Зміст

Вступ

Народні погляди на красу та прилучення дітей до прекрасного

2 Засоби виховання естетичної культури в сім’ї

3 Методи та засоби естетичного виховання дошкільників

4 Естетичне виховання учнів

Висновки

Література

Вступ

Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», — стверджував В. Сухомлинський.

Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.

Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя, якщо їх основа закладена у дошкільному дитинстві.

Тема дослідження «Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні» є важливою і актуальною, оскільки основною ціллю сучасної системи виховання є всебічно і гармонійно розвинена особистість – майбутній громадянин держави, а це, в свою чергу неможливо без естетичного розвитку і саме поняття гармонії невідривне від естетики, а становлення громадянина неможливе без знання власних історії, культури, традицій.

Об’єктом дослідження є засоби естетичного виховання.

Предметом дослідження - засоби естетичного виховання народної педагогіки, які використовуються і сьогодні загальноосвітніми школами, дошкільними установами та батьками дітей. Розглянемо засоби естетичного виховання у сімейному вихованні, дошкільних та загальноосвітніх закладах.

Спробуємо довести або спростувати гіпотезу: якщо з раннього віку суспільство буде піклуватись про естетичну вихованість особистості на гідному рівні в гармонії з іншими завданнями виховання, опираючись на досвід народу в поєднанні з досягненнями сучасної науки, то ймовірність позитивного результату виховного процесу значно зросте.

Основними методами, що використовувались для дослідження, є вивчення наукової, методичної педагогічної літератури, опрацювання передового та народного досвіду естетичного виховання та діяльності навчально-виховних установ, сімейного виховання.

Вже було згадано декілька термінів, тому слід визначити понятійний апарат, який дозволить краще розуміти суть проблеми.

Естетика – наука про загальні закономірності художнього створення дійсності людиною, суть і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси.

Естетичне виховання – формування естетичної культури, освіти, свідомості (почуття, смаки, погляди) з метою формування духовно багатої людини, яка б розуміла, могла та працювала для збагачення культурно естетичного потенціалу народу.

Естетична культура – це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння, прекрасного в мистецтві і дійсності, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.

Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.

1 Народні погляди на красу та прилучення дітей до прекрасного

У поглядах на красу народна педагогіка глибока й багатогранна. Про це свідчать хоч би ті численні оцінні порівняння, які широко побутують в обігу живого мовного спілкування. В сучасній українській мові слово «краса» виражає властивість, якість гарного, прекрасного; оздобу, прикрасу кого-, чого-небудь; славу; гарну, привабливу зовнішність; вроду. З різноманітними відтінками вживається і слово «гарний»: приємний зовнішнім виглядом, який відзначається гармонією барв, ліній і т. ін.; який має привабливу зовнішність, привабливі риси обличчя; приємний для слуху; милозвучний; блискучий, ефектний; який має позитивні якості або властивості, цілком відповідає вимогам, заслуговує схвалення; який сприяє успіхові, пов'язаний з ним; вдалий; про душевний стан; те, що має позитивні якості, властивості, заслуговує схвалення; з позитивними моральними якостями (про людину); який має досвід, знає свою справу; зразкової поведінки (про молодь, дітей), значний за кількістю або розміром; сильний, значний, уживається для вираження іронічного ставлення до кого-, чого-небудь, зневажливої оцінки кого-, чого-небудь. Згадане слово має ще такі синонімічні розгалуження: гарний — хороший, (з зовнішнього вигляду) красивий, красний; чепурний; (на вроду — ще) вродливий, гожий, пригожий; (з лиця) милолиций, миловидний; (що викликає подив, захоплення) прегарний, прекрасний, чудовий, чарівний, розкішний; (про одяг, взуття тощо) елегантний; обл. файний, лепський; добрий — (з погляду позитивної якості і под.) гарний, хороший; підсил. славний; (доволі добрий) розм. предобрий, добрячий.

Такий розгалужений понятійний апарат народного погляду на красу репрезентує широту цілей і змісту масової практики естетичного виховання, {спрямованого на формування в підростаючого покоління естетичного ставлення до життя — природи, праці, громадської діяльності, мистецтва, особистої поведінки. Народ споконвіків прагнув за допомогою художніх засобів одухотворити працю, прикрашати побут й облагороджувати взаємини між людьми. Цим зумовилось й основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання — навчити жити за законами краси і благородства.

Народна практика родинного виховання виробила чимало засобів розвитку в дітей емоційних відчуттів, розширення їхнього естетичного світогляду й досвіду з метою вироблення смаку, потягу до прекрасного й негативного ставлення до поганого, пробудження в молоді власних творчих естетичних здібностей у різних видах діяльності.

Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини і її моральним, фізичним вихованням і трудовою підготовкою збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло і боротися з ним. З цією метою вона мобілізує всі можливі засоби і методи, на які має змогу опертися сім'я, щоб прилучити дітей до прекрасного.

У практиці родинного виховання залучення дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні, в якій народ опоетизовує природу,) любов і ніжність, людяність і добро, а також з ладок-потішок, дитячої іграшки і казки. В українському фольклорі чимало таких дитячих пісеньок, які розвивають у дітей почуття ритму, привчають малят виконувати прості ігрові і танцювальні рухи під мело; дію пісні: плескати в долоні, переступати з ноги на ногу, притупувати ніжкою, помахувати ручкою, повертати долоньки, ставити руки на пояс тощо. І чим далі, тим коло пісень і танцювальних рухів поступово розширюється. Та й ситуацій для їх виконання стає більше, вони урізноманітнюються. Такий спосіб прилучення дітей до пісні і танцю виявився досить результативним і передавався з покоління в покоління. Це й дало підстави одному з мандрівників відзначити особливий нахил українського народу до пісень, музичного і хореографічного мистецтва такими словами: «Танці малоросіян стрункі і прекрасні. Пісні їх ніжні, виразні і здебільшого протяжні. Про голоси їх нема що й казати». Роль батьків у прилученні дітей до пісні велика. Задушевна мамина пісня благословила в світ великого мистецтва не один талант.

Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей у сім'ї мають дитячі іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою досконалістю. До цього здебільшого й прагнули народні умільці, виготовляючи гарні й привабливі іграшки. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу в чомусь, то каже: «Гарна (чи гарний),- як лялька», «одягнулась, як лялька», «чепурненька, як іграшка».

Шляхів залучення молодого покоління до прекрасного в народній педагогіці багато, і всі вони мають одне призначення будувати щирі й доброзичливі взаємини між дітьми.

Виходячи із засад краси, народна педагогіка привчає дітей бути чемними. Вона з великою наполегливістю виробляє в дітей звичку бути ввічливими під час мовного спілкування. Головним орієнтиром тут є мовленнєвий етикет — установлені норми поведінки мовців, правила ввічливості мовного спілкування, вироблені в живій мовній практиці народу. Народна педагогіка дуже багата на цінні поради щодо мовленнєвого етикету. Вони здебільшого виражені в афоризмах: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово — виконай його», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».

Народна педагогіка дуже вимоглива щодо додержання мовного етикету, бо розглядає його як ознаку людської краси. Це яскраво видно хоча б на прикладі української народної пісні «Ой у полі нивка». Козак, який їхав з «України», зустрівши дівчину, яка жито жала, «мусив шапку зняти», привітатися і побажати їй успіху в роботі: «Помагай біг, дівча моє, тобі жито жати!». Увагу дітей до мовного етикету постійно, закріплюють народні казки, де зустрічі, як правило, супроводяться етикетом вітання.

Народна педагогіка має чіткі правила мовленнєвого етикету, хто з ким, коли і як повинен першим вітатися: молодший першим вітається з людиною старшого віку, чоловік — із жінкою (чи юнак з дівчиною). А в приміщенні першим вітається той, хто заходить («добрий день», «добрий вечір», «доброго ранку») чи виходить («до побачення», «будьте здорові»). Гарна традиція в селі, де вітаються з усіма односельцями і навіть з незнайомими.

