В С Т У П

Актуальність теми: в Україні відбувається поступовий процес ринкової трансформації економіки. Система оподаткування підприємств, як інструмент державного регулювання економічних і соціальних процесів, має відображати інтереси держави, підприємницьких структур та громадян. В той же час фінансова практика свідчить про низький рівень ефективності вітчизняної моделі оподаткування підприємств, її неадекватність умовам функціонування ринкового господарства. Саме тому питання реформування оподаткування підприємств сьогодні знаходяться в числі важливих фінансово-економічних проблем, від позитивного вирішення яких значною мірою залежить доля трансформаційних процесів в Україні.

Діюча податкова система характеризується високим і нерівномірним податковим навантаженням на доходи суб'єктів господарювання. Суттєві недоліки мають місце в методології визначення бази та розміру ставок оподаткування доходів підприємств.

Зниження податкового навантаження на підприємницькі структури безумовно на початковому етапі об'єктивно приведе до зменшення податкових надходжень до бюджету, але потім буде діяти мультиплікатор їх зростання. Саме тому реформування податкової сфери обов'язково повинно супроводжуватись заходами щодо розширення бази оподаткування.

В той же час ряд питань оподаткування підприємств в умовах трансформації економіки України вимагають свого розв’язання, в тому числі з урахуванням українських реалій. Недостатньо розроблені основи системи оподаткування, яка б відповідала сучасному стану економіки і слугувала орієнтиром для практики, методологічною базою для створення відповідних законів та інших нормативних актів.

Мета роботи: полягає у вивченні теорії і практики оподаткування підприємства, визначенні впливу податкової політики держави на діяльність підприємства та в розробці конкретної пропозиції по податкової системи оподаткування підприємств України.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

зробити огляд сучасного стану податкової політики України;

розглянути основні принципи функціонування податкової системи ринкового типу;

проаналізувати діяльність роботи цукрового заводу;

дослідити вплив податкової політики держави на розвиток підприємницької діяльності;

запропонувати нові методи роботи, які дадуть позитивні результати.

Вагомий внесок у розробку теоретичних основ оподаткування внесли зарубіжні вчені С.Брюс, А.Лаффер, К.Макконел, Ф.Ноймарк, В.Нордхауз, А.Пігу, А.Селдон, М.Уейденбаум, Г.Халлер, И.Шумпетер та інші.

Певний доробок в питання теорії і практики функціонування податків зробили українські і російські вчені: В.Андрущенко, Б.Болдирєв, В.Вишневський, А.Даниленко, Л.Дробозіна, І.Золотько, А.Крисоватий, В.Опарін, А.Поддєрьогін, М.Романовський, І.Гусакова, М.Сичов, А.Соколовська, В.Суторміна, В.Федосов.

О6'єкт дослідження: оподаткування ДП «Яготинський цукровий завод», вплив на його розвиток та функціонування податкової політики України.

Предмет дослідження: фінансові відносини, які виникають в процесі оподаткування підприємств та контролю за своєчасним і повним перерахуванням податків в бюджет суб'єктами господарювання.

В основу дослідження покладено діалектичний, логічно-діалектич-ний, математичний, графо-аналітичний та статистичний підходи до вивчення економічних та фінансових явищ, які передбачають виявлення закономірностей, тенденцій і взаємозалежностей, що постійно змінюються і розвиваються. Інформаційну базу дослідження складають відповідні законодавчі та нормативні акти, офіційні статистичні матеріали, навчально-аналітична література, періодичні економічні видання.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи податкової політики України

1.1. Суть та основні принципи податкової політики України

Податки є основним фінансовим ресурсом держави і тому ефективне управління ними є основою державного управління взагалі. Залежно від стану економіки, її цілей, які на даному етапі розвитку держава вважає пріоритетними, повинні змінюватись принципи побудови податкової системи і методи використання податкового інструментарію. Характер і цілі податкової системи визначає податкова політика - це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері встановлення та збирання податків і зборів (обов'язкових платежів), яка реалізується через визначення платників податків та інших обов'язкових платежів, об'єктів оподаткування і ставок податків; видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що справляються на території України, місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів; основних принципів надання пільг та звільнення від оподаткування. При виборі методів формування податкової політики не була врахована низка особливостей розвитку країни в трансформаційний період: - глибока деформованість структури економіки на користь оборонного комплексу; - зростання приватного сектора, що характеризується відсутністю традицій добровільної сплати податків;

- високий рівень державних видатків, пов'язаних із соціальними гарантіями, які забезпечуються державою, початковим етапом становлення державності;

- нерозвиненість ринкових механізмів регулювання суспільного відтворення. В результаті податкова політика здійснюється під дією значного числа суперечливих і не завжди взаємопов'язаних заходів, з одного боку, направлених на утримання дохідної бази бюджету на відносно прийнятому рівні, а з другої - таких, що формують пільгові режими оподаткування для окремих галузей і груп підприємств. Крім того, вона характеризується нестабільністю і непослідовністю. Податкова політика є основним напрямком здійснення фінансової політики держави.

Загальні засади податкової політики викладено в "Основних положеннях податкової політики в Україні", затверджених постановою Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. Згідно з Основними положеннями система оподаткування в Україні має будуватися на засадах:

1.стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

2.обов'язковості - впровадження норм щодо сплати податків, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

3.рівнозначності й пропорційності - справляння податків з юридичних осіб у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків на рівні прибутку і пропорційно більших податків на більші доходи;

4.рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включно з нерезидентами) за визначення обов'язків щодо сплати податків;

5.соціальної справедливості - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення через запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

6.стабільності - забезпечення незмінності податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

7.економічної обгрунтованості - встановлення податків на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, з огляду на необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

8.рівномірності сплати - встановлення строків податків з метою забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків;

9.компетенції - встановлення і скасування податків, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами;

10.єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку, податкового періоду, ставок податку, строків і порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

11. доступності податкового законодавства для платників податків [18,9].

Стабільні, загальновідомі та єдині для всіх принципи податкової політики забезпечують нормальні умови господарювання і поступовий розвиток ринкових відносин.

Цілями податкової політики в Україні мають стати:

- підвищення добробуту населення та розвиток людського капіталу;

-стимулювання динамічного розвитку економіки;

-структурна перебудова економіки,

-заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;

-стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості.

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її стимулюючого впливу на економіку і насамперед на формування повноцінних суб’єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Податкова система має бути звернутою до виробництва, стимулюючи його зростання. Визначальним у податковій реформі має бути розуміння необхідності стабілізації фінансів мікрорівня та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку.

При формуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу як таких, підвищуючи рівень оподаткування для засобів, що виводяться з виробничого обороту.

Отже, податкова політика, що нині проводиться в Україні, має ряд суттєвих недоліків, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави. У цьому зв'язку особливо актуального значення набуває проблема такої трансформації податкової політики, щоб вона реалізувала свої значні потенційні можливості у подоланні загальної кризи та сприяла сталому соціально-економічному розвитку української держави. Основним напрямом податкової політики повинна стати активізація ролі державного регулювання мікроекономічних процесів у країні, створення сприятливих умов для структурної перебудови економіки.

Для того щоб забезпечити поточні податкові надходження в бюджет від господарюючих суб'єктів необхідно провести податкову реформу, цілями якої мають бути: оптимізація податкового навантаження на економіку в цілому і на окремі її сфери (галузі), розвиток регулюючої (стимулюючої) функції податків, спрощення оподаткування малого бізнесу, удосконалення структури податкової системи. В кінцевому рахунку реформа повинна сприяти активізації інвестиційних процесів, створенню умов для реструктуризації вітчизняного виробництва на інноваційній основі, нарощуванню випуску конкурентоспроможної продукції, налагодженню ефективної інтеграції країни в світове господарство. Необхідно дотримуватись балансу інтересів держави, господарюючих суб'єктів і громадян. Тільки в цьому разі податкова реформа буде сприяти зростанню ділової активності, скороченню тіньової економіки, розвитку податкової культури населення.

Одне з ключових завдань податкової політики - підвищення збираності податків і запобігання ухиленню від них. Нерідко головна причина ухилення від сплати податків бачиться у високому рівні обкладання. Відповідно, і спосіб підвищення збираності - зниження податків. Зв'язок між рівнем податків і ступенем їх сплачуваності є. Але він не йде ні в яке порівняння з прямою залежністю ухилень від можливості уникнути податку і якщо така можливість є, платник уникне податку незалежно від його величини.

Враховуючи швидку змінюваність умов господарювання в трансформаційний період, необхідно при формуванні податкової політики знайти оптимальне поєднання стабільності і гнучкості податкової системи. Можливо треба використати досвід деяких західних країн, в яких законодавчо закріплене право уряду змінювати ставки податків у межах встановлених лімітів.

Таким чином, для підвищення ролі податкової системи в прискоренні структурної перебудови і відновлення на цій основі економічного зростання необхідний цілеспрямований поворот податкової політики в бік стимулювання вітчизняного виробництва, інноваційно-інвестиційної діяльності, споживчого попиту, а також посилення регулюючої і контролюючої функцій держави щодо сплати податків. Тільки подібний поворот разом з іншими заходами державної економічної політики здатний призупинити подальшу дестабілізацію податкової системи.

1.2. Суть податків та їх класифікація

Податки - встановлені вищим органом державної законодавчої вдали обов'язкові платежі, які сплачують юридичні (фізичні) особи до бюджету в розмірах і у терміни, передбачені законом.

Важливою ланкою системи оподаткування України як сукупності взаємопов'язаних між собою податків і зборів є підсистема оподаткування юридичних осіб, основною функцією якої є фіскальна.

Підсистемі оподаткування юридичних осіб, крім фіскальної функції, властива і регуляторна, яка реалізується через механізм підтримки ділової активності суб'єктів господарювання, стимулювання росту виробництва матеріальних благ, ефективне використання основного і обігового капіталу.

Відповідно до чинного законодавства України, суб'єкти господарювання є платниками загальнодержавних і місцевих податків, платежів, зборів, та відрахувань.

До загальнодержавних належать такі податки та інші обов'язкові збори і платежі: податок на додану вартість; акцизний збір; мито; податок на нерухоме майно підприємств (проект); податок на прибуток підприємств та організацій; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; рентна плата, що сплачується нафтогазодобувними підприємствами - за природний газ і нафту; плата за землю; державне мито; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір на обов'язкове державне пенсійне забезпечення; збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття; збір на обов'язкове пенсійне страхування, що сплачуються при відчуженні легкових автомобілів, з виробництва тютюнових виробів, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, послуг стільникового рухомого зв'язку (додаткові збори на виплату пенсій) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; збір до Фонду України соціального захисту інвалідів; плата за пробірування і клеймування виробів та сплавів із дорогоцінних металів; плата за отримання іноземних кредитів, щодо яких надані державні гарантії (поручительства, векселі та ін,); плата за забруднення навколишнього середовища та інші збори.

До місцевих податків і зборів належать: комунальний податок; податок з реклами; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за право використання місцевої символіки; збір за проїзд через територію прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за отримання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг; збори за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах та інші [13,19].

Загальнодержавні податки, збори та платежі встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Місцеві податки, збори та платежі і порядок їх сплати встановлюються органами місцевого самоврядування. Вони справляються в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Для суб'єктів господарювання важливим є поділ податків, зборів і платежів за джерелами їх сплати до державного і місцевого бюджетів:

Ціна (вирахування з ціни):

- Податок на додану вартість;

- Акцизний збір;

- Мито.

