Генеза та семантико-функціональні особливості звороту "туди й дорога "
Зворот туди (кому) й дорога, поширений в українській та російській мовах, досі не був об’єктом спеціальних діахронних досліджень (він відсутній у нещодавно виданому історико-етимологічному довіднику з російської фразеології О.Біріха, В.Мокієнка, Л.Степанової, в якому зібрано гіпотези щодо генези приблизно 2500 стійких виразів — ідіом та прислів’їв). Проте цей зворот має в певному сенсі унікальні особливості, які відрізняють його від значної кількості стійких сполучень і виявляються на функціонально-семантичному рівні. Це робить зворот туди (кому) й дорога цікавим об’єктом для етнолінгвістичного аналізу.
Передусім слід звернути увагу на те, що цей зворот вживається не для номінації ситуації, а для її оцінки або ж для вираження ставлення мовця до певної події. Другою його особливістю є граматична самодостатність — Туди (кому) й дорога є завершеним реченням з модально-часовими параметрами. Ці функціональні особливості відмежовують зворот туди (кому) й дорога від основного масиву ідіом, які, по-перше, здатні позначати той чи інший фрагмент дійсності (часто поєднуючи позначення ситуації з її оцінкою), а по-друге, позбавлені предикативності і включаються в речення як один з його компонентів. Разом з тим туди (кому) й дорога характеризується типом значення, притаманним саме ідіомам: значення окремих слів не додається одне до одного, а “переплавляється” і зникає у значенні цілої одиниці. В цьому легко переконатися, звернувшись до словникових статей. Так, чотиритомний словник російської мови подає для виразу туда (кому) и дорога таке тлумачення: “Получил по заслугам, нечего жалеть” [5, 1, 432]. Отже, в семантиці виразу зникла ідея переміщення в просторі, яка задається компонентом ‘дорога’, натомість з’явилися ідеї покарання та негативного ставлення до покараного. Переосмислення вихідного образу, який лежав в основі виразу туди й дорога, зближує його з ідіомами. Але, як уже зазначалося, на відміну від останніх, вираз туди й дорога є предикативною одиницею і виступає самостійним висловлюванням. Втім, нема підстав розглядати його і як прислів’я, оскільки вони є реченнями-висловлюваннями, що мають моралістичний зміст і виражають судження [3, 389], а туди й дорога судження не виражає, а призначене для передачі оцінки певних життєвих ситуацій, про характер яких скажемо далі.
Зазначені особливості виразу туди (кому) й дорога можуть бути пояснені, якщо будуть знайдені відповіді на питання щодо його первісного змісту та характеру семантико-функціонального розвитку.
На відміну від прислів’їв та речень, до складу яких входять ідіоми, висловлювання Туди (кому) й дорога має виразно окреслені комунікативні обмеження: воно вживається як реакція на певне повідомлення. Тому найтиповішою для нього є комунікативна ситуація діалогу, див. (1):
(1) Те же, кто стоял в центре круга, образованного подобными личностями, сами дали себе исчерпывающую характеристику словами, сказанными по поводу смерти другого великого русского поэта, М.Ю.Лермонтова. Брат царя, великий князь Михаил Павлович: "Туда ему и дорога", Николай I: "Собаке — собачья смерть". Этим вполне довершается суммарный нравственный портрет той гигантской общественной пирамиды, которую поэт вызвал в лице Дантеса на поединок.
(В.Вересаев “Пушкин в жизни”)
Як видно з цього прикладу, один з учасників спілкування, вживаючи вираз туди й дорога, реагує на повідомлення іншого. Зміст повідомлення стосується, як правило, смерті третьої особи. Прагматичний сенс висловлювання Туди (кому) й дорога полягає у вираженні різко негативного ставлення мовця до тої особи, про яку йдеться. У наведеному прикладі його фактично дублює формула Собаке — собачья смерть, в якій ідея оцінки виражена в більш експліцитній формі[1] .
