1861 рік. В Російській імперії реформа. Україну охоплює широкий просвітянсько-культурний рух. Організовуються народні школи. Для їхніх потреб засновується у Петербурзі українське видавництво підручників і популярних книжок. У 1863 році в друкарні Пантелеймона Куліша Микола Костомаров видає «на громадські гроші, що зносються народові для науки» підручник Олександра Кониського «Аритметика або щотниця». В цій книжечці, обсягом 66 сторінок, викладено чотири дії, поняття пропорції і процента. Не можна, з погляду мови, назвати підручник вдалим. Більшість термінів — цілком російські: помножениє, складаниє, отношениє, ділитель, знаменатель, примір. Окрім того.
Кониський називав нуль — «оником», дію — «справою», обернене — «навпаковим». Але ж подивуймося тільки старанню автора подати у задачах якомога більшу інформацію з історії України. Ось одна з них; «Український поет Т.Г. Шевченко родився 25 лютого 1814 року, а вмер 26 лютого 1861 року, скільки годин він прожив на світі?»
Це була перша спроба, а далі... Далі — заборона 1863 року друкувати українські підручники і книжки, навіть Євангелія. Заборона, то посилюючись, то послаблюючись, тривала аж до революції 1905 року. Перевидали підручник О. Кониського з деякими виправленнями в Полтаві 1907 року. З'явилися терміни чисельник, знаменник, частка. Правда, зник термін «дріб». Писали, «десяткові частки». Решта недоладностей залишалася незважаючи на те, що на той час у Галичині вже були закладені основи української математичної термінології. У 1864 році у Львові виходить тоненька книжечка (18 сторінок), яку написав Іван Верхратський. її назва — «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної. Частина і». В передмові автор зазначає: «Тепер, коли руська мова і руське письмо що раз обширніший круг збирає, коли вже і у гімназіях починають по людськи вчити, дає чутись чим раз то сильніше тріба наукових діл, а особливо учебників школьних на матернім язиці». Протягом 1869—1879 років друкується ще п'ять частин цього словника. Хоча в ньому й відсутні математичні терміни, та проблема створення їх поставлена.
Для поширення освіти на Галичині 8 грудня 1868 року засновується товариство «Просвіта». Коштом цього товариства у Львові з друкарень Стравропігійського інституту у 1872 році виходить «Аритметика», а у 1873 — «Наука геометрії», які уклав для І і І! класів нижчої галицької гімназії Омелян Дейницький. Це були переклади з німецької мови відповідних підручників доктора Францішка Мочника. Для того, щоб відчути, якою мовою були написані ці книжки, наведу уривок: «Виходячи проте вод безусловного або одиничного місця, ставимо засаду, що: цифри ид лівой руце взмагаються десятерно, ид правой спадають десятерно». Читати такі підручники важко, та все ж зрозуміліше, ніж німецькою або польською мовами.
Наступний крок, який привів до закладання основ математичної української термінології, пов'язаний з діяльністю Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка і, зокрема, з роботами професора Володимира Левицького. У четвертому томі «Записок наукового товариства імені Шевченка» (1894) він надрукував першу наукову математичну статтю українською мовою «Про симетричні вираження з вартостей функції тосіт». У сьомому томі «Записок» (1895) після статті «Еліптичні функції модулові» Володимир Левицький друкує «Додатки до термінології математичної». Вони містили 69 термінів, поданих у вигляді українсько-німецького словника. Це була перша публікація суто математичних термінів.
Науковці, які працювали в царині природознавчих наук, заснували для математично-природничо-медичної секції окремий «Збірник», перший том якого вийшов у 1897 році. Редакторами «Збірника» стали Верхратський і В. Левицький. «Наш язик лише тоді зможе добути собі одвітного і гідного становища, коли розвинеться о стільки, щоби міг стати поруч з образованими язиками других народів європейських, яко довідний середник зв'язного і опреділеного вираження мислей на всіх полях людського умства. Мусить проте наш язик виробити собі одвітну термінологію в ріжних вітах людських знань, мусить одвітно використати все багатство рідної словні, а заразом прямувати до потрібної прецизії, яку стрічаєм у других язиках счастливіше розвитих. Без тих підвалин і думати годі про ширший розвиток науки в рідній бесіді»,— звертався Іван Верхратський до читачів у передмові до першого тому «Збірника».