Виробнича собівартість продукції:

- збори на обов'язкове державне пенсійне забезпечення;

- загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного виписку на виробництві та професійного захворювання, які спричинюй втрату працездатності;

- загальнообов'язкове Державне соціальне страхування України на випадок безробіття та збір до Фонду України соціального захисту інвалідів (в частині, пов'язаній з оплатою праці робочих);

Валовий прибуток (податки і збори відносяться на зменшення валового прибутку):

- Податок на нерухоме майно підприємств (проект);

- Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- Плата за землю;

- Рентні платежі;

- Державне мито;

- Комунальний податок;

- Податок з реклами;

- Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;

- Збір за спеціальне використання, природних ресурсів;

- Збори на обов'язкове державне пенсійне забезпечення;

- Збори на обов'язкове пенсійне страхування, що сплачуються при відчуженні легкових автомобілів, з виробництва тютюнових виробів, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, послуг, стільникового рухомого зв'язку;

- Плата за забруднення навколишнього середовища;

- Збір за право використання місцевої символіки;

- Збір за проїзд через територію прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- Збір за припаркування автотранспорту;

- Ринковий збір;

- Збори за надання земельних ділянок для будівництва об 'єктів виробничого і невиробничого призначення;

- Митні збори;

- Плата за пробірування і клеймування виробів та сплавів із дорогоцінних металів та інші збори.

З прибутку, отриманого від звичайної та надзвичайної діяльності нараховується: податок з нарахованих дивідендів, плата за торговельний патент на окремі види підприємницької діяльності (відносяться на зменшення суми податкових зобов'язань з податку на прибуток).

Особливістю оподаткування суб'єктів малого підприємництва є система спрощеного оподаткування.

Спрощена система оподаткування або сплата єдиного податку введена Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, які поряд з діючою системою оподаткування можуть самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком. При цьому спосіб оподаткування доходів вибирається один раз і залишається незмінним протягом звітного року.

Спрощена система оподаткування не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, в статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам-учасникам і засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків.

Також не можуть бути платниками єдиного податку довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи.

Такий спосіб оподаткування можливий за умов:

- якщо за рік середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 чоловік (включаючи сумісників і тих, які працюють за угодою підряду);

- якщо обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) разом з податком на додану вартість не перевищує 500000 євро.

Окрім того, спрощена система оподаткування, обліку та звітності не поширюється на юридичних осіб, які займаються: гральним бізнесом, проведенням лотерей (в тому числі державних) та розіграшів із видачею виграшів у грошовій або натуральній формі; ліцензійним видобутком і виробництвом дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів природного та органічного походження; оптовою і роздрібною торгівлею промисловими виробами з дорогоцінних металів; обміном іноземної валюти; виробництвом підакцизних товарів (пиво солодове, всі види алкогольних напоїв та тютюнових виробів, спирт етиловий і коньячний, нафтопродукти, автомобілі і мотоцикли, причепи і напівпричепи житлові); експортом та імпортом підакцизних товарів; оптовою торгівлею підакцизних товарів; оптовою і роздрібною торгівлею підакцизними пально-мастильними матеріалами.

Підприємства, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування, сплачують такі податки і збори:

- акцизний збір (якщо є об'єкт акцизного збору);

- єдиний податок (за ставкою 6 або 10 відсотків);

- податок на додану вартість (за умови сплати єдиного податку у розмірі 6 відсотків);

- податок із власників транспортних засобів;податок на репатріацію доходів нерезидента;

- всі утримання із заробітної плати громадян, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку;

- плату за торговий патент у випадку, якщо підприємство здійснює торговельну діяльність за готівкові кошти.

Ставка єдиного податку для суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб:

- 6 відсотків від обсягів виручки від реалізації продукції товарів, робіт, послуг) без урахування сум акцизного збору і податку на додану вартість;

- 10 відсотків від обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування суп акцизного збору.

Реалізованою продукцією (роботами, послугами) вважається вартість відвантаження продукції (виконаних робіт, послуг), що зазначена в оформлених (як підстава для розрахунків з покупцями -(замовниками) документах, включаючи продажну вартість відвантаженої на виконання товарообмінного (бартерного) контракту продукції (робіт, послуг).

Отже, податки це - встановлені вищим органом державної законодавчої вдали обов'язкові платежі, які сплачують юридичні (фізичні) особи до бюджету в розмірах і у терміни, передбачені законом.

Відповідно до чинного законодавства України, суб'єкти господарювання є платниками загальнодержавних і місцевих податків, платежів, зборів, та відрахувань.

Для суб'єктів господарювання важливим є поділ податків, зборів і платежів за джерелами їх сплати до державного і місцевого бюджетів: (вирахування з ціни: податок на додану вартість, акцизний збір, мито; виробнича собівартість продукції: збори на обов'язкове державне пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного виписку на виробництві та професійного захворювання, які спричинюй втрату працездатності, загальнообов'язкове Державне соціальне страхування України на випадок безробіття та збір до Фонду України соціального захисту інвалідів; податки і збори відносяться на зменшення валового прибутку: податок на нерухоме майно підприємств, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата за землю, рентні платежі, державне мито, комунальний податок, податок з реклами, збір за спеціальне використання, природних ресурсів, плата за забруднення навколишнього середовища, збір за припаркування автотранспорту, ринковий збір, митні збори та ін.; з прибутку, отриманого від звичайної та надзвичайної діяльності нараховується: податок з нарахованих дивідендів, плата за торговельний патент на окремі види підприємницької діяльності (відносяться на зменшення суми податкових зобов'язань з податку на прибуток).

1. 3. Оподаткування юридичних осіб

Підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ - податків і зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші податки, збори і платежі.

Непрямі податки - податки, які визначаються розміром споживання і не перебувають у тісному зв'язку з доходами або майном платника і встановлюються у вигляді надбавки до ціни товарів чи послуг.

Джерелом сплати непрямих податків є ціни або тарифи, які, оплачені кінцевим споживачем товарів або послуг.

В Україні справляються такі непрямі податки:

Податок на додану вартість включається до ціни товарів і сплачується на всіх етапах руху товарів, тобто він є ціноутворюючим елементом.

Платниками податку є підприємства, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти місяців перевищує 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (обсяг оподатковуваних операцій може змінюватися на підставі виданих нормативних актів).

Підприємства, які продають товари (роботи, послуги) на митній території України за готівкові кошти, сплачують податок незалежно від обсягів продажу.

Для обчислення податку на додану вартість Законом визначено дві ставки податків - 20 процентів та нульова ставка. Застосування нульової ставки означає повне відшкодування податку сплаченого постачальниками за товари (роботи, послуги), матеріальні ресурси, використані для здійснення вищезазначених поставок.

Нульову ставку оподаткування застосовують при виконанні операцій з продажу вітчизняних товарів платниками податку за межі митної території України та продажу товарів і послуг, призначених для використання і споживання за межами митної території України та ін.

Податкове зобов'язання - це загальна сума податку на додану вартість, нарахована платником податку в податковому періоді [28,32].

ПЗ = Бо *Со

де ПЗ – податкове зобов"язання

Бо – база оподаткування

Со – ставка оподаткування

Бо = С +П+АЗ+Под.в цін.вир.

де С – собівартість

П – прибуток

АЗ – акцизний збір

Под.вцін.вир. - податки, що включається в ціну виробу.

Суму податку, яку належить сплатити до бюджету, визначають як різницю між загальною сумою податкових зобов'язань протягом податкового періоду і сумою податкового кредиту в податковому періоді.

Акцизний збір належить до специфічних акцизів, характерним для яких є застосування до обмеженої кількості товарів.

Акцизний збір - це непрямий податок па окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включається до ціни цих товарів (продукції).

Мито є непрямим податком, що стягується за товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України (ввезення, вивезення, транзит через територію країни товарів, предметів будь-яким способом, включаючи використання трубопровідного транспорту, мереж електропередач) і включається до ціни товару.

Прямі податки - це податки, які залежать від доходу або майна, і платниками яких безпосередньо є власники таких доходів або майна.

Джерелом сплати прямих податків можуть бути: дохід (малі суб'єкти підприємницької діяльності), прибуток (валовий прибуток, прибуток, отриманий від звичайної і надзвичайної діяльності), амортизація або частка майна за відсутності власних фінансових ресурсів.

Об'єктом оподаткування прямими податками є дохід, прибуток або майно. Ці податки накладають безпосередньо на платників і їх розмір прямо залежить від розмірів об'єктів оподаткування.

До прямих податків, які сплачують юридичні особи відносять; податок на прибуток (дохід); податок (плата) на землю; рентні платежі: податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин.

Комунальний податок сплачують усі підприємства, крім бюджетних та сільськогосподарських. Об'єктом оподаткування є фактичний фонд оплати праці, обчислений з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та середньоспискової кількості працівників. Ставка податку встановлена у розмірі до 10 процентів неоподатковуваного мінімуму громадян у місяць за кожного середньоспискового працівника. Сума комунального податку враховується у валових втратах підприємства і відноситься на доходи підприємства (валовий прибуток).

Для обрахування комунального податку головним є визначення середньоспискової чисельності штатних працівників.

У списковий склад включаються всі працівники, які прийняті на постійну, сезонну, а також тимчасову роботу строком на один день і більше з дня зарахування їх на роботу (відповідно до наказу Держкомстату України "Про внесення змін до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України" від 18.02.99 №67, зареєстрованої Мінюстом України від 09.03.99 за.№145/3438 до середньооблікової чисельності включаються працівники, які виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру (включаючи договір підряду), і якщо розрахунки за виконану роботу проводяться безпосередньо самим підприємством, а також за умови, що ці працівники не включаються до списків інших підприємств).

У списковому складі враховуються як фактично працюючі, так і відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від форми договору.

Середньоспискова чисельність працівників за звітний період (місяць) обчислюється шляхом підсумування кількості працівників спискового складу за кожний календарний день звітного періоду (місяця), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні, та ділення одержаної суми на число календарних днів звітного періоду (місяця).

Розрахунок середньої чисельності позаштатних працівників (працюючих за договорами цивільно-правового характеру та зовнішніх сумісників) за наявності систематичного обліку явок та - неявок на роботу здійснюється аналогічно до вищезазначеного порядку.

Відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне забезпечення", платниками збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи.

За об'єкт збору приймаються фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати; інші види виплат і заохочень. виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

Збір сплачується до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.

На обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюють ставки збору у таких розмірах:

- для суб'єктів господарювання будь-якої організаційно-правової форми і власності - 32,0 відсотка від об'єкта оподаткування;

- для підприємств, на яких працюють інваліди, відрахування визначаються окремо за ставкою 4,0 відсотка від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів (фактичні витрати на оплату праці працівників) та за ставкою 32 проценти від об'єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства.

Сума збору враховується у валових витратах і відноситься до собівартості продукції і на доходи підприємства.

Збір на загальне обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (загальнодержавний) — Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Отже, підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ - податків і зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші податки, збори і платежі.

Непрямі податки - податки, які визначаються розміром споживання і не перебувають у тісному зв'язку з доходами або майном платника і встановлюються у вигляді надбавки до ціни товарів чи послуг. Джерелом сплати непрямих податків є ціни або тарифи, які, оплачені кінцевим споживачем товарів або послуг.

