ТЕМА:
1. Класифікація трудових процесів
В умовах ринку й конкуренції велике значення для кожного підприємства має зниження витрат виробництва, і одержання за рахунок цього більшого прибутку. Важливим напрямком зниження витрат на виробництво є вдосконалювання трудових процесів.
При виготовленні продукції сировина, матеріали й напівфабрикати перетворюються в готовий виріб. У кожному виробничому процесі завжди беруть участь три елементи: знаряддя виробництва, предмет праці й робоча сила. Сукупність взаємозалежних трудових і природних процесів, спрямованих на виготовлення продукції, називається виробничим процесом. Будь-який виробничий процес складається з однорідних і закінчених у технологічному від носінні часткових процесів (стадії, фази). Наприклад, у машинобудуванні такими фазами є заготівля, обробка, складання, контроль якості й випробування продукції. Відповідно до цих фаз утворяться цехи й ділянки на підприємстві. Отже, виробничий процес включає: технологічний процес, природний, транспортний, процес контролю й випробування готового виробу.
Будь-який виробничий процес можна розглядати як би із двох сторін. З одного боку, це зміни предмета праці (технологічний процес), а з іншого боку - сукупність дій робітника, необхідних для здійснення цих змін (трудовий процес). Тривалість виробничого процесу залежить як від рівня технологічного процесу, так і від рівня вдосконалювання трудового процесу. При цьому основними факторами, що впливають на тривалість виробничого процесу, а отже, і на величину витрат виробництва й прибутку, є застосування досягнень науково-технічного прогресу й рівень організації праці. Тому аналіз трудового процесу - один з найважливіших шляхів скорочення витрат на виробництво готової продукції.
З метою дослідження різноманітні трудові процеси необхідно класифікувати, тобто об'єднати в однорідні групи (табл. 1)
Таблиця 1
Класифікація трудових процесів
| № п/п | Ознаки класифікації | Групи процесів | ||
| ] | Характер застосовуваної сировини | Металообробні, деревообробні, хімічні, текстильні й ін | ||
| 2 | Призначення й характер виготовленої продукції (послуг) | Основні, обслуговуючі й управлінські | ||
| 3 | Тип виробництва | Індивідуальні, дрібносерійні, серійні, крупносерійні й масові | ||
| 4 | Періодичність і тривалість процесів | Перервні, безперервні й періодичні | ||
| 5 | Характер і зміст процесів | Добувні, обробні, термічні, теплові, під високим і низьким тиском і ін. | ||
| 6 | Організація праці | Індивідуальні, групові й предметнозамкнуті | ||
| 7 | Участь працівників у впливі на предмет праці | Ручні, ручний-ручні-машинно-ручні, машинні, автоматичні, апаратурні | ||
З метою зменшення витрат на виготовлення продукції й зниження витрат виробництва необхідно вміти правильно організувати трудовий процес. Для цього треба встановити взаємозв'язок елементів трудового процесу, а також їхню раціональну послідовність і регламент виконання.
Оскільки в будь-якому трудовому процесі беруть участь завжди три елементи - знаряддя праці, предмет праці й виконавець, - раціональна його організація здійснюється з обліком технічних, організаційних і психофізіологічних факторів. Склад і технологічна послідовність виконання трудового процесу визначаються рівнем його технічної оснащеності, тобто чи виконується він вручну або із застосуванням механізмів. Звичайно, від цього залежить і величина витрат праці. Немаловажне значення для зниження тривалості трудового процесу мають і організаційні фактори - рівномірність завантаження працівника, кількість і розмаїтість операцій, а також ступінь самостійності працівника при встановленні послідовності виконання операцій.
У будь-якому трудовому процесі бере участь робоча сила людини. Для раціонального її використання необхідно заздалегідь передбачити чергування м'язових і нервових навантажень на робітника, зміну видів його діяльності, зручність виконання роботи і як можна менший вплив на організм людини виробничої обстановки. Всі ці фактори враховуються при встановленні необхідних витрат часу на виконання трудового процесу, тобто норми праці.
