Міністерство аграрної політики України

Уманський державний аграрний університет

Кафедра менеджменту організації

Повідомлення на тему:

Роль держави у стимулюванні інвестиційної та

інноваційної діяльності

Виконала:

студентка 51- мас групи

Н.В.

Умань – 2008

Функції держави у сфер: інвестицій реалізуються через представництва різних органів (держава як учасник) або безпосередньо через розподіл бю­джетних коштів (держава як інвестор). Держава виступає в ролі інвестора за наступних умов:

- бере на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, про­дукція яких має загальнонаціональний характер І відповідно до законо­давства може вироблятися на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких провадитиметься найближчим часом;

- фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об'єкти державної інфра­структури, магістралі, термінали);

-функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу;

- держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва ( агрегати. Вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами );

- держава може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких об­ґрунтовується ринковою кон'юнктурою (з метою отримання прибутку).

У будь-якому разі держава реалізує свої основні функції щодо регулювання інвестиційного процесу формуючи та запроваджуючи інвестиційну політику, яка є частиною економічної політики держави, визначає обсяг, структуру та напрямок вкладення інвестицій, зростання основного капіталу та їхнє відновлення на основі досягнень науки і техніки.

Органи державної влади країни відповідають за макроекономічне спри­яння інвестиційної діяльності. У розпорядженні держави— важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об’єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного процесу) за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі - це встановлена державою система різних видів по­датків, що практично визначають таку систему перерозподілу доходів підпри­ємств і громадян вважає оптимального для формування дохідної частини бюджету і збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків.

Держава є найбільшим підприємцем у країні. Витрати бюджету є ваго­мим засобом формування сукупного попиту, а через нього - стимулювання інвестицій взагалі та їхньої міжгалузевої структури. Навіть система соціаль­них бюджетних програм має вплив на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету отримують люди, які витрачають їх на ринку споживчих товарів, що стимулює виробництво та відповідні інвестиції. Крім того є прямі бюджетні інвестиції.

Грошово-кредитна політика держави виливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка, по суті, ре­продукує зростання коштів в економічній системі. Через Національний банк держава здійснює регулювання попиту і пропозиції на залучені грошові ресурси, кредитну експансію, проведення операцій на фондовому ринку з держаними цінними паперами, регулювання норми обов'язкових ре­зервів або мінімальних резервів.

Головними інструментами грошово – кредитного регулювання виступають:

- норми страхових резервів, що мають тримати в обов'язковому порядку банки і тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

- облікова ставка Національного банку, за якої він продає кредитні ресурси установам банків, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

- операції на відкритому ринку з державними цінними паперами. Встановлюючи вигідні умови (ціна або дивіденди) за своїми цінними па­перами, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Навпаки, знижуючи ці­нові та дивідендні умови обігу державних цінних паперів, держава веде до стимулювання викупу їх у юридичних і фізичних осіб. В результаті цього у останніх з'являються додаткові кошти, як: через банківську систему або безпосередньо використовується для фінансування інвестицій.

Держава за допомогою методів економічного регулювання може ціле­спрямовано впливати не тільки на формування внутрішніх та приплив зо­внішніх інвестицій, а й створити умови для їх спрямування в реальний сектор економіки та формувати у країні сприятливе інвестиційне середо­вище. Інвестиційне середовище являє собою сукупність правових, еконо­мічних та інституційних умов, що визначають правила функціонування різних форм інвестицій, операцій з їх розміщення, освоєння та реалізації на ринку, умови залучення та використання, а також особливості та тен­денції руху капіталів.

Важливим аспектом державної інвестиційної політики є розвиток систе­ми захисту інвестиційних капіталів інвесторів. З урахуванням цього збіль­шення обсягу інвестицій залежатиме від покращання макроекономічної ситуації в Україні в цілому та від розробки центральними, регіональними, місцевими органами самоврядування дієвих механізмів удосконалення економічного, нормативно – правового, інформаційного забезпечення, пов’язаного з державним управлінням інвестиційною діяльністю як потуж­ного стимулятора розвитку ринкових відносин.

Ключовими завданнями оптимізації відносин між державою і регіонами в інвестиційній сфері є узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямків і механізмів побудови цих відносин. Основний акцент у регулярній інвестиційній стратегії необхідно поставити на розвитку тих сфер виробництва, які сприятимуть економічному зростанню регі­ону. На регіональному рівні необхідно застосувати нові комплексні підходи до довгострокових відносин, які відповідали б сучасним пріоритетним ін­тересам нашої держави, пов'язаних з європейською інтеграцією та усунення основних регіональних диспропорцій.

Досвід економічно розвинутих країн показує, що в умовах трансформаційного періоду особливо важливу роль у державному регулюванні інвестиційної діяльності відіграють органи місцевої влади. Удосконалення механіз­му залучення інвестицій для регіональних потреб з урахуванням специфіки господарської діяльності відповідних структур є актуальним як у загально­державному, так і в регіональному масштабах.