За допомогою звороту туди й дорога мовець досягає одразу двох ілокутивних цілей. По-перше, він виражає свою різко негативну оцінку вчинків певної людини або самої людини. По-друге, використовуючи вираз туди й дорога, мовець схвалює те, що сталося з людиною, про яку йдеться. Специфіка виразу полягає в тому, що його використовують в тих ситуаціях, які стосуються факту смерті людини або чогось такого, що може бути в певному сенсі до неї прирівняне (полону, ув’язнення, суду, викриття злочинів, тяжкого покарання, мук тощо). Отже, цей зворот призначено для того, щоб висловити одночасно дві оцінки: несхвальну — щодо дій певної людини та схвальну — щодо того становища, в якому опинилася ця людина. Найближчий за змістом вираз Так йому й треба багато програє у порівнянні з Туди йому й дорога, бо позбавлений високої міри експресії останнього.
Існували типові комунікативні контексти, в яких було доречно і навіть необхідно вживання розглядуваного виразу. Він входив до групи етикетних висловів з фіксованою формою та змістом, які стосувалися певних життєвих ситуацій. Вираз туди й дорога використовувався як вербальна реакція одного з учасників спілкування на повідомлення про смерть людини. Суттєво, що факт смерті трактувався в таких випадках як покарання за якісь провини, гріхи, скоєні цією людиною за життя, а вчинки, що призвели до покарання, або ж сама особа різко засуджувалися.
За своїм основним, первісним призначенням зворот туди й дорога стоїть в одному ряді з іншими етикетними формулами — реакціями на повідомлення про смерть. До нашого часу дійшли засоби як негативної, так і позитивної оцінки померлого. Серед останніх такі: Хай земля йому буде пером; Царство йому небесне; Упокой, Господи, його душу; Вічна пам’ять; Дай Бог легко в земле лежать, в очи Христа видать; Упокой, Господи, душеньку, прими, земля, косточки!; Мир праху, костям упокой! (останні три див. [1, 1, 239]). Ці вирази вживалися в ситуаціях, коли мовець прагнув виявити своє позитивне ставлення до померлого, яке в нормі збігалося зі ставленням інших членів колективу. Етикет християнського суспільства вимагав, щоб людина, промовляючи такі фрази, перехрестилася, тоді як при словах Туди й дорога та більш експресивних, грубо-просторічних Собаці — собача (і) смерть, Жил собакой, околел псом [1, 1, 235] мовці плювалися, щоб захистити себе від можливого негативного впливу мерця.
Звертають на себе увагу відмінності у модальній формі етикетних формул, які служать реакцією на повідомлення про смерть: звороти типу Хай земля йому буде пером побудовані як побажання-прохання, звернуті до Бога. Їх загальний сенс скеровано на забезпечення померлому доброго посмертного буття; отже, посмертна ситуація мислиться в цих випадках як така, що може бути змінена на краще. Що ж до висловів, які призначені для засудження померлого, то в їх формі не міститься ніяких побажань щодо поліпшення його потойбічної участі. Навпаки, мовець може підсилити свою оцінку, реагуючи на повідомлення про смерть словами Щоб і не встав! Отже, для народної свідомості два типи смерті та співвідносні з ними два різновиди етикетних формул були чітко розмежовані як за змістом, так і формально, зокрема на акціональному рівні.
Для виявлення первісного сенсу виразу туди й дорога розгляньмо його внутрішню форму. Важливим семантичним компонентом його структури є локативний прислівник туди. Формально це дейктичне слово, яке в нормі наповнюється референційним змістом або в ситуації спілкування, або в контексті. Однак у випадках вживання звороту туди й дорога ситуативне встановлення зв’язку між словом туди і якоюсь частиною простору не є обов’язковим. У тих повідомленнях, реакцією на які є зворот туди й дорога, відсутність локативного компонента є радше нормою, аніж винятком, про що свідчать контексти (1), (2), (3), (4), (5), де локатива в структурі попередніх висловлювань нема. Оскільки слово туди у звороті туди й дорога, як правило, не співвідноситься з локативом, його не можна вважати власне дейктичним словом. Разом з тим очевидно, що у час виникнення звороту це слово було саме дейктичним і служило для номінації якогось локусу. Встановити, яке саме місце позначало слово туди, можна на основі народних уявлень про смерть та потойбічний світ. Виходячи з семантичного компонента ‘покарання за гріхи’, притаманного тим ситуаціям, по відношенню до яких вживається зворот, цілком певно можна припускати, що йдеться про пекло, яке і вважалося місцем вічної покути грішників. Таким чином, туди (йому) й дорога буквально означало ‘в пекло (йому) й дорога’, ‘в пеклі йому і місце’. Пор. у цьому зв’язку зворот К чорту помаленьку!, який наводить М.Номис як паралельний до Туди й дорога! [6, №9543][2] .