Зміна технічного рівня виробництва і його організацій супроводжується прагненням знизити витрати виробництва, а це вимагає подальшого вдосконалювання трудового процесу.
Удосконалюванню або раціоналізації трудового процесу повинен передувати аналіз його складу, структури елементів і послідовності їхнього виконання. Аналіз показує, які елементи трудового процесу необхідні, а які є зайвими і їх можна скоротити або об'єднати з іншими елементами. У результаті аналізу виявляються елементи, виконувані вручну, і визначається необхідність їхньої механізації. При аналізі варто звернути увагу на методи виконання елементів трудового процесу різними працівниками, траєкторії руху їхніх рук і ніг.
На основі матеріалів аналізу проектується більше зроблений трудовий процес і встановлюється необхідний час на його виконання з урахуванням нормальної інтенсивності праці й ступеня завантаженості працівника. Новий трудовий процес апробується. У результаті виконуються найбільш трудомісткі його елементи, вносяться можливі, при даному рівні технічного розвитку, зміни й установлюються необхідні витрати часу. Потім можна більше прийнятний трудовий процес уводити у виробництво, створивши для цього всі необхідні умови, і навчити працівників правильно виконувати його елементи.
При проектуванні й раціоналізації колективних трудових процесів необхідно враховувати взаємозв'язки між працівниками й установлювати найбільш доцільні шляхи руху предметів праці, послідовність виконання елементів, розширення профілю роботи й сполучення функцій.
2. Виробнича операція як основний елемент процесу праці
Основним елементом трудового процесу при його організації й нормуванні прийнято вважати виробничу операцію.
Під виробничою операцією розуміється частина трудового процесу, виконувана над предметом праці одним або групою робітників на тому самому робітнику місці. Той самий трудовий процес можна розділити на різну кількість операцій. Склад операцій у трудовому процесі залежить від рівня застосовуваної техніки, технології, організації праці, типу виробництва, від обсягу випуску продукції і її трудомісткості.
При сучасному рівні техніки в металообробці, наприклад, звичайно виділяють такі укрупнені операції, як обточування, фрезерування, шліфування й ін. Відповідно до цього в цеху утворяться ділянки виробництва й робітники місця, оснащені спеціалізованим устаткуванням. Якщо застосовується складне встаткування із числовим програмним керуванням, то багато операцій виконуються на одному робочому місці одним виконавцем.
У крупносерійному і масовому виробництві трудовий процес підрозділяється на більше дрібні операції. Їхнє виконання закріплюється за певним робочим місцем. В умовах дрібносерійного й індивідуального виробництва виділяються укрупнені операції. Наприклад, чорнове, чистове обточування валика й нарізування різьблення вважається однією укрупненою операцією, якщо виконується тим самим робітником на одному робочому місці. Якщо такі види обробки виконуються на різних робочих місцях з різними виконавцями, то вони враховуються як три операції.
Роботи з ремонту встаткування складаються з наступних операцій: підготовка до ремонту, розбирання на вузли, на деталі, промивання й очищення деталей, їхнє розбраковування, складання дефектної відомості, підготовка нових деталей і частин для заміни, складання вузлів, складання машини, її випробування.
Залежно від трудомісткості, організаційно-технічних умов виробництва, його типу, обсягу продукції й інших факторів будь-який технологічний процес можна розділити на різну кількість операцій. Відповідно до такого поділу обсяг роботи розподіляється між виконавцями, установлюються строки її виконання, організуються робочі місця, ураховуються результати праці.
Різні трудові процеси, як правило, складаються з різних операцій. При машинному трудовому процесі, наприклад металообробному, установка й зняття деталі, припасування виробів і інших операцій виконуються вручну або за допомогою інструмента.
Операція є основою встановлення необхідних витрат на виконання трудового процесу (норми праці). У більшості виробництв застосовується оперативне нормування. Норми праці встановлюються на кожну операцію, а з операцій у різному їхньому сполученні конструюється той або інший трудовий процес. Із застосуванням нового складного обладнання, на якому виконується кілька операцій, створюється можливість визначити норми на трудовий процес у цілому.
