Дипломная работа: Народні звичаї і традиції як засіб екологічного виховання молодших школярів
Зміст
1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання
1.2 Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів
1.3 Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів
2.1 Організація та зміст експериментального дослідження
2.2 Ефективність експериментального дослідження
Список використаної літератури
Вступ
Формування нової національної стратегії освіти не може не враховувати тисячолітній досвід екологічного виховання молодших поколінь. Етнічна ментальність нашого народу довела потужні внутрішні можливості українства до самоорганізації та самозбереження. Саме "в цих категоріях духовності закладено феномен виживання українців у найнесприятливіших історичних умовах" [20, 41]. Наш народ не лише зберігся як одна з найчисленніших спільнот Європи, а й виборов свою державність у жорсткому протистоянні сильнішим сусідам. Тож, "розглядаючи в історичній ретроспективі екологічний аспект освітньої діяльності українців, маємо на меті визначити найважливіші чинники життєстійкості етносу, її культуротворчу роль, показати роль моралі, сакральних факторів у дотриманні екологічної рівноваги, важливість урахування етнічного і національного в навчально-виховному процесі як умови природовідповідної педагогічної діяльності" [55, 45].
В радянські часи методологічною універсальною основою всіх наук було проголошено "діалектичний матеріалізм" [8, 46]. Все те, що не вписувалось у його схему, вважалося хибним і не мало права на існування та розвиток. Волею будівників комуністичного майбутнього вітчизняна педагогічна наука була виключена із світового контексту, а особистість стала предметом небаченого експерименту над своєю соціальною природою [37, 8]. Із спадщини Я.А. Коменського, Й. Песталоцці, А. Дістервега, Д. Локка, Ж. - Ж. Руссо, К.Д. Ушинського та інших педагогів і вчених на широкий загал видавалося лише те, що було вигідне пануючій системі. Творча спадщина Григорія Ващенка взагалі була приречена на забуття, а видатні школи українського народознавства заперечувалися. Важко уявити народ без його історичної спадщини - традицій, звичаїв, вірувань. Зокрема, "для українців ідеальне є першоосновою ментальності" [57, 38]. Тож без дослідження пласта української культури, пов'язаного з екологічним вихованням, розвитком екологічної культури підростаючого покоління, неможливо уявити цілісну картину освітнього процесу.
Прогресивний розвиток суспільства став можливим завдяки спільним фізичним і духовним зусиллям усього роду, які нагромаджувалися сотнями поколінь. Великий екологічний досвід - витвір суспільної свідомості далекого минулого - лежить в основі української етнопедагогіки, фольклору і традицій. Саме "етнопедагогіка максимально співвідносна дії закону відповідності етносу географічному середовищу і в побудові оптимальних національних педагогічних систем і моделей школи може бути рушійною силою" [60, 14].
Екологічну культуру вчені визначають як "засвоєння особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки" [68, 38]. Структуру екологічної культури особистості складають "знання, почуття, відношення, поведінка" [30, 17]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки.
Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки друзів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають. Тому народні природознавчі традиції охорони довкілля є дієвим засобом формування екологічної культури у дітей молодшому шкільному віці.
Проблеми екологічного виховання та формування екологічної культури школярів у процесі використання народних природознавчих традицій досліджували класики педагогічної думки (В.О. Сухомлинський [63], К.Д. Ушинський [66] та ін.), сучасні педагоги (В.П. Горощенко [12], Н.С. Жесткова [18], Л.І. Іщенко [22], А.І. Кузьмінський [34], Н. Є. Мойсеюк [42], М.М. Фіцула [67] та ін.), методисти (Н.П. Байбара [1], О.А. Біда [3], О.М. Варакута [5], О.Л. Іванова [20], С.К. Іващенко [21], С.С. Клименко [26], Н.С. Коваль [28-29], І.М. Коренева [33], О.З. Плахотип [51], Н.О. Пустовіт [53], О.Н. Химинець [68] та ін.), вчителі-практики (Г.М. Бондаренко [4], О.А. Гаври-ленко [10], Ю.І. Рева [55], Л.К. Різник [56], Л.М. Руденко [57], А.О. Степанюк [61], О.І. Ткаченко [65], Н.В. Хлонь [69], З.А. Шевців [71] та ін).
Проте аналіз вищенаведених праць показав, що проблема екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку в них розкрита неповно, фрагментарно або в контексті загального екологічного розвитку особистості. Тому необхідність удосконалення процесу екологічного виховання на уроках у початкових класах у процесі використання народних звичаїв і традицій зумовило актуальність проблеми й вибір теми дипломного дослідження.
Об’єкт дослідження - екологічне виховання молодших школярів в процесі навчально-виховної діяльності.
Предмет дослідження - використання народних звичаїв і традицій як засобу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості методики екологічного виховання молодших школярів на основі використання народних звичаїв і традицій у процесі навчальної діяльності.
Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчальної діяльності забезпечити практичне використання народних звичаїв і традицій, то показники екологічної вихованості в учнів початкових класів підвищаться.
Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:
Розкрити сутність та структуру екологічного виховання учнів.
Розкрити шляхи екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку на основі використання народних звичаїв і традицій.
Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу екологічного виховання молодших школярів.
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження - теоретичні (аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація й узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблем екологічного виховання учнів) та емпіричні (педагогічне спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту).
Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя початкових класів щодо оптимізації процесу екологічного виховання учнів засобами народних звичаїв і традицій.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи - 75 сторінок.
Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій
1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання
Екологія (гр. оikos - дім, родина) - наука, що "вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів - від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами" [35, 19]. Це - "наука про організми в себе вдома" [23, 40]. У сучасній науці поняття "екологія" характеризується "єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей" [51, 37]. Тому "екологічна культура учня - це сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності" [23, 41].
Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і т. ін. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості.
Екологічну культуру вчені визначають як засвоєння особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки [33, 17].
Структуру екологічної культури особистості складають "знання, почуття, відношення, поведінка" [23, 40]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них "системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки" [23, 41].
Відповідно до сучасних наукових досліджень, екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання екологічних норм визначається намаганням належати групі, суспільству, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій piвень екологічного розвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно [35, 20].
Формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. [24, 107]. До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші форми занять [35, 19].
Складовою екологічної культури є "екологічна свідомість як сукупність уявлень (індивідуальних та групових) про взаємозв'язки у системі "людина-природа" і в самій природі, ставлення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею" [33, 17].
Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні сформувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така "система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається "прагматичним імперативом": правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом - необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління" [51, 38].
До яких екологічних наслідків це призвело - ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним є те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи.
В умовах загострення проблем взаємодії людства й природи перед сучасною педагогічною наукою та практикою постає низка невідкладних завдань, пов’язаних з необхідністю виховувати молоде покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а у шанобливому ставленні до всього сущого, що споконвіку притаманне українському народові [24, 107].
Серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи. Специфіка засвоєння екологічних знань визначається складністю природних об’єктів, багатогранністю взаємозв’язків та залежностей між компонентами природних систем суспільством та навколишнім середовищем.
Сучасний рівень розвитку засобів впливу на довкілля вимагає від кожної людини уміння прогнозувати й запобігати можливим негативним наслідкам своєї діяльності. Вибір оптимальних варіантів взаємодії з природою потребує глибокого аналізу, творчого підходу тому засвоєння екологічних знань не може обмежуватися рівнем застосування їх за взірцем. Обов’язково має досягатися творчий рівень оволодіння знаннями.
В шкільній практиці поширені різноманітні методи й засоби навчання, що сприяють активізації творчої пізнавальної діяльності учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвиткові умінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати на практиці. До них відносяться різні види дидактичного матеріалу в тому числі ігри та вікторини. Ігри та вікторини на екологічну тематику стимулюють інтерес учнів до проблем навколишнього середовища і надають урокам яскравого емоційного забарвлення. Різноманітні ігри та вікторини можна використовувати на всіх етапах уроку: під час опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення й узагальнення знань [15, 41-42].
Загальновизнано, що "екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання особистості" [51, 38]. Екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів. При цьому вони стають широко обізнані про навколишню природу, оточуюче середовище, засвоюють досвід поміркованого й обережного ставлення людей праці до довкілля.
Практика безпосереднього вивчення природи свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для українських дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалій повсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічної діяльності полягає в тому, що:
1. Зібраний фактичний матеріал дуже результативно може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховної і розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різні ілюстраційні схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали: карти, діаграми, таблиці, макети, муляжі; виготовлятись роздаткові матеріали (копії статей, цитати з книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені, зразки натурних предметів і ін).
2. Екологічний матеріал, окрім навчальної, має високу віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема - при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; через випуск стінгазет, екологічних альманахів.
3. Вивчаючи природу рідного краю, учні набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронної роботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності.
4. Забезпечується прилучення школярів до посильної громадсько-корисної праці, зокрема, через виконання доручень дослідницького та інформативного характеру від господарських підрозділів, наукових організацій, громадських об'єднань [67, 38-39].
Проводячи екологічну, природоохоронну роботу, учні можуть виявити нові факти, аргументи, відомості; уточнити деталі вже відомих явищ і подій. Така робота допомагає педагогам краще пізнати своїх учнів, вихованців, розкрити їх своєрідність, неповторність, різнобічність інтересів, уподобань, спрямувати їхню професійну зорієнтованість.
Робота вчителя з екологічним матеріалом розширює його кругозір, збагачує новими знаннями, ініціює процес вдосконалення педагогічної і методичної майстерності. Зважаючи на це, цілком зрозумілим є те, чому в школах і дитячих дошкільних закладах України поширюється природоохоронна робота, поглиблюється її зміст, з'являються нові цікаві форми пізнавально-пошукової активності дітей. Але доводиться констатувати, що "екологічне виховання не скрізь стало складовою частиною навчального процесу, не завжди ще має систематичний характер" [55, 29]. Не всі педагоги творчо підходять до цього питання в організації вивчення основ охорони природи учнями рідного краю, в методичному забезпеченні ефективного процесу екологічного виховання.
Окремі вчителі не проводять планових, передбачених програмами навчальних екскурсій, практичних занять на місцевості, спостережень; не використовують екологічний матеріал у формуванні цілісних уявлень своїх учнів про навколишній світ. Зазначені негативні моменти стають можливими насамперед там, де керівники шкіл недооцінюють роль природоохоронної роботи у навчанні й вихованні, не контролюють роботу вчителів у реалізації краєзнавчого принципу, не планують екологічну роботу в шкільному масштабі, у співробітництві з іншими структурами системи освіти [42, 167].
Без організації природоохоронної роботи важко забезпечити поєднання навчального процесу із життям. Посилання ж на "книжкові приклади, чим ніби реалізується екологічний принцип, може лише посилити абстрактність сприйняття учнями різних наукових теорій, однак не забезпечить належного рівня їхньої екологічної культури" [4, 213].
З іншого боку - часом і вчителі лише радіють з того, що їхні вихованці задовольняють свої екологічні запити поза школою, в гуртках юних туристів й екологів позашкільних установ. Однак в центрі екологічної роботи повинна бути загальноосвітня школа, її педагогічний колектив, учнівський контингент. Саме у них найбільші можливості забезпечити потрібну розумну "масовість" такій роботі.
Свого часу вчителі задовольнялися тим, що в школі працював гурток з охорони природи з 10-15 учнів, члени якого практикували походи по рідному довкіллю, займалися очищенням джерел чи струмків і т. ін. Проте сьогодні це вже не відповідає потребам виховної роботи і навчального процесу. Через це цілком предметно ставляться завдання щодо того, щоб "екологічна освіта перейшла в сферу системного забезпечення ефективної реалізації своїх виховних можливостей в контексті повсякденної навчально-виховної і культурно-просвітницької роботи різних структурних підрозділів системи освіти в Україні" [51, 37].
Системне співробітництво в галузі навчальної і природоохоронної роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу навчання й виховання, наголошуючи єдність їх мети і конкретних завдань, принципів і методів навчально-виховного впливу на свідомість, почуття й волю, життєву позицію і особистісні переконання учнів. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, бо забезпечує поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху. При цьому "пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі" [2, 49].
Підпорядкована справі державного становлення української нації, "екологічна діяльність на уроках, у позакласний та позашкільний час стає джерелом формування екологічної свідомості" [25, 31]. Зокрема, всебічне вивчення природних, соціально-економічних умов та історичних особливостей рідного краю, реалізація завдань охорони природи постає як один із найдієвіших засобів формування активної життєвої позиції учнів на ґрунті поліаспектного сприйняття ними змісту екологічного виховання.
