Перші оригінальні відкриття в області дослідження психології самосвідомості були зроблені П’єром Жані. Вивчаючи явища «психічного автоматизму», він виявив, що є такі форми психічної діяльності, які не залежать від свідомості пацієнта, що існують навіть дійсні «другі особистості», які живуть, не стикаючись із повсякденною особистістю людини, і здатні підмінювати її.

Незабаром після Жані до дослідження несвідомих психічних процесів звернувся віденський лікар Зиґмунд Фрейд. Відправним пунктом для нього послужив катарсичний метод Брейера - відродження у свідомості пацієнта забутої психічної травми, що викликала симптоми захворювання, і вивільнення пов'язаних з нею сильних емоцій. Сам Брейер застосовував із цією метою гіпноз, але Фрейд незабаром виявив, що того ж результату можна досягти за допомогою двох властиво психоаналітичних методів, а саме: методу вільних асоціацій і тлумачення сновидінь.

Фрейд показав, що різні фізичні симптоми й психологічні порушення викликаються інстинктами, потягами, фантазіями й т.д., які сховані в несвідомому й утримуються там за допомогою різних захисних механізмів. Він виявив також, що багато проявів нашого повсякденного життя - сновидіння, жарту, випадання з пам'яті, помилки й помилки в поводженні - і навіть деякі добутки живопису й літератури зобов'язані своїм виникненням тим же психологічним механізмам, які визначають патологічні симптоми у випадку хвороби.

У Фрейда було багато учнів і послідовників. Деякі з них вносили в його навчання різні доповнення й зміни, не виходячи при цьому за рамки класичного психоаналізу; такі Карл Абрагам, Шандор Ференці, Вільгельм Штекель, Мелани Клейн й інших. Навпроти, ряд його перших учнів і співробітників устав на незалежні й навіть ворожі позиції, створивши свої власні методи, концепції, а іноді й школи. Найбільш відомі з них Альфред Адлер, що підкреслював важливість прагнення до самоствердження або волі до влади; Карл Юнг, що досліджував більше глибокі шари несвідомого, виявив там колективні по своїй природі образи й символи, а також зробив оригінальний внесок у класифікацію й опис психологічних типів;

Отто Ранк, що надавав особливого значення проблемі відокремлення і єднання, а також функції волі. Згодом Карен Хорні вказала на важливість актуальних конфліктів і потреби в безпеці, а Еріх Фромм підкреслив роль соціального тиску на індивіда.

Якщо ми звернемося тепер до більше широкої області, то виявимо, що значний внесок у справу пізнання й удосконалювання природи людини внесли й менш відомі для неспеціалістів галузі медицини й психології, а також незалежні культурні руху. До їхнього числа ставляться:

1. Психосоматична медицина, що бурхливо розвивалася в останні роки й показала, що будь-які захворювання, включаючи багато хвороб органічного характеру, у великій мері обумовлені впливом психологічних факторів.

2. Психологія релігії, що вивчає різні прояви релігійної свідомості й містичних станів. У цій області працює багато дослідників; тут можна згадати Вільяма Джемса з його класичною книгою «Різноманіття релігійного досвіду», Андерхил, Хейлера, У. Холу й інших. Останнім часом з'явився ряд книг, у яких обговорюється зв'язок між психологією й релігією.

3. Дослідження зверх свідомого (і його проявів типу інтуїції й осяяння), геніальності, творчій діяльності, а також психології обдарованих дітей.

4. «Психічні дослідження», або парапсихологія, одержала свій розвиток у працях таких учених, як Джемі, Лодж, Рише, Джилі, Ості, Раїн й інших. Вони засвідчили існування наднормальних психофізичних здатностей: поза чуттєвого сприйняття, ясновидіння, телепатії й телекінезу. Було зібрано також багато матеріалів про життя після смерті.

5. Східна психологія (особливо індійська), як древня, так і сучасна. У цей час її досягнення починають інтегруватися з досягненнями західної психології.