Прямі податки - це податки, які залежать від доходу або майна, і платниками яких безпосередньо є власники таких доходів або майна. Джерелом сплати прямих податків можуть бути: дохід (малі суб'єкти підприємницької діяльності), прибуток (валовий прибуток, прибуток, отриманий від звичайної і надзвичайної діяльності), амортизація або частка майна за відсутності власних фінансових ресурсів.

До прямих податків, які сплачують юридичні особи відносять; податок на прибуток (дохід); податок (плата) на землю; рентні платежі: податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин.

З першого розділу можна зробити висновок, що податкова політика, яка нині проводиться в Україні, має ряд суттєвих недоліків. Актуального значення набуває проблема такої трансформації податкової політики, щоб вона реалізувала свої значні потенційні можливості у подоланні загальної кризи та сприяла сталому соціально-економічному розвитку української держави.

Важливою ланкою системи оподаткування України як сукупності взаємопов'язаних між собою податків і зборів є підсистема оподаткування юридичних осіб.

Підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ - податків і зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші податки, збори і платежі.

Одним з актуальних завдань реформування податкової системи у напрямі стимулювання сталості економічного зростання є внесення змін, які б мінімізували «вимивання» оборотних коштів підприємств у зв’язку зі сплатою податків. При формуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу як таких, підвищуючи рівень оподаткування для засобів, що виводяться з виробничого обороту .

РОЗДІЛ 2. Аналіз виробничо-господарської діяльності ДП "Яготинський цукровий завод"

2.1. Історична довідка та техніко-економічна характеристика підприємства.

Державне підприємство “Яготинський цукровий завод” розташований в місті Яготин Київської області і підпорядкований Міністерству аграрної політики України.

Районний центр Яготин знаходиться на відстані 100 км від Києва на березі річки Супой. Через Яготин проходять автомагістраль та залізниця Київ-Харків, які зв’язують його з обласним центром.

Місто Яготин має населення близько 20 000 жителів. Тут працюють ще декілька харчових підприємств: маслозавод, хлібозавод, м’ясопереробний цех. В Яготині розташований також дослідно-механічний завод, який спеціалізується на випуску обладнання для цукрової промисловості.

Будівництво Яготинського цукрового заводу розпочато в 1910 році. Пошукова група цукрозаводчика Терещенка вибрала майданчик для будівництва на околиці міста Яготин між залізницею, річкою Супой і озером Ржавець, яке пізніше стало технічним ставком заводу.

Акціонерне товариство по будівництву очолив граф Барановський. Землі, вибрані під будівництво належали князю Рєпніну. Так як угода про будівництво була складена, то відразу було прийняте рішення приступати до вирубки лісу та підготовки майданчика під будівництво. В урочищі Грабському ріс добрий ліс: сосни, граби, дуби, осики, які потім використовувались як будівельний матеріал для заводу.

В тому ж 1910 році почало надходити обладнання з Київського заводу «Греттен-Кревенс» – нині завод «Більшовик» та Варшавського «Борман-Шведе». Сумські машинобудівні заводи виготовили силове обладнання: центральні парові машини потужністю 500 кінських сил та парову машину продуктового відділення – 250 кінських сил. 300 землекопів та 500 робітників інших професій працювали на будівництві. 150 мідників клепали трубопроводи.

Канатами за допомогою блоків, використовуючи лише силу рук робітників, піднімали і монтували обладнання. Праця була надзвичайно тяжкою, працювали по 15 – 17 годин на добу.

Церемонія пуску заводу відбулася 6 жовтня 1911 року, а перший білий цукор отримано в лютому 1912 року. В сезоні переробки буряків 1914-1915 рр. Завод пропрацював 116 діб і було вироблено 13 248 пудів цукру.

Перший післяреволюційний сезон розпочався в вересні 1923 року. За той сезон заводом перероблено 817375 берковців буряків. Добова продуктивність складала 3481,2 берковців – це становило 81,1% продуктивності 1914 року. Дигестія буряків складала 15,29%. Виробленого цукру було 54629 центнерів. Витрати палива на парові котли складав 29,7%, витрати вапнякового каменю – 6,36%.

В 1923 році заводу було присвоєно ім’я Ілліча.

Напередодні Великої Вітчизняної війни завод мав потужність 12 000 центнерів на добу.

За виробничий період 1945-1946 рр. завод працював з 24 грудня по 11 березня, при цьому було перероблено 272 103 центнерів буряків та вироблено 20 369,8 центнерів цукру.

В 1954 році розпочата повоєнна реконструкція, яка продовжувалась до 1962 року. В 1959 році була збудована ТЕЦ і завод перейшов з парових приводів на електричні.

В 1961 році введений в експлуатацію новий сокоочисний цех. Збудовано нове приміщення і змонтоване нове обладнання дефекосатурації.

В 1962 році здійснена реконструкція парових котлів і вони переведені на газ.

В 70-х роках проведено велику реконструкцію бурякопереробного відділення і тракту подачі і доочищення буряків.

На протязі 80-х років значного технічного переозброєння зазнала сушка цукру та продуктове відділення.

В даний час виробнича потужність заводу складає 3 000 тон буряків на добу, норма добової продуктивності по буряках – 2 500 т, коефіцієнт використання потужності становить – 83,3%.

Площа, яку займає підприємство, складає близько 62,3 га, з них 14,05га становить площа кагатного поля. Призаводський бурякопункт має місткість 210 тисяч тон буряків, добова потужність по прийманнню – 6 тисяч тон. Кагатні поля на площі 123,5 тис.кв.м мають тверде покриття, в тому числі 17,0 тис.кв.м з активним вентилюванням.

Основними видами продукції Яготинського цукрового заводу є: цукор-пісок, жом свіжий та патока.

Чисельність виробничо-промислового персоналу складає 358 осіб. Вартість основних фондів становить – 111,392 млн.грн (балансова) і 35,416 млн.грн (залишкова).

В 2006 році площа сировинної зони Яготинського цукрового заводу склала 6 650 га. На підприємство постачають сировину господарства чотирьох областей: Київської (Яготинський, Згурівський, Переяслав-Хмельницький, Баришівський, Бориспільський райони), Полтавської (Пирятинський район), Черкаської (Драбівський район), Чернігівської (Бобровицький район).

Урожайність по господарствах має велику строкатість від 140,45 цнт/га (ТОВ ім. Кравченка Яготинський район) до 517,14 цнт/га (ССФГ “Сокол” Бориспільський район).

Загалом, після підбиття підсумків техніко-економічних показників за 2006 рік, були виявлені досить сприятливі для роботи заводу показники, які наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Техніко-економічні показники роботи ДП “Яготинський цукровий завод” за 2006 рік.

№ п/п	Показники	Од. виміру	Дані заводу
1	Прийнято буряків	тн	103966
2	Дигесія буряків при прийманні	%	13,4
3	Втрати буряків при зберіганні та транспорт.	%	3,46
4	Дигестія буряків до переробки	%	16,03
5	Граничні втрати цукру в виробництві	%	0,88
6	Вміст цукру в мелясі	%	1,84
7	Вихід цукру	%	13,31
8	Вихід меляси	%	3,64
9	Середньодобова переробка буряків	тн	2533
10	Витрати праці на 100 т буряків	люд.днів	10,7
11	Коефіцієнт використання потужності	%	84,43
12	Перероблено буряків	тн	100 372
13	Тривалість сокодобування	діб	39,62
14	Кількість виробленого цукру	тн	12 622,2
15	Коефіцієнт вилучення цукру з буряків	%	78,36
16	Обсяг виробництва товарної продукції в порівняльних цінах	тис. грн	20 021,4

Велика строкатість урожаю по господарствам негативно впливає на процес добування цукру. Досить значними є втрати цукру при зберіганні - 3,46 %, яких неможливо уникнути. Вміст цукру в мелясі майже 2% також зменшує загальну кількість виробленого цукру. Коефіцієнт вилучення цукру з буряків, який складає 78,36 % є відносно низьким показником, який треба підвищувати за рахунок введення нових технологій.

2.2. Аналіз балансу ДП "Яготинський цукровий завод"

Баланс державного підприємства “Яготинський цукровий завод складений у відповідності з додатком 2 до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку.

Для проведення аналізу балансу спочатку дамо визначення основних понять та категорій, які відображають баланс і піддаватимуться аналізу.

Виробничі фонди підприємства за умовами функціонування в процесі виробництва поділяються на основні та оборотні.

Основні засоби функціонують на протязі багатьох років, приймають участь в багатьох виробничих циклах, зберігаючи свою натуральну форму та переносячи свою вартість по частинах в міру всього зносу.

До виробничих основних засобів підприємства за прийнятою класифікацією відносяться: приміщення, споруди, передавальні пристрої, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання, вимірюючі та регулюючі прилади і пристрої, лабораторне обладнання, транспортні засоби, інструменти, виробничий та господарський інвентар.

Основні засоби зношуються в процесі виробництва як фізично, так і морально. Кошти для відшкодування зносу основних фондів накопичуються шляхом амортизаційних відрахувань, які проводяться за спеціальними нормативами. Ці нормативи встановлюються у відсотках до вартості основних засобів. Вони розраховані на те, щоб на момент вибуття основних засобів із експлуатації були повністю компенсовані їхня первісна вартість та затрати на капітальні ремонти за весь період роботи.

Виробничі оборотні фонди на відміну від основних повністю споживаються в кожному виробничому циклі, переносять на продукцію повністю свою вартість та, як правило, змінюють свою натуральну форму.

До них в бурякоцукровому виробництві відносяться виробничі запаси сировини, матеріалів та палива, тарні матеріали та готова тара, матеріали для поточного ремонту основних засобів та ін. До оборотних фондів відносять також малоцінні предмети і такі, що швидко зношуються та господарський інвентар. Це дозволяє спростити їхній облік.

2.2.1.Актив.

Якщо проаналізувати перший розділ “Неборотні активи” балансу Яготинського цукрового заводу за 2005 рік, то можна стверджувати наступне:

1. Первісна вартість основних засобів зросла за звітний період з 110769,80 тис.грн до 111392,80 тис. грн (+ 623 тис.грн), або ріст склав

0,5% до початку року. Зростання вартості скоріш за все відбулося за рахунок введення в дію нових основних засобів.

2. Судячи з балансу можна стверджувати, що основні засоби явно застарілі. Знос основних засобів на кінець року становить 68,2%, а на початок року 66,2%, тобто введення в дію нових основних засобів не припинило процесу старіння тому, що було порівняно незначним.

3. Незважаючи на деяке незначне зменшення незавершеного будівництва з 8785,8 тис.грн до 8780,7 тис.грн, необоротні активи в цілому за рік знизились з 57361,4 тис.грн до 53299,2 тис. грн.

Таким чином, можна зробити висновок, що підприємство недостатньо займається оновленням основних засобів. Така діяльність веде до занепаду підприємства. Застарілі основні засоби потребують значних витрат на ремонт, сприяють досить відчутним втратам палива та електроенергії і, найголовніше, призводять до значних втрат цукру у виробництві. Все це в значній мірі підвищує собівартість продукції і веде до різкого зменшення доходності виробництва.

