Міністерство освіти та науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра бібліотекознавства і бібліографії

Дисципліна «Історія бібліотечної справи»

РЕФЕРАТ на тему:

"Найвідоміші бібліотеки України:

їх історія та сучасний стан"

Рівне-2011

Зміст

Вступ

1. Національна парламентська бібліотека України

1.1 Історія виникнення Київської російської публічної бібліотеки

1.2 Київська міська публічна бібліотека наприкінці ХІХ- середина ХХ сторіччя

1.3 Державна бібліотека України за часів незалежності

1.4 Структура Національної парламентської бібліотеки в наш час

2. Харківська державна наукова бібліотека імені В.Короленка

2.1 Історія створення

2.2 Харківська бібліотека за часів розбудови та незалежності

2.3 Міжнародні зв'язки

3. Наукова бібліотека Національного університету "Києво-Могилянська академія"

3.1 Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії та характеристика фонду вXVII- XIX столітті

3.2 Сучасні бібліотечні колекції Наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія»

3.3 Основні напрямки діяльності бібліотеки на сучасному етапі розвитку

Висновки

Список літератури

Вступ

У кожній країні в різні періоди бібліотеки виконували важливу духовну місію – бути дзеркалом і пам’яттю народу, держави, центрами їхньої духовності.

Історія України невіддільна від історії її бібліотек. Книжність, освіченість – одна з характерних рис українців. Грамотність широких кіл українського народу засвідчена багатьма істориками. Цього не можна було б досягти без створеної нашим народом розвинутої системи освіти і книгозберігання. Накопичені на протязі багатьох століть книгозбірнями України, унікальні пам’ятки відкривають широку дорогу до знань, до духовного самовдосконалення мільйонам наших співгромадян.

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»[1] дає таке визначення: бібліотека — інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки.

Хочеться виділити найвідоміші бібліотеки України про які далі піде мова.

1. Національна парламентська бібліотека , яка має статус національної, є провідним державним культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом. Це загальнодоступна установа з універсальними за змістом фондами і характером обслуговування населення.

2. Харківська державна наукова бібліотека імені Володимира Короленка — загальнодержавна бібліотека, друга за книгофондом, після бібліотеки ім. Вернадського у Києві бібліотека України.

3. Наукова бібліотека Національного університету "Києво-Могилянська академія"— навчально-допоміжний, інформаційний, науковий, культурно-освітній структурний підрозділ університету. Бібліотека об'єднує сім підбібліотек: бакалаврську бібліотеку ім. Антоновичів, дослідницьку, філологічну, американську бібліотеки, а також бібліотеки Школи охорони здоров'я, Центру довузівської підготовки та бібліотеку-архів-музей Омеляна Пріцака.

1. Національна парламентська бібліотека України

1.1 Історія виникнення Київської російської публічної бібліотеки

Національна Парламентська бібліотека України є провідним державним культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом. Це загальнодоступна установа з універсальними за змістом фондами і характером обслуговування населення.

Бібліотека утворена 3 березня 1866 р. як Київська російська публічна за розпорядженням царського уряду. Засновниками її виступили відомі громадські діячі:

Андріяшев Олексій Хомич (1826-1907) – педагог, письменник, громадський діяч, видавав „Киевский народный календарь” і газету „Друг народа”; голова комітету Київської російської публічної бібліотеки у 1879-1891 рр., неодноразово дарував їй твори друку; голова спеціальної комісії 1891 р. по розробці нового статуту установи після переведення її у підпорядкування місту.

Барщевський Василь Гаврилович (1822-1915) – книговидавець, письменник; у 1859 р. відкрив у Києві книготоргівлю з бібліотекою, яка згодом стала основою для створення Київської російської публічної бібліотеки; член першого громадського комітету по організації губернських публічних бібліотек у Києві, Житомирі та Кам’янці-Подільському та комітету народних читань у Києві.

Бобринський Олексій Олексійович (1800-1868) – граф, підприємець-цукрозаводчик, добродійник, один із засновників книгозбірні; пожертвував на користь бібліотеки 500 руб. сріблом, дуже значну на той час суму.

Бродський Ізраїль Маркович (1823-1886) – підприємець, глава відомої родини цукрозаводчиків в Україні; благодійник, отримав звання засновника Київської міської публічної бібліотеки у зв’язку з пожертвуванням на потреби установи значної суми грошей.

Галаган Григорій Павлович (1819-1888) – український громадський і культурний діяч, засновник Колегії Павла Галагана у Києві, один із засновників бібліотеки – зробив велике грошове пожертвування на її заснування, а також неодноразово дарував Київській російській публічній бібліотеці книги і журнали.

Дашкевич Микола Павлович (1852-1908) – літературознавець, історик, професор Київського університету; діяльний член комітету бібліотеки у 1896-1905 та 1906-1908 рр., надав суттєву допомогу при укладанні друкованого систематичного каталогу літератури, що знаходилися у фондах Київської публічної бібліотеки.

Юзефович Михайло Володимирович (1802-1889) – державний діяч і адміністратор; з 1857 р. і до кінця життя – голова Тимчасової комісії для розгляду давніх актів; перший голова розпорядчого комітету бібліотеки у 1865-1866 рр.

Основою фонду стали приватна книгозбірня письменника і книговидавця В. Г. Барщевського та пожертви киян. На момент відкриття фонд бібліотеки налічував з19 книг у 667 томах та 43 комплекти періодичних видань.[2]

45 років подвижницької праці присвятив Київській публічній бібліотеці з моменту її заснування бібліотекар С. Г. Ярославський (фактично директор), єдиний фахівець в колі тих, від кого залежала доля бібліотеки. В основному вона існувала завдяки пожертвам меценатів, заможних громадян, установ і товариств. Колективним органом управління книгозбірнею призначався розпорядчий комітет, до складу його протягом п'ятидесяти років входили професори Київського Університету, вчені зі світовими іменами, директори гімназій, видавці, представники духовенства.

Перші 25 років діяльності бібліотеки — це час повсякденного виживання, пошуків виходу з фінансової скрути. За цей час книгозбірня шість разів вимушено змінювала місцезнаходження, адже власного приміщення не мала.

1.2 Київська міська публічна бібліотека наприкінці ХІХ- середина ХХ сторіччя

На краще ситуація змінилася у 1891 р. після того, як бібліотека перейшла у підпорядкування міської Думи й стала називатися Київською міською публічною бібліотекою. Поліпшилося фінансування книгозбірні, і у 1901 р. обсяг її фондів становив 30214 томів; майже третину становили пожертви жителів міста. Найбільшими книжковими дарами за всю історію бібліотеки стали колекції: В. М. Юзефовича, високопоставленого петербурзького урядовця (5812 т.); І.В.Лучицького, історика, професора Київського університету (4000 видань); М. О. Тулуба, правника (400о видань); О. О. Беретті, онука уславленого академіка архітектури В.І.Беретті (4000 видань).

Зважаючи на настійливі вимоги громадськості, Дума у 1909 р. приймає рішення про будівництво суто бібліотечної споруди. [4]

У 1911 р. на конкурсній основі, на кошти, зібрані жителями міста через розповсюджену спеціальну облігаційну позику, для бібліотеки було споруджено спеціальне приміщення (архітектор З.Клаве). Воно є найдавнішою київською спорудою такого призначення, включене до переліку пам'яток архітектури початку ХХ ст. Збудоване в дусі італійського ренесансу, прикрашене зовні оригінальними архітектурними деталями, з ліпними орнаментами читальних залів, вишуканим обладнанням, коштовними сходами і масивними красивими люстрами, воно прикрасило центральну частину міста.

Популярність книгозбірні зростала з року в рік. У 1912 р. в ній зафіксовано 75 114 читачів (втричі більше, ніж на початку століття). У 1916 р. книжковий фонд становив близько 80000 примірників, серед яких з'явилися видання українською мовою.

З утвердженням радянської влади розпочався новий етап у діяльності бібліотеки. Її фонди істотно збільшувалися за рахунок марксистської літератури. З цією ж метою бібліотеку у 1923 р. було перетворено в Центральну робітничу бібліотеку ім. РКП (б), у 1934 р. — у Державну обласну ім. ВКП(б). [10]

На початку Великої Вітчизняної Війни, незважаючи на вжиті заходи, евакуювати фонди в глибокий тил не вдалося. В роки окупації бібліотека продовжувала працювати. Її директором було призначено Т. М. Марковську, яка із своїм чоловіком протягом майже двох років очолювала підпільну організацію бібліотеки. Ця група проводила роботу по збереженню та комплектуванню бібліотеки: вилучали картки цінних книг з каталогів, переховували книжки, свідомо змішували видання з різних відділів, встановили точну документацію того, що було вкрадено німцями.