Особливе місце в екологічному дитячому русі належить початковій школі. Проте "сьогодні природоохоронний принцип повинен більш активно заявити про себе в навчально-виховному процесі. Практично немає жодного шкільного предмета, зміст якого не можна було б зробити більш цікавим для учнів, більш доступним для усвідомлення шляхом наповнення його програмових завдань екологічним матеріалом" [11, 42]. Починаючи від простих фенологічних спостережень за природою і завершуючи питаннями охорони природних об’єктів, - все має бути підпорядковане тому, аби шкільне буття учнів максимально сприяло розширенню екологічного кругозору, формуванню екологічної свідомості молодших школярів.
В результаті проведеного теоретичного аналізу цілком очевидними стають такі функції екологічного виховання:
теоретико-методологічна - зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища;
соціально-культурна - виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми;
дидактична - пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи;
практична (діяльнісна) - пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності.
Вважаємо за необхідне розкрити основні джерела формування екологічної культури молодших школярів, якими виступають:
а) пізнавальна діяльність учнів, що пов'язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістю цього виду роботи є те, що в процесі її учні здобувають екологічні знання з безпосереднього оточення. Така діяльність розвиває інтерес дітей до природоохоронної роботи, формує позитивне ставлення до екологічної діяльності;
б) дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну природоохоронну роботу. Це практичний пошук, відкриття раніше невідомих фактів екологічної діяльності. У дослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність учнів, вміння їх самостійно розв’язувати екологічні проблеми. Творчий пошук ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральних якостей особистості, у даному випадку екологічної культури. Кожний учасник подорожі, експедиції або екскурсії під керівництвом учителя може проводити спостереження та елементарні наукові дослідження впливу порушення рівноваги на життєдіяльність навколишнього середовища загалом чи конкретного природного об’єкта. Це підвищує увагу учнів до об'єктів дослідження, сприяє активізації процесу екологічного виховання дітей молодшого шкільного віку.
в) практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Вона формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку екологічні знання у переконання та практичні навички природоохоронної роботи [51, 38-39].
Екологічний матеріал за своїм змістом є дуже різноплановим (природничим, історичним, літературним, географічним). Основними джерелами його надходження є науково-природнича та інша література (науково-популярна, довідкова, художня); місцева періодична преса (обласні та районні газети і журнали); повідомлення місцевого радіо та телебачення; власні спостереження учителя та учнів за природою та працею людей своєї місцевості; натуральні наочні посібники (колекції місцевих корисних копалин, зразки ґрунту, гербарії рослин та ін.); ілюстрації, малюнки, фотокартки, діапозитиви із зображенням екологічно небезпечних явищ і т. ін.; спогади, розповіді спеціалістів про екологічні проблеми [27, 69-70].
Таким чином, екологічне виховання слід розглядати не лише як діяльність учнів, спрямовану на формування екологічних знань, але й як одну з умов розвитку екологічної свідомості та життєвої екологічної культури.
1.2 Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів
На певному етапі біологічної еволюції наші далекі предки "вийшли з сфери суцільного підпорядкування біологічним законам і самі стали джерелом творення культурогенного потоку інформації, завдяки чому відбувалася їхня дальша адаптація до дії законів природи: через виробництво (перманентний розвиток і вдосконалення знарядь праці), засоби комунікації (мова), традиції, мораль, звичаї і т. ін. Мінімально змінюючись генетично і вдосконалюючи свої суспільні інститути, людина змогла вижити і розвинутися у світі жорсткого природного відбору" [30, 17]. Невід'ємною умовою суспільної еволюції став процес навчання і виховання.
Основою релігії давніх слов'ян, особливо тих, що жили на землях біля середнього Дніпра, був культ природи. В уявленні давньої людини все, що оточувало її, було живе, одухотворене, наділене магічною силою, яка так чи інакше на неї впливала. Головні елементи і сили природи, особливо ті, що здавалися найбільш містичними, стародавня людина обожнювала [51, 37]. Однак, на відміну від греків і римлян, наші предки не наділяли їх людською подобою і не приписували їм різних людських рис і пристрастей, а уявляли їх як осіб вищої духовної сфери. Не можна створити абсолютно точної картини щодо слов'янського Олімпу, але вважають, що було чотири або п'ять головних богів: бог грому і блискавки Перун, бог сонця Хоре, або Дажбог, бог вітру Стрибог, бог вогню Сварожич і опікун худоби, бог скотарства Велес. Крім того, в уявленні давніх слов'ян увесь навколишній світ був наповнений іншими таємничими істотами нижчого порядку: водяниками, лісовиками, русалками, мавками, домовиками, що жили у воді, болотах, лісах, горах, полях і в людських оселях. В українському пантеоні не було злих богів, боги та нижчі божества ставилися до людей прихильно, але треба було здобути і утримувати їхню ласку молитвами, обітницями, жертвоприношеннями.
Характер божеств залежав від характеру етносу, а на останній вирішальний вплив мала природа. Благодатна земля, м'якість краєвидів не зумовлювали активно-агресивні орієнтації стосовно природи. Навпаки, сприяли розвиткові мрійливості, толерантності і віротерпимості. У першовитоках українських вірувань беруть початок етнічний кордоцентризм, емоційність і чуйність - риси, які завжди переважали. Раціоналізм і цілеспрямованість відступали на другий план [68, 22].
Ми вбачаємо в українській ментальності прямий зв'язок з тим, то саме Україна дала світові видатних мислителів і педагогів з глибокою педагогічною інтуїцією і тонким розумінням співвідношення між емоційними та раціональними засадами в процесі навчання і виховання. Серед них - митрополит Іларіон, Володимир Мономах, Климентій Смолятич, Григорій Сковорода, Памфил Юркевич, Костянтин Ушинський, Борис Грінченко, Григорій Ващенко, Антон Макаренко, Василь Сухомлинський та багато інших, феномен яких прагнуть збагнути і закордонні дослідники.
Молитви і релігійні обряди справлялися якнайближче до таємничих сил природи: під особливим деревом (зокрема, дубом), на полі, біля криниць, в лісі, біля річок і озер. Опоетизовані в народній творчості і літературі верба, тополя, калина, явір, липа - надбання нашої історії. На узвишші, часто на узліссі встановлювалися і язичницькі ідоли - боввани. Сама природа була не тільки оселею, а й частиною єства вищих сил; приміщення чи будови для молитов були не потрібні: храми і капиша з'явились порівняно недавно, уже за княжої доби. Український лісостеп і степ, родючі землі, неповторні краєвиди були тими природними чинниками, які формували національний характер [30, 17].
Пантеїзм вірувань сприяв відчуттю єдності з природою. Під час відправляння ритуалів людина ніби розчинялась у просторі. Ритуали супроводжувалися проникливим співом, характер і зміст якого залежав від призначення обряду. Так виникли й дотепер зберегли високий естетизм стародавньої традиції гаївки, щедрівки, колядки, веснянки, обжинки, голосіння і т. ін. [46, 42]. У ритуалі брали участь всі члени роду: від найстаріших до найменших, дня яких споглядання обряду було водночас і великою школою естетичного, морального виховання, і уроком набуття природничих знань та суспільного досвіду.
Потужні корені цієї школи проросли у високопродуктивній і природовідповідній господарській діяльності. Набожне ставлення до землі, початки якого яскраво проглядаються ще від трипільців (4 тис. до н. е), було пронесено через тисячоліття і закарбувалось у висловлюваннях "Земля - мати", "Земля - годувальниця". Нею клялися: "Хоч землю їж" [60, 105]. Немало повір'їв, що збереглися і дотепер, у давнину виконували роль заборон, імперативів і навчали берегти все живе: дерева, звірів, птахів, не забруднювати водойми, криниці. Заборони акумулювали природжений естетизм, потяг до краси, гармонії з природою: чорногуза не займай - "згорить хата", у воду не плюй - "вона свята".
Сила язичницьких ритуалів народних вірувань була така переконлива, що багато з них, особливо пов'язаних з водою, перейняло християнство. Згадаймо хресні ходи до священних водоймищ, скроплювання освяченою водою на Великдень, Трійцю, Спаса [30, 18].
Про грані співіснування язичництва і християнства написано чимало. Безперечним є факт екологізації українського православ'я через його поєднання з попередньою релігійно-світоглядною системою. Засвоюючи нову чужу віру, вірування наших предків не розчинилися у нових християнських святах та обрядах. Неможливо уявити собі зиму без Різдва Христового, без ряджених, вертепу і куті, а весну - без Христового Воскресіння, Великдень - без писанок. Літні Зелені свята невід'ємно асоціюються з клечанням хати лепехою і свіжою травою. Спас поєднується з обжинковими звичаями та обрядами. Можна тільки пишатися тим, що наша обрядовість є однією з найбагатших у Європі і дуже давньою, як і сам народ [3, 201].
Виникнення ранньофеодальної держави Київська Русь історики відносять до IX ст. У дохристиянський період існування нашої держави звичаєва педагогіка, яка сформувалася і закріпилася в традиціях, символах попереднього етапу суспільного розвитку, продовжувала відігравати панівну роль. Вона збереглася і в наступних століттях, ніколи не втрачаючи свого значення. Як зазначалося раніше, процеси виховання і навчання були взаємопов'язані і носили практичний характер.
Діти пізнавали життя під час трудової діяльності: разом з батьками полювали, обробляли землю, оволодівали ремеслами тощо. Перші моральні настанови і знання вони одержували через звичаї, обряди, традиції, народний фольклор. Великий образно-емоційний потенціал несла в собі казка, яка за язичницькою традицією втілювала ідею спорідненості життя тварин і рослин з життям людини, поетизувала роль надприродних сил, а отже, виховувала любов до природи. Ігри та ігрові пісні ("Льон", "А ми просо сіяли", "Зайчик", "Ворон", "Коза", "Гуси", "Просо"), зоофагічні танці, загадки також мали природничий зміст і передавали досвід природо-відповідної поведінки [60, 110].
У Київській Русі була започаткована природозаповідна справа: охоронялися урочища, призначені для полювання князів ("Звіринець", "Соколиний Ріг"), За Володимира Волинського створена добре відома й нині Біловезька Пуща, з ХІX ст. під охороною перебуває тур. Охорона угідь, пташиних гніздовищ, звірів у період виведення молодняку та інші імперативи, обов'язкові для виконання всіма жителями ранньосередньовічної держави, також мали переконливе виховне значення.
З прийняттям першого писемного законодавства "Руської Правди" вони частково перейшли із звичаєвої сфери у площину правових відносин. Як і раніше, дітей привчали шанобливо ставитися до землі - головного багатства держави і гаранту її достатку. Ця традиція виявилася такою сильною, що її беззастережно сприйняло християнство, передбачивши церковне покарання поклоніннями протягом 15 днів для того, хто "бив землю". Зберігся і культ Матері, який деякі сучасні автори відносять до головних архетипів колективного безсвідомого українців і, як доказ, наводять приклад поклоніння Богородиці нарівні з Христом.
Крім моральних засад і світоглядних настанов, у Київській Русі дитина здобувала професійні знання, які також передавалися за правилами звичаєвої педагогіки: від батька - до сина. Селянин-землероб володів майже 200 професійними навичками успішного ведення господарства. Значною мірою продуктивному господарюванню сприяв агрокалендар, складений нашими предками завдяки спостережливості, господарській інтуїції та глибоким знанням природи [64, 19].
Природні прикмети відігравали велику роль у виховному процесі, з дитинства входили у свідомість, розвивали спостережливість, образне мислення, сприйняття кольорової гами навколишньої природи: "Ясний місяць дощу не бачить", "Червоне вечірнє небо - жди дощу", "Трапляється такий год, що на день по сім погод", "Сухий квітень - голодний рік"-, "Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає", "Як травень дощі сіє - жито половіє", "Як у травні дощ не впаде, то і золотий плуг не виоре", "Не радій великому посіву, а радій гарному врожаю", "Зима біт, та снігу не їсть, а тільки сіно".
Після прийняття християнства все ж велику роль продовжували відігравати служителі язичницького культу і носії ізотеричних знань та магії - волхви. Пригадаймо факти з "Літопису руського", коли за порадою до волхвів звертаються великі князі Київської Русі, зокрема - князь Олег, якому було напророковано смерть від власного коня. Будучи невід'ємною часткою культури праукраїнців, дохристиянські вірування відігравали роль екологічного чинника в пристосуванні етносу до природного середовища.