6. «Творче розуміння» - плин, що особливо підкреслює творчу силу духовного розуміння. Головним поборником цього напрямку є Герман Кейзерлинг, що роз'ясняв його у своїх численних добутках й в «Школі Мудрості», довгий час працював у Дармштадте (Німеччина).

7. Холістичний підхід і психологія особистості. Ідея такого підходу, спочатку висунута Шмутцем у його книзі «Холізм й еволюція», була прийнята багатьма американськими психологами й психіатрами, такими як Олпорт, Ангьял, Голдстейн, Маслоу, Мерфи, Перлз, Прогофф. Погляди зазначених авторів добре резюмовані Келвином Холом у книзі «Теорії особистості». Паралельно у Швейцарії розвивався рух за назвою «Лікування особистості», початок якому дав Турньє з Женеви, а продовжили Медер, Бодуан й інші.

8. Міжособистісна й соціальна психологія й психіатрія, а також антропологічне вивчення людини. Цей широкий рух містить у собі різні незалежні напрямки. Ми знаходимо тут Салливана з його «Міжособистісною теорією психіатрії», Курта Левина, потім дослідників групової динаміки з Мічиганського університету, дослідників людських взаємин з Гарвардського університету, роботи П. Сорокіна (також з Гарварда) про альтруїстичну любов і т.д.; у Європі акцент на моральних і соціальних аспектах психіатрії роблять Барук і Хаузер. Антропологічний підхід досить повно представляє, наприклад, Маргарет Мид.

9. «Активні методи лікування й розвитку особистості». Спочатку виникли гіпноз, вселяння й самонавіяння, описані представниками двох «Нансийських шкіл» (Льебо, Бернгейм, Куе) і, з більшою науковою строгістю, Бодуаном; далі йде аутогенне тренування Шульца, «пробуджений сон» Дезуаля, раціональний підхід Еллиса й Харпера, медитативний метод Хаппиха, психодрама Морено й інші форми групової психотерапії, наприклад, Баха й Берні. Крім того, існує безліч методів розвитку окремих психічних функцій - пам'яті, мислення, уяви й волі.

Щоб проілюструвати дану концепцію, ми скористаємося наведеною нижче схемою. Зрозуміло, це схематичне й украй спрощене зображення, здатне дати лише структурне, статичне, чи не «анатомічне» подання про будову нашого внутрішнього миру, тоді як більше важливий саме динамічний його аспект. Однак тут, як і у всякій науці, кроки повинні бути послідовними, а уточнення поступовими. Маючи справу з такою пластичною й невловимою реальністю, як наше психічне життя, важливо не випускати з очей головні її напрямки й існуючі між ними корінні розходження; у противному випадку численні деталі можуть заслонити від нас цілісну картину й перешкодять усвідомити значення, призначення й цінність різних її частин.

Дійсний перелік носить увідно-ознайомлювальний характер, а список згаданих дослідників далеко не повний. Єдине призначення цього короткого огляду - показати, як різноманітні й несхожі шляхи, що ведуть до розкриття таємниць людини.

Однак «людина з вулиці» і навіть багато хто ви неосвічені люди не обтяжують себе самоспостереженням і не бачать цієї різниці, - вони пасивно пливуть по поверхні «потоку думки», ототожнюючи себе з кожною наступною хвилею, зі змістами, що переміняються, своєї свідомості.

Вище Я

Свідоме «я», як правило, не тільки занурене в потік змістів свідомості, але, очевидно, зовсім зникає, коли ми засинаємо, зомліваємо, є під впливом наркозу, наркотиків або в стані гіпнозу. Але, коли ми пробуджуємося або опритомнюємо, «я» таємничим образом з'являється знову, невідомо як і звідки, - факт, при ближчому розгляді, дійсно незбагненний і збиває з користі. Цей факт змушує нас припустити, що за або над свідомим «я» існує щире Я, постійний центр, з якого «я» повертається у свідомість.