В розділі ІІ “Оборотні активи” спостерігається збільшення оборотних активів з 176595 тис.грн на початку року до 39761,4 тис.грн на кінець року, за рахунок збільшення окремих статтів, зокрема: виробничі запаси з 2510,8 до 2809,8 тис; готова продукція з 3426,1 до 12622,2 тис. грн.; запаси товарів з 192,5 до 493,7 грошові кошти з 62,2 до 10178,5 тис. грн. Зменшення по розділу, відбулося у незавершеному виробництві з 5011,1 до 2870,6 тис. грн. Можна зробити висновок, що оновленню засобів праці увага, на жаль, не приділяється.

Викликає стурбованість в розділі ІІ той факт, що зросла дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги з 3546 до 16789тис.грн. Це в переважній більшості заборгованість бурякосіючих господарств за надані товарні кредити. Разом з тим, інша дебіторська заборгованність теж зросла з 278,3 до 2902,7 тис. грн. Причиною цьому можуть бути лише внутрішні організаційні фактори: недостатня робота економічної, юридичної та бухгалтерської служб підприємства.

В цілому активи підприємства за 2006 рік збільшились з 75020,9 до 93060,6 тис. грн, або на 24%.

2.2.2. Пасив.

По розділу І “Власний капітал” відбулося збільшення з 67695,1 до 68426,1 тис. грн. Негативним є збільшення непокритого збитку з 7411,4 до 10185 тис. грн, а пайовий капітал залишився без змін: 10972,3 тис. грн.

Розділ ІІ “Забезпечення наступних витрат і платежів” 3більшився з 262,5 до 565,8 тис.грн, обо на 115%, що є досить значним показником.

По розділу ІІІ “Довгострокові зобов’язання” ніяких змін не відбулося.

По розділу ІV “Поточні зобов’язання” відбулося помітне зростання короткострокових кредитів банків з 600 до 11330 тис.грн, та кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги з 2978,2 до 11746,10 тис.грн Причому збільшення спостерігається у всіх поточних зобов’язаннях, окрім, інших поточних зобов"язань.

Таблиця 2.2.

Зростання заборгованості по поточних зобов’язаннях за 2006 рік.

Поточні зобов’язання підприємства	Початок року тис.грн	Кінець року тис.грн	+( - ) за рік тис.грн	Темп зростання,%
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	2 978,2	11 746,1	8 767,8	294
Розрахунки з бюджетом	264,4	286,9	22,5	8,5
Розрахунки зі страхування	16,9	46,3	29,4	173,9
Розрахунки з оплати праці	121,2	335	213,8	176,4
Інші поточні зобов"зання	2 807,2	49	-2 758,2	-98,2

З наведених даних видно, що по темпах зростання найвищий показник має зростання кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги (розрахунки з постачальниками), що може призвести до застосування штрафних санкцій (додаткових витрат).

Викликає тривогу факт зростання заборгованості перед бюджетом, де теж можуть бути нараховані штрафні санкції та пені (додаткові витрати). Хоча, судячи з того, що підприємство сплатило в 2006 році до бюджету 1 464 362 гривні, то збільшення заборгованості по сплаті до бюджету на 57,5 тис. грн становить лише 3,93% від сплаченої суми. За обома частинами балансу (актив і пасив) відбулося збільшення на кінець року, а тому і баланс в цілому збільшився за рік з 75020,9 до 93060,6 тис. грн.

2.3. Фінансовий та податковий аналіз ДП “Яготинський цукровий завод”

За звітний період, тобто, за 2006 рік підприємство отримало дохід від реалізації (товарів, робіт, послуг) 43541,2 тис. грн, що на 11,5% більше, ніж за попередній період, тобто, в 2005 році. Разом з тим, чистий дохід (валовий дохід за мінусом податку на додану вартість) склав 36268,9 тис.грн, що на 11,4% більше, ніж за попередній період. Як бачимо, податок на додану вартість, не дивлячись на те, що має константну величину, непропорційно зменшує чистий дохід. Більше того, даний податок зовсім не враховує той факт, що за звітний період собівартість зросла порівняно з минулим роком на 1,12% і становила 31143,7 тис.грн проти 30804,1 тис.грн за попередній період.

За звітний період зросли інші операційні витрати з 3358,3 до 7171,8тис. грн. (на 113,5%), адміністративні витрати – з 1559,8 до 1396,8 тис. грн. (на 11,6%). В свою чергу інші операційні доходи збільшились з 4590,5 до 8954,1 тис.грн, то в результаті збитки у підприємства за звітний період (2006р.) відсутні, а прибуток склав 2776 тис. грн проти 98,3 тис. грн. в попередньому періоді, тобто, зріс у 28 раз.

Розділ ІІ звіту “Елементи операційних витрат” показує зміну затрат в розрізі окремих статей.

За звітний період зросли матеріальні затрати з 24527,4 до 24721,3 тис.грн, або склали 0,7% до попереднього року. Цей ріст можна пояснити, в значній мірі ростом цін на енергоносії, вапняковий камінь та ремонтні матеріали і, зокрема, метал.

Зросли витрати на оплату праці з 2927,6 до 3485,5 тис.грн., або на 19%. З цим в певній мірі пов’язані збільшення витрат на соціальні заходи тому, що ці витрати в колективному договорі залежать від мінімальної зарплати. Таким чином, відрахування на соціальні заходи склали 989,3 проти 579,9 тис.грн. в попередньому періоді, тобто зросли на 70,5%.

Збільшилась амортизація: з 1186,9 до 2736,8 тис. грн., це збільшення склало 130,5%. Значно зменшились інші операційні витрати, їхнє зменшення склало 57,7%. Очевидно, підприємство більш ретельно переглянуло свою діяльність і знайшло можливість дещо з економити.

Але, не дивлячись на це, витрати в цілому зросли з 33498,7 до 33739,6 тис. грн, або ріст в звітному періоді склав 0,7% порівняно з попереднім періодом.

Відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства є показники рентабельності. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну. Адміністрацію цікавить віддача (прибутковість) усіх виробничих активів; потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на капітал що інвестувався; власників і засновників - прибутковість акції і т.д. [33,126] Наприклад:

1. Рентабельність продажу показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство.

Р продажу = ЧП (ряд. 220 ф. № 2) / ЧД реалі.прод. (ряд. 035 ф. №2)

де ЧП – чистий прибуток,

ЧД - чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Рентабельність продажу для підприємства становила:

Рпрод.2005 = 98,3 / 325333 = 0,003 тис.грн. або 0,3 %.

Звідси робимо висновок, що після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається 0,3 копійок прибутку від кожної гривні продажу.

Рпрод.2006 = 2776 / 36268,9 = 0,07тис.грн. або 7,6 %.

Прибуток У 2006 році становив 7,6 копійки від кожної гривні продажу. Рентабельність продажу не відповідає задовільним показникам (30 %), але позитивним є її зростання на 7,3 % у 2006р. порівняно з 2005р.

2. Рентабельність капіталу показує ефективність використання всього майна підприємства. Зниження його свідчить про падаючий попит на продукцію підприємства і про перенагромадження активів.

Ркап. = ЧП (ряд. 220 ф. № 2) / (Власний кап.на поч.пер. (ряд. 380 гр. З ф. № 1) + + Власний кап. на кін.пер. (ряд. 380 гр. 4 ф. № 1)) / 2

де ЧП - чистий прибуток ,

Власний кап.на поч.(кін)пер. – власний капітал на початок і кінець періоду

Для нашого підприємства вона складає:

Ркап.2005 = 98,3 / 49466,7 = 0,002 тис.грн., або 0,2 %;

Ркап.2006 = 2776/68060,6 = 0,04 тис.грн., або 4 %

Збільшення рентабельності капіталу на 3,8 % у 2006р. порівняно з 2005р. свідчить про збільшення попиту на продукцію цукрового заводу.

3. Рентабельність майна характеризує ефективність використання основних засобів підприємства.

Рмайна = ВП(ряд. 50 ф. № 2) / ЗВ ОЗ(ряд. 030 гр. З ф. № 1).

де ВП- валовий прибуток,

ЗВ ОЗ - середньорічна вартість основних засобів підприємства.

Вона складає:

Рмайна2005 = 1729,3 / 13314,60 = 0,13; (13 %)

Рмайна2006 = 5125,2 / 37431,2 = 0,14; (14 %), дані показники свідчать про не ефективне використання основних засобів на підприємстві.

4. Рентабельність продукції дає можливість побачити скількох прибутків отримано на одиницю собівартості реалізованої продукції.

Р продукції = П розп.під.(ряд. 50 ф. № 2) / ПСРП (ряд. 40 ф. № 2).

де П розп.під - прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, ПСРП - повна собівартість реалізованої продукції.

Вона складає:

Р продукції2005 = 172,9 / 30804,1 = 0,056 (5,6 %)

Р продукції2006 = 5125,2 / 31143,7 = 0,16 (16 %)

Рентабельність продукції за звітний рік зросла в 2,86 раза і склала всього 16%. Значить кожен карбованець витрачений на виробництво приніс тільки 16 копійок прибутку.

Показник рентабельності виробництва знаходиться в прямій залежності від рентабельності продукції й оберненій залежності від зміни фондомісткості продукції.

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондомісткість, вище фондовіддача і в наслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення оборотності матеріальних оборотних коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

Аналізуючи податковий стан підприємства потрібно визначити, що при всій своїй збитковості державне підприємство “Яготинський цукровий завод” сплатило до бюджетів всіх рівнів в 2006 році 12651,5 гривні.

З метою проведення аналізу оподаткування підприємства беремо план сплати на 2007 рік ДП “Яготинський цукровий завод”.

Таблиця 2.3.

План сплати податків ДП “Яготинського цукрового заводу” на 2007 рік.

Код статті	Назва статті	План на рік, грн.	Відносно у %
1.7.	Податки	13909,52	100
1.7.1.	ПДВ	7978,5	57,36
1.7.2.	Податок на прибуток	1534,22	11,03
1.7.3.	Збір за спец. використання природних ресурсів	25,04	0,18
1.7.4.	Збір за використання водних ресурсів	350,52	2,52
1.7.5.	Податок із власників транспорт. засобів	612,02	4,4
1.7.6.	Податок на землю	3058,70	21,99
1.7.7.	Збір за забруднення навколишнього середовища	179,43	1,29
1.7.8.	Інші податки	171,09	1,23

Як видно із таблиці 2.3. основне податкове навантаження в плані оподаткування має податок на додану вартість. Він складає 7978,5 грн., або 57,36% в загальній масі податків. Причому, цей податок зовсім не залежить від ефективної роботи підприємства, а лише від об’єму реалізованої продукції і ціни, що складеться на неї. Якщо взяти для порівняння податок на землю, який є другим за питомою вагою в загальній масі оподаткування і складає 3058,70 грн., або 21,99%, то можна зробити висновок не на користь ПДВ. А саме: податок на землю, хоча і є досить немалим, але він залежить лише від розміру земельної ділянки, яку використовує підприємство. Цей податок стимулює колектив заводу і, зокрема, його керівництво до ефективнішого використання землі, а також до впровадження таких організаційно-технічних, інженерних, наукових та інших заходів, які б дали можливість значно скоротити розміри земельних площ. На жаль, про податок на додану вартість такого сказати не можна. Цей податок не стимулює підприємство ні до яких заходів тому, що не залежить від виробництва і ніяк на нього не впливає.

Збір за використання водних ресурсів, податок із власників транспортних засобів, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього середовища – всі ці податки в сумарній величині не перевищують 10% в загальній масі податків, але разом з тим підприємство має змогу впливати на номінальну величину даних платежів. Для цього необхідно розробити і впровадити комплекс заходів, які були б спрямовані на:

- зменшення шкідливих викидів в атмосферу;

- зменшення використання водних ресурсів;

- ефективне використання транспорту;

- зменшення кількості транспортних одиниць.

