Неекономічні переваги проекту………………………………………..2

Врахування неекономічних факторів при оцінці проектів…………..7

Список використаної літератури………………………………………….13

1. Неекономічні переваги проекту

Нерідко для відбору варіантів проекту та прийняття рішення про його здійснюваність необхідно користуватися неформальними процедурами для врахування значень усіх факторів та взаємозв'язків, що дозволяють зробити висновок про доцільність реалізації проекту.

Оцінка впливу якісних факторів – один із найскладніших напрямів діагностики. Комплекс якісних факторів такий різноманітний, кожний інвестиційний проект настільки особистий, що принципово неможливо чітко визначити усі напрями діагностики та сформулювати стандартну схему такого аналізу. Однак, узагальнюючи, можна визначити наступні напрями якісного аналізу:

аналіз інвестиційного проекту цілям підприємства;

аналіз відповідності проекту стратегії і тактиці підприємства.

При виборі проекту фірмою-інвестором повинна бути визначена своя система пріоритетів.

Система пріоритетів може включати такі можливі варіанти:

• суспільна значущість проекту;

• вплив на імідж компанії-інвестора;

• відповідність меті інвестора;

• ринковий потенціал продукту, що створюється;

• відповідність фінансовим та організаційним можливостям інвестора;

• екологічність та безпечність проекту;

• рівень ризику;

• відповідність нормативно-правового середовища реалізації проекту.

На першому етапі здійснюють структуризацію пріоритетних напрямів, яка включає системний аналіз проблеми їх реалізації, виявляє її складові та оцінює можливості вирішення проблем, що виникають. У рамках конкурсного відбору не можна обмежуватися одним, навіть інтегральним формальним критерієм. Це стосується не тільки пріоритетних для держави, але й усіх інших проектів. Проекти, що претендують на пріоритетність, мають аналізуватися на базі багатосторонньої експертної оцінки. Рішення повинно прийматися з урахуванням багатьох різноманітних, часто суперечливих характеристик проекту та його учасників, що носять кількісний або якісний характер. Частина цих характеристик стосується економічних, екологічних і соціальних наслідків реалізації проекту і економіки регіону, галузі.

На другому етапі описуються різноманітні ризики, пов'язані з процесом реалізації проекту.

Критерії відбору інвестиційних проектів умовно поділяються на такі:

цільові критерії;

зовнішні та екологічні критерії;

критерії реципієнта, що здійснює проект;

критерії науково-технічної перспективності;

комерційні критерії;

виробничі критерії;

ринкові критерії;

критерії регіональних особливостей реалізації проекту.

Перша група критеріїв визначає напрям інвестицій, що мають бути підтримані державою, інші стосуються конкретного проекту. Критерії кожної з груп поділяються на обов'язкові та оціночні.

Невідповідність обов'язковим критеріям супроводжується відмовою від участі в проекті.

Відбір проектів проводиться після виконання двох обов'язкових процедур — визначення переліку пріоритетних напрямів та формування програм реалізації пріоритетів. При оцінці даних критеріїв використовуються експертно-аналітичні методи: побудова дерева цілей, дерева проблем, аналіз достатності існуючих організаційних структур.

Необхідною умовою впровадження інвестиційного проекту є досягнення певного соціального ефекту. При оцінці ефективності інвестиційних проектів з використанням державних коштів у інвестиційному меморандумі проекту треба вказувати інформацію, що містить опис кількісного або якісного ефекту від реалізації проекту для народного господарства: про зміну прибутковості наявних; про можливості створення нових виробництв за рахунок появи нової продукції про зміни транспортного сполучення, зміни в галузі екології й у соціальній сфері, тобто треба зазначити конкретний соціальний ефект від упровадження інвестиційного проекту.

У розрахунках ефективності рекомендується враховувати також вплив реалізації проекту на діяльність сторонніх підприємств і населення, у тому числі:

— зміну ринкової вартості майна громадян (житла, земельних ділянок тощо), зумовлену реалізацією проекту;

—зниження рівня роздрібних цін на окремі товари й послуги, зумовлене збільшенням пропозиції цих товарів при реалізації проекту;

— вплив реалізації проекту на обсяги виробництва продукції (робіт, послуг) сторонніми підприємствами (за рахунок розвитку соціальної інфраструктури у пунктах створення нових підприємств);

— вплив від здійснення проекту на здоров'я населення;

— економію часу населення на комунікації, обумовлену реалізацією проекту у галузі транспорту і зв'язку.