Характерно, що цей вираз, як правило, стосувався тих померлих, що загинули не своєю смертю, часто насильницькою чи раптовою. За народними уявленнями, якщо перед смертю людина не покаялася у гріхах і не отримала розгрішення, вона буде терпіти тяжкі муки в пеклі, які триватимуть аж до Страшного суду. Великими непрощеними грішниками, що відійшли від Бога і заслуговують на вічну кару в пеклі, вважаються в народі самогубці[3] . Тому цілком закономірно, що зазначений вираз часто вживається як реакція на повідомлення про самогубство, див. (2):
(2) Василь. Скажу тобі, братухо, що без Горпини мені краще в ополонку головою!..
Антон. От ще що вигадав! Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати; а наш брат, бідолаха, загине не своєю смертію, то скажуть: "Туди йому й дорога, ледацюзі!"
(М.Кропивницький “Пошились у дурні”)
Отже, одним із давніх референтів дейктичного слова туди у виразі туди й дорога було пекло як місце вічних мук грішників.
Втім, можливе й інше тлумачення ситуативного змісту слова туди. Якщо сприймати первісний сенс виразу цілком буквально, то слово дорога слід розуміти в його основному, прямому значенні — як шлях, що кудись веде, займає певну частину простору, має свій початок тощо. У християнських уявленнях про потойбічне існування немає таких образів, які б дали підставу інтерпретувати переміщення померлих на той світ по дорозі, причому переміщення лише грішників, які заслужили покарання. Проте мотивацію буквального змісту звороту туди й дорога можна знайти в архаїчних поганських уявленнях про нечистих покійників (так званих “заложних”), яких не можна було ховати на кладовищі разом з іншими померлими (питання про заложних покійників докладно розглянуто в книзі Д.К.Зеленіна “Померлі надприродною смертю і русалки” [2, 39-73]). До таких належали, зокрема, самогубці, утоплені, діти, що померли нехрещеними, особи іншої віри, люди з чужого роду, подекуди вбиті блискавкою, люди, що запізналися з нечистою силою, тощо. Вважалося, що нечистих покійників “земля не приймає”, а тому поховання їх у землі неминуче спричиняє стихійні лиха: посуху, зливи, заморозки, град. Тому нечистих покійників ховали в особливих, віддалених від житла місцях, як правило, не закопуючи в землю, а лише закидаючи камінням чи гілками (проти чого активно виступала православна церква). Часто нечистого покійника просто скидали в яр, у провалля чи затягали у грузьке місце на болоті, де тіло тонуло. Зрозуміло, що нечистих мерців намагалися позбутися чимшвидше.
Якщо припустити, що вираз туди й дорога первісно стосувався акту поховання нечистих покійників, то знаходить пояснення і використання в ньому слова дорога (дорога як шлях, яким покійника відправляли на той світ, себто в ліс, у яр, у провалля, у болото, на смітник тощо)[4] . Коли взяти до уваги, що нечисті мерці вважалися дуже небезпечними для живих, то стає зрозумілим і походження негативної оцінки померлого, яка домінує у виразі туди й дорога. Отже, слово туди можна розуміти як ситуативне позначення конкретного (в кожному випадку іншого) місця, де ховали нечистого покійника. З часом цей первісний зміст забувся, однак зворот зберіг негативну оцінку померлого.
В аналогічній функції могла використовуватися первісно і формула Собаці — собача смерть, омосемічна до звороту Туди йому й дорога. З давніх писемних пам’яток відомо, що тіла нечистих покійників, передусім нехристиян, подекуди викидали собакам (“псом поврещи”) або закопували там, де й здохлих собак [8, 54]. Пор. у цьому зв’язку галицьке прокляття Розтягали би ти пси кості! [9, 37]. Див. також відбиття практики поводження із самогубцями в І.Нечуя-Левицького: І де та смерть моя забарилась? Якби я не знала, що мене поховають на собачому кладовищі, я б давно сама собі смерть заподіяла (“Баба Параска і баба Палажка”).