Ринкова економіка розвивається циклічно, коли періоди швидкого зростання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Державне регулювання має за мету вирівнювання циклічних тенденцій: гальмування надлишкової інвести­ційної активності у період піднесення та штучне стимулювання інвестицій перед спадами виробництва.

Головною метою державної інноваційної політики в Ук­раїні є створення соціально-економічних, організаційних і право­вих умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково – технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих , безпечних , енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» основними принципами державної інноваційної політики є :

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку України;

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово – кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, подат­кової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

- сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

Ґрунтуючись на цих принципах, державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального й місцевого рівнів;

формування й реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних меха­нізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредит­них установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності:

- підтримки функціонування й розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Виходячи з актуальності наявних в Україні проблем, вирішення яких потребує наукового забезпечення, найбільш пріоритетними напрямами державної підтримки сьогодні є:

у сфері наукового розвитку —- фундаментальна наука; прикладні дослідження й технології; вища освіта, підготовка та перепідготовка наукових кадрів; розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріального забезпечення наукової діяльності;

у сфері технологічного розвитку — дослідження і створення
умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; розроблення засобів збереження й захисту здоров'я люди­ни; розроблення ресурсо -, енергозберігаючих технологій; розроблення сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, в першу чергу агропромис­лового комплексу, легкої та харчової промисловості;

• у сфері виробництва — формування наукоємких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інновацій­них структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне та технічне оновлення базових галузей економіки держави; впро­вадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва та тенденціях його розвитку;

. у сфері фінансово – банківської діяльності – стимулювання створення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування функціонуючих комерційних банків шляхом встановлення відповідних пільг з оподаткуван­ня коштів, що інвестуються для досягнення технологічних змін; диференціація ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямків використання ресурсів шляхом зниження в разі їх довгострокового кредитування високотехнічних проектів і підвищення в разі укладання коштів у високоприбут­кові операції фінансового ринку; створення системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають пільгові кре­дити для реалізації інвестиційних проектів щодо розроблення і впровадження високотехнологічного обладнання та іншої інноваційної продукції; запровадження спеціального порядку створення інноваційних асоціацій, які є інвестиційно - виробничими об'єднаннями юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у здійсненні Інноваційного проекту та випуску нової конкурентноспроможної продукції; запровадження державної системи страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеної страхової компанії тощо.

Найефективнішим важелем державного регулювання інноваційної діяльності створення особливого податкового та митного режиму.

Зокрема, впродовж строку чинності свідоцтва про дер­у реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об’єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних із виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науко­во-технічної діяльності і розширення власних науково - технологічних і дослідно-експериментальних баз. Пільгове оподатку­вання реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності про початок реалізації інноваційного проекту у місячний строк повідомляє відповідний орган Державної податкової адміністрації і по всіх господарських операціях, пов’язаних із виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік.

Кошти у розмірі 50 відсотків податку на додану вартість і податку на прибуток, що залишаються у розпорядженні платни­ка податків і не використані протягом строку пільгового оподат­кування і дванадцяти місяців після нього, підлягають зарахуван­ню до Державного бюджету України.

Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації основних фондів групи 3. При цьому амортизація основних фондів групи 3 прово­диться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування.

Особливостями митного регулювання інноваційного діяльності є те, що:

1. Необхідні для виконання пріоритетного інноваційно­го проекту, яким передбачається випуск інноваційного продукту, щодо якого прийнята постанова Кабінету Міністрів України про його особливу важливість, сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші, товари (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку чин­ності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість. Номенклатура та обсяги ввезення сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів ма­ють бути визначені в інноваційному проекті перед його держав­ною реєстрацією.

2. У разі використання сировини, матеріалів, устатку­вання, обладнання, комплектуючих та інших товарів, ввезених в Україну без сплати ввізного мита та податку на додану вартість не для потреб виконання інноваційного проекту ввізне мито та податок на додану вартість сплачуються до бюджету в повному обсязі. При цьому платник податку зобов'язаний збільшити по­даткові зобов'язання за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке порушення, на суму ввізного мита і податку на до­дану вартість, що мали бути сплачені при ввезенні на митну територію таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на суму податків, виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національ­ного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов'язання, за період їх, нецільового використання.

Реалізація цих заходів сприятиме формуванню такої моделі організації інноваційної діяльності, зокрема, науково – дослідних, дослідно – конструкторських робіт в Україні, яка б поєднувала в собі елементи ринкової економіки із збереженням гнучких важелів державного регулювання цією найважливішою сферою життєдіяльності суспільства.

Список використаної літератури:

Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навчальний посібник. – К.: Каравела. 2007. – 424 с.

Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004, - 376 с.