1.1 Зміст і складові системи проектного фінансування.

1.2 Порядок розроблення проектно-кошторисної документації.

1.3 Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів як основний результат передінвестиційних досліджень

1.4 Критерії відбору інвестиційних проектів фінансово-кредитними установами.

1.1 Зміст і складові системи проектного фінансування

Система проектного фінансування складається з чотирьох послідовних етапів:

1) обґрунтування джерел та інструментів фінансування;

1) визначення суб'єктів проектного фінансування;

3) розроблення планів (схем) фінансування інвестиційних проектів;

4) регулювання взаємодії учасників фінансування.

Разом з ринковими саморегуляторами кон'юнктури і конкуренції для розвитку проектного фінансування необхідна організація регулювання проектного фінансування, яке реалізується через державні регулятори законодавчого, виконавчого і контрольного характеру.

Залучення фінансових ресурсів для реалізації крупних інвестиційних проектів з різних джерел і на різних умовах, різних масштабів та форм власності визначається законодавчо-нормативною базою проектного фінансування в Україні (див. список літературних джерел).

Важливою складовою системи проектного фінансування є фінансові плани і схеми фінансування інвестиційних проектів, які мають практичне значення.

Основна мета складання фінансового плану – узгодження доходів і витрат у плановому періоді.

Фінансовим планом є узагальнювальний плановий документ, який відображає надходження і витрачання грошових коштів підприємства на поточний (до одного року) і довгостроковий (більш за один рік) періоди.

Процес фінансового планування повинен включати такі етапи:

аналіз фінансових показників за попередній період на основі бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштах і т.п.;

короткострокове фінансове планування;

довгострокове фінансове планування;

практичне впровадження планів і контроль за їх виконанням.

Важливим елементом є система бюджетування, яка складається з системи бюджетного планування структурних підрозділів, системи комплексного бюджетного планування діяльності підприємства в цілому.

Складним і багатоетапним процесом є також підготовка ефективної схеми фінансування проекту, в якій необхідно порівняти ефективність використання тих форм і методів його реалізації, які доступні на інвестиційному ринку.

Схеми фінансування інвестиційних проектів можна об’єднати у дві групи:

1) здійснення проекту як єдиного цілого, з використанням фінансових ресурсів, що є у підприємства, різних видів позикових коштів; можуть бути використані основні фонди компанії, включаючи нові об'єкти, які будуть побудовані в результаті реалізації проекту;

1) розподіл процесу реалізації проекту на цільові підпроекти, позикова підтримка яких ґрунтується на прямому або непрямому кредитуванні, і поетапна реалізація таких підпроектів.

Використання першої схеми пов'язане, як правило, з реалізацією невеликих проектів, а також проектів, які неможливо поділити на підпроекти (або якщо це недоцільно).

Другий метод фінансування застосовується для складних проектів, реалізація яких розрахована на період, що перевищує типові терміни кредитування проектів учасниками інвестиційного ринку.

Переваги цього способу реалізації проекту:

можливість залучення до фінансування і реалізації окремих підпроектів різні організації, які можуть виявити цікавість до конкретних об'єктів, що з’являться у результаті виконання цих підпроектів;

використання результатів реалізації окремих підпроектів як гарантійних інструментів забезпечення повернення позикових коштів на наступних етапах проекту, а амортизаційні відрахування від цих проектів – для фінансування наступних етапів проекту. Кредитна підтримка у такому разі надається на коротший термін і на менш жорстких умовах, ніж довгостроковий кредит на реалізацію проекту в цілому, що може полегшити повернення довгострокової позики або виплату лізингових платежів;

ефективне застосування широкого переліку позикових інструментів – корпоративних і трастових інструментів з різним ступенем участі і (або) контролю з боку кредиторів; облігації;

переваги періоду податкових пільг;

можливість підвищити ціну акцій самого підприємства, використовуючи об’єкти, продукцію або послуги, які є результатом окремих підпроектів. Під їх заставу може бути отриманий кредит від вітчизняних та іноземних комерційних банків.

Основні критерії, якими потрібно керуватися у розроленні схем фінансування інвестиційного проекту:

1) отримання фінансових ресурсів за меншою ефективною вартістю;

2) досягнення найбільшого ефекту від кредитів і податкових пільг у ті періоди, коли вони діють;

3) оптимізація отриманих доходів з урахуванням умов оподаткування;

4) підтримка гнучкості і витрат на заробітну плату та інші соціальні виплати;

5) мінімізація негативних наслідків від взаємних зобов'язань, пов'язаних з виплатами або передачею власності;

6) зменшення витрат фінансових коштів і ризиків проектів за рахунок відповідної структури та джерел фінансування і певних організаційних заходів, зокрема податкових пільг, гарантій, використання різних форм участі.

1.2 Порядок розроблення проектно-кошторисної документації

Склад, порядок розроблення, узгодження і затвердження проектної документації на будівництво в Україні визначені чинним нормативним актом — Державними будівельними нормами ГСН А.1.1-3-1004. Вимоги цього нормативного акта обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами – суб'єктами господарської діяльності в галузі будівництва незалежно від форм власності.

Підставою для проектування об'єктів є завдання на проектування і архітектурно-планувальне завдання, яке затверджує замовник. Початкові дані, достатні для виконання проектних робіт на відповідній стадії, замовник зобов'язаний надати до початку виконання проектних робіт. Проектні роботи виконуються на підставі договорів, укладених між замовниками і проектувальниками.

Для узгодження і затвердження розробляється технічний проект, для будівництва — робоча документація.

Для технічно й архітектурно нескладних будівель і споруд застосовується одностадійне проектування і розробляється один документ — робочий проект із вільним кошторисом.