Формалізовані методи оцінки ґрунтуються на тому, що будь-які методи та вироби повинні бути ґрунтовно досліджені з різних точок зору перш ніж вони будуть введені у матеріальний обмін людина-довкілля. Має бути доведено, що раціональне використання природних ресурсів, охорона довкілля та суспільні інтереси узгоджуються з вимогами економічної ефективності на рівні підприємства та народного господарства.

Це стосується комплексного міждисциплінарного дослідження й оцінки проектів чи намірів (процесів, способів, продукції), при реалізації яких слід очікувати впливу на довкілля. Для технологічних процесів тим самим встановлюється обмежене поле дій, яке має інженер. Він повинен знайти техніко-технологічний компроміс, який би мінімізував чи зменшував конфлікт між технологією, економікою і довкіллям і одночасно залишався б економічно виправданим.

Екологічні впливи продукції проявляються у вигляді: специфічного забруднення повітря, води; специфічного забруднення відходами; шумового навантаження довкілля. Також специфічне забруднення відпрацьованим теплом враховується як навантаження на довкілля. Як важливу умову організації робочих місць сил враховувати їх облаштування, робочу гігієну, безпеку життєдіяльності. Зумовлений продукцією екологічний ризик включає проблеми безпеки при нормальному виробничому процесі, а також ненормальні виробничі стани, аварії та катастрофи.

З точки зору життєвих фаз продукції упродовж та після її споживання до оцінки включаються типові для продукції показники:

• важливість використання;

• екологічне навантаження продукції;

• продуктивність повторного використання продукції;

• рециклінгова експлуатація продукції.

В особливих випадках може виникати необхідність брати до уваги інші показники. Це стосується, зокрема, можливих екологічних чи соціальних ефектів, наприклад, внаслідок появи випромінювання, домінуючих запахів тощо. З іншого боку, можливо також, що певні показники у межах оцінки не відіграватимуть жодної ролі.

Загалом зміст цих показників, орієнтованих на процес і продукцію, є дуже складним і неодмінно повинен орієнтуватися на стимулювання впровадження маловідходних технологій. Це підтверджується тестуванням обладнання для виготовлення штучних волокон чи плитних матеріалів для меблевої промисловості, сірчаної та соляної кислоти, целюлози.

Оцінка показників може ґрунтуватися на таких варіантах: базовому; перспективному передовому; синтетичному найкращому.

Базовим варіантом може бути уже реалізований варіант як у національному, так і в міжнародному масштабі. З нових методів, які пропонуються на національному чи міжнародному рівні, може бути вибраний той варіант, котрий характеризується найкращими параметрами, що втілюють найвищий науково-технічний ступінь розвитку, реально найкращий варіант. Перспективний передовий варіант необхідно визначати за допомогою прогнозних, бажаних, передбачуваних у майбутньому можливих вартостей, які відповідають очікуваному науково-технічному ступеню розвитку. Синтетичний варіант найкращої оцінки отримується у результаті порівняння наявних варіантів і поєднання.

У цілому слід посилатися на синтетичний варіант. Для обмеження сфери оцінки встановлюються найкраща, найкраща можлива, бажана оцінка та нульова (дослідна) оцінка, а також найгірша прийнятна оцінка. Найкраща оцінка представляє цільові величини, нульова вартість не повинна бути перейдена, якщо даний спосіб у рамках оцінки відіграє певну роль.