Всього фашисти вивезли до Німеччини понад 51 тисячу томів найбільш цінних наукових видань. Решту (фонд налічував 271 660 книжок), як і саме приміщення бібліотеки було повністю спалено за лічені дні до визволення Києва. [11]

Відновлення бібліотеки розпочалося восени 1944 р. практично з нуля. Відбудована у своєму первісному вигляді, з новим фондом, вона знову відкрилася для читачів у 1954 р.

В 1957 р. бібліотека стала Державною республіканською бібліотекою УРСР імені КПРС. Розпочався новий етап її діяльності — як центру науково-методичної та бібліографічної роботи для масових бібліотеки республіки. Єдина в Україні, вона почала отримувати з 1962 р. всесоюзний обов'язковий повний примірник друкованих творів і змогла найбільш повно репрезентувати сучасну літературу.

У березні 1966 р. за заслуги у розвитку бібліотечної справи та у зв'язку зі 100-річчям бібліотека була відзначена орденом Трудового Червоного Прапора.

1.3 Державна бібліотека України за часів незалежності

Після проголошення незалежності у 1990 р. книгозбірня стала називатися Державною бібліотекою України, а у 1994 р. згідно з Указом Президента вона одержала статус національної бібліотеки.

Новий пріоритетний напрям діяльності бібліотеки — бібліотечно-інформаційне обслуговування депутатів Верховної Ради України та рад нижчого рівня. З 16 листопада 2000 року в установі почав працювати Канадсько-Український парламентський інформаційний центр.

Національна парламентська бібліотека знаходиться у підпорядкуванні Міністерства культури і туризму України. Вона очолює національну бібліотечну систему держави, є методичним та координаційним центром з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства. Бере участь у розробці державної політики у галузі бібліотечної справи та її реалізації. [11]

1.4 Структура Національної парламентської бібліотеки в наш час

Будь-яка бібліотека починається з комплектування фондів, як „театр з вішалки ”, проте довгий час парламентська бібліотека не мала спеціального відділу, який би займався цією роботою. До того, як на початку 30-х років ХХ століття було створено сектор комплектування та обробки літератури, це завдання виконували працівники різних відділів, які мали свої підсобні фонди і комплектували книги з урахуванням потреб своїх читачів. Але подальше зростання книжкового фонду майже в три рази, призвело до збільшення обсягів робіт по їх опрацюванню, тому постало питання про реорганізацію структури бібліотеки.

У 1959 році на базі сектору комплектування та обробки літератури було створено два відділи: комплектування та обробки і каталогів. З того часу відділ комплектування існує як самостійна структурна одиниця, через руки працівників якого вже пройшло понад 3 млн. 87 тис. видань.

З метою швидшого опрацювання документів і створення власних електронних баз даних на книжкові та періодичні видання у 1995 році відділ було комп’ютеризовано. У 2002 році змінено назву на відділ формування документних ресурсів. Зараз у відділі працює 14 осіб, всі вони є фахівцями своєї справи, 11 мають вищу спеціальну освіту.

Історія відділу каталогізації як окремого структурного підрозділу Бібліотеки починається з 1955 року, коли відбулася реорганізація відділу комплектування шляхом поділу його на дві окремі функціональні частини: відділ комплектування фондів та відділ обробки і каталогів. У штаті останнього налічувалося тоді 20 працівників.

Почалася робота над створенням першого україномовного універсального за змістом Інформаційно-пошукового тезауруса, який вийшов у світ у 2004 році і містить близько 35 тис. термінів. ІПТ може використовуватися в бібліотечних та інформаційних установах як уніфікована пошукова мова.

Відділ підтримує:

карткові каталоги й картотеки:

книжкові видання укр. і рос. мовами

каталог авторефератів дисертацій

каталог продовжуваних видань укр. і рос. мовами

каталог журналів

картотека статей з наукових збірників

каталог газет

каталог електронних ресурсів

каталог стандартів

службові каталоги: нотних, картографічних видань, аудіовізуальних матеріалів, графічних матеріалів (гравюри, літографії, портрети, натюрморти, репродукції, листівки, плакати, фотоматеріали), приватних колекцій та інш.

Відділ обслуговування користувачів НПБ України – один з найстаріших відділів Бібліотеки, основною метою діяльності якого є максимальне та оперативне задоволення інформаційно-бібліотечних потреб користувачів. Це вимагає забезпечення належного рівня і якості обслуговування, впровадження новітніх інформаційних технологій в практику роботи з користувачами.

Бібліотекарі, які працюють на обслуговуванні користувачів, виступають сьогодні у ролі посередників, провідників в масиві джерел інформації і шляхів її отримання. Тому працівники відділу прагнуть не тільки задовольнити інформаційні потреби користувачів, але і формувати ці потреби, сприяти їх виявленню.

На сьогодні в структурі відділу 7 секторів:

Сектор реєстрації користувачів;

Сектор інформаційно-консультаційної допомоги користувачам;

Сектор організації і використання підсобних фондів;

Загальний читальний зал №1;

Сектор довідкових і електронних видань;

Сектор періодичних видань;

Сектор популяризації документів.

Відділ інформаційного забезпечення Верховної Ради України створено у травні 1999 року з метою сприяння законотворчій діяльності Верховної Ради України шляхом надання інформаційних послуг народним депутатам, їх помічникам та працівникам апарату ВРУ.

Історія довідково-інформаційного відділу бере свій початок з 1969 року, коли на основі довідково-бібліографічного сектора та сектора національної і науково-інформаційної бібліографії було створено бібліографічний відділ та відведено приміщення для спеціалізованого читального залу довідкових та бібліографічних видань.

Структура відділу

Сектор довідково-інформаційного сервісу це –здійснення довідково-інформаційного обслуговування в режимі "запит- відповідь",надання консультацій користувачам з правил користування електронними базами даних, традиційними каталогами та картотеками, виконання усних та письмових бібліографічних довідок на основі електронних та традиційних інформаційних ресурсів Бібліотеки.

Сектор формування електронних ресурсів це - створення політематичної бази даних статей з українських періодичних видань (понад 100 біб. записів щодня з 270 періодичних видань),аналіз запитів та різноманітних інформаційних потреб користувачів Бібліотеки для якісного відбору інформації до політематичної бази даних статей з періодичних видань, вивчення і впровадження в практику роботи передовий досвід вітчизняних та зарубіжних бібліотек з питань формування електронних баз даних, новітніх інформаційних технологій та інформаційної культури бібліографа,надання методичної допомоги з питань формування електронних баз даних та впровадження новітніх технологій в роботу бібліотек системи Міністерства культури і туризму України.

Відділ науково-професійної інформації для бібліотек (журнал "Бібліотечна планета")

Журнал "Бібліотечна планета" видається Національною парламентською бібліотекою з 1998 року. Спочатку цією справою опікувалася відповідна група у складі науково-методичного відділу, а у 2000 році ця група була виокремлена у окремий відділ – науково-професійної інформації для бібліотек.

Часопис щоквартальний, заявлений при державній реєстрації як науково-виробничий, україномовний. Його концепція передбачає фаховий інформаційний супровід як працівників публічних бібліотек, для яких Національна парламентська бібліотека України є загальнодержавним науково-методичним і організаційним центром, так і практично всіх бібліотечних працівників нашої держави. Журнал віддзеркалює роботу книгозбірень всіх рівнів і форм підпорядкування, розкриває актуальні проблеми розвитку бібліотечної справи. Видання містить як практичні, так і наукові матеріали.

Відділ рідкісних і цінних книг створено у 1979 році. Але ще у довоєнні роки у фондах Бібліотеки налічувалося чимало унікальних колекцій, 7 тис. стародруків, велику цінність становив фонд часописів та газет XIX – початку XX ст. Сьогодні фонд стародруків, рідкісних і цінних видань нараховує понад 37 тис. одиниць зберігання.