Як зазначає Б.А.Успенський, у зв’язку з уявленнями про те, що нечисті покійники прирівнюються до собак, “вираз собача смерть набуває подвійного сенсу: з одного боку це смерть без покаяння, а з другого — смерть, призначена для собак” [8, 54-55]. Уживанням формули Собаці — собача смерть мовець підкреслював чужу, асоціальну, а отже, і нечисту, небезпечну природу померлого, санкціонуючи тим самим відмову від обряду поховання, призначеного для “чистих” покійників[5] .
З’ясування генези виразу Туди йому й дорога дає змогу окреслити його первісний комунікативний статус. Однією з його найдавніших функцій була безпосередня реакція на виконання акції, у ході якої позбувалися нечистого покійника (див. фрагмент з Гоголя у примітці 4). Ймовірно, що вираз Туди йому й дорога набував і сакральної функції: його виголошення могло означати незворотність присуду щодо покійника, якого тим самим визнавали нечистим, а отже, небезпечним. З часом сакральна фукнція послабилася, редукувалась, і вираз став вживатися як реакція на повідомлення про смерть людини, яка заслужила, на думку мовця, покарання за гріхи і мучитиметься в пеклі. Саме такі вживання і зафіксовані в українській та російській художній літературі.
Стійкі сполучення, які вимовлялися в певних, чітко окреслених життєвих ситуаціях і служили для вираження конкретних комунікативних завдань, М.І.Толстой назвав “народною “напівфразеологією””. До неї він зараховував особливі види текстів, що “виражають побажання, прокльони, ритуальні констатації та своєрідні імперативні стимули чи заборони” [7, 25]. Такі вирази відіграють у народній культурі визначну роль, оскільки функціонують у сакральних ситуаціях, де вимовлене слово набуває статусу дії. Очевидно, одним з таких текстів і був первісно вираз Туди йому й дорога.
Звернімося до розгляду семантичних та функціональних варіацій виразу Туди й дорога, відбитих у літературних творах. Варіювання зумовлене передусім розширенням сфери його вживання. Воно йшло двома шляхами: по-перше, шляхом збільшення типів ситуацій, щодо яких можна було вживати вираз, а по-друге, шляхом варіювання комунікативних функцій виразу, що спричиняло і зміни в його семантиці.
Вживанню формули туди й дорога в інших, відмінних від основної (тобто ситуації повідомлення про смерть), життєвих ситуаціях сприяла та обставина, що цей вираз не містить прямої вказівки на контекст смерті чи посмертного буття, як це має місце в інших формулах — реакціях на повідомлення про смерть (див. приклади вище). Наявне в його структурі дейктичне слово туди (з неокресленим референтом), а також відсутність модально-часової прив’язки робить вираз мобільним щодо комунікативних потреб мовців. Тому ця формула легко може переноситися на випадки, коли предметом розмови є смерть, яка розглядається як реальна загроза у майбутньому, див. (3), (4):
(3) Осел каже коневі: “Будь ласкавий, підсоби мені, пожалуста, а то я підорвусь і здохну!” Кінь не звернув уваги на осла, з досадою промовив: “А мені що до того, що ти здохнеш? Туди тобі й дорога”.
(Казки про тварин, “Невчасний жаль”)
(4) Мотря (Фиске). Ну, что, девка? От своего солдата весточку получила небось?
Фиска. А ну его! Ухлопают — туда и дорога. Из синяков не выходила.
Мотря. Да и вправду молвить: вольготней без них, без мужиков-то.