При аналізі операції її розглядають із погляду технологічної й трудовий. Такий аналіз дозволяє встановити, які в технологічному відношенні видозміни відбуваються із предметом праці і які при цьому дії виконує працівник.
У технологічному відношенні операція підрозділяється на переходи й проходи. Переходом називається частина операції, що характеризується однорідністю технологічних змін предмета, сталістю обсягу роботи, режиму роботи й інструмента. Прохід — це закінчена частина технологічного переходу, що складає з однократного переміщення інструмента щодо заготівлі, при якому відбувається зміна форми, розмірів, чистоти поверхні або властивостей предмета праці. Причому проходи - це повторювані частини одного й того ж переходу. Наприклад, у машинобудуванні - дворазова обробка деталі при знятті припуску; у швейній промисловості - обробка одягу При апаратурних трудових процесах обробляється відразу вся маса завантаженої сировини при постійній технології. У таких умовах трудовий процес складається як би з однієї операції, а переходи виконуються в певній послідовності. В апаратурних процесах переходи не можна відокремити друг від друга.
Щоб визначити витрати праці на операцію, треба знати, якими способами й при яких умовах працівник виконує технологічні елементи й всю операцію в цілому. Із цією метою операцію треба розчленувати й у трудовому відношенні, тобто встановити, що робить працівник. Виходить, що операція аналізується із двох сторін - з боку застосовуваної технології, що дозволяє з'ясувати, які видозміни відбуваються із предметом праці, і з боку додатка праці самого виконавця. У трудовому відношенні операція розчленовується на прийоми, трудові дії й рухи. Такий підрозділ операції, а потім і її дослідження дозволяють виявити зайві й нераціональні дії або рухи при виконанні прийомів і операцій, установити доцільну послідовність їхнього виконання й визначити необхідні витрати праці.
Трудовий рух — це будь-який однократний рух рук, ніг, пальців, корпуса працівника, виконуване їм у процесі трудової діяльності (простягнути руку, опустити її, захопити деталь або інструмент і т.д.). У процесі роботи руху плавно переходять одне в інше. Протягом зміни працівник робить 15-20 тис. рухів, тому при проектуванні й удосконалюванні трудового процесу, насамперед треба враховувати необхідну кількість трудових рухів, раціональність і послідовність їхнього виконання.
Під трудовою дією розуміється комплекс трудових рухів, виконуваних безупинно й зв'язаних єдністю приватної мети (взяти деталь, запустити верстат, зупинити машину й ін.). Будь-який трудовий процес представляє сукупність простих робочих дій, які у свою чергу складаються з декількох рухів.
Трудовий прийом — це технологічно завершена частина операції, що складає із сукупності трудових дій, що мають певне цільове призначення й виконуємих при незмінних предметах праці й устаткуванні (установити деталь, нарізати різьблення, підрізати торець і ін.). При складанні в результаті дій працівника виходить складальна пара.
Подробиця вивчення операції залежить від типу виробництва. У крупносерійному і масовому виробництвах операція підрозділяється на робочі рухи; у серійному виробництві - на прості робочі дії й прийоми; у дрібносерійному й одиничному виробництві - на прийоми й комплекси прийомів.
Комплекси трудових прийомів — це їхня сукупність, створена при об'єднанні декількох прийомів. Тривалість виконання прийомів залежить від різних факторів. У будь-якій операції зустрічаються прийоми, на які впливає той самий фактор. Наприклад, тривалість виконання прийомів по установці деталі і її зняттю залежить від декількох факторів, але основним з них є маса деталі. Тому всі прийоми, але установці, вивірці й зняттю деталі доцільно об'єднати в розрахунковий комплекс «установка й зняття деталі». У нормативах по праці на цей комплекс установлюються витрати часу.
Будь-яка людина зацікавлена у виконанні роботи з меншими витратами праці й життєвої енергії людини. Щоб відшукати резерви зниження таких витрат, треба вміти визначати необхідні витрати при даному рівні техніки, технології й організації праці.
Для вирахування необхідних витрат часу на виконання якої-небудь операції треба насамперед розділити її на елементи, визначити їхню необхідну кількість і доцільну послідовність виконання.