Оцінка проводиться колективом експертів, який складається із фахівців різних сфер діяльності, ретельно відібраних та відповідним чином навчених. Колектив експертів у першу чергу має завдання визначити вагу показників. Для цього потрібні науковці-економісти з ґрунтовними знаннями економіки виробництва, технологи із комплексними і спеціальними технічними і технологічними знаннями, з додатковими знаннями у сферах охорони навколишнього середовища, організації праці, безпеки праці та життєдіяльності, а також екології (наприклад, медики, комунальні гігієністи, гідробіологи тощо), із знаннями гігієни повітря, води та грунтів, з територіально-специфічними знаннями, додатковими знаннями у таких сферах як соціологія, психологія тощо. Усі експерти повинні володіти відповідними особистими та професійними якостями, такими як багаторічний професійний стаж і знання даної галузі промисловості, ґрунтовні знання відповідних законодавчих приписів, підзаконних актів, інструкцій, міжнародного досвіду. При цьому повинні демонструватися особиста активність та кооперативна єдність, а також врівноваженість, обачність та здатність приймати рішення.

2. Врахування неекономічних факторів при оцінці проектів

Зауваження стосується вихідних даних, які приймаються для розрахунку грошових потоків. Передбачений методикою чинник часу проявляється лише в їх дисконтуванні. При цьому прибуток не змінюється, а загальне значення грошових потоків змінюється мало протягом усього періоду дії проекту, крім останнього року. Зрозуміло, що дати такі рекомендації дуже важко чи взагалі нереально. Як можна передбачити на 5-10 років рух попиту на продукцію, втрату якихось ринків чи появу нових, загострення конкуренції, зміни цін на сировину, паливо, енергоресурси, зміни собівартості і цін власної продукції і зрештою - величин прибутку? Сюди можна додати законодавчі зміни податків, норм амортизації, експортного н імпортного мита тощо. Які "наукові" методи придатні для прогнозування всіх цих явищ і показників на періоди дії проектів, що можуть значно перевищувати 5-10 років? Оскільки нова методика такої змоги не дає, проводиться лише дисконтування номінальних (а не реальних) грошових потоків, що суттєво знижує достовірність оцінки інвестиційних проектів. Тому в цьому відношенні така методика не має переваг перед показниками,що не враховують вартість грошей у часі , для розрахунків яких береться незмінний прибуток за проектом.

Мабуть, найістотнішим недоліком методики заснованої на дисконтова них показниках є прогнозування періоду дії проектів. У деяких проектних організаціях 6ез будь-яких обґрунтувань для всіх інвестиційних проектів цей період приймається у 10 років. Такі, з дозволу сказати, "рекомендації", а також існуюча практика лише підтверджують суб'єктивізм у визначенні тривалості цього періоду, можливо, продиктований прагненням здобути саме "потрібну" оцінку ефективності. Очевидно. що від вибору тривалості періоду окупності залежить, чи буде інвестиційний проект визнано ефективним. Якщо прийняти період в 1 рік, то, природно, всі проекти будуть визнані неефективними, якщо взяти протилежну крайність -10-15 років, то майже всі проекти виявляться ефективними. Доволі часто виникає ситуація, коли за строк дії проекту, наприклад, 7 років він виявляється неефективним, а 8 років - ефективним, тобто визнання ефективності може бути прямо пов'язане з прийнятою умовою.

Безперечно, немає методу, який би дозволив точно встановити тривалість дії проекту. Взагалі, вірогідність прогнозів щодо строку дії проектів вельми невисока, бо неможливо передбачити ситуацію, яка складеться на підприємстві через 5-10 років і більше. Справжній строк дії проекту може як завгодно відрізнятися від прийнятого в розрахунках ефективності. Отже, важливі рішення щодо ефективності інвестиційних проектів залежать від суб'єктивних оцінок

Введемо поняття дисконтування ВИГІД. Вигоди, що отримуються у майбутньому, завжди мають меншу цінність у порівнянні з тими вигодами, які отримуються сьогодні, з огляду на ряд причин психологічного характеру. По-перше, якщо людина планує витратити свої доходи на споживання, то намагається зробити це якнайшвидше. По-друге, якщо отримані доходи призначені для вкладення і примноження у майбутньому, то виникає бажання зробити це найраніше. Людині властиво оцінювати наявні блага вище, ніж майбутні через можливість передчасної смерті, зміни обставин життя, падіння значимості одиниці споживання при зростанні його загального обсягу тощо.