Відносно податку на прибуток, можна сказати, що це досить ефективний і прогресивний податок. Оскільки цього величина залежить від ефективності роботи підприємства. Даний податок в певній мірі спонукає підприємство до розвитку виробництва, підвищенню його прибутковості. Адже при збільшенні прибутку збільшується не лише податок, але й збільшуються кошти, які залишаються в розпорядженні підприємства, причому залежність тут прямопропорційна.

Отже, з усіх податків, які сплачує підприємство, лише податок на додану вартість ніяк не стимулює підприємство і не має ніякого впливу на його ефективну діяльність. Більше того даний податок по суті є податковим рудиментом і гальмом роботи підприємства.

З метою удосконалення системи оподаткування даний податок необхідно, або скасувати і замінити іншими податками, або докорінно змінити його. При цьому необхідно пам’ятати, що даний податок в системі оподаткування України з одного боку є одним із головних податкових надходжень бюджету держави, а з іншого боку – це один із основних чинників криміналізації в бюджетній сфері. Як свідчить статистика за попередні роки, саме при відшкодуванні ПДВ при експортних поставках (при експорті ставка ПДВ встановлена нульова) відбувається найбільше порушень в податковому законодавстві.

Якщо розглядати питання про повне скасування податку на додану вартість, то можна запропонувати введення замість нього податку з обороту, або податку на нерухомість. Дані податки могли б бути по номіналу не менші за ПДВ, але разом з тим, вони були б спрямовані на розвиток виробництва і сприяли б підвищенню ефективності роботи підприємства.

Якщо вести мову про удосконалення податку на додану вартість, то тут скоріше всього могла бути ефективна система регресивного оподаткування. Тобто при збільшенні об’ємів реалізації зменшувати ставку податку. Наприклад, при реалізації на суму 100 тис. грн. – ставка – 20%, а при реалізації 200 тис. грн. – ставка – 18%. В першому випадку підприємство сплатить 20 тис. грн., а в другому – 36 тис. грн. Таким чином, податкові надходження до бюджету збільшуються, але разом з тим підприємство зацікавлене в нарощуванні об’ємів виробництва.

РОЗДІЛ 3. Наслідки впливу податкової політики держави на розвиток підприємницької діяльності

3.1. Вплив податкової політики України на "Яготинський цукровий завод" і способи покращення ситуації в цукровій галузі

Система оптимізації податків належним чином сприяє підвищенню економічної ефективності підприємств, що прямо пропорційно впливає на зміцнення економіки країни.

Ефективність обраної податкової політики характеризується такими коефіцієнтами коефіцієнт податкомісткості, що характеризує суму всіх податкових платежів підприємства, які припадають на одиницю реалізованої продукції та коефіцієнт частки окремого податку в загальній сумі передбачуваних зборів та податків:

Проаналізуємо податкомісткість і частку окремих податків в загальній сумі передбачуваних зборів та податків "Яготинського цукрового заводу" за допомогою таблиці 3.4.

Таблиця 3.4.

Зміна коефіцієнтів податкомісткості і частки окремих податків

№	Показник		2 005р.		2 006р.		Абсолютне відхилення		Темп зміни, %
1	Обсяг реалізованої продукції		3426,1		12622,2		9196,1		368,41
2	Сума податкових платежів		11540,3		12651,5		1111,2		109,63
3	Коефїцієнт податкомісткості		3,37		1		-2,4		29,76
		Коефїцієнт частки:
4		ПДВ		0,56		0,57		0,01		101,79
5		ПНП		0,12		0,11		-0,01		91,67
6		Податку на землю		0,22		0,22		0		-
7		Збору за використання природних ресурсів		0,021		0,001		-0,02		4,76
8		Збору за використання водних ресурсів		0,014		0,03		0,02		214,29
9		Збору за забруднення навколишнього середовища		0,014		0,013		-0,001		92,86

Отже, як видно з таблиці поданої вище коефіцієнт податкомісткості для Яготинського цукрового заводу досить високий. У 2005році він склав 3,37, це означає, що у базовому році 3,37грн. податку припадає на 1 грн. реалізованої продукції, а у звітному – 1 грн. Зменшення коефіцієнту податкомісткості є позитивним явищем.

Найбільший коефіцієнт частки серед всіх податків припадає на ПДВ (2005р.-0,56; 2006р.-0,57) і на ПНП (2005р.-0,12; 2006р.-0,11), що свідчить про найбільшу обтяжливість цих податків для підприємства. Саме на цих податках ґрунтується податкова система України. Частка податків, зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.

На основі проведеного дослідження встановлено, що при оподаткуванні доходу підприємства відсутня чітка цілеспрямована державна політика. Це негативно впливає на розвиток підприємства.

Для покращення стану цукрової галузі було б доречно цукровим заводам України, запровадити пільги по сплаті ПДВ аналогічні тим, які запроваджені для сільськогосподарських підприємств, оскільки цукровий завод повність залежить від роботи селян. За законом ВР України від 1997.04.03, №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м"ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишаються у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва.

Загалом за рахунок спеціальних режимів оподаткування сільськогосподарські підприємства отримували у 2005 році - 51,4 %, а у 2006 році - 43,3 % загального розміру фінансової підтримки.

Таблиця 3.2

Державна фінансова підтримка сільського господарства в Україні, млн. грн.

Показники	2003	2004	2005	2006
Підтримка через спеціальні режими та механізми оподаткування, всього	3774	4372	4130	4500
у тому числі:
через механізм прямого оподаткування	1355	1410	350	400
через спецрежими непрямого оподаткування	2419	2962	3780	4100
Загальний розмір державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва	5990	6947	8039	10387
в т.ч. за рахунок спецрежимів оподаткування, %	63,0	62,9	51,4	43,3

До того ж, у сільськогосподарських підприємств податковий період рік, в той час, як в організаціях він становить квартал. Для сільськогосподарських підприємств діє фіксований сільськогосподарський податок – це податок, який сплачується в рахунок податку на прибуток підприємства і плати за землю. Справляється цей податок з одиниці земельної площі (грошова оцінка землі не індексується, а взята за сталу, ще з 1995р.). Для цукрових заводів, було б дуже доцільно запровадити нульову ставку ПДВ, залишаючи суми оподаткування на розвиток виробництва. Проаналізуємо зміни для Яготинського цукрового заводу при введенні нульової ставки ПДВ.

Таблиця 3.5.

Вплив зміни ставки ПДВ на діяльність підприємства

Показники	2005рік		2006рік
	ПДВ 20%	ПДВ 0%	ПДВ 20%	ПДВ 0%
Чистий прибуток, тис.грн	32533	38950	36269	43526
Собівартість, тис.грн	30804	30804	31144	31144
Валовий прибуток, тис.грн	1729,3	8145,7	5125,2	12382
Рентабельність підприємства, %	5,6	26,4	16,5	39,8

Отже, нульова ставка ПДВ підвищила б рентабельність "Яготинського цукрового заводу" у 2005р. на 20,8%, а у 2006 – 23,3%, що є досить значним показником. Нульова ставка ПДВ покращила б становище цукрової галузі України і надала б більше можливостей заводам розвивати своє виробництво.

Взагалі, для виробників цукру основною базою для оподаткування мають бути земля і прибуток. Це підтверджується світовим досвідом: близько 80% усіх надходжень від прямих податків сільськогосподарських товаровиробників забезпечують два податки — земельний податок і прибутковий податок (на доходи фізичних і юридичних осіб). Крім того, у більшості країн світу прибутковий податок диференційовано. Сільськогосподарські товаровиробники користуються й такими пільгами, як нижчі ставки податку; запровадження неоподаткованого мінімуму; повне звільнення від сплати податків, якщо рівень доходів є нижчим за мінімальний оподаткований рівень.

Як варіант можна запропонувати для цукрового виробництва, зважаючи на його сезонність регресивну ставку податку на додану вартість.

Наприклад: при ставці ПДВ 20% підприємство і валовому доході 12 млн. грн. сплатить податку 2 млн. грн., при ставці 18% і валовому доході 15 млн. підприємство сплатить податку 2,3 млн. грн.

Як бачимо, в номінальному виразі підприємство сплачує до бюджету більшу суму, але це стимулює підприємство збільшувати валовий дохід.

Окрім не ефективної політики, щодо ставки ПДВ, існують інші причини через які робота цукрового підприємства не завжди є прибутковою. Наприклад, в 2007 році тривалість виробничого сезону Яготинського цукрового заводу склала близько 40 діб. Такий період роботи явно недостатній для отримання прибутковості. Оптимальна тривалість виробничого сезону для цукрового заводу має становити не менше 70 – 80 діб.

Адже окремі витрати є умовно-постійними незалежно від кількості сировини, об’єму виробленої продукції та тривалості виробничого сезону. Зокрема: затрати на ремонт, оплата праці адміністративного персоналу, витрати на утримання виробничих приміщень, шляхів та колій, плата за землю та ін.

Кількість заготовленої сировини здебільшого не залежить від підприємства, а залежить від товаровиробників та погодньо-кліматичних умов.

З іншого боку на прибутковість роботи цукрового заводу негативно впливає відсутність держаної політики в області ціни на цукор і ринку цукру в цілому.

Але на жаль замість підтримки від держави, цукрові заводи скоро стикнуться, ще з однією проблемою - входженням України до СОТ, що стане причиною нових умов торгівлі для всього сільськогосподарського комплексу і цукрових заводів зокрема.

В даний час для України дуже актуальним є питання про її входження до світової організації торгівлі (СОТ), що регулює правила міжнародної торгівлі. Ця організація розпочала роботу 1 січня 1995 року. Основою діяльності СОТ стала Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), укладена в 1947-му на Бреттон-Вудській конференції з метою відновлення економіки після Другої світової війни. Основні завдання ГАТТ: усунення бар’єрів у міжнародній торгівлі між учасниками угоди і захист їхніх внутрішніх ринків від демпінгу з боку держав, які не приєдналися. ГАТТ регулювала виключно переміщення товарів, СОТ — ще й послуги, права інтелектуальної власності. Спочатку до СОТ вступило 77 держав. На середину 2003 року членами організації були вже 146 країн. У 2007-му до СОТ вступила 151 країна, а на частку учасників організації припадало приблизно 95% світового товарообороту. Після ратифікації Верховною Радою Протоколу про вступ до СОТ Україна стане 152-ю країною — членом Світової організації торгівлі.

Рис. З.1.

152 країни—члени СОТ, включаючи Україну

Вступ України до СОТ відбудеться максимум 4 серпня 2008 року. Для того щоб юридично оформити членство у СОТ, країні необхідно схвалити відповідний протокол. Україна повинна ратифікувати його не пізніше 4 липня, а через 30 днів країна де-юре стане членом СОТ. Вступ України до Світової організації торгівлі означає, що Україна приймає СОТівські правила, стає рівною серед рівних. Країна переходить на світові правила торгівлі: з одного боку отримує більш гарантовані доступ до світових ринків, засоби захисту від невмотивованої дискримінації у міжнародній торгівлі, але у відповідь – відкриває й лібералізує свій внутрішній ринок.