Аналізуючи операцію, треба, насамперед, визначити місце й необхідність кожного її елемента, а також можливість сполучення елементів. Потім треба встановити доцільність механізації окремих елементів і раціональну послідовність їхнього виконання. Останнім етапом аналізу є дослідження факторів тривалості виконання елементів операції, визначення їхнього оптимального сполучення з метою зниження витрат часу на операцію й у результаті підвищення продуктивності праці.
3. Проектування трудового процесу
Детальне вивчення трудового процесу вимагає усе більше глибокого його розчленовування (диференціації) і аналізу умов виконання кожного елемента в часі й просторі.
Метод хронометражного вивчення дає можливість використовувати графічний метод проектування трудового процесу але він недостатньо точний, тому що може допускати погрішності суб'єктивного характеру (вибір виконавця й ступінь кваліфікації спостерігача) і не дозволяє встановлювати найбільш раціональний процес виконання роботи на проектовані, ще не впроваджені у виробництво операції. Цим вимогам більш повно відповідає метод дослідження й проектування трудових операцій по мікроелементах, розроблений і запропонований в 1932 р. проф. В.М. Иоффе.
Істота мікроелементного дослідження й проектування зводиться до того, що самі складному й різноманітні по характері трудові операції, в остаточному підсумку, являють собою різні комбінації й сполучення певної кількості простих елементів операції (простягнути руку, взяти, перемістити, повернути й т.д.). Ці найпростіші первинні елементи трудової операції названі мікроелементами.
Якщо виділити й вивчити мікроелементи операції, установити для них нормативи часу залежно від найбільш важливих факторів, що впливають на тривалість їхнього виконання, то представляється можливість створити таку систему елементів, за допомогою якої можна моделювати будь-які ручні прийоми для найрізноманітніших трудових процесів. Створюється можливість проектувати й глибоко аналізувати трудові операції до впровадження їх у виробництво.
Аналізуючи виконання ручних робіт, В.М. Иоффе зробив висновок про те, що будь-який елемент ручної роботи складається зі сполучення двох мікроелементів: а) взяти (схопити, узятися) і б) перемістити (зрушити, вставити, вийняти). Кожний мікроелемент складається з окремих рухів, тобто рухів частин тіла (пальці, руки, корпус) самих по собі або із предметом. Ці елементи можуть бути: рішучими, тобто безконтрольними рухами, що не вимагають уваги й акуратності,— короткими,— і приноровлювальні, тобто контрольованої, потребуючої акуратності, уваги й точності,— уповільненими. Наприклад, приноровлювальний елемент «взяти й перемістити» складається із протягання руки, захоплення предмета в певнім положенні й переміщення його таким чином, щоб наприкінці руху предмет прийняв задане положення.
Тривалість приноровлювальних рухів залежить від зусилля, точності, навички, ступеня волі.
На підставі нормативів на окремі рухи може бути розроблена модель будь-якої ручної операції й визначена тривалість її виконання.
Розвиваючи метод мікроелементного аналізу й нормування трудових процесів, радянські вчені внесли деякі уточнення й доповнення в систему встановлення нормативів на мікроелементи й порядок їхнього застосування. Додатково враховані виробничі умови виконання руху (проф. А.А. Труханів), розроблені корективи до мікроелементних нормативів стосовно до приладобудування (інженери Ю.Д. Лигский і Н.Д. Севастьянов) 1.
За рубежем першу систему мікроелементного аналізу й нормування трудового процесу розробили відомий американський інженер Ф. Гілбрет і його дружина психолог Л. Гілбрет. Запропонована ними система мікроелементних нормативів містить 18 типових універсальних мікроелементів, з яких складається будь-яка трудова операція. Ці мікроелементи вони назвали терблігами (анограма прізвища), кожному з них привласнили свій символ і колір
Тербліги розбиті на три логічні групи: I-I- мікроруху в будь-якій повторюваній роботі; вони повинні бути зведені до мінімуму шляхом поліпшення трудового процесу; II - мікрорухи, що становлять суть трудової операції; вони повинні піддаватися аналізу й удосконалюванню; III - елементи, що не є у власному змісті мікрорухами, це, скоріше, можливі резерви підвищення продуктивності праці; наявність їх указує на більші можливості вдосконалювання трудового процесу.