З'ясувати, чи дійсно існує Я, можна різними шляхами. Багато з людей, які випробували більш-менш тривале свідоме збагнення Я, дорівнювали це переживання за рівнем вірогідності до переживання мандрівника, що вступив на невідому раніше землю. Подібні свідчення можна знайти в «Космічній свідомості» Р. М. Бака, «Третьому Органоне» П. Д. Успенського, «Містицизмі». Андерхил й інших книгах. Я можна усвідомити також завдяки використанню деяких психологічних методик, «пробудженого сну» Дезуаля, прийомів Раджа Йоги й т.д.

Крім того, у нас є підтримка з боку таких філософів, як Кант і Гербарт, які провели ясне розмежування між емпіричним его й ноуменальним, реальним Я. Це Я перебуває над потоком думки й станами тіла й не піддане їх.

Вище Я в жодному разі не слід змішувати із фрейдовським супер-его («поверх-я»), що, відповідно до теорії Фрейда, являє собою не дійсне «я», а штучний продукт. Вище Я відрізняється також від будь-яких концепцій «я», або его, а особисте, свідоме «я» варто розглядати як його відбиття, «проекцію» на поле особистості. На даному етапі психологічного вивчення вищого Я о ньому не можна сказати майже нічого певного; але важливість цього синтезуючого центра служить гарним гарантом подальших досліджень.

Колективне несвідоме

Людські істоти не відірвані друг від друга, це не «монади без вікон», як уважав Лейбниц. Часом людина може випробовувати суб'єктивне почуття відірваності, самітності, однак усвідомлює цей факт концепції не відповідають дійсності ні в психологічному, ні в духовному плані.

Зовнішню лінію овалу діаграми варто розглядати не як «відділяючу», а як «розмежувальну». Її варто розглядати як аналог клітинної мембрани, що забезпечує постійний активний обмін речовин між організмом і кліткою. Між нами й іншими людьми увесь час протікають процеси «психічного осмосу», протікають вони також між нами й навколишньої нас психічним середовищем. Остання відповідає тому, що Юнг назвав «колективним несвідомим»; але він не дав ясного визначення цьому терміну, відносячи до колективного несвідомого різні й навіть протилежні по своїй природі елементи, а саме: примітивні архаїчні структури й вищу, новаторську діяльність поверх свідомого порядку.

Наведена вище діаграма допомагає примирити два факти, які на перший погляд здаються взаємовиключними:

1. Видиму подвійність, що здається наявність у нас двох «я». Справді, на діаграмі показані як би два «я», тому що особисте «я» звичайно не усвідомить іншого «я» і навіть заперечує його проникнення розчину через напівпроникну перегородку, що розділяє розчини різної концентрації.

Існування; інше ж, щире Я приховано й не проявляє себе в нашій свідомості безпосередньо.

Дійсна єдність й одиничність Я. У дійсності немає двох «я», двох незалежних і відособлених істот. Є тільки Я, що проявляється на різних рівнях свідомості й самозбагнення. Відбиття здається само сущим, але в дійсності не має власної субстанціальності. Іншими словами, це не нове, інше світло, а проекція джерела світла.

Дана концепція структури внутрішнього миру людини містить у собі, погодить між собою й зводить воєдино результати різних спостережень й експериментів. Вона дозволяє нам повніше й глибше зрозуміти драматичні колізії нашого життя з її конфліктами й проблемами, указує на засоби їхнього дозволу й намічає нам шлях до звільнення.