Основна вимога мовленнєвого етикету — ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Справді вихована людина поштиво розмовляє завжди, всюди і з усіма. Народна практика живого спілкування дуже багата на слова ввічливості, їх справедливо називають чарівними.

У народній практиці родинного виховання не допускається, щоб діти вживали грубі й лайливі слова. Засуджуються ті батьки, які лаються в присутності дітей, що породжує потворність у взаєминах («Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається»). У мовному спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається в рамки пристойних людських відносин. А тому (негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів у народі кажуть: «Мовчить, як пень», «Мовчить, як води в рот набрав». Схвалюючи людей, які добре володіють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка водночас засуджує порожню балаканину, виступає проти зайвих, фальшивих прикрас у мові («Красно говорить, а слухати нічого»). Та найбільше дістається тут базікам: «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Базіка — мовний каліка», «Бесіди багато, а розуму мало». Випробуваними засобами прилучення дітей до прекрасного, як і при здійсненні всіх інших напрямів родинного виховання, є природа і праця. Правильно роблять ті батьки, які розвивають у дітей любов до краси Радянської Батьківщини, її міст і сіл, перетворених й оновлених працею радянських людей. Завжди під час перебування з дітьми на лоні природи трапляється нагода хоча б побіжно привернути їх увагу до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, всеоживляючого впливу дощику, помилуватися житами, що половіють, чи золотистою пшеницею на полі, невтомною працею бджілки на пасіці. Такі бесіди про прекрасне дуже корисні. Дитина стає спостережливою. Вона бачить, як змінюється вигляд поля і саду кожної пори року, водночас не залишається байдужою і до тих гарних змін, які тут відбулися завдяки праці. Мало того, вона сама теж охоче прилучається до праці й захоплюється її результатами разом з дорослими. Дитина переживає різні настрої, наприклад, навесні, коли оживає природа і перелітні птахи повертаються в рідні краї, і восени, коли в бездонній блакиті курликає ключ журавлиний. Для допитливого ока буде цікавим і миле ластів'ятко, яке виглядає з гнізда, і лелеки, які оселились недалеко й турботливо годують своїх малят, і котик, і собака, якщо вони є в дворі. Сім'я, особливо якщо вона живе в селі, повинна вирощувати свійських тварин. Відсутність тварин у господарстві вважається крайньою безгосподарністю («То такий двір, що й собака не держиться»). Як бачимо, вражень від природи й естетичних переживань, пов'язаних з її впливом, у дітей багато. Значення їх в естетичному вихованні немале. Особливо, якщо ці дитячі переживання доповнюються співпереживаннями дорослих, мають добру опору в домашній атмосфері й побуті.

Серед основних чинників естетичного виховання дітей у сім'ї, за народною педагогікою, є краса побуту, вироблення в дитини здатності розуміти й відчувати мистецтво, прилучення її до активної художньої творчості.

До краси побуту народна педагогіка відносить манеру поведінки й щоденні звички членів родини, оздоблення житла, родинні свята й обряди, участь у трудовій діяльності. Гарний той, хто працює. Краса створюється людською працею. Цурання праці, байдикування — явище потворне. Доброї народної традиції додержують у сім'ї батьки, коли дбають, щоб їхні діти росли чемними, охайними, зібраними, організованими, дисциплінованими, працьовитими, коли стежать за поставою дітей, манерою ходьби, поведінкою за столом, привчають правильно одягатися, застерігають від сліпого схилення перед модою. У таких сім'ях діти, як правило, завжди стрункі й підтягнені, чисті й акуратні, скромні, ввічливі й уважні. Усі ці та інші естетичні риси виробляються змалку. Батьки стежать за тим, щоб дитина при ходьбі не сутулилась, не опускала голову, а йшла легким кроком, вимагають, щоб вона бережливо ставилась до речей, зокрема тримала в порядку свої іграшки, одяг і взуття, а також робочий куточок школяра. Мати такий куточок удома для дитини, яка вчиться в школі, для сучасної сім'ї вже стало нормою.

Коли дитина сіла їсти, то батько чи мати не забуває нагадати, що за столом треба сидіти прямо, не навалюватися, не вставати з-за столу, коли інші сидять. Негарно, коли хтось тримає ложку чи виделку в кулаці, бере їжу руками або набиває нею повний рот.

Хто, як не батьки, зобов'язані навчити дітей естетично оздоблювати своє помешкання, надаючи йому певної привабливості й затишку. В людській оселі першорядну роль відіграє не багатство, а помірність, гармонія предметів і речей, чистота й охайність, які милують око («Хата, хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому й гарна та веселенька»).

Народ-педагог у душі своїй ще й великий художник. Він завжди {прагне поставити на службу естетичного виховання все те найкраще, що створюється людським розумом і трудовими руками, в тому числі й здобутки народної архітектурні. Тому такою чудовою естетичною привабливістю відзначаються, наприклад, дерев'яні будови карпатського краю з філігранними піддашками на стовпах або арках, різьбленими сволоками, кронштейнами. Своєю мальовничістю виділяється також народна архітектура лісостепової та південної частини України, де будівлі оздоблюють настінними розписами та різними кольоровими прикрасами. Подвір'я традиційно обгороджуються парканом чи живоплотом. Насаджують садки, біля хати — квіти. Квітникарство тут здавна в загальній пошані. З декоративних дерев поширені бузок і жасмин. Розводять і кімнатні квіти, але переважно лікарські (наприклад, алое) або такі, що використовуються під час виконання різних родинних обрядів. Так, мирту здебільшого вирощують для того, щоб нею прикрашати молодих під час весілля. Окрасою багатьох садиб улітку є соняшники, чорнобривці, мальва.

Участь дітей у вирощуванні квітів, садівництві має велике педагогічне значення, бо будить у них різні емоційні переживання, а отже, сприяє естетичному вихованню.

Досить інтенсивно прилучає молодь до прекрасного народне декоративно-прикладне мистецтво з його різноманітними формами, які органічно вплітаються в повсякденне життя родини розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси для одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, уміння і навички з художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. На Україні є чудова традиція: дівчина змалку вчиться вишивати. Мистецтво вишивання вона переймає від матері чи старшої сестри. Бувають випадки, коли вишивання вчаться навіть хлопці. Вишиваними узорами прикрашають одяг, подушки, ліжники, серветки, килими та інші побутові речі. Дівчина вишиває милому сорочку, хусточку, весільні рушники. Своїми руками пошитий і оздоблений вишивкою одяг завжди викликав загальне схвалення як свідчення працьовитості й художнього смаку.

Усі діти дуже люблять малювати. Потяг до малювання в них виявляється дуже рано і його слід підтримати.

Перші малюнки дітей здебільшого бувають одноманітні, смішні й неоковирні..) Це зрозуміло. Однак головне тут — не результат, а велика естетична насолода, трудове натхнення та «муки творчості», які переживають маленькі художники.. Та й, по правді кажучи, малятко з олівчиком у руках не стільки вправляється в малюванні, скільки вчиться бачити й сприймати красу навколишнього світу. Тому навіть найнезграбніший дитячий малюнок — це цілком дитяча художня творчість, дуже часто оригінальна й хвилююча, що викликає радісні переживання не тільки у дітей, а й у дорослих.

3 глибокою зацікавленістю сприймають діти й твори образотворчого мистецтва — художні картини, які висять у них вдома на стіні й змалку міцно вкарбовуються в пам'ять на все життя. Художню картину народна педагогіка зараховує до найактивніших засобів прилучення молоді до прекрасного.