Україна взяла на себе певні зобов"язання, як член СОТ:

- ціновий контроль. Уряд не має права встановлювати мінімальні ціни на імпортні товари. Цінова політика держави повинна враховувати експортні інтереси країн — членів СОТ, зокрема тарифи державної компанії «Укрзалізниця» не можуть бути дискримінаційними;
- внутрішнє оподаткування. Заборонено дискримінаційне оподаткування імпортних товарів.

- інтелектуальна власність. Україна зобов’язана приєднатися і виконувати всі умови ACCORD TRIPS — угоди щодо торговельних аспектів інтелектуальної власності.

- санітарні та фітосанітарні обмеження імпорту. Україна зобов’язана

приєднатися до міжнародних угод, які забороняють перешкоджати ввезенню м’яса та м’ясопродуктів, під час виробництва яких використовувалися гормональні препарати.

- імпортне мито. Зниження середнього розміру мита на сільгосппродукцію до10,66%.

- кількісні обмеження імпорту. Україна не може обмежувати квотами імпорт продукції, не погодивши квотування із СОТ.

- експортні мита та обмеження. Зниження мита на насіння олійних, брухт чорних і кольорових металів, живу худобу, шкіру. Скасування заборон та обмежень на експорт зернових і брухту кольорових металів. Відмова від мінімальних експортних цін.

- правила стандартизації. В Україні встановлюється пріоритет міжнародних стандартів перед національними. Крім того, до 2013 року всі технічні стандарти мають бути приведені у відповідність до міжнародних норм.

Від вступу до СОТ Україну чекають, як позитивні, так і негативні зрушення в економіці. Експерти сходяться на тому, що найбільший позитив від вступу до СОТ відчують вітчизняні виробники-експортери.

Проте, Україна більше не зможе стримувати імпорт. Це відображено у цілій низці зобов’язань, які наша країна бере на себе. Зокрема, після вступу до СОТ Україна не буде встановлювати обов’язкові мінімальні ціни на імпортовані товари. Внутрішні податки на товари, імпортовані країнами-членами СОТ, будуть встановлювати на недискримінаційній основі. Також не можна буде встановлювати кількісні обмеження на імпорт або інші нетарифні заходи, що не передбачені угодою з СОТ.

Якщо ж говорити про конкуренцію кінцевих продуктів, то існує ризик, що велика частина українських підприємств опиниться під загрозою зникнення. Неефективним підприємствам буде важко, частина з них буде змушена вийти з ринку. Залишаться лише потужні підприємства, які, враховуючи перспективу прийняття України до СОТ, уже прийняли рішення про модернізацію свого виробництва, про проходження сертифікації відповідності ISO. Найбільшою групою ризику в цьому сенсі є виробники сільгосппродукції та харчова галузь. Найтяжче буде цукровій галузі. Вона у нас зовсім не реформована. Її всіляко захищали високими митами, що виявилось, не дуже ефективно.

Відкриття внутрішнього ринку (зниження ввізного мита протягом 5 років) і скасування пільг з ПДВ найбільш негативно позначаться на виробниках цукру, овочів, м’яса та молока. Тільки скасування податкових пільг (з 2009 року) коштуватиме АПК близько 1,4 млрд грн додаткових витрат на рік.

Зараз, внутрішні ціни на цукор на 8-40% вищі від світових. Україна під час переговорів погодилась з січня 2009-го встановити річну квоту на імпорт в Україну цукру-сирцю 260 тис. тонн (з увізним митом 2% вартості партії) — на цій умові наполягла Бразилія (на перехідний період до 2013 року імпорт цукру понад квоту обкладатиметься 50% митом), що робить його імпорт нерентабельним. Ну, а 0,26 млн т - у вітчизняного цукровиробника заберуть конкуренти з Бразилії та Австралії з їхнім дешевим очеретяним сирцем. Обсяг річного внутрішнього споживання цукру у 2008 році в Україні оцінюється в 1,8 млн т.

Діаграма 3.1.

Тобто взагалі – 0,26 млн. тонн не завдадуть надто великої шкоди для галузі, хоча це не може розглядатися як стимулюючий фактор для вітчизняних виробників. Це означає, що зниження ввізних тарифів до рівня 11% (із 305% 2004 року, 50% - 2005 року, 30% - 2006 року) призведе до поступового витіснення з внутрішнього ринку національного виробника. Тростинний цукор, навіть з урахуванням транспортування, приблизно в півтора-два рази дешевший від українського бурякового. Отже, внутрішнє виробництво українського цукру зменшаться з нинішніх 1,8 до 1,5-1,53 млн тонн. Невеликі цукрозаводи, що працюють на застарілому обладнанні, будуть змушені закритися — через високу собівартість їхня продукція не зможе конкурувати з дешевим імпортним цукром. Загалом, можливими наслідками для АПК після вступу до СОТ буде збільшення обсягів дешевого імпорту: цукру, молочної продукції, овочів, м’яса; банкрутство невеликих цукрозаводів; багато сільгоспвиробників переорієнтуються на вирощування високорентабельного рапсу. Через 3-4 роки «рапсоманія» може призвести до дефіциту на внутрішньому ринку деяких видів сільгосппродукції та зростання цін.

Щоб вивести ситуацію в цукровій галузі з безвиході, необхідно здійснити низку конкретних заходів:

1. Необхідно реформувати схему управління цукробуряковою галуззю з метою тіснішої взаємодії між державними структурами, учасниками цукробурякового комплексу, операторами цукрового ринку, постачальниками ресурсів, тобто фірмами і підприємствами, які впливають на формування політики в цій галузі.

Є три можливих шляхи організаційних змін із метою модернізації й оптимізації сфери управління цукробуряковим комплексом:

- реформування структури Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор»;

- створення альтернативної (професійної) асоціації цукровиків;

- створення Державної акціонерної компанії з регулювання ринку цукру, у якій, крім держави, акціонерами виступатимуть учасники цукробурякового комплексу.

Критерієм визначення членства в зазначених організаціях і кількості голосів учасників має бути обсяг виробництва цукру за попередній рік. Головною метою діяльності організації нам бачиться розробка основних напрямів державної політики у сфері виробництва й оптової торгівлі цукром, розподіл квот і видача ліцензій на виробництво та оптову торгівлю, формування і внесення пропозицій щодо мінімальних цін на цукровий буряк і цукор, здійснення контролю за виконанням нормативних документів.

2. Слід розробити систему критеріїв для рейтингового визначення базових цукрових заводів. Визначення таких допоможе раціонально використовувати виробничі потужності галузі, сформувати стабільні зони бурякосіяння, виробляти цукор з оптимальною собівартістю. За основні показники ефективності цукрових заводів пропонується взяти виробничу потужність підприємств і кількість цукру, отриманого в перерахунку на один гектар зони бурякосіяння.

3. Необхідно встановити паритетні мінімальні ціни на цукрові буряки і цукор на рівні, що сприяв би залученню кредитів комерційних банків як на цукрові заводи, так і в бурякосійні господарства, стимулював упровадження грошових розрахунків за буряк і матеріально-технічні ресурси.

При визначенні мінімальних цін на цукрові буряки і цукор слід орієнтуватися на показники роботи найефективніших господарств і заводів. При розрахунках собівартості не повинні враховуватися завищені цінові показники на матеріально-технічні ресурси, що виникають при бартерних поставках.

4. Кабінет міністрів має заборонити бартерні схеми переробки цукрових буряків. Лише перехід на грошову форму розрахунків між суб’єктами цукробурякового комплексу дозволить упровадити механізми квотування, ліцензування та дійового контролю за їх виконанням.

5. Необхідно прийняти зміни до закону «Про митний тариф України», яким встановити ввізне мито на тростинний цукор-сирець у розмірі 100 євро за тонну. Таке ввізне мито зрівняє вартість тростинової сировини і бурякової. А за нестачі на внутрішньому ринку цукру-піску і при зростанні цін на нього дасть можливість оперативно завозити для переробки тростину і тим самим запобігти різкому стрибкові цін. Крім того, це сприятиме завантаженню внутрішніх виробничих потужностей і зростанню надходжень до бюджету України.

6. Виходячи із ситуації, що склалася в цукровій галузі, й у зв’язку зі специфікою її сезонної роботи, необхідно відновити дію ст. 9 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2004—2006 років» («касовий метод» при розрахунках за матеріально-технічні ресурси) і внести відповідні зміни до законів «Про податок на прибуток» і «Про податок на додану вартість». На крайній випадок, необхідно розглянути пропозицію про нарахування податкових зобов’язань для цукрових заводів по закінчених операціях (реалізація плюс оплата).

Специфіка роботи цукрових заводів полягає в тому, що сам сезон цукроваріння триває всього 60—90 діб, а підготовка до сезону ведеться протягом шести-семи місяців. Реальну можливість розрахуватися більшість цукрових заводів має лише по закінченні сезону і реалізації готової продукції.

7. Доцільно скасувати податок на додану вартість при наданні послуг із переробки цукрових буряків фізичним особам, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

У зв’язку з розпаюванням і приватизацією земель рік у рік зростає питома вага цукрових буряків, які постачають на заводи фізичні особи-неплатники ПДВ. Така ситуація погіршує незбалансованість розрахунків цукрових заводів за цим податком.

8. Потрібно скасувати нарахування й оплату авансових платежів із податку на прибуток. Податок має нараховуватися один раз на рік, за підсумками сезону цукроваріння, але оплачуватися рівними частками протягом наступного року без нарахування пені і штрафних санкцій (або протягом першого півріччя наступного року).

9. Для фінансування ліквідації чи перепрофілювання цукрових заводів, перекваліфікації та соціальної підтримки персоналу цих підприємств слід створити спеціальний позабюджетний фонд, який фінансуватиметься за рахунок відрахувань від кожної реалізованої (чи виробленої) тонни цукру.

За останні роки позитивним стало те, що почали проводити в період цукроваріння проводити тендери на поставку цукру в Держрезерв України. Це, не лише сприятиме поповненню державних запасів, а й зменшить пропозицію цукру на ринку в період масового виробництва.

Позитивним зрушенням для цукрової галузі стали тендери на поставку цукру в Держрезерв України. Це сприяло поповненню державних запасів і зменшило пропозицію цукру на ринку в період масового виробництва.

Отже, для покращення стану цукрової галузі було б доречно цукровим заводам України, запровадити пільги по сплаті ПДВ аналогічні тим, які запроваджені для сільськогосподарських підприємств, оскільки цукровий завод повність залежить від роботи селян. За законом ВР України від 1997.04.03, №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м"ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишаються у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва.

Вступ нашої країни до СОТ негативно позначиться на цукровій галузі, невеликі цукрозаводи, що працюють на застарілому обладнанні, будуть змушені закритися — через високу собівартість їхня продукція не зможе конкурувати з дешевим імпортним цукром.

3.2. Макроекономічні чинники удосконалення податкової системи України

Оскільки, податкове відомство практично усунуте від участі в прийнятті податкових законів, то податковою політикою, як такою, в Україні ніхто не займається. Міністерство фінансів і уряд зайняті лише фіскальною її стороною. Законодавчі органи, приймаючи податкові закони, не аналізують їх вплив на економіку країни. Формування податкової політики здійснюється безсистемно, при відсутності чіткої концепції державного регулювання економіки в цілому й окремих її складових. Немає глибокого аналізу фінансових зв'язків в економіці, потреб держави у фінансових ресурсах для виконання покладених на неї функцій по регулюванню темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримці на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності та систем державного управління, що повинно лежати в основі визначення ставок податків і розмірів податкових пільг

При виборі методів формування податкової політики не була врахована низка особливостей розвитку країни: глибока деформованість структури економіки на користь оборонного комплексу; зростання приватного сектора, що характеризується відсутністю традицій добровільної сплати податків; високий рівень державних видатків, пов'язаних із соціальними гарантіями, які забезпечуються державою, початковим етапом становлення державності; нерозвиненість ринкових механізмів регулювання суспільного відтворення.