(В.Шишков, “Вихрь”)
У таких випадках вираз туди й дорога вживається передусім для вираження схвалення того розвитку подій, який може призвести до смерті. Висловлюючись таким чином, мовець виявляє також і свою оцінку певної особи, завжди різко негативну. В таких випадках у семантиці виразу туди (кому) й дорога домінують оцінні конотації: ‘особа, про яку йдеться, заслуговує найгіршого покарання’, ‘вона не варта того, щоб за нею шкодувати’ тощо. Аналогічний сенс має вираз у ситуаціях, коли в розмові згадується покійний, до якого мовець ставиться негативно, див. (5):
(5) Встретивши Дантеса в Бадене, который, как богатый человек и барон, весело прогуливался с шляпой набекрень, (вел. кн.) Михаил Павлович три дня был расстроен. Когда графиня Сологуб-мать, которую он очень любил, спросила у него о причине его расстройства, он отвечал: "Кого я видел? Дантеса!" — "Воспоминание о Пушкине вас встревожило?" — "О, нет! туда ему и дорога!" — "Так что же?" — "Да сам Дантес! бедный! — подумайте, ведь он солдат". Все это было в нем — не притворство, но таков был склад идей.
(В.Ф.Одоевский “Дневник”)
Якщо ж у розмові згадувався покійник, до якого мовець не ставився негативно або прийнаймні не афішував свого негативного ставлення, було прийнято промовляти формулу типу Царство йому небесне.
Крім комунікативних ситуацій, у яких йдеться про смерть, зворот туди й дорога вживається як реакція на повідомлення про покарання людини чи такі події, які розцінюються як життєвий крах. Різновидом типової комунікативної ситуації, представленої в (1), є ситуація (6), де зворот використовується не як репліка у відповідь на повідомлення, а як безпосередня реакція мовця на певну подію, що відбулася перед його очима.
(6) Берко і Волько (приступають до Гострохвостого). Ходім в суд позиватися. Ви нас дурили.
(Гострохвостий хоче втекти, жиди його ловлять за руки і ведуть з двора)
Берко і Волько. Гвульт! В суд його! Гвульт! (Виходять з Гострохвостим)
Євфросина та інші. Отуди тобі дорога!
(І.Нечуй-Левицький “На Кожум’яках”)
Наскільки широко можуть варіюватися прагматичні змісти звороту туди й дорога, демонструє контекст (7). Це фрагмент з діалогу Раскольникова та його слідчого Порфирія Петровича під час слідства. Йдеться про деклароване Раскольниковим право “особливих” людей проливати кров людей “звичайних”. Одним з аргументів героя на користь цього права є те, що “звичайні” люди забезпечили себе системою карних установ, отже, вони можуть захиститися від “особливих” людей, яких іронічно названо тут “ворами”, тобто злочинцями. Вживаючи вираз туда ему и дорога, Раскольников хоче створити у співрозмовника враження, що не тільки не належить до злочинців, а й засуджує їхні дії та визнає право закону їх карати.
(7) — ...Вот он говорил сейчас, что я кровь разрешаю. Так что же? Общество ведь слишком обеспечено ссылками, тюрьмами, судебными следователями, каторгами, — чего же беспокоиться? И ищите вора!..
— Ну, а коль сыщем?
— Туда ему и дорога.
(Ф.Достоевский “Преступление и наказание”)
В усіх розглянутих випадках залишається інваріантним різко негативне ставлення мовця до людини, яка є об’єктом висловлювання Туди й дорога.
Для українського народного мовлення характерна ще одна комунікативно-прагматична роль виразу туди (кому) й дорога: в деяких ситуаціях він вживається як прокльон. Його прагматичний зміст аналогічний до змісту прокльонів щоб він пропав, бодай він зслиз і т.п., а буквальний сенс можна представити так: "хай N загине й опиниться у пеклі". Висловлювання Туди (кому) й дорога! набуває сенсу прокльону лише в умовах певної комунікативної ситуації, передусім гострого конфлікту, сварки, бійки тощо, див. (8)[6] :
(8) Шкандибиха. Сучко! Чоловіка, кажеш, випхнула з хати, а сама напилася, що й лик не в’яжеш!.. З своїм чортовим родом зібралася та й зіпаєш?.. Вон, п’яниці, з моєї хати!
Кнур. Отуди к лихій годині! Отак тепер багачі гостей шанують!
Шкандибиха. А що ж, це ви в шинок прийшли, що розпустили свої гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого не бачила!
Кнур. Ходімо, жінко, ходімо, дочко... Прощай, Наталко. Не подумай, що ми на тебе гніваємося.
Виходять Кнур, Кнуриха і Маруся.
Шкандибиха. Туди вам і дорога, п’яниці непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.