Там, де естетичні почуття і переживання не підвладні слову, на службу духовних поривів людини стає музика. Переоцінити значення музики в прилученні дітей до прекрасного важко. «Музика — це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову, якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення — музика, виховання не може бути повноцінним... Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури»,— писав В. О. Сухомлинський. Народна педагогіка має в цьому відношенні могутнє виховне джерело — багатющу народну музику і різні види народних музичних інструментів. Дітей у сім'ї прилучають до музики через слухання музичних творів та навчання гри на музичному інструменті — скрипці, дримбі, гармонії, сопілці, бандурі, цимбалах, трембіті. Дуже добре, якщо батьки теж люблять музику, грають на музичному інструменті, передають у спадок своїм дітям як цей інструмент, так і вміння володіти ним. Народна педагогіка завжди покладає на музику, як і на мистецтво взагалі, великі надії саме з виховного погляду. Недаремно у народі кажуть, що людина, яка тримає в руках скрипку, не здатна заподіяти зла. «Здоров'я, розум і сопілка — мудра спілка», «Як музика іскриста, то й душа чиста»,— твердять народні афоризми.

Зростання добробуту й духовного багатства радянської сім'ї дають змогу значно розширити рамки естетичного виховання дітей у сім'ї, підключивши сюди як традиційні виховні народні засоби, так і ті, які стали новими здобутками народної педагогіки нашого часу — книжка, радіо, кіно, телепередачі, слухання художніх творів у записах на платівці й магнітофонній плівці. Багато батьків систематично купують дітям книжки, дають їм можливість ходити в театр, кіно, передплачують дитячу пресу, водять у художні музеї, ознайомлюють з репродукціями картин у журналах, організовують колективне слухання музики і виконання пісень у сімейному колі під музичний акомпанемент. Як бачимо, засобів, методів і прийомів естетичного виховання, що їх батьки можуть використати в сім'ї, і дуже багато. Уміле їх застосування дає змогу дитині змалку засвоювати начала естетичного виховання, навчитися бачити прекрасне, розуміти й цінити твори мистецтва, прилучитися до художньої творчості, жити й творити за законами краси.

2 Засоби виховання естетичної культури в сім’ї

Велике щастя, коли творчий пошук людини в науці і техніці йде поряд з глибоким проникненням у світ мистецтва. Так, як це було у Леонардо да Вінчі, Ломоносова, Альбрехта Дюрера, Гете, Ейнштейна.

У своїх відомих спогадах великий натураліст Чарльз Дар-він пише, що до тридцяти з лишком років він із задоволенням читав вірші англійських поетів, класичних і сучасних, знаходив насолоду в живопису, а ще більше — в музиці. Але ось вже багато років, як він втратив інтерес до мистецтва. Шекспір здається до відрази нудним. І навіть прекрасні картини природи полишають його байдужим. Дарвін з об'єктивністю науковця констатує: «Втрата цих смаків рівносильна втраті щастя і, можливо, шкідливо відбивається на розумових здібностях, а ще ймовірніше — на моральних якостях». І продовжує: «Якби мені довелось знову пережити своє життя, я встановив би для себе правило читати певну кількість віршів і слухати певну кількість музики хоча б раз на тиждень; можливо шляхом такого (постійного) вправляння мені вдалося б зберегти активність тих частин мого мозку, які тепер атрофуються».

«Троянди й виноград»—корисне і прекрасне — два крила людського щастя. Відомо це всім. Але...

Але часом роздумуючи над тим, як найкраще підготувати дитину до майбутнього — шкільного — життя, як вивільнити школяреві час для гуляння, батьки, а часом і педагоги, починають безпідставно ділити різні сторони єдиного виховного процесу на головні і другорядні, забуваючи про те, що кожне з цих джерел живить не окремі річки, а творить єдиний духовний океан цілісної особистості. Без здоров'я важко дадуться успіхи в науках, без розуму яка вже там моральність! А без почуття краси — чи повноцінна людина?

Початок цього неприродного й небезпечного для людини поділу закладено деколи під час раннього чи дошкільного виховання, коли, готуючи дитину до школи, батьки міркують приблизно так: музика, співи — справа талановитих. Наш же— звичайний, малює, як усі діти. Моцартом йому не стати, голос поганенький — значить і не Гмиря. Отже, буде сталеваром чи лікарем, льотчиком чи геологом — одне слово «фізиком». А тому: нічого марно гаяти час на ті танці й співаночки, в куток малювання й пластилін. Приціл береться на лічбу, письмо, читання. І забувають часом головне: готувати до ніколи — значить готувати людину до життя. Забувають, що без світлої одухотвореної любові до всього прекрасного не відчує дитина себе щасливою і сильною. Не схопить краси рідної природи, краси й багатства рідної мови, не переживе глибоких радощів відкриття, величі благородного подвигу. І життя її — може й правильне й раціональне — неодмінно буде сухим і блідим, як безбарвний відбиток розкішної троянди.

Саме тому видатні педагоги минулого й сучасного закликали батьків і вихователів змалку відкривати дитині красу, різноманітність барв і запахів навколишнього світу, вчити її слухати, як сонячно звучить малюнок і пісня, бачити, якою красивою буває людина.

Треба «розвивати з ранніх років почуття прекрасного як один з найперших елементів людяності»,—• так писав В. Г. Бєлінський.

Інколи думають, що з добрим чи поганим смаком, здібностями до музики, малювання, співів дитина народжується. Насправді все це виховується, як виховується розум, працьовитість, як гартується воля дитини. Світ сповнений різними звуками, запахами, з величезним багатством відтінків. Але те, як із простої емоційної реакції малюка на все яскраве формуватиметься художній смак і стиль життя людини, що їй подобатиметься в житті, залежатиме від виховання. І передусім від того, що передадуть їй батьки, найближчі їй люди, з яких вона в усьому бере приклад.

Вже й шестимісячна дитина радісно підстрибує на материних руках, слухаючи веселу пісеньку. Хто не знає, як люблять малюки яскраві іграшки, як охоче починають їсти з красивої тарілочки, як радіють з кольорових малюнків у книжці, квітчастого платтячка. «Красиво», «некрасиво»— оцінює дитина речі, людей, явища життя. І ці естетичні оцінки залежать від того, що бачить вона навколо себе, що хвалять чи гудять близькі їй люди. Так поступово, з місяця в місяць, з року в рік, формуються її естетичні погляди і почуття, її смак.

Тому так важливо з малих років оточити дитину красивими речами, подбати про те, щоб все навколо неї було життєрадісним, світлим, барвистим. Адже перші дитячі враження надзвичайно яскраві й стійкі, вони часом закріплюються у свідомості і непомітно для нас самих накладають свій відбиток на подальші «дорослі» естетичні оцінки.

Чистота і порядок у кімнаті, зручні і доладне підібрані речі, зелень живих квітів на вікнах, веселий килимок біля дитячого ліжка — все це створює відчуття затишку, викликає любов до свого дому, призвичаює дитину помічати й цінити гармонію, простоту і доцільність —ці основні елементи краси.

Дитина, в якої закладаються і виховуються послідовно основи художнього смаку, досить рано навчається пізнавати справжню красу, набуває доброго імунітету проти пошлості, міщанської «красивості». Пізніше людина й сама не може пояснити, чому саме їй не подобається той чи інший виріб, поєднання барв чи звуків. Не подобається і все — каже вона. І якраз в цих випадках здебільшого й говорять про «природжений смак дитини», опускаючи всю історію формування правильного погляду її на красиве, гарне.

У вихованні естетичного смаку дитини, як і у виробленні будь-яких правильних навичок та вмінь, не слід нехтувати дрібницями. Навчаючись розрізняти елементи красивого в знайомих речах, дитина поступово підходитиме до правильної оцінки все складніших естетичних об'єктів. І велику помилку роблять ті батьки, які, розраховуючи на естетичну невибагливість дитини, вводять в її вжиток і в 2 роки, і в 5, і в 7 лише цілком примітивні з художнього погляду речі. Вони вважають, що цим самим задовольняють дитячий смак, забуваючи про те, що смак дитини — справа їхніх рук, їхнього виховання. Він формується на тому, що називають красивим дорослі. Відомо, що, вживаючи і тим самим ніби узаконюючи кумедно перекручені дитиною слова, дорослі самі надовго затримують її мовний розвиток. Те саме маємо і з виробленням естетичних смаків у дитини.