Для технічно складних об'єктів за містобудівними, архітектурними, художніми та екологічними вимогами тощо, для впровадження нових будівельних конструкцій для експериментального будівництва, а також обґрунтування інвестицій розроблюється, як правило, ескізний проект, або техніко-економічне обґрунтування інвестицій, проект і робоча документація – дво- або тристадійне проектування.

Проектна документація складається з ескізного проекту, техніко-економічного обґрунтування, проекту, робочого проекту і робочої документації.

Ескізний проект містить принципові вирішення містобудівних, архітектурних, художніх, функціональних, екологічних вимог, підтверджує принципову можливість створення об'єкта, визначає його вартість.

Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) інвестицій мотивує необхідність і доцільність будівництва та реконструкції промислових об'єктів, їх технічну здійсненність і ефективність інвестицій. Тут інвестиції повинні розглядатися як рішення щодо розміщення, потужності об'єкта, оцінки впливу проектної діяльності на навколишнє середовище, відповідності архітектурним вимогам тощо згідно із завданням на проектування.

Техніко-економічне обґрунтування інвестицій після його схвалення або затвердження є підставою для подальшого розроблення проектної документації.

Проект будівництва об'єкта цивільного призначення розробляється на основі початкових даних і завдання на проектування, узгодженого з ескізним проектом і ТЕО інвестицій.

Розділи проектів розробляються без деталізації, в складі і обсязі, достатньому для обґрунтування проектних рішень, визначення обсягів основних будівельно-монтажних робіт, потреб у трудових та інших ресурсах, а також визначення базової кошторисної вартості будівництва і капітальних вкладень.

За необхідності виконання науково-дослідних, експериментальних робіт у процесі проектування і будівництва в матеріалах проекту потрібно наводити їх перелік з короткою характеристикою і обґрунтуванням необхідності їх виконання.

Робочий проект — це стадія проектування, призначена для узгодження, затвердження проектної документації і для будівництва об'єкта.

Робочий проект виконується на підставі узгодженої планувальної документації, державних програм розвитку області або узгоджених передпроектних напрацювань, завдання на проектування, архітектурно-планувального завдання, початкових даних і технічних умов з підключення до джерел інженерного забезпечення.

Робоча документація розробляється після затвердження попередньої стадії проектування.

Техніко-економічне обґрунтування інвестицій, решта проектної документації на проектування нових промислових підприємств незалежно від підпорядкування і форм власності під час вибору майданчика будівництва підлягають узгодженню з територіальною проектною організацією. Ескізний проект техніко-економічного обґрунтування інвестицій або робочий проект не підлягають узгодженню з підрядником, якщо це не передбачено завданням на проектування.

Експертиза проектів

Узгодження проектних рішень державного нагляду з інженерними службами здійснюються в одній інстанції зазначеного органу в термін до 10 днів, в органах містобудування та архітектури – в термін до 15 днів, якщо законодавством не передбачено інші терміни. Проектна документація до її затвердження підлягає обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Проектна документація, що не підлягає затвердженню, може бути передана на експертизу тільки за рішенням замовника.

Для експертизи інвестиційних проектів служби Укрінвестекспертизи залучають органи охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, органи з контролю за охороною праці, інші органи державного нагляду, спеціалізовані служби місцевого самоврядування, представників місцевого самоврядування, представників громадських об'єднань і враховують їх висновки.

Інвестори, що здійснюють будівництво за рахунок власних коштів, самостійно визначають порядок проходження експертизи відповідних інвестиційних проектів. При цьому обов'язковій державній експертизі підлягає рівень дотримання вимог з безпеки для життя і здоров'я населення, охорони навколишнього середовища та енергозбереження.

Подання проектної документації на узгодження, експертизу і затвердження є обов'язком замовника і виконується за його рахунок. Проектувальник повинен захищати проектні рішення.

Проектна документація набирає чинності після її затвердження інвестором, яке фіксується в офіційному проекті у формі наказу (розпорядження або рішення). У документі про затвердження наводяться дані за проектом і техніко-економічні показники.

Організації (служби, підрозділи), які виконували експертизу і давали рекомендації, несуть відповідальність за висновки, на підставі яких інвестор (замовник) ухвалює своє рішення про затвердження проектної документації. Затвердження проектної документації інвестором є фактом прийняття під його повну відповідальність рішень, передбачених у документації. При цьому:

для всіх інвесторів незалежно від форм власності і характеру джерел інвестування відповідальність — перед державою за дотримання обов'язкових вимог нормативних документів, порядку узгодження та експертизи проектної документації;

для інвесторів, що використовують державні (бюджетні) кошти, відповідальність — перед державою за виконання вимог державної інвестиційної політики з питань раціонального використання фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів. Інвестори, що використовують власні кошти, відповідальність за перераховане несуть перед власниками коштів.

Кошторисна документація відображає вартісну оцінку витрат, що здійснюються на кожному етапі роботи над проектом. Загальна сума грошових коштів, необхідних для будівництва відповідно до проектних матеріалів, складає кошторисну вартість будівництва. Підставою для визначення кошторисної вартості будівництва є:

проект і робоча документація;

чинні кошторисні нормативи, відпускні ціни на обладнання, меблі, інвентар.

Під час визначення кошторисної вартості може використовуватися інформація про поточні зміни цін на будівельні ресурси|, яка надається на договірній основі регіональними центрами з ціноутворення в будівництві або органами державної статистики.

Кошторисна документація для визначення кошторисної вартості будівництва підприємств, об'єктів і споруд, видів робіт містить:

локальні кошториси (локальні кошторисні розрахунки);

об'єктні кошториси (об'єктні кошторисні розрахунки);

зведені розрахунки вартості будівництва.

Кошторисна документація складається в певній послідовності з поступовим переходом від дрібних до великих елементів будівництва, що є видом робіт будівництва в цілому.