Найціннішою колекцією фонду є видання кириличного друку. Перлинами цієї колекції є Острозька Біблія І Федорова (1581 р.), „Маргарит” Іоанна Златоуста ( Острог, 1595 р.), „Євангєліє” (Вільно, 1600 р.), „Книга житій святих” Димитрія Ростовського – Туптало (Київ, 1689 р.), „Патерик печерський” (Київ, 1799 р.) тощо.

Національним багатством Бібліотеки є колекція російських та українських видань гражданського друку 1708-1860 рр. Найстарішою книгою у фонді відділу є видання 1719 року, надруковане у Москві: „Земноводного круга краткое описание…”.

Найбільш чисельною колекцією є книги XIX – початку XX ст. Серед них, зокрема, прижиттєві зібрання та окремі праці визначних українських діячів історії, науки і культури: В.Винниченка, М.Грушевського, М.Драгоманова, П.Куліша, М.Максимовича, М.Старицького, Л.Українки, М.Хвильового, І.Франка, Т.Шевченка та ін.

Надзвичайну бібліографічну рідкість становлять колекції книг українських репресованих авторів 1920-1930 рр., українських видань періоду Великої вітчизняної війни 1941-1945 рр.; у фонді зберігаються книги з автографами провідних вчених, письменників, літературознавців, істориків.

В фондах відділу зберігаються також колекції видань:

з особистої бібліотеки видатного українського і російського літературознавця академіка О.І. Білецького (1884-1961) – понад 1,5 тис. видань універсального змісту;

з приватної бібліотеки визначного українського вченого, громадського і політичного діяча С.О. Сірополка (1872-1959) – близько 4,5 тис видань;

з бібліотеки українського літературознавця П.І. Орлика (1929-1993) – понад 250 видань з різних галузей знань.

Відділ міжбібліотечного абонемента

У 1988 р. сектор МБА реорганізовано у відділ МБА з трьома секторами: міського, позаміського та персонального абонементів. Сьогодні відділ має у штаті 8 працівників, обслуговує біля 2 тис. абонентів і користувачів, надає їм понад 30 тис. примірників документів на рік. Для задоволення користувачів щодо отримання електронних копій опублікованих документів з фондів НПБ України відділ працює над створенням Служби електронної доставки документів, яка надаватиме таку додаткову бібліотечну послугу.

Історія відділу обмінного і резервного фондів веде свій початок з 1959 року, коли Радою Міністрів СРСР була прийнята постанова “Про використання книжкових фондів бібліотек”, якою міністерствам, відомствам та іншим організаціям було надано право безкоштовної передачі літератури з фондів одних бібліотек іншим. За роки існування відділом перерозподілено більше 6 мільйонів творів друку, доукомплектовано десятки тисяч бібліотек.

Фонди відділу нараховують сьогодні близько 155 тисяч документів, з них 80% – видання українською мовою, 20% – іншими мовами. Щорічно відділом перерозподіляється від 200 до 300 тисяч видань, доукомплектовуються сотні бібліотек. Велика увага приділяється доукомплектуванню діючих фондів НПБ України. Тільки за останні 3 роки в основні фонди Бібліотеки передано 21 тисячу примірників документів.

Відділ наукової організації бібліотечних процесів створений у 1980 році.

Основними напрямами діяльності відділу є:

участь в управлінні Бібліотекою шляхом науково обґрунтованого планування, обліку роботи, контролю за виконанням планів;

удосконалення нормування бібліотечно-бібліографічних процесів з урахуванням їх змін у зв’язку з впровадженням комп’ютеризації;

організація роботи по впровадженню і дотриманню чинних в Україні державних, міждержавних та міжнародних стандартів відділами Бібліотеки, створення їх банку даних;

До структури організаційно-аналітичного відділу входить сектор зв’язків з громадськістю , завданнями якого є встановлення та підтримка зв’язків з державними керівними органами, Верховною Радою України, з вітчизняними громадськими організаціями, комерційними структурами, творчими спілками, видавництвами, закладами культури, посольствами зарубіжних країн, представництвами міжнародних організацій, фондів, меценатами з метою утвердження позитивного іміджу Бібліотеки як соціокультурного та інформаційного закладу загальнодержавного значення, пошуку позабюджетних коштів. [4]

2. Харківська державна наукова бібліотека імені В. Короленка

Харківська державна наукова бібліотека імені Володимира Короленка — друга за книгофондом, після бібліотеки ім. Вернадського у Києві бібліотека України. До послуг читачів 12 читальних залів на 524 місця.

Будівля бібліотеки в формах ренесансу була відбудована у 1901 році за проектом А. Бєкєтова спеціально для Харківської громадської бібліотеки, заснованої у 1886 році. За проект цієї будівлі – бібліотеки на 1,5 млн. томів, А. Бєкєтов був удостоєний звання академіка архітектури. На першому поверсі розмістилися вестибюль, абонементний зал, каталог, на другому – зал на 300 читачів або на

600 глядачів. У 1979 році було збудовано новий корпус бібліотеки за проектом архітектора Д. Вейцмана. У різні часи гостям бібліотеки були відомі поети, письменники, композитори. Фонди бібліотеки налічує близько 7 мільйонів томів. Велику цінність мають рукописи та видання 15 – 16 сторіч, які зберігаються у відділі рідкісних книг. [10]

Щорічно до Бібліотеки надходить до 70 тис. документів (книг, журналів, газет, баз даних та електронних документів на CD-ROM та ін.). Розгалужена система довідково - бібліографічного апарату ХДНБ містить понад 60 каталогів і картотек у тому числі електронний, довідково-бібліографічний фонд, автоматизовані бази даних, друковані зведені каталоги та фонд виконаних довідок.

2.1 Історія створення

Створена 8 жовтня 1886 року як Харківська громадська бібліотека. Засновниками бібліотеки були: А. А. Рурський, професори О. І. Кирпичников, М. Ф. Сумцов та інші. Бібліотека утримувалась на пожертвування та плату читачів за користування книгами.

У перший рік функціонування бібліотеки у трикімнатному флігелі на Миколаївській площі (нині пл. Конституції) читачів обслуговувало п’ятеро службовців; фонд налічував 1 700 примірників видань. Становленню та подальшому розвитку бібліотеки сприяли ентузіасти народної освіти В.І.Філонов, О.А.Гурський, Х.Д.Алчевська, професори Харківського університету М.Ф.Сумцов та Д.І.Багалій, губернатор міста барон А.Акскуль фон-Гільденбант, а також багато інших представників прогресивної громадськості Харкова.

Виходить друком “Первый каталог Харьковской общественной библиотеки” (Х., 1886.-89с.). Такі каталоги видавалися до 1913 р.

1889 — введено форматно-порядкову розстановку фонду, яка застосовується й зараз.

1890 — на околицях міста створюються філії Бібліотеки для робітників.

1896—на десятому році існування Бібліотеки фонд налічував 41,6 тисяч примірників.

Основою документозабезпечення були пожертвування. “Протягом перших десяти років від 2 000 осіб і установ надійшло 39 806 томів… У середньому поступало 4 000 томів за рік” (Багалій Д.І., Міллер Д.П. Історія міста Харкова за 250 років його існування (1655-1905). Т.2.- Х.,1993. – С.754.). Дарувалися окремі видання, а також цілі бібліотеки. Зокрема відомим російським письменником Г.П.Данилевським (понад 3 тис. прим.), видатним юристом К.Н. Анненковим (1,7 тис. прим.), лікарем В.І. Порай-Кошицею (1,8 тис. прим.). Значну частину зібрань із власних бібліотек подарували також відомий філолог-словіст О.О. Потебня, професори В.І. Добротворський, П.І. Сокальський, письменник І.С. Аксаков, та багато інших значних особистостей.

1898 — Розпочалося створення генерального алфавітного каталогу за пруською системою книгоопису.