В результаті податкова політика здійснюється під дією значного числа суперечливих і не завжди взаємопов'язаних заходів, з одного боку, направлених на утримання дохідної бази бюджету на відносно прийнятому рівні, а з другої - таких, що формують пільгові режими оподаткування для окремих галузей і груп підприємств. Крім того, вона характеризується нестабільністю і непослідовністю, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави.

Завдяки частковим змінам, що вносились у податкову систему з часу її введення (1992 р.) і до теперішнього часу, таким як запровадження нової методології обчислення бази оподаткування прибутку підприємств, зниження ставок окремих податків, розширення кола податкових пільг, спрощення режиму оподаткування в окремих сферах, уточнення механізму стягнення деяких податків податкове навантаження дещо знизилось, але в цілому ситуація в податковій сфері залишається складною.

Суттєво звужують податкову базу різноманітні пільги. Разом з тим пільги щодо стимулювання інноваційної діяльності - фрагментарні, не охоплюють всі стадії інноваційного циклу і не зачіпають стадії виробництва, реалізації, використання та обслуговування інновацій. Не відпрацьовані також пільги, що стимулюють інвестиційну діяльність, виробничу активність товаровиробників тощо.

В українському податковому законодавстві відсутня чіткість щодо пільг. Вони надаються безсистемно - не лише податковими законами, а й іншими (неподатковими) законами, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів. Пільги носять переважно галузевий або груповий характер і видаються не на конкурсній основі, а часто з урахуванням критичного стану тієї чи іншої галузі економіки, незалежно від пріоритетів і конкретних програм (інвестиційних проектів). Не визначені критерії надання пільг і методи контролю за цільовим використанням коштів, зекономлених у результаті надання пільг.

Надання суттєвих податкових пільг підприємствам окремих галузей, регіонів, форм власності тотожне посиленню податкового навантаження на решту платників. Формування множинності податкових режимів породжує різноманітні можливості для ухилення від сплати податків шляхом трансферта прибутку із підприємств, які не користуються преференціальним режимом, у підприємства, які мають пільги. В кінцевому рахунку подібні пільги призводять до ускладнення і нестабільності податкової системи та розквіту "тіньової" економіки.

Більшість податкових пільг виявилась неефективною з різних причин. Так, дієвість інвестиційних податкових пільг нівелюється високою дохідністю вкладень коштів у комерційні банки, яка значно перевищує дохідність у реальному виробництві. Пільга щодо прискореної амортизації виявилась існуючою лише номінально, тому що амортизаційні відрахування через хронічну нестачу у підприємств власних оборотних коштів використовуються для покриття поточних витрат. Очевидно, що це ніяк не сприяє відновленню виробництва і розвитку інвестиційної активності в країні, а значить прямо суперечить проголошеним цілям економічної політики. Українська податкова система характеризується серйозною асиметричністю. З 2 млн. юридичних осіб приблизно 80% усіх доходів державного бюджету забезпечує 9 тис. великих підприємств [23,15]. Серед них основний податковий тягар несуть державні підприємства. Отже, податкові платежі з прибутку, що припадають на одиницю виробленої продукції, в державних підприємствах значно більші порівняно з недержавними. Існує нерівномірність розподілу податкового тягаря між реальним і фінансовим секторами економіки. Прибутковість другого значно перевищує прибутковість першого сектору, а ставка податку на прибуток - однакова. Слабкість податкового контролю в сфері торгівлі і посередницьких операцій стимулює масове переміщення капіталу в короткострокові і спекулятивні операції.

У сфері соціального забезпечення за основу прийнята західна модель, що характеризується високим рівнем страхових внесків і масовим охопленням населення пенсійним забезпеченням. В Україні таке запозичення призводить до надлишкового оподаткування виробничої сфери, до витіснення приватного нагромадження державним і до прямих витрат нагромаджених страхових внесків (через відсутність у країні можливостей безризикових інвестицій у виробничому секторі).

Обмеженим залишається регулюючий (стимулюючий) вплив податків на економіку. Податкова політика виявилась нейтральною відносно структурної перебудови економіки, на основі якої можливо забезпечення економічного зростання. Головні причини такої ситуації наступні: відсутність диференціації ставок податків; наявність значного надлишку капіталу в розпорядженні бізнесу, який дає йому можливість здійснити маневрування капіталами незалежно від податкових заходів; розширення практики приховування доходів від оподаткування; інтернаціоналізація господарства і зростання світових зв'язків.

Таким чином, податкова політика, що нині проводиться в Україні, має ряд суттєвих недоліків, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави. У цьому зв'язку особливо актуального значення набуває проблема такої трансформації податкової політики, щоб вона реалізувала свої значні потенційні можливості у подоланні загальної кризи та сприяла сталому соціально-економічному розвитку української держави.

Основним напрямом податкової політики повинна стати активізація ролі державного регулювання мікроекономічних процесів у країні, створення сприятливих умов для структурної перебудови економіки. Для того щоб забезпечити поточні податкові надходження в бюджет від господарюючих суб'єктів необхідно провести податкову реформу, цілями якої мають бути: оптимізація податкового навантаження на економіку в цілому і на окремі її сфери (галузі), розвиток регулюючої (стимулюючої) функції податків, спрощення оподаткування малого бізнесу, удосконалення структури податкової системи. В кінцевому рахунку реформа повинна сприяти активізації інвестиційних процесів, створенню умов для реструктуризації вітчизняного виробництва на інноваційній основі, нарощуванню випуску конкурентоспроможної продукції, налагодженню ефективної інтеграції країни в світове господарство. При реформуванні податкової системи необхідно дотримуватись балансу інтересів держави, господарюючих суб'єктів і громадян. Тільки в цьому разі податкова реформа буде сприяти зростанню ділової активності, скороченню тіньової економіки, розвитку податкової культури населення.

Перед українською податковою системою гостро постала необхідності заміни двох базових податків - податку на прибуток підприємств і ПДВ на податок з реалізації (податок з обороту).

В діючу податкову систему необхідно внести ряд змін - зменшити кількість податків і пільг, знизити ставки базових податків (на прибуток підприємств, ПДВ, прибутковий податок з населення тощо), запровадити спрощений режим оподаткування для ряду сфер.

Ефект від зниження ставки податку на прибуток матиме період від 2-х до 3-х років, а позитивних результатів можна очікувати лише у довгостроковій перспективі. В умовах, що склалися в Україні, різке зниження ставки податку на прибуток не призведе відразу до розширення бази оподаткування, оскільки криза бюджетно-фінансової системи породжена не стільки рівнем податкових ставок, скільки недоліками в організації виробництва, його низькою ефективністю, звуженням внутрішнього ринку через низьку платоспроможність населення, втратою зовнішніх ринків збуту, жорсткою грошово-кредитною політикою, значними ухиленнями від сплати податків. Ефект від зниження ставок податків може бути досягнутий лише при проведенні комплексу взаємопов'язаних заходів по стабілізації бюджетно-фінансової сфери, підвищенню ефективності виробництва, зниженню державних витрат тощо.

З метою усунення диспропорцій між реальною і фінансово-посередницькою сферами слід було б обмежити надприбутки тих фінансово-посередницьких структур, які безпосередньо не вкладають кошти у розширення виробництва, а займаються високодохідними і високоліквідними операціями, встановивши для них ставку податку на прибуток на 5-10 процентних пунктів вищою від базової ставки. Разом з тим доцільно створити пріоритетне середовище для тих структур, які сприяють проведенню активної інноваційно-інвестиційної політики. Диференційований підхід до оподаткування прибутку різних видів діяльності застосовується, наприклад, в Росії [38,6].

На сьогодні, актуальною для України є розробка механізму, заснованого на принципі регресивного оподаткування галузей, які нарощують виробництво продукції, що має перспективу збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. Суть цього методу полягає в тому, що при збільшенні суми оподатковуваного прибутку ставка податку знижується. При такому методі понижуюча прогресія ставок стимулюватиме показувати оподатковувану базу в повному обсязі, оскільки чим більша сума одержуваного прибутку, тим менша ставка податку.

Для підвищення дієвості регулюючої функції податків необхідно використовувати податкові пільги як найважливіший в умовах ринкової економіки інструмент державного регулювання соціально-економічного розвитку. Цей процес не повинен завершитись повною ліквідацією податкових пільг. Поряд з нераціональними пільгами існують і необхідні податкові преференції аналогічні тим, що широко використовуються в зарубіжній практиці і є елементом будь-якої нормальної податкової системи. Зокрема, мова йде про такі пільги, як інвестиційний податковий кредит, податкові "канікули", спеціальний режим оподаткування (фіксований податок), а також спрощений податковий режим для малого бізнесу.

Основними вимогами до пільг повинні бути: цілеспрямованість, гнучкість, ефективність, строковість. За допомогою пільг держава повинна спонукати об'єкти господарювання здійснювати такі варіанти розвитку, які відповідають загальнодержавним інтересам. Об'єктом пільгового оподаткування повинен стати конкретний проект, що реалізує пріоритети (ключові напрями), визначені державними програмами. Суб'єкти господарювання в рамках програм повинні брати на себе чіткі зобов'язання по використанню коштів, зекономлених в результаті наданої пільги (зниження витрат, реструктуризація виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій тощо).

Одне з ключових завдань податкової політики - підвищення збираності податків і запобігання ухиленню від них. Нерідко головна причина ухилення від сплати податків бачиться у високому рівні обкладання. Відповідно, і спосіб підвищення збираності - зниження податків. Безумовно, зв'язок між рівнем податків і ступенем їх сплачуваності є. Але він не йде ні в яке порівняння з прямою залежністю ухилень від можливості уникнути податку і якщо така можливість є, платник уникне податку незалежно від його величини.

У цьому зв'язку необхідно суттєво поліпшити техніку і технологію оподаткування (включаючи і методи податкового адміністрування) усунути колізії і дефекти правової бази податкового регулювання, а головне, зробити ухилення від сплати податків економічно невигідним для громадян і підприємств.

Для підвищення сплачуваності податків слід було б змістити акцент у відповідальності за податкові порушення з підприємств на конкретних посадових осіб, які відповідальні за фінансовий стан підприємств. Крім того, потрібно налагоджувати партнерські відносини з платниками податків, до яких підходити диференційовано, враховуючи функціональні можливості, платоспроможність, самодисципліну. Один із дійових напрямів співробітництва - відстрочка податкових платежів для підприємств, які добросовісно виконують вимоги законів і свої зобов'язання з метою підвищення платоспроможності та запобігання фінансовому краху цих підприємств, надання їм змоги використати власні обігові кошти на потреби виробництва. Порівняно з загальним зниженням податкових ставок або скасуванням податків така селективна податкова політика має перевагу. Платники, які претендують перейти на пільговий податковий режим на законній основі повинні виконати ряд умов: провести реструктуризацію боргів; закрити безперспективні виробництва; виключити невиправдані витрати; перейти на нормальну систему бухгалтерського обліку (на облік реалізованої продукції в міру її відвантаження) і менеджменту. Виконання цих умов дозволить легалізувати "тіньові фінансові потоки" і перекрити "випадаючі" бюджетні доходи.