Локальні кошториси складаються в поточному рівні цін на трудові і матеріально-технічні ресурси. Під час складання таких кошторисів застосовуються наступні нормативні документи і показники:

ресурсні елементні кошторисні норми України;

вказівки щодо застосування ресурсних елементних кошторисних норм;

ресурсні кошторисні норми експлуатації будівельних машин і механізмів;

чинні ціни на матеріали, вироби і конструкції;

чинні ціни машино-години;

чинна вартість людино-години відповідного розряду робіт;

ціни, що діють, на перевезення вантажів для будівництва;

правила визначення накладних витрат.

Об'єктні кошториси складаються на об'єкти в цілому шляхом підсумовування даних локальних кошторисів, з групуванням робіт і витрат у відповідних графах кошторисної вартості будівництва. Ці кошториси за аналогією з локальними складаються також в поточних цінах на ресурси. У об'єктних кошторисах за даними локальних кошторисів зазначаються кошторисна трудомісткість і кошторисна заробітна плата.

В окремих випадках за об'єктний кошторис може братися локальний кошторис. Так, якщо вартість об'єкта може бути визначена тільки за локальним кошторисом, то об'єктний кошторис не складається, тобто роль об'єктного кошторису виконує локальний кошторис.

Локальні та об'єктні кошторисні розрахунки розробляються замість локальних і об'єктних кошторисів, якщо:

а) обсяги робіт і розміри витрат ще остаточно не визначені і підлягають уточненню в процесі розроблення робочої документації (робочих креслень);

б) обсяги робіт, характер і методи їх виконання не можуть бути точно визначені під час проектування і уточнюються в процесі| будівництва

При цьому на підставі уточнених в процесі будівництва обсягів робіт складається об'єктний (локальний) виконавчий кошторис.

Локальні та об'єктні кошторисні розрахунки складаються так само, як і кошториси в чинних цінах на трудові і матеріально-технічні ресурси за формами об'єктних і локальних кошторисів на підставі архітектурно-будівельних і технологічних вирішень ескізного проекту, ТЕО інвестицій, проекту або робочого проекту з використанням агрегованих ресурсних кошторисних норм і показників вартості будівництва, а також інших агрегованих нормативів.

Кошторисні розрахунки на окремі види витрат складаються, якщо ці види витрат не враховані в кошторисних нормативах (наприклад, компенсації у зв'язку з вилученням земель під забудову; витрати, пов'язані із застосуванням пільг і доплат, встановлених урядовими рішеннями, отриманням архітектурно-планувальних завдань, технічних умов, експертних висновків тощо). За наявності нормативів на окремі види витрат, виражених у відсотках від повної кошторисної вартості, кошторисні розрахунки не складаються.

Зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва підприємств, будівель, споруд складаються на основі об'єктних кошторисів, об'єктних кошторисних розрахунків і кошторисних розрахунків на окремі види витрат.

Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва підприємств, будівель, споруд або їх черг — це кошторисний документ, що встановлює певну кошторисну вартість будівництва всіх об'єктів, передбачених проектом або робочим проектом, включаючи кошторисну вартість будівельних і монтажних робіт, витрати на придбання устаткування, меблів та інвентарю, а також всі супутні витрати.

У зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва окремо включаються підсумки прямих і накладних витрат за всіма об'єктними кошторисними розрахунками, об'єктними кошторисами і кошторисними розрахунками на окремі види витрат.

Також у зведеному кошторисному розрахунку, на відміну від об'єктних і локальних кошторисів і розрахунків, враховуються:

кошторисний прибуток;

кошти| на покриття ризиків усіх учасників будівництва;

кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами;

податки, збори, обов'язкові платежі, встановлені чинним законодавством і не враховані в складових вартості будівництва.

Останнім обов'язковим документом у складі інвесторської документації є зведення.

Зведення витрат — це кошторисний документ, що об'єднує зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва промислового підприємства (споруди) або його черги та об'єктів іншого галузевого призначення.

У зведення витрат включаються окремими рядками підсумки за всіма зведеними кошторисними розрахунками вартості будівництва, а також за поворотними сумами з підбиттям відповідних підсумків. Воно затверджується у складі проектної документації на будівництво згідно з чинним законодавством.

У зведення витрат включаються витрати на пусконалагоджувальні роботи у разі, якщо згідно з чинними нормативними документами вони здійснюються за рахунок капітальних вкладень.

Відомість кошторисної вартості будівництва об'єктів, що входять до пускового комплексу, складається в разі, якщо здійснення будівництва і введення в експлуатацію підприємства, будівлі або споруди передбачаються окремими пусковими комплексами. Ця відомість містить кошторисну вартість об'єктів, загальномайданчикових робіт і витрат, що входять до складу пускового комплексу.

Відомість кошторисної вартості будівництва об'єктів і робіт з охорони довкілля складається в разі, якщо під час будівництва підприємства, будівлі або споруди передбачається здійснення заходів щодо охорони навколишнього середовища. При цьому у відомості, як правило, зберігається нумерація об'єктів і робіт, прийнята у зведеному кошторисному розрахунку. У відомість включається тільки вартість об'єктів і робіт, які безпосередньо стосуються природоохоронних заходів.

Список інвесторської кошторисної документації визначається залежно від стадійності проектно-кошторисної документації, що розробляється, і технічної складності об'єкта.

У складі проекту розробляються:

зведення витрат (за необхідності);

зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва;

об'єктні і локальні кошторисні розрахунки;

кошторисні розрахунки на окремі види витрат;

кошториси на проектні і дослідницькі роботи.

У складі робочого проекту розробляються:

зведення витрат (за необхідності);

зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва;

об'єктні і локальні кошторисні розрахунки;

об'єктні і локальні кошториси;

відомості ресурсів до локальних кошторисів;

кошторисні розрахунки на окремі види витрат;

кошториси на проектні і дослідницькі роботи.