Що тільки не сковує й не зв'язує нас у нашому повсякденному житті - ми жертви ілюзій і фантазмів, раби неусвідомлюваних комплексів, кидані зі сторони убік зовнішніми впливами, осліплені й загіпнотизовані оманною поверхнею речей. Не дивно тому, що людина в подібному стані часто випробовує незадоволеність, що він невпевнений і нестійкий у своїх настроях, думках і діях. Інтуїтивно почуваючи себе «єдиним цілим» і проте знаходячи в собі «внутрішній розкол», він приходить у замішання й не може зрозуміти ні себе, ні інших. Не дивно, що не знаючи й не розуміючи себе, людина не управляє собою, буваючи в колі своїх помилок і недоліків; от чому настільки багатьом людям життя не вдалося - або, у всякому разі, була затьмарена хворобами душі й тіла, знівечена сумнівами, розчаруваннями й розпачем. Не дивно, що іноді людина у своєму сліпому прагненні до волі й задоволення люто повстає проти існуючого положення речей, а іноді, намагаючись приглушити внутрішній біль, з головою йде в гарячкову діяльність, віддається розгулу страстей або пускається в безрозсудні пригоди.

Давайте тепер розглянемо, чи можливо розв'язати цю центральну проблему людського життя і як це зробити, - як вилікувати ця фундаментальна недуга людини. Давайте подивимося, як звільнитися від цього рабства, здійснити гармонічну внутрішню інтеграцію, осягти щире Я и вступити в правильні відносини з іншими людьми.

Завдання, звичайно, не легка й не проста, але можливість розв'язання її засвідчені тими, хто застосовував для цього необхідні й достатні засоби.

Стадії досягнення даної мети такі:

1. Глибоке пізнання своєї особистості.

2. Контроль над різними її елементами.

3. Збагнення свого щирого Я - виявлення або створення об'єднуючого центра.

4. Психосинтез: формування або перебудова особистості навколо нового центра. Давайте розглянемо кожну із цих стадій.

1. Глибоке пізнання своєї особистості

Для того, щоб дійсно пізнати себе, недостатньо скласти опис елементів, що утворять нашу свідому істоту. Необхідно також почати дослідження великих областей нашого несвідомого. Спершу ми повинні безстрашно спуститися в пекло нижчого несвідомого, щоб виявити ті темні сили, які у свій час звабили нас і тепер нам загрожують, - «фантазми», успадковані або засвоєні в дитинстві думки й образи, які нас переслідують або тихо над нами панують, страхи, які нас сковують, конфлікти, які марнують нашу енергію. Цього можна досягти за допомогою методів психоаналізу.

Таке дослідження може проводитися самостійно, але набагато легше здійснювати його за допомогою іншої особи. У кожному разі дослідження потрібно проводити строго науково, з найбільшою об'єктивністю й неупередженістю, без упередженого теоретизування, а також не дозволяючи схованому або бурхливому опору наших страхів, бажань й емоційних переваг відлякувати нас від самопізнання або вводити в оману.

Психоаналіз, як правило, отут і кінчається; але подібна обмеженість не знаходить виправдань. Необхідно досліджувати також області середнього й вищого несвідомого. Завдяки цьому, ми виявимо в собі невідомі раніше здатності, своє щире покликання, свої вищі потенційні можливості, які намагаються виразити себе, але які ми нерідко відкидаємо й придушуємо через нерозуміння, упередженості або страху. Ми виявимо також величезний запас недиференційованої психічної енергії, схованої в кожному з нас, - пластичну частину несвідомого, котра перебуває в нашому розпорядженні, наділяючи нас необмеженою здатністю до научання й творення.

Контроль над різними елементами особистості

Після того, як ми виявимо всі ці елементи, ми повинні опанувати ними й знайти над ними контроль. Він заснований на фундаментальному психологічному принципі, що може бути сформульований у такий спосіб:

Над нами панує все те, із чим ми себе ототожнюємо.

Ми можемо панувати над тим і контролювати все те, із чим ми себе відділити.