Дитина змалку все переймає від батьків. І, якщо мати ходить до півдня в брудному халаті, незачесана і тільки виходячи на люди, вмивається і чепуриться, то й діти виростають нечепурами, не соромляться щодня ходити в брудному і пом'ятому одязі з відірваними ґудзиками, в нечищених черевиках. Діти швидко засвоюють уроки «показухи», коли шию миють лише для гостей чи йдучи до лікаря. З тим вони й до школи прийдуть. І ніколи не привчимо дитину тримати своє іграшкове, а потім і шкільне господарство в порядку, якщо ми, дорослі, тільки для показу, про людське око, в своїй квартирі наводимо красу.

Охайність, чистота — надзвичайно цінна риса людської вдачі. Проте, прищеплюючи дітям звичку до акуратності, треба стежити за тим, щоб увага до зовнішності не стала в них надмірною. Бо нерідко батьки тільки й дбають про те, щоб краще одягти свою дитину: шиють на замовлення речі, мати збивається з ніг, розшукуючи імпортну курточку. Дитина тільки й чує розмови про платтячка, туфлі, гарнітури. Це не може не впливати на уявлення дитини про людей, їх цінність. Вона і себе саму й інших людей починає оцінювати за чисто зовнішніми атрибутами —- ефектна чи не ефектна зовнішність, яка зачіска — а не за, добре серце, ясний розум, скромність.

Тут виразно виступає моральний аспект естетичного сприймання, пов'язаний з усією культурою поведінки людини. Бо ж, добре вихована дитина — це дитина культурна, що вміє себе гарно поводити. З нею кожному приємно мати справу; на неї приємно дивитися.. Вона не сяде, розвалившись на стільці, не розставлятиме лікті на весь стіл, не розмахуватиме руками, розмовляючи, не перебиватиме співрозмовника. Це дитина, що вміє гарно триматися, ходити, говорити. В колективі вона не буде забиватися в куток, але не буде й нав'язливою, нахабною.

Своїм добрим прикладом батьки : мають вчити дитину поводити себе так, щоб з нею було добре і малим, і дорослим. Але не слід думати, що саме по собі хороше оточення достатнє для виховання естетичних почуттів дитини.

Якщо дорослі не допоможуть їй глибше проникнути в красу навколишнього, то ця краса часто проходить повз увагу дитини. Відомо ж, що діти можуть рости серед природи і не помічати її чарівності, не вміти, милуватися нею. Музика по радіо, яку дитина постійно чує, картини на стінах, про які з нею ніколи ніхто не поговорив, не лише не виховують естетичного почуття, але й можуть притуплювати чутливість дитини, формують своєрідну естетичну байдужість.

Відчування краси і пов'язані з ним глибокі почуття, що схожі за словами Чернишевського на світлу, безкорисливу радість,— це свого роду вміння, якого треба навчатись. І лише тоді красиве справді ввійде в життя дитини, «заграє» в ньому, коли дорослі вчать її не лише бачити, а й приглядатися, не лише чути , а й вслухатися, помічати гру світла і тіні в речах, тонко вловлювати гармонію їх кольорів і форм.

Охоче включаючись в гру «хто більше помітить красивого», діти з великим задоволенням розглядають з батьками гарну вазу, художню вишивку, роблять радісне відкриття, що .килим, 5 який давно, вже висить на стіні, має тонкі і гарні узори, звертають увагу на художнє оформлення своїх іграшок, посуду тощо. Можна попросити дитину розповісти,; що красиве побачила вона на прогулянці, заохочувати її до яскравого опису, виразних порівнянь в передачі своїх вражень («Розкажи так, щоб я ніби й сама побачила»).

Для розвитку естетичної чутливості батьки можуть використати всяку можливість—багато свіжих, яскравих вражень дасть і відвідування стадіону, і прогулянка по місту з його своєрідними ансамблями, святом квітів на клумбах, і спостереження за сміливою працею майстра своєї справи на будівництві. А хіба не відчує дитина, прогулюючись в зоопарку, як плавно й граційно рухається лебідь по гладіні озера, який м'який, еластичний і сильний кожен рух тигра чи леопарда.

Невичерпним джерелом естетичних вражень, глибоких і світлих почуттів дитини, є рідна природа. Ці перші враження проводжають нас далеко в життя, пов'язуючись з великим словом «Батьківщина». «Бідолашна дитина, що зросла, не зірвавши польової квітки, не прим'явши на привіллі зеленої трави. Ніколи вона не розвинеться з тією повнотою і свіжістю, до яких здібна душа людська», — писав Ушинський. Знайомлячись з біографіями великих письменників, музикантів, художників, видатних людей всіх часів, ми бачимо, якою ,глибокою була їх любов до природи, до рідної землі, як надихала вона їх. І кому ж як не матері та батькові. І розкрити очі дитини на розкіш весняного цвіту, переливи хвиль дозрілої пшениці, тендітну вроду проліска. І якщо самі батьки люблять свій край, його природу, то й дитині легко прищепити таку любов. Для цього треба читати лекцій, адже дитина без слів все зрозуміє, коли ви знайдете час, щоб разом з нею помилуватися добрими літніми зорями чи блискавками росяного лугу під ранковим промінням сонця, прислухатись до дзвінкого голосу жайворонка, що славить весну. В такі хвилини дитина вбирає в себе і чудові картини, і ясний вираз обличчя матері, що задивилась на цю красу, — так проникає в її душу чиста любов до природи, до рідного краю, яка переростатиме в благородне й високе почуття, патріотизму.

Не треба насильно тягнути дітей до красивого, весь час повторюючи це слово, відриваючи від цікавої гри чи якихось занять, що в цю мить повністю захопили дитину. В таких ситуаціях дитина може виявитись, як то кажуть, сліпою і глухою до об'єкту естетичного захоплення дорослого. Зате «під настрій» діти виявляють надзвичайну чутливість, і досить буває одного слова «Поглянь!» чи виразу обличчя матері, щоб дитина пройнялась її настроєм, відчула її переживання. Але тільки тоді, коли воно щире. Діти дуже тонко відчувають всяку фальш.

З раннього віку формує естетичні почуття дитини й яскраве, виразне слово. Дитячі віршики й оповідання, мудрі казки та приказки знайомлять дитину з тим, що робиться в світі, Виховують повагу й любов до людей, до праці. Але сила художнього слова, як і всіх образів мистецтва, виявлятиметься лише тоді, коли v дитина їх глибоко відчуває, переживає страх, здивування, торжество. «Нехай вухо їх (тобто дітей — М. В.) привчається до гармонії слова, серця переповнюються почуттям прекрасного; нехай і поезія діє на них як музика — прямо через серце»,— писав В. Г. Бєлінський.

Таке сприймання художньої літератури можливе в дитини за певної емоційної настроєності, що виникає в атмосфері щирої схвильованості і взаємної зацікавленості дорослого читача й малого слухача. Коли ми довіряємось силі художнього слова і раз у раз не перериваємо читання захоплюючої казки чи оповідання питанням: «Що, подобається?», «Ну як, цікаво?»,— це порушує настрій, сплутує потік образів дитячої уяви. Безпосередній вплив художніх образів, ритміка вірша може дати значно більше, ніж нудні моралізування, якщо тільки дорослі, що читають дітям, самі люблять і розуміють художнє слово. І не просто монотонне похапцем прочитують дитині цілу книжечку підряд, аби відбутися, а схвильовано й гаряче доносять до неї багатство думок і почуттів прекрасної народної казки, читають вірш з усім багатством інтонацій, динамікою чітких і звучних рим. У дітей розвиватиметься і вдумливе ставлення до того, що їм читають, і відчуття художньої форми слова. Поступово та глибока естетична радість, та насолода, що її відчуває культурна людина, читаючи прекрасні твори Пушкіна і Шевченка, Блока і Лесі Українки, Байрона і Гете, Тургенєва і Коцюбинського, Чехова та ін., ставатиме доступною дітям. Вони все частіше пробуватимуть читати самі, намагатимуться говорити образно, емоційно, виразно розповідатимуть за малюнком, складатимуть власні оповіданнячка, вірші, казки й загадки, тобто набуватимуть такого необхідного для школи вміння вільно й яскраво висловлювати свої думки.