Християнство з чітко регламентованими канонами і нетерпимістю до поганства трансформувалося на місцевому фунті - з огляду на об'єктивні процеси самоорганізації та самозбереження етносу. І в наступні часи служителі уже християнського віровчення прославляли рідну землю, її красу, велич і силу її людей, утверджуючи політичну повноправність батьківщини серед інших християнських країн, відстоюючи її інтереси в протистоянні ідеологічному впливові Візантії та збройному втручанню войовничих сусідів [33, 19].
Екологічні мотиви писемних джерел сягають часів Київської Русі. "Слово о полку Ігоревім", створене через 200 років після офіційного прийняття християнства, найповніше з усіх давньоруських оригінальних джерел відображає ментальність народу. Важко відшукати твір середньовічної літератури, який би так зримо ілюстрував роль культури як засобу пристосування до конкретних умов проживання. Тут людина і природа, природа і батьківщина (у творі - це земля Руська) - одне ціле; стала екологічна система тримається на високому патріотизмі і моральності. Природа співпереживає своїм захисникам, набуває людських якостей, сприяє діям героїв, іноді стає на перешкоді, попереджаючи про небезпеку. Назви птахів тут зустрічаються 54 рази, назви рік - 23.
Природа має багатокольорову гаму: синій колір у поемі зустрічається вісім разів, червлений - шість, чорний - чотири, сірий та зелений - по три, білий - два, багряний - один раз. Князівські чвари і війна, все те, шо руйнує екологічні зв'язки, заслуговують найглибшого осуду. Автор свідомо використовує багатовіковий досвід самозбереження етносу, акумульований в язичницьких віруваннях, і підпорядковує його привнесеній ззовні християнській традиції. Така трансформація автохтонної світоглядної системи через призму християнства простежується і в інших творах давньоруської літератури ("Слово про закон і благодать" Іларіона, "Поучения" дітям Володимира Мономаха та ін). Вона має єдину мету: зберегти самобутність та ідентичність народу, що тисячоліттями проживав на цій землі і мав колосальний потенціал колективного несвідомого [57, 38].
Для навчально-виховних традицій Київської Русі характерні зачатки формування валеологічних знань. Народні традиції зберегли способи лікування грижі, ревматизму, геморою, сечокам'яної хвороби тощо. Цими знаннями володіли знахарі, баби-повитухи, чаклуни. Євпраксія, онука Володимира Мономаха, в трактаті "Алімма" описала основи догляду за немовлятами, гігієни з використанням народної медицини, тощо.
Школа Київської Русі, поєднавши візантійську традицію з місцевою, формувала природничі уявлення та знання, моральні цінності, навички пізнання навколишнього світу, тобто закладала екологічні традиції в розуміння явищ навколишньої дійсності. І хоча школи набули великого поширення, особливо з прийняттям християнства, звичаєва педагогіка, екологічний зміст якої був зумовлений тисячолітнім досвідом етносу, продовжувала жити [64, 20].
У сучасних умовах у практиці початкового навчання формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.
Таким чином, в важливим засобом екологічного виховання школярів є народні традиції, тобто досвід, звичаї, норми поведінки, смаки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Дотримуючись традицій своїх предків у сфері збереження і охорони довкілля, люди зможуть урятувати навколишнє середовище від знищення й екологічної кризи.
1.3 Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів
Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється на міжпредметній основі. Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.
Людина - частка природи. Потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього особливо великий [56, 23].
Розпочинаючи цю роботу з 1 класу, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом - стійкий інтерес до природи і на цьому ґрунті - відповідальне ставлення до всього живого.
Процес цей складний і тривалий. І "найперша умова його результативності, особливо в міській школі, - вихід навчання за межі підручника" [4, 51]. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкриється перед учнем лише тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо. Спостереження засвідчують: молодші школярі виявляють турботу передусім про ті об'єкти, які бачили, про які мають чимало відомостей; незнання ж спричинює в кращому разі байдужість. Нерідко ж, не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього, діти завдають шкоди рослинам і тваринам.
Як же зробити, щоб людина змалечку не тільки оволоділа певними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи поліпшення навколишнього середовища? Педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших вважають "систематичне ознайомлення учнів з природою своєї місцевості, здійснюване неодмінно шляхом безпосередніх спостережень" [18, 39]. Таке спілкування з природними об'єктами стане надійним фундаментом для подальшого вивчення дисциплін природничого циклу. До того ж використання екологічного матеріалу активізує пізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності.
Однак, сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною до зла. Тільки "активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. Ось чому в шкільному краєзнавстві важливо забезпечити практичну природоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишнього середовища" [71, 40].
А починати слід з формування в дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини. Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишнього середовища [3, 127]. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей.
Не бракує й доступних для молодшого шкільного віку видів практичної природоохоронної діяльності. Це "догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота на навчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів" [41, 58]. Вже один цей перелік свідчить, що у вчителя є чимало можливостей для формування в дітей необхідних практичних навичок.
Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомів книжок-розкладок про рослини й тварин створення місцевої Червоної книги - книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природного матеріалу, фільмів про природу для іграшкового телевізора [58, 51]. Зарекомендували себе й тематичні бесіди, ранки, конкурси, участь дітей у роботі учнівських організацій "Голубий патруль" та "Зелений патруль" [1, 164].
При цьому слід пам'ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета - "розширити, поглибити, систематизувати набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя" [30, 17].
На сьогоднішній день екологічне виховання у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст екологічного виховання складає "система взаємопов’язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя". Уроки природознавства, читання, рідної мови і т. ін. покликані виховувати у школярів екологічну культуру та формувати навички природоохоронної діяльності [43, 104]. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.
Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно-орієнтованим на екологічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.
Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності.
Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання і виховання у процесі учбової діяльності будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є "взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення екологічних проблем. При цьому є важливим не тільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організувати обговорення і розв’язання її разом з учнями" [3, 153]. Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку.
Уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій екологічного спрямування. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: “Чому? ”, “Як?", “Звідки?". Вчитель разом з дітьми може розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:
через проблемне викладання знань учителем;
через організацію частково-пошукової діяльності;
через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чи виявлених за результатами самостійного дослідження 64,19 [].
Важливе значення в екологічному вихованні учнів початкових класів має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітей до праці та викликає позитивні емоції. Адже зацікавленість, впевненість у своїх силах, задоволення - усе це могутній стимул до праці. Без інтересу, подиву, радості неможливе успішне навчання в початкових класах. Тому вчителям початкових класів, щоб зацікавити дітей, доводиться до кожної теми добирати додатковий матеріал, який не завжди легко відшукати.
Реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів робить уроки більш цікавими, змістовними. А "участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу їхню пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань" [22, 32]. Через екологічну роботу програмовий матеріал з основ наук органічно пов'язується на уроках з місцевим життям, духовними набутками рідної сторони.
За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пропагують природоохоронні традиції свого народу. Зокрема, цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів "на замовлення" може бути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котрі ускладнюють сільськогосподарське виробництво. Учні можуть вивчити стан забруднення водних ресурсів краю, склад риб і тварин, птахів у місцевих водоймах; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела та спостерігати за їх станом [4, 52].
Досвід засвідчує, що досить результативно зарекомендували себе в навчально-виховній роботі такі методи, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими місцевими матеріалами на уроці, використання схем, діаграм таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій [54, 29]. Основними ж формами природоохоронної роботи в структурі шкільного життя учнів можуть бути громадсько-корисна робота; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок на основі зібраних матеріалів, створення куточків і музеїв охорони природи у школах [69, 22].
Популяризації знань і відомостей про рідний край слугує влаштування у кожній школі різноманітних виставок. Можна широко показати результативність екологічно спрямованої пошуково-дослідницької та пізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів, гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми, сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій і т. ін. [67, 289]. Такі виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховний потенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичний арсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічного виховання.
Заслуговує на підтримку практика підготовки, за ініціативою місцевих освітянських управлінських структур, насичених природоохоронним матеріалом посібників з природознавства та інших навчальних дисциплін. Перш ніж разом з учнями приступити до екологічної роботи, вчителі уважно аналізують програму, зіставляють її зміст із підручником. Це допомагає виділити основні завдання вивчення предмета за класами (здійснювати наступність і перспективність у формуванні основних понять курсу: контролювати знання й уміння школярів, добирати додатковий матеріал, використовувати міжпредметні зв'язки) [33, 19].
Як показує практика, "використання екологічного принципу при вивченні навчальних дисциплін забезпечує тісний зв'язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи" [61, 12].
Використання наочності на уроках у процесі ознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважно допоміжну роль, однак у деяких випадках певний навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об'єкт взагалі неможливе). Тому вчителі збирають й упорядковують додатковий матеріал для уроків. Це тематичні папки: "Польові роботи", "Рідкісні звірі й птахи України", "Тварини лісів нашої місцевості", "Лікарські рослини нашого краю" [54, 31]. Розробляють також для опитування і спостереження пам’ятки, картки з усіх тем курсу.
Вивчаючи тему "Форми поверхні Землі: рівнини, яри, гори", передові педагоги проводять екскурсії в природу. Для цього вибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. При вивченні розділу "Використання і охорона природи людиною" ознайомлюють дітей із заказниками, заповідниками області [46, 41].
Природа - джерело здоров'я і радості, неоціненне багатство. Вчити бачити красу рідно природи, виховувати бережливе ставлення де неї потрібно починати з раннього дитинства, і цьому сприяють екскурсії. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачається посильна суспільно-корисна праця дітей [11, 28]. Наприклад: обгородження мурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо.
Результати цілеспрямованих досліджень свідчать, що екологічне виховання у процесі навчальної діяльності в початковій школі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слід враховувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальної діяльності визначається сукупністю взаємопов'язаних дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу у початкових класах, а саме:
у процесі добору екологічно спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв: науковості, доступності, поліфункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості для учнів початкових класів;
використання природоохоронних відомостей має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;
під час розробки змісту й методики використання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльності необхідно враховувати пізнавальні особливості молодших школярів, специфіку навчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів [30, 18-19].
Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу на уроках у початкових класах, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, цей матеріал, який учитель планує використати на уроці, має бути науково достовірним, перевіреним за кількома джерелами; доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, праці людей, до всього живого.
У процесі добору змісту екологічно спрямованого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для учнів. Реалізація цієї вимоги, як показали результати експериментального дослідження й аналіз передового педагогічного досвіду, забезпечується кількома шляхами: залученням учнів до добору даного матеріалу для уроку (за умови різних способів педагогічної підтримки - залежно від індивідуальних особливостей школярів) [57, 40]. Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки. Ще один шлях - "вільний вибір учнями відповідних об'єктів для спостережень з наступним обговоренням у класі їх результатів"; "врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів".
Систематичність використання екологічно спрямованого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьох уроках з різних предметів: природознавство, рідна мова, ознайомлення з навколишнім, читання, образотворче мистецтво і т.ін.) [52]. Причому, природоохоронні відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням.
Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням [61, 13]. Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу; розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв'язку навчання з життям.
Поряд із навчальною екологічно спрямований матеріал пропонує виховну та розвивальну функції, тобто він "сприяє вихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставлення до природи та праці людей. Розвивальна функція цього матеріалу полягає в стимулюванні та розвитку психічних процесів учнів, їх мовлення, спостережливості" [55, 46].
Використання екологічно спрямованого матеріалу на уроці залежить також від віку учнів і ступеня їх обізнаності з ним. У 1 класі основна роль у цьому процесі надається вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості, показує ілюстрації. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня природоохоронна діяльність. Учитель може доручати дітям 2-го та 3-го класів добирати цікавий матеріал до теми, що буде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі [29, 18].
Для того, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про той чи інший екологічний об'єкт, учителю необхідно поряд із словесним описом його використовувати наочні посібники. Це можуть бути гербарії рідкісних рослин різних природних угруповань (лісу, луки, поля), колекції корисних копалин, що добувають у цій місцевості, зразки місцевих ґрунтів, діапозитиви із зображенням місцевих тварин, рослин, краєвидів тощо. Доцільність такої діяльності обумовлюється також і перевагою конкретно-образного мислення молодших школярів. Добираючи зміст матеріалу та розробляючи методики його використання, необхідно враховувати і таку особливість уваги учнів початкових класів, як її мимовільний характер. Саме тому все нове, яскраве, що опрацьовується на уроці, зразу ж привертає до себе увагу учнів.
Організовуючи засвоєння екологічно спрямованого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання. До них належать: розповідь учителя про природу та її охорону, бесіда, побудована на природоохоронній основі, читання відповідної літератури, спостереження над об'єктами рідної природи, яке проводять молодші школярі; сприймання ілюстративного та натурального наочного матеріалу.