У цьому принципі укладений секрет нашої волі й нашого поневолення. Щораз, коли ми ототожнюємо себе зі слабістю, провиною, страхом, будь-якою іншою своєю емоцією або спонуканням, ми обмежуємо й сковуємо себе. Щораз, коли ми говоримо «я в зневірі» або «я роздратований», ми усе більше віддаємо себе у владу депресії або гніву. Ми самі накладаємо на себе дане обмеження; мисами заковуємо себе в ланцюзі. Але якщо ми при тих же обставинах скажемо, що «мене намагається поглинути хвиля зневіри» або «мною намагається опанувати вибух гніву. І пильне «я» не потерпить їхнього вторгнення; воно може критично й неупереджено розглянути імпульси зневіри або гніву; воно може побачити їхні причини, передбачити їхні небажані наслідки й усвідомити їхню необґрунтованість. Нерідко цього буває досить, щоб витримати настання таких сил і виграти битву.

Але навіть якщо ці сили виявляться на якийсь час сильніше, якщо свідома особистість спочатку буде захоплена їхнім натиском, пильне «я» ніколи не буде переможене до кінця. Воно може відійти у внутрішню міцність і чекаючи слушної миті готуватися там до контрнаступу. Воно може програти ряд боїв, але якщо воно саме не підніме руки й не здасться, остаточний результат справи сумнівів не викликає; зрештою воно здобуде перемогу.

Далі, замість того, щоб раз за разом відбивати з несвідомого атаки, ми можемо скористатися більше ґрунтовним і рішучим методом: ми можемо звернутися до глибинних причин цих атак і викорчувати проблему з коренем. Ця процедура може бути розділена на дві фази:

а. Розкладання шкідливих комплексів або думок й образів на елементи.

б. Керування вивільняють енергію, що, і їхнє використання.

Психоаналіз показав, що сила цих комплексів і думок й образів складається головним чином у тім, що ми їх не усвідомимо. Нерідко після того, як вони виявлені, зрозумілі й розкладені на складені елементи, вони перестають нас тривожити; у всякому разі ми можемо захищатися від них після цього набагато більш ефективно. Для розкладання на елементи необхідно скористатися методами «критичного аналізу» й «розрізнення». Іншими словами, нам варто спостерігати їх холодно й безпристрасно - так, ніби вони були просто зовнішніми природними явищами. Необхідно встановити між собою й ними «психологічну дистанцію» й, утримуючи ці комплекси й так сказати, на відстані витягнутої рук», спокійно вивчати їхнє походження, їхню природу й - їхня дурість. Це не виходить, що енергію, властивим їхнім проявам, варто придушувати або стримувати; потрібно лише управляти нею, переводячи її в конструктивне русло.

Як - відомо, надто критичне й аналітичне відношення до своїх почуттів й емоцій здатне сковувати й навіть убивати їх. Цю здатність критичного відношення, застосовувану нерідко на шкоду нашим вищим почуттям і творчим можливостям, варто використати для звільнення від небажаних імпульсів і тенденцій. Однак критичний аналіз іноді буває недостатнім. Деякі стійкі тенденції, деякі вітальні елементи нашої істоти завзято продовжують існувати, скільки б ми їх не засуджували й не заперечували. Особливо це стосується сексуальних й агресивних спонукань. Від'єднуючись від того або іншого комплексу або відхиляючись від свого колишнього русла, вони приводять нас у стан порушення й, занепокоєння й можуть знайти для себе новий, але настільки ж небажаний вихід.

Тому такі сили не слід пускати на самоплив, їх потрібно направляти на якісь нешкідливі або, ще краще, конструктивні цілі: різного роду творчу діяльність, перебудову особистості, сприяння психосинтезу. Але для того, щоб це стало можливим, ми повинні починати із центра; ми повинні затвердити й наділити силою об'єднуючий і керівний Принцип нашого життя.