Нерідко помічаємо, що до словесної творчості самих дошкільників дорослі ставляться скептично і несерйозно. Вони обривають натхненні імпровізації дітей, їх захоплене римування і гру ритмами. «Не ламай язик!», «Не перекручуй слова!», «Не базікай!»— покрикує дорослий замість того, щоб розумно підтримати інтерес дошкільника до слова, до ритму. А саме цей інтерес є однією з важливих передумов формування в дітей тонкого відчуття художнього слова, мовної культури, поетичного дару.

Вдома, в сім'ї, починається і музичне виховання дитини. Від самого народження супроводить дитину пісня: дитя засинає під колискову, плеще радісно в долоньки під «лади-ладу-сі», починає підспівувати матері про кицю, що пішла по водицю... Так вона і вчиться. Та нам треба стежити, щоб дитина співала правильно, не збивалася на фальш, щоб не кричала, співаючи. Але виправляти дитину треба лагідно, без роздратування, бо якщо дитина тільки й чує: «Та куди ж ти тягнеш!», «Чи тобі ведмідь на вухо наступив?» — то охота співати в неї швидко зникає. Чи ж дивно, що й в шкільному хорі такі діти не наважуються співати. Вони зарані певні, що нічого з того не вийде, що в них немає слуху; замість радощів і задоволення уроки співів несуть таким дітям тільки неприємності. Бо ж вони і справді не вміють співати, не привчені. А в сім'ях, де пісні в пошані, ростуть і співучі, мов пташки, » щасливі діти. Ось пливе простора, як доля, задумлива пісня, бентежачи душу дитини; слухає вона, а тоді й сама вступає, спочатку стиха, а потім і сміливіше. Красиво зливається дзвінкий голос з батьківськими голосами, зливаються думки і почуття... І такі хвилини повного єднання кровно прив'язують дитину і до батьків, і до рідного краю, і до народу, що створив чудові ці пісні. Життєрадісні чи сумовиті пісні, почуття, викликані музикою, ті образи, що уявляються їй за мелодією і текстом, незміримо збагачують духовний світ дитини, роблять її життя яскравішим і цікавішим. В тих сім'ях, де музика в пошані, діти охоче слухають її, мають свої улюблені пісні на різні випадки життя. Під бадьорі ритмічні звуки вони весело марширують, грайлива музика викликає радість і пожвавлення, лагідна мелодія колискової заспокоює дитину. Дітям дуже подобаються невеличкі пісеньки про тваринок, дітей, птахів, про рідну країну і її природу.

Найчастіше діти переймають пісні у нас, дорослих, тому тим, хто любить співати, варто стежити за своїм репертуаром. Можна співати дітям і виконуючи якусь хатню роботу, і в будь-яку вільну хвилину, особливо на прогулянці. Заохочуючи дитину до співів, треба зацікавити її змістом пісеньки (йдеться звичайно про зрозумілі дітям пісні). Слід пояснити, як треба співати — дзвінко і весело, щоб танцювати захотілось, чи тихо і лагідно, щоб скоріше заснула улюблена лялька. Спочатку всі пісні краще виконувати «дуетом»— дорослий співає, а дитина підспівує. Запам'ятавши мелодію, вона й сама буде згодом співати. М'яко і обережно слід домагатись того, щоб дитина співала правильно, точно передавала мелодію і ритм, хоч спочатку це виходить у дитини не дуже вдало. Головне, не відбити охоти, що, безперечно, може лише загальмувати формування музикальних здібностей, які більшою чи меншою мірою притаманні кожній дитині і можуть буди розвинені.

Всім батькам, а особливо тим, що самі не грають і не співають, велику допомогу в музикальному вихованні дитини можуть надати радіо, програвач, магнітофон. Слухаючи разом з дітьми спеціальні передачі для малих, нескладні, але майстерно виконувані фортепіанні й вокальні п'єски, а то й короткі уривки з симфонічних творів, батьки вводять музику в життя дитини, і вона навчається знаходити в ній радість і задоволення. Відчуває подих весняного вітерця, перегук пташиних голосів, звуки дзвінких весняних крапель, уявляє собі політ джмеля над безмежним — то спокійним, то бурхливим — морем (політ джмеля з «Казки про царя Салтана» Римського-Корсакова). Щоб привернути увагу дитини до музики, можна проводити цікаві для дітей ігри за типом музикальних загадок (вгадай, що це грають? Підспівай. Яка це музика — весела, чи сумна? Про що грає музика?). Спочатку дітям треба давати кілька простеньких мелодій — знайомих пластинок—а з віком поповнювати цю програму складнішими творами (здебільшого програмними та пісенними).

Дуже легко організувати в сім'ї також танці дітей під звуки радіоприймача, піаніно, гітари чи й просто співу дорослих. Любов до рухів, потреба ритмічно рухатись під музику спостерігається в ранньому віці у кожної дитини. Можна з певністю сказати, що для маляти найприродніша форма сприймання музики зв'язана з власними рухами.

Проте без керівництва дорослих діти рідко можуть навчитись добре й граційно танцювати, рухи їх бідні і одноманітні, і своє відчуття музикального настрою, життєрадісність, емоційність вони виявлятимуть лише зміною темпу одних і тих самих рухів або намагатимуться копіювати танці, які спостерігають у дорослих. Часом дорослі захоплюються танком шестирічної дівчинки, яка намагається відтворити танок вмираючого лебедя, хоч таке виконання карикатурне і неграмотне. Значно корисніше навчити дітей простих танців, показати їм невелику кількість нескладних за малюнком, але різноманітних рухів. Зовсім не важко показати дитині, як можна швидко покрутитись, пройтись мірним переступом чи легко з підстрибом по колу, помахуючи хусточкою в такт музиці, плескати в долоні, пристукувати каблучками. Все це легко й з великим задоволенням переймає кожна дитина і використовуватиме свій запас в різних варіаціях залежно від характеру музики. Особливо радісно танцюється дитині, коли разом з нею танцює мама, татко, сестрички. Діти дуже люблять танці, що хоч трохи наближаються до гри, тобто такі, в яких є певний нескладний сюжет, розвивається невеличка танцювальна дія. З захопленням і великою винахідливістю відтворюють вони в танцювальних рухах гру в м'яч або конячки, погоню за метеликом, охоче танцюють танці моряків, динамічні народні танці, водять хороводи навколо зайчика, перепілочки. Співи, танці, ігри під музику створюють атмосферу радісного піднесення, вони не лише виховують у дітей любов до гармонійних звуків, вміння легко і граційно рухатися, а й об'єднують їх в єдиний дружний колектив.

Нерідко програвачі і радіоли взагалі вмикаються лише тоді, коли дорослі збираються, щоб потанцювати, послухати новенькі пластинки. Буває й так, що і пісні, і музика, та й вся обстановка дорослих вечірок (як коли ще й з хмільними піснями) не лише не збагачує дитини, а тільки шкодить їй. Краще хай вона всього цього не бачить і не чує, і не повторює.