У складі робочої документації розробляються;

об'єктні і локальні кошториси;

відомості ресурсів до локальних кошторисів.

Для перерахунку зведених кошторисів у цінах поточного року встановлені індекси та коефіцієнти підвищення:

індекси для визначення кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт;

індекси для визначення базисної кошторисної обладнання, меблів і інвентарю;

коефіцієнти для визначення надбавок, що враховують збільшення прямих і накладних витрат та планових накопичень понад ті, що враховані в базисній кошторисній вартості будівельно-монтажних робіт.

Уся ця нормативна база використовується для складання локальних і об'єктних кошторисних розрахунків і зведеного кошторису. Зведений кошторис складається з двох частин:

1) базисної кошторисної вартості з урахуванням резерву коштів на непередбачені роботи і витрати;

2) коштів на компенсацію витрат, пов'язаних з ринковими умовами здійснення будівництва, зокрема обов’язкових відрахувань, зборів і платежів, резервного фонду замовника і резервного компенсаційного фонду замовника.

Резервний фонд замовника на покриття додаткових витрат, що виникають під час уточнення вартості робіт прямим розрахунком. Фонд витрачається замовником за цільовим призначенням на відшкодування додаткових витрат, пов'язаних із збільшенням базисної кошторисної вартості будівництва об'єктів (будівель, споруд, видів робіт) при прямому розрахунку порівняно з базисною кошторисною вартістю будівництва цих об'єктів, визначеною в зведеному кошторисному розрахунку, під час складання його зокрема на основі об'єктних і локальних кошторисних розрахунків.

Резервний компенсаційний фонд замовника витрачається замовником за цільовим призначенням на відшкодування додаткових витрат, пов'язаних з придбанням матеріальних ресурсів за вільними цінами, збільшенням транспортних витрат, вартості експлуатації будівельних машин і механізмів, підвищенням заробітної плати, іншими чинниками — за наявності обґрунтування зазначених витрат, підготовленого підрядною організацією і узгодженого із замовником в установленому порядку.

Базисна кошторисна вартість будівництва на стадії розроблення робочого проекту (за умови тривалості будівництва до двох років, а також будівництва, здійснюваного за типовими проектами і тим, що застосовуються повторно) визначається звідним кошторисним розрахунком, складеним на основі об'єктних і локальних кошторисів у базисних цінах 1997 р.

Резервний фонд замовника на покриття додаткових витрат, що виникають при уточненні вартості робіт прямим розрахунком, у зведеному кошторисному розрахунку береться у розмірі 5 % від частки базисної кошторисної вартості будівельних і монтажних робіт, визначеної на основі об'єктних і локальних кошторисних розрахунків у базисних цінах 1997 р.

1.3 Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів як основний результат передінвестиційних досліджень

Передінвестиційна фаза відіграє важливу роль у процесі реалізації інвестиційного проекту, оскільки саме на цій фазі закладаються основи оптимізації вартісних і кількісних параметрів, досягається оптимальне співвідношення між витратами і ризиками під час ухвалення рішень щодо реалізації проекту.

Передінвестиційна фаза містить три стадії:

1) ідентифікацію інвестиційних можливостей;

2) підготовку обґрунтування, яке включає попереднє обґрунтування, розроблення бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту, техніко-економічне обґрунтування;

3) оцінку проекту й ухвалення рішення щодо інвестицій.

Поділ на три стадії дає можливість виключити перехід від ідеї проекту безпосередньо до завершального техніко-економічного обґрунтування без послідовної перевірки ідеї проекту для визначення можливості альтернативних рішень, відкинути зайві дослідження, які істотно не вплинуть на інвестиційну фазу, полегшити оцінку проекту різними фінансовими організаціями|.

Стадія «Аналіз можливостей» складається з трьох етапів:

визначення інвестиційних можливостей;

аналізу загальних можливостей;

аналізу можливостей конкретного проекту.

На цій стадії мають бути виявлені можливості інвестування, які (як тільки буде доведена перспективність інвестиційної пропозиції) підлягають подальшому аналізу:

потенційно прийнятні для використання у виробництві природні ресурси;

щодо можливостей збільшення майбутнього попиту на окремі споживчі товари або появи нових товарів-замінників|;

щодо імпортованих товарів з метою заміщення імпорту;

щодо шляхів розширення| виробничих ланцюжків на основі інтеграції з іншими підприємствами;

щодо можливості диверсифікації;

щодо можливості розширення існуючих виробничих потужностей з метою отримання вигод від оптимального масштабу виробництва;

щодо інвестиційного клімату в країні і регіоні;

щодо експортних можливостей тощо.

Аналіз можливостей має досить загальний характер і базується переважно на узагальнювальних оцінках, а не на детальних дослідженнях. Залежно від умов потрібно здійснювати аналіз або загальних можливостей, або можливостей окремого проекту, або того й іншого.

Як правило, аналіз загальних можливостей здійснюється державними або спеціалізованими установами з метою виявлення конкретних пропозицій щодо інвестиції. Існує три типи таких досліджень:

1) регіональний аналіз — дослідження регіонів для визначення інвестиційних можливостей у конкретному регіоні;

2) галузевий аналіз — дослідження секторів економіки для визначення інвестиційних можливостей у галузевому розрізі;

3) ресурсний аналіз — дослідження у сфері ресурсів для визначення можливостей використання в промисловому або сільськогосподарському виробництві тих чи інших природних ресурсів.

Таким чином, основна мета етапу аналізу загальних можливостей полягає в залученні уваги потенційних інвесторів до конкретних інвестиційних пропозицій.