У 1901 році бібліотека переїздить у нове приміщення (нині пров. Короленка, 18). Проект будівлі створив архітектор О.М. Бекетов. Він входив до складу правління бібліотеки і одержав за свою розробку почесне звання “Академік архітектури”. Розпочато видачу читачам безплатних абонентів (вчителям початкових шкіл та училищ, студентам, слухачам курсів та ін. категоріям). [7]

Першою серед громадських книгозбірень країни бібліотека у 1903 році відкриває музичний відділ (за прикладом паризьких бібліотек), відділ рукописів і автографів (за ініціативою голови правління Д.І. Багалія. Безпрецендентним явищем стало відкриття відділу бібліотекознавства (за ініціативою Л.Б. Хавкіної). Формується унікальний за змістом документний фонд з бібліотечної справи. Активізується робота з виявлення, вивчення та популяризації передового бібліотечного досвіду, у т.ч. зарубіжного, розширюються міжнародні зв'язки. Закордонними партнерами ХГБ стають відомі бібліотечні заклади та організації США (Бібліотека Конгресу, Нью-Йоркська публічна бібліотека, бібліотека штату Нью-Йорк в Олбані, Публічна бібліотека в Манчестері, публічна бібліотека ім. Крера в Чікаго), Великої Британі (Бібліотека Британського музею, бібліотечне бюро у Лондоні, Клеркенвільська бібліотека), Франції (Національна бібліотека в Парижі), Міжнародний бібліографічний інститут у Брюселлі, а також бібліотеки Німеччини, Австрії, Японії та інших країн світу.

1905 — Бібліотека взяла участь у Всесвітній виставці у м. Льєжі (Бельгія) і була нагороджена почесним дипломом. Представлена на виставці книга Л.Б. Хавкіної “Библиотеки их организация и техника” (Санкт-Петербург, 1904) отримала золоту медаль.

1906 — За ініціативою членів правління Бібліотеки Г.М. Абрамова та Д.І. Багалія, відкривається український відділ. Він не мав аналогів в усій країні. Серед основних напрямків діяльності Української комісії, яка керувала його роботою, були - вишукування коштів на комплектування фонду виданнями про історію, економіку, культуру України, творами українських письменників, краєзнавчими документами, бібліографування цих матеріалів тощо. В різні роки у складі Української комісії були М. Міхновський, перший голова комісії, палкий войовник за національну ідею, автор популярного політичного трактату “Самостійна Україна”, Д. Багалій, Х. Алчевська, С. Дремцов, О. Габель, відомий письменник Г. Хоткевич, який був головою комісії з 1914 р., та інші відомі діячі української культури.

1911 — 25-річчя ХГБ. За кількістю фонду, що складав 142 тис. прим., книгозбірня посідає 3-тє місце серед “провінційних” публічних бібліотек Російської імперії; за обсягом виданих читачам книг – тривке місце після Імператорської публічної бібліотеки. Бібліотека взяла участь у 1-му Всеросійському з'їзді бібліотекарів.

1916 — Відкривається дитячий відділ. Він обслуговує дітей від 4-х до 14 років і перетворюється згодом в одну із провідних бібліотек країни.

1917 — Після революції діяльність громадської книгозбірні набуває нового змісту. Підкоряючись новим вимогам часу, вона всіляко підтримує освітянський рух, стає однією із ланок ідеологічної діяльності.

1920 — Бібліотека отримує статус державного закладу культури (згідно з постановою Харківського губвиконкому про націоналізацію бібліотек) і підпорядковується Головполітпросвіті Наркомосу (з грудня ц.р.). Засновано консультаційний відділ , який очолив Б.О.Борович, видатний бібліотекознавець, книгознавець, педагог. Відділ швидко набуває популярності як культурно-інформаційний та науково-методичний осередок.

1922 — Бібліотеці присвоєно ім'я російського письменника В.Г. Короленка. Став надходити безплатний примірник друкованої продукції, що видавалося на території РФСР.

1930 — За високий рівень діяльності та значний внесок Бібліотеки у розвиток науки, освіти, культури, НАРКОМОС України визначає її статус як державної наукової. Відтоді вона має назву Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка. Розпочинається новий етап наукової “біографії” закладу.

1933 — Організовано нові структурні підрозділи: сектори масової роботи та міжбібліотечного абоненту (МБА).

1941-1943 — Під час німецько-фашистської окупації Харкова було знищено і пограбовано понад 600 тис. цінніших видань. Серед них – найрідкісніші українські стародруки XYII-XYIII ст.; прижиттєві видання творів класиків світової літератури; колекція географічних карт XYIII-XX (понад 10 тис. прим.); науково-технічні видання; унікальне зібрання книжок для дітей та юнацтва (біля 95 тис. прим.), до якого увійшли видання XIX ст.; твори єврейських вчених і письменників. Вивезено унікальний систематичний каталог (він налічував понад 1,2 млн. карток). Відомості про втрати ХДНБ під час окупаційного режиму наведено серед звинувачувальних матеріалів на Нюрнберзькому процесі 1945-1946 рр.

1944 — Бібліотека почала одержувати цільовий безкоштовний обов'язковий примірник творів друку, який призначався для відновлення книжкового фонду.

1951 — Поновлене надходження безкоштовного всесоюзного обов'зкового примірника творів друку з Всесоюзної книжкової палати .

1956 — Відкрито відділ патентів (перетворений у 1969 р. на відділ технічної літератури).

1964 — Згідно з Постановою колегії Міністерства культури УРСР (від 7.11.1964 р.) Бібліотека стала виконувати функції республіканського методичного центру (з питань пропаганди технічної літератури) та зонального (надання методичної допомоги з різних напрямків діяльності бібліотекам Донецької, Дніпропетровської, Полтавської, Луганської, Сумської та Харківської областей). Організовано і проведено Республіканський семінар-нараду працівників міжбібліотечного і заочного абонемента обласних бібліотек УРСР. Проведено нараду директорів обласних бібліотек Сходу України, на якій розглядалися питання методичної діяльності тощо.

1971 — Бібліотека стає регіональним центром Міжбібліотечного абонементу для бібліотек Полтавської, Сумської та Харківської областей.

1979 — Організовано відділ краєзнавчої роботи. Розпочинається діяльність “Клубу краєзнавців.”

1986 — З нагоди 100-літнього ювілею Бібліотеки, у Харківському державному академічному українському театрі ім. Т.Г.Шевченка відбулися урочисті збори. Виходить друком перший науково-допоміжний бібліографічний покажчик видань бібліотеки та літератури про її діяльність “Харьковская государственная научная бібліотека им. В.Г.Короленко. 1886-1986.”.

1988 — Розформовано фонд літератури “спеціального зберігання”. Читачі отримали доступ до 45 тис. заборонених раніше видань – праць відомих вчених, письменників, громадських діячів тощо.

2.2 Харківська бібліотека за часів розбудови та незалежності

1990-ті — Бурхливі соціально-економічні та економічні зміни, притаманні розбудові української держави, спонукали на всебічний аналіз набутого досвіду роботи та активний пошук оптимальних шляхів подальшого розвитку. Девізом колективу стає: “традиції +інновації”. Пошукова робота відзеркалюється новими інтелектуальними надбаннями у науковій, культурно-просвітницькій, інформаційній діяльності. Розширюються міжнародні культурні зв'язки. Відбуваються нововведення в організаційній структурі.

1990 — Створено відділ автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів. Розпочато реалізацію програми розвитку автоматизованої інформаційно-бібліографічної системи Бібліотеки.

1992 — У бібліотеці відбулася республіканська міжвідомча науково-практична конференція “Фонди наукової бібліотеки: стан та перспективи розвитку”, у якій взяли участь близько 300 делегатів (від бібліотек різних регіонів країни та зарубіжних, інститутів культури, громадських бібліотечних об'єднань, інших установ).

1993 — Відновлюється діяльність українського відділу. Створений на базі відділу краєзнавчої роботи, відділ україніки розгорнув багатогранну наукову, культурно-просвітницьку та інформаційну діяльність у напрямку українознавства та краєзнавства, з відродження вітчизняної культури тощо. Почала видаватися серія “Повернені імена”. Відтоді вийшли друком бібліографічні посібники присвячені Івану Падалці, Василю Чечвянському, Миколі Хвильовому, Гнату Хоткевичу, Миколі Кулішу, Олесю Досвітньому та іншим громадським діячам, письменникам, діячам культури та мистецтва. Відділ україніки став лауреатом республіканської премії ім. Д.Яворницького за значний внесок у розвиток українського краєзнавства. Проведено регіональну міжвідомчу наукову конференцію “Історія бібліотечної справи в Україні.” Напередодні 90-річчя від дня заснування відділу бібліотекознавства організовано читальний зал бібліотекознавства (при науково-методичному відділі). Розпочинається цілеспрямоване та опосередковане формування документно-інформаційних ресурсів цього підрозділу різними видами документів з історії, теорії та практики бібліотечної справи.

