ВСТУП

Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з’являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Трансформація економічної системи України потребує якісних змін у професійній підготовці фахівців вищої кваліфікації у сфері економічних знань.

Метою курсової роботи — зрозуміти суть, багатоаспектність та важливість такої економічної категорії, як продуктивність, вивчити методи аналізу і шляхи підвищення продуктивності.

Актуальність даного дослідження полягає у вирішенні головних проблем організації виробництва:

що слід виробляти;

які матеріальні та людські ресурси необхідно задіяти і в якому співвідношенні;

аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на підприємстві;

як буде проводитись розподіл і хто споживатиме створені продукти та послуги.

Оскільки в основі розв'язання цих проблем лежить жива праця, ефективність її використання завжди вивчалась і становила інтерес для багатьох дослідників. Можна вважати, що теоретично проблема продуктивності розроблена і вивчена дуже глибоко, завдання ж автора цієї роботи полягає у тому, щоб систематизувати все те, що напрацьовано і що може бути використане в умовах формування нових економічних відносин у нашому суспільстві.

Автор у роботі намагається розібратись у проблемах ефективності праці і виробництва, у проблемах управління виробництвом на основі правильного застосування нагромадженого досвіду в менеджменті продуктивності.

Управління продуктивністю праці як складова процесу управління охоплює планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, які засновані на співвідношенні кількості продукції, що випускається виробничою системою, та витрат на виготовлення цієї продукції. Цей процес такий же важливий, як і інші контрольні функції.

Управління продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння ролі різних служб у створенні обсягів виробництва. Воно також потребує розгляду системи з позицій як великих, стратегічних, так і дрібніших, тактичних і навіть поточних завдань, вміння обґрунтувати зміни та оцінити їх наслідки для фірми і, що, можливо, найважливіше, здатності ув'язати підвищення продуктивності з її вимірюванням.

Основними завданнями курсової роботи є:

визначення місця продуктивності праці, її вимірювачів і показників;

сприяти розвитку здібностей, наукова організація праці та її нормування;

розкрити роль держави у регулюванні економічного зростання;

зробити загальний аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві;

прогнозування продуктивності праці і планування кількості працівників;

розробка заходів підвищення та управління продуктивністю.

Предметом дослідження при написанні даної курсової роботи стала продуктивність праці на виробничому підприємстві та шляхи її підвищення.

Об’єктом дослідження є Північний криворізький гірничо-збагачувальний комбінат. Висока якість продукції ВАТ "ПівнГЗК". Вони не зупиняються на досягнутому і прагнуть вийти на більш високий рівень. Для цього є всі можливості: сучасне устаткування і нові технології, успішні торгові партнери.

Структура роботи. У відповідності до поставлених завдань, робота складається із вступу, основної частини, що містить три розділи, кожен з яких поділяється на підрозділи, висновків, списку використаної літератури та додатків.

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

1.1 Сутність i значення продуктивності праці

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи:

1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);

2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина);

3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

1.2 Показники i методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх Сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

1) одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

2) повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

3) забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

4) показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

В = Q / Т (1.1),

де В — виробіток;

Т — затрати робочого часу;

Q — обсяг виробленої продукції.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітку):

Тр = Т / Q (1.2),

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення виробітку)- 100;

% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 - % зниження трудомісткості)- 100.

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

1) виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

2) виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

3) виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками може бути виражена так:

(1.3)

(1.4)

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки.

Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріалоємністю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується шляхом зважування часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівняльному (плановому) періоді за кожним виробом.

Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

Зауважимо, що між показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий – обсяг, який надходить у народногосподарський обліг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки(НВО).

Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування( вартість затрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи(повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції– новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування(елементи уречевленої праці):

ЧП=ОВ-МВ (1.5)

або ЧП=ЗП+ПР (1.6)

де ЧП– обсяг чистої продукції;

ОВ– обсяг валової продукції;

МВ– матеріальні витрати;

ЗП– заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

ПР– прибуток підприємства.

Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте зараз великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.

У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахування продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань(частину минулої праці).

Проте використання цього показника обмежене у зв'язку з тим, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку.

Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативної чистої продукції. Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції(НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику(штук, кг тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду часу.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу(живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах(нормо-годинах)

Розрізняють такі види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних робітників – як відрядників, так і почасовиків:

Тт=Тв+Тп (1.7)

де Тв– затрати праці основних робітників-відрядчиків;

Тп– затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (Твир)– це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Твир=Тт+Тоб (1.8)

Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців. Повна трудомісткість (Т)– це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т=Тт+Тоб+Ту (1.9)

або Т=Тв+Тп+Тоб+Ту (1.10)

або Т=Твир+Ту (1.11)

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами. Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість – це затрати праці на одиницю продукції або виконання роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

1.3 Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Фактори зміни певного показника - це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продук­тивності праці.

Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

1) ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2) ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

2) матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціальна-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До груші матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних тех­нологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулювання.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

1) внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

2) галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

3) регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

4) загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

Резерви зростання продуктивності праці - це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поюі що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем про­дуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці -це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв — це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

1)соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

2)матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

3)організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються відповідальні виконавці.

2. АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Загальна характеристика підприємства

У 1962 р. 17 червня з Першотравневого кар'єру на ЦГЗК був відправлений перший ешелон залізної руди. Перші тонни залізорудного концентрату були зроблені 9 грудня 1963 року. Перша черга комбінату на базі Першотравневого родовища залізистих кварцитів була введена в експлуатацію до кінця 1965 року проектною потужністю 13,5 млн. тонн сирої руди і 5,9 млн. тонн концентрату в рік. Одночасно з введенням в експлуатацію й освоєнням 1-й черги комбінату, будувалася друга черга на базі Ганнівського родовища залізистих кварцитів. У 1972 році будівництво 2-ї черги комбінату було цілком завершено і введені потужності на 7 млн. тонн концентрату в рік зі вмістом заліза 65%. Перша черга залізорудних обкотишів з’явилася в 1972 році.

Наступним етапом розвитку Північного ГЗК було освоєння виробництва залізорудних обкотишів. Були введені в експлуатацію ФОК-1 із двома імпортними випалювальними машинами Лурги-278,25 проектною продуктивністю по 2 млн. тонн обкотишів кожна і ФОК-2 із двома випалювальними машинами ОК-306 проектною продуктивністю по 2,15 млн. тонн обкотишів у рік кожна. У 1971 році затверджене проектне завдання на розширення комбінату до продуктивності 48,5 млн. тонн сирої руди у рік.

Одночасно почалося будівництво збагачувальної фабрики №2 продуктивністю 8,5 млн. тонн концентрату в рік і фабрики з виробництва обкотишів №3 із двома випалювальними машинами фірми Лурги-552 загальною проектною продуктивністю 8 млн. т обкотишів у рік, що були введені в експлуатацію в 1980 р. До складу комбінату входить 31 промисловий цех, 40 підрозділів непромислового характеру.

Відкрите акціонерне товариство - "Північний гірничо - збагачувальний комбінат" засновано згідно з рішенням Фонду державного майна України шляхом перетворення Державного підприємства ВАТ "Північний ГЗК" у відкрите акціонерне товариство згідно з Указами Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" від 26 листопада 1994р. №699/94, "Про завдання та особливості приватизації державного майна в 1996р." №194/96 від 19.03.1996р., розпорядженням №6442-1 міськвиконкому м.Кривого Рогу. Адреса підприємства: Україна, 50080 м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області.

Для ефективного управління виробництвом ДАК "Укррудпром" передала в управління АКІБ "УКРСІББАНК" контрольний пакет акцій ВАТ "ПівнГЗК". 23 березня 2000 р. було проведено перші відкриті акціонерні збори, на яких було вирішено багато питань, пов'язаних з подальшою діяльністю даного підприємства. З 2005р. власником є "Систем Кепітал Менеджмент". Метою діяльності ВАТ "Півн ГЗК" є забезпечення споживачів народного господарства України і споживачів інших країн металургійною сировиною, включаючи видобуток залізної руди, виробництво концентрату і обкотишів, одержання прибутку і задоволення інтересів трудового колективу.

В середньому ПівнГЗКа видобуває 33,7 млн т руди на рік. Основним методом збагачення є магнітний у слабкому полі. Технологічна схема включає 4 стадії попереднього дроблення, 3 стадії подрібнення і 5 стадій магнітної сепарації. У кожній стадії отримують відходи, а промпродукт переробляється далі. У результаті повного циклу збагачення із руди з масовою часткою загального заліза (Fe заг ) 31,23-33,6 % отримують концентрат з масовою часткою Fe заг 65,04-65,15 %, вологістю бл. 10 %. В середньому на рік комбінатом випускається 7 млн т концентрату і 5,6 млн т котунів. У останніх масова частка Fe заг – 60,5-60,68 %. На комбінаті встановлені дробарки типу ККД 1500/180; КРД 900/100; КСД 2200; КМД 2200; на збагачувальних фабриках – млини МШР 3,6 х 4,0; МШР 4,5 х 5,0; МШЦ 3,6 х 5,5; магнітні сепаратори типу ПБМ-120/300; вакуум фільтри Ду-100.

Предметом діяльності є:

1) виробництво залізної руди та іншої залізорудної сировини;

2) виробництво концентрату та обкотишів;

3) виробництво нерудних будівельних матеріалів;

4) зовнішньоекономічна діяльність;

5) ведення підсобного господарства по виробництву, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції;

6) виробництво і реалізація власної продукції суспільного харчування;

7) надання послуг населенню по ремонту транспортних засобів;

8) медична практика, реалізація медичних препаратів;

9) інші види комерційної діяльності, незаборонені чинним законодавством.

Основні види товарної продукції комбінату - залізорудний концентрат і залізорудні окислені офлюсовані обкотиші. Підприємство здійснює експортну діяльність. Основними споживачами є Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Югославія, Румунія, Болгарія, Росія та Австрія.

Продукція комбінату, експортується за кордон, відповідно до умов зовнішньоекономічних контрактів, оплачується валютою. Протягом дванадцяти місяців 2007 року на комбінат надійшла валютна виручка у сумі 89 726,272 тис. доларів США. За 12 місяців 2007 року згідно до програм технічного переоснащення, капітального будівництва та капітальних ремонтів комбінатом придбано обладнання.

Для виконання капітальних ремонтів опалювальних машин ЦВО-1 та ЦВО-2 закуплені цегла жароміцна теплоізоляційна та цементна жаробетонна суміш, тканини для компенсаторів газоходів, димососи та запасні частини до механічного та електротехнічного обладнання

Для проведення технічного переоснащення РЗФ-1 насоси та труби із з'єднуваннями виробництва шведської фирми "Metso Minerals"

Для проведення поточних ремонтів придбані наступні товари: електродвигуни кранові, для бурових станків та іншого обладнання виробництва Томського заводу "Сибелектромотор", великогабаритні шини та запасні частини до великовантажних самоскидів САТ та бульдозерів "Сталева Воля", транспортерна стрічка, запасні частини до шламових насосів виробництва шведської фірми "Metso Minerals" на РЗФ-1, запасні частини до насосної система Sheekar НD-49 (США) та робочі колеса (Росія) для ТВШГ.