Велике місце у вихованні здатності глибоко сприймати красиве займає образотворче мистецтво. Хороші картини, яскраві ілюстрації до книжок, приваблюючи дітей своєю формою, будять фантазію, думку. Глибина і сила впливу картини визначається її змістом, художніми якостями, виразністю форм, кольору, композиції. І що може бути простішого, ніж запропонувати дитині відібрати з кількох листівок найкрасивіші, показати їй те, чого вона не помітила, поступово привчаючи її все глибше вникати в суть малюнків і цінити естетичну їх досконалість. Дитина вчиться самостійно знаходити красу не лише в контрастах яскравих кольорів і простих симетричних формах, а й розпізнавати тонкі відтінки, цінити м'який колорит, гармонійні переходи тонів тощо, а за цим усім — глибше відчути настрій картини, її зміст.

Естетичне виховання, як ми знаємо, не лише виховання вміння відчувати прекрасне, здатності насолоджуватися готовою красою. Це виховання активної любові, що завжди прагне захистити те, що дороге її серцю і хоче зробити його ще кращим. Так, любов до природи може бути не лише замилуванням, а й дійовою, активною, виявляючись і в боротьбі з тими, хто по-хижацькому нищить природу, і в розведенні квітів, вирощуванні плодових та декоративних дерев, садінні лісу, і в допомозі дорослим на колгоспних ланах. Вже й дитина дошкільного віку може брати певну участь у прикрашанні рідної землі, посадивши квіточку, поливаючи грядку, вона відчуває себе творцем, перед нею розкривається справжня романтика, краса праці.

Скільки чистої радості, відчуття власної сили входить у життя дитини, якщо батьки навчать її виліплювати з глини чи пластиліну фігурки тварин, чашечку, блюдечко, літак. Скільки творчої видумки вносить дитина у плетіння нескладних речей з соломи, вирізування з паперу, аплікації. Батьки мусять всіляко підтримувати спроби дитини робити щось красиве: виліпити, вирізати, намалювати. Треба дати їй глину, папір, кольорові олівці — нехай спробує свої сили, нехай зазнає щастя творчості.

Особливе місце в житті дошкільника займає малювання. Це майже таке ж улюблене заняття його, як і гра. Разом з тим саме в процесі малювання міцнішають руки дитини, дрібні рухи пальців, так потрібні для письма Розвивається спостережливість, відчуття кольорів і форм, творчо працює фантазія дитини.

І як же важливо, щоб дорослі поставилися уважно і зуміли оцінити старання малюка, його успіхи. Щоб відзначили творчу вигадку дитини, підказали ще якусь тему, показали, як розвести чи змішати фарби. Це не значить, що треба стояти над дитиною, диктувати, водити її рукою, а тим більше підкидати стандартні «дорослі» схеми: палка з навкісними паличками — ялинка, квадратик з трикутником на ньому — хатка. Нехай підбирає дитина кольори, нехай малює поки що те, що хоче, і так, як бачить. Нашого схвалення і заохочення достатньо для підтримання ініціативи її в малюванні.

Якщо ж ви побачите, що ніякого паперу на ці малюнки не настачиш, то можливо ми маємо справу вже зі здібностями до малювання. Тоді варто подумати про спеціальне навчання дитини в художній студії, художніх гуртках.

Ну, а якщо здібності дитини не такі очевидні? Коли вже й зараз видно, що художник, музикант чи поет з сина чи доньки навряд чи вийде? Чи обов'язково витрачати час на співи й музику, на малювання? Так, обов'язково. Тому-то і предмети ці введені в шкільну програму Для всіх. Виростати людьми багатого духовного світу, яскравих переживань, високих помислів повинні всі наші діти.

І від нас, батьків та вчителів, залежить, чи зуміємо ми вибрати для своєї дитини те мистецьке заняття, в якому вона хотіла і могла б себе виявити: чи то співаючи в хорі, граючи в ансамблі, вишиваючи тощо. Але головне те, що, виховуючи в дітях активну, дійову любов до прекрасного і непримиренне ставлення до всього некрасивого, недбалого, халтурного, ми пробуджуємо в них розуміння краси звичайної праці. Прагнучи виконати всяку роботу якнайкраще, милуючись результатами її, дитина починає розуміти, що красивою може бути робота не лише художника, спортсмена, балерини. «Красива робота»,— кажемо ми і про слюсаря, і про шевця, і про доярку, і про комбайнера. Так називаємо ми роботу людини, що працює натхненно, творить красу на своєму робочому місці. Вона майстер, художник.

І якщо нам вдалося зростити в душі дитини це глибоке естетичне почуття, дорогоцінну свідомість своєї людської гідності і честі трудівника, то праця буде для неї вічним джерелом радості, і сама вона буде по-справжньому, по-людському щасливою.

Піклуючись про розвиток у дітей культури естетичного сприймання, чуйно підтримуючи кожну творчу іскорку в їх діяльності, треба остерігатись надмірного захвалювання, що нерідко можна спостерігати в сім'ї.

Деякі батьки, помічаючи в своєї дитини нахил до малювання, співів чи танців, в її присутності захоплюються нею, пророчать їй велике майбутнє. «Він у нас художником буде», «Це у нас балерина росте»,— чує дитина мало не щодня. Все це приводить, як правило, до того, що безпосередність, така приваблива в дитячій творчості й мистецькій діяльності, зникає, зате розвивається манірність, а з нею й зайва самовпевненість, почуття своєї винятковості. Згодом же часто виявляється, що ніяких особливих талантів у дитини й немає, і тоді вона відчуває глибоке розчарування, боляче переживаючи свою «звичайність».

Виховання естетичних почуттів і смаків дошкільника, його творчих прагнень вимагає великої чуйності, розуміння інтересів, можливостей і вподобань дитини. Воно вимагає також неухильного піднесення рівня естетичної культури самих батьків.

3 Методи та засоби естетичного виховання дошкільників

Неабияке значення має створення можливостей для прилучення дітей до різноманітних видів художньої діяльності, що дасть їм змогу розширити діапазон естетичного пізнання світу, спробувати свої сили у різних сферах, зосередитися на найпривабливішій і найперспективнішій для себе. Найчастіше у закладах дошкільного виховання дітей прилучають до таких видів художньої діяльності:

зображувальна діяльність (сприймання творів образотворчого мистецтва, малювання, ліплення, виготовлення аплікацій);

музична діяльність (сприйняття музики, співи, ігри, танці, хороводи, гра на музичних інструментах);

художньо-мовленнєва діяльність (слухання казок, розповідей, читання віршів, творчі розповіді тощо);

театралізована діяльність.

Непідробний інтерес до такої діяльності, наполегливе, терпляче намагання пізнати й опанувати її таємниці є першими сигналами творчого начала особистості, наявність якого діагностують за такими критеріями:

ставлення, інтереси, здібності, які знаходять утілення у художній творчості;

способи творчих дій;

якість продуктів дитячої художньої діяльності.

Творчі здібності дітей у художній діяльності формуються на тлі загального розвитку і завдяки спеціальному навчанню. При цьому важливо пам'ятати, що художні можливості дітей диференційовані, а про результати їхнього навчання свідчить не лише те, наскільки вміло вони малюють, співають, читають вірші, а й глибина і сила інтересу, ставлення до якості виконання завдання, прагнення і намагання вдосконалювати навички художньої діяльності.

Поліпшенню змісту естетичного виховання сприяють створення у дошкільних закладах розвивального виховного середовища, модернізація засобів і методів роботи з дітьми, спрямованої на розвиток їхнього творчого ставлення до естетичного освоєння дійсності, відображення його у власній творчій діяльності.

Основою процесу естетичного виховання є спільна діяльність педагога і дитини, спрямована на розвиток у неї здібностей до сприймання прекрасного, мистецьких цінностей і продуктивної діяльності. До загальних умов естетичного виховання належать: відповідно організоване середовище, в якому росте і виховується дитина; використання в оформленні приміщення дошкільного закладу творів мистецтва (репродукцій картин, естампів, скульптур та ін.); залучення дітей до художньої діяльності; враховування інтересів, нахилів.