1995 — В межах реалізації Двосторонньої Угоди з Товариством “Канадські друзі в Україні” у Бібліотеці відкрилася Українсько-Канадська бібліотека. Співпрацівники взяли участь у роботі: 61-ої сесії ІФЛА (м. Стамбул, Туреччина); міжнародній конференції “Бібліотеки та асоціації в світі, що змінюється: нові технології та нові форми співробітництва” (м. Євпаторія, Крим); установчої конференції Української бібліотечної асоціації (м. Київ), міжнародного семінару “Рестоврація та консервація книжкових фондів” (м. Київ) та інших заходах. Відбулися стажування співпрацівників у провідних бібліотеках Австрії, Німеччини, США. Відкрито первинний осередок Української бібліотечної асоціації (УБА). Бібліотека стала учасником всеукраїнського дослідження “Українська книга у фондах бібліотек та музеїв України (1574-1923 рр.)”, мета якого – підготовка друкованого зведеного каталогу української книги. За наслідками цього дослідження підготовлено вже 5 вип. бібліографічного покажчика “Книги українською мовою у фондах ХДНБ ім. В.Г.Короленка”, в яких відображено загалом понад 4 тис. видань українською мовою, що вийшли друком в різних країнах світу. Зав. відділом україніки Валентині Олександрівні Ярошик присвоєно почесне звання Заслужений працівник культури України за вагомий внесок у краєзнавчу справу.

1997 — Бібліотека увійшла до складу не багатьох установ країни (їх вісім), які стали отримувати наукові видання згідно з Постановою Президії ВАК України “Про затвердження переліків установ, до яких обов'язково повинні надсилатися наукові видання (та монографії), де можуть публікуватися основні результати дисертаційних робіт ”. В межах реалізації Проекту американського фонду IREX здійснено підключення Бібліотеки до Internet.

1896 — Бібліотеку включено до державної Програми збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000-2005 роки, згідно з якою на її базі (та 4-х інших найкрупніших книгозбірень країни) створюється міжвідомчий центр консервації і репрографії.

2000 —Співпрацівники Бібліотеки взяли участь у Всеукраїнських зборах працівників культури (м. Київ, березень), міжнародних та всеукраїнських конференціях, семінарах “Бібліотека і влада” (м. Київ, травень), “Библиотечное дело – 2000. Проблемы формирования открытого информационного общества”(м. Москва, квітень), “Інформаційний пошук в Інтернет та CD-дисках” (м. Москва, Гете-Інститутом, травень

Щорічно бібліотека одержує 250 тисяч бібл. одиниць (до 1917 одержувала 5 тисяч). В бібліотеці зберігається 25 тисяч рідкісних видань: прижиттєві видання творів Карла Маркса, Володимира Леніна, книги 15—18 століть іноземними мовами та мовами народів СРСР, серед них: «Апостол», надрукований Іваном Федоровим 1574 року; «Анфологіон», друк. Києво-Печер. лаври, 1619; Шевченко Т. Г. «Гайдамаки», СПБ, 1841; Пушкін О. С. і Шевченко Т. Г. «Нові вірші», Лейпціг, 1859. Бібліотека є республіканською культ.-освітньою н.-д. установою в галузі бібліотекознавства і бібліографії. Крім 30 тис. постійних читачів, бібліотека обслуговує велику кількість читачів по заочному та міжбібл. абонементах. Бібліотека провадить н.-д. роботу, видає методичні та бібліографічні матеріали. [11]

2.3 Міжнародні зв'язки

Бібліотека має широкі міжнародні зв'язки. Серед партнерів ХДНБ - бібліотека Конгресу США, національні бібліотеки Болгарії, Польщі, Угорщини, Португалії, Туреччини, Куби, бібліотеки університетів Саппоро (Японія), Софії (Болгарія), Любліна та Познані (Польща), Австрійський інститут південних та південно-східних слов'ян (Відень), Гете-Інститутом (Мюнхен, Німеччина), Інститут інженерів електриків та електронників (США), Американсько-Український фонд "Сейбр-Світло", Міжнародний фонд "Відродження", Товариство друзів України (Канада) тощо.

При відділі літератури іноземними мовами відкрито Австрійську бібліотеку, Німецький читальний зал та Бібліотеку Ради Європи з прав людини, при відділі україніки - Українсько-Канадську бібліотеку, при науково- методичному відділі - кабінет бібліотекознавства. [24]

3. Наукова бібліотека Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Києво-Могилянській академії належить провідна роль у становленні духовної культури та української державності ХVII-ХVII ст. Діяльність КМА - окремий етап в історії України, пов'язаний із формуванням еліти українського суспільства, яка, у свою чергу, визначала не лише розвиток світоглядних засад, а й шляхи економічного та суспільно-політичного розвитку України впродовж століть. Вже минуло майже чотири століття від часу заснування бібліотеки Києво-Могилянської академії. Проте питання дослідження ролі цієї знатної книгозбірні в розвитку української культури залишається актуальним. Пов’язано це, перш за все, з величезним внеском у культурну розбудову української держави самої академії - першого вищого навчального закладу у Східній Європі.

У 17-19 ст. Києво-Могилянська академія була окрасою України, духовним і культурним центром усього слов’янського світу. Тут готувалися викладачі для інших вищих шкіл, науковці, філософи, богослови, знавці мов, виростали поети, художники, музиканти, майбутні державні діячі - формувалася еліта, без якої неможливий історичний поступ нації й країни. У світлій історії Києво-Могилянської академії безумовною складовою поширення знань була бібліотека - одна з найбільших в Європі, непересічна за обсягом фондів та їх цінністю. В умовах незалежності і невпинного суспільного розвитку дослідження багатої української культурної спадщини є нашим обов’язком. [9]

3.1 Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії та характеристика фонду вXVII- XIX столітті

Історія бібліотеки Києво-Могилянської академії невід’ємно пов’язана з історією славетної Академії, яка поклала початок розвитку вищої освіти в Україні. Основою бібліотеки Києво-Могилянської академії стала книгозбірня Петра Могили, яку він разом із коштовностями заповів Академії у 1647році. Вона нараховувала 2130 видань різними мовами. Так Петро Могила започаткував традицію дарування книжок та книгозбірень, яка в подальшому була підтримана багатьма видатними діячами України, випускниками, професорами Академії. Ця традиція збереглася і до наших днів.

На кінець ХYII ст. у Бібліотеці нараховувалось понад 3 тис. книжок, у тому числі видань з ХYІ ст. і першої половини ХYII ст. – 1813 прим, а з другої половини ХYIII ст. – 857. Каталог, складений того часу професором Іринеєм Фальковським, констатує такий склад фонду: богословських - 525 томів, історичних - 253, філософських - 90, з риторики, поетики і граматики - 236, різних лексиконів - 69, з медицини, математики та астрономії - 76. Переважала навчальна література латинською мовою. Комплектування здійснювалося за рахунок купівлі та передплати книг, періодики у таких знаних центрах книгодрукування Західної Європи, як Венеція, Рим, Флоренція, Париж, Берлін, Лейпціг, Базель, Амстердам, Краків, Варшава, Вільно та інші. У 1759 році митрополитом Арсенієм Могилянським було започатковано газетні фонди – він виписав власним коштом французькі, німецькі та російські газети.

У 1768 р. при бурсі М.М. Бантиш-Каменський почав створювати "особую библиотеку" для найбідніших студентів.

В Академії цікавилися питаннями природознавства, і рукописні переклади часто робилися професорами. Так, Є. Славинецький у 1658 р. переклав на слов'янську мову основну працю вченого-гуманіста А. Везалія по анатомії людини. В бібліотеці був також його переклад І. Блеу „Зерцало всея вселенная или Атлас новый", зроблений у 1657 р. в Москві. Більшість рукописів була з філософії. До нашого часу виявлено понад 200 рукописів, які зберігаються в ЦНБ ім. В.І. Вернадського НАН України. Всі вони написані латинською мовою. Наприклад, в рукописному трактаті С. Яворського "Психологія", в основу якого було покладено лекції, прочитані в Києво-Могилянській колегії у 1691-1693 рр., с відомості з біології та фізіології. Підручники з філософії, які використовувалися з Академії в першій половині ХVIII ст., були написані в цьому ж навчальному закладі латинською мовою і викладали предмет в руслі філософії Арістотеля і схоластики.

