Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

При визнанні боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законодавством України.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у наступному порядку:

у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

2. Економічне обґрунтування потреби в матеріальних ресурсах

При здійсненні господарської діяльності підприємство використовує різноманітні матеріальні ресурси: сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо. В процесі виробництва вони перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню.

Необхідні для виробництва ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники, або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів може бути організована за прямими зв’язками, тобто безпосередньо у виробників, що забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв’язками поставляються в першу чергу ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, не може поставлятися за прямими зв’язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, іноді економніше купувати у посередників – оптових фірмах і магазинах. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій-споживачів. Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості однакових матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально–технічних ресурсів і, відповідно, нових постачальників.

Вибирати постачальників матеріально-технічних ресурсів потрібно за такими критеріями:

відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах;

якість і ціна матеріалів;

репутація постачальника;

територіальна віддаленість постачальників;

оперативність поставок;

швидкість реакції на потреби покупця;

умови розрахунків;

можливість надання кредиту тощо.

Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником та споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання:

кількість, якість та ціну матеріально-технічних ресурсів;

термін доставки;

форму розрахунків;

відповідальність за порушення договору.

Основний обов'язок постачальника - поставка продукції згідно умов укладеної угоди.

Після вивчення ринку сировини та матеріалів потрібно скласти специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація повинна включати найменування і характеристику матеріалів, а також вимоги до них. До специфікації включають всі характеристики і стандарти потрібного матеріалу.

Після складання специфікацій складають список можливих постачальників для кожного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.

Ціна матеріальних ресурсів — одна із суттєвих умов договору, вона зазначається в угоді або в специфікації. Ціна може бути твердою (фіксованою) або змінною. В ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.

Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватись за узгодженим сторонами методом. Така ціна називається змінною, ця ціна є по суті ринковою в момент виконання угоди. В цьому випадку в розділі «Особливі умови угоди» зазначаються точні способи визначення змінної ціни.

При визначенні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку.

Методи визначення потреби в ресурсах – це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби – це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. Використовують різні методи визначення потреби в матеріалах в залежності від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину нормативних витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки нормативної потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи робіт у розрахунковому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому () визначається за формулою:

,

де – норма витрат матеріалу на і-й виріб;

– виробництво і-го виробу в плановому періоді;

– кількість видів виробів, для яких використовується даний вид матеріалу.

Цей метод має багато різновидів в залежності від норм, що використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

Потребу в матеріалах можна визначити за допомогою нормативу питомих витрат матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (), який визначається як відношення чистої маси виробу () до норми витрат матеріалу ():

.

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (Пм) визначається за формулою:

,

де – норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

– запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

– коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу. В якості такого коефіцієнта може бути використане відношення маси нового до маси базового виробу.

При багатономенклатурному виробництві потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

,

де – норма витрат на типового представника;

– програма випуску всіх виробів даної групи.

Якщо в момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

,

де – фактичні витрати матеріалів за минулий період;

– індекс зміни виробничої програми;

– індекс середнього зниження норм витрат матеріалів в плановому періоді.

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.

Існують наступні види виробничих запасів:

транспортний;

підготовчий;

технологічний;

поточний (складський);

резервний (страховий).

Задача

Дочірнє підприємство “Еней” знаходиться на території Житомирської області смт. Романів, вулиця Леніна, 49/5 виготовлення масла. На протязі більш ніж 30 років ДП “Еней” є одним із основних постачальників масла.

Підприємство було створене у 1974 році.

В 1998 році підприємство було приватизоване шляхом акціонування. Акціонерами товариства стали 755 фізичних осіб.

Реквізити підприємства:

Юридична адреса – 13005, Україна, Житомирська область, Романівський район, смт.Романів, вул.Леніна, 49/5.

Код ЄДРПОУ: 00191879, свідоцтво № 09426463, індивідуальний податковий номер 001918706163, р/р 26005226 АППБ "Аваль" в м.Коростень, МФО 311421.