Після визначення загальних можливостей інвестування починається етап аналізу конкретного проекту. Дослідження можливостей конкретного інвестиційного проекту повинне містити отримання різної інформації про проект: визначити перелік продукції, що планується до випуску, дані за кожним видом продукції, умов виробництва, аналізу організаційних і юридичних питань. Інформація, яка використовується для аналізу інвестиційних можливостей проекту, не вимагає від інвестора великих витрат часу і коштів на його підготовку.

Основна мета дослідження — швидке і недороге виявлення потенційних вигод від реалізації проекту для ухвалення рішення про перехід до наступної стадії передінвестиційних досліджень — стадії підготовки обґрунтування проекту.

Стадія аналізу можливостей при позитивному результаті, як правило, закінчується загальними зборами потенційних учасників проекту.

Стадія «Підготовка обґрунтування» передбачає три етапи:

1) попереднє обґрунтування;

2) допоміжні дослідження;

3) техніко-економічне обґрунтування.

Проведення техніко-економічного обґрунтування, яке дозволяє ухвалити рішення щодо проекту, — завдання, для вирішення якого потрібні значні кошти і час. Саме тому перед виділенням коштів на таке дослідження має бути здійснена додаткова оцінка ідеї проекту за допомогою попереднього обґрунтування.

Попереднє обґрунтування необхідно розглядати як проміжну стадію між вивченням проектних можливостей і детальним техніко-економічним обґрунтуванням. Різниця між ними полягає в рівні деталізації інформації, яка надається під час обговорення проектних альтернатив.

На стадії попереднього обґрунтування має бути здійснено огляд наявних альтернатив для головних складових обґрунтування. Попереднє обґрунтування містить такі розділи:

відомості про історію питання;

можливі стратегії реалізації проекту або діяльності корпорації;

межі (рамки) проекту у зв'язку з аналізом ринку і концепцією| маркетингу;

сировина і допоміжні матеріали;

місцезнаходження, устаткування;

проектна документація і технологія, виробнича програма і виробнича потужність, вибір виробничого процесу і проектно-конструкторського рішення;

структура управління і накладні витрати (загальнозаводські, управлінські, маркетингові);

трудові ресурси, управлінський персонал, витрати на робочу силу, потреба в навчанні і пов'язані з цим витрати;

графік реалізації проекту;

фінансовий аналіз — інвестиційні, виробничі і маркетингові витрати (достовірність даних і пропозицій, структура витрат), розрахунок руху грошових коштів і аналіз комерційної рентабельності, фінансування проекту, оцінка ризиків (оцінка критичних значень параметрів, аналіз імовірності);

економічний аналіз — визначення економічних наслідків (у рамках проекту).

Структура попереднього обґрунтування повинна збігатися зі структурою детального техніко-економічного обґрунтування.

Наступний етап — допоміжні дослідження, які є частиною ТЕО. Допоміжні дослідження проводяться після завершення попереднього обґрунтування, якщо в ході останнього було визнано доцільним детальніше пропрацювати який-небудь конкретний аспект проекту.

Кожен з етапів — попереднє обґрунтування проекту і допоміжні дослідження — також завершується загальними зборами учасників проекту, де ухвалюється рішення щодо продовження або закінчення робіт над проектом.

Завершальний етап — розроблення ТЕО. Його результат полягає у визначенні:

цілей проекту;

можливих стратегій маркетингу;

можливої частки ринку;

виробничих потужностей;

місцезнаходження, використання наявної сировини; відповідних технологій і устаткування;

лімітів інвестицій; доходів від продажу і прибутку на інвестований капітал;

інших заходів, необхідних для ухвалення інвестиційного рішення.

Остаточні оцінки інвестиційних і виробничих витрат та подальша оцінка економічної ефективності проекту мають сенс лише за умови, що межі (рамки) проекту чітко визначені, не пропущені жодні його важливі частини і відповідні витрати. Межі проекту мають бути відображені в планах і таблицях, які є опорною структурою для подальших проектних робіт.

Хоча ТЕО за змістом аналогічне попередньому обґрунтуванню, інвестиційний проект може пропрацювати ретельніше шляхом ітеративного (із зворотними зв'язками і залежностями) процесу підбору оптимальних характеристик, включаючи визначення всіх комерційних, технічних і підприємницьких ризиків.

Якщо виявлені слабкі місця проекту, необхідно більш глибоко проаналізувати й уточнити значення параметрів з метою зробити проект життєздатним. Якщо після розгляду всіх альтернатив проект все ж таки виявиться нежиттєздатним, цей факт має бути відмічений з наведенням відповідного обґрунтування, що дозволить уникнути нераціонального розміщення дефіцитного капіталу.

ТЕО може бути зорієнтоване переважно або на ринок, або на наявні ресурси. Всі розділи ТЕО взаємопов'язані, і їх розміщення в структурі ТЕО не обов'язково відображає реальну послідовність їх розроблення.

Основним елементом інвестиційного рішення є вибір способу фінансування проекту. Здійснення ТЕО має сенс лише тоді, коли стануть відомі учасники проекту, готові фінансувати й активно підтримувати дане обґрунтування самостійно або за допомогою консультантів.

Ураховуючи різноманітність інвестиційних проектів, що відрізняються за типом виробничої діяльності, величиною вкладень та іншими показниками, немає можливості сформувати певний універсальний підхід для всіх інвестиційних проектів. Проте для більшості інвестиційних проектів пропонується загальний підхід (основні аспекти передінвестиційних досліджень), у рамках якого можна підготувати ТЕО, зважаючи на той факт, що чим більш значним є проект, тим більш комплексною буде інформація, потрібна для його реалізації.

До основних питань передінвестиційного дослідження відносять:

1) рамки проекту;

2) непередбачені витрати й інфляцію;

3) вартість і фінансування передінвестиційних досліджень.