Свої наукові праці і рукописи курсів лекцій з філософії залишили такі видатні діячі, як І. Поповський, Х. Чарнуцький, Ф. Прокопович, А. Дубкевич, Г. Миткевич, Г. Кониський та ін. В середині XVIII ст. фонд бібліотеки Києво-Могилянської академії налічував біля 7 тисяч книжок. Але вилинь, що висвітлювали б нові досягнення західноєвропейської думки, 6уло недостатньо, бо не було коштів на їх придбання. Цікаво, що однією з причин приїзду М. Ломоносона до Київської Академії у 1733р. було бажання ознайомитися з різними літописами і прочитати нові природничонаукові книги. Але Ломоносов не задовольнив повністю своєї потреби, так як окрім подарованих книг Академія на свої кошти у першій Половині XVIII ст. майже нічого не придбала. У Другій половині XVIII ст. фонд бібліотеки почав поповнюватися не тільки за рахунок пожертвувань та подарунків видатних діячів, але й через закупівлю. При Академії був спеціальний комісіонер, через якого можна було замовити потрібні книги. У Бреславі також друкувалися книжки на замовлення.

Справжнім святом для Академії і її студентів були щорічні Контрактові ярмарки в Києві. На ярмарки приїздили купці з книгами з різних країн. Особливо добрі контакти мала Академія з купцями з Ломбардії, які неодмінно розташовувалися зі своїми книгами, естампами, картами, навчальними приладами біля самої академічної брами. У 60-80-х рр. XVIII ст. Академія придбала Французьку енциклопедію під редакцією Дідро, "Всеобщую историю" в 125 томах, історичні твори відомих зарубіжних учених Г. Роллена, Л. Гольберга, Г. Кураса, "Краткий российский летописец" М. Ломоносова, праці професора Московського університету І. Третякова "О происшествии и учреждении университетов в Европе", "О государственном правлений и разных родах оного из французской Энциклопедии" Ф. Туманського, вихованця Києво-Могилянської академії, "Статьи о философии и частях ее из Энциклопедии" також києво-могилянця Я. Козельського, популярну на той час книгу "Жизнь и приключения Робинзона Крузо" Д Дефо й ін. В останні десятиліття XVIII ст. був укладений каталог книжок бібліотеки за окремими блоками: Святе Писання, грецька та латинська патристика, історія Церкви, книги на теологічні теми, книги з історії, географії, поетики, риторики, граматики, філософії, гомілетики, юриспруденції, медицини, геометрії, арифметики, астрономії, психології, нумізматики, художньої літератури і т.п. В окремих випадках зазначена мова, якою або з якої видані книги, кількість примірників тощо. Хоча каталог далеко не досконалий, але красномовний. Надрукований в "Актах и документах, относящихся к истории Киевской академии", він займав 150 сторінок тексту. Відвідавши 1792 р. Академію, російський освітній діяч В.В. Ізмайлов писав: "Я пришел взглянуть на библиотеку академии. В ней было много редких манускриптов, множество творений древности и творений новейших, где вкус, ученость и философия положили печать свою". Наставники навчали студентів, як треба поводитися з книгою: не класти її на коліна, не слинити, перегортаючи сторінки, а бережно, двома пальцями брати їх за верхній край, не загинати аркушів тощо.

У кінці ХIX ст. бібліотека Києво-Могилянської академії, що перейшла до Київської Духовної Академії ,нараховувала 150 тисяч томів видань російською, французькою, німецькою, польською та іншими мовами, починаючи від елементарних підручників до творів стародавніх і сучасних класиків науки і культури. Заслуга вихованців та викладачів Києво-Могилянської академії не тільки в тім, що спільними їх зусиллями у 17-18 ст. постала найбільша наукова бібліотека у Східній Європі, а й те, що політичні, церковні, світські діячі та пересічні випускники зробили поважний внесок у розвиток українського книгознавства, бібліографії та започаткували бібліотеки в багатьох містах як України, так і Росії. Київську Духовну Академію було закрито на початку 1920 р., а бібліотеку передано до Всенародної бібліотеки України. “В основу фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського покладено великі книжкові зібрання XVIII-XIX ст. — фундаментальні бібліотеки Київської духовної академії...”. [3]

3.2 Сучасні бібліотечні колекції Наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Про долю кожної бібліотеки "розповідають" її фонди. Історія фондів наукової бібліотеки відродженого Національного університету "Києво-Могилянська Академія" - це історія сучасного меценатського руху численних державних та громадських наукових організацій і установ, приватних осіб з України, США, Канади, Франції та інших країн. Серед майже 200 тис. прим. сучасного бібліотечного фонду більше половини становлять подаровані книжки. Гордістю бібліотеки є книжкові колекції. Традиція передачі приватних бібліотек до Академії бере початок ще з Петра Могили, який заповів їй все своє зібрання, що нараховувало понад 2 тис. вітчизняних та зарубіжних видань. Свого часу отримала Академія і книжкові колекції її першого ректора Йова Борецького та відомого письменника Тарасія Земки. Так народилася традиція, яка була підтримана багатьма видатними діячами України, випускниками Академії, її професорами і просто пересічними громадянами. Серед них - Варлаам Ясинський, Теофан Прокопович, Данило Туптало, Кирило Флоринський та ін. Багато книжок подарував бібліотеці історик М. Бантиш-Каменський.

Разом із відродженням Академії відродилася й ця традиція. Сьогодні наукова бібліотека має 14 бібліотечних колекцій. Це книжкові зібрання відомих українських вчених, літературознавців В'ячеслава Брюховецького та Йосипа Кисельова, мовознавця Віри Рінберг, географа Валерія Заїки-Новацького, письменника Дмитра Павличка, книгознавця Федора Сарани, інженера-будівельника Миколи Богданова; наших співвітчизників: канадців - лісівника Ярослава Головача, літературознавців Романа Струця та Олега Зуєвського, лікаря Володимира Чубатого - сина відомого правознавця; колекцій, короткі відомості про їх власників.

Засновник НаУКМА, перший її ректор В'ячеслав Степанович Брюховецький перші 1168 книжок із своєї домашньої книгозбірні передав ще у 1992 році. На сьогодні книжкова колекція В. Брюховецького нараховує понад 4000 одиниць зберігання (книжок, статей, брошур тощо). На формуванні колекції відбилася особистість її власника, відомого українського літературознавця, незаангажованого дослідника, шістдесятника. Книжкове зібрання науковця дає можливість визначити спрямованість його наукових пошуків у різні періоди творчості, особисті контакти з діячами культури та мистецтва. Основа колекції - літературознавча література та художні твори (понад 2500 прим), серед яких видання відомих українських класиків та сучасних письменників, зокрема Б. Грінченка, М. Коцюбинського, М. Вінграновського, Є. Гуцала, Л. Костенко, Г. Тютюнника, й літературознавців - Л. Білецького, О. Брика, Є. Кирилюка та ін. Більшість книжок сучасних письменників мають дарчі написи. [10]

Книжкова колекція Віри Львівни Рінберг (1909-1995) - авторки близько 100 наукових публікацій із старослов'янської мови, історії давньоруської, української та російської мов, сучасної російської мови, методики викладання лінгвістичних курсів у вищій та середній школах, нараховує понад 300 книжок. Це наукові праці, присвячені проблемам мовознавства. Серед них цінні видання XIX - початку XX ст., які вже є раритетами, а також книжки, що можуть зацікавити не тільки мовознавців та істориків.

18 грудня 1996 року відбулась урочиста презентація-передача науковій бібліотеці НаУКМА книжкового зібрання із власної бібліотеки відомого українського бібліографа, книгознавця, літературознавця Федора Кузьмовича Сарани, який почав працювати у галузі бібліографії та літературознавства ще у 1945 році. З того часу науковець виступив як автор окремих праць, упорядник і редактор книг, присвячених творчості Т. Шевченка, А. Тесленка, І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, В. Чередниченка, М. Некрасова, О. Герцена, О. Форш, О. Андрієвського, В. Ігнатієнка та ін.