Для проведення промислових випробувань куль помольних діаметром 30 та 40 мм в другій та третій стадіях подрібнення на рудозбагачувальній фабриці №1 придбані кулі російського виробництва.

Для збільшення міцності, підвищення вмісту заліза та зниження проценту вологості в окатках закупалася бентонітова глина (Греція).

З метою автоматизації геолого-маркшейдерських робіт та організації планування гірничих робіт придбане програмне забезпечення GEMS та проведене навчання по роботі з ним.

Майже всі придбані товари не виготовляються на Україні, але вкрай необхідні для безупинного виробничого процесу нашого підприємства, їх загальна вартість та вартість виконаних робіт (послуг) складає 9 180,3 тис. доларів США, 5 526,5 тис. ЄВРО та 226 502,4 тис. рос. рублів.

За придбання імпортних товарів та виконання послуг нерезидентами України комбінат перерахував 7 556,5 тис. доларів США, 4 757,6 тис. ЄВРО та 266 269,7 тис. рос. рублів.

Перспективний проект – нарощування сировинної бази комбінату за рахунок переробки відходів збагачення із хвостосховища, застосування сухої магнітної сепарації, як методу предзбагачення сировини, поряд з реорганізацією і переоснащенням збагачувального виробництва, підвищення якості товарної продукції, можливість застосування флотаційного методу збагачення сировини

2.2 Аналіз продуктивності праці на підприємстві

Загалом аналіз діяльності підприємства поширюється на досить широке коло показників, які розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відносних величинах.

Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами. Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дуже великої кількості факторів.

Для вивчення їх дій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чином класифікувати.

Принципи класифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, які лежать в основі класифікації аналітичних задач. За своїм змістом усі фактори, які вивчаються у фінансово-економічному аналізі, можна розділити на:

1) виробничо-економічні;

2) соціально-економічні.

Починати аналіз доцільно з характеристики динаміки чисельності працюючих на підприємстві за останні 2 роки.

Такий аналіз дає змогу оціни як підприємство вписується в ринкові умови господарювання, наскільки успішно воно витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів.

Якщо за незмінних виробничих потужностей на підприємстві з року в рік скорочується чисельність персоналу і пропорційно обсяг випуску продукції, тобто коли скорочення чисельності персоналу не компенсується зростанням продуктивності праці, а отже, відбувається зниження показників використання виробничої потужності підприємства, це одночасно свідчить про недоліки в організації виробництва, маркетингової служби, про неспроможність власників і керівників підприємства утримати його "на плаву", зберегти трудовий колектив.

Цікаву інформацію для характеристики трудових ресурсів підприємства являють собою рахунки, які описують динаміку рівня кваліфікації робітників.

Таку характеристику можна одержати, визначивши середній тарифний розряд робітників як середньозважену за кількістю робітників кожного розряду величину.

Зростання або зменшення цього показника за ряд років характеризуватиме стан виробничо-технічного навчання і системи підвищення кваліфікації на підприємстві.

Ефективне використання трудових ресурсів передбачає розробку заходів спрямованих на забезпечення сталого складу працівників. При аналізі цієї сторони використання трудових ресурсів розраховують декілька показників, які характеризують за категоріями працівників, плинність кадрів, обороти з прийому та вибуття.

Коефіцієнт з обороту з прийому працівників визначається як відношення кількості працівників до середньоспискової чисельності.

На обсяг виробництва продукції підприємства впливає безліч факторів, пов’язаних з його організаційно-технічним рівнем, ефективність використання виробничого потенціалу, включаючи засоби праці і предмети праці, трудові ресурси.

Для виявлення реального резерву збільшення випуску продукції потрібно виходити з такого міркування.

Усунення всіх недоліків в організації виробничого процесу, праці, прискорення впроваджених заходів науково-технічного прогресу, а також заходи щодо підвищення якості продукції, зменшення браку у виробництві знаходять своє відображення у показниках використання факторів виробництва – знарядь праці (основні засоби виробництва), предметів праці (їх продуктивність, використання робочого часу).

Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, тому що дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

Продуктивність праці – найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства, головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеною за одинцю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Аналіз основних техніко-економічних показників (таблиця 2.1) на підприємстві звичайно починають з оцінки того як виконано план виробництва у звітному періоді в цілому по підприємству. У аналізованому році план по обсягу продукції перевиконано на 103,7 %.

В порівнянні з аналогічним періодом 2006 року обсяг товарної продукції збільшився на 1723,8 млн. грн., головним чином, за рахунок збільшення ціни на товарну продукцію (1378,6 млн.грн.). Збільшення обсягу виробництва сприяло росту товарної продукції на 345,2 млн.грн..

Що стосується виробництва концентрату,то план виробництва було виконано на 103,0 %. Понадпланове виробництво досягнуто за рахунок зменшення планових та позапланових простоїв обладнання, введення в дію секцій № 11,12 та проведення капітального ремонту обладнання технологічних секцій № 17, 20. Поставка на фабрику якісної руди із вмістом заліза магнітного 26,35 % при плані 25,65 % дозволила знизити втрати заліза у хвостах до 1,99 % при плані 2,00% та збільшити вихід концентрату, витяг заліза загального та магнітного.