Вибравши способи опрацювання екологічно спрямованого матеріалу, вчитель має продумати і його місце в структурі уроку. Природоохоронний матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку. Найчастіше це робиться, як показали результати експериментального дослідження, в процесі викладу основного програмового матеріалу для конкретизації та ілюстрації окремих його положень [30, 19]. Наприклад, сформувавши поняття "дерева", "кущі", "трави" (3 клас, предмет "Природознавство"), вчитель просить учнів пригадати назви відомих їм дерев, кущів трав'янистих рослин, які потребують охорони. Відповіді учнів учитель доповнює цікавими відомостями про способи охорони рослини та супроводжує їх показом гербарію, малюнків, ілюстрацій.
Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на екологічно спрямований матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й виховну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів. Наприклад, перевіряючи матеріал за темою "Річка" (3 клас, природознавство), вчитель може запропонувати учневі розповісти про охорону річок на основі місцевої річки (намалювати на дошці схему, показати її на карті).
Таке наповнення змісту навчально-виховного процесу в початковій школі екологічно спрямованим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань і розширення кругозору учнів, а й сприяє формуванню їх елементарних морально-естетичних уявлень та розвитку екологічного світогляду.
Розділ 2. Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій
2.1 Організація та зміст експериментального дослідження
Одним із головних завдань сучасної початкової школи є створення необхідних умов, у яких би формувалася творча особистість дитини, здатна розвивати народні традиції, спрямовані на гармонізацію взаємин людини з природою, її високу духовність. Учитись у природи, вміти спостерігати за її життям - ця мудра філософія народу, що знайшла широке відображення в численних народних прикметах та прислів'ях, казках, легендах, повір'ях, піснях, обрядовості тощо.
Спільна ознака моральних цінностей усіх народів та, що саме в їхніх межах етнос адаптується до природного середовища. Тому "екологічна свідомість закорінена в моральному імперативі і спрямована на його утвердження через систему філософських, художніх, релігійних, політичних поглядів" [51, 37]. Завдяки екологічній свідомості "набуті знання та інформація стають особистісними цінностями, ідеалами, переконаннями, сподіваннями, відбувається усвідомлення людиною себе, свого місця, ролі, зв'язку з природою" [30, 18].
Джерелом екологічної свідомості, звичайно, є виховання. Звідси незмінна актуальність визначення процесу виховання як становлення рівноваги між особистістю і навколишнім середовищем. Серцевиною ж його є задоволення морально-етичних потреб людини. Трактуємо виховання не лише як об'єктивний, а й "екологічно зумовлений процес, визначальний чинник формування екологічної свідомості та культури" [55, 46]. Проте висока екологічна культура можлива лише в разі покладання в основу гуманістично-екологічного типу цінностей: єдність свободи (гуманізму) і співпричетності (шанобливість перед життям, зв'язок з природою). Реалізація такої свідомості - екологічної - має спиратися на мудрість, творчість, красу і святість усього сутнього.
У свідомості особистості неможливо вибудувати ієрархію цінностей без відповідних знань про світ, без уміння використовувати їх для прогнозування наслідків своїх дій. Екологічне знання, що інтегрує в собі інформацію про природу як цінність, є обов'язковим для формування екологічної культури. Воно має структуруватись з урахуванням екологічного імперативу: умов, за яких можливі існування життя, коеволюція людини і природи, збереження природного різноманіття як основи існування системи (екосистеми) [20, 40]. Але самих природничонаукових знань недостатньо, бо екологічна культура є способом адаптації етносу до свого середовища.
Знання, відчужені від національного ґрунту, історії, традицій, не розкривають почуття приналежності до свого народу. Будуючи зміст освіти лише на наукових знаннях, школа розвиває молодь однобічно, що призводить до деформації людської психіки, зміни ціннісних критеріїв і спонукань до дії.
Виховання екологічної культури як складової національного ідеалу потребує природовідповідних форм і методів. Звичайно, якихось універсальних педагогічних технологій бути не може, бо, як зауважує О.О. Люблінська, "дитина - це активна особистість і бере з освітньо-виховних впливів лише те, що забажає" [37, 112]. Зрештою, й сама культура не терпить зовнішніх заборон і норм, окрім хіба тих, які вона створює сама. Тому осердя змісту екологічного виховання належить шукати в етноекології та етнопедагогіці. Освітньо-виховні заклади тоді стануть справжнім джерелом рідної культури
Саме народні традиції є фундаментом, на якому вивершуються моральні цінності та ідеали, світогляд і світосприйняття, який органічно поєднує минуле, сучасне і прийдешнє [56, 23].
Таким фундаментом був український народний календар, побудований відповідно до біоритмів довкілля як сукупність принципів екологічного виховання. У свідомості дитини формувалися уявлення про закономірність перебігу подій, явищ, природних і соціальних процесів, що сприяло саморефлексії людини щодо свого місця у світі, спонукало до вироблення внутрішніх імперативів екологічно доцільної поведінки.
Відчуваючи співпричетність до всього сутнього, людина не відокремлювала себе від природи і гармонійно співіснувала з нею. Спілкування з природою на засадах народного календаря здійснювалося під час традиційних свят, які були і святом природи. Це сприяло злиттю світу людини зі світом природи. Еколого-педагогічний потенціал народного календаря сприяв вихованню не лише екофільної особистості, а й дбайливого господаря, патріота своєї землі, Батьківщини.
У процесі розбудови системи освіти народний календар, на жаль, не посів належного місця в освітньому полі України, що уповільнює процес зближення людини зі світом природи. Наш обов'язок - зцілити зміст освіти на засадах еколого- та природовідповідності, врахувавши досвід предків з освоєння і формування середовища. Цей досвід є золотою скарбницею для виховання любові до рідного краю, без чого не можна сформувати національну самосвідомість [68, 38].
Учені-психологи підтвердили, що навички і вміння, поведінка дитини, моральні норми й цінності формуються за умови безпосередньої практичної діяльності із застосуванням методів виховних вправ. Поза цілеспрямованою діяльністю ні вміння, ні навички, що складають їх, формуватися не можуть [8, 86].
Одним із важливих виявів творчих якостей особистості є її ціннісне ставлення до предметів і явищ життя. Ціннісне ставлення до природи означає усвідомлення самоцінності природи, яке зумовлюється системою світоглядних знань особистості, життєвим і соціальним досвідом, який формується й виявляється лише в процесі активної оцінної діяльності, тобто вмінням оцінювати. Формування саме таких оцінних умінь і навичок у дітей молодшого шкільного віку досягається вивченням народного історичного досвіду, традицій спілкування з природою, ставлення до неї [61, 12].
Надзвичайно багаті різноманітні знання про природне середовище відображають його ціннісно-практичні властивості з точки зору суспільного значення (господарського, гігієнічного, агрономічного, рекреаційного, естетичного і т.д.) [56, 24]. Тобто природа розглядається через призму суспільних потреб і цінностей: як середовище життя людини й інших живих організмів, як джерело ресурсів, що особливо важливо для формування готовності відповідально ставитися до природного довкілля. Отже, народні традиції розглядаються нами як один із дидактичних засобів вирішення завдань щодо створення умов, за яких виникають реальні можливості реалізувати духовний, інтелектуальний і фізичний потенціал особистості.
Тобто виникають умови для виявлення й розвитку нахилів і здібностей школярів, пізнання природи, суспільства, людини, істини; вироблення цілісного-гуманного і незалежного - погляду на навколишній світ; розвитку в дітей потреби постійно навчатися і самонавчатися; набуття ними способів і досвіду практичної діяльності в природі.
Для розвитку індивідуальності кожної дитини необхідна її особиста взаємодія з матеріальним і духовним світом, соціальним та культурним довкіллям, коли створюються умови, за яких виникають можливості для використання та реалізації духовного, інтелектуального і фізичного потенціалів. Вивчаючи й аналізуючи довкілля, учні виявляють факти його забруднення, моделюють ситуації і знаходять можливий шлях позитивного їх вирішення у формі предметних, ігрових, ситуаційних уроків, на яких кожний учень має змогу одержувати первинні результати в пізнанні навколишнього світу [68, 39].
Практична діяльність формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання в переконання. Саме за таких умов відбувається єднання емоційних, прикладних чинників, інтенсивно формується світогляд дитини.
Без знань закономірностей сезонного розвитку природи наші предки не могли обійтися в багатьох галузях народного господарства. Ці знання базувалися на безпосередніх спостереженнях за фенологічними індикаторами в природі, які показували синхронний зв'язок між окремими сезонними явищами і явищами, що вказують на необхідність виконання тих чи інших господарських робіт. Наприклад, побутують такі народні прикмети: "Овес сій, коли березовий лист стане розвиватись" або "Сій овес до розпускання осики" і т.д. Перевірку наведених прикмет краще організовувати в формі практичної роботи. Для здійснення її вчитель може запропонувати учням самостійно зібрати народні прикмети, пов'язані зі спостереженнями за фенологічними факторами своєї місцевості, або ж дібрати їх з літературних джерел та усної народної творчості.
Основна мета проведення спостережень - вивчити вплив антропогенних факторів на мікроклімат і сезонний розвиток природи, характер цього впливу (позитивний, негативний) та використовувати зібрані дані для розробки можливих заходів з охорони природи, створення банку даних. А також навчитися відрізняти нормальні цикли розвитку природи від порушених діяльністю людини. Наприклад, можуть спостерігатися зміщення часу сезонного розвитку дерев, кущів, трав поблизу промислових підприємств під дією забруднення повітря і ґрунту тощо.
Результати проведеного учнями аналізу фенологічних спостережень варто використати для можливих розробок заходів з охорони довкілля, визначеної інтенсивності впливу місцевих умов [7, 14].
Одним із нетрадиційних засобів екологічного виховання учнів початкової школи є, на нашу думку, український народний (церковний) календар. Відомо, що у 80-90-і рр. ХХ ст. старші люди, не користуючись будь-яким друкованим календарем, пам`ятали майже всі народні та релігійні свята, дні вшанування святих (а це всі 365 або 366 днів повного року). Сучасне покоління, на жаль, цю здатність втрачає. А на прикладі попередніх поколінь українського народу можна стверджувати про нерозривний, природний зв`язок народного календаря із національно-історичною пам`яттю нашого народу. “Практично все господарське життя чітко регламентувалось календарно-святковою структурою”, - стверджує М. Стельмахович [60, 125]
Проблема дослідження народного календаря є актуальною з огляду на необхідність активізації національно-історичної пам`яті українського народу. Народ існує завдяки наступності поколінь. Самоідентифікація покоління відбувається через вироблення концептуально сформованого ставлення до історичного минулого. Кожне покоління нації історично себе самоусвідомлює. Таким чином, духовним надбанням етносу, складовою частиною його національної самосвідомості виступає національно-історична пам`ять. Вона включає в себе як знання про події, традиції, ідеї, теорії - все те, за допомогою чого народ (етнічна спільність) усвідомлює своє минуле, так і його ставлення до цього історичного багатства. В сукупності ці знання і оціночні ставлення стають мотивацією поведінки етносу в суспільному житті [64, 19].
Історична пам`ять народу - це найважливіший компонент його духовної сфери, який дозволяє підтримувати безперервність етнічної еволюції, спадкоємність народного досвіду, передавати накопичене багатство національних цінностей наступним поколінням. Національно-історична пам`ять народу особливо актуалізується в переломні, кризові епохи, коли буття етносу зазнає серйозних та суворих випробувань. Підвищену нині увагу українського народу до минулого, до своїх коренів можна розглядати як запізнілу реакцію на довге ігнорування його національної своєрідності в умовах тоталітаризму.
Народний календар українців виступає як унікальне історичне джерело, осередок його національно-історичної пам`яті завдяки комплексності самого “місяцеліка", довготривалої історії його творення та універсальності у використанні, а також надзвичайно широкого ареалу застосування. Календар дає можливість зрозуміти і ту історичну соціальну реальність, коли він виник і тоді, коли він побутував. “Будь-яке джерело, чи йде мова, наприклад, про писемні, речові, усні джерела інформації, - не може бути інтерпретоване поза тією загальнокультурною ситуацією, в якій воно виникло і функціонувало" [56, 24].