1. Рамки проекту мають бути чітко визначені для підготовки надійних прогнозів щодо капітальних витрат, витрат на виробництво і збут. Поняття «Рамки проекту» охоплює:

• всі види діяльності, які мають бути здійснені за планом;

• додаткові операції, пов'язані з виробництвом, видобутком корисних копалини, очищенням стічних вод і викидів;

• зовнішній транспорт і склади для сировини та матеріалів, зовнішній транспорт і склади для результатів виробництва (готова продукція, побічна продукція, відходи і викиди);

• зовнішні додаткові види діяльності (житлові, професійна підготовка, загальноосвітні програми, створення рекреаційних об'єктів — у масштабах, що необхідні для досягнення цілей проекту).

Для кращого розуміння структури проекту і полегшення калькуляції капітальних, виробничих, маркетингових витрат проектувальники ділять проект на такі функціональні компоненти, які можна групувати — за статтями витрат (виробничі приміщення, складські будівлі, адміністративні споруди, допоміжні об'єкти — водопровідні, газові, телефонні мережі, внутрішні дороги, основне устаткування тощо). Такий поділ повинен ґрунтуватися на фізичному плануванні проекту, де фіксуються розміри його складових. Для полегшення розрахунку витрат проекту можна, крім того, розглядати компоненти таких «підпроектів», сукупність яких даватиме капітальні, виробничі і маркетингові витрати за проектом у цілому.

Оцінку інвестиційних витрат здійснюють різними методами:

оголошення тендеру (відкритих торгів) для постачальників сировини, комплектуючих і устаткування (це найбільш точний, проте найбільш дорогий і тривалий шлях);

використання цін з аналогічних, вже реалізованих проектів, для підрахунку витрат, які базуються на специфікаціях і номенклатурі сировини, комплектуючих і устаткуванні (метод використання бази кошторисних даних по об'єктах-аналогах);

використання питомих вартісних показників (метод використання одиничних розцінок на загальнобудівельні і спеціальні роботи, включені в збірники, які щорічно видаються асоціаціями генпідрядників і субпідрядників з урахуванням усіх змін цін на матеріали, конструкції, обладнання, тарифні ставки робітників, транспортні та інші тарифи;

сумарної оцінки за групами устаткування або функціональними частинами проекту, яка заснована на порівнянні вартості аналогічних реалізованих проектів. Використовуючи даний метод, необхідно брати до уваги річні темпи інфляції, зміну курсів іноземних валют, відмінності в місцевих умовах, чинні закони та інструкції, доступність місця будівництва, можливі помилки через відсутність надійних даних для попередніх проектних рішень і методологічні прорахунки, а також непередбачені матеріальні витрати за різними статтями.

В окремих випадках на стадії ТЕО виникає потреба визначити детальні витрати і доходи по двома або трьома альтернативами. Після їх порівняльного аналізу приймається рішення щодо реалізації лише однієї альтернативи, яка якнайповніше задовольняє висунуті інвестором вимоги.

2. Непередбачені витрати діляться на матеріальні і фінансові. Матеріальні непередбачені витрати пов'язані з точністю прогнозу продажів, проектних вимог, матеріалів і послуг. На передінвестиційній фазі не завжди можна правильно визначити кількість сировини, допоміжних виробничих матеріалів. Їх недолік компенсується за рахунок певного додаткового збільшення фізичних обсягів. Фінансові непередбачені витрати (інфляція, базова ставка позикового відсотка тощо) сильніше впливають на фінансові можливості проекту, ніж матеріальні, оскільки впливають на величину інвестицій в основний і оборотний капітал, виробничі витрати та обсяги продажів. Особливо складно оцінити відмінності в темпах зростання цін за чотирма статтями витрат: вартість сировини і матеріалів, заробітна плата, вартість устаткування і послуг. Істотно впливає інфляція на інвестиційні витрати проектів, реалізація яких триває протягом декількох років.

3. На практиці не існує встановлених норм величини витрат на передінвестиційні дослідження. Вартість досліджень залежить від таких чинників, як важливість і характер проекту, тип, масштаб і глибина передпроектного дослідження, зусилля, необхідні для збору та оцінки потрібної інформації.

Витрати на передінвестиційні дослідження виражаються, як правило, в людино-місяцях. Витрати на передінвестиційні дослідження, виражені у відсотках до витрат на інвестиції, приблизно становлять:

0,1—1 % — для аналізу інвестиційних можливостей (або не більше 1—1 люд.-міс.);

0,15—1,5 % — для попереднього обґрунтування (або від 6 до 11 люд.-міс.);

2,0—3,0% — для ТЕО невеликих промислових проектів (від 11 до 15 люд.-міс.);

3,0—10 % — для ТЕО великих промислових проектів або для проектів з дослідницькими технологіями або складними ринками (мінімум 15 чол.-міс.).

До першого розділу ТЕО включають попередню стратегію проекту, яка на етапі досліджень з маркетингу підлягає перевірці з погляду маркетингу, а також визначають рекомендовані альтернативні стратегії проекту. Початковим пунктом під час розробки ескізу стратегії проекту є визначення і сегментація ринку.

Під час розроблення ТЕО обов'язково мають бути оцінені чотири альтернативні варіанти стратегії маркетингу: стратегія проникнення на ринок (головні засоби реалізації — реклама і торгівля, акцент робиться на існуючих продуктах); стратегія розвитку ринку (проникнення з існуючими продуктами в нові географічні області, нові споживчі сегменти ринку, зростання продажів через існуючі канали розподілу); стратегія розвитку продукту (розроблення своєї продукції для заздалегідь визначених клієнтів); стратегія диверсифікації (нові продукти на нових ринках).

Прогнозування продажів і доходів — це продовження маркетингових досліджень. Остаточне визначення доходів стає можливим тільки після з'ясування технології і виробничої потужності підприємства. Таким чином, технологічна концепція вводиться в програму збуту і маркетингу.