Таблиця 1.1 Техніко-економічні показники підприємства

Показники	од. вим.	2006 рік факт	2007 рік				2007р. до 2006р., %
			план	факт	%	+,-
Обсяг товарної продукції в оптових цінах
- в діючих	т.грн.	3 113 213	4 664 275	4 837 048	103,7	172 774	155,4
- в порівняних	"	4 122 006	****	4 576 897	****	****	111,0
Виробництво концентрату	т.т.	11 956	13 009	13 396	103,0	387	112,0
Виробництво обкотишів	"	10 106	10 926	11 066	101,3	140	109,5
Поставка концентрату	т.т.	1 320	1 604	1 606	100,1	2	121,6
- в т.ч. на експорт	"	1 088	938	939	100,2	2	86,4
Поставка обкотишів	"	10 068	10 991	11 000	100,1	9	109,3
- в т.ч. на експорт	"	1 117	1 165	1 167	100,2	2	104,4
Продуктивність на 1 працівника ПВП по концентрату	тн.	1 094	1 157	1 229	106,3	72	112,3
Середньооблікова кількість штатних працівників, всього	осіб	11 683	11 823	11 558	97,8	-265	98,9
- в т.ч. ПВП	"	10 933	11 247	10 897	96,9	-350	99,7
Середньомісячна зарплата персоналу, всього	грн.	1 793	2 196	2 196	100,0		122,5
Собівартість виробництва товарної продукції	т.грн.	1 758 016	2 206 191	2 131 905	96,6	-74 286	121,3
Виробничі витрати на 1 грн. товарної продукції	коп.	56,47	47,30	44,07	93,2	-3,2	78,0

Аналізуючи виробництво обкотишів понад план, спостерігається збільшення обсягів виробництва та КВО порівняно з 2006 роком пов'язане зі збільшенням чистого часу роботи внаслідок зменшення планових та непланових простоїв.

Збільшення вмісту заліза в обкотишах в порівнянні з планом у 2007р, обумовлене вищим за планове вмістом заліза в концентраті (65,75% - план, 65,81% - факт), а збільшення заліза в обкотишах порівняно з 2006р пояснюється виробництвом у 2007р та 2006 р різних видів обкотишів (у 2006р було виробництво частини обкотишів з основністю 1,2 та 1,0 з нижчім вмістом заліза).

Зменшення вмісту дріб'язку у випалених, зменшення фактичних питомих витрат концентрату, зменшення питомих витрат, зменшення фактичних питомих витрат бентоніту.

Проаналізувавши поставку концентрату та окатишів за 2007 рік, виявилося що збільшилися поставки готової продукціїї у порівнянні з минулим роком по обкотишам - на 9,3 %, по товарному концентрату - на 21,6 %.

Продуктивність праці по виробництву концентрату за 2007 рік зросла відносно 2006 року на 12,3%, а по виробництву товарної продукції на 11,4 %. Головним чинником, що вплинув на підвищення продуктивності праці за відповідний період являється збільшення обсягів виробництва концентрату на 12,0% та зменшення чисельності на підприємстві.

Фактична середньооблікова кількість штатних працівників зменшилась на 125 осіб у порівнянні з 2007 роком, або на 1,1% (таблиця 1) у зв`язку з переведенням з 01 червня 2007 року працівників палацу культури та творчості і фізкультурно-спортивно-технічного комплексу до дочірніх підприємств "Овація" та "Спорт-Майстер", а також прибиральників службових (виробничих) приміщень і робітників виробничих лазень до приватного підприємства "Уют-2007".

Середньомісячна заробітна плата за 2007 рік становить 2196 грн., що на 22,5 % більше ніж за 2006 рік. З 1 квітня 2007 року на ВАТ"ПівнГЗК" запроваджено нову багаторівневу систему оплати праці. В результаті запровадження нової системи оплати праці здійснено підвищення окладів працівникам комбінату в середньому на 20 %.

Виробнича собівартість товарної продукції збільшилася на 373,9 млн.грн. в порівнянні з минулим роком . Виробнича собівартість 1 тонни виробленого концентрату за 2007 рік підвищилась проти отриманої за 2006 рік на 6,4% та склала 113,68 грн.

Виробнича собівартість 1 тонни вироблених обкотишів за 2007 рік склала 175,95 грн. проти 161,03 грн. у 2006 році, зростання становить 9,3 %. Виробничі витрати на 1 грн. товарної продукції нижче планових на 3,23 коп. (фактично 44,07 коп. при запланованих 47,30 коп.)

Проаналізувавши основні техніко-економічні показники, можна сказати, що підприємство є прибуткове, внаслідок збільшення обсягу виробництва, збільшення собівартості, продуктивності праці і інших факторів, що впливають на прибуток підприємства.

Аналіз таблиці 2.1 свідчить про позитивний розвиток підприємства. Проте в умовах ринкової конкуренції особливу увагу приділяють собівартості продукції, на яку в тому числі впливає і ефективне використання трудових ресурсів.

Отже, для проведення порівняльного аналізу та визначення основних тенденцій в напрямку зміни досліджуваних показників на підприємстві проведемо розрахунки продуктивності виробничого персоналу за 2006 р. та 2007 р. Для цього доцільно буде використати методи обрахунку детально наведені в розділі І (натуральний,вартісний та трудовий ) .