Народний календар розуміється нами як народна хронологічна система визначення часу тієї чи іншої події в добі, господарському сезоні, порі року відповідно до явищ природи і важливих суспільно-сімейних подій, переважно традиційних свят. Інколи етнографи вживають термін “Народний календар” як синонім до опису свят та обрядів у їх календарній послідовності. Становлення українського народного календаря відбувалось протягом тривалого часу. Вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу, український селянин фіксував всі атмосферні зміни з огляду позитивних чи негативних впливів на результати його праці. Оскільки головним заняттям прадавніх українців було хліборобство, наш народний календар з повним правом можна назвати хліборобським, або аграрним календарем. Стрижень життя - городньо-польові роботи, де землеробські покоління накопичили дивовижні знання про властивості природи - знання, на жаль, толком ніколи не записані. Ці роботи мали свою календарну періодичність, коли життя людини вслуховувалося в життя рослин” [60, 123].
Споконвічна хліборобська праця витворила свій світ уявлень, своє самобутнє розуміння явищ навколишньої дійсності. Усю суму енциклопедичної народної мудрості було зведено до певної системи, що постала у вигляді народного аграрного календаря, який формувався поступово, в міру емпіричного осягнення народом навколишнього середовища. Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнім язичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій. Поряд з народним побутував так званий світський (астрономічний) календар, основною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців. Із запровадженням християнства виник ще й церковний календар. Проте для українського селянина основним залишався народний (аграрний), який згодом з`єднався з церковним календарем.
Введення християнства і протиборство нової церкви з язичеськими віруваннями українців знайшли відображення в народному календарі. Дохристиянські звичаї, народна пам`ять українців виявились занадто твердими і життєздатними. Християнство змушене було піти на певні поступи. Так, купальські свята пов`язали з пророком Іоанном Хрестителем, колядки і щедрівки - з Різдвом Христовим, веснянки і гаївки - з Воскресінням Христа і великодніми дійствами. Одне слово, "створилося синкретичне поєднання двох релігій - так званий дуалізм" [70, 12].
На думку В. Скуратівського, задовго до впровадження християнства і тим паче офіційної літературної структури місяценазв, якою ми користуємося нині, наші пращури вже мали чітку дванадцятимісячну форму річного календаря. Давні джерела, насамперед актові книги, фіксують позови та угоди не за числами, а за святами: на Семена, на Дмитра, на Юрія і т.д. Отже, цей факт дозволяє зробити припущення, що кожен день мав свого “покровителя”, тобто святого, яким і регулювалися числа. Хоч християнство частково і знівелювало давній календар, але в народі користувалися традиційними формами, літні люди й дотепер визначають свята не числами, а днями чи тижнями: “Після Спаса", “На п`ятий день Пилипівки", “Перший тиждень Великого Посту" та ін.
Історія народного календаря - це спроба увібрати весь аспект матеріальної і духовної культури українців. Цей цінний документ об`єднав тисячолітній досвід і народну пам`ять українства. Протягом віків він удосконалювався, доповнювався новими формами і філософськими структурами, перетворившись у цінне історичне джерело.
Народний календар українців є джерелом народної моралі, що теж є складовою частиною національно-історичної пам`яті. Бо саме через календарні обрядові дійства передавались загальнолюдські цінності - розуміння добра і зла, совісті, честі, справедливості. Так, наприклад, 7 квітня традиційно є найбільшим весняним святом - Благовіщенням. Саме з Благовіщенням пов`язаний в українців своєрідний обряд, який у народі називали “Вдовиним плугом”. Ця високогуманна форма засвідчує про добродійство народної моралі і шляхетність суспільних взаємин серед простого народу. Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли оброблятиме ниви вдовам і сиротам. Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось з односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома.
Історична пам`ять українського народу, що мудро було сконцентрована в народному календарі, визначала життєві пріоритети українців. Наш народ завжди шанував людей трудолюбивих, цінив працю і її результати, прагнув до заможного життя. “Куркуль” стало лайливим словом тільки в комуністичні часи, бо тільки в бідності режим міг зробити всіх рівними. Закономірно, що утвердження комуністичної влади і “нового" способу життя неминуче мали зіткнутися з духовно-ціннісними орієнтаціями українців, які фіксувалися в обрядових дійствах народного календаря. Українські селяни все своє життя відміряли і організовували за народно-трудовим календарем: вони чітко знали, коли починати польові роботи, а коли завершувати, коли святкувати, а коли й працювати з ранку до ночі.
Попри всю драматичну історію українського народного календаря, він був і є джерелом пам`яті та духовності нашого народу, з багатьох позицій не втратив свого значення і сьогодні. Той факт, що ми маємо змогу повніше пізнати життя і побут своїх попередників, використовуючи календар як джерело, дає нам законне право пишатися високим рівнем культури українського народу, яка в світовій цивілізації посіла значне місце [70, 14].
Аналіз наукової педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, а також практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно буде, на наш погляд, дати рекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічного виховання засобами народних традицій ставлення до природи.
Аналіз практики роботи початкової школи дозволив зробити висновок, що переважна більшість учителів ознайомлюють учнів з народними традиціями спілкування з природою. Проте, в основному це інформативне ознайомлення. Виявлено також, що учні більше цікавляться народними традиціями саме свого регіону. Практично ця робота в школах України проводиться в різноманітних організаційних формах ("зелені" й "сині" патрулі, клуби, гуртки юних друзів природи, шкільні лісництва, екологічні стежки, олімпіади і т. ін.).
Практика підтверджує, що найбільшої різноманітності форм екологічного виховання учнів можна досягти в позакласній та позашкільній навчально-виховній роботі. Нині відбувається інтенсивний процес становлення позакласної та позашкільної виховної роботи на національній основі в школах нашої області та ін. У них проводяться виховні заходи у формі свят: "Без верби і калини нема України", "Українські обереги", "Українська хата, піч і хліб", "Бабусині казки", "Зелений барвінок", "Мамин рушник", "Бабуся - берегиня роду" і т.д.
В основі їхнього змісту - легенди, перекази, загадки, які відображають надзвичайно широке використання рослин у народній обрядовості, побуті, фольклорі, дають змогу виділити одну з провідних ідей - надзвичайно шанобливе і дбайливе ставлення народу до природного середовища, розуміння своєї органічної єдності з ним, відчуття позитивного впливу природи на людський організм, тобто його етичні і правові норми.
Підтвердженням сказаному можуть бути приклади використання народом рослин з лікувальною метою, знання про благотворний їх вплив на людський організм, зображення на побутових речах та в оздобленні одягу орнаментів, запозичених у природи (рослини, тварини та ін.) як оберегів від усього злого. Завдяки природженій допитливості й спостережливості, характерній нашим предкам, було помічено сприятливий і заспокійливий вплив рослин на людський організм, що на сьогодні одержало наукове підтвердження та визнання. Символами ж української землі завжди були верба і калина, які висаджували в пам'ять про різні видатні події.
Народна заповідь "Не нашкодь!" навчала наш народ давати рослинам точні назви відповідно до їхньої дії. Народні цілителі уміли визначати позитивну дію рослини на людський організм за її зовнішнім виглядом. Так, рослини, які мали звивисту або заокруглену форму (полин, вероніка, родовик тощо), вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя (заячий холодок, кріп) - засобами, що зміцнюють волосся. Квітки, що нагадують форму ока, - троянди, маргаритки, очанка, вважалися в народі ліками для очей. Чебрець і аконіт (трохи схожі на вуха) використовувались від захворювань органу слуху; кропива, вкрита жалкими волосинками, вважалася чудовим засобом від кольок.
Отже, народні традиції та знання про природу є тим розвивальним середовищем для кожної дитини, якому існуватимуть необхідні умов для формування її екологічної культури. Моральні норми й цінності, закладені в народних традиціях, стають регуляторами життя та діяльності особистості, її активною внутрішньою позицією, яка виявляється у процесі дій, що вимагають здійснення реального вибору у стосунках з природою.
Для визначення ефективності екологічного виховання молодших школярів засобами українських народознавчих традицій підібрано навчальний матеріал для використання на окремих етапах уроків "Я і Україна".
Тема. Народний календар.
Мета: Продовжити формування уявлення про календар народних свят, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у відзначенні свят; розвивати пам’ять, мислення, виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
а) гра"Мікрофон".
Зустріч весни, обряди, пов’язані з народженням дитини, закликання весни, народні свята, календарні свята.
Кожна країна, кожен народ має свої звичаї, які виробилися протягом багатьох століть. Цікавими звичаями та обрядами багата і наша країна.
б) Читання "святкового кола"
Різдвяні свята
Різдво як символ народження, появи нового. Обряди і звичаї, пов’язані з народженням нового, початком нового року, нового циклу природних процесів. Колядування, щедрування, рядження, ворожіння як намагання прогнозувати майбутній врожай, закликати вищі сили на допомогу у сільськогосподарських роботах.
Святе Водохреща
Водохреща як символ освячення води, святості води, її надзвичайно важливої ролі у природі, як джерела і ознаки життя. Охорона води - багато в чому охорона всієї природи. Купання у холодній воді як ознака здоров’я - фізичного і психічного, очищення від негативного.
Великдень
Великдень як символ відродження, оновлення, оживлення природи, початку життєвих процесів у живій природі. Яйце, крашанка як символ життя і народження нової істоти.
Свято матері
Матір як джерело життя будь-якої істоти. Кожне живе має матір, без матері нема життя.
Свято Трійці
Символ єднання людини з природою, наближення до довкілля. "Маювання" осель як символ любові до природи. Символ буйності і всесильності природи, віри у силу довкілля, обожнення природи. Виполювання бур’янів у Зелену суботу - ознака бажання допомогти природі очиститися від негативного. Можна рубати гілки дерев і рвати квіти - як символ подяки вищим силам за створення природи і людини.
Івана Купала
Свято Купала як символ оновлення природи. Перескакування вогнища як очищення від негативного. Пошук квітки папороті як намагання знайти універсальний засіб творення добра, щастя всьому живому. Вінкоплетення як символ єднання з природою.
Свято Маковія
Літнє свято, пов’язане з очікуванням і заклинанням доброго врожаю. Мак як символ великої родючості.
Свято Спаса
Спас як символ порятунку і одночасно закликання хорошого врожаю. Паляниця з медом і маком як символ доброго врожаю.
Обговорення приказки: "Від Введення до Благовіщення земля відпочиває та сили набирається". В цей час не можна працювати на землі, оскільки земля зігрівається, рослини пробуджуються.
Традиції шанобливого ставлення до землі-годувальниці - як прагнення зберегти майбутній урожай. Обряди освячення поля - з тією ж метою.
Обговорення і виявлення прихованого екологічного змісту хліборобських приказках: "На Юрка сховається в житі курка"; "На Прокопа жита копа"; "Як прийде Ілля, то наробить в полі гнилля"; "Дочекався Луки: ані хліба, ні муки"; "Хто не посіяв до Богослова, той не варт доброго слова" тощо. Усвідомлення, що глибинну основу вказаного зв'язку між хліборобським змістом та екологічними традиціями розкриває саме система календарних обрядів і традицій.
Тема. Традиції охорони дерев.
Мета: Сформувати уявлення про необхідність охорони живої природи, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони природи, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Обговорення дерев-символів, усвідомлення прихованого зв’язку екологічних чинників і стереотипів, що склалися відносно відомих дітям дерев.
Дуб - сила і міць; довговічність, міцність, непідвладність стихіям і руйнуванню. Ритуальні обряди, пов’язані з дубом, як символ набути такої ж міцності і довголіття.
Верба - сповіщає про прихід весни. Обряд посвячення верби як символ пробудження живої природи. Втикання галузок у землю як прагнення відродити природу. Верба біля криниць, води - щоб вода була чистою і холодною (охорона води). Висаджування верб біля ярів, канав, на піщаних пагорбах з метою уникнення ерозії ґрунтів. Висаджування верби біля рік, озер - щоб зміцнити береги, зберегти водойми від замулення. Вербна неділя як день висаджування дерев, відновлення природи, охорони дерев. Верба як своєрідне позначення наявності води.
Калина - символ України. Де росте калина, там вода чистіша. Висаджування калини біля осель, обабіч доріг, на могилах як символ вірності, цнотливості і недоторканості довкілля. Калина як лікувальний засіб - символ охорони природи, яка допомагає людині.
Тополя - оберіг осель і людських доль, символ гнучкості. Тополі очищують повітря, це символ збереження і підтримки життя.
Священні гаї - символ заборони нищення природи. Обряди посвячення лісу як символ його охорони від знищення.
Тема. Традиції охорони тварин.
Мета: Сформувати уявлення про необхідність охорони тварин, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони тварин, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шаноб-ливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Домашні тварини як годувальники і помічники людини в господарстві. Спочатку - годування домашніх тварин, потім - власна їжа.
Обряд годування тварин освяченими продуктами як прагнення захистити їх від хвороб.