Вся праця у царині математики лягла на плечі В. Левицького, якому вдалося згуртувати навколо себе галицькі наукові сили. Голова «Просвіти», дійсний член Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка Петро Огоновський видає своїм накладом у Львові «Учебник аритметики для низших кляс шкіл середніх». Частина І для першого і другого класів — 1888 рік (друге видання 1900) і частина II для третього і четвертого класів—1898 рік. У рецензії на ці підручники у «Збірнику» С. Матвіяс писав: «Термінологія всюди поправна. Виданням сего учебника збогатив автор без сумніву ще небогату математичну літературу. Треба признати, що ані один підручник не принято радо як сей, бо справді брак єго відчувано від кільканайцяти літ. Попередня арифметика Дейницького вже перестаріла, а надто була єще і рідкістю бібліографічною, тож наша молодіж мусіла користатися з підручників польських або німецьких». Тоді ж директор Тернопільської гімназії Омелян Савицький накладом краєвого фонду видає у Львові підручник «Наука геометрії» у двох частинах.
Результатом багатолітньої роботи В. Левицького були видруковані 1902 року в восьмому томі «Збірника» матеріали до математичної термінології. Матеріали складаються з двох частин (елементарної і вищої математики) і охоплюють близько двох тисяч термінів, які обговорювалися на засіданнях математично-природничо-медичної секції Товариства імені Шевченка. При обговоренні багато цінних зауважень і термінів подали професори І. Верхратський та П. Огоновський. Проте, як і передбачав автор, словник не був повний. Траплялися і хиби. Русизми: условно, колибаючийся, скобка, число мниме, зміна зависима, угол внішній, луч, число совєршенне. Полонізми і діалектизми: лінія ланцова, двигар (носій), віддалене, відклоненє, сповнене (доповнення), заріз (переріз), тисячка. Ряд термінів, утворених перекладом з грецької і латинської мов, не прижились: дискримінант — виріжник, діагональ — перекутня, трансцендентне — переступне, раціональне — вимірне, коефіцієнт— сочинник, полюс — бігун, циліндр — валець, проекція — мет, призма — граностоп (граняк), фокус — огнище, катет — прямка, гіпотенуза — протипрямка, конус — стіжок, паралелограм — рівнобіжник, хорда— тятива, інваріант — незмінник, конгруентність — пристайність. Деякі терміни згодом були замінені іншими словами: ретязний дріб — ланцюговий, рата — доля, верства кулиста — сферичний шар, кут стінний — двугранний кут, вершковий кут — вертикальний, лук — дуга, вислід — результат, обсяг — область, громада — множина, рівнораменний — рівнобедрений. Зауважимо, що в обох випадках слова, які визначають терміни, є в словнику Б. Грінченка. А ось кілька термінів, які відсутні в словнику Б, Грінченка, але є в малорусько-німецькому словнику Євгена Желаховського і Софрона Недільського (Львів, 1884— 1886); тягла (неперервна), виложник (визначник), відворотність (взаємність, двоїстість), дріб істий (дріб правильний), безоглядно збіжний (абсолютно збіжний), промір (діаметр), грана (ребро). Безумовно, В, Левицький користувався цим словником.
Матеріали математичної термінології В. Левицького стали основою для створення наступних термінологічних словників і полегшили написання нових підручників та фахових статей.
Продуктивність математиків у Галичині була дуже малою. Так, до 1918 року українською мовою вийшло всього 48 праць і кілька підручників, серед яких виділяються високим рівнем книжки В. Левицького і П. Огоновського — «Алгебра для висших кляс шкіл середніх» (Львів, ч. І, 1906 і ч. II, Львів, 1908) і Е. Савицького — «Геометрія для висших кляс гімназіальних» (Львів, 1908). Такий стан речей пояснюється відсутністю української вищої школи і мізерною кількістю українських загальноосвітніх шкіл.