Засобами естетичного виховання є відібрані педагогом і спеціально організовані для виховання дітей предмети і явища навколишньої дійсності. До них належать:

Естетика побуту. Покликана навчити дитину відчувати і розуміти красу життя, виховати в неї прагнення створювати і берегти її. Художнє оформлення дошкільного закладу обумовлюється змістом виховної роботи, вимогами щодо охорони життя і зміцнення здоров'я дитини, її художнього розвитку. Чистота і порядок є не лише гігієнічними, а й естетичними вимогами до інтер'єру дитячого садка. Важливо, щоб його оформлення було стильово витриманим. В оформленні приміщень можна використовувати малюнки дітей, батьків, вихователів. Відповідним гігієнічним та естетичним вимогам має відповідати й оформлення майданчика дитячого садка.

Твори мистецтва, їх використовують в оформленні побуту, під час навчання, самостійної діяльності. З цією метою підбирають твори побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін. ). Різноманітні заходи у дитячому садку обов'язково супроводжуються музикою (ранкова гімнастика, дозвілля тощо).

Природа. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та ін. Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів (наприклад, «Пори року» П. Чайковського, репродукції картин С. Васильківського, І. Шишкіна та ін.).

Ефективними є екскурсії в природу, адже пережиті дитиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В. Сухомлинський радив використовувати природу для виховання у дітей поваги до всього живого, з якої починається повага до людини, інтерес до її життя, гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання.

Спеціальне навчання. Формуванню уявлень про прекрасне, навичок художньо-творчої діяльності, розвитку естетичних оцінок, переживань і смаків сприяє спеціальне навчання дошкільнят у дитячому садку. Для цього використовують різні види занять, художньо-дидактичні ігри, свята, ранки, екскурсії, прогулянки, перегляди кіно і телепередач, спектаклів тощо.

Самостійна художня діяльність дітей. Є важливим засобом естетичного виховання дошкільників. У процесі художньої діяльності вони реалізують свої творчі задуми, задатки, які згодом можуть розвинутися у здібності до художньої творчості.

Розвиток самостійної художньої діяльності стимулюють такі чинники:

процес навчання на заняттях, його розвивальний характер, формування способів самостійних дій;

художні враження дітей, що спонукають до подальшого втілення їх у діяльності;

педагогічне доцільне естетичне предметне середовище;

заохочувальний вплив батьків, які стимулюють творчі пошуки і спроби дітей;

— опосередкований вплив педагога, який ініціює самостійний пошук дітей.

Для розвитку самостійної художньої діяльності в групі створюють спеціальні зони (центри) з необхідним обладнанням, матеріалами, якими діти можуть вільно користуватися. Педагог при цьому дбає про урізноманітнення діяльності дітей, поєднання різних видів художньої діяльності: зображувальної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової, музичної.

6. Свята. З ними пов'язані яскраві естетичні переживання дітей, прагнення випробувати себе у різних жанрах мистецтва. Підготовка до свята, участь дітей у створенні його програми, умов проведення, очікування святкового дійства формують особливий передсвятковий колективний настрій. До участі у підготовці та святкуванні часто залучають батьків дітей, що додає їм емоційної теплоти.

Дослідники пропонують використовувати в естетичному вихованні дошкільнят ігрові прийоми навчання, ігрові ситуації, обігрування дитячих робіт на заняттях, що створює позитивну емоційну атмосферу, сприяє ефективному оволодінню зображувальними навичками та вміннями, підвищує якість роботи та сприяє розвитку інтересу до зображувальної діяльності. Особливо важливо забезпечити поєднання різних видів діяльності у розвитку художніх умінь дошкільників.

Оскільки у дошкільному віці дитина налаштована передусім на гру, необхідно, радять дослідники (Н. Кириченко, Т. Науменко), широко використовувати з метою розвитку її творчості різноманітні ігрові прийоми:

Ігрові ситуації, які допомагають розвинути пізнавально-творчу активність;

пісні, загадки, вірші, казки, музичні твори;

демонстрування епізодів лялькових спектаклів, які зосереджують увагу, викликають позитивні емоції, інтерес до зображуваного, уяскравлюють, поглиблюють естетичне задоволення, але не впливають на результати роботи;

розповіді-малювання з елементами казки; пошукові ситуації; уявні ситуації.

Діти, в яких виявлено певні навички, інтереси до художньо-зображувальної діяльності, утворюють контингент дошкільних закладів художньо-естетичного спрямування, в яких під керівництвом педагогів з художньою освітою функціонують гуртки, студії, творчі майстерні. Залучають до участі у них дітей відповідно до їхніх задатків та інтересів. Художня діяльність створює неабиякі можливості для вияву індивідуальності дитини, тому її знання, розвиток художніх здібностей є першочерговою умовою усвідомлення дитиною себе як наділеної творчим потенціалом особистості, виховання в собі відповідальності за свій талант як Божий дар, прагнення, долаючи найжорсткіші випробування, неповторно реалізувати свій талант. Історія світової культури знає багато прикладів, коли все це дитина починала усвідомлювати у ранньому віці. Тому кожен педагог повинен виходити з того, що, можливо, і його вихованці виношують такі мрії.

Естетичний розвиток пов'язаний з формуванням усіх граней особистості. У дошкільному віці формуються основи потреб і смаків, народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.

4 Естетичне виховання учнів

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки — акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушене, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, "домальовує" зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К.Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями; є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках з цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне Значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота, Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінним в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Висновки

Роль естетичного виховання у формуванні особистості можна сформулювати у вигляді трьох аспектів:

1) естетичне ставлення до навколишньої дійсності виконує важливу пізнавальну функцію. Виділяють 2 шляхи пізнання навколишньої дійсності: а) наукове; б) естетичне.

Дійсність дана людині не лише у відчуттях, але й через цілісне емоційне сприймання. Процес пізнання включає не лише абстрактну, теоретичну суть явищ, але й їхній цілісний образ;

естетичні засоби розвивають самосвідомість і почуття особистості;

3) процес естетичного виховання сприяє моральному розвитку особистості.

Естетика - наука про прекрасне, про красу.

Прекрасне - це прояв досконалості і гармонійності форми й змісту в предметах і явищах природи та суспільного життя.

Естетичне виховання - це процес формування в учнів здібностей сприймати і правильно розуміти прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві, процес формування естетичної свідомості розвитку творчих здібностей і дарувань у різних галузях естетичної діяльності. Це процес формування естетичного досвіду особистості. Складові естетичного досвіду: це естетичні почуття, естетичний ідеал, естетичні погляди, смаки, інтереси, потреби, естетична діяльність.

Естетичний розвиток включає освоєння навколишнього світу, пізнання його естетичних якостей, а також створення гармонії у внутрішньому та навколишньому світі.

Естетична культура розглядається в тісному зв'язку з естетичним розвитком особистості, формуванням здатності перетворювати світ за законами краси.

Завдання естетичного виховання:

1) формування художньо-естетичних потреб. Із цією метою естетичне виховання дітей у школі необхідно організовувати так, щоб практичне ознайомлення із прекрасним викликало інтерес, зацікавлення учнів і спричиняло внутрішні протиріччя між новими естетичними потребами та наявним рівнем естетичного розвитку дитини;

2) розвиток естетичного сприйняття. Естетичне сприйняття - це процес сприймання краси, у результаті якого виникають естетичні почуття, емоції, переживання. Багатство почуттів є необхідною умовою різностороннього розвитку особистості. Естетичне сприйняття відбувається через органи чуття;

3) здійснення естетичної освіти учнів. Це ознайомлення з основними видами мистецтва, засобами відображення прекрасного в цих видах мистецтва.

У результаті естетичного споглядання вирішуються такі завдання:

а) загострюються емоційні сприйняття до краси;

б) збагачуються уявлення учнів чуттєвообразною інформацією;

в) формуються навички естетичної оцінки різноманітних проявів прекрасного, вдосконалюються моральні якості учнів.