Незважаючи на універсальність і гадану простоту ідей Гілбрета, у цій системі дослідження трудових процесів є значна складність, пов'язана із забезпеченням правильності розкладання (диференціації) процесу на мікроелементи й визначенням всіх факторів, що впливають на їхню тривалість.
На базі цієї системи створено багато різновидів систем мікроелементів, що застосовуються в різних галузях виробництва за рубежем (системи МТМ, МТА, УФ і ін.). Найбільше поширення одержала система МТМ, розроблена американськими вченими на чолі з Г. Мейнардом. Вона має 19 мікроелементів, для кожного з яких нормативи тривалості диференційовані залежно від довжини переміщення, маси деталі, точності руху й ін. Одиницею часу в цій системі є 0,00001 год, або 0,036 с.
В 1966-1968 р. австралійським дослідником Хейде розроблена система нормування праці по нормативах рухів, що одержала назву «Модаптс, тобто модульна система нормативів трудових рухів. Система передбачає всього 21 норматив. Нормативи часу виражені в особливих одиницях - модулях: 1 мод=0,129 з, що відповідає середній тривалості руху пальця при добре освоєній роботі. У цих одиницях виражені нормативи всіх інших рухів і кожне оцінене числом мод від 1 до 5. Наприклад, рух пальця - 1 мод, пальців і кисті - 2 мода, те ж за участю передпліччя - 3 мода й т.д. Руху «взяти», «перемістити» є кінцевими фазами переміщувальних рухів рук. Вони нормуються окремо. Ця система виключає вплив відстані (довжини) руху, тому що чим ширше рух, тим більшим числом мод воно оцінюється. Ураховуються також додатково до нормативів переміщувальних рухів і зусилля залежно від ваги деталей від 1 до 3 мод. Норми, розраховані по системі «Модаптс», менш тверді, чим по системі МТМ. Переваги системи нормативів - швидкість розрахунків, достатня точність і простота.
Недоліки системи МТМ і MODAPTS:
1. Не враховані фактори, вплив яких істотно в реальному виробництві умовах (розмір, предмет праці, спосіб установки);
2. Ряд факторів важко виміряти, як, наприклад, довжину траєкторії;
3. Системи не забезпечують однозначного віднесення елементів реальних трудових процесів до тих або інших мікроелементів;
4. Відсутнє психофізіологічне обґрунтування темпу роботи;
5. Структура мікроелементних нормативів не враховує вимоги, пропоновані розрахунком норм на ЕОМ і ПК.
Таким чином, жодна система не могла бути рекомендована для широкого застосування в нашій країні. У зв'язку із цим з'явилася необхідність розробки базової системи мікроелементних нормативів, що могла б увібрати в себе все краще, що властиво закордонним і вітчизняним системам мікроелементних нормативів. Поряд із цим, темп роботи, закладений у систему, необхідно було обґрунтувати. Після створення системи була здійснена її експериментальна перевірка. Для перевірки були відібрані 80 операцій різних видів робіт, виконуваних у різних галузях промисловості.
Операції розчленовувалися на прийоми й мікроелементи. Було проаналізовано понад 500 прийомів, порядку 4300 мікроелементів.
По кожному мікроелементі визначалися фактичні значення часу, час по МТМ-1 і по БСМ.
Значення часу підсумувалися, і розраховувався час на прийом. Час на прийоми визначалося по загальномашинобудівних нормативах. Результати перевірки оцінювалися шляхом зіставлення часу, розрахованого по мікроелементних нормативах, з фактичними витратами часу, значеннями по системі МТМ, а також по діючих міжгалузевих нормативах.
Було встановлено, що відхилення нормативного часу, установленого по БСМ, від фактичних витрат кваліфікованих робітників незначні (не більше ±1,5%).
Отже, мікроелементні нормативи часу є прогресивними.
Зіставлення нормативних значень часу виконання окремих мікроелементів по БСМ і МТМ-1 показало, що для умов приладобудування, електротехнічної промисловості відхилення незначні.