Крім селективної політики, можлива практика заключення між податковими органами і платниками податків угод, що передбачають постійний моніторинг фінансового стану останніх і виконання ними умов надання податкових преференцій. У разі порушення умов преференцію відзивають, а недоїмки по сплаті податків і податкових кредитів негайно погашаються.

Отже, для підвищення ролі податкової системи в прискоренні структурної перебудови і відновлення на цій основі економічного зростання необхідний цілеспрямований поворот податкової політики в бік стимулювання вітчизняного виробництва, інноваційно-інвестиційної діяльності, споживчого попиту, а також посилення регулюючої і контролюючої функцій держави щодо сплати податків. Тільки подібний поворот разом з іншими заходами державної економічної політики здатний призупинити подальшу дестабілізацію податкової системи.

В діючу податкову систему необхідно внести ряд змін: замінити два базові податки - податок на прибуток підприємств і ПДВ на податок з обороту, зменшити кількість податків і пільг, знизити ставки базових податків, запровадити спрощений режим оподаткування для ряду сфер.

ВИСНОВКИ

Податкова політика - це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері встановлення та збирання податків і зборів (обов'язкових платежів), яка реалізується через визначення платників податків та інших обов'язкових платежів, об'єктів оподаткування і ставок податків; видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що справляються на території України, місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів; основних принципів надання пільг та звільнення від оподаткування.

Податкова політика, що нині проводиться в Україні, має ряд суттєвих недоліків, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави. У цьому зв'язку особливо актуального значення набуває проблема такої трансформації податкової політики, щоб вона реалізувала свої значні потенційні можливості у подоланні загальної кризи та сприяла сталому соціально-економічному розвитку української держави.

Проаналізувавши податковий стан ДП “Яготинський цукровий завод" потрібно визначити, що при всій своїй збитковості ДП “Яготинський цукровий завод” сплатило до бюджетів всіх рівнів в 2006 році 12651,5 гривні.

При цьому основне податкове навантаження в плані оподаткування має податок на додану вартість. Він складає 57,36% в загальній масі податків. Причому, цей податок зовсім не залежить від ефективної роботи підприємства, а лише від об’єму реалізованої продукції і ціни, що складеться на неї. Цей податок не стимулює підприємство ні до яких заходів тому, що не залежить від виробництва і ніяк на нього не впливає.

Таким чином, з усіх податків, які сплачує підприємство, лише податок на додану вартість ніяк не стимулює підприємство і не має ніякого впливу на його ефективну діяльність. Більше того даний податок по суті є податковим гальмом роботи підприємства.

З метою удосконалення системи оподаткування даний податок необхідно, або скасувати і замінити іншими податками, або докорінно змінити його. Якщо розглядати питання про повне скасування податку на додану вартість, то можна запропонувати введення замість нього податку з обороту, або податку на нерухомість. Дані податки могли б бути по номіналу не менші за ПДВ, але разом з тим, вони були б спрямовані на розвиток виробництва і сприяли б підвищенню ефективності роботи підприємства.

Якщо вести мову про удосконалення податку на додану вартість, то тут скоріше всього могла бути ефективна система регресивного оподаткування. Тобто при збільшенні об’ємів реалізації зменшувати ставку податку. Наприклад, при реалізації на суму 100 тис. грн. – ставка – 20%, а при реалізації 200 тис. грн. – ставка – 18%. В першому випадку підприємство сплатить 20 тис. грн., а в другому – 36 тис. грн. Таким чином, податкові надходження до бюджету збільшуються, але разом з тим підприємство зацікавлене в нарощуванні об’ємів виробництва.

Загалом коефіцієнт податкомісткості для Яготинського цукрового заводу досить високий. У 2005році він склав 3,37, це означає, що у базовому році 3,37грн. податку припадає на 1 грн. реалізованої продукції, а у звітному – 1 грн. Найбільший коефіцієнт частки серед всіх податків припадає на ПДВ (2005р.-0,56; 2006р.-0,57) і на ПНП (2005р.-0,12; 2006р.-0,11), що свідчить про найбільшу обтяжливість цих податків для підприємства. Саме на цих податках ґрунтується податкова система України.

Аналізуючи роботу цукрового заводу можна стверджувати, що особливо обтяжливим для його прибуткової діяльності є податок на додану вартість.

При аналізі фінансового звіту було показано, що цей податок не враховує не тільки специфіку ( сезонність) цукрового виробництва, а й скорочує темпи росту чистого доходу порівняно з темпами зростання валового доходу.

На мою думку, було б доцільно запровадити для цукрових заводів пільги по сплаті ПДВ аналогічні тим, які запроваджені для сільськогосподарських підприємств, оскільки цукровий завод повністю залежний від роботи селян.

Окрім не ефективної політики, щодо ставки ПДВ, існують інші причини через які робота цукрового підприємства не завжди є прибутковою.

Нашій державі необхідно збільшити розмір ввізного мита, щоб збільшити вартість тростинової сировини порівняно з буряковою, але заміст цього вступивши в СОТ ми навпаки, знижуємо ввізне мито, чим прирікаємо невеликі цукрові заводи на банкрутство, оскільки собівартість вітчизняного цукру значно вища, за іноземний.

Список використаних джерел

Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", затверджений наказом Мінфіну України від 16.07.99 № 996-ХIV

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97.

Закон України "Про податок на додану вартість" №168/97.

Закон України "Про систему оподаткування в Україні" №1251-ХІІ.

Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”" від 22 травня 1997 р.

Закон України “Про підприємства в Україні” від 28.02.95

Закон України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997р.

Указ Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р.

Амоша О., Вишневський В. До питання про оцінку рівня податків в Україні // Економіка України. — 2002. — № 8. — С. 11-19.

Білик М.Д., Золотько І.А. Податкова система України: навч.-метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2002.

Білостоцька В. О., Островецький В. І. Податкове навантаження в Україні //Фінанси України. — 2002. — №12. — С. 75-80.

Бобоев М., Кашин В. Налоговая политика России на современном этапе // Вопр. экономики. — 2002. — № 7. — С. 54-70.

Бобоев М., Кашин В. Налоговая политика России на современном этапе // Вопр. экономики. — 2002. — № 7. — С. 57.

Бойчик І.М. Економіка підприємства: навч. Посібник ВНЗ. – К.: Атіка, 2002.

Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. “Економіка підприємства”. – Київ: Каравела; Львів: Новий світ, 2001р. – 298с.

Буряковський В.В. Податки: Учбовий посібник. – Дніпропетровськ: - Пороги. – 2001.

Бутинець Ф.Ф., Малюга Н.М. “Бухгалтерський облік: облікова політика і план рахунків, стандарти і кореспонденція рахунків, звітність”. – Житомир: ЖІТІ, 2000р. – 480с.

Бюджетна політика як засіб стимулювання економічного розвитку в Україні / Я. А. Жаліло, О. І. Барановський, В. В. Головко та ін. // «Бюджет розвитку» як засіб стимулювання підприємницької активності в Україні: Зб. матеріалів «круглого столу». — К.: Сатсанга, 2001. — С.41.

Вишневский В., Липницкий Д. Оценка возможности снижения налогового бремени в переходной экономике // Вопр. экономики. — 2000. — № 2. — С. 108.

Воїнова Т.С. Організація і методика податкового контролю. – К.: Екон. Думка. – 2002.

Глущенко В.В., Лиущенко И.И. “Финансы”. – Москва :ТОО НПЦ Крылья, 1998г. – 416с.

Грабова Н.Н., Добровский В.Н. “Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях”. – Киев: А.С.К., 2000г.– 624с.

Гридичина М.В., Вдовиченко Н.Н., Калина А.В. Податкова система України: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2004.

Дікань Л.В., Воїнова Т.С. Податкова система. - К.: Ніка-Центр Ельга. – 2002.

Завада О. Пільги для СП: випробування суспільства на зрілість // Уряд. кур'єр - №53. - 23 березня 2000 р. - С. 5.

Завгородний В.П. Податки і податковий контроль в Україні. – К.: А.С.К., 2003.

Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Учбовий посібник. – Тернопіль. Економічна думка. – 2002.

Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000.

Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. – К.: МАУП, 2000.

Концепція реформування податкової системи України / Б. Губський, В. Альошин, І. Белоусова та ін. — К., 2000. — 50 с.

Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: Зання, 2000.

Лисюк В. С. Особливості методики розрахунку податкового тягаря // Фінанси України.— 2000. — № 11. — С. 79-86.

Лондар С., Чугунов І. Динаміка податково-бюджетного навантаження на економіку України // Економіст. — 2000. — № 7–8. — С. 15–18.

Луніна І. Податкова політика України у контексті створення умов для економічного зростання // Економіка України. — 2000. — № 9.

Мельник П.В. та ін. Податкова система України: Практикум. – Ірпінь: “Академія ДПС України”, 2001

Опарін В.М. “Фінанси”. – Київ: КНЕІ, 2001р. – 240с.

Панчишин С.М. Макроекономіка:Навч. посібник. – К.: Либідь. – 2004.

Партин Г.О. Фінанси підприємств. – К.: КНЕУ. – 2005.

Подєрьогін А. М. Фінанси підприємств:Підручник. – К.: КНЕУ. – 2003.

Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002.

Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – Луцьк: Ред.-вид. Відд. “Вежа” Волин. Держ. Ун-ту ім. Лесі Українки. – 2001.

Смит А. Исследованпе о природе й причинах богатства народов. — М. – Соизкгиз. — 1962 - С. 565-589.

Соколовська А. М. Податкова система України: теорія та практика становлення. — К.: НДФІ, 2001. — С.344

Філімоненко А.С. Фінанси підприємств / Навчальний посібник. – К.: Ніка-Центр, Ельга. – 2004.

Чепіжко В. Ми знову стимулюємо інших // Уряд. кур'єр. - №49. - 20 березня 2001 р. - С. 4.

Чернелевський Л.М., Михайленко О.В. Техніко-економічний аналіз підприємства. – К.: Удухт, 2000.

Шаблиста Л. М. Податки як засіб структурної перебудови економіки. — К.: Ін-т економіки НАНУ, 2000. — 219 с.

www.rada.kiev.ua

www.sta.gov.ua

www.case-ukraine.kiev.ua

www.sugarua.com.

З М І С Т

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ 1: Теоретико-методологічні основи сучасної податкової політики України.

1.1.Суть та основні принципи податкової політики України……………...…5

1.2. Суть податків та їх класифікація………………….……………………….10

1.3. Система оподаткування юридичних осіб…………………………………16

Розділ 2: Аналіз виробничо-господарської діяльності державного підприємства “Яготинський цукровий завод”

2.1. Історична довідка та техніко-економічна характеристика підприємства23

2.2. Аналіз балансу підприємства……………………………………………...27

2.3. Фінансовий та податковий аналіз ДП "Яготинський цукровий завод"…32

Розділ 3: Наслідки впливу податкової політики держави на розвиток підприємницької діяльності

3.1. Вплив податкової політики України на Яготинський цукровий завод і способи покращення ситуації в цукровій галузі………………………………38

3.2. Макроекономічні чинники удосконалення податкової системи України47

Висновки…………………………………………………………………………56

Список використаних джерел………………………………...………..……….59

Додатки