Починаючи з 1916 року, гурток київських математиків-українців, очолюваних професором М. Кравчуком, почав підготовчу роботу до викладання в українській школі. Насамперед треба було встановити термінологію, бо та, що вживалася, часто була незадовільною. І вже у 1917 році Товариство шкільної освіти видає брошуру «Програма систематичного курсу арихметики», а трохи згодом, спільно з Українським науковим товариством,— проекти алгебраїчної та геометричної термінології.
Порівняймо геометричну термінологію В. Левицького і М. Кравчука. Терміни, які запропонував В. Левицький, перекладаючи з грецької і латинської мов, лишилися без змін. Тільки «перекутня» стала «коси-ною» (діагональ). Замінили також «угол внішній» на «кут околишній», «грана» на «руб» (ребро). З'явилися і нозі терміни: сторч — перпендикуляр, симетральна або двосічна кута — бісектриса, взір — формула. А ось як подавалися в «Проекті» вісі координат: «Визначні (визначаючі) осі (осі координат); вісь перша (позема), або вісь х-ів; вісь друга (прямовісна), або вісь у-'їв. Значники (координати). Значник перший (абсциса), значник другий (ордината), або значник поземний і прямо-вісний».
У цей же час у Вінниці Ю. Щириця видає брошуру «Термінологія і програма систематичного курсу арихметики». У вересні 1917 року починає виходити журнал «Книгар. Літопис українського письменства», де вказується вся друкована українською мовою книжкова продукція. Вже в першому номері цього часопису опубліковано рецензію професора Є. Тимченка «Шкільна термінологія», в якій зазначається: «Треба подавати терміни, що вже мають «права обивательства» в нашім язиці. Коли ж в певному разі ми бачимо не один, а два або навіть три терміни, що конкурують з собою за те «право», то видавці повинні б навести усі ці терміни, але в жодному разі не можна похвалити, коли б видавці під заголовком «термінології» подали без належного застереження свої потвори, що ніде ще їх не вживано і що є плодом творчої фантазії як «комісій», так і «поодинокої особи». Про «Проекти» М. Кравчука далі рецензент пише: «Термінологія найкраще уложена: знати руку фаховика. Брошура Ю. Щириці — то вже дилетанська робота і рівняти її до попередньої не можна». І справді, книжка Ю. Щириці рясніла русизмами, зустрічалися і мовні дивогляди, як «добробут» в значенні «добро». Багато було і морфологічних помилок.
Після революції стало можливим проводити рідною мовою навчання у школах. Та поставити те навчання, як слід, не було змоги: бракувало підручників. Ситуація, яка склалася на той час з підручниками, описана в статті М. Мукалова «Шкільні підручники» («Книгар», № 18, лютий 1919 р.). «Українські видавництва своєчасно звернули увагу на відсутність підручників, але задовольнити негайні потреби шкіл не мали змоги за браком грошей, паперу та через різні революційні події. З огляду на це все Міністерство народної освіти з початку 1918 року заснувало окремий видавничий відділ, завданням котрого і було забезпечити школи необхідними підручниками на біжучий шкільний рік. Просило міністерство 5 млн. крб., але гетьманське правительство дало тільки 2 млн. По відомостях міністерства народної освіти більш усього учнів приходиться на перший рік навчання — біля 1 млн. Відомо, що для першого року навчання малось бути видано 350 тис. задачників Я. Чепіги. Різні приватні видавництва могли видати до 100 тисяч примірників задачників, але їх не видано. Для другого року навчання при допомозі міністерства мали видати 300 тисяч задачників Я. Чепіги і 50 тисяч П. Басараба, але видано лише П. Басараба».
Та все-таки у Києві 1918 року вийшли друком: Я. Чепіга «Задачник для початкових народніх шкіл»; П. Басараб «Задачник для початкового курсу аритметики»; Н. Шульгіна-Іщук «Задачник до систематичного курсу арихметики»; В. Боришкевич «Алгебра»; Н. Шаповалов і Н. Вальцов «Збірник алгебраїчних задач» (переклад О. Інчука); К. Залізняк «Систематичний курс аритметики». А ще у 1917 році у Києві видрукували книжку В. Шарка «Аритметика. Систематичний курс».