На Юрія (6 травня) - обряд вигону худоби на пасовище до сходу сонця з освяченою галузкою і молитвами на через цілющу росу - прагнення захистити тварин.
Бджільництво - бджоли як "божі створіння". Бережливе ставлення до бджіл. Святий Зосим - святий покровитель бджіл. Обряд підгодовування бджіл освяченими продуктами як намагання охоронити їх від хвороб і підвищити продуктивність.
Культ птахів як символ святості природи. Птахи як символи весни, урожаю, приплоду, здоров’я і добробуту.
Урочиста зустріч птахів з вирію, випікання обрядового печива як надія на хороший рік, символ повернення життя.
Випускання птахів на волю як природоохоронна традиція.
Гніздо лелеки на обійсті - хороша ознака, більша ймовірність щастя і удачі.
Заборона кривдити ластівок і руйнувати їх гнізда - "бо хата згорить" - як природоохоронна традиція. Ластівка приносить з вирію весну - символ остаточного оживання природи.
Заборона кривдити маленьких пташенят - "мама їх покине".
Гріх нанести кривду птахам, захист і підгодовування диких птахів.
Священні птахи - соловей, зозуля, ластівка, голуб, чорногуз, лелека, чапля, жайворонок. Недобрі, але нешкідливі віщуни - сова, сич, сорока, ворона. Шкідливі птахи - шуліка, яструб як шкідники.
Соловейко - віщун весни, співець весни та кохання.
Зозуля - ворожка, яка віщує добре і недобре і знає вік кожного.
Тема. Традиції охорони води.
Мета: Сформувати уявлення про необхідність охорони неживої природи і, зокрема, водних ресурсів, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони води, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Культ води як основи життя і рослин, і тварин, і людини.
Обожнювання джерел, криниць як усвідомлення необхідності охорони водних ресурсів.
Обряд освячення води і освячення водою - символ її довгого збереження, віра в магічну силу води, в те, що вона може берегти святість.
Вода як цілитель, магічний символ лікувальних властивостей.
Охорона, побудова і відновлення криниць, очищення джерел, обсадження водойм деревами - символ святості і прагнення берегти воду.
Освячення водних місць.
Наявність води як символ удачі і успіху. Вода дарує людям здоров’я, силу, наснагу.
Ритуали вибору місця під криницю як символ святості води.
2.2 Ефективність експериментального дослідження
З метою перевірки ефективності розроблених матеріалів ми провели експериментальне дослідження особливостей екологічного виховання молодших школярів засобами народних природознавчих традицій у процесі учбової діяльності.
Практичному проведенню експерименту передував теоретичний етап (2005/06 н. р), у процесі якого була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем екологічного виховання та формування основ екологічної культури в учнів 3-4 класів, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.
Практичний етап експериментального дослідження (2006/07 н. р) був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань експерименту, проведенням формуючого експерименту у 3 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи використання розробленої методики екологічного виховання молодших школярів засобами народних природознавчих традицій у процесі навчальної діяльності.
Експериментальне дослідження проводилося на базі 3-х класів Бояницької ЗОШ І ступеня Сокальського району Львівської області.
Формуючим експериментом було охоплено 23 учні експериментального класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 24 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою навчання.
Плануючи процес екологічного виховання на уроках "Я і Україна. Я і природа", ми враховували необхідність наступних дій:
визначення місця і функцій процесу екологічного виховання у структурі уроку;
передбачення методичних та практичних труднощів, які можуть виникнути під час роботи;
визначення змісту, обсягу та форми екологічно спрямованих завдань;
планування процесу екологічного виховання через подачу навчальних завдань екологічного спрямування невеликими, логічно завершеними частинами;
підбір наочного дидактичного матеріалу (гербаріїв, колекцій, роздаткових та інструктивних карток), таблиць, схем, слайдів тощо;
обґрунтування раціональних способів перевірки навчальних завдань.
Характеризуючи результати зрізу знань учнів, ми визначили такі критерії оцінювання рівнів засвоєння знань молодшими школярами:
а)"високий рівень"
учень глибоко, ґрунтовно, послідовно розкриває зміст завдань, розуміє на доступному рівні основні поняття, знає традиції народного календаря і пов’язує їх із своїми спостереженнями;
висловлені твердження на теми екології ілюструє прикладами з власних спостережень;
без допомоги вчителя аналізує, порівнює, застосовує на практиці набуті знання з народних екологічних традицій;
легко робить необхідні висновки про необхідність і доцільність охорони природи засобами народних природоохоронних традицій;
відповіді чіткі, логічно завершені, носять творчий характер.
б)"достатній рівень"
Відповідь в основному задовольняє вимоги "високого рівня", але учень:
при викладі матеріалу з проблем екологічних традицій припускається незначних помилок;
йому важко ілюструвати відповідь прикладами з власного досвіду;
переважає інколи поверхнева обізнаність у сфері екологічної діяльності, нерозуміння суті традиції;
робить неповні узагальнення та висновки.
в)"низький рівень"
знання навчального матеріалу поверхневі, формальні;
учневі важко самостійно підтвердити відповідь прикладами з життя;
відповідь непослідовна, фрагментарна, неточна;
неспроможність самостійно дати відповідь на запитання.
Аналіз результатів констатуючого експерименту показав, що рівень знань учнів контрольного та експериментального класів на початку дослідження відповідає достатньому рівню навченості, відповідно 50 та 51% від загальної кількості (таблиця).
Таблиця. Рівень засвоєння учнями екологічних знань під час використання народних звичаїв і традицій наприкінці експерименту (у %)
| Класи | Високий рівень | Достатній рівень | Низький рівень |
| Е | 35 | 52 | 13 |
| К | 13 | 58 | 29 |
Аналіз результатів формуючого експерименту показав, що рівень знань учнів експериментального класу наприкінці дослідження відповідає високому рівню навченості, а контрольного - середньому і лише незначно підвищився - відповідно 84 та 57% від загальної кількості (діаграма).
Діаграма. Рівні засвоєння учнями екологічних знань під час використання народних звичаїв і традицій наприкінці експерименту
У таблиці наведені результати виконання учнями 3-х класів (експериментального і контрольного) навчально-пізнавальних завдань екологічного спрямування на формуючому етапі експерименту. Дані таблиці свідчать про те, що в учнів експериментального класу вищий рівень екологічної культури, ніж в учнів контрольного класу.35% і 52% учнів експериментального класу виконали завдання відповідно на високому і достатньому рівнях, що на 22% більше і на 6% менше, ніж у контрольному класі. Проте в експериментальному класі спостерігається закономірність: учні з достатнього рівня знань наприкінці експериментального дослідження перейшли на високий рівень, а з низького - у середній. В контрольному класі відчутних зрушень не відбулося.
Таким чином, результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів у процесі навчальної діяльності.
Отже, надзвичайно багаті можливості для формування ціннісних орієнтацій дітей криються в народних традиціях спілкування з природою:
естетична цінність природи, її середовища, кольорів, звуків;
задоволення від пізнання законів її життя, що розвиває уявлення про пізнавальну цінність природи;
сприятливий вплив природи на організм людини, що формує гігієнічну цінність природи;
практична цінність природи як джерела речовин і енергії рослин дня організмів.
Організоване таким чином екологічне виховання в цілому набуває спрямованості на забезпечення умов інтелектуального і духовного розвитку особистості дитини, її творчої самореалізації та набуття нею екологічної свідомості та екологічної культури.
Висновки
Отже, екологічне виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в людини екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.
Структуру екологічної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом еколого-виховної роботи вчителя є формування в учнів системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки, що доцільно здійснювати у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу. Також серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи.
Виявлено, що екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання повноцінної особистості. При цьому екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів, засіб розвитку екологічної свідомості та засіб формування практичних навичок у сфері охорони природи. Системна діяльність в галузі охорони природи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху. При цьому, пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі.
В результаті проведеного теоретичного аналізу виявлено функції екологічного виховання засобами народних природознавчих традицій, а саме: теоретико-методологічна, що зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища; соціально-культурна, що виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми; дидактична, пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи; практична, що пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності.
Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури засобами народних природознавчих традицій. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.
Виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів засобами народних природознавчих традицій виступають: а) пізнавальна діяльність учнів, пов'язана із спостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу на основі народних екологічних знань; в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.
Охарактеризовано поняття комплексного підходу у використанні засобів, видів і форм екологічного виховання засобами народних природознавчих традицій. Метою ж останніх є розширення, поглиблення, систематизація набутих знань, формування в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя кожної окремої особистості і нашого народу загалом. Виявлено, що реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів засобами народних природознавчих традицій робить уроки більш цікавими, змістовними, а участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань.
Доведено доцільність використання в навчально-виховній роботі таких методів, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з місцевими природоохоронними матеріалами на уроці, використання схем, діаграм, таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій. У форматі визначення найоптимальніших форм природоохоронної роботи в структурі охарактеризовано громадсько-корисну роботу; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок, створення куточків і музеїв охорони природи у школах.
З метою перевірки наведених теоретичних положень проводилося експериментальне дослідження особливостей екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій. У процесі експериментального дослідження досліджувався рівень сформованості екологічної культури та екологічної вихованості учнів експериментального і контрольного класів. Для визначення впливу експериментальної методики навчання на сформованість екологічної культури та навичок природо-охоронної роботи засобами народних природознавчих традицій учням були запропоновані різноманітні завдання.
Результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів засобами народних природознавчих традицій. Таким чином, реалізація екологічного принципу засобами народних звичаїв і традицій забезпечує тісний зв'язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи.
Список використаної літератури
Байбара Н.П. Методика викладання природознавства у початкових класах. - К.: Освіта, 2001. - 424 с.
Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна // Початкова школа. - 2001. - № 7. - С. 20-22.
Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. - Київ; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2000. - 400 с.
Бондаренко Г. Уроки мислення як засіб формування творчих здібностей молодших школярів // Поч. школа - 1999. - № 5 - с.51-53
Варакута О. Формування природничих понять в учнів початкових класів // Початкова школа. - 1999. - № 5. - С. 20-23.
Варакута О. Пізнавальні завдання для формування природничих понять // Поч. школа - 1999. - № 8. - с.53-56
Верзяна А.К., Низова A. M. Наблюдение природы и труда в начальной школе. - М., 1972. - 92 с.
Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.
Волкова Н.П. Педагогіка. - К.: Вид. центр “Академія", 2001. - 576 с.
Гавриленко О. Як навчати екологічного прогнозування // Початкова школа. - 1997. - №12. - С.42-45.
Гетьман В.Ф. Экскурсии по природоведению во 2 и 3 классах. - К.: Радянська школа, 1983. - 96 с.
Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природо-ведения. - М.: Просвещение, 1984. - 159 с.
Громик Є. Гра - найсерйозніша справа // Поч. школа - 1999. - № 7. - С.41-43
Данилов М.А., Есипов Б.П. Дидактика / Под общей ред. Б.П. Есипова. - М., АПН, 1957. - 513 с.
Державна національна програма “Освіта" (Україна ХХІ ст). - К.: Райдуга, 1994. - 61 с.
Дидактика современной школы / Под ред.В.А. Онищука. - К.: Рад. школа, 1987. - 351 с.
Друзь Б.Г. Виховання пізнавального інтересу молодших школярів в процесі навчання. - К.: Радянська школа, 1978. - 160 с.
Жесткова Н.С. Возможные виды природоведческой информации в классной и внеклассной работе // Начальная школа. - 1987. - № 12. - С.39-40.
Зарипова А. Ознакомление детей с обитателями уголка природы // Дошкольное воспитание. - 1991. - № 2. - С.17-18.
Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. - 1998. - №8. - С.40-42.
Іващенко С. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освіта і управління. - 1999. - №4. - С.107-115.
Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. - 1998. - №9. - С.31-34.
Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). - М.: Просвещение, 1978. - 260 с.
Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. - К.: Вища школа, 1975. - 176 с.
Клепинина З.А. Уроки природоведения во 2 классе. - М.: Просвещение, 1975. - 96 с.
Клименко С. Трудове виховання як компонент природоохоронної справи // Початкова школа. - 1998. - №9. - С.35-37.
Ковалёва Г.Е. Методика формирования и развитие природоведческих понятий в 4 классе. - Л.: ЛГПИ им. Герцена, 1975. - 143 с.
Коваль Н.С. Пошукові завдання для самостійної роботи з природознавства // Початкова школа. - 1977. - № 9. - С.57-62.
Коваль Н.С. Самостійна робота учнів на уроках природознавства: Посібник для вчителів. - К.: Радянська школа, 1982. - 96 с.
Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. - 1999. - №10. - С.17-19.
Кодлюк Я.П. Підручник для початкової школи: Теорія і практика. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. - 288 с.
Конькова Т.І., Третяк Л.В. До витоків народного виховання / Традиції і виховання у світовій народній педагогіці / Матеріали конф. - Ч.І. - Рівне, 1995. - С.55-57.
Коренева І. Правові аспекти екологічного виховання // Початкова школа. - 1999. - №10. - С. 19-20.
Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 418 с.
Лобчук О. Перевірка і оцінювання зв’язних висловлювань молодших школярів // Початкова школа. - 2004. - №3. - С.9-11.
Логачевська С.П. Дійти до кожного учня / За ред. О.Я. Савченко. - К.: Рад. школа, 1990. - 158 с.
Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. - М.: Просвещение, 1977. - 224 с.
Ляхоцький В. Із педагогічної спадщини І. Огієнка // Початкова школа. - 2002. - №3. - С.56-57.
Мазур П.І. Народ - вихователь, народ - педагог // Початкова школа. - 1994. - №4. - С.52-54.
Маленкова Л.И. Педагоги, родители, дети. - М., 2000. - 364 с.
Миронов Л.В. Методика изучения окружающего мира в начальных классах. - М.: Педагогическое общество России, 2002. - 360 с.
Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. - К., 2003. - 4-е вид., доповн. - 615 с.
Нарочна Л.К. та ін. Методика викладання природознавства. - К.: Радянська школа, 1990. - 324 с.
Нарочна Л.К. Уроки природознавства в 2 класі. - К.: Радянська школа, 1980. - 88 с.
Національна доктрина розвитку освіти в Україні // Освіта України. - 2002. - №33. - 23 квітня.
Огієнко Н.М. Дидактичні умови ефективного використання краєзнавчого матеріалу // Поч. школа. - 1996. - № 9. - С.41-44.
Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природо-ведения. - М.: Просвещение, 1990. - 192 с.
Педагогіка / За ред. К.М. Волкова. - К.: Либідь, 2002. - 462 с.
Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1986. - 543 с.
Педагогіка: Посібник для педагогічних вищих шкіл / За ред. С.Х. Чавдарова. - К.: Рад. шк., 1941. - С 117-130.
Плахотип О. Як ми хочемо прогресу: екологічна освіта школярів // Світло. - 2000. - №3. - С.37-39.
Програми для середньої загальноосвітньої школи.1-2, 3-4 кл. - К.: Початкова школа, 2003. - 296 с.
Пустовіт Н.О., Плечова З.Н. Екологічні ігри та тести. - К.: Веселка, 1991. - 96 с.
Рафалюк M.I., Андрощук Н.В. Сучасні аспекти туристсько-краєзнавчої роботи з молодшими школярами // Початкова школа. - 1996. - № 4. - С.29-31.
Рева Ю. Розвиток особистості дитини через екологічний фактор // Рідна школа. - 1999. - №2. - С.44-46.
Різник Л. Народні традиції ставлення до природи як метод екологічного виховання // Початкова школа. - 1998. - №7. - С.23-24.
Руденко Л. Народні традиції в екологічному вихованні учнів // Рідна школа. - 2001. - №2. - С.38-40.
Сегенюк Г. Учим познавать окружающий мир // Воспитание школьников. - 1990. - №6. - С.49-51.
Смаглій О. Застосування ігрових ситуацій на уроках природознавства // Поч. школа. - 2003. - №3. - С. 20-21.
Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997.
Степанюк А. Формування у школярів емоційно-ціннісного ставлення до живої природи // Шлях освіти. - 1999. - №4. - С.12-14.
Струминский В.Я. Основы дидактики К.Д. Ушинского. - М., 1981.
Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. - К.: Рад. школа, 1988. - 220 с.
Титаренко В. Виховання на національно-культурних традиціях українського народу як головний чинник формування особистості // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 2000. - №8. - С. 19-20.
Ткаченко О. Виховання екологічної чуйності до природи у процесі гри // Початкова школа. - 1998. - №4. - С.30-32.
Ушинский Н.Д. Собр. соч.: В 6-ти т. - М. - Л.: Наука, 1956. - Т.3. - 454 с.
Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: Вид. центр. “Академія”, 2002. - 528 с.
Химинець О. Психолого-педагогічні основи екологічного виховання // Початкова школа. - 1998. - №4. - С.38-40.
Хлонь Н. Стежина екологічних знань і вмінь // Початкова школа. - 1999. - №10. - С.21-22.
Хоменко Л. Виховують народні традиції // Рідна школа. - 1999. - №10. - С.12-15.
Шевців З. Виховання бережливого ставлення до природи // Початкова школа. - 1993. - №10. - С.39-40.
Додатки
Додаток А
СВЯТО УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ
Мета. Розкрити учням значення поняття "фольклор". Продовжити формувати у них уявлення про усну народну творчість, її жанри та особливості. Збагачувати знання учнів про народну творчість українців.
Виховувати потяг до вивчення усної народної творчості.
Обладнання: афіша-запрошення, декоративні квіти для оздоблення, рушники, колиска, дві намальовані ялинки із прорізами, моделі ялинкових прикрас (у журі), торбинки з дарунками, конверти із завданнями для команд, сито із випеченими "жайворонками"...
Хід свята.
Сцена актової зали школи святково прикрашена.
Починає звучати грамзапис пісні "Тихо над річкою" у виконанні українського народного хору їм. Г. Верьовки. Під час звучання музики учитель читає вірш "Про Україну пам'ятай":
У всьому світі - кожен зна:
Є Батьківщина лиш одна.
І в нас вона одна-єдина -
Це наша славна Україна
Не забувай Шевченка спів
Про горду славу козаків.
Не забувай, що ти дитина
Землі, що зветься Україна.
Вчитель. Наша сьогоднішня зустріч має назву "Свято українського фольклору" і вона дещо незвичайна Це не тільки свято, а й конкурс серед команд третьокласників. Вони складають перший у житті іспит з курсу "Українознавство". А оцінюватиме знання учнів журі (учитель називає його членів - учителів, батьків).
Із словами привітання до вас, шановні гості, звертаються учасники конкурсу: команди "Гетьман" та "Запорожці", ватажки (прізвище та ім'я учнів).
Учні.
Дітвора ми українська,
хлопці і дівчата,
хоч слабкі у нас ще руки,
та душа завзята.
Бо козацькою ми роду,
славних предків діти.
І у школі всі вчимося
рідний край любити.
І для Краю працювати,
і для Краю жити,
і за рідний Край в погребі
життя положити...
Вчитель. Отже, свято розпочалося, і я ознайомлю присутніх з умовами оцінювання роботи команд. За правильні відповіді кожна команда буде отримувати ялинкові іграшки, якими прикрашатимуть свої ялинки. За кількістю іграшок на ялинці ми визначимо команду-переможця.
Кожна дитина знає українського письменника Богдана Чалого І його твори про пригоди Барвінка та Ромашки. Сьогодні вони присутні на нашому святі. Зустрічайте їх, друзі!
До зали заходять Барвінок і Ромашка.
Барвінок.
Вітаємо вас, шановні
малі козачата!
І дякуємо від душі
за запрошення на свято.
Ромашка. Бажаємо вам щиро
в конкурсі удачі
І цікаво, чи в навчанні
Ви не є ледачі?
Барвінок. Чи ви знаєте обряди
й звичаї народу,
що колись передавались
від роду й до роду?
Ромашка. Чи цінуєте надбання,
що народ наш має?
У фольклорному змаганні
успіхів бажаєм.
Вчитель. Барвінок і Ромашка допомагатимуть мені проводити конкурс.
Часто у житті ми зустрічаємо слово "фольклор". Буквальний переклад цього слова - "народна мудрість". Один із його жанрів - колядки і щедрівки.
Колядували 7 січня на Різдво переважно парубки. Вони збиралися гуртами, вибирали ватажка, "козу", "пастуха" з пугою та інших персонажів. Ватаг постійно носив головний атрибут - зірку. Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар погоджувався, починали забавну виставу з пісень-колядок і жартівливих сценок. У текстах колядок оспівувались господар, господиня та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров'я. Колядників господарі щедро обдаровували. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на молодіжні розваги - "вечорниці", які справлялись 8 січня. Зустрічайте, друзі, колядників, які покажуть звичай таким, яким він був у давнину.
Звучить грамзапис пісні "Добрий вечір" у виконанні українського народного хору ім.Г. Верьовки. Заходить гурт колядників, попереду ватаг із зіркою, за ним "коза", "пастух", "маланка" та інші учасники вертепу. Еони вклоняються глядачам, учням, на сцені, звертаються до вчителя.
Ватага. Пане господарю! Дозвольте поколядувати, щастя, здоров'я побажати вашій оселі.
Вчитель. Ласкаво прошу!
Гурт виконує колядку "Коляд, коляд, колядниця". Розігрується дійство учасниками.
Ватага.
Бажаємо цій хаті,
щоб всі були багаті.
Обдаруй нас, не скупися,
щоб твій ячмінь уродився,
щоб нажали сто кіп жита,
щоб сім'я була вся сита.
Щоб скотина водилася,
щоб пшениця родилася.
Вчитель. Дякуємо за побажання. Щоб ви наколядували багато гостинців, а господарі хай обдаровують вас дуже щедро.
Учитель дає колядникам торбинку з дарунками, перший гурт виходить із зали.
Вчитель. Щедрування - давній звичай новорічних обрядів, під час яких групи щедрувальників (переважно дівчата) піснями-щедрівками славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, обрядовими іграми з масками. Щедрівки співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині.
Заходить гурт дівчат-щедрувальниць, вони виконують щедрівку "Ой сивая та і зозуленька". Послухавши, вчитель обдаровує дівчат, і вони виходять із зали.
Вчитель. А чи знають наші конкурсанти колядки та щедрівки? Для них завдання у конвертах.
Барвінок і Ромашка вручають командам конверти з завданням "Виконати колядку", "Виконати щедрівку". Учні виконують завдання.
Просимо членів журі оцінити майстерність кожної команди.
Журі оголошує результати конкурсу, видає командам ялинкові прикраси, які Барвінок і Ромашка прилаштовують на ялинках кожної команди.
Вчитель. У різні пори року приваблива земля. Але навесні все ж таки квітучіша та запашніша, красива і чиста. З давніх-давен у нашого народу було одне з найулюбленіших свят - зустріч Весни, що проходило урочисто і радісно. Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в березні випікалося обрядове печиво у формі пташок, діти, співаючи, носили їх селом, закликаючи весну.
Під грамзапис "Благослови, мати!" заходить мати із випеченими "жайворонками" у ситі. Вона роздає дітям - членам команд - "жайворонків".
Мати.
Діти, мої діти,
діти-боженята,
йдіть до мене гурточком,
виберіть жайворята.
Жайворонки беріте,
на високу гору йдіте.
Пісеньок гарних співайте,
весну-красну величайте.
Просіть жита, пшениці,
всякої пашниці,
дощика дрібненького,
сонечка ясненького.
Діти підносять вгору "жайворонків" і промовляють:
Пташок викликаю
з теплого краю:
Летіть, соловейки,
на нашу земельку,
спішіть, ластівоньки,
пасти корівоньки!
Звучить грамзапис веснянки "Ой прийшла весна", дівчата виконують танок. По закінченні танцю починає звучати грамзапис веснянки "Не стій, вербо, над водою", і дівчата виходять.
Вчитель. Ми подивились обряд зустрічі весни, почули веснянки. А що знають третьокласники про весняні обряди?
Барвінок і Ромашка роздають конкурсантам у конвертах завдання:
1. Як ще називають веснянки у різних місцевостях України? (Гаївки, гагілки, ягілки, маївки).
2. Як називається обрядове печиво, яке випікалось на початку весни і роздавалось дітям? (Жайворонки).
Відповіді команд, оцінки журі.
Починає звучати грамзапис колискової "Ой ходить сон".
Вчитель. Колискові призначені тільки для одного слухача - дитини і мають тільки одного виконавця - матір або близьку людину. Мати й дитя - це най прекрасніший образ людської духовності. "Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим", - писав Т. Шевченко. Зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю і дитиною, відображується у зворушливо щирих колисанках. Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, у ритм гойдання колиски. Монотонний тихенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якенькими лапками підступає до намальованої колисочки пухнастий, муркотливий котик (учитель співає):
Котику сіренький,
котику біленький,
котку волохатий,
не ходи по хаті,
не ходи по хаті,
не буди дитяти.
Дитя буде спати,
котик воркотати.
Ой на кота - воркота,
на дитину - дрімота.
А-а-а-а!