Тривалий час Ф. Сарана підтримував плідні стосунки з відомими українськими книгознавцями Ю. Меженком, М. Ясинським, І. Корнєйчиком, Ф. Максименком, Н. Королевич тощо. Федір Кузьмович - учень Юра Меженка, зробив надзвичайно важливу і почесну справу - зберіг і передав до Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України архів свого вчителя. Завдяки його плеканням було підготовлено і видано біобібліографію "Юрій Олексійович Меженко (1892-1969): Матеріали до біографії" (К., 1994). Серед багатьох праць Ф. Сарани почесне місце займає шевченківська тематика. Перу науковця належить багато праць про Т. Шевченка. Він був фактичним організатором, редактором двотомного "Шевченківського словника" (1978); автором статей у цьому виданні, за що одержав Державну премію УРСР ім.Т. Шевченка. Наукова спадщина Ф. Сарани становить понад 260 назв книг, брошур, статей, покажчиків, оглядів, рецензій. Найбільшою життєвою пристрастю Федора Кузьмовича було бібліофільство. Головним чином його цікавили українські видання 20-х років XX сі., вони і стали основою Його бібліотеки. Кілька сотень книг з цієї колекції мають автографи видатних людей України.

Федір Кузьмович заповідав своє зібрання трьом установам: рукописному відділу Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, Музею книги і друкарства України та науковій бібліотеці НаУКМА; Книжкове зібрання з власної колекції Ф. Сарани, подароване нашій бібліотеці, нараховує 1000 книжок: твори українських Класиків, праці вітчизняних літературознавців, різноманітні довідкові та бібліографічні видання. [6]

Колекція Миколи Івановича Богданові, будівельника за фахом, нараховує понад 900 книжок, серед яких цінна наукова література з археології, історії, релігієзнавства, мистецтва, філософії, філології 70-90-х років видання. Зібрання розкриває духовний світ власника, бажання пізнати славне минуле свого народу, його духовні традиції, етнокультурну та історію на терені світового історико-культурного процесу.

Значну частину колекції складають книжки з мистецтва, зокрема "Византийское и древнерусское искусство" В. Лазарєва, "Художественные проблеми искусства Древней Греции" М. Алпатова, "Искусство Греции" В. По-левого, "Українське мистецтво" Д. Степовика, "Українське мистецтво другої половини ХVІІ-ХVIII ст." П. Білецького. Є і раритетні видання: "Изборник Святослава", "Житие Михайла Черниговского", "Житие Александра Невского" (репринтні видання пам'яток Х1-ХШ ст), "История византийской живописи" (у 2 т), "Український середньовічний живопис" тощо. Чільне місце у зібранні посідають праці з філософії та історії О. Блаватської, Д. Яворницького, О. Субтельного, Б. Крупинського, М. Губатого, М. Грушевського, І. Огієніна, а також книжки Ю. Асєєва, С. Кілієвича, М. Сагайдака, Я. Боровського, С. Висоцького, М. Берлінського з історії, культури та архітектури Києва, життя та побуту киян.

Особливу частину бібліотечних колекцій наукової бібліотеки НаУКМА становлять книгозбірні наших співвітчизників, які мешкають поза межами України. Кожне із зібрань відбиває культурні та наукові інтереси власника та його родини, коло спілкувань збирача. [11]

У бібліотеці зберігається книжкова колекція Володимира Миколайовича Чубатого, який довгий час працював у Міністерстві здоров'я при Федеральному уряді Канади в Оттаві. До зібрання входить література англійською" німецькою, французькою, польською мовами. Певна його частина - книжки історичного змісту, зокрема періоду Другої світової війни, та меморіального характеру.

У бібліотечній колекції Юрія Паславського (США) поряд з науковими виданнями, актуальними політичними брошурами є звичайні дитячі часописи, книжки для читання та підручники, видані за океаном Це зібрання являє особливий інтерес як приклад бібліотеки, що збиралася трьома поколіннями родини Ю. Паславського протягом усього XX століття - спочатку в Україні, а потім в Європі та Північній Америці. І ось тепер колекція знов повернулася на батьківщину її власників. Література, зібрана в ній, дає чудову можливість дослідити наукові, культурно-освітні інтереси членів родини Ю. Паславського. Хронологічні межі колекції символічні - кінець XIX ст. - 1991 рік. Зібрання універсальне за змістом і складає понад тисячу видань. Основу становлять книжки українських класиків: Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, видані як в Україні, так і за кордоном. Зокрема, шевченкіана представлена такими раритетами, як видання 1918 року (Вінніпег), ювілейне 1960 року (Вінніпег-Нью-Йорк) та 14-томне 1961 року (Чикаго).

Привертає увагу розмаїття міст, де побачили світ видання з колекції: Київ, Кам'янець-Подільський, Львів, Прага, Подєбради, Варшава, Краків, Мюнхен, а далі міста Канади, США, Південної Америки... Це шлях вільного українського книжкового руху, відновленого за часів УНР. У зібранні представлено книжки відомих українських видавництв: "Вернигора", "Дзвін", українських наукових товариств (Львів, Варшава, Мюнхен). Серед них, зокрема, такі раритети "Дзвону", як: Заневич І. Знесення панщини. - Львів, 1895; Сірий Ю. (Тищенко). Про світ божий. - Київ; Відень, 1919.

Найбільшою книжковою колекцією книгозбірні університету є колекція князя Володимира Старицького, подарована ним особисто 25 квітня 1993 року. Власник колекції - вчений-мовознавець, небіж відомо, о українського письменника і драматурга Михайла Старицького. З родини Старицьких вийшли відомі вчені, священики, письменники, політичні та державні діячі.

Колекція, подарована науковій бібліотеці НаУКМА, нараховує понад 12 000 прим, видань. Крім книжок, до неї входять періодика, маги, набори світлин, малюнки учнів Старицького, грамзаписи. Являє інтерес слов'янська частина зібрання, що нараховує понад 3000 прим, книжок та періодичних видань слов'янськими мовами. Колекція - універсальна за змістом, в ній представлено літературу суспільної, гуманітарної, природничої тематики. Хронологічно це книжки здебільшого XX століття. Зібрання відбиває надзвичайно різнобічні інтереси власника. Поряд з монографіями - популярна та художня література, підручники, малотиражні твори друку. Географія видань найрізноманітніша - республіки колишнього Радянського Союзу, країни Європи, Америки та Австралії, Росія, Україна, Білорусь. Можливо, першою книгою цієї колекції був однотомник вибраних творів А. Чехова 1936 року видання за редакцією В. Іванушкіна з печаткою "Сільськогосподарська виробнича артіль м. Сталіно, ст. Шевченко №2, Курарівський район, Запорізької округи", вивезений з України під час війни."

50-х років відбувається значне поповнення літературою, що побачила світ на теренах колишнього СРСР, і, поряд з тим, виданнями минулих років (першої половини XX ст.), придбаними в букіністичних книгарнях або у великих класних бібліотеках, а також отриманими в дар від установ та осередків, зокрема від "Канадського товариства прихильників руху філії "УНО ТОРОНТО-Захід"".

Щодо змісту колекції, то в підборі літератури поєдналися кращі традиції академічної універсально-енциклопедичної бібліотеки та певний еклектизм, обумовлений намаганням зберегти все, що потрапляло до її збирача. Значну частину колекції становить різноманітна довідкова література, багато мовних словників (понад 300 прим) з більшості європейських та основних азіатських мов, а також підручників.

Фахова література з російського мовознавства представлена понад 150-ма виданнями, серед них монографії, збірники, підручники з питань історії російської мови, сучасної теорії та методики, зокрема репринтне видання "Материалы для словаря древнерусского языка" І. Срезневського (Т.1-3), праці Горшкова, Йолкинон, Никифорова, Селищева з проблем старослов'янської мови тощо. Українське мовознавство представлено, в основному, книжками, видрукуваними в Україні за останні 30 років, але серед них є унікальна добірка праць відомого українського вченого П. Коваліва, видана у середині 40-х років у Німеччині.

Значний інтерес становить частина колекції, яка репрезентує видання періоду Другої світової війни та перших післявоєнних років.

Завдяки колекції В. Старицького, ми можемо скласти уявлення і про окремі видання, що виходили в світ у роки "холодної війни". Навіть їх назви не потребують додаткових коментарів: Памятка эмигранта: как уберечь себя от советской агентуры /Союз борьбы за освобождение России. - Мюнхен, 1956. - 19 с - На правах рукопису. Смолим Ю. З народом чи проти народу? - Б. м.: Вид. Комітету "За повернення на батьківщину", 1958. Водночас В. Старицький намагався зібрати і видання про національно-визвольні процеси в країнах Європи і, особливо, в Україні. Важливою рисою цієї боротьби було висвітлення трагічного питання долі української науково-культурної спадщини. В. Старицький, як свідок цих подій в Україні, збирав документальні свідчення про них. Зокрема цим проблемам присвячено видання: Ми-корский Б. Разрушение культурно-исторических памятников в Києве в 1934-1936 годах. - Мюнхен, 1951; Николишін С. Культурна політика, большевиків і український культурний процес: (Публіц. рефлексії). - На чужині, 1947 тощо.