Естетичне споглядання повинне передбачати осмислення сутності того, що споглядається. Тому надзвичайно важливо зосередити увагу учнів на таких істотних ознаках прекрасного, як різноманіття, гармонія, цілісність, оригінальність, виразність. Суттєвим моментом є викликати емоційний відгук на побачене;

4) розвиток естетичних уявлень, понять, оцінок, суджень та смаків. Головним засобом розвитку елементарної естетичної свідомості школярів є їхня естетична освіта. Необхідно постійно збагачувати знання та уявлення учнів, а також спонукати їх до висловлення власного ставлення до явищ, предметів, поділ шляхом бесід, диспутів, обговорень прочитаних книг, переглянутих кінофільмів.

Естетичний смак - здатність правильно оцінити прекрасне, відрізняти істинно прекрасне, гармонійне, змістовне від комічного, пустого, бридкого.

Естетичний ідеал - соціальне обумовлені уявлення про гармонію та красу в людині, в природі, суспільстві, мистецтві.

Формування естетичного смаку передбачає формування здатності людини до оцінки предметів, явищ, ситуацій, до виявлення їх естетичних якостей з позиції естетичного ідеалу. Формування оціночних суджень відбувається в процесі систематичного контакту з прекрасним, який супроводжується не лише спогляданням, а і його аналізом, порівнянням та оцінкою. Естетична оцінка особистості відображає одночасно суспільну свідомість, загальний світогляд людини, а також її морально-естетичні погляди та переконання;

5) нормування естетичного ставлення до дійсності. Воно передбачає три аспекти:

а) необхідно навчити учнів не лише сприймати красу, насолоджуватися нею, оцінювати красу, але й захищати її в повсякденному житті;

6) естетика поведінки учнів повинна пронизувати всі прояви життя дитини, одухотворювати спілкування з іншими людьми;

в) необхідно формувати прагнення і вміння творити красу в житті.

Вікові особливості естетичного розвитку пов'язані з різною чутливістю учнів до певних виховних впливів. Знання особливостей розвитку дітей різних вікових категорій дає можливість цілеспрямовано збагачувати їхній чуттєвий естетичний досвід.

Основа естетичного розвитку дитини закладається в дошкільному віці. У цей час дитина вразлива, емоційна, пластична, зацікавлена, але вона ще не здатна до цілеспрямованого естетичного споглядання. У дошкільному віці необхідно урізноманітнити види роботи з дітьми.

У молодшому шкільному віці інтереси дитини короткочасні, нестійкі, поверхневі, емоційні переживання прості та елементарні, увага не стійка. Тому тривале сприйняття творів мистецтва втомлює дитину. Необхідно залучати дітей до художньої творчості в процесі малювання, ліплення, до гри на музичних інструментах.

Шляхи естетичного виховання:

І) оволодіння естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних предметів. Особливе навантаження лежить на предметах художнього циклу: музиці, живопису, літературі, їхні завдання - розвивати образне мислення, забезпечувати розуміння школярами прекрасного, виховання естетичного ставлення до дійсності, залучення дітей до художньої діяльності;

2) великі можливості формування естетичної культури школярів має організація факультативів. У деяких школах факультативне введено курс "Світова художня культура", у якому вивчаються питання літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру, кіномистецтва. При цьому програма передбачає синхронне визначення вказаних напрямів, що дає можливість установлювати зв'язки між предметами гуманітарного циклу;

3) естетичне виховання в позакласній і позашкільній роботі. Основні завдання позакласної та позашкільної роботи: а) залучення школярів до прекрасного; б) ознайомлення їх із творами мистецтва; в) організація естетичної діяльності дітей.

Одні форми роботи з естетичного виховання охоплюють великі групи учнів, інші задовольняють їхні індивідуальні запити, нахили, інтереси: мистецтвознавчі гуртки любителів живопису, музики, літератури та ін.; лекторії, класи любителів мистецтва, шкільні лялькові театри, драматичні гуртки; олімпіади, конкурси, виставки, огляди талантів; організація і функціонування малих художніх музеїв.

Одні форми тісно пов'язані з навчальними предметами, поглиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів, інші ж форми є цілком новими;

4) великі можливості впливу на формування естетичної культури школярів має сім'я, але, на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства;

5) спонукання школярів до естетичного самовиховання.

Засоби естетичного виховання: праця, природа, мистецтво, побут.

У праці виявляється естетичне ставлення до дійсності, формується ініціативна та творча особистість. Результат праці має бути естетично цінний. Природа - це джерело глибоких естетичних почуттів, що облагороджує людину. На естетичне виховання учнів впливає чистота та оформлення приміщення, його зовнішній вигляд, стосунки дитини з учителями, батьками. Усе це і є побут.

У 1993 році була розроблена Всеукраїнська державна комплексна програма естетичного виховання. У відповідності з нею естетичне виховання повинно бути:

1) всезагальним, тобто охоплювати всі вікові групи дітей;

2) безперервним - не припинятися протягом усього життя, комплексним - пронизувати всі сфери в життєдіяльності людини;

3) цілісним - здійснюватися всім суспільним життям та культурним середовищем в Україні.

Основні напрями розвитку естетичного виховання:

- естетичне виховання в сім'ї;

- естетичне виховання в навчальній сфері;

- естетичне виховання в суспільно-політичній діяльності;

- естетичне виховання в праці;

- естетичне виховання у побуті;

- естетичне виховання під час відпочинку людей.

Система естетичного виховання повинна базуватися на ініціативі та самоуправлінні, широкій творчій самодіяльності, різноманітності організаційних форм, варіативності методів, постійному оновленні змісту естетичного виховання.

Література

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.

Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі. — К., 2002.

Болтарович 3. Традиції сімейного виховання // Народна творчість та етнографія. — 1993. — № 2.

Буре Р.С., Островская Л.Ф. Воспитатель й дети. — М., 2003.

Венгер Л.А., Пилюгина 3.Г., Венгер Н.Б. Воспитание сенсорной культури ребенка от рождения до 6 лет. — М., 1988.

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993. — № 44—46.

Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих закладах. — К., 1992.

Запорожец А.В. Проблеми развития психики // Избраннне психо-логические труди. — М., 1986.

Киричук О. В. Філософія освіти і проблеми виховання // Нові технології навчання. — К., 1997.

Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.

Комарова Т.С. Изобразительное творчество дошкольников в детском саду. — М., 1984.

Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук, ред. О.Л. Кононко. — К., 2003.

Кононко О.Л. Стратегічна мета виховання — життєва компетентність дитини //Дошкільне виховання. — 1999. — № 5.

Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.

Концепція дошкільного виховання в Україні. — К., 1993.

Котляр В.Ф. Изобразительная деятельность дошкольников. — К., 1986.

Парамонова Л.А., Протасова Е.Ю. Дошкольное й начальнеє образование за рубежом. — М., 2001.

Підкурганна Г. Дитяча творчість. Програма та методичні рекомендації з художнього розвитку дітей дошкільного віку. — К., 2001.

Проколієнко Л.М. Формування допитливості у дітей дошкільного віку. — К., 1979.

Про дошкільну освіту: Закон України — К., 2001.

Про освіту: Закон України // Освіта. — 1991. — 25 червня.

Русова С.Ф. Ідейні підвалини школи // Світло. — 1913. — Кн. 8.

Сковорода Г. Пізнай у собі людину. — Л., 1995.

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. — К., 1986.

Стрелкова Л.П. Уроки сказки. — М., 1990.

Ушинський К.Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані твори: В 2-х т. — Т. 1. — К., 1983.

Художественное творчество й ребенок. — М., 1972.

Шульга Л.М. Розвиток творчих здібностей дітей дошкільного віку на заняттях з малювання. — К., 1995.

Эстетическое воспитание в детском саду. — М., 1985.