Кожний автор дотримувався своєї термінології, що викликало плутанину. Тому термінологічна комісія природничої секції Українського наукового товариства організовує навесні 1918 року математичну підкомісію, яка доручила Ф. Калиновичу зібрати і систематизувати математичний термінологічний матеріал у проект словника.
До кінця 1920 року було зібрано і впорядковано за українською абеткою майже весь матеріал. Можна було приступити до остаточного редагування. Та йшла громадянська війна. Про видання словника не могло бути й мови.
1923 року в Одесі виходить стаття професора К. Щербини «Терминология в злементарном курсе математики». В цій статті автор наголошує на необхідності виконання трьох вимог щодо утворення термінів.
Наукові: а) взаємно-однозначна відповідність між об'єктом та словом, що його означає; б) термін не має давати хибне уявлення про визначуване, термін повинен висовувати найістотніші властивості визначуваного.
Методичні: а) відповідність до змісту (правильні асоціації); б) терміни не повинні утруднювати вільного розвитку поняття.
Національні: а) для термінів потрібно брати переважно корені рідної мови; б) нові терміни не повинні суперечити з духом мови, тобто зазначена раніше відповідність щодо змісту повинна стосуватися не тільки в галузі наукових понять, але й звичайних, не наукових.
За цей час Українське наукове товариство злилося з Всеукраїнською Академією наук. Термінологічні установи Академії та Наукового товариства утворили інститут наукової мови ВУАН. Математична підкомісія перетворилася в математичну секцію природничого відділу цього інституту. Навесні 1922 року математична секція у складі професора М. Столярова, професора М. Кравчука, Н. Шульгіної-Іщук, Ф. Калино-вича та філолога О. Курила приступили до остаточного редагування матеріалів. І в 1925 році «Словник математичної термінології» (проект), який склав і впорядкував Ф. Калинович, побачив світ.
Редагуючи словник, секція мала на увазі, що головне його завдання— служити потребам школи, і тому вводили терміни, зрозумілі школярам. Але словник мав стати в пригоді і спеціалістам-математикам, котрим зручніше користуватися загальноприйнятими міжнародними термінами. Тому сюди введено весь матеріал, який траплявся по джерелах, подано й загальновживані міжнародні терміни. Там, де є влучні українські терміни, вони стоять на першому місці, а вже за ними йдуть міжнародні. В інших випадках на першому місці — міжнародні терміни, українські — на другому. Терміни, що їх секція визнала за влучні, надруковані курсивом. Терміни, які секція не могла рекомендувати, але вважала за можливе вживати їх, надруковані звичайним шрифтом. Терміни, що їх секція вважала помилковими, взяті у квадратні дужки. Таким чином, у словнику було подано 3486 термінів. Ф. Калинович у передмові до словника пише: «Словник далеко не охоплює всієї термінології. Аби можна було скласти словник, що міг охопити всю термінологію, треба було значно більше часу та інших умов роботи, як ті, в яких складався цей словник. Секція не могла відкладати виготовлення до друку цього не зовсім повного словника, бо треба було йти назустріч нагальній потребі української школи й якомога швидше видати словник. Але роботи над систематизацією математичної термінології секція на цьому словнику не припиняє, а далі збирає матеріали, щоб при найближчій можливості виготовити словник, що охопив би, по змозі, повно всі галузі математики». Та чекати на новий повніший словник довелося довго.