За даними розрахунками ми спостерігаємо тенденцію підвищення продуктивності праці за рахунок зниження чисельності персоналу . В порівнянні з 2006 році де продуктивність праці склала :

Найефективнішими методами розрахунку виявився натуральний метод, оскільки він має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію; а також вартісний так як перевага цього методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях. Що не можна сказати про трудовий , так як він має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів.

Продуктивність праці по виробництву концентрату за 2007 рік зросла відносно 2006 року на 6%, а по виробництву товарної продукції на 4 %. Головним чинником, що вплинув на підвищення продуктивності праці за відповідний період являється збільшення обсягів виробництва концентрату на 3% та зменшення чисельності працівників на підприємстві.

Фактична середньооблікова кількість штатних працівників зменшилась на 265 осіб у порівнянні з 2007 роком, або на 3% (таблиця 1) у зв`язку з переведенням працівників. Середньомісячна заробітна плата за 2007 рік становить 2196 грн., що на 22,5 % більше ніж за 2006 рік. З 1 квітня 2007 року на ВАТ"ПівнГЗК" запроваджено нову багаторівневу систему оплати праці. В результаті запровадження нової системи оплати праці здійснено підвищення окладів працівникам комбінату в середньому на 20 %.

Детальний аналіз результатів розрахунків продуктивності приведемо в таблиці 2.2

Таблиця 2.2 Розрахунок продуктивності праці

Показники	од. вим.	2006 рік факт	2007 рік		+/-	%
			план	факт
Обсяг продукції	тис. грн.	3 113 213	4 664 275	4 837 048	172 774	4%
Виробництво концентрату	т.т.	11 956	13 009	13 396	387	3%
Вартість одиниці продукції	грн/т	260,39	358,54	361,07	2,53133	1%
Середньооблікова чисельність працівників	осіб	11 683	11 823	11 558	-265	-2%
в т.ч. ПВП	осіб	10 933	11 247	10 897	-350	-3%
ФОП	тис. грн.	251 371	311 560	304 576	-6 983	-2%
Середньорічна вартість ОВФ	тис. грн.	2 384 415	2 688 770	2 688 770	0	0%
Собівартість реалізованої продукції	тис. грн.	1 758 016	2 206 191	2 131 905	-74 286	-3%
Прибуток	тис. грн.	1 351 370	1 149 030	1 293 700	144 670	13%
З/пл. одного працівника	тис. грн.	1793	2196	2196	0	0%
Продуктивність праці(а)	тис. грн./прац.	266	395	419	24	6%
Продуктивність праці(б)	т/особу	1093,58	1156,66	1229,36	72,69	6%
Продуктивність праці(в)	осіб/т	0,914	0,865	0,813	-0,0511	-6%
Рентабельність	%	76,87	52,08	60,68	8,6	17%

Аналіз продуктивності праці розпочинається з вивчення її рівня, динаміки, та загальної оцінки виконання плану.

Для аналізу продуктивності праці використовують дані форм статистичної звітності, звіти підрозділів підприємства про виконання завдань з продуктивності праці .

Для проведення розрахунків по ефективності використання наявного персоналу, а зокрема продуктивності праці були проаналізовані на предмет доцільності використання всі можливі методи оцінки відповідного показника, приведені в розділі І. Враховуючи специфіку галузі об’єкта дослідження найбільш прийнятними є комплексне використання натурального та вартісного. Оскільки на даний момент дуже важливим моментом оцінки ефективності використання ресурсу є не лише натуральний вимір, а й його доля у загальних витратах виробництва продукції.

За даними таблиці видно, що чисельність персоналу зменшується з відповідним збільшенням продуктивності праці. При цьому заробітна плата на одного працівника зростає. Проте темпи зростання продуктивності праці перевищують темпи зростання заробітної плати на одного працівника. Більше того зростання заробітної плати мало незначний вплив на збільшення вартості одиниці виробленої продукції.

Тобто, підприємство націлене на збільшення ефективності використання виробничого персоналу. Аналізуючи дані таблиці 2.2 можна зробити висновок про певні кроки, направлені на збільшення продуктивності робітників, оскільки чисельність робітників зменшилася разом із збільшенням обсягів виробництва. Разом із оновленням основних виробничих фондів (автоматизацією виробничого процесу) можна очікувати більших темпів зростання продуктивності.

3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Вибір та обґрунтування заходів з підвищенням ефективності виробництва

Розвиток ринкових відносин в Україні потребує ефективності підвищення господарювання. Але за роки незалежності показники ефективності в країні значно погіршилися: зменшилися обсяги виробництва, знизилась його рентабельність.

Усе це є наслідком занедбання економічної роботи на підприємстві. У роки економічної кризи більшість підприємств намагалися досягти збільшення прибутків не з допомогою ретельного економічного розрахунку, зниження собівартості продукції, а постійним підвищенням цін на свою продукцію.

Подоланням кризи в економіці не можливі на відсталій технічній базі, тому що основа ринкових відносин є конкурентна боротьба, і в ній перемагає не той, хто знизить витрати і запропонує нижчі ціни, а той хто випускає якісну продукцію, а цього можна досягти тільки, застосуванням нових технологій.

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного і організаційного розвитку – плану підвищення ефективності виробництва. Для того, щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїй діяльності повинне орієнтуватися, на потреби ринку (ціни, витрати, кількість продукції, що випускається) і на реалізацію досягнень науково – технічної революції.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентно спроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управління продуктивності, яка включає в себе наступні етапи:

1) вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2) пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;

3) розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідних виконавців;

4) розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їх виконання;

6) вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремими видами праці зокрема – вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми.