Або голуби приносять на крилечках сон-дрімоту:
Ой ну,. йолі, люлі,
прилинули гулі,
сіли на колисці
в червонім намисті.
Стали думать і гадать,
чим дитинку забавлять...
... "Колискова пісня, колискова -
то найперша материна мова".
Шановні гості! Звертаємося до вас з проханням, щоб ви заспівали колискові пісні, якими заколисували своїх маленьких діток.
Жінки співають колискові пісні.
Вчитель. Дякуємо вам за спів колискових пісень. А тепер я запрошую дівчат 3 класу виконати колискові. Журі оцінює роботу конкурсантів.
Вчитель. Сьогодні ми не можемо не згадати жанр українського фольклору - народну пісню. Наш народ завжди співав: коли йому було весело і коли було сумно, під час праці та відпочинку...
Давайте спробуємо усміхнутись один одному, побажаємо всім здоров'я і заспіваємо гарну українську народну пісню.
Зала умовно ділиться на дві половини. Спочатку глядачі правої половини зали співають українську народну пісню "Несе Таля воду", потім ліва - пісню "А мій милий вареничків просить", а потім уся глядацька зала виконує українську народну пісню "Розпрягайте, хлопці, коні" або іншу улюблену пісню.
Вчитель. Українські народні пісні для вас виконують команди-конкурсанти. ("Танцювала риба з раком" і "Пішли діти в поле" під музичний супровід учителя).
Вчитель. Журі підбило підсумки виконання пісень, а ми далі подорожуємо Країною українського фольклору.
"Як дитина бігає і грається, так їй здоров'я усміхається", - говорить народна мудрість. Хто з нас не любить гру? В ній передається характер народу. Цінність дитячої народної гри не лише у фізичному загартуванні дітей. У ній виховується дружба, колективізм, взаємодопомога. Завдяки грі розвивається мислення, мовлення дитини, швидкість реакції. Змалечку треба бути добрим, чесним, сміливим. Саме народна гра допоможе стати таким.
Пропонуємо учасникам конкурсу відпочити і пограти в українські народні ігри "Квочка" та "Дощик".
Вчитель. Хочеться сказати про особливий вид українського фольклору - загадки. Це стислі твори, в основі яких - запитання.
Проведемо з третьокласниками конкурс "Нумо, відгадай!" Загадки загадують Барвінок і Ромашка.
Малий Малишко закинув бочку на вишку. (Мак).
Червоний Макар полем скакав, та в борщ попав. (Буряк).
Золоте решето, а в ньому чорних хатинок повно. (Сонях).
Влітку одягається, а взимку одежі цурається. (Дерево)...
Вчитель. Підбиваємо підсумки цього конкурсу. (Оцінювання журі).
Для вас, конкурсанти, ще одне завдання. Але воно важче, ніж попереднє. Барвінок і Ромашка вам роздадуть картки із зображенням предметів, а ви маєте або згадати загадку про ці предмети, або придумати свою.
Барвінок і Ромашка роздають картки із зображенням цибулі, капусти, кішки, лисиці.
Доки учасники конкурсу працюють, пропоную загадки для гостей. (Учитель загадує загадки гостям свята).
Вчитель. Слово - командам. Які загадки до малюнків ви пригадали? (Журі оцінює роботу команд).
Вчитель. Своєрідним фольклорним жанром є скоромовки, їх цінність полягає в тому, що добираються і розставляються слова в них, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що підвищує культуру мовлення.
Ватажкам команд пропонується по 3 рази вимовити скоромовки:
Ковпак на ковпаку, під ковпаком ковпак.
Росте липа біля Пилипа
Розкажу вам про покупки, про покупки,
про покупочки мої.
Стоїть піп на копі, копа під попом, піп під ковпаком.
Вчитель. Журі виставляє оцінки за останній конкурс. А Барвінок і Ромашка підраховують для кожної команди загальну кількість ялинкових прикрас.
Оголошується команда-переможець.
Швидко плине час. Завершується і наша зустріч. Ми розглянули лише деякі жанри українського фольклору. Культура нашого народу дуже багатогранна, вона не може не викликати захоплення.
До нових зустрічей! Хай вам щастить!
Звучить запис пісні "У нас є все".
Додаток Б
тема: вода у житті людини
Мета. Ознайомити дітей із значенням холодної джерелиці в людському житті, переказами, легендами, віршами, піснями, прислів'ями, приказками, які стосуються народного джерела.
Вчити розуміти українське слово. Виховувати любов і пошану до давніх традицій нашого народу, краси гармонії навколишнього світу.
Обладнання. Книги В. Скуратівського "Берегиня", твори Т.Г. Шевченка, вірші Л. Костенко, М. Рильського. Легенди, перекази, прислів'я української пісні, книга "Народна мудрість", глек із святою водою.
Хід уроку
I. Організаційний момент.
Вчитель.
Діти, сьогодні на уроці ми перегорнемо сторінки великої книги - книги "Народної мудрості". Здійснимо екскурс у країну "Семи криниць". А допоможе нам у цьому маленька моя помічниця - голуба Краплинка джерельної полиці. Крапелька, яка буде нашим екскурсоводом, товаришем, порадником і помічником.
II. Повідомлення теми і мети уроку.
А он же, бачиш: в камені криниця,
Мале відерце в дзьобі журавля.
Гори цієї дивна таємниця -
Оця пробита в камені криниця,
Коли рятунку ждать незвідкшя!
(Л. Костенко)
Нехай наша розповідь поведе нас на перехрестя доріг до матінки-криниці, до холодної джерелиці. Заглянемо в легенди і перекази наших дідусів, прадідусів. Прочитаємо рядки поетів, заспіваємо пісні. Ознайомимося з прислів'ями і приказками.
Розповідь Крапельки.
Дорогі друзі, добре що ви мені дозволили вас познайомити з чарівною книгою "Народної мудрості". Я обіцяю вам, що поведу вас цікавою доріжкою від перехрестя доріг, де б'є холодне джерело, до сільської кринички-журавля із села в село, від діда до прадіда.
Розпочнемо.
Відома істина: людина може довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток холодної джерелиці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотливі жнив які днини, дарує радість пастухам.
Б'є маленьке джерельце. А навколо нього відбуваються дива. Чудодійна сила джерелиці скрізь: на листочках рослин, у чашечках квітів, кінчиках травинки, озерцях калюж, де п'ють воду комахи, тварини, звірі, де купається ясне Сонечко, а вночі пробігає Місяць.
Скрізь, де вода - там життя.
Відправимось на перехрестя чотирьох доріг. І що це за чудодійство? Тут теж джерельце святої криниці. Майже в кожному селі, на перехресті доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їх невгамовну течію прихорошено турботливими руками. Над криничками, колодязями людські руки зводили всілякої форми дашки, тому вода завжди залишається чистою. З особливим смаком оздоблювали зовнішнє цямрини. Кожне обійстя, немов маленькі диво-музейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вироблено зображення голуба. На фонтанчиках різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками. А яка ж криниця без зелені?
Традиційно, обабіч криниць висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов'ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливого господаря ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже з природного каменю пішник, стоятиме чепурненька лавка, відерце, полив'яний кухоль.
І ось настав час перепочити. Матінка-криниця з лісового соснового бору приготувала гостинець - глек із холодною джерелицею із трьох її джерел. Це справжня вода-лікар. Напийтеся, любі, наберіться сили, здоров'я, а я вам в цей час розповім переказ старійшин нашого села.
Переказ.
В одній убогій селянській сім’ї захворіла маленька дитина. Недуг прикував її до поспілі. Тяжко було на неї дивитися. Важка хвороба, вкрадалася в дитяче тіло. Допомогти, порадити в лікуванні йшли всі. Але хвороба трималася. Вночі, серед темряви, війнула в материнське серце прохолода, яка принесла слова порятунку. "Встань, небого, до схід сонця, сходи до трьох джерел-криниць вашого села. Тричі із кожної криниці зачерпни долонею води і ні з ким не розмовляю чи, нікого небачачи, повернися назад. Напої своє дитинча, почитай молитву. Недуг - як рукою зніме".
Прокинулась жінка і зробила все, що приснилося уві сні. І сталося справжнє диво. Дитина усміхнулася, відкрила знетомлені очі, вигукнула: "Мамо, я хочу жити!"
Тому я вас і пригостила цілющою джерелицею. Будьте здорові і щасливі. Пам'ятайте про чудодійну силу святої води.
III. Робота з прислів'ями, приказками.
Вчитель. Підкріпившись джерелицею, перегорнемо ще одну сторінку книги мудрості і познайомимося з прислів'ями, приказками.
Яка криниця, такий і господар.
Який поріг, така й господиня.
Скільки криниць на землі, стільки зірок на небозводі.
Впаде небесниця, знайте: замулилося джерело.
Не плюй у криницю - прийдеться напитися.
Не їж над колодязем, бо жаби заведуться.
Заглядати в колодязь - затягне водяна баба.
Чепуритися над водою - обсяде на щоках віспа.
Перейде жінка з повними відрами води - на щастя.
IV. Знайомство зі способами відшукування джерел.
Вчитель. Тепер ми з вами познайомимося із способами відшукування нових джерел. Ну що ж, любі друзі, слухайте і вчіться, в житті все пригодиться.
Перший спосіб.
Наші предки вміли дізнаватися про ті місця, де можна викопати нову криничку - знайти прохолодне джерело. Це був дуже відомий спосіб за допомогою вербової гілочки - "палички-гадалочки".
Там, де листочки ворушилися, було слабке джерело, а де листочки стрімко опустилися додолу, наче їх притягнув магніт - тут було добре джерело - гарна криниця.
Другий спосіб.
Ввечері, у тих місцях де хотіли викопати криницю, розкладали курячі яйця, накривали бляшаними відрами, а поруч клали лопухові листя. Вранці, на одному яйці, листку лопуха з'являлися краплинки, на другому - текла патьоками, а на третім - зовсім сухе. Де великі патьоки води були, треба було і копати, там є сильне джерело.
Існують ще й інші способи, але про них ви дізнаєтесь самі, іншим разом.
Пісні, вірші.
Криниці. З яким пошанівком оспівано їх у піснях, опоетизовано у віршах. А чи знаєте ви, дорогі друзі, вірші, пісні?
А он же, бачиш в камені криниця,
Мале відерце в дзьобі журавля
Гори цієї дивна таємниця -
Оце пробита в камені криниця:
Коли рятунку ждать незвідкіля!
Ліна Костенко
"Криниця в балці, журавель при ній".
Максим Рильський
Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточки
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними.
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край городи.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадились, кого б то їм
Своїм зятем взяти.
Тарас Шевченко
Весільна пісня
Принеси водиці з криниці,
Замісим коровай сестриці.
Як ми коровай місили,
І семи криниць воду носили...
V. Робота з легендою.
Вчитель. Настав час послухати слова легенди. То ж слухайте її.
Розповідь Крапельки.
З далекого вирію повернулися на свою батьківщину журавлі. Облюбувавши собі місце, відпочивши після довгого перельоту, прийнялись будувати житло - пір'я до пір'я, травинку до травинки, гілочку до гілочки. Скільки любові, тепла, душі вони вклали в свою домівку. Аж ось довгожданний ранок - поселення. Малоде подружжя - господарі цього гніздечка. А потім були хвилини клопоту, навчання, бо через деякий час з'явилось безтурботне птаство - м'якенькі безпомічні журавлики - продовжувачі роду журавлиного.
Пролетіло літо. Застукали важкі холодні краплини дощу. Зажурилось літнє сонечко Осінь. Час настав і до вирію. Пора в дорогу далеку. Але біда прийшла неждано-негадано. При останньому прощанні журавлів з полями і луками загинула журавлиха. Із жалібним прощальним криком впала вона на узліссі. Журавель знепритомнів. Тяжке горе обрушилось на нього. Не зміг він його пережити, перенести, не зміг полетіти разом із молодої зграєю у теплі краї.
Став дерев'яним пам'ятником на могилі своєї журавлихи. Вклоняючись кожного дня своїй милій, черпає він цеберком воду з лісової криниці, вмиваючись холодною джерелицею.
Так журавель назавжди залишився зі своєю журавлихою.
VI. Підсумок.
Крапелька. Завершується наша розповідь сторінками книги "Народна мудрість". А з нею вичерпались і мої сестриці-краплинки, які полинули з маленького джерела в могутню ріку - голубе море.
Вчитель. Але ми з вами знову і знову будемо звертатися до святого місця - криниці, джерела. То ж нехай у вашому житті завжди загоряються нові небесниці й народжуються все нові й нові джерела.