(Панас Мирний “Лимерівна”)
Зазначені формально-семантичні особливості виразу (наявність сигніфікативно порожніх елементів туди та йому, відсутність модально-часових ознак) сприяли тому, що він почав вживатися у випадках, коли мовець дає оцінку не особі, а предмету; найчастіше йдеться про ситуації зникнення, руйнацію або втрати чогось. Вживання виразу туди (чому) й дорога може мотивуватися наявністю в ситуації аспекта ‘незворотність’: використовуючи цей вираз, мовець підкреслює, що не збирається докладати зусиль для пошуків чи повернення об’єкта, не має наміру щось змінювати в тому, що сталося, тощо. У таких вживаннях, як правило, зберігається компонент ‘об’єкт не вартий того, щоб за ним шкодувати’, притаманний семантиці звороту туди (кому) й дорога у канонічних ситуаціях. У деяких випадках цей компонент може ставати визначальним, див. (9):
(9) Дніпро ріже лівий берег і потроху ковтає шведські вали. Хутко, певне, у воді буде і самий пам’ятник, невисокий обеліск на сірому підмурівку: берег підрізано вже просто під ним. А втім — може туди йому й дорога, цьому пам’ятникові, збудованому переможною Росією на поневолення України.
(С.Єфремов “Щоденники”)
Звернімо увагу ще на два вживання виразу туди й дорога, де він служить нестандартним прагматичним цілям. Незвичність обох контекстів зумовлена використанням у них займенника першої особи однини, що цілком невластиво для виразів, які передають різко негативну оцінку об’єкта. У (10) зображено ситуацію крайньої розгубленості людини, яка втратила здатність висловлюватися логічно. Початок репліки (Бог истинный, бог всемогущий... все видит) є клятьбою у невиновності з покликанням на Бога (“Бачить Бог, що я не брав валюти”), а продовження фрази (а мне туда и дорога) вихоплюється у героя, очевидно, як реакція на внутрішнє визнання власної злочинності, бо валюту він таки брав. Дві наступні фрази побудовані за тою ж самою схемою: заперечення вини та опосередковане її визнання.
(10) — Откуда валюту взял? — задушевно спросили у Никанора Ивановича.
— Бог истинный, бог всемогущий, — заговорил Никанор Иванович, — все видит, а мне туда и дорога. В руках никогда не держал и не подозревал, какая такая валюта! Господь меня наказует за скверну мою, — с чувством продолжал Никанор Иванович, то застегивая рубашку, то расстегивая, то крестясь...
(М.Булгаков “Мастер и Маргарита”)
В (11) мовець вживає формулу туда и дорога у відповідь на докори у грішному житті, визнаючи тим самим свої провини.
(11) (Ниса:) Мне думается, что ты разбойник и тебе быть повешену.
(Чужехват:) Туда и дорога, а что пожито сладко, так то мое, по пословице “что взято, то свято”.
(А.Сумароков “Опекун”)
Обидва випадки, в яких використання виразу туди й дорога відхиляється від мовленнєвого стандарту, слід розглядати як оказіональні, що служать меті художньої виразності. Проте в них зберігається інваріантний зміст виразу, який дозволяє читачам правильно зрозуміти наведені фрагменти.
Таким чином, зворот туди й дорога виявляє широкі потенції не лише до комунікативного, а й до семантичного варіювання, використовуючись у різних ситуаціях, так чи інакше пов’язаних з ідеями провини, гріха, покарання, гибелі. Зрозуміло, що таке варіювання утруднює словниковий опис фраземи, що призводить до явних огріхів у лексикографічній практиці, коли ілюстрація та тлумачення погано співвідносяться. Найстійкішим компонентом, який можна вважати семантичною домінантою цього звороту, є негативна оцінка об’єкта висловлювання — людини чи предмета. Наявність такої оцінки зумовлена тим комунікативним завданням, для якого перевісно і було призначено зворот туди й дорога: закріпити вербально акцію відправлення на той світ нечистого покійника. Несхвальна оцінка такого покійника відбилася в негативній конотації, що розвинулася у цього звороту, а це послужило підставою для поширення сфери його вживання на випадки, коли померлого засуджували, зневажали, ставилися до нього з презирством тощо незалежно від від виду смерті і способу поховання. З часом висловлювання туди й дорога стало вживатися і поза контекстами смерті-покарання, зберігаючи прагматичний зміст різкого осуду об’єкта висловлювання.