Щоб виміряти продуктивність праці потрібно зіставити кількість виробленої продукції із витратами на їх виготовлення. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці. Для пошуку резервів продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми.

Розробка системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових станах.

В процесі контролю порівнюються фактичні і задачі показники продуктивності праці, визначається масштаб допустимих відхилень.

Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період.

Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах.

В ринкових умовах важливу роль для зростання продуктивності праці має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямками:

- екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дії невикористаного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту і інше. Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.;

- інтенсивний – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів. Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідні інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Матеріально – технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношення кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньо облікової чисельності робітників.

Електроозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів.

Визначається відношення річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно – економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать:

1) удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві;

2) удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці;

3) удосконалення матеріального стимулювання праці;

4) удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

3.2 Економічне обґрунтування запропонованих законів

Як вже було зазначено вище, існують певні заходи що до підвищення ефективності виробництва. В ході аналізу виявилося, що вони мають позитивний вплив на підприємство. Серед них виділяють :

1. Удосконалення форм організації суспільного виробництва – виділяють такі форми товарного виробництва як проста форма та розвинена.

Проста форма товарного виробництва. Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками – ремісниками, кустарями, селянами являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім'ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, ясна річ, у капіталістичному суспільствах.

Навіть в умовах рабовласництва за дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпацькій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки, що надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках. Крім того, були некріпацькі селяни, яких зобов'язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів. Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу.

З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно тривалий час мало масову базу. Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки.

У деяких країнах просте товарне виробництво досить тривалий час є головною формою виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі і промисловості.

Очевидно, що Україна має використовувати досвід передових країн у розвитку простого товарного виробництва в сільському господарстві, у багатьох галузях промисловості, в будівництві і торгівлі, у деяких інших сферах, що матиме позитивний результат для піднесення економіки нашої країни.

Розвинена форма товарного виробництва. У XIV—XV ст. з'являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об'єктами купівлі-продажу стають фабрики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широкого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової торгівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки.

Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:

1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво – на найманій, відчуженій праці;

в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібне, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників;

3) просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство.

Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу – приватну власність на всі ресурси і продукти.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва – існування ринку та грошей.

Функціонування товарного виробництва і його закони. Функціонування товарного господарства органічно пов'язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею. В такій господарській системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішення. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються.

2. Удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації – при цьому важливим є планування і координування масштабів та інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію і освіту, технологію і устаткування, продукцію і ринки збуту. Ці зміни повинні сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею. Основними функціями організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації є визначення цілей, організація програми управління продуктивністю праці.

3. Удосконалення матеріального стимулювання праці - у ринковій економіці головним фактором стабільного розвитку суспільства є посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні результативності діяльності на основі забезпечення тісного взаємозв’язку розмірів прибутків працівників, з кількістю і якістю витраченої ними праці. Ці проблеми досліджують такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В.Ф. Андрієнко, Д.П. Богиня, С.О. Гудзинський, Г.А. Дмитренко, В.С. Дієсперов, Й.С. Завадський, М.В.Калінчик, А.М. Кандиба, А.М. Колот, Ф. Тейлор, Дж. Херрисон, М. Фолліт та ін.

Для посилення матеріальної зацікавленості працівників у виконанні планів і договірних зобов’язань, підвищенні ефективності виробництва і якості роботи можуть вводитися системи преміювання, винагороди за підсумками роботи за рік, інші форми матеріального заохочення. Крім зарплати і премій (бонусів) система матеріального стимулювання може містити в собі пенсійні нагромадження, участь у прибутках, оплату навчання (працівника або його дітей), безвідсоткові позики на купівлю будинку або машини, оплату харчування або проїзду працівників, оплату відпочинку працівника, різноманітні допомоги, страхування і т.п.

Вплив системи матеріального стимулювання, що діє в організації, на мотивацію і робоче поводження персоналу в значній мірі опосередковане тим, на скільки справедливою вона сприймається працівниками, на скільки безпосередньо, на їхню думку, оплата праці зв’язана з робочими результатами. Заохочення також повинні сприйматися як справедливі іншими членами робочої групи, щоб вони не відчули себе обійденими і не почали працювати гірше.

Для того, щоб працівники сприймали систему оплати і заохочень як справедливу, доцільно:

• виявляти фактори, що знижують задоволеність працівників системою стимулювання

праці і практикою надання тих або інших пільг, які діють в організації, і прийняття, у разі потреби, корекційних заходів;

• краще інформувати працівників про розмір заохочень (премій, надбавок і т.п.), і за що вони даються;

• виявляти в ході особистих контактів з підлеглими можливої несправедливості в оплаті

працівників, присудженні премій і розподілі інших заохочень для наступного відновлення

справедливості;

• постійне відстежувати ситуацію на ринку праці щодо рівня оплати тих професійних груп, з якими можуть порівнювати себе працівники, і вносити своєчасні зміни у систему оплати їхньої праці

Однією з дійових форм мотивації персоналу визнають різні види внутрішньогосподарської конкуренції. Цей фактор набирає поширення в компаніях, які переймають організаційну структуру іноземних компаній. Однією з важливих цілей внутрішньогосподарської конкуренції є впровадження обґрунтованої системи матеріального та морального стимулювання для робітників, що надасть можливість досягти своїх цілей.