Вчений прагнув накопичити різноманітну наукову інформацію. Більшу частину його слов'янської колекції складають книжки московських та українських видавництв. Він високо цінував наукові здобутки деяких радянських наукових шкіл, зокрема мовознавчої, фізико-математичної тощо. Серед періодичних видань слов'янськими мовами - газети та журнали країн Європи, США та Канади. Всього понад 90 назв. Комплектів видань за тривалий час практично немає - як з фінансових причин, так і через відсутність можливості для їх постійного зберігання) [5]

Книжкові колекції, що зберігаються у науковій бібліотеці НАУКМА, є невичерпним джерелом різноманітної інформації для студентів, науковців, прикладом великої любові їх збирачів до книги, рідного слова, історії своєї Батьківщини.

3.3 Основні напрямки діяльності бібліотеки на сучасному етапі розвитку

У лютому 1992 р. бібліотека, як і славетна Академія, відновила свою діяльність, не маючи жодної книжки. Сьогодні її фонд становить понад 200 тис. томів, близько 400 назв періодичних видань. Це сучасна наукова та навчальна література з філософії, історії, релігієзнавства, культурології, економіки, природничих наук, мистецтва, художня література тощо. Майже 40% фонду - література іноземними мовами, передусім англійською. Є в бібліотеці цінні колекції та видання - дарунки різних фондів, установ, приватних осіб з України, СІЛА, Канади, Франції, Австралії, Польщі та інших держав світу. Маємо рідкісні й цінні видання: Требник Петра Могили: Репринтне видання 1646 р. - Канберра; Мюнхен; Париж, 1988; Острозька біблія: Репринтне видання 1581 р. - Вінніпег, 1983; Историко-культурный атлас по русской истории / Сост. Н.Д. Полонская; под ред. проф. М.В. Довнар-Запольского. - К., 1913; Релігійні містерії. - Амстердам, 1698; Грушевський М. Історія України-Руси: В 10 т. - Нью-Йорк, 1954 - 1958; Данте Аліг'єрі. Божественна комедія / Грав.Г. Доре. - 1890;

Цінні колекції передані в дарунок В. Старицьким (Мюнхен), Ю. Паславським, Я. Головачем (обидва США), науковцями з України В. Рінбергта В. Заїкою-Новацьким, ректором-засновником НаУКМА В. Брюховецьким, поетом Д. Павличком тощо. У формуванні фонду сучасної бібліотеки значну допомогу надали Національна парламентська бібліотека України та Бібліотека Конгресу США, Канадський інститут українських студій та Йєльський університет, фундація "Сейбр" та Товариства прихильників руху в Каналі. Петра Могили та української мови ім.Т. Шевченка в Америці тощо.

За рік бібліотеку відвідують понад 70 тис читачів яким видається близько 120 тис. примірник; Налагоджується система оперативного інформаційної о забезпечення потреб академічного та науково-дослідницького процесу в Університеті. Підготовлено до друку науково-допоміжний бібліографічний покажчик з історії Києво-Могилянської академії, ряд методичних порад читачам. Здійснюється локальне соціологічне дослідження "Аналіз інформаційних та читацьких запитів і міра їх задоволення".

Нагальним питанням для бібліотеки є впровадження сучасних автоматизованих інформаційних технологій: реальний доступ до світових та вітчизняних інформаційних ресурсів, зокрема через INTERNET (робочі станції вже у нас встановлено), а також запровадження автоматизованої бібліотечної системи. Основні завдання бібліотеки можна викласти так: підвищувати повноту, оперативність задоволення запитів читачів на основі як власних фондів та баз даних, так й інформаційних ресурсів інших бібліотек України та закордонну; інформаційно забезпечувати всі напрями науково-дослідницької та академічної діяльності Університету; упорядковувати комплектування фонду сучасною вітчизняною та іноземною літературою й періодикою згідно з напрямами професійної орієнтації; розширювати номенклатуру послуг користувачам до рівня, відповідного сучасним закордонним університетським бібліотекам, включаючи доступ до електронних каталогів; оперативно забезпечувати довідковою літературою, надавати послуги на основі СD-RОМ та засобів мультимедіа тощо;впроваджувати систему штрихового кодування на процеси циркуляції літератури, інвентаризації фонду та здійснити повну автоматизацію процесу реєстрації читачів, зокрема системи контролю "check-point".

Для того, щоб з Університету виходили високоосвічені люди, які б могли визначати політику держави, розумітися на економіці, відроджувати культуру, потрібна сучасна бібліотека з відповідним фондом та технічним обладнанням, яка б надавала доступ у будь-який час до різноманітних інформаційних ресурсів.

Висновки

Бібліотеки України були і залишаються символом української культури, української духовності.

Бібліотека – нагромаджувач історичного розвитку культури, адже в її фондах збираються документи з історії, що фіксують розвиток культури і містять дані про події, досягнення і проблеми суспільного життя. Виходячи з того, що зафіксована в документах інформація є довговічною, можна сказати, що бібліотека – берегиня національної культури.

Соціально-політичні й економічні перетворення в суспільстві, викликані переходом до ринкової економіки, знайшли пряме відображення в діяльності бібліотек і зумовили значні її зрушення. Нові суспільно значущі функції, яких сьогодні набуває бібліотека, гуманітарні й технічні новації сприяють підвищенню якості й оперативності задоволення інформаційних запитів читачів, появі нових форм роботи, при яких враховуються інтереси різних груп суспільства.

Отже,діяльність бібліотеки, особливо в наш час, виходить за межі суто культурної сфери. Досвід провідних демократичних країн засвідчує важливу роль бібліотек у:

- становленні й розвитку демократії;

- формуванні і плідному функціонуванні місцевого самоврядування (бібліотеки інформують населення про нормативні документи владних структур: рішення, розпорядження, постанови. Це зміцнює зв’язок між владою і виборцями, оскільки багато питань, пов’язаних із їхнім повсякденним життям, зокрема освітою, охороною здоров’я та правопорядку, комунальним життєзабезпеченням, вирішується на місцевому рівні);розвитку самосвідомості, всебічної культури населення, потягу до знань.

Тому наша держава повинна продовжувати роботу над розвитком бібліотечної інфраструктури з метою розповсюдження інформації, яка є загальним набутком людства.

Список літератури

1. Україна. Закон. Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" вiд 27.01.1995 № 32/95-ВР [Текст]//Голос України.-1995.-2 березня.-с.3

2.Александрова О. Національна парламентська бібліотека України[Текст]//Вісник книжкової палати .- 1997.-№1-с.12-15.

3.Брюховецький В. Відродження: (Про Києво-Могилянську академію) [Текст] // Київська старовина. - 1993. - №1 - С.2-5.

4. ВилегжанінаТ. Національна парламентська бібліотека України: шляхами розвитку[Текст]//Бібліотечна планета – 2006.-№2.- с.4-7.

5. Доля культурних скарбів України під час другої світової війни: архіви, бібліотеки, музеї[Текст]/Упоряд.:І.Я.Лосієвський та ін. -К., 1997.-Вип.2.

6. Історія світової культури[Текст]: Навч. посібник / Під ред. Л. Левчук. - К.: Либідь, 1997. - 448с.

7. Історія бібліотечної справи на Україні[Текст]: Збірник наукових праць. К., 1999. - 136с.

8. Києво-Могилянська академія в документах і рідкісних виданнях з фондів Національної бібліотеки України ім. .В.І. Вернадського[Текст].-К., 2003. - 478с.

9.Николаенко Н. Инновационная ориентированность руководителя – залог успешной деятельности библиотеки [Текст]// Бібліотечний форум України.-2010.-№3(29).-с.5-19.

10. Пашкова В.Роль бібліотек у розвитку громадського суспільства[Текст]// Бібліотечний форум України.-2006.-№1(11).-с.14-17.

11.Українська радянська енциклопедія [Текст]/ За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.

12.Енциклопедія сучасної України [Текст].-К.: ВАТ «Поліграфкнига» ,2003.- 10000 пр.

13. Ярошенко Т.О., Бугасова Т.В. Бібліотека національного університету «Києво-Могилянська академія»[Текст]//Бібліотечний вісник.-1995.-№6.-с.31.