Даль, ПРН — Даль В.И. Пословицы, поговорки и прибаутки русского народа. Сборник в 2 томах. — СПб., 1997.
Зеленин — Зеленин Д.К. Избранные труды. Очерки русской мифологии. Умершие неестественной смерью и русалки. — М.: Индрик, 1995.
Жуков — Жуков В.П. Пословица // Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия, 1990.
Макаров — Макаров М. Древние и новые божбы, клятвы и присяги русские // Труды и летописи Общества истории и древностей российских. Ч.IV, кн. 1. — М., 1828.
МАС — Словарь русского языка. В четырех томах. Под ред. А.П.Евгеньевой. — М.: Рус. язык, 1985-1988.
Номис — Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис. — К.: Либідь, 1993.
Толстой — Толстой Н.И. Язык и культура // Толстой Н.И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике. — М.: Индрик, 1995.
Успенский — Успенский Б. Мифологический аспект русской экспрессивной фразеологии // Антимир русской культуры. Язык, фольклор, литература. — М.: Ладомир, 1996.
Франко Іван. Галицько-руські народні приповідки. / В 3 томах, 6 випусках. —Т.3. — Львів, 1909.
ФСУМ — Фразеологічний словник української мови. — К.: Наук. думка, 1993.
[1] Про негативне забарвлення, притаманне міфологемі собаки в традиційній слов’янській культурі, див. [8, 44-60, 64-69].
[2] Вживання дейктичного слова для номінації небезпечного об’єкта чи локуса фактично є евфемістичною заміною з метою убезпечитися від негативного впливу, який може викликати вимовляння прямої номінації. Пор. вживання дейктичних слів у галицькому прокльоні: Щоб ти не був ні ту ні там!, тобто 'ні серед живих, ні серед мертвих' [9, 395].
[3] Як з боку церкви, так і з боку простолюду ставлення до самогубців завжди було різко негативним. Як зазначає один з перших дослідників російської народної культури М.Макаров, “смерть, “по охоте выкликанная”, как говорят простолюдины, есть “смерть беспокаянная, срам и мука вечная!”” [4, 199].
[4] У буквальному сенсі, дуже близькому до первісного, вжито цей зворот у Миколи Гоголя:
На могиле лежал камень, заросший травою. Этот камень нужно поднять! — подумал дед и начал обкапывать его со всех сторон. Велик проклятый камень! вот, однако ж, упершись крепко ногами в землю, пихнул он его с могилы. Гу! — пошло по долине. Туда тебе и дорога! Теперь живее пойдет дело (“Заколдованное место”).
Слово туда зберігає свою вихідну дейктичність, а дорога вказує на переміщення в просторі. Формула вимовляється негайно після моменту падіння каменя, а власне, тоді, коли камінь ще падає (буквально — “в дорозі”). Єдина відмінність — вираз вжито не по відношенню до заложного покійника, а по відношенню до каменя, скинутого з могили. Контекст прекрасно передає відчуття задоволення і полегшення, що відчуває дід, усунувши камінь. Те саме, очевидно, відчували і наші предки, позбувшись небезпечного мерця.
[5] Пор. характерне поєднання експресивної номінації пёс як виправдання вбивства та виразу туда и дорога:
— Эх, старики, старики. Что вы наделали? Человека неповинного убили. Как звери — убили.
— Пёс он, а не человек, — храбрились поселковые. — Туда и дорога.
(Вл. Ветров “Кедровый дух”)
[6] В аналогічній функції (близькій до прокльону) вжито цей вираз у тексті Г.Квітки-Основ’яненка, що використано як ілюстрацію у [10, 263]:
Коли було побачить [Тихон], що чоловік ... йде в шинок, то і скаже:
— Туди ледачому і дорога! (Г.Квітка-Основ’яненко)
Пояснення змісту цього виразу, яке подається у словнику (“уживається для вираження схвалення на те, що когось справедливо покарано, чи його чекає невдача”), не враховує функцію звороту в такого роду комунікативних ситуаціях.