Збагнення свого щирого Я - виявлення або створення об'єднуючого центра

На підставі того, що вже було сказано про природу Я, нескладно вказати теоретично, як досягти цієї мети. Для цього потрібно розширювати особисту свідомість аж до перетворення його у свідомість Я; потрібно досягти зірки, випливаючи за її променем; потрібно об'єднати нижче «я» з вищим Я. Але за цими легко вимовними словами ховається підприємство. Це велике й, зрозуміло, довга й важка справа, і не кожен готовий до нього. Разом з тим між вихідною точкою шляху, що починається в долинах нашої звичайної свідомості, і блискаючим піком Самозбагнення є проміжні фази, плато, де людина може відпочити й навіть оселитися, якщо він не може або не хоче продовжувати сходження.

При сприятливих обставинах процес такого сходження протікає якоюсь мірою стихійно - у ході природного внутрішнього росту, що харчує різноманітним життєвим досвідом; але найчастіше цей процес іде дуже повільно. При будь-яких обставинах, однак, його можна значно прискорити шляхом цілеспрямованої свідомої дії й застосування належних активних методів.

Проміжні стадії пов'язані з новими ототожненнями. Люди, які не можуть осягти своє щире Я в його чистої сутності, можуть створити ідеальний образ зробленої особистості, що відповідає їхньому масштабу, стадії розвитку й психологічному досвіду, а потім почати практично втілювати його в життя.

Для одним таким ідеалом може стати художник, творець прекрасних форм, для якого мистецтво стало провідною життєвою потребою, що рухає принципом існування. Для інших таким ідеалом може стати шукач Істини, філософ, учений. Ще для когось підійде більше приземлений, більше особистий ідеал гарного батька або матері.

Очевидно, що такі «ідеальні моделі» припускають живий зв'язок із зовнішнім миром й іншими людськими істотами, тобто певний ступінь екстраверсії. Але деякі люди екстравертовані настільки, що проектують життєвий центр своєї особистості зовні. Типовим прикладом може служити полум'яний патріот, що цілком присвятив себе своїй країні, що стала для нього центром життя й осередком прагнень, як би замістила його власне «я». Іншим прикладом (у минулому досить розповсюдженим) може служити жінка, що ототожнила себе з улюбленим чоловіком, живе для нього й поглинена ім. У древній Індії дружина вважала чоловіка не тільки паном, вона поклонялася йому як своєму духовному вчителеві, Гуру, - майже що Богові.

Такого роду проекція свого центра зовні, такого роду ексцентричність (у буквальному значенні слова) не можна недооцінювати. Будучи не самим прямим шляхом до вершини й не найвищим досягненням, вона, проте, якесь час може служити вдалою формою опосередкованого само збагнення. В особливо добрих нагодах людина при цьому не губить себе повністю в зовнішньому об'єкті, але звільняється від егоїстичних устремлінь й особистої обмеженості; він осягає себе за посередництвом зовнішнього ідеалу. Останній у такий спосіб стає ланкою між особистим «я» людини і його вищим Я, що відбивається й символізується цим об'єктом:

1. Свідоме «я»

2. Зовнішній об'єднуючий центр

3. Вище Я

4. Психосинтез: формування або перебудова особистості навколо нового центра

Після того, як ми виявили або створили об'єднуючий центр, у нас з'являється можливість побудувати довкола нього нову особистість - органічну, внутрішньо погоджену й об'єднану в одне ціле.

Це і є властиво психосинтез, що також має кілька стадій. Насамперед необхідно розробити план дій, сформулювати «внутрішню програму». Ми повинні подумки представляти свою мету, - тобто нову особистість, до створення якої ми прагнемо, - і ясно усвідомлювати завдання, що виникають перед нами у зв'язку з її досягненням.

Література

1.Хольт Р. Образи: повернення з вигнання //Зорові образи: феноменологія й експеримент. - К., 2001

2.Узнадзе Д.Н. Психологічні дослідження. - К., 1991

3.Уотсон Дж. Психологія як наука про поводження. - К., 1998

4. Фресс П., Пиаже Ж. Експериментальна психологія. - К., 1999