Цілі компанії - це не тільки отримання прибутку, але й в урізноманітнення системи мотивації персоналу. Доцільно використовувати два види внутріфірмових змагань: комплексний та цільовий. Комплексний передбачає оцінку підрозділу або співробітника за певними критеріями. Цільові змагання проводяться, коли компанія хоче покращити результативні показники (збільшення обсягів продаж або збільшення грошових надходжень).

Отже, в сучасних умовах підприємствам необхідні нові моделі оплати праці, що ламають зрівняльність в оплаті праці і дають простір розвиткові особистої матеріальної зацікавленості. У ринковій економіці необхідно не просто забезпечувати матеріальну зацікавленість у визначених результатах праці, але і зацікавити працівника в підвищенні ефективності праці.

4. Удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом - всебічне використання сучасних електронних обчислювальних машин, периферійної техніки) засобів (каналів) зв'язку для збирання, обробки і передачі інформації користувачам істотно впливає на методи виконання функцій управління виробництвом, створює умови для більш оперативного і якісного їх здійснення. Все це сприяє удосконаленню управління об'єктом у цілому і його структурними ланками.

Розглянемо основні напрямки удосконалення форм і методів управління виробництвом.

Удосконалення форм і методів збирання первинної (фактичної) інформації Відомо, що основою для прийняття управлінських рішень є інформація. Тому від своєчасного збирання достовірної інформації, що всебічно характеризує всі процеси і явища виробниче-господарської діяльності підприємства та його структурних ланок, а також від оперативної обробки і поставлення її користувачам повністю залежить (при належній компетентності керівника) якість і своєчасність керівництва виробничими процесами та господарською діяльністю підприємства.

Застосовуючи для досягнення цієї мети, наприклад, ПЕОМ, що використовується як АРМ там. де виникає первинна інформація (комора, склад, виробнича ділянка тощо),можна значно удосконалити форми і методи збирання цієї інформації за рахунок автоматизації процесу. Суть такого процесу полягає у тому, що завдяки попередньо сформованим умовно-постійним масивам (з нормативною, розцінковою, довідковою, планово-договірною та іншою умовно-постійною інформацією), а також бібліотеці форм вхідних і вихідних документів, можна форми первинних документів заповнювати, з одного боку, автоматично тією інформацією, яка є для цього документа постійною (її до 90-95%), з другого, ручним способом тією інформацією, яка в цьому документі є перемінною, тобто фактичною.

Такий підхід до організації збирання фактичної інформації дозволяй здійснювати безпаперове (на екран і в пам'ять ПЕОМ) одноразове оперативне збирання і фіксування достовірної первинної інформації та її попередню обробку у ритмі виробництва, а потім передавати цю інформацію у такому ж ритмі усім користувачам для використання.

Слід показати, що частота збирання первинної інформації, яка характеризує стан і параметри виробничих та господарських процесів та явиш, її оперативна обробка визначається частотою і швидкістю змін, що проходять на керованому об'єкті, тобто у ритмі виробництва. Наприклад, коли ті чи інші процеси плануються за годинним графіком, то при наявності негативних в цих процесах факторів необхідно збирати, зразу ж обробляти і видавати відповідним керівникам оброблену інформацію про відхилення не пізніше, чим за кожні півгодини або три чверті години. Така інформація потрібна керівникові для оперативного втручання в ці процеси так швидко, щоб усунути наявні причини відхилень до їх закінчення. При такому способі інформування керівників можна сподіватись на те, що управління процесами буде своєчасним і ефективним. Зібрана таким чином оперативна інформація є не тільки єдиною для всіх користувачі в, але і достовірною, а тому вона може бути використана ї для господарського (бухгалтерського) обліку.

Оброблена і узагальнена або зведена по розроблених алгоритмах інформація на рівні підприємства використовується не тільки для вирішення загальновиробничих задач поточного управління, але і для складання установленої бухгалтерської, статистичної та іншої зведеної звітності.

Для оцінки ефективності запропонованих заходів розрахуємо прогнозні показники результатів діяльності підприємства, в першу чергу ефективності використання виробничого персоналу. Результати проведених розрахунків наведемо у таблиці 3.1

Розрахунок ефективності основних заходів було розраховано на три роки .З аналізу таблиці 3.1 видно, що запропоновані заходи матимуть позитивний вплив на результати діяльності підприємства як в цілому, так і зокрема підвищиться ефективність використання трудових ресурсів.

Виробництво продукції протягом трьох років прогнозовано зросте на 5448 тис.т. або на 41 %

Загальна чисельність працівників зменшиться на 367 чол. або на 3%. Промислово – виробничий персонал зменшиться на 1% , тоді як середньорічна вартість основних фондів збільшиться на 43%. Заробітна плата працівника теж збільшиться на 84% .

При цьому вплив зростання виробничої собівартості як результат збільшення цін на матеріали для виробництва продукції, послуг підрядників на виробництві, т.д., зросте .