Після розроблення програми збуту в ТЕО визначається деталізована виробнича програма. Виробнича програма тісно пов'язана з розробленням розділу «Сировина і комплектуючі матеріали». Джерела і постійна доступність сировини та основних виробничих матеріалів — критичний чинник, визначає технологічну й економічну життєздатність проекту, а також його можливі розміри і потужність. Тут розробляються стратегія і програма постачань.

У програмі постачань визначаються можливі типи угод (довгострокові контракти, ліцензійні угоди, протоколи про наміри і т. п.), загальні умови контрактів (умови оплати, гарантії і т. д.) та інша інформація, на основі якої визначається потреба в оборотному капіталі.

Оцінка можливих ризиків (зовнішнього і внутрішнього стосовно проекту) і невизначеності в програмах постачань може привести до деяких змін у проекті (збільшення потужностей використання альтернативних джерел сировини і засобів транспортування),

До найважливіших розділів ТЕО відносять «Планування процесу здійснення проекту» і «Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій». Етап планування реалізації проекту охоплює період від ухвалення інвестиційного рішення до введення об’єкта в експлуатацію. Тут відбувається детальне розроблення різних варіантів процесу реалізації проекту. В ТЕО враховуються витрати часу на пошук, оцінку потенційних постачальників устаткування і матеріалів, підготовку тендерних документів, проведення переговорів і висновків, відповідних контрактів, проведення передексплуатаційних випробувань устаткування і всього виробництва.

Особлива увага приділяється процедурі придбання земельної ділянки під забудову, отриманню дозволу на будівництво, складанню детального плану будівельних робіт, а також проведенню розрахунків відповідних витрат. Потім складається графік реалізації проекту. Весь етап реалізації проекту займає значний проміжок часу і вимагає постійного моніторингу витрат.

У розділі «Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій» розробляються різні варіанти фінансування проекту, виходячи з цілей і завдань аналізу з використанням різних методичних принципів. Здійснюється кумулятивна оцінка сукупних витрат на етапах інвестиційного проекту і за статтями витрат. У цьому самому розділі вибирається метод оцінки і проводиться сама оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту.

Остаточне визначення обсягу фінансових ресурсів можливе тільки після вибору місцезнаходження проекту, уточнення його виробничої потужності і розрахунку витрат на підготовку ділянки, будівництво, придбання технології та устаткування. Джерелами покриття фінансових потреб є власний (акціонерний) і позиковий капітали. Важливе місце у фінансовому аналізі займає розрахунок фінансових і економічних показників діяльності проектованого підприємства.

Таким чином, в ТЕО визначаються й аналізуються всі елементи, пов'язані з виробництвом запланованого продукту, одночасно з розглядом альтернативних варіантів даного виробництва. Техніко-економічні дослідження спрямовані на оптимізацію виробничої потужності та інших характеристик виробництва з урахуванням виробничої і сировинної баз, вибору оптимальної технології виробництва залежно від видів сировини і матеріалів, використовуваних при встановлених обмеженнях на обсяги інвестицій і витрати виробництва. Цим же визначаються майбутні доходи і встановлена норма прибутку на вкладений капітал.

Здійснення техніко-економічного обґрунтування — це лише засіб для підготовки рішення щодо інвестування в проект, а висновки, зроблені на його основі, не завжди збігаються з рішеннями, прийнятими інвесторами. Також варто відзначити, що комерційна ефективність досить рідко збігається з народногосподарською ефективністю проекту.

Етап розроблення техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту після ознайомлення з його результатами зазвичай закінчується загальними зборами учасників проекту, на якому:

затверджуються (або не затверджуються) результати ТЕО;

ухвалюється рішення про фінансування учасниками і залучення зовнішніх інвесторів для реалізації проекту;

підписуються документи зі створення загальної компанії для реалізації проекту;

визначається фінансова організація для незалежної оцінки проекту з подальшим наданням їй всіх необхідних документів (бізнес-план, ТЕО, угода з фінансових питань, плани і звіти з фінансування передвиробничих витрат).

Стадія «Оцінка проекту і рішення щодо інвестицій» є завершальним етапом передінвестиційної фази і складається з двох частин:

оціночного звіту;

підтримки інвестиційного проекту.

Оцінка проекту здійснюється фінансовою організацією, вибраною як зовнішній інвестор, яка також може залучати для фінансування кошти інших інвесторів. Ця організація оцінює всі аспекти проекту (технічний, ринковий, управлінський, організаційний, фінансовий та ін.) у взаємозв'язку з аналізом розвитку економіки країни взагалі і відповідного сектора економіки зокрема. Цей етап закінчується ухваленням рішення з інвестування проекту й у разі позитивного рішення — підписанням відповідної фінансової угоди між інвестором та учасниками проекту.

Етап підтримки проекту починається з моменту визначення його потенційних можливостей, включає всю передінвестиційну фазу й інколи може переходити в інвестиційну фазу. Підтримка починається зі з'ясування потенційних джерел фінансування, потім здійснюється пошук спонсорів, конкретних інвесторів, кредиторів, страхувальників, постачальників сировини і устаткування, підрядників, консультантів тощо. Процес підтримки проекту здійснюється шляхом презентацій проекту, участі у вітчизняних і зарубіжних виставках, поширення інформації про проект у засобах масової інформації і прямих переговорів з потенційними інвесторами.

1.4 Критерії відбору інвестиційних проектів фінансово-кредитними установами

Порядок роботи фінансово-кредитної установи над пропозицією інвестиційних проектів містить два взаємозв’язаних етапи:

Якісна оцінка проекту за економічними критеріями, що містять оцінку фінансового стану засновників проекту, оцінку галузі діяльності, в якій реалізується інвестиційний проект, ринкової життєздатності, обґрунтованості попереднього плану проекту, і виконується підготовка остаточного техніко-економічного обґрунтування.

Проект оцінюється за фінансовими критеріями, тобто проводиться його якісна оцінка: оцінюються реальність вартості проекту і графіка його фінансування, обґрунтованість прогнозу експлуатаційних витрат і доходів за проектом, економічна ефективність. На базі отриманих критеріїв робиться висновок про прийнятність проекту і ризики, пов'язані з його реалізацією, і ухвалюється фінансове рішення, яке, на відміну від інвестиційного, містить спектр питань щодо організації фінансування. Результати таких рішень є базою для фінансового аналізу інвестиційного проекту й ухвалення інвестиційного рішення.

Оцінка проекту за економічними критеріями починається з оцінки партнерів. Вивчаються фінансовий стан кожного з партнерів, їх досвід, положення на ринку товарів і послуг, репутація тощо. На стадії попереднього аналізу основними завданнями є визначення зацікавленості партнерів у реалізації проекту і їх здатності виконати комерційні і фінансові зобов'язання.

Під час аналізу надійності партнерів досліджуються загальний фінансовий стан, досвід зовнішньоекономічної діяльності, наявність експорту, обсяг ресурсів. На цій стадії вивчаються також основні звітні документи партнерів, а саме: баланси, рахунки прибутків і збитків, звіти про зміни фінансового стану за ряд років. Аналіз фінансового стану фірми будується на розгляді грошових потоків, що дозволяє точно визначити вид діяльності, що приносить їй найбільший дохід, витрати, а також дасть можливість складати прогнози на найближчу перспективу.

Аналіз фінансових даних проводиться на базі звітних документів, завірених незалежними аудиторами. Для точного визначення фінансового стану фірми розраховуються такі співвідношення:

оборотний капітал і короткострокові зобов'язання;

оборотність дебіторської заборгованості і запаси товарно-матеріальних цінностей;

доходи і поточні активи;

оборотний капітал і чистий прибуток;

оборотний капітал і загальна заборгованість;

готівка плюс цінні папери, що легко реалізуються, і короткострокова заборгованість;

вартість реалізації продукції, податки, операційні витрати і середні поточні активи (показує, чи досить поточних активів для покриття можливого збільшення витрат);

високоліквідні активи і річні витрати готівки;

чистий прибуток і обсяг продажу;

кредиторська заборгованість і середній розмір щоденних продажів;

індекс ліквідності;

довгострокова заборгованість і акціонерний капітал.

Разом з аналізом різних фінансових показників розглядається цілий ряд аспектів майбутньої діяльності в рамках реалізації проекту: сфера діяльності, потреби, ринки збуту тощо.

На стадії передінвестиційних досліджень складається попередній план проекту, який містить:

план проектно-дослідницьких робіт;

попередній план реалізації проекту в цілому, що дає можливість оцінити тривалість, структуру і перелік необхідних виконавців проекту;

попередній план фінансування проекту;

попередній кошторис проекту.

Результатом проведених передпроектних досліджень є завдання на розроблення техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту. ТЕО є основним проектним документом на будівництво об'єктів. На основі затвердженого в установленому порядку ТЕО готується тендерна документація і проводяться торги підряду, укладається угода (контракт) підряду, відкривається фінансування будівництва і складається робоча документація.

ТЕО будівництва є обов'язковим документом, якщо фінансування капіталовкладень в основні фонди підприємств здійснюється повністю або частково з державного бюджету і позабюджетних фондів, централізованих фондів міністерств і відомств, а також власних фінансових ресурсів державних підприємств.

У процесі розроблення ТЕО в обов'язковому порядку може здійснюватися оцінка впливу діяльності підприємства на навколишнє середовище. Мета такої оцінки — попередження погіршення стану навколишнього середовища, забезпечення збалансованої господарської діяльності, розроблення заходів щодо зменшення рівня екологічної небезпеки для майбутньої діяльності, розробка узгоджених дій з компенсації негативних наслідків в соціально-економічній сфері регіону розміщення підприємства (об'єкта). При цьому обсяг і глибина розроблення відповідних питань у процесі проведення такої оцінки залежать від специфіки впливу майбутнього підприємства на навколишнє середовище і від екологічних обмежень території, на якій його планується розмістити.

Загальний аналіз техніко-економічного обґрунтування передбачає оцінку якості підготовки, повноту інформації, правильність фінансових розрахунків, обґрунтованості цін на машини, обладнання, ліцензії, ноу-хау, будівельні послуги, що надаються.

Таким чином, якісний техніко-економічний аналіз проекту дозволяє оцінити його життєздатність. У разі негативного результату, отриманого на даному етапі аналізу, подальше розроблення критеріїв проекту не здійснюється. Якщо проект схвалений, то фінансово-кредитні установи проводять його кількісний аналіз, у ході якого вибирається варіант реалізації проекту і розраховуються основні економічні показники.

Під час оцінки фінансових критеріїв проекту проводять аналіз реальності вартості проекту і графіка його фінансування, обґрунтованості прогнозу експлуатаційних витрат і доходів за проектом та економічною прийнятністю проекту.

Фінансова оцінка базується на інформації, отриманій і проаналізованій під час розгляду всіх інвестиційних аспектів проекту. Фінансова оцінка втілює інтегрований підхід до аналізу проекту і є ключовою для ухвалення інвестором рішення про участь у проекті.

Цінність результатів оцінки однаково залежить як від повноти і достовірності початкових даних, так і від коректності методів, використовуваних у процесі аналізу

Таким чином, фінансова оцінка — це складна процедура, яка визначає результат техніко-економічного обґрунтування проекту з метою організації його фінансування. Вона заснована на обробці й аналізі маси даних, підготовлених в процесі ТЕО, яке підтверджує необхідність виділення в механізмі проектного фінансування інформаційної стадії, на якій відбуваються оцінка і відбір проектів.