Тим часом, поки друкувався словник Ф. Калиновича, 1924 року в Берліні виходить «Систематичний словник української математичної термінології» Миколи Чайковського. Він охоплює близько тисячі термінів. М. Чайковський вказує на ті труднощі, які виникають при утворенні термінів: «Не кожне слово вдається формально зукраїнізувати. Практика показує, що часами багато легше відшукати своє власне слово, ніж морочитися з перелицюванням чужого терміну. З другого ж боку, повна націоналізація всієї термінології так само була би недоцільною, бо багато чужих слів закорінилося вже в нашій мові, й не кожне чуже слово піддається перекладові». Терміни, запропоновані М. Чайковським, були вдалими. Автор намагався уникати «галицького літературного жаргону», хоча і у нього зустрічаються терміни: безоглядний (абсолютний), загал (сукупність), зеро (нуль), кіш (матриця), нумер (число), поєдинчий (одинократний), царина (тіло). При укладенні словника М. Чайковський користувався трьома брошурами М. Кравчука і М. Федорова «Московсько-українська термінологія елементарної математики» (Кам'янець-Подільський, 1919), про що зазначено у передмові. У 1927 році в Одесі виходить «Російсько-український словничок математичної термінології та фразеології». Цінність цієї книжечки — у математичній фразеології, яка відсутня в академічному словнику Ф. Калиновича. Матеріали для цього видання готували члени термінологічної комісії одеської науково-дослідної кафедри математики Т. М. Василишин, В. М. Крижанівський (секретар комісії), професор Д. А. Крижанівський (голова комісії), О. Д. Осмоловський, професор К. М. Щербина.
12—14 квітня 1933 року розглянуто в комісії у складі академіка АН УРСР М. П. Кравчука, директора Українського науково-дослідного інституту математики та механіки професорів М. X. Орлова, О. М. Астдруковані курсивом. Терміні, які секція не могла рекомендувати, але та редактора «Радянської школи» Ю. Г. Черченка «Словник математичної термінології для середніх шкіл», який випустило видавництво «Радянська школа» (Харків — Одеса, 1933) тиражем 50 тисяч. Цей словник затвердив єдину шкільну математичну термінологію. Наступного 1934 року у Харкові вийшло кишенькове видання цього словника. В цьому ж році видавництво ВУАН у Києві друкує «Математичний термінологічний бюлетень», який охоплює близько 2000 термінів. «Бюлетень» затвердив термінологію вищої математики. Та, на жаль, робота над мовою української математичної науки на цьому припинилася. Чим це можна пояснити? У ці роки над Україною скупчуються грозові хмари. Один з перших ударів — сфабрикований процес Спілки визволення України. По справі СВУ проходили майже всі співробітники Інституту наукової мови: їх робота була охарактеризована як контрреволюційна. М. Кравчук був призначений на цьому процесі громадським звинува-чувачем. Та, захворівши, не з'явився на суд. Чи справді був хворий, чи просто повідомив, що захворів, невідомо. Але достеменно відомо, що академік не брав участі в цій брудній «справі СВУ». Правда, тяжка доля не минула і його. М. Кравчука, так як і М. Чайковського, було репресовано, а після XX з'їзду КПРС — реабілітовано. Тільки з тією відмінністю, що академіка М. Кравчука реабілітували посмертно.
Ще у 1931 році в Одесі Микола Чайковський випустив «Українську математичну наукову бібліографію» (1894—1929). Сюди ввійшли всі статті, друковані українською мовою, крім того, всі праці іншими мовами, що з'явилися на українській етнографічній території киштом державним або українських громадських організацій. На жаль, у бібліографію не ввійшли математичні підручники.
У Львові 1930 року в XXVIII—XXIX томах «Збірника» Математично-природничо-медичної секції Наукового товариства імені Шевченка виходить стаття професора з Ростова-на-Дону Д. Мордухай-Болтов-ського «Про українську та білоруську математичну термінологію в зв'язку з історією російської». Автор зазначає, що при утворенні російської термінології систематичного колегіального обміркування не було. Щодо цього — і українська, і білоруська наука — в кращих умовах. Далі професор пише: «Ще раз повторюю, що потрібно твердо додержувати національне правило, подане проф. К. Щербиною. Такі чудні та важкі терміни, як перпендикуляр, паралелограм, паралелепіпед, особливо тепер, коли не знають грецької мови, коли ці терміни нічого не кажуть, потрібно облишити. їх в російській мові слід замінити іншими». Особливо вдалими називаються терміни: осередок, вершковий кут, «чинник — термін є дуже вдалий, він цілком відповідає слову произво-дитель». Як бачимо, ні один з відзначених термінів не залишився. Д. Мордухай-Болтовський високо оцінив роботу українських математиків та філологів у створенні математичної термінології.