Таблиця 3.1. Прогнозні показники продуктивності

Показники	од.вим	2007 рік		2010 рік	2011 рік	2012 рік	+/-	%
		план	факт	план	план	план
Обсяг продукції	тис. грн.	4 664 275	4 837048	5 744 890	6 823119	8 103 716	3 266 668	68%
Виробництво концентрату	т.т.	13 009	13 396	15 010	16 818	18 844	5 448	41%
Вартість одиниці продукції	грн/т	358,54	361,07	382,74	405,70	430,04	69	19%
Середньооблікова чисельність працівників	осіб	11823	11558	11 434	11 312	11 191	-367	-3%
в т.ч. ПВП	осіб	11247	10897	10 861	10 825	10 790	-107	-1%
ФОП	тис. грн.	311 560	304 576	369 043	447 154	541 798	237 222	78%
Середньорічна вартість ОВФ	тис. грн.	2 688 770	2 688770	3 031 974	3 418986	3 855 397	1 166 627	43%
Собівартість реалізованої продукції	тис. грн.	2 206 191	2 131905	2 585 311	3 135 147	3 801 920	1 670 015	78%
Прибуток	тис. грн.	1149030,06	1293700	1 238 491	1 185638	1 135 041	-158 659	-12%
З/пл. одного працівника	тис. грн.	2,196	2,196	2,690	3,294	4,034	2	84%
Продуктивність праці	тис. грн./прац.	395	419	502	603	724	306	73%
Продуктивність праці	т/особу	1156,664	1229,357	1381,9926	1553,579	1746,4707	517	42%
Продуктивність праці	осіб/т	0,865	0,813	0,724	0,644	0,573	-0,24	-30%
Рентабельність	%	52,082	60,68	47,90	37,82	29,854	-31	-51%

ВИСНОВОК

Отже, продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки ступінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. Для економіки України необхідні якісні зміни у професійній підготовці фахівців вищої кваліфікації у сфері економічних знань.

Оскільки продуктивність праці охоплює планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, то управління продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння різних служб у створенні обсягів виробництва. Головним ресурсом підприємства є праця людини, завдяки якій відбувається процес виробництва життєвих благ для кожної людини та для суспільства загалом. Отже, продуктивні сили – це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення природних ресурсів відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Вони є провідною ланкою суспільного способу виробництва, а їх рівень — загальним показником соціально-економічного прогресу, оскільки з їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові джерела енергії тощо. Підвищення продуктивності праці означає економію сукупної праці, що витрачається на вироблення продукції, зменшення всього матеріалізованого в продукті робочого часу. Економічне зростання без живої праці практично неможливе, але залежно від наукової та технічної озброєності праця може бути більш або менш продуктивною. Завдяки таким чинникам як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення управління, організації виробництва та праці збільшення обсягів виробництва можливо зменшити витрати на виробництво. Об’єктом дослідження курсової роботи було ВАТ "ПівнГЗК". Дане підприємство за 2007 рік виробило продукції на в порівнянні з аналогічним періодом 2006 року збільшився на 1723,8 млн. грн., головним чином, за рахунок збільшення ціни на товарну продукцію (1378,6 млн.грн.). Збільшення обсягу виробництва сприяло росту товарної продукції на 345,2 млн.грн. Продуктивність праці по виробництву концентрату за 2007 рік зросла відносно 2006 року на 12,3%, а по виробництву товарної продукції на 11,4 %. Головним чинником, що вплинув на підвищення продуктивності праці за відповідний період являється збільшення обсягів виробництва концентрату на 12,0% та зменшення чисельності на підприємстві. Фактична середньооблікова кількість штатних працівників зменшилась на 125 осіб .Виробнича собівартість товарної продукції збільшилася на 373,9 млн.грн. в порівнянні з минулим роком .Середньомісячна заробітна плата за 2007 рік становить 2196 грн., що на 22,5 % більше ніж за 2006 рік.

Для проведення розрахунків по ефективності використання наявного персоналу, а зокрема продуктивності праці були проаналізовані на предмет доцільності використання всі можливі методи оцінки відповідного показника, приведені в розділі І. Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно – економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать: удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві; удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом. Тому визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства: навч. посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації. Друге видання, виправлене і доповнене – К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2004. – 298 с.

2. Бойчик І.М „Економіка підприємства", підручник Київ, Атіка, 2002.

3. Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994. — 297 с.

4. Економіка, організація і планування промислового виробництва/В.І. Виборнов, Ф.П. Висюлін, Н.А. Лисицин та ін.; Під ред. Н.А. Лисицина. – Мн.: Виш. шк., 1995. – 446 с.

5. Економіка підприємства : Під ред. проф. О.И. Волкова и доцента О.В. Девяткіна. – 3-е вид., 2002. – 601 с

6. Економіка підприємства / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2000.

7. Економіка підприємств / За ред. В. П. Вихруща, П. С. Харіва. — Те-

рнопіль, 1999.

8. Економіка підприємства : Підручник для економічних вузів : 2-е вид., Мн.: БГЭУ, 2000. – 475с.

9. Економіка підприємства: Підручник для економічних вузів : 2-е вид., Під ред. А.И.Руденко. – Мн.: БГЭУ, 1995. – 475с.

10. Економіка підприємства / Під ред. В. Я. Горфінкеля, В. А. Швандара. — М.: ЮНИТИ, 1998.

11. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581

12. Жучков Ю. Успех фирмы зависит от ее кадров // Человек и труд. — 1996. - № 12. - С. 77-79.

13. Звітні дані ВАТ "ПівнГЗК" за 2007 рік .

14. Закон України "Про підприємства України".

15. Калина А. В. Економіка праці. — К.: МАУП, 2004.

16. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. - К., 1997.

17. Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персона-лу. - К.: КНЕУ, 1998

18. Положення "Про організацію бухгалтерського обліку та звітність підприємств України" № 250 від 4.03.1994р. зі змінами.

19. Підвищення продуктивності суспільної праці /Під ред. Амосов А. - Економіст. - 2000. - № 1. - С. 53-59.

20. Фильев В. Управление ростом производительности труда //Экономист – 1999 – № 3. – с. 60-66.