Відповідно до проведеного конкурентного аналізу продукція підприємства ДП „Еней” є удосконаленою. Крім того, наявність баз, використання сучасної технології дозволяє виробляти масло значно кращої якості ніж у конкурентів та реалізовувати її за конкурентоспроможними цінами.

Підприємство ДП „Еней” застосовує централізовану організацію обліку функціонального типу при якій у виробничих підрозділах реалізуються функції збору бухгалтерських даних, а формування звітних даних за ними і розробку звітності здійснює центральна бухгалтерія.

Розрахуємо можливість банкрутства ДП „Еней”.

Прогноз можливого банкрутства

Показники	На початок періоду	На кінець періоду	Відхилення, (+, –)
Частка оборотних засобів у активах (Коб)	0,15	0,36	0,21
Рентабельність активів, обчислена за нерозподіленим прибутком (Кнп)	0,49	0,25	-0,24
Рентабельність активів, обчислена за прибутком від реалізації продукції (Кр)	0,70	0,33	-0,37
Коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу (Кп)	0,43	0,77	0,34
Віддача всіх активів (Кв)	3,08	1,18	-1,90
Z – показник ймовірності банкрутства	6,52	3,51
Оцінка можливості банкрутства	дуже низька	дуже низька

Розрахуємо показник ймовірності банкрутства:

На початок періоду:

Z0 = 1,2 * 0,15 + 1,4 * 0,49 + 3,3 * 0,70 + 0,6 * 0,43 + 1,0 * 3,08 = 6,52

На кінець періоду:

Z1 = 1,2 * 0,36 + 1,4 * 0,25 + 3,3 * 0,33 + 0,6 * 0,77 + 1,0 * 1,18 = 3,51

З зроблених розрахунків видно, що підприємство досить міцно тримається на ринку, є платоспроможне. Підприємство має стабільний фінансовий стан.

Показник імовірності банкрутства понад 3,0, тобто ймовірність настання банкрутства є дуже низькою. Хоча й показник на кінець періоду зменшився у порівнянні з початком, це зрушення є незначним і на стан фінансів ні як не вплине.

Список використаної літератури

Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. – К.:Ника-центр, Эльга, 2003. - 528 с.

Бойчик І.М., Харів М.І. Економіка підприємств. - Львів: В-во “Сполом”.- 1998. - 212 с.

Бойчук І.М. та інші. Економіка підприємства: навчальний посібник. – Львів: “Сполом”, 2000.

Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование. Учебник. М.: Имфра-М, 1999. – 392 с.

Вартанов А.С. Экономическая диагностика предприятия: организация и методология. – М.: Финансы и статистика, 1991.

Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2004 – 524 с.

Гаврилюк Л.І. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 152с.

Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво / Пер. з англ. – К.: Україна, 1994.

Економіка виробничого підприємництва: навч. посібник / за ред. І.М. Петровича. – К.: Знання, 2002. – 406с.

Економіка підприємств: Підручник / за ред. П.С. Харіва. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – 500с.

Економіка підприємств: Підручник: У 2т. / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: Хвиля-Прес, 1995. – Т.1 – 400с.; Т.2 – 280с.

Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного.- Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002.- 528 с.

Економічний аналіз: Навчальний посібник за ред. проф. Бутинця. – Житомир: ПП “Рута”, 2004. – 680 с.

Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2004. –300 с.

Курс экономики: Учебник / под ред. Б.А. Райзберга. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 716с.

Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2004. – 376 с.

Мильнер Б.З. Теория организаций. М.: ИНФРА, 1998. – 336с.

Обеспечение материальными ресурсами и коммерческая деятельность предприятия / Под ред. Весилюнина Ф.П. – Минск: Высшая школа,1991. – 270 с.

Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.- 228 с.

Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Практикум. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 215 с.

Типовая методика разработки техпромфинплана производственного объединения (комбината), предприятия. – М.: Экономика, 1979. – 448 с.

Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – 156с.

Управление организацией: Учебник/ Под ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Саломатина. – М.: ИНФРА–М, 1999. – 669с.

Фінанси підприємств: Підручник / керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.

12