Та ця робота в кінці 30-х років була припинена. Тільки на межі 50-х і 60-х років створюється словникова комісія АН УРСР на чолі з академіком АН УРСР Й. 3. Штокалом, яка 1960 року видає «Російсько-український математичний словник». Цей словник містив близько 12 тисяч термінів. Нагадаємо, що найбільший з попередніх мав тільки 3486 термінів. Уклали його Ф.С. Гудименко, Й.Б. Погребиський, Г.Н. Сако-вич, М. А. Чайковський. Укладачам допомагали провідні вчені республіки: Ю.М. Березанський, П.С. Бондаренко, В.М. Глушков, Л. М. Граціанська, В.С. Королюк, Є.Д. Ремез, О.С. Смогоржевський, Ю.Д. Соколов, М. П. Хоменко.
Словник повністю відповідав тогочасному рівню розвитку математики. І нині він лишається єдиною книгою, по якій можна перевірити правомірність вжитку того чи того терміну. Це був останній крок у розвитку української математичної термінології.
А що маємо сьогодні? Крім «Доповідей АН УРСР» і «Вісників» кількох університетів, ніде опублікувати українською мовою статтю з математики. Поверховий перегляд показує, що й ці видання рясніють помилками.
Візьміть, наприклад, перші два номери 1987 року журналу «Доповіді АН УРСР». Там зустрінете русизми: допустима (припустима), повільно змінна (поволі змінна), сімейство (сім'я), убування (спадання), смисл (сенс), вивод (виведення).
Ще більша проблема — утворення нових термінів. Минуло 28 років, як був надрукований академічний термінологічний словник. За цей час в математиці створено нові розділи. Отже, з'явилися і нові терміни, які в українській мові ще не мають своїх відповідників. Це ускладнює не тільки написання статей, а й читання українською мовою сучасних університетських курсів, не кажучи вже про спецкурси.
Взагалі, нині склалась якась дивна ситуація. Кілька поколінь на голому місці, у важких умовах творили українську математичну термінологію. І щоб ми сьогодні не користувалися плодами їхньої сподвижницької праці?
Звичайно, розвиток української термінології не прискорить розвитку математики на Україні. Та й мало б раділи науковці, якби всі республіканські часописи і збірники друкувалися національними мовами. В силу історичних умов російська мова стала мовою міжнаціонального спілкування. І завдяки їй ми довідуємося про нові відкриття і дослідження в нашій країні.
Та кожна людина має поважати свій народ, рідну мову. Тож чому ми робимо її німою в царині науки? Чи тому, що при сьогоднішньому темпі розвитку науки і техніки важко опанувати всю інформацію, що стосується фахових інтересів? Не вистачає часу сучасній українській технічній інтелігенції усвідомити, що вона, власне, українська інтелігенція, «мозок нації»? Чи тому, що всі піддалися впливу загального збайдужіння?
Останніми роками відбулося помітне звуження функції української мови. Все менше нею користуються в сфері науки і техніки, в діловодстві. Це може привести до того, що мова стане головним чином побутовою. Тоді вона «втратить свою вікову здатність включатися в загальний рух розвитку людської думки». Правда, наука настільки тісно пов'язана з повсякденним життям, що скоро і в побутовій розмові не вистачатиме українських слів.
Щоб цього не сталося, потрібно вже сьогодні активно розвивати і ширити українську наукову лексику. Було б добре видати новий термінологічний словник або хоча б перевидати старий (з належними змінами і додатком). Науковцям необхідно збільшити передплату «Доповідей АН УРСР», а в республіканських наукових часописах і збірниках друкувати короткі резюме українською мовою. Це дасть змогу оперативно вводити нові терміни і не займе багато паперу.