуміючи, що такі препарати будуть досить дорогими і на всіх не вистачить, шукали органічну сполуку, яку можна було б виготовляти штучно, і при цьому, щоб вона не поступалася своїми властивостями натуральним екстрактам. Не йшлося про синтетичні сполуки, а лише про насичення іонами йоду тих чи інших харчових продуктів.

Медичні обстеження українців засвідчили, що 30% дорослих і 20% дітей мають порушення діяльності щитоподібної залози. Медико-генетичні дослідження встановили зміни у спадковому апараті людей, причиною яких є забруднення довкілля. У Донецько-Придніпровському регіоні 19%-24% людей мають зміни хромосомного апарату. У Харківській області 31% дівчаток та 24% хлопчиків мають йододефіцитні захворювання або порушення діяльності щитоподібної залози. Найгіршою є ситуація в Чернівецькій та Івано-Франківській областях, де від нестачі йоду серйозно потерпають від 50% до 75% мешканців.

Україна взяла на себе низку важливих зобов'язань щодо поліпшення життя та розвитку дітей. Наша держава підтримала Конвенцію ООН про постійний розвиток людства. У 1996 році на основі Конвенції ООН було прийнято Національну програму «Діти України», що увібрала в себе зобов'язання держави перед дітьми та конкретні заходи щодо їх виконання. Ця програма створена за консультаційною допомогою Дитячого Фонду ООН. У 1997 році для допомоги урядові в реалізації програм, спрямованих на захист і розвиток українських дітей та молоді, ЮНІСЕФ відкрив постійне представництво в Україні. Програмою співробітництва між ЮНІСЕФ та урядом України передбачено охорону здоров'я та підтримку гармонійного розвитку немовлят і дітей у ранньому дитинстві, лікування йододефіциту. І сумна статистика: зі 187 країн світу Україна посідає 123 місце за показниками смертності дітей, з кожної 1000 дітей віком до 5 років в Україні вмирає 21 дитина.

Але жодні державні чи навіть міжнародні заходи не досягнуть мети, допоки самі люди не зрозуміють, наскільки потрібний йод для них самих та їхніх дітей.

Ще один важливий практичний висновок. Далеко не всі захворювання щитовидної залози обумовлені дефіцитом йоду. Нерідко виникає ситуація, коли «сказали, що хвора щитовидка» та, перестрашившись, послухавши «бувалих», людина починає споживати йодвмислимихіне мислимих формах та дозах. Але перш за все потрібно розібратися, що, власне, з цією «щитовидкою», а з нею можуть трапитися десятки захворювань і не рідко призначення йоду буде навпаки протипоказано. Проконсультуйтесь з лікарем!

Нині в Україні у багатьох людей порушена функція щитовидної залози. На прийомах, зустрічах, у листах люди запитують, як лікувати захворювання щитовидної залози, як профілактично не допустити цих недуг.

Отже, щитовидна залоза - це маленька залоза, за формою схожа на метелика, складається з двох частинок. Розміщена на шиї, в ділянці гортанних хрящів. Це залоза внутрішньої секреції. Головна роль гормонів в організмі - регулювання обміну речовин. Зменшення їх продукування або надмірне вироблення викликають надзвичайно серйозні порушення в організмі людини...

І порушення функції щитовидної залози призводить до тяжких захворювань. Адже під контролем гормонів щитовидної залози перебуває загальний метаболізм (обмін речовин): вони активізують усі клітини організму. Люди з недостатнім продукуванням цих гормонів бувають млявими, повільними, з часом у них може розвинутися розумова відсталість. Все це обумовлено сповільненням процесів метаболізму в організмі. І навпаки - надмірне продукування тироксину призводить до прискорення метаболічних процесів в організмі. Б такому разі у людини підвищена збудливість, нервозність. І в одному і в другому випадках щитовидна залоза хворіє.

Захворювання, яке характеризується недостатнім продукуванням гормонів щитовидною залозою, називається гіпотиреозом, мікседемою або ендемічним зобом. За надмірного ж продукування цих гормонів розвивається гіпертиреоз (базедова хвороба).

Справді, така маленька залоза, а яку велику, важливу роль відіграє в житті людини. Додам до сказаного ще одну деталь: якби у людини не було щитовидної залози, то, вийшовши на вулицю у сильний мороз, вона за дві хвилини промерзла б наскрізь. Не змогла б витримати і літню спеку - «спеклася». Однак цього не стається, бо щитовидна залоза, сказати б, не залишає поза увагою і терморегулювання організму.