Таким чином, незалежно від того, як люди збираються використати свої доходи, вони будуть оцінювати теперішню вартість (цінність) своїх майбутніх доходів, тобто коригувати цінність вигід плином часу. Даний процес називається дисконтуванням майбутніх доходів.

В основі розуміння процесу дисконтування лежить визначення еквівалентної вартості капіталу в різні періоди часу. Для прикладу, якщо інвестор має капітал у обсязі В(), то при ставці банківського відсотка г він буде еквівалентний через рік обсягу капіталу В, (В = В0+В{)г) на тій підставі, що фінансові ресурси /?( можуть бути накопичені "автоматично" ШЛЯХОМ вкладення в банк капіталу В01. Притримуючись цієї концепції, можна визначити теперішню необхідну вартість капіталу, маючи яку в розпорядженні, можна було 6 шляхом інвестування отримати відому вартість капіталу в майбутньому.

Величина В0 у даному рівнянні називається дисконтованою вартістю капіталу В} тобто сьогоднішньою меншою цінністю більшого капіталу Bv що буде отриманий в наступному періоді.

Слід зауважити, що дуже важко вирішити, який рівень відсотка мас бути вибраний як коефіцієнт дисконтування.

Таким чином, інвестиції в людський капітал є доцільними, якщо поточна вартість майбутніх вигод (грошових та

Тут і далі г індекс (танки відсотка, тобто, наприклад, г = 0.09 означає 9 "и річних моральних) більша, або хоча 6 ріпна витратам.

Існують два методи перевірки справедливості вказаного вище критерію.

Метод приведення до поточної вартості включає у себе:

вибір ставки дисконтування або її визначення;

сумування поточної вартості очікуваних у майбутньому вигод;

сумування поточної вартості інвестиційних витрат;

порівняння загальної віддачі з інвестиційними витратами. Якщо поточна вартість вигод перекриває такі витрати, вкладення капіталу можна вважати вигідним.

Метод внутрішньої норми віддачі:

оцінюються майбутні вигоди;

оцінюються інвестиційні витрати;

вираховується ставка дисконтування, що урівнює поточну вартість вигод і інвестиційними витратами.

Внутрішня норма віддачі і являє собою таку норму відсотка, при якій приведена вартість майбутніх вигод дорівнює приведеній вартості витрат:

Якщо майбутня віддача від конкретного рішення про інвестування в людський капітал настільки велика, що внутрішня норма віддачі перевищує норму віддачі від альтернативних інвестицій, то таке рішення може вважатися вигідним.

Дана методика завоювала найбільшу популярність з огляду на методологічні труднощі при підборі коефіцієнту дисконтування.

Аналіз ефективності інвестиційних проектів щодо людського капіталу за методом "видатки —вигоди" може застосовуватися всіма суб'єктами інвестування: індивідуумом, діловими одиницями та державою.

Термін "внутрішня" підкреслює, що згідно з описаною методикою визначається абсолютна, а не відносна рентабельність інвестиційного проекту.

Окрім того, на відміну від показника поточної ефективності, що характеризує її рівень у кожний даний момент часу, внутрішня норма віддачі призначена для вимірювання ступеня окупності капітального блага за весь термін його служби. Саме тому при підрахунку норм віддачі користуються величинами доходів і витрат, дисконтованих на момент початку здійснення інвестиційного проекту.

Внутрішня норма віддачі займає центральне місце у концепції людського капіталу. Побудована за аналогією з нормою прибутку, вона дає можливість зіставити окупність вкладень у людський та фізичний капітал.

Дуже цікавими с наукові дослідження рентабельності навчання, побудовані на базі оцінки норм віддачі для середньої та вищої освіти у США. Згідно з цими дослідженнями, "рентабельність" вузівської освіти залишалася фіксованою на позначці 10—15 % протягом 1939—1969 pp., що майже відповідає рівню показників ефективності вкладень у фізичний капітал. Лише з 1970-х років почалося її зниження. Що стосується початкової освіти, то її норма віддачі, як правило, навіть перевищує 100 %. Основна причина таких високих оцінок — відсутність втрачених заробітків у учнів початкових шкіл, оскільки вони не досягли ще працездатного віку. Значні також норми віддачі якості освіти - 15 —25 % (в ньому випадку порівнюються заробітки осіб, що мають однакову освіту, але закінчили різні за якістю навчання школи чи вищі навчальні заклади). Близькими до нуля чи навіть від'ємними є норми віддачі для тих рівнів освіти, які пов'язані з отриманням ступеня доктора наук.

Таким чином, за допомогою застосування внутрішньої норми віддачі вдалося прослідкувати стійку тенденцію: чим вищий рівень підготовки, тим нижча його внутрішня норма віддачі,

Узагальнені відомості про дослідження норм віддачі освіти іноземними вченими містить табл. 4.1.

Неоднаковими є норми віддачі і для різноманітних категорій робочої сили: у чоловіків вони вищі, ніж у жінок.

Позитивним у застосуванні такого інструменту економічного аналізу, як внутрішня норма віддачі, є такі моменти. По-перше, у нормах віддачі враховується вартість набуття певної професії, певного рівня освіти. По-друге, вони будуються на основі довічних заробітків, а не середньорічних — як наслідок, вільні від впливу такого фактора, як вік. По-третє, вони наводяться в уніфікованій відсотковій формі, що також має переваги, адже завдяки цьому стає можливим одним показником охарактеризувати стан ринків праці для різноманітних категорій робочої сили.

Однак зазначимо, що внутрішню норму віддачі не можна назвати єдиним критерієм оцінки обґрунтованості капіталовкладень у людський капітал, і зокрема в освіту, адже в силу вступає велика кількість інших за характером мотивів (особливо при інвестуванні людського капіталу на різних рівнях: приватному, мікро- і макроекономічному).

Резюме

Концепція "людського капіталу" є закономірним результатом розвитку світової економічної та філософської думки. Вона стала одним із центральних розділів сучасної економіки праці і предметом подальших досліджень багатьох видатних вчених.

Теорія людського капіталу досліджує залежність доходів працівника, сім'ї, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей людей. Людським капіталом називають сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

Із множини характеристик, що складають потенціал людини, теорія людського капіталу досліджує ті, що суттєво впливають на зміну доходів. Це відноситься передусім до здоров'я, освіти, професійних навичок, творчих здібностей, мотивованості, мобільності, підприємливості.

Аналіз ефективності інвестицій в людський капітал починається з оцінки витрат на них та очікуваних зисків (вигід) під їх здійснення. Витрати, пов'язані з інвестиціями в людський капітал, складаються з трьох груп: прямі матеріальні витрати, втрачені заробітки і моральні втрати. До очікуваних вигід від згаданих інвестицій належать прямі матеріальні зиски, непрямі матеріальні доходи і моральні зиски.

Чиста приведена вартість — економічна вартість проекту інвестицій (зокрема інвестицій у людський капітал), що розраховується як різниця між загальною сумою очікуваних доходів від проекту і загальною сумою витрат на нього. При цьому майбутні доходи і майбутні витрати повинні дисконтуватися, тобто їхня (майбутня) вартість повинна приводитися до сьогоднішньої. Якщо чиста приведена вартість проекту більша нуля, то проект можна вважати доцільним, тобто він повинен принести прибуток.

Для визначення ефективності інвестицій у людський капітал використовують аналіз "витрати — вигоди" (.методи приведення до поточної вартості та внутрішньої норми віддачі). Дослідження, що проводяться вченими розвинених країн, незаперечно доводять високу ефективність інвестицій у людський капітал, яка нерідко перевищує ефективність інвестицій у фізичний капітал.

Список використаної літератури

1. Онищенко В.О., Пазинич В.І. Методичні підходи до оцінки інноваційного змісту інвестиційних проектів розвитку суб’єктів господарювання// Фінанси України.-2006.-№7. - с.30-37

2. Сухоруков А. Інноваційна парадигма економічного розвитку України//Економіка України.-2006.-№11. - с.92-95

3. Трегобчук В. Інноваційно-інвестиційний розвиток національного АПК: проблеми, напрями і механізми //Економіка України.-2006.-№7. - с.4-12

4. Чабан В.Г. Інноваційний потенціал підприємства та його оцінка// Фінанси України.-2006